Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Застава і звернення стягнення, реалізація заставленого майна на сьогоднішній час, є однією із найактуальніших тем в цивільно-правовому регулюванні. С...полностью>>
'Документ'
Значения векселя как инструмента финансового рынка трудно переоценить. Безусловность векселя как долгового обязательства, строгость взысканий по нему...полностью>>
'Державний стандарт'
Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти (далі – Державний стандарт) розроблений відповідно до мети загальної середньої освіти ...полностью>>
'Информационный бюллетень'
Отчет о результатах аудита эффективности использования средств бюджета Республики Татарстан, выделенных в 2002-2005 годах на финансирование дорожного ...полностью>>

Дайджест журналу “схід” 2003р

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Дайджест журналу “СХІД” 2003р.

ІСТОРІЯ

Василь Футулуйчук,

Борис Хруслов,

Микола Футулуйчук,

РЕТРОСПЕКТИВА ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

Віталій Велігодський,

ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В КРИМУ:

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ

Улькер Мусаєва,

З ІСТОРІЇ СХОДОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У КРИМСЬКІЙ АРСР

Андрій Непомнящий,

СХОДОЗНАВЧІ СТУДІЇ В ІСТОРИЧНОМУ КРИМОЗНАВСТВІ

В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Ольга Довбня,

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ ЗМІН У СКЛАДІ СЕЛЯН УСРР У 1927-1932 рр.

Віктор Безбах,

ФОРМУВАННЯ ВИХОВНИХ СТРУКТУР У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ В 1991-1992 рр.

Тетяна Мармазова,

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ТА ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ МАХНОВСЬКОГО РУХУ

Микола Левченко,

ЗАГОСТРЕННЯ ЛІВІЙСЬКОЇ ПРОБЛЕМИ НА ПОЧАТКУ ХХ ст. І ПІДХОДИ ДО ЇЇ ВИРІШЕННЯ В ІТАЛІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Олена Згінник,

ГРЕЦЬКА ТОРГОВЕЛЬНА ДІАСПОРА В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIII - НА ПОЧАТКУ XIX СТ. (до питання про вивчення самосвідомості греків)

Оксана Головацька,

ПЕРЕДУМОВИ ТРЕТЬОЇ ХВИЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ. ОСОБЛИВОСТІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ У КАНАДІ

Ірина Пономарьова

ЕТНІЧНА СПЕЦИФІКА ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ ГРЕКІВ ПРИАЗОВ'Я

(за матеріалами весільної обрядовості)

Галина Стефанюк,

НІМЕЦЬКА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (1941-1944 рр.) В ІСТОРІОГРАФІЇ

Євген Бутирін,

Володимир Кравченко,

Василь Футулуйчук,

ІСТОРИКО-ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ НА ЗЛАМІ ХХ-ХХІ СТ.

Володимир Петровський,

ЧИ НАСТАЛА НОВА ФАЗА В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ ?

(ЗА СТОРІНКАМИ ЗАХІДНИХ ВИДАНЬ)

Володимир Студінський,

СОЦІАЛЬНІ ПРОТИСТОЯННЯ У ПАПЕРОВІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Олена Згінник,

ГРЕЦЬКЕ ТОРГОВЕЛЬНЕ СУДНОПЛАВСТВО В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XIX СТОЛІТТЯ

Ірина Пономарьова,

СУЧАСНІ НАПРЯМИ ЕТНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ГРЕКІВ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ'Я

РЕТРОСПЕКТИВА ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

ВАСИЛЬ ФУТУЛУЙЧУК,

доцент кафедри Донецького інституту внутрішніх справ

БОРИС ХРУСЛОВ,

заступник начальника кафедри Прикарпатської філії

Національної академії внутрішніх справ

МИКОЛА ФУТУЛУЙЧУК,

слідчий Донецького МУ УМВС України в Донецькій області

В статті подано історичний екскурс державотворення в Україні, зокрема останнього 12-річного періоду 1991-2003 рр. Констатується, що за 12 років незалежності в історико-правничій науці та інших суспільних науках, як і в інших прикладних науках, відбулась революція в психології більшості вчених, їх суб'єктивних поглядах на суспільні історико-правові явища, факти. Автори статті порушують проблему повернення до найважливіших пам'яток правової культури, які на певному історичному етапі мали і мають значні заслуги перед українським народом у формуванні правової стратегії державотворчих процесів.

Розбудова української самостійності започаткована з прийняття Акта незалежності 24.08.1991 року, внаслідок чого Україна стала суверенною державою, розвиток якої перш за все потребував правового закріплення.

Це завдання було покладене на конституційне право України як провідний інститут системи національного права, що конституює державу. Шлях цей проходить через процеси переходу від тоталітарної системи до демократії, формування правової держави через громадянське суспільство, яке значною мірою повинно взяти на себе функції зміцнення ідеї української демократичної державності, виховання громадян в почуттях обов'язку, як найвищого стимулу громадського життя, об'єднати весь народ, долаючи партійні розбіжності там, де зачіпаються основні інтереси держави [1, 170].

Але, як стверджує історія і практика, найскладнішим завданням для України виявилося утворення правової системи відповідно до вимог світового співтовариства. На жаль, Україна не використала свій потенціал, не перетворилась за роки незалежності у самостійного геополітичного гравця [2, 49]. Політична реформа 2003 року повинна консолідувати суспільство і створити для кожного громадянина України відповідні конституційні європейські норми співіснування.

Вивчення і врахування історико-правового досвіду минулого є одною з центральних проблем державотворення, яка вивчалася і вивчається рядом авторів [1-17]. Разом з тим актуальним є її розгляд з урахуванням 12-річного досвіду державотворення 1991-2003 рр., що і є метою цієї статті.

У правовій державі главенство законів означає, що не тільки громадянин, а й сама держава, її органи та посадові особи, що представляють законодавчу, судову, виконавчу владу, повинні діяти в межах конституційного поля, особливо в період формування чергових суб'єктів, органу законодавчої влади - Верховної Ради України та інших органів усіх гілок виконавчої влади, від діяльності яких залежить стабільність в Україні.

Законодавчі нормативні акти та правова історична наука, врахування минулого історичного досвіду, його глибоке знання не лише відкривають перспективи державотворення, але дають можливість уникнути не тільки нових, але й допущених у минулому помилок.

"Руська правда" - найважливіша пам'ятка права Київської держави. Початковий текст її, укладений у 30-х роках XI ст. і відомий у науці під назвою "Правда Ярослава", до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій половині XI ст. доповнили та змінили його, створивши так звану "Правду Ярославичів". Тепер відомо 106 списків "Руської правди", складених у XIII-XVII ст. Вона розглядала види угод: міна, купівля-продаж, позика, поклажа, особистий найм. "Правда Ярославичів" XIII-XVII ст. трактує види покарань за "образу" і розграбування: конфіскація майна; вигнання злочинця; за злочин: штраф від 5 до 80 гривен за вбивство; штраф від 3 до 12 гривен за інші злочини. Призначалась смертна кара за виступи проти влади і зраду князя. Звернемося до механізмів, через які здійснювалася влада. Найважливішими з них були княжа влада, рада бояр (дума) та збори городян віче "Правосуддя вершив сам князь чи призначені ним судді згідно з "Руською правдою.." " [3, 52] (Субтельний).

"Руська правда" і місцеве звичаєве право тривалий час були законом у Литві, куди входили північні і центральні українські землі. В 1468 р. тут було видано Судебник - першу спробу загальнодержавного кодексу, який регулював переважно питання кримінального права і процесу. Протягом XVI ст. були видані три обширні збірники законів під назвою Литовських статутів: Старий статут (1529) - закріплював привілеї феодалів; Волинський статут (1566) - захищав інтереси шляхти, Новий статут (1588) - закріпив утворення Польсько-Литовської держави.Статути закріплювали станові привілеї феодалів і визначали правові основи для експлуатації селянства. Це були кодекси феодального права. Класовий характер кримінального права проявлявся в покараннях. Наприклад, якщо шляхтич поранив шляхтича, винуватець карався відрубанням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж проста людина поранила шляхтича, вона каралася стратою. Якщо ІІ статут визначав 10-річний термін розшуку втікача, та ІІІ Статут збільшив цей термін до 20 років [4, 56-58].

Перші елементи і принципи самоврядування були закладені в магдебурзькому праві, яке виникло в ХІІІ ст. в м. Магдебурзі.На Україні це право одним з найперших дістало місто Галицько-Волинського князівства (1339 р.) - м.Сянок, а далі Львів, Острог, Переяслав, Збараж та інші. Самоврядування у містах України встановлювало порядок виборів, функції органів самоврядування, судочинства, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, успадкування, визначало покарання за злочини, узаконювало нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання [5, 15]. Найпоширеніші в Україні пам'ятки магдебурзького права: "Зерцало саксонів" (1536), "Право цивільне Хелмінське" (1584), "Порядок прав цивільних магдебурзьких" (1557-1559), "Артикули права магдебурзького" (1557). Українським містам магдебурзьке право надали литовські князі, польські королі, російські царі, українські гетьмани. Через 500 років указом Миколи І у 1831 р. воно скасоване (у Києві в 1835 р).

Адміністративно правова система періоду козацької доби створювалась на основі ідеології української козацької державності, де провідною верствою населення повинно було стати козацтво. Вже у 1649 р. Б.Хмельницький висуває ідею створення незалежної, соборної (об'єднаної) козацької України в етнічних межах. Він справедливо вважає цю державу спадкоємицею Київської Русі. Центральне місце в системі органів нової влади займав гетьман, яким з 1648 р. був Богдан Хмельницький. Він народився 27 грудня 1595 р. в м.Чигирині у сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького,який був чигиринським підстаростою.Богдан здобув добру освіту - вчився спочатку в українській школі,потім - у польській єзуїтській школі на Львівщині,там навчався польської та латинської мов,а пізніше вивчив турецьку,татарську.

Правове оформлення українська державність отримала у Зборівському (1649 р.) та Білоцерківському (1651 р.) договорах Б.Хмельницького з Польщею.Українське населення визнавало саме ці органи публічної влади, які були створені Б.Хмельницьким, і сприяло їх діяльності. Йому належала вища військова, законодавча, виконавча і судова влада. Найважливіші військово-політичні питання мала розв'язувати військова рада, в якій могло брати участь все військо. Проте вона збиралася рідко. В зв'язку з тим, що чисельність війська досягла 200 тис. чол., у раді, як правило, брали участь ті військові частини, які знаходилися поряд, - інші полки присилали своїх представників.

Більш дієвим і постійним органом влади була рада генеральної старшини. До неї входили: обозний, 2 осаули, 2 судді, генеральний писар, пізніше - також генеральні хорунжий, бунчужний і підскарбій. Раду генеральної старшини скликав гетьман перед кожною військовою радою, а також при необхідності вирішити складні питання.

Вся територія України поділялась на полки, кількість яких в залежності від обставин змінювалась (у 1648 р. - 40, у 1649 р. - 16, у 1650 р. - 20). На чолі полку стояв призначений гетьманом або обраний полковою радою полковник. Йому належала вся повнота влади на території полку. З полковником військові й адміністративні функції здійснювала також полкова старшина: полковий писар, обозний, суддя, осаул і т.п. Полки ділилися на сотні на чолі з сотником і аналогічною полковою старшиною. В полку могло бути до 20 сотень. Сотні ділились на курені (по 20 - 30 козаків у кожному) на чолі з курінним отаманом. У містах і селах управління здійснювали отамани, а в тих, що мали магдебурзьке право, - магістри на чолі з війтами.

Статті Б. Хмельницького ("Березневі статті" - 1654 р.) регулювали питання: про збирання податків, про платню старшин, про витрати на артилерію, про дипломатичні відносини, про надіслання російських військ під Смоленськ і на польський кордон, про затвердження маєтків Київського митрополита, про платню козацькому війську, про віддання наказу донським козакам не порушувати миру з Кримом, про допомогу військовим залогам на Кодаку і Запорожжі [6, 41-45].

Уряд Б.Хмельницького для утримання свого апарату та інших потреб ввів систему податків, яка складалася з трьох основних частин: подимне (від кожного "диму" - хати), стація - на війська, оренда - податок на різні промисли (млини, гуральні і т.п.). Крім того, міщани сплачували ще й внутрішнє мито за право торгувати. З тих, хто виробляв спиртні напої, стягувалася так звана показенщина. Податки збиралися лише з міщан та селян. Козаки (та частина неселення, яка перебувала у збройних силах) звільнялися від податків. За деякими даними (на жовтень 1650 р.), Б.Хмельницький одержав 5 млн злотих прибутку. Була спроба ввести на Україні свою грошову систему.

Полково-сотенний устрій Української держави був унікальним явищем у світовому державному будівництві, притаманним лише Україні. Особливістю його було те, що він означав наявність здійснення не лише військової влади, але й адміністративної і судової. Другою особливістю була виборність органів влади, підтверджувалась значна роль колегіальних установ, чого не було тоді в Європі. Державний лад України того часу був прогресивнішим, ніж у інших країнах.

Державу Б.Хмельницького можна кваліфікувати як аристократичну республіку. У 1650 р. її територія сягала 200 тис.кв.км, а населення - 1,5 млн осіб. Проте слід відзначити, що територія України не була стабільною внаслідок майже перманентної війни. Через внутрішні „міжусобиці" та загарбницькі дії з боку сусідів: Речі Посполитої, Туреччини, Росії Україна вимушена була шукати союзу з Росією. Але цей союз не врятував Українську державу [7, 250]. Російський царизм, проводячи політику централізації та русифікації, поступово обмежував права і привілеї, а згодом повністю ліквідував залишки автономного устрою України.

У 1687 р. гетьманом обрали Івана Степановича Мазепу (1687 - 1709 рр.). Він народився в 1640 р., вчився у Києво-Могилянській та Варшавській колегіях, знав 7 іноземних мов.

І.Мазепа зробив чимало корисного для розвитку освіти, науки і культури України, витрачаючи значні особисті кошти на будівництво і реконструкцію храмів та монастирів (за роки його правління будо побудовано 20 церков і монастирів, відреставровано храм Святої Софії), що дало підстави для формування особливого стилю архітектури - "мазепинського бароко". На потреби Києво-Печерської лаври він дав 73 тис. золотих, завдяки його зусиллям Києво-Могилянська колегія отримала статус академії і нерідко в ті часи називалася Могилянсько-Мазепинською.

Разом з тим у 1701 р. він видав універсал про дводенну панщину для селян Ніжинського полку, що створювало прецедент для закріпачення селянства Лівобережжя.

На місце Мазепи ще у 1708 р. Петро І наказує обрати гетьманом Івана Скоропадського (1708 - 1722).Але послідовники і прихильники Мазепи обирають своїм гетьманом Пилипа Орлика, який створює проект першої Конституції України. Майбутній гетьман народився 21 жовтня 1672 року в с.Косут Ошманського повіту на Віленщизині і був хрещений як православний. Навчався в Києво-Могилянській академії. Маючи чудові здібності, він зарекомендував себе одним з найкращих студентів. Орлик дуже любив риторику і був добрим промовцем, писав вірші, які друкувалися ще наприкінці XVII століття, глибоко цікавився філософією та теологією, перебуваючи під опікою відомого церковного діяча і філософа Стефана Яворського. Щоб пересвідчитися у талантах майбутнього гетьмана, досить навести перелік мов, якими він вільно володів: українська, польська, церковнослов'янська, болгарська, сербська, латинська, італійська, німецька, шведська, давньогрецька, новогрецька, ймовірно, турецька, чого немає у наших державних діячів.

Під час обрання Орлика гетьманом було укладено його відому Конституцію. Це була перша в світі державна Конституція, яка випередила американську на 65 років! Характерно, що Конституція Орлика не тільки проголошувала справді незалежну Українську державу, а й закріпила демократичні й прогресивні для того часу норми й положення. "У ряді статей ідеться про встановлення парламентської республіки, в якій має постати загальне виборче право, виборність усіх цивільних і військових посад і принцип поділу влади на законодавчу, виховну та судову" [8, 65]. В Україні встановлювався республіканський лад: як і в часи Богдана Хмельницького, на козацьких радах мали обирати гетьмана, генеральну старшину, полковників, сотників. У містах діяло самоврядування. Велику увагу приділено в Конституції суду, законності, правам громадян, навіть найбідніших, у чому можна вбачати вплив ідей Просвітництва. Державною релігією оголошувалося православ'я, а Київська митрополія мала вийти з неканонічного підпорядкування московському патріярхові, накинутому всіма правдами й неправдами 15 років перед тим. Основним її положенням були тези про незалежність України на обох берегах Дніпра від усілякого іноземного панування. Гетьманські прерогативи дещо обмежувалися, тричі на рік мала збиратися генеральна рада у складі полкової й сотенної старшини, представників Запорозького Війська. Усі посади мали бути виборними, православ'я - панівною релігією. Планувалося чітко розмежувати державний скарб, яким би керував генеральний підскарбій, і особисті фінанси гетьмана. Передбачалася перевірка державних земель, що знаходились в користуванні старшини, встановлення контролю за повинностями підданих, скасування деяких податків. Конституція П.Орлика була пройнята широким демократизмом, стала важливим досягненням правничої думки того часу. Багато можна писати про цю Конституцію, яка закладала в Україні підвалини правової держави. Однак вона не була, на жаль, втілена в життя. Провина тут не Орлика і його сподвижників, а Російської імперії. Конституція П.Орлика стала правовим фундаментом для Конституцій США, Франції.

Після Полтавської битви гетьман І.Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити права і вольності Гетьманщини. Але Петро I не тільки не підтвердив їх, але й видав "Решительный указ" 1709 р., за яким козацькі війська як і раніше мали підпорядковуватись московським генералам, яким дозволялося втручатися в українські справи. Значним обмеженням влади гетьмана стало призначення на Україну царських резидентів. Українські землі почали роздавати царським вельможам. Резиденція гетьмана була перенесена до м.Глухова, ближче до російського кордону. Тут квартирувало два царські полки.

Наступним актом обмеження влади гетьмана стало створення у 1722 р. Малоросійської колегії з 6 офіцерів на чолі з бригадиром С.Вельяміновим. Це аргументували тим, що на Україні безладдя в судах, у збиранні податків, процвітає хабарництво. Фактично це означало, що Малоросійська колегія стає вищим контролюючим органом Гетьманщини. На посади полковників почали призначати неукраїнців. Після смерті у 1722 р. Скоропадського імператор не дозволив обирати нового гетьмана. Цар відповів, що від Богдана Хмельницького до Скоропадського "все гетьманы явились изменниками", і не дозволив цього. Полуботка заарештували, і він помер у в'язниці в Петербурзі у 1724 р.

Згодом помер Петро I, а його внук Петро II дозволив обрати гетьмана. На цю посаду обрали авторитетного 73-річного Данила Апостола, який походив з сім'ї полковника і сам у 28 років став полковником, перебуваючи потім на цій посаді 45 років. Він звернувся до царя з проханням відновити автономію України, як за Б.Хмельницького. Йому відповіли "Решительными пунктами" 1728 р., зміст яких свідчив, що мова йде не про дві договірні сторони, а про указ царя щодо порядків на Гетьманщині [9, 37-41].

