Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Диссертация'
Институциональная политика противоборствующих сторон. 103 lb. § 1. Формирование советской государственности на Северном Кавказе 103 § , Принципы гос...полностью>>
'Конкурс'
ВЕДУЩИЙ. Здравствуйте, дорогие друзья. Рада видеть Вас на нашем литературном вечере, посвященном творчеству нашего знаменитого земляка Ивана Алексееви...полностью>>
'Урок'
Александр Сергеевич Пушкин родился 6 июня 1799 года в Москве, где было много университетов, библиотек, театров, издавалось много книг. К этой образов...полностью>>
'Методичні рекомендації'
Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій свідчать про кричущу ситуацію з безпекою дорожнього руху в біль...полностью>>

Пазенок В. С. (голова) (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Наукові записки КУТЕП. Вип. 7, 2010. Серія: «філософські науки»

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

КУТЕП

ВИПУСК 7

Серія: філософські науки

КИЇВ

Київський УНІВЕРСИТЕТ туризму, економіки і права

НАУКОВІ ЗАПИСКИ КУТЕП

Збірник наукових праць

ВИПУСК 7

(Серія: філософські науки)

КИЇВ - 2010

ББК 72 я5

Наукові записки КУТЕП: Збірник наукових праць. Серія: філософські науки. Вип. 7 / Редкол. Пазенок В. С. (голова). - К.: КУТЕП, 2010. – с. 296.

Друкується за постановою Вченої ради Київського університету туризму, економіки і права (протокол №3 від 28 квітня 2010 р.)

Київський університет туризму, економіки і права «КУТЕП» – член Ділової Ради Всесвітньої туристської міжнародної організації спеціалізованої установи ООН (UNWTO) – представляє сьомий випуск щорічника.

Збірник містить наукові статті, які висвітлюють актуальні питання та проблеми філософії, соціології, політології в контексті соціальних реалій сьогодення.

У щорічнику представлені праці науковців Київського університету туризму, економіки і права, результати досліджень вчених інших наукових установ та навчальних закладів України, фахівців в галузі соціо-гуманітарних наук.

© Київський УНІВЕРСИТЕТ туризму, економіки і права, 2010

Редакційна колегія серії:

Пазенок В. С. – доктор філософських наук, професор,

член-кор. НАН України – Голова редакційної колегії

Андрущенко В П. – доктор філософських наук, професор, академік АПН України;

Бабкіна О.В. – доктор політологічних наук, професор;

Базалук О.О. доктор філософських наук, доцент, відповідальний секретар;

Горбатенко В П. – доктор політологічних наук;

Горський С В. – кандидат соціологічних наук., доцент;

Заблоцький В.П. – доктор філософських наук, професор;

Левенець Ю.А. – доктор політичних наук, професор, академік НАН України;

Любивий Я.В. доктор філософських наук, професор;

Лях В.В. – доктор філософських наук, професор;

Михальченко М І. – доктор політологічних наук, професор;

Нельга В.О. – доктор соціологічних наук, професор;

Оніщенко О С. – доктор філософських наук, професор, академік НАН України;

Пахарев А.Д. – доктор політологічних наук, професор;

Пилипенко В Є. – доктор соціологічних наук, професор;

Рудич Ф.М. – доктор філософських наук, професор;

Цибух В. І. – кандидат філософських наук, професор КУТЕП;

Цюрупа М.В. – доктор філософських наук, професор;

Шульга М О. – доктор соціологічних наук, професор;

Федорченко В К. – кандидат філософських наук, доктор педагогічних наук, професор;

Яковенко Ю.І. – доктор соціологічних наук, професор.

Зміст

1.

Пазенок В. С.

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКСЕОЛОГІЯ ТУРИЗМУ

8

2.

Базалук О. О.

космічні подорожі: НАУКОВО-ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ

36

3.

Муха-Шаєк Е.

ДІЇ, ЯКІ АДАПТУЮТЬ ПОЛЬСЬКИЙ ТУРИСТИЧНИЙ СЕКТОР ДО ВИМОГ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

56

4.

Горський С. В.

Інституалізація соціології туризму

70

5.

