Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Книга'
Многие утверждают, что ни одна личность не оказала такого всеобъемлющего влияния на развитие бизнеса в 20 века, какое оказал Питер Ф. Друкер. Фактиче...полностью>>
'Документ'
рублей (в фактически действовавших ценах) 817,...полностью>>
'Реферат'
У всіх країнах отримало широке застосування різних хімічний та природних сполук з метою подовження строку зберігання продуктів, прискорення технологі...полностью>>
'Документ'
О нас пишут: Дайджест публикаций за 2006 г. / Нар. укр. акад. Центр науч.-гуманитар. информ.; Сост. Г. Н. Лях; Отв. ред. И. В. Козицкая. – Х., 2007. –...полностью>>

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Сучасні тенденції розвитку ринку міжнародних авіаперевезень

Грушак З.М., аспірант,

Національний авіаційний університет

Авіація є однією з найважливіших секторів економіки, ефективне функціонування якої є необхідною умовою розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення і суспільного виробництва в повітряних перевезеннях, забезпечення захисту економічних інтересів України на міжнародному ринку. В умовах глобалізації світової економіки авіація стає важливим елементом інтеграції України в сучасну систему міжнародних економічних зв'язків. Міжнародний авіаційний транспорт безпосередньо відображає розвиток міжнародної економіки. Авіаційні перевезення пов’язані ще і з іншими супутніми секторами економіки, такими як авіабудування, туризм.

Основною тенденцією діяльності авіакомпаній у світі протягом 2008-2009 рр. є загальний спад перевезень, в наслідок економічної кризи у світі. Останній спад перевезень відбувся ще у 1990 –х роках. А протягом 2000-х було відображено постійний ріст. Авіаційний транспорт пережив за останні десятиліття кілька спадів і ріст в середньому становив 5% на рік. Що дає впевненість, що криза в авіаційному секторі явище виключно тимчасове.

Аналіз обсягів виконаних повітряних перевезень у світі в 2008 році, показав значне уповільнення темпів росту обсягів як пасажирських, так і вантажних перевезень. Загальний обсяг перевезень регулярними рейсами авіакомпаній у 190 державах-членах ICАО склав приблизно 2 271 млн. пасажирів і близько 40 млн. тонн вантажів. Динаміка річного приросту авіаперевезень в світі у 2000-2008 рр. відображено в рис. 1.

Проте, підсумки діяльності українського авіаційного сектору за 2008 рік свідчать про збереження у цілому позитивних тенденцій розвитку, не дивлячись на погіршення наприкінці року ситуації на ринку авіаперевезень в зв’язку з розгортанням міжнародної кризи. За останні 8 років обсяги пасажирських перевезень вітчизняних авіакомпаній зросли майже в 4,5 рази, вантажних – в 1,5 рази, кількість обслугованих ДП ОПР «Украерорух» польотів у повітряному просторі України - в 2,5 рази.

Рис. 1. Динаміка річного приросту авіаперевезень в світі у 2000-2008 рр.

Спостерігається тенденція збільшення кількості пасажирів у 2008 році, що користуються послугами вітчизняних авіаперевізників та становить 6,2 млн. пасажирів. Забезпечено зростання обсягів перевезень як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Домінуюче положення займають 4 провідні пасажирські авіаперевізники "Аеросвіт", "Міжнародні авіалінії України", "Донбасаеро" та "Дніпроавіа", які виконують близько 82 відсотків авіаперевезень.

Для забезпечення сталого розвитку, на нашу думку, повинні виконуватися наступні умови конкурентного ринку: вільний доступ до технологій; наявність реальної погрози потенційної конкуренції; незначні витрати входу; реалізація стратегії "вдарити й утекти" для потенційних конкурентів (увійти на ринок, дістати прибуток і залишити ринок без додаткових витрат).

Нажаль український ринок авіаційних перевезень не відповідає даним вимогам.

Таким чином ми можемо зробити висновок, що ринок авіаційних перевезень в Україні нажаль не є конкурентним. Проте, тенденції, що склались на ринку авіаційних перевезень дають надію на те, що криза, що авіакомпанії України зможуть не лише вижити на ринку міжнародних перевезень, а й стати сильними конкурентами.

проблема управління сучасними ризиками суб’єктів електроенергетики в умовах реформування енергетичних ринків

Гусєва І.І., , НТУУ « КПІ»

Реформування електроенергетичної системи (ЕЕС) України передбачає перехід на ринкові відносини, лібералізацію ринку, створення оптового ринку електроенергії, вдосконалення цінової політики за рахунок створення умов для конкуренції, які дозволять покупцям і продавцям на основі вільного попиту і пропозиції укладати операції по ринкових цінах, та забезпечення надійного постачання і оплати придбаної електроенергії і потужності.

За даних умов існує імовірність виникнення якісно нових ризиків, обумовлених, перш за все, формуванням різних груп суб'єктів відносин у процесі функціонування й розвитку ЕЕС. Різносторонність інтересів конкуруючих суб'єктів ринку обумовлено принципово новим механізмом встановлення відпускних цін. В період існування природних монополій ціни на різні види енергії визначалися з витрат на виробництво і транспорт. З появою конкуруючих суб'єктів ринку ціни встановлюються за результатами щорічних торгів, на яких котируються як «спотові» контракти (постачання наступного дня після оплати), так і контракти, де термін постачання може мінятися в межах року. Тому більшість суб'єктів ринкових відносин в серйозній мірі схильна до фінансових ризиків, пов'язаних з комерційними аспектами їх діяльності.

Постає проблема вибору інструментів мінімізації такого роду ризиків. Якщо ризики коливання цін на електроенергію в секторі вільної торгівлі можна хеджувати (страхувати) за допомогою специфічних строкових фінансових контрактів, що реалізуються через спеціальні електроенергетичні біржі або через універсальні біржі, то ризики зростання цін на паливо і інші матеріальні ресурси енергопідприємств вимагають інших, менш стандартних рішень. Найбільш очевидним напрямом вирішення даної проблеми є, на думку [1], створення вертикально інтегрованих компаній, до складу яких входять окрім безпосередньо енергогенеруючих підприємств також і підприємства по видобутку і переробці різних видів енергетичного палива.

У зв'язку з цим істотно зросла необхідність обліку багатокритеріальності і множинності інтересів в процесі обґрунтування рішень, значно збільшилася невизначеність умов розвитку фінансового ринку (як інституції формування фінансових механізмів і базових інструментів управління ризиками в енергетиці ) і електроенергетики (форм торгівлі електроенергією).

Проте сформовані в даний час енергетичні ринки за низкою ознак суттєво відрізняються від традиційних фінансових ринків, що ускладнює процедуру ціноутворення і розробку механізмів новоутворених факторів ризику. Згідно [2], в таблиці 1 приведений перелік основних відмінностей.

Таблиця 1   Відмінності енергетичного і фінансового ринків [2]

Ознака

Енергетичний ринок

Фінансовий ринок

Вік ринку

Відносно новий

Кілька десятиліть

Важелі ціноутворення

Багато, складні

Кілька, прості

Вплив економічних циклів

Слабкий

Сильний

Частота змін

Висока

Низька

Вплив зберігання і доставки

Значний

Немає

Зв'язок між коротко- і довгостроковими контрактами

Низька

Висока

Сезонність

Ключова для електроенергії та газу

Немає

Регулювання

Змінюється від слабкого до значного

Слабке

Ринкова активність

Низька

Висока

Централізація ринку

Децентралізований

Централізований

Складність контрактів похідних цінних паперів (деривативів)

Досить складна

Відносно проста процедура

Не дивлячись на низку особливостей енергетичних ринків, для управління новоутвореними ризиками застосовуються сучасні методи і інструменти ризик-менеджменту. Згідно [3, С.71.], до інструментів ризик-менеджменту, які використовуються на електроенергетичному ринку відносять: форварди, ф’ючерси, опціони та свопи.

Література:

  1. Колибаба В.И., Соколов Ю.А., Ямпольский Ю.П. Основы эффективного управления экономикой и финансами территориальных генерирующих компаний / ГОУВПО «Ивановский государственный энергетический университет имени В.И.Ленина». – Иваново, 2009. – 144 с.

  2. Pilipovic D. Energy Risks. Valuing and Managing Energy Derivaties. – New York: McGraw-Hill, 1997. – 248 p.

Украина и ВТО: ожидания и действительность.

