Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Вопросы к экзамену'
Конституция Франции 1791 г. Декларация прав человека и гражданина, Конституция Франции 1793 г. Изменения в государственном строе Франции с 1795 по 18...полностью>>
'Программа дисциплины'
2. Требования к студентам: приступая к изучению данного курса, студенты должны знать теорию права, основы гражданского, хозяйственного права, а также...полностью>>
'Программа'
Создание условий для укрепления здоровья воспитанников и сотрудников Корпуса, приобщения общества к регулярным занятиям физической культурой и спортом...полностью>>
'Документ'
В 2009 году деятельность Комитета ТПП РФ по развитию частного предпринимательства, малого и среднего бизнеса была сосредоточена на анализе ситуации в...полностью>>

Donetsk compartment of shevchenko scientific society (5)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

ДОНЕЦЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА

DONETSK COMPARTMENT of SHEVCHENKO SCIENTIFIC SOCIETY

ДОНЕЦЬКИЙ

ВІСНИК

НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА

ім. ШЕВЧЕНКА

НАУКИ ПРО ЗЕМЛЮ,

ГІРНИЦТВО, ҐРУНТОЗНАВСТВО.

ЕКОНОМІКА. СОЦІОЛОГІЯ

т. 15

Донецьк

Східний видавничий дім

2006

Засновано в 2001 р.

Д-67 Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. т.15 - Донецьк: Східний видавничий дім, Український культурологічний центр. - 2006. - 160 с.

Вісник містить матеріали березневої 2006 року наукової конференції НТШ-Донбас. Доповіді і повідомлення торкаються проблем наук про землю, гірництво, ґрунтознавство, економіки та соціології. Секції конференції працювали у Донецьку.

Редакційна колегія:

д.т.н., проф. В.Білецький (відповідальний редактор);

інж. Л. Шпильовий (технічний редактор);

д.т.н., проф. В.Саранчук; д.г-м.н. В.Суярко; д.т.н., проф. І.Малишко; д.т.н., проф. А.Дриженко; д.т.н. проф. Г. Гайко;

д.е.н., проф. М. Белопольський.

 Донецьке відділення НТШ, 2006

Наукове видання

ДОНЕЦЬКИЙ ВІСНИК НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. ШЕВЧЕНКА (т.15)

Набір та комп’ютерна верстка А. Лисенко

Коректор Л. Іваненко

Підп. до друку 2.11.2006. Формат 60х84 1/16. Папір офсетний. Гарнітура Times New Roman Cyr. Друк різографний. Ум. друк. арк. 8,9

Обл.-вид. арк. 6,9. Тираж 200 прим. Зам. 1-05.

«Східний видавничий дім»

Свідоцтво про внесення до державного реєстру видавців, виготівників та

розповсюджувачів видавничої продукції № 697 від 30.11.2001 р.

м . Донецьк, 83086, вул. Артема, 45

ЗМІСТ

1. НАУКИ ПРО ЗЕМЛЮ, ГІРНИЦТВО,

ҐРУНТОЗНАВСТВО

Геннадій ГАЙКО, Юрій ШУБІН, Володимир ПАРАМОНОВ,

ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА РОЗВІДКА СТЕПАНІВСЬКОГО

КУРГАННОГО КОМПЛЕКСУ – УНІКАЛЬНОЇ АРХЕОЛОГІЧНОЇ

ЗНАХІДКИ 2005 РОКУ ............................................................................. 4

Анатолій ДРИЖЕНКО УПОРЯДКУВАННЯ ОСНОВНИХ

ПОЛОЖЕНЬ І ТЕРМІНОЛОГІЇ ВІДКРИТОЇ РОЗРОБКИ

РОДОВИЩ КОРИСНИХ КОПАЛИН ...................................................... 9

Віктор САРАНЧУК, Ігор АРОВІН РЕЗЕРВИ ВУГІЛЛЯ

ДЛЯ КОКСУВАННЯ ............................................................................... 19

Леонід ШПИЛЬОВИЙ, Костянтин ШПИЛЬОВИЙ

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА ОСВОЄННЯ МАРІУПОЛЬСКОГО

ЦИРКОНОВОГО РОДОВИЩА .............................................................. 37

М.К. ВОРОБЙОВ, В.П. СОКОЛОВА РЕЗУЛЬТАТИ

ДОСЛІДЖЕНЬ І ПРАКТИКА ЗБАГАЧЕННЯ ГЕМАТИТОВИХ

РУД ЗА КОРДОНОМ ............................................................................... 55

Володимир БІЛЕЦЬКИЙ, Валерій САМИЛІН МІНЕРАЛЬНІ

РЕСУРСИ СВІТУ: АФРИКА .................................................................. 68

Володимир БІЛЕЦЬКИЙ, Іван МАНЕЦЬ БІБЛІОГРАФІЧНА

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ

ТЕРМІНОСИСТЕМИ У ГІРНИЦТВІ ..................................................... 81

Максим НЕЦВЄТОВ, Павло ХИЖЕНКОВ ЛІС, ВІТЕР ТА

ҐРУНТОУТВОРЕННЯ ............................................................................. 97

Валерій САМИЛІН, Ольга МАЛЬЦЕВА РОЗРОБКА

МОДЕЛЕЙ ПРОЦЕСІВ РОЗДІЛЕННЯ ПРИ ЗБАГАЧЕННІ

МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ ................................................................ 102

2. ЕКОНОМІКА

Оксана БОНДАРЕНКО АНАЛІЗ ПРОГРАМНИХ ПРОДУКТІВ,

ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО

СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ................................................................... 107

Тетяна МЕХЕДОВА ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ: КОНЦЕПЦІЯ,

НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ...................................................................... 115

В’ячеслав ЛЯШЕНКО, Сергій ЛЯШЕНКО, СУЧАСНІ

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЧНОГО МАРКЕТИНГУ ......... 122

Микола БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ СИСТЕМНА КРИЗА В УКРАЇНІ:

ЩО РОБИТИ? ......................................................................................... 138

3. СОЦІОЛОГІЯ

Олександра БУРЕГО МОРАЛЬНА ПАНІКА В КОНТЕКСТІ

КОНСТРУЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ ............................ 153

  1. НАУКИ ПРО ЗЕМЛЮ, ГІРНИЦТВО,

ҐРУНТОЗНАВСТВО

ББК 26.329.6

Геннадій ГАЙКО,

доктор технічних наук, професор Донбаського
державного технічного університету;

Юрій ШУБІН,

кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент Донецького державного технічного університету;

Володимир ПАРАМОНОВ,

історик, голова Алчевського клубу любителів археології.

ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА РОЗВІДКА
СТЕПАНІВСЬКОГО КУРГАННОГО
КОМПЛЕ
КСУ – УНІКАЛЬНОЇ АРХЕОЛОГІЧНОЇ ЗНАХІДКИ 2005 РОКУ

Серед археологічних пам’ятників, які протягом тисячоліть накопичувала земля нашої Батьківщини, особливе, первісне значення мають «піраміди степів» - кургани. Багато століть люди ставлять питання: ким вони створені; як споруджені; які несуть знання? Сучасні наукові відповіді на ці питання все більше потребують інтеграції фахівців історичних і технічних наук, спільних досліджень складних археологічних об’єктів. Спробою такого наукового поєднання стала інженерна розвідка Степанівського культового комплексу, дослідження якого призвело до одного з найцікавіших археологічних винаходів 2005 року.

Пам’ятник, що включає обкладені плитами вапняку пагорби й споруджені на них чотири кургани, розташований в 4 км від села Степанівка Перевальського району Луганщини. Комплекс було відкрито у 2004 р. історико-географічною експедицією Алчевського клубу любителів археології, а в 2005 р. під керівництвом д-ра іст. наук В.І. Клочка (НДІ пам’яткоохоронних досліджень, м. Київ) були проведені розкопки південно-східного кургану комплексу. Вони виявили добре збережений кромлех, поховання зрубної та катакомбної культур, характерні для них глиняні посудини та кам’яні знаряддя праці, що дає підстави датувати поховання II тис. до Р.Х.

Найбільш цікавою особливістю комплексу, яка призвела до залучення науковців Донбаського технічного університету, є викладка плитами вапняку поверхні пагорбів на вершинах яких і були пізніше споруджені кургани. Вражаючими є обсяги гірничих і будівельних робіт. Площа пам’ятника сягає близько 10 га, а кількість виявлених плит наближається до 100 тисяч (більша частина плит вкрита шаром дерну). З північно-західного боку з вертикально розташованих плит збудована огороджувальна стіна довжиною близько 300 м.

У геологічному відношенні місцевість археологічного комплексу приурочена до склепінчастої частини південного крила Анненської антикліналі, представленої осадовими відкладами світи . У геоморфологічному відношенні район пов’язаний з грядами пісковику та вапняку, котрі утворюють вододіл і являють собою найбільш високу ділянку (до +242 м) по відношенню до прилеглих територій (найменші відмітки +150÷160 м). Ландшафт археологічного комплексу не піддавався техногенним змінам.

В безпосередній близькості від пам’ятника (район Ісаківського водосховища) виходять на поверхню масивні поклади пісковику та відносно тонкі шари вапняку (до 60 см), яким давні будівельники віддали перевагу. Місцеві вапняки – без ознак шаруватості, щільної тонкокристалічної структури, розбиті поперечними тріщинами (які можливо обумовлювали розміри плит), придатні для розробки (твердість кальциту, з якого складений вапняк дорівнює 3 за шкалою Мооса, а кварцу, з якого складений пісковик – 7).

Найбільш імовірно, що розробку вапняку вели відкритим способом, з просуванням гірничих робіт вздовж простягання пласта, а не за його падінням. Враховуючи кількість і розміри плит (в середньому 1x0,7x0,2 м, а найбільші – 2,5x1,5x0,4 м), можна припустити, що зона видобування каменю простягалась у кожному пласті на декілька кілометрів. Оскільки маса більшої частини плит сягала 300-400 кг, перед стародавніми будівельниками стояла проблема транспорту й організації робіт. Оскільки відомі організаційні методи т.зв. «класового суспільства» на той час були малоймовірні, стимулом консолідації населення для виконання величезних обсягів робіт скоріш за все слугувало культове, сакральне призначення споруди. Як гіпотезу можливої організації робіт, спробуємо висунути версію, згідно з якою кожен одноплемінник повинен був вкласти «свій камінь» у священну споруду. Допомагаючи один одному, місцеві мешканці протягом тривалого часу виконували свій релігійний обов’язок.

Слід відзначити низку цікавих технічних особливостей, які свідчать про обізнаність наших давніх пращурів у гірничій та будівельній справах.

Укладання плит проводили на підготовлену основу у вигляді ґрунтової (глиняної) суміші з дрібними (3-4 см) уламками вивітрілого аргіліту, який широко представлений в низинах рельєфу. На окремих ділянках території комплексу поверхня покрита двома-трьома шарами кладки (з ув’язуванням шарів). Плити припасовували одну до одної (помітні ознаки грубої обробки торців), а проміжки між ними заповнювали ґрунтовою сумішшю.

Виявлено більше десятка плит із штучними прорізями шириною 2-3 см і довжиною до 30 см. Дослідження контурів прорізів виключає можливість їх виникнення шляхом природних розломів плит від напруженого стану конструкції (численні приклади розломів також спостерігаються серед плит). Не знайдено слідів роботи зубила, або його аналогів. Спосіб стирання вапняку в прорізях, а також їх призначення поки що не зясовані.

Про вмілу обробку каменя свідчать також знайдені плити із створеним жолобом та лунки на поверхні плит глибиною до 5 см. (можливо сліди свердлування). Знайдені при розкопі кургану пести з грубозернистого окварцьованого пісковику, якого немає в околицях пам’ятника, свідчать про пошуки відповідних гірських порід на відстанях до 10-15 км. Червона вохра, якою був покритий череп небіжчика в похованні кургану, доводить обізнаність населення з розробкою залізних руд з метою вироблення мінеральної фарби. Численні посудини, виявлені на похованні, свідчать про розробку місцевих глин, знання їх властивостей при термічній обробці виробів. Цікавою особливістю однієї з посудин із зрубного поховання є клеймо у вигляді тризуба (можливо «автограф» майстра).

Узагальнюючи, можна констатувати, що пам’ятник підтверджує принцип переходу священних місць від представників однієї археологічної культури до іншої (починаючи щонайменш з кінця ІІІ тис. до Р.X.). Складність структури Степанівських курганів, а особливо факт унікальної викладки поверхні пагорбів вапняковим панцирем свідчать про культове призначення памятника, який за задумом творців, повинен був зберегтися протягом тисячоліть. Виходячи з надзвичайних обсягів робіт (видобуто, транспортовано й викладено приблизно 20 тис.м3 вапняку) можна стверджувати про відкриття визначного храму-святилища древнього населення Сходу України.


Рис. 1. Посудина з поховання епохи бронзи (2-га пол.. ІІ тис.

до р.х.). На верхній частині посудини нанесені символічні знаки.


Рис. 2. Степанівський курганний комплекс


Рис. 3. Степанівський курганний комплекс

Дослідження Степанівського археологічного комплексу знаходяться лише на початковій стадії. Разом з археологічними пошуками планується залучення геофізичних методів дослідження геомагнітної активності території пам’ятника. Маємо надію на об’єднання зусиль науковців, держави та українських меценатів, які не байдужі до таємниць давнього світу, до історії рідної землі.

ББК 33.2

Анатолій ДРИЖЕНКО,

доктор технічних наук, професор,

Національний гірничий університет, м. Дніпропетровськ

УПОРЯДКУВАННЯ ОСНОВНИХ ПОЛОЖЕНЬ

І ТЕРМІНОЛОГІЇ ВІДКРИТОЇ РОЗРОБКИ

РОДОВИЩ КОРИСНИХ КОПАЛИН

Наведена нова редакція основних положень, деяких термінів та уніфікована класифікація систем відкритої розробки твердих родовищ корисних копалин.

Об’єктами промислової розробки твердих корисних копалин є поклади, що залягають у надрах Землі у вигляді трьох основних морфологічних типів: ізометричних, пластових та трубоподібних, які характеризуються значними розмірами, відповідно, у трьох, двох і одному напрямках. Гірничі роботи, які проводять із земної поверхні з метою добування різноманітних корисних копалин і утворення відкритих виїмок, називаються відкритими. Вони здійснюються за допомогою проведення відкритих гірничих виробок, сукупність яких у різних галузях промисловості має назву кар’єра, рудника, розріза, копальні та полігону. Найбільш загальним і розповсюдженим є кар’єр. Родовище або його частина, що відведена для експлуатації кар’єром, називається кар’єрним полем. Кар’єрні поля різняться між собою у досить широкому діапазоні за розмірами площі, її форми, кінцевої глибини, умовами залягання корисних копалин та порід розкриву, їх потужністю, міцністю, обсягами гірничих робіт, способами розкриття і відпрацювання, конструкцією та кількістю виймально-навантажувального і транспортного обладнання. Однак при дослідженні та вивчанні умов їх доцільного використання у гірничо-технічній літературі та підручниках [1-5] виникли деякі різночитання основних положень, понять і термінології. Тому для їх упорядкування і систематизації нижче наведена нова редакція їх викладення.

Так, за формою кар’єрні поля розподіляють на обширні, витягнуті та округлі. Обширні кар’єрні поля відповідають у основному поверхневому типу відкритих розробок пологих пластів і пластоподібних покладів (буре вугілля, марганцеві та залізні руди, розсипи поліметалів, вогнетриви тощо). Вони характеризуються середньою глибиною (до 100 м) при великих площах кар’єру у плані (до 10…40 км2).

Витягнуті кар’єрні поля мають великі розміри за простяганням(Lк): , що в декілька разів перевищують поперечні розміри родовища (Вк). Такі поля характерні для глибинного типу відкритих розробок пластів і пластоподібних покладів крутопохилого та крутого залягання (вугілля, залізисті кварцити, азбест тощо). Глибина їх досягає 500…800 м, довжина – 5…13 км.

Округлі кар’єрні поля мають закруглену або овальну форму у плані (Lк : Вк ≤1 : 2 ) і відповідають глибинному і висотно-глибинному типу відкритих розробок ізометричних покладів (кольорові та благородні метали, дорогоцінне каміння, будівельні матеріали тощо), в декілька разів перевищують поперечні розміри родовища. Такі поля характерні для глибинного типу відкритих розробок пластів і пластоподібних покладів крутопохилого та крутого залягання, що витягнуті у одному напрямку (вугілля, залізисті кварцити, азбест тощо). Глибина їх досягає 500…800 м.

За розмірами виділяють кар’єрні поля малої (довжина по поверхні Lк≤1,9 км), середньої (Lк =2-4,2 км) та великої (Lк≥4,3 км) протяжності [6-10]. Види кар’єрних полів за їх глибиною та розмірами наведені у табл.1.

За кутом падіння відносно горизонтальної поверхні розподіляють поклади:

– пологі, що характеризуються заляганням переважно плоских тіл корисних копалин прямолінійно або ж хвилясто під загальним кутом основної частини родовища до 8...10°; їх частковим випадком є горизонтальні поклади;

– похилі – з кутами падіння від 11 до 30°;

– крутопохилі – з кутами падіння від 31 до 56°;

– круті – з кутами падіння від 57 до 90°;

– складного залягання, що характерно для антиклінальних і синклінальних складок та різних геологічних порушень. У більшості випадків воно визначається мінливим напрямком падіння покладів. Форма покладів і кут їх падіння обумовлюють розміри кар’єрних полів та їх елементи.

Таблиця 1. Види кар’єрних полів

(за В.В.Ржевським у інтерпретації А.Ю. Дриженка)

Глибина кар’єрних полів

Тип

залягання родовища

Площа

по поверхні, км2

Об’єм гірської маси, млн км3

Термін дії кар’єра, роки

Надто мілкі (до 20 м)

Поверхневий

До 0,4

До 10

До 10

Мілкі (21…50 м)

Поверхневий

0,4…2

10…100

10…25

Середньої глибини (51…100 м)

Поверхневий

2…6

100…500

25…30

Глибокі (101…200 м)

Поверхневий

Глибинний

4…20

500…2000

30…60

Надто

глибокі (201…800 м)

Глибинний

Висотно-глибиний

10…40

2000…10000

60…100

За потужністю поклади розподіляють залежно від можливості використання різноманітних технологічних засобів для видобування корисних копалин і кількості одночасного відроблювання уступів – для пологих родовищ або виймальних західок – для нахилених і крутих. При цьому виділяють поклади:

– надто малої потужності, коли дійсна потужність m (по перпендикуляру від кровлі до підошви) менша за 4 м, а розробка ведеться спеціальною технікою одним уступом;

– малої потужності (m = 4...20 м); розробка пологих родовищ ведеться одним уступом, а нахилених і крутих – однією західкою;

– середньої потужності (m = 21...60 м); розробка ведеться двома уступами, а нахилених і крутих – двома західками;

– потужні (m = 61...90 м); розробка ведеться трьома уступами, а похилих і крутих – трьома західками;

– надзвичайно потужні (m> 91 м).

Наведена класифікація покладів за потужністю дає можливість поряд з міцністю порід попередньо оцінювати спосіб складування порід розкриву у виробленому просторі кар’єру або переміщення їх у зовнішні відвали, проводити вибір типу виймального обладнання та розміщення транспортних комунікацій для перевезення гірських порід. При цьому потужність порід розкриву приймається аналогічною значенням потужності покладів корисних копалин.

Для планомірної розробки порід і раціонального використання обладнання кар’єрне поле у геологічному перерізі розділяють на окремі виїмкові шари, у більшості випадків – горизонтальні. Тому їх і називають горизонтальними. Виймання шарів проводять послідовно з верху до низу, незалежно від напрямку напластування порід. Можлива кількість шарів залежить від глибини і розмірів кар’єру у плані. Потужність шарів по глибині кар’єру може бути різною. При формуванні декількох шарів формуються уступи. Кількість їх у перерізі кар’єрного поля залежить від потужності покладу, кута його падіння, труднощів розробки порід, типу застосованого гірничотранспортного обладнання.

Іноді при пологих і похилих покладах розробку ведуть пологими (до 8-10º) і похилими (11-30º) шарами різної потужності, що залежить від потужності пластів та перекриваючих порід. Окремі пласти розроблюють за напластуванням порід послідовно один за одним. В окремих випадках розробку крутоспадаючих покладів і однорідних кам’яних масивів можна проводити крутопохилими (31-56º) шарами. Це дозволяє забезпечити більш круті укоси робочих бортів кар’єру і знизити завдяки цьому поточні обсяги розкривних робіт. Однак при такій технології суттєво ускладнюються розкриття робочих горизонтів і транспортування гірських порід, потрібна чітка залежність виконання видобувних і розкривних робіт.

Для керування режимом гірничих робіт глибокі та надто глибокі кар’єрні поля поділяються на етапи, під якими розуміються об’єми гірської маси, що знаходяться поміж суміжними межами тимчасово неробочих бортів. Етапи формуються у межах кар’єрного поля як у плані, так і за глибиною. Технологічно управління об’ємами виймання порід розкриву при поетапній розробці здійснюється шляхом збільшення кутів укосу робочих і тимчасово неробочих бортів кар’єру. Підтримання виробничої потужності кар’єра припускає ціленаправлений розвиток зони поглиблення в одному із торців кар’єрного поля з мінімальною потужністю перекриваючих порід, а також зони посування з прискореним переміщенням фронту гірничих робіт у верхній частині робочої зони уздовж простягання пластів корисних копалин.

На підставі вивчення праць Є.Ф. Шешка, М.В. Мельникова, В.В. Ржевського, О.І. Арсентьєва, К.А. Кумачова, В.Я. Маймінда, М.Г. Новожилова і В.С. Хохрякова та використовуючи накопичений досвід проектування і відробки родовищ, особливо похилих та крутих, запропоновано уніфікувати відомі класифікації способів розкриття і систем розробки родовищ за ознакою розвитку і механізації гірничотранспортних робіт як єдиної гірничотранспортної системи (табл. 2) [11,12].

Запропонована класифікація будується на основі системного аналізу, що розглядає кар’єр як складну сукупність ведення виймальних робіт і транспортування гірських порід на поверхню. Динаміку їх переміщення у просторі кар’єрного поля можна подати у вигляді гірничотранспортної системи, під якою розуміється установлений порядок виконання підготовчих, розкривних і видобувних робіт до кінцевої глибини з поетапним уведенням різних видів транспорту, що сумісно забезпечують безпечне економічне та найбільш повне виймання корисних копалин. При цьому в усіх класах системи присутнє певне виймальне обладнання, а ефективність відкритої розробки суттєво залежить від наявності чи відсутності кар’єрного транспорту для переміщення порід розкриву поряд із повсюдним використанням його на добувних роботах, при зниженні яких до існуючих схем трас розкривних виробок додатково вводяться нові. Відповідно до вищенаведених значень кутів залягання покладів отримали аналогічну назву і кути нахилу виїмкових шарів, а також виробок розкриття, що призначені для певних видів транспорту. Основне цільове призначення класифікації – не тільки наочне ознайомлення з можливим варіантом розвитку відкритих гірничих робіт але й вибір з множини комбінацій найбільш економічних, які відповідають гірничо-геологічним і гірничотехнічним умовам.

Різноманітність гірничогеологічних умов, в яких будуються й експлуатуються кар’єри, широкий вибір гірничотранспортного обладнання та галузі його використання дають змогу вважати обґрунтованим розподіл гірничотранспортних систем на три основні групи з виділенням характерних підгруп і рівнів класифікації. Вивчення питань розробки покладів показує, що формування робочої зони на повну глибину кар’єру з переміщенням її уздовж пласта корисної копалини і утворенням виробленого простору по кінцевому положенню кар’єрного поля відповідає групі суцільних систем при розробці в основному пологих родовищ. У той же час є позитивний досвід відробки похилих і крутих покладів з переміщенням порід розкриву у вироблений простір безтранспортним способом або із застосуванням конвеєрів, автосамоскидів та залізничних потягів.

Група заглиблювальних систем характерна тільки для похилих, крутопохилих і крутих родовищ, при розробці яких робоча зона розвивається углиб кар’єрного поля, вироблений простір несформований. Змішана група систем використовується, в основному, при розробці розосереджених покладів складної будови або виділенням кар’єру першої черги з частковим утворенням виробленого простору. У даних групах кар’єрний транспорт використовують повсюдно для переміщення як корисних копалин, так і порід розкриву. У таких умовах глибина кар’єру є визначальною для класифікації гірничотранспортних систем за ознакою виду транспорту. При цьому у залежності від щільності гірських порід, глибини розробки і площі кар’єру використовують різноманітні види транспорту як самостійно, так і у комбінаціях між собою. Так, використання автомобільного і залізничного транспорту може бути з прямою формою траси по окремих або групових траншеях тільки на верхніх горизонтах, стрічкових конвеєрів або скіпових підйомників, розміщених у похилих траншеях або шахтних стволах – з глибоких горизонтів. Складна форма траси характерна для автомобільного і залізничного транспорту під час руху по загальних траншеях на глибину до 200... 350 м, а також стрічковим конвеєром у зигзагоподібних траншеях. У міру поглиблення фронту гірничих робіт траса розкривних виробок у верхній частині кар’єру залишається без зміни або ж реконструюється, систематично доповнюється відповідним розвитком у глибинній частині.

Представлена у такий спосіб класифікація гірничотранспортних систем кар’єру дає можливість упорядкувати у єдиному сполученні основних елементів гірничих, транспортних і підготовчих робіт, створити методику економіко-математичного моделювання багатоваріантної системи розробки кар’єру. Внаслідок цього суттєво спрощується не тільки обізнаність про розвиток кар’єру, його вивчення в навчальному процесі але й вибір оптимального напрямку переміщення відкритих розробок при проектуванні й експлуатації протягом усього терміну їх існування. Наведені поняття і термінологія апробовані при проектуванні, запроваджені на вітчизняних залізорудних і флюсових кар’єрах, затверджені Мінпромполітики України [15].

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Технология открытой разработки месторождений полезных ископаемых. Ч.1.: Учебник для Вузов / Новожилов М.Г., Кучерявый Ф.И., Хохряков В.С. и др. – М.: Недра, 1971. – 512 с.

  2. Технология открытой разработки месторождений полезных ископаемых. Ч.2. Учебник для Вузов / Новожилов М.Г., Хохряков В.С., Пчелкин Г.Д. и др.: – М.: Недра, 1971. – 552 с.

  3. Ржевский В.В. Открытые горные работы. Ч.1.: Учебник для Вузов. – М.: Недра. 1985. – 500 с.

  4. Ржевский В.В. Открытые горные работы. Ч.2. Учебник для Вузов. – М.: Недра, 1985. – 549 с.

  5. Томаков П.И., Наумов И.К. Технология механизации и организации открытых горных работ: Учебник для Вузов. – М.: МГИ, 1992. – 464 с.

  6. А.С. СССР № 805771. Способ рекультивации карьера внутренними отвальным уступом. Е 21С41/00 / Дриженко А.Ю., Просандеев Н.И., Мартыненко В.П. и др. Заявл. 13.04.79. №2750653/22-03 Опубл. 30.04.81, бюл.№16.

  7. А.С. СССР № 1303715. Способ открытой разработки крутопадающих месторождений. Е 21С41/00 / Дриженко А.Ю., Богданов В.М. Заявл. 24.04.85 Опубл. 15.04.87, бюл. №14.

  8. Дриженко А.Ю. Восстановление земель при горных разработках. – М.: Недра. 1985. – 240 с.

  9. Богданов В.М. Разработка методики обоснования параметров поэтапного развития глубоких карьеров крутыми слоями: Дис... канд. техн. наук: 05.15.03 – Днепропетровск, 1989. – 110с.

  10. Вскрытие глубоких горизонтов карьеров / Дриженко А.Ю., Мартыненко В.П., Симоненко В.И. и др. – М.: Недра, 1994. – 289 с.

  11. Дриженко А.Ю. Об унификации способа вскрытия и систем открытой разработки месторождений полезных ископаемых // Горный инф.-аналит. бюл. – М.: МГТУ. -1998.- №5.- С. 81-86.

  12. Мартыненко В.П. Научное обоснование и разработка экологически ориентированных технологий горных работ на железорудных горно-обогатительных комбинатах: Дис... д-ра техн. наук: 05.15.03 – Днепропетровск, 1999. – 344 с.

  13. Бизов В.Ф., Дриженко А.Ю. Відкриті гірничі роботи : Підручник для ВНЗ. Кр. Ріг : – Мінерал, 2004. – 341 с.

  14. Симоненко В. И. Технологические основы разработки нерудных месторождений с внутрикарьерным складированием отходов горного производства: Дис... д-ра техн. наук: 05.15.03 – Днепропетровск, 2004. – 467 с.

  15. Положення про проектування внутрішнього відвалоутворення та складування відходів виробництва в залізорудних і флюсових кар’єрах / Керівник А.Г. Шапар. – Мінпромполітики України. Кр. Ріг.: Мінерал. 2004. – 50 с.

ББК 35.512.3

Віктор САРАНЧУК,

доктор технічних наук, Інститут

фізико-органічної і вуглехімії НАН України

Ігор АРОВІН,

ТОВ «Дослідне виробництво»

РЕЗЕРВИ ВУГІЛЛЯ ДЛЯ КОКСУВАННЯ

Збагачення вугілля – сукупність процесів механічної і хімічної обробки його для видалення мінеральних домішок, що потрапили у вугілля при видобутку і транспортуванні. Метою збагачення коксівного вугілля є отримання якісних компонентів шихти для коксування з певним вмістом вологи, мінеральних речовин і сірчистих сполук, хорошими коксівними властивостями. Як правило вологість, зольність і сірчистість кам’яновугільної шихти не перевищує таких значень: Wz = 9,0%, Ad = 8%, Sdt = 1,60%. Крім того, вихід летких речовин не повинен перевищувати Vdaf = 28% і показник спікливості у має бути не менше у = 16мм [1, 2].

За 10 років з 1989 по 1999 р. зольність рядового вугілля, яке видобувається в Україні зросла з 36,5 до 37,6%. При цьому засмічення вугілля породою збільшилося на 3%, зольність вугілля, що відвантажується шахтами – на 5,2% (з 18,9 до 24,1%) [3]. Зниження постачання коксівного вугілля супроводжувалось зростанням його зольності. Збільшення зольності рядового коксівного вугілля в 1997 році досягло в середньому 8-10%, що обумовило зниження виходу концентрату на 10-20% (з 68 до 50%) і підвищення його зольності в середньому на 1% (з 8,0% в 1992 р. до 9% в 1998 р.).

На початок 2004 року в Україні діяла 61 вуглезбагачувальна фабрика, їх сумарна річна виробнича потужність – 147,8 млн. т. В складі Мінпаливенерго знаходилося 43 фабрики з встановленою потужністю 92,6 млн. т., чотири з яких практично не працюють, 16 вуглезбагачувальних фабрик потужністю 46,55 млн. т. знаходяться в оренді, і дві фабрики потужністю 8,7 млн. т. працюють у складі Авдіївського і Макіївського КХЗ [4].

Збагачувальні фабрики побудовані 20-75 років тому і мають середній вік 45 років. Технологія збагачення відображає рівень техніки вказаного періоду і відрізняється тільки в специфіці схем переробки конкретної сировини. Всі фабрики, які збагачують вугілля для коксування, мають глибину збагачення 0 мм і використовують флотацію для збагачення шламу. Крупні класи вугілля збагачуються, як правило, відсадкою (клас 0,5-13мм) і важкосередовищною сепарацією (клас крупніше за 13мм).

Енергетичне вугілля і антрацити збагачуються за тією ж технологією. На сьогодні в Україні існують наступні співвідношення методів збагачення: відсадка – 71,3%; важкі середовища – 19,0%; флотація – 9,0%; гідроциклони та ін. – 0,7%. Таке співвідношення методів збагачення загалом відповідає світовим тенденціям, однак, відрізняється меншою питомою вагою застосування важкосередовищних гідроциклонів в порівнянні з Австралією, ПАР і США.

За потужністю в Україні переважають фабрики, розраховані на переробку від 1,5 до 3,0 млн. т. (середня потужність
2,42 млн. т.)

У табл. 1 представлені основні якісно-кількісні характеристики роботи вуглезбагачувальних фабрик України у 2003 році. Видобуте вугілля охоплене переробкою на 91%, а виробничі потужності фабрик використані тільки на 49,8%. Фабрики Мінпаливенерго відвантажували вугілля для енергетики зольністю – 24,7%, на коксування – 8,2%. Сумарна зольність відходів, що характеризує ефективність збагачення, становила 73,8%.

Таблиця 1. Характеристика роботи вуглезбагачувальних фабрик у 2003 році [4].

Показник

Одиниця виміру

Коксівне вугілля

Енергетичне вугілля

Антра­цити

Всього

Видобуток

млн.т.

39,63

24,21

17,12

80,96

Переробка на фабриках

млн.т.

30,9

16,85

17,12

73,60

В тому числі:

на фабриках Мінпаливенерго

млн.т.

17,54

8,63

16,56

42,73

на арендованих фабриках

млн.т.

17,08

8,22

0,56

25,86

на фабриках КХЗ

млн.т.

5,01

-

-

5,01

Охоплення видобутого вугілля переробкою

%

100,00

69,6

100,0

91,0

Зольність за ЗФ Мінпаливенерго

-видобутого вугілля

%

37,2

40,1

35,8

37,8

-товарного вугілля

%

8,2

19,9

17,9

16,4

-відходів збагачення

%

73,3

74,6

74,5

73,8

Ступінь використання виробничих потужностей фабрик

%

61,7

40,2

41,1

49,8

В тому числі ЗФ Мінпаливенерго

%

52,4

46,7

41,0

51,4

Існує два реальних шляхи збільшення товарних ресурсів збагаченого вугілля: скорочення до мінімуму втрат горючої маси з відходами збагачення і залучення до товарного споживання вуглевмісних відходів, які знаходяться в мулонакопичувачах (шламовідстійниках) і породних відвалах.

На ЗФ з різних причин (недосконалість технології, нестабільність режиму збагачення, знос обладнання та ін.) втрачається з відходами до 960 тис. т. вугілля на рік, з яких доступними технічними засобами і без великих капітальних витрат можна отримати на дев’яти ЗФ близько 570 тис. т. кондиційного вугілля [4].

Другим реальним джерелом додаткового палива є вуглевмісні відходи і забалансові шлами, придатні для переробки. На ЗФ України зараз за даним УкрНДІвуглезбагачення є 39 шламонакопичувачів і 47 відстійників, що містять 117 млн. т. обводнених вуглевідходів зольністю в середньому, 56,8% без урахування ЗФ при КХЗ [4].

Потрібно зазначити, що точні дані про кількість шламів відсутні. Інститут «УкрНДІвуглезбагачення» в своїх роботах приводить різні дані про кількість і якість шламів, причому кількість шламів варіює в межах 117-150 млн. т. [4, 10-12].

За нашими підрахунками на підприємствах України є понад 150 млн. т. шламів, з урахуванням існуючих шламонакопичувачів при коксохімзаводах. В Україні в 1920-1980-і роки вуглезбагачувальні фабрики працювали при 10 коксохімзаводах, і кожна з них мала свої шламонакопичувачі. Зараз при коксохімзаводах працюють дві збагачувальні фабрики, а інші зупинені. Практично всі шламонакопичувачі при всіх коксохімзаводах заповнені. Тільки в шламонакопичувачах трьох ЗФ при коксохімзаводах (Авдіївському, Макіївському і Ясинівському), заскладовано біля 19,0 млн. т. шламів. Якщо прийняти, що в шламовідстійниках решти семи ЗФ при коксохімзаводах складовано 25-30 млн. т. шламів, то в сумі запаси шламів у відстійниках діючих і зупинених підприємств становлять 155-160 млн. т.

Склад шламів за результатами аналізу відібраних нами проб також відрізняється від наведеного в роботах «УкрНДІвуглезбагачення» (табл. 2). Приведені в табл. 2 дані, крім показників по ДП «Антрацит», отримані на основі аналізу 12-50 проб, відібраних у шламонакопичувачах. З шламонакопичувача ДП «Антрацит» досліджена одна об’єднана проба. Як видно з приведених даних зольність досліджених проб значно нижче, ніж вказано в роботах «УкрНДІвуглезбагачення», хоча і змінюється в широких межах, про що свідчать аналізи проб, відібраних у різних частинах шламонакопичувача ЗФ на Авдіївському КХЗ (табл. 3).

Таблиця 2. Аналіз шламів різних збагачувальних фабрик

Параметр
Збагачувальна фабрика КХЗ

Авдіївського

Ясинівського

Макіївсь­кого

Дзержин­ського

Горлівського

ГП «Ан-трацит»

Робоча вологість, Wr,%

22-27

18-19

17,3-33,6

22-24

28-29

28

Аналітична вологість, Wa,%

1,0-1,3

1,0-1,3

1,2-1,5

1,2-1,3

1,3-1,5

2,5

Зольність, Ad ,%

35,3-48,9

37,1-39,4

29,9-56,4

51,-52

41-48

34,9

Вміст частинок менше 1 мм, %

99,7-97,8

97,3-98,4

98,5-100

97,4

98,3

97,0

Вміст сірки, St,%

1,5-1,7

1,0-1,1

1,0-1,3

1,8

1,1-1,3

0,7

Таблиця 3. Аналіз шламів АКХЗ

Параметр
Номер проби

1

2

3

4

5

6

7

8

Вологість, Wr,%

37,6

6,2

23,5

10,2

12,3

17,4

-

-

Зольність, Ad ,%

35,8

42,7

41,3

34,5

50,5

35,5

26,2

55,4

Вміст частинок понад 1 мм, %

1,3

1,8

2,1

0,7

2,2

1,7

1,3

0,8

Вміст сірки, St,%

1.1

0.9

0.9

1.1

1.2

1.0

2.1

3.5

Вихід летких речовин Vday,%

-

-

-

-

-

-

29,9

28,9

Зольність відібраних пізніше для петрографічного аналізу шести проб змінювалася від 30,8 до 40,7%, а частка вугілля в пробах згідно з його петрографічними дослідженнями змінювався від 81 до 86% [13-15].

Аналогічні дані отримані авторами роботи [16], які також досліджували склад і властивості продуктів в шламонакопичувачах Авдіївського КХЗ. Вони провели випробовування на поверхні і на глибину до 9 м з відбором кернових проб при рівномірному розподілі точок відбору на поверхні шламонакопичувача і визначили якісні показники на поверхні (табл. 4), а також зміну якості шламу з глибиною. Вологість відходів на поверхні не перевищує Wr = 30%, зміст сірки Sd t= 1,5%, а зольність коливається в межах Ad = 30-40%. Із збільшенням глибини зольність зростає в середньому на 1% на кожний метр глибини.

Таблиця 4. Якість шламу на поверхні шламонакопичувача.

Точка

відбору проб

Вологість, %

Зольність, %

Вихід

летких, %

Вміст

сірки, %

1

16,0

35,9

20,5

1,23

2

17,0

31,4

21,4

1,28

3

17,8

35,8

20,8

1,08

4

13,3

27,2

23,3

1,48

5

24,2

33,5

21,3

-

6

26,3

26,9

22,7

1,23

7

24,9

39,3

18,6

-

8

31,4

43,7

18,5

-

9

28,7

46,8

17,9

0,91

10

24,4

40,9

19,7

-

11

27,9

48,2

17,1

0,98

12

26,3

44,3

18,7

0,91

13

28,2

32,2

21,7

1,18

14

25,9

36,8

20,9

0,98

15

22,3

36,1

21,1

1,03

16

22,5

41,4

20,2

1,3

17

24,4

29,0

22,6

1,33

18

17,4

37,2

20,6

1,48

19

37,0

61,2

13,4

0,83

20

16,5

38,1

20,6

-

Автори роботи зробили висновок про перспективність розробки шламонакопичувачів як техногенного родовища для отримання концентратів для коксування і енергетики.

Втрати вугілля з відходами вуглезбагачення при флотації теоретично коливаються в межах 0,5-2,0%, однак практично вони вище через недотримання технологічної дисципліни, низької надійності обладнання [17]. Максимальна частка вуглевмісних матеріалів у відходах припадає на 50-60-і роки XX сторіччя і зумовлена недосконалістю технології в той час, а також тим, що в 60-і роки флотаційні відділення ЗФ працювали переважно на випуск низькозольного концентрату для коксування при зольності відходів 50-60 %. У 80-і і 90-і роки через зниження технологічної дисципліни, дефіциту флотореагентів і їх низької якості стан справ ще погіршилося, а за 1993 - 1997 роки зольність відходів флотації зменшилася в середньому на 4,7%, що призвело до втрати біля 5% вугілля в шламах. На окремих ЗФ зниження зольності відходів флотації склало від 5,4 до 14%.

Згідно з різними джерелами, ресурси шламонакопичувачів складають від 24,6 до 36,0 млн. т. вугілля, однак ці показники постійно знаходяться в русі в зв’язку з відроблянням частини запасів, поповненням новими відходами, уточненням їх якості і кількості в процесі виїмки. Інститутом «УкрНДІвуглезбагачення» в 2002 році розпочата робота по складанню кадастру ресурсів і якості забалансових запасів, виконання якої дозволить визначити близькі до реальних величини запасів.

Невирішеними залишаються правові питання, що стосуються шламонакопичувачів, зокрема оцінка мулонакопичувача за його призначенням, майнова приналежність, ресурсна придатність та ін.

Мулонакопичувачі:

а) це, передусім, технологічний об’єкт збагачувальної фабрики, невід’ємна частина виробничого комплексу, необхідна для безпечного розміщення на місцевості обводнених відходів, їх тривалого зберігання, згущення, отримання оборотного джерела технічного водопостачання;

б) об’єкт екологічного захисту навколишньої місцевості, ґрунтів і водного басейну від забруднення стоками фабрик;

в) складна гідротехнічна інженерна споруда, що вимагає свого особливого режиму експлуатації і нагляду;

г) господарський (майновий) об’єкт, що споруджується, підтримується, нарощується за рахунок збагачувальної фабрики;

д) потенційне джерело екологічної небезпеки. Мається на увазі можливість просочення стоків в ґрунт, прориву греблі, а також інтенсивного запилення атмосфери з осушених площ (пиловиділення в атмосферу з одного мулонакопичувача досягає 130-150 тонн в рік).

З урахуванням всього цього не можна розглядати мулонакопичувач як безкоштовне джерело паливної сировини, доступне всім бажаючим.

Є спроби відторгати діючі мулонакопичувачі від фабрик, вилучати в рахунок заборгованості і платежів, передавати у власність стороннім структурам.

У 1999 році колишнім Мінвуглепромом України був затверджений галузевий керівний документ "Порядок обліку, розробки, переробки і використання ресурсів повторного палива з відходів вуглезбагачувальних фабрик" КД 12 05 001-99.

У ньому наказаний порядок обліку вмісту мулонакопичувачів за кількістю, якістю, станом заповнення і мірою згущення, передбачений конкурсний (тендерний) порядок розгляду ТЕО і проектів розробки мулонакопичувачів. Тут же вміщені рекомендації із вартісної оцінки ресурсів шламів, які містяться в мулонакопичувачах; оговорені вимоги про екологічну безпеку і закінченість технологічного циклу переробки шламів.

Однак контроль і облік продукту в мулонакопичувачах ведеться сьогодні на розсуд власника, не завжди повно і якісно.

Тим часом, за неофіційними і напівофіційними даними [12] в Україні вже розробляється 21 мулонакопичувач, причому 8 – силами самих збагачувальних фабрик і державних холдингових компаній, 13 – із залученням інших структур. В окремих випадках застосовуються спеціалізовані технологічні комплекси (на мулонакопичувачах фабрик Калінінська, Краснолиманська, Суходольська, Свердловська і Макіївського КХЗ). З них тільки на ЦЗФ Свердловська є фільтр-прес, який повинен виключати повернення в мулонакопичувач вторинних – тонкодисперсних, високозольних і важкозбагачуваних відходів. У більшості випадків цього нема, і мулонакопичувач, фактично, "отруюється" повторними відходами.

Ряд фабрик використовує для збагачення вторинного продукту власну основну технологію, доповнюючи її спеціальним обладнанням (грохотами, гідроциклонами, ґвинтовими сепараторами та ін.).

Відомі спрощені варіанти технологій обробки мулів і навіть відвантаження збезводненого осаду без обробки самостійно або в підшихтовці з іншими продуктами.

Загалом на рік відвантажується біля 2 млн. тонн товарного шламового продукту.

Показники збагачення, характеристики якості товарного продукту, його кількості не публікуються. Тому порівнювати між собою різні варіанти і об’єкти за їх ефективністю і економічністю не є можливим.

З точки зору екології більшість існуючих виробництв викликає велику заклопотаність, тому що виїмка мулів (шламів) часто ведеться вибірково, із залишанням вибоїн, острівців, боліт, що робить місцевість непридатною для рекультивації і подальшого використання.

Інститутом "УкрНДІвуглезбагачення" розроблена універсальна технологічна схема, яка адаптується до будь-якого варіанту якості шламу, що вилучається, від найбільш високозольного (який спрямовують у відходи) до самого низькозольного (який придатний для відвантаження). При будь-якому проміжному варіанті зольності включається одна із схем збагачення всього матеріалу або його частини. На завершальній стадії передбачається збезводнення паливного продукту механічним способом або його термічна сушка. Відходи збезводнюються на фільтр-пресах для складування у відвалах або гранулюються для використання в будівельних цілях. Не виключається також виробництво гранул з високозольного вуглевмісного продукту для спалення його в топках киплячого шару без збагачення. Технологічна схема базується на застосуванні технологічного обладнання, освоєного вітчизняним виробництвом або яке створюється сьогодні.

«УкрНДІвуглезбагачення» спільно з ВАТ «Дніпродзержинський коксохімічний завод» розробив технологію і апаратуру для поєднання операції сушки і гранулювання відходів флотації, продуктивністю 35 т/год [18].

Внаслідок переробки відходів флотації в гранули крупністю понад 1 мм переробляється біля 70 % матеріалу. Гранули мають зольність Аd = 57,2 %, містять сірки Sdt = 1,25 % при виході летких речовин Vd = 15,9 %. Єдиною областю використання таких гранул є спалення, хоча шлам складається з коксівного вугілля з середнім значенням показника відбиття вітриніту Ro = 0,95 %. Таке вугілля треба направляти насамперед на коксування, особливо зараз, коли має місце дефіцит коксівного вугілля.

З 22 об’єктів вторинної переробки на сьогодні щорічно відвантажується понад 2,5 млн. т товарного палива різної якості, збагаченого і не збагаченого. Процес вилучення вугілля з відходів здійснюється як на окремих установках, так і в діючих схемах фабрик при їх нескладному дооснащенні. Однак в основному, переробка здійснюється для отримання енергетичного палива, оскільки методи збагачення, які використовуються, не дозволяють отримувати концентрат для коксування.

Основними складовими мулонакопичувачів є відходи флотації, а на ЗФ з глибиною збагачення – 1 мм або –0,5 мм – це продукти відсіву і відмиву відповідних вугільних фракцій. Більшість мулонакопичувачів ЗФ при коксохімзаводах, зупинених в 1990 роки і працюючих зараз, належать до об’єктів другого типу і вміст вугілля в них значно вище – до 70%.

Початковою сировиною процесу флотаційного збагачення є рядове вугілля або шихта для коксування класу менше 1 мм. Кількість вугілля класу – 1 мм в останнє десятиріччя збільшилася в рядовому вугіллі в 1,5 рази і складає в середньому 20 %, а вихід вторинних шламів, отриманих при збагаченні вугілля, може досягати 8-10 %, внаслідок чого сумарний вихід вугільних шламів на ЗФ може досягати 25-30% [5, 6, 7].

В основі флотаційного процесу збагачення вугілля лежить відмінність фізико-хімічних властивостей вугілля і супутніх йому гірських порід [8]. У вуглезбагаченні поширений метод пінної флотації, коли гідрофобна частинка вугілля, прилипаючи до пухирців повітря, що вводяться в пульпу, видаляється разом з повітрям, а гідрофільні частинки гірських порід змочуються водою і залишаються в пульпі. Для посилення відмінності змочуваності частинок вугілля і гірських порід, підвищення стійкості піни в пульпу вводять спеціальні флотореагенти, в якості яких використовують різноманітні за складом, структурою, властивостями органічні і неорганічні речовини з різною розчинністю у воді (гідрофобні реагенти і електроліти).

У деяких випадках пінна флотація не забезпечує необхідну якість товарної продукції через погану селективність вугілля і мінеральну складову, однак, найкраще флотується клас – 0,074 мм, про що свідчать дані, представлені в табл. 5 і 6, в яких приведені ситовий склад і зольність живлення (табл. 5) і відходів флотації (табл. 6) [5]. Найбільш зольний клас – 0,074 мм в живленні флотації (32,4-36%), має дає найбільш високу зольність хвостів (78,0-85,2%), що свідчить про високу ефективність процесу флотації при глибині збагачення до 0 мм.

Мінімальна глибина збагачення при різних процесах складає:

- спеціалізовані шламові відсаджувальні машини –
0,074 мм;

- концентраційні столи – 0,074 мм;

- гідрокласифікація – 0,074 мм;

- ґвинтові сепаратори – 0,045 мм;

- важкосередовищні гідроциклони – 0,2 мм [5, 9].

Таблиця 5. Ситовий склад живлення флотації

Клас

Зразок 1

Зразок 2

Зразок 3

мм

Вихід, %

Зольність, %

Вихід, %

Зольність, %

Вихід, %

Зольність, %

0,8-1,25

0,17

29,2

0,82

5,0

0,59

17,9

0,4-0,8

4,17

10,3

5,47

10,0

3,89

15,7

0,106-0,4

34,56

12,6

44,65

20,2

30,5

9,5

0,074-0,106

4,50

11,2

6,16

20,1

6,32

12,0

-0,074

56,60

32,4

42,9

36,1

58,7

34,8

Загалом

100,0

23,7

100,0

26,3

100,0

24,5

Таблиця 6. Ситовий склад відходів флотації

Клас

Зразок 1

Зразок 2

Зразок 3

мм

Вихід, %

Зольність, %

Вихід, %

Зольність, %

Вихід, %

Зольність, %

0,8-1,25

2,61

44,2

2,87

32,1

3,37

18,5

0,4-0,8

4,27

48,3

5,34

57,3

9,57

31,2

0,106-0,4

15,17

53,0

16,68

70,8

20,67

60,4

0,074-0,106

2,84

53,0

3,80

77,9

6,31

67,8

-0,074

75,11

78,0

71,31

85,2

60,08

81,0

Загалом

100,0

71,3

100,0

79,5

100,0

69,0

Наведені дані свідчать про те, що ефективне збагачення шламів з відстійників і накопичувачів, що містять велику кількість класу – 0,074 мм, можливе тільки методом пінної флотації при обов’язковому підборі спеціальних реагентів і режимів процесу.

Істотною перешкодою на шляху флотації відходів з шламовідстійників є відсутність даних про зміну розмірів і фізико-хімічних властивостей частинок вугілля і мінеральних включень при знаходженні їх протягом тривалого часу під водою.

В роботі [18] показано, що додавання в шихту для коксування 10% концентрату, отриманого при перезбагаченні відходів, не погіршує властивості коксу. Знаходження відходів флотації тривалий час під водою не приводить до глибокого окиснення вугільних частинок [19] і не знижує ефективність збагачення відходів.

Ефективна переробка мулів можлива тільки при використанні методу флотації. Застосування інших способів дає хороші практичні результати тільки після виділення фракції – 0,1 (0,075) мм. У більшості технологій, що використовуються, фракція – 0,1 мм виділяється і відправляється зворотно в накопичувачі, що веде до зниження ефективності збагачення і значних втрат вугілля, оскільки фракція – 0,1 мм складає біля 50 % від загальної маси мулів.

Матеріал з мулонакопичувача зберігає основні характеристики вугілля, яке входило до складу шихти коксохімічних заводів, в тому числі і відбивну здатність вітриніту.

Рефлектограми відбиття вітриніту показали [19] помітну різницю показника відбиття вітриніту різних зерен. Величина ROR знаходиться в межах від 0,62 до 2,00%. Результати вимірювання були згруповані з розділенням за марками, за показниками відбиття вітриніту, за ДСТУ 3472-96. Велика частина зерен вугілля належала до діапазону ROR 0,85-1,49% (марки Г, Ж, К, ПС). Незначну частину складало вугілля з ROR менше за 0,64 % (ДГ) і більше за 1,5 % (марка П). Такий розподіл зерен органічної речовини характеризує співвідношення марок вугілля в шихті для коксування в різні періоди часу (мал. 1).

Для визначення ефективності флотації шламів були відібрані проби з відстійників збагачувальних фабрик, які збагачують спікливе вугілля (ЦЗФ Дзержинська) або шихту для коксування (збагачувальні фабрики Авдіївського і Ясинівського, Макіївського і Горлівського коксохімічних заводів), характеристика яких представлена в табл. 2.

Флотація вугілля, шламу і вугільно-шламових сумішей проведена на лабораторній флотомашині 240ФЛ з використанням флотореагента УР-410 [20] і піноутворювача ПОД [21]. Флотації піддавали рядове вугілля із зольністю 24,4 %, шлами і їх суміші при витратах флотореагента від 1,0 до 2,0 кг/т і щільністю пульпи 100 г/л.

Типовий приклад результатів флотації вугілля, вуглешламових сумішей і шламів для Дзержинської ЦЗФ, яка збагачує вугілля марки Ж, наведений в табл. 7.

Згідно з цими даними, і раніше проведеними дослідженнями [5], флотація шламів без добавок вугілля йде погано. Вихід концентрату навіть при збільшенні витрати реагенту від 1,0 кг/т до 2-х кг/т практично не змінюється, при цьому зольність концентратів коливається від 14,9 до 15,5 %. Вилучення вугілля в концентрат становить 54,9 – 61,2%.

Після добавки до флотореагенту УР – 410 піноутворювача ПОД в кількості 100 г/т відсіву, вихід концентрату збільшився до 54,5% за рахунок підвищення його зольності до 22,3 %, що свідчить про зниження у цьому разі селективності процесу.

Таблиця 7. Результати флотації вугільно-шламових сумішей ЦЗФ Дзержинська

п/п

Склад шихти, %

Зольність шихти Ас, %

Реагентний

режим, кг/т

Концентрат

Відходи

Вилучення вугілля

в конц., %

Кількість вугілля, яка вилучається з 1т шламу кг/т

Вихід, %

Зольність, %

Вихід, %

Зольність, %

1

Вугілля 100 %

24,4

УР-410 – 1

72,0

5,6

28,0

73,6

88,4

-

2

Вугілля
98 %,

шлам 2 %

24,9

УР-410 – 1

70,9

5,8

29,1

72,2

88,9

433,4

3

Вугілля
95 %,

шлам 5 %

25,7

УР-410 – 1

71,9

6,1

28,1

76,7

90,8

435,8

4

Вугілля

90 %,

шлам 10 %

27,0

УР-410 – 1

66,9

6,0

33,1

70,1

86,1

422,0

5

Шлам

100 %

51,0

УР-410 – 1

35,6

15,8

64,4

70,8

61,2

300,0

6

Вугілля 100 %

24,4

УР-410 – 2

79,4

7,4

20,6

91,0

97,2

-

7

Вугілля

98 %,

шлам 2 %

24,9

УР-410 – 2

78,8

7,0

21,2

92,5

97,5

477,5

8

Вугілля

95 %,

шлам 5 %

25,7

УР-410 – 2

76,3

6,9

23,7

87,3

95,6

468,8

9

Вугілля

90 %,

шлам 10 %

27,0

УР-410 – 2

73,9

7,0

26,1

84,6

94,1

461,1

10

Шлам

100 %

51,0

УР-410 – 2

36,6

14,9

63,4

68,0

54,9

269,2

11

Вугілля 100 %

25,6

УР-410-1, ПОД – 0,1

76,3

9,2

23,7

79,1

92,6

-

12

Вугілля

98 %,

шлам 2 %

25,8

УР-410 – 1, ПОД – 0,1

75,3

9,1

24,7

77,2

92,0

450,8

13

Вугілля

95 %,

шлам 5 %

26,8

УР-410 – 1, ПОД – 0,1

75,5

8,8

5

82,2

93,7

459,1

14

Шлам

100 %

51,0

УР-410 – 1, ПОД – 0,1

54,5

22,3

86,0

86,0

421,3

Для забезпечення високого ступеню збагачення шламів запропоновано новий спосіб збагачення [22], в якому передбачене спільне збагачення вугілля з добавкою 2-10 % шламів із шламонакопичувачів. У цьому випадку (табл. 7) вилучення вугілля з суміші залишається практично незмінною при порівнянні з початковим вугіллям, зольність концентрату також практично незмінна, а із шламу, що додається вилучається в концентрат 420-477,5 кг вугілля з переробленої 1 т шламу, а не 250-300 кг як при збагаченні шихти. Практично однакова міра вилучення вугілля в концентрат при переробці вугілля і сумішей і зумовлена вона видом і кількістю флотореагента.

У табл. 8 наведені результати флотації шихти і її сумішей з шламами з шламонакопичувача ЗФ Авдіївського КХЗ флотореагентом УР – 410. Хоча зольність шламу з цього накопичувача трохи нижче, ніж з накопичувача ЦЗФ «Дзержинська», однак і в цій серії дослідів показано, що не можна отримати з чистого шламу концентрат із зольністю менше за 10 % і з високою мірою вилучення вугілля. При флотації сумішей, особливо при витраті флотореагента УР-410 в кількості 1 кг на 1 т суміші, міра вилучення вугілля в концентрат зростає до 92,5-93,0 %, а зольність концентрату не перевищує 10 %. Зольність відходів у всіх випадках перевищує 80 %.

Міра вилучення вугілля при флотації вугілля і сумішей марки Ж вище, ніж при флотації шихти і її сумішей при однакових умовах флотації, особливо при витраті УР - 410 1 кг/т вугілля. В той же час, при флотації шламу з вугілля марки Ж міра вилучення вугілля в концентрат трохи нижче, імовірно, за рахунок більш високої початкової зольності шламу.

При спільній флотації вугілля (шихти) із шламами з 1 т шламу в концентрат вилучається до 486 кг вугілля, тоді як при окремій флотації з 1 т шламу вилучається значно менша кількість некондиційного концентрату, із зольністю 15-18 %.

Додавання до 1кг/т флотореагента УР-410 0,1 кг/т піноутворювача ПОД (табл. 7) призводить до підвищення зольності концентрату майже на 3 %, підвищення його виходу і міри вилучення вугілля в концентрат на 3-4 %, однак ефективність його застосування нижче, ніж отримана при збільшенні витрати флотореагента з 1 до 2 кг на 1 т вугілля.

Таблиця 8. Результати флотації вугільно-шламових

сумішей ЗФ АКХЗ

п/п

Склад шихти, %

Початкова зольність шихти Ас, %

Витрати флотореагента УР-410, кг/т

Концентрат

Відходи

Міра вилучення вугілля в конц., %

Вихоі вугілля з пульпи, кг/т

Вихоі вугілля з шламу, кг/т

Вихід, %

Зольність, %

Вихід, %

Зольність, %

1

Шихта

100 %

28,7

1

66,5

7,2

33,5

72,1

86,6

617,0

-

2

Шихта

98 %,

шлам 2 %

29,1

1

58,6

7,4

41,4

60,5

71,4

506,0

373,4

3

Шихта

95 %,

шлам 5 %

29,7

1

54,8

8,1

45,2

55,9

71,2

500,5

372,3

4

Шихта

90 %,

шлам 10 %

30,6

1

58,2

6,9

41,8

63,6

77,7

539,0

406,4

5

Шлам 100 %

47,7

1

42,7

17,2

57,3

75,4

61,7

322,7

322,7

6

Вугілля

100 %

28,7

2

73,1

8,8

26,9

83,8

93,5

667,0

-

7

Шихта

98 %,

шлам 2 %

29,1

2

72,3

8,8

27,7

82,4

93,0

659,4

486,4

8

Шихта

95 %,

шлам 5 %

29,7

2

72,5

9,8

27,5

83,0

93,0

654,0

486,4

9

Шихта

90 %,

шлам 10 %

30,6

2

71,3

10,0

28,7

82,6

92,5

642,0

483,8

10

Шлам 100 %

47,7

2

50,8

18,5

49,2

77,8

79,2

414

414

Отримані результати свідчать про те, що спільна флотація вугілля, шихти з відходами з шламонакопичувачів ЦЗФ і ЗФ коксохімічних заводів в кількості 2-10 % дозволяє отримувати з кожної тонни шламу від 370 до 486 кг концентрату із зольністю до 10%.

Результати численних лабораторних досліджень з використанням матеріалу з 5 шламонакопичувачів, зазначених в
табл. 2, підтверджені досвідом роботи збагачувальної фабрики Авдіївського коксохімзаводу, на якому протягом 6 років в живлення флотації додається 3-8 % шламів з власного накопичувача, що дозволяє щорічно додатково отримувати 20-30 тис. т флотоконцентрату, який використовується при отриманні коксу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Дроздник И.Д., Старовойт А.Г. К вопросу обеспечения коксующихся углями металлургического комплекса Украины. – Углехимический журнал, 1999, №1-2, С. 6-7.

2. Дроздник И.Д., Кафтан Ю.С., Журавлев В.А., Сидогин В.П. Проблемы формирования сырьевой базы коксования для обеспечения доменного производства Украины высококачественным коксом. - Углехимический журнал, 1999, №3-4, с.3-6.

3. Долгий В.Я. Состояние и перспективы развития угольной промышленности Украины - Углехимический журнал, 1999, №1-2, с.3-5.

4. Курченко И.Л., Золотко А.А. Состояние, проблемы и перспективы развития обогащения углей в Украине – Обогащение полезных ископаемых, Днепропетровск, 2004, №20 (61), с.3-13.

5. Жура В.В., Бевзенко Б.Ф.Аналіз флотуючой здатності сировини мулонакоплювачів та можліві шляхи вилучення горючой маси в товарний продукт. –Збагачення корисних копалин, 2003, №17 (58), с.78-82.

6. Жовтюк Г.В., Золотко Ф.Ф., Коткин А.М. Прогрессивная техника и технологшия углеобогащения. – К.: Техника, 1988.-128 с.

7. Справочник по обогащению углей. – М.: Недра, 1984 – 614 с.

8. Классен В.И. Флотация углей – М.: Госгортехиздат, 1963 – 379 с.

9. Сергеєв Г.В., Білецький В.С. Селективна флокуляція вугілля. – Донецьк: ДонДТУ, УК Центр, 1999.- 136 с.

10. Курченко И.Л., Золотко А.А. Технологический потенциал углеобогащения Украины// 8-ой Международный семинар «Уголь в металлургии и энергетике», Сб. докладов – Ялта, 2002.- С.52-63.

11. Федоров В.И., Курченко И.П. Извлечение угля из отходов обогащения: техника, технология, качество, возможные ресурсы. – Углехимический журнал, 1999, № 1-2, С.15-16.

12. Курченко И.Л., Золотко А.А. Технология и экология переработки отходов углеобогащения// 8-ой Международный семинар «Уголь в металлургии и энергетике», Сб.докладов – Ялта, 2002.- С.69-75.

13. Arovin I.A., Saranchuk V.I., Galushko L.Y. Change of properties coals in sludge pit of coal-preparation plant// 3-rd International conf. New carbon and composite materials 2004/ Progressing in preparation investigation and applications.- Upstroke – Zavodzie, 9-12 may 2004, Poland – P.II.2.

14. Саранчук В.И., Аровин И.А., Сапунов В.А., Шендрик Т.Г. Изменение свойств ископаемых углей в воде.// Труды III Международного симпозиума «Физика и химия углеродных материалов», 17-18 сентября 2004, Алма-Ата, Казахстан.

15. Saranchuk V.I., Arovin I.A. Strukture and properties of products of sludge pit as secondary raw material cocking. // 30-rd International cokemaking conferens.- Malenovue, Chech Republic, 9-12 november, 2004.

16. Кикнарский А.С., Кочетов Ю.В., Швец Н.А., Кабикова Н.Г. Шламонакопители как источник получения коксующихся и энергетических концентратов. – Збагачення корисних копалин, 1998, №1(42), С.10-14.

17. Пивняк Г.Г., Пилов П.И., Кирнарский А.С., Кочетов В.В. Вторичные ресурсы твердого топлива Украины. – Збагачення корисних копалин, 1998, №1 (42), С.3-9.

18. Переработка шламов углеобогащения с получением сырья для коксования (Сычев Г.М., Іванов С.Л., Алексеев Л.Г. и др.. – Углехимический журнал, 2002, №1-2. – с.21-25.

19. Аровин И.А., Саранчук В.И. Влияние смачивания на свойства углей.- Химия твердого топлива, 2005, № 6, - с.3-11.

20. Чехута В.Г., Жучкова О.Л., Аровін І.О., та ін.. Спосіб флотації вугілля. Пат.17134 А Україна, 1997. Бюл. №5-2с.

21. Аровін І.О., Гавриленко В.Є., Діденко Л.І. та ін.. Спосіб флотації вугілля. Пат.54098 А Україна, 2003. Бюл. №2-2с.

22. Аровін І.О., Гавриленко В.Є., Галушко Л.Я. та ін.. Спосіб флотації важкозбагачуванного вугілля. Пат.52413 А Україна, МП «Дослідне виробництво» 2002. Бюл. № 12-2с.

ББК 33.336 г

Леонід ШПИЛЬОВИЙ,

Костянтин ШПИЛЬОВИЙ,

ВАТ «Маріупольський металургійний

комбінат ім. Ілліча»

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ТА ОСВОЄННЯ

МАРІУПОЛЬСКОГО ЦИРКОНОВОГО

РОДОВИЩА

"Роль Маріупольського цирконового родовища, розташованого у великій, добре заселеній місцевості, що має велику кількість ґрунтових доріг і залізниць, поруч із таким промисловим центром, як Донбас, та поблизу маріупольських сталеливарних заводів, є надзвичайно великою. З початком розробки цього родовища при вмілому використанні всіх ресурсів і при його правильній експлуатації можна дати країні дешеву рідкіснометалічну сировину, дуже потрібну в цей час".

Бистров П.В., геолог, 1937 р.

У 1936 році промислове використання циркону за кордоном досягло 6000 т. З’явилося багато патентів на його застосування у різних галузях промисловості. Цирконові руди перероблялися на цирконієві феросплави, металічний цирконій, діоксид цирконію, та інші хімічні сполуки цирконію. Значне застосування циркон одержав у виробництві вогнетривів та емалі. Але особливого значення цей мінерал набув для військової промисловості: ще під час першої світової війни сталь німецьких гармат була легована цирконієм. Унікальні властивості цирконій надавав броньовим сталям. Широко використовувався він у запальних сумішах, так як при згоранні розвивав високу температуру [1].

У Радянському Союзі цирконій залишався в ті часи практично неосвоєним металом рідкіснометалевої промисловості. Подальше відставання у використанні цирконію було недопустимо. Техніка, що розвивалася, вже не задовольнялася традиційними матеріалами, та вимагала високоякісних сталей, кислотостійких вогнетривів та інших нових матеріалів. «Незначительное до сего времени внедрение циркония в нашу промышленность может быть объяснено только косностью некоторых руководителей предприятий…», - напише в своєму звіті геолог В.І. Ельтеков, який проводив на кінці 30-х років геолого-пошукові роботи на циркон у Приазов’ї [2].

У Радянському Союзі у довоєнні роки було відомо кілька родовищ цирконової сировини [3]. В значній кількості ця сировина була знайдена на Кольському півострові. Але евдіаліти Ловозерської тундри через важкі природні умови, низький вміст двоокису цирконію у них, та труднощі збагачення не могли розглядатися в якості перспективної сировинної бази цирконової промисловості. Розвідані запаси Вишневогірського розсипного цирконового родовища складали лише 2 475 т циркону; за дуже низьким вмістом двоокису цирконію у руді – 0,13 %, та за виявленими запасами це родовище оцінювалося як непромислове. Зустрічався циркон і в районі Міаської золотої копальні, в пегматитових жилах та розсипах Ільменських гір. Попутне видобування циркону на Міаській золотій копальні також не могло мати суттєвого значення, так як розробка копальні велася старателями на кустарних установках, внаслідок чого циркон, як мінерал з більш низькою питомою вагою, втрачався у хвостах. Інші родовища цирконових руд та пісків Уралу, зокрема, титаномагнетитові руди та піски Кусинського родовища, були слабо розвідані.

З відомих в Союзі родовищ цирконової сировини найбільш розвіданим перед війною й доступним було Маріупольське родовище у Волноваському районі Донецької обл. Запаси цирконової руди на ділянці «Балка Мазурова», розвідані геологами Ельтековим В.І. та Калафаті Л.В. у 1938-1939 р.р., оцінювалися в 10,1 млн. т (за категорією В+С1), а запаси двоокису цирконію – більше 46 тис. т [4]. При цьому було можливе прирощення запасів за рахунок розвідки нових рудних тіл, знайдених поблизу родовища. Та хоча за вмістом цирконію у руді Маріупольське родовище належить до бідних - 0,45 % ZrO2, - за розвіданими запасам воно було на той час єдиним цирконовим родовищем СРСР, що мало промислове значення.

Ще у 1833 році геолог І. Іваницький знайшов у Приазов’ї на березі степової річки Кальчик, поблизу хутора Мазуренко, вихід щільної породи крем’янистих сланців з жовтувато-бурим мінералом "октаедричної форми" [5]. У зв’язку з великою схожістю з мінералом цирконом, який вперше був описаний московським мінералогом Ауербахом, назвали "новий" мінерал ауербахітом. З цим ім’ям він існував до 1897 року, коли академік Російської академії наук Єремеєв П.В. провів детальне дослідження мінералу та прийшов до висновку, що за всіма своїми властивостями він повністю тотожний циркону [6].

До кінця дев’ятнадцятого століття вивчення району знахідки носило епізодичний характер та обмежувалося описанням мінералів. Місцевість ця неодноразово відвідувалася геологами Леваковським, Клеммом, Гуровим, Конткевичем, Соколовим та ін.

З 1897 року почався другий етап вивчення цирконового родовища в районі балки Мазурова. В цей час Єремеєвим П.В., Морозевичем Ю.А., Гінзбергом О.С., Айнберг Л.Ф., Лучицьким В.І., Куплетським В.М., Лебедевим П.І. була складена регіональна геологічна карта, проведено петрографічне вивчення гірських порід, вивчена мінералогія району.

Юзеф Августинович Морозевич першим вивчив гірські породи району Маріуполя та виділив у 1898 році серед нефелінових сієнітів їх різновид – маріуполіт. З його легкої руки в мінералогії прижилася ця нова назва цирконової породи [7].

Швидкий розвиток промисловості Радянського Союзу у 30-ї роки минулого сторіччя, прагнення керівництва країни нарощувати військову міць держави вимагало широкого запровадження в техніку різних рідкісних елементів, в тому числі цирконію. Тоді й згадали про знахідку мінералу циркону поблизу Волновахи.

У 1933 році гірничий інженер О.П. Дорофеєв, направлений Колегією Наркомтяжпрому на Костянтинівські скляні заводи для випробування розроблених ним керамічних мас з вулканічних порід, надіслав у Головне геологічне управління Народного комісаріату важкої промисловості докладну записку [8]. В записці Дорофеєв інформував про результати виконаного ним за власною ініціативою обстеження відомих з літературних джерел вивержених порід Маріупольського району. Дорофеєв вважав, що запаси цирконію в еолітових сієнітах Приазов’я є промисловими. Очевидно, ця докладна записка стала приводом для організації Інститутом геології Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) у 1934 році пошукових геологорозвідувальних робіт на цирконій на Приазовському кристалічному щиті.

Родовище розвідувалося геологом Інституту геології ВУАН Володимиром Павловичем Амбургером [9]. Завдання цирконової партії інституту полягало у попередній розвідці та вивченні родовища циркону серед масиву лужних порід. У вересні - грудні 1934 року на родовищі була виконана геологічна і топографічна зйомка ділянки площею близько трьох квадратних кілометрів, пройдено більше 40 пог. м розвідувальних шурфів, більше 530 куб. м канав. Гірничі виробки були зосереджені в північно - східній частині родовища по балці Мазурова, на дільниці, що прилягала до кар’єру Маріупольського силікатного треста, який здійснював з 1929 року добування нефеліну для скляної промисловості.

Аналіз відібраних в шурфах проб показав промисловий вміст двоокису цирконію, запаси якого визначені В.П. Амбургером в 21,6 тис. тонн при середньому вмісті 0,4 %. Незважаючи на те, що виробки захоплювали невелику частину родовища, і незначний об’єм гірничих робіт, Амбургеру вдалося зробити ряд правильних висновків, які пізніше підтвердилися при проведенні більш масштабних і детальних розвідувальних робіт: про нерівномірність розподілу циркону в руді, як по товщині пласта, так і по площі, про мінералогічну та структурну мінливість породи.

В результаті робіт була визначена потужність покладу цирконових руд, підраховані запаси руди та двоокису цирконію. Геологічна карта, складена Амбургером В.П., а також матеріали його досліджень стали в подальшому основою для детальних розвідувальних робіт.

1 серпня 1937 року за розпорядженням Всесоюзної контори "Союзрідметрозвідка" була організована централізована Маріупольська геологорозвідувальна партія. Цільова установка робіт 1937 року полягала у встановленні масштабу родовища по балці Мазурова, встановленні промислової цінності руд та підрахунку запасів корисного компоненту в них [10]. Передбачалося також відібрати технологічну пробу руди для розробки схеми збагачення. Розмір асигнувань за всіма видам робіт затвердили у сумі 110 тис. карб.

10 серпня 1937 року начальник партії Бистров Павло Васильович з прорабом виїхали на родовище і вже 15 числа були на місці, у селі Октябрьське. Через затримку з виїздом організувати роботу партії виявилося ділом непростим. Необхідної кількості робітників у серпні, вересні та навіть на початку жовтня набрати було неможливо. Голови колгоспів людей відпускали неохоче, незважаючи на розпорядження районної влади. Організаційний період затягнувся та продовжувався на весь час роботи. Обладнанням та інструментом партія забезпечувалася несвоєчасно. Виникали проблеми і з матеріалами. Достати 15 дощок для виготовлення бутари – примітивного пристрою для збагачення руди, - стало можливим тільки за допомоги районного комітету ВКП (б).

Умови залягання рудного тіла та рельєф місцевості зумовили основний метод розвідки гірничими виробками – шурфами. Бурові роботи проводилися тільки для відкриття нових точок розповсюдження цирконових порід під потужними наносами.

Треба відмітити, що з боку контори "Союзрєдмєтразвєдка" не було належної організації та керівництва геологорозвідувальними роботами. Партія не була укомплектована технічним персоналом, через що геологічна документація велася з великими перервами та відставала від проходки шурфів і їх опробування. Саме опробування відставало від проходки. Шліхові проби у кількості 400 штук, відіслані на кінці листопада в контору "Союзрєдмєтразвєдка", не були оброблені та зберігалися у дворі під відкритим небом протягом шести місяців. Внаслідок цього більше 100 з них були розсипані.

І все ж, не зважаючи на труднощі, за всіма видами розвідувальних робіт план було виконано в строк, а за окремими видами – й перевиконано. Понад плану добуто 600 кг цирконового концентрату.

У зв’язку із задовільним результатом розвідувальних робіт, проведених у третьому кварталі 1937 року, партія була переведена з 15 листопада на стаціонарну роботу. Їй встановили додатковий план роботи, який також було успішно виконано й перевиконано. Було пройдено 900 пог.м шурфів глибиною до 10 і 20 метрів. Понад план пройдено більше 600 пог. м свердловин ручного буріння. І тільки внаслідок бездоріжжя й морозів не встигли закінчити шліхове опробування шурфів. Для наробітку цирконового концентрату Бистров П.В. використовував відвал нефелінового кар’єру. Промивку пісків проводили на бутарах. Два промивальники і один робітник на лотку забезпечували промивку 15 м куб. руди за зміну. Вода на бутари приймалася з підведеної канави жолобами, на які подавалася порода. Було одержано 2050 кг цирконового концентрату.

Бистровим була відібрана також технологічна проба руди масою 1250 кг, на якій співробітниками Гірєдмєта Уткіною В. Д. і Бєліцькою Е. О. під керівництвом І. М. Нєстерова розроблена якісна схема збагачення цирконвмісних руд [11]. Цю схему покладено пізніше в основу проекту дослідної збагачувальної фабрики.

Основне завдання 1937 року – підрахунок запасів цирконових руд, - Бистрову П.В. вдалося виконати. Пізніше, 14 квітня 1939 р. запаси цирконової руди на ділянці по балці Мазурова затверджені ЦКЗ за матеріалами Бистрова в обсязі 1,85 млн. т по категорії В та 2,66 млн. т – по категорії С1 [12]. Розвіданих запасів було достатньо для роботи майбутнього гірничого підприємства протягом 30 років.

В звіті про попередню розвідку Бистров писав: «Маріупольське родовище циркону знаходиться у виключно сприятливих фізико-географічних та економічних умовах. З геологічного боку воно не обмежене на сьогоднішній день та має велику перспективу за площею розповсюдження і на глибину. Рудна ділянка по балці Мазурова, розвідана до глибини 25,5 метрів має передумови на більш глибокі горизонти його залягання. Подальше вивчення родовища повинно проводитися не тільки на циркон, але й інші мінерали: колумбіт, бакеліт, нефелін і т.п. Для нашої промисловості родовище є, безумовно, потужною сировинною базою дуже великих запасів корисних копалин. Корінне родовище по балці Мазурова повинно стати основою для початку освоєння родовищ циркону на Маріупольському лужному масиві». І далі: «…все це разом змушує нас висувати питання про освоєння цього родовища циркону, бо воно має всі дані для того, щоб бути першорчерговою базою для нашої нової в СРСР цирконієвої промисловості, а інші ділянки, … дадуть додаткові запаси руди, якщо вони будуть розвідані більш детально» [10].

У 1938 році геологорозвідувальні роботи на циркон в Приазов’ї були продовжені [2]. Роботи проводилися у виключно важких умовах. Оснащена партія була дуже погано. Не було водовідливних засобів, якісних тросів. Відсутність засобів для забезпечення вентиляції шурфів стала одного разу причиною смертельного нещасного випадку. Забезпечення партії, як і раніше, було незадовільним. Особливо відчувалася відсутність заліза для потреб розвідувальних робіт. Доводилося збирати брухт, щоб забезпечити виробки всім необхідним. Доставка кріпильного матеріалу, спецодягу й обладнання сильно затримувалася. Так, бурове обладнання прислали у партію із запізненням на цілий квартал. В результаті роботи по механічному бурінню не було виконано.

Гостро відчувалась відсутність кваліфікованих кадрів. Ряд посад – від десятника до техкерівника, - займали малопідготовлені для ведення геологорозвідувальних робіт практики.

В першому півріччі в партії працювали тільки інженери, геологи були відсутні. У другому півріччі – один геолог. В середині травня у партії з’явилися геологи Ельтеков В.І. та Калафаті Л.В., які мали досвід роботи в Ловозерських тундрах. Ельтеков Володимир Іванович виконував обов’язки техкерівника. Його рішучими діями вдалося створити безпечні умови праці.

На початку червня родовище відвідав нарком важкої промисловості Л. Каганович. Ознайомившись з ходом геологорозвідувальних робот, він віддав особисте розпорядження про скоріше освоєння родовища. Це стало додатковим стимулом в роботі геологів.

5 липня 1938 року Каганович підписав наказ № 239 «Про відновлення геологорозвідувальних робіт в Нагольному Кряжі» [13]. Всі організації, що проводили пошуково-зйомочні та геологорозвідувальні роботи по кольорових металах в районі Донбасу, об’єднувалися у єдину комплексну стаціонарну геологорозвідувальну експедицію, начальником якої призначався О.П. Дорофеєв [14]. У зв’язку із створенням комплексної експедиції по Нагольному кряжу та Маріупольській кристалічній зоні Волноваську партію передали з відомства Всесоюзної контори «Союзрєдмєтразвєдка» у розпорядження Головного Геологічного Управління НКВП (Главгеології). Справі це не дуже допомогло, але перевіряючих та контролюючих добавилося. В саму сприятливу для розвідувальних робіт пору року геолога партії із польового працівника перетворили в екскурсовода по родовищу. Бували дні, коли над ним було кілька начальників, яким треба було підпорядковуватися. Геолог вимушений був бути й адміністратором. Часті зміни технічного керівництва партії, відсутність постійного керівництва в партії, негативно відбивалися на загальній організації робіт. В партії не приділялося необхідної уваги підбору й молодшого технічного персоналу. Незважаючи на численні звертання Всесоюзна контора "Союзрєдмєтразвєдка" не вважала за можливе прислати кваліфікованих колекторів. Прийшлося на місці на швидку руку навчати семикласників місцевої школи, які й стали основними кадрами молодшого технічного персоналу. Треба сказати, що практично всі працівники партії були мешканцями місцевих сіл.

Ельтекову В.І. вдалося організувати проведення геологорозвідувальних робіт за добре продуманим планом. Старанно підбиралися бригади робітників. До кожного працівника були доведені норми й розцінки на роботи, що виконуються. Багато норм було переглянуто й усунуто непорозуміння, які призводили до того, що робітники на геологорозвідувальних роботах заробляли менше робітників, задіяних на добувних роботах. З працівниками були складені індивідуальні й бригадні угоди. Досвід кращих працівників-стахановців передавався іншим працівникам шляхом широких виробничих нарад. Постійно проводилася індивідуально та у бригадах роз’яснювальна робота про цілі та задачі геологорозвідувальної партії, про конкретні цілі тієї чи іншої виробки, того чи іншого виду робіт. Інструменти закріпили за кожним працівником. Провели розподіл праці між робітниками: якщо раніше всі роботи виконувалися однією й тією ж бригадою вибійників, то тепер створили бригади кріпильників шурфів, пробщиків, що займалися відбором проб, та ін. Звичайно ж у традиціях тих часів регулярно проводилися політико-просвітницькі заняття з робітниками; недоліки й досягнення геологорозвідувальної партії та окремих працівників висвітлювалися у стінній газеті. Як напише у своєму звіті Ельтеков: "… працівники були не просто прохідниками, пробщиками, а були свідомими виконавцями дорученої їм роботи" [2].

В результаті проведених заходів і дружної роботи колективу Маріупольска партія все ж перевиконала план по основному виду робіт – прохідці глибоких шурфів. Партія освоїла більше 294 тис. крб.

Родайкін О.П. підрахував запаси за категорією В – 3 136,3 тис. т руди, 16,3 тис. т циркону; за категорією С1 – 6 971,7 тис. т руди, 29,6 тис. т циркону. Ці запаси перевищували запаси двоокису цирконію, визначені в 1938 році Союзрєдмєтразвєдкою, більш, ніж в 2,5 рази [4].

Запаси затверджені ВКЗ СРСР 21 листопада 1939 року.

Перед війною, у третьому пятирічному плані Главрєдмєту річна потреба в цирконовому концентраті була прийнята на основі заявок зацікавлених організацій в кількості 3 400 т [15].

Головспецсталь Наркомчормету заявляла потребу на 1939 рік у 200 т 80 %-го цирконового концентрату и 2 т двоокису цирконію. Емалева промисловість могла споживати перед війною до 200 т двоокису цирконію на рік. Главвогнетрив проводив дослідження у створенні нових вогнетривких матеріалів і до їх завершення не міг визначитися з потребою галузі у цирконовому концентраті [16].

Перспективи застосування циркону й цирконію в промисловості залежали від того, якою буде собівартість маріупольського цирконового концентрату. Наприклад, Главвогнетрив вважав доцільною ціну на 60 %-ий концентрат до 1 000 крб. за тону. За проектним завданням розробки Маріупольського родовища, складеном Гіпрорєдмєтом у 1939 році, собівартість тонни концентрату з вмістом ZrO2 53 %, визначена у 2 000 арб. при річному обсязі виробництва 2 000 т концентрату. Наркомкольорметом була встановлена відпускна ціна 80 %-го концентрату у розмірі 2 800 крб. за тонну [16].

Значне зниження собівартості добування циркону могло відбутися у випадку використання лугів, що містяться у маріуполітах, підприємствами скляної промисловості. При цьому вважалося особливо доцільним використання хвостів збагачувальної фабрики, що представляли собою нефелін-польовошпатовий матеріал, подрібнений до 1 мм. У випадку сприятливого вирішення питання про використання хвостів збагачення, циркон міг би бути одержаний як попутна сировина, що кардинально змінило б економіку й масштаб його видобування. Однак скляна промисловість не виявляла практичного інтересу через високий вміст глинозему у маріуполітах, що знижувало ефективність використання лугів [17].

Сам глинозем (до 22 %), як потенційна сировина для алюмінієвої промисловості, тоді ще практичного інтересу не викликав. Як і такі рідкісні метали, як ніобій, тантал, а також рідкісноземельні елементи.

Пробна експлуатація цирконового родовища розпочата Волноваською геологорозвідувальною партією у 1938 році. Протягом польового сезону геологорозвідувальна партія попутно з розвідкою займалася видобуванням цирконового концентрату. Видобування здійснювалося головним чином з кар’єру №1, що закладений у південно-східній частині родовища по балці Мазурова у горизонті дрібнозернистих вивітрених (зруйнованих) маріуполітів. Крім основного кар’єру було закладено ще два: один поблизу першого, другий - на балці Валі-Тарама, біля хутора Лазарівка. Кар’єр №1 мав площу більше 100 кв. м. Добувні роботи у кар’єрі велися двома уступами з проходженням вибою у південно-східному напрямку. Більшу частину року роботи проводилися без застосування вибухових робіт. Руда з кар’єру транспортувалася на вантажівках до балки Мазурова по тимчасово прокладеній ґрунтовій дорозі. В гирлі балки була створена невелика земляна гребля, звідки вода самопливом надходила на бутари. Процес збагачення руд здійснювався примітивно: доставлена на промивний пункт руда зсипалася до кучі поблизу бутар, звідки на тачках або носилках доставлялася на бутари, де проводилося її промивання. Після промивання руди одержаний концентрат подавали на вашгерд. Наступне доведення концентрату до кондиції здійснювалось на лотках. Промитий концентрат в суху погоду просушувався на брезенті, а в дощ - у спеціальній печі. Просушений концентрат зсипався у мішки, зважувався та зберігався у наметі.

У результаті видобувних робіт вже у вересні 1938 року два вагони цирконового концентрату було відправлено першим споживачам - московському заводу "Електросталь" та харківському інституту вогнетривів. Усього одержано більше 40 т концентрату з вмістом двоокису цирконію понад 50 % [2].

В той час головним поставщиком у світі були більш багаті розсипні родовища циркону або корінні родовища баделеїту. Таким чином, Маріупольське родовище корінних цирконієвих руд освоювалося вперше не тільки у Радянському Союзі, але й у світовій практиці. Значно збільшувала перспективу родовища, як вважав В. Ельтеков, та обставина, що польовошпато-нефелінові відходи з успіхом можуть бути використані в промисловості, і, крім цього, разом з цирконом з руди можуть бути вилучені інші рідкісні мінерали: беккеліт, церій-лантано-кальцієвий силікат, та пірохлор, що містить ніобій [18].

В результаті двох років напруженої роботи геологів країна одержала необхідну кількість запасів циркону для будівництва гірничо-збагачувального підприємства. Був знайдений ряд інших корисних копалин – кобальт, нікель, титан, ніобій, рідкісноземельні елементи; сировина для кам’яного лиття, кераміки, лакофарбової промисловості та будівельних матеріалів. Все це ставило питання про комплексне використання усіх цих багатств Маріупольського лужного масиву.

Вже у 1939 році почалося проектування та будівництво гірничо-збагачувального комбінату потужністю 1 000 т руди на добу у складі кар’єру, збагачувальної фабрики, цеху знезалізнювання цирконового концентрату, допоміжних об’єктів і споруд. Передбачалося здійснити також і будівництво селища для робітників [19]. Для будівництва комбінату за наказом наркома кольорової металургії в системі Главрєдмєт була створена спеціальна організація – «Маріупольбуд», - першим директором і головним інженером якої призначили С. Г. Миронова.

В 1939 році в мальовничій місцевості, в 40 км від Азовського моря, на базі розвіданого родовища цирконових руд розгорнулося будівництво цирконієвого комбінату. Промислову площадку для будівництва вибрали на стиці (злитті) двох глибоких балок, які заросли дикими та фруктовими деревами. Одну з балок перегородили невеликою греблею, яка створила красиве водоймище. На березі водоймища до осені збудували дослідну збагачувальну фабрику продуктивністю 10 т руди на добу, та організовано збагачення на бутарах, зведені будівлі і споруди для супутньої експлуатації та розгортання будівництва комбінату.

Недалеко від будівельного майданчика заклали два розвідувально-експлуатаційних кар’єри, перший з яких експлуатувався до 1940-го року, а другий - у 1940-41 р.р., в період окупації та після неї у 1944 році.

В той час в СРСР зовсім була відсутня практика збагачення циркону. Та й саме видобування його проводилося вперше. За кордоном видобування циркону велося тільки з розсипів, і досвіду збагачення корінних руд там також не було. Треба було у стислі строки знайти ефективний метод збагачення приазовських цирконових руд - маріуполітів. Експериментальні роботи на дослідній фабриці проводилися спеціальною бригадою інституту «Гірєдмєт» (м. Москва). За проектом був прийнятий гравітаційний метод збагачення у відсаджувальних машинах та на концентраційних столах із застосуванням магнітної сепарації. До середини вересня 1939 року роботи були вдало завершені і фабрика введена в експлуатацію [20]. 15 вересня 1939 року можна вважати днем народження підприємства на Маріупольському цирконовому родовищі - первенця цирконієвої промисловості Радянського Союзу.

25 листопада 1939 року Президія Сталінського облвиконкому прийняв постанову «Про сприяння будівництву Маріупольського цирконового комбінату». Заслухавши доповідь облплану і директора «Маріупольбуду» Президія підкреслила важливе народногосподарське та оборонне значення створюваного підприємства [21]. В Постанові відзначалося, що встановлені розвідками 1938 року великі запаси циркону, які забезпечать роботу комбінату на десятки років, вимагають деталізації, як стосовно переведення запасів у вищі категорії, так і нарощування запасів наступними більш детальними розвідками.

Між тим, асигнування на ці цілі по комбінату складали у 1939 році всього 12 тис. крб. У 1940 році планувалося використати на ці цілі 150 тис. крб., що було явно недостатньо для вирішення задач по вивченню родовища, які стояли перед «Маріупольбудом».

У Постанові вказувалося й на те, що «…до настоящего времени металлургические, химические и другие заводы области не занимаются изучением вопроса применения циркона в промышленности (спецстали, высокоогнеупорная керамика), чем, по существу, тормозится решение вопроса о промышленном использовании цирконового месторождения. Цирконовая руда «мариуполит» содержит ценные компоненты – редкометальные и редкоземельные минералы, поделочные камни, железные руды, титанистые железняки (ильмениты), полевой шпат и нефелин, но вопрос о комплексной эксплуатации месторождения «Мариупольстроем» ещё не поставлен ни по линии разведочно - эксплуатационных работ, ни по изучению технологии получения требуемого потребителями сырья, в то время как эта организация должна быть центром изучения и утилизации редких и редкоземельных минералов всего Приазовья (колумбит, монацит, ортит, пирохлор и др.)» [21].

План 1939 року по будівництву за 9 місяців було виконано «Маріупольбудом» лише на 66,5 %.

Враховуючи вищезгадане, Президія Сталінського облвиконкому поставила питання перед Раднаркомом СРСР про необхідність зобов’язати Наркомкольормет ширше організувати роботу по вивченню цирконових родовищ з комплексною їх експлуатацією, і застосуванню циркону в промисловості, збільшивши асигнування на геологорозвідувальні та дослідні роботи в 1940 році до 500 тис. крб.

Керівництву відомих заводів області, таких як металургійні заводи ім. Орджонікідзе («Азовсталь»), ім. Ілліча (м. Маріуполь), ім. Кірова (м. Макіївка), ім. Фрунзе (м. Донецьк), Укрцинку (м. Костантинівка), Красногорівському керамічному заводу ім. Леніна, Часов’ярському керамічному заводу ім. Орджонікідзе, - рекомендувалося включити в плани дослідних робіт теми по освоєнню циркону.

Дирекції «Маріупольбуду» пропонувалось розробити систему комплексної експлуатації родовища з використанням і інших корисних копалин: титанистих залізняків, рідкісноземельних мінералів, нефелінових відходів, виробного каміння, залізних фарбових руд.

В 1939 році в межах Маріупольської кристалічної зони працювало три геологознімальні партії, в т.ч. Волноваська комплексна № 12 (М 1:50 000 і М 1:10000) [22]. Робота Волноваської партії мала пошуково-знімальний характер з метою вивчення нових ділянок Маріупольського цирконового родовища. Партією знято 525 кв. км площі (М 1:50 000). Геологозйомка М 1:10 000 виповнена на площі 67 кв. км [23]. В тому ж році Волноваською партією № 12 було пробурено 459 свердловин загальним метражем 4 120 м при розвідці циркононосних пластів в розсипних породах та наносах; пройдено 205 дрібних шурфів метражем 687 м. Усі шурфи проходилися вручну, без застосування вибухових матеріалів. Тільки 60 м шурфів пройдено із застосуванням вибухових робіт – в умовах Маріупольської кристалічної зони з міцністю порід, що доходила до VI-VII категорій [24].

Партією відібрано 770 борозних проб та 1 059 – шліхових. Зроблено 362 шліхових аналізів та 260 – хімічних.

В 1939 році були проведені підготовчі роботи до широкого розгортання будівництва комбінату.

Одночасно з розвідкою проводилося старательське добування. Видобуто 14 679 т руди та отримано 21 т концентрату з вмістом цирконію більше 50 % [25]. Експлуатація здійснювалася ручним способом. Транспортували руду до фабрики автомобільним та гужовим транспортом. Збагачували на бутарах з наступною доводкою на вашгерді та лотках. З другої половини вересня 1939 року доводка здійснювалася на збагачувальній фабриці, де отримували 95 %-ий концентрат [26].

Ось як характеризував умови розробки родовища перший директор та головний інженер «Маріупольбуду» С.Г. Миронов у статті «Будівництво цирконового комбінату», надрукованій в обласній газеті «Соціалістичний Донбас» [20]: "По своему залеганию и мощности месторождение является исключительно благоприятным для эксплуатации. Руда залегает в виде заполненной глубокой чаши с волнистым дном. Мощность рудного тела – от 2 до 20 метров и более. Мощность наносов, состоящих из чернозёма и суглинков, составляет полтора – три метра. Наносы и большая часть руды легко поддаются ручной разборке, и тем более экскавации. Уровень грунтовых вод – ниже почвы залегания рудного тела, поэтому нет нужды в мощных водоотливных установках".

Проектним завданням передбачалося два варіанти розкриття та експлуатації родовища: відкриті роботи за допомогою екскавації з наступним транспортуванням руди електровозами, і розробка руди гідравлічним способом. Застосування першого способу до даного родовища не викликало сумнівів – вся маса розкриву і 90 % руди підлягали екскавації без вибухових робіт. Але особливо перспективним уявлялося застосування гідравлічного способу розробки – найбільш технічно досконалого і дешевого. В першому півріччі 1940 року «Маріупольбудом» велися підготовчі роботи до дослідів по гідромеханізації. У липні вже проводилися роботи по розмиванню наносів руди, і їх транспортуванню за допомогою потужних землесосів.

У 1940 році планом передбачалося збільшення видобутку циркону в чотири рази в порівнянні з 1939 роком, але фактично було видобуто лише 20 440 т руди. Всього з початку розробок на родовищі видобуто (на 01.01.1941 р.) 41 119 т руди; середній вміст ZrO2 – 0,76 % [27]. З попутних мінералів використовувалися лише польові шпати.

Технологічна схема збагачення уточнювалася на збагачувальній фабриці бригадою «Гірєдмєта» в 1939-40 р.р.

В тому ж 1940 році проводилися роботи по підготовці промислових запасів. Через зниження асигнувань, намічені на цей рік геологорозвідувальні роботи були призупинені і стали перехідними на 1941 рік [27]. Фактично в 1940 році проводилася тільки камеральна обробка польових матеріалів попередніх років. Камеральна обробка матеріалів по розвідувальних роботах 1939 р. на рідкісні метали здійснювалася начальниками партій Кузовльовим О.Д. і Калафаті Л.В. у період з 1 січня по 15 серпня 1940 року [28].

Комплексний технічний проект комбінату виконував московський проектний інститут «Гіпрорєдмєт». Техніко – економічні розрахунки були проведені на видобуток та переробку 1000 т руди на добу. Вже до 1 січня 1941 року проект був готовий. Капітальні витрати затвердили в сумі 13 млн. крб. [29]. До комплексу комбінату входили рудник, збагачувальна фабрика, гребля для отримання водоймища з площею дзеркала води до 100 гектарів, високовольтна лінія електромережі довжиною в 30 км, селище з усіма культурно-побутовими та комунальними закладами, та автодороги.

В 1941 році проводиться експлуатація родовища і будівництво комбінату. Добування та збагачення руди продовжувалося практично до самої окупації Донбасу. За вісім місяців 1941 року було видобуто 22 323 т руди, отримано 1 291 т 9 %-го і 94,83 т 80 %-го концентрату [30].

Роботи по впровадженню цирконію в промисловість розпочаті в СРСР Інститутом рідкісних металів Головрєдмету ще у 1931-1932 р.р. [31]. Але тільки після відкриття Маріупольського цирконового родовища та освоєння випуску на збагачувальній фабриці концентрату з вмістом 55…60 % оксиду цирконію почалися широкі дослідження по застосуванню циркону та цирконію у промисловості. Так, на дослідній базі «Гірєдмєта» була зібрана установка для переробки концентрату і одержання циркону, очищеного від заліза, як замінювача олова в емалях. Продуктивність установки складала 60 т знезалізненого циркону на рік. Багато емалювальних заводів освоїли його застосування в масовому виробництві замість олова [32]. Українська Академія Наук провела досліди одержання цирконових вогнетривів з двоокису та фосфату цирконію і встановила, що ці вогнетриви мають високу якість, хоча їх вартість поки що значно перевищувала економію, яка досягалася від підвищення якості вогнетривів. У 1940-41 р.р. «Гірєдмєт» спільно з ВІАМ провів випробування двоокису цирконію в якості вогнетривного матеріалу для спеціальних печей. Досліди також дали позитивний результат. Дослідна база «Гірєдмєта» в той же час виробляла кілька видів солей цирконію, як реактивів для «Лаборреактивзбуту», а також отримала 2,5 кг металічного цирконію для дослідних робіт.

«Гірєдмєт» вивчав також застосування цирконію в сплавах з кольоровими металами (мідь-цирконій, мідь-берилій-цирконій та ін.), для чого виготовляв проміжні сплави - лігатури цирконію з міддю або алюмінієм. Досліди з отримання фероцирконію були невдалими, так як у сплаві залишалося багато алюмінію; феросилікоцирконій одержували задовільної якості. Московський Інститут Сталі у 1939-1941 р.р. проводив досліди присадки цирконію, як легуючого елементу, до інструментальної і броньової сталі. Було встановлено, що в інструментальній сталі цирконій не дає підвищення якості, а у броньовій сталі дещо покращує властивості литої броні, сприяючи спрощенню режиму її термічної обробки. На властивості катаної броні добавка цирконію не впливала [32].

Таким чином, Маріупольське цирконове родовище стало першою сировинною базою цирконієвої промисловості СРСР. Освоєння родовища прискорило розвиток цирконієвої промисловості країни, допомогло виявити і розширити сфери застосування цирконію та його сполук у народному господарстві.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Фельдман Г.М. Сырьевые ресурсы редких металлов за границей и их использование. М.- Л., 1940. - 193 с.

2. Эльтеков В.И., Калафати Л.В. Отчет по геолого-поисковым и разведочным работам на Мариупольском цирконовом месторождении за 1938. - Л.1939 г. // Геоинформ. - № 3250. - 252 с.

3. Костылева Е.Е., Владимирова М.Е. Циркон / Минералогия Союза // Под общей ред. акад. Ферсмана А.Е. - Сер. А, вып. 2. - Л.: Изд-во АН СССР, 1934. - 83 с.

4. Протокол № 1520 заседания ВКЗ по утверждению запасов циркона Мариупольского месторождения Сталинской обл. от 21.11.1939г. // РГФ. - № 81101. - 3с.

5. Иваницкий И. Геогностическое описание Мариупольского округа // Горный журнал. - 1833. - Кн. X. - С. 49-90.

6. Еремеев П.В. Об ауэрбахите и заключающей его горной породе. - Изв. АН. – СПб., 1897. – Т.VII, № 2. - 244 с.

7. Морозевич И.А. Об одном крайнем члене семейства сиенитов – мариуполите - и связанных с ним породах Мариупольского уезда. - Записки Импер. С–Петерб. минерал. об-ва., протокол № 6 от 16.10 1901 г. – СПб., 1902. – Вторая сер., т. XXXIX. - С. 44-51.

8. Дорофеев А.П. Промышленные месторождения циркона в УССР // Геоинформ. - №3247. - 1с.

9. Амбургер В.П. Краткий предварительный отчет о работе цирконовой партии Института Геологии ВУАН за 1934г. // Геоинформ. - № 3251. - 2 с.

10. Быстров П.В. Отчет по геологоразведочным работам на Мариупольском месторождении циркона 1937-39 г.г. // Геоинформ. - № 3245. - 106 с.

11. Нестеров И. М. Отчет по теме № 11. Разработка качественных схем обогащения цирконосодержащих руд и песков. - М., 1938 г. // Геоинформ. - № 3246. - 36с.

12. Протокол № 1289 заседания ЦКЗ по вторичному рассмотрению материалов и утверждению запасов цирконовых руд на участке балки Мазуровой Мариупольского месторождения Сталинской обл. от 14.04.1939г. // РГФ. - № 81067. - 3с.

13. РГАЭ. - Ф.7297, оп. 1. - Ед. хр. 281. - С. 169-172.

14. Там же. - С. 62-65.

15. РГАЭ. - Ф.7794, оп. 5. - Ед. хр. 537. - С. 3.

16. Там же. - С. 4.

17. Там же. - С. 6.

18. Калафати Л. В., Эльтеков В. И. Полевой отчет по геологической съемке и поисково-разведочным работам на Мариупольском цирконовом месторождении. Л., 1939г. // Геоинформ. - № 3991. - 19 с.

19. РГАЭ. – Ф. 7794, оп. 5. - Ед. хр. 107. – С. 145.

20. Миронов С. Строительство цирконового комьината // «Социалистический Донбасс», № 138/2371, 17 июня 1940 г., С. 2,

21. ДАДО. – Ф. Р-2794, оп. 1, справа 28. - Од. зб. 5. - С.12-14.

22. РГАЭ. - Ф. 7786, оп. 1. - Ед. хр. 579. - С. 119.

23. РГАЭ. – Ф. 7786, оп.1. - Ед. хр. 579. - С. 121.

24. РГАЭ. - Ф. 7786, оп.1. - Ед. хр. 579. - С. 164.

25. Подгорный А.Г. Отчёт по геологоразведочным работам и эксплуатационной разведки Ждановского цирконового рудоуправления за 1949 г. – Волноваха, 1949 г. // Геоинформ. - № 7917. – 94 с.

26. Калафати Л.В. Отчет по геологической съемке и поисково-разведочным работам на мариупольских цирконовых месторождениях за 1939г. - Л., 1940 г. // Геоинформ. - № 6398. - 311 с.

27. Сведения о состоянии запасов циркона на 01.01.1941г. Формы 1-6 по Мариупольскому цирконовому месторождению на 01.01.1941г. / Игнатов Н. А. // Геоинформ. - №3248. – 9 с.

28. РГАЭ. - Ф. 7786, оп. 1. - Ед. хр. 579. - С. 97.

29. РГАЭ. - Ф. 7794, оп. 5. - Ед. хр. 107. - С. 76.

30. РГАЭ. - Ф. 7794, оп. 5. - Ед. хр. 229. - С. 5.

31. Бочкарев Э.Н. Организация промышленности редких металлов в СССР и этапы развития института «ГИРЕДМЕТ». Сб. статей: «Гиредмет на службе научно-технического прогресса» М.: Гиредмет.1981г. - с. 8-23.

32. РГАЭ. - Ф. 7794, оп. 5. - Ед. хр. 407. - С. 23.

Позначення:

РГАЭ – Російський державний архів економіки

Геоінформ – державний геологічний фонд України

РГФ - Росгеолфонд

ДАДО – державний архів Донецької області

ББК 33.4,3

Микола ВОРОБЙОВ,

кандидат технічних наук, голова правління ВАТ НДПІ «Механобрчормет», директор інституту

Валентина СОКОЛОВА,

зав. відділом ВАТ НДПІ «Механобрчормет»

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПРАКТИКА

ЗБАГАЧЕННЯ ГЕМАТИТОВИХ РУД

ЗА КОРДОНОМ

Зі всіх гематитових руд, які збагачуються за кордоном, найближчими до гематитових кварцитів Кривбасу за мінеральним складом порожніх порід є руди з кремнеземними породами. Основним рудним мінералом в таких рудах є гематит (мартит), решта рудних мінералів має підлегле значення. За текстурно-структурними особливостями це руди з тонкою, середньою і крупною вкрапленістю. За вмістом заліза вони поділяються на: бідні руди, що містять до 40% заліза; руди середньої якості з 40-50% заліза і багаті руди з 50-60% заліза і більше. Бідні руди найчастіше вкраплені, багаті – масивні.

Для розділення рудних і нерудних мінералів гематитових руд використовують, головним чином, гравітаційні, магнітні, випал-магнітні та флотаційні процеси.

Гравітаційні схеми збагачення набули поширення, в основному, в тих країнах (Австралія, Канада, С'єра-Леоне, Швеція), де є значні запаси крупновкраплених і середньовкраплених руд. На фабриці Маунт Н'юмен (Австралія) гематитова руда з масовою часткою заліза 46-55,8% збагачується по гравітаційній схемі, що включає збагачення класу -100+6 мм в барабанних суспензійних сепараторах Вемко, збагачення класу -6+1 мм в важкосередовищних гідроциклонах і збагаченні матеріалу крупністю -1+0,63 мм на конусних сепараторах Райхерта. Сумарний концентрат містить 63,6% заліза при вилученні 88,3% [1,2]. Збагачувальна фабрика Маунт Том Прайс (Австралія) переробляє руду з масовою часткою заліза 58,3% по комбінованій гравітаційно-магнітній схемі [1-3]. На фабриках Лак Женін (Канада) після подрібнення до мінус 1,6 мм крупновкрапленої спекуляритової руди з масовою часткою заліза 30-33,5% в млинах «Каскад» в два прийоми розділення на гвинтових сепараторах отримують концентрат з масовою часткою заліза 66% при вилученні 84,7% [4,5]. На фабриці Марампа (С'ера-Леоне) гвинтові сепаратори були встановлені на збагаченні грубозернистої частини гематитової руди (+0,5 мм) з середнім вмістом заліза 42 % з отриманням концентрату з масовою часткою заліза 65% [6]. При використанні гвинтових сепараторів і концентраційних столів (фабрика Строса, Швеція) при переробці середньовкраплених кварцитів при крупності подрібнення мінус 0,1 мм отриманий концентрат з масовою часткою заліза не більше 62,5% [7]. Підвищення якості концентрату гвинтових сепараторів на фабриці Кудремук (Індія) привело до значних втрат тонких частинок немагнітного заліза з хвостами [8].

Таким чином, гравітаційне збагачення гематитових руд за кордоном здійснюється, в основному, у крупності більше 0,5 мм. Розкриття мінералів в даному випадку не є основоположним, оскільки крупність їх вкрапленості співпадає з крупністю гравітаційного збагачення. Відповідно, при подрібненні до необхідної для гравітаційного збагачення крупностії відбувається розкриття крупно- і середньовкраплених мінералів Тонковкраплені бідні гематитові руди гравітаційними методами за кордоном не збагачуються.

Для середньо- і тонковкраплених гематитових і мартитових руд застосовують магнітне збагачення при переробці багатих руд або при доведенні концентратів. Так, на фабриці Консесайн (Бразилія) переробляється гематитова та ітабирітова руда з масовою часткою заліза 48-52%. На збагачення прямує знешламлена фракція мінус 1 мм. Отримують концентрат з масовою часткою заліза 67,7% [1]. У Порт-карт'є (Канада) на дозбагачувальній фабриці збагачують концентрат з масовою часткою заліза 66% і отримують концентрат, що містить 68-69% заліза [1,5]. Магнітне збагачення, в основному, використовується в комбінованих гравітаційно-магнітних схемах як дозбагачувальна операція. На фабриці Уобуш (Канада) дозбагачують хвости гвинтових сепараторів з отриманням концентрату, що містить 61% заліза [3]. У складі магнітно-гравітаційної фабрики Строса (Швеція) випробувана дослідно-промислова установка сепаратора Сала ВГМС-480 для доведення хвостів гравітації. Отримують концентрат, що містить 45-50% заліза [9]. На зарубіжних фабриках високоінтенсивне магнітне збагачення застосовується також в комбінованих магнітно-флотаційних схемах, де, як правило, низькоякісний магнітний концентрат доводиться флотацією. Так, на фабриці Ла Перла (Мексика) збагачення гематито-магнетитової руди включає помел до крупності 90% класу мінус 0,074 мм, магнітне збагачення в слабкому полі, високоінтенсивне магнітне збагачення. Магнітний концентрат з масовою часткою заліза 58% доводиться катіонною флотацією [10]. На фабриці Циданьшань (Китай), що переробляє мартит-гематит-магнетитову руду, що містить 29% заліза, подрібнену до 85-90% класу мінус 0,074 мм, застосовується високоінтенсивне магнітне збагачення для зниження змісту шламів в промпродукті, що направляється на флотацію [11]. Кінцева крупність продуктів в магнітно-флотаційних схемах визначається оптимальною для їх флотаційного збагачення крупністю.

Таким чином, магнітне збагачення середньо- та тонковкраплених гематитових і мартитових руд застосовується, головним чином, як: самостійна операція при збагаченні багатих руд з отриманням високоякісного концентрату; при збагаченні бідних руд з отриманням низькоякісного концентрату і його подальшим дозбагаченням флотацією; при дозбагаченні продуктів гравітації в комбінованих схемах. Тобто, магнітне збагачення для бідних гематитових руд використовується тільки в комбінованих схемах, з подальшим доведенням флотацією, із-за низької якості магнітних концентратів.

Збагачення гематитових руд з використанням магнітної сепарації в слабкому полі передбачає попереднє випалення руди [12-16]. Із-за високої вартості енергетичних ресурсів і низьких технологічних показників випал-магнітне збагачення не набуло поширення.

На фабриках по збагаченню гематитових руд як допоміжний процес використовується тонке грохочення, яке певною мірою підвищує якість концентрату, розділяючи матеріал за крупностю і, відповідно, ступенем розкриття мінералів або класифікує продукт для його ефективнішого збагачення. На фабриці Уобуш (Канада) тонке грохочення застосоване для розділення концентрату 1-го прийому високоінтенсивного магнітного збагачення, що містить 53-55% заліза, на підрешітний продукт (58% заліза) і надрешітний продукт (35% заліза). Грохочення ведеться на двохситних грохотах з розміром отворів верхнього сита 0,154 мм, нижнього– 0,1 мм [4]. На фабриці Кауе (Бразилія) грохота тонкого грохочення застосовуються для виділення класу -0,15+0,07 мм в живленні сепаратора Джонса [17]. На фабриці Самарко (Бразилія) тонке грохочення застосоване в циклі помелу концентрату флотації [1]. На збагачувальній фабриці Хонкуан (Китай) технологія збагачення бідної гематитової руди передбачає тонке грохочення після слабомагнітного збагачення, підрешітні продукти проходять через третій ступінь слабомагнітного збагачення з метою підвищення вмісту заліза [18]. Підприємство Бонг Майн (Ліберія), що переробляє бідні гематит-магнетитові руди застосовує грохот з мікросіткою (160 мкм) для класифікації зливу млинів самоподрібнення. Надрешітний продукт поступає на гравітаційне збагачення в спіральних сепараторах. Хвости гравітації направляють на магнітне збагачення. Концентрат магнітного збагачення класифікують на грохоті з мікросіткою. Після флотаційного дозбагачення катіонним збирачем концентрат для огрудкування містить 64,6% заліза, грубозернистий гравітаційний концентрат – 65,1% [19].

У практиці збагачення гематитових руд за кордоном поширення набули пряма (вилучення залізовміщуючих мінералів в пінний продукт) і зворотна (вилучення порожньої породи в пінний продукт) флотації. Методом прямої флотації перероблялися середньовкраплені спекуляріти, що містять 35-36% заліза, на фабриці Рипаблік. Як збирач використовувалася суміш олеїнової і лінолевої кислот. Концентрат з масовою часткою заліза 61,7% отримували при крупності 45-50% класу мінус 0,074 мм; концентрат з масовою часткою заліза 65,3-67% - флотацією доздрібненого до 80% класу мінус 0,045 мм первинного концентрату при температурі пульпи 99Со. На фабриці Гроувленд (США) прямій флотації піддавали хвости магнітного збагачення магнетито-гематитових руд. Флотація велася при крупності мінус 0,1 мм. Вживані реагенти – жирні кислоти, сульфований гас, силікат натрію, сірчана кислота. Масова частка заліза в концентраті складала 60% при виході 33% [7,20,21]. Але у зв'язку з різким скороченням попиту на залізорудні окатиші, високими експлуатаційними витратами і конкуренцією з імпортною сировиною ці підприємства припинили діяльність [22].

Пряма флотація знаходить свій розвиток в азіатських країнах. На фабриці Циданьшань (Китай) переробляються мартит-гематит-магнетитові руди, що містять 35-40% заліза. Отримують концентрат з масовою часткою заліза 64,85% при вилученні 79,3%. Крупність подрібнення – 90% класу мінус 0,074 мм визначається крупністю флотаційного розділення. При проведенні досліджень по схемі зворотної флотації були отримані близькі технологічні показники. Проте від впровадження зворотної флотації відмовилися із-за дефіциту крохмалю [11,23]. Промислові випробування по збагаченню бідної гематитової руди родовища Оїдашан (Китай) проведені по схемі, що включає безперервне подрібнення, магнітну сепарацію з низькою і високою напруженістю магнітного поля, аніонну флотацію гематиту. Отриманий концентрат містив 65,33% заліза, вилучення заліза склало 80,72%, масова частка заліза в загальних хвостах - 8,7% [24]. Найбільші утруднення при флотації тонковкраплених руд виникають у зв'язку з необхідністю попереднього знешламлення по класу мінус 10 (20) мкм. Щоб уникнути втрат шламових залізовміщуючих зерен (або зменшити їх), застосовують селективну флокуляцію. Так, при підготовці до плавки залізної руди копальні Балюнебо (Китай) її використовують для виділення залізовміщуючого матеріалу з осаджених пісків після флотаційного збагачення [25]. З метою зниження втрат заліза з тонкими класами як флокулянт на Михайлівському ГЗК (Росія) випробувана активна кремнекислота – дешевий і нешкідливий реагент [26]. Для залізовміщуючих рудних шламів запропонована технологічна схема збагачення, що включає класифікацію шламів в гідроциклоні, селективну диспергацію пісків і селективну флокуляцію зливу перед флотацією [27]. У 1990-і роки пряма флотація знайшла свій розвиток не тільки в застосуванні селективної флокуляції, що розширило її можливості при збагаченні тонковкраплених руд, але і у використанні різних реагентів, що підвищують ефективність процесу флотації. Так, в роботах [28-31] китайськими дослідниками показана можливість підвищення вилучення заліза в концентрат на 3% при прямій флотації гематитових руд з використанням сульфонатів. Як збирачі при флотації окиснених мінералів, зокрема гематиту, пропонується використовувати гідроксамати (Мексика) [32]. У роботі [33] вивчений процес флотації тонких частинок гематиту (мінус 10 мкм) із застосуванням додецилтриметіламоній броміду. Проведені промислові випробування збирачів на основі фосфорної і поліфосфорної кислот [34]. У роботі [35] наведені результати вивчення флотації тонковкрапленої гематитової руди копальні Донгашан (Китай) з використанням різних поєднань жирнокислотних збирачів.

Таким чином, пряма флотація застосовується в схемах збагачення бідної середньо- і тонковкрапленої гематитової руди як основна операція. При використанні прямої флотації можуть бути отримані високоякісні концентрати, що містять 64-65% і більше заліза при вилученні заліза 79-80%. У схемах з прямою флотацією концентрат отримують при крупності 90% класу мінус 0,074мм. При цьому основною проблемою є збагачення тонкодисперсних частинок, яку вирішують використанням флокуляції і вдосконалення реагентних режимів.

В даний час за кордоном в промисловому масштабі для переробки тонковкраплених гематит-мартитовых руд, подібних до дисперсновкраплених гематитових кварцитів Криворізького басейну, застосовується тільки флотаційне збагачення на фабриці Тілден. Для збагачення руди тут використовують зворотну катіонну флотацію з попередньою селективною флокуляцією. Технологічна схема включає самопомел (до крупності 85% класу мінус 25 мкм), селективну флокуляцію рудних мінералів, знешламлення і зворотну катіонну флотацію. Використовувані реагенти: амін – збирач, крохмаль – селективний флокулянт і депресор залізорудних мінералів, їдкий натр – регулятор середовища і рідке скло – пептизатор шламів при флокуляції. Проектні показники: масова частка заліза в вихідній руді 35,9%; у концентраті 65,6%; у хвостах 17,4%; вилучення заліза в концентрат 70,2% [36-38]. Фабрика Тілден є єдиною, де зворотній катіонній флотації підлягає бідна вихідна руда. Це обумовлено, головним чином, вельми тонкою вкрапленністю мінералів, для розкриття яких потрібне тонке подрібнення, яке, у свою чергу, визначає необхідність застосування селективної флокуляції. Найбільш селективний флокулянт залізовміщуючих мінералів - крохмаль, що є одночасно і ефективним депресором. Тому природно в цьому випадку застосування зворотної амінної флотації. Проте, використовувані при цьому реагенти є дорогими, дефіцитними і небезпечними для навколишнього середовища. Для збагачувальної фабрики родовища Ваді Сававін (Саудівська Аравія) випробувана технологія селективної флокуляції з подальшою зворотною аніонною флотацією. Руда мололося до крупності мінус 0,025 мм з присутністю триполіфосфата натрію при рН=11, що створюється подачею їдкого натра; для селективної флокуляції в пульпу подавався крохмаль. Флотація проводилася жирнокислотним збирачем з подачею крохмалю і хлористого кальцію (активатор кремнезему). З руди, що містить 24,5% заліза отриманий концентрат з масовою часткою заліза 64,9% [39]. Використання зворотної аніонної флотації зв'язане з необхідністю підтримки високолужного середовища для ефективного вилучення кварцу і відрізняється складним реагентним режимом.

В основному, зворотна флотація використовується при збагаченні багатої руди або як дозбагачувальна операція для підвищення якості концентрату магнітного або гравітаційного збагачення. На фабриці Септ Ілз (Канада) з багатої гематитової руди, що містить 54,5-56% заліза, зворотною катіонною флотацією отримували концентрат з масовою часткою заліза 63,3-64%. Реагенти – амін, декстрин, каустична сода, суперфлок. Із-за дорогих реагентів і невисокої якості концентрату ця фабрика працювала короткий час [4,21]. На фабриці Самарко (Бразилія), що переробляє гематит-ітабирітову руду, що містить 52-53% заліза, на зворотну катіонну флотацію подається матеріал крупністю 85% мінус 0,044 мм. Концентрат містить 66,5-67,5% заліза. Реагенти – амін, крохмаль, каустична сода, піноутворювач. На ряді фабрик побудовані відділення для дозбагачення концентратів зворотною катіонною флотацією. На фабриці Кауе (Бразилія) концентрат сепараторів Джонса, що містить 65% заліза, доводиться до 68-69% [40]. На фабриці Ла Перла (Мексика) концентрат сепараторів Джонса, що містить 58% заліза, доводиться до 66% заліза [41]. На фабриці Бонг-рейнж (Ліберія) на флотацію прямує концентрат гравітаційного і магнітного збагачення. Після доздрібнення до 80-85% класу мінус 0,045 мм, основної флотації і перечищення хвостів з первинного концентрату, що містить 61- 62% заліза, отримують концентрат з масовою часткою заліза 65-66%. Реагенти – амін, декстрин, каустична сода. Виключення декстрину з процесу приводить до підвищення змісту заліза в хвостах флотації з 15 до 22% [40]. На підприємстві Бонг Майн на катіонну флотацію прямують концентрати гравітаційного і магнітного збагачення. Концентрат містить 64,6% заліза і 6,5% кремнезему [18].

Таким чином, зворотна флотація, як самостійна операція, застосовується за кордоном, головним чином, при збагаченні багатих руд. В основному, вона використовується в комбінованих схемах для доведення концентратів гравітаційного і магнітного збагачення. Концентрат отримують при кінцевій крупності подрібнення 85% класу мінус 0,045 мм, яка є необхідною умовою ефективної флотації кварцу (для дисперсновкраплених руд 85% класу мінус 0,025 мм). Зворотна флотація вихідної бідної руди здійснюється при збагаченні вельми тонковкраплених руд тільки з використанням попередньої селективної флокуляції. Вона відрізняється складним реагентним режимом і застосуванням дорогих і дефіцитних реагентів.

Висновки

За кордоном для збагачення гематитових руд набули поширення наступні методи:

1. Гравітаційні методи збагачення для крупновкраплених руд як самостійно, так і в комбінованих схемах. В основному, збагачення здійснюється у крупності 0,5 мм і більше.

2. Магнітне збагачення у високоінтенсивних полях застосовується для середньо- і тонковкраплених гематитових і мартитових руд, головним чином, як самостійна операція при збагаченні багатих руд з отриманням високоякісного концентрату і при збагаченні бідних руд з отриманням низькоякісного концентрату і його подальшим дозбагаченням флотацією, а також для збагачення продуктів гравітації в комбінованих схемах.

3. Випал-магнітне збагачення не знайшло широкого застосування внаслідок високого рівня витрати палива і високих, у зв'язку з цим, загальних витрат.

4. Тонке грохочення, як правило, використовується як допоміжна операція при магнітному і флотаційному збагаченні.

5. Зворотна флотація застосовується за кордоном, головним чином, при збагаченні багатих руд, а також для доведення концентратів гравітаційного і магнітного збагачення. Зворотна флотація вихідної бідної руди здійснюється при збагаченні вельми тонковкраплених руд, з використанням селективної флокуляції. Пряма флотація застосовується в схемах збагачення бідної середньо- і тонковкрапленої руди як основна операція.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бердышева Т.Г., Мещерякова Н.И. Зарубежные железорудные обогатительные и окомковательные фабрики // Обзорная информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. - М., 1982. - 45с.

2. Рейтеровская Л.А., Мещерякова Н.И. Обогащение железных руд и производство окатышей в Австралии // Обзорная информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. Вып.1 – М., 1981. – 37с.

3. Оборудование обогатительной фабрики Маунт-Том Прайс, Австралия // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Горнорудное производство и обогащение руд. Вып.8 - М., 1984. – с. 6-8.

4.Совершенствование технологии обогащения на предприятии Уобуш, Канада // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. Вып.3 - М., 1981. - 15с.

5. Ревзина Н.С., Мещерякова Н.И. Обогащение железных руд и окомкование железорудных концентратов в Канаде // Обзорная информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. Вып. 1 - М., 1982. - 56 с.

6. Возобновление деятельности и реконструкции рудников и обогатительной фабрики Марампа (Сьерра-Леоне) // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. Вып.10 - М., 1982. – с. 5-6.

7. Бердышева Т.Т. Обогащение бедных окисленных и смешанных железных руд с кремнезёмистыми породами за рубежом // Обзорная информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия 2 Обогащение руд. Вып.2 - М., 1976. - 38с.

8. Повышение качества железорудного концентрата на предприятии Кудремук, Индия. // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Горнорудное производство и обогащение руд. Вып.8 – М., 1984, - с.4-6.

9. Применение высокоинтенсивных магнитных сепараторов для доизвлечения слабомагнитных окислов железа из хвостов обогащения // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. Вып.11 - М., 1982. – с.1-5.

10. Мексиканское железорудное предприятие намерено использовать мокрые магнитные сепараторы Jones с высокой напряжённостью поля. – Eng/ and Mining J., 1985, 186, № 7, 21.

11. Обогащение гематито-магнетитовых руд предприятия Циданьшань // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. Вып.3 - М., 1983. – с.1-5.

12. Предпроектные расчёты по обогатительной фабрике для переработки железных руд обжигмагнитным способом. – РЖ ВИНИТИ.Горное дело. 10 Д. Обогащение полезных ископаемых, 1985, №3, ВД 27, - Реф. Ст.: Diseno preliminary de una planta de Benefico de minerals de nierro per tostacian reduccctora y separacion magnnetica de B.I. – Jornadas met., Vagnerias, Cordoba, abr., 1982. vol. 1. Cordoba, s. a. 43-68.

13. Peterson Roy E., Moy Ihn E. Обогащение немагнитных таконитов Западного Месаби после их восстановительного обжига с использованием бурого угля. – Rept. Invest. Bur. Mines US Dep. Intee, 1983, №8790, р.19.

14. Обогащение обожженных руд на реконструированной секции обогатительной фабрики ЦГОКа / П.П.Юров, Г.В.Губин, Б.М.Малый и др. // Черная металлургия: Бюл. Науч.-техн.информ..1970. - №9. – с. 22-23.

15. Совершенствование технологии обогащения магнетитовых и окисленных железистых кварцитов на ЦГОКе / А.И. Клочко, И.П. Бойко, В.М. Малый и др. – Горный журнал, 1975, №3, с.15-18.

16. ТЭО строительства КГОКОР по добыче и обогащению окисленных кварцитов – Дополнительный вариант. Обжиг-магнитная схема обогащения: ТЭО/ Механобрчермет; № 1553-01-2-Д, - Кривой Рог, 1977, -85 с.

17. Изменения и улучшения на обогатительной фабрике для иттабиритовых руд Саис компании CVRD, Бразилия, - РЖ ВИНИТИ, Горное дело. 10Д. Обогащение полезных ископаемых, 1985, №5, 3Д27, - Реф. ст.: Changing and improving/ The CVRD experience with the Caue itabbiiriite concentration plant. "Фусен Flotation", 1984,31, №1, 21-31.

18. Модификация технологических процессов обогащения руды бедного гематита на руднике Gong Changling / Bai Guanglie/ Цзиньшу Куаншань = Net/ min/ - 1988.-17, № 8 – c. 34-39. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1990, №1, 1Д122.

19. Усовершенствование технологического процесса обогащения железных руд на предприятии Bong Mining Co´s Benefication Process./ Papacek H. Gm // Skill. Mining Rev. – 1989. – 78, № 24.- с. 4-8. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1990, №1, 1Д12.

20. Остапенко П.Е. Теория и практика обогащения железных руд. – М.: Недра, 1985. – 270 с.

21. Остапенко П.Е. Обогащение железных руд. – М.: Недра, 1977.–272 с.

22. Флотация железных руд. Iron ore flotation. Nummela walter, Ivasaki Iwao. Ady/ Minez/ Process., Proc. Symp. Honor. Nathaniel Arbiter 75th birthday, New Orleans, La, March 3-5, 1986. Littleton, Colo, 1986, 308-342.

23. Материалы XIV Международного конгресса по обогащению полезных ископаемых. Торонто, Канада, 1982, октябрь, Section, рaper № VI-3; р.р. 3.1-3.10.

24. Промышленные опыты по обогащению бедной железной руды месторождения "Oidashan" по схеме – необратная – обратная анионная флотация / Zhang gingsheng ghi weimin // Jinshu kuangshan = Met. Win – 1993. – 22, № 4.- с. 41-45, 16. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1993, №9, 9Д95.

25. Селективная флокуляция, применяющаяся при подготовке железной руды рудника Balyunebo к плавке / Meng Ying // Цзиньшоу науншань = Met. Min. – 1988, - 17, №8 – с.46-51. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1990, №1, 1Д79.

26. Селективная флокуляция шламов окисленных железистых кварцитов Михайловского месторождения с применением активной кремнекислоты / Л.А. Барский, Э.А. Шрадер, С.А. Степанов и др. // Комплексное освоение месторождений бассейна КМА: Сб. науч. тр. ин-та проблем компл. освоения недр АН СССР. – М., 1990. – с.129-138.

27. Обогащение железосодержащих рудных шламов с использованием селективных диспергаторов, флокулянтов и флотационных собирателей. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1994, №6, 6Д104.

Benefication Studies on Alumina-rich Indian Iron Ore Slimes Using Selective Dispersant, Flocculants and flotation Collectors / Pradip, Ravishankar S.A., Sankar T. AP and Khosla N.K. // XVII International Mineral Processing Congress 23-28 May 1993 / The Austral. Inst. Min. And Metal – Sydney, 1993. – c. 1289-1294.

28. Механизм флотации флюорита и гематита нафтенсульфонатом натрия. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1996, № 6, 6Д116. Flotation mechanism of fluorite and hematite with sodium naphthen sulfonate / Ge Yinguong// Trans Nonferrous Metals Soc. China. – 1995 – 5, № 2 – с. 49-54.

29. Флотация гематитовой руды на фабрике Dongashan. / Mao Yiping, Wei Sukun // Jinshu Kuangshan = Met. Min. – 1993. – 22 №5 – c. 36-39. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1994, №3, 3Д89.

30. Результаты флотации гематитовой руды / Yang Ying, Oin Dongsheng // Jinshu Ruangshan = Metal Mine.- 1993. – 22, № 12. –с. 39-43. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1994, №9, 9Д75.

31. Промышленные флотационные испытания бедной гематитовой руды Dongashan с высоким содержанием железа при использовании собирателя М 203 / Li Z., Ma H. // Jinshu Kuangashan == Metal Mine. – 1994. - №2. – р. 37-40. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1994, №9, 9Д70.

32.Использование гидроксаматов в качестве собирателей при флотации окисленных минералов. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1994, №1, 1Д120. Utilizacao de hidroxomatos como colectores na flotacao de oximinerais / Pavez F., Peres E.S. // 2 ndo Congr. Int. IBEROMET // met. e ing. mater. Mexico, Nov. 8-14, 1992. – Mexico, 1992. – с. 201-212.

33. Катионная флотация тонкого гематита с применением додецилтриметиламмоний бромида. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1992, №8, 8Д102. Cationic flotation of fine hematite using dodecyltrimethylammonium bromide (DTAB) Chen L., Sasaki H., Usui S. // Met. rev. MMIJ. – 1991. – 8, №1. – с.35-45.

34. Новые собиратели при флотации апатитовых и железных руд / Рыков К.Е., Рыкова Ю.С., Заблоцкая Н.П. и др. // Обогащение полезных ископаемых. – Киев, 1989. - №39. – с. 80-84.

35. Изучение флотации тонкого гематита с использованием сочетания собирателей. РЖ ВИНИТИ, Горное дело. Обогащение полезных ископаемых, 1991, №3, 3Д84. A study on the flotation of fine hematite by the combined use of collectors / Kai L. // Prod. and Process Fine Part.: Proc. Int. Symp., Montreal, Aug., 28-31,1988. – New Iork etc., 1988. – р. 219-226.

36. Обогащение железных руд новым способом на комбинате TILDEN. Villar James W., Dawe Gilbert A. The Tilden mine. A new processing techique for iron ore. “Mining Congr. J.”, 1975. – 61, № 10. – № 40-48.

37. Особенности процесса селективной флокуляции и обесшламливания при флотационном обогащении окисленных железных руд // Экспресс- информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Сер. Обогащение руд. - М., 1981. – Вып. 2. – 7 с.

38. Горнорудное предприятие Tilden отмечает 25-летие производства окатышей. Tilden Mine Marks 25 years of pellet production // Skill. Mining Rev. – 1999. – 88, № 50. – p. 9-10.

39. Обогащение слабомагнитных руд месторождения Вади Сававин, Саудовская Аравия, методом селективной флокуляции с последующей обработкой анионной флотацией // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Серия Обогащение руд. Вып.1 - М., 1983. – с. 2.

40. Ревзина И.С., Бердышева Т.Г. Обогащение окисленных кварцитов за рубежом // Экспресс-информация ЦНИИТЭИ ЧМ. Сер. Обогащение руд. - М., 1983. – Вып. 1. – с.43.

41. Бартник Е.А., Васмут Г.Д. Обогащение мартитизированной железной руды с применением высококинтенсивных сепараторов Джонс, работающих в мокром режиме. // Erzmetall, 1985. - №5. – р. 243 - 249.

ББК 26.325

Володимир БІЛЕЦЬКИЙ,

доктор технічних наук, професор

Валерій САМИЛІН,

кандидат технічних наук, доцент,

Донецький національний технічний університет

МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ СВІТУ: АФРИКА

Пропонуємий матеріал містить ґрунтовний огляд мінеральних ресурсів Африканського континенту виконаний із залученням енциклопедичних та інтернет-джерел.

АФРИКА - другий за розмірами материк після Євразії. Площа 29,2 млн. км2, з островами (найбільші - Мадагаскар, Коморські, Канарські) - 30,3 млн. км2. Відстань з півночі на південь близько 8000 км, ширина на заході, між мисами Альмаді і Хафун, 7400 км, на півдні близько 3100 км. Омивається Середземним і Червоним морями, Індійським та Атлантичним океанами. У рельєфі Африки переважають рівнини та плоскогір’я (висота 200-1000м), увінчані численими вершинами, зокрема вулканами. Рівнини і плато займають переважно внутрішні області Африки і приурочені до обширних тектонічних западин (Калахарі, Кріго, Нігерійська, Чадська, Білого Нілу та ін.). Височини і гористі хребти головним чином обрамляють материк. Це гори Атлас з вершиною Тубкаль (4165 м), Ефіопське нагір’я з г. Рас-Дашан (4620 м), Східно-Африканське плоскогір’я, Драконові і Капські гори та ін. Східна окраїна Африки від р. Замбезі до Червоного м. роздроблена найбільшою в світі системою рифтів, іноді зайнятих великими озерами (Ньяса, Танганьїка та ін.) і обрамованих бриловими горами та потухшими вулканами (Кіліманджаро, 5895 м; Кенія, 5199 м, та ін.). Низовини займають в Африці невеликі площі, головним чином на узбережжі океанів і морів, у вигляді смуг шириною не більше за дек. десятків км. Африка перетинається майже посередині екватором. Внаслідок загального нахилу материка зі сходу на захід найбільший стік поверхневих вод направлений в Атлантичний ок., куди впадають рр. Конго, Нігер, Сенегал, Гамбія та Оранжова; у Середземне море впадає р. Ніл; в Індійський ок. р. Замбезі. Майже всі великі озера Африки (Танганьїка, Вікторія, Ньяса та ін.) лежать в тектонічних западинах на Сх.-Африканському плоскогір’ї. У аридних (сухих) областях переважають солоні озера (оз. Чад та ін.).

Геологічна будова і металогенія. Майже всю територію Африки за винятком Атласької гірської системи на крайньому півн.-заході Aфрики і Капської складчастої зони півдня, займає докембрійська платформа. До недавнього геологічного часу (кінець крейди-олігоцен) Африканська (Африкано-Аравійська) платформа включала також Аравійський п-ов і о. Мадагаскар, відділений сьогодні від осн. частини платформи рифтовими зонами Суецької затоки, Червоного моря, Аденської затоки на північному сході та Мозамбікськї протоки на сході. Припускають, що в ранньомезозойський і палеозойський час Африкано-Аравійська платформа становила частину суперконтинента Гондвана.

Фундамент Африки складений метаморфічними товщами і ґранітами докембрію. Глибоко метаморфізовані породи раннього докембрію складають три гол. мегаблоки - Західний, Центральний і Південний, які розділені та облямовані пізньодокембрійськими складчастими поясами - Мавритано-Сенегальським, Лівійсько-Нігерійським, що проходить через Центральну Сахару (Ахаггар), Намібійсько-Угандійським і Аравійсько-Мозамбікським. Поза цими осн. поясами вздовж Атлантичного узбережжя Екваторіальної і Півд. Африки простягаються складчасті системи Зах. Конголід і Намакваленда-Капід. Об’єднання ранньодокембрійських мегаблоків почалося в археї і завершилося в середині протерозою. Пізньодокембрійські складчасті пояси представлені осадовими і вулканогенними, малометаморфізованими породами. В деяких з них розвинуті виключно осадові утворення - кварцити, глинисті сланці, доломіти, тиліти і тилоїди, в інших - вулканіти і навіть офіоліти. У Намібійсько-Угандійському поясі активно виявилися епохи тектонічних деформацій на межі близько 1300 і 1000 млн. років тому, які супроводжувалися ґранітоутворенням. Пізньодокембрійські геосинклінальні пояси в цілому деформуються в кінці протерозою - на початку палеозою. Таким чином, повна консолідація підмурівка Африкано-Аравійської платформи завершилася на початку палеозою. Завершальна епоха тектонічної активності заторкнула мегаблоки, складені нижньодокембрійськими породами.

В ранньому і середньому палеозої північна половина платформи плавно занурювалася і піддавалася трансгресії моря з відкладами мілководного осадового чохла карбонатно-теригенного складу (Сахара та схід Аравійського півострова). В середині карбону одночасно з діастрофізмом на півночі в Середземному поясі (Магріб) частина платформи піддавалася деформаціям згину в широтному напрямку. В цей час Сахарсько-Аравійська плита диференціювалася на Північно-Сахарську та Південно-Сахарську зони занурень, Центрально-Сахарську та Гвінейську зони піднять.

В пізньому палеозої та мезозої западини, які виникли в більш ранній період, є ареною накопичення континентальних червоноколірних осадів. У Східно-Сахарській синеклізі відомі потужні евапорити тріасового періоду. В кінці ранньої крейди в околицях Гвінейської затоки виник ґрабен Бенуе, який відділив Беніно-Нігерійський докембрійський масив від Камерунського. У пізній крейді ґрабен Бенуе був заповнений морськими осадами. В пониззі Нігеру він з’єднується з Нижньонігерійським ґрабеном північно-зах. простирання і після деякої перерви продовжується в тому ж напрямку ґрабеном Гао (республіка Малі), який розділяє Ахаггарський та Леоно-Ліберійський масиви. В пізній крейді Північно-Сахарська зона занурень піддалася широкій морській трансгресії. В туроні та ранньому сеноні море проникло в прогин Танезруфт, ґрабени Гао та Нижньонігерійський. При цьому імовірно виникла протока між Тетісом і новоутвореним Атлантичним океаном.

Південна половина Африки в палеозої та мезозої розвивалася інакше. В палеозої до пізнього карбону вона була областю підняття та розмиву і лише на крайньому півдні в Капській зоні відомі морські відкладення ордовика-силуру, девону, нижнього карбону. В пізньому карбоні - початку пермі почалося розколювання платформи з утворенням системи ґрабенів та прогинів (найкрупніший - синекліза Карру). Ці западини заповнювалися льдовиковими відкладами карбону, вугленосними нижньої пермі, червоноколірними верхньої пермі-тріасу, що і складає так званий комплекс Карру. В кінці тріасу - на початку юри активізувалися вулканічні процеси. В пізній юрі-ранній крейді в екваторіальній Африці формується велика синекліза Конго. В кайнозої вона продовжує прогинатися і заповнюватися континентальними відкладами.

Африкано-Аравійська платформа з усіх сторін обрамлена зонами периферійних опускань. Їх формування в сучасному вигляді майже завершилося в пізній крейді. Найбільш древній вік мають опускання в районі Середземного моря, а також півн.-сх. частина Аравійського півострова. Набагато молодші опускання, пов’язані з Атлантичним та Індійським океанами. Північна ділянка Периатлантичної зони розвивається з пізньої юри, трохи молодший вік має південна ділянка цієї зони (на південь від р.Кунене). Проміжна частина зони занурюється в апті-альбі з виникненням потужної товщі евапоритів. Східна (ближче до Індійського океану і Мозамбікської протоки) периферійна зона платформи була утворена у вигляді рифту в кінці карбону-початку пермі, що забезпечило проникнення пермських та тріасових трансгресій в область сх. узбережжя Африки і зах. узбережжя Мадагаскару з утворенням евапоритів в нижній юрі. Починаючи з середньої юри морські умови стали більш стабільними і висхідний розріз периферійної зони включає дуже потужну товщу крейдових і кайнозойських відкладень (Сомалі).

З кінця еоцену-початку олігоцену Африкано-Аравійська платформа інтенсивно піднімається, особливо на сході. Це супроводжується в міоцені виникненням Сх.-Африканської рифтової системи (включаючи рифти Червоного моря та Аденської затоки) і спалахом вулканічної діяльності. Виникають стратовулкани: Кенія, Кіліманджаро, Елгон та ін. Тектоно-магматична активізація має місце в неогені і на інших ділянках платформи - масиви Ахаггару, Тібесті, Камеруну, де також проявляється вулканізм. Області занурень і накопичення континентальних відкладів в кайнозої - синеклізи Чад, Конго, Окаванго, Калахарі, утворили меридіональну смугу занурень, яка проходить через центральні райони Екваторіальної та Півд. Африки. Протягом фанерозою в Африкано-Аравійській платформі відзначалася висока магматична активність, наслідками якої сьогодні є меридіональні ланцюжки кільцевих ультраосновних лужних інтрузій, а також карбонатитів та кімберлітів, в основному пізньопалеозойського, мезозойського та кайнозойського періодів (Алжир, Леоно-Ліберійський масив, плато Джос в Нігерії, в Єгипті, Судані, Кенії, Танзанії).

Крайню півн.-західну частину Африки в межах країн Магрібу займає герцинсько-альпійська складчаста область Атласу. Від платформи вона відокремлена зоною Головного Атласького розлому, який простягається від Агадиру до Бізерти. Більша - південна частина Атласької області складена герцинським складчастим комплексом з окремими западинами, виконаними верхньопалеозойською континентальною моласою. У межах Мароканської і Оранської месет цей комплекс або виступає на поверхню, або перекритий малопотужним чохлом тріасових лагунних, юрсько-еоценових морських і олігоцен-четвертинних континентальних відкладів. На півдні області - гірська складчаста зона Високого Атласу, що утворилася на місці глибокого прогину, виконаного значно більш потужною товщею тріасу-еоцену і помірно деформована в кінці еоцену. Аналогічно зона півн.-східного простягання - Сер. Атлас - розділяє Мароканську і Оранську месети. Вздовж узбережжя Середземного моря тягнеться молода альпійська складчаста система Ер-Рифу і Тель-Атласу, складена карбонатними і флішевими товщами мезозою і палеогену, які утворюють багаточисленні тектонічні покривала, переміщені до півдня. Ер-Риф і Тель-Атлас з півдня супроводжуються передовими прогинами, виконаними міоценовою моласою, на яку вони насунені. На крайньому півн.-заході складчаста зона Ер-Рифу повертає до півночі, утворюючи південний фланг Гібралтарської дуги, північний фланг якої складають Андалуські гори на Іберійському п-ові.

Металогенія. Відповідно до особливостей геологічної будови Африки на її території розвинені родовища корисних копалин головних металогенічних епох: архейської, протерозойської, палеозойської і мезозой-кайнозойської. Родовища архейської епохи зосереджені в Західному, Центральному і Південному мегаблоках підмурівка Африки, пов’язані з породами базальтового і ґранітного рядів. До базальтоїдів належать древні родовища золотих, хромових, нікелевих, платинових руд, а також азбесту. З ґранітоїдами пов’язані найдревніші пегматити з літієвими і берилієвими рудами. Значно більш різноманітна і економічно більш істотна протерозойська металогенія. У цей час сформувалися три головних групи родовищ: постмагматичні ґранітоїдні родовища уранових (Россінг), золотомідних (Окіп), поліметалічних (Цумеб) руд, а також протерозойських рідкісно-металічних пегматитів Африки; магматичні родовища базальтоїдного ряду, асоційовані з розшарованими інтрузивами періоду протерозойської активізації архейської платформи найбільш яскраво виражені в Бушвелдському комплексі ПАР і та Великій дайці Зімбабве з родовищами хромових руд, титано-магнетитів, нікелю і платиноїдів; стратиформні родовища залізистих кварцитів, пластових тіл мідних, кобальтових і уранових руд відомого мідного поясу Центр. Африки і рудоносних конгломератів Вітватерсранда в ПАР з їх великими запасами золота і урану.

Палеозойська металогенічна епоха характеризується послабленням процесів формування родовищ корисних копалин. У цей час в породах палеозойського платформеного чохла і геосинкліналях Півн. Африки виникають незначні стратиформні родовища свинцево-цинкових руд Атласу, а також родовища нафти і газу Сахаро-Середземноморського нафтогазового басейну, Алжиро-Лівійського басейну і басейну Суецької затоки.

Мезозой-кайнозойська металогенічна епоха виявилася в Африці в утворенні геосинклінальних родовищ Атласу, представлених рудами свинцю, цинку і ртуті, і у виникненні родовищ, пов’язаних з виявом мезозой-кайнозойської тектономагматичної активізації Африканської платформи; до них належать алмазоносні кімберліти і рідкіснометалічні карбонатити, а також платобазальтові поля траппів з латеритовими бокситами. В цей же час виникли осадові родовища Аравійсько-Африканської фосфоритоносної провінції, а також великі родовища нафти і газу Північної, Східної і Західної Африки.

Корисні копалини. У Африці встановлені родовища майже всіх відомих видів мінеральної сировини. Серед інших континентів Африка на межі ХХ-ХХІ ст. займає 1-е місце за запасами манґану, хромових руд, бокситів, золота, платиноїдів, кобальту, алмазів, фосфоритів, флюориту, 2-е - за запасами руд міді, азбесту, урану, стибію, 3-є - за запасами нафти, газу, руд ртуті, 4-е - за запасами залізних руд. Значні також запаси руд титану, ванадію, нікелю, вісмуту, літію, берилію, танталу, ніобію, олова, вольфраму, дорогоцінних каменів та ін.

Енергетичні ресурси. Перші поклади нафти і газу в Африці відкриті в межах вузької смуги узбережжя Суецької затоки і в міжгірських западинах системи Атлаських гір в кінці ХІХ - 1-й половині ХХ ст. На півд. березі Суецької затоки виявлено понад 10 нафтових родовищ (в т.ч. Гемса, Хургада, Рас-Гаріб та ін.). В 1956 р. виявлені гігантські родов. нафти (Хассі-Месауд) і газу (Хассі-Рмель) в Алжирській Сахарі, а потім і в інш. р-нах Африки - Габоні (Пуент-Клерет, Озурі, Анімба та ін.), Анголі (Бенфіка, Луанда та ін.), Нігерії (Окан), Лівійськії Сахарі (Зельтен). За запасами нафти і газу Африка поступається Азії (Ближньому та Сер. Сходу), а також Півн. Америці. Осн. райони концентрації нафти і газу зосереджені в Присередземноморській зоні прогинання - Сахаро-Середземноморському (Єгипет, Лівія), Алжиро-Лівійському бас. (Алжир, Туніс, Лівія) і бас. Суецької затоки (Єгипет), а також в зоні перикратонних прогинів Зах. Африки - бас. Ґвінейської затоки (Нігерія, Камерун, Габон, Конго, Ангола, Заїр). Одиничні поклади нафти і газу виявлені в Марокко, Ґані, Сенегалі, Беніні, Чаді, Судані, Танзанії, Ефіопії, Мозамбіці та ін. Значні перспективи нафтогазоносності є в межах шельфу Середземного моря, Атлантичного та Індійського океанів. Практично всі родовища нафти та газу приурочені до комплексів порід від палеозою до кайнозою включно.

Запаси вугілля Африки становлять біля 280 млрд. т. Вони представлені, в основному, кам’яним вугіллям і антрацитами. Запаси бурого вугілля оцінюються в 160 млн. т. Понад 70% запасів вугілля припадає на ПАР, 2-е місце займає Ботсвана (близ. 20%), 3-є - Зімбабве (2,5%). Осн. вугільні басейни і родовища: Спрінгс, Хейделберг, Брейтен, Ермело-Кароліна, Ватерберг, Спрінгбок-Флатс, Ференігінг, Утрехт, Фрайхелд та ін. (бас. Вітбанк), бас. Мамабуле, Марапуле, Хванге. Значні запаси вугілля є у: Свазіленді, Мозамбіці, Нігерії, Мадагаскарі, Танзанії, Замбії; відомі також родовища вугілля в Заїрі, Єгипті, Марокко, Алжирі та ін. У Заїрі, в долинах рр. Луалаба і Ломамі, є великі поклади горючих сланців.

Промислові запаси урану Африки оцінюються в 900 тис. т (в перерахунку на U3O8). Найбільші з них - пегматитові родов. Россінг і Треккоп’є в Намібії. Значні запаси урану є в Нігері, в Габоні, Малі, Заїрі, ПАР, Сомалі.

Руди чорних металів. Запаси залізних руд складають біля 30 млрд.т. Найбільш великі родовища приурочені до залізистих кварцитів раннього докембрію - Сайшен, Гаморугара, Табазімбі та ін. (ПАР), Маеватанана (Мадагаскар), Чемутете, Матоте, Бадана-Мітча (Ангола) та ін. Великими є також осадові родов. девону - Гара-Джебілет, Мешері-Абделазіз (Алжир), різні за віком фанерозойські родов. - Бахарія (Єгипет), Ніамей (Нігер) та ін. Деякі родовища залізних руд пов’язані з корами вивітрювання (Калум в Ґвінеї); досить численні магматогенні родовища заліза спільно з титаном і ванадієм - Магнет-Хейс, Мапахс, Кеннеді-Вейл та ін. (ПАР). В прибережних океанічних розсипах є значні скупчення залізистих мінералів.

Запаси марганцевих руд в Африці складають біля 3,5 млрд. т. При цьому понад 90% припадає на ПАР, 10% - на Габон, Марокко, Ґану і Заїр. Найбільші родовища пов’язані з метаморфічними товщами докембрію - Мідделплатс, Весселс, Хотазел та ін. (ПАР), Нсута (Ґана). Відомі стратиформні родовища - Мванда (Габон) та ін. гідротермальні, родовища кори вивітрювання Кізенга (Заїр).

У родовищах Африки укладено понад 3300 млн. т хромових руд; з них близько 78% запасів припадає на ПАР, 21% - на Зімбабве. Головні родовища приурочені до Бушвелдського комплексу в ПАР і Великої Дайки в Зімбабве. З родовищ титанових руд найбільш значні за запасами розсипи ільменіту, титаномагнетиту, рутилу, іноді з цирконом або монацитом (родовища Брадфорд-Ротифунк, Моямба, Шербро, Гбангбама в С’єрра-Леоне, Рашид - в Єгипті). Є родовища у Сенегалі (Кайар-Лонпуль), Сомалі (Кісімайо), ПАР (Річардс-Бей, Умгабаба), Мозамбіці. Великі родовища залізо-титано-ванадієвих руд є в Єгипті і ПАР. Запаси ТіО2 в рутилі та ільменіті становлять бл. 25 млн. т.

Руди кольорових металів. Алюмінієві руди в Африці представлені г.ч. бокситами. Великі запаси алюмінію в нефелінових сієнітах. Родовища бокситів пов’язані з мезозойськими корами вивітрювання і розміщуються в основному у Ґвінеї (Дюбула-Тагюрата, Донгел-Сігон, Гонку та ін.) і в Ґані.

Запаси міді в Африці становлять понад 100 млн. т металу. Найважливіші родовища мідних руд розташовані у мідноносному поясі Центральної Африки, що проходить через Заїр (Колвезі, Тенке-Фунгуруме, Кіпуші, Мусоші та ін.) і Замбію (Нкана, Конкола, Нчанга, Чингола та ін.). На частку Заїру припадає 36% запасів міді Африки, на частку Замбії - 54%. Менш значні докембрійські стратиформні родовища відомі в Ботсвані, Намібії і Уганді; родовища руд міді локалізовані також у відкладах крейди в Анголі. Характерні гідротермальні родовища в Марокко (Бу-Аззер, Ель-Граарі), Заїрі (Кіпуші), Замбії (Кансанші), Ботсвані (Мацітама), ПАР та ін. країнах. Унікальне за генезою карбонатитове родовище Пхалаборва (ПАР).

При великій кількості рудопроявів загалом Африка бідна родовищами руд свинцю і цинку (запаси відповідно бл. 10 та 19 млн.т. в перерахунку на метал). Основні запаси свинцю (60%) - в ПАР. Запаси руд цинку розповсюджені по країнах Африки більш рівномірно: на Заїр припадає 8,3%, на Алжир 7,3%. Відомі родовища руд цинку в Намібії, Марокко, Замбії, Тунісі. Найбільше докембрійське гідротермальне родовище в Африці - Кабве (Брокен-Гілл) в Замбії (свинець, цинк, мідь, ванадій). В ПАР є великі комплексні родовища Аггенейс і Гамсберґ (свинець, цинк, мідь, срібло), Пріска і Коппертон (мідь, свинець, цинк, срібло); в Конго розташовані середні і малі родовища руд міді, свинцю і цинку. Для Півн. Африки характерні мезозойсько-кайнозойські стратиформні родовища руд свинцю і цинку: Ель-Абед і інш. (Алжир), Уед-Мокта, Бу-Бекер, Беддіан-Туїссит (Марокко); є також гідротермальні родовища.

Запаси олова в Африці становлять біля 720 тис. т. (в перерахунку на метал). Більша частина олов’яних руд зумовлена фанерозойськими епохами активізації. Такими є ґранітні пегматити та ґрейзени Намібії (Карібіб і інш.), ПАР (Грундурн, інш.), олов’яного поясу Замбії, Мозамбіку, Заїру, Руанди, Бурунді, Уганди, Сомалі, Нігерії, Єгипту (Умм-Наггат і інш.). Дрібні ґрейзенові родовища відомі в Ахаггарі (Алжир). Ендогенні родовища супроводжуються промисловими розсипами, особливо на плато Джос в Нігерії, в Заїрі і на Мадагаскарі. Найбільш значні запаси олова зосереджені в Нігерії і Заїрі.

Запаси нікелю в Африці становлять бл. 6,8 млн. т (в перерахунку на метал). Близько 80% запасів зосереджено в магматогенних родовищах Бушвелдського комплексу ПАР; інші запаси розподілені відносно порівну в Зімбабве, Ботсвані і на Мадагаскарі.

Запаси кобальту Африки 1,3 млн. т (в перерахунку на метал). Майже всі запаси зосереджені в родовищах мідноносного поясу Центр. Африки. Кобальт є і в мідно-нікелевих рудах магматогенних родовищ Окіп, Інсізва (ПАР), Мацітама (Ботсвана), Шангані (Зімбабве); З гідротермальних родовищ найбільше - Бу-Аззер (Марокко).

Родовища руд вольфраму в Африці численні, але невеликі (44 тис. т). Самостійними є гідротермальні і ґрейзенові родовища (Башир в Алжирі). З олов’яно-вольфрамових найбільші - Пуніа і Каліма в Заїрі. Середні і дрібні ґрейзенові і пегматитові олов’яно-вольфрамові і берил-вольфрамові родовища типові для Уганди, Бурунді, Руанди, Заїру, Намібії, ПАР, Алжиру, Нігерії, Зімбабве.

Берилій зосереджений в ґранітних пегматитах, які є в Намібії, ПАР, Зімбабве, Мозамбіку, Заїрі, Бурунді, Уганді, Мадагаскарі, Нігерії та інш. країнах.

Африка відома також своїми родовищами комплексних руд літію, танталу, цезію, ніобію, пов’язаними з рідкіснометалічними ґранітними пегматитами (родовища Карібіб в Намібії, Грундурн в ПАР, Бікіта і Каматіві-Дете в Зімбабве, район Алту-Лігонья в Мозамбіку). Менш значні родовища Мадагаскару, Заїру і Уганди. Крім того, в пегматитових тілах знаходиться значна кількість танталу, ніобію, рубідію, берилію, олова, бісмуту, дорогоцінних і виробних каменів (смарагд, аквамарин, топаз, кольоровий турмалін, амазоніт та інш.). У Заїрі і Нігерії найважливіші джерела танталу і ніобію - розсипи, що утворилися за рахунок апоґранітів плато Джос. Найбільшими за запасами ніобію є також карбонатитові родовища Луеш (Заїр), Букусу і Сукулу (Уганда), Мбея (Танзанія), Мріма (Кенія), Бонга і Чивіра (Ангола), Чилва (Малаві). Крім ніобію вони містять тантал, редкісноземельні елементи, флюорит, і залізо, апатит, флогопіт, вермікуліт, мідь, уран (Пхалаборва, ПАР).

Стронцієві руди Африки пов’язані з великими гідротермальними мезозойськими родовищами Ессель і Абу-Горбон в Єгипті та Бені-Мансур в Алжирі, а також з карбонатитовим родовищем Канганкунде (Малаві).

Руди рідкісноземельних елементів асоціюють з ґранітними пегматитами (ПАР, Мозамбік, Мадагаскар) і гідротермальними родовищами (Стінкампскрал, ПАР); до ранньофанерозойських належать редкісноземельні пегматити (родовище Алту-Лігонья, Мозамбік). Великі запаси цих елементів укладені в карбонатитових масивах, а також в розсипах Атлантичного та Індійського узбережжя Африки і східного берега Мадагаскару.

Запаси ртуті Африки близько 12,0 тис. т (в перерахунку на метал). Ртутні руди представлені гідротермальними родовищами що розташовані переважно в Алжирі (родовища Мра-Сма, Геніша, Ісмаїл); Тунісу і ПАР (хребет Мерчисон).

Запаси стибію в Африці - близько 490тис. т (в перерахунку на метал). Вони пов’язані з гідротермальними родовищами в докембрійських карбонатних породах ПАР і Марокко та в міоценових карбонатно-глинистих товщах Алжиру і Тунісу. Основні запаси стибію зосереджені в родовищі Гравелот (ПАР), стибієві руди є в Алжирі, Марокко, Зімбабве.

В Африці знаходяться найбільші в світі родовища руд золота - метаморфогені докембрійські кварцитові конґломерати Вітватерсранда в пр. Трансвааль і Оранжова (ПАР). До цього ж типу належить і велике родовище Тарква в Ґані. Значні запаси є в гідротермальних родовищах Барбертон, Гравелот, Пілгрімс-Рест (ПАР), Ельдорадо, Пенхалонга, Мурієл і інш. (Зімбабве), Кіло і Мото (Заїр), Бібіані, Ашанті, Кононго, Престеа (Ґана), Тірірін і інш. (Алжир), Сукарі і Баррамія (Єгипет), а також розсипних родовищах Африки: Етеке, Мімонго-Пунга (Габон), Ауата, Морумора, Бору та інш. (Ефіопія); Кінтініан, Туга, Банора (Дінгірає) в Ґвінеї.

Щодо срібла, то його значних самостійних родовищ на континенті немає. Основну кількість срібла видобувають з комплексних гідротермальних поліметалічних руд (ПАР, Заїр, Намібія, Замбія, Марокко, Алжир, Зімбабве).

Основні запаси платинових руд Африки (понад 30 тис. т) знаходяться в ПАР (родовища Бушвелдського комплексу - Аток, Мідделвіт, Сварткліп, Бафокенг та інш.).

Гірничохімічна сировина представлена гол. чином фосфоритами і апатитами. Запаси фосфоритів Африки становлять бл. 50 млрд. т, (біля 70% всіх запасів промислово розвинених країн і країн, що розвиваються). Основні запаси зосереджені в 20 унікальних осадових родовищах Марокко (90%), Алжиру, Зах. Сахари, Сирії, Єгипту, Нігера, Верхньої Вольти. Запаси апатиту теж значні - близько 930 млн. т. (ПАР, Уганда, Зімбабве). Родовища калійних солей зосереджені в Марокко, Тунісі, Габоні, Конго, Ефіопії. Залягання кам’яної солі є в Ботсвані, сірки та флюориту (бл. 100 млн. т.) - в ПАР, Марокко, Тунісі, Зімбабве, Намібії. Бариту - в Ліберії, ПАР, соди - в Кенії.

Нерудні корисні копалини. Надра Африки багаті на азбест (ПАР, Зімбабве, Судан, Ботсвана, Кенія), графіт (Мадагаскар, Намібія, ПАР, Мозамбік, Танзанія), корунд (ПАР, Зімбабве, Мозамбік, Замбія), мусковіт (ПАР, Зімбабве, Танзанія і інш.), флогопіт (Мадагаскар), вермікуліт (ПАР), п’єзокварц (Сомалі, Ангола, Мадагаскар, Мозамбік), ісландський шпат (ПАР).

Алмази. У Африці зосереджена більша частина ресурсів алмазів світу. Сумарні оціночні запаси алмазів Африки - понад 700 млн. кар. Корінні родовища алмазів пов’язані з трубками і дайками кімберлітів в основному протерозойського і крейдового періоду. Серед корінних родовищ Африки найбільші: трубки Прем’єр, Постмасбург, Кімберлі, Ягерсфонтейн, Фосбург, Коффіфонтейн, Фінч, Врімер (ПАР), Орапа, Джваненг, Летлхакана (Ботсвана), Камафука, Камазамбо, Катока (Ангола), Дізіле (Заїр), Мвадуї (Танзанія), дайки ПАР (Свартрюххенс), С’єрра-Леоне, Кот Д’Івуару.

Гірнича промисловість. Країни Африки відіграють важливу роль в світовій гірничодобувній промисловості. Спостерігається тенденція на її зростання з традиційно експортною спеціалізацією. В Африці сконцентровано близько 30% загального числа шахт і відкритих розробок промислово розвинених країн (без країн колишнього СРСР). Продукція гірничодобувної промисловості країн Африки майже на 3/4 складається з паливно-енергетичної сировини. На частку ПАР - найбільш економічно розвиненої держави Африки припадає близько 20% цієї промисловості. Частка продукції гірничодобувної пром-сті в ВВП країн Африки на загал складає бл. 20%. Для структури гірничої пром-сті країн Африки характерна більш висока питома вага великих шахт і відкритих розробок, ніж в інших регіонах світу. На частку шахт і відкритих розробок річною потужністю понад 1 млн. т. руди пропадає 51% загального числа зареєстрованих шахт і розробок. Характерна особливість розвитку гірничодобувної промисловості країн Африки - порівняно низька питома вага відкритих розробок. Видобувається: нафта і газ, кам’яне вугілля, уранові, залізні, манґанові, хромові, стибієві, свинцево-цинкові, кобальтові, мідні, ванадієві, ртутні, золотоносні (1-е місце в світі) руди, алмази, фосфорити, апатити, азбест, вермікуліт, флюорит, графіт, флогопіт, барит, целестин.

Нафтопереробна промисловість. Потреба у нафтопродуктах країн Африки, що розвиваються, невпинно зростає. Здебільшого це відбувається за рахунок розвитку промисловості, транспорту та енергетики. Для деяких африканських країн будівництво нафтопереробних заводів стало початком їхнього індустріального розвитку. Для країн Африки характерні нафтопереробні заводи (НПЗ) середніх та малих потужностей та переробка нафти шляхом прямої перегонки. В асортименті нафтопродуктів дизпаливо та мазут становлять – 71,4%, бензин – 16,6%, гас та реактивне паливо – 12%. У більшості країн на НПЗ відсутнє обладнання для виробництва мастильних матеріалів. Воно є лише у Алжирі, Нігерії, Марокко, на Мадагаскарі та у Сьєра-Леоне. У більшості африканських країн НПЗ контролюються державою. Іноземні компанії беруть активну участь у переробці нафти у таких країнах як Ліберія, Судан, Кот-д’Івуар, Сенегал та Габон.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Горная энциклопедия: - В 5-ти т. / Под ред. Е.А.Козловского. - М.: Советская энциклопедия, 1984. - Т.1. - 560 с., 1985. - Т.2. - 575 с., 1987. - Т.3. - 592 с., 1989. - Т.4. - 623 с., 1991 - Т.5. - 541 с.

  2. Минеральные ресурсы мира на начало 1998 г. Москва: Минерал, 1998.

  3. The World book Encyclopedia. – Chicago-London-Sydney-Toronto. V. 1-22. – 1997.

  4. http://www.geoinf.kiev.ua

ББК 91.9:33

Володимир БІЛЕЦЬКИЙ,

доктор технічних наук, професор

Донецького національного технічного університету

Іван МАНЕЦЬ,

кандидат технічних наук, старший науковий працівник, завідувач відділу інформації НДІ гірничої механіки

ім. М.М.Федорова

БІБЛІОГРАФІЧНА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ

У ГІРНИЦТВІ

Актуальні проблеми сучасного термінотворення у гірничій справі і науці вже були висвітлені нами у ряді статей останніх років (2001-2005 рр.). Разом з тим, питання джерельної бази української терміносистеми у гірництві були розкриті недостатньо повно, що і обумовило необхідність цієї публікації.

Автори протягом 1995-2005 рр. виконали ряд цільових проектів спрямованих на узагальнення досвіду в галузі гірничої термінології і створення сучасних галузевих перекладних, тлумачних та енциклопедичних словників.

В результаті бібліографічні джерела сучасної української термінологічної системи в гірництві можна класифікувати на такі групи.

І. Давні джерела (літописи, словники, історична література). Зокрема:

  1. Прокопович Ф. Філософські твори. т.2. (Розділи “Про корисні копалини…”, “Про камені та геми”) – К.: Наукова думка. – 1980. – 550 с.

  2. Лексикон славенороський Памви Беринди (Надруковано видання 1627 р. фотомеханічним способом). – К.: Видавництво Академії наук України, - 1961. – 272 с.

  3. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). – Київ-Львів: НТШ. – 2004. – 1086 с.

  4. Універсали Івана Мазепи (1687-1709). – Київ-Львів: НТШ. – 2002. – 780 с.

ІІ. Спеціалізовані видання з гірництва та дотичних галузей (монографії, енциклопедії, посібники і підручники, наукові і науково-технічні статті різних років, ДСТУ тощо).

Зокрема, в цій групі нами використано:

1. Грядущий Б.А. Размышления о становлении и развитии угольной промышленности. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2002. - 84 с.

2. Бекиров Т.М., Шаталов А.Т. Сбор и подготовка к транспорту природных газов. - М.: Недра, 1986. - 261 с. 11. Боровая М.С., Нехамкина Л.Г. Лаборант нефтяной и газовой лаборатории. - Справочное пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Недра, 1990. - 317с. 16.

3. Волков М.М., Михеев А.Л., Конев К.А. Справочник работника газовой промышленности. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Недра, 1989. - 286 с.

  1. Воскресенский П.И. Техника лабораторных работ. - Изд. 8-е стереотипное. - М.: Химия, 1967. - 552 с.

  2. Горная энциклопедия: - В 5-ти т. / Под ред. Е.А.Козловского. - М.: Советская энциклопедия, 1984. - Т.1. - 560 с., 1985. - Т.2. - 575 с., 1987. - Т.3. - 592 с., 1989. - Т.4. - 623 с., 1991 - Т.5. - 541 с.

  3. Минералогическая энциклопедия (под редакцией К.Фрея). – Ленинград: Недра. – 1985. – 512 с.

  4. Martin Lynch. Mining in World History. – Reaktion Books. – 2004. – 356 p.

  5. Bayer D. Das Lehrbergwerk der TU Bergakademie Freiberg. – Freiberg, 2001. – 144 S.

  6. Brovender Yu., Gayko G. Ancient mines in east Ukraine / Materialy szkoly eksploatacji podziemnej 2003. - Krakow: IGSME PAN, 2003 – S.609-616.

  7. Gregory C.E. A Concise History of Mining. – New York-Oxford-Paris-Frankfurt: Pergamon Press, 2000. – 285 p.

  8. Hanik M. Wieliczka. Seven Centuries of Polish Salt. – Warsaw: Interpress Publishers, 1988. – 234 p.

  9. Heuchler E. Album fur Freunde des Bergbaues. – Essen: Gluckauf, 1993.-46 s.

  10. Mikos T. Metodyka kompleksowej rewitalizacji, adaptacji i rewaloryzacji zabytkowych obiektow podziemnych z wykorzystaniem technik gorniczych. – Krakow: AGH, 2005.- 348 s.

  11. Rybar P. a col. Historia banickego vysokego skolstva na uzemi Slovenska. – Kosici: Fakulta banictva a geotechnologij TV i Kosiciach, 2000. – 144 s.

  12. Wild H.W. Schau- und Besucherbergwerke in Europa. – Bode, 1996. – 332 s.

  13. The World book Encyclopedia. – Chicago-London-Sydney-Toronto. V. 1-22. – 1997.

  14. Georgii Agricolae. De Re Metallica libri XII. – Basileae: Froben. – 1556. – 590 s. Georgius Agricola. Vom Bergkwerck XII Bücher. – Basel: Froben. – 1557. – 486 s. Georgius Agricola. De Re Metallica / Edited by Herbert Clark Hoover and Lou Henry Hoover. – New York: Dover Publications. – 1950. Агрикола Г. О горном деле и металлургии в двенадцати книгах: Пер.с лат. - М.: Недра, 1986. – 294 с. Agricola Jerzy. O gornictwie i hutnictwie. – Jelenia Gora: Muzeum Karkonoskie. – 2000 – 528 s.

  15. Bergbautechnik und Auflereitung. - Вerlin: VEB, - 1985. - 427 S.

  16. Бизов В.ф., Паранько І.С. Основи динамічної та прикладної геології: Т.1 - Кр. Ріг: Мінерал, 2000. – 205 с.

  17. Бизов В.ф., Паранько І.С. Основи динамічної та прикладної геології: Т.2 - Кр. Ріг: Мінерал, 2000. – 137 с.

  18. Бизов В.Ф., Трощенко В.М. Кристалографія і петрографія. Т. 3. – Кр. Ріг: Мінерал, 2000. – 121 с.

  19. Бизов В.Ф. Основи технології гірничого виробництва: Т.4. - Кр. Ріг: Мінерал, 2000. – 247 с.

  20. Бизов В.Ф. Основи технології гірничого виробництва: Т.5. - Кр. Ріг: Мінерал, 2000. – 270 с.

  21. Лидин Г.Д., Воронина Л.Д., Каплунов Д.Р. и др. Горное дело. Терминологический словарь. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Недра, 1990. - 694 с.

  22. Горное дело. Энциклопедический справочник. Стационарное электромеханическое оборудование. Электроснабжение шахт. - М.: Госгортехиздат, 1960. - Т.8. - 748 с.

  23. Бєлозерцев В.М., Новак А.І. Технологія підземних гірничих робіт у запитаннях і відповідях. - К.: НМК ВО, 1990. - 156 с.

  24. ДСТУ 3472-96. Вугілля буре, кам’яне та антрацит. Класифікація. - К.: Держстандарт України, 1997. - 6 с.

  25. Сергєєв П.В., Білецький В.С. Селективна флокуляція вугілля. - Донецьк: ДонДТУ, УКЦентр, Східний видавничий дім - 1999, 136 с.

  26. Нікітін І.М., Сергєєв П.В., Білецький В.С. Селективна флокуляція вугільних шламів латексами. – Донецьк: Східний видавничий дім. - 2001. – 152 с.

  27. Білецький В.С., Сергеев П.В., Папушин Ю.Л. Теорія і практика селективної масляної аґреґації вугілля. - Донецьк: Грань, 1996, 264 с.

  28. Гайко Г.І. Історія гірництва на землях України // Исторические и футурологические аспекты развития горного дела. Сб. науч. трудов / Под общ. ред. Г.И. Гайко. – Алчевск: ДонГТУ, 2005. - С. 8-18.

  29. Peele R. Mining engineers’ handbook. New York: 1927. – 2523 p.

  30. Вяхирев Д.А., Шушунова А.Ф. Руководство по газовой хроматографии. - М.: Высш. шк., 1975. - 105 с. 29.

  31. Дорогунцов С., Федорищева А. Техногененно-экологическая безопасность урбанизированных территорий Украины // Экономика Украины. - 2000. - № 5. - С.11-13. 31.

  32. Маринов Н.А., Пасека И.П. Трускавецкие минеральные воды. Москва: Недра, 1978.

  33. Смирнов В.О., Білецький В.С. Проектування збагачувальних фабрик (посібник). – Донецьк: Східний видавничий дім, 2002.- 296 с.

  34. Самилін В., Білецький В. Спеціальні методи збагачення корисних копалин (курс лекцій). – Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. – 116 с.

  35. Білецький В.С., Смирнов В.О. Технологія збагачення корисних копалин (посібник). – Донецьк: Східний видавничий дім, 2004.- 272 с.

  36. Правила безпеки у вугiльнiй промисловостi: Збiрник iнструкцiй. - К.: ВВО "Основа", 1996. - Т.1 - 425с.; Т.2 - 415 с. 34.

  37. Каратаев Ю.П., Ширковский А.И. Добыча, транспорт и подземное хранение газа. - М.: Недра, 1984. - 487 с. 48.

  38. Манец И.Г., Снегирев Ю.Д., Паршинцев В.П. Техническое обслуживание и ремонт шахтных стволов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Недра, 1987. - 327 с. 65.

  39. Атлас “Геологія і корисні копалини України”. - К.: Інститут геологічних наук НАН України, УІЦПТ “Геос-ХХІ століття”. – 2001. – 168 с.

  40. Правила безпеки у вугiльних шахтах. - К.: ВВО "Основа", 2001. - 495 c.

  41. Способы и средства создания безопасности и здорових условий труда в угольных шахтах: Материалы Первой международной конференции "Экологический кризис - проблема социальная. Пути ее решения". - Макеевка-Донбасс, ДРО МАНЭБ, 2001. -211с.

  42. Техногенные последствия ликвидации шахт. - Донецк: Донбасс, 2004.

  43. Лазаренко Є.К., Винар О.М. Мінералогічний словник. К.: Наукова думка. – 1975. – 774 с.

  44. Шпак О.Г. Нафта й нафтопродукти. К.: Ясон-К. – 2000. – 368 с.

  45. Международный толковый словарь по петрологии углей, Москва: Наука. -1965. – 266 с.

  46. Смирнов В.О., Білецький В.С. Фізичні та хімічні основи виробництва. Навчальний посібник. – Донецьк: Східний видавничий дім, - 2005. – 148 с.

  47. Смирнов В.О., Білецький В.С. Гравітаційні процеси збагачення корисних копалин. Навчальний посібник. – Донецьк: Східний видавничий дім, - 2005. – 300 с.

  48. Білецький В.С., Смирнов В.О. Переробка і якість корисних копалин (курс лекцій). – Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. – 324 с.

  49. Білецький В.С., Гайко Г.І. Хронологія гірництва в країнах світу. – Донецьк: Донецьке відділення НТШ, “Редакція гірничої енциклопедії”, УКЦентр, 2006. – 224 с.

  50. Благородные и редкие металлы//Сб. информационных материалов Третьей Международной конференции «БРМ-2000». Донецк-Святогорск, 19-22 сентября 2000 г. – Донецк. – 2000. – 462 с.

  51. Жемчужников Ю.А., Гинзбург А.И. Основы петрологии углей. – Москва: Изд-во АН СССР. – 1960. 400 с.

  52. Coal preparation. - Litterton: Society for mining, metallurgy and exploration. – 1991. – 1131 p.

  53. Бедрань Н.Г., Скоробогатова Л.М. Переработка и качество полезных ископаемых. Москва: Недра, 1986. - 272 с.

  54. Петрографические типы углей СССР, 1975.

  55. Петрография углей СССР, 1982.

  56. Миронов К.В. Справочник геолога-угольщика. – Москва: Недра, - 1991. – 363 с.

  57. Самоцветы СССР. – Москва: Недра, - 1984. – 335 с.

  58. Аллисон А., Палмер Д. Геология. – Москва: Мир, - 1984. – 568 с.

  59. Справочник по обогащению углей. Москва: Недра, 1984. - 614 с.

  60. Самылин Н.А., Золотко А.А., Починок В.В. Отсадка. Москва: Недра, 1976. - 320 с.

  61. Андрюшкин С.П. Обогащение углей. Москва: Недра, 1975. - 384.

  62. Акунов В.И. Струйные мельницы. Москва: Машиностроение, 1967. - 262 с.

  63. Полькин И.С. Обогащение руд и россыпей редких металлов. Москва: Недра, 1967. - 616 с.

  64. Надмолекулярная организация, структура и свойства угля / Саранчук В.И., Айруни А.Т., Ковалев К.Е. - К: Наукова думка, 1988. - 192 с.

  65. Павлишин В.І., Матковський О.І., Довгий С.О. – Генезис мінералів: Підручник. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. – 672 с.

  66. Олександр Кононець. Розвиток природничих і технічних знань в Україні (від найдавніших часів до XVI ст.) // Праці Наукового Товариства ім. Шевченка. Т. IV Студії з поля історії української науки і техніки. – Львів. – 2000. – С. 19- 38.

  67. Горный журнал – колекція з 1900 по 2005 р.

  68. Ґлюкауф – колекція з 1960 по 2005 р.

  69. ДСТУ 3268-95. Конвеєри шахтні скребкові. Терміни та визначення. К.: Держстандарт. 11 с.

  70. ДСТУ 2552-94. Руди залізні та марганцеві. Види та властивості продукції. Терміни та визначення. К.: Держстандарт. 27 с.

  71. ДСТУ 2810-94. Сировина нерудна чорної металургії. Терміни та визначення. К.: Держстандарт. 21 с.

  72. ДСТУ 3269-95. Комплекси і аґреґати вугледобувні. Терміни та визначення. К.: Держстандарт. 8 с.

  73. ДСТУ 3253-95. Комбайни вугледобувні. Терміни та визначення. К.: Держстандарт. 11 с.

  74. ДСТУ 3217-95. Кріплення для лав. Терміни та визначення. К.: Держстандарт. 16 с.

  75. ДСТУ 3181-95. Установки бурильні шахтні. Терміни та визначення. К.: Держстандарт. 8 с.

  76. ДСТУ 3437-96. Нафтопродукти. Терміни та визначення. К.: Держстандарт.

ІІІ. Мовознавчі видання, в т.ч. і спеціальні (перекладні і тлумачні словники, методологічні матеріали).

Ця група представлена такими основними виданнями:

  1. Англо-русский физический словарь / Под ред. Д.М. Толстого. - М.: Сов. энциклопедия, 1972.- 848 с.

  2. Англо-русский химико-технологический словарь / Под ред. В.В. Михайлова. - 4-е изд. перераб. и доп. - М.: Сов. энциклопедия, 1964.- 736 с.

  3. Англо-русский экологический словарь / Г.Н.Акжигитов, И.И.Мазур, Г.Я. Маттиас и др. - М.: Рус. яз., 2000. - 608 с.

  4. Англо-український словник інженерного довкілля. - Львів: Львівська політехніка, 2000. - 398 с.

  5. Англо-українсько-російський словник з хімії: У 2-х т. /Уклад.: М.Ю. Корнілов, О.І. Білодід, С.І. Кисельова, Н.О. Давидова. - К.: Либідь, Т.1. 1994. - 328 с.

  6. Англо-українсько-російський словник з інформатики, програмування, обчислювальної техніки / Уклад.: А.Б. Бартків, О.Я. Гринчишин, Я.Т. Гринчишин. - К.: Вища школа, 1995. - 445 с.

  7. Антоненко-Давидович Б.Д. Як ми говоримо. - К.: Видавничий дім "КМ Аcademia", 1994. - 254 с. 13. Паньков В.В. Краткий русско-английский геоэкологический словарь // Сб. науч. тр. - Геоэкология урбанизированных территорий / Под ред. В.В.Панькова, С.М.Орлова. - М.: ЦПГ, 1996. - С. 125-152.

  8. Терминологический словарь по маркшейдерскому делу (под ред. А.Н.Омельченко). – Москва: Недра, - 1987. – 190 с.

  9. Большой англо-русский словарь (под ред. И.Р.Гальперина). Москва: Советская енциклопедия, - 1972. – 822 с.

  10. Краткий топографо-геодезический словарь. Москва: Недра, - 1979. – 312 с.

  11. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і головн. ред. В.Т.Бусол. - К.; Ірпень: ВТФ "Перун", 2002. - 1440 с.

  12. Войналович О., Моргонюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять). - К.: Вирій, Стакер. - 1997. - 256 с. 18. Гiрничий словник / Пiд ред. В.Г.Iльюшенко. - Донецьк: Академiя гiрничих наук, 1995. - 160 с.

  13. Гірничий енциклопедичний словник / За загальн. ред. В.С.Білецького. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. - Т.1 - 512 с.

  14. Гірничий енциклопедичний словник / За загальн. ред. В.С.Білецького. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2002. - Т.2 - 512 с.

  15. Гірничий енциклопедичний словник / За загальн. ред. В.С.Білецького. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. - Т.3 - 752 с.

  16. Гнатишена І.М, Кияк Т.Р. Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження у сучасній термінології. - К.: Видавничий дім "КМ Аcademia", 1996. - 103с.

  17. Головащук С.Т. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. - К.: Вища шк., 1995. - 319 с.

  18. Гольдберг А.С. Англо-русский словарь по энергетике и защите окружающей среды. - М.: Руссо, 2001. - 776 с.

  19. Жагулло О.М. Основные термины в области температурных измерений: Словарь-справочник / Под ред. А.Н. Гордова. - М.: Изд-во стандартов, 1992. - 94 с. 32.

  20. Игнатьев Б.И., Юдин М.Ф. Англо-русский словарь по метрологии и технике точных измерений / Под ред. В.И.Кипаречко, Л.К. Исаева. - М.: Рус. яз., 1981. - 363 с. 35. Карачун В.П.

  21. Орфографiчний словник наукових i технiчних термiнiв. - К.: Криниця, 1999. - 528 с.

  22. Кедринский В.В. Англо-русский словарь по химии и переработке нефти. - Л.: Гостоптехиздат. Ленингр. отд., 1962. - 910 с.

  23. Кияк Т., Іваницький Р. Прагматичні аспекти формування багатомовних тлумачних термінологічних словників // Науково-технічне слово, 1994. - № 1 (3). - С. 59-68.

  24. Коваленко Е.Г. Англо-русский экологический словарь. - 3-е изд. - М.: Изд-во ЭТС, 2001. - 784с.

  25. Корнеева Т.В. Толковый словарь по метрологии, измерительной технике и управлению качеством. - М.: Рус. яз., 1990. - 464 с.

  26. Короткий гiрничий словник. - Днiпропетровськ - Київ: Днiпропетровський гiрничий iнститут, Iнститут системних дослiджень, 1993. - 212 с.

  27. Крыжановская Л.В., Симоненко Л.А. Актуальные проблемы упорядочения научной терминологии. - К.: Наук. думка, 1987. -164с.

  28. Манец И.Г., Коваль А.Н., Кирокасьян Г.И. Русско-украинский горнотехнический словарь. - Донецк, Донбасс, 2000. - 484 с.

  29. Манець І.Г., Білецький В.С., Ященко Ю.П. Російсько-український словник із техногенної безпеки та екології/ За ред. Б.А.Грядущого. – Донецьк: Донбас, 2004. – 576 с.

  30. КНД 50-011-93. Основні положення та порядок розробки стандартів на терміни та визначення.

  31. Манець І.Г., Коваль А.М. Українсько-російський гірничотехнічний словник: У 2-х т. - Донецьк: Донбас, 2001. - Т.1. - 463 с., Т.2. - 544 с.

  32. Моргонюк В. С. Зауваження щодо опрацювання державних стандартів з науково-технічної термінології / АН України, Ін-т проблем міцності. - К., 1993. - 32 с.

  33. Мюллер В.К. Англо-русский словарь. - 22-е изд. - М.: Рус. яз.

  34. Немецко-русский горнотехнический словарь / Сост. В.Бек. - С.-Петербург, 1890.

  35. Немецко-русский горный словарь. - М.: Советская энциклопедия, 1966. - 1198 с.

  36. Новий російсько-український словник-довідник / С.Я. Єрмоленко, В.І. Єрмоленко, К.В. Ленець, Л.О. Пустовіт. - К.: Довіра, 1996. - 797 с.

  37. Ступин О.Б., Шевчук И.О., Швиндлерман С.П. Русско-украинский словарь по экологии и техногенной безопасности. - Донецьк: ДонНУ, 1999. - 160 с.

  38. Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Рус. яз., 1986. - 797 с.

  39. Орфографічний словник української мови / Під ред. С.І. Головащука, В.М. Русанівського. - К.: Наук. думка, 1975. - 856с.

  40. Основные термины в области метрологии: Словарь-справочник / Под ред. Ю.В. Тарбеева. - М.: Изд-во стандартов, 1989. - 113 с.

  41. Памятка по использованию русско-украинской терминологии. В помощь работнику нефтяной и газовой промышленности / Сост.: З.М. Вышиванюк, Б.А. Бабий, Л.И. Булах, Б.Н. Прокопив и др. - Харьков, 1990. - 142 с.

  42. Перхач В. Про засади відродження та розвитку української науково-тех­нічної мови // Науково-технічне слово, 1993. - № 1 (2). - С. 85-96.

  43. Перхач В., Іванків Б. Дія-діяння // Науково-технічне слово, 1995. - № 1 (4). - С. 88-118.

  44. Перхач В., Іванків Б. Літери й фонеми - суперечності та відповідності // Науково-технічне слово, 1995. - № 1 (4). - С. 68-87.

  45. Политехнический словарь / Под ред. И.И. Артоболевского. - М.: Сов. энциклопедия, 1976. - 608 с.

  46. Пономарів О.Д. Фонеми Г та Ґ.: Словник і коментар. - К.: Видавничий центр "Просвіта", 1997. - 40 с.

  47. Пропозиції щодо вдосконалення української науково-технічної термінології: Додаток до ухвали першої Міжнар. наук. конф. "Проблеми укр. наук.-техн. термінології" // Науково-технічне слово, 1993. - № 1(2). - С. 12-16.

  48. Протасов В.Ф., Молчанов А.В. Словарь экологических терминов и понятий. -М.: Финансы и статистика, 1997. -160 с.

  49. Рицар Б., Семенистий К., Кочан І. Російсько-український та українсько-російський словник з радіоелектроніки / Під ред. Б. Рицара.- Львів: Логос, 1995. - 608 с.

  50. Росiйсько-український гiрничий словник / Уклад.: О.А.Ковшуля, М.З.Гармаш, М.С.Зiмбанi. - К.: Вид-во АН УРСР, 1959.- 271 с.

  51. Росiйсько-український геологiчний словник. - К.: Вид-во АН України, 1969. - 271 с.

  52. Росiйсько-український геологiчний словник. - К.: Вид-во АН України, 1969. - 268 с.

  53. Росiйсько-український науково-технiчний словник / Під ред. В.Перкача. - Львiв, 1997. - 456 с.

  54. Росiйсько-український словник з механiки/ Уклад.: Я.М.Григоренко, П.М.Биховець, О.М.Биховець. - К.: Либiдь, 1995. - 215 c.

  55. Росiйсько-український словник наукової термiнологiї/ Математика. Фiзика. Технiка. Науки про Землю та Космос / В.В.Гейченко, В.М.Завiрюха, О.О.Зеленюк та iн. - К.: Наук. думка, 1998. - 892 с.

  56. Російсько-український гідравлічний словник / Уклад.: Н. Лещій, С. Шнерх, О. Дацько. - Львів-Київ, 1995. - 156 с.

  57. Російсько-український гідролого-екологічний словник /А.В. Яцин, О.Д. Антонов, М.В. Корбутяк - К.: Урожай, 1992. - 112 с.

  58. Російсько-український математичний словник / Уклад.: В.Я. Карачун, О.О. Карачун, Г.Г. Гульчук. - К.: Вища шк., 1995. - 362 с.

  59. Російсько-український нафтогазопромисловий словник: / Уклад.: В.С. Бойко, І.А. Васько, В.І. Грицишин та ін. -К.: Тов-во "Знання", 1992. - 176 с.

  60. Російсько-український словник з нарисної та прикладної геометрії, загального машинобудування, комп’ютерної графіки / Уклад.: В.В. Ванін, В.А. Герасимчук. - К.: Либідь, 1994. - 216 с.

  61. Falla P.S. English-russian dictionary. – Clarendon press-Oxford. – 1992. – 1054 c.

  62. Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина / С.П. Вассер, І.О. Дудка, В.І. Ермоленко та ін. - К.: Наук. думка, 1996. - 660 с.

  63. Російсько-український словник фізичних термінів / Під ред. О.Б. Лисковича. - К.: Вища шк., 1994. - 311 с.

  64. Російсько-український словник: У 3-х т. / Ред. кол. І.К. Білодід та ін. - К.: Гол. ред. УРЕ, 1987 - 1988. - Т. 1, 1987. - 848 с.; Т. 2, 1988. - 924 с.; Т. 3, 1988. - 832 с.

  65. Російсько-український словник. К.: Видавництво Академії наук УРСР. – 1956. – 804 с.

  66. Російсько-український тлумачний теплоенергетичний словник/ Під ред. Й.Мисака, М.Крука. - Львів, Львівська політехніка, 2001. - 412 с.

  67. Російсько-український хімічний словник / Уклад.: Є.Ф.Некряч, Ю.Б.Назаренко, В.П.Чернецький. - Харків: Основа, 1990. - 192 с.

  68. Російсько-українсько-англійський словник з газовимірювань, якості газу та метрології. - Харків, 1998. - 312с.

  69. Русско-английский нефтепромысловый словарь / Под ред. Д.Е. Столярова. - М.: Рус. яз., 1982. - 431 с.

  70. Русско-английский политехнический словарь / Под ред. Б.В. Кузнецова. - М.: Рус. яз., 1982.- 723с.

  71. Русско-английский технический словарь / Сост. А.Е. Чернухин, А.В. Громов и др. - М.: Воен. Изд-во мин. обороны СССР, 1971. - 1026 с.

  72. Русско-украинский химический словарь / Сост. Е.Ф.Некряч, Ю.П.Назаренко, В.П.Чернецкий и др. - 2-е изд. - Харьков: Основа, 1990. - 192 с.

  73. Рыдник В.И., Воропаев Н.Д., Свириденко Э.А. Русско-англо-немецко-французский физический словарь. - М.: Рус. яз., 1989.- 391 с.

  74. Сербенська О., Редько Ю., Федик О. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно розмовляти / За заг. ред. О.Сербенської: Посібник. - Львів: Світ, 1994. - 152 с.

  75. Словник труднощів української мови / Під ред. С.Я. Єрмоленка. - К.: Рад. шк., 1989. - 336 с.

  76. Словник української мови: У 11-ти т. / Ред. кол. І.К. Білодід та ін. - К.: Наук. думка, 1970-1980.

  77. Современный немецко-русский словарь по горному делу и экологии горного производства / Под общ. ред. докт. техн. наук, профессора В.Е.Зайденварга. - М.: Руссо, 2003.

  78. Спасский Г.И. Горный словарь. - М.: 1841-1843. - Ч. 1-3.

  79. Становлення, удосконалення та впровадження вітчизняної гірничої тер­мінології / В.С.Білецький, Ю.П.Ященко, А.П.Загнітко, І.Г.Манець// Сб. научн. тр. Национального горного университета. - Днепропетровск: РИК НГУ, 2003. - № 17. - Т.1. - С. 132 - 134.

  80. Тези доповідей 1-ої Міжнародної наукової конференції "Проблеми україн­ської науково-технічної термінології". - Львів: Атлас, 1992. - 236 с.

  81. Тези доповідей 4-ої Міжнародної наукової конференції "Проблеми української науково-технічної термінології". - Львів: Львівська політехніка, 1996. - 270 с.

  82. Луговской Ю.М. Англо-русские термины по охране вод: Тетради новых терминов. - М., 1991. - № 176. - 173 с.

  83. Тлумачний гiрничий словник / Пiд ред. В.С.Бiлецького. - Донецьк: ДонДТУ, 1998. - 446 с.

  84. Тлумачний російсько-українсько-англійський словник з екології. / Під ред. А.А.Рудника. - Харків, 2000. - 736 с.

  85. Тлумачний російсько-українсько-англійський словник з охорони праці, технічного нагляду, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки. - Харків, 1998. - 536 с.

  86. Тлумачний словник-довідник з автоматизації, телемеханізації та використання обчислювальної техніки для працівників газової промисловості. - Харків, 1997. - 536с.

  87. Гладун В.А. и др. Толковый горно-геологический словарь. - М.: Рус. яз., 1993. - 448 с.

  88. Словарь по электронике (английский, немецкий, французский, испанский, русский) / Под ред. И.А. Большина, Р.Г. Мириманова. - М.: Рус.яз., 1988.- 560 с.

  89. Український орфографiчний cловник. - Харкiв: Прапор, 1997. - 845 с.

  90. Український орфографічний словник /Під ред. проф. А.О. Свашенка. - Харків: Прапор, 1997. - 845 с.

  91. Український правопис. - 5-те вид., випр. і доп. - К.: Наук. думка, 1996. - 240 с.

  92. Українсько-російський словник / Під ред. В.С Ільїна. . - К.: Наук. думка, 1964. - 1064 с.

  93. Ухвала 3-ї Міжнародної наукової конференції "Проблеми української науково-технічної термінології" // Науково-технічне слово, 1995. - № 1 (4). - С. 14-17.

  94. Новый русско-английский словарь по химии и химической технологии. – Москва-Минск-Киев: Технические словари. – 2000. – 926 с.

  95. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт. – тт.1-4. – 1998. – 3688 с.

  96. Józef Parchanski. Słownik górniczy. Katowice: Wiadomości Górnicze, - 1996. – 544.

  97. Leksykon Górniczy. Katowice: Śląsk, - 1989. – 400.

  98. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Б.В. Сучасна українська мова: Довідник.- К.: Либідь, 1996. - 320с.

  99. Эйнер Ф.Ф., Саховалер А.Ю., Белкова С.Ю. Русско-англо-немецко-французский горный словарь. Основные термины / Под ред. А.Т.Айруни. - М.: Рус. яз., 1987. - 424 с.

  100. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. - К.: Освіта, 1997. - 254 с.

  101. Мала гірнича енциклопедія / Під ред. В.С.Білецького. - Донецьк: Донбас, 2004. - Т.1. - 640 с.

  102. Українсько-російський словник наукової термінології / Під ред. Л.О.Симоненка. - Київ-Ірпінь: ВТФ "Перун", 2004. - 416 с.

  103. Горное дело. Терминологический словарь.- Москва: Недра, 1989. - 694 с.

  104. Словник української мови. Т. 1. - К: Наукова думка, 1970. - 800 с.

  105. Словник української мови. Т. 2. - К: Наукова думка, 1971. - 550 с.

  106. Словник української мови. Т. 3. - К: Наукова думка, 1972. - 744 с.

  107. Словник української мови. Т. 4. - К: Наукова думка, 1973. - 840 с.

  108. Словник української мови. Т. 5. - К: Наукова думка, 1974. - 840 с.

  109. Словник української мови. Т. 6. - К: Наукова думка, 1975. - 832 с.

  110. Словник української мови. Т. 7. - К: Наукова думка, 1976. - 723 с.

  111. Словник української мови. Т. 8. - К: Наукова думка, 1977. - 927 с.

  112. Словник української мови. Т. 9. - К: Наукова думка, 1978. - 916 с.

  113. Словник української мови. Т. 10. - К: Наукова думка, 1979. - 658 с.

  114. Словник української мови. Т. 11. - К: Наукова думка, 1980. - 699 с.

  115. Вугілля. Збагачення. Терміни та визначення. Державний стандарт України. Проект. Виконавці: О.А.Кривченко, В.І.Полупан, З.А.Стеценко, І.Я.Ямко. Донецьк: Донвугі -1993.

  116. Горное дело. Терминологический словарь.- Москва: Недра, 1981. - 694 с.

  117. Довідник з нафтогазової справи/За заг. ред. В.С.Бойка, Р.М.Кондрата, Р.С.Яремійчука. – К.-Львів. – 1996. – 620 с.

  118. Російсько-український нафтогазопромисловий словник/ Укладачі В.С.Бойко, І.А.Васько, В.І.Грицишин, Р.М.Кондрат, Т.А..Мартинюк та ін. – К.: Товариство «Знання». – 1992. – 176 с.

  119. Кедринский В.В. Англо-русский словарь по химии и переработке нефти. – Москва: Изд-во «Русский язык». – 1975. – 767 с.

  120. Голуб О.А. Українська номенклатура в неорганічній хімії. – К.: КДУ. – 1992. – 52 с.

  121. Wörterbuch deunsch-russisch / von E.Daum und W.Schenk/ - Leipzig: VEB Verlag Enzyklopädie. - 1973. – 718 c.

  122. Русско-английский словарь. – Москва: Русский язык, - 1989. – 764 с.

  123. Англо-русский политехнический словарь. – Москва: Советская энциклопедия, - 1974. – 671 с.

  124. Deutsch-ukrainisches Wörterbuch aktueller Lexik. K.:Ukrainische Welt. – 1994. – 290 s.

  125. Rechtschreibung der deutschen Sprache. Mannheim-Leipzig-Wien-Zürich: Dudenverlag. – 1996.

  126. Polytechnisches Wörterbuch. VEB. Verlag Technik Berlin. Т. 1-2. 1984. S. 1755.

  127. Russisch-deutsches Wörterbuch der Chemie und chemischen Technik. VEB. Verlag Technik Berlin. 1963. S. 831.

  128. Medizin Russisch-Deufsch Wörterbuch. VEB. - 1983. - 508 S.

  129. Немецко-русский математический словарь. - Москва: Русский язык, - 1980. - 558 с.

  130. Grosses ökonomisches Wörterbuch. – Вerlin: VEBLAG Die Wirtschаft, - 1983. - 574 S.

  131. Немецко-русский геологический словарь. Москва: 1985. 784 с.

  132. Большой немецко-русский словарь: в 2-х т. Москва: Русский язык. - 1980. 656 с.

  133. Русско-англо-немецко-французский горный словарь. Москва: Русский язык. – 1980. - 420 с.

  134. David Mc. Geary, Chatles C. \Plummer. Physical Geology. – WCB. Brown Publishres. – 1992. – 550 p.

IV. Довідкова література загального змісту (енциклопедії, видання з фундаментальних наук, міжгалузеві довідники).

Зокрема, це:

  1. Большая советская энциклопедия: В 30-ти т. - М.: Сов. энциклопедия, 1969-1975. - Т.1. 12.

  2. Брюханов А.В., Пустовалов Г.Е., Рыдник В.И. Толковый физический словарь. - М.: Рус. яз., 1988. - 232 с.

  3. Илышева А.Н. Учебное пособие по химии для старшеклассников и абитуриентов. - Петрозаводск: АО "КАРЭКО", 1996. - 184 с.

  4. Кремлевский П.П. Расходомеры и счетчики количества: Справочник. - 4-е изд., перераб. и доп. - Л.: Машиностроение. Ленингр. отд., 1989. - 701 с.

  5. Кульский Л.А. Основы химии и технологии воды. - К.: Наук. думка, 1991. - 568 с.

  6. Лурье А.А. Хроматографические материалы: Справочник. - М.: Химия, 1978. - 440 с.

  7. Луцевич Д.Д., Березан О.В. Конспект-довідник з хімії: Посібник. - К.: Вища шк., 1997. - 240 с.

  8. Середа І.П. Хімія: Основні закони і рівняння. - 4-те вид. - К.: Либідь, 1997. - 80 с.

  9. Слета Л.А. Химия: Справочник. - Харьков: Фолио; Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. - 496 с.

  10. ДСТУ 2681-94. Метрологія. Терміни та визначення. К.: Держстандарт.

  11. Словарь иностранных слов. - М.: Рус. яз., 1987.- 608 с.

  12. Словник іншомовних слів / Під ред. акад. О.С.Мельничука. - К.: Гол. ред. УРЕ, 1985. - 966 с.

  13. Толковый словарь по химии и химической технологии. Основные термины / Под ред. Ю.А. Лебедева. - М.: Рус. яз., 1987.- 528 с.

  14. Указатель терминов и сокращений по охране окружающей среды на русском, английском и французском языках. - М., 1986. - 628с.

  15. Каталог україномовних програмних засобів. Україномовне програмне забезпечення: Матеріали 4-ї та 5-ї Міжнародних науково-технічних конференцій "УкрСофт". - Львів: СП "БаК", 1995. - 264 с.

  16. Физический энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова.- М.: Сов. энциклопедия, 1984.- 944 с.

  17. Химический энциклопедический словарь / Под ред. И.Л. Кнунянца. - М.: Сов. Энциклопедия, 1983. - 729 с.

  18. Хомченко І.Г. Загальна хімія. - К.: Вища шк., 1993. - 424 с.

  19. Чертов А.Г. Единицы физических величин. - М.: Высш. шк., 1977.- 288 с.

  20. Чистяков В.С. Краткий справочник по теплотехническим измерениям. - М.: Энергоатомиздат, 1990. - 320 с.

  21. Тлумачний термінологічний словник з хімічної кінетики. Укладачі Й.Опейда та О.Швайка. Донецьк: НАН України, 1995. - 264 с.

  22. Український радянський енциклопедичний словник. Т 1. - К: Головна редакція УРЕ, 1986. - 752 с.

  23. Український радянський енциклопедичний словник. Т 2. - К: Головна редакція УРЕ, 1987. - 736 с.

  24. Український радянський енциклопедичний словник. Т 3. - К: Головна редакція УРЕ, 1987. - 736 с.

  25. Географічна енциклопедія України. Т1. – К.: Українська радянська енциклопедія. – 1989. – 414 с.

  26. Географічна енциклопедія України. Т2. – К.: Українська радянська енциклопедія. – 1990. – 480 с.

  27. Географічна енциклопедія України. Т3. – К.: Українська енциклопедія. – 1993. – 480 с.

  28. Російсько-український словник з хемії та хемічної технології. Укладачі М.Ганіткевич та А.Зелізний. - Львів: Львівська політехніка, 1993, 315 с.

  29. Тлумачний термінологічний словник з органічної та фізико-органічної хімії. Укладачі Й.Опейда та О Швайка. К.: Наукова думка, 1997, 532 с.

  30. Енциклопедія українознавства (під ред. В.Кубійовича). Т.1-9 – К.:Глобус, 1993. – 400 с.

