Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
08:30 со Львова, а в 14:00 с Чопа – переезд в Венгрию. Посещение нового аквапарка «Aquarius» в Ниредьгазе - захватывающий мир водных развлечений для ...полностью>>
'Статья'
для какой цели необходимо заявителю признать гражданина безвестно отсутствующим или объявить его умершим, а также должны быть изложены обстоятельства...полностью>>
'Документ'
Гос. орган – физические лица (граждане) или организации, наделенные государсвенно-властными полномочиями и участвующие в управлении делами государств...полностью>>
'Закон'
Городской округ город Агидель Республики Башкортостан – муниципальное образование (далее – Городской округ) органы местного самоуправления которого о...полностью>>

Розробка концепції управління інноваційною діяльністю в Полтавській області

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

3.4. Програма “Венчурне підприємництво”.

Товарне виробництво в умовах ринкової економіки — це конкурентна боротьба, в першу чергу — боротьба за ринки збуту.

Виграти в боротьбі за споживача можливо двома шляхами: зниженням ціни на товар, або досягненням високого рівня якості. Перший спосіб не дає достатнього ефекту в умовах насиченого ринку і високого життєвого рівня населення. Споживач готовий платити більше за товар більш високої якості. Як праило, виробництво більш якісної продукції вимагає більших витрат. Але в деяких випадках застосування передових технологій, особливо в умовах масового виробництва, може призвести до подвійного ефекту: до зниження собівартості продукції при одночасному підвищенні рівня якості. Найбільш ефективним засобом досягнення цих двох ефектів є розвиток науки та застосування її досягнень на практиці. Результатом науково-технічної творчості і є нововведення, яке народжується при допомозі інтелектуальних інвестицій, що освоюються в інноваційному процесі.

Інтеграція науки та виробництва потребує значних витрат, які далеко не завжди оправдовуються, і суміщені із значною мірою ризику. В останні роки однією із форм інноваційної діяльності стають невеликі фірми, які отримали назву венчурних (ризикових).

Діяльності цих фірм притаманний значний ризик збанкрутування, але неухильне збільшення їх кількості пояснюється рядом факторів:

  • необхідністю розробок принципово нових продуктів та технологій, відсутніх на ринку;

  • відмежуванням від великого поточного виробництва і можливістю науково-технічної творчості;

  • наявністю стабільної пропозиції на інвестиційному ринку;

  • можливістю швидкого збагачення у результаті інтенсивної творчої праці.

Такі компанії, як правило, дають високі дивіденти по своїх акціях.

Венчурна фірма створюється невеликою групою однодумців-інженерів, винахідників, менеджерів з певним досвідом роботи в великих фірмах.

Перевагою венчурної фірми, з одного боку, є вузька спеціалізація, концентрація матеріально-технічних і фінансових ресурсів на вибраному напрямку досліджень, а з іншого — можливість швидкої переорієнтації на інші, більш перспективні напрямки діяльності. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни НЕДКР, інтенсифікувати процес втілення нововведення у виробництво.

Розробляючи нові технології, освоюючи нові види продукції, венчурні фірми звичайно користуються підтримкою держави і великих компаній, яким самим невигідно займатись цим через високу вірогідність високих збитків.

Незалежні венчурні фірми організовуються у вигляді акціонерних товариств, рекламуючи свої ідеї створення нововведень, акумулюючи під ці ідеї кошти приватних та інституційних інвесторів.

Основним критерієм класифікації венчурного підприємництва є джерела фінансування. Найбільш поширеними і життєво стійкими формами вважаються наступні[20]:

  • “незалежний”, або чистий венчур;

  • фірми. які організовано на пайових принципах промисловими корпораціями;

  • венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;

  • внутрішні венчурні відділи великих корпорацій;

  • фірми, що працюють під егідою технологічних парків різних рівнів та різних шляхів фінансування.

Фірми, що створено однією, або кількома корпораціями на пайових принципах, отримали назву “зовнішнього венчура”. Підприємства цього типу можуть бути структуровані у кілька модифікацій, організаційно оформлених, як науково-дослідницькі консорціуми. Виділяють три основних їх типи:

  • створені з метою проведення фундаментальних довгострокових досліджень. Такі консорціуми мають, як правило, свою науково-дослідницьку базу (лабораторії, дослідні виробництва, інформаційно-обчислювальні центри, інші елементи науково-промислової інфраструктури), засновниками їх можуть бути великі військово-промислові об`єднання, часткове фінансування може здійснюватись державою;

  • створені всередині галузі корпораціями на пайових принципах, з метою розробки галузевих стандартів, технічних умов та контролю за їх дотриманням. Такий консорціум може бути створений під егідою великої холдінгової компанії, мати тимчасовий характер, і, як правило, розпадається через внутрішньогалузеву конкуренцію;

  • створені з метою активізації наукової діяльності НДІ, університетів на їх виробничій базі з використанням наявного науково-промислового потенціалу. Такий консорціум для розробки та апробації ідей отримує донорське фінансування від корпорації і має міжгалузевий характер.

Венчурні фірми можуть використовувати і інші джерела фінансування: кошти великих корпорацій, банків, пенсійних та благодійних фондів, страхових компаній, особисті зауваження інвесторів, часткові державні субсидії. Попит на венчурний капітал досить високий іне може бути задоволений комерційними банками, які часто утримуються від надмірного ризику. Це викликало виникнення спеціалізованих венчурних інвестицйних фондів і компаній. Їх мета — акумулювати венчурний капітал і венчурне фінансування та кредитувати спеціалізовані ризикові фірми (венчури). В умовах України таке ризикове підприємництво може отримати розвиток паралельно з процесами приватизації.

Венчурні фірми, як правило, обслуговують перші дві стадії інноваційного циклу — народження або пошук ідей та техніко-економічне обгрунтування проекту. Більші фірми можуть також виготовляти дослідні зразки, вивчати ринки збуту. Для розгорнутого виробництва, створення достатньо потужного підприємства, серійного випуску продукції у венчурів недостатньо фінансових та матеріально-технічних ресурсів, хоч у 70-х роках, внаслідок стрімкого розвитку нових напрямів НТП, деякі з венчурів перетворились у великі корпорації. Наприклад, у США, із 1332 венчурних фірм — 72 перетворились у корпорації, випуск акцій яких приніс інвесторам 1000% прибутку, а половина фірм забезпечила прибуток 500% [ 20].

Парадоксальність ситуації в розвинутих країнах полягає в тому, що в корпораціях-гігантах, які забезпечують близько 50% НД, у рамках НДЕКР працює біля 92% вчених та інженерів країни. В той же час, дрібні та середні фірми та винахідники-одинаки дають щорічно до 50% найважливіших нововведень, витрачаючи, що важливо, лише незначну частку коштів на НДЕКР від загальних витрат країни у цій сфері [ 20 ].

Основною причиною високої ефективності малого бізнесу є специфіка процесу поєднання науки з виробництвом в рамках дрібного підрриємництва, так як для дрібного підприємця у сфері hi-tech, часто єдиною можливістю досягтиуспіху є форсування власної програми НДЕКР. У великої корпорації є багато інших способів досягнення мети, що нерідко знижує зацікавленість корпорацій в розвитку науково-технічної активності.

Малі венчурні фірми, як суб`єкти інноваційної діяльності, як організовані форми дослідницького бізнесу почали формуватись наприкінці 50-х років, а в 70-х роках малий інноваційний бізнес зайняв тверді позиції на заключних стадіях НДЕКР та вийшов на світові ринки [ 26 ].

Здатність суб`єктів малого бізнесу швидко реагувати на вимоги ринку, мобільність та оперативність, економічність стала передумовою їх співвиконавчої діяльності у великих науково-технічних програмах корпорацій.

