Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Доклад'
Для измерения используются два физических принципа [1]. Для измерения общей концентрации урана используется гамма-абсорбционный метод [2]. Для измере...полностью>>
'Автореферат'
Защита состоится «23» декабря 2010 г. в 16.00 часов на заседании диссертационного совета Д 212.243.02 при Саратовском государственном университете им...полностью>>
'Лекции'
Выписка из учебного плана специальности 190601 "Автомобили и автомобильное хозяйство", специализация 190601.01 "Техническая эксплуатац...полностью>>
'Методические указания'
Целью работы является закрепление теоретического материала по дисциплине «Цифровые устройства и микропроцессоры» и приобретение навыков самостоятельн...полностью>>

3 курс лекція спритність. Методики розвитку спритності

Главная > Лекція
Сохрани ссылку в одной из сетей:

М’язово-рухові відчуття

Керування рухами в різних параметрах здійснюється з допомогою різних пропріоцепторів.

Здібності до відтворення, оцінки, вимірювання та диференціювання параметрів основані здебільшого на точності та тонкості рухових відчуттів, які виступають нерідко у поєднанні із зоровими та слуховими здібностями. При невеликому моторному досвіді відчуття та сприйняття школярів ще досить грубі, неточні та несвідомі. Тому учні допускають суттєві помилки у відтворенні, оцінці, диференціюванню просторових, часових, просторово-часових та силових параметрів рухів. З досвідом відчуття та сприйняття параметрів виконуваних рухів стають більш точними чіткими та ясними. Спортсмени в умовах експерименту здібні виконувати рухи з точністю до 0,3 та терміном до 0,1 сек.., а за інтенсивністю зусиль - до 0,5 кг.

Таку саму високу точність відтворення параметрів руху проявляють школярі експериментальних класів в умовах акцентованого формування спритності, та юні спортсмени, з якими проводять спеціальні тренування для цілеспрямованого розвитку сенсомоторних функцій.

У кожному виді фізичних вправ м’язово-рухові відчуття носять спеціальний характер. Це залежить від своєрідної координації рухів, та використовуваних приладів. Спеціалізовані сприйняття у спортивній діяльності по іншому називають почуттями.

Найбільш відомі почуття: дистанції у фехтувальників, боксерів, часу

- у бігунів, велосипедистів, конькобіжців, лижників, плавців; льоду - у фігурному катанні, м’яча - у спортивних іграх, снігу у лижників, килиму у борців, приладів - у гімнастів, води у плавців і т.д.

з цих прикладів видно, що здібності до відтворення, диференціювання, вимірювання та оцінці просторових, і часових параметрів рухів та дій або діяльності в цілому, основні на точності та тонкості спеціалізованого відчуття, досить різноманітні, носять специфічний характер та розвивають залежно від особливостей відповідного виду спорту.

Разом з тим дані здібності ізольовано зустрічаються досить рідко. До того ж вони знаходяться у відповідних зв’язках з іншими спеціальними специфічними координаційними здібностями, а також з фізичними та психічними здібностями.

Ці зв’язки обумовлені тим, що в руховій діяльності координація рухів виступає як цілий психомоторний процес, в якому у поєднанні та тісному переплетінні представлені різні її компоненти: інтелектуальні, сенсорні сенсомоторні та моторні.

Здібності точно відтворювати, вимірювати та диференціювати параметри рухів розвиваються насамперед при систематичному використанні спеціально - підготовчих вправ, методів та методичних прийомів розвитку спеціальних видів спритності.

Для підвищення ефективності педагогічного впливу використовують методичні підходи направлені на удосконалення цих здібностей.

Методи розвитку спритності основані на системному виконанні завдань, пред’являючих підвищені вимоги до точності виконання рухових дій або окремих рухів.

Розрізняють завдання аналітичні (вибірникові) - на точність відтворення, оцінки, вимірювання та диференціювання здебільшого одного якого-небудь параметру руху (просторового, часового або силового) та синтетичні - на точність керування руховими діями в цілому. Зрозуміло, що такий розподіл умовний, так як точність відтворення оцінки і т.п. наприклад, просторового параметру ізольовано від точності відтворення оцінки і т. п. часового або силового признаку рухів не зустрічається.