Давидко И.С., бакалавр, НТУУ «КПИ»

Оказавшись "за бортом" ВТО, организации, контролирующей 90% мировой торговли, Украина оказалась бы за пределами территории "цивилизованного обмена". Например, проблема антидемпинговых процессов в отношении украинских товаров. Под угрозой применения подобных мер находится экспорт товаров на сумму около $4 млрд., что составляет не менее 35% всего объема экспортных поставок [по данным института экономики промышленности НАН Украины, директор института - академик НАН Украины Амоша А]. Причина подобных дискриминационных мер - Украина до сих пор не признана страной с рыночной экономикой.

Благодаря вступлению Украины в ВТО, потребители получают более широкий выбор продуктов с более широким спектром качества. К тому же успех импортных товаров и услуг подстегнет внутренних производителей к конкуренции. Если говорить о средне- и долгосрочной перспективе, то вступление Украины в ВТО способствует дополнительному росту благосостояния украинцев на 3%, а ВВП страны увеличиться на 1,5-1,7%.

Однако, опыт первых стран СНГ, уже ставших полноправными членами ВТО, развеял многие мифы о тех неоспоримых выгодах, которые дает государству членство в данной организации. Например, ситуация с Кыргызстаном. Это государство, как известно, входит в категорию бедных стран, и его руководство рассматривало членство в ВТО как возможность на порядок улучшить экономические показатели за счет открытости своего рынка для богатых иностранных партнеров. Расчет оказался неверным - за время своего членства в ВТО экономика Кыргызстана деградировала в еще большей степени. Так, поток прямых иностранных инвестиций сократился втрое - до уровня $37 млн., объем торговли с западными странами ежегодно сокращался на 5-10%, стремительно росло число граждан, живущих за чертой бедности (сегодня таких более 80% от числа всего населения), продолжает стабильно снижаться средний уровень заработной платы и пенсий, растет безработица.

Одним из факторов, который предопределил такое развитие событий, стала крайне негативная реакция на членство в ВТО этого государства со стороны его соседей - Казахстана и Узбекистана. Обе страны ввели дискриминационные меры в отношении импорта продукции из Кыргызстана. Казахстан установил 200% пошлину на кыргызские продовольственные товары и объяснил подобные действия попыткой предотвратить заполнение своего рынка импортной продукцией. Вот так Кыргызстан стал первой страной, которая поняла очень важную для себя истину: членство в ВТО дает реальные выгоды только тогда, когда основные торговые партнеры страны также являются членами ВТО [1].

Как же повлияет членство Украины в ВТО на торговые отношения с Россией- нашим ближайшим партнером и страной, торговый оборот с которой, один из наиболее весомых в структуре всей внешней торговли? Ухудшение условий взаимной торговли, с точки зрения России, может проявляться в двух разных формах:

1) «Эффект домино» — эффект вытеснения украинских производителей с украинского рынка на российский. Он возникнет в связи с тем, что в Украину будет усиливаться приход импорта, из-за снижения пошлин. Украинские производители столкнутся с более сильной конкуренцией на внутреннем рынке. В то же время у Украины с Россией беспошлинный режим. Поэтому естественной реакцией украинских производителей будет увеличение экспорта в Россию. Вторым аспектом «эффекта домино» будет являться фактор фактического реэкспорта через Украину товаров.

2) Аспект касается уже скорей не украинских, а российских интересов. Это вытеснение российского импорта с украинского рынка. И в случаях, если российская продукция, по каким-то параметрам, оказывается менее конкурентоспособной, то украинские потребители будут отдавать предпочтение товарам из третьих стран.

Вступление государства в ВТО приносит ощутимые экономические блага только в том случае, если экономика страны готова действовать в условиях острой конкуренции с экономиками развитых стран. Как оказалось, надежды на то, что членство в организации станет отправной точкой в экономической стабилизации государства, разбиваются очень быстро[2].

Список литературы:

1. Куратов А.С. Надо ли было ломиться в двери ВТО? [Электрон. ресурс]. // Информационно – Аналитическое издание фонда исторической перспективы «Столетие».-Москва.-Вип. 29 – 22.06.2009. -Режим доступа: .- Название с домашней страницы Интернет.

