Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат'
Защита диссертации состоится «03» декабря 2009 года в 14.00 час. на заседании диссертационного совета Д 212.029.05 в Волгоградском государственном ун...полностью>>
'Диссертация'
Защита состоится «30» ноября 2011 г., в 10.00 ч., на заседании диссертационного совета ДМ 212.317.01: 655017 по защите докторских и кандидатских дисс...полностью>>
'Урок'
7. Мультимедиа презентации детей: «Органический мир переменно-влажных лесов Австралии», «Органический мир саванн, пустынь полупустынь Австралии», «Бу...полностью>>
'Учебно-методический комплекс'
Учебно-методический комплекс по дисциплине «Организация рекламной деятельности» составлен в соответствии с требованиями Государственного образователь...полностью>>

Оскільки це найбільш рухлива І гнучка скла­дова економічної системи (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Розділ 5

МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ І РОЗВИТКУ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Дослідники економічного чи господарського механізму зав­жди приділяли значну увагу механізму функціонування і роз­витку1 економіки, оскільки це найбільш рухлива і гнучка скла­дова економічної системи. Змінюючи та вдосконалюючи госпо­дарський механізм держава порівняно швидко реалізує назрілі потреби розвитку господарства, підвищення його ефективності, а отже, розв'язання складних соціально-економічних проблем. Ось чому в еволюційній економічній теорії вчення про госпо­дарський механізм посідає одне з ключових місць.

1 Останніми роками категорію "господарський механізм" повністю витіснила категорія "ринковий механізм". Досвід показав, що це є дещо однобічним трактуванням механізму господарювання, оскільки все зводиться саме до механізму ринку, а економічна роль держави недооцінюється і навіть іноді ігнорується, що неминуче негативно по­значається на ефективності господарювання. Все це, на нашу думку, потребує "відновлення в правах" категорії "господарський механізм", яка набагато точніше відображає реалії життя і не допускає однобічно­го перебільшення якогось з аспектів, орієнтує теорію і практику на вияв і послідовну реалізацію науково обґрунтованого, змінного спів­відношення ринкового і державного регулювання економіки.

5.1. Теоретико-методологічні основи механізму функціонування і розвитку економіки

Господарський механізм — це не щось штучне, випадкове, це органічна складова економічної системи. Іноді його зводять до сукупності організаційно-економічних відносин. Справді вони становлять важливий елемент змісту цієї категорії, проте не ви­черпують її. Адже за такого підходу осторонь системи господа­рювання залишаються такі корінні відносини і категорії, як власність, відносини розподілу, взаємного обміну діяльністю, які в сукупності становлять соціально-економічні відносини, без яких не можна зрозуміти ні природи господарського механізму, ні тенденцій його розвитку. Господарський механізм — це функ­ціональний аспект виробничих відносин. Оскільки розрізняють капітал-власність і капітал-функцію, ми не тільки можемо, а й маємо розрізняти змістовний і функціональний аспекти вироб­ничих відносин. Саме функціональний аспект виробничих відно­син є об'єктивною основою, а отже, і визначає природу госпо­дарського механізму, характер його функціонування і розвитку.

Цей висновок знаходить історичне підтвердження у взаємо­залежності розвитку суспільного виробництва і притаманних йому виробничих відносин, з одного боку, і господарського ме­ханізму — з другого. Так, в епоху вільної конкуренції механізм функціонування і розвитку економіки виступав у формі ринко­вого механізму, коли попит і пропозиція, ринкове ціноутворен­ня і конкуренція у своїй взаємодії забезпечували саморегулю­вання економіки та її зростання.

Сутність ринку полягає в нічим не обмеженій свободі при­ватної ініціативи та ділових відносин у що зумовлює форму­вання механізму вільної конкуренції, який регулює ринок. Саме це мав на увазі А. Сміт, коли говорив про "невидиму руку"» яка управляє ринком. "Дбаючи про свої власні інтереси, він (індивід) часто більш дійово служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається зробити це"2. Розумінню ринку

А. Смітом властиві: вільний вхід у ринок продавців і покупців і такий самий вільний вихід із нього, конкурентна участь на рин­ку багатьох фірм, продавців і покупців, неможливість нав'язу­вання цін, які складаються на ринку під впливом попиту і про­позиції. Все це визначає можливість ринку до саморегулюван­ня економіки. За таких умов вважалося, що будь-яке втручан­ня у природне протікання економічних процесів не лише не потрібне, а й навіть шкідливе.

