Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Анкета'
Несколько слов о себе: Учитель высшей квалификационной категории, работаю в данной школе 20 лет в 5-11 общеобразовательных классах, веду факультативн...полностью>>
'Статья'
Данная статья была опубликована в N 28/2001 еженедельника "Школьный психолог" издательского дома "Первое сентября".Все права на э...полностью>>
'Документ'
справку, выданную компетентным органом страны проживания иностранца, о том, что лицо в браке не состоит, и нет никаких препятствий для заключения зако...полностью>>
'Документ'
Приглашаем Вас принять участие в IV Международной научно-практической конференции “Корпоративная культура организаций XXI века”, которая состоится 20...полностью>>

«Дендрологічний парк «Софіївка»

Главная > Реферат
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Київський національний університет

будівництва та архітектури

Кафедра українознавства

Реферат на тему:

«Дендрологічний парк «Софіївка»

Підготувала

студентка гр. ТВ – 13

Загорулько Оксана

Перевірила

Дикарева Л. Ю.

Київ 2007

ВСТУП

За майже 200-річний період про парк, який незабаром після його створення став називатися "Чудом України", напи­сано дуже багато. В перші роки "Софіївку" описувати очевидці, за­хоплюючись її дивовижною красою. До 1813 р. відвідувачі ще могли розмовляти з першим зодчим парку Л. Метцелем. Минали роки, і парк Потоцьких перейшов у власність держави. Ще з початку існування його історія стала обростати леген­дами і вигадками, проте у першій половині XIX ст. вона була близь­кою до істини.

У другій половині минулого сто­річчя про "Царицин сад" (так з 1836 р. стали називати "Софіївку", хоча її колишня назва не забувала­ся) з кожним роком різними мо­вами, а в основному російською і польською, збільшувався потік на­риєш, статей, нотаток і спогадів у часописах, газетах, добірках, енциклопедичних і географічних слов­никах та інших виданнях. Автори запозичували один у одного числен­ні помилкові відомості про почат­ковий період будівництва парку, про відомче підпорядкування його після вилучення в Олександра Потоцького, про дати спорудження об'єктів парку і їх назви. Зодчий Л. Метцель з талановитого польсь­кого військового інженера стає бельгійцем, управляючим незлі­ченними маєтками Станіслава Щенсного Потоцького.

У читача, якого зацікавила іс­торія "Софіївки", природньо, виникає запитання, чому цей шедевр паркового мистецтва було споруджено в Умані. Відповісти на це запитання можна, лише озна­йомившись хоча б коротко з істо­рією Уманщини і життєвим шляхом графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького.

Уманщина у 1609 р. належала до Поль­щі та була подарована польським королем графу Калиновському, який передав її як придане одній із своїх дочок — Гслені. Вона 1726 р. цей маєток продала Станіславу Потоцькому, який 1732 р. подарував його своєму племіннику Францишику Салезію. Магнат Францишек Потоцький, онук коронного гетьмана шляхетської Польщі, або Речі Посполитої, був над звичайно багатим.

Батьки плекали мрію, що дружиною їхнього сина буде якщо не королівська дочка, то, у всякому разі, дочка багатого князя або графа. Всупереч мріям батьків він полюбив Гертруду, дочку графа Я. Комаровеького, який володів лише кількома селами. З нею Щенсний таємно від своїх батьків повінчався 1770 р. Це за міжжя кошгувало Гертруді, тоді вже вагітній, життя. Гертруду викрали і перевозили, щоб позбавити волі у монастирі. Дорогою, щоб вона криком не зрадила своїх викрадачів, її накрили подушками, під якими вона задихнулася. Батько Гертруди розпочав судову справу, яка загрожувала Салезію Потоцькому вигнанням з Польщі. Не втри­мавши сорому, який у майбутньому чекав на них, на початку 1772 р. раптово померла мати Щенсного, а 11 жовтня того самого року помер і батько.

20-річний С. Щ. Потоцький залишився єдиним господарем величезного мастку, обтяжений мільйонними боргами батька. Одружившись 1774 р. на багатій нареченій знатного графського роду Юзефіні Амалії Мнішск, Щенсний через рік переніс свою резиденцію на територію Польщі в Тульчин. Всі свої маєтки у Галичині він віддав графу Попінському.

У 1782 р. в Тульчині було спо­руджено прекрасний палац; тут же заклали великий парк, багатий не тільки місцевою, а й екзотичною рослинністю.

У своїх маєтках Потоцький ве­лику увагу приділяв удосконаленню сільського і лісового господарства. Головний управляючий маєтками був досвідченим фахівцем. У маєт­ках висівати нові на той час у Поль­щі сорти пшениці, жита, вівса. Весною в маєтках Потоцького всі села були вкриті білосніжним цві­том фруктових дерев.

В Україні С. Щ. Потоцькому на­лежало близько 1,5 млн га, на нього працювало 130 тис. кріпаків, а річ­ний прибуток пана складав 3 млн злотих.

З 1773 р. С. Щ. Потоцький поринув у політичне життя Польщі. Він отримав від короля звання воєводи Руського. Руське воєводство — Галичина — належало тоді до Австрії, і польський воєвода не виконував там ніяких обов'язків, однак це звання давало йому право вважатися сенатором. На польському сеймі 1784 р. Потоцький об'явив, що дарує Речі Посполитій артилерійський полк і забезпечує його подальше утримання. Цей полк повинен був стояти у Тульчині, і для створення артиле­рійської частини сюди 1786 р. був направлений поручик Л. Метцель, майбутній зодчий "Софіївки". Коли на польському сеймі 1788— 1789 рр. справи пішли не так, як бажали магнати, С. Щ. Потоцький з сім'єю виїхав до Відня і багато подорожу вав за кордоном.

В Яссах, Потоцький познайо­мився з прекрасною гречанкою Со­фією — дружиною генерала росій­ської армії, коменданта Херсона графа Юзефа Вітта.

Хто ж вона — ця загадкова жінка, для якої було споруджено один із найкращих пар­ків світу і названо в її честь?

Існує дві версії походження Софії. Згідно з одною вона народилася 1760 р. (за іншими дани­ми — 1761 або 1762 р.) 1 січня (11 н. ст.) в турецькому місті Бурса, у сім'ї збідні­лого грецького торговця худобою Кос­тянтина. У 70-х роках сім'я Софії пере­їхала до Стамбула. Приблизно 1775 р. помер її батько, і мати вийшла заміж за вірменина, який теж незабаром помер. До того ж під час великої пожежі в Стамбулі згорів їх будинок. Залишившись без засобів існування, Марія, за прикла­дом молодшої сестри, яка була дружиною купця Главані, стала стамбульською кур­тизанкою і звідницею в районі Пера, де знаходились іноземні посольства.

В травні 1777 р. обставини зму­сили Марію привести свою доньку Дуду (так звали Софію в сім'ї) до польського посла в Турцїї Кароля Боскампа-Лясопольського. У польській місії Софія користувалася великим успіхом.

27 травня 1778 р. Боскамп відбув до Варшави. Перед від'їздом він найняв для Софії квартиру турецького перекладача, забез­печив грошима і поклав у банк на її ім'я 1500 піастрів як придане на випадок виходу заміж. Вдячна Софія писала йому до Варшави листи і вже у грудні 1778 р. отримала від Боскампа запрошення приїхати до нього для виконання попе­редньої ролі з обіцянкою в майбутньому видати її заміж за багатого купця. У січні 1779 р. Софія виїхала у супроводі опікунів, призначених Боскампом, через Болгарію в Польщу, але до Варшави не доїхала.

З квітня Софія прибула в Кам'янець, де познайомилася з 39-річним сином ко­менданта Кам'янецької фортеці майором Юзефом Віттом. Вона запевняла його що по­ходить із знатного роду Панталіса Маврокордато, а зараз як наре­чена Боскампа прямує до Варшави. Палкий майор безтямно закохався в прек­расну Софію, і вже 14 червня 1779 р. Софія і Юзеф таємно від його батьків обвінчалися у церкві с. Зеленьківці непо­далік від Кам'янця. Старий Вітт оскаженів від такої поведінки сина, але, завдяки ча­рівності Софії і її благанням, погодився признати це одруження.

У 1781 р. молоді вирушили в подорож по Європі. Найперше вони відвідали Вар­шаву, де Софія гостювала у короля. На початку березня Софія була представлена Станіславу Августу. Цей візит відкрив їй шлях до вершин суспільної ієрархії, і з тієї хвилини майор Юзеф Вітт став просто чо­ловіком славної Софії. Там, де юна з'являлась, всі божеволіли від захвату. Далі шлях подружжя Віттів пролягав через Берлін, де Софія познайомилася з королем Прусії Фрідріхом II; потім у ку­рортному місті Спа вона проводила час з австрійським імператором Йосифом II. У Парижі на Софію звернули увагу Прованський, згодом король Людовік II, і молодий граф л'Артуа, майбутній король Карл X. Коли 17 листопада 1781 р. у Софії в Парижі народився син і звістка про це дійшла до польського короля, той відвідав Кам'янець, поздоровив старого Вітта з народженням онука. У 1782 р. молоді з тріумфом повернулися через Відень, Моравію, Сло­ваччину і Галичину в Кам'янець. У 1785 р., після смерті старого Вітта, новим комендантом Кам'янця було призначено генерала Юзефа Вітта.

У 1787 р. Софія з групою польських магнатів відвідала Стамбул. Кожен день перебування у Стамбулі був для Софії новим і вишуканим святом, але тільки відблиски його падати на її знатних товаришів по подорожі.

Де перебувала Софія взимку 1787/88 р., невідомо, пізніше пішли непевні чутки, що вона їздила до Петербурга, щоб звітуватися перед царицею про виконання нею якогось завдання. У травні 1788 р. Софія їздила з герцогом Шарлем Жозефом де Лінем, який перебував на військовій служ­бі у Росії, у Хотин, обложений тоді ро­сійськими військами, після чого часто проводила час в російському таборі серед військових. Контакти Софії з росіянами викликали незадоволення поляків комен­дантом Кам'янця.

Немає точних відомостей, коли Софія познайомилася з головнокомандуючим російської армії Г. Потьомкіним, але дуже скоро юна опи­нилася під Яссами, а її чоловіка Потьомкін призначив комендантом Херсона з присвоєнням звання генерала російської армії. 18 березня 1791 р. Софію познайомили з Катериною II. На прохан­ня Потьомкіна цариця прийняла її дуже ласкаво і подарувала дорогоцінні діаманто­ві сережки, а на додачу, вірогідно, і маєток у Білорусії. На зворотному шляху Потьомкін бачився в Україні з командуючим польською армією Ю. Понятовським, че­рез якого Софія передала привіт королю. По дорозі в Ясси Потьомкін захворів і помер.

Повернувшись в Ясси, Софія звернула увагу на С. Щ. Потоцького. А. І. Ролле стверд­жував, що Софія як агент Г. По­тьомкіна, схилила С. Щ. Потоцького на боротьбу проти нової польсь­кої конституції, але цьому немає жодних доказів.

С. Щ. Потоцький зовсім втратив голову від кохання до Софії. Про роман Щенсного з Софією у Варшаві і Петербурзі ходили справжні легенди Докотились вони і у Відень до Юзефіни. але вона сама також була не без гріха і поводилась досить вільно.

У травні 1792 р. у Торговиці, прикор­донному містечку маєтків Потоцького, було проголошено маніфест конфедерації магнатів, спрямований проти польської конституції а сам С. Щ. Потоцький став маршалом Торговицької конфедерації. Почалася збройна боротьба. На­прикінці червня Потоцький викликав Софію з Херсона до себе в Тульчин, і вони не розлучалися до перемоги Торговицької конфедерації 1793 р., яка закінчилась в Гродно, всупереч сподіванням конфедератів, а другим розподілом Польщі.

Напередодні розподілу С. Щ. Потоць­кий вирішив назавжди покинути Польщу і Росію. 7 травня 1793 р. він склав угоду зі своєю дружиною, згідно з якою керівництво маєтками переходить до Юзефіни, а вона зобов'язується висилати йому щорічно 50 тис. дукатів за два рази, і виїхав із Петербурга до Гамбурга, де і поселився разом з Софією.

