Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Регламент'
В целях осуществления контентной фильтрации доступа образовательных учреждений Абатского муниципального района, подключаемых к сети Интернет в рамках...полностью>>
'Программа'
Конкурс проводится по номинациям. Победители конкурса получают звание «ЛАУРЕАТ» и призы за 1-е, 2-е и 3-е место. Большая награда фестиваля присуждаетс...полностью>>
'Документ'
Сеть творческих учителей создана для педагогов, которые интересуются возможностями улучшения качества обучения через использование информационных и ко...полностью>>

Нормативно-правове забезпечення захисту дитини від жорстокого поводження

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Нормативно-правове забезпечення захисту дитини від жорстокого поводження

Захист прав дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку — проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв'язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, — юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини. У міжна­родному аспекті ідея прав дитини розвивалася поступово протягом багатьох сторіч. Але активізувався цей процес тільки в XX ст, коли отримала розвиток концепція захисту дітей.

Першим міжнародним документом, в якому ставилася проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 р., спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист. Важливим документом стала прийнята 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.) У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей. Свій розвиток Декларація отримала в пактах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв'язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна Асамблея ООН 20 листопада 1959 р. прийняла Декларацію прав дитини — документ, що регулює становище дитини у сучасному суспільстві. Головна ідея цього акта — «Добро — дітям». Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно. У соціальному відношенні висунуто вимоги щодо створення умов для здорової і нормальної життєдіяльності дитини, гарантування їй свободи й гідності. Дитина повинна 6\ти першою серед тих, хто одержує захист і допомогу, а також захищеною від усіх форм недбалого ставлення до неї, не говорячи вже про жорстокість та експлуатацію.

Документом, де проголошувалося, що людство зобов'язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20 листопада 1989 р. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 р. та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Цю Конвенцію ратифікували 189 країн світу.

Конвенція ООН про права дитини — не просто декларація, а міжнародна угода, визнаючи яку кожна країна повинна дотримуватися її вимог, спиратися на них, у тому числі шляхом внесення доповнень і змін до свого законодавства з метою захисту дітей від різного роду посягань.

Так, у статті 34 Конвенції закріплюється, що Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо запобігання: схилянню або примушуванню дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності; використанню дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці; використанню дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах.

У статті 35 Конвенції ООН про права дитини вказано, що Держави-учасниці вживають ж національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів щодо відвернення викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Згідно зі статтею 36 Конвенції Держави-учасниці захищають дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини.

У статті 37 зазначеної Конвенції вказано, що Держави-учасниці забезпечують, щоб жодна; дитина не піддавалася катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання.

У Конвенції Міжнародної організації праці про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 (1999 р.) йдеться про найгірші форми дитячої праці, про рабство та практики, які подібні з рабством. Відповідно до цієї Конвенції поняття «найгірші форми дитячої праці» означає серед іншого «усі форми рабства або практику, яка схожа з рабством, як, наприклад, продаж дітей та торгівля ними, боргова кабала та кріпосна залежність, а також примусова або обов'язкова праця».

Відомо, що міжнародні документи цінні не самі по собі, а як джерела, на основі яких розвивається національне законодавство. Вони мають великий вплив на проведення політики на міжнародному, регіональному, а також національному рівнях. З іншого боку, національні стратегії різних держав уніфікуються, дають можливості для здійснення узгоджених правових та правоохоронних заходів.

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти, — це абсолютна заборона на жорстоке поводження та ставлення до особи, перш за все до дітей. Цей принцип не може порушуватися в жодній ситуацій. Але, на жаль, він порушується, досить часто, різними способами та в різних країнах.

Ще одна роль, яку відіграють міжнародні документи, — це створення універсальної системи визначень та тлумачення термінів і явищ. Якщо є визначення того чи іншого негативного явища в міжнародно-правовому документі, то національні правові акти мають адаптуватися до них.

Саме тому міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з людиною став одним з основних принципів національного законодавства України.

Законодавче забезпечення в Україні захисту дітей

від жорсткого поводження

Конституція України зазначає, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (ст.52). Стаття 3 Конституції затверджує, що людина, її життя й здоров'я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 28 Конституції України встановлює, що «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню».

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26 квітня 2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Так, у ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» відзначається, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава здійснює захист дитини від:

•усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

  • втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

  • залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

У статті 12 цього ж Закону визначено, що «батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону».

Сімейний кодекс України

В Україні діє новий Сімейний кодекс. Це перший Сімейний кодекс незалежної Української держави, спрямований передусім на утвердження, зміцнення сім'ї як соціального інституту. Назва кодексу — Сімейний — зумовила необхідність законодавчого визначення сім'ї, чого не мав жоден з попередніх кодексів.

Відповідно до ст. З Сімейного кодексу «сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки». Тобто поняття сім'ї дається через формулювання її ознак. При цьому відзначається, що подружжя є сім'єю і тоді, коли чоловік або дружина через навчання, працю, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми, з інших поважних причин мешкають окремо; також дитина належить до сім'ї батьків, якщо з певних причин з ними не проживає. Сім'ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім'ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи.

Права членів сім'ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім'ї та її соціального інституту — шлюбу (вперше законодавче визнані позашлюбні сім'ї) і спрямовані на забезпечення виховання і розвитку дитини в сім'ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім'ї своїх обов'язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім'ї через суд.

У статті 150 Кодексу зазначається відносно нова юридична норма: «Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини».

Статтею 164 Сімейного кодексу України, що встановлює підстави для позбавлення батьківських прав, передбачено, що суд може затвердити рішення про відібрання дитини й передачу її на піклування органів опіки й піклування, якщо перебування дитини в осіб, у яких вона перебуває, небезпечне для неї. Це можливо в тих випадках, коли в родині, де перебуває дитина, склалися умови, небезпечні для її фізичного або духовного розвитку, зокрема якщо з дитиною жорстоко поводяться, вдаються до будь-яких видів її експлуатації, примушують до жебрацтва й бродяжництва.

Статтею 152 Сімейного кодексу України, що стосується питань забезпечення права дитини на належне батьківське виховання, визначено, що це право забезпечується системою державного контролю. Обов'язки батьків щодо виховання й розвитку дитини закріплені статтею 150 Сімейного кодексу України, якою батьки зобов'язуються виховувати своїх дітей, проявляти турботу про їхнє здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Сьогодні шлюб передбачає право кожного із членів подружжя на особисту свободу (вибір місця проживання, закінчення шлюбних стосунків, відмову від статевого зв'язку), повагу де своєї індивідуальності, фізичний і духовний розвиток, розподіл обов'язків і спільне вирішення питань життя сім'ї, зміну прізвища. Ці права дозволяють членам подружжя у шлюбній сім'ї повністю самореалізуватися. Важливо, що шлюб надає хворому члену сім'ї право на обов'язкове матеріальне утримання іншими членами навіть після розлучення. Шлюб надає також права ж материнство та батьківство, які потім охороняються законом, чого не може забезпечите позашлюбна сім'я. Новим обов'язком шлюбної сім'ї є обов'язок членів подружжя опікуватися сім'єю (через побудову сімейних стосунків на почуттях взаємної любові, дружби, взаємодопомоги, відповідальності за свою поведінку), що дає простір для соціально-педагогічної і психологічної корекції сімейних стосунків: подружжя може не вміти, бажати або не бажати виконувати свій обов'язок, якому треба навчити, попередивши тим самим розлучення.

Позашлюбна ж сім'я, яку сімейний кодекс офіційно визнає, цей обов'язок встановлює добровільно, і його може припинити хтось із членів подружжя у будь-який час за власним бажанням без відповідальності за це. І тоді інший член подружжя виконує самостійно, збільшені обов'язки щодо дітей, залишається без утримання і підтримки у скрутній ситуації.

Отже, шлюб спрямований на підтримку сім'ї, захист прав її членів, забезпечення їх можливостями для розвитку і самореалізації. І хоча обидва типи сімей мають право на існування, на толерантне ставлення до них, у позашлюбній сім'ї в соціально-педагогічному аспекті маються ускладнення. Ускладнює реалізацію функції такої сім'ї відсутність законодавчо закріплених обов'язків її членів та орієнтація громадян на шлюбно-сімейний спосіб життя, чого іноді не витримує подружжя, особливо з невисокою соціальною відповідальністю перед партнером.

Підводячи підсумки, зауважимо, що Сімейний кодекс України:

1) формулює заборони щодо жорстокого поводження по відношенню до дитини нарівні родини;

2) надає дитині право самостійно звертатися до суду та до інших компетентних органів держави — в центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, в органи опіки та піклування, органи освіти та охорони здоров'я та інші в разі порушення її прав у сім'ї, насильства та жорстокого поводження.

Підстави для позбавлення батьківських прав

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Цей засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду

Основні підстави для позбавлення батьківських прав наступні.

  1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і невиявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

  2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки. Не може бути позбавлена батьківських прав особа яка не виконує своїх батьківських обов'язків
    внаслідок душевної хвороби, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.

  3. Жорстоке поводження з дитиною. (Це явище не визначене прямо в жодному законі України, що викликає велику кількість труднощів в операціоналізації цього поняття та його застосуванні на практиці).

  4. Алкоголізм або наркоманія батьків.

5.Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються за заявою одного з батьків, опікуна, піклувальника, особи, в сім'ї якої проживає дитина, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, в якому вона перебуває, органу опіки та піклування, прокурора, а також самої дитини, яка досягла 14 років.

Кримінальний кодекс України

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України (далі — КК). Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я та недоторканності неповнолітнього/Кримінальний кодекс України містить положення щодо захисту неповнолітніх у розділах: П—«Злочини проти життя та здоров'я особи»; III — «Злочини проти волі, честі та гідності особи»; IV — «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи»; XII — «Злочини проти громадського порядку та моральності», XIII— «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення». У цілому КК містить понад 40 складів злочинів, що вчиняються проти неповнолітніх, у той час коли КК 1960 року налічував не більше 15. Це свідчить про суттєве посилення правового захисту дітей від різних видів посягань на їх права. Разом з тим КК України потребує подальшого вдосконалення в напрямі виконання Україною вимог Конвенції про права дитини та більш ефективного захисту дітей від будь-яких злочинних посягань.

До переліку дій, які відповідаю до Кримінального кодексу України кваліфікуються як злочини проти неповнолітнього, належать втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304); примушування чи втягнення до заняття проституцією (ч. З ст. 303); створення місць розпусти і звідництво, вчинене із залученням неповнолітнього (ч. З ст. 302); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені із залученням малолітнього або малолітньої (ч. З ст. 307); спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323): схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324); організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів із залученням неповнолітнього (ч. 2 ст. 317).

Насправді перелік кримінально-правових норм, які захищають неповнолітнього від жорстокого поводження, є значно ширшим, особливо якщо врахувати статті Кримінального кодексу, в яких передбачається відповідальність за вчинення злочину стосовно будь-якої особи (як повнолітньої, так і неповнолітньої).

Найбільш поширені злочини, які можна розглядати як жорстоке поводження з дітьми. Такі діяння передбачаються наступними статтями КК:

Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини;

Стаття 120. Доведення до самогубства;

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження;

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження:

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження;

Стаття 126. Побої й мордування;

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне

ушкодження;

Стаття 129. Погроза вбивством;

Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей;

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини;

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини; <

Стаття 152. Зґвалтування;

Стаття 153. Насильницьке задоволення полової пристрасті неприродним способом;

Стаття 154. Примушування до вступу в статевий зв'язок;

Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості;

Стаття 156. Розбещення неповнолітніх;

Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо яке встановлена опіка чи піклування;

Стаття 302. Створення або утримання місць розпусти і звідництво;

Стаття 304. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність;

Стаття 315. Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або ї аналогів;

Стаття 323. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу;

Стаття 324. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів.

Стаття 117 КК передбачає відповідальність за умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів. Такі дії караються обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 120 КК передбачає відповідальність за доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності.

Частина 3 цієї статті передбачає підвищену відповідальність за вчинення таких дій саме щодо неповнолітнього. Такі дії караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Статті 121, 122, 125, 128 КК передбачають відповідальність за різні за ступенем тяжкості види тілесних ушкоджень: легкі, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження. Це можуть бути ушкодження в діапазоні від тих, що спричинили незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше 6 днів (синці, подряпини), до тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого. Для встановлення тяжкості тілесних ушкоджень призначається судово-медична експертиза.

За частиною 1 ст. 137 КК настає відповідальність за невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого. Такі дії караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. За цією статтею несуть відповідальність лише особи, які за професією займаються вихованням і навчанням дітей (вожатий, тренер, вихователь, вчитель тощо).