  31. Тлумачний термінологічний словник з органічної та фізико-органічної хімії/ Укладачі Й.Опейда та О.Швайка. – К.: Наукова думка. – 1997. – 532 с.

  32. Російсько-український математичний словник./ Укладачі – Ф.С.Гудименко, Й.Б.Погребиський, Г.Н.Сакович, М.А.Чайкоський. – К.: Видавництво АН України. – 1960. – 162 с.

  33. UKRAINE. A Concise Encyclopaedia. V.1 Edited by V.Kubijovyc. Toronto: University of Toronto Press. – 1970. – 1185 p.

  34. UKRAINE. A Concise Encyclopaedia. V.2 Edited by V.Kubijovyc. Toronto: University of Toronto Press. – 1971. – 1394 p.

  35. Четырехязычный энциклопедический словарь терминов по физической географии. – Москва: Советская энциклопедия. – 1980. – 703 с.

  36. Энциклопедия эрлифтов / Папаяни Ф.А., Козыряцкий Л.Н., Пащенко В.С., Кононенко А.П. - Донецк-Москва: Информсвязьиздат, 1995. - 592 с.

  37. Краткий политехнический словарь. – Москва: Государственное изд-во технической литературы. – 1956. – 1136 с.

  38. Зенин А.А., Белоусова Н.В. Гидрохимический словарь. – Ленинград: Гидрометеоиздат, - 1988. – 240 с.

  39. Стан світу – 2000. – К.: Інтерсфера, 2000. – 285 с.

  40. Минеральные ресурсы мира на начало 1998 г. Москва: Минерал, 1998.

Звичайно, віднесення конкретного джерела до тієї, чи іншої групи відносне. Так, ряд видань можуть бути віднесені як до ІІІ, так і до IV груп. Але найбільшою на сьогодні все ж є ІІІ група. Великі потенційні можливості ІІ групи ще далеко не використані, але порівняна малочисельність джерел цієї групи пояснюється власне самою концепцією сучасного національного термінотворення в гірництві, а саме випереджальною функцією фундаментальних термінологічних видань (словників, енциклопедій) над навчальною і науковою літературою. Певна дискутабельність такого підходу знімається наявними успішними прецедентами в українському термінотворчому процесі – як приклад тут доречно навести випереджальну місію “Енциклопедії кібернетики”. Власне такий спосіб термінотворення певною мірою обумовлений і історичними умовами розвитку української мови, зокрема її фахово-термінологічної частини.

Виконане узагальнення джерельної бази національної терміносистеми в гірничій галузі показує, що при створенні сучасних термінологічних видань використовується системний метод.

Разом з тим, ми будемо вдячні за доповнення та зауваження щодо класифікації джерельної бази термінотворення в гірництві, що дозволить більш повно використати наявну джерельну базу в наступних роботах.

ББК 26.329.1

Максим НЕЦВЄТОВ,

кандидат біологічних наук,

доцент Донецького національного університету

Павло ХИЖЕНКОВ,

кандидат фізико-математичних наук,

доцент Донецького національного університету

Ліс, Вітер та ҐРунтоутворення

Згідно з класичними уявленнями про взаємодію компонентів біогеоценозу [1], ґрунт тісно пов’язаний з усіма складовими екотопу та біоценозу, а кожний з цих компонентів містить складові частини й властивості, що взаємодіють в свою чергу між собою [2, 3]. Властивості ґрунтів Ф. Дюшофур [4] поділяє на фізичні, хімічні та біохімічні. В фізиці ґрунтів основна увага приділяється статичним характеристикам, а з динамічних впливів розглядаються лише такі періодичні процеси, як зволоження-висихання, сезонні та добові коливання температури, замерзання-відтаювання, тобто ті процеси, що характеризують «мікроклімат» ґрунтів – педоклімат [2]. У той же час, поза увагою ґрунтознавців-екологів залишаються такі важливі, на наш погляд, чинники, як низько- і наднизькочастотні механічні коливання (чи вібрації).

Низько- і наднизькочастотні механічні коливання, що поширюються в ґрунті, викликаються не тільки сейсмічними та деякими іншими геофізичними процесами, але й розгойдуванням дерев під дією вітрів. При цьому коливання будуть передаватися на ґрунт через кореневу систему, як це видно з рис. 1.

Під тиском вітру частина сили «а», що діє на стовбур, буде передаватися корінням (к1, к2, к3) у вигляді сил «б», «в» і «г». При цьому під корінням к1 і над корінням к3 буде виникати ділянка стискання, над к1 і под к3 – розтягування, навколо к2 і по боках к1 і к3 – ділянки деформацій зрушень. Оскільки сила вітру є непостійною у напрямку та величині, також непостійними будуть і сили, що діють на коріння. У підсумку ґрунт в прикореневому об’ємі буде піддано поліхроматичним за частотою механічним коливанням, до того ж з амплітудами, які постійно змінюються. З вищесказаного постає питання: чи залежить від механічних коливань (і напружень) процес механічного переміщення колоїдів у ґрунті?

Рис. 1. Сили (а, б, в, г), що діють на стовбур (С) і коріння дерева (к1, к2, к3) під тиском вітру (A).

У цьому зв’язку в цій праці розглянуто модельні дослідження впливу низькочастотних механічних коливань і фізичні властивості (переміщення колоїдів – лесіваж, та електропровідність розчинів) ґрунту.

Матеріали й методи досліджень. В експериментах з впливу вібрації на механічне перенесення колоїдів у якості моделі ґрунту використовували пінополіуретан губчатої структури з розмірами пор до 100-200 мкм та сферичні частки поліметилметакрилату діаметром від одиниць до десятків мікрометрів. Поліуретан у вигляді пробки завтовшки 10 мм розташовували в верхній частині пробірки, а частки (завжди одна й та сама кількість) акуратно розсипали по її поверхні. Пробірка в вертикальному положенні укріплялася на платформі електромеханічного перетворювача, підключеного до генератора сигналів спеціальної форми Г6-27 (рис. 2), похибка частоти в межах 2-5%. Час занурення часток у пористу пробку фіксували секундоміром. При трьох значеннях амплітуди коливань (0,6; 1,5; 3 мм) дослідження проводили на частотах 1 – 100 Гц з

Рис. 2. Схема експериментальної установки: 1 – пробірка з поліуретановою пробкою і частками; 2 – електромеханічний перетворювач; 3 – генератор.

кроком 1 Гц. Для кожної частоти дослід повторювали 5 разів і результати усереднювали.

Для доведення адекватності застосовуваної моделі було проведено дослідження проникнення мікрочасток поліметилметакрилату всередину колонки природного субстрату в пробірці (діаметр 1 см, глибина 5 см). Використання даних мікрочасток обумовлено їхнім білим кольором, що робить можливим зйомку картини, що спостерігається, фотокамерою. Досліджуваний субстрат було взято з горизонту Н2 20-30 см чорнозему звичайного, макро- і мікроморфологічний опис відповідає розрізові №201 з монографії Білової, Травлєєва [2, с. 193 – 195]. Досліджений горизонт Н2 темний, дрібнозернистий, середньосуглинистий, слабо корененасичений. Експеримент було проведено при частоті механічних коливань 30 Гц і амплітуді ~1 мм, обраній таким чином, щоби не порушувалась структура ґрунту в пробірці. По мірі проходження мікрочасток всередину ґрунту дію вібрації зупиняли, а пробірку з ґрунтом фотографували.

Результати й обговорення. В результаті досліджень, проведених на моделі ґрунту, виявилося, що проникнення в її об’єм часток з поверхні складним чином залежить від частоти й амплітуди вібрації. Як видно з рис. 3, при амплітуді механічних коливань 0,6 мм у досліджуваному інтервалі частот f (від 1 до


Рис. 3. Залежність часу (t) занурення колоїдних часток у мікропористий субстрат від частоти (f) при різній амплітуді вібрації: -о- — 0,6; -□- — 1,5 мм; -х- — 3 мм.







Рис. 4. Занурення мікрочасток поліметилметакрилату в колонку

ґрунтового субстрату з розрізу Н2 чорнозему звичайного.

100 Гц) частки проникають всередину субстрату тільки при f=26-32 Гц, при чому максимум ефекту припадає на 28-30 Гц (t=2-3 с). Збільшення амплітуди до 1,5 мм призводить до розширення наявної смуги ефективних частот до f=23-40 Гц з максимумом ефективності на 25-35 Гц (t=1-2 с).

При цій же амплітуді виникає друга смуга ефективних частот – 65-70 Гц. Часова характеристика цієї смуги (10-20 с) на порядок відрізняється від попередньої. При ще більшій амплітуді коливань (3 мм) перша смуга залишається практично незмінною, друга розширюється по частоті до f≈60-80 Гц, а час проникнення часток всередину зменшується вдвічі. У наднизькочастотній ділянці виникає третя смуга при f=9-10 Гц, що характеризується більшим часом занурення часток – t=20-25 с. Адекватність даної моделі підтверджується даними, одержаними на натуральному субстраті (рис. 4).

Висновки

Процес вертикального переміщення колоїдів у ґрунті індукується й пришвидшується при дії механічних коливань низьких і наднизьких частот (1 – 100 Гц). Для незмінних параметрів скелету й плазми ґрунту найбільш ефективні діапазони частот розширюються зі збільшенням амплітуди механічних коливань.

Література:

1. Сукачев В.Н. Основы лесной биогеоценологии. – М.: Наука, 1964. – 564 с.

2. Белова Н.А., Травлеев А.П. Естественные леса и степные почвы. – Днепропетровск: ДДУ, 1999. – 348 с.

3. Зонн С.В. Почва как компонент лесного биоценоза // Основы лесной биогеоценологии. – М.: Наука, 1964. – С. 372-457.

4. Дюшофур Ф. Основы почвоведения. – М.: Прогресс, 1970. – 591 с.

ББК 33.4,4

Валерій САМИЛІН,

кандидат технічних наук, доцент Донецького

національного технічного університету

Ольга МАЛЬЦЕВА,

магістрант

РОЗРОБКА МОДЕЛІ ПРОЦЕСІВ РОЗДІЛЕННЯ ПРИ ЗБАГАЧЕННІ МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ

Збагачення вугілля являє собою складний технологічний процес, оснований на відмінностях у властивостях компонентів, що розділяються, пов'язаний з переміщенням значних об'ємів матеріалу у водному середовищі. Переробка вугілля в збагачувальних апаратах, а також транспортування його по системах комунікації неминуче приводить до утворення шламів. Накопичення шламу у водно-шламовій системі в процесі циркуляції оборотних вод приводить до порушення технологічного процесу, погіршення якісних показників продуктів збагачення.

Вузол переробки шламів є найбільш складним в технології збагачення вугілля. На процес переробки впливає ряд чинників, таких як гранулометричний склад, речовинний склад, фізико-хімічні властивості поверхні зерен, кількість глинистих частинок в супутніх породах і т.д.

Однією з основних задач в технології збагачення є управління процесами накопичення шламів у системі, своєчасне виведення з метою реґенерації оборотних вод і стабілізації технологічного процесу.

Значний внесок у розвиток і вдосконалення водношламових схем збагачувальних фабрик внесли дослідження, проведені в інститутах ИОТТ, УкрНДІВуглезбагачення, ДонНТУ.

Математичне моделювання технологічних процесів суттєво розширює діапазон досліджень.

Для складання математичної моделі системи збагачення і реґенерації оборотних вод доцільно подати її у вигляді укрупнених технологічних вузлів. Кожний технологічний вузол являє собою систему апаратів, сполучених між собою пульпопроводами що виконує певну роль в процесі розділення.

Представляючи водно-шламову систему у вигляді двостадійної схеми (рис. 1) ми виділили три вузли:

- вузол гравітаційного збагачення - ВГЗ, який включає операції класифікації, дроблення, відсадку, зневоднення;

- вузол згущення шламів - ВЗШ,

- вузол переробки (уловлювання) шламів - ВПШ, який включає флотацію, фільтрацію, флокуляцію і згущення шламів.

Продукт, який надходить у кожний з цих вузлів ділиться на дві частини з різним вмістом дріб'язку. Міра розділення характеризується вилученням в "згущений" продукт Е.

Операція розділення в кожному вузлі має певну інерційність, яка оцінюється величиною часу запізнення t.

На схемах і в формулах прийняті наступні позначення:

f - кількість твердого, що надходить в систему ззовні, т/год;

F - кількість твердого в живленні системи реґенерації, т/год;

Ci - кількість в зливі i-го вузла, т/год;

Qi - кількість твердого в згущеному продукті i-го технологічного вузла, т/год;

У - кількість твердого, що надходить на ГК, т/год;

Р - частина зливу вузла гравітаційного збагачення, що направляється на ГК, частки од.

Ei - коефіцієнти вилучення твердого в згущений продукт i-тим вузлом, частки од.

(i - міра інерційності i-го технологічного вузла, од. часу;

t - час роботи системи, од. часу.

Виходячи з розрахункової схеми системи реґенерації оборотних вод (рис. 1) і припущення, що в даний момент у вузол гравітаційного збагачення надходить деяка кількість дріб'язку F(t), а також виходячи з поняття вилучення й інерційності, можна визначити кількість дріб'язку в циркуляційний продуктах за допомогою співвідношень, приведених нижче:

С1 = (1 - Е1) F (t -1)

C2 = P(1 - E1) F(t - 1 - 2)

Q2 = P(1 - E12 F(t - 1 - 2)

C3 = P(1 - E1) (1 -E2) (1 -E3) F(t - 1 - 2 - 3) (1)

Q1 = E1F(t - 1)

Q3 = P(1 - Е1) (1 - E2) Е3F (t -1 - 2 - 3)

У свою чергу в будь-який момент часу t > 1 + 2 + 3 справедливою буде рівність

F(t) = f + (1-P)C1 + Q2 + C3 (2)

або, враховуючи значення C1,Q2,C3 знайдемо:

F(t) = f + (1-P)(1-E1)F(t-1) + P(1-E1)E2F(t-1-2) +

+P(1-E1)(1-E2)(1-E3)F(t-1-2-3) (3)

Співвідношення 3 є описує процес накопичення частинок твердого в живленні системи реґенерації, що розглядається. Його рішення визначить функцію, що описує процес накопичення твердого в живленні системи в залежності від f, Ek, k і t.

Прийнявши к= 0 (тобто вважаючи вузли безінерційними), можна визначити величину твердого в продуктах живлення системи.

F() = f + (1-P)(1-E1)F()+ P(1-E1)E2F()+P(1-E1)(1-E2)(1-E3)F() (4)

Звідки легко визначити значення F() по відношенню тієї кількості дріб'язку, яка надходить в систему ззовні і утвореної в ній внаслідок стирання і розмокання.

F() = f /1-(1-E1)1-PE3(1-E2) (5)

Використовуючи співвідношення 1 легко визначити граничну кількість тонкого шламу і в продуктах розділення технологічних вузлів.

С1 = f (1-E1) / 1-(1-E1)[1-PE3(1-E2)]

C2 = f P(1-E1)(1-E2) / 1-(1-E1)[1-PE3(1-E2)]

C3 = f P(1-E1)(1-E2)(1-E3)/ 1-(1-E1)[1-PE3(1-E2)] (6)

Q1 = f E1/1-(1-E1([1-PE3(1-E2)]

Q2 = f P(1-E1)E2 / 1-(1-E1)[1-PE3(1-E2)]

Q3 = f P(1-E1)(1-E2)E3 / 1-(1-E1)[1-PE3(1-E2)] (7)

Рис.1 - Модель технологічної схеми, представлена трьома вузлами

Визначивши значення f,E1,E2,E3,1,2,3 і Р, можна визначити названі параметри, а також і всі технологічні характеристики системи регенерації, що розглядається.

Висновки

  1. Запропонована модель технологічного процесу збагачення, представлена трьома вузлами.

  2. Отримана залежність, що дозволяє визначити:

  • Кількість шламу, що виходить з вузла гравітаційного збагачення (С1),

  • Кількість шламу, що надходить у вузол згущення шламу (РС1),

  • Кількість шламу, що надходить у вузол переробки шламу (С2),

  • Кількість шламу, що надходить у циркуляцію (1-P)C1, Q2, С3.

3. Управляючи вказаними параметрами, можна регулювати процес накопичення дрібнодисперсних частинок твердого в живленні системи реґенерації.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Справочник по обогащению углей. - М.: Недра, 1984. - 614с.

  2. Брук О.Л. Фильтрование угольных суспензий. - М.: Недра, 1978. - 271 с.

  3. Губа Б.М., Богданов В.Д. Фильтровщик углеобогатительных фабрик. - М.: Недра, 1970. -112 с.

  4. Гутин Ю.В., Жужиков В.А. Влияние концентрации угольных суспензий на сопротивление осадков при фильтровании. - Химическая промышленность, 1967, № 5, с. 388 - 391.

  5. Фоменко Т.Г., Бутовецкий В.С., Погарцева Е.М. Водно-шламовое хозяйство углеобогатительных фабрик. - М.: Недра, 1974. -272 с.

  6. Фоменко Т.Г., Благов И.С., Коткин А.М. Шламы, их накопление и обезвоживание. – М.: Недра, 1968.

  7. Самылин В.Н., Коновалова Т.Ф., Гураль В.Г. Повышение эффективности переработки крупнозернистых шламов обогатительной фабрики ЕКХЗ.- Сб. Обогащение полезных ископаемых, Киев, Техніка, 1986, № 36.

  8. Баландин С.М. Фильтрование крупнозернистых материалов. – М.: Недра, 1988.

  9. Смирнов В.А., Білецький В.С. Проектування збагачувальних фабрик. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2002.

2. ЕКОНОМІКА

ББК 65.291.93

Оксана БОНДАРЕНКО,

студентка магістратури спеціальності «Облік і аудит» Донецького державного університету управління

АНАЛІЗ ПРОГРАМНИХ ПРОДУКТІВ,

ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ОЦІНКИ

ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Постановка проблеми в загальному вигляді. Сучасні підприємства вимагають найновіших методів управління. Ухвалення управлінських рішень в умовах постійно змінного, динамічного середовища вимагає не тільки аналізу, оцінки і прогнозування внутрішнього розвитку підприємства, але і забезпечення відповідності між зовнішнім мікросередовищем, зовнішнім макросередовищем і результатами фінансово-господарської діяльності підприємства, що, у свою чергу, висуває високі вимоги до інформаційного забезпечення управління підприємством.

Узагальнення, систематизація і інтерпретація інформаційних потоків для ухвалення стратегічних управлінських рішень може забезпечити стратегічний облік, що є єдиною інформаційною системою, в якій формується інформація про чинники зовнішнього середовища, ведуться фінансовий, управлінський і прогнозний облік. У зв’язку з достатньо трудомісткою і тривалою аналітичною обробкою фінансово-економічної інформації інформаційно-аналітичне забезпечення позитивно позначається на оперативності отримуваних в процесі аналізу даних для поточного і стратегічного управління. Впровадження інформаційних технологій для проведення аналізу фінансового стану надзвичайно важливі для стабільної роботи сучасного підприємства.

Впровадження інформаційних технологій на підприємствах України припускає:

  • забезпечення аналізу впливу на досліджуваний об’єкт широкого круга внутрішніх і зовнішніх чинників, що сприяє підвищенню ступеня наукової обґрунтованості управлінських рішень, які приймаються на основі його результатів;

  • підвищення достовірності і надійності отриманих результатів фінансового аналізу;

  • створення можливостей для проведення комплексних аналітичних досліджень пов’язане з оперативною обробкою великих масивів вхідної аналітичної інформації;

  • підвищення системності фінансового аналізу, що обумовлене необхідністю чіткого визначення і формалізації аналітичних завдань при їх рішенні в автоматичному режимі [1].

Досягнення цієї мети важко здійснити без розробки і впровадження на Україні програмних продуктів, які використовуються при аналізі фінансової діяльності підприємств.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем використання програмних продуктів, при проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства в сучасних умовах велику увагу приділяють українські учені-економісти: Ситник В.Ф., Єрьоміна Н.В., російські учені: В.Палій, В.Ковальов, та білоруські - Н.Русак, М. Міхайлова-Станюта, що розробили методики розрахунку і аналізу показників з вибраним видом школи фінансового аналізу.

Проте недоліком більшості програм є їх обмеженість у використанні тільки фінансової звітності підприємства. Це негативно впливає на глибину аналітичних досліджень і аналітичні можливості таких програмних продуктів, значно знижує обґрунтованість висновків за наслідками такого дослідження. Тому програми повинні бути гнучкими щодо внесення доповнень, мати високий рівень сегментації, набір пропонованих методик аналізу і сервісних функцій, однаково розвинені засоби настройки, зручні функції імпорту даних, а також настроювання на галузеву специфіку. Необхідність ефективного рішення вказаних проблем визначає актуальність вибраної для розгляду теми.

Мета статті. Метою даної роботи є огляд порівняльних характеристик найбільш поширених на ринку систем автоматизації фінансового аналізу і можливість впровадження деяких програмних продуктів на підприємствах України.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні на ринку комп’ютерних програм є універсальні аналітичні програми і спеціальні, що використовуються в окремих галузях економіки. Більшість користувачів віддають перевагу універсальним комп’ютерним програмам унаслідок їх достатньо легкої настройки і адаптації до особливостей бухгалтерського обліку в різних галузях. Яскравими прикладами таких програмних продуктів є ІНЕК-АФСП, Audit Expert, БЕСТ-Ф. Серед спеціальних аналітичних програм досить відомими є ІНЕК-аналітик, ІНЕК-інвестор, Project Expert, які дозволяють здійснити розробку бізнес-планів і інвестиційних проектів, а також провести оцінку їх економічної ефективності.

Значні переваги серед них мають ті інформаційні системи, які дозволяють користувачеві змінювати алгоритми розрахунку показників, і навіть створювати власні методики зі своїм набором розрахункових показників. Це значно розширює рамки використання системи, але, з погляду розробників, значно ускладнює створення системи і, отже, підвищує її вартість [2, с. 311-314].

Порівняльні характеристики найбільш поширених на ринку систем автоматизації фінансового аналізу представлені в таблиці 1 [3].

Модуль «Фінансовий аналіз» системи «Галактика» (корпорація «Галактика») адресований керівникам і фахівцям фінансових служб. Основні завдання, що вирішуються в ньому, – оцінка фінансового стану підприємства і перспектив його подальшого розвитку з орієнтацією на підприємства всіх форм власності, у тому числі і з особливостями представлення звітності за міжнародними стандартами. Аналіз фінансового стану проводиться на підставі даних зовнішньої звітності, а також будь-якої іншої фінансової інформації.

Використання засобів модуля забезпечує підтримку комплексу завдань, пов’язаних з оцінкою фінансового стану підприємства: гнучка настройка показників для цілей обліку і аналізу, настройка і визначення критеріїв оцінки; вирішення задачі збору, побудови і фінансового аналізу звітності організації; різні варіанти методик розрахунку і аналізу показників; можливість роботи з індексами.

Таблиця 1. Порівняльні характеристики систем

автоматизації фінансового аналізу

Функціональні

можливості

Модуль

«Фінансовий аналіз»

«Галактики»

«БЕСТ-Ф»

«1-АФСП»

1

2

3

4

Імпорт початкових даних

З системи «Га­лактика», текстових файлів і електронних таблиць

З системи «БЕСТ-4»

З будь-яких облікових си­стем у форматі ТХТ

Перевірка взаємозв’язку початкових даних

Є

Є

Є

Зміна шаблонів введення початкової інформації

Можливо

Можливо

Можливо

Перетворення початкової інформації в інший стандарт фінансової звітності

Можливо

Неможливо

Можливо

Об’єм реалізованих (підго­товлених розробни­ками) методик аналізу (кількість аналітичних розрахункових показників)

Аналіз фінан­сового стану підприємства за методикою Ковальова і ін.

Аналіз струк­тури майна, платоспроможності, фінан­сової стійкості і ін.

Методик аналі­зу – 6; аналіз активів і пасивів аналітичного балансу, до­ходів і витрат, притоку і відтоку грошових коштів і ін.

Наявність реалізованих ме­тодик, затверджених офі­ційними органами

Немає

Є

Затверджених методик – 14

Настройка і зміна шабло­нів методик

Є

Є

Є

Можливість створення призначених для користувача методик

Є

Є

Є

Диференціювання результатів аналізу залежно від галузевої приналежності підприємства

Є

Є

Є

Представлення результатів аналізу в графічному вигляді

Є

Є

Є

Текстовий висновок за наслідками аналізу

Немає

Немає

Є

1

2

3

4

Інструменти експорту даних

Є

Є

Є

Інші

Продумана ідеологія системи, широкий діапазон можливостей. Не зовсім зручний графічний редактор, відносно висока вартість і складність системи

Зручний дові­дник функцій, велика кількість реалізованих функцій, зручний табличний редактор

Комплексна оцінка фінансового стану; графічний ро­лик, порівняння підприємств за показниками і рядками балансу, пошукова система, будь-яка кількість валют

Модуль «Фінансовий аналіз» системи «Галактика» володіє широкими функціональними можливостями. Він дозволяє модифікувати вже підготовлені розробниками шаблони аналітичних таблиць і створювати власні. У модулі передбачена перевірка взаємозв’язку показників і форм звітності, що сприяє зменшенню кількість помилок в початковій інформації і підвищенню якості результатів аналізу. Порівнянність і результативність показників також підвищується завдяки використанню в цій системі індексів. Проте слід відмітити, що модуль достатньо складний в експлуатації і відносно громіздкий, а ефективність його використання залежатиме від кількості методик, реалізованих розробниками у відповідній версії системи. Автономна експлуатація модуля «Фінансовий аналіз» (без інших контурів і модулів системи «Галактика») швидше за все буде економічно малоефективною із-за високої трудомісткості роботи і пристойної вартості.

Система БЕСТ-Ф (АРМ «Фінансового аналізу» компанії «Інтелект-Сервіс», Москва) призначена як для оперативного аналізу власної фінансово-господарської діяльності, так і для проведення незалежної зовнішньої експертизи і аналізу економічного стану підприємства з метою розробки стратегії його розвитку. Вона об’єднує можливості електронної таблиці і бази даних, може обробляти різну інформацію, яка або вводиться вручну або імпортується з текстового файлу, або завантажується із споріднених систем «БЕСТ-3», «БЕСТ-4» [3, з. 39].

Програма має два варіанти виконання: «Зовнішній аналіз» і «Внутрішній аналіз», спеціалізованих функцій, що розрізняються набором, і шаблонів аналітичних документів. Варіант «Внутрішній аналіз» володіє можливістю завантаження даних з програм «БЕСТ-3» і «БЕСТ-4» і виконує функції аналізу як публічної звітності, так і результатів внутрішнього обліку.

Програма складається з оболонки, набору настроєних шаблонів і збережених розрахунків, виконаних за шаблонами.

Комплекс настроєних шаблонів дозволяє застосовувати найбільш відомі методики аналізу вітчизняних і зарубіжних економістів або реалізувати власну. У системі спеціального аналізу реалізовані такі методики, як «Партнер», «Банкір», «Акціонер», «Банкрут». Методика «Банкрут» призначена для аналізу вірогідності банкрутства підприємства по зарубіжних методиках (модель Альтамана, Бівера, Копана і Гольдера і т.д.) і за допомогою критеріїв неплатоспроможності, що використовуються у вітчизняній практиці (коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами, коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності).

Також за допомогою закладених в програму методик, об’єднаних в систему комплексного аналізу, можна розрахувати такі показники підприємства, як структура майна, платоспроможність, фінансова стійкість, ділова активність.

Результати аналізу представляються як у вигляді аналітичних таблиць, так і у вигляді графіків [2, c.341].

Своєрідним еталоном для розробників аналітичних програм є розробки московської фірми «ІНЕК». Одним з представників систем є система «1С-АФСП». Як початкова інформація для фінансового аналізу вона використовує дані зовнішньої бухгалтерської звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів. Для забезпечення порівнянності даних у разі зміни в правилах і формах звітності в програмі реалізований механізм трансформації початкових форм в аналітичні форми, статті яких мають однаковий економічний зміст на будь-яку звітну дату. Крім того, користувач має можливість доповнювати початкову інформацію власними показниками, які згодом використовуватимуться при проведенні аналізу.

При роботі з програмою можна не тільки проводити фінансовий аналіз на основі розрахованих аналітичних таблиць і графіків, але і отримати автоматично підготовленою в текстовому вигляді докладний висновок з фінансового стану підприємства. Система готує також коротке резюме про фінансовий стан підприємства, що містить текст і графіки. Для оцінки фінансового стану підприємства в системі застосовуються «горизонтальний» і «вертикальний» аналіз пасивів і активів аналітичного балансу (відносні і абсолютні зміни в структурі майна і джерелах його формування); прибутків і збитків (фінансові результати); притоки і відтоку грошових коштів; ефективності, що характеризує рентабельність діяльності і прибутковість вкладень; платоспроможності (коефіцієнт покриття, проміжний коефіцієнт покриття, термінова і абсолютна ліквідність, коефіцієнт Бівера, інтервал самофінансування, показник Альтамана і т.д.); фінансовій стійкості (рівень власного капіталу, співвідношення позикового і власного капіталу, коефіцієнт покриття необоротних активів власним і довгостроковим позиковим капіталом).

На основі вибору і розрахунку ключових показників ефективності діяльності підприємства дається рейтингова оцінка аналізованого підприємства з віднесенням його до однієї з чотирьох груп:

- перша – високорентабельні підприємства,

- друга - підприємства із задовільним рівнем прибутковості,

- третя – підприємства, що знаходяться на межі фінансової стійкості,

- четверта – підприємства, що знаходяться в кризі.

При оцінці ефективності діяльності підприємства передбачена можливість порівняння досягнутих їм фінансових показників з рекомендованими значеннями.

Використовуваний в програмі «графічний» пакет дозволяє будувати графіки за будь-якими показниками, виводити (прибирати) діапазон рекомендованих значень, зберігати в базі і потім постійно використовувати відібрані графіки, передавати графіки в MS Word і Excel.

Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок, про те, що в умовах розвитку ринкової економіки необхідно організувати господарську діяльність відповідно до вимог об’єктивних економічних законів, якнайповніше використовувати переваги, закладені в різноманітних формах власності. Реалізувати ці можливості допоможуть фінансовий і економічний аналіз, а також системи, що базуються на сучасних інформаційних технологіях.

Висновки: проведений огляд порівняльних характеристик найбільш поширених на ринку систем автоматизації фінансового аналізу і можливості впровадження програмних продуктів на підприємствах України показав наступне:

1.Оперативність отримуваних в процесі економічного аналізу даних для поточного і стратегічного управління і можливість керівництва своєчасно реагувати на погіршення фінансового стану підприємства знаходяться в прямій залежності від наявності сучасних інформаційних технологій для проведення аналізу на підприємстві. Найбільш ефективною організаційною формою проведення економічного аналізу в умовах комп’ютеризації є створення автоматизованих робочих місць аналітиків.

2. В даний час на ринку комп’ютерних програм є універсальні аналітичні програми, яким віддають перевагу більшість користувачів, і спеціальні, що використовуються в окремих галузях економіки. Значні переваги серед них мають ті системи, які дозволяють користувачеві змінювати алгоритми показників, що розраховуються, і навіть створювати власні методики із своїм набором розрахункових показників. Найбільш прийнятними для використання в цьому плані є такі програмні продукти, як система БЕСТ-Ф, система «1С-АФСП», модуль «Фінансовий аналіз» системи «Галактика».

Таким чином, правильна організація облікової системи на підприємстві і впровадження системи стратегічного обліку власності як нового і перспективного напряму у всіх країнах з ринковою економікою, зокрема в Україні – гарантія ефективної і стабільної роботи підприємства.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Куперштейн В. И. Современные информационные технологии в делопроизводстве и управлении. – СПб.: БХВ – Санкт-Петербург, 1999. – 256 с.

2. Соколова Г.Н. Информационные технологии экономического анализа. М.: ЛТД, 2002. – 560 с.

3. Королев Ю.А. Системы для экономического анализа // Бухгалтер и компьютер. – 2003. - № 10 (49) – с. 35-43

4. Прокопенко И.Ф. Компьютеризация экономического анализа (теорія, практика). – К.: ЮНИТИ, 2001. – 412 с.

5. Федорова Г.В. Информационные технологии бухгалтерского учета, анализа и аудита. – М.: Омега – Л, 2004. – 304 с.

ББК 65.240

Тетяна МЕХЕДОВА,

ст. викладач, Донецький державний

університет управління

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ: КОНЦЕПЦІЯ,

НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ

На рубежі XX і XXI століть світова наукова думка сформувала принципово новий погляд на цивілізаційний прогрес. Нова парадигма розвитку на перший план висуває не нагромадження матеріальних благ, а розвиток людського по­тенціалу при збереженні навколишнього середовища. Люди­на, її потреби і розвиток визнаються основними передумова­ми прогресу, а отже, і змістом соціальної політики кожної держави.

Таким чином, нова соціальна політика України має формуватися з урахуванням не тільки реалій трансформаційного процесу й особливостей ринкової економіки, а передусім ви­ходячи з принципів людського розвитку, його цілей і критері­їв оцінки 4.

В Україні усвідомлення значення концепції людсько­го розвитку і, зокрема, доцільності використання його індикаторів для оцінки ефективності суспільного про­гресу загалом почало формуватися в 1992-1993-х роках. Проте ця ідея швидко знайшла втілення в науко­вих працях відомих вітчизняних науковців, таких як С. Бандура, Н. Борецької, Е. Лібанова, В. Скуратівського, О. Палія та ін. [1,4, 5, 6].

Водночас динамічний характер ринкових проце­сів, зниження рівня життя населення вимагає по­даль­шого теоретичного осмис­лення концепції людського розвитку. Безумовно, бажано було б знаходити певні риси цієї концепції і в практичних заходах, зокрема у документах стратегіч­ної спрямованості.

Перспективи світової економіки в ХХІ с. визначаються характером переходу країн до нового етапу розвитку продуктивних сил: від індустріальної стадії, де домінувало велике механізоване машинне виробництво, до постіндустріальної, де будуть переважати сфера послуг, наука, освіта і т. ін. Виробництво матеріальних благ, безумовно, збереже свою значимість, але його економічна ефективність буде визначатися, в першу чергу, використанням висококваліфікованих кадрів, нових знань, технологій і методів управління.

Таким чином, на перший план висувається спосіб виробництва і передачі знань і, власне, сама людина –її інтелектуальний потенціал. За розрахунками Всесвітнього банку, в складі національного багатства США основні виробничі фонди (будівлі, споруди, машини та устаткування) складають лише 19 %, природні ресурси – 5, а людський капітал 76 % 3. Тому все більша частина дослідників вважає людський капітал найбільш цінним ресурсом постіндустріального суспільства, набагато ціннішим, ніж природне або накопичене багатство. Вже зараз у всіх країнах людський (інтелектуальний) капітал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу. Відповідно посилюється увага суспільства до системи освіти як основи виробництва цього потенціалу.

Зростаюче значення людського капіталу в наші дні пов'язане з посиленням ролі освіти в економічному розвитку і з серйозними змінами у взаємодії суб'єктивного і об'єктивного чинників виробництва. Перетворення людського чинника на провідну і визначаючу продуктивну силу по відношенню до речовинного чинника відбувається з середини ХХ ст. ще і тому, що зменшився часовий лаг, тобто різниця в кількості років, необхідних для зміни технологій і підготовки кадрів для них. Раніше радикальні технічні зміни в суспільному виробництві відбувалися приблизно через 35-40 років, а тому знань, отриманих у вузах, вистачало майже на все подальше трудове життя фахівця і для навчання було достатньо в середньому 6-8 років. У сучасних же умовах середній період оновлення технологій і техніки скоротився до 4-5 років, а в найбільш розвинених галузях - до 2-3 років, причому необхідність оновлення диктується не стільки фізичним, скільки моральним старінням. А терміни підготовки кваліфікованих працівників зросли до 12-14 і більше років [2].

У XIX - першій половині XX с. від переважної більшості професіоналів було потрібно в першу чергу міцно засвоїти певний круг знань, навиків і умінь, чітко виконувати свої обов'язки відповідно до певних правил. Що стосується сучасного виробництва, то його ефективність у вирішальній мірі залежить від ініціативи і творчого ставлення до справи всіх його учасників - робітників, інженерів, менеджерів. Кожний з них повинен не тільки виступати кваліфікованим користувачем технічних пристроїв і технологій, які безперервно оновлюються і удосконалюються, але і постійно брати участь в їх вдосконаленні, шукати принципово нові, все більш плідні технічні, організаційні, економічні і соціальні рішення.

До найважливіших сучасних економічних закономірностей, властивих більшості країн, відноситься інтелектуалізація економічного і взагалі соціального життя. Проявляється цей процес двояко: зростає не тільки роль таких галузей соціальної сфери, як освіта і наука, але і значення інтелектуальної діяльності усередині інших галузей господарства. Обидві тенденції сприяють формуванню і вдосконаленню освітнього, професійного, наукового і духовного потенціалу суспільства і є найважливішими чинниками соціально-економічного розвитку.

Людський капітал в умовах ринку - це індивід і його здібності до праці. Оскільки здібності до праці мають властивість накопичуватися, соціальні складові (демографічні, характеристики фізичного і психічного здоров'я, освіта і виховання, культура) також мають капітальну природу, бо вони визначають ступінь затребуваності індивіда на ринку праці. Кількість вкладень (інвестицій) в людський капітал, тобто в забезпечення здоров'я, освіту і культуру, прямо впливає на зростання продуктивності праці і одержувані доходи працівника. У свою чергу це веде до зростання суспільного багатства, тобто економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності країни.

Недостатнє врахування елементів людського капіталу негативно впливає на економічне зростання. Наприклад, загальновизнано, що високий рівень освіти і професійної підготовки є чинником зростання економіки, скорочує розрив між попитом і пропозицією різних видів праці. Крім того, сучасність висуває все більш жорсткі вимоги до якості людського капіталу.

Зменшення значення чинника освіти сьогодні може викликати серйозні витрати для держави на перспективу: погана освіта і низька кваліфікація різко знижують шанси працівника на ринку, збільшують вірогідність попадання в розряд низькодоходних категорій населення, а значить, вимагають вищої частки державних витрат.

Оскільки в умовах ринку робоча сила стає товаром і отримує якісну визначеність людського капіталу, вона приносить особистий прибуток, будучи використана у виробництві як його чинник. Відомо, що усі економічні ресурси (людські, природні, фінансові), що є чинниками виробництва, приносять прибуток. Формою прибутку при застосуванні людського капіталу стає його особистий прибуток, що визначається, з одного боку, якістю самого фактора виробництва, а з іншого – об’єктивними економічними стосунками людей у процесі відтворення, які, в свою чергу, визначаються відносинами власності. Таким чином, перехід до нового типу економічної системи припускає неминучу зміну механізму використовування факторів виробництва, що ставить на порядок денний питання про перетворення соціальної природи багатства (відносин власності) та методів створення ринку.

Проте у трансформаційній економіці, де ще відсутній чіткий господарський механізм раціонального використовування виробничих ресурсів, можуть виникнути протиріччя між цілями реформ та реальним рівнем добробуту індивіда. З іншого боку, дійсно ринок створює можливості для розвитку приватної ініціативи і отримання відповідного особистого прибутку, що в сукупності гарантує рівновагу економіки, економічний розвиток та високий рівень використання ресурсів. Звідси витікає задача держави в умовах перехідної економіки: забезпечити оптимальне використання факторів виробництва і створити таку систему перерозподілу, яка б максимально ефективно забезпечувала участь індивіда у формуванні та використанні суспільного багатства. Ця система буде гарантувати визначений рівень життя кожній конкретній людині.

Концепція людського розвитку стала основою пер­шої Доповіді про світовий людський розвиток 1990 ро­ку (ці доповіді нині щорічні). Вона трактує людський розвиток як мету та критерій суспільного прогресу, як засіб збільшення доходу, що набуває цінності лише тоді, коли реально впливає на добробут людей 4. Людський розвиток визначається як процес зростання людських можливостей - людина має прожити довге життя, не хворіти, бути освіченою, користуватися політич­ними та економічними свободами, правами людини, суспільною повагою до особистості.

За основну мету розвитку визнається стале зростання якості життя всього населення. За минулі 30 років темпи економічного зростання недостатньо співвідносилися з поліпшенням таких найважливіших показників розвит­ку, як політична та соціальна стабільність, освіта, трива­лість життя, дитяча смертність, тендерна рівність тощо.