У 1794 р. під керівництвом Т. Костюшка по­чалося повстання у Кракові, яке в квітні перекинулося до Варшави. У першу чергу стали розправлятися з торговичанами — однодумцями С. Щ. Потоцького. їх віша­ли на шибеницях або просто на ліхтарях. Обуренню Потоцького не було меж. Він письмово звернувся до Зубова з проханням, щоб цари­ця суворо покарала бунтівників. Зубов відповів Потоцькому, що цариця його поважає і запрошує особисто приїхати до Петербурга, щоб влаштувати свої справи і знову поселитися в Україні.

10 жовтня 1794 р. в битві під Мацеєвицями був поранений і взятий у полон Г. Костюшко. У листопаді царські війська зайняли Варшаву, повстання зазнало поразки. У 1795 р. відбувся третій розподіл Речі Посполитої. Потоцький, як і більшість польських магнатів-феодалів, не зазнав збитків.

У травні 1795 р. С. Щ. Потоць­кий вирішив розлучитися з Юзефіною і повернутися у свої маєтки. Наприкінці червня він відплив ко­раблем із Любека до Петербурга.

Софія часто писала Щенсному листи. Один із них надзвичайно важливий, бо по­яснює виникнення ідеї будівництва парку в володіннях Потоцького. Не­подалік від Варшави Софія зупи­нилася у містечку Неборове у гра­фині Гелени Радзивілл. Наступного дня 18 липня (н. ст.) господарка повезла її до свого розкішного пар­ку "Аркадія", збудованого у роман­тичному стилі з елементами грець­кої міфології.

Софія писала Потоцькому: "Піс­ля обіду поїхали подивитися Аркадію. Важко собі уявити щось краще і романтичніше. Ти знаєш Аркадію, але бачив її 10 років тому. Уяви собі, як можуть вирости молоді де­рева за 10 років ... в Аркадію я закохана до божевілля; немає в світі жодного виду квітів і екзотичних рослин, які би тут не росли. Гуляючи садами Аркадії, я відчувала, що в розпалі літа пере­живаю знову весну. Аркадія дуже нагадує мені Крим; ти знаєш, що в тому краю при твоїх засобах можна б мати протягом двох років таку саму, а може пре­краснішу Аркадію, бо там не пот­рібно штучних насаджень? Правда, мій милий друг, що ми будемо мати сільце у Криму?..." У наступному листі від 19 липня вона доповнила своє прохання побажан­ням: "...якщо будемо мати садибу в Криму, накажеш встановити там ор­гани так само, як у Радзивіллової в Аркадії?..."

Але Софія не знала дійсного стану фінансових справ у Щенсного, а вони були погані і він не міг придбати маєток у Криму. Дружина Потоцького зі своїми управляючими довела маєток мало не до краху. Потопький у Петербурзі згоди на розлучення не отримав, бо Юзефіну підтримувала Катерина II. На поча­ток осені 1795 р. він прибув до Умані. У лютому 1796 р. Софія також приїхала в Умань і побачила місто вперше. Незабаром було остаточно оформлено її розлучення з Ю. Віттом. Вінчання Щенсного з Софією відбулося 17 квітня 1798 р. в Тульчині.

Очікуючи прибуття Софії зі Львова до Умані, С. Щ. Потоцький з Л. Метцелем зимою 1795/96 р. часто ходити на полювання в око­лицях міста. Побувати і в урочищі Кам'янка, яке починаюся від Крас­ної греблі на річечці Багно, що впа­дала в Уманку. Прорізане ярами урочище сягало скелястого берега Багна і було надзвичайно мальов­ниче. Одного разу Потоцький роз­почав розмову з Л. Метиелем про можливість спорудження на цьому місці парку, який він вирішив на­звати на честь своєї майбутньої дружини Софії "Софіївкою".

Автором проекту "Софіївки" то­пографічного і архітектурного, а та­кож керівником усіх робіт з бу­дівництва був талановитий польсь­кий артилерійський офіцер, який до 1.793 р. перебував на службі Речі Посполитої, каштан Л. Метцель (1764-1848).

Спочатку С. Щ. Потоцький планував всю долину Кам'янки з мальовничими пагор­бами і гранітними скелями перет­ворити на величезний англійський парк, обладнаний численними кас­кадами і фонтанами, гідними садів Сходу. Планувалося всі навколишні пагорби засадити деревами з роз­кішним листям, на відкритих прос­торах на південь до р. Уманки нижче с. Городецьке створити су­цільний зелений масив, а на північ­ному сході з'єднати парк насаджен­нями з Трековим лісом. На заході парк повинен був починатися від міської застави і продовжуватися на схід до с. Піковець, яке знаходиться в Білогрудівському лісі. Парк повинен був стати не лише найкрасивішим, а й найбільшим у Європі.

У 1796 р. Л. Метаель отримав за­вдання почати будівництво. Йому в помічники, згідно з повідомленням самого Л. Метцеля, зробленим 1813 р. генералу Є. Комаровському (1897), було "виписано найкращого із чу­жих країв садівника".

Ніяких планів, креслень і розрахунків по будівництву "Софіївки" не збереглося. Нерідко стверд­жують, що ніби їх у Л. Метцеля не було і навіть кріпаки під час бу­дівництва самі планували пейзажі на свій смак, тобто були будів­ничими парку. Все це вигадки. Як­би це було так, ніякого шедевра з "Софіївки" не вийшло б. Лише бу­дівництво водної системи — дуже важливої складової частини пар­ку — вимагало глибоко продумано­го плану. Потрібно було розробити чіткий графік робіт із заготівлі гра­нітних брил для гротів, постаментів, плит, планування рельєфу з вико­ристанням землі, вийнятої при бу­дівництві Верхнього і Нижнього ставів, а також розрахувати опти­мальну кількість пішої і кінної робочої сили. Л. Метцель повідо­мив, що в середньому на будів­ництві працювало по 800 чоловік.

Можливо, що вже осінь 1796 р. і наступна після неї зима були використані для початку будівництва. Каменярі могли вирубувати в природніх скелях гроти Левиний, Локетек, Діани. Оскільки половина ложа для Нижнього ставу опинилась на скелі, тут вже могли починати підривні роботи. Готували і механіз­ми для підняття вантажів. Необхід­но було дати заявки в Італію на ви­готовлення мармурових скульптур.

Не відповідають дійсності тверд­ження багатьох із тих, хто писав про "Софіївку", Що на її будівництві за­стосовувалася безплатна праця крі­паків. Насправді зайняті на бу­дівництві селяни отримували плат­ню.

Одночасно з будівельними робо­тами велися численні посадки міс­цевих порід дерев на навколишніх пагорбах, а в окремих місцях — і рідкісних екзотичних рослин. В поемі С. Трембецького "Софіївка" говориться, що територія, на якій створено парк, раніше була безлі­сою, що у парку росли дві старі груші та десяток верб, які збе­реглися здавна. З цього не можна робити висновок, що парк збудова­но в такому місці, де раніше лісів ніколи не було. У західній частині парку росте дуб, якому понад 300 років, у підліску насаджень парку зростає багато дібровних трав'я­нистих рослин.

27 листопада 1799 р. Л. Метцель попросив С. Щ. Потоцького доста­вити з Тульчина багато ліціума (де­рези), якої майже немає у "Софіївці. Він повідомив графа, що весною 1799 р. було за­кінчено посадку місцевих дерев. Посадка екзотичних рослин продов­жувалась. Поруч з відомими усім деревами є гості з Антиподів, Атласа і Лівану. їх привезли за великі гроші через Одесу із Азії, Італії, Криму і висаджували головним чи­ном в Тампейській долині, на Єли­сейських полях і біля грота Фетіди. В листі Л. Метцеля від 30 травня 1801 р. повідомлялось, що тоді ще 40 грабарок продовжувати насипати землю на греблю Софіївського ставу (Верхній став); будівничий обіцяв найближчим часом скінчити спо­рудження Німфея (грота Фетіди). Отже, будівництво центратьної час­тини парку до травня 1802 р. по­винно бути закінчено. Вірогідно, тоді і відбулось його урочисте від­криття, присвячене до іменин Со­фії.

14 березня 1805 р. магнат С. Щ. Потоцький передчасно по­мер. І початковий план будівництва грандіозної "Софіївки" уже ніхто не реалізував, але те, що створено крі­паками Уманщини під керівниц­твом талановитого будівничого Л. Метцеля і його помічника са­дівника Оліви, отримало загальне признання як шедевр садово-парко­вого мистецтва.