2. Кузьмин В.М. Украина обошла Россию в ВТО // Газета «КоммерсантЪ». – Киев: Изд.дом «Коммерсантъ-Украина». – 2005. - № 41.- 06.02.2008. – С.12.

Principles of Modern Investment

Anna Didenko

Investment is the active redirection of resources to creating benefits in the future; the use of resources to earn income or profit in the future. It is related to saving or deferring consumption. Investment is involved in many areas of the economy, such as business management and finance no matter for households, firms, or governments. An investment involves the choice by an individual or an organization such as a pension fund, after some analysis or thought, to place or lend money in a vehicle, instrument or asset, such as property, commodity, stock, bond, financial derivatives, or the foreign asset denominated in foreign currency, that has certain level of risk and provides the possibility of generating returns over a period of time.[1]

Investment comes with the risk of the loss of the principal sum. The investment that has not been thoroughly analyzed can be highly risky with respect to the investment owner because the possibility of losing money is not within the owner's control. The difference between speculation and investment can be subtle. It depends on the investment owner's mind whether the purpose is for lending the resource to someone else for economic purpose or not.

In the case of investment, rather than store the good produced or its money equivalent, the investor chooses to use that good either to create a durable consumer or producer good, or to lend the original saved good to another in exchange for either interest or a share of the profits. In the first case, the individual creates durable consumer goods, hoping the services from the good will make his life better. In the second, the individual becomes an entrepreneur using the resource to produce goods and services for others in the hope of a profitable sale. The third case describes a lender, and the fourth describes an investor in a share of the business. In each case, the consumer obtains a durable asset or investment, and accounts for that asset by recording an equivalent liability. As time passes, and both prices and interest rates change, the value of the asset and liability also change.[3]

An asset is usually purchased, or equivalently a deposit is made in a bank, in hopes of getting a future return or interest from it. The word originates in the Latin "vestis", meaning garment, and refers to the act of putting things (money or other claims to resources) into others' pockets. The basic meaning of the term being an asset held to have some recurring or capital gains. It is an asset that is expected to give returns without any work on the asset per se.

The term "investment" is used differently in economics and in finance. Economists refer to a real investment (such as a machine or a house), while financial economists refer to a financial asset, such as money that is put into a bank or the market, which may then be used to buy a real asset.[2]

Sources:

  1. Arthur O' Sullivan, Steven M. Sheffr in “Economics: Principles in action”, Oxford Edition, 2003.

  2. Graham, Benjamin, and David Dodd “Security Analysis”, New York, 2008.

  3. [/home-page] Wall Street Journal Digital Network, Craig, S. (2009, January 29). Merrill Bonus Case Widens as Deal Struggles.

Державне регулювання в сфері науково-інноваційно діяльності.

Демденко К. В., ФММ, групи УМ-82, НТУУ « КПІ»

Глобальна економічна криза оголила найгостріші проблеми сучасної української економіки, основною з яких є науково-технічна відсталість усіх галузей вітчизняного виробництва. Про це свідчать дослідження трансферту технологій в Україні на основі ліцензійних угод, згідно з якими абсолютна більшість ліцензійних технологій надходить до українського виробника майже з 10-річним запізненням! Як наслідок – загальна стагнація промисловості, та банкрутства сировинно-залежних галузей: хімічної, металургійної, будівельної. В умовах руйнування цих наріжних каменів української економіки годі й казати про додаткове державне фінансування науково-дослідницьких центрів, соціальну підтримку науковців (якщо розділити весь об’єм держзамовлення в 2003 році на науково-технічну продукцію, на кількість виконавців, то вийде лише 400 грн. в рік на людину). Іншими причинами занепаду науково-технічної галузі є зменшення попиту виробничого сектора на науково-технічні розробки, викликане насамперед стрімким скороченням чисельності високотехнологічних виробництв. А т і, що ще залишилися на плаву віддають перевагу іноземцям. Що є цілком зрозумілим, адже знецінення та конкурентонеспроможність українських науково-технічних розробок внаслідок нівелювання інноваційних здобутків від міжнародних науково-виробничих проектів та відсутності національних ініціатив у здійсненні науково-технічної кооперації стали тенденціями. Немає покупця - немає виробництва. Отже маємо замкнене коло: внаслідок недостатнього державного фінансування занепад наукового сектору, який призводить до збутової діяльності підприємств і зниження виробництва, зменшуючи надходження до держбюджету і як наслідок – нестача коштів на підтримку науково-інноваційної діяльності.