Пріоритети людського розвитку протидіють нестри­мній погоні за виробництвом ВВП і споживанням, сприяють укоріненню поміркованого ставлення до природи, збереженню та відновленню довкілля. Людсь­кий розвиток, який має за мету забезпечення гідного життя для всіх людей, сприяє подоланню бідності, а от­же, подоланню нерівності, становленню і розвитку де­мократії, збереженню соціальної та політичної стабіль­ності в суспільстві.

Концепція людського розвитку приділяє пильну увагу взаємозв'язкам різних поколінь, зокрема прийнятності сучасного способу життя та доцільності його передачі майбутнім поколінням. Оскільки справедливість стосо­вно різних поколінь має супроводжуватись і справедли­вістю в межах одного покоління, істотні структурні зру­шення виробництва та споживання в світі можуть стати необхідною передумовою будь-якої життєздатної стра­тегії поступального розвитку.

Визначальною тезою концепції людського розвитку є положення стосовно того, що "люди не потребують безкінечно високого доходу для забезпечення гідного рівня життя". Вищий дохід загалом сприяє розширен­ню людського вибору, але цей вплив знижується зі збі­льшенням доходу згідно з принципом зменшення його корисності.

Концепція людського розвитку пропонує основні на­прями дій щодо оптимізації зв'язку між економічним зро­станням і людським розвитком у практичній політиці:

1) збільшення інвестицій в освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку, що сприятиме реалізації здіб­ностей людини та її участі у виробництві та розподілі благ;

2) справедливіший розподіл доходів і національного багатства, що забезпечуватиме матеріальну базу розви­тку широких верств населення і протидіятиме концент­рації ресурсів у нечислених груп;

3) збалансованість соціальних витрат та зміцнення економічної бази соціальної сфери, диверсифікація джерел її фінансування;

4) розширення можливостей людей здійснювати свій вибір у політичній, соціальній та економічній сферах, передусім тих груп населення, які з різних причин мали обмежені можливості (жінки, мігранти, етнічні менши­ни).

Людський розвиток може трактуватися і стосовно зростання здібностей людини, її спроможності досяга­ти визначеної мети. Формування здібностей залежить від використання наявних економічних, соціальних та політичних можливостей, які надає соціальне і природ­не довкілля, від доступності необхідних ресурсів тощо. Звісно, матеріальні ресурси є саме засобом, хоча і дуже важливим, людського розвитку, тоді як результат вико­ристання цих ресурсів, його віддзеркалення у сформо­ваних людських здібностях, є кінцевою метою.

Таким чином, у фокусі людського розвитку знахо­дяться людина, її потреби та розвиток. Концепція ви­значає задоволення не тільки фізичних, а й духовних потреб людини. Розвиток означає постійне розширен­ня можливостей для задоволення потреб. Але ще важ­ливішою категорією цієї концепції є поняття "вибір", тобто існування широких можливостей реалізації власних здібностей кожною людиною за вільного вибо­ру своїх цілей, максимального заохочення з боку держа­ви - це основна ідея людського розвитку; вона значно ширше охоплює всі грані співіснування та співпраці людини і держави, ніж інші концепції соціально-еконо­мічного розвитку.

Аналіз сучасного рівня людського розвитку та сфор­мульована концепція визначають чотири пріоритетні напрями людського розвитку в Україні:

- підвищення ролі кожної окремої людини в суспільст­ві, розширення її можливостей власною волею вирі­шувати свою долю, тобто приймати рішення і нести за нього відповідальність;

- забезпечення соціальної справедливості стосовно ко­жної людини - в розподілі доходів та оплаті праці за­лежно від її якості, інтенсивності та кількості, в досту­пі до освіти, до послуг охорони здоров'я, до роботи, до соціальних благ;

- досягнення повної продуктивної зайнятості, яка на відміну від сучасного стану забезпечувала б не тільки соціальний статус, а й добробут працівників, стиму­лювала б легальну ефективну діяльність, а не орієнта­цію на тіньову економіку;

- досягнення екологічної безпеки, що передбачає два напрями: по-перше, ліквідацію наслідків Чорнобиль­ської катастрофи та наслідків нераціонального вико­ристання природних ресурсів, по-друге, розробку комплексу заходів, які унеможливлять повторення у майбутньому будь-яких техногенних катастроф.

Базисним принципом концепції людського розвитку є не постійне надання злиденним верствам і країнам гу­манітарної допомоги, а стимулювання їхнього розви­тку, підвищення їхньої ролі в суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень стосовно своєї долі, але одночасно й посилення відповідальності за прийняте рішення і його виконання. Будь-яка серйозна трансформація суспільс­тва, в сфері економіки чи політики, неможлива без ак­тивної підтримки з боку населення.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. – Донецьк, 2001.

  2. В.Щетинин. Человеческий и вещественный капитал: общность и различие // МЕ и МО, 2003 № 8, с.55-61.

  3. И.Майбуров. Эффективность инвестирования и человеческий капитал в США и России // МЕ и МО. № 4. 2004 с.3-13.

  4. Лібанова Е. Л. Ринок праці та соціальний захист. – Київ., 2004. – с. 11.

  5. Соціальні пріоритети ринку праці: методологія, практика, шляхи забезпечення / За ред. С.І.Бандури. – К., 2001.

  6. Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 200 с.

ББК 65.291.3

В’ячеслав ЛЯШЕНКО,

кандидат економічних наук, завідуючий сектором

організаційних структур ринкової економіки Інституту економіки промисловості НАН України, м. Донецьк

Сергій ЛЯШЕНКО,

бакалавр з економіки Донецького Національного

технічного університету

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

СТРАТЕГІЧНОГО МАРКЕТИНГУ

Застосування стратегічного підходу до маркетингової діяльності фірм - не просто данина управлінській моді, що своїм розголосом та багатообіцяючими результатами захоплює підприємців, а нагальна життєва потреба останніх, яку, до речі, вже по-справжньому відчувають національні виробники. Однак саме поняття «маркетингова стратегія» відлякує менеджерів своєю невизначеністю, багатоваріантністю, складністю і довготерміновістю розробки, відсутністю прямої залежності між наявністю стратегії та результатами діяльності. І це обумовлено не тільки суб'єктивними моментами, а й такими об'єктивними чинниками як, зокрема, неадекватна очі­куванням ефективність операційно-матричної практики стратегічного аналізу та розробки стратегії на основі типових варіантів. Цю проблему висвітлено у роботах низки іноземних та вітчизняних авторів [1-5].

Метою статті є визначення сучасних тенденцій у формуванні маркетингових стратегій та їх ролі у процесі стратегічного планування виробництва фірми.

Зважаючи на велику кількість маркетингових стратегій зупинимося на більш детальних характеристиках деяких з них: маркетингова стратегія конкурентних переваг за М. Портером [5;6]; стратегія росту фірми за Ф. Котлером [2]; стратегія «Блакитних океанів».

М. Портер - дослідник конкуренції та конкурентних стратегій зі світовим ім’ям. Сутність маркетингової конкурентної стратегії він розкриває через поняття конкурентної переваги. М.Портер відкрив два джерела конкурентної переваги: 1) відмінність ринкової пропозиції фірми від конкурентів; 2) нижчі порівняно з конкурентами витрати. Відповідно до джерел конкурентної переваги виділяють два основні різновиди маркетингових конкурентних стратегій: стратегія диференціації; стратегія цінового лідерства.

Сутність стратегії диференціації - в створенні такої ринкової пропозиції, яка відрізнялася б від конкурентів. Джерелами диференціації за М. Портером [5], можуть бути: товарна, сервісна, іміджева диференціація або диференціація персоналу. Н.В. Куденко [1] пише, що нині вельми істотним джерелом диференціації є упаковка. На ринку України ми знаходимо чимало прикладів стратегії диференціації саме за упаковкою. Тому він виділяє диференціацію упаковки. Товарна диференціація означає створення позитивних відмінностей у товарі фірми порівняно з конкурентами. Основою товарної диференціації є товарні інновації. Товарна диференціація – перший і головний напрямок пошуку позитивних відмінностей. Але з розвитком ринку розбіжність у показниках товарної диференціації поступово зменшується, а тому відбувається пошук інших джерел диференціації, наприклад, диференціація упаковки – пошук відмінностей в упаковці товару. В Україні виробники різних товарів часто акцентують увагу споживача на упаковці.

Сервісна диференціація – напрямок, який вдало доповнює товарну диференціацію. Передбачає пошук і створення позитивних відмінностей у сервісному обслуговуванні споживачів фірми. Здійснюється за наступними напрямками: доставка товару до місця споживання; установка та монтаж товару; навчання споживача роботі з товаром; безкоштовні консультативні послуги, пов’язані з товаром; швидкісний та якісний ремонт.

Диференціація персоналу передбачає ввічливість, делікатність, увагу, відповідальність комунікабельність. Дуже важлива у сфері послуг.

Іміджева диференціація передбачає формування відмінного позитивного іміджу фірми як джерела її конкурентної переваги. Реалізується через такі засоби як символіка фірми, співпраця із засобами масової інформації, створення певної атмосфери, організація та проведення «подій».

Сутність стратегії цінового лідерства в досягненні найменших витрат по цільовій галузі, що є підставою для встановлення найнижчих цін. Найважливіше джерело цієї стратегії – економія на масштабах виробництва. Але не обов’язково мати велику частку ринку для реалізації стратегії цінового лідерства. На цей випадок М. Портер виділяє наступні джерела зниження витрат: спрощення товару – усунення надлишкових властивостей товару; використання дешевих матеріально-технічних ресурсів; інновація процесу виробництва (автоматизація, комп’ютерізація); застосування дешевих трудових ресурсів(особливо у трудомістких галузях). Наприклад, розміщення виробництва в країнах з низькооплачуваною працею.

У ході конструювання стратегії росту фірми Ф. Котлер виділяє три рівні аналізу при розробці маркетингової стратегії: «возможности, которыми фирма может воспользоваться при нынешних масштабах деятельности (возможности интенсивного роста)…возможности интеграции с другими элементами маркетинговой системы отрасли (возможности интеграционного роста)…возможности, открывающиеся за пределами отрасли (возможности диверсификационного роста)»[2, с. 53]. Дані про конкретні можливості зростання по кожному з цих шляхів дає таблиця 1.

Інтенсивний ріст виправдовує себе лише в тих випадках, коли фірма не повністю використовує можливості поточних товарів та ринків. Для виявлення можливостей інтенсивного росту Ф. Котлер рекомендує користуватися матрицею І. Ансоффа. Існує три основні різновиди інтенсивного росту: поглиблення на ринок - пошук фірмою шляхів збільшення збуту своїх товарів на існуючих ринках за допомогою більш агресивного маркетингу; розширення меж ринку – спроба фірми збільшити збут захоплюючи нові ринки вже існуючими товарами; розвиток товару – спроба фірмою збільшити збут за рахунок створення нових або удосконалення старих товарів для вже існуючих ринків.

Таблиця 1. Основні напрямки можливостей росту

Інтенсивний ріст

Інтеграційний ріст

Дивесифікаційний ріст

Поглиблення

на ринок

Регресивна

інтеграція

Концентрична

диверсифікація

Розширення

меж ринку

Прогресивна

інтеграція

Горизонтальна

диверсифікація

Розвиток товару

Горизонтальна

інтеграція

Конгломератна

диверсифікація

Інтеграційний ріст на думку Ф.Котлера виправданий в тих випадках, коли у сфери діяльності міцні позиції і коли фірма може отримати додаткові вигоди за рахунок переміщення в рамках галузі назад, вперед або по горизонталі. Регрессивна інтеграція – спроба фірми отримати більш жорсткий контроль над своїми постачальниками. Наприклад, металургійний комбінат може придбати вугільну шахту. Прогресивна інтеграція – спроба фірми отримати більш жорсткий контроль над системою розподілу свого продукту. Горизонтальна інтеграція – спроба фірми отримати більш жорсткий контроль або отримати у власність своїх конкурентів.

Диверсифікований ріст виправдовується, на думку Ф. Котлера, в тих випадках, коли галузь не дає фірмі можливостей для подальшого зростання або коли можливості зростання за межами цієї галузі значно привабливішими. Диверсифікація водночас не означає, що фірмі необхідно хапатися за будь яку можливість. Компанія має виявити для себе напрямок, в якому вона знайде застосування для свого досвіду, зможе виправити свої недоліки.

Існує три різновиди диверсифікації: 1) концентрична диверсифікація – поповнення своєї номенклатури виробами, які з технічної точки зору схожі на існуючі товари фірми. Ці товари зазвичай спрямовані на нові класи споживачів. Наприклад, випуск виробниками безалкогольного пива; 2) горизонтальна диверсифікація – поповнення своєї номенклатури виробами, які з технічної точки зору не зв’язані з продукцією, яку підприємство випускає нині, але вони можуть зацікавити вже існуючих клієнтів. У випадку з виробниками пива це можуть бути супутні продукти: сухарики, чіпси; 3) конгломератна диверсифікація – поповнення своєї номенклатури виробами, які не мають жодного відношення ні до існуючих товарів, ні до технологій, ні до клієнтів. Освоєння нових сфер діяльності.

Аналіз сучасного маркетингу, який було проведено в роботах [13; 14], дозволяє виділити деякі тенденції його розвитку. Кожного року виходить з друку велика кількість робіт. Кожна з яких має новітні концепції та ідеї, дає раціональні рекомендації та новітні погляди, які в сукупності формують тенденції розвитку стратегічного маркетингу.

З кожним роком все більше уваги при розробці стратегії приділяється споживачам: "орієнтованість на споживачів - змішення центру уваги з частки ринку, прибутку, конкурентів на споживача як джерела конкурентної переваги , прибуткової діяльності, лідерства на ринку" [13, с. 33].

Все більш важливим фактором успішності маркетингової стратегії визнається комплексний підхід до її формування - інтегрованість маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, досліджень і розробок. А впровадження функціональних стратегій в загально корпоративну навпаки відходить на другий план. Т. Циганкова [13] називає це " міжфункціональна інтеграція стратегічного процесу".

Наступною тенденцією розвитку стратегічного маркетингу є його довготермінова орієнтованість - "збільшення часового горизонту стратегічного планування з орієнтацією на майбутні (ще не існуючі) ринки та тенденції розвитку галузей" [13]. Найбільш відомою тут є, наприклад, концепція Г.Хемела та К.Прахалада [7]. Більшість авторів підтримує інтелектуалізацію стратегічного процесу, яка означає відхід від операційно-матричного підходу та готових моделей стратегій й збільшення ролі знань в генеруванні стратегічних ідей. Тобто розробка стратегії повинна відбуватися не "за підручником" а на основі власної інновації. Такою є стратегія блакитних океанів. Вона спрямовує фірму на пошук інновацій, але сутність цієї інновації є здобутком лише цієї фірми.

Для сучасного стратегічного маркетингу також характерна демократизація розробки та реалізації стратегій, тобто залучення співробітників усіх рівнів до стратегічного процесу. Це збільшує зацікавленість працівників в результаті та сприяє підвишенню іноваційності в розробці стратегії бо працівники фірми дуже часто мають що запропонувати для підвищення ефективності діяльності. Це підтверджує й А. Кредисов: "посилюється увага до організаційної культури а також до різних форм демократизації, участі рядових робітників у прибутках та управлінні." [14]. Поряд з інтелектуалізацією стратегічного процесу йде й його комп’ютеризація, а саме перехід від традиційного використання комп'ютерів для обробки даних до побудови моделей майбутніх стратегій, використання комп'ютерних експертних систем на всіх стадіях формування маркетигової стратегії. Майбутнє стратегічного маркетингу також пов'язане з глобалізацією, з прискоренням процесу інтернаціоналізації виробництва, з переходом до інформаційного суспільства, в якому прибуток організації зростає не шляхом спеціалізації окремих функціональних навиків, як це було властиво індустріальному суспільству, а завдяки гнучкості і інтегрованості бізнес процесу.

Таким чином можна констатувати, що в теорії і практиці стратегічного маркетингу відбулися істотні зміни. Сучасна наука вивчає їх, а також пов’язані з ними тенденції, доповнюючи існуючі теорії та вдосконалюючи практику. В Україні на розвиток стратегічного маркетингу можуть впливати особливості перехідного періоду.

Новаторську, порівняно з операційно-матричною практикою розробки стратегій, концепцію розвитку бізнесу запропонували Г. Хемел та К.К. Прахалад. Вони стверджують, що перспективи фірми залежать від лідерства не на функціонуючих, а на майбутніх ринках, які ще не існують, але їх необхідно уявляти вже сьогодні і створювати навіть протягом п'яти, десяти і більше років. Концепцію було названо "інтелектуальним лідерством". При цьому в центрі уваги автори поставили споживача: маркетингові зусилля не повинні обмежуватися задоволенням існуючих запитів, а мають бути спрямовані на розробку і пропозицію такого продукту, про який споживач ще не знає. Інакше кажучи, варто задовольняти не просто примхи споживача, а формувати його потреби, створюючи для себе ринок.

Основними умовами досягнення інтелектуального лідерства автори вважають вміння використати "базові функціональності продукту", тобто потенційні можливості розвитку та нового використання продукту, а також "ключові компетенції" - знання і навички людей, які значно ширші за їхні посадові обов'язки. Відмовившись від традиційної термінології стратегічного планування, вони запровадили нові поняття "стратегічні наміри", що співзвучні цілям, та "стратегічна архітектура" - поява обрисів майбутньої галузі по мірі її створення.

Сильними моментами цієї концепції можна вважати твердження про те, що бізнес є динамічним рухом вперед; доведення того, що конкурентоспроможність створюється в масштабі всієї компанії, до того ж усім колективом і насамперед керівництвом, які одностайні щодо обраного шляху розвитку (це докорінно відрізняється від постулата М. Портера, що конкурентоспроможність фірми залежить від "вирішальної ланки" в ланцюгу створення споживчих цінностей). Недоліками цієї концепції є її виключна орієнтація на майбутнє (а як розвивати бізнес сьогодні?), категоричність щодо необхідності досягнення лідерства (а що ж робити послідовникам?) та обмеженість застосування стратегії високотехнологічними галузями і глобальним бізнесом.

Представники консалтингового бізнесу М. Тресі та Ф. Вірсен запропонували компаніям при розробці маркетингової стратегії ідентифікувати власні параметри, які є найбільш привабливими для існуючих споживачів, тобто визначити власну унікальну цінність та перетворити її на довгострокову стратегію. Для цього автори запропонували три напрями створення цінностей (нагадує типові стратегії М. Портера): вдосконалювати виробничі процеси, або продукцію, або систему обслуговування клієнтів. При цьому (як і у М. Портера) має бути обраний тільки один напрям створення цінності, інакше, на думку авторів, фірма заплутається в напрямах процесу удосконалення. Цій концепції властиві логічність, простота і доцільність в сучасних умовах концентрації, коли йдеться про проблеми створен­ня цінності для споживача. Проте відверто даються взнаки і недоліки - необхідність "спеціалізації" при створенні бодай хоч одного виду цінностей, загроза можливості помилкового вибору напряму стратегії, а також неадекватність загального ставлення авторів до конкуренції як до боротьби, де лише переможець отримує все. Незважаючи на недостатню опрацьованість рекомендацій, М. Тресі та Ф. Вірсема стали авторами теорії цінності, яка, безумовно, вдосконалюватиметься в майбутньому.

Принципово новий підхід до створення стратегії запропонував А. Сливоцький [15]. Працюючи в консалтинговому бізнесі, автор помітив, що у ринкових лідерів, які мають велику частку ринку, прибутковість діяльності різко знижується, що призводить до зниження і акціонерної вартості. Натомість малі і середні фірми, що не входять у топ-рейтинги, стають більш прибутковими, ніж їхні великі конкуренти. Це і слугувало відправною точкою для переосмислення дієвості існуючих технологій створення стратегій. Автор дійшов висновку, що капітал залишає економічно застарілі ділові моделі і рухається до нових, які найкраще відповідають вимогам клієнтів та примножують капітал виробника. Він переконливо доводить, що фокусом сучасної моделі бізнесу стає споживач, який опосередковано керує зростанням капіталу компанії, а не рівнем виробничих технологій, як це було десятиріччя тому.

Згідно з концепцією А. Сливоцького, для побудови ділової моделі потрібно зробити правильний вибір у кількох вимірах. І якщо елементи ділової моделі відповідатимуть основним пріоритетам клієнтів, то така модель матиме успіх. Проектування бізнесу компанії включає чотири стратегічних елементи: вибір споживачів; забезпечення винагороди за власну діяльність; стратегічний контроль; вибір масштабу діяльності. При цьому важливим є постійне зіставлення елементів один з одним для забезпечення функціонування ді­лової моделі як єдиного цілого. Для формалізації і полегшення процесу розробки ділової моделі А. Сливоцький пропонує низку питань, які допоможуть менеджерам у відборі найважливіших елементів моделі.

Концепція квантово-економічного аналізу (КЕА) А. Шнейдера, Я. Кацмана та Г. Топчишвілі. КЕА оби­рає не тільки інший підхід до аналізу минулого, але й надає можливість по-новому оцінити стратегічну перспективу розвитку компанії. Більш детально її буде розглянуто у наступній главі [16]. Минуле в КЕА оцінюється не за даними бухгалтерської інформації, а з точки зору еволюції компанії з урахуванням продукції, що випускається, технології її виробництва та масштабів діяльності. Таким чином, автори обрали три виміри для оцінки перспективності стратегії (проекту): компанія (виділено три етапи її еволюції); товар як технічна система (чотири етапи розвитку); ринок (п'ять етапів розвитку). Етапи еволюції компанії розділено за доступом компанії до інвестицій: І етап - до 3 млн дол. США; II етап - 10-100 млн дол.; III етап - 100-200 млн дол.

Еволюція товару як технічної системи розбита на наступні 4 етапи:

І – поява принципово нової продукції. В неї ще нема кола покупців, та сама продукція ще не готова до реалізації. Наприклад перший автомобіль чи літак братів Райт.

ІІ – етап настає тоді, коли з’являється мінімальне функціональне ядро товару. На цьому етапі система росте пропорційно вкладеному в неї капіталу. Наприклад, це комп’ютери на початку 90-х років 20 ст.

ІІІ – етап на якому „потенційно можливі ресурси підвищення продуктивності вичерпані і за допомогою допоміжних пристроїв продукт доведено до максимуму можливої продуктивності і зручності” [16]. Тобто це товар, суттєве вдосконалення якого неможливе. Це і давно відомий кувшин і комп’ютерна „миша”.

IV – етап на якому товар змінює деякі свої характеристики з метою пристосування до визначенної ніші (наприклад, одноразовий посуд), моральні обмеження в суспільстві. На цьому етапі важлива роль випадає дизайнерам.

Еволюція ринку складається з 5 етапів: 0 – ринок ентузіастів, для яких спробувати щось нове – хобі. Наприклад, ринок перших автомобілів, або перших користувачів Інтернету; І – ринок на якому вже з’явилися перші звичайні покупці; ІІ – на ринок масово починають входити нові покупці (часто покидаючи попередній). Це стан автомобільного ринку 20-х років в США, або сучасний стан Інтернету; ІІІ – ринок на якому усі потенційні покупці вже користуються пропозицією даного ринку. Приріст числа покупців відбувається лише з приростом населення; IV – ринок на якому відбувається відтік споживачів в зв’язку з появою нового ринку. Пояснімо на прикладі: на цей етап перейшов ринок кінного транспорту після того, як ринок автомобілів перейшов на другий етап. Основна ідея КЕА полягяє в тому, що важливі не рівні еволюційного розвитку продукту, компанії і ринку самі по собі, а правильне поєднання цих рівнів.

Як можна побачити з матриці, яку наведено нижче, згідно з методологією КЕА успішними можуть бути лише 15 полей з 60 або 25%. Тобто ефективно діяти на ринках першого та другого єтапів можуть лише компанії першого та другого рівнів. Компанії третього рівня знадобиться створити дочірне підприємство першого або другого рівня. На ринку ж 4 і 5 етапів може діяти лише компанія 3 рівня, адже капіталів компаній 2 та 1 рівнів недостатньо (рис. 1). Метою КЕА за висловом авторів є те, що «відсікаючи проекти, приречені через неправильне еволюційне поєднання їх складових частин (а таких більшість), КЕА підвищує вірогідність успіху інвесторів, менеджерів і бізнесменів за рахунок того, що залишає їм нечисленні тунелі, а не суцільні тупики. Але оступитися можна і в тунелі» [16, с. 121].

Процес КЕА логічно поділяється на наступні етапи:

І (аналіз) - необхідно не тільки оцінити технічні переваги продукту, колектив і ресурси компанії, розмір ринку з його динамікою, а й визначити еволюційну стадію розвитку кожного з цих компонентів;

II (порівняння з еталоном) - можливе (визначене фірмою) поєднання еволюційних рівнів розвитку продукту, компанії і ринку порівнюється з розробленою матрицею дозволених поєднань;

III (отримання результату) - якщо отримана комбінація є дозволе­ною, то проект може стати успіш­ним; в іншому випадку проект не має потенціалу успіху в силу еволюційної несумісності ключових компонентів.

Останнього часу в таких вітчизняних журналах як «Експерт» та «Компаньйон» почали з’являтися статті, присвячені стратегії «Блакитних океанів» (БО). Автором цієї стратегії є Чан Кім – професор стратегії і міжнародного менеджменту. Стратегія БО – новий підхід, який пояснює засоби створення нових індустрій, нових можливостей для розвитку та нових ринків. Основа цієї стратегії – теорія реконструкції. Її сутність в наступному: прямуючи шляхом конкурентної боротьби, ми аналізуємо середовище, конкурентів, позиціювання. Це структуралістський підхід. Реконструкція – це аналіз альтернативних індустрій, наприклад, чому люди йдуть в кіно, а не в цирк. На думку авторів стратегії БО «тільки таким шляхом можна змінити ринкову структуру і створити умови, в яких правила звичної конкурентної боротьби втрачають свою актуальність»[18].

Рис. 1. Стратегічна матриця КЕА.

Як і в КЕА в стратегії БО значна роль приділяється аналізу минулого. Ця стратегія і виникла як результат цього аналізу: «Аналізуючи дані, дослідники знайшли деяку послідовність стратегічного мислення, яке передувало створенню нового ринку або індустрії. Це і було названо стратегією блакитного океану»[17]. Схожі і приклади, які наводять автори обох концепцій: це діяльність Г.Форда по створенню ринку автомобілів. В КЕА це товар другого рівня на ринку другого етапу, а в стратегії БО – це - блакитний океан. Червоний океан – це звичайна арена конкурентної боротьби. Але Червоний океан виступає й джерелом ресурсів для створення блакитного. Для успіху стратегії необхідно: участь усіх співробітників в стратегічному процесі; розуміння причин вибору тих чи інших рішень; розуміння того, що очікується від співробітників.

В статті [17] наводиться наступний порівняльний аналіз стратегій блакитного та червоного океанів (рис 2).

Рис. 2. Порівняння стратегій червоного та блакитного океанів.

Стратегія БО володіє трьома важливими якостями: 1) фокусування – фірма має бути кращою хоча б в чомусь одному; 2) відмінність – компанія повинна запропонувати те, чого нема в її конкурентів; 3) фірма має мати девіз, який відображає її фокус та відмінність.

Стратегія блакитного океану - це постійний рух з червоних океанів до блакитних. Щоб ухилитися від конкурентної боротьби, необхідно мати фокус, мати відмінність від конкурентів та цікавий девіз. Поки вони унікальні нетреба шукати нових блакитних океанів, треба максимально використати існуючі можливості. Як тільки конкуренція в океані посилюється, пропозиція перевищує попит, необхідно починати пошук нового блакитного океану.

Як класичні так і сучасні маркетингові стратегії не є вичерпними. Вони носять лише рекомендаційний характер, а тому для успішного їх застосування необхідно не лише зробити аналіз середовища, конкурентів й обрати відповідно ним маркетингову стратегію, необхідно проаналізувати досвід попередників, які вже опинялися в схожих ситуаціях і використовувати для аналізу якомога різноманітніші методики, а не зосереджувати ся на одній.

Зробивши аналіз маркетингових стратегій на підприємствах можна зробити наступні висновки.

1. В результаті аналізу виявлено необхідність паралельного застосування як матричного аналізу, так і безпосередньо самих маркетингових стратегій. Матричний аналіз повинен використовуватися лише як складовий елемент маркетингового стратегічного аналізу, а не замінювати його. З іншого боку, в роботах деяких сучасних авторів спостерігається відхід від методики матричного обґрунтування стратегій та поділення мар­кетингового процесу на операції. Взагалі, будь який аналіз може бути зведено до матриці. Це спростить розуміння його результатів та прискорить стратегічний процес, але може призвести до втрати важливих даних.

2. В умовах українського ринку можливе використання як класичних маркетингових стратегій так і сучасних розробок. У випадку з класичними стратегіями можна навести наступні приклади: диференціювання за упаковкою (стратегії за М.Портером); інтеграційне зростання, наприклад, поєднання шахт, коксових заводів, металургійних підприємств у фінансово-промислові групи; диверсифікація продукції(стратегії за Ф.Котлером).

3. Більшість авторів при розробці стратегії приділяє велику увагу конкуренції. Це концепції стратегічних матриць, конкурентні стратегії М.Портера, стратегії Ф.Котлера. Але сучасні стратегії спрямовані на формування майбутніх ринків, на яких можна ухилитися від конкурентної боротьби. На думку цих авторів, коли компанія зосереджується на конкурентній боротьбі, вона втрачає можливості виходу на ці ринки, або блакитні океани. Основною умовою виходу на ці ринки є інновативність.

4. Ключовими тенденціями розвитку стратегічного маркетингу, в тому числі міжнародною, є: орієнтованість на споживачів, міжфункціональна інтеграція стратегічного процесу, довготермінова спрямованість, інтелектуалізація та демократизація процесу створення та реалізації стратегії, комп'ютерне моделювання стратегічних рішень. Маркетингова стратегія фірми стає результатом інтелектуального, творчого процесу, а не сукупності послідовно-паралельних дій, хоча знання технологій та інструментарію стратегічного процесу вважається необхідним. В цьому контексті практикам не слід очікувати появи вичерпної інструкції, і навіть доведені до рівня практичного використання моделі передбачають авторський (корпоратив­ний) дизайн стратегії.

5. Щодо сучасних маркетингових стратегій, то слід виділити наступні: ділова модель А. Сливоцького; квантово-економічний аналіз (КЕА); стратегія блакитних океанів; концепція Прахалада-Хемела: В сучасних українських умовах з маркетингових стратегій ХХІ ст. можна застосовувати маркетингову стратегію блакитних океанів, концепції А. Сливоцького, Прахалада. Дуже перспективною є концепція квантово-економічного аналізу, яка дозволяє обрати найбільш перспективні проекти серед існуючих і виявляє проект із низькими шансами на успіх. Вибір між класичною стратегією та сучасною залежить й від типу індустрії: традиційне виробництво (сільське господарство, шахти, металургійні комбінати, виробники товарів для дому) надає перевагу класичним стратегіям, сфера послуг, високотехнологічне виробництво, продаж побутової техніки мають оріентуватися на сучасні стратегії бо в цих галузях велика ймовірність появи нових ринків (концепція Прахалада-Хемела), велика ймовірність переходу вже існуючих товарів або ринків на новий етап або появи нового товару (концепція квантово-економічного аналізу), існує можливість за допомогою вдалої інновації увійти до блакитного океану та створити для себе вільний від конкуренції ринок (концепція блакитних океанів).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Куденко Н.В. Маркетингові стратегії фірми: Монографія.- К.: КНЕУ,2002.-245 с.

2. Котлер Ф. Основы маркетинга.-М.: Прогресс, 1990. - 734 с.

3. Мак-Дoнальд М. Стратегическое планирование маркетинга.- СПб.: ПИТЕР, 2000. - 276 с.

4. Гаркавенко С.С. Маркетинг. - К.:Лібра, 1998. - 382 с.

5. Портер М. Международная конкуренция.-М.: Междунар. Отношения, 1993. - 896 с.

6. Економіка виробничого підприємництва. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. - 405 с.

7. Рывкина О. Структура механизма управления реализацией стратегии предприятия // Экономика Крыма. - 2005. - №14. - С.64-68.

8. Муромцев С. Разработка маркетинговой стратегии промышленного предприятия // Маркетинг. - 2004. - №1. - С.105-109.

9. Коротков А. Стратегические матрицы как объект и инструмент классификации// Маркетинг. - 2004. - №4. - С.89-99.

10. Ковалев М. Моделирование рыночных ситуаций и стратегий // Маркетинг. - 2003. - №1. - С.75-78.

11.Акимова И. Промышленный маркетинг. - К.: «Знання», 2000. - 294 с.

12. Экономическая стратегия фирмы. - СПб.: Спец-лит, 2000. - 589 с.

13. Циганкова Т. Сучасні моделі та тенденції розвитку стратегічного маркетингу// Маркетинг в Україні. - 2004. - №2. - С.31-36.

14. Кредисов А. Маркетинг: основные концепции 2-й половины ХХ ст. и некоторые тенденции развития в начале ХХІ ст. // Экономика Украины. - 2005. - №11. - С.12-20.

15. Сливоцки А., Моррисон Д. Маркетинг со скоростью мысли. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. - 448 с.

16. Шнейдер А. Наука побеждать в инвестициях, менеджменте и маркетинге / А.Шнейдер, Я.Кацман, Г.Топчишвили. - М.: ООО «Издательство ACT», 2002. - 232 с.

17. Шинкаренко И. От алого океана к голубому // Експерт. - 2006. - № 12 С. 23-29.

18.Чан Ким. Барьерные рифы синего океана // Компаньон.Стратегии.-2006.-№4 - С.6-12.

ББК 65.9 (4 Укр) - 971

Микола БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ,

доктор економічних наук, професор, віце-президент

Академії економічних наук України

СИСТЕМНА КРИЗА В УКРАЇНІ: ЩО РОБИТИ?

Я люблю свою страну, желаю ей славы, умею ценить высокие качества моего народа, но ... я не научился любить свою родину с закрытыми глазами.

П. Чаадаєв

Поставлене у заголовку статті питання змушує задуматися кожного жителя нашої країни. А чи не так це? Чи треба Україну рятувати? Але факти - уперта річ. А вони такі.

1. В Україні щорічно на 1% скорочується населення. Хвороби: туберкульоз, гепатит, онкологічні, серцево-судинні, органів дихання, кістково-м'язового апарата, венеричні й цілий ряд інших захоплюють все більші верстви населення, особливо тих, хто за рівнем прутку знаходиться за межею бідності. Смертність в 2 рази перевищує народжуваність. Середній рівень життя найнижчий у Європі, 80% дітей народжуються з патологічними відхиленнями. Профілактичної медицини немає. Лікарні й багато шкіл закриваються. Тисячі сіл і міст у занепаді. У багатьох школах, навіть міських, немає перших класів. За 15 років населення України скоротилося на 12 млн.: 4 млн. померло, 8 млн. виїхало за кордон.

2.Україна перебуває на порозі екологічної катастрофи. Більшість регіонів, як визнають екологи, небезпечні, наднебезпечні й критичні, особливо Донбас. Під впливом забруднення навколишнього середовища в організмі людини відбуваються генетичні зміни і якщо вони досягають 30%, населення регіону починає вимирати. На Донбасі цей показник уже досяг 24%.

Що собою являє соціально-економічний і виробничо-господарський розвиток країни?

В Україні є всі ознаки системної кризи. Політична, ідеологічна, сфера науки й освіти, культура, виробництво, сільське господарство, економіка, соціальна, житлово-комунального господарства й ін. - всі сфери життя країни нестабільні.

У зовнішній політиці Україна не може визначитися з пріоритетами співпраці - зі Сходом чи Заходом. Через численні факти корупції, бюрократизму й злодійства у світі нас вважають країною з непривабливим інвестиційним кліматом. З таким іміджем Україну не чекають в жодному солідному міжнародному союзі.

В Україні сьогодні відсутня єдині ідея розвитку. Ф.М. Достоєвський говорив, що "без ідеї не може існувати ні людина, ні держава". Інтелігенція і народ стурбовані ідейною порожнечею в суспільстві. Дотепер немає єдиного світогляду, що могло б стати основою чіткої державної стратегічної програми, зрозумілої для більшості людей. Злодійство й корупція набули сенсу ідеології. Не тільки молодь, але навіть діти засвоїли, що красти, давати хабарі, жити нечесним шляхом це не соромно, не ганебно.

Усередині нашої держави теж суцільні між групові і міжособистісні конфлікти - партійні, релігійні, мовні, етнічні, зарплатні, пенсійні тощо.

Наука деградує. 15 років вона фінансувалася менш ніж 0,5% від ВВП. А якщо наука фінансується менше 1% на рік від ВВП, то деградує не тільки наука, але й держава. Більшість НДІ закриті або скорочені на дві третини, лабораторна база й основні фонди не оновлюються. Багато науковців виїхало за кордон або працюють в інших сферах діяльності. Інтелігенція утиснута або принижена.

Половина промислових підприємств збиткові. Найбільш важким є становище вугільної промисловості, яка є однією з базових. Від неї залежить робота таких галузей як теплоенергетична, коксохімічна, металургійна, машинобудівна і, головне, діяльність житлово-комунальної сфери. Сьогодні у Донецькій області, найбільшій за кількістю вугільних підприємств, річний видобуток енергетичного вугілля щорічно скорочується. Гостро стоїть проблема розвитку шахт. За оцінками фахівців, очікувати на кошти на підготовку нових лав і капітальне будівництво найближчим часом не доводиться, оскільки з 10 млрд. грн., необхідних для вугільної промисловості, у бюджеті передбачено тільки 4,5 млрд. грн.

Сільське господарство. У попільній незалежній газеті "Дзеркало тижня" к.е.н. А.Мелешкін так оцінює сучасний стан сільського господарства країни: "Сільське господарство країни перебуває в глибокій системній кризі. Це кризи: економічної, ідеологічної, демографічної, фінансово-кредитної, соціальної, організаційної, енергетичної систем управління, системи впливу на аграрний ринок, психологічної, генетичної, аграрної науки й аграрної освіти. Тобто ми маємо справу із глибокою системною кризою, що охопила всю країну, її політичну систему, промисловість, сферу послуг, соціальну сферу, а не тільки сільське господарство" [1].

Житлово-комунальне господарство. Від його роботи істотно залежить добробут і просте нормальне, людське життя в нашій країні. Разом з тим, навіть без ґрунтовного наукового аналізу зрозуміло, що становище галузі є катастрофічним.

Серед цих перелічених вище "успіхів", яких ми досягли за 14 років реформ, слід виокремити ще одну життєво важливу проблему для країни – значну зношеність основних фондів, машин, механізмів, устаткування, будинків, споруд, мостів, дорожніх покрить тощо.

У промисловості основні фонди зношені на 60-70%, у сільському господарстві - на 90%, у житлово-комунальному господарстві житловий фонд й особливо газові, водопровідні й каналізаційні мережі зношені на 70-80%. Громадяни, що живуть в будинках-"хрущовках", побудованих наприкінці 50-х–на початку 70-х років, ризикують найближчим часом залишитися без житла. Запас міцності цих будинків розраховано на 40-50 років і сьогодні фони фізично застаріли.

Ми живемо в країні, де в базових галузях промисловості експлуатується 45 млн. т несучих металевих конструкцій і більше 250 млн. м3 залізобетону. Значна їх частина вже вичерпала свій проектний ресурс. Завершується термін безпечної експлуатації корпусів реакторів більшості АЕС. 14% залізничних й 70% автодорожних мостів перебувають у незадовільному стані. 17,2 тис. км водогінних мереж перебувають в аварійному стані. Іржавіють системи магістральних газопроводів.

Якщо не вжити негайних заходів, на нас чекає катастрофа. Терміново потрібно оновити всю енергетичну систему країни. Устаткування електростанцій (котли, турбіни, генератори, трансформатори, ЛЕП), встановлені в 50-60-і роки, давно вже застаріли як морально, так і фізично. У тому ж таки "Дзеркалі тижня" заслужений енергетик країни В.Скляров, "Ми вже безнадійно відстали від світового технічного рівня в енергетиці. КПД наших енергоустановок викликає тільки жаль, практично повна відсутність регулювальних енергопотужностей призводить до нетерпимого омертвіння енергосистеми, ефективність струмоприймачів не відповідає сучасним стандартам, а про енергозбереження можна тільки мріяти. Всі марні потуги створити власний замкнутий паливний атомний цикл можуть викликати тільки подив”. І наприкінці статті він застерігає: "...якщо ж залишити все без змін, то вже незабаром необхідно припинити навіть будь-які розмови про можливості відновлення економіки. Її нема чим буде відновлювати, і енергетика перетвориться на універсальне і досить ефективне гальмо будь-якого прогресу. Помітьте, я абсолютно не заторкую політичні і соціальні наслідки майбутніх енергетичних криз" [2].