Іншою формою венчурного бізнесу стали бізнес-інноваційні структури типу технологічних парків на базі потужних суб`єктів наукової діяльності, як правило, — університетів, або великих університетських центрів. Їх можна охарактеризувати як об`єднання дрібних та середніх фірм для спільного будівництва, оренди землі, приміщень використання дослідницької та обчислювальної техніки.

За даними Організації економічного співробітництва та розвитку на даний час у США працює близько 150 подібних об`єднань, у ФРН-- 50, у Нідерландах — 45 [ 26].

Прикладом такого об`єднання може стати “Silicon valley” поблизу Стенфордського університету (Каліфорнія, США), де 3000 фірм із загальною кількістю працівників до 200 тис. покривають біля 20% світового попиту на комп`ютери та електронні компоненти до них [ 24 ].

Крім того, малі венчурні фірми стали ініціаторами ряду переломних розробок у сфері прикладної науки, особливо в електроніці, роботехніці, біотехнології.

У сучасному інноваційному процесі важливу роль відіграє держава. Вона є координатором та стимулятором циклу “ідея-ринок” з допомогою сучасного інноваційного механізму, характерними особливостями якого є те, що:

  • для розвитку сучасної науки і техніки монополістські форми організації інноваційної діяльності стали вузькими і потребують високої інтеграції зусиль;

  • типові раніше монополістські форми організації інноваційної діяльності стали гальмувати НТП, у зв`язку з чим монополісти змушені переходити до використання нових, раніше їм не притаманних, форм організації дослідницького процесу;

  • нові інформаційні технології, комп`ютеризація і телекомунікаційні можливості суттєво змінили інноваційну діяльність не тільки на рівні окремої фірми, а й на рівні краіни, континенту, планети.

Програми підтримки інноваційного бізнесу діють у більшості розвинутих країн, і, що важливо, не тільки на національному рівні, а й на рівні адміністративних одиниць. Такі програми виступають як важливий елемент науково-технічного розвитку регіону, як шлях до створення нових робочих місць та вирішення інших соціально-економічних проблем.

Система важелів у рамках інноваційного процесу спрямована на залучення можливостей малого бізнесу сприяла різкому прискоренню НТП у розвинутих капіталістичних країнах і відставанню країн бувшого соцтабору, де ця система була відсутня. На сьогоднішній день програми підтримки малого венчурного бізнесу є факторами економічного росту у США, Японії, Ізраїлі, та ряді інших країн.

Система державної підтримки розвитку наукомістких технологій та інновацій в Ізраїлі базується на системі субсидій та інноваційних фондів. Крім того, уряд щорічно інвестує до 3% ВНП в наукові дослідження. В переліку пріоритетних напрямів — телекомунікації та програмні продукти, біотехнологія, такі галузі електроніки, як медицинська електроніка, електронна оптика, лазерні системи, автоматика і роботехніка. Значний вкнесок в розвиток технологічного рівня Ізраїлю вносять створені 28 “hi-tech”-інкубаторів, розміщені по всій країні. Їх покликано забезпечувати підтримку технологічних ініціатив на першій стадії розвитку, включаючи створення компанії і забезпечення її фінансами[24].

Головна мета цієї схеми — створити мотивацію компаніям ідти шляхом подальшої комерціалізації своїх винаходів після попереднього дворічного інвестування. Тобто, після 2-х років суттєвої державної допомоги ( 100% заробітної плати співробітникам, 75% вартості необхідного обладнання, тощо), при умові чіткого означення позитивного результату, приймається рішення про надання подальшої допомоги за програмою державної підтримки експорту [24].

В результаті комплексних заходів з підтримки високотехнологічного бізнесу та проектів у області “hi-tech”, Ізраїлю вдалось за короткий час підвищити частку високо технологічних галузей у ВНП до 51%. При цьому на експорт іде більш як 40% ВНП, з них 80% — у економічно розвинуті країни [24,103].

Програма підтримки венчурного бізнесу — складова програми стратегічного економічного ривка Японії на ХХІ ст.

Таким чином, природньо, що універсальної схеми цієї діяльності не існує, але її концепція може і повинна бути адаптована до умов України.

На наш погляд, в Україні, в тому числі, в Полтавській області існує ряд умов для розвитку венчурного бізнесу, які витікають з ментальних та історичних особливостей сучасної української нації:

  • дух підприємництва та “розумного авантюризму”;

  • високий рівень освіти населення;

  • злиття особливостей азіатської та європейської культур — поєднання індивідуалізму з колективізмом;

  • наявність великої кількості ВУЗів, НДІ;

  • високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, особливо — на існуючих та бувших підприємствах ВПК.

Але, на сьогоднішній день, об`єктивно існує ряд умов, що стримує розвиток ризикового підприємництва у сфері НДЕКР:

  • організаційні труднощі та витрати при відкритті підприємства;

  • нестабільність законодавства в області підприємницького права;

  • жорстка недиференційована податкова система;

  • відсутність попиту на продукцію НДЕКР(додаток 7);

  • низька ринкова грамотність населення;

  • відсутність фінансової венчурної інфраструктури;

  • інертність держави у відношенні підтримки нових фірм;

  • низький престиж інженерної та наукової діяльності.

Виходячи з даних обласного управління статистики (додатки), можна стверджувати, що в результаті негативних процесів у економіці та суспільстві, відбулось суттєве погіршення стану винахідницької активності населення(див. дод.1;8) та зниження кількості працюючих у сфері НДЕКР. Крім того, у безстрокових відпустках, втрачаючи кваліфікацію на випадкових заробітках, знаходяться тисячі висококваліфікованих працівників конверсованих підприємств ВПК, в той же час кількість малих підприємств, зайнятих у сфері наукової діяльності та наукового обслуговування за період з 1990р. до 1995р. збільльшилась з 34 до 55[23,36], при скороченні загальної кількості працюючих. В той же час ріст кількості малих підприємств у інших сферах досить стабільний(додаток 9). Тобто, самі люди, -- носії інтелектуального потенціалу, залишились. Тому, головною метою діяльності в рамках програми “Венчурний бізнес” повинно бути збереження і реалізація цього потенцалу.

Процеси приватизації та ринкові реформи, незважаючи на в`ялість та непослідовність, створюють нові можливості для формування інфраструктури малого та середнього бізнесу. Але сама по собі, вона, практично, не може створитись, особливо, в умовах нерегульованого ринку і жорсткої зовнішньої конкуренції.

Досвід, напрацьований США[ 26], свідчить, що, без підтримки, 80 із 100 нових компаній потерпають краху у перший же рік діяльності. В той же час із 100 компаній, які були підтримані в рамках державних та недержавних програм, 80 розвивають свою діяльність, сплачуючи податки, створюючи робочі місця, виробляючи перспективну, конкурентноздатну продукцію.

Головна умова формування нових фірм — поєднання інтелектуальних та підприємницьких можливостей. Підтримати це поєднання на початкових стадіях утворення фірми — створити передумови її подальшої самостійної роботи у ринковому середовищі. Основною формою такої підримки стала допомога малим фірмам через систему послуг, що надаються бізнес-інноваційними структурами різних типів та форм фінансування.

Для реалізації заходів з формування бізнес-інноваційної мережі у рамках програми “Венчурне підприємництво” пропонується організувати систему бізнес-інноваційних структур трьох ступенів складності, які різняться між собою широтою надання послуг, ступенем готовності підтримуваних проектів, формами фінансування.

Структура І рівня (БІС-І) — консалтингово-інформаційний центр, який працює з проектами на початкових стадіях інноваційного процесу — на рівні ідеї та техніко-економічного обгрунтування і надає наступні послуги:

  • технічна, економічна, екологічна, та інші види попередньої експертної оцінки;

  • надання навчальних програм;

  • консультації з питань права, економіки, кредитів та ін.;

  • оформлення авторських прав;

  • доступ до інформаційних масивів;

  • допомога в складанні бізнес-плану;

  • допомога в реєстрації підприємства;

  • пошук потенційних інвесторів.

Структура ІІ рівня (БІС-ІІ) — бізнес-інкубатор, який працює з рельно існуючими проектами на стадіях отримання експериментальних зразків та маркетингу продукції і надає додаткові послуги фірмам:

  • оформлення документів для отримання пільг;

  • сприяння отриманню інвестицій “ризикового капіталу”;

  • пільгова оренда обладнання для НДЕКР та дослідного виробництва;

  • пільгова оренда офісних приміщень;

  • послуги з маркетингу;

  • консультаії з питань управління та організації виробництва.

Структура ІІІ рівня (БІС-ІІІ) — технологічний парк, який забезпечує умови проведення науково-дослідної роботи фірм, надає послуги на стадії виходу проекту в вільне ринкове середовище. Крім послуг, що надаються БІС-І та БІС-ІІ, технопарк виконує:

  • забезпечення фірм сучасною науково-технічною базою (засобами обчислювальної техніки, унікальними видами обладнання, лабораторними приміщеннями, тощо);

  • забезпечення виробничими площами для виробництва дослідних партій продукції;

  • рекламно-видавничі послуги;

  • консультації з питань зовнішньоекономічної діяльності;

  • оформлення гарантій інвестицій для найбільш важливих проектів;

  • послуги зв`язку;

  • надання на пільгових умовах земельних ділянок;

  • виставочно-демонстраційні послуги;

  • навчання керівників фірм;

  • послуги з організації різного роду презентацій, переговорів, семінарів, тощо;

  • соціально-побутові послуги (розміщення, харчування, транспорт, тощо).

Підприємствам у структурі БІС надаються пільги при реєстрації, отриманні послуг, а також різного роду фінансові та податкові пільги при умовах значимості розробки та успішного проходження діяльності фірми. З метою повного охоплення області бізнес-інноваційною мережею та забезпечення повноти проходження інноваційних процесів пропонується наступна схема розміщення БІС.

Дві БІС-ІІІ розташовуються в містах обласного підпорядкування Полтаві та Кремечуці із задіянням існуючого науково-промислового потенціалу.

Базою майбутніх технопарків, які визначатимуть пріоритети науково-технічної їх діяльності повинні стати передові та перспективні наукові, учбові заклади, промислові підприємства.

Структури типу БІС-ІІ пропонується організувати при ВУЗах, технологічно передових підприємствах, в тому числі при підприємствах ВПК, науково-дослідних станціях.

Мережа структур типу БІС-І повинна заповнити вільний простір.

Запропонована схема повинна забезпечити створення цілісного регіонального інноваційного середовища та рівні можливості для реалізації людського інтелектуального та підприємницького потенціалу, незалежно від місця розташування підприємства чи проживання людини.

Схему входу-виходу у БІС-простір, та руху підприємств уньому зображено у додатку 13.

Інноваційна ідея, з моменту виникнення до моменту втілення у вигляді товару чи послуги, проходить шлях від БІС-І до БІС-ІІІ у середовищі підтримки та контролю, що забезпечує як виживання компанії, так і мінімізацію ризику при інвестуванні проектів.

Компанії можуть виходити і входити до БІС всіх рівнів в залежності від стану підприємства та стадії готовності проекту.

Підприємства, які достатньо окріпли фінансово та організаційно, повинні поступово витіснятись із структукр БІС за допомогою економічних важелів: введенням та поступовим підвищенням плати за комплекс послуг, який їм надається, з поступовим доведенням розцінок до рівня, що суттєво перевищує ринковий.

