Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат'
Защита состоится «16» июня 2008 г. в 14 часов на заседании диссертационного совета Д 212.243.03 по присуждению ученой степени доктора исторических на...полностью>>
'Документ'
Целью курса является изучение студентами реального функционирования института рекламы в современном социуме, социологических методов обеспечения этой...полностью>>
'Документ'
10-летний юбилей Декрета Кабинета Министров «О страховании», состоявшийся в мае этого года, позволяет подвести некоторые итоги деятельности страховог...полностью>>
'Инструкция'
2. Назначение на должность бухгалтера и освобождение из нее осуществляется приказом руководителя предприятия по представлению главного бухгалтера с со...полностью>>

Методичні рекомендації до вивчення окремих модулів та тем змістовий модуль Європейська освітня інтеграція Тема 1

Главная > Методичні рекомендації
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

2. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ МОДУЛІВ ТА ТЕМ

Змістовий модуль 1. Європейська освітня інтеграція

Тема 1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами.

Процес об’єднання Європи супроводжується формуванням єдиного як економічного, так і освітянського та наукового простору, розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. У сучасному світі розвиток України визначається у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури, а саме [15]:

  • парламентаризм;

  • права людини;

  • права національних меншин;

  • лібералізм;

  • свободу пересування;

  • свободу отримання освіти будь-якого рівня;

  • інші атрибути громадянського демократичного суспільства.

Для України, розташованої у центрі Європи, така орієнтація — це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції — це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.

З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у Європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі Указами Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Основними напрямками культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено поширення власних культурних і наукових стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС.

Згідно зі „Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу” поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямках. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.

Інтеграційний процес на відповідних напрямках полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.

Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень.

Протягом 1995-2004 р.р. Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів з питань демократизації, гуманізації в освіті і прав людини здійснило ряд масштабних заходів по створенню нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових документів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає ідеологію реформування всієї освітньої галузі.

Законодавче поле української вищої освіти формується одночасно із принципами Болонського процесу на основі таких основних документів [14]:

  • Національна доктрина розвитку освіти (2002 р.);

  • Закон України „Про освіту” (2002 р.);

  • рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24.04.2003 р. „Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівня акредитації”;

  • Державна програмам розвитку вищої освіти на 2005-2007 роки.

Тема 2. Система вищої освіти у країнах Європи і Америки

1. Вища освіта у Сполучених Штатах Америки

1.1. Широка доступність вищої освіти

У другій половині 1990-х років у США нараховувалася 3681 установа вищого освіти; з них 1594 були державними і 2087 - приватними. Вони являють собою досить широкий спектр університетів і чотирьох- та дворічних коледжів, що помітно відрізняються як за якістю освіти, так і за задачами, що стоять перед ними. З огляду на велике розмаїття установ вищого освіти, Фонд Карнегі запропонував, зокрема, наступну класифікацію всіх існуючих інститутів американської вищої школи, що включає 10 основних категорій вузів у залежності від кількості студентів, масштабів фінансування наукових досліджень і кількості пропонованих навчальних курсів [17, 18].

До першої групи віднесені дослідницькі університети першої категорії. Ці університети пропонують широкий набір програм для одержання першого наукового ступеня - бакалавра, що присвоюється по закінченні чотирьох років навчання, зазвичай для продовження освіти в аспірантурі і проведення досліджень. Вони кожен рік присуджують як мінімум 50 ступенів докторів наук і одержують не менш 40 млн. дол. щорічно як державну підтримку (незалежно від приватного або державного статусу університету).

Другу групу також складають дослідницькі університети, але обсяг одержуваної ними від держави фінансової допомоги менший, ніж в університетах першої групи - від 15,5 до 40 млн. дол. і відповідно менші обсяги досліджень і масштаби підготовки фахівців вищої кваліфікації. Ці дві групи провідних, найбільш престижних університетів (у 1995 р. їх нараховувалося 126) являють собою ядро американської системи вищого освіти і фундаментальної науки країни. У них навчається приблизно 2,8 млн. студентів, або більш ніж 19 % їхньої загальної кількості.

У третій і четвертій групах університетів представлені вузи, де масштаби наукових досліджень відносно невеликі, але які, поряд з випуском фахівців рівня бакалавра, присвоюють ступінь доктора наук. У третій групі таких ступенів присвоюється не менш 40 на рік як мінімум за п’ятьма спеціальностями; у четвертій - не менш 20 докторських ступенів щорічно як мінімум за однією спеціальністю або не менш 10 ступенів щорічно як мінімум по трьох спеціальностях. Таких університетів у США нараховується 109 з кількістю студентів майже 1,3 млн. чоловік (9 %).

Наступні дві групи - п’ята і шоста - університетів і коледжів крім підготовки бакалаврів присвоюють також ступені магістрів наук (це вимагає навчання ще протягом 1-2 років, поглибленої спеціалізації в обраній дисципліні й у більшості випадків захисту диплома). У цих університетах і коледжах (їх нараховується 531) більше половини всіх ступенів бакалавра повинні присвоюватися не менш ніж за двома дисциплінами. Розходження між п’ятою і шостою класифікаційними групами полягає у кількості студентів - у першому випадку їх повинно бути не менш 2500, у другому - від 1500 до 2500 чоловік. У цих групах навчається одна з найбільш численних груп студентів - 3,2 млн. чоловік (22,1 %).

Сьома і восьма класифікаційні групи включають 625 чотирирічних коледжів, що присвоюють ступені бакалавра в різних галузях природничих і гуманітарних наук. Їх відрізняють насамперед правила прийому при вступі - у восьмій групі вони більш ліберальні. У чотирирічних коледжах у США вчиться 1,1 млн. студентів (7,6 %).

Дев’ята група представлена дворічними коледжами. 1473 таких коледжів, де навчається найбільша кількість студентів - 5,4 млн. (37,2 %), пропонують різноманітні спеціалізовані фахові програми, що не вимагають повномасштабної вищої освіти. По суті ці коледжі надають середню фахову освіту.

Нарешті, остання, десята група представлена професійними школами університетів та інших спеціалізованих інститутів, що надають вищу освіту - від ступеня бакалавра до ступеня доктора наук. До них зазвичай відносять школи бізнесу і керування, інженерні і педагогічні коледжі, юридичні і медичні школи, теологічні школи і школи мистецтв, музики і дизайну. У 352 таких спеціалізованих вузах навчається близько 500 тис. студентів.

Таким чином, США володіють великою і широко диверсифікованою системою вищого освіти, безсумнівно, однією з найрозвиненіших у світі. Американська вища школа підготувала у 1995 р., наприклад, майже 1,2 млн. бакалаврів (5 % населення країни студентського віку, тобто осіб у віці до 35 років), близько 400 тис. магістрів (1,7 %) і більш ніж 44 тис. докторів наук (0,2 %) у різних галузях знань.

Держава активно сприяє подальшому розвиткові вищого освіти в країні. Поставлено амбіційну задачу - зробити вже на початку XXI в. вищу освіту в США такою ж доступною, як і середня.

1.2. Вибір вищого навчального закладу абітурієнтом

Американська молодь здобуває середню освіту 12 років. Хто збирається навчатись у вищій школі, починають пошуки навчального закладу вже в 10-11-му класі. Допомагають у цьому електронні комп’ютерні мережі, засоби масової інформації, рекламно-маркетингові підрозділи вищих закладів освіти. Найпопулярнішою серед них є глобальна мережа ІНТЕРНЕТ, за допомогою якої абітурієнти мають змогу отримати необхідну інформацію, направити у вибраний заклад свої запитання і пропозиції, отримати консультації, методичні матеріали, а також навчатися за заочною формою або дистанційним методом тощо. Підручники й навчально-методичні матеріали абітурієнти та студенти отримують також з мережі ІНТЕРНЕТ. Головне завдання абітурієнта - обрати той заклад вищої освіти, що відповідає його мріям і планам на майбутнє.

У США існує характерний для недержавної форми освіти спосіб попередньої орієнтації абітурієнтів та залучення їх до подальшого навчання ще в загальноосвітній школі. Так, більшість недержавних університетів і коледжів відкривають у школах свої класи, де старшокласники мають змогу опановувати курси з вузівської програми. По закінченню школи це враховується у вищому закладі освіти, що заощаджує як час, так і гроші. Зазвичай вартість навчання в таких спеціальних класах загальноосвітніх шкіл за програмою вищого навчального закладу незначна. Головною метою вищого закладу освіти є заохочення майбутнього студента до навчання у себе за обраною ним програмою (спеціальністю).

Залежно від розумових здібностей і фінансових можливостей потенційного студента обраний вуз може бути державний чи приватний. Державний університет або коледж фінансується з бюджету штату, має невисоку для американських стандартів вартість навчання - від 2,5 до 6 тис. доларів на рік (резиденти штату мають значні пільги щодо оплати вартості навчання), чималу кількість студентів (5 тис. і більше), великі за розміром навчальні групи (на лекціях близько 200-250 осіб, на практичних, семінарських і лабораторних заняттях 40-50). Студентам надаються сучасна матеріально-технічна база, великі бібліотеки, але від них вимагається й значна самостійна позааудиторна робота. На відміну від приватних (або незалежних) вищих закладів освіти тут немає постійної опіки та контролю з боку професорсько-викладацького складу. Студенти самостійно планують свій час і програму навчання, постійно конкурують за місце в університеті. Вони мають змогу лише почасти звертатися до консультантів, тоді як самостійна робота повсякчас заохочується.

При державних вищих освітніх закладах є гуртожитки, але з обмеженою кількістю місць, і частина студентів наймає собі помешкання на стороні (за американською традицією молоді прищеплюються навички самостійності та незалежності, а тому майже всі студенти живуть окремо від своїх батьків або родичів у власних квартирах, гуртожитках чи орендованих помешканнях). Кількість і розмір стипендій у таких закладах теж обмежені. Державні вищі заклади освіти майже не допомагають випускникам знайти чи отримати роботу, вони лише видають листи-рекомендації та характеристики успіхів у навчанні. Головною рисою державної вищої освіти США є повна самостійність і відповідальність студента за результати свого навчання.

У недержавних приватних або „незалежних” вищих закладах освіти вартість навчання складає 12-15 тис. доларів на рік. Навчається в них від тисячі до 5 тис. студентів (за винятком найвідоміших університетів — Гарвардського, Йєльського та Стенфордського, де контингент студентів сягає десятків тисяч, а плата — 50 тис. доларів). Навчальні групи, котрі відвідують лекції, практичні, семінарські та лабораторні заняття, невеликі — від 10 до 25 студентів. Вищі недержавні заклади освіти мають найсучасніші матеріально-технічні бази та бібліотеки, достатню кількість гуртожитків, високий науково-методичний рівень професорів і викладачів. Велика увага надається контролю навчання студентів, більше часу (порівняно з державними) відводиться їхній аудиторній роботі під керівництвом досвідчених і висококваліфікованих фахівців. Студенти отримують глибокі теоретичні знання і закріплюють їх практично. У провідних недержавних вузах одні й ті ж професори і фахівці вищої кваліфікації читають лекції і проводять практичні, семінарські лабораторні заняття. Студенти можуть звертатися до них за консультаціями протягом робочого дня. У таких закладах, крім того, чимало консультантів, психологів і духовних наставників, покликаних допомагати молоді успішно набувати спеціальність, знімати стреси, планувати час, займатися спортом і проводити дозвілля. Велика увага надається пропаганді здорового способу життя, охороні праці, екології, запобіганню і профілактиці хибних звичок. Головна риса недержавної вищої освіти США — спільна із студентом відповідальність вищого закладу за результати навчання.

1.3. Процедура вступу до вищого навчального закладу

У 12-му класі учень складає випускні екзамени (тести), результати яких на конкурсній основі розглядають приймальні комісії вищих навчальних закладів. Випускні екзамени (тести) є загальноамериканським стандартом для загальноосвітніх шкіл. Перевіряє випускні тести незалежна організація — Рада Коледжів, яка оцінює знання учнів у балах і за дорученням самих учнів направляє відповідні сертифікати з оцінками та рекомендаціями до того чи іншого вищого закладу освіти.

Кожний заклад самостійно встановлює правила вступу, перелік вступних іспитів, прохідний бал, враховує оцінки випускного шкільного атестату, рекомендації Ради Коледжів і адміністрації школи. Якщо все це задовольняє вимоги закладу, повідомляють абітурієнта. Далі він пише твір з обґрунтуванням вибору закладу та спеціальності, додає заяву з автобіографічними даними, проходить тестування або співбесіду. Деякі провідні вищі заклади освіти обов’язково вимагають рекомендації громадських, релігійних або інших організацій чи діячів.

Рішення приймальних комісій про зарахування надсилаються претендентам разом з інформацією щодо програм фінансової допомоги (індивідуальної для кожного студента в кожному закладі). Ця допомога призначається не тільки громадянам США, а й студентам-іноземцям. Програмою передбачаються безповоротні гранти, грошові позики під невисокі відсотки, спонсорські стипендії тощо. Оскільки вся вища освіта США платна, ставлення американських студентів до навчання досить поважне. (Повторення курсу зумовлює неминучі додаткові фінансові витрати).

Залежно від обраної програми навчання (американський термін «програма навчання» відповідає нашому поняттю «спеціальність») абітурієнти складають додаткові іспити або тести з математики, хімії, біології, англійської та іноземної мов тощо для дальшого розподілу по навчальних групах відповідного рівня, а також для формування індивідуальних розкладів і планів на навчальний рік.

1.4. Особливості навчання

У вищих закладах освіти США кожен студент має змогу самостійно складати свій навчальний план і відвідувати навчальні курси (дисципліни) за власним вибором у зручний для нього час. Якщо в наших вузах студенти здебільшого навчаються разом, то в американських вищих навчальних закладах все спрямовано на індивідуалізацію навчання. Там просто немає таких понять, як академічна група, академічний курс, фіксований термін навчання. Натомість студенти після відповідної кількості навчальних курсів (дисциплін) і за умови позитивних оцінок за результатами фінальних тестів отримують спеціальні градації [17].

Щоб студенти самостійно планували процес навчання, вищі заклади освіти щорічно видають спеціальні каталоги з переліком пропонованих абітурієнтам рівнів навчання (освіти), назвами спеціальностей (навчальних програм), дисциплін (курсів), їх кількості та коротким змістом, а також переліком дисциплін, які треба засвоїти для одержання диплома та освітнього ступеня (рівня освіти) з тієї чи іншої спеціальності.

Академічний рік складається з двох 15-тижневих семестрів, а також семитижневої літньої сесії. Студенти можуть вивчати шість курсів (предметів, дисциплін) протягом повних семестрів і до трьох курсів (предметів, дисциплін) протягом літньої сесії. Вивчаються загальноосвітні курси (предмети, дисципліни) для отримання загальної освіти незалежно від спеціальності, обов’язкові курси (предмети, дисципліни) стосовно обраної студентом спеціалізації (напряму) та курси (предмети, дисципліни) вільного вибору. Аудиторне навантаження студента з певного курсу (предмету, дисципліни) вимірюється за допомогою кредитної години або кредиту. Кількість кредитів (або кредитних годин), що зараховуються студентові за умов успішного засвоєння курсу і отримання позитивної оцінки за фінальний іспит (тест), дорівнює кількості аудиторних (або контактних) годин з цього курсу на тиждень. Один кредит дорівнює 15 годинам аудиторного (контактного) часу, а три кредити (як у нашому прикладі) — 45 годинам.

Для здобуття ступеня бакалавра студентові слід отримати пересічно 124 кредити. Ступінь магістра студенти, які вже мають ступінь бакалавра, одержують за один — два роки навчання в обсязі 30 кредитів.

Кожна з дисциплін, що вивчається, має кілька рівнів складності, що залежать від результату вступних іспитів. Студентові з невисокими результатами на вступних іспитах можуть запропонувати нескладний курс. Для успішного завершення навчання й отримання ступеня бакалавра йому доведеться засвоїти й складніші курси з переліку необхідних для обраної спеціальності. Від наполегливості студента і швидкості засвоєння цих курсів (предметів, дисциплін) залежить термін його навчання у закладі (а отже, і матеріальні витрати).

Американська система вищої освіти дає змогу студентові змінювати свій вибір майбутньої спеціальності. З перших днів навчання академічний куратор допомагає студентові складати індивідуальний розклад на кожний семестр. За досконалого планування та успішної його реалізації студент може отримати ступінь бакалавра за чотири роки.

Разом з академічним куратором студент остаточно вирішує, яку спеціальність обрати, як доцільно розподілити свої зусилля, які предмети (курси, дисципліни) і в якій послідовності опановувати. Якщо студент не визначився зі спеціальністю, то впродовж першого року він може вивчати загальноосвітні курси (предмети, дисципліни), а також навчальні спеціальні курси тих спеціальностей, які йому здаються найцікавішими.

1.5. Організація навчального процесу

Кожна кафедра пропонує свій графік роботи. Найзагальніші курси, що вивчаються більшою кількістю студентів, можуть повторюватися до чотирьох разів протягом дня і кілька разів на тиждень. Більш спеціальні курси викладаються рідше, зовсім спеціальні — від одного до трьох разів протягом тижня. Студент разом з академічним куратором складає свій розклад навчання на семестр, погоджує його з кафедрами і затверджує в деканаті. Кафедри, складаючи розклад своєї роботи, враховують припустиму кількість студентів усіх спеціальностей, які потенційно можуть відвідувати той чи інший курс (предмет), і так визначають кількість його повторів. Курси, які гарантовано відвідують одні й ті самі студенти, облаштовуються за часом найзручніше для студентів. Мистецтво доцільно планувати навантаження навчальної роботи кафедр є науковим досягненням щодо адміністрування вищого навчального закладу. Така гнучка система планування навчального процесу спонукає обирати найзручніший графік відвідування занять і сполучати навчання з погодинною роботою (студентам денної форми навчання дозволяється працювати за направленням вищого закладу освіти 12-18 годин на тиждень). Студентам денної форми навчання протягом повного семестру необхідно отримати як мінімум 12 кредитних годин (кредитів), кількість яких для кожної дисципліни визначає адміністрація закладу з публікацією в щорічному каталозі. Зазвичай більшість курсів (дисциплін) складається з трьох кредитів, але є курси, що мають два або чотири кредити. Якщо в каталозі зазначено, що її якийсь курс має три кредити + один кредит, то це означає, що студент має пройти три лекційні кредити і один кредит лабораторної та іншої нелекційної аудиторної (контактної) роботи [18].

Як у державних, так і в недержавних вищих закладах освіти США, на аудиторну роботу студентів денної форми навчання відводиться від 20 до 35% загального навчального часу, решта навчального часу планується як самостійна робота.

П’ять астрономічних годин щодня студент витрачає на самостійне навчання. Залежно від обраної спеціальності, типу та форми власності вищого навчального закладу ці п’ять годин самостійного навчання він проводить у читальних залах бібліотек, комп’ютерних класах, експериментальних лабораторіях, майстернях або на виробництві (під керівництвом викладачів-консультантів або повністю самостійно). Отже, кожний трикредитний семестровий курс на 45 годин аудиторного часу вимагає від студента ще 75 годин самостійної роботи. Студент не буде допущений до виконання лабораторної або практичної роботи в аудиторії, якщо він належним чином не підготувався і не працював самостійно.

Державні вищі заклади освіти заохочують велику (більше п’яти) кількість курсів, які студент вивчає в одному семестрі, адже заклад зацікавлений якнайшвидше завершити його навчання. Недержавні ж, навпаки, не схвалюють цього і майже не допускають порушення такого правила.

1.6. Контроль знань і самостійної роботи студентів

Система вищої освіти США комп’ютеризована, контроль навчального процесу досконалий і оперативний. Тестування на заняттях за допомогою комп’ютерів забирає: поточне – 5-10 хв., проміжне (або рубіжне) – 15-20. Крім того, щотижня студенти вдома виконують письмові тести за завданнями викладача (раз на місяць проводиться письмове тестування по 30-50 хв., де студентові зараховуються три кращих результати з чотирьох тестів). Наприкінці семестру вони мають фінальний (підсумковий) іспит або залік з письмовим тестом (на дві-три години).

Сумарний семестровий бал за пройдений курс (предмет) виводиться в такий спосіб. Передусім встановлюється загальна академічна активність і успішність студента (%):

а) відвідування лекцій - 5;

б) відвідування семінарів, практичних та/або лабораторних занять - 25;

в) комп’ютерні або письмові тести (за завданнями викладача) - 15;

г) три кращих результати щомісячних письмових тестів 10+10+10=30;

д) фінальний екзамен або залік із письмовим тестом - 25. Загалом: 100 %.

Курс (дисципліна) може складатися з лекцій, семінарських, практичних та/або лабораторних занять, домашніх завдань, самостійної роботи, контрольних і проміжних (рубіжних) тестів, фінальних екзаменів або заліків з письмовими тестами. Це загалом 100%, при цьому викладач сам визначає кількість відсотків на кожний вид навчальної діяльності. Відповідно до набраної кількості відсотків виставляється фінальна (підсумкова) оцінка за пройдений курс (предмет).

Офіційні підсумки навчальної успішності (результатів наполегливості) студентів підводяться наприкінці кожного семестру. Здебільше використовуються такі оцінки й така система „балів якості знань”: оцінка А — дорівнює 4,00 балам якості знань і є вищою оцінкою знань („відмінно”); А/В = 3,50 — середнє між вищою („відмінно”) та доброю оцінкою; В = 3,00 — „добре”; В/С = 2,50 середнє між „добре” та „задовільно”; С = 2,00 — „задовільно”; СD = 1,50 — середнє між „задовільно” і „курс пройдено”; О=1,00 — „курс пройдено”; O/P = 0,50 — середнє між „курс пройдено” та „курс провалено (не пройдено)”; Р = 0,00 — "курс провалено (не пройдено)" — найнижча оцінка.

Академічне становище студента вважається добрим, коли середній бал не нижчий 3,00. За повних 2,00 балів становище студента ще цілком задовільне. Якщо бал нижчий, то студентові надається академічний випробувальний термін; наприкінці наступного семестру його академічне становище перевіряється.

Академічні ради вищих закладів освіти постійно контролюють академічне становище студентів, прогнозують можливі неуспіхи та намагаються запобігти їх. Коли студент не виконав усієї роботи, аби оволодіти тим чи іншим курсом, і його середній бал нижчий 2,00, він має академічну заборгованість (незавершеність). Для виправлення становища такому студентові надається певний термін, але не більше місяця (30 днів) від початку нового семестру. Студенти повинні мати середній бал за весь період навчання не нижчий 2,00 („задовільно”).

1.7. Проблеми вищої освіти у США

Вища школа США переживає революцію. Тут, незважаючи на в цілому набагато більш високий рівень розвитку й ефективності навчання в порівнянні зі шкільною освітою, також існує чимало проблем. Залишається відносно низькою якість підготовки в багатьох вузах країни, особливо державних. Серйозною проблемою є недоступність вищої освіти через її високу вартість. Середні річні витрати студента, пов’язані, наприклад, з перебуванням у приватному чотирирічному коледжі університету, у 1997 р. досягали 23,5 тис. дол. Ще 1985 р. вони були більш ніж удвічі нижчі [17].

З 1980 по 1994 р. витрати на навчання, наприклад, у державному дворічному коледжі зросли на 70%, а в чотирирічному - на 86%; у той самий час розмір максимальної стипендії студентам з малозабезпечених родин скоротився на 25% у реальному вирахуванні.

Актуальною для вищої школи США проблемою залишається нестача викладачів з ряду науково-технічних дисциплін, що призводить до активного залучення в університети висококваліфікованих кадрів з-за кордону. Так, за даними на 1999 р., частка іноземців серед викладачів інженерних наук складала 37%, з математики і комп’ютерних наука - 27%. В основному це вчені таких країн, як Індія, Китай, Великобританія, Канада, Південна Корея. Цей недолік - недостача власних кадрів - успішно переборюється, як видно, без додаткових витрат з боку США за допомогою „відпливу умів” з-за кордону. Інтересам американської науки й економіки служить і зростаюча кількість докторських дисертацій, які захищаються в США іноземцями. Їхнє число в науково-технічних дисциплінах подвоїлося за період з 1986 по 1995 р. і досягло 10 тис. Нові вимоги до кваліфікації кадрів істотно змінюють вимоги до системи вищого освіти, обумовлюють постійний пошук оптимальних підходів до спеціалізації студентів, до методів навчання.

На завершення можна констатувати, що незважаючи на певні проблеми, за рівних прав і можливостей державного і недержавного секторів вищої освіти вся американська система вищої освіти прищеплює студентові вміння самостійно вчитися, мислити та приймати рішення, розв’язувати проблеми й досягати значних результатів у навчанні.

2. Вища освіта у Канаді

2.1. Загальні відомості

Канадська державна структура являє собою федеративну освіту, що складається з 10 провінцій і 2 територій. Конституція Канади забезпечує федеральне керування країною, але в той же час забезпечує автономію і самоврядування провінцій і територій в окремих областях, включаючи освіту. Оскільки освіта знаходиться винятково під контролем кожної провінції і території, то в Канаді не існує державного міністерства освіти.

Системи освіти провінцій і територій, маючи певні розходження в структурі і системі адміністрування, переслідують загальні цілі.

Канада має приблизно 90 вищих навчальних закладів, що можуть називатися університетами, коледжами або школами. Поряд з великими навчальними закладами, що пропонують широкий спектр освітніх програм з гуманітарних і наукових дисциплін, а також професійних кваліфікацій, існує невелика кількість ліберальних гуманітарних коледжів, коледжів теології і кілька таких спеціалізованих установ, як сільськогосподарські школи або коледжі мистецтва.

Звичайно університет складається з факультетів, департаментів, шкіл і інститутів, що проводять викладання, науково-дослідну діяльність і роботу з надання суспільних послуг. Традиційно університети керуються комітетом губернаторів, що відповідають за фінансову діяльність установи, і сенатом, що відповідає за академічну політику і планування.

Значна частина фінансування надходить у навчальні заклади з державної скарбниці – провінції і території оплачують 65 % бюджету. Близько 15 % коштів надходить прямо з федеральної скарбниці, і вони, в основному, призначені для науково-дослідної діяльності. Інші кошти надходять за рахунок плати за навчання і з інших джерел.

2.2. Вища освіта

Отримати освіту після закінчення середньої школи можна в навчальних закладах, що пропонують вищу і професійно-технічну освіту. Незважаючи на те, що канадські студенти повинні платити за навчання, вони мають доступ до фінансової допомоги у виді стипендій, грантів і студентських позик, наданих федеральним і місцевим урядом.

Головною рисою післяшкільної освіти в Канаді є розмаїтість вибору. Історично склалося так, що навчальні заклади, що пропонують вищу освіту, були основними установами, де можна було отримати освіту після закінчення школи. Однак у 1960-х роках з’явилися альтернативні навчальні заклади, що готували студентів для набуття професійно-технічних кваліфікацій. Ці навчальні заклади звичайно називаються „суспільні коледжі” (community colleges).

Тривалість навчання визначається самими навчальними закладами, дисциплінами, що викладаються, структурою і вимогами системи освіти конкретної провінції. Наприклад, диплом вищої освіти (Bachelor Degree) можна одержати після 3 або 4 років навчання, у залежності від того, який рівень обраний студентом – загальний або почесний. Більшість університетів – англомовні, але існують незалежні французькі установи, в основному в Квебеку. Такі провінції як Alberta, Saskatchewan, Manitoba, Ontario і Nova Scotia мають університети, де викладання ведеться двома мовами. Деякі вищі навчальні заклади, що ведуть навчання тільки однією мовою, дають можливість студентам здавати роботи, іспити і дисертації на кожній із двох мов.

У Канаді можна набути як кваліфікації початкової вищої освіти (undergraduate studies), так і дипломи та сертифікати на аспірантському рівні (postgraduate studies). Навчальні заклади, а іноді окремі факультети, установлюють свої власні стандарти прийому на курс навчання. У той же час навчальні заклади в одній і тій же провінції, як правило, мають однакові вимоги щодо зарахування на навчання, особливо для набуття першої вищого освіти. У Канаді не існує загальнонаціональних вступних екзаменів. Окремі навчальні заклади не проводять вступних екзаменів. Деякі фахові факультети, однак, вимагають здачі вступних екзаменів з дисциплін, що відноситься до курсу навчання. Атестат про середню освіту є мінімальною, але іноді недостатньою вимогою для вступу до університету. Більшість навчальних закладів або факультетів вимагають від абітурієнтів успішного закінчення певних курсів або одержання мінімальних оцінок за попереднє навчання.

Прийняття на навчання дорослих студентів вимагає досягнення абітурієнтом 21 року і демонстрації здатності до успішного навчання у вищому навчальному закладі.

Академічний рік поділятися на 2 терми або семестри, хоча деякі установи мають літні або міжсезонні програми. Тільки невелика кількість навчальних закладів працюють по системі 3-х семестрів, що рівні по тривалості. У цьому випадку студенти можуть розпочати навчання на початку кожного з 3-х семестрів. Деякі університети мають програми, що дозволяють студентам одержувати академічні знання й у той же час працювати поза кампусом на повну ставку. Незважаючи на те, що такі програми триваліші від звичайних програм, вони надають студентам можливість одержання кваліфікації і цінного досвіду роботи за фахом.

У Канаді також поширені вечірнє та дистанційне навчання, особливо для набуття першої вищої освіти. Це пов’язано з тим, що Канада - це дуже велика країна і багато людей живуть у районах, де доступ до традиційного навчання може бути обмеженим.

2.3. Мовні школи і навчання іноземців

У Канаді існують дві офіційні мови — англійська і французька. Іноземні студенти з усього світу приїжджають у Канаду для вивчення або вдосконалення цих мов. Багато хто воліє вивчати англійську мову в Канаді тому, що в Канаді є багато різних мовних шкіл по всій країні і тому, що канадський акцент є нейтральним. Протягом багатьох років Канада придбала великий досвід у викладанні мов, тому що ця країна приймає багато емігрантів, що мають потребу у вивченні мов. Іноземні студенти можуть вивчати загальну англійську, бізнес-англійську або спеціалізовану англійську, адаптовану до конкретних запитів студентів. Студенти також можуть одержати підготовку до викладанню англійської мови як іноземної. Мовні школи можуть бути державними і приватними, великими і малими, самостійними або філіями при навчальних закладах (коледжах або університетах). Більшість, але не всі, мовні школи викладання французької мови розташовані в провінції Квебек. У середньому вартість одного тижня навчання на мовних курсах коштує від 220 до 250 канадських доларів.

Для зарахування на мовний курс необхідно одержати заявку (форму заяви на зарахування) від навчального закладу, де Ви плануєте учитися, заповнити її і відіслати в школу, оплативши вартість курсу (включаючи проживання). Після цього школа надішле свідоцтво про зарахування, на підставі якого можна подавати заяву на одержання студентської візи.

2.4. Кваліфікації

Bachelor degree (диплом початкової вищої освіти — бакалаврські кваліфікації) – це кваліфікація вищої освіти з присвоєнням ступеня бакалавра за наступними спеціальностями: інженер, фармаколог, бізнес, комерція, юриспруденція і т.д. Одержати цю кваліфікацію можна після 3-х років навчання. Студенти, що добре закінчили 3-х річне навчання, мають можливість продовжити навчання й одержати кваліфікацію почесної початкової вищої освіти (honours degree). Ця кваліфікація дає перевагу при пошуку роботи, а також дозволяє студентові продовжити навчання на аспірантському рівні. Деякі дисципліни, такі як юриспруденція або медицина, вимагають від студентів навчання в інтернатурі для одержання ліцензії (права) на роботу за даною спеціальністю.

Master degree (диплом магістра) - це кваліфікація на аспірантському рівні з присвоєнням магістерського ступеня з дисциплін: учительська справа, інженерна справа, гуманітарні науки і т.д. Одержати цю кваліфікацію можна за 2 роки навчання.

Doctorate (диплом Доктора Наук) — це вища аспірантська кваліфікація, що надає право присвоїти студентам ступінь Доктора Філософії. Для вступу на цю програму навчання необхідно мати кваліфікацію магістра, за рідким винятком обдарованих студентів приймають на цю програму після одержання кваліфікації початкової вищої освіти (у більшості випадків при наявності почесної початкової вищої освіти). Докторська програма триває 3 роки і включає відвідування занять, науково-дослідну роботу і захист дисертації наприкінці навчання. За деякими програмами тривалість навчання може бути 4 або 5 років.

Плата за навчання у вищих навчальних закладах дуже відрізняється в різних провінціях і залежить від навчального закладу, програми навчання і рівня кваліфікації. 

Професійно-технічне освіта також пропонується суспільними коледжами (більш 200). Існують державні і приватні коледжі, що пропонують напівпрофесійні і технічні  кваліфікації, а також підготовчі курси для вступу в університети. Суспільні коледжі в провінції Британська Колумбія дозволяють студентам перехід на курс навчання у вищі навчальні заклади, що знаходяться в цій провінції. Також існують вузькоспеціалізовані коледжі, що навчають студентів за кваліфікаціями працівників швидкої допомоги, працівників рибного господарства або фахівців у сфері мистецтва.

Для вступу в суспільний коледж зазвичай потрібен атестат про середню освіту, хоча в деяких випадках можливі й інші варіанти вступу, що залежать від програми навчання і віку абітурієнта. Основна мета суспільних коледжів – це відкрити доступ до навчання максимально більшій кількості студентів. Тому багато коледжів приймають студентів протягом всього року, мають денні і вечірні форми навчання, а також проводять програми на кампусі і за його межами. Студенти вчаться в коледжах від 1 до 4 років. Після 1 року випускникам видаються дипломи. Студенти, що провчилися більш 1 року, одержують, зазвичай, сертифікати. Коледжі готують фахівців для різних галузей і значно підвищують шанси студентів на працевлаштування по отриманій спеціальності. Вартість навчання в суспільних коледжах значно нижча ніж у вищих навчальних закладах.

3. Вища освіта у Великій Британії

3.1. Загальні відомості

Університетська система Великобританії бере початок у XII ст., коли були засновані Оксфордський і Кембріджський університети. До початку XIX ст. інших університетів в Англії не було. Однак заснувалися університети в Шотландії - наприклад, у Сент-Эндрюсі (1411р.), Глазго (1451 р.), Абердині (1495 р.) і Единбурзі (1583 р.).

В XIX ст. були засновані: Лондонський університет (1836 р.), універ-ситети у Манчестері – (1851 р.), у Бірмінгемі – (1900 р.), у Ліверпулі – (1903 р.), у Брістолі – (1909 р.), у Редінгу – (1926 р.).

Століття технічного і технологічного прогресу, XX століття продиктувало свої вимоги. Після Другої світової війни в країні були засновані університети в Ноттингемі (1948 р.), Ексетері (1922 р.), Суссексі, Ворвіку, Кенті і Ессексі (60-і роки).

У 1992 р. На базі 33 політехнікумів було створено ряд університетів. Розходження між старими і новими університетами поступово стираються, але усе ще існують. Нові університети, тісно пов’язані з промисловими і торговельними підприємствами, прагнуть сформувати свої навчальні програми, виходячи з запитів роботодавців. Старі університети також виходять на цей шлях, намагаючись налагодити зв’язки з місцевою і національною економікою. Проте в них і понині переважають теоретичні дисципліни - філософія, літературознавство, історія, природничі науки. Старі університети завжди запрошували до себе іноземних студентів, саме тому вони добре відомі у нас, чого не скажеш про нові. Тепер ця тенденція змінюється.

Як і у інших розвинених країнах світу, методика викладання у Великобританії така, що відповідальність за успіх навчання багато в чому покладається на студента. Уся дослідницька робота, що складає левову частку університетського курсу, виконується самостійно, а отже, потрібно багато працювати.

3.2. Ступеневість освіти

Учені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально однакові ступені, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх „вага” визначається репутацією університету.

Система учених ступенів увібрала в себе багато традицій. Приміром, слово „бакалавр” (англійською це ще і „холостяк”) ведеться з тих днів, коли в університетах навчалися тільки юнаки. Мабуть усі вони були неодружені, оскільки мати родину підчас навчання було занадто обтяжливо.

От деякі з учених ступенів першої ступеня, присвоюванні університетами Англії й Уельсу: ВА - бакалавр гуманітарних наук; BEd - бакалавр педагогічних наук; ВEng - бакалавр технічних наук; BSc - бакалавр природничих наук; LLB - бакалавр права; BMus - бакалавр музики; ВМ - бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах часом різні, існують і виключення з правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня в гуманітарних науках - магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА присвоюється з гуманітарних і природничих науках, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі та в Оксфорді є вищим ступенем.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно вчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще і досвід практичної роботи, а термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім - основний трирічний. Для одержання ступеня в галузі медицини, стоматології та архітектури потрібно навчатися до 7 років.

3.3. Доступність вищої освіти

Британська система вищої освіти передбачає широкий доступ як громадян країни та і іноземців. Переважає державна форма навчання. Лише у 1973 р. було створено перший (і останній) приватний університету Великобританії: Університет Бекінгема. Цей єдиний вуз, що не одержує державного фінансування, спеціалізується на курсах фінансового менеджменту і бізнесу-адміністрування. До недержавних вузів, крім Університету Бекінгема, належать приватні бізнеси-школи (найвідоміша з них – Ріджент Бізнес Скул, що спеціалізуються на програмах МВА. Однак вони не складають суттєвого сегменту британської системи вищої освіти.

Для вступу до британського університету абітурієнту необхідно здати іспити початкового рівня („A-levels”). Згідно з даними Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

Свідоцтво про здачу трьох іспитів „A-levels” GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою „3”) або прирівняне до цього свідоцтво закордонного зразка. (У залежності від навчального курсу ці вимоги можуть варіювати.

У Великобританії є заклади, що пропонують навчальні курси, по закінченні яких видається свідоцтво 1В, визнане університетами Великобританії й усього світу як альтернатива „A-levels”.

Учні-британці подають анкету-заяву, ще навчаючись у школі, звичайно за рік до вступу в університет і, як правило, на попередній основі, ще до результатів іспитів „A-levels”, одержують місце в університеті. Заяви, складені на основі характеристик, виданих викладачами, і передбачуваних екзаменаційних оцінок, що стануть відомі тільки в серпні, подаються через централізовану систему UCAS - національну Службу прийому до університетів і коледжів. Цим каналом повинні користуватися й іноземні абітурієнти.

Вступник заповнює аплікаційну форму UCAS, де вказує до шести варіантів бажаних для нього навчальних закладів (при бажанні вивчати медицину або стоматологію - до п’яти). UCAS надає абітурієнтові докладні рекомендації щодо системи прийому, включаючи надання інформації, що цікавить приймальну комісію.

4. Вища освіта у Франції

4.1. Основні відомості

Франція завжди пишалася своєю системою освіти з її багатовіковими традиціями. Батьківщина Вольтера і Руссо вважає цю систему одним з найважливіших демократичних завоювань нації і частиною французького внеску у світову цивілізацію. Знаменита Сорбонна вже майже 800 років в очах усього світу залишається символом класичної європейського освіти[1].

Основні принципи системи освіти у Франції мають столітню історію, і були закладені в 1880-90-х роках. Освіта здебільшого безкоштовна, не має релігійного змісту й обов’язкова для дітей від 6 до 16 років. У Франції співіснують приватна і державна системи освіти. У приватних навчальних закладах навчається близько 20 % всіх учнів Франції. Держава затверджує всі шкільні програми для приватних і державних шкіл, організує конкурси й іспити. Тільки держава має право на видачу дипломів до рівня бакалавра (baccalaureat).

З часу прийняття закону Дебре від 1959 року приватна освіта одержує допомогу від держави (contrat d’association) - саме держава оплачує працю викладачів і бере участь у витратах на навчання (8 з 9-ти закладів освіти користуються цією допомогою).

Чи є система освіти Франції ефективною? З погляду самих французів, вона усе ще є занадто теоретизованою, а технічна освіта слабо розвинена. Умови навчання також мають свої недоліки: перевантажені аудиторії, недостача викладацького складу і матеріалів для навчання, занадто швидка зміна програм і методів навчання, деградація іміджу і ролі викладача в суспільстві тощо. Існує також соціальна нерівність.

Уряд країни намагається реформувати систему освіти (зі змінним успіхом) і збільшити дотації на її розвиток. Незважаючи на всі наявні складності, ця система освіти вважається однією з кращих у Європі.

Прийом іноземних студентів — одна з найдавніших традицій, для збереження якої французи зараз прикладають великі зусилля. Франція займає третє місце у світі з прийому учнів-іноземців, левину частку яких складають студенти з франкомовних країн Африки. Навчання кожного з них обходиться скарбниці в 35 тис. франків у рік, однак на знак поваги принципів рівності і братерства громадян інших країн зараховують у державні навчальні заклади на тих самих умовах, що і власних. Тобто іноземець платить за навчання в університеті близько 3.500 франків у рік. Звичайно, це не поширюється на приватні навчальні заклади типу відомої бізнес-школи INSEAD. Зате „приватники” пропонують популярні й актуальні програмами для іноземців англійською мовою.

4.2. Принципи організації

Система з 80 французьких університетів і близько 300 вищих шкіл і дослідних центрів дозволяє набути практично будь-яку спеціальність [1].

Французька система освіти має різні форми: „короткий” і „довгий” цикли, навчання у вищих школах (Grandes ecoles) та університетах. Так званий „короткий” цикл вищої освіти доступний тільки при наявності ступеня бакалавра.

„Короткий” цикл вищого освіти триває зазвичай два роки і тому користується попитом у суспільстві, оскільки дає можливість реального і швидкого працевлаштування.

Існують наступні види освітніх установ „короткого” циклу:

  • Відділення вищої технічної освіти в ліцеях. Вони готують до одержання BTS (brevet de technicien superieur) - диплома про вищу технічну освіту.

  • Університетські технологічні інститути (institut universitaire de technologie) існують при університетах і провадять до одержання DUT (diplome universitaire de technologie) - університетського технологічного диплому.

  • Спеціалізовані школи готують на протязі 2 або 3 років за медичними спеціальностями і для соціальних служб: акушерок, медсестер, масажистів-кінезіотерапевтів тощо.

Університети „довгого” циклу є єдиними установами, що приймають усіх кандидатів без попереднього добору (хоча негласно і нелегально існує добір за оцінками на ступінь бакалавра) і саме тому в університетах часто виявляються студенти, що просто не вступили в інші школи.

Більше половини бакалаврів вступають в університет, але близько 40 % залишають навчання протягом першого року.

Можливий вступ в університет без наявності ступеня бакалавра, шляхом здачі спеціального іспиту в університет (ESEU), але це можливо тільки в обмеженій кількості випадків і тільки для досвідчених фахівців, що мають великий стаж практичної роботи.

Практично всі університети є державними, за винятком декількох конфесіональних.

Університетське освіти має три цикли. Перший цикл на протязі 2 років готує до одержання DEUG (диплом про загальну університетську освіту) , але цей диплом не має практичної цінності на ринку праці. Другий цикл готує до ліцензії (licence) протягом одного року після DEUG і maitrise (рік після licence). Недавно була також створена можливість професійного освіти: MSTYLE="(maitrises des sciences et techniques) і магістратура (les magisteres), у якій навчаються три роки. Третій цикл поділяється на дві філії:

  • DESS (диплом вищої спеціалізованої освіти), що є професійним дипломом, підготовка до якого триває протягом 1 року після одержання ступеня maitrise і містить у собі навчання і практику.

  • DEA (диплом поглибленого вивчення) це навчання дослідницькій роботі.

Після одержання DEA (протягом одного року) можна підготувати наукову працю (these), мінімально протягом двох років. Вивчення медицини і фармацевтики є особливим розділом освіти. Воно проходить у CEU (госпітальних університетських центрах), при цьому університет забезпечує теоретичне навчання, а лікарня — практичні навички.

Вивчення медицини продовжується від двох до десяти років. Наприкінці першого року студенти здають дуже складний іспит, і тільки здавши його можуть продовжувати навчання. Після шести років навчання студенти проходять конкурс у спеціалізовану інтернатуру, що дозволяє стати лікарем-фахівцем після чотирьох або п’яти років навчання, або одержати диплом з „загальної медицини” за конкурсом після двох років навчання.

Навчання на диплом DESS прирівнюється до третього, останнього циклу вищої освіти (аналог нашої аспірантури і кандидатського ступеня). DESS одержують не тільки студенти, але і співробітники компаній, що уклали зі своїм підприємством угоди про підвищення кваліфікації. При вступі проводиться відбірковий тест-співбесіда (concours d’еntrе, конкурс буває 4-5 чоловік на місце). Обов’язкова умова для вступ — вища освіта (диплом Maitrise). Не менш (а іноді і більш) важливий досвід управлінської роботи. В окремих випадках цей досвід може бути зарахований як перші чотири університетських курси. Подібні питання вирішує комісія з еквівалентності. Вона ж займається визнанням отриманих кваліфікацій в закордонному вузі. Для всіх іноземців є ще одна загальна вимога — гарне володіння французькою мовою. Як підтвердження цього факту приймається документ про успішну здачу іспиту DELF.

5. Вища освіта у Німеччині

5.1. Загальні відомості

Німеччина зберегла вірність своїй багатій на зміни 2000-літньої історії. У цій державі, розташованій у самому центрі Європи, одними з перших з’явилися університети. Перший німецький університет — це університет у Гейдельберзі був заснований у 1386 році.

Серед більш ніж 300 вищих навчальних закладів Німеччини особливе місце займають університети. Для вступу в німецький університет найкраще навчатися в коледжі довузівскої підготовки (Studienkolleg) два роки. Хто не вчитися за програмою довузівської підготовки, повинний здати іспит на підтвердження рівня знань німецької мови (Feststellungspruefung).

Програма коледжу має п’ять напрямків:

  • Т-курс закінчується здачею екзаменів з математики і фізики (або хімії - на вибір),

  • М-курс - біологія або хімія, фізика або математика,

  • W-курс - математика й економіка,

  • S-курс - іноземна мова, історія або соціальні науки, або географія, або німецька література,

  • G-курс - історія, німецька література, англійська або соціальна науки, або географія.

Скрізь, крім S, потрібно також здача екзамену з німецької мови. Щоб поступити в коледж, теж потрібно підтвердити знання німецької мови (досить, наприклад, пред’явити сертифікат ZMP — Zentrale Mittelstuffen Pruefung — Інститут ім. Ґете).

Вузи Німеччини можна умовно поділити на університети загального профілю (Universitaeten) і технічні (Technishe Universitaeten), об’єднані вищі школи — технічні (Technishe Hochschulen) і професійні (Fachhochschulen), а також гуманітарні вищі навчальні заклади. До складу останніх входять коледжі мистецтв (Musikhochschulen, Kunsthochschulen), педагогічні вузи (Paedagogishen Hochschulen), вузи з підготовки чиновників і священиків.

Від спеціальних вузів університети відрізняються тим, що надають право одержати ступені кандидата і доктора наук. Крім університетів і прирівняних до них вузів, у німецькій системі вищої освіти близько 30 років тому з’явилися спеціальні вищі навчальні заклади [1].

5.2. Доступність вищої освіти

Більшість вузів Німеччини — державні. Безкоштовна освіта — головна перевага навчання в цій країні. Приватні платні університети теж є, але їх небагато. Безкоштовна і при цьому якісна вище освіта залучає величезну кількість абітурієнтів із самої Німеччини й інших країн. Більше шансів вступити в тих, у кого вищий середній бал Abitur і триваліший термін очікування місця (вступ йде за списком).

Причина привабливості німецької освіти криється в тому, що, зберігши старі університетські традиції, навчальні заклади Німеччини, поряд із забезпеченням студентів фундаментальною теоретичною базою, здійснюють також фахове практичне навчання.

Багато вищих шкіл Німеччини в останні кілька років організували платні магістерські програми, що передбачають можливість навчання англійською мовою. Тривалість навчання складає 3-5 семестрів.

Якщо у абітурієнта немає відповідного сертифіката Ґете-інституту, здається екзамен з німецької мови DSH (Deutsche Sprachpruefung fuer den Hochschulzugang). Він містить у собі письмове завдання, прослуховування тексту, постановку питань до обох завдань і співбесіду. Без відповідної підготовки здати його складно.

Вступних іспитів у німецьких університетах немає. Виключення складають тільки творчі спеціальності і найпрестижніші в країні спеціальності — медицина, стоматологія, філософія й ін. У вузах Німеччини можна одержати вищу освіту з більш, ніж 400 спеціальностей.

5.3. Навчальний процес

Навчальний рік у німецьких вузах розділений на 2 семестри: зимовий і літній. Оскільки розпочати навчання в німецькому вузі можна з будь-якого семестру (зимового — з вересня-жовтня, літнього — з березня-квітня), є два терміни прийому документів: на зимовий семестр треба зареєструватися до 15 липня, на літній — до 15 січня.

Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс (Grundstudium) і наступний професійний курс (Hauptstudium), кожен тривалістю мінімум 4 семестри. Перший завершується здачею проміжних іспитів (Zwischenpruefung) або переддипломного іспиту (Diplom-Vorpruefung). У цей період навчальний план має включати 20 і більше годин занять у тиждень з обов’язкових предметів і семінари (кількість обов’язкових годин може змінюватися в залежності від факультету). У завершальний період навчання з’являється більше предметів на вибір.

Дані про успішність заносяться в аналог нашої  залікової книжки (Scheine). Тривалість навчання у вузі — від 8 до 12 семестрів. По закінченні навчання в залежності від спеціальності і типу вузу здається або дипломний іспит (Diplom), або іспит на ступінь магістра (МА), або державний іспит (Staatexmen). Як і в Україні, у Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах — магістр.

Випускники університетів мають право продовжити наукову діяльність в аспірантурі (докторантурі) і по закінченні захистити дисертацію. Після закінчення аспірантури можна отримати ступінь Ph (Доктор).

6. Вища освіта у Чехії

6.1. Загальні відомості

За економічними показниками Чеська Республіка займає перше місце серед країн останньої хвилі вступу у Європейський Союз. Чехія має розвинену систему вищого освіти. В даний час на території цієї країни діють 37 вищих навчальних закладів (не вважаючи одного поліцейського і декількох військових вузів). Найбільш відомим багатопрофільним (відсутнє економічне відділення) вищим навчальним закладом є Карлов університет, а серед економічних — Економічний університет у Празі. Дипломи Економічного університету в Празі і більшості факультетів Карлова університету високо котуються в європейських країнах і гарантують одержання престижної роботи не тільки в Чехії, але й у європейських державах. У зв’язку з високим рівнем освіти і низкою платою за навчання в Чехії навчається багато іноземних студентів. У тому числі більш 1000 американців і ще більше — європейців.

Введення чехами з 1 січня 1999 року безкоштовного навчання для іноземців, що знають чеську мову, змусило багатьох задуматися про набуття вищої освіти в цій країні. Великий плюс, звичайно ж, - низька вартість проживання при відносно високому рівні життя. В Чехії відсутні вікові обмеження для іноземних абітурієнтів. Крім того, окремі програми в Чехії можна вивчати і англійською мовою. Така послуга платна - від $3000 до $10000 у рік - у залежності від вузу і факультету.

6.2. Організація навчального процесу

Для вступу в університет потрібно здавати іспити.

З усіх чеських університетів 27 є державними, а три — приватними. За останні десять років кількість факультетів у цих вузах зросла з 70 до 120. Після 1989 року багато інститутів одержали статус університетів і відкрили нові напрями навчання, активно залучаючи студентів.

Усі чеські вузи пропонують програми, що привадять до одержання ступенів бакалавра (Bakalavr), магістра (Magistr) або доктора (Doktor). На факультетах природничих наук можна одержати також диплом „інженера” (inženyr), еквівалентний ступеням М або MSc. Терміни навчання залежать від спеціальності. Наприклад, щоб стати магістром за фахом „початкова шкільна освіта”, необхідно 4 роки. Якщо вас цікавлять філологія або юриспруденція, це буде вже 5 років, медицина - 6 років. Одержання магістерського ступеня передбачає здачу державного іспиту і захист дипломної роботи. Навчальний рік складається з зимового і літнього семестрів. За кожним слідує екзаменаційна сесія і канікули.

7. Вища освіта у Польщі

7.1. Загальні відомості

В Польщі існують державні вищі навчальні заклади, а також створені після 1990 року приватні. Після 1998 року створено групу професійних ВНЗ. Важливим елементом приготування випускників до практичної діяльності є проведення обов’язкових практик на протязі 15 тижнів. Навчання має денну, вечірню, заочну та екстернатну форми.

Вступати до ВНЗ мають право особи, що отримали „свідоцтво зрілості”. Принципи відбору до ВНЗ визначаються кожним навчальним закладом окремо. Форми відбору: вступні екзамени, конкурс „свідоцтв зрілості”, запис бажаючих.

Ступневість освіти та кваліфікації у Польській вищій освіті мають свою специфіку:

  • ліцензіат — кваліфікація, що присвоюється після закінчення професійного (фахового) ВНЗ після 3-3,5 років навчання.

  • інженер — кваліфікація, що присвоюється випускникам професійних ВНЗ за технічними напрямами, за винятком напряму Архітектура і урбаністика, на сільськогосподарських, лісових напрямах тощо.

  • інженер-архітектор — кваліфікація, що присвоюється за напрямом Архітектура і урбаністика.

  • магістр, а також магістр мистецтв, магістр інженер, магістр інженер архітектор, лікар, лікар-стоматолог, ветеринарний лікар тощо — присвоюються після закінчення 4 – 6 річних магістерських програм.

Кваліфікацію магістра можна також отримати після закінчення 2-2,5 річних додаткових магістерських курсів на базі ліцензіата та інженера.

Щоб отримати вищевказані кваліфікації студенти повинні виконати навчальні плани, захистити дипломні роботи, скласти фаховий іспит.

За бажанням студент може отримати додаток до диплому іноземною мовою.

Тема 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу.

Формування Європейського простору вищої освіти започатковано в Португалії прийняттям „Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997р.). Формальне утворення єдиного Європейського освітянського простору відбулося в Італії прийняттям спільної декларації європейських міністрів 29 країн (Болонья, червень 1999р.). Хронологія подій Болонського процесу наведена в табл.2.1.

Таблиця 2.1.

Хронологія подій Болонського процесу[2]

Дата

Місце

Головний зміст події

1

2

3

Квітень

1997р.

Лісабон,

Португалія

Прийняття Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні

Травень

1998р.

Париж,

Франція

Прийняття спільної декларації міністрами освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції

продовження таблиці 2.1

1

2

3

Травень

1999р.

Копенгаген,

Данія

Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – 1” на замовлення Конфедерації Ради ректорів країн, що входять у ЕU.

Червень

1999р.

Болонья,

Італія

Прийняття спільної декларації європейських міністрів освіти 29 країн

Березень

2001р.

Мальме,

Швеція

Міжнародний семінар “Транснаціональна освіта”, прийняття рекомендацій

Березень

2001р

Антверпен,

Бельгія

Семінар студентів Європи “Втілення в життя Болонської декларації”

Березень

2001р

Саламанка,

Іспанія

Конференція європейських закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа

Квітень

2001р

Брюссель,

Бельгія

Зустріч Ради Асоціації європейських університетів, прийняття спільного документа

Травень

2001р.

Хальмстад,

Швеція

Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів ВНЗ європейських країн

Травень

2001р.

Прага,

Чехія

Зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа

Червень

2001р.

Рига,

Латвія

Зустріч в рамках мереж ENIC і NARIC, прийняття документа “Визнання результатів навчання у Болонському процесі”

Березень

2002р.

Брюссель,

Бельгія

Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників

Травень

2003р.

Грац,

Австрія

Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій

Вересень

2003р.

Берлін,

Німеччина

Третя зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа

Грудень

2003р.

Київ,

Україна

Національний семінар із проблем Болонського процесу за участю експертів Ради Європи, прийняття рекомендацій

Залучення Європейських держав до Болонського процесу характеризується даними табл.2.2.

Таблиця 2.2.

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу

Рік підписання Болонської декларації

Скорочена назва країни

1999

Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.

2001

Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія.

2003

Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія.

Країни, які не є учасниками Болонського процесу

Бєларусь, Молдова, Монако, Сан-Марино, Україна, Югославія.

Болонський процес — це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).

Болонський процес має свою передісторію, у якій виділяються принаймні, три етапні заходи:

  1. Прийняття Великої Хартії Університетів — Magna Charta Universitatum, (Bologna, 18.09.1988).

  2. Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні (Lisboa, 11.04.1997).

  3. Прийняття Сорбоннської декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Paris, 25.05.1998).

Загальновизнано, що початок Болонському процесові дала офіційна зустріч (19.06.1999) міністрів, які відповідали у той час за вищу освіту у 29 країнах Європи. Ця зустріч ознаменувалася прийняттям спільної декларації, започаткувала регулярні — через кожні два роки — зустрічі (конференції) міністрів освіти європейських країн, які залучилися до процесу створення європейського простору вищої освіти, які мають відношення до вищої освіти, приєднатися до цього рух.

У Болонській декларації застосовується теза про створення або заснування європейського простору вищої освіти. Треба відзначити, що у передостанньому абзаці Декларації мова вже йде про консолідацію європейського простору вищої освіти (”...to consolidate the European area of higher education”). Об’єктивне існування такого простору вже зараз, навряд чи у когось викликає сумнів. Очевидно, що кажучи про створення європейського простору вищої освіти, автори декларації мають на увазі зближення систем освіти різних європейських країн, сприяння мобільності студентів та викладачів, сприяння європейській співпраці у галузі вищої освіти, в першу чергу, з точки зору з підвищення якості освіти. Про це свідчать конкретні цілі, сформульовані у Декларації. Цілі (зобов’язання), проголошенні в Декларації, не дають жодних підстав вважати Болонський процес рухом до уніфікації освітніх систем і методів організації навчального процесу.

Офіційні документи, що були прийняті на регулярних конференціях міністрів освіти європейських країн (Прага ‘2001 Берлін ‘2003), містять аналіз ходу виконання зобов’язань, зазначених у Декларації 1999р. та уточнюють основні положення процесу на базі досвіду, набутого за роки, що минули після попередньої зустрічі, а також формулюють нові завдання на найближчий та довготривалий періоди.

Дворічні проміжки між зустрічами міністрів насичені великою кількістю зустрічей, конференцій, семінарів, присвячених різним аспектам Болонського процесу. Вражає величезна кількість офіційних документів, опублікованих робочими групами Генерального Директорату з питань культури та освіти Європейської Комісії, Європейського Фонду Освіти та інших недержавних Європейських організацій, причетних до освіти.

Серед цих документів треба відзначити звіти експертів „Trends-I”, „Trends-II”, „Trends-III”, які були підготовлені на замовлення CRE — асоціації ректорів європейських університетів та EUA — асоціації Європейських університетів за фінансової підтримки EU — Європейського союзу відповідно до Болонської (Bologna, 19.06.1999), Празької (Prague, 18-19.05.2001) та Берлінської (Berlin, 19-20.05.2001) конференцій європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту.

Етапне значення має Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти у м.Саламанка, Іспанія, на якій було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних принципів Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA (Salamanka, 29-30.03.2001).

Велику вірогідність набути офіційний статус мають висновки та рекомендації численних конференцій та семінарів експертів, зокрема, Гельсінського семінару з проблем ступеня бакалаврі (Helsinki, 16-17.20.2001).

Magna Charta Universitatum

Наприкінці другої декади вересня 1988 року найстаріший у Європі Болонський університет святкував своє 900-річчя — подію планетарного масштабу. На свята приїхали ректори більш ніж 300 університетів Європи (і не тільки Європи), найвідоміші та найвпливовіші релігійні, громадські та політичні діячі, діячі культури і освіти з багатьох країн світу. Серед присутніх були Папа Римський Іван-Павло ІІ, мати Тереза, Далай-лама та багато інших VIP персон. Святкування супроводжувалися численними зустрічами, консультаціями, прийомами, семінарами. До цієї події експертами було підготовлено та узгоджено документ, який на 18 вересня в урочистій обстановці підписали присутні на святкуванні ректори європейських університетів. Його за аналогією з визначним середньовічним документом, відомим, як Magna Charta Universitatum було названо Велика Хартія Університетів. У Хартії проголошено фундаментальні принципи, які зараз і назавжди, як там сказано, повинні бути основою призначення університетів. Наведемо сформульовані у Хартії принципи.

  1. Університет — це автономний інститут в серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення і історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати потребам суспільства, дослідження і навчання в університети повинні бути морально і інтелектуально незалежними від будь-якої політичної і економічної влади.

  2. Процеси навчання і досліджень в університетах повинні бути нероздільні, щоб навчання не відставало від суспільних потреб, що змінюються, і прогресу наукових знань.

  3. Свобода досліджень і навчання є основним принципом існування університету; і уряди, і університети, в межах своєї компетенції, повинні забезпечувати дотримання цього фундаментального принципу. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритими для діалогу, університет є ідеальним місцем спілкування професорів, готових до передачі своїх знань та добре забезпечених всім необхідним для цього, і студентів, що здатні і прагнуть збагатити свій розум цими знаннями.

  4. Університет є довіреною особою європейських гуманістичних традицій, його постійною турботою є примноження знань. Для втілення свого призначення він, стираючи географічні і політичні бар’єри, підтверджує життєву необхідність для різних культур пізнавати одна одну і впливати одна на одну.

У Хартії сформульовано наступні засоби втілення в життя зазначених вище фундаментальних принципів.

  1. Щоб зберегти свободу в дослідженнях і навчанні, способи реалізації цієї свободи повинні бути доступні всім членам університетського співтовариства.

  2. Підбір викладачів і регулювання їх статусу повинні відповідати принципу нероздільності досліджень і навчання.

  3. Кожний університет повинен, з урахуванням конкретних обставин, забезпечувати захист свобод студентів; студентів повинні влаштовувати умови, в яких вони розвивають свою культуру і навчаються, що і є їх головною метою.

  4. Університети, особливо в Європі, вважають взаємний обмін інформацією і документацією, спільні проекти з метою розвитку освіти важливими чинниками постійного прогресу знань. Отже, як і в ранні роки своєї історії, університети заохочують мобільність студентів і викладачів; більш того вони вважають загальну політику еквівалентності статусу, титулів, екзаменів (без упередження до національних дипломів) і присудження стипендій істотним чинником для виконання їх високої місії в нинішніх умовах.

Велику Хартію перекладено на велику кількість мов світу. Офіційні переклади контролює Наглядова рада (Magna Charta Observatory), президентом якої є професор Фабіо Роверсі-Монако — ректор Болонського університету у далекому 1988 році. Приємно усвідомлювати, що існує офіційний переклад й на українську.

Хоча Magna Charta Universitatum була проголошена за 11 років до появи самого поняття Болонського процесу, вона є невід’ємною складовою процесу, посилання на Magna Charta міститься і у тексті Болонської декларації і в подальших документах.

Лісабонська конвенція

Цей документ (до речі — єдиний офіційний документ у контексті Болонського процесу, до якого приєдналася Україна) було розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Цей міждержавний документ було підписано Україною разом з іншими країнами 11 квітня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала цю угоду 12 грудня 1999 р. Конвенція набула чинності на території України 1 червня 2000 р.

Цікаво, що, незважаючи на інтеграційні процеси у Європі, декілька країн Європейського Союзу ще не приєдналися до цієї конвенції. Бельгія, Греція, Ірландія та Іспанія конвенцію не підписали (за станом на 12.01.2004 р.), а Німеччина, Голландія, Італія та Фінляндія, хоча її підписали, але не ратифікували.

У Конвенції сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

Очікуване приєднання України до Болонського процесу у 2005 році вимагає ретельного вивчення і пристосування національної системи вищої освіти до положень та визначень Лісабонської конвенції.

Сорбоннська декларація

Цей документ було підписано 25.05.1998р. на ювілеї Паризького університету міністрами освіти чотирьох країн (Велика Британія, Італія, Німеччина, Франція).

У „Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти” міністри чотирьох провідних країн ЄС, заявили, що Європа „вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар’єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю”.

Поява Сорбоннської декларації викликало почуття здивування не тільки в академічному співтоваристві, але й у Європейській Комісії, а також у міністрів освіти інших держав-членів ЄС. Уявлялося майже неймовірним, щоб країни, які настільки традиційно різняться, пішли шляхом гармонізації своїх систем освіти. Цей документ треба розглядати як такий, що надав первинного поштовху процесу консолідації Європейського простору вищої освіти у контексті загальноєвропейського процесу і який пізніше отримав назву Болонського.

Болонська декларація „Тhe Еuropean Higher Education Area

Позитивна реакція на Сорбоннську декларацію дозволила перейти до більш широких дій. За запрошенням італійського міністра освіти у Болоньї 19 червня 1999 року відбулася зустріч його колег з міністрами 29 європейських країн. Основою дискусії учасників стали Сорбоннська декларація і дослідження експертів „Тренди в європейських навчальних структурах” (яке згодом отримало назву „Trends-I”), висновки якого свідчать про наявність суттєвих розбіжностей у структурах європейських програм і ступенів. На відміну від Сорбоннської декларації, де мова йде про гармонізацію, у згаданому дослідженні трендів і самій Болонській декларації дане поняття (яке викликало, до речі, негативну реакцію) не використовується. Тут мова вже йде про ”дії, що можуть сприяти необхідній конвергенції і більшій прозорості кваліфікаційних структур у Європі”.

Декларація, яка була проголошена і підписана міністрами освіти у Болоньї, започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, утвердження, консолідації) європейського простору вищої освіти. Переймаючись проблемами конкурентноздатності та привабливості європейської системи вищої освіти, міністри проголосили цілі, які, на їх погляд, є першорядними і які мають бути досягнуті в межах першого десятиліття XXI сторіччя. Наведемо сформульовані у Декларації цілі.

  • Прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

  • Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах (undergraduate and graduate). Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинен відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступенем магістра і/або ступенем доктора, як в багатьох європейських країнах.

  • Запровадження системи кредитів — подібної до ECTS системи — як засобу підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними Університетами.

  • Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

    • студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

    • викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без ураження своїх законних прав.

  • Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.

  • Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності та інтегрованих програм навчання і досліджень.

Як бачимо, сформульовані цілі мають дуже загальний вигляд. Міністри, мабуть цілком свідомо, уникали конкретних формулювань, враховуючи суттєві розбіжності освітніх систем країн-учасників. Вважалося, що шляхом копіткої праці будуть знайдені компромісні рішення, у першу чергу, за рахунок швидкої позитивної реакції університетів та на їх вагомий внесок в досягнення успіху Болонської ініціативи. Але, незважаючи на активну діяльність учасників, вагому ресурсну підтримку та оптимістичні заяви міністрів на зустрічах, які стали регулярними, процес просувається досить повільно.

Саламанкське звернення

Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти, яка була скликана у відповідь на заклик Болонської декларації, відбулася у м. Саламанка, Іспанія (29 - 30.03.2001).

На конференції було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA.

У підсумковому документі — Зверненні Саламанкської конференції європейських закладів вищої освіти „Формування європейського простору вищої освіти” було підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень. Як зазначено у Зверненні ”...університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні й провадженні наукових досліджень, розподіляти свої ресурси, профілювати свої програми й встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів”. І далі: ”Плани завершення створення європейського простору вищої освіти залишаться невиконаними або призведуть до нерівної конкуренції, якщо в багатьох країнах будуть здійснюватися безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти”.

Наголосивши, що ”...якість — головна умова для довіри, доречності, мобільності, сумісності й привабливості в Європейському просторі вищої освіти”, європейські ректори вбачають гарантії якості у конкуренції, яка ”...не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції”.

Наприкінці Звернення ректори підтвердили ”...свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес у спільних спробах:

  • провести переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

  • реорганізувати й омолодити програми і вищу освіту в цілому;

  • розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

  • приймати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;

  • покладатися на загальні терміни європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, навчальних планів і ступенів;

  • сприяти мобільності студентів, персоналу і можливості працевлаштування випускників у Європі;

  • підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в європейський простір вищої освіти;

  • проводити зміни будучи відкритими, привабливими і конкурентоспроможними вдома, в Європі та у світі;

  • продовжувати вважати за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством”.

Празький самміт

Виконуючи зобов’язання, прийняте у Болоньї 19.06.1999 р., міністри, що відповідали за вищу освіту у 29 країнах, які підписали Болонську декларацію, зустрілися у Празі 18 - 19 травня 2001р. За результатами дискусії, яка відбулася на цій зустрічі, було опубліковане спільне комюніке.

Цікаво прослідкувати структуру цього документу, який, очевидно, відповідає процедурі проведення дискусії на цій зустрічі. Спираючись на звіт експертів (Trends II), міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов’язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих шести цілей.

Дуже важливим є те, що у Празі міністри наголосили на необхідності у подальшому обговоренні (поряд з шістьма зобов’язаннями Болонської декларації) ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

  • обговорення проблем навчання впродовж життя;

  • обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів в контексті Болонського процесу;

  • обговорення проблем сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти.

Міністри підкреслили видатне значення навчання впродовж життя для формування Європи знань. Навчання впродовж життя було визнане невід’ємним елементом Європейського простору вищої освіти. Як було зазначено, ”...у майбутній Європі, де знання складатимуть основу суспільства та економіки, стратегії навчання впродовж життя необхідні для того, щоб витримувати випробування конкурентоспроможності та застосування нових технологій і для зміцнення соціальної єдності, забезпечення рівних можливостей та покращення якості життя”.

Хоча у Празі міністри не назвали конкретних дат початку реалізації хоча б деяких зобов’язань Болонської декларації, однак, вони підтвердили свою рішимість і далі активно діяти відповідно до прийнятих у Болоньї зобов’язань.

Празький самміт, по суті, започаткував регулярні (кожні два роки) зустрічі міністрів освіти з метою розгляду просування та корегування Болонського процесу.

Берлінська конференція

Чергова конференція міністрів освіти відбулася в Берліні 19-20 вересня 2003р. Як і у Празі, за результатами конференції було опубліковане спільне комюніке. В комюніке розглядається прогрес вже не в шести, а дев'яти аспектах Болонського процесу (шість „болонських” + три „празьких”).

На відміну від Праги, у Берліні було сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації (або початку реалізації). Визнаючи, що ”...якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти”, міністри зобов’язалися ”...підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях”.

Вони також підкреслили, що,”...відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів, що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості”.

Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

  • Визначення обов’язків органів і установ, які беруть участь.

  • Оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів.

  • Система акредитації, сертифікації і сумірних процедур.

  • Міжнародне партнерство, співробітництво і співпраця.

Ще одне конкретне зобов’язання із зазначенням конкретної дати: усі міністри зобов’язалися „почати реалізацію двоциклічної системи до 2005р”. Крім того, „міністри вважають потрібним вийти за межі сьогоднішнього усвідомлення двох циклів вищої освіти й додати докторський рівень як третій цикл у Болонському процесі, що доповнює два основних ступені вищої освіти”.

Стосовно прийняття системи сумірних та порівнянних ступенів міністри ”...поставили ціль, що кожен студент, що випускається з 2005 року повинен отримати додаток до диплому автоматично та безкоштовно. Він повинен випускатися на поширеній європейській мові”. Звертаємо увагу: додаток до диплому повинен випускатися на поширеній європейській мові.

І ще. Оскільки Україна офіційно ще не приєдналася до Болонського процесу, особливу увагу треба приділити наступному абзацу Берлінського комюніке.

Країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членом Європейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Їхні заяви повинні містити інформацію про те, як вони будуть впроваджувати цілі та принципи декларації”.

Нарешті, треба звернути увагу на те, що у Берлінському комюніке підкреслено необхідність встановлення більш тісних зв’язків між Європейським простором вищої освіти та Європейським простором досліджень. Цей момент, мабуть, буде розглядатися на Бергенському самміті у 2005 році як десятий аспект Болонського процесу.

Як бачимо, навіть стислий аналіз дає уявлення про величезний обсяг роботи, яку треба виконати, щоб стати повноправним учасником Болонського процесу. Тому треба налаштовуватися на копітку роботу, щоб до визначеної дати — травень 2005 року — належним чином підготуватися до досягнення стратегічної мети — вступу України до Болонської співдружності.

ЗОНА ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Спільна декларація європейських міністерств освіти

19 червня 1999р., Болонья

Завдяки особливим досягненням останніх років європейський процес став визначеною та суттєвою реальністю для Союзу та його мешканців. Перспективи розширення та поглиблення стосунків з іншими європейськими країнами забезпечують подальше розширення цієї реальності. Тим часом у значній частині політичного і навчального світу та громадськості спостерігається зростання усвідомлення потреби збудувати довершенішу та далекосяжнішу Європу, зокрема, розбудови та зміцнення її інтелектуальних, культурних, соціальних і науково-технологічних вимірів.

„Освічена” Європа є зараз загальновизнаним та незамінимим фактором соціального та людського росту і неодмінним складником для консолідації та збагачення населення Європи, бо освіта забезпечує знання, необхідні в новому тисячолітті і усвідомлення спільних цінностей та приналежності до спільного соціального та культурного простору.

Пріоритетне значення освіти та співпраці у цій сфері для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств є загальновизнаним, особливо з огляду на ситуацію у південно-східній Європі.

Сорбоннська декларація від 25 травня 1998 року, що ґрунтувалася на цих міркуваннях, наголосила визначальну роль університетів у розвитку європейського культурного виміру. Вона звернула особливу увагу на створення європейської зони вищої освіти як засобу підвищення мобільності і працевлаштованості населення та розвитку континенту в цілому.

Декілька європейських країн підтвердили свою готовність працювати для досягнення цілей, визначених у декларації, підписавши її, чи висловивши принципову згоду. Спрямування декількох реформ вищої освіти, що запроваджувалися тим часом у Європі, засвідчило готовність багатьох урядів почати роботу. В свою чергу, європейські заклади вищої освіти теж прийняли виклик і взяли на себе головну роль у створенні європейського простору вищої освіти, відродивши фундаментальні принципи Великої Хартії Університетів (Magna Charta Universitatum), прийнятої у 1988 році. Це має особливо велике значення, оскільки незалежність та автономія університетів забезпечує постійне пристосування вищої освіти та наукових досліджень до змін у суспільних потребах та науково-технічного прогресу.

Напрямок руху було обрано вірно і з важливою метою. Однак, досягнення більшої взаємоузгодженості систем вищої освіти вимагає тривалих зусиль для повного завершення. Цей рух необхідно підтримувати шляхом впровадження конкретних мір для здійснення суттєвих кроків вперед. На зустрічі 18 червня були присутні авторитетні експерти та вчені з усіх країн і там було висловлено багато корисних пропозицій та цінних ініціатив.

Зокрема, слід розглянути збільшення міжнародного престижу європейської системи вищої освіти. Життєздатність та ефективність будь-якої цивілізації можна виміряти привабливістю її культури для інших країн. Слід забезпечити такий рівень європейської системи вищої освіти, який би мав такий самий рівень світового визнання, як наші найкращі культурні та наукові традиції.

Підтверджуючи нашу згоду з положеннями Сорбоннської декларації, ми погоджуємось об'єднати наші зусилля для досягнення за короткий термін, у кожному разі у першій декаді нового тисячоліття, наступних цілей, котрі, як ми вважаємо, мають першочергове значення для створення європейського простору вищої освіти і для поширення європейської системи вищої освіти у всьому світі:

  • Прийняття системи чітко встановлюваних та взаємовизнаних ступенів через впровадження додатку до диплома, щоб сприяти працевлаштуванню та міжнародному визнанню європейської системи вищої освіти.

  • Прийняття системи, що ґрунтується на двох основних циклах: бакалаврат та пост бакалаврська освіта Перехід на другий цикл вимагає успішного завершення першого циклу тривалістю щонайменше три роки. Ступінь, отриманий після завершення першого циклу, повинен визнаватися на європейському ринку праці як відповідний кваліфікаційний рівень. Другий цикл повинен завершуватись отриманням ступеня магістра або доктора, як у багатьох європейських країнах.

  • Введення системи кредитів — такої як ЄСПК (Європейська система перезарахування кредитів) — як засіб заохочення мобільності студентів. Кредити повинні зараховуватись не лише як результат навчання у вищих закладах освіти, але й як результат навчання впродовж усього життя, при умові, що цей результат визнається відповідними університетами.

  • Заохочення мобільності через подолання перешкод для ефективного вільного пересування:

  • для студентів з метою отриманню доступу до навчання, підготовки та інших подібних послуг;

  • для викладачів, науковців та адміністраторів з метою ширшого визнання вартості їх досліджень та навчальної роботи у європейському контексті без упередженого ставлення до їх законних прав.

  • Сприяння європейській співпраці для досягнення відповідної якості з урахуванням взаємовизнаних критеріїв та методологій.

  • Сприяння впровадженню необхідних європейських критеріїв вищої освіти, зокрема, стосовно розробки навчальних планів, співпраці закладів освіти, схем мобільності та наукових досліджень.

Прийняттям даного документу ми робимо спробу досягти вищевказаних цілей у рамках можливостей наших закладів і з глибокою пошаною до розмаїття культур, мов, національних систем освіти та автономії університетів для досягнення консолідації” у сфері вищої освіти в Європі. Ми шукатимемо шляхи співпраці урядів та поза урядових організацій, що мають стосунок до вищої освіти. Ми сподіваємося, що це знайде швидкий і прихильний відгук в університетах і вони робитимуть активний вклад у досягнення успіху наших починань.

Ми переконані, що створення Європейського простору вищої освіти, потребує постійної підтримки, контролю та врахування нових потреб, отже призначаємо наступну зустріч через два роки для оцінки досягнутого та визначення наступних кроків.

Міністри освіти

Якщо розглядати Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої школи, то слід визнати, що вона не забезпечує необхідної якості. Чимало випускників ВНЗ, особливо приватної форми власності, не досягли належного рівня конкурентоспроможності не лише на європейському, а й на внутрішньому ринку праці [13, 14].

Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі.

Зазначені процеси диктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є [14]:

  • особистісна орієнтація вищої освіти;

  • формування національних і загальнолюдських цінностей;

  • створення для громадян рівнях можливостей у здобутті вищої освіти;

  • постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

  • запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій;

  • формування в системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмів залучення і використання позабюджетних коштів;

  • підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників освіти посилення їх державної і суспільної підтримки;

  • розвиток освіти, як відкритої державно-суспільної системи;

  • інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.

Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування системи освіти України, яке передбачає:

  • перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, та забезпечити її мобільність на ринку праці;

  • формування мережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в цілому;

  • підвищення освітнього і культурного рівня суспільства, створенні умов для навчання на протязі всього життя;

  • піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.

Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах:

  • по-перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

  • по-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники — соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти, пов’язані насамперед з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;

  • по-третє, розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв’язки з замовниками фахівця.

У 2001 році вступив у дію ”Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти”. Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти, названі:

  • демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

  • необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

  • забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

  • диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

  • введення механізму об’єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов.

В цьому контексті реформування вищої освіти України бажано проводити — з врахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації занять (ІSСО-88 (МСКЗ)), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ІSСED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ІSO 9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни-учасниці Болонського процесу.

Європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти.

Європейські країни прагнуть наздогнати заокеанських партнерів, що потребує величезних зусиль, для того, щоб прискорити впровадження в розвиток нової технології. Варто покінчити з традиційним для Європи — що властиво як управлінським, так і робітничим кадрам — опором новому. Європейські країни повинні поставити в центрі соціально-економічної політики підвищення кваліфікації з метою опанування технології.

Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного [1]:

  • побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

  • посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;

  • досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

  • формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

  • підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;

• змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Стояти осторонь від цього процесу Україна не може. Освітянське суспільство України зацікавлене діяти зі всіх напрямків Болонського процесу.

Освіта вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу.

„Болонським процесом” в останні роки прийнято називати діяльність європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської декларації, прийнятої 19 червня 1999 року, полягає в тому, що країни-учасниці зобов’язалися до 2010 року привести свої освітні системи у відповідність певному єдиному стандарту.

Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонської декларації формулюються наступним чином: ”«Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”.

Болонський процес — один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу — глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄЄ. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї.

Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.

Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.

Ключова позиція реформування: Болонські вимоги — це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.

Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні — потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.

Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого — вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.

Перший напрям — це розширення доступу до вищої освіти, другий — якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій — це інтеграційні процеси.

Визначальними тенденціями розвитку світової освітньої системи стають поглиблення її фундаменталізації, посилення гуманістичної спрямованості, духовної та загальнокультурної складової освіти, формування у студентів системного підходу до аналізу складних технічних і соціальних ситуацій, стратегічного мислення, виховання соціальної та професіональної мобільності. Необхідність підтримання високої конкурентоспроможності на динамічному ринку праці вимагає також прищеплення прагнення і навичок до самонавчання, самовиховання і самовдосконалення протягом всього активного трудового життя.

В Україні розглянуті тенденції і особливості розвитку істотно ускладнюються ще й тим, що вони відбуваються на тлі процесів глибокої трансформації не тільки суспільно-політичного устрою та соціально-економічного укладу, а й суспільної психології, системи життєвих цінностей і орієнтирів, морально-етичної парадигми.

В Україні освіта визнана однією з найголовніших складових загальнолюдських цінностей. Вектор сучасної політики і стратегії держави спрямований на подальший розвиток національної системи освіти, адаптацію її до умов соціально-орієнтованої економіки, трансформацію та інтеграцію в європейське і світове співтовариства.

Сьогодні суспільство почало усвідомлювати принципово нову роль освіти у сучасному інформаційному світі, тому вона вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Сьогодні в України реалізується програма навчання протягом усього життя людини. Країни-учасниці Болонського процесу підкреслюють важливий внесок вищої освіти у впровадження довічного навчання в реальність. Вони приймають міри, щоб спрямувати національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати ВНЗ збільшити можливості навчатися незалежно від віку, включаючи визнання попередньої освіти. Вони підкреслюють, що такі дії повинні бути невід’ємною складовою діяльності вищої освіти.

Структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу. Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш повному задоволенню освітніх потреб громадян.

В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало. Це розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання профорієнтація, забезпечення більшої об'єктивності вступних випробувань.

Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об’єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.

Підвищення об’єктивності оцінювання знань через зовнішнє тестування полягає у застосуванні рейтингової системи.

З року в рік посилюється увага до переможців всеукраїнських і міжнародних олімпіад. Щоб не втрачати таких студентів для України необхідно супроводжувати їх у подальшому навчанні, можливо створювати їм умови для індивідуального навчання та опанування додатковими спеціальностями, підтримувати матеріально, сприяти їхньому стажуванню за кордоном і т. д. Указом Президента України з 17 лютого 2004 р. введено стипендію Президента для навчання талановитої молоді за кордоном.

Забезпечення якісного рівня вищої освіти є одним із головних завдань, невід’ємних від соціальної сфери. Якість освіти значною мірою регулюється Стандартами вищої освіти.

При розробці стандартів ураховуються процеси створення єдиного освітнього простору в Європі. Рекомендації щодо нормативних вимог визначаються згідно з Лісабонською конвенцією і Болонською декларацією.

Запровадження ступеневої системи вищої освіти й уведення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів „бакалавр” та „магістр” надає широкі можливості для задоволення освітніх потреб особи, забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та наукової підготовки фахівців, підвищення їх соціального захисту на ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство. Запровадження ступеневої вищої освіти в Україні значно розширило правові рамки фахівців, про що свідчить ратифікована Верховною Радою України конвенція „Про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні” (Лісабон, 1997 р.).

З метою незалежного забезпечення якісних показників освітньої діяльності законодавство України передбачає чіткий та прозорий механізм її регулювання, основними складовими якого є інституції ліцензування, атестації та акредитації. З цією метою в Україні створена відповідна державно-громадська інституція — Державна акредитаційна комісія (ДАК), яка забезпечує додержання вимог до вищої та професійно-технічної освіти шляхом встановлення відповідних нормативних показників до їх ліцензування та акредитації. До складу ДАК входять представники громадськості — найвідоміші вчені, ректори навчальних закладів та державні особи.

За умовою акредитації видається диплом про освіту державного зразка. Оцінювання здійснюється експертною комісією за кінцевими результатами навчання, тобто професійними ознаками випускників, вимоги до яких обумовлюються відповідними нормативними документами та стандартами освіти.

Держава здійснює контроль рівня якості освіти і фахової підготовки за допомогою показників якості вищої освіти, що набула особа в результаті реалізації вищим навчальним закладом освітньо-фахової програми підготовки за критеріями досягнення цілей вищої освіти.

Якість вищої освіти в контексті Болонського процесу є основою створення Європейського простору вищої освіти. Країни, які входять до цього простору, підтримують подальший розвиток гарантій якості на рівні навчальних закладів, національному та європейському рівнях. Вони наголошують на необхідності розвитку критеріїв та методологій для загального користування у сфері якості освіти.

Вони також підкреслюють, що, згідно з принципами автономії навчальних закладів, первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках.

На Європейському рівні, країни-учасниці Болонського процесу спільно з ENQA та у співпраці з ЕUA, EURASHE та ЕSІВ, планують розробити узгоджені стандарти, процедури та рекомендації з питань гарантії якості вищої освіти.

Країни-учасниці Болонського процесу підтримують участь ВНЗ та студентства у Болонському процесі і вважають, що лише активна участь всіх партнерів в процесі може забезпечити його довгостроковий успіх.

Усвідомлюючи, який внесок авторитетні ВНЗ можуть зробити в економічний та соціальний розвиток, країни-учасниці сходяться на тому, що університети повинні бути уповноважені приймати рішення щодо своєї внутрішньої організації та управління. Вони закликають ці навчальні заклади і в подальшому впроваджувати реформи в усі сфери свого життя.

Країни-учасниці відзначають конструктивну участь студентських спілок в Болонському процесі та підкреслюють необхідність залучення студентства до подальших дій. Студентство є повноправним партнером в управлінні вищою освітою. Країни-учасниці закликають університети та студентство до більш активної участі в управлінні вищою освітою.

Країни-учасниці Болонського процесу вважають за необхідне:

  • дивитись за межі системи двох циклів як мети сьогодення,

  • включити, враховуючи необхідність тісних зв’язків між ЕНЕА та ЕRА у Європі Знань, а також важливість досліджень як складової частини вищої освіти Європи, докторську ступінь як третій цикл Болонського процесу.

Вони підкреслюють важливість досліджень та міждисциплінарності в підвищенні якості вищої освіти, та підвищенні конкурентноздатності Європейської вищої освіти взагалі. Країни-учасниці закликають до збільшення мобільності на докторському та післядокторському рівнях, а також заохочують університети до зміцнення співробітництва у виконанні програм на здобуття докторського ступеня та у підготовці молодих науковців.

Країни-учасниці вважають, що університети мають надавати більше уваги дослідженням в технологічних, соціальних та культурних аспектах розвитку суспільства.

Приймаючи до уваги нові європейські освітні реалії, Міністерство освіти і науки України 24 квітня 2003 року прийняло рішення „Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації, яке передбачає:

  1. Наявність структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями.

  2. Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів.

  3. Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів, що передбачає відхід від традиційної схеми „навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс”.

  4. Введення граничного терміну навчання за програмою навчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування.

  5. Дозвіл Міністерства освіти і науки України на частковий відхід від галузевих стандартів вищої освіти (для напрямів і спеціальностей, для яких вони затверджені).

  6. Розроблення індивідуальних графіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

  7. Зарахування на навчання до вищого навчального закладу здійснюється тільки за напрямами підготовки.

  8. Наявність необхідного навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

  9. Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки.

  10. Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.

Запропонована МОНУ кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) є українською версією проекту єдиного Європейського простору вищої освіти, який має увібрати у себе не лише освітні досягнення Європи, а й найкращі освітні традиції та напрацювання української вищої школи.

Тема 4. Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти

Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти є основним завданням Болонського процесу. Визначальні властивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.

Основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): введення двоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб вчені ступені мали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

Країни-учасниці Болонського процесу домовилися в межах своєї компетенції та поважаючи відмінності у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів проводити політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З метою зміцнення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано у найближчому часі реалізувати конкретні заходи, що мають принести відчутні результати на окресленому шляху, такі як:

  • запровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);

  • затвердження загальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхом запровадження стандартизованого Додатку до диплома;

  • застосування Європейської Кредитної Трансферної Системи (далі — ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

  • зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

Учасники Болонського форуму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введення подібної системи бажане і в інших європейських країнах.

Двоетапна система вищої освіти запроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу — не менш трьох років.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра..

Кінцевим результатом другого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступінь магістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами, у складанні яких активну участь беруть студент та науковий керівник.

При здобутті вченого ступеня мають видаватися стандартизовані Додатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців.

Головними функціями Додатку до диплома є:

  1. гарантування його володарю визнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;

  2. зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чи професійного навчання;

  3. інформування щодо подробиць, які стосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно його професійного статусу.

Практика показує, що далеко не всі форми дипломів добре виконують це завдання. Причиною цього фахівці вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Термін диплом має тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи атестаційного плану (освітні кваліфікації).

Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни.

У контексті Міжнародній Стандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) „кваліфікація” визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов’язки у рамках певного виду діяльності. Вона має наступні два параметри:

  1. рівень кваліфікації, який визначається складністю і об’ємом завдань та обов’язків, що виконує робітник;

  2. кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною галуззю потрібних знань.

У сфері праці „кваліфікація” визначається як рівень підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:

• фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію;

  • незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий;

  • відмінність фахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннями параметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.

Отож, для визначення кваліфікації необхідно знати:

  • перелік параметрів (найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;

  • значення цих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти її від інших кваліфікацій, пов’язаних з цією професією.

Термін „кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонською декларацією використовується для позначення довільного посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певної освітньої програми в конкретній предметній області.

Таким чином у визначені кваліфікації мають місце розбіжності.

Маючи освітню кваліфікацію випускник вищого навчального закладу в Європі має право працевлаштовуватися в певній предметній області. Він самостійно влаштовується на ринку праці.

Для вищої освіти у контексті Болонського процесу найбільше значення має той факт, що в Україні у межах діяльнісного підходу специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більш наповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно до Закону України „Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певну первинну посаду.

„Професійна кваліфікація більш об’ємна, ніж „освітня” за рахунок „набору обов’язків”. Однак за рахунок цих же „обов’язків” має місце звуження об’єму та складності завдань певної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність об’єму та складності завдань обумовлюються „обов’язками”, а не визначеною глибиною вивчення предметної області.

Випускник вищого навчального закладу України, згідно із законом „Про вищу освіту” і наказом МОНУ № 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки. Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.

Для забезпечення якості вищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці.

Не зважаючи на розбіжності зазначені вище, Верховна Рада України 03.12.1999 року ратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції „Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні” і це створює необхідні передумови реалізації Україною Болонських принципів.

Серед проблем сучасної вищої школи в Україні виділяється питання співвідношення академічної освіти, що дає можливість зростання в академічному плані, і професійної освіти, що дає можливість швидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі Україна намагається зберегти прекрасну фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і професійну спрямованість. В теперішній час це призводить до проблеми формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, що необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (тобто для фундаменталізації освіти), з другого боку, страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не отримують повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримують визначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в „кваліфікації” у традиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше планового господарства.

Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього примусового „розподілу” настав час перейти до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці.

Вища школа готує випускника не до конкретного робочого місця, а до вільного пошуку роботи на ринку праці. В Україні дотепер існує надмірно дробова й еклектична система записів у документах про вищу освіту. Потенційний роботодавець повинен пізнавати в першу чергу запис, що відповідає номенклатурі професій (спеціальностей), які затребувані на ринку праці.

Європейська Комісія на засіданні Генеральної Дирекції з питань освіти і культури окреслила заходи, щоб в подальшому розвивати Болонський процес щодо спільного Європейського простору вищої освіти. Одним з напрямів було прийняття системи зрозумілих і порівнюваних вчених (академічних) ступенів. Це перш за все широкомасштабне запровадження Додатку до диплома, що значно спростить процедуру визнання кваліфікацій в європейському регіоні.

В Україні в теперішній час розробляється Додаток до диплома у відповідності до Закону України „Про вищу освіту” (стаття 9).

Додаток до диплома дотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією, радою Європи та UNESCO/CEPES, з урахуванням специфіки національної системи вищої освіти.

Додаток до диплома про вищу освіту (далі Додаток) є документом про освіту, що видається власнику диплома з метою надання додаткової розширеної інформації про вищий навчальний заклад, який надає кваліфікацію, про рівень кваліфікації, про зміст і обсяг освіти, особливості навчання і форми підсумкового контролю та його академічні і професійні права тощо.

Додаток, як невід’ємна складова документа про вищу освіту є дійсним лише з Дипломом про вищу освіту, серія і номер яких співпадають.

Додаток заповнюється вищим навчальним закладом на підставі зведеної відомості, що подається державній екзаменаційній (кваліфікаційній) комісії, а також результатів державної атестації. Відповідальність за достовірність, поданої в Додатку, інформації несе керівник вищого навчального закладу.

Заповнення Додатку здійснюється згідно змісту та форми, які наведені нижче. Додаток до диплома має вісім розділів, основне призначення яких надати вичерпні незалежні дані щодо власника диплома і академічного та професійного визнання отриманої у вищому навчальному закладі кваліфікації. Додаток містить опис характеру, рівня, контексту, змісту та статусу освіти, яку власник здобув та успішно завершив.

Інформація має бути наведена зі всіх восьми розділів Додатка. Якщо у якомусь розділі інформація не наведена, повинна бути вказана причина її відсутності.

Для ідентифікації кваліфікації випускника вищого навчального закладу Додаток вимагає достатньо розширеної інформації, щоб забезпечити „прозоре” та справедливе визнання академічних та професійних кваліфікацій.

У Берлінському комюніке міністрів вищої освіти зазначається, що ”Міністри беруть на себе відповідальність виробити загальну систему кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти”, а також, що ”Міністри заохочують країн-учасниць детально продумати систему сумісних та легко порівнюваних кваліфікацій для своїх систем вищої освіти”. Підкреслюючи важливість усіх елементів Болонського процесу для створення Європейського простору вищої освіти, та наголошуючи на необхідності інтенсифікації зусиль на рівні вищих навчальних закладів, а також на національному та європейському рівнях, Україна має гармонізувати законодавче поле вищої освіти з принципами та цілями Болонської декларації.

Інформація, яка стосується кваліфікації, має бути наведена у трьох розділах, а саме:

Витяг з Додатку до диплома, що визначає кваліфікацію випускника

2. ІНФОРМАЦІЯ, ЯКА ІДЕНТИФІКУЄ КВАЛІФІКАЦІЮ

Назва кваліфікації (повна, скорочена):

< >

Назва документу, який підтверджує права власника:

<диплом>

Основна предметна область навчання для здобуття кваліфікації:

< >

3. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО РІВНЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

Рівень кваліфікації:

< >

Офіційний термін програми:

<років, тижнів, кредитів ECTS>

5. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ФУНКЦІЙ КВАЛІФІКАЦІЇ

Доступ до подальшого навчання:

<академічна спрямованість>

Професійний статус:

<професійна спрямованість>

У Берлінському комюніке міністрів вищої освіти зазначається, що ”Міністри ставлять за мету, щоб кожний студент, який закінчить університет після 2005 року, автоматично і безкоштовно отримував Додаток до диплому. Додаток повинен видаватися широко розповсюдженою європейською мовою”.

Важливе значення в структурі Додатка до диплома, що дотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES, відведено інформації, яка стосується змісту навчання. Цей розділ потребує надання деталізованої інформації відносно програми навчання та системи оцінювання навчальних досягнень. При цьому має використовуватися кредитно-модульна система організації навчального процесу, а досягнення мають оцінюватися з використанням об’єктивних методів педагогічного контролю, зокрема, тестування.

4. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ЗМІСТУ ТА ДОСЯГНУТИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Форма навчання:

< >

Вимоги програми:

<стислий зміст програми>

Деталізація програм навчання:

<перелік навчальних дисциплін із зазначенням кредитів, оцінок>

Система оцінювання, порадник з розподілу по класах

<інформація відносно процедури атестації, національна шкала і шкала ECTS>

Узагальнена оцінка:

< >

Деталізація програми навчання у Додатку до диплома, яка була запропонована у Вестмінстерському (Westminster) університеті, наведена нижче.

Нова модель, що ілюструє деталізацію інформації

в Додатку до диплома (приклад)

Код модуля

Назва модуля

Кредити

Сесії

Тестування

Термін

Статус семестру

Спроба

Оцінка

(% вірних відповідей)

3BCH267

Biochemical

technigues

15.0

2004/2

Прохідний

1

70

Такий Додаток до диплома має на меті:

  • пояснити характер навчальної програми і заключного диплома так, щоб істотно спростити його розуміння і порівняння з програмами і дипломами закордонних зразків;

  • пояснити набуту власником документа кваліфікацію;

  • надати чітку і зрозумілу інформацію потенційним роботодавцям.

Додаток до диплома засвідчує успішне виконання освітньої програми певної спрямованості, відповідно до Міжнародної Стандартної Класифікації Освіти (МСКО-96), й дає право:

• на продовження освіти (академічна спрямованість) по просунутих науково-дослідницьких програмах;

• на виконання орієнтованої на практику певної роботи/заняття (професійна спрямованість), для отримання якої слід довести у перевірках чи тестах наявність відповідності високим вимогам щодо рівня професійної компетентності.

Широкомасштабне запровадження Додатку до диплома в Україні значною мірою має спростити процедуру визнання освітніх кваліфікацій в європейському регіоні.

Однак, система введення уніфікованого Додатка до диплома в Україні потребує виконання, зокрема, положень наказу Міністерства освіти і науки України від 31 липня 1998 року № 285 “Про порядок розробки складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою” при розробці Стандартів вищої освіти у частині:

1) формування змістових модулів;

2) розробки засобів діагностики.

Таким чином, в рамках реалізації Болонського процесу в Україні має впроваджуватися ступенева освіта і кредитно-модульна система організації навчального процесу.

Є також і спірні питання щодо зіставлення і визнання дипломів. Європейська спільнота й ті ж Болонська декларація і Лісабонська конвенція передбачають, що за якість освіти відповідає держава. Держава є гарантом освіти. А нині в Україні з’являються дипломи післядипломної освіти, в яких присвоєно певну кваліфікацію і виникають питання щодо зіставлення цих документів із дипломами академій та інститутів класичного зразка.

Сьогодні є багато проблем щодо узгодження стандартів освіти і співвідношення курсів, головним у яких було оголошено набуті навички, а не зміст, і певні стандарти, наприклад, загальноєвропейські, щодо підготовки магістрів. Оскільки відкритий освітянський простір серед іншого передбачає можливість після здобуття бакалаврської освіти в одній країні продовження навчання за магістерською програмою в університеті іншої.

Змістовий модуль 2. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу

Тема 5. Європейська кредитно-трансферна

система накопичення —ECTS

Визнання освіти і дипломів є передумовою для створення відкритої європейської зони освіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть пересуватися без перешкод. Тому Європейська система перезарахування кредитів (ECTS) була розроблена в експериментальному проекті, організованому в рамках програми “Іразмес” як засіб покращання визнання освіти для навчання за кордоном. Зовнішнє оцінювання ECTS продемонструвало потенціал системи і Європейська комісія вирішила включити ECTS у свою програму “Сократе” зокрема у розділ 1 про вищу освіту (“Іразмес”). ECTS зараз рухається від своєї обмеженої вузької експериментальної стадії до ширшого використання як елемента європейського масштабу у вищій освіті.

ECTS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання — кредити і оцінки — а також забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти.

Система ECTS базується на трьох ключових елементах: інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємної угоди (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту і переліку оцінок дисциплін. Більш за все ECTS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід’ємною частиною освітнього досвіду.

За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Кодекс хорошої практики, що називається ECTS, забезпечує тих дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти визнанню освіти.

Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення програми обміну студентами в рамках програм “Сократе” чи “Іразмес”. Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (включаючи іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання у місцевому університеті (включаючи іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися.

Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.

ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:

1. Кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається розділам курсу, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення курсу (див. частину “Кредити ECTS”);

2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу (див. частину “Інформаційний пакет”);

3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного закладу до іншого (див. частину “Перелік оцінок дисциплін”);

4. Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів (home and host institutions), так і для студентів (див. частину “Форми заяв для студентів/навчальний контракт”).

Хороше спілкування і гнучкість також необхідні, щоб сприяти визнанню навчання, завершеного чи пройденого за кордоном. У цьому координатори ECTS повинні відіграти важливу роль, оскільки їхніми основними завданнями є займатися навчальними і адміністративними аспектами ECTS (див. частину “Координатори ECTS”).

Повний діапазон розділів курсу факультету/закладу, який користується ECTS, повинен, у принципі, бути доступним для студентів, які навчаються за програмою обміну, включаючи розділи курсів, що читаються на рівні докторантури. Студентам слід давати можливість проходити звичайні розділи курсу — а ті, що спеціально для них розроблялися — і не слід позбавляти можливості дотримуватися вимог для одержання ступеня чи диплому закордонного закладу.

ECTS також дає можливість для подальшого навчання за кордоном. З ECTS студент не обов’язково повернеться назад до місцевого закладу після періоду навчання за кордоном; він/вона може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонному закладі - можливо, щоб здобути ступінь - чи навіть перейти до третього закладу. До компетенції закладів належить вирішувати прийнятне це чи ні, і які умови студент повинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінок дисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальних здобутків студентів, яка допоможе закладам приймати ці рішення. ECTS може мати успіх лише за умов добровільної участі, прозорості, гнучкості і клімату взаємної довіри і упевненості. Штат працівників потрібно інформувати і готувати до застосування норм і механізмів ECTS.

Основними вимогами є:

  • Призначення координатора ECTS від навчального закладу.

  • Призначення координаторів ECTS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіх факультетах, що мають намір користуватися ECTS.

  • Призначення кредитів ECTS для блоків курсу.

  • Випуск інформаційного пакета щодо усіх навчальних предметів/дисциплін, у яких ECTS буде використовуватись/ використовується, рідною мовою та однією з поширених мов країн ЄС.

  • Використання форм заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.

Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичні заняття, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота — в бібліотеці чи вдома — і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити ECTS — це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.

Кредити ECTS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном.

Два приклади:

1. Студент, чий вибір блоків курсу веде до навчальної програми, що становить 120 кредитів ECTS на навчальний рік, був би змушений працювати удвічі більше, ніж звичайний студент закордонного навчального закладу.

2. Студент, чия програма навчання становить 30 кредитів ECTS за весь навчальний рік, взяв би на себе набагато менше роботи, ніж середній місцевий студент і навчався б, по суті, без відриву від виробництва.

Кредити ECTS потрібно розподіляти за принципом “від найбільшого до найменшого”. За відправну точку слід брати повну структуру програми і звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти у навчальному році, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання. Розподіл кредитів для індивідуальних блоків курсу на основі принципу “від найменшого до найбільшого” є дуже складним і може збільшити кількість кредитів до 60 на рік, роблячи, таким чином, перезарахування кредитів дуже важким.

Слід уникати використання дробових чисел у рейтингах кредитів (наприклад, 1, 82 кредитів) або, принаймні, обмежувати до використання половинок кредитів. Хоча з математичної точки зору це, можливо, і правильно, така точність може створити проблеми, оскільки навряд чи більшість навчальних закладів вважатимуть за необхідне визначати кредити з такою точністю.

Процес призначення кредиту ECTS спонукає заклади широко охарактеризувати структури своїх навчальних програм, але не вимагає ніяких змін для тих структур. За певних обставин призначення кредиту ECTS може бути простою математичною чи механічною дією, за інших воно спочатку може викликати потребу у важливих переговорах на рівні факультету чи закладу.

У модульних програмах, де всі розділи курсу є рівно важливими, або де діє система кредитів, що базується на навчальному навантаженні студента, все, чого вимагається – це коефіцієнт конверсії. Наприклад, норвезька ступенева система є модульною і кредитною, що базується на 20 кредитах на навчальний рік. Щоб конвертувати норвезькі кредити у кредити ECTS, треба просто помножити числову величину норвезького кредиту на коефіцієнт 3, щоб одержати еквівалент оцінки кредиту ECTS.

Для інших систем кредитів, що базується виключно на годинах аудиторної роботи, застосування коефіцієнта конверсії може ще бути доречним, за умови врахування усіх інших вищеназваних елементів навчального навантаження.

Часом існує нерівноцінний розподіл навчального навантаження між семестрами в межах одного навчального року, але це не повинно становити основну проблему, за умови, що навчальний рік становить 60 кредитів. Якщо таке має місце, запис про це в інформаційному пакеті допоможе уникнути несподіванок студентам, які розробляють програму навчання за кордоном, куди входять розділи курсу, що викладаються протягом різних років навчання.

Концепція ECTS повинна забезпечувати гнучкість, і це стосується розподілу кредитів. До компетенції закладів належить демонстрація цілісного підходу до розподілу кредитів між схожими програмами навчання.

Кредити ECTS слід призначати всім наявним розділам курсу — обов’язковим або факультативним. Кредити слід також виділяти на дипломний проект, кваліфікаційну роботу і виробничу практику, де ці ”розділи” є офіційною частиною програми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені, поки триває процес оцінювання успішності.

Зв’язок між кредитами ECTS і рівнем чи складністю розділу курсу

Немає жодного зв’язку між цими двома поняттями. Рівень розділу курсу не може визначатися кредитами ECTS. У ECTS рівень розділу курсу описується в інформаційному пакеті закладу що запрошує. Там ви знайдете інформацію про цілі й завдання курсу, необхідні знання, якими повинен володіти студент, методи, що застосовуються у процесі викладання та навчання, форму оцінювання і опис змісту курсу. Ці елементи доповнюються, де необхідно, особистими контактами між викладачами. Все це допомагає студентові і координаторові від закладу, що відправляє, оцінити придатність конкретного розділу курсу до перезарахування, і рівня, на якому це буде визнаватися програмою місцевого закладу. До повної компетенції викладачів відноситься оцінювання навчального навантаження, а таким чином і розподілу кредитів. Однак курс вищого рівня не повинен містити в собі більше кредитів ECTS, ніж той, що є на нижчому рівні, лише через його рівень.

Зв’язок між кредитами ECTS й кількістю аудиторних годин

У найпростішому випадку, — так, існує, але пам’ятайте, що кредити ECTS не базуються на самих аудиторних годинах, а на загальному навчальному навантаженні, яке генерує аудиторні години. Коли один рік курсу у закладі повністю складається з традиційних лекцій, консультацій та іспитів, цілком імовірно, що аудиторні години безпосередньо пов’язані із навчальним навантаженням студента і, отже, з кредитами ECTS для кожного розділу курсу. Сама природа стосунків може змінюватися у ході курсу; це буде очевидним, якщо наступні роки курсу матимуть різну кількість аудиторних годин, хоча кожен рік має становити 60 кредитів ECTS. Сусідні навчальні заклади, які навчають студентів з різними здібностями, можуть вибирати різні методи навчання, наприклад: один заклад може викладати 5-кредитний блок курсу, а саме: 24 години на лекції, 6 годин на консультацій і 60 годин на самостійну роботу перед перевіркою й екзаменами, тоді як інший заклад може викладати той самий 5-кредитний блок курсу за 24 лекційні години, 36 годин консультацій і 30 годин самостійної роботи. Обидва заклади у цьому прикладі досягають порівнюваних результатів з таким самим навчальним навантаженням і призначають таку саму кількість кредитів ECTS, навіть незважаючи на те, що кількість аудиторних годин дуже відрізняється.

”Складніше, коли курс включає в себе великі блоки аудиторного часу, присвяченого контрольованій лабораторній роботі чи заняттям з проектування. Зрозуміло, що обсяг роботи, виконаний за одну з цих аудиторних годин, не є таким самим, як протягом однієї традиційної лекційної години, і було б неправильно переводити це у кредити ECTS, так ніби робота є однаковою. Лабораторну годину слід оцінювати між чвертю і половиною лекційної години, залежно від прийнятої практики у закладі. Коли робота над дипломною роботою, значною мірою, не контролюється, найлегше розглянути питання про те, яку частину року потрібно використати, щоб завершити проект на базі денної форми навчання, тобто мислити “тижнями”, а не “годинами”.

Часом один і той самий розділ курсу є спільним для студентів, які проходять різні ступеневі програми, але загальний розрахунок навчального навантаження пропонує різні рейтинги кредиту, залежно від ступеневої програми. Факультети, що є новачками у розподіленні кредитів, могли б встановити різні рейтинги кредиту як тимчасове рішення, але стосовно більш тривалого терміну, навчальні заклади напевно віддадуть перевагу, чи справді наполягають на одному рейтингу кредиту для одного розділу курсу.

Факультативні розділи повинні розподіляти кредити за тими самими лініями, що й для основного чи обов’язкового розділу курсу, тобто на базі тієї частини навчального навантаження, яке воно становить відносно загального навчального навантаження для одного року навчання. Той розділ курсу, що є факультативним в одному закладі, може цілком бути основним або обов’язковим в іншому. У деяких закладах факультативні розділи не включаються в офіційну програму навчання, але можуть вивчатися додатково. Кредити ECTS у цьому випадку слід призначати для факультативних розділів згідно з навчальним навантаженням, яке вони б становили, якби були включені у дану програму.

Що потрібно робити, коли офіційна тривалість навчання є меншою, ніж середній час використаний студентами для його завершення?

У деяких системах вищої освіти середня тривалість часу, використаного студентами для завершення їхнього навчання, є більшою, ніж офіційна тривалість періоду навчання. Кредити ECTS завжди слід розподіляти для офіційної тривалості навчання за програмою з отриманням кваліфікаційного ступеня (ступеневою програмою), а не для середнього терміну, за який місцеві студенти могли б завершити навчання за цією програмою.

Це може створити проблеми для приїжджих студентів, оскільки їхня 60-кредитна програма навчання може розумітися ними як така, що вимагає від них значно більшого обсягу роботи, ніж це вимагається від середнього місцевого (home) студента.

Також у деяких закладах студентам дозволяють розділити іспити між різними екзамена­ційними періодами чи навіть відстрочити їх доти, поки вони відчуватимуть, що можуть здати їх з найбільшим успіхом. Приїжджі студенти, як правило, не володіють цією гнучкістю, оскільки вони повