Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Лекция'
В 1533году скончался его отец, Василий 3 (1505-1533г.г.). После его смерти на Руси началось боярское правление. Суть боярского правления 1533-1547гг....полностью>>
'Документ'
Деловое совещание как один из видов делового общения. Классификация деловой корреспонденции и общие требования к деловым письмам....полностью>>
'Документ'
Немалое число специалистов, работающих с молодежью и так или иначе занимающихся профилактикой различных видов потенциально опасного поведения, хотели ...полностью>>
'Доклад'
Психологическим стрессом называют состояние повышенного эмоционального напряжения. Возникает оно у человека в результате интеллектуальных и эмоционал...полностью>>

У тернополі перетинаються важливі автомобільні й залізничні шляхи. Це єдине місто обласного значення Тернопільської області

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Тернопіль – у західній частині , політико-адміністративний, економіко-діловий та культурний центр Тернопільської області. Розташоване на . У Тернополі перетинаються важливі автомобільні й залізничні шляхи. Це – єдине місто обласного значення Тернопільської області. До року мало назву Тарнополь або Тарнопіль.

Кількість населення станом на р. – 215 850 осіб. За фізичною географією місто розташоване на Тернопільському плато Подільської височини Східно-Європейської рівнини. Належить до помірного поясу зони широколистих . У історико-географічному плані належить до и. Етнографічні межі та – за 25–30 кілометрів від Тернополя.

Найвища точка міста – 374 м – «Східний» масив, проспект Степана Бандери, біля магазину «Орбіта». Найнижча точка – 298 м – береги річки Серет, що біля Об’їзної дороги, неподалік від спортивного комплексу «Політехнік». Середня висота міста над рівнем моря – 320 м.

Клімат Тернополя , із теплим вологим літом і м’якою зимою. Середня температура повітря – від – 5 °C в січні до +19 °C у липні. Середньорічна кількість опадів – 520–600 мм. Найвища температура у Тернополі спостерігалась 18 липня р. – до +38 °C. Найнижча зафіксована температура у Тернополі становила −34 °С.

Найбільшою водоймою й окрасою міста є Тернопільський став, розташований на річці . Раніше через Тернопіль протікала річка (майже повністю висохла впродовж другої половини 19 століття). Вона текла, зокрема, по лінії сучасних вулиць Соломії Крушельницької і Галицькій, а починалася неподалік сучасного Підволочиського шосе.

У давнину крізь місто пролягали вигідні торговельні шляхи, за рахунок чого воно швидко збільшувалося. Нині це важливий транспортний вузол України.

Покровителем міста вважають святу Теклю. До Другої світової війни вівтар із її зображенням був у Домініканському костелі – нині храм Непорочного зачаття Матері Божої.

Традиція поселень на сучасній території м. Тернопіль зберігалася в усі епохи – каменю, міді та бронзи, заліза, середньовіччя. Територія заселена за доби пізнього ашелю середнього палеоліту. Тогочасні мешканці вели бродячий спосіб життя. Їжу добували збиральництвом і полюванням.

Ще в мезоліті на території Тернополя зародився архетипний рівень системи саморегуляції, коли почалося формування родів та племен, а в період від неоліту до енеоліту та епохи бронзи на території Тернополя існували різноманітні культури як прийшлих племен, так і автохтонного походження, в яких формувавсь інститут старійшин, вождів та жерців, що згодом став основою системи, яка регулювала відносини всередині родових і племінних утворень.

Пам’ятки періоду Київської і Галицько-Волинської держав підтверджують спільність і наступність у державному розвитку території краю як частини великої держави. Ряд дослідників вважають, що в місцевості Сопільче могло існувати селище Київської держави.

Археологічні матеріали нашого реґіону свідчать, що у 9 – 10 ст. після Р. Х. Тернопілля належало до зони формування єдиної матеріальної і духовної культури, що підтверджує формування єдиного етносу та політичну консолідацію. Остання була перервана військовим походом князя Володимира наприкінці 10 століття, котрий остаточно приєднав західні давньоукраїнські землі до Київської держави.

Наприкінці 9–до кінця 10 ст. у Київській Русі тривав процес удосконалення апарату управління, базований на принципі сюзеренітету-вассалітету. Носіями влади тут були князь, боярська дума і народні збори (віче).

Народні збори (віче) виникли з племінних сходок стародавніх слов’ян і перетворилися на збори повноправних громадян головного міста землі. Вони не були постійно діючим органом влади.

У другій половині 11 століття єдина Давньоукраїнська держава розпалася на окремі князівства. Територія сучасного міста Тернополя наприкінці 11 століття належала до Теребовлянського князівства, яке в 1144 р. увійшло на правах окремої землі до Галицького, а в 1199-у – до новоутвореної Галицько-Волинської держави. Після того, як Галицько-Волинське князівство в 1349 р. припинило своє існування, Східну Галичину захопила польська корона. У 1372–1379 рр. на території Східної Галичини існувало васальне від польської та угорської корон державне утворення – так зване «Руське королівство», яке в 1379 р. було ліквідоване, а його територія перейшла до Польщі. В 1387 р. на східногалицьких землях була утворена окрема адміністративна одиниця в складі Польської держави – «Королівство Русі», що мало деяку внутрішню автономію. В 1434 р. Східну Галичину інкорпорували до Польщі.

Перша відома писемна згадка про м. Тернопіль датована 15 квітня 1540 р., коли королівська канцелярія у Кракові видала локаційний привілей великому коронному гетьманові Польського королівства ґрафові Яну з Тарнова (Янові Тарновському) на заснування містечка-фортеці на місцевості Сопільче. Тоді розпочалося будівництво , що, кілька разів перебудований, вигляд зберігся до наших днів.

До 1569 р. поселення належало до Теребовлянського староства (згодом – повіту) Руського воєводства. 20 січня 1548 р. польський король Сигізмунд Перший надав містечку німецьке право, згідно з яким Тернопіль отримав певні привілеї, а саме: його жителів на 15 років звільняли від податків, на 20 років – від сплати мита, а також дали їм дозвіл на проведення трьох річних ярмарків і щотижневих торгів по понеділках. У 1550 році засновник міста ґраф Ян із Тарнова надав містечку магдебурзьке право та реґламентував обов’язки міщан. Магдебурзьке право – це були скодифіковані в 13 ст. норми звичаєвого права і судові ухвали німецького міста Магдебурга, які згодом перейняли багато міст Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України та Білорусі. З переходом українських земель під владу Польщі та Литви Магдебурзьке право надавали королі або великі князі. Герб м. Тернополя має елементи гербу «Леліва» Яна Амора Тарновського, який надав місту король Сигізмунд ІІ Август. Найчастіше його символіку пов’язують із перемогою християн над мусульманами, оскільки за канонами геральдики перекинута фіґура (півмісяць) означає неіснуюче, переможене.

Хоча Тернополю було надано магдебурзьке право, воно не було повним, оскільки місто мало власника. Із наданням Тернополю магдебурзького права тут почав діяти маґістрат. Міське самоуправління творила виборна влада, яку утворювали радні (райці, консули), а також лава присяжних – судовий орган. Разом ці дві колегії творили маґістрат. Правда, лавники займалися карними справами, інші були у компетенції радних. Рада поповнювалась із членів лави. Бурґомістра Тернопіль тоді вибирати не міг, його місце займав іменований власником війт із широкою виконавчою владою. Присуди лави затверджував представник пана, який урядував на замку і називався старостою-державцем. Інколи його ще називали підстаростою, або ж намісником. Після нього можна було апелювати тільки до власника міста – дідича. Маґістрат мав лавні книги, скриню для зберігання грошей і печатку з міським гербом. Обов’язком ради було хоча б раз на тиждень або щоразу, коли виникала потреба, збиратися й вирішувати справи міської громади. Рада відала дотриманням доступних цін на продукти, наглядом за торгівлею, вагами та мірою, а ткож запобігала конфліктам, боронила вдів та сиріт, наглядала за мораллю.

