Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
ориентированные на издержки и спрос» «Методы реализации маркетинговой стратегии компании в сфере инноваций» «Методы диагностики рыночной среды и пози...полностью>>
'Основная образовательная программа'
1.1. Основная образовательная программа бакалавриата, реализуемая вузом по направлению подготовки 120700 «Землеустройство и кадастры» и профилю подго...полностью>>
'Документ'
Рассмотрены возможности применения метода ЯМР-спектроскопии in vivo в исследованиях биологических систем. Представлены результаты изучения природы на...полностью>>
'Руководство'
Грицай Н.М., Литвиненко Н.В., Фисун Ю.О. Неврологічні захворювання у практиці сімейного лікаря: Навчальний посібник для сімейних лікарів, лікарів-інте...полностью>>

    б) філософська основа екзистенціалізму (засновники І представники)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

 Альбер Камю
    (1913 - 1960)
    
    МЕТАФІЗИКА АБСУРДУ ТА ЕТИКА ТРАГІЧНОГО СТОЇЦИЗМУ
    В РОМАНІ АЛЬБЕРА КАМЮ "ЧУМА"
    
    Епіграф:
    "Його стійкий гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну у своєму результаті битву проти нищівних і потворних віянь нашого 1    часу"
    б) філософська основа екзистенціалізму (засновники і представники).
    Екзистенціалізм виник як філософська течія (М. Хайдеггер і К. Ясперс у Німеччині, М.Мерло-Понті й Г. Марсель у Франції, М. Бердяєв і Л. Шестов у Росії), але на пізніх етапах свого руху став переважно течією літературною, проявившись у творчості численних західноєвропейських і американських письменників середини й другої половини XX ст. Тими ж інтелектуалами, які здійснили перехід екзистенціалізму в літературу, були французи Жан-Поль Сартр і Альбер Камю.
    Особистість у екзистенціалістів самотня й самоцільна, її буття - це переважно протидія середовищу, іншому, а також суспільству, державі, які нав'язують їй свою волю, свої закони й мораль, відчужують її, прагнуть перетворити у знаряддя, в засіб чи функцію. Ідея самотності й відчуженості особистості є однією із провідних у філософії й літературі екзистенціалізму. Щодо Камю, то у нього й "абсурдні герої" не сприймають природу як чужу й ворожу стихію.
    Звернути увагу учнів на важливі моменти в композиції твору.
    Перші начерки до роману "Чума" були зроблені Камю ще на початку 1941 р., коли він вчителював в Орані. Перший варіант твору був завершений у 1943 р., але автора він не задовольнив, і робота над романом тривала, вбираючи новий життєвий досвід Камю, учасника руху Опору. Вийшов роман у післявоєнний час, 1947 року Він став завершеним втіленням того, що Камю осмислив і пережив у роки суворих випробувань, вираженням значних світоглядних зрушень і відкриттям нових істин. Порівнюючи "Стороннього" й "Чуму" в цьому розрізі, їхній творець писав: "Чума" в порівнянні зі "Стороннім", безперечно,   знаменує перехід від самотнього бунтарства до визнання спільноти, чию боротьбу необхідно поділяти. І якщо існує еволюція від "Стороннього" до "Чуми", то вона відбувається в напрямі до солідарності й співучасті".
    "Чуму" Камю відносить до романів про антифашистську боротьбу й рух Опору, і для цього є свої підстави. Та й автор прямо проголошував: "Явний зміст "Чуми" - це боротьба європейського руху Опору проти фашизму". Говорив він і про те, що прагнув у романі "відбити атмосферу задухи, в якій ми жили, атмосферу загрози й вигнання, в якій скніли". Однак усім цим зміст твору далеко не вичерпується, навіть більше, акцент у ньому зміщено на трактуванні позачасових філософських проблем буття. "Водночас, - провадив Камю, - я поширив значення цього образу (образу чуми) на буття в цілому".
    За жанровою природою твір Камю - це роман-притча, належить він до поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю й багатозначністю змісту. До того ж "Чума" Камю - одне із примітних явищ у цьому жанрі, поряд із "Процесом" і "Замком" Кафки, "Котлованом" і "Чевенгуром" Плато-нова, "Санаторною зоною" Хвильового, "Володарем мух" і "Шпилем" Голдінга тощо. Фабула роману-притчі алегорична, вона позначена смисловою багатозначністю і несе в хобі потенційну можливість "прикладання" до різних сфер дійсності, різних її явищ, процесів, структур. Тим самим романи-притчі нового часу наближаються до міфу й набирають рис романів-міфів, нерідко зливаючись з ними.