Отже, за 15 років реформ ми "доїдаємо спадок" колишнього СРСР. І, на думку ряду вчених, до 2008 р. країну очікує лавиноподібне скорочення потужностей в електроенергетиці, вугільній промисловості, машинобудуванні, промисловому й цивільному будівництві, житлово-комунальному господарстві й інших галузях. Ні бум в окремих галузях, ні списання зовнішніх боргів нам не допоможуть: країна може втратити світло й тепло.

Серйозну загрозу національній безпеці становлять такі явища як бідність, безробіття, соціальна несправедливість, корупція, злодійство й тіньова економіка. Розглянемо їх детальніше.

Бідність. За мірками Заходу, стабільність у державі настає при наявності 60-70% у соціальній структурі так званого середнього класу. В Україні близько 50% громадян змушені щодня вирішувати проблему фізичного виживання. Реальна заробітна плата скорочується. За підсумками 2005 р. близько 50% працюючих одержували зарплату нижче офіційно встановленого прожиткового мінімуму. А в цілому, за оцінками західних фахівців, 86% населення нашої країни живуть за межею бідності. Ігнорування потреб мільйонів людей загрожує серйозною небезпекою не тільки керівництву країни, але й діловим людям.

Безробіття. Загрозливою назвали фахівці Міжнародної організації праці (МОП) при ООН ситуацію на ринку праці в Україні. При офіційних даних 4% фактично рівень безробіття, на їхню думку, становить понад 20%. А чи можна вважати безробітними наших людей, мільйони яких виїхали за кордон і там, перебуваючи у безправному становищі, ризикуючи своїм життям і здоров'ям, працюють на важких і небезпечних роботах? Ганьбою нації є вивезення живого товару - наших жінок, дівчат для роботи в борделях.

Західні фахівці підрахували, що кожен додатковий відсоток безробіття обертається для суспільства ростом смертності на 2%, кількістю самогубств - на 4,1%, убивств - на 5,7%, ув'язнених - на 4%, психічно хворих - на 3,4%.

Бюрократизм. В Україні 5 млн. 300 тис. бюрократів. Це 13% стосовно населення країни, або 35% до всіх працюючих. Бюрократи потрібні. Але у країнах зі сталої ринкової економікою вони становлять 1,5-2%. Якщо більше, як у нас, то вони не сприяють, а гальмують розвиток суспільства. На них тільки на одну зарплату в нас витрачається близько 3,0 млрд. грн., не вважаючи витрат на автомобілі й інші пільги. Вони ж є основними корупціонерами країни. Близько 90 млрд. грн. обертається в так званому механізмі "дати й брати" хабара.

Про соціальну несправедливість. Ринкові перетворення в Україні крім цілого ряду серйозних організаційно-політичних змін передбачали, насамперед, і зміну форм власності. Вона була спрямована на пошук більш ефективного, ніж держава, власника. Але 15-річні реформи й передача загальнонародної форми власності в приватні руки показали, що ми не домоглися бажаного результату. Приватний капітал у нашій країні працює неефективно. Більше того, він веде країну до деградації. Але найстрашніше це те, що ми створили в Україні середовище жахливої соціальної несправедливості. Коефіцієнт розбіжності між дуже багатими й дуже бідними становить 1000 до 1.

Досить ласі шматки державної власності колишні чиновники поклали в тарілку собі самі. Однак громадськість на це чомусь не зауважує, свої негативні емоції на них не поширює, таких бізнесменів зараз називають "шанованими людьми". У рамках "директорської прихватизації" заводи й галузі дісталися "шановним громадянам" практично безкоштовно.

Зараз у заслугу ринковій економіці ставлять наповнення магазинів товарами. Справді, це так. Але як доходить це "райський достаток" до людей у порівнянні з колишньою державною формою розподілу 20 років тому. Сьогодні середній українець в основному в 3-4-5 разів менше споживає м'яса, риби, овочів, фруктів й інших продуктів, а товарами щоденного побуту багато людей користуються 15-20-річної давнини.

Але найбільш несправедливим є розподіл прибавочного продукту. Варто подивитися, як розподіляється в середньому по країні прибуток, отриманий підприємствами, фірмами. Так, господарям підприємств, фірм дістається 30-35% прибутку, 20-25% надходить державі у вигляді податків, 20-25% - доходи менеджерів, 15-20% дістається бюрократам - хабарникам і тільки 5-6% перепадає робітникам, які безпосередньо створюють цей прибуток. До речі, у всіх високорозвинених державах з одного долара прибутку робітникам залишається 33 центи, тобто одна третина прибутку.

Кадри. На жаль, маємо констатувати, що за 15 років незалежності ми не спромоглися виростити нову генерацію професійних управлінців. Більше того, колишній президент спортивного клубу може стати губернатором або головою обласної ради. Не професіоналізм, а кумівство є сьогодні вирішальним в призначенні керівних кадрів. Якщо генеральним прокурором країни призначається ранком одна людина, а ввечері інша, то це говорить про те, що немає в нас продуманої, серйозної, зваженої кадрової політики в країні. А це й зараз, і в перспективі може дуже негативно відбитися на всіх сторонах життя розвитку нашої країни.

Хочу згадати й про "успіхи" глобального капіталізму не тільки в нашій країні, але й в усім світі. Звернемося для цього до публікації Реймонда Бейкера "Ахіллесова п'ята капіталізму, або як відновити систему вільного ринку" ("Дзеркало тижня". - 2005. - 26 листопада - № 46 (574)). Спочатку він згадує Адама Сміта: “вільна торгівля й чесна конкуренція несуть індивідуумам, організаціям і країнам багатство й процвітання”. Після 50-річного дослідження Реймонд Бейкер затверджує, що сформована система глобального капіталізму веде до легалізації беззаконня, збільшення економічної нерівності між країнами й спонсорування злочинності.

Бейкер на яскравих і переконливих прикладах показує, що грань між контрабандою наркотиків і торгівлею людьми, з одного боку, і уникнення податків і мит за допомогою таких, на перший погляд "законних" операцій, як переведення бізнесу в зони з полегшеним оподатковуванням або зловживання трансферними цінами, з іншого боку - настільки тонка, що помітити її практично неможливо. І майже кожна така "умовно законна" махінація саме й веде до ще більшого збагачення наркобаронів, мафіозі й терористів. Річний оборот таких махінацій становить, за оцінками фахівців, один трильйон доларів. А всього в різних оффшорах і на таємних банківських рахунках, за даними британської організації Таx justіce Network, накопичено 11 трлн. дол. Уряд багатих країн, західні банки й найбільші транснаціональні компанії не тільки не засуджують подібну практику, але й таємно їй потурають. І це не дивно: адже половина річного таємного обороту "брудних" грошей спрямована із самих бідних країн, країн СНД у багаті. Іншими словами, виділяючи бідним країнам щорічну "допомогу" в обсязі 50 млрд. дол., багаті країни "викачують" з них в 10 разів більшу суму, створюючи досить небезпечний перекіс у розподілі сукупного багатства.

У масштабах усього світу співвідношення між рівнем доходу 20% самого багатого й самого бідного населення становить 31 до 1. У Японії 3,4 до 1. У США 8,5 до 1 (3).

До описаного вище можна ще додати багато негативних моментів з сучасної історії розвитку нашої держави. Всі прекрасно розуміють, відчувають у своєму повсякденному житті, у якому світі ми зараз живемо. Але найгірше те, що мало людей бачать перспективу для себе, а тим більше для дітей чи для онуків.

Я вважаю, що потрібно не тільки говорити, писати, але й діяти, проводити серйозні наукові дослідження, залучати науку, щоб виправляти помилки, які принесла нам так незграбно впроваджувана ринкова економіка. Адже в нашій державі відбулися радикальні політичні, соціально-економічні, морально-культурні й інші перетворення. Відбулося розшарування нашого суспільства на багатих, дуже багатих (олігархів), бідних і дуже бідних, суспільна форма власності перетворилася в приватну власність і т.д. Добре це або погано?

На жаль, у наукових працях (монографіях, журналах), на наукових конференціях і семінарах дуже слабко обговорюється ця тематика. В основному переважає стара, другорядна тематика.

Коротке перерахування негативів розвитку нашої держави, відверто говорячи, мене шокує. До вирішення проблеми виходу із кризового стану розвитку України повинні підключитися, насамперед, державні керівники всіх рівнів й інтелектуальна еліта суспільства. Вони, і тільки вони, повинні вказати шляхи виходу із кризи.

Простий народ не зможе й не повинен вирішувати цю проблему. Але маси, доведені до злиднів, розпачу можуть піти на крайнощі, тобто криваве зіткнення з багатим прошарком суспільства, саме тими, хто керує нашою державою. Це в історії України вже було, і ми знаємо, у що це обернулося. Не дай боже довести народ до розпачу.

Отже, що робити?

XXІ століття мені дивно нагадує початок XX століття. Ті ж самі політичні й військові протистояння, нестабільність у багатьох регіонах, тероризм, війни, бідність, економічні кризи й ін. Тобто за 100 років людство в соціально-економічному розвитку, по суті, не домоглося ніяких стратегічних успіхів. Так, у науково-технічному прогресі ми маємо радикальні зміни. Техніка, технологія, генна інженерія й інші науки зробили колосальний стрибок у своєму розвитку. На жаль, у гуманітарних й економічних науках ми тупцюємо на місці. Таке відставання гуманітарних й економічних наук від технічних неприпустиме. Цей розрив і приводить до тих кризових явищ, які ми спостерігаємо в багатьох державах і світі в цілому. Необхідно, щоб гуманітарні й економічні науки йшли спереду, випереджаючи технічні науки. Інакше світ у перспективі може піти згубним шляхом розвитку. І взагалі, на жаль, як кожна держава, так і земна цивілізація розвивалися й розвиваються методом проб і помилок.

При такому науковому потенціалі, що має людство, розвиватися методом проб і помилок - неприпустимо. Дотепер науковці світу не розробили наукової теорії розвитку суспільних систем. Це неприпустимий недогляд з боку інтелектуальної еліти миру. Доти поки ми не розробимо єдину теорію розвитку суспільних систем (виробничого, господарських, суспільства, миру), так і будуть виникати в країнах і світі політичні протистояння, кризи, військові конфлікти та інші негативні процеси розвитку.

При створенні теорії розвитку суспільних систем (виробничого, господарських, суспільства й світу в цілому) повинні брати участь не тільки вчені - суспільствознавці й економісти, але й вся інтелектуальна еліта світу, кожна розумна людина має внести свій внесок в облаштованість власного підприємства, регіону, країни й світу.

Що собою, на моє переконання, повинна являти теорія розвитку суспільства (держави). Це має бути наука про загальні методи дослідження властивостей суспільних (виробничих, господарських, суспільства й світу в цілому) систем. Основні напрямки: організаційна, політична, ідеологічна, виробничо-господарська, соціально-економічна, культурно-етнічна та інша облаштованість суспільства. Зазначені напрямки повинні бути взаємопов'язані з виробництвом, розподілом і споживанням, тобто створенням матеріальних благ і формуванням сфери послуг для людей у суспільстві. Сама теорія має базуватися на фундаментальній науці про розвиток й удосконалення суспільних систем. Такою наукою може бути енвіроніка ЇЇ основні ідеї опубліковані в декількох десятках монографій, брошур, статей, доповідалися на науково-практичних конференціях і схвалені багатьма вченими-колегами, що працюють у даному науковому напрямку. Основна робота (монографія) за назвою "Енвіроніка - наука про розвиток й удосконалювання суспільства й світу", опублікована в Інституті економіки промисловості НАН України у 1997 р. [4]. Енвіроніка - це суспільна наука, у якій вивчаються закони й закономірності розвитку суспільних систем. Визначається також, які процеси є найважливішими в розвитку систем. Ця наука вкрай потрібна практиці.

Тепер розглянемо, що сьогодні практично необхідно почати Україні, щоб вийти із кризового стану.

Необхідно Президентові, уряду звернутися до народу з мобілізаційною програмою, поставити завдання перед керівниками всіх рівнів, щоб у кожній області, місті, районі, селищі в найближчі 2-3 роки збільшили кількість підприємств - товаровиробників в 10 разів. Акцентуємо, що не комерційні структури (які часто безпосередньо нічого не виробляють), а саме підприємства-товаровиробники необхідно створювати й звільнити їх на 2-3 роки від оподатковування. (Це досвід США 1930-1933 рр. і післявоєнний досвід Німеччини і Японії).

Вироблений товар на підприємствах-товаровиробниках повинен в основному призначатися для себе, тобто для внутрішнього ринку. А хто буде купувати? Населення України, але для цього йому необхідно видати зарплату. Адже тільки заборгованість по зарплаті досягає сотні мільйонів гривень. А де взяти гроші? - Надрукувати. Саме під товар, що будуть випускати наші підприємства. Тобто випуск грошових банкнот буде забезпечений нашим товаром.

Отже, для здійснення конкретних заходів щодо підйому виробництва й збільшення підприємств-товаровиробників в 10 разів протягом 2-3 років будуть потрібні інвестиції. Звідки їх взяти? На західних інвесторів надія слабка. За 15 років в Україну надійшло 9,1 млрд. дол. США інвестицій ззовні. 3,5 млрд. дол. повернулися назад, - передумали. Занадто ризикованим є інвестиційне середовище в країні. Отже у найближчі декілька років сподіватися на західні інвестиції не доводиться. Тоді залишається одне, - задіяти свої внутрішні резерви. Які?

По-перше, і це основне джерело, внутрішні резерви нашої країни. Адже в наших людей 25 млрд. валюти й 66 млрд. грн. на руках.

Збирання "податків" у тіньовому секторі становитиме десятки мільярдів гривень. У державну скарбницю надходить небагато менше. Наприклад, за інформацією газети "Аргументи й факти" (2004, № 45) виявляється, що 20 родин олігархів, що володіють 80% власністю України, за 2004 р. дістали прибуток 15 млрд. дол. США. Це бюджет країни за зазначений рік. Де вони? 10 млрд. "перекочували" за кордон, 3,5 млрд. пішли на будівництво шикарних будинків, офісів, в ігорний бізнес і лише 1,5 млрд. було витрачено на відновлення основних фондів. Тільки в одному ігорному бізнесі в Україні "обертається" більше 20 млрд. дол. США [5].

Якщо новостворювані підприємства-товаровиробники не будуть обкладатися податком і буде забезпечена відповідна законодавча база, то тіньові гроші будуть вкладатися у виробництво. А для здійснення зазначених заходів достатньо буде вкласти на початковому етапі й 10 млрд. дол. США.

По-друге, виконавча влада повинна все зробити, щоб комерційні банки здійснювали кредитування новостворюваних підприємств-товаровиробників під 10% річних. Адже змусив же президент США Рузвельт в 30-і роки минулого століття кредитувати промисловість у такий спосіб. Банки погоджувалися, а куди їм було подітися. Адже він пригрозив їх націоналізувати.

По-третє, здійснити державну монополію на лікерогорілчані, тютюнові вироби, кольорові й чорні метали, а можливо, і на енергоносії. Адже багато країн, навіть царський уряд до революції, тільки за рахунок алкогольних напоїв і тютюнових виробів формували бюджет до 40%. У колишньому СРСР до 30% формувався бюджет за рахунок цих товарів.

По-четверте - на якийсь період слід припинити будівництво фешенебельних офісів, будинків, спортивних споруд, культових установ і направити всі ці гроші на підняття виробництва.

По-п'яте, кредити, інвестиції, одержувані з-за кордону, не проїдати, а вкладати у виробництво, тому що робив канцлер Ерхард, відроджуючи Західну Німеччину після війни.

І останнє, треба будь-якими шляхами зберегти сьогодні наші вже існуючі підприємства-товаровиробники. Не банкрутувати їх. Їх і так у порівнянні з іншими країнами в нас дуже мало, але їх ще й щорічно скорочують. Так, наприклад, у США - 18, у Німеччині - 12, в Англії - 10, Франції - 9, у Польщі - 3 млн. підприємств - товаровиробників. Навіть Угорщина, що в 5 разів менше як за населенням, так і за територією, має 1 млн. 800 тис. підприємств-товаровиробників, а в Україні їх 850 тис. Природно, при такій кількості підприємств-товаровиробників західні держави не тільки забезпечили, насамперед, свій внутрішній ринок, але готові годувати й одягати всю Україну й інші країни, знайшовши в них гарний ринок збуту.

Пропоновані екстрені заходи виходу із кризового стану України не є якимсь нововведенням. Цілий ряд країн зі своїх криз виходили саме таким шляхом. Вони змогли за кілька років із країн, що наздоганяють. перетворитися на передові. Які основні кардинальні кроки вони робили? Насамперед, це активна допомога держави ринку. Жорстко регулювалися мита. Часом імпорт або експорт тих або інших товарів взагалі заборонявся. Так тривало доти, доки країни не вибивалися в лідери. Після цього всі обмеження знімалися. При цьому була дана повна воля підприємництву. У Японії, Кореї й навіть у повоєнній Франції застосовувалося планування розвитку економіки. При цьому плани не були обов'язковими для виконання. Проте, там зіставлялися бажані темпи росту, обсяги експорту, імпорту й т.д. Плани широко обговорювалися суспільством і підприємцями. Крім того, що найбільше яскраво виявилася в Китаєві реформа: держава всіляко намагалася компенсувати втрати тим, хто страждав у результаті перетворень і китайці працюють по сімох днів у тиждень.

А тепер більш докладно по деяких країнах, щодо загального й специфічного в їхньому розвитку. Так, Англія у своєму розвитку мала успіх ще в XІ столітті. У ті часи вона заохочувала вівчарство й пошиття одягу з вовни. При цьому податки на готовий одяг були нижчі, ніж на вовну. Вводилися високі мита (а іноді й повна заборона) на вивіз вовни. Продавати за кордон можна було тільки готовий одяг, причому держава контролювала її якість, щоб підтримати високу репутацію англійських товарів.

У Сполучених Штатах Америки до початку XX століття, щоб обігнати Англію, стали активно розвивати промисловість. Установили високі ввізні мита на імпорт, щоб підтримувати свого виробника, стимулювали молоді галузі промисловості, такі як машинобудування й інші. Кинули гасло "якщо ти американець, купуй американське".

Норвегія, починаючи з 1970 р. по 2000 р., обігнала за рівнем ВВП на душу населення США. Як це в них вийшло? Виявивши велике родовище нафти, влада не віддала його розробку приватним компаніям, а взяла під свій контроль. Дотепер нафтовидобувна компанія в Норвегії на 60% належить державі. Нафта була знайдена в морі, для видобутку потрібна була складна технологія - це викликало піднесення норвезької промисловості. Доходи від експорту сировини Норвегія збирає у Фонд майбутніх поколінь.

Китай, починаючи з 1980 р. по 1994 р. показував фантастичні темпи росту ВВП - 9-10% річно. При цьому період вільних цін тривав 15 років (з 1978 р. по 1993 р.). Одночасно існували регульовані ціни (для продукції в межах плану). Так само повільно реформували зовнішню торгівлю - з 1979 р. по 1996 р. У Китаї створювалися вільні зони (спочатку у двох провінціях), де підприємствам було дане право самостійно продавати товари за кордон. Інвестиції через кордон приходили в основному від китайських бізнесменів, що жили за кордоном, які вкладалися у виробництво. Приватизацію ж не провели дотепер. Локомотиви росту - маленькі муніципальні підприємства.

І ще – про такі “азіатські тигри”, як Японія, Корея, Тайвань. Вони активно застосовували планування. Плани створювалися разом з галузевими асоціаціями й звичайно перевиконувалися. Держава давала невеликі кредити в ті галузі, у яких була зацікавлена, що залучило потім у них приватний капітал. Спочатку розвивалися імпортозамінні галузі (щоб підняти своє виробництво й не залежати від імпорту), потім конкурентноздатні (щоб завоювати зовнішній ринок). Реформи йшли не поспішаючи: торгівля лібералізувалася протягом 15-20 років (6).

Отже, якщо ми хочемо зберегти суверенітет України, забезпечити майбутнє країни і її народу, потрібно здійснити перераховані вище заходи. Це дасть можливість призупинити вимирання українського народу, сіл і міст, ліквідувати безробіття, повернути людей, що виїхали на заробітки за кордон, засіяти сотні тисяч гектарів земель, що пустують, зробити наших громадян щасливими в рідній державі. Робити це потрібно не через роки, а вже сьогодні, зараз, - через рік, два вже буде пізно. Може виникнути серйозний соціальний вибух у країні.

І, нарешті, я ще раз звертаюся до Вас, державних керівників та інтелектуальної еліти. Ви, і тільки Ви, своєю енергійною громадянською позицією зможете вивести Україну із кризи. Закликаю Вас бути активними.

На жаль, чиновницький апарат й інтелігенція за всі роки незалежності не внесли ніяких істотних зрушень у розвиток держави. Хочу закінчити словами академіка Дмитра Львова з Російської академії наук, коли він давав інтерв'ю кореспондентові газети "Аргументи й факти". Кореспондент запитує: - "Ви й влада, і олігархів критикуєте за поганий стан країни. А де ж місце науки, учених? Що вони зробили?"

Д.Львов відповідає: - "Ви праві. Я вважаю, що вченим треба принести покаяння за свій гріх перед народом. А в чому наш гріх? У тім, що ми були ненаполегливими, пасивними. Ми ж гнила, боягузлива інтелігенція. Навіть на наукових конференціях, симпозіумах в основному обговорюється другорядна тематика, що прославляє владу й олігархів, а головні проблеми, як вивести країну на інвестиційний шлях розвитку, залишаються осторонь. ...Нам би консолідовано, разом виступити й сказати: "Влада, зупинися! От думка науки - от такі будуть наслідку. А ми - кожний написав свою статтю й задоволений".

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Зеркало недели. - 2002. - №3.

  2. Зеркало недели. - 2001. - №24.

  3. Зеркало недели. - 2005. - №46.

  4. Белопольский Н.Г. Энвироника - наука о развитии и совершенствовании общества и мира. - Донецк - Мариуполь: ИЭП НАН Украины, 1997. - 330с.

  5. Аргументы и факты в Украине. - 2004. - №45.

  6. Аргументы и факты в Украине. - 2006. - №2(492).

3. СОЦІОЛОГІЯ

ББК 60.563.01

Олександр БУРЕГО,

провідний спеціаліст лабораторії соціологічних

досліджень Донецького державного університету управління

МОРАЛЬНА ПАНІКА В КОНТЕКСТІ

КОНСТРУЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

У статті розглядаються теоретичні основи проблеми моральної паніки, її функції у соціальній реальності та шляхи конструювання. Автор доходить думки, що моральна паніка - це соціальний конструкт, який будується відповідно до такого соціального механізму, за яким окремі суб’єкти політики та ретранслятори їх думки – ЗМІ - здатні формувати різні суспільні фобії та побоювання щодо різноманітних соціальних груп, проблем тощо.

Те, що соціальна проблема є передусім певний конструкт, давно доведено і сприймається як постулат соціальної науки. Як писав знаменитий американський соціолог, один із засновників школи символічного інтеракціонізму Г. Блюмер «соціальна проблема – це те, що суспільство визначає як таку» [1]. На разі слід розрізняти поняття «соціальне явище» і «соціальна проблема». Перше є предметом об’єктивної реальності і існує незалежно від уваги до нього окремих соціальних груп чи прошарків. За певних умов, зокрема суттєвого порушення інтересів якоїсь соціальної групи, соціальне явище може набувати статусу соціальної проблеми. Соціальна ж проблема не завжди має об’єктивне обґрунтування в реальності. Наприклад, бідність, як соціальна проблема домінувала у США у 30-х роках ХХ століття і практично не фігурувала як така протягом 40-50-х років, знову актуалізувавшись на початку 60-х [1]. Це зовсім не означає, що протягом 40-50-х років бідності не було або вона не турбувала американських громадян. Просто увага суспільства була прикута до інших речей, наприклад, до воєнних дій в Європі, до наслідків атомних вибухів у Японії, тощо. За статистикою, рівень добробуту середнього жителя США як раз збільшувався на початку 60-х, так само збільшувався і рівень споживання, а індикатори суспільної думки – найбільші таблоїди країни – почали рясніти матеріалами на тему бідності.

Як бачимо, соціальна проблема не обумовлюється лише соціальним наявним явищем, вона може конструюватися на запит суспільства (чи окремих його представників і груп) і зникати тоді, коли в ній відпадає потреба.

У хрестоматійному визначенні соціальної проблеми, яке подано у класичній роботі з теорії соціальних проблем М. Спектора і Дж. Кітсузе передбачається активність певних груп щодо якогось обмеження чи умови [2, с.75]. Активність, на їх думку, полягає у вимогах певних поступок чи послуг, поданні скарг, відкритті судових процесів, публікаціях у пресі, зборах і прес-конференціях, демонстраціях і акціях протесту, проведенні наукових досліджень тощо.

Всі ці дії, на нашу думку, зумовлюють один із способів конструювання соціальної проблеми, дослідження якого розпочато ще у 70-х роках ХХ століття як феномена «моральної паніки». Автором цього дослідження був С. Коен [3], англійський соціолог, що досліджував сплеск суспільного інтересу в Британії до молодіжних банд в середині 60-х років ХХ століття. На його переконання, у різні періоди суспільства піддаються моральним панікам, що виступають як прояв соціальних страхів та форм групової ненависті. Зазвичай вони посилюються у моменти соціальних криз, коли виникає потреба у суспільному «ворогові», який має чітко окреслені форму і характеристики.

За С. Коеном, це відбувається, коли "умова, епізод, особа або група осіб визначаються як такі, що являють загрозу суспільним цінностям та інтересам; їх природа відображається у стилізованому та стереотипізованому вигляді засобами масової інформації, моральні барикади займаються редакторами, священниками, політиками та іншими "праведниками", соціально акредитовані експерти ставлять діагнози і пропонують свої рішення, виникають методи боротьби з цією проблемою; після чого обставина або зникає, або вислизає з поля суспільної уваги, або погрішується і стає менш помітною" [3, с. 9]. До того ж, моральна паніка – це надмірна реакція ЗМІ, поліції та лідерів місцевих громад на дії певних соціальних груп, які, насправді, є відносно тривіальними як з точки зору їх характеру, так і з точки зору кількості включених осіб. ЗМІ, у своєму нестримному бажанні конструювання сенсації, схильна збільшувати тривіальні соціальні події, наслідком чого, може стати соціальна істерія.

Можна назвати і інших дослідників, які в межах конструктивістського підходу займалися вивченням моральних панік. Так, у російській соціології слід відзначити декілька робіт, присвячених конструюванню моральних панік навколо тієї чи іншої соціальної проблеми. Це дослідження Н. Смирнової [4], І. Костеріної [5], П. Мейлахса [6, 7, 8]. Але зауважимо, що деякі автори дещо відходять від заявленої конструктивістської орієнтації. Зокрема у І. Костеріної зустрічаємо думку, про те, що сучасні ЗМІ мають необмежені можливості як у висвітленні так і в конструюванні соціальних проблем [5]. Тобто автор розуміє висвітлення і конструювання як абсолютно різні речі - на її думку, можна висвітлювати якусь проблему і при цьому жодним чином не конструювати її. Із цього імпліцитно випливає, що висвітлення - це донесення до аудиторії якоїсь безособистісної і єдиної для усіх "правди", а конструювання - це щось штучне, створення "чогось" із "нічого". На наш погляд, така точка зору не вповні відповідає концепції соціального конструювання реальності, остання зводиться до створення і поширення різного роду міфів і упереджень. Всі ці дослідники приходять до думки про наявність у суспільстві моральної паніки, виходячи з конкретного емпіричного явища – наркотиків, молодіжної субкультури тощо. Ми ж виходимо з того, що моральну паніку можна досліджувати і як окремий теоретичний конструкт. Метою статті є визначення ролі моральної паніки у створенні «образу подій», що відбуваються в соціальній реальності, та його впливі на формування соціальної проблеми.

У зв’язку з цим, основними завданнями даної публікації ми ставимо визначення самого поняття «моральна паніка», її функції в соціальній реальності, а також можливі шляхи її утворення, зокрема за допомогою ЗМІ.

Для виникнення моральної паніки необхідними є лише дві умови: по-перше, наявність ситуації моральної кризи у суспільстві; по-друге, наявність соціальної групи або організації, яка націлена і спроможна спровокувати суспільне збурення та спрямувати його за своїм бажанням. Проте, моральні паніки можуть виникати і на тлі стагнації, яка виявляється у моральній або правовій невизначеності, проблемності в будь-якій сфері життя суспільства, коли традиційні мораль і право опиняються в колі протидії з реальністю [8].

Соціологи Еріх Гуд та Нахман Бен-Ієгуда виокремлюють п’ять складових елементів моральної паніки: 1) підвищення рівня занепокоєності поведінкою окремої соціальної групи; 2) підвищення рівня ворожості до цієї групи; 3) розширення думки, що поведінка цієї групи несе в собі загрозу всьому суспільству; 4) завищена кількість осіб, які демонструють цю поведінку, та загрозу, що в включена в неї; 5) відсутність стабільності, в наявній ситуації. П. Мейлахс додає до цієї класифікації ще одну дуже суттєву характеристику: конструювання "народних дияволів", тобто тих, хто персонально має відповідати за наявну ситуацію. Шляхом персоніфікації зла легше як драматизувати обстановку, так і конкретизувати її (зробити зло простим і наочним). Звідси соціальна і політична робота з конструювання образу - втілення зла. Це допомагає відвернути увагу від складних структурних та інституціональних аспектів соціальної реальності і звести проблему до простого знищення, ізоляції або перебудови особистості, соціальної групи чи соціального упорядкування. Окрім того, на такого "народного диявола" можна звалити суттєву частину існуючих у суспільстві проблем [8].

Таким чином, зрозуміло, що моральна паніка не тільки не відображає якісь об’єктивні умови, «від імені» яких вона спричиняється, а відтворює певне девіантне перебільшення, що виникло у суспільстві. Тут йдеться про процес суспільної актуалізації певного явища, який містить декілька небезпек. По-перше, моральна паніка відволікає увагу суспільства та забирає ресурси на боротьбу з явищем, навкруги якого вона виникла, при цьому заходи соціального характеру відходять на другий план. По-друге, моральна паніка не усуває це явище, а тільки навпаки – підсилює. Так, С. Коен підкреслював, що рух «модів» та «рокерів» (аналог сучасних панків та прихильників електронної музики), який досяг свого апогею у Великій Британії 70-х років, тільки посилився завдяки зусиллям ЗМІ [3]. Слід видокремити і проблему страху перед соціально значущими негативними подіями та процесами, які за оцінками ЗМІ виступають як катастрофа. Особливу увагу ми приділяємо масовим занепокоєнням та очікуванням катастрофічних зсувів як місцевого/регіонального плану, так і національних.

Окрім того, поширюючи різні міфи, пов’язані з певним соціальним явищем, моральна паніка сприяє стигматизації цього явища, тобто навішування на нього певного «ярлика», за яким – велика міра соціального осуду і поміркованого ставлення. Зрозуміло, що таким чином явище, що спричиняє моральну паніку, не тільки не викорінюється, але і посилює свої позиції у соціальній реальності. Той самий П. Мейлахс зазначає, що історії про «характерну» поведінку наркозалежних, що часто з’являються у пресі, сприяють формуванню у тих, хто має справу з наркотиками, специфічної соціальної ідентичності, прийняття на себе особливої ролі наркозалежного і пов’язаної з цією роллю моделі поведінки. Коли на людину навішуються «стигма» (етикетка або ярлик) – «алкоголік», «наркоман» тощо, вона впливає як на його особистість, так і на систему взаємних очікувань між ним та суспільством, інакше кажучи, йому віддається певна роль девіанта, яка саме і детермінує його поведінку [6]

Виникає питання, хто є основним провідником моральної паніки у свідомість мас? На думку американського соціолога Г. Бекера такими «моральними антрепренерами» є уряд, ЗМІ, державні і громадські організації [8].

Розглянемо роль мас-медіа у конструюванні моральних панік більш детально, оскільки саме, на нашу думку, є провідниками "катастрофічних" визначень ситуації і стереотипізованих образів "інакших". Конструювання моральної паніки по відношенню відбувається відповідно до соціального механізму, окресленого С. Коеном, за яким ЗМІ здатні формувати суспільні фобії, побоювання щодо різноманітних соціальних груп [3]. Моральні паніки виникають саме тоді, коли суспільство готово їх прийняти, коли існує ситуація надвисокого суспільного занепокоєння, соціальне очікування значних подій, коли має народитися об’єкт, який, одночасно, викликає зацікавленість та опасіння. ЗМІ відіграє одну з провідних ролей в оформленні життєвого простору сучасної людини і в конструюванні соціальної реальності в цілому. Саме завдяки мас-медіа здійснюється мобілізація ресурсів, культивація в суспільстві тих або інших уявлень, переконань. І це відбувається не лише з метою отримання певними соціальними групами економічних або адміністративно-політичних пріоритетів. Ці самі групи за допомогою ЗМІ та інших засобів намагаються отримати в суспільстві символічну перевагу – вони націлені нав’язати своє бачення або тлумачення соціальної реальності, свої дефініції ситуації. Більшість сучасних битв розгортаються на сторінках наукових та популярних видань, на кафедрах університетів, на парламентських трибунах. Сучасні битви, за М. Фуко, це битви за «правду», бо правда – це вже влада.

Один із засновників чикагської школи соціології У.І. Томас таким чином висловився про символічне домінування: «Якщо люди визначають ситуацію як реальну, вона є реальною у своїх наслідках» [9]. Тобто, залежно від того, яку модель розвитку соціальної проблеми обере суспільство, політичні, економічні, адміністративні переваги набуде та соціальна група, яка найближче стоїть до вирішення цієї проблеми. П. Мейлахс, говорячи про проблему наркотиків, визначає, що тільки представники силових структур починають насаджувати у суспільній свідомості, а також у свідомості урядових структур, які є його частиною, кримінальну модель споживання наркотиків, відповідно до якої проблема наркотиків – це, перш за все, проблема злочинності, як основні засоби будуть націлені на боротьбу з наркоманією, незважаючи на те, чи досягне подібна боротьба намічених цілей [6].

Далі коротко означимо деякі дискурсивні стратегії, спрямовані на конструювання соціальної проблеми, як такої, що викликає підвищену нестабільність (небезпеку). Згадувані нами на початку статті російські дослідники неодноразово зверталися до них, аналізуючи висвітлення у сучасних ЗМІ проблеми наркоманії та молодіжної субкультур [4-9]. Узагальнення їх в рамках окремої статті, на нашу думку, визначає перспективу дослідження моральної паніки навколо будь-якого явища, яке, на думку окремих офіційних чи авторитарних осіб, заслуговує на увагу суспільства.

Спіраль сигніфікації - спосіб сигніфікації суспільних проблем, метою якого є збільшення загрози, що сприймається, шляхом ототожнення сигніфікатора з більш гострою соціальною проблемою.

Конвергенція проблем. Конвергенція проблем відбувається, коли в процесі сигніфікації два вигляди активності пов'язуються між собою з метою збільшення ефекту і розміру небезпеки.

Автоматична проблематизація – з проблемою пов'язуються ключові соціальні проблеми, такі як, наприклад, злочинність, наркоманія тощо. Величина і небезпека цих проблем-сателітів автоматично (само собою) створює певне ставлення до первинної проблеми. Носії проблеми (її суб’єкти) отримують загальну категоріальну назву (наприклад, «наркомани», «хіпі», «рокери» тощо) і до них усіх створюється певне однозначне ставлення.

Селективна типізація. Так, наприклад, у ЗМІ факти, пов'язані з навмисною дестабілізацією економічної або політичної ситуації через певну соціальну проблему, випадки такої дестабілізації подаються як типові, про них пишеться найбільше, тоді як частка осіб, що здійснили такого роду "злочин" надто мала.

а) ЗМІ об'єктивують думку експерта і надають їй валідний статус суспільної стурбованості. Таким чином приватна професійна позиція експерта після публікації у ЗМІ стає суспільно значимою;

б) зворотній процес: мас-медіа стають vox populi і говорять від імені народу. Цей процес надає легітимності думкам, висловленим журналістами або дописувачами самого видання. Після цього вже офіційні джерела можуть посилатися на точку зору газети як на об'єктивну та "істинну" думку суспільства.

2. Усування конкурентних визначень ситуації, що ставлять під сумнів картину світу, що нав'язується. Клеймсмейкери, тобто ті, хто висуває вимоги (claims) стосовно якоїсь умови (в даному разі ЗМІ) оперують виразами "загальновідомо", "у всіх країнах" тощо, намагаючись нейтралізувати дискусію, монополізувати дискурс, зробити свою точку зору єдино можливою. Все інше оголошується міфами і відкидається без розгляду.

Висновки. Моральна паніка – це соціальний конструкт, у створенні якого задіяні різні актори, в першу чергу, агенти різних інституцій, що впливають як на прийняття загальнодержавних рішень в соціальній, політичній тощо сферах, так і на суспільну свідомість взагалі. Серед них на першому місці стоять ЗМІ як найбільш потужний ретранслятор окремих думок і визначень щодо того чи іншого соціального явища. Моральна паніка виокремлює одиничну соціальну проблему, яка сама по собі може і зникнути, але її прояв буде дедалі зростати, завдяки закріпленню у ЗМІ. Це відображає природу моральної паніки, яка є не декларацією об’єктивної умови, а суспільне створення «девіаціонного збільшення». Тобто, основним є не об’єктивне існування явища, а процес набуття ним суспільної проблематики. Моральна паніка відволікає увагу суспільства та забирає ресурси на боротьбу з явищем, навкруги якого вона виникла, не усуваючи його, а тільки навпаки – підсилюючи.

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Blumer H. Social Problems as Collective Behavior // Social Problems. 1971. p. 301.

  2. Spector M., Kitsuse J. Constructing Social Problems. Menlo Park, California: Cummings, 1977.

  3. Cohen M. Folk Devils and Moral Panics: The Creation of the Mods and Rockers. London: MacGibbon & Kee, 1972. p. 212

  4. Костерина И. Криминал, скандалы, реклама и проповеди: наркомания и наркотики в презентациях СМИ // Тринадцатый шаг: социология наркотизации / Под ред. Е. Омельченко. – Ульяновск: Изд-во УлГУ, 2002. – С. 57-73.

  5. Смирнова Н. Паника или знание? Конструирование проблемы роста потребления наркотиков среди молодежи в местной прессе // Герои нашего времени. Социологические очерки / Под ред. Е Омельченко. – Ульяновск: Средневолжский научный центр, 2002. – С. 38-53.

  6. Мейлахс П.А. Четвертая мировая война или очередная моральная паника // http: // /publications/meylakhs/ moral_panic

  7. Мейлахс П.А. Наркомания в зеркале петербургских СМИ // http: // /publications/meylakhs/ drug_addiction_in_spb_press

  8. Мейлахс П.А. Дискурс прессы и пресс дискурса: конструирование проблемы наркотиков в петербургских СМИ //http: // www. /db/msg/165542.html

9. Кондратьева О.Ю. Наркотизация в России – шаг до национальной катастрофы // Социологические исследования. - 1998. - №8. – С. 21-35.

В 1930 році нефелінове родовище по балці Мазурова розвідувала геологічна партія Дніпропетровського гірничого університету під керівництвом М.Є. Шведененко.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Donetsk compartment of shevchenko scientific society (2)

    Документ
    Вісник містить матеріали березневої 2006 року наукової конференції НТШ-Донбас. Доповіді і повідомлення стосуються проблем мовознавства та літературознавства.
  2. Donetsk compartment of shevchenko scientific society (6)

    Документ
    Вісник містить матеріали березневої 2006 року наукової конференції НТШ-Донбас. Доповіді і повідомлення стосуються проблем філософії, культурології, політології та педагогіки.
  3. Donetsk compartment of shevchenko scientific society (1)

    Документ
    У т. 6 Вісника вміщені матеріали пленарного засідання і секцій філософії, політики, психології, культурології та педагогіки березневої 2005 року наукової сесії Донецького відділення Наукового товариства ім.
  4. Donetsk compartment of shevchenko scientific society (7)

    Документ
    Вісник містить матеріали березневої 2006 року наукової конференції НТШ-Донбас. Доповіді і повідомлення торкаються проблем біології, біофізіології, медицини та психології.
  5. Donetsk compartment of shevchenko scientific society (3)

    Документ
    Вісник містить матеріали березневої 2005 року наукової конференції НТШ-Донбас. Доповіді і повідомлення торкаються проблем історії. Секції конференції працювали у Донецьку і Краснодарі.

Другие похожие документы..