В дійсному процесі управління рухами ці види точності завжди виступають у органічному поєднанні один з одним.

Тому, хоча можлива переважна диференційована дія на покрашення точності одного якого-небудь параметру руху, обов’язковою є установка на досягнення точності виконання дії в цілому.

Завдання на точності відтворення еталонних просторових, часових, - просторово часових та силових параметрів ширше представлені у фізичних вправах з відносно стандартною кінематичною структурою (школярічні, гімнастичні, загально - розвиваючі вправи та ін. Прикладами їх можуть бути завдання на точність відтворення одночасних або послідовних рухів і положень рук, ніг, тулуба при виконанні загально - розвиваючих вправ без предметів, ходьба або біг по розмічених лініях на заданий час, повторні передачі або кидки м’яча, предмета по одній і тій же траєкторії на однакову відстань.

В тісному зв’язку із завданнями на точність відтворення параметрів рухів слід систематично використовувати завдання, які вимагають точності оцінки та виміру цих параметрів. Наприклад, при виконанні загально-розвиваючих вправ, виконуваних руками, ногами, тулубом. При легкоатлетичному бігу стрибках та метаннях - дальність стрибка з місця або розбігу, дальність метання та швидкості бігу і т.п. самооцінку учня звіряють з результатом зафіксованим педагогом.

Завдання на точність диференціювання параметрів рухів, як правило, найбільш складні для виконавців. Їх слід виконувати або за методикою контрастних завдань, які вимагають відносно грубих диференціровок, або за методикою зближувальних завдань, де необхідна тонка диференціація.

Ці методики вперше були описані колективом авторів під керівництвом В.С.Фарфеля. Суть методики контрастних завдань в тому, що вправи виконуються у відповідній черзі : одна вправа різко відрізняється від іншої по якому-небудь параметрові.

Наприклад, : чергування кидків м’яча в кільце 6 та 4 м, 4 та 2 м. Чергування кидків м’яча на точність у футболі з 25 та 15 м, з 30 та 20 м. Стрибки у довжину з місця на максимальну відстань у 2 рази коротшу. Штовхання ядра на 8 та 5 м, 6 та 4 м. Чергування бігу на 30 - 60 м з максимальною швидкістю і в два рази повільніше. Показати положення руками кута 90 та 45 градусів.

Зближення завдання:

Показати руками положення кута 90 і 75 градусів, 90 і 80 градусів та т.п. Стрибки у довжину з місця (з відкритими та закритими очима) на 140 та 170 см 140 та 160 см; Почергові кидки м’яча в кільце з лінії штрафного кидка з відстані на 10 - 20 см ближче або дальше від цієї лінії; чергування ударів по воротах з однієї і тієї ж відстані або близьких одна до одної відстаней при зміні розмірів воріт та кута попадання.

Важливу роль в удосконаленні здібностей, основаних головним чином на пропріоцептивній чутливості, належить координаційним вправам, спеціально направленим на підвищення чіткості м’язові - рухової чутливості: почуття м’яча, планки, дистанції, води , приладу. Наприклад, для підвищення почуття м’яча при кидках, передачах, ударах використовують м’ячі різної маси та форми, змінюючи силу удару та дальність польоту м’яча. Аналогічним чином поступають при штовханні ядра, метанні списа та ін.

Для покращення названих здібностей раціонально використовувати методичний підхід, в основі якого лежить підвищені вимоги до інших аналізаторів та такі вправи де контроль здійснюється головним чином за допомогою м’язового почуття.

Прикладами таких завдань є виключення або ускладнення зорового контролю при веденні, кидках та передачах м’яча, виконання гімнастичних комбінацій в умовах виключення слухового контролю. Звичайно, виключати зоровий або слуховий аналізатор можливо тільки при повній впевненості що це не приведе до травм.