Частина 2 даної статті передбачає, що ті самі дії. які спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Відповідно до ст. 146 КК незаконне позбавлення волі або викрадення людини карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього, караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 149 КК визначає торгівлю людьми як продаж, іншу сплатну передачу людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації праці. Такі дії караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

За ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до двадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 150 КК встановлює відповідальність за експлуатацію дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці для отримання прибутку. Такі дії караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 КК ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей, або якщо вони спричинили істотну шкоду здоров'ю, фізичному розвитку або освітньому рівню дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 152 КК передбачає відповідальність за зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Такі дії караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років. Частиною третьою цієї статті передбачається підвищена відповідальність за зґвалтування неповнолітньої особи (карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років), а частиною четвертою — за зґвалтування малолітньої особи (від восьми до п'ятнадцяти років).

Стаття 155 КК передбачає відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Такі дії караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Згідно з ч. 2 ст. 155 КК ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

Стаття 156 КК передбачає відповідальність за розбещення неповнолітніх, тобто за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Такі дії караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Частина 2 ст. 156 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. Такі дії караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років. Злісне невиконання батьками опікунами чи піклувальникам встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або з< особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, відповідне до ст. 166 КК карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк. Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) відповідно до ст. 167 КК карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 302 КК передбачає відповідальність за створення або утримання місць розпусти, а також за звідництво для розпусти. Ці дії караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковувана мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років. За ті ж самі дії, вчинені із залученням неповнолітнього, ч.3 статті передбачає покарання у виді позбавлення волі н строк від двох до семи років.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 КК втягнення особи в заняття проституцією або примушування і до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній ч іншій залежності, караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

Стаття 304 КК передбачає відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, в заняття жебрацтвом, азартними іграми. Такі дії караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 315 КК передбачає відповідальність за схиляння певної особи до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Ці дії караються обмеженням воі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. За вчинення таких дій щодо неповнолітнього частиною 2 цієї статті передбачається покарання у ви; позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Стаття 323 КК передбачає відповідальність за спонукання неповнолітніх до застосувань допінгу. Такі дії караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доході громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю і строк до трьох років.

Відповідно до ст. 324 КК схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту та заінтересованими міністерствами та відомствами розробляється проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» щодо посилення відповідальності батьків або осіб, що їх замінюють, посадових осіб за неналежне виховання дітей, порушення їх прав, жорстоке поводження з ними, щодо посилення боротьби з торгівлею людьми, особливо дітьми, з втягненням їх у жебракування, в заняття проституцією і з сутенерством. Цей проект передбачає також обов'язкову просвітницьку роботу серед батьків щодо виховання дітей.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Висновки та рекомендації 14 Право на захист від катувань І жорстокого поводження 15 Загальний огляд застосування права та огляд загальноукраїнських проблем у 2004 році 15

    Документ
    Права утриманців в ізоляторах тимчасового утримання та інші установи МСВ для тимчасового утримання, установи Державного департаменту з питань виконання покарань 82
  2. Збірник нормативно – правових документів, які визначають та регулюють напрямки діяльності психологічної служби в системі освіти

    Закон
    Збірник місти в собі нормативно – правову документацію, яка необхідна для роботи працівників психологічної служби навчальних закладів: закони України, укази президента, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів, накази та листи
  3. Професор, д ю. н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень м

    Документ
    Буроменський Михайло Всеволодович, професор, д.ю.н., член-кореспондент Академії правових наук України, президент Інституту прикладних гуманітарних досліджень (м.
  4. Філософсько-правові І теоретико-юридичні аспекти генезису публічно-правового порядку

    Документ
    Розбудова суспільства на засадах громадянських цінностей і формування властивостей правової і соціальної держави вимагає переосмислення багатьох державно-правових реалій, серед яких особливе місце займає служба.
  5. Книга побудована на основі моніторингового дослідження 24 дитячих будинків сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості дбст по всій країні, у яких знаходяться на утриманні І вихованні 191 дитина-сирота.

    Книга
    В оформленні обкладинки використана робота Ігоря Хорошко (10 років), учня гуртка „Образотворче мистецтво” Харківського обласного палацу дитячої і юнацької творчості.

Другие похожие документы..