Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Курс лекций'
МАССАЖ – ФИЗИЧЕСКОЕ И ПСИХОЛОГИЧЕСКОЕ ВОЗДЕЙСТВИЕ НА ОРГАНИЗМ ЧЕЛОВЕКА С ЛЕЧЕБНОЙ ЛИБО ГИГИЕНИЧЕСКОЙ ЦЕЛЬЮ, УСИЛИВАЕТ КРОВЕ- И ЛИМФОТОК И УЛУЧШАЕТ ОБМ...полностью>>
'Документ'
На виконання п. 22 Заходів Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 20...полностью>>
'Закон'
О реализации Закона города Москвы от 12 июля 2006 г. N 38 "О взаимодействии органов государственной власти города Москвы с негосударственными не...полностью>>
'Программа'
Нормативно-правовой и документальной основой программы духовно-нравственного развития и воспитания обучающихся на ступени начального общего образован...полностью>>

План. Вступ. 3 Існує два різновиди конституцій: 3 Поняття Конституції України та сучасна конституційна реформа. 7 Форма І структура Конституції України. 33

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Перехід від адміністративно-командного порядку суспіль­ного життя до демократичного, який має грунтуватися на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманіт­ності, обумовлює перехідний стан суспільної свідомості в Ук­раїні, зокрема свідомості економічної і правової, як на теоре­тичному, так і на побутовому рівнях. Йдеться про такий стан, коли у суспільних інтересах, орієнтаціях і мотивах поведінки людей, соціальних цінностях відбиваються риси, притаманні саме змішаній формі соціально-економічних процесів і струк­тур — від залишкових адміністративно-командних до приват­но-ринкових. У наш час неможливо створити класичну со­ціально-економічну систему, де б одночасно функціонували лише приватний і державний сектори економіки з відповідним правовим забезпеченням кожного з них. Поряд з приват­ним і державним секторами «створюється багато перехідних і досить диверсифікованих між собою форм, ефективність дії яких малопередбачувана при одночасно високому рівні тіньо­вого сектора, який багато в чому діє за законами криміналь­ного життя».

Стан стихійного зламу адміністративно-командної систе­ми господарювання і управління характеризується сьогодні відсутністю в країні будь-якої усталеної системи економіч­них і юридичних відносин, чому і відповідає стан суспільної свідомості. Це стосується як державної правової ідеології, так і правосвідомості населення країни. Державна влада продов­жує орієнтуватися на найближчі цілі, не узгоджуючи їх з пер­спективною, конституційне визначеною орієнтацією, розроб­ляє нове законодавство і вирішує поточні господарські зав­дання, не пов'язуючи їх з соціально-економічною стратегією, яка має відбивати тенденції демократичного економічного і правового розвитку країни. Українське суспільство й досі не має науково розробленої правової ідеології як перетворення успадкованої системи державної влади, її організації і функ­ціонування, так і демократичної трансформації суспільства в цілому.

Сьогодні відчувається гостра потреба у концентрації та ко­ординації зусиль вітчизняних вчених і фахівців народного гос­подарства України, спрямованих на дослідження проблем, пов'язаних із реальними, багато в чому новими для нашої країни, економіко-правовими процесами. Необхідною є ком­плексна наукова розробка юристами, економістами, філосо­фами і представниками інших галузей вітчизняного суспіль­ствознавства загальнодержавної доктрини демократичних со­ціально-економічних і правових перетворень в країні, практичних рекомендацій щодо обгрунтування політики роз­витку приватного сектора економічної системи України, на­ціонального підприємництва, їх нормативно-правового за­безпечення. Теорія і практика демократичної трансформації еко­номіки України, її нормативно-правового забезпечення потребують нових методологічних підходів, нової парадигми вивчення економічних і правових проблем, досліджень про­блем взаємозв'язку держави і економіки, права, держави і законодавства тощо. В цій парадигмі політика і економіка, ри­нок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні інтереси, особа, суспільство і держава не повинні протиставлятися; необхідно шукати міру і межу їх діалектич­ної взаємодії і взаємної відповідальності. «Розумне, — писав Гегель,— є саме те, що має в собі міру і межу...».

Концептуальним ядром правової парадигми демократич­ної трансформації українського суспільства мають стати: визначення пріоритетного місця і ролі законних прав, свобод і інтересів людини у цивільно-правових і державно-владних відносинах, а також у системі наукових категорій; розумін­ня держави, з одного боку, як політичної функції права і громадянського суспільства, яке, в свою чергу, повинно здійснювати контроль за державною діяльністю, а з іншого, як суб'єкта цивільного права (якщо, звичайно, держава у про­цесі свого функціонування включається у систему ринкових відносин); підхід до закону як до політичної юридично-регу­люючої функції держави і права; усвідомлення необхідності та міри розмежування і взаємодії приватно-правових і публіч­но-правових засад регулювання суспільних відносин тощо. Звідси випливає потреба у якісно новому праворозумінні, в усвідомленні складної природи діалектичного взаємозв'язку права і закону, відповідності останнього моральним вимогам.

Важливим методологічним завданням вітчизняної юридич­ної науки має стати пошук нових пояснень сутності і ролі права в суспільстві, його причинності, відхід від традиційних для радянського правознавства спрощених концепцій причин і джерел правотворення, лінійного характеру прогресу в праві тощо. З історичної точки зору, з того факту, що твердження Гегеля нібито свідомість визначає буття було некоректним та однобічним, зовсім не випливає правота Маркса, який вважав, що, навпаки, буття визначає свідомість. У реальному житті, історії жодне з цих тверджень не є абсолютно справед­ливим. Буття і свідомість, матеріальні і духовні явища неподільні і взаємодіють одне з одним. Не випадково Ф.Енгельс наголо­шував, що "взаємодія виключає всіляке абсолютно первісне і абсолютно вторинне...". Інша річ, що, в залежності від кон­кретно-історичних умов, духовні або матеріальні, економічні і юридичні і т.п. фактори можуть відігравати чільну роль у житті суспільства, і їх черговість є цілком обумовленою. Тому відтво­рення і розвиток суспільної, зокрема правової, свідомості потребують до себе, принаймні, такої ж уваги, як відтворен­ня і розвиток суспільного буття.

Хоча все ж слід зазначити, що природно-історичний про­цес ускладнення суспільного буття, стрімке підвищення рівня технологічного розвитку суспільних відносин, різке погіршення екологічного середовища, інші глобальні про­цеси об'єктивно сприяють зростанню ролі соціального уп­равління, його державно-правових форм. Це, в свою чергу, потребує новітніх прогностичних знань, обумовлює зрос­тання значущості сукупного суспільного інтелекту, суспіль­ної правової свідомості, гуманістичного виміру права, підви­щення ролі духовних засад у житті людства. Але зазначене ніякою мірою не ставить під сумнів значущість самого буття, матеріального у механізмі взаємодії з духовним. Істина, певно, — і в цьому можна погодитися з думкою англійського дослідника Г.Дж.Бермана — полягає у тому, що для одних епох і одних регіонів світу більш вагомими в процесі їх роз­витку є економічні фактори, для інших — політичні, для третіх — релігійні, для четвертих — правові і т.д. Те ж саме відно­ситься до історії розвитку конкретної країни. Вирішальне зна­чення в цьому аспекті за всіх часів і у всіх регіонах мають спосіб і міра взаємодії матеріального і духовного, буття й свідо­мості7. Рівень людського пізнання та достовірність знань про спосіб і міру стають однією з головних умов самозбереження людства. І в системі цих знань значну роль відіграють знання про правову природу речей, право, правову і юридичну свідомість, відносини, культуру тощо.

Ці явища супроводжують людство протягом усього його цивілізаційного шляху розвитку, вони ускладнюються паралельно з соціальним прогресом, наповнюючи в різні історичні періо­ди праворозуміння якісно новим змістом, формуючи конк­ретно-історичну правову парадигму. В цьому сенсі історичний вимір права, правового порядку в суспільстві становить, пев­ну таємничу єдність, в якій минуле і майбутнє живуть в те­перішньому і яка складає в суспільстві те невидиме ядро, з котрого черпається його життєдайна сила". Певною мірою майбутній, теперішній і минулий правовий розвиток людства, прогрес у праві мають одну долю, але не стільки у розумінні її як чогось єдиного та монолітного, скільки у розумінні того, що вона складається як із загального, так і особливого мину­лих, теперішніх і майбутніх часів різних співтовариств, в яких живе і розвивається людина, та різних правових систем, що створені цими співтовариствами. Що ж до загальних характе­ристик світового правового розвитку, справжнього прогресу у праві, то до них, зокрема, можна віднести невпинне тяжіння юридичних норм до правових принципів і ідей, подібних, хоч і не тотожних, до моральних вимог, наростання гуманістич­ного змісту права. "Незважаючи на усі коливання і зигзаги прогресу, — писав В.Соловйов, — все ж таки залишається безсумнівним, що рівнодіюча історії йде від людожерства до людинолюбства, від свавілля до справедливості і від ворожого роз'єднання окремих людських груп до загальної солідар­ності"8. Відповідно відбувається поступове зростання якості гуманізму і у праві. Під цим розуміється формування найваж­ливішого атрибуту існуючих цивілізацій, за допомогою якого забезпечується захист автономної особистості, утверджують­ся громадянський мир і злагода у суспільстві, запроваджу­ються у життя ідеї справедливості, свободи, мудрості і реаліз­му.

Сучасну вітчизняну правову парадигму необхідно не тільки теоретично і методологічно окреслити, сформулювати, а й виробити механізм її впливу на реальні процеси законотво­рення і законозастосування, на формування такої органі­зації суспільного і державного устрою, яка б, грунтуючись на принципі балансу взаємодії і розмежування публічно-пра­вових і приватно-правових засад соціально-економічного по­рядку, сприяла б досягненню рівноваги між економічною ефективністю суспільного виробництва і соціальною спра­ведливістю розподілу його результатів — матеріальних і ду­ховних благ.

Методологічні підходи до вивчення зарубіжного досвіду економіко-правового розвитку. Теоретичні і методологічні заса­ди вітчизняної правової парадигми повинні сприяти не лише дослідженню національних особливостей розвитку правової системи, а й конструктивно критичному вивченню і прак­тичному використанню світового досвіду правового суспіль­ного прогресу, проте тільки в історично і логічно виправданій для нашого суспільства схемі розвитку суспільних відносин. Без глибокого усвідомлення процесів, що відбуваються в еко­номічному і правовому розвитку у світі, сьогодні не­можлива ефективна практика законотворення і застосуван­ня законів у різних сферах життєдіяльності українського сус­пільства, неможливо зрозуміти закономірності і перспективи власного національного економічного і правового прогресу, неможливе його наукове прогнозування. Зокрема, різномані­тний зарубіжний досвід становлення і функціонування зміша­ної економіки, її правового порядку може бути використаний вітчизняними законодавцями у процесі законотворення як моделі певних законодавчих актів або правових технологій. З цієї точки зору інтерес становить, передусім, вивчення зако­нодавства, що обслуговує розвинуту ринкову економіку країн політичної демократії, де цивільні кодекси як кодекси при­ватного права існують без особливих великих змін десятиріччя­ми (наприклад, Кодекс Наполеона існує з 1804 року, а німець­ке Цивільне Уложення — з 1871 року).

Однак важливо враховувати, що на конкретні історичні на­ціональні і зарубіжні економічні та юридичні факти, події, інституції тощо необхідно дивитися лише як на можливі ана­логи, варіанти рішень певних суспільних проблем, які вже тією чи іншою мірою колись і десь реалізовані. Правові по­няття, які застосовуються в юридичній науці та практиці, такі ж мінливі за своєю суттю і змістом, як рухливі, ди­намічні самі життєві процеси. Право завжди відбиває націо­нальні історичні традиції і суспільні умови сучасної для нього епохи. Не випадково через певні історичні інтервали, коли в суспільстві відбуваються якісні зміни в реальних матеріаль­них і духовних відносинах, в середовищі науковців повторю­ються на якісно іншому рівні дискусії щодо розуміння права. Тому, як видається, некоректно з наукової точки зору і навіть небезпечно з прагматичної "модернізувати" світову історію економічного і правового суспільного розвитку та робити висновки щодо подій далекого минулого на підставі поглядів кінця XX ст., сучасних уявлень про добро і зло, економічну ефективність і соціальну справедливість тощо. Водночас некоректно і сліпо переносити на сучасний націо­нальний грунт старий і чужий економічний і правовий досвід та знання, не визначившись з особливостями конкретно-істо­ричного стану нашого суспільства, навіть не усвідомивши його недалеке минуле — і добре, і зле. В цьому розумінні можна стверджувати, що правий був Гегель, коли писав:

"...Досвід та історія вчать, що народи та уряди ніколи нічо­му не навчилися з історії і не діяли згідно із повчаннями, які можна було б дістати з неї. В кожну епоху виникають такі особливі обставини, кожна епоха являє собою настільки індивідуальний стан, що в цю епоху необхідно і можливо приймати лише такі рішення, які випливають з саме цього стану... Бліді спогади минулого не мають ніякої сили супроти життєвості і свободи сучасності".

Не можна компенсувати відсутність в Україні реального демократичного соціально-культурного, правового середо­вища спробою вивести і застосувати правові категорії і по­няття не з власного правового досвіду, а з науково-практич­ного досвіду країн розвинутої демократії, де історичному природно-еволюційному розвитку ринкових відносин синх­ронно корелювали становлення громадянського суспільства і правової держави відповідного рівня розвитку. При цьому некоректно посилатися і на експертні оцінки західних вчених-правників, чиї знання і досвід базуються на досліджен­нях юридичних відносин і проблем далеко не адекватних суті, змісту і особливостям суспільних відносин і проблем пере­хідного періоду в Україні. Можна погодитися з тією точкою зору, «що у численних рекомендаціях західних експертів східноєвропейським реформаторам більшою чи меншою мірою присутній синдром, який можна було б охарактеризувати як ринкове мислення, яке застосовується в умовах ще не ринкової економіки».

Метод "сліпого", огульного, а іноді навіть і кон'юнктур­ного запозичення і перенесення на національний грунт світо­вого досвіду реформування або навіть трансформування еко­номічних і юридичних відносин, зокрема відносин власності, який нині широко застосовується в Україні, нерідко стає од­ним із джерел значних непрогнозованих соціальних труд­нощів нинішнього перехідного періоду, сприяє поглиблен­ню кризових явищ у суспільстві і швидкому зубожінню аб­солютної більшості людей. Некритичне сприйняття і спроби утвердити в українському суспільстві, навіть з добрими на­мірами, західні демократичні економічні і правові ідеї за над­звичайних умов корінних і одночасних перетворень у сус­пільно-політичному і соціально-економічному житті суспіль­ства, різкого, "революційного" зламу соціальних стереотипів, відсутності реальних економіко-правових механізмів реалі­зації Цих ідей призвели сьогодні до того, що навіть ідеї не­залежності, демократії, прав і свобод людини, права при­ватної власності, свободи підприємництва тощо у свідомості багатьох людей почали безпосередньо асоціюватися із реаль­ним зниженням їх рівня життя і особистою незахищеністю. А це не тільки дискредитує саму ідею політичної незалеж­ності України, викликає, як це не прикро, реакцію відторг­нення від ідеології політичної та економічної демократії, майнової самостійності і підприємництва, а й призводить до втрати довіри народу до державної влади, без активної підтримки якої в умовах посттоталітарного суспільства де­мократичні трансформаційні процеси просто неможливі. Хаос у суспільній свідомості здатний викликати непередбачені со­ціальні деструктивні процеси, бо штовхає, свідомо або на­півсвідомо, зневірену людину праці до шляху прихильності ідеї становлення жорсткого порядку (під яким наша "сусп­ільна пам'ять" природно зберігає інформацію лише про то­талітарний політичний режим) і підтримки новоявлених по­літичних авантюристів та екстремістів.

Сучасним матеріальним і духовним реаліям України — якіс­но нову правову систему. Тенденція радикальних перетворень суспільного життя належить до констант, обумовлених самою суттю людської природи. Не випадково І.Кант образно заува­жив: «...Людський розум настільки схильний до творення, що вже багато разів він зводив вежу, а потім зносив її, щоб поба­чити, як можна було б краще закласти її фундамент».