У цьому випадку фірма або виходить із структури БІС, або, якщо вона зацікавлена у збереженні місцерозташування та у якості послуг БІС, залишається, оплачуючи послуги за цінами вищими, ніж ринкові, у якості додаткового джерела фінансування діяльності БІС.

Виходячи із ступеня ризику підтримки проектів, складності послуг та інших факторів, пропонується наступна структура фінансування БІС:

БІС-І — повне державе.

БІС-ІІ — державне, недержавне, змішані форми.

БІС-ІІІ — корпоративне, акціонування, часткове державне.

В результаті реалізації програми “Венчурне підприємництво” планується досягти таких цілей:

  1. Створення цілісної системи підтримки малого та середнього наукомісткого бізнесу.

  2. Скорочення у часі тривалості інноваційних циклів.

  3. Забезпечення стабільної пропозиції продукції НДЕКР.

  4. Реалізація людського потенціалу.

  5. Створення конкурентного середовища у сфері НДЕКР.

  6. Створення нових робочих місць.

  7. Підняття ділової активності у регіоні.

  8. Формування нового іміджу регіону.

3.5. Програма “Інвестор”.

Вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення проходження інноваційних процесів — одна з головних умов приведення в рух всього цілісного регіонального інноваційного механізму.

На сьогоднішній день ні економічна ні законодавча бази не готові забезпечити створення системи фінансування ризикових проектів — основи діяльності суб`єктів інноваційної структури регіону.

Фінансування венчурних проектів суміщене із достатньо відчутною мірою ризику. Так, за статистикою США [24,85], із 100 інноваційних проектів прибуток приносять лише 50, але цей прибуток складає від 200% до 400%, а в деяких випадках — до 1000% річних. Та все ж, вірогідність ризику достатньо висока — 0,5.

Високий ризик венчурного фінансування, доповнений фінасовою та законодавчою нестабільністю є однією з головних причин низької привабливості інноваційного простору України для потенційних інвесторів.

Метою заходів у рамках програми “Інвестор” є створення привабливого інвестиційного клімату в регіоні шляхом підвищення ступеня захисту інвестицій, свободи репатріації прибутків та створення системи фінансових та організаційних преференцій для потенційних інвесторів інноваційних проектів.

В умовах відсутності системи венчурного фінансування, потенційними інвесторами нам бачаться:

  1. Держава.

  2. Українські юридичні особи.

  3. Іноземні юридичні особи.

  4. Населення України.

На сьогодні, практично, єдиною формою державної підтримки інноваційних проектів є їх фінансування структурами Державного Інноваційного фонду України (ДІФУ), але це фінансування не є ефективним з причини встановлених достатньо жорстких умов надання безвідсоткових позик. Кредити надаються діючим підприємствам під заставу нерухомості, або під солідні гарантії.

Результатом цього стало те, що у 1995 році Полтавським регіональним відділенням ДІФУ профінансовано 3 регіональних проекти та 9 проектів інших відділень на загальну суму 2,48 млн. грв., що склало 39% надходжень. У 1996 році профінансовано 6 проектів на суму 0,335 млн.грв., що склало лише 21,8% суми надходжень. За підсумками цих двох років до держбюджету вилучено 7,474 млн.грв. невикористаних коштів[23]. Загальні обсяги фінансування науково-технічної діяльності державою приведено у додатку 5.

В той же час практично відсутнє фінансування інноваційних проектів недержавними структурами, в тому числі й комерційними банками з причини довгостроковості таких капіталовкладень та значної міри комерційного ризику.

Населення не приймає участі у вкладанні коштів з причини недосконалості розвитку ринку цінних паперів, так як основною формою участі приватних інвесторів є купіля акцій та інших цінних паперів. З цієї ж причини створюються додаткові труднощі і для участі вітчизняних та іноземних фінансових та промислових структур.

Для забезпечення організації та подальшого ефективного функціонування ринку венчурного капіталу та цілісної системи фінансового забезпечення інноваційної інфраструктури регіону необхідно здійснити ряд організаційно-управлінських програм, які є основою стратегічної програми “Інвестор”.