Ситуація докорінно змінилася, коли наприкінці XIX ст. ка­піталізм вільної конкуренції перетворився на корпоративний, монополістичний, що змінило структуру власності та її роль в економіці. Дрібні й середні підприємства, що перебувають, як правило, в індивідуальній власності або партнерській власності двох і більше осіб, становлять у США 80 % кількості всіх підприємств, але на їхню частку припадає 13 % ділового оборо­ту. Водночас на частку 20 % потужних корпорацій припадає 88 % ділового обороту3. Як видно, за величезного поширення ма­лого і середнього бізнесу визначальна роль у розвитку економі­ки належить великому бізнесу. Нова структура суб'єктів ринку зумовлює істотні зміни й у ринковому механізмі. Замість доско­налої конкуренції, яка панувала на попередніх етапах, великі монополії, які панують на ринку, визначають умови його функ­ціонування у власних інтересах. Обмежена кількість їх дає змо­гу ділити сфери впливу і диктувати ціни на свою продукцію, тобто відбувається монополізація ринку. Відповідно, конкуренція пе­рестає бути досконалою і загальною. Ціни істотною мірою ви­значаються не попитом і пропозицією, а силою панівних корпо­рацій. За механізмами ціноутворення ринок поділяється на два сектори. Основним сектором стає монополізований ринок, де ціни визначаються витратами виробництва і необхідною рентабель­ністю. "Зміни цін готових товарів визначаються витратами, — пише М. Калецький, — водночас ціни на сировину, включаючи основні продукти харчування, визначаються попитом"4. Другий сектор ринку відносно обмежений і представлений такими галу­зями, як сільське господарство та добувна промисловість, де збе­рігається вільне ціноутворення.

"Велика депресія" 1929—1933 рр. докорінно змінила ситуа­цію. Вона показала, що постулат економічної теорії про невтру­чання держави в економіку, який панував більше століття, не відповідає новим умовам економічного і соціального розвитку. Дж.М. Кейнс обґрунтував необхідність державного регулюван­ня економіки. Він показав, що саме держава має забезпечити зростання сукупного попиту, повну зайнятість і стабільність капіталу, умови конкуренції, але не шляхом зниження заро­бітної плати, як вважалося раніше, а навпаки, її підвищенням, збільшенням інвестицій, установленням низького відсотка на довгострокову перспективу та збільшенням бюджетних витрат. Отже, ринковий механізм, який забезпечував саморегулюван­ня економіки, було доповнено механізмом державного регулю­вання, яке, за визначенням П. Самуельсона, забезпечує стабіль­ність, справедливість та ефективність.

Першою спробою державного регулювання економічного і со­ціального розвитку був "новий курс" Ф. Рузвельта, побудова­ний на використанні ролі держави для істотної зміни станови­ща людини на виробництві й у суспільстві. З цією метою було встановлено мінімальну заробітну плату та максимальний ро­бочий тиждень, право робітників на колективний договір та організацію профспілок. Свавілля підприємців в оплаті праці поступово переходило на сталі умови відтворення робочої сили, які поєднували справедливу оплату праці з широким соціаль­ним забезпеченням (допомога у зв'язку з безробіттям, забезпе­чення непрацездатних і т. ін.).

Протягом кількох післявоєнних десятиліть кейнсіанська концепція поєднання ринкового механізму із системою держав­ного регулювання відіграла велику роль у піднесенні економі­ки і добробуту населення розвинутих країн. Але нарощування державної власності, присутності держави в економіці, перехід нею певних меж призвели до посилення негативних процесів, що набуло втілення у підриві конкуренції, обмеженні підпри­ємницької діяльності, зростанні бюрократизму, надмірних ви­тратах бюджету на утримання державного апарату, збільшенні

податків і державного боргу. Все це призвело до стримування розвитку виробництва, збільшення безробіття, погіршення соці­альної ситуації.