Сучасні трансформаційні соціально-економічні і політичні процеси в українському суспільстві також можуть слугува­ти прикладом знесення певної «вежі» у формі адміністра­тивно-командної системи владарювання, господарювання, управління і права і пошуку нової соціально-правової орга­нізації суспільного буття. На жаль, сьогодні ми спостерігає­мо глибоке протиріччя між об'єктивною потребою переходу до демократичного соціально-економічного та суспільно-політичного правового устрою життя, що має грунтуватися ча засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, юридичної рівності і свободи індивідів, з одного боку, і реальною можливістю сприяння такому пе­реходу від існуючої юридичної і законодавчої систем, які Успадкували головні політико-юридичні здобутки Радянського Союзу — з іншого. В умовах, коли багато важливих завдань перехідного етапу в Україні ще не вирішені, що особливо наочно виявляється у сфері економіки, де трива­ють інституціональні зміни, зокрема процеси приватизації залишаються ще неврегульованими земельні відносини відносини приватної власності, підприємництва тощо, за­конодавство цілеспрямоване навіть не стільки на закріп­лення існуючих суспільних відносин, скільки на оператив­не (хоча й не завжди вчасне) забезпечення продекларова-них перетворень. В свою чергу, фрагментарність, несистемність таких перетворень проявляються у частій зміні одного законодавчого регулювання іншим. Саме в цьому, зокрема, полягає юридичний аспект сучасної системної суспільної кризи в Україні.

Й досі в Україні відсутня офіційно схвалена загальнодер­жавна науково обгрунтована стратегія розвитку національ­ної правової системи і системи законодавства. Тому і законо­творчий процес характеризується деякою безсистемністю. Тут залишається лише нагадати добре відоме положення В. І.Ле­ніна, яке, без сумніву, має методологічне значення, а саме:

«...хто береться за часткові питання без попереднього розв'­язання загальних, той неминуче буде на кожному кроці не­свідомо для себе «натикатися» на ці загальні питання. А на­тикатися сліпо на них у кожному частковому випадку зна­чить прирікати свою політику на найгірші хитання і безпринципність».

Саме за відсутності державної стратегії розвитку правової системи України її законодавство і нині становить швидше законодавчий масив, ніж систему, складний конгломерат нормативних актів, до того ж у більшості своїй — підзакон-них, до багатьох із яких відразу ж після прийняття вносили­ся і продовжують вноситися певні зміни та доповнення. Не­рідко чинний закон доповнюється, виправляється і навіть суттєво змінюється відомчими актами, всякого роду поста­новами та інструкціями, що видаються різними органами виконавчої влади на всіх рівнях — у тому числі на рівні уря­ду і Кабінету Міністрів. І знову, як це було за часів адмініст­ративно-командної системи управління, відомча нормо-творчість намагається підмінити закони. Але ж добре відомо, що будь-який підзаконний акт, чи то указ Президента, чи то постанова Кабінету Міністрів за відсутності законів за своєю юридичною силою і природою не здатні відповідати ступеню складності і важливості суспільних відносин, які тре­ба регулювати.

Окрім цього, багато з чинних законодавчих актів у сфері економіки виходять ще з ідеологічного гасла, що "усе в га­лузі господарства є публічно-правове, а не приватне", тоб­то мають публічно-правовий характер, ще й досі багато в чому розраховані на обслуговування потреб планово-розподільчої економіки, захист лише державних інтересів. Це стосується і норм чинного Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 році і продовжує відбивати риси, при­таманні колишній адміністративно-командній системі гос­подарювання і управління. Недосконала (внаслідок існуван­ня неповноти, пробілів, суперечностей тощо) нормативно-правова база негативно позначається на ефективності правового регулювання відповідних суспільних відносин, в цілому зумовлює нестабільність чинного законодавства. В цьому плані можна навести безліч прикладів, зокрема, при­клади законодавства про іноземні інвестиції, про підприє­мництво, податкового законодавства тощо. Безумовно, це не може не позначатися деструктивно на становленні і роз­витку національної економіки України, вітчизняного підприємництва, що, в свою чергу, гальмує формування нової правової системи України, становлення демократич­ної правової держави.

Демократичні соціально-економічні перетворення в Ук­раїні, зорієнтовані на реальне втілення в життя конститу­ційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості, людського виміру державної діяльності тощо, зумовлюють нагальну потребу у формуванні і розвитку са­мостійної правової системи, адекватної сучасним матеріаль­ним і духовним реаліям країни. Але формування нових сусп­ільних відносини, передусім відносин приватної власності, підприємницьких відносин та відносин, що виникають у сфері функціонування трьох гілок державної влади тощо, потре­бує не просто реформування успадкованої радянської пра­вової системи, її складових: правової та юридичної культури і свідомості, ідеології, юридичної науки, правової політики та юридичної практики, системи права і законодавства тощо, - а її трансформування, послідовного перетворення, замі­ни на якісно нову, яка б відповідала демократичній суті пе­ретворень суспільного життя в цілому. Мова повинна йти не про адміністративно-політичне скасування радянського пра­ва, а про його поступову і обумовлену заміну, що, звичай­но, набагато складніше. Доречно в цьому плані прислухатися До слів Б.А.Кістяківського, який ще 1909 року, аналізуючи суть процесу правотворення, наголошував, що "... старе право не може бути просто скасоване, бо його відміна має чинність тільки тоді, коли воно замінюється новим правом. Навпаки, проста відміна старого права призводить лише до того, що тимчасово воно начебто не діє, але потім відтворюється з новою силою".

Відомо, що в принципі реформувати або модернізувати будь-який соціальний об'єкт перетворень, якщо мається на увазі удосконалення зовнішніх проявів, ознак об'єкту, можна лише у тому випадку, якщо цей об'єкт у своїй базисній структур; має потенціал якісно позитивних змін. Він повинен відповіда­ти потребам історичного суспільного розвитку, а не станови­ти певну перешкоду на шляху соціального прогресу, як, на­приклад, успадкована від СРСР правова система, зокрема си­стема права і система законодавства. "Життя взагалі має сенс і може удосконалюватися лише тоді, — наголошував І.Ільїн,

— коли зберігається і збільшується якість, якщо цього немає

— загибель стає неминучою. А якість створюється і забезпе­чується насамперед культурою особистого дух".

Для здійснення демократичної трансформації правової си­стеми, окрім об'єктивних передумов, життєво необхідних суспільних потреб, потрібна наявність розвинутих суб'єктив­них факторів. Серед найважливіших з них можна назвати три: теоретичне усвідомлення проблеми правового розвит­ку України і наявність науково розробленої та сформульо­ваної загальної принципової моделі (концепції) національ­ної правової системи, до якої ми маємо прямувати і яка повинна бути схваленою Верховною Радою України; прий­нята парламентом України перспективна програма посту­пових правових перетворень, яка має грунтуватися на схва­леній моделі національної правової системи; наявність пат­ріотично налаштованих професіоналів, здатних реалізувати названі модель і програму. Слід додати, що модель правової системи і державна політика правових перетворень в Ук­раїні повинні стати невід'ємною складовою загальнодер­жавної доктрини демократично спрямованої трансформації українського суспільства. Що ж до кардинального перетво­рення існуючих систем права і законодавства, то воно має відбуватися в першу чергу на базі Основного Закону Украї­ни — Конституції — і передбачати як підвищення ролі правотворчого і правозастосовчого процесів в життєдіяльності суспільства і функціонуванні держави, так і посилення сус­пільного контролю, дотримання принципу соціальної спра­ведливості.

Сутність взаємодії права і закону. Визнання і застосування в законотворчій діяльності і особливо у процесі забезпечен­ня законності і справедливості в правозастосуванні консти­туційного принципу верховенства права (ст.8 Конституції України) обумовлює, в першу чергу, необхідність глибоко­го усвідомлення міри саморозвитку права як явища недер­жавного походження і міри його похідності від держави34. А це, в свою чергу, актуалізує наукову розробку у вітчизняно­му правознавстві проблем методології як пізнання права, так і правотворення (зокрема законотворення) і правозастосування (зокрема законозастосування).

Сукупність юридичних норм або позитивне (статутарне) пра­во, що випливає із волі законодавця, — це конкретна дер­жавна нормативно-юридична форма виразу права як склад­ного об'єктивного соціально-культурного явища. Коріння пра­ва, справжні його джерела сягають у об'єктивний природний порядок речей, глибину реального соціального буття, суспільні індивідуальні і колективні потреби та інтереси, відносини сус­пільного виробництва (матеріального і духовного). Щодо цьо­го право у його загальному розумінні є скоріше поняттям соціологічним, ніж юридичним. З одного боку, право — твор­іння людської активності, а з іншого — одна з умов існуван­ня людини. З точки зору права, людина в суспільстві є найви­щою соціальною цінністю, метою функціонування суспіль­ства і держави. Саме тому усвідомлення сутності права неможливе без розуміння природи людської особистості у всіх її проявах, без проникнення у потреби і інтереси людини, її здібності, прагнення. «В силу безумовного свого значення, — писав професор права П.І.Новгородцев, — особистість є тією останньою моральною основою, яку перш за все треба охоро­няти в кожній генерації і в кожну епоху як джерело і мету прогресу, як образ і шлях здійснення абсолютного ідеалу. Вона ніколи не повинна розглядатися як засіб досягнення суспіль­ної гармонії; навпаки, сама ця гармонія є лише одним із засобів для здійснення завдань особистості і може бути прий­нята і схвалена лише тією мірою, якою сприятиме цій меті»9.

Юридичний закон — це певний вираз зовнішньої форми правової природи речей, що безпосередньо спостерігають­ся, тобто зовнішніх проявів людських взаємовідносин. Саме тому, писав К.Маркс, правова природа речей не може "... пристосовуватися до закону — закон, навпаки, повинен при­стосовуватися до неї". Законодавець шляхом законотворен­ня, тобто встановлення норм права, які він повинен виводити з реально існуючих суспільних відносин, життє­во необхідних потреб, надає праву "в собі", як писав Ге­гель, форму загальності та істинної визначеності. Проте це не означає, що воля законодавця сама по собі є правом, вона лише засіб його об'єктивізації, конкретизації і реаль­ного застосування. Саме тому існує об'єктивна різниця між правовим полем і простором дії закону. Дія закону поширюється зверху донизу, а вплив права відбувається і знизу вгору, і зверху донизу. "Право, — наголошує Дж.Берман, — одночасно росте знизу догори, із структури і звичаїв всього суспільства, і рухається зверху донизу під впливом політики Цінностей людей, що перебувають при владі. Право допома­гає інтегрувати і те, і інше". В цьому сутність принципу верховенства права. Право повинно домінувати над владою, не допускати можливого свавілля з боку останньої, забезпечувати можливість контролю з боку громадянського сус­пільства за державною діяльністю. Реалізація принципу верхо­венства права є найважливішою передумовою панування у життєдіяльності українського суспільства правових прин­ципів, досягнення правового прогресу. Це передумова ство­рення в Україні нового, заснованого на пріоритеті загаль­нолюдських цінностей не тільки приватного, а й публічно­го права, зокрема державного, адміністративного, судового, муніципального тощо, забезпечення єдності та внутрішньої узгодженості національного законодавства, зміцнення пра­вопорядку у державній діяльності і встановлення нового, притаманного саме «державі для людини», співвідношення людини і держави10.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Курсова робота на тему: Конституція. Конституційна реформа План

    Документ
    Слово "конституція " у сучасну мову прийшло з латинської — constitutio, що буквально можна перекласти як "устрій, установлення, утвер­дження".
  2. План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права

    Навчально-методичний посібник
    У навчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання регулювання майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин різних груп населення Римської держави, основні принципи, головні поняття і категорії римського
  3. План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна теорія Спеціальні соціологічні теорії

    Краткий словарь
    Тема 1. Вступ до соціології. Соціологія як наука про суспільство: предмет, структура, функції. Історія розвитку соціології в країнах західної Європи, США та в Україні
  4. Плани І методичні рекомендації до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання

    Методичні рекомендації
    Політологія /Навч. посібник /О.О.Волинець, М.П.Гетьманчук, В.В.Гулай, С.І.Дорошенко, І.Р.Малик, О.Ю.Мороз, Р.Я.Пасічний, О.В.Піскорський, П.П.Ткачук, В.
  5. План Вступ Розділ І. Місце І роль моралі в контексті становлення суспільства 1 Філософсько-історичне підґрунтя феномену політичної етики

    Документ
    Політика і етика, етика і політика - співвідношення цих понять традиційно розглядається як проблема адекватності критеріїв моралі, тобто, способів оцінки дії з позицій існуючих у суспільстві норм, сфері політичної діяльності.

Другие похожие документы..