Красільнікова О. В.

Становлення академічної філософії в Україні (на прикладі Києво-Могилянської академії)

79

6.

Соболєва О. В.

ЗВИЧАЇ МІСЦЕВОГО ПАЛОМНИЦТВА В ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ КРИМСЬКИХ ТАТАР

104

7.

Соболєв В. В.

Кадри прокурорського нагляду Київського та Одеського військово-окружних судів на початку ХХ століття: спроба реконструкції соціо-професійного портрету

115

8.

Кручек О. А.

Екологічний туризм як важливий чинник

сталого розвитку туристичної галузі

(праксеологічний аспект)

144

9.

Мініч І. М.

Туризм як соціально-економічне та соціокультурне явище

159

10.

Сергійко В. Ф.

ІЗРАЇЛЬ – УКРАЇНА: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПАЛОМНИЦЬКОГО ТУРИЗМУ ДО СВЯТОЇ ЗЕМЛІ

181

12.

Свириденко Д. Б.

Феномен віртуальної реальності як

інституціональний чинник інформаційного суспільства

197

13.

Маслов В. В.

Культурологічний аналіз феноменів сучасного туризму

209

14.

Соляник С.Ф.

ТУРИЗМ ЯК ВАЖЛИВИЙ СОЦІО-ЕТИЧНИЙ ЧИННИК СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

218

15.

Панченко С. А.

Становлення системи державного регулювання туристичної галузі в незалежній Україні

227

16.

Кордун В. О.

Теорія альтруїзації Питирима Сорокіна

235

Трибуна молодого науковця

16.

Вовк Н.

Проблеми етики туризму, їх місце в туризмологічному знанні. Етичні виміри туризму

250

17.

Жук Т.

Соціалізація особистості та футбол у концепції Євро 2012

261

18.

Якушко В.

Філософія футбольного туризму та Євро-2012

273

19.

Донець В.

Філософія футбольного туриста. Євро-2012

283

УДК 17

В. С. Пазенок

доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Інституту філософії ім.. Г. С. Сковороди, проректор з наукової роботи Київського університету туризму, економіки і права

ФІЛОСОФІЯ ТА ПРАКСЕОЛОГІЯ ТУРИЗМУ

В статті пропонується змістовна характеристика філософії туризму як різновиду соціальної філософської теорії. Визначається феноменологічна, герменевтична, антропологічна, аксеологічна особливості філософського розуміння та інтерпретації феномену туризму. Ключові слова: «філософія туризму», «туристський простір», «туризм як «життєвий світ» людини», «антропологічне значення подорожей», «комунікативна культура», «туристські екзистенціали: «зустріч», «вибір», «свобода», «відповідальність», «антиномії туристської діяльності».

В статье предлагается содержательная характеристика философии туризма как разновидности социальной философии. Определяются феноменологическая, герменевтическая, антропологическая, аксеологическая особенности философского понимания и интерпретации феномена туризма. Ключевые слова: «философия туризма», «туристический простор», «туризм как «жизненный мир человека», «антропологическое значение путешествий», «коммуникативная культура», «туристические экзистенциалы: «встреча», «выбор», «свобода», «ответственность», «антиномии туристической деятельности».

In the article the philosophy of tourism considers as a kind of a social philosophy theory. In the determines phenomenalogic, germination, anthropological, axiologic’s features of philosophy’s understanding and interpretation of tourist’s phenomenon. Key words: «philosophy of tourism», «tourist’s space», «tourism as «living world» of person», «culture», «tourist’s existential», «freedom», «responsibility».