Монетаристи піддали гострій критиці кейнсіанство, обґрун­тували нову "неоконсервативну" доктрину, яка була спрямова­на на зменшення державної власності шляхом приватизації дер­жавного майна, на швидке зростання малого і середнього бізне­су, обмеження державного регулювання економіки і т. ін. Це забезпечило розширення ринково-конкурентного середовища, піднесення ролі ринку і конкуренції в розвитку економіки. Отже, було покладено край однобічному збільшенню економіч­ної ролі держави, сама практика допомогла встановленню оп­тимального співвідношення між ринковим і державним регу­люванням економіки, які доповнюють одне одного і створюють сприятливі умови для економічного і соціального зростання. Таким чином, історичний розвиток привів до переростання рин­кової економіки у змішану, де замість однієї індивідуальної приватної власності утверджується плюралізм форм власності. Відповідно, ринковий механізм переріс у складнішу форму, адекватну змішаній економіці: єдність ринкового механізму і державного регулювання. Ринок і держава стали його суттє­вими складовими, а вдосконалення такого механізму стало здійснюватися встановленням об'єктивно обумовленого спів­відношення між ринковим механізмом і державним регулюван­ням.

Отже, господарський механізм — це спосіб організації й управ­ління виробництвом із властивими йому формами, методами і засобами, які реалізують соціально-економічні, організаційно- економічні та науково-технологічні принципи і відносини в інтересах задоволення потреб як кожного суб'єкта господарю­вання, так і суспільства в цілому. Вибір форм, методів і засобів організації, функціонування та управління виробництвом здій­снюється не свавільно, а відповідно до потреб економіки і су­спільства, об'єктивних тенденцій розвитку виробництва.

Якість механізму господарювання та управління, зокрема ступінь його досконалості та дійовості, залежить не тільки від об'єктивних факторів (ступінь зрілості соціально-економічних відносин), а й значною мірою від наукової обґрунтованості економічної політики держави, рівня професійної підготовки гос­подарських, науково-технічних і управлінських кадрів, від їхньої здатності виявляти й об'єктивно оцінювати найбільш істотні зв'язки і тенденції розвитку економіки, спрямовувати і стимулювати працівників до оволодіння досягненнями науки і техніки, вдосконалення організації виробництва і праці, під­вищення ефективності виробництва і продуктивності праці. Механізм господарювання та управління має реалізувати інди­відуальні й колективні інтереси, забезпечити виробництво про­дукції, що відповідає суспільному попиту, досягти збільшен­ня кількості і поліпшення якості продукції за мінімальних за­трат ресурсів. Реалізації цього завдання слугує великий арсе­нал методів управління, за допомогою яких здійснюється вплив на суб'єктів господарювання. Як показує досвід, ці ме­тоди можуть мати формальний або неформальний, тобто ре­альний, вплив. Уся складність управління і господарювання полягає в тому, щоб утверджувався неформальний, реальний стиль управління, спрямований на досягнення реальних еко­номічних результатів і кількісних, і якісних, щоб у процесі управління використовувалися насамперед економічні, тобто ринкові, методи. Але разом із тим важливо застосовувати організаційні, в тому числі адміністративні методи. З розвит­ком людини і суспільства підвищується роль соціально-пси- хологічних методів управління. Глибокий аналіз методів управ­ління, їхньої відповідності змінам в економіці, й удоско­налення на цій основі системи господарювання та управління є необхідною умовою ефективності господарської діяльності, досягнення високих результатів.

Цілком зрозуміло, що в умовах ринкової економіки провідна роль належить економічним методам управління, оскільки саме вони реалізують економічні (матеріальні) інтереси. Комер­ційний розрахунок, інвестиції, їх утворення і використання, інновації та їхнє впровадження у виробництво, регулювання системи амортизаційних відрахувань, система матеріального стимулювання, розподілу і використання прибутку, ціноутво­рення, кредитування, матеріальні санкції — весь цей широкий комплекс економічних методів дає можливість створити гнуч­ку й ефективну систему господарювання та управління.

Соціально-психологічні методи управління через соціальні й психологічні відносини між людьми впливають на формування трудових колективів, з урахуванням здібностей людей, темпе­раменту, рис характеру, і тим самим сприяють створенню спри­ятливих умов для успішної спільної діяльності, встановлення і розвитку норм соціальної поведінки. Це зміцнює трудовий ко­лектив, розвиває почуття відповідальності. Соціальне регулюван­ня і стимулювання спрямовані на реалізацію взаємопов'язаних соціальних інтересів, створення стану соціально-психологічної зацікавленості у виконанні певних робіт чи в досягненні певної мети, результатів. Особливо важливим є стимулювання підви­щення загальноосвітнього рівня культурного зростання, підви­щення кваліфікації, розвиток творчої праці, морального та есте­тичного зростання людини. Все це створює сприятливу соціаль- но-психологічну атмосферу, активно впливає на підвищення про­дуктивності праці та ефективності виробництва.

Здавалося, що всі ці процеси відомі і перехід від командної до змішаної економіки, яка давно утвердилася в розвинутих країнах, мав би відбутися більш-менш нормально. Труднощі були пов'язані з тим, що історія знала перехід країн від аграр­ної до індустріальної, від натуральної до ринкової економіки. Постсоціалістичні країни йшли навпаки — від центрально- планової економіки із загальнодержавним рівнем усуспільнен­ня до ринкової, що базується головним чином на приватній формі власності. Теорії ринкової трансформації стосовно цих специфічних умов не було, що також ускладнювало здійснен­ня цих перетворень. У результаті ця трансформація набула на­стільки руйнівного характеру, що Україна, яка мала значний науково-технічний, виробничий та інтелектуальний потенціал, опинилася фактично серед відсталих країн із переважно сиро­винною економікою. Однією з головних причин цих негатив­них наслідків є неправильне розуміння ролі держави та логіки її змін. Перш за все в основу радикальних економічних реформ було покладено ринковий фундаменталізм, перехід до ринко­вої економіки, тоді коли у світовій економічній теорії сучасна економіка трактувалась як змішана, тобто поряд із ринком в економіці велику роль відігравала держава. Чомусь цей аспект сучасної економіки було проігноровано, і все звелося до ринко­вих перетворень, до утвердження ринкової економіки. Це не відповідало реальному стану сучасної економіки, механізм фун­кціонування якої органічно поєднує ринкове і державне регу­лювання. Неправильне, однобічне розуміння сучасної економі­ки зумовило другу помилку в політиці ринкових перетворень, а саме: виведення держави з економіки, відмова або невиправ­дане приниження ролі держави в сучасній економіці. Логіка тут, очевидно, була така: оскільки загальнодержавна власність становила 92 % засобів виробництва, то, мовляв, чим скоріше державу звільнити від такої грандіозної власності, тим ближче буде країна до ринкової економіки. Досвід незаперечно довів, що зменшення державної власності не можна ототожнювати зі зменшенням її економічної ролі. Справа в тому, що зменшення ролі держави в економіці за умови, коли ще не створено ринку і не працює ринковий механізм, могло тільки погіршити ситуа­цію. Саме так трапилося в Україні. Нерегульованість посилила руйнівні процеси, швидке розгортання і поглиблення кризи. Якби реформатори виходили з того, що сучасна економіка — змішана, базується на взаємодії ринкового і державного регу­лювання, якби ставилося завдання побудови саме такої еконо­міки, то тоді був би неминучим підхід, породжений сучасною змішаною економікою: оптимальне поєднання становлення рин­кової економіки і відповідного державного регулювання. З од­ного боку, це зменшення державної власності, з іншого — збе­реження високої регулюючої ролі держави. А в міру того, як ринкова економіка набирала б силу, ринковий механізм міг би посилювати свій регулюючий вплив, а держава — зменшувати свою регулюючу роль, усе ширше впроваджуючи ринкові, тоб­то економічні, а не адміністративні методи. На превеликий жаль, не вистачило розуміння цих складних, діалектичних про­цесів, що разом із загальним низьким рівнем управління еко­номікою призвело до тієї страшної ціни, яку заплатив народ за недостатню компетентність і непрофесіоналізм влади.

Як уже було показано, для сучасної економіки характерні істотні зміни у структурі суб'єктів ринку, що зумовлює поєднан­ня ринкового механізму з державним і корпоративним регулюван­ням. Необхідність доповнення ринкового механізму зумовлена двома обставинами. По-перше, "є такі важливі для сучасного суспільства сфери, як освіта, фундаментальна наука, захист навко­лишнього середовища та інші, до яких значною мірою неприйнят­не вимірювання ефективності прибутком. "Невидима" рука вияв­ляється безсильною у визначенні їхньої значущості для суспіль­ства". По-друге, оскільки сучасна економіка "виступає як зміша­на — і за формою власності, і за організацією підприємницької діяльності — "її слід доповнити положенням про те, що відповід­ний механізм господарювання є не суто ринковим, суто конкурен­тним, а змішаним. Адже коли ринок не є універсальним, то ма­ють бути й інші засоби впливу на економіку, які долають обме­женість ринкового механізму"6. Тут постає роль держави у ринковій економіці. Довгий час вважалось, що державне регулювання, як висловився один із вчених, "органічно вписується у ринкові прин­ципи поведінки". Інші науковці бачать у державному регулюванні й неринкові форми, відносини і методи. Вони виступають проти зведення всієї економіки до ринку, ринкових відносин, оскільки держава виконує ті функції, які ринок виконати не може, і, до речі, у тих галузях, які найважливіші для переходу людства до нової якості розвитку (освіта, фундаментальна наука, екологія, глобальні проблеми, розвиток людських якостей), які становлять постринкові відносини, а економічна діяльність держави є "однією з перехідних форм, яка включає зародки постринкових відносин, а саме — свідомого, безпосередньо суспільного... способу коорди­нації, регулювання пропорцій, розподілу (алокації) ресурсів". Інакше кажучи, підкреслюють деякі вчені, економічна діяльність держави — це не втручання зовнішніх політичних сил в економі­ку, а народження нового суб'єкта нових (неринкових за своєю при­родою, постринкових, які компенсують "провали" ринку) еконо­мічних відносин. Це набуває втілення у регулюванні державою пропорцій відтворення: прямими методами (державне замовлен­ня, інвестиції, закупівлі, розвиток ВПК, фундаментальної науки, аерокосмічних досліджень) й опосередкованими методами (по­даткові, митні, кредитні відносини і нормативи і т. ін.). Держа­ва регулює і контролює якість продукції харчування, безпеку побутової техніки, реалізує антимонопольне законодавство. Особливу сферу відносин у ринковій економіці становлять дер­жавна власність і державний сектор економіки. Інакше кажу­чи, держава може і виступати в ролі самостійного підприємця, і здійснювати в ролі представника нації неринкові функції свідо­мого регулювання економічних відносин, у тому числі охорони інтелектуальної власності й прав власності взагалі, зокрема культурних цінностей, регулювання прав власності на землю, надра, підтримки малого бізнесу. Величезна роль держави у свідомому регулювання трудових відносин, в тому числі відно­син праці і капіталу, зайнятості та боротьби з безробіттям через інвестиції, структурні зміни і стимулювання зайнятості. Дер­жава використовує неринкові механізми розподілу і перероз­поділу для соціального забезпечення населення, починаючи від безплатної середньої освіти і закінчуючи різного роду допомо­гами і виплатами. Держава здійснює й економічну, і фінансово- бюджетну, і грошово-кредитну політику, які забезпечують мак- роекономічну динаміку, розширене відтворення суспільного виробництва. Отже, сучасна держава порівняно з традиційни­ми ЇЇ функціями із захисту прав власності та підтримання умов функціонування ринку виходить далеко за межі ринкових відносин, її діяльність пов'язана з цілим комплексом неринко- вих відносин, які реалізуються через її економічні функції. Одночасно швидко розвиваються і неринкові відносини, які не пов'язані з економічною діяльністю держави. Це — розвиток творчої праці та зростання вільного часу, який заповнюється позитивним змістом, що розвиває людину, забезпечує її все­бічний розвиток. А. Бузгалін та А. Колганов бачать багато в чому "паростки саме постринкових і посткапіталістичних відносин"9, їм належить майбутнє.