Т. Темері у "Путівнику" вказав загатьну суму витрат на будівництво у розмірі 2 000 250 крб. сріблом. Це відповідає 15 млн польських злотих.

Немає потреби детально зма­льовувати первісний вигляд парку. Він, звичайно, значно змінився. Відсутні багато скульптур, а ті, що збереглися, реставровані і стоять не там, де були встановлені при Л. Метцелі. На своєму місці зали­шилася лише статуя Евріпіда, яку спочатку вважати статуєю візан­тійського полководця Велісарія. Майже не змінилися рельєф місце­вості та водяна система.

Вхід, а вірніше, в'їзд, до "Со­фіївки" до 1836 р. був тільки збоку оранжереї. Ґрунтову дорогу в цьому місці по зрізаному косогору було прокладено лише в 1833 р. У листі до С. Костки Потоцького — двою­рідного брата Щенсного — Софія 16 березня 1816 р. писала, що обе­ліск з викарбуваним на ньому над­писом грецькою мовою і латиною "Любов — Софії" було виготовлено ще її покійним чоловіком. Софія Потоцька "не жалі­ла коштів для множення красоти "Софіївки"... Багато величезних скель, долини і пагорби... все це було б напівмертвим, якби не смак і майстерність Л. Метцеля... "

У 1813 р. Л. Метцеля було при­значено начальником управління сухопутних і водних шляхів сполу­чення Польського королівства, і він виїхав до Варшави.

Після смерті С. Щ. Потоцького управління маєтком перейшло до рук його старшого сина Юрія Фелікса. Він зра­зу відмінив генеральний чинш і по­новив панщину. Повинності селян збільшитись. Окрім батьківського боргу в розмірі близько 7,5 млн польських злотих Юрій програв близько 30 млн, тобто весь свій маєток. У Петербурзі він оформив передачу своїй мачусі Софії право розпоряджатися тією частиною ма­єтку, яка була часткою її та її дітей. Софія у 1808 р. намагалася продати царському уряду Умань, що стала центром повіту, а також "Софіївку". Влада не поспішала з покупкою, і Софія 10 вересня 1810 р. звернулася до Олександра І з проханням прискорити це рішення. Але покуп­ка не відбулася.

У 1820 р. "Со­фіївку", як згадуватося раніше, від­відав Олександр І. Весною наступ­ного року Софія вислала у Петер­бург транспорт саджанців пірамі­дальної тополі. 30 червня 1821 р. цар власноручно написав С. Потоцькій листа, в якому висловлював їй щиру подяку. Але дні самої Софії були лічені: вона була невиліковно хвора. Восени 1821 р. Софія прямує до Петербурга, де 22 травня 1822 р. оформляє свій заповіт. Не поверта­ючись до Умані, Софія із столиці виїхала до Берліна, де померла 12 (24) листопада 1822 р.

Уманський маєток переходить у володіння її сина Олександра. Він уже встиг побувати на Кавказі та отримати звання полковника. В літературі існує думка, що О. Потоцький зов­сім не цікавився парком, занедбав його, живучи у Варшаві. Насправді перший і останній раз він був у Варшаві лише 1831 р., жив у Тульчині, Одесі, Умані. "Софіївка" була при ньому у колишньому блиску. При О. Потоцькому в парку встановлено біломармурові статуї Т. Костюшка (на Кавказькій гірці) і наполеонівського генерала Ю. Понятовського (на Єлисейських по­лях) — племінника останнього польського короля.

14 січня 1831 р. О. Потоцький виїхав з Кременця Волинського повіту з наміром оселитися у Галичині, але польські шляхтичі зустріли його там ще з більшою ненавистю, і неза­баром він переїхав у Відень.

Після заняття 1831 р. царськими військами Варшави в Петербурзі стало відомо, що О. Потоцький приєднався до повстан­ня поляків. Згідно з царським указом, маЄтки "заколотника" Потоцького було сек­вестровано, проте уманським маєтком продовжував управляти його уповноважений, і лише 13 березня 1832 р. Київська казенна палата призначила свого управля­ючого - гвардії капітана Маркевича.