Сучасна філософія як форма світоорієнтуючої культури і специфічний стиль мислення (філософствування) прагне якомога щільніше наблизитися до масової свідомості з її прихильністю до максимів здорового глузду і акцентованої практичності. І не випадково «практична філософія» в наші дні перетворилася на досить помітну галузь філософського знання із власним статусом і відповідним категоріальним апаратом. Засновник практичної філософії І. Кант виразно розрізняв «технічно-практичну» і «морально-практичну» культури, вважав, що саме остання, рефлексована моральною філософією і утворює сенс «практичної філософії» і «практична філософія» не може бути ані чим іншим, як моральною філософією» [1, 273]. Практична філософія Канта, зазначає Вітторіо Гьосле, «є наріжним каменем в історії філософії, а її значення можна порівняти хіба що з філософією Сократа» [2, 19]. Сучасні філософи, високо поціновуючи методологічний зміст кантівських міркувань щодо об’єкта і предмета практичної філософії, наголошують, що «сучасна практична філософія відкриває очі на багатомірний світ практики де особистість має утримувати свою практичну самість...» [3, 19], її проблематика охоплює широке коло питань «про способи розв’язання етичних проблем у різноманітних сферах суспільства таких як політика, господарство, медицина, екологія, техніка тощо [4, 23]. Цілком логічно, що у зв’язку з цим спостерігається підвищена увага до тих філософських авторитетів, які своїми працями закладали основи життєвої філософії, ініціювали жваву дискусію з приводу «життєвого світу» пересічної людини, яка ставиться до реалій свого оточення не «науково», а на підставі свого власного життєвого досвіду, керується міркуваннями «корисності», (утилітаризм) власного розуміння розумності і доцільності. Одним із таких авторитетів є Макс Вебер, який своєю теорією «соціальної дії» та раціональності визначив одну із основних ліній розвитку того напрямку філософії, яка прагла реалістично пояснювати людське життя, її мотиваційні механізми. Характерні риси соціальної дії, за Вебером, полягають не лише в її осмисленості, але й в суб’єктивній мотивації. Її особливість – «орієнтація на іншого», що надає індивідуальній дії соціального значення. Вбачаючи, на відміну від Маркса, природу соціальної дії у її раціональності, яка утворила «дух капіталізму» заклала основи трудової етики, яка надала розрахунково-виваженій і націленої на досягнення добробуту і багатства мирській діяльності людини релігійного звучання (етика протестантизму) Вебер тим самим сформулював філософсько-соціальну модель комунікативної, діалогічно налаштованої особистості новоєвропейського типу. До речі молодший брат Макса Вебера – Альфред Вебер в своїх філософських розробках також наголошував на первинності глибинних чинників суспільної культури. Сама культура, писав Вебер молодший, ґрунтується на поясненнях, що продиктовані «почуттям життя» «динамічним зростанням конкретностей», зазначені положення Веберів знаходять творче продовження і розвиток в новітніх філософських, соціологічних та культурологічних версія прагматизму та утилітаризму. В тій чи іншій формі вони використовуються в практичній філософії, яка в якості головного об’єкта свого інтересу має людську практику. За оцінкою впливового американського філософа А. Макмайєра «теперішній вік, у його власному уявленню, є, здебільшого, веберівським [1, 4].

До речі, в розумінні в ХХ-му столітті практики також спостерігаються помітний «дрейф» до веберівських витоків міркування щодо «духу господарювання». Якщо протягом панування «індустріального розуму» практика розумілася переважно як «матеріальна, цілеполагаюча діяльність людей, що спрямована на освоєння і перетворення об’єктивної дійсності [2, 1048], що зумовило її інструменталістське розуміння. «Формування і розвиток інструменталістського розуміння практики знайшли своє втілення як в її технологізації, так і в появі спеціалізованих наукових дисциплін, що її досліджують (соціальна інженерія, ергономіка, соціологія праці тощо). «На зміну філософської рефлексії про практику дедалі більше приходить технологічно-аналітична розробка практики, її рівнів та компонентів» [3, 324]. Техніко-інструменталістське розуміння практики перетворилося на фундаментальний принцип філософії, всі форми освоєння людиною світу (міф, мистецтво, релігія, наука тощо) почали неправомірно розумітися як способи духовно-практичного освоєння, як форми дискурсивних практик. Тому в новітній філософії ХХ-го століття почалась активна розробка проблеми не дискурсивних форм практики (М. Фуко), з’ясування ролі евристики, поезії, метафор, позараціональних структур, що пояснюють людське буття. Логічно це означало і повернення до витоків самої ґенези поняття практики, яке у античних мислителів розумілося як синкретичне поняття, що охоплює всі види людської діяльності, всілякі людські вчинки.