Інші науковці бачать інші форми неринкових відносин. Це перш за все внутрішньофірмовий обіг капіталу і продукції» які "хоч і спираються на стан ринку і конкуренції в країні і світі, все ж мають "індивідуалізований" характер". Це обме­жує сферу ринкового і конкурентного середовища на рівні ве­ликих корпорацій, призводить до того, що діяльність великих компаній визначається як законами ринку, так і системою дер­жавного і внутрішньофірмового індикативного планування і ре­гулювання. Як відомо, у цілому ряді розвинутих країн (Японія, Австрія, Франція) уже тривалий час діє система індикативного планування як на рівні корпорацій, так і держави. Дж. Гелбрейт говорив навіть про "плановий капіталізм", за якого "ринкові відносини модифікуються шляхом певного планування". Адже саме планування дає змогу зменшити невизначеність майбут­нього, передбачення ризиків та методів їх подолання. Замість ринку і цін, які визначають виробництво і реалізацію продукції, планування прямо визначає ці параметри економіки корпорацій.

На державному рівні планування, тобто свідоме регулюван­ня економіки, може доповнювати або й замінювати ринковий механізм. "Щоб вивести країну з жорсткої економічної кризи, — пише А. Пороховський, — президент Рузвельт у 1933 р. пе­рестав сподіватися на гру ринкових сил і застосував державну владу в ключових сферах господарського життя". Після цьо­го в розвитку багатьох країн використовувався вплив держав­ної влади, щоб шляхом свідомого регулювання розв'язувати складні проблеми соціально-економічного розвитку.

Сучасна економіка — це змішана економіка, де ринкові відно­сини існують у взаємодії з неринковими, які пов'язані перш за все з економічною діяльністю держави. Тому й економічна політика, і механізм господарювання мають органічно поєднувати ринкові і неринкові відносини, ринковий механізм та державно-економіч­не регулювання. Не однобічне зосередження на ринку і ринкових відносинах, а змішана економіка як поєднання ринкових і нерин- кових відносин, ринкового механізму і державного регулювання є методологічною основою розроблення науково обґрунтованої економічної політики і формування господарського механізму.

Разом із тим і економічна політика, і господарський механізм мають конкретно-історичний характер, тобто повинні врахову­вати і реалізовувати закономірності й тенденції, властиві су­часній епосі. Так, перехід до змішаної (ринкової) економіки збігся з переходом людства від індустріальної до інформацій­ної (постіндустріальної) стадії цивілізаційного прогресу. Перед Україною, яка залишалася на індустріальній стадії, а тривала і важка криза відкинула її на десятиліття назад, постала пробле­ма: який стосунок мають процеси становлення інформаційного суспільства до реалій нашої економіки? На превеликий жаль, керівництво держави виявилося настільки пов'язаним із рин­ковим фундаменталізмом, що категорично відкинуло мож­ливість і необхідність урахування глобальних світових тен­денцій. Тому для України перехід до інформаційної (постіндус­тріальної) економіки — справа майбутнього і, очевидно, не­близького. Але це зовсім не означає, що ми не можемо якнай­ширше використовувати інформацію та знання як якісно но­вий виробничий ресурс, комп'ютерну техніку і технологію, Інтернет, мобільний зв'язок і т. ін. Більше того, це гостра по­треба, без чого просто неможливо рухатись уперед.

Отже, й економічна політика, і механізм господарювання мають базуватися на взаємодії не лише ринку і держави, а й індус­тріального та інформаційного (постіндустріального) типів роз­витку. Історичний досвід показує, що однобічність у підході до розв'язання цього комплексу проблем неминуче призводить до низької ефективності економіки. У колишньому СРСР система господарювання базувалася на державному плануванні й регу­люванні та ігноруванні ролі ринку, що зумовило низьку ефек­тивність економіки. В роки незалежності все було зведено до ринку, ринкового регулювання за недооцінки економічної ролі держави, що призвело до утвердження системи господарюван­ня, яка неспроможна не тільки збільшити, а й навіть викорис­тати наявний виробничий, науково-технічний та інтелектуаль­ний потенціал. Економічна політика будувалася на сліпому сприйнятті принципів Вашингтонського консенсусу. Сьогодні вже провідні західні вчені негативно оцінюють ці "поради". М. Блауг, розкриваючи неспроможність сучасної економічної науки розв'язувати складні проблеми господарської практики, зазна­чає: "Не дивно, що ми як професійне співтовариство виявились гірше ніж некорисними, коли почали давати поради урядам Східної Європи, як їм переходити від командної економіки до ринкової. Це дивовижний спадок теорії загальної рівноваги — того значення, яке почали надавати аналізу кінцевого стану системи в умовах конкуренції. Воістину багато чого в сучасній мікроекономіці можна уподібнити географії, яка складається виключно зі схем міських вулиць, але без будь-яких карт про те, як потрапити в це місто з інших міст і сіл". Щодо макро- економіки, то, на думку М. Блауга, "в останні роки навіть мак- роекономіка впала жертвою пустого формалізму".