Магдебурзьке право значно полегшувало залежність міщан від феодальної держави й окремих феодалів і, таким чином, об’єктивно сприяло проґресивному розвиткові феодальних міст. Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, який мав свої станові органи самоуправління. Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності Тернополя, дане право створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Тернополі.

Обов’язком ради було хоча б раз на тиждень або щоразу, коли виникала потреба, збиратися в ратуші й вирішувати справи міської громади. У її віданні було дотримання доступних цін на їжу й напої. Продавців, які порушували розпорядження райців, карали. Рада також пильнувала пекарів, різників та шинкарів, щоб не було обману у вазі й мірі. Радні (консули) мали також запобігати сваркам у місті, боронити від кривд вдів і сиріт, не дозволяти такі шкідливі ігри, як карти, кості тощо й викорінювати їх.

Після смерті гетьмана Яна Амора Тарнавського в 1561 р. місто успадкував його син Ян Кшиштоф і володів ним до 1567 р. Після його смерті Тернополем володіла донька гетьмана Зофія – дружина князя Костянтина Костянтиновича Острозького. У 1569–1772 рр. Тернопіль належав до Теребовлянського повіту Подільського воєводства. У 1570 р. під час пологів Зофія померла, тож власником міста на кілька десятиліть став князь К. К. Острозький. Він надав міщанам низку грамот, дбав про церкви міста. Онука князя Костянтина Острозького Катерина Олександрівна Острозька, котра вийшла заміж за Тому Замойського, внесла Тернопіль у маєтності чоловіка. В 1638 власником міста, після смерті батька, став син Томи – Ян Замойський, воєвода сандомирський. Згодом Тернополем володіли різні родини. Ним володіли Конєцпольські, Гадомські, знову Замойські, тоді Гнінські, Собеські. У 1737 р. місто перейшло у власність Йозефа Потоцького, який придбав Тернопіль у Якоба – сина колишнього польського короля Яна ІІІ Собеського. У – (1783 – центр австрійського циркулу), – рр. Тернопіль – центр Тернопільського округу в складі Королівства Галичини та Лодомерії.

Із входженням Тернополя у 1772 році до Австрії в міському самоуправлінні відбулися зміни: до магістрату почали належати бургомістр (бурґомістр або Burgomeister буквально означає «господар міста», району або майстер фортеці), два асесори (засідателі), синдик (правник, уповноважений вести справи) і касир. У компетенції маґістрату були: адміністративна влада у місті, фінансові справи, поліція, громадський маєток міста, збір податків, судівництво та перепис мешканців. Офіційна мова – німецька. Оскільки піддані не володіли нею, то урядовцями набирали німців або чехів. Відтак у Тернополі з’явилися представники цих національностей. Міська поліція на той час складалась із капрала і шести поліцаїв.

У 1800 році онук Юзефа Потоцького, теж Юзеф склав новий перелік обов’язків міщан. Замість панщини і натуральних податків він запропонував єдиний грошовий чинш із міста – 11050 злотих. Міщани виконували й військову повинність. Тернопіль, що став центром округи, розбудувався. Споруджували дерев’яні, а згодом і кам’яні тротуари. У 1809 р. збудували двоповерхову будівлю маґістрату. У – рр. – Тернопіль був центр Тернопільського краю Російської імперії. 15 грудня 1809 р. російські війська зайняли Тернопільську округу. 31 січня 1810 р. в Тернополі помер командуючий російськими військами Голіцин, а новопризначений Дохтуров прибув лише 25 лютого 1810 р. Розпорядженням царя Олександра Першого цивільну владу на приєднаній до Росії землі – у Тернопільському краї – було доручено організувати таємному раднику Тельсу. На соборній площі та в домініканському костьолі у Тернополі була прийнята присяга на вірність цареві – для цього скликали з’їзд поміщиків і духівництва. У 1812 р. в Тернополі був створений тимчасовий комітет, який вживав заходів проти проникнення шпигунів на територію краю. Від 1815 р. Тернопіль знову належав до Австрійської імперії. У 1816–1826 рр. бурґомістром Тернополя був М. Князьолуцький. В 1820 р. у Тернополі відкрили гімназію.