Аналогічні змістовні зміни спостерігаються і в розумінні такої похідної від практики теорії як праксеологія. Якщо її автори (Л. Бурдьє, А.Єспінас, Є. Слуцький, Т. Котарбінський) віддають данину інструменталістсько-науковому розумінню практики інтерпретували праксеологію як модель раціональної діяльності, – «граматика дії». Тодеуша Котарбінського, – то сучасна філософська думка істотно доповнює зміст праксеології, збагачуючи її ціннісним, модульно значимим, гуманістично спрямованим матеріалом. Але про це трохи згодом. Повертаючись до обширів сучасної філософії зазначимо, що діапазон застосування філософських визначень різноманітних видів суспільної культури і людських справ за останній час суттєво розширився. Особливо це стосується такої галузі філософської теорії, як соціальна філософія. Філософія техніки, філософські проблеми медицини, зокрема біоетика, філософія культури, філософія права, філософія економіки (навіть філософія господарства) – перелік «спеціальних філософій» що репрезентована в сучасній академічній та науково-популярній літературі – досить вражаючий. Не будемо вдаватися до оцінки цих «філософій», в багатьох випадках правомірно було б казати лише про філософські аспекти тих проблем, які вони порушують. Слід погодитися з Л. П. Буєвою, яка зазначає, що будь-яка галузь відносин світу і людини може стати проблемою філософського осмислення. Однак якщо це відбувається із специфічними світоглядними і методологічними цілями, а саме для виявлення зв’язку «частностей» із загальною картиною світу, необхідної людині для орієнтації в ньому. Яскравими ілюстраціями. Сучасна соціально-гуманітарна література, насамперед белетристична, демонструє зразки широкоформатного вживання категорії «філософія»: «філософія інформаційної епохи», філософія «захисту навколишнього середовища «третьої хвилі», «філософія грошей», «філософія бізнесу». Маркетинг, – читаємо ми, – «це філософія бізнесу», а не просто одна із функцій підприємництва. «Кожний розуміє маркетинг як філософію свого бізнесу» [4, 2]. Широкого розповсюдження в літературі туристського призначення набуло словопоєднання «філософія менеджменту». Російський професор В. П. Шестаков в статті «Філософія і теніс» на історичному матеріалі розкриває «філософський смисл тенісу, його насамперед психологічні (антистресові) а також соціально-коммунікативні, і художні можливості. Завдяки поезії (Ф. Рабле, Ф. Куорлз, Р. Хаулетт, П. Петрі) теніс перетворюється на «символ людського існування, боротьби людини із власною долею, віком, за своє справжнє призначення» [5, 47].

Але якби там не було тенденція посилення альянсу філософії з природничими, соціальними, технологічними та іншими науками, філософське осмислення їх об’єктів – незаперечна. В цьому аспекті цілком правомірна постановка питання про філософське осмислення такого феномену суспільної культури як туризм. Філософія туризму (філософські аспекти туризму) покликана виконувати роль методологічної бази такого розділу соціо-гуманітарної дисципліни як теорія туризму – туризмологія, до становлення якої у вітчизняній науці автор цієї статті має безпосереднє відношення. Творчі наробки українських філософів, економістів, істориків, соціологів які займалися теоретичним осмисленням туризму, до речі, уможливили появу такої рубрики у новітньому класифікаторі професій (офіційне видання) як «науковий співробітник (туризмологія, туризмознавство». Теорія туризму – складне синтетичне наукове утворення, в якому свою нішу займають різноманітні науки – історія та археологія, географія і країнознавство, соціологія та етнографія, економіка і теорія управління (менеджмент), культурологія та музеєзнавство тощо. Враховуючи соціальну природу туризму всі ці науки так чи інакше відбивають практичні потреби туристської галузі, осмислюють її суспільне значення. Французькі теоретики туризму Серж Перро та Жан Мішель Оернер підкреслюють, що теоретичні дослідження туризму, розробка «теоретичних моделей туризмології» не є самоціллю науковців: теорія туризму має виконувати праксеологічну функцію – сприяти розвиткові туристичної індустрії. При цьому сама ця «індустрія» розуміється широко – як соціальна та індивідуальна діяльність, яка охоплює найрізноманітніші галузі і форми суспільної культури [6].

Інакше одним із чинників, який стимулює створення туризмології, є, за нашим переконанням необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто «індустрії подорожей та відпочинку», надання цьому розумінню «людського виміру». А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, гуманістичне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного інституту і феномену загальнолюдської культури. В цьому нестандартному аспекті головним об’єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує – Homo viator. Подорож – один із ключових понять тезаурусу туризмознавства: «рід діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності» [4, 9]. Але подорож – це лише одна із форм діяльності людини, прояв ї способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи «молодий шукач пригод») – це не просто «споживач туристського продукту», що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до «ціннісних галактик» інших країн, народів, людей. Саме така особистість, за нашим переконанням утворює епіцентр філософських рефлексій туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ або споживати його використовувати, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської «навали» вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

Філософія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з’ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складне завдання, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем. «Ми можемо представити його як ланцюг, який пов’язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукта, яке може вимагати все – від якості кухні, до якості оточуючого середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, безпеки туристів» [7, 9]. Туризм водночас виступає як галузь суспільного господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічної діяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі. Туризм – це і розгалужена соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і напрочуд розвинута система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, відновлення фізичних і духовних потенцій індивіда заснованої на антропоекологічній парадигмі. Туризм, далі, впливовий інструмент «народної дипломатії» важливий чинник формування і розвитку комунікативної культури.

Слід особливо наголосити на тому, що туризм є суспільною сферою гостинності, яка особливо виразно демонструє його сервісний, нетехнологічний характер. Інститут гостинності, до речі, один із старіших суспільних інститутів в історії людської цивілізації. Гостинність (проксенія – грецьке) набула широкого розвитку вже в стародавній Греції, у 78 античних держав-полісів право та обов’язок піклуватися про іноземців одержали лише знатні громадяни – проксени. З часом гостинність у світовому масштабі перетворилася на справжню «імперію» в якій задіяні мільйони працівників, які забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, подорожуючих, задовольняють їх різнопланові потреби та інтереси.

Вже названі характеристики туризму достатні, щоб уявити його як складний багатоаспектний соціальний феномен, і жодна соціогуманітарна наука не здатна повністю і вичерпно охарактеризувати його як виключно предмет власних досліджень. Теорія туризму (туризмологія, туризмознавство) має у системно-структурному вигляді, синергетично відобразити феномен туризму, всі його складові. Філософія туризму рефлексуючи туризм як духовне і соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираз її суспільної сутності здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуюсь, до речі, у своєму світоглядному та антропологічному змісті їх науковими узагальненнями. Сучасна філософія прагне відповісти на запити часу, опікується завданням пошуку нових стратегій ставлення людини, до світу природи, цивілізації, що її витворило людство запропонувати нові нестандартні категоріальні смисли людського буття. Одне із таких завдань – з’ясувати сутність туризму як своєрідного світу людини, широкого і об’ємного соціального простору, в якому здійснюється і розгортається змістовне, цікаве, неповторне життя особистості. «Світ людини», «людське життя», «спосіб життя», смисл існування, «діяльність», людський активізм та його мотивації, цінності культури та спілкування, інтереси та потреби – ці та багато інших питань і проблем, які мають статус філософських, у діалозі філософії з туристською реальністю конкретизуються, змістовно збагачуються.

Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває дисциплінарної автономії у межах європейської та й світової соціальної філософії. Ця царина філософського знання поступово структурується набуває всіх основних теоретичних ознак.

В філософії туризму безумовно є і власна історико-філософська традиція. Це, насамперед, стосується періоду, коли туризм набув самостійного значення як специфічна галузь суспільної індустрії, культурна система організації подорожей, інститут гостинності, що у свою чергу, уможливило появу перших наукових узагальнень такого феномену як «туризм». Але значний інтерес викликає і та література, в якій містяться нарративи (оповіді, спогади, спостереження) стародавніх мандрівників, «людини, що подорожує» різних історичних часів. Доречно зауважити, що «новітня хвиля» у філософії (постмодернізм) не безпідставно вважає, що «літературна культура», «котра замінила літературою і релігію, і філософію» здатні глибше відбити багатовічний світ людського існування, визначити його альтернативні модуси, адже, як наголошує Р. Рорті «ми думаємо про об’єктивність як про інтерсуб’єктивність» [8, 33, 35].

Філософія туризму виступає і як своєрідна соціально-філософська феноменологія. Її об’єктом є суспільство як «життєвий світ» людини, що утворює джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії з світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб’єктивність та міжсуб’єктна комунікація). Засновник феноменології Е. Гуссерль як відомо розумів під поняттям «життєвий світ» (Lebenswelt) таку людську свідомість і відповідну їй форму орієнтації і поведінки, які, в гносеологічному сенсі, є первинними, «переднауковими», «дофілософськими». Життєвий світ за Гуссерлем – це «сфера відомого всім», «безпосередньо наявна». Вона утворює «коло впевненості», в якому вільно почуває себе здоровий глузд «звичайної людини, якій притаманне життєво-практичне міркування. «Життєвий світ», підкреслює учень Гуссерля Альфред Шутц, це світ повсякденності, перебуваючи в якому людина здійснює вчинки виходячи із «природної установки», відповідно до власного «життєвого горизонту». Життєвий світ – суб’єктивне утворення, він існує для людини в образі і контексті її життєвої практики, у вигляді її цілей та намірів. Тому життєвий світ завжди культурно-історичний, динамічний, швидкоплинний. Як основна гносеологічна категорія життєвий світ зумовлює особливість розуміння соціальної реальності і культури. Воно можливо лише «знизу», від індивіда, від його інтересів та вчинків, які стрімко оновлюються. Адже саме поняття «реальності несе на собі відбиток її суб’єктивного сприйняття. «В тому, що люди називають реальністю, їм удається «данним» щось стабільне, контактне, інваріантне, ...єдине надійне». Одна в дійсності «реальність» є ім’я, за допомогою якої ми визначаємо «мінливу за природою феноменальну реальність». «Об’єктивний світ» стає реальністю лише у відповідності з пізнавальними контекстами. «Ми всі говоримо на різних мовах; світ існує не тільки в одному варіанті» [9, 85]. Наголос на суб’єктивності, безпосередності, контекстності життєвого світу ми зустрічаємо і в новітній філософській літературі. Сучасні послідовники Гуссерля і Шутца конкретизують та переосмислюють розуміння життєвого світу «за рахунок виходу до тієї сфери історичного життя, де зосереджується найбільш реальний «людський» її матеріал, а тим самим і її сенс» [10, 118]. Такою сферою є, насамперед, повсякденність.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Пазенок В. С. (голова) (1)

    Документ
    Київський університет туризму, економіки і права «КУТЕП» – член Ділової Ради Всесвітньої туристської міжнародної організації спеціалізованої установи ООН (UNWTO) – представляє шостий випуск щорічника.
  2. Київського університету туризму, економіки І права

    Документ
    Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія: філософські науки. / Гол. ред. В.С.Пазенок. - К.: КУТЕП, 2010. – Випуск 8 – 334 с.
  3. Конкурс молодежных проектов «Перспектива»

    Конкурс
    Все мы разные, каждый – личность, индивидуальность. Радуга, как природное явление, не может оставить равнодушным никого, она притягивает, завораживает, очаровывает своей красотой.
  4. Наукові записки

    Документ
    Баран В. К., д-р іст. наук, проф.; Вокальчук Г. М., д-р філол. наук, доц.; Жилюк С. І., д-р іст.наук, проф.; Жуковський В. М., д-р пед. наук, проф.; Кралюк П.
  5. Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

    Документ
    Дослідження проблеми еволюції політичного ідеалу обумовлено теперішньою суспільною ситуацією, яка потребує вивіреного знання, має потребу в ідеалі, як путівникові, в якому переосмислюються розхожі констатації із приводу найкращої

Другие похожие документы..