На мій погляд, в цій складній ситуації варто звернутися до позитивного досвіду інших країн. Аналізуючи найефективніші на сьогодні китайську та японську моделі зростання дійдемо до висновку, що основною парадигмою їх існування є науково-технічний прогрес, «економіка знань», активна державна інноваційна політика. Діючою є і німецька модель економічного розвитку, що базується на централізованому тарифному розподіленні коштів між лабораторіями за нормами та встановленими відповідним законом категоріями, що знижує можливість хабарництва, адже кошти надходять безпосередньо до науково-дослідницьких центрів минаючи корумповані бюрократичні установи. Щодо позитивного досвіду наших найближчих сусідів в сфері впровадження науково-технічних розробок, то в Білорусі існує довгострокова державна стратегія розвитку науки й технологій. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку передбачає створення і розвиток механізмів стимулювання інноваційної діяльності (податкові пільги й субсидії для інноваційних підприємств), інноваційну спрямованість діяльності банківсько-фінансової сфери, створення оптимальної структури органів державного управління наукою. Щодо Російської Федерації, слід зазначити порівняно активну участь громадськості в науково-технічному житті та співпрацю громадських і державних установ у формуванні державної науково-технічної політики. Оскільки держбюджету недостатньо для введення інноваційних технологій у виробництво, то потрібні нетрадиційні методи і джерела фінансування українських наукових досліджень і технологічних розробок. Таким джерелом можуть стати пропозиції від європейських проектів і програм, а також дослідницьких інституцій, про взаємодопомогу у сфері науки і технологій. На сьогоднішній день Україна намагається активно співпрацювати з іноземними компаніями у сфері впровадження інновацій у виробництво (договори з компаніями KNAUF, DAK, REHAU, ASAL, «Volvo»). Одним із методів надання наукової допомоги є вкрай необхідне для України фінансування досліджень (гранти); наприклад, з боку Канадського агентства міжнародного розвитку, компанії ПАДКО, в рамках реалізації проекту “Голос громадськості” у директорат освіти і культури Єврокомісії було подано заяви до участі в 2-х проектах за програмою «Joint European Project» TEMPUS TASIS ІІІ, в яких академія виступала як координатор проектів. Україна також бере участь у програмі НАТО “Безпека через науку”. Ця програма не фінансує проведення наукових досліджень, а сприяє співпраці науковців з різних країн. Не слід забувати й про програми науково-технічного співробітництва провідних єв­ропейських країн «ЧЕС» а також "Еврика" та її провідні проекти ЕURIMUSS, EUROFOREST, SCARE. Іншим джерелом фінансування науково-технічних досліджень може стати перерозподіл державних коштів у промисловості. Замість того, щоб тягнути на собі тягар збиткових відсталих галузей, кошти, які йдуть на їх підтримку можна розподілити між життєздатними підприємствами, розширивши виробництво отримати нові робочі місця та прибуток.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що лише інтенсивна науково-технічна та інноваційна політика стане запорукою успішного вирішення проблем двосторонніх та міждержавних відносин України. Важливим компонентом такої політики має стати концепція поглиблення міжнародного наукового та науково-технологічного співробітництва, яка передбачає вдосконалення та перебудову всіх сфер державного контролю та підтримки науки, включаючи за необхідністю приватизацію установ науково-дослідної сфери, наближення до європейських стандартів як вимог до виробленої продукції так і соціального забезпечення науковців.

РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНИХ ТЕХНОПАРКІВ В УКРАЇНІ

Єфремова К.Ю УС-51м, Редько О.В.УЗ-62, НТУУ « КПІ»

Технопарк являє собою науково-виробничий територіальний комплекс, до якого входять дослідні інститути, лабораторії, експериментальні заводи з передовою технологією, створювані на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою, до якої належать: лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлово-побутові приміщення, сервісні та виставкові комплекси.[1]

Основна мета технопарків — досягнення тісного територіального зближення між необхідною для наукових досліджень матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським компонентом наукового потенціалу країни, що формує максимально сприятливі умови для розвитку інноваційного процесу.