Водночас, економічна політика, яка, по суті, ігнорувала ста­новлення нового інформаційного (постіндустріального) способу виробництва, призвела до падіння науково-технічного рівня ви­робництва, систематичного погіршення структури економіки, втрати високотехнологічних галузей, які існували, і зростання ролі та значення добувних і сировинних галузей. Саме життя, його жорстокі уроки доводять, що господарський механізм не одновимірна, а багатопланова категорія, яка поєднує в просторі ринкове і державне регулювання, а в часі — індустріальний роз­виток з інформаційним (постіндустріальним) типом розвитку. Перша складова означає охоплення всієї системи відносин, і рин­кових, і неринкових, а друга — історичну спрямованість систе­ми господарювання, перш за все становлення нового інформа­ційного (постіндустріального) способу виробництва.

Створення господарського механізму, який би втілював і реа­лізував увесь комплекс проблем і залежностей, — справа надзви­чайно складна. Вирішувати її можна двома шляхами. Перший — спробувати за допомогою різних форм і методів відобразити у механізмі весь комплекс проблем. Неважко побачити, що кон­струкція може виявитися громіздкою й еклектичною, що навряд чи зумовить потрібний ефект. Є і другий шлях, реалістичніший, який базується на виділенні пріоритетів суспільно-економічного розвитку. Оскільки еволюційна економіка побудована на двох головних підвалинах — людині і технології, які визначають саму природу еволюційного розвитку та є провідними факторами цього розвитку, то і господарський механізм насамперед має повною мірою забезпечити сприятливі умови і стимули для життєдіяль­ності людини, її виробничої, підприємницької, науково-техніч­ної, громадської діяльності, тобто повною мірою реалізувати той незаперечний факт, що людина в новій економіці і суспільстві стала головною метою, мірою і критерієм, головним фактором суспільно-економічного прогресу, що нарощування людського капіталу та його раціональне й ефективне використання визна­чають розвиток економіки і суспільства.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Оскільки це найбільш рухлива І гнучка скла­дова економічної системи (1)

    Документ
    Дослідники економічного чи господарського механізму зав­жди приділяли значну увагу механізму функціонування і роз­витку1 економіки, оскільки це найбільш рухлива і гнучка скла­дова економічної системи.
  2. Національна економіка

    Документ
    Ю.В. Ніколенко,доктор економічних наук, професор;А.В. Шегда,доктор економічних наук, професор;Л.В. Левковська,к.е.н., ст. науковий співробітник, член-кореспондентАкадемії економічних наук України.
  3. Т. А. Веремчук В. О. Качур В. О. Качур Право Стародавнього Риму яскрава сторінка світової історії. Понад дві тисячі років тому на основі рабовласницького способу виробництва скла­лася І розвивалася правова система

    Документ
    Право Стародавнього Риму - яскрава сторінка світової історії. Понад дві тисячі років тому на основі рабовласницького способу виробництва скла­лася і розвивалася правова система, в якій найбільших успіхів досягла розробка низки галузей
  4. Основи ринкової економіки

    Документ
    Термін „економія" („ойкономія", від грец. „ойкос "-дім, господарство, „номос" - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством.
  5. Ж. Ж. Руссо Концептуальний смисл власності

    Документ
    Перший, кому випала думка відгородити ділянку землі і сказати "це моє", хто знайшов людей, достатньо простодушних, щоб цьому повірити, був істинним засновником громадянського суспільства.

Другие похожие документы..