Ефективність методичних підходів, прийомів і умов, направлених на удосконалення здібностей точно відтворювати, оцінювати, вимірювати та деференціювати параметри рухів, не однакова в кожному конкретному випадку.

Але знаючи основні з них, вчитель або тренер завжди зможе вибрати найбільш адекватні, враховуючи завдання координаційного удосконалення дітей.

На кожному віковому стані складність рухових дій, які треба освоїти залежить від індивідуальних здібностей дитини та багатьох інших обставин.

Успішність навчання залежно від спритності

Внаслідок великої кількості ступенів вільної рухомості в пасивних частинах кістково-суглобного апарату, виникають великі труднощі в керуванні органами руху. Труднощі закладені в ньому та у м’язах внаслідок їх складних фізіологічних та механічних якостей. Чим більше ускладнюються рухові завдання, тим складнішими і точнішими стають вирішальні їх рухи. Чим більше потрібно уточняти та розділяти самі виконавчі органи, тим у більшому ступені зростають труднощі управління ними. Труднощі ускладнюються ще тим, що в ході розвитку все більше підвищується попит на здібність швидко пристосуватись до нових умов, які швидко змінюються, вирішувати несподівані, нешаблонні рухові завдання, виходити з честю із непередбачених положень. Все вище починає цінитись рухова винахідливість.

Спритність це якість або здібність, яка визначає відношення нашої нервової системи до навичок. Від ступеня рухової спритності залежить наскільки швидко та успішно зможе побудуватися та чи інша рухова навичка та наскільки високого удосконалення її власник зможе досягнути.

Здібність точно визначати та своєчасно змінювати положення тіла, здійснювати рухи у потрібному напрямку людина проявляє у відповідних умовах конкретної професійної, спортивної або іншої діяльності.

Такі якості проявляються на спортивному майданчику, на футбольному чи гандбольному полі на килимі для боротьби, гімнастичних приладах та ін.

Спортсмен проявляє такі здібності по відношенню до об’єкту, який рухається.

Види координації рухів

Спеціальні дослідження В.М.Платонова і М.М.Булатова виділяють такі, відносно самостійні види координації рухів:

  • оцінювати та регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

  • зберігати стійку рівновагу (статичну та динамічну);

  • відчувати та засвоювати ритм;

  • довільно розслабляти м’язи;

  • узгоджувати рухи в рухові дії.

Всі ці здібності проявляються у взаємодії. При цьому у певних ситуаціях окремі здібності відіграють провідну роль, інші – допоміжну.

Кожен вид рухової діяльності обумовлює провідну координаційну здібність. Наприклад, у веслуванні, плаванні провідне значення має здатність до оцінки регулювання просторово-часових і динамічних параметрів рухів та відчуття ритму, а в боротьбі – здатність зберігати рівновагу, перебудовувати рухи, орієнтуватись у просторі.

Одним із важливих показників оцінки вікових змін збудженості м’язів та нервів є хроноксіметрія та визначення параметрів лабільності. Ці змін6и добре вивчені Ю.М. Уфляндом на великому матеріалі дослідження хроноксії та реобази у дітей від 7 місяців до 10 років. Встановлено падіння хронаксії та реобази в ранньому онтогенезі.

В той же час було показано, що в різних м’язах хроноксія знижується до рівня дорослих людей в різному віці.

Наступні дослідження інших авторів підтвердили ці дані. За даними О.В. Плотнікової показники хроноксії у дітей 7 – 15 річного віку, більше ніж у дорослих.

За даними більшості дослідників хроноксія знижується після народження в різних м’язах з різними темпами, але в більшості м’язів до 12-16 років вона досягає рівня дорослих.

В.С. Фарфель, досліджуючи форми координації рухів у дітей різного віку прийшов до висновку, що первинна координація для верхніх та нижніх кінцівок різна. Автор відмічає, що в процесі нормального розвитку проходить поступове закріплення нових координацій, закріплення здібності управління з боку вищої центральної нервової системи діяльністю більш низьких апаратів. Оцінюючи вікові зміни нервово-м’язової системи в цілому можна підкреслити, що м’язи досягають функціональної зрілості порівняно пізно до 15-19 років, різні м’язові групи дозрівають в різні строки.