На наш погляд, релізатором політики державної підтримки венчурних інвестицій у регіоні повинне стати саме відділення ДІФУ після реструктуризації функцій та принципів роботи. Пропонується наділити регіональне відділенню ДІФУ наступними основними функціями:

  1. Повне державне фінансування найбільш важливих та перспективних проектів та програм.

  2. Часткове державне фінансування проектів та програм.

  3. Державне страхування інвестицій.

  4. Державне гарантування інвестицій.

  5. Управління пакетами цінних паперів інноваційних компаній, що створені за участю держави.

Для зацікавлення інвесторів пропонується надати статус вільної економічної зони територіального типу структурам БІС-ІІІ — технопаркам “Полтава” та “Кременчук”, в межах яких повинні бути створені системи фінансових преференцій, умови вільної репатріації прибутків та стабільність законодавчих умов.

З метою залучення банківського капіталу пропонується встановити ряд фінансових преференцій комерційним банкам на прибутки, отримані в результаті венчурної кредитної діяльності.

Фактично, передбачається три форми участі держави у фінансовому забезпеченні інноваційних проектів:

  1. Пряме інвестування.

  2. Страхування та гарантії інвестицій.

  3. Непряме інвестування за рахунок надання фінансових преференцій.

З метою формування механізмів недержавного фінансування необхідно здійснити державні програми підтримки становлення різного роду інноваційних фондів, бірж, структур організаційного та інформаційного забезпечення функціонування системи венчурного фінансування проектів.

Другою важливою проблемою є фінансове забезпечення діяльності власне інноваційної інфраструктури регіону.

З досвіду країн із розвиненою інноваційною інфраструктурою можна вважати, що її функціонування потребує постійних державних дотацій, так як самі елементи, наприклад, БІС, не здатні забезпечити повну самоокупність. Але певні прибутки для часткового покриття видатків можливі за рахунок:

  1. Надання послуг фірмам-нерезидентам БІС у сфері консалтингу, інжинірингу, експертизи, оренди тощо.

  2. Надання послуг клієнтам-нерезидентам інформаційними структурами інноваційної системи регіону.

  3. Прибутків з вкладених у проекти коштів.

  4. Участі у реалізації патентно-ліцензійної продукції.

  5. Інші джерела.

Результататами реалізації заходів програми “Інвестор” повинні стати:

  1. Збільшення об`ємів притоку капіталу у економіку регіону.

  2. Раціоналізація використання коштів ДІФУ.

  3. Підвищення рівня ділової активності в регіоні.

  4. Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.

  5. Зменшення державних витрат у соціальній сфері за рахунок створення додаткових робочих місць та росту добробуту працюючого населення.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку (2)

    Документ
    Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 24 грудня 2010 р. – Відп.
  2. Секція 3 ринкові інструменти управління інноваційно інвестиційними процесами на підприємстві

    Документ
    Оцінка фінансової безпеки підприємства передбачає ідентифікацію його фінансового стану. Проведені дослідження дозволили зробити певні кроки в напрямку формування системи показників для оцінки фінансової безпеки, однак необхідне її подальше уточнення.
  3. Програма щорічної науково-практичної конференції за міжнародною участю "актуальні проблеми регіонального управління та місцевого самоврядування"

    Документ
    Теоретичні та практичні проблеми правового реформування регіонального управління та місцевого самоврядування у сфері забезпечення екологічної безпеки України.
  4. М. В. Остроградського Зелюк В. В., Стаднік С. М., Демиденко Т. П. Зміст Вступ 1 Історія Полтавського обласного інституту післядиплом

    Диплом
    Історія Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського в системі освітніх координат України (1939-1990 р.
  5. Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 23-25 жовтня 2009 р

    Документ
    Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 23-25 жовтня 2009 р. – Сімферополь: ВіТроПринт, 2009.

Другие похожие документы..