    Фабула роману "Чума" - хроніка чумного року в Орані, жахливої епідемії, яка вкинула городян у безодню страждань і смерті. Написана ця хроніка людиною, що визнає лише факти й прагне до точності їх викладу, нічим не поступаючись заради оздоб стилю, її автор - доктор Ріє, який за своїм інтелектуальним складом, і за характером занять шанує розум та логіку і не приймає двозначності, хаосу, ірраціональності. Але це стосується лише "хроніки", тобто притчової фабули, сама ж чума, образ, що витворюється всім романом, - міфічно багатоплановий і багатозначний. Чума у Камю - це не тільки фашизм, "коричнева чума", як тоді називали його в усій Європі, а й зло взагалі, так би мовити, метафізичне зло, невіддільне від буття. Але й цим не вичерпується "супер образ" роману: чума - це й абсурд, який тут осмислюється і як форма існування зла, і трагічна "доля людська", бо зло нездоланне.
    "Чума" Камю - роман філософський, і природно, що на першому плані в ньому філософська проблематика, філософське, тобто узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського буття. Саме так і осмислюється чума головними героями роману, інтелектуалами Ріє і Тарру, устами яких найчастіше говорить автор. Для них чума, зло - це щось невіддільне від людини та її існування; найнебезпечніша ж вона тим, що навіть той, хто не хворий, все одно носить хворобу у своєму серці.
    В контексті роману чума - універсальна метафора зла в усій його багатоликості й нездоланності. Стан "зачумленості" - стан, якого майже нікому не вдається уникнути, а його подолання вимагає постійної мобілізації волі, духовних і моральних сил особистості. Бути "зачумленим", за Камю, - це не тільки чинити насильство, а й не повставати проти нього. "Зачумленість" - не лише готовність убивати, а й примиренність із тим, що вбивають. Всі люди тою чи іншою мірою перебувають у невіданні, це сумна "доля людська", бо абсолютне знання неможливе. Найстрашніше зло, резюмує автор, це невідання, яке вважає, що йому все відоме і тому можна вбивати. Тут Камю спирається на історичний досвід XX ст.,  моторошний  досвід нацистської Німеччини й більшовицької Росії.
    Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не досягнути перемоги над злом у світобудові. "Що таке чума?" - питає Тарру у доктора Ріє, і той, додумавши, відповідає: "Нескінченна поразка". І тому у фіналі роману, слухаючи радісний гамір городян, які святкують звільнення міста від чуми, доктор Ріє думає про те, до будь-яка радість перебуває під загрозою, бо він знає, що "бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає" і що знову, "можливо, настане день, коли на лихо і як наука людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста".
    Слід, проте, зазначити, що Камю непокоїло не так зло саме собою, як позиція людини перед цією невблаганною реальністю буття. А це означає, що не метафізика зла, а гуманістична етика виходить на перший план у романі "Чума". Свідомість того, що остаточна перемога над злом недосяжна, не паралізує розум і волю головних героїв роману, їхньої готовності самовіддано боротися з чумою. Автор шукає в людині ті сили, ті потенції, які піднімають її супроти зла, і знаходить їх передусім у моральній природі людини. Це, до речі, зближує його позицію з віковою традицією французької культури, зокрема з письменника-ми-моралістами XVII ст. й просвітниками XVIII ст.
    Роман "Чума" цікавий і як художнє явище. Написаний у підкреслено стриманій і об'єктивній манері, у формі хроніки однієї епідемії, а хроніка, чи роман-хроніка, яку відомо, найбільш об'єктивізований жанр, спрямований передусім на фіксацію подій. Справді, роман "Чума" в його філософсько-інтелектуальному змісті можна розглядати як своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам. Втім, це природна річ для філософського роману.
    