Дослідження А.П. Тамбієвої показано, що точність відтворення заданого м’язового напруження у дітей від 5 – 10 років невелика. Вона підвищується з 11- 16 років. В молодшому віці помилка у відтворені напруги складає в середньому 23-30% від вихідної величини, а в старшому 15-21%. Було виявлено також зв’язок точності відтворення напруги та його величини. Точність підвищується при меншому зусиллі. Середня мінімальна величина зміна м’язової напруги з віком зменшується. У дітей 5 – 10 років вона змінюється у межах 25-47% від вихідного, а у старших 14-20%.

Різниці у здібності диференціювати м’язові зусилля між хлопчиками та дівчатками – не виявлено.

Формування рухових навичок

Внаслідок наявності у нашому організмі суглобнозв’язочного апарату з великою кількістю, особливо у пасивних частинах, ступенів рухової свободи та складності фізіологічних та механічних властивостей м’язів, виникають великі труднощі в керуванні органами руху. Труднощі закладені в пасивних частинах кістково-суглобного апарату внаслідок великої кількості ступенів вільної рухомості в ньому та у м’язах внаслідок їх складних фізіологічних та механічних якостей. Чим більше ускладнюються рухові завдання, тим складнішими і точнішими стають вирішальні їх рухи. Чим більше потрібно уточняти та розділяти самі виконавчі органи, тим у більшому ступені зростають труднощі управління ними. Труднощі ускладнюються ще тим, що в ході розвитку все більше підвищується попит на здібність швидко пристосуватись до нових умов, які швидко змінюються, вирішувати несподівані, нешаблонні рухові завдання, виходити з честю із непередбачених положень. Все вище починає цінитись рухова винахідливість.

Спритність це якість або здібність, яка визначає відношення нашої нервової системи до навичок. Від ступеня рухової спритності залежить наскільки швидко та успішно зможе побудуватися та чи інша рухова навичка та наскільки високого удосконалення її власник зможе досягнути.

Здібність точно визначати та своєчасно змінювати положення тіла, здійснювати рухи у потрібному напрямку людина проявляє у відповідних умовах конкретної професійної, спортивної або іншої діяльності.

Такі якості проявляються на спортивному майданчику, на футбольному чи гандбольному полі на килимі для боротьби, гімнастичних приладах та ін.

Спортсмен проявляє такі здібності по відношенню до об’єкту, який рухається

Довжина тіла школярів-спортсменів збільшується нерівномірно. Найбільш прискорений ріст відмічається в період з 10 до 15 років. Максимальний показник (в середньому -108 см) припадає на 13 років. За цей відрізок часу довжина тіла в середньому збільшується від 154 см. до 193 см. (на 25,3%). Довжина верхніх кінцівок підкорюється тій же закономірності, що і зміна довжини тіла.

Довжина нижніх кінцівок збільшується від 85, 1 см. до 108 см. (26,9%). Характер приросту відповідає приросту довжини тіла і довжини верхніх кінцівок. Максимальний приріст 5,8 см. відзначається в 13 років. Аналіз динаміки збільшення розмірів тіла у довжину футболістів і волейболістів показав, що інтенсивний їх приріст здійснюється до 15 років.

Проте ріст і розвиток органів і систем в організмі знаходиться в тісному взаємозв’язку.

У футболі та волейболі здійснюється комплексне вивчення вікової динаміки становлення основних параметрів фізичного розвитку фізичних якостей з метою обґрунтування педагогічних акцентів в різні періоди багатолітньої підготовки спортсменів.

Для аналізу морфологічних показників фізичного розвитку звичайно вивчаються тотальні, поздовжні та округлі розміри тіла.

Формування функцій нервової системи чинить позитивний вплив на розвиток рухової діяльності. Однією з важливих особливостей дитячого організму є висока інтенсивність обмінних процесів.