Передусім Маркевичу довелося зайнятися водопостачанням місько­го населення Умані доброякісною водою із "Софіївки". Навесні 1833 р. був зрізаний косогір і прокладена Трунтова дорога до парку. Воду брати з будки, що на Головній алеї існує і нині. На утримування "Со­фіївки" міністерство фінансів дозво­лило витратити з прибутків маєтку до 2000 крб. сріблом. Внаслідок листування між міністром фінансів і київським генерал-губернатором в Умань 1835 р. був направлений архітектор, член Київської повітової будівельної комісії, пол­ковник Коватевський, який ретель­но оглянув парк і почав складати кошториси, але захворів, повернув­ся до Києва і повідомив, що через хворобу не може пред'явити у за­значений термін необхідні матері­али. 24 грудня 1835 р. Коватевський помер. Оскільки з його матеріалами неможливо було скласти необхідний кошторис, в лютому в Умань був направлений архітектор будівельно­го загону шляхів сполучення штабс-капітан Шліхтер. Доки він викону­вав необхідні вимірювання, за ука­зом Миколи І конфісковані маєтки в Київському і Подольському пові­тах були передані військовому мі­ністру для створення на них п'яти округів військового поселення зі штабом їх в Умані. Начальник цих округів генерат-майор П. Фохт за­пропонував Шліхтеру передати йому всі складені ним розрахунки на покращення Софіївського саду, ос­кільки останній зі всіма конфіско­ваними маєтками перейшов у ві­домство генерала І. О. Вітта.

Раніше було сказано, шо началь­ник Південних військових поселень І. О. Вітт (син Софії Потоітької), ві­рогідно, дав вказівку іменувати уманський сад "Царициним", хоча київський генерал-губернатор про­довжував називати парк "Софіївкою" ще 13 червня 1836 р. у своєму повідомленні міністру фінансів. Назва "Царицин сад" стала офіційною у справах військового міністер­ства.

Кошторис, складений Шліхтером, військове відомство не за­твердило. З листопада 1836 р. добилося коштів на поточні витрати у розмірі 5058 крб. Учні повинні були догля­дати за рослинами, полоти, поли­вати і садити; майстрових викори­стовували на ремонтних роботах; а завданням обслуги були очистка алей, підземних водогонів, канав, утримування саду в чистоті. Крім штатних робітників щороку навесні і восени з уманського маєтку кожен день по 50 чоловік і 10 підвід повинні були очищати сад, вирівнювати вимоїни і підвозити гравій.

Мабуть, у той час головним са­дівником був П. Ферре. На­глядачі призначалися з офіцерсько­го складу, ними були підполковник Фішбах, а після нього поручик Па-наєв. Для головного садшника у "Софіївці" збудували будинок ше при Потоцькому; 1842 р. його пере­будували.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Институт пищевой биотехнологии и геномики Национальной академии наук Украины

    Документ
    Шеваль Е.В. НИИ физико-химической биологии имени А.Н. Белозерского Московского государственного университета имени М.В. Ломоносова, г. Москва, Россия 25
  2. Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника

    Документ
    Кілька місяців поспіль в усіх регіонах України проходила акція „ 7 чудес України”, і була закономірним продовженням низки заходів, які проходять вже кілька років під гаслом „Пізнай Україну”.
  3. Інформаційний бюлетень (травень-червень 2011 р.). Вип. 16 Черкаси: Вид від. Чну ім. Б. Хмельницького, 2011. с

    Документ
    Наукова бібліотека університету пропонує нашим користувачам чергове число інформаційного бюлетеня «Книжкова скарбниця». Мета цього видання – оперативно поінформувати читачів про нові надходження літератури до нашої бібліотеки за травень
  4.   Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації

    Документ
    В Україні функціонує більше 60 історико-культурних заповідників державної та комунальної власності. За роки незалежності мережа історико-культурних заповідників України значно зросла та розширилася.
  5. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни (2)

    Документ
    |сільськогосподарські | | + + + | | 3 |Актуальні проблеми |Харківський | державне управління | | |державного управління |регіональний | | | | |інститут державного| | | | |управління | | | | |Національної | | | | |академії державного|

Другие похожие документы..