Основні переваги науково-технічних парків:

  1. інтеграція різних стадій інноваційного процесу;

  2. промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок;

  3. скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок);

  4. спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу;

  5. створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

  6. виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій;

  7. студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Згідно із Законом України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» режим інноваційної діяльності поширюється на 16 технологічних парків.

Найбільші діючі технопарки України: «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка», «Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона», «Інститут монокристалів», «Вуглемаш» , «Інститут технічної теплофізики», «Київська політехніка» , «Інтелектуальні інформаційні технології», «Укрінфотех». З 2000 по 2004 роки технопарки в Україні випустили інноваційної наукомісткої продукції на суму 3,4 млрд. грн. (11% усієї інноваційної продукції України). У 2006 році було реалізовано інноваційної продукції на 2 280,2 млн. грн. У 2007 році було реалізовано інноваційної продукції на 2 557,2 млн. грн., з них на зовнішньому ринку – 311,7 млн. грн [2].

Причини зростання кількості технопарків

  1. вичерпаність ресурсів для розвитку промисловості та стагнація традиційних галузей важкої промисловості, які вже давно не модернізувалися;

  2. потреби в розвитку технологій, які визначають економічне обличчя промислово розвинутих країн, а також в нових наукомістких галузях виробництва, що створюються на базі цих технологій;

  3. перспективність форм активної і постійної взаємодії науки і виробництва; їхнє функціонування можливе тільки за умови органічного поєднання новітніх наукових ідей, сучасних технологій і техніко-впроваджувальної діяльності, доведеної до стадії масового випуску нової  продукції;

  4. потреби в реконструкції деяких великих підприємств і створенні малих і середніх інноваційних підприємств, як більш динамічного і гнучкого високотехнологічного сектора економіки, від  якого нерідко залежить майбутнє міжнародної конкуренції [2].

Розробка стратегічних шляхів науково-технічного розвитку (НТР) окремо взятої країни передбачає створення науково обґрунтованих засад формування державної науково-технічної політики; методологічних засад аналітичного та евристичного прогнозування розвитку науково-технічного потенціалу (НТП); удосконалення інформаційно-аналітичної системи прийняття управлінських рішень щодо розвитку НТП; формування інформаційних ресурсів для прийняття стратегічних рішень, регіональної моніторингової мережі із сучасними інформаційними та телекомунікаційними технологіями [3].

Створення технопарків і технополісів сприяє залученню капіталів у той чи інший регіон країни, що розширює можливості їх комплексного розвитку, але головним їх завданням є стратегія прориву в нові сфери діяльності на основі розвитку регіональних науково-технічних центрів високого технологічного рівня.

Література:

1.Петрина, М. Методика оцінки інноваційного потенціалу технопаркової структури / Марія Петрина // Регіональна економіка. - 2006. - № 3. - С. 119-129: табл., сх.

2.Симсон, С. Створення та діяльність технологічних парків в Україні та за її межами: порівняльно-правовий аналіз. // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 12. - С. 74-78.

3.Іщук, С.І. Формування Київського технополісу: суспільно-географічний аспект. // Український географічний журнал. - 2005. - №4. - С. 51-56.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. IV харків 2010 ббк 73 І 57

    Документ
    Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров’я: Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції, Ч.IV (12-14 травня 2010 р.
  2. Всеукраїнську наукову конференцію

    Документ
    з обов'язковою вказівкою “Раді молодих вчених на конференцію”, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, Рада молодих вчених, бульвар Шевченка, 81, м.
  3. Умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991 2006 рр. Науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2008

    Документ
    Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку, 1991 – 2006 рр.: Наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України.
  4. Національна академія наук україни (12)

    Документ
    II-1. Дані про обсяги фінансування за тематикою фундаментальних, прикладних досліджень та за тематикою, що виконувалась за завданнями Державних цільових програм загального фонду Державного бюджету України 16
  5. Академія педагогічних наук україни державна науково-педагогічна бібліотека україни імені В. О. Сухомлинського

    Документ
    У біобібліографічному покажчику із серії „Академіки АПН України” представлено науковий доробок Василя Григоровича Кременя, доктора філософських наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки України, академіка НАН України та АПН

Другие похожие документы..