При чому процеси асиміляції мають перевагу над процесами дисиміляції.

Важливий інтерес має розвиток кістково-м’язових відділів нижніх кінцівок і гомілкостопних суглобів. Важливо враховувати, що об’єм рухів у стопі у дітей більший, ніж у дорослих. [1 ]

Важливе значення мають особливості розвитку м’язової системи. З віком об’єм, структура, хімічний склад і функції м’язів змінюються. Відсоткове співвідношення ваги м’язової маси до ваги всього тіла в цьому віці приблизно дорівнює 32,6 %. М’язова тканина у дітей ніжніша, більш еластична ніж у дорослих. Вона багата водою і бідна білковими речовинами, жирами, екстрактними речовинами, неорганічними солями.

Працездатність дітей, а також пристосування їх до фізичних навантажень в значній мірі визначається станом серцево-судинної і дихальної систем. Час кругообігу крові 17-18 сек.

Умовно-рефлекторні зміни в діяльності серця такі ж, як і у дорослих.

Слід зауважити, що величина хвилинного об’єму крові у дітей на відміну від дорослих забезпечується в більшій мірі за рахунок частоти серцевих скорочень. [1 ]

Потрібно відзначити, що важливою особливістю серцево-судинної системи дітей середнього шкільного віку є те, що відносна кількість крові у дітей більша ніж у дорослих. Артерії у дітей відрізняються більшою еластичністю, ніж артерії дорослих, капіляри широкі, вени вузькі. Внаслідок цієї особливості тканини дітей постачаються кров’ю значно інтенсивніше, ніж тканини дорослих, а процес окислення проходить більш активно. Поряд з цим у дітей спостерігається більш короткий період відновлення порівняно з дорослими.

Але слід зазначити, що у дітей робота серця ще не досконала, а механізм умовно-рефлекторного впливу на серцево-судинну систему остаточно ще не сформувався. Витривалість серця порівняно мала. Довгочасні фізичні і психічні навантаження можуть негативно позначатись на діяльності серця. Тому при підготовці дітей, особливо середнього шкільного віку, необхідно суворо дотримуватись дозування навантажень і збільшувати їх поступово.

Дихальна система дітей знаходиться на стадії розвитку і вдосконалення, відрізняється високою лабільністю. Так частота дихання швидко змінюється під впливом різних зовнішніх і внутрішніх впливів. Недосконалість серцево-судинної і дихальної системи приводить до того, що діти мають невисокий коефіцієнт корисної дії, тобто приріст енергії, який продуктивно витрачається на «працю» у них менший ніж у дорослих. [27]

Процеси росту і розвитку дитячого організму здійснюється в непереривній взаємодії з навколишнім середовищем. При постійно регулюючому впливу центральної нервової системи. Істотний вплив на весь процес росту і розвиток дітей, а також на інтенсивність обмінних процесів роблять зміни ендокринного апарату. Він включає в себе різні залози внутрішньої секреції: щитовидну, біля щитовидну, зобну, мозковий придаток (гіпофіз), шишковидну (епіфіз), надниркові і статеві залози внутрішньої секреції виділяють в кров і лімфу свої гормони, які регулюють важливі фізіологічні процеси.

Ступінь майстерності гравця в значній мірі залежить від його здібностей миттєвого оцінити змінну ситуацію і в зв’язку з цим швидко і точно виконати різні ігрові дії.

СТАТОКІНЕТИЧНА СТІЙКІСТЬ

    1. вегетативні реакції ДІТЕЙ

Вестибулярний апарат дітей характеризується підвищеною збудженістю (С.И.Гальперин, 1965).

Багато вчених вважають, що основну роль у розвитку симптокомплексу хвороби руху грає функціональний стан вестибулярного апарату і ще точніше його збудливість - здібність сприймати мінімальні подразнення.

Опираючись на численні експериментальні дані різних авторів, А.Е.Курашвили, В.И.Бабияк (1975), підкреслювали, що “вегетативні реакції, які проявляються під час укачування з повним обгрунтуванням можуть бути віднесені до загального неспецифічного синдрому адаптації”.