Від самого початку самоврядування відігравало роль проміжної ланки між населенням міст та урядовими установами: представники самоврядування повідомляли владним установам про потреби та інтереси міст і одночасно сприяли впровадженню на місцях урядової політики.

У 1827–1844 рр. бурґомістр Тернополя – Я. Марцінкевич. У 1828 р. штат маґістрату поповнили секретар, протоколіст, канцеляристи, писар та ревізор поліції. Тоді ж була введена посада міської акушерки, а з 1831 р. – міського лікаря. Збільшилося й число обслуговуючого персоналу – його поповнили судовий возний, колодязник, охоронець міської каси та доглядач міського годинника; поліцаїв стало 12, нічних сторожів – 6. У 1841 р. штат магістрат знову збільшився.

15 лютого 1843 р. останній власник Тернополя Єжи Михал рицар Туркул уклав із бурґомістром контракт і за 175000 флоринів сріблом відмовився від своїх прав на місто. Наступного, 1844-го року, австрійський цісар Фердинанд надав Тернополю герб і статус вільного королівського міста. У 1844–1849 рр. бурґомістр Тернополя – А. Дзямський, – – С. Джемалик.

Після реформи судівництва в Галичині 1853 року маґістрати втратили судові функції. Окремим розпорядженнями було передбачено перелік дозволів і заборон для забезпечення громадського порядку у місті: щодо волоцюг, котрі спали на вулицях, штрафи або побиття за куріння на вулицях, реґламентовано години праці перукарень, кав’ярень, шинків, крамниць і ремісничих майстерень, згодом практикували реєстрацію прибулих до міста сторонніх осіб.

У р. в Тернополі урядував комісар, у – рр. – бурґомістр Володимир Мандль (ініціатор закладення міського парку), – – Р. Шмідт. У ярмарковий гомін площі часто вривались удари бубна та голос глашатая, що виголошував розпорядження міського управління.

На початку 1860-х років центральний уряд у Відні зайнявся врегулюванням відносин у сфері самоврядування. Підштовхувала його до цього й позиція крайових сеймів. Зокрема, у квітні 1861 р. Галицький сейм дав доручення Крайовому відділу підготувати проект закону про устрій громад. 14 червня 1861 р. в австрійському парламенті прем’єр-міністр А. Шмерлінг подав на розгляд проект громадського закону. При цьому заявив: «Теза громадського закону з 1849 р. про те, що підставою вільної держави є вільна громада беззастережно відповідає правді». Невдовзі, 5 березня 1862 р. був виданий громадський закон, що окреслив устрій громад у межах усієї імперії. Він був рамочним, і на його основі Галицький крайовий сейм прийняв ряд крайових законів, що повністю регламентували діяльність органів місцевого самоврядування всіх рівнів у Галичині.

Згідно з крайовим статутутом про міське самоврядування від 1866 р. міську раду почали обирати за куріальною системою. Перші вибори у міську раду за новим статутом закінчилися 11 березня 1867 р.; обрано 36 радних. 8 квітня 1868 обрано нового бурґомістра – крайового адвоката Р. Шмідта: його попередників призначали. Маґістрат став виконавчим органом міської ради. До його компетенції як виконавчого органу міського самоврядування належали організація і контроль за всіма аспектами життя міста: громадське майно, шкільництво, дороги, санітарія, освітлення вулиць тощо.

На найнижчому ступені самоврядування перебували також міські ради, діяльність яких реґламентували закони від 1889 та 1896 рр. Тексти цих документів практично ідентичні, за винятком кількох положень. Окрім того, устрій самоврядування в містах базувався на тих самих принципах, що й у селах. Міські і сільські громади мали спільну виборчу ординацію. Ухвалюючим і контролюючим органом у містах була міська рада. Чисельність ради в містах, які підлягали дії закону від 1889 р., а це 30 великих галицьких міст, становила 48 осіб. У решті менших міст та містечок чисельність радних становила від 24 до 48 осіб, залежно від кількості населення даного міста. У містах, де діяв закон від 1889 р., виконавчим органом міської ради був магістрат на чолі з бурґомістром. До маґістрату належали заступник бурґомістра та переважно три асесори.

В основу виборчого права було покладено куріальну виборчу систему. Виборче право було обмеженим, нерівним, безпосереднім, таємним (у деяких випадках – відкритим) і непропорційним. Право брати участь у виборах до самоврядних установ мали всі громадяни, які досягли 21 року. Право бути обраним членом ради мали громадяни, які досягли 25 років. Окрім вікового цензу, діяли ценз осідлості й майновий ценз.

У – рр. бурґомістр – Л. Козьмінський, – – урядував комісар, – – бурґомістр Ф. Погорецький, – – Володимир Лучаківський (якого вважають першим українцем, обраним бурґомістром; за його керівництва в місті започаткували електричне освітлення, телефон, прокладено водогін, каналізацію, закладено парк, розпочато забудову Тернополя за європейським зразком), – – Людвік Пунчерт (почесний громадянин Тернополя, 1905), – – С. Мандль, – – урядував комісар, – – Е. Міхаловський, – – С. Мандль, у період міську владу в Тернополі очолював комісар – педагог, громадсько-політичний діяч Семен Сидоряк, – – урядував комісар, – – В. Ленкевич, – – С. Відацький. Під час німецької окупації у 1941–1944 рр. посадником Тернополя був адвокат, громадський діяч, уродженець міста Осип Гринкевич.

Варто зазначити, що уродженці Тернопіля були бурґомістрами в інших містах. Зокрема адвокат Антон Кохановський (Ставчанський) протягом 1866–1903 рр. очолював маґістрат Чернівців (у 1889 р. – почесний громадянин міста), під час його керівництва було розбудовано комунальне господарство, побудувано водогін, каналізацію, електромережу, впроваджено громадський електротранспорт, вулиці міста покрилися бруківкою, споруджено новий міський театр.

Протягом століть у Тернополі співіснували три громади: українська, єврейська і польська.

Тернопіль поділявся на «старе» і «нове» місто. У місті діяли окружне управління, поєднане з повітовим, окружний суд із цивільним, кримінальним і торговими відділами, із судовою прокуратурою та 8 адвокатами. Також були ґмінне управління, пошта, телеграф.

Від 1867 до 1939 р. Тернопіль – адміністративний центр Тернопільського повіту в складі різних держав: Австро-Угорщини, Росії (кінець 1914–1917, від осені 1917 Тернопільська губернія не існувала, хоча адміністративно-управлінські органи зберігалися до квітня 1918), ЗУНР (22 листопада–30 грудня 1918 р. Тернопіль – столичний центр республіки), ГСРС (місцем перебування Галревкому став Тернопіль), Другої Речі Посполитої. З – адміністративний центр (у 1936 р. маґістрат перейменували на міські управління), від 4 грудня р. – (окрема адміністративно-територіальна одиниця). Наприкінці -го до 2 січня р. Тернопіль був столицею , а з 8 липня по 21 вересня р. маріонеткового більшовицького державного утворення – Галицької СРР. У період нацистської окупації (1 серпня р. – р.) місто підпорядковувалося дистрикту «Галичина» Генеральної губернії Німеччини. Після звільнення від німецько-фашистських окупантів, у зв’язку з тим, що Тернопіль майже повністю був зруйнований, обласні органи влади та управління до серпня 1946 р. перебували в Чорткові.

У 1870 р. в Тернопіль «прийшла» залізниця. За даними перепису 1880 р., в місті проживало вже 25 тисяч осіб. Його площа становила 9320 морґів 1274 сажнів квадратних. За статистичними даними 1886 р., в Тернополі нараховувалося 467 ремісників, які займалися пекарством, волочінням дроту, обробкою шкур, млинарством, ткацтвом, столярною, гончарною, шевською справою та іншими ужитковими промислами. Загалом у місті переважало дрібне та напівкустарне виробництво.

Місцями організації пер­ших виставок у Тернополі, що мали громадський резонанс, стали Міський (нині Старий) парк і зала ремісничого товариства «Ґвязда». 26 вересня–2 жовтня р. на території парку відбувалася Крайова бджільничо-городницька виставка, для якої спорудили спеціальний павільйон; у липні р. в Міському парку – друга Крайова етнографічна виставка (ініціатор В. Лучаківський). Були представлені: знаряддя та обладнання, й напої, і взуття, предмети, пов’язані з народними обрядами та звичаями, вироби народного мистецтва. До організаційного комітету належали В. Федорович (голова), О. Барвінський, В. Боберський, Г. Федорович та ін. На відкриття виставки приїхав архікнязь Рудольф Габсбург, який високо оцінив культуру, побут і традиції українців. Тернопільський фотограф А. Сількевич виготовив фотоальбом із 50 світлин; час­тина з них зберігаються в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Здавна у Тернополі відбувалися ярмарки і торги. Зокрема, щорічний кінний ярмарок, ярмарок св. Анни, який починався 26 липня і тривав два тижні. На нього з’їжджалися купці з Росії, Польщі, Чехії, Угорщини та з інших країн. У спеціальному реґламенті торгів ішлося про те, які саме товари можна продавати і скільки, а також – де та коли можна проводити торгівлю. Так, торгувати худобою було дозволено лише з 1 квітня до кінця вересня. За всією торгівлею в місті наглядав міський маґістрат. Разом із тим, попри певний економічний розвиток краю, слабкою залишалася його соціальна сфера. Керівні кола Австро-Угорщини мало турбувалися проблемами охорони здоров’я мешканців Східної Галичини. За даними 1894 року, в Тернопільському повіті працювали лише 16 лікарів, з яких практикували приватно 15, а на державній посаді перебував 1. За 1881–1890 рр. лише від інфекційних захворювань (віспи, тифу, скарлатини, дифтерії, кору, дизентерії) щорічно помирали до 1240 осіб.

За часів радянської України міську владу в Тернополі уособлювали місцеві ради народних депутатів та їхні виконавчі комітети, які залишалися обмежені у прийнятті рішень, бо керівною владою у країні була Компартія.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. в м. Тернополі розпочався процес удосконалення місцевого самоврядування, зміни його відповідно до потреб сучасності, традицій минулого та інтересів жителів Тернополя. В незалежній Україні міськими головами були: Негода В’ячеслав Андронович (1990–1998 рр.), Кучеренко Анатолій Іванович (1998–2002 рр.), Левків Богдан Євгенович (2002–2006 рр.), від 2006 – Заставний Роман Йосипович.

У 2008 році міська влада Тернополя запропонувала проект «Тернопіль – місто фестивалів».

Отже, самоврядування у Тернополі має давні традиції. Саме на їхній основі у 2009 році коаліція громадських організацій «Своє» на новому, більш якіснішому рівні продовжила підготовку до прийняття Статуту територіальної громади м. Тернополя.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Указ Президента України, який визначив основні напрями його подальшого функціонування та розвитку. Реалізація вимог Указу Президента України дозволила, при тій же закон

    Закон
    Ситуацію ускладнювало різке падіння обсягів перевезень і несвоєчасні розрахунки клієнтів за перевезення, що призвело до значних фінансових втрат та хронічних неплатежів до бюджету і невиплат заробітної плати.
  2. Укази президента україни зміст

    Документ
    Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом),
  3. Програма інтеграції України до Європейського Союзу  

    Документ
    Пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) та його окремими державами - членами пов’язана з тим, що це угруповання буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в регіоні у довгостроковій перспективі.
  4. Ковалевський. Рпс. Зміст

    Документ
    Об'єкт вивчення. Розміщення продуктивних сил (РПС) — галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об'єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки — їх територіальний стан і розвиток.
  5. Панкова Є. В

    Документ
    Індустрія туризму в Україні розвивається в умовах жорсткої конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і на зовнішньому туристичному ринку. У зв'язку з цим постає питання про якість обслуговування туристів, яка може бути забезпечена

Другие похожие документы..