    
УРОК   2
    РОМАН АЛЬБЕРА КАМЮ "ЧУМА" В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ

    Мета уроку: розглянути значення роману-притчі "Чума", який наближається до міфу і стає загальнолюдським явищем (у тому розумінні, що належить не до однієї якоїсь культури); розвивати в учнів вміння компаративного аналізу творів світової літератури; виховувати інтерес до світового літературного процесу.
    Обладнання: слайди картин Їєроніма Босха, картки - тестові питання, картки із проблемними запитаннями.
    Епіграф:
    Людина мусить залишатися вірною людському в собі; повинна протистояти злу навіть у тому випадку, коли немає ніякої перспективи і ніякої надії.
    Альбер Камю
    ЗМІСТ УРОКУ
    І. Слово вчителя
    Це роман-притча, тому його загальний зміст набагато глибший від поверхневого шару. Твір має загальнолюдський і "позачасовий" підтекст.
    Роман "Чума" з його філософсько-інтелектуальним змістом можна розглядати як своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам, котрі виступають носіями різних сторін авторського Світогляду, різних її аспектів і тенденцій. У цьому розумінні роман - це розмова із самим собою, що, проте, не розбавляє персонажів індивідуальних рис, глибокої мотивації їх вчинків.
    Особливості стилю роману "Чума" ще раз підкреслюють спадкоємність творчості Камю, слідування традиціям поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю змісту. "Чума" алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але на відміну від стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, вона відзначається смисловою багатозначністю. Читачі знаходять у романі відповіді на свої запитання. Роман-притча "Чума" у цьому розумінні наближається до міфу, стаючи над культурним явищем (у тому розумінні, що належить не до однієї якоїсь культури), стаючи загальнолюдським явищем.
    "Чума" Камю - одна з найвидатніших подій у цьому жанрі, поряд із "Мобі Діком" Мелвілла, "Процесом" Кафки, "Котлованом" Платонова. "Чума" - це й роман-попередження, роман-пересторога, це явище загальнолюдське і надчасове.
    Довідковий матеріал на дошці: Притча - повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралі-мотиваційній частині твору. У притчах зосереджена повна дидактична ідея.
    II. Робота учнів над вирішенням запропонованих проблемних ситуацій, пов'язаних із вивченням змісту роману
    Учні працюють, використовуючи запропоновані картки, дають власну оцінку ситуаціям, в які потрапляють герої роману.
    III. Компаративний аналіз роману в контексті світового літературного процесу
    а) Камю - Достоєвський - Ніцше.
    У діалозі культур використаємо і "діалог мов".
    Идеями християнства пронизано творчество многих выдающихся писателей. Библейскими легендами й образами заполненм произведения Толстого, Достоевского. Эта традиция продолжается в творчестве Булгакова, Мандельштама, Пастернака, Айтматова...
    Действительность, окружающий его мир Достоевский воспринимал как некие пророчества из Апокалипсиса, которые уже стали или вот-вот станут реальностью. Раскольникову ("Преступление й наказание") "грезилось в болезни, будто весь мир осужден в жертву какой-то страшной, неслыханной й вевиданной моровой язве, идущей иа глубины Азии на Европу... Предсказания й интерпретации древних мифов Достоевский вводит в свои произведения для того, чтобы предупредить человечество: оно стоит на пороге глобальной катастрофы, Страшного суда, конца света й виной атому - культ насилия и наживи.
    Болезнью мира, бесноватостью считал писатель пропаганду ненависти, нетерпимости й зла во имя добра. Тема духовного воскрешения личности, которую Достоевский считал главной в литературе XIX в., пронизывает все его романы. Достоевский проводит идею, что человек, совершивший грех (умерший для вечной жизни), способен духовно воскреснуть, если уверует в Христа й примет его нравственные заповеди. Духовное возрождение человека через сострадательную любовь й деятельность, улучшение общества через проповедь нравственности й всеединства - такова философская концепция Достоевского. Тема конца света й гибель мира й человека, последующее возрождение й устройство нового мира (золотого века) постоянно соприкасаются друг с другом, переплетаются, составляя единый утопический план писателя переделки Вселенной.
    По своим взглядам Достоевскому противостоял Ницше. Ницше стремился создать идеал нового человека - сверхчеловека, призванного уничтожить все лживое, болезненное, враждебное жизни. Его философия должна была занять место того философского нигилизма, приближение которого он видел. Борясь против христианства, Ницше утверждал, что продуктом его является "рабская мораль" - во всяком случае, ему известен лишь "инфантильный, поэтический образ Христа, наделенный сентиментальной мягкостью й пассивностью" (Г. Зигмунд).
    Он боролся й против буржуа, мораль которнх считал лживой, й против плебса, угрожавшего, как он полагал, всему благородному й возвышенному. Метафизический лейтмотив ницшеанства имеет следующее содержание: бнтие - зто становление, "вечный круговорот" всего того, что в прошлом уже повторялось бесконечное число раз ("Вечные песочные часы бнтия снова й снова оказываются перевернутими"); идентичное, неизменное Я - такая же фикция, как й истинное бытие. Для современной зкзистенциальной философии важно также й следующее: "Человек, которьій не хочет слиться с толпой, должен прежде всего отбросить свою лень й следовать голосу своей совести, взывающей к вему: "Будь самим собой. Все, что ты теперь думаешь и делаешь, к чему стремишься, - все это не то!" В противном случае ты будешь только манекеном, мыслящим по общему шаблону" ("Несвоевременные размышления". М., 1906). Этот манекен, мыслящий лишь по общему шаблону, и есть нечто безличное, Мап в философии Хайдеггера.
    ............................................................................................................................