Деякі автори пов’язували хворобу пересування, як порушення взаємодії афферентних систем та інтегративної функції вищих вегетативних центрів (М.Д.Емельянов, А.Н.Разумеев, 1972), а також придавалось велике значення типологічних особливостям вищої нервової діяльності (В.В.Борискин, 1954; Н.А.Разсолов, 1966 та ін.)

Дослідженнями А.И.Тумакова (1972), функціонального стану вестибулярного аналізатору у дітей молодшого і дошкільного віку, встановлено, що у дітей раннього віку реакції вегетативної нервової системи у відповідь на подразнення отолітового апарату незначні. У дітей дошкільного віку вони більш виражені, але ще не досягають рівня дорослих людей.

У гострих дослідах на тваринах з видаленням лабірінтів Гарибян А.А.,(1973) підтвердив раніше одержані дані В.А.Кислякова, 1962; Бутуева, 1960 та ін.) про те, що статокінетична координація є результатом поліаналізаторної діяльності мозку, в якій вестибулярному аналізаторові належить одне із провідних місць.

Відому в літературі хворобу пересування або “морську чи повітряну хворобу” прийнято ставити в залежність від вестибулярної стійкості, так як вона частіше всього виникає у людей з підвищеною чутливістю вестибулярного аналізатора. Але під час різних активних і пасивних переміщень у просторі спостерігаються подразнення не тільки вестибулярного але і цілого ряду інших аналізаторів: зорового, рухового, тактильного та інших, тобто комплексу аналізаторів (Е.М.Юганов, Ф.А.Солодовник, 1976, А.Е. Курашвили, В.И.Бабияк, 1975 та ін.).

При одночасних статокінетичних подразненнях у двох або більше різних площинах виникають так названі прискорення Коріоліса, які мають властивості до кумуляції, навіть при невеликих але довготривалих подразненнях.

Прискорення Коріоліса є суттєвими перешкодами при довготривалих морських подорожах, авіаційних та космічних польотах, багатогодинних переїздах на автотранспорті, коли навіть незначні прискорення, внаслідок кумуляції визивають негативні реакції організму, які діляться на сенсорні, анімальні і вегетативні.

Згідно вчення І.П.Павлова (1951) вестибулярний аналізатор представлений у корі головного мозку (так як і інші аналізатори) як у вигляді ядерної зони (передні відділи тім’яно-височної області), так і у вигляді розсіяних елементів.

А.С.Киселев за ступенем вираженості вегетативних реакцій у відповідь на дію кумуляції прискорень Коріоліса розділив всіх досліджуваних на 4 групи:

1 - особи, у яких вестибуловегетативні реакції спостерігались у перші 3 хвилини ( блідність, нудота) - кумуляція 3 ступеня;

2 - якщо ці симптоми спостерігаються на 4 - 6 хвилинах - кумуляція 2 ступеня;

3 - коли вегетативні реакції наступають на 7 - 10 хвилинах - кумуляція 1 ступеня;

4 - особи , які добре переносили качання протягом 10 хвилин - кумуляція 0 ступеня .

Між рівнем статокінетичної стійкості і станом вестибулярної збудженості визначається пряма залежність, яка виражається в тому, що при надмірному подразненні лабіринту або більш значному враженні його, статокінетична стійкість порушується в більш значному ступені і навпаки, при здоровому лабірінті статокінетична стійкість не порушується (В.Г.Базаров, (1976).

Е.М.Юганов, Ф.А.Солодовник, (1976) висунули ще одне припущення, що у практично здорових людей схильність до хвороби руху не залежить від особливостей функціонування рецепторного відділу вестибулярного аналізатору, а обумовлена особливістю діяльності деяких відділів головного мозку, і зокрема, лімбіко-ретикулярного комплексу. Автори, на основі викладених ними фактів, передбачають, що “хвороба руху - це проявлення вираженого вегетативного кризу парасимпатичного характеру, виникаючого при довготривалих подразненнях деяких аферентних систем (зорової, слухової, інтероцептивної та ін.), головним чином вестибулярної, у людей з конституційно-придбаною недостатністю лімбіко-ретикулярного комплексу.”.