При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після 15-річної роботи комісія підготувала кодекс - "Права, за якими судиться малоросійський народ"(1744). Це був збірник норм цивільного права. Окремо виділялось сімейне право, детально регламентуються право власності, договори купівлі-продажу, обміну, дарування, позики тощо. Кримінальне право мало приватно-правовий характер, за яким суд встановлював злочинцеві кару залежно від волі потерпілого. Передбачалася проста смертна кара (через повішання, відрубування голови) і кваліфікована (четвертування, колесування, втоплення, спалювання...). Тут було використано деякі норми з Литовського статуту 1588 р, Магдебурзького права та судової практики України. Норми права, які суд застосовував на практиці, не були затверджені царським урядом. Видатна пам'ятка української культури "Екстракт малоросійських прав" 1786 р. була затверджена сенатом і надіслана в Україну для практичного застосування. Система козацьких судів складалась з генерального суду, полкових судів, сотенних, сільських судів.

За судовою реформою 1760-1763 рр., що її здійснив останній гетьман К.Розумовський, в Україні відновлено чинність земських, городських і підкоморських судів на зразок системи, передбаченої Литовськими статутами. Водночас з ліквідацією автономії царизм зрівняв у правовому статусі феодалів України - українську шляхту і козацьку старшину - з дворянством Росії. На все селянство України поширив кріпосне право в повному обсязі. Але оскільки він передбачав автономність України, сенат не затвердив його [10, 52].

Після смерті Д.Апостола у 1734 р. цариця Анна Іванівна не дозволила обрання нового гетьмана. За її указом правління Лівобережною і Слобідською Україною передавали правлінню гетьманського уряду з 6 чол., з яких троє - українські старшини. Але головував у ньому царський резидент. У 1735 р. правління провело реформу, розділивши козаків на дві категорії: багаті, боєздатні козаки (виборні) і не здатні купити собі військове спорядження - підпомічники. У 1754 р. у реєстрі налічувалося 175 тис. виборних і 190 тис. підпомічників.

У 1750 р., під час царювання дочки Петра I Єлизавети, було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став брат фаворита імператриці Кирило Розумовський (1750-1764), якому тоді було лише 22 роки. Новий гетьман прагнув зробити зі своєї резиденції маленький Петербург, будуючи розкішні палаци і будинки. Він провів судову реформу в Гетьманщині (1760 р.): її територія розподілялася на 20 судових повітів, де були суд земський - для цивільних справ і суд підкоморський - для земельних, для карних - громадські суди. Усіх суддів обирала козацька старшина. У 1754 р. були ліквідовані митні кордони між Україною і Росією, що означало ліквідацію ще одного атрибута автономії України.

В цей час українська старшина висуває ідею спадковості влади гетьмана. Дізнавшись про це, Катерина II обвинувачує К.Розумовського у зраді, змушує його відмовитись від гетьманства. Так було ліквідовано автономію України, залишки української державності.

В Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство, а для управління Україною - Малоросійську колегію з 4 росіян і 4 українців-малоросів.

4 червня 1775 р. за наказом Катерини II було зруйновано Запорозьку Січ - останній атрибут української державності. Катерина II не могла терпіти існування козацької республіки в імперії, а військове значення Запорозька Січ вже втрачала. Останього кошового отамана Січі Петра Калнишевського, незважаючи на те, що він мав звання генерал-лейтенанта російської армії, було заслано на Соловки, де він відбував 28-річне заслання і помер у 1803 р. у віці 113 років. Частина запорожців переселилася у пониззя Дунаю, де заснувала Задунайську Січ.

Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак національної держави, свій оригінальний політичний устрій, автономні права і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії. Україна вступила в похмуру епоху „руїни", яка з різними періодами затухання і вибухання триває і досі [11, 7].

Аналогічні наслідки державно-правотворчих процесів мали місце 1917-1920 рр.

В грудні 1917 р. було створено в Харкові радянський уряд України - Народний секретаріат - у складі 12 колегіальних народних секретарів та Центральну Раду. Таким чином, в Україні стало два уряди, які перебували в антагонізмі один до одного.