Альберт Камю

Вступ

Альберт Камю визначний французький романіст, філософ, публіцист вважав, що письменник – це “оголений нерв епохи”, і тільки він здатний відчути “духовні потоки”, які линуть від кожної людини окремо і людства взагалі, визначаючи моральний стан всієї цивілізації. Таке розуміння призначення літератури й митця дозволило А.Камю стати одним з лідерів філософсько-мистецького напрямку екзистенціалізму. Поставивши існування людини в центр буття, письменник завжди боровся за звільнення її розуму і душі від абсурдної дійсності. Він проголосив необхідність бунту проти уставлених норм і повернення світові пріоритету особистості. Завдяки цьому письменник мав великий вплив на розвиток європейської культури ХХ ст.

Біографія

Народився Альберт Камю 7 листопада 1913 році в містечку Мондові в Алжирі, який на той час був французькою колонією, у сім’ї найманого сільськогосподарського робітника, що через рік після народження сина помер від поранення на полі бою Першої світової війни. Мати. Іспанка за походженням. Працювала прибиральницею в багатих сім’ях. Дитина зростала у злиднях. Освіту пощастило здобути тільки завдяки допомозі одного з учителів ліцею, який виклопотав для хлопця стипендію. У 1932-1936 рр. під час навчання в Оранському університеті (Алжир) Альберту доводилося тяжко працювати, що призвело до виснаження організму й захворювання на сухоти. Проте це не завадило йому бути життєрадісним, енергійним, жадібним до знань і розваг, чутливим і до краси середземноморської природи, і до глибин духовної культури. “Я перебув, - писав згодом А.Камю, - десь на півдорозі між злиднями і сонцем. Злидні не дозволяли мені повірити, нібито все гаразд в історії та під сонцем; сонце навчало мене, що історія – це ще не все. Змінити життя – так, але тільки не світ, який я обожнював”.

Захоплення середземноморською красою і французькою філософією з часом зумовило його світогляд й естетику, які базувалися на середземноморській культурній традиції та античній культурі з її язичництвом і культом тіла. У цій системі юнак намагався уникнути протиставлення духу і тіла, злити їх в органічну єдність.

А.Камю брав активну участь і в громадському житті. У 1934 році вступив до комуністичної партії, яку покинув через три роки, проводив антифашистську пропагандистську роботу, організував самодіяльний театр, співробітничав з незалежною лівою пресою. У цей час почалася його письменницька діяльність. Тоді, зокрема, були написані перший варіант роману “Сторонній” та нотатки до есе “Міф про Сізофа”.

Навесні 1940 року вперше приїхав до Франції, куди остаточно переселився через рік. В окупованій країні приєднався до Руху Опору, друкувався в підпільній газеті “Комба”, а згодом її очолив. У 1943-1944 рр. видав у нелегальній пресі “Листи німецькому другові”, в яких з гуманістичних позицій засуджував спроби виправдання людиноненависницької ідеї фашизму. На цей час А.Камю став відомим як автор “Стороннього” та “Міфу про Сізофа”. Що побачили світ у 1942-1943 рр. і викликали захоплення французької інтелігенції. Ці твори були сприйняті як екзистенціалістські, співзвучні з напрямами, що за національної катастрофи поширювалися серед свідомої частини населення.

Саме завдяки творчості А.Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі, а надто у варіанті А.Камю, є твердження абсурдності буття (“абсурд є метафізичним станом людини у світі”,- говориться у “Міфі про Сізофа”), уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою. Аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі “Сторонній”

У годину вирішального випробовування людина залишається наодинці з собою. Зі своєю долею. Тепер їй належить стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли з’являється на світ, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту. Це духовне народження відмежовує її від природи, робить свідомою своєї минущості. Сонце, каміння, море, дерева, чужі співпереживання духовній драмі людини. Але й суспільство, оскільки йдеться про соціальний колектив, потребує віри в уже існуючі цінності. Воно карає бунтарство за допомогою своїх соціальних інституцій – армії, поліції, суду, громадської думки. Такий внутрішній конфлікт романів і п’єс письменника-екзистенціаліста.

Водночас А.Камю проголошував, що розум людини, усвідомлюючи абсурдність буття, не може змиритися з нею. Людина, що мислить, кидає виклик абсурдові, не сподіваючись на його остаточне подолання.

“Для людини без шор, - зазначив А.Камю в “Міфі про Сізофа”, - немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає. Ні з чим не зрівняти образ гордої людяності… Дисципліна, якій дух себе підпорядковує, воля, яку він кує з будь-якого підручного матеріалу, рішучість зустрічати віч-на-віч – у цьому є могутність і непересічність”.

Цей трагічний стоїцизм з часу Руху Опору став для Камю основою його гуманістичної етики. За його допомогою письменник у роки окупації та національного приниження пробуджував активний відгук у гуманістично настроєної французької інтелігенції. По-своєму мобілізував її на боротьбу з фашизмом.

Невелика за обсягом творча спадщина А.Камю створювалась переважно під час Другої світової війни та повоєнних років. Це наклало свій відбиток і на теми, що порушувалися письменником, і на спосіб їх висвітлення. Для його творчості характерне поєднання власне белетристики з філософськими роздумами.

У 1947 році вийшов у світ роман “Чума”, який засвідчив найвищу межу ідейної еволюції автора: за визначенням самого письменника відбувся перехід від “етапу абсурду” до “етапу протесту”. Письменник працював також у жанрі філософської етеїстики та громадсько-політичної публіцистики, виступив у ролі літературного критика.

У 50-х роках А.Камю пережив світоглядну і творчу кризу, що призвело до зниження його творчої активності. Письменник чимдалі частіше не знаходив відповіді на складні проблеми, які ставило перед ним і суспільством життя. Загострилися суперечності, притаманні його світогляду й суспільно-політичній позиції, що знайшло вираження у тракті “Бунтівна людина” (1951). Відкриваючи вади буржуазного суспільства Франції та його Заходу, Альберт Камю не приймав і соціалізм Східної Європи у його сталінському варіанті.

Книга “Бунтівна людина” значною мірою була реакцією на злочини сталінізму, на сталінські масові репресії та терор. На великому історичному матеріалі Альберт Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення не значно жорстокіших гнобителів. На думку автора, це універсальний і фатальний закон історії, її абсурд. Протистояти йому може тільки постійне бунтарство, опозиція влади, яка є неминучим насильством і несправедливістю.

У 1957 році Альберт Камю одержав Нобелівську премію за свою літературну творчість.

4 січня 1960 року на сорок сьомому році життя письменник загинув у автомобільній катастрофі.

Характеристика роману “Чума”

Це філософський роман-притча, в якому висвітлено боротьбу людської спільноти проти конкретного (за словами автора, “уявлений зміст “Чуми” – це боротьба європейського опору проти фашизму”). Але цим зміст його не вичерпується. Як зазначив Альберт Камю, він “поширив значення цього образу (чуму) на буття в цілому”. Це не тільки чума (коричнева чума, як називали фашизм у Європі), а зло взагалі, невіддільне від буття, властиве йому завжди. Чума – це й абсурд, що осмислюється як форма існування зла, це й трагічна доля є те, що вона зменшує перехід самого письменника від “самотнього бунтарства до визначення спільноти, чию боротьбу треба поділяти”, еволюцію в напрямі до солідарності та співучасті.

Сюжет роману ґрунтується на подіях чумного року в Орані (Алжир), жахливої епідемії, яка штовхнула городян у безодню страждань і смерті. Розповідає про це доктор Ріє – людина, що визнає лише факти. Прагне до точності її викладу, не вдаючись ні до якого “художнього” прикрашення. За вдачею, світосприйняттям, характером занять, перебігом подій він орієнтується лише на розум та логіку, не визнає двозначності, хаосу, ірраціональності. Ріє виконує свій обов’язок лікаря, допомагає хворим, ризикує власним життям, жодного разу не піддавши сумніву свою роль у боротьбі з конкретною хворобою, зі злом взагалі. Навколо нього гуртуються інші персонажі, передусім Тарру. Для них чума, зло – це щось невіддільне від людини, і навіть той, хто не хворіє, все одно носить хворобу в своєму серці.

Люди доброї волі здатні перемогти конкретне зло, але вони не можуть його знищити як категорію світобудови. І тому у фіналі роману під радісні вигуки городян, які святкують звільнення від страшенної хвороби. Доктор Ріє думає про те, що ця радість тимчасова, він знає, що “…можливо, настане день, коли на лихо і науку людям, чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста”.

Роман написаний у формі хроніки однієї епідемії , спрямованої передусім на об’єктивну фіксацію подій. Це монолог доктора Ріє, який подекуди переривається словами і думками Тарру, зрідка – роздумами інших персонажів. Інтелектуали Ріє і Тарру – головні герої – часто виступають від імені автора, їм він доручає формування ключових думок, їхніми виступами описує найважливіші події чумної епідемії. Вони виконують свій професійний і людський обов’язок, свідомо нехтують небезпекою, сімейним затишком, подружніми почуттями.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Метафізика абсурду та етика трагічного стоїцизму в романі альбер а камю «чума»

    Урок
    Мета уроку: розглянути міфічно багатоплановий образ чуми в романі; обговорити антифашистський і екзистенціальний смисл роману; активізувати інтелектуальну та пізнаваль­ну діяльність учнів; виховувати інтерес до вивчення філо­софських
  2. Частина 1 Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів Валерій стеценко львів Видавничий центр лну імені Івана Франка 2010 у 2-х частинах

    Закон
    Філософія релігії. Тексти для самостійної роботи студентів: Навч. посібник для студентів університету: У 2-х ч. / Автор оригінальних та упорядник законспектованих текстів В.
  3. Філософський словник

    Документ
    Антропоморфізм – наділення тварин, рослин і явищ неживої природи люськими властивостями; властиве багатьом релігіям уявлення про божество в людській подобі
  4. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни

    Навчально-методичний посібник
    Рекомендовано до видання методичною радою Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України”, протокол № 4 від 05.
  5. Варшавський Олександр Павлович Рецензенти: д-р філос наук, проф. В. Г. Вікторов (дріду наду) д-р філос наук, проф. А. В. Решетниченко (дііт) Філософія [Текст]: методичні рекомендації

    Методичні рекомендації
    Філософія [Текст]: методичні рекомендації до практичних занять / уклад.: В. В. Хміль, А. М. Малівський, О. П. Варшавський. Дніпропетр. нац. ун-т залізн.

Другие похожие документы..