Ступінь вираженості цих реакцій визначається, по І.П.Павлову, “фізіологічною мірою” захисту, яка напрвлена на відновлення порушеної рівноваги шляхом підйому фізіологічних можливостей організму на більш високий функціональний рівень”.

    1. РОЗВИТОК СТАТОКІНЕТИЧНОЇ СТІЙКОСТІ У ДІТЕЙ

Було встановлено, що спеціальні гімнастичні та акробатичі вправи підвищують вестибулярну стійкість організму дітей 11 - 13 років (Ю.В.Катуков, 1966, Н.С.Сергеева, 1967, Ю.П.Кобяков,1969).

Більшість проведених досліджень присв’ячені в основному удосконаленню статокінетичної стійкості дорослих для їх професійної діяльності (Г.Л.Комендантов, 1965, А.С.Киселев, 1966, К.Л.Хилов, 1969, И.П.Шинкаревская, !969 та інші) або розвитку окремих компонентів статокінетичної стійкості у спортивній діяльності (А.И.Яроцкий, 1963, А.А.Золотухин, 1965, В.К.Тараканова, 1966, Ю.П.Кобяков, 1969, А.А.Ломов, 1977 та ін.) Значно менше робіт присв’ячені дітям (М.Е.Клюев, 1969, Ю.В.Катуков, 1966,, В.В.Ващила, 1970 так ін.) і зовсім мало робіт виконано на школярах, які не займаються спортом (Э.Я.Бондаревский, 1964, В.И.Страшинский, 1972, В.Я.Киселев, 1977, А.П.Чустрак, 1979).

Адекватне подразнення вестибулярного апарату не обмежує рухові можливості дітей, а розширює і збільшує їх (И.П.Байченко, 1963, В.В.Ващила, 1970, Р.П.Грачева, 1969).

Поширені зв’язки вестибулярного аналізатора з іншими фізіологічними системами, при збуджені, внаслідок іррадіації визивають збуджувально-гальмувальні процеси. Тим самим ускладнюється формування рухових навичок (А.А.Золотухин, Н.С.Сергеева, 1966).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Курс лекція силові якості молодших школярів фізична підготовка

    Лекція
    Фізичну підготовку дітей часто визначають за результатами змагань а не за рівнем розвитку фізичних якостей. Вважається, що якщо спортсмен досяг високого технічного результату, то і його фізична підготовка знаходиться на високому рівні.
  2. План загальна характеристика змісту рухових якостей І засобів їх розвитку. Основи методики розвитку силових якостей та витривалості

    Лекція
    Сутність поняття „управління” в ТіМФВ. Необхідні умови управління ФВ. Моделювання у фізичному вихованні, прогнозування у фізичному вихованні. Алгоритм програмування занять фізичними вправами.
  3. План методика І побудова заняття з фізичного виховання > Методика навчання руховим діям дітей дошкільного віку Особливості методики розвитку фізичних якостей у дітей дошкільного віку

    Лекція
    Вільчковський Е.С., Курок О.І. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку: навч.посіб. – Суми: ВДТ «Універсальна книга», 2004. – 428 с.
  4. 3 курс лекція методика вдосконалення координаційних здібностей засоби І основні положення

    Лекція
    Основною особливістю вправ, направлених на вдосконалення координаційних здібностей, є їх складність, нетрадиційність, новизна, можливість багатоманітних і несподіваних рішень рухових задач.
  5. Курс 6 семестр лекція розвиток моторно-функціональних якостей гімнасток

    Лекція
    До деякого часу багато тренерів з гімнастики вважали, що їх вихованкам не потрібні засоби фізичної та спеціально-рухової підготовки. Вважалось, що технічна підготовка у всіх видах класичного багатоборства забезпечує необхідну фізичну

Другие похожие документы..