В період 1917-1918 рр. Центральна Рада видає свої Універсали. 1-й Універсал (VI. 1917 р.) закликав народ самочинно будувати українську державність. II-й Універсал (VII. 1917 р.), в якому повідомлялось, що в результаті переговорів Тимчасовий уряд і Центральна Рада визнали один одного. III-м Універсалом (ХI. 1917 р.) в зв'язку з більшовицьким переворотом Центральна Рада проголосила утворення Української Народної Республіки в автономних зв'язках з Росією. IV-й Універсал (I. 1918 р.) проголосив самостійність і незалежність України. Він проголошував свободу слова, свободу друку, свободу віросповідання, свободу страйків, недоторканність особи, скасування смертної кари, амністію політичним в'язням, 8-годинний робочий день. В Універсалі говорилося про мирні взаємовідносини УНР із сусідніми державами (Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною). Уряду доручалося завершити мирні переговори з Німеччиною та союзниками та підписати з ними мир. Передбачалося демобілізувати армію і створити міліцію, навесні роздати землю селянам без викупу, узяти під суворий контроль банки, ввести монополію на виробництво і торгівлю залізом, тютюном. Генеральний секретаріат перейменували у Раду народних міністрів. Історичне значення ІV Універсалу в тому, що Україна проголошувалася незалежною суверенною державою, а її керівники в цілому відмовилися від автономістсько-федералістської позиції і перейшли на самостійницькі у процесі українського державотворення, хоча залишали остаточне вирішення питання про федеральний зв'язок з республіками колишньої російської держави Українським Установчим Зборам. Центральна Рада провела календарну реформу: день 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня. Тризуб, державний знак Володимира Великого, було визнано державним гербом України, жовто-блакитне полотнище - прапором держави. Схвалено адміністративний поділ України на 32 землі. Було прийнято рішення про вивчення усіма службовцями української мови за тримісячний термін, ліквідацію всіх написів та оголошень російською мовою. Законом заборонялося застосування найманої праці на селі, приватної власності на землю, що викликало незадоволення заможних селян. Таку ж реакцію у заможних верств викликало рішення ЦР про реквізицію будинків та товарів у буржуазії.

29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію України. Україна проголошувалась суверенною, самостійною, незалежною державою. Передбачався розподіл влад. Верховним органом влади мали бути всенародні збори, які формують органи виконавчої та судової влади. Вища виконавча влада належить Раді народних міністрів, а вищим судовим органом є Генеральний суд УНР. Місцеве самоврядування представлене виборними радами і управами громад, волостей і земель. Одне з центральних місць посідали права людини і свобода слова, друку, совісті, рівність всіх громадян незалежно від походження, віри, національності, майнового стану. УНР повинна була стати парламентською республікою, але обрала першого президента України - М.С.Грушевського.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Журнальний фонд відділу періодики

    Документ
    1. ALter EGO - Альтер Эго - второе я. Научно-популярный, иллюстрированный психологический журнал, / Латвийская школа бизнеса. -1 раз в 2 месяца.: Рига – вых .
  2. Європейське співтовариство сприяє міжвузівській кооперації як засобу покращення якості освіти на благо студентів І вищих навчальних закладів (4)

    Документ
    Офіційне визнання навчання та дипломів є необхідною передумовою створення відкритого Європейського освітнього простору, в якому студенти та викладачі могли б пересуватись без перешкод.
  3. Європейське співтовариство сприяє міжвузівській кооперації як засобу покращення якості освіти на благо студентів І вищих навчальних закладів (9)

    Документ
    Офіційне визнання навчання та дипломів є необхідною передумовою створення відкритого Європейського освітнього простору, в якому студенти та викладачі могли б пересуватись без перешкод.
  4. Європейське співтовариство сприяє міжвузівській кооперації як засобу покращення якості освіти на благо студентів І вищих навчальних закладів (6)

    Документ
    Офіційне визнання навчання та дипломів є необхідною передумовою створення відкритого Європейського освітнього простору, в якому студенти та викладачі могли б пересуватись без перешкод.
  5. Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю наукової бібліотеки Хмельницького національного університету 15 16 березня 2012 року Хмельницький 2012

    Документ
    Бібліотека та сучасні тенденції в інформаційному забезпеченні освітньої, науково-дослідної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів : матеріали наук.

Другие похожие документы..