Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
В соответствии со ст.55 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине» на ваше рассмотрение выносится отчет об итогах работы районного в г.Луган...полностью>>
'Закон'
А. Буркин — Трансформация концепций национальной безопасности России. Историко-политологический анализ С. Перова — Обеспечивая рост благосостояния сот...полностью>>
'Документ'
(Занавес закрыт, на сцене на задней стене портреты декабристов. Стол, стул. На столе абажур, перо, чернильница, кусок белой ткани. На пианино цветы, ...полностью>>
'Документ'
Отдел главного механика является самостоятельным структурным подразделением предприятия и подчиняется главному инженеру или его заместителю по техниче...полностью>>

Альтернативна Конституція України (Проект) Харківська Правозахисна Група. Речицький В. В. Новак А. Я

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Альтернативна Конституція України (Проект) Харківська Правозахисна Група. Речицький В.В. Новак А.Я.

Проект Альтернативної Конституції України підготував конституційний експерт
Харківської Правозахисної Групи Всеволод Речицький, деякі зміни і доповнення та економічний розділ розробив економіст Андрій Новак

Альтернативна Конституція України

Проект Конституції України – 2009

(із постатейними коментарями)

Преамбула

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Розділ ІІ. ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ

Розділ ІІІ. ПРАВА, ОСНОВОПОЛОЖНІ СВОБОДИ, ОБОВ’ЯЗКИ

Розділ IV. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Розділ V. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ

Розділ VІ. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Розділ VIІ. ВИБОРИ, РЕФЕРЕНДУМ

Розділ VIIІ. НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ УКРАЇНИ

Розділ IХ. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Розділ X. УРЯД УКРАЇНИ, ІНШІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Розділ XІ. СУДОВА ВЛАДА, ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

Розділ XIІ. СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ, ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ, ПОЛІЦІЯ

Розділ XIIІ. ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ

Розділ XIV. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Розділ XV. НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

Розділ ХVІ. ВОЄННИЙ СТАН

Розділ XVIІ. ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ ТА ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Розділ XVIIІ. ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Преамбула

Ми, Український народ – громадяни України всіх національностей,

спираючись на багатовікову історію українського державотворення,

дбаючи про здійснення своїх прав і основоположних свобод,

прагнучи підпорядкувати державну владу інтересам особи, а державу в цілому – інтересам суспільного загалу,

піклуючись про життя, свободу та процвітання нинішніх та прийдешніх поколінь,

виражаючи свою суверенну волю,

приймаємо цю Конституцію – Основний Закон України.

Преамбула проекту Конституції, у порівнянні з преамбулою чинної Конституції України 1996 р., є коротшою. Пояснюється це тим, що проектом передбачається новий суб’єкт прийняття Основного Закону. Якщо раніше це була юридична особа – Верховна Рада України, то тепер йдеться про весь Український народ.

Очевидно, що Український народ не може говорити про відповідальність перед Богом чи власною совістю, оскільки такий зв'язок є виключно особистим, персоніфікованим. Не всі громадяни є віруючими, а віруючі належать до різних церков і конфесій. Крім того, совість – категорія, що також існує в індивідуальному форматі.

Політично некоректним було б також вказувати на те, що народ приймає Конституцію, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., оскільки такі масштабні суб’єкти політики як нація чи народ стоять вище від будь-яких юридичних самозобов’язань. Преамбула свідчить про намір суверенного народу запровадити нову Конституцію держави. Як суверен, Український народ не несе жодних зобов’язань перед будь-якими раніше прийнятими юридичними актами, зовнішніми політичними силами чи обставинами.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Засади проекту Конституції виходять із світоглядних позицій, які відображають універсальні закономірності конституціоналізму демократичного зразка. В даному розділі Конституції визначаються основні параметри громадсько-політичного життя в Україні. Вони подаються у вигляді лаконічних конституційних приписів (цінностей, принципів, норм), за допомогою яких повинен сприйматися в подальшому конституційний текст.

Стаття 1.

1. Воля народу визначає волю Української держави і є найвищим владним політичним авторитетом.

2. Конституція України є найвищим владним правовим авторитетом.

3. Законодавча, виконавча та судова гілки влади в Українській державі підпорядковані волі народу та цій Конституції.

У статті 1 проекту Конституції говориться про те, воля Українського народу є найвищим владним політичним авторитетом. Це означає, що воля Українського народу – це найвища жива (уособлена в людях) влада в Україні. Навпаки, Конституція визначається в цій статті як уособлення вищої правової (абстрактної) влади в державі. Приймаючи Конституцію, народ вважає її гарантом своєї свободи, головним засобом обмеження бюрократичної експансії держави. Водночас Конституція – правовий акт, який встановлює правила політичної взаємодії не тільки окремих людей, але й норми функціонування всього державного механізму, Української держави в цілому.

Стаття 1 проекту Конституції виходить з того, що суверенітет Українського народу є вищим за державний суверенітет України, з чого випливає необхідність встановлення юридичних обмежень стосовно держави. Відтак, закономірним є те, що Конституція виступає як основний гарант громадянської свободи, вона стоїть юридично вище за функціонально необхідний, проте політично інструментальний державний порядок. В наукових джерелах даний тип фундаментальних політичних відносин переконливо описано у працях Фрідріха фон Гаєка («Конституція свободи», «Право, законодавство та свобода»), Джона Ролза («Теорія справедливості», «Політичний лібералізм»), Рональда Дворкіна («Закон свободи»), Роберта Нозіка («Анархія, держава та утопія»), Браяна Таманаги («Верховенство права») та інших.

Правова влада Конституції внаслідок своєї більшої продуманості по відношенню до політичної влади живих людей і держави в цілому є стратегічною. Вона виступає у формі засад, принципів, прав людини, основоположних свобод, а також правил функціонування (через співвідношення компетенцій) основних елементів державного механізму. Подібне уявлення про основний закон є типовим для сучасного розуміння конституціоналізму, який справедливо ототожнюється на Заході з верховенством права.

У той час, як насильницьке підкорення спільним конкретним цілям (комунізм, фашизм) дорівнює рабству, підкорення єдиним абстрактним правилам, яким би важким не вважався їхній тягар, забезпечує простір для широкої сво­боди та різноманітності, писав Фрідріх фон Гаєк. Отже, найвищим владним авторитетом в суспільстві має стати конституція, головними об’єктами впливу й каналами реалізації якої є органи публічної влади. Абстрактне – це право, здійснення його – дер­жава, підкреслював свого часу Гегель.

Проте конституція є не просто головним законом. Вона уособлює в собі все те, що відрізняє право від законодавства. Право є більш універсальним, ніж законодавство, в якому воно знаходить свою практичну матеріалізацію. Ця обставина пояснює відносну єдність світового конституціоналізму, його помітну не­залежність від конкретних національних політик.

Стаття 2.

1. Свобода народу є головною метою цієї Конституції.

2. Громадянський мир, безпека, захищеність та стабільність є головними цілями Української держави.

3. Цілі Української держави підпорядковані головній меті Конституції України.

4. Вільно чинити власною долею є головним наслідком свободи народу для кожного українського громадянина.

5. Діяти в межах окреслених цією Конституцією і законами повноважень є головним наслідком свободи народу для кожної посадової та службової особи.

Життя сучасного суспільства вимагає стабільності, а разом з тим динамізму та свободи, що знаходяться із стабільністю не в найкращих стосун­ках. І конституція вимушена реагувати на цю ситуацію. Обравши лише стабільність, люди ризикують потрапити в авторитаризм і тоталітаризм. Ставши виключно на бік свободи, вони втрачають орієнтири і починають рухатися до хаосу. Щоб уникнути крайнощів, сучасні конституційні системи складаються як біполярні: частина норм в них дбає про порядок і ста­більність, решта – про свободу.

Оскільки громадянська свобода є стратегічно важливішою за порядок, конституції в своїх кращих історичних зразках стають на бік свободи. Сучасна ліберально-демократична конституція – це гарант свободи, виразом якої в здоровому суспільстві є міра позитивної невпорядкованості в економіці (ринок), політиці (демократія), приватному житті (privacy). Таким чином, конституція є не стільки упорядником громадського життя, скільки гарантом проти його надмірної організованості, бюрократичної регламентованості тощо.

Втім, свобода важлива як пріоритет Конституції і об’єкт гаранту­вання її нормами не тільки тому, що прояви свободи в економіці, політиці й приватному житті призводять до найвищої ефективності. Свобода є важливою і як моральний фак­тор. Тільки вільна людина здатна відповідати за свої вчинки.

Відомо, що в частині 1 статті 3 чинної Конституції України стверджується, що найвищою соціальною цінністю в Україні визнається не свобода, а «життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини». Тобто чинна Конституція носить підкреслено охоронний стосовно людини характер. Якщо розуміти редакцію статті 3 Основного Закону буквально, можна дійти парадоксального висновку про те, що Конституція забороняє ризикувати життям індивіда навіть під час війни. Як витікає з аналізу даної норми, незалежність і суверенітет України, недоторканність її кордонів поступаються найвищій соціальній цінності – життю фізичної особи. Але ж статті Конституції – це не метафори, а юридичні норми, розраховані на конкретну практичну дію.

Навпаки, проект Конституції виходить з того, що громадянська свобода є вищою цінністю не тільки в нормальному (мирному) стані, але й в умовах надзвичайного та воєнного стану, коли свобода вимагає для свого збереження додаткових гарантій. Адже саме в такі періоди зверхність держави над людиною робиться особливо загрозливою.

Серед головних об’єктів юридичного захисту проект Конституції називає життя, свободу і процвітання нинішнього та прийдешніх поколінь (Преамбула). Слід зазначити, що кожна з відомих у світі конституційних систем є неповторною з точки зору її засад. В США це вільні принципи англійської конституції у поєднанні з природ­ним правом та здоровим глуздом, у Франції – свобода, власність, безпека й спротив гнобленню. Загальновідомими в конституціоналізмі є також право на життя, свободу й прагнення до щастя Т.Джефферсона, «чотири свободи» Ф.Руз­вельта, «чотирнадцять пунктів» В.Вілсона тощо.

Крім того, в сучасному конституціоналізмі важливими є не лише норми, але й сама структура основного закону, його юридична атмосфера, уживані в ньому концепції, тип регулювання. Лаконічні, але змістовні конституційні пріоритети починають діяти не відразу, проте їх дія є глибокою.

З огляду на вищенаведене, перший розділ проекту Конституції побудовано в якості юридичної гарантії того, що воля Українського народу визначає волю держави, тобто виступає найвищим владним політичним авторитетом. На відміну від волі Українського народу, Конституція України є найвищим владним правовим авторитетом. В свою чергу, держава визначається в Конституції в якості джерела сили, яка забезпечує панування Основного Закону. Щоб сила держави була ефективною, вона має спиратися на демократію, бути легітимною.

Стаття 2 проекту Конституції містить норму про те, що діяти виключно в межах окреслених Конституцією і законами повноважень є головним наслідком свободи народу для кожної посадової та службової особи. Даний підхід є менш радикальним, ніж закріплений в частині другій статті 19 чинної Конституції (там йдеться про майже повну заборону дискреційних повноважень). Зокрема, формулювання частини другої статті 19 чинної Конституції про те, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» практично не залишає простору для політичного маневру політичних лідерів держави. Як показує практика, заборона дискреційних повноважень повинна стосуватися (в мирний час) лише посадових осіб силових та правоохоронних структур. Тому в проекті положення частини другої статті 19 чинного Основного Закону перенесено до іншого структурного підрозділу.

Стаття 3.

1. Україна є суверенною, демократичною, правовою державою.

2. Україна – унітарна республіка.

3. В Україні визнається єдине громадянство.

Стаття 3 проекту Конституції закріплює основні юридичні характеристики Української держави. Тут майже все залишено на рівні чинного Основного Закону. Вилучено лише положення про те, що Україна є соціальною державою. Стверджувати подібне на конституційному рівні поки що немає реальних підстав.

Стаття 4.

1. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.

2. Гарантування прав людини і основоположних свобод є головним обов’язком держави.

3. Кожен має право судового позову як до Української держави в цілому, так і до її органів та посадових осіб.

4. Всі без винятку державні посадові особи повинні служити на користь інтересів Українського народу. Їх повноваження мають визначатися саме в цій якості.

В статті 4 проекту Конституції говориться про те, що компетенція всіх державних посадових осіб повинна відповідати принципу служіння Українському народові. Ця норма є важливою як орієнтир для поточного законодавства. В даному випадку поняття державних посадових осіб є універсальним, воно дозволяє поєднати в одному визначенні політиків вищого рангу і державних службовців у традиційному значенні цього слова.

Слуги народу в більшості випадків не відрізняються від інших суб’єктів економіки в плані задоволення своїх інтересів. Принцип служіння передбачає, що визначення компетенції посадових осіб повинно орієнтуватися на суспільно корисну діяльність, хоча їх реальна мотивація може залишатися егоїстичною. Тому громадянам гарантується також право судового позову до Української держави в цілому, її органів і окремих представників.

Стаття 5.

1. Право визначати і змінювати основи конституційного ладу в Україні належить народу, воно не може бути відібрано державою, її органами чи посадовими особами.

2. Народ здійснює владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

3. Якщо свободі Українського народу виникає загроза, народний спротив цьому визнається легітимним.

Стаття 5 проекту Конституції передбачає закріплення права народу на демократичне повстання. Враховуючи досвід Помаранчевої революції, частина третя статті 5 проекту Конституції містить в собі положення про те, що народний спротив з метою захисту громадянської свободи визнається легітимним.

Демократичне повстання є класичним елементом світової конституційної культури. Зокрема, стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. передбачає право громадян вчиняти спротив будь-кому, хто наважиться посягнути на їх демократичний лад, якщо інші засоби неможливо буде використати. Стаття 23 Конституції Чехії 1992 р. стверджує, що громадяни мають право чинити опір посяганням на демократичні принципи прав людини і основоположних свобод, якщо діяльність конституційних органів чи застосування правових засобів будуть в країні неможливими.

Стаття 120 Конституції Греції 1975 р. зобов’язує громадян вчиняти спротив будь-яким спробам відмінити Конституцію насильницькими засобами. Стаття 32 Конституції Словаччини 1991 р. проголошує, що у разі, якщо діяльність конституційних органів або застосування правових норм зробиться неможливим, кожен громадянин має право вчиняти спротив всім, хто наважиться посягнути на демократичне функціонування прав людини і основоположних свобод. Аналогічне право передбачається статтею 54 Конституції Естонії 1992 р., статтею 3 Конституції Литви 1992 р. тощо. При цьому стаття 5 проекту Конституції України, як і решта її тексту, виходить з того, що органи влади Автономної Республіки Крим відносяться (за родовою ознакою) до органів місцевого самоврядування .

Стаття 6.

1. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавча та виконавча гілки влади є автономними одна від одної. Судова влада є незалежною від законодавчої та виконавчої влади.

2. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадові та службові особи здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією і законами межах.

3. Судова влада керується волею народу, тільки якщо вона виражена у формі Закону.

Стаття 6 проекту Конституції присвячена принципу поділу влад. На відміну від чинного Основного Закону, в проекті стверджується, що законодавча та виконавча гілки влади є автономними одна від одної. Поняття автономії в даному випадку є слабшим від поняття незалежності, проте краще відповідає суті справи. Як відомо, повне розділення влад є типовим для президентських республік на зразок США. Що ж стосується української конституційної моделі, то вона побудована за зразком президентсько-парламентської республіки, де гілки влади не є остаточно відокремленими одна від одної.

В проекті Конституції проведено ідею про те, що судова влада є незалежною від законодавчої та виконавчої влади. Тобто конструкція судової влади від початку будується таким чином, що судова влада сприймається не як просте відгалуження державної влади, а як специфічна влада в державі. Саме тому їй надаються підвищені гарантії незалежності. В правовій державі суд є не стільки державним, скільки «наддержавним» органом. Йому доводиться судити державу, уникаючи позиції судді у власній справі. В статті 6 проекту підкреслюється, що судова влада керується волею народу тільки якщо вона виражена у формі Закону. Судовій владі забороняється бути інструментом втілення політичних настроїв мас, вона повинна працювати виключно на основі правових норм.

Стаття 7.

1. В Україні визнається верховенство права. Судові рішення ухвалюються іменем Закону.

2. Конституція України має найвищу юридичну силу.

3. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту прав людини і основоположних свобод безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 7 проекту Конституції присвячена принципу верховенства права. На відміну від діючого Основного Закону в ній стверджується, що судові рішення ухвалюються не іменем України (стаття 124 чинної Конституції), а іменем Закону (в т.ч. Основного Закону, якщо мати на увазі Конституційний Суд). В даному випадку закон є вищим від держави.

Крім того, правова держава не може виносити вироки сама собі. За логікою правової держави, суди повинні виконувати волю закону й не бути інструментом в будь-чиїх руках. Позитивним прикладом конституційного регулювання в даному випадку є стаття 114 Конституції Молдови 1994 р., в якій закріплюється здійснення правосуддя іменем Закону.

Критики подібної позиції іноді стверджують, що судді у своїй діяльності повинні керуватися не тільки законом, але й неписаним правом (універсальним принципам, цінностям тощо). На це можна відповісти лише те, що дозвіл на використання права судді все одно одержують з норм (тексту) закону. В даному випадку це Основний Закон України.

Стаття 8.

1. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Національними Зборами України, є частиною національного законодавства України.

2. Забороняється укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України.

Ця норма є традиційною для України й на цій підставі коментарів не потребує.

Стаття 9.

1. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

2. Держава поважає культурну і мовну різноманітність України. Держава гарантує вільний розвиток, використання і захист мовної, етнічної, культурної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

В даному випадку вжито більш короткий варіант статті 10 чинного Основного Закону. Посилання на особливий статус російської мови (чинна Конституція), виокремлення її серед інших мов навряд чи є виправданим за сучасних обставин.

Стаття 10.

1. Ринкова економіка є уособленням засад економічної свободи.

2. Демократія є уособленням засад політичної свободи.

3. Недоторканність приватного життя є уособленням засад особистої свободи.

4. Економічна, політична та особиста свободи не можуть бути ніким скасовані. Їх здійснення може бути обмежене лише у випадках, передбачених цією Конституцією.

Стаття 10 є необхідною конкретизацією норми проекту про головну мету Конституції України, закріплену частиною першою статті 2 проекту.

Стаття 11.

1. Законна підприємницька ініціатива не обмежується. Свобода договору гарантується.

2. Держава гарантує вільний рух осіб, товарів, послуг та капіталу.

3. Розмір державних і місцевих податків і зборів не повинен становити загрозу економічній свободі.

4. Торгівля є вільною.

5. Внутрішні та іноземні інвестиції заохочуються.

Стаття 11 проекту Конституції містить положення про те, що Українська держава забезпечує вільний рух осіб, товарів, послуг та капіталу на основі Конституції і законів. Ця формула є стислим вираженням ключових для сучасної європейської держави ідей. Вона є ідейним запозиченням з «Хартії засадничих прав Союзу» (чинна частина проекту Договору про конституцію для Європи 2005 р.). Як відомо, це один з найбільш важливих принципів життєдіяльності держав-членів Європейського Союзу.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. В. С. Журавського Затверджено Міністерством освіти І науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів у Київ 2002

    Документ
    Байрачна Л. К., кандидат філософських наук — розділ 10; розділ 19 (у співавт. з Колісником В. П.); Журавський В. С., доктор юридичних і політичних наук — розділ 14; вступ, розділи 15, 17 (у співавт.
  2. Нацiональна юридична академiя україни iменi ярослава мудрого на правах рукопису любченко павло миколайович

    Документ
    Актуальність дослідження. Загальною ознакою для більшості країн в третьому тисячолітті став пошук шляхів соціально-економічної, політичної, правової й духовної трансформації.
  3. Ови незалежної, суверенної, демократичної держави виникає необхідність застосування принципу розподілу влад як одного з основних принципів демократичної держави

    Закон
    3.1 Сучасна політична реформа як засіб подолання протистояння , між інститутами влади та зміцнення демократичних засад розвитку українського суспільства
  4. Української держави (1)

    Книга
    Рецензенти: д-р юрид. наук, проф. М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст. наук, проф. О.В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України); д-р юрид.
  5. Програма курсу «інтелектуальна свобода та доступність інформації в демократичному суспільстві. Етика бібліотечного працівника» Програма розроблена докт. іст наук, доцентом В. С. Пашковою київ 2011 пояснювальна записка

    Документ
    Перший розділ «Інтелектуальна свобода та місія бібліотеки» містить п’ять тем, які розкривають сутність концепції інтелектуальної свободи, проблеми покращання доступності інформації та розширення функцій бібліотеки в умовах переходу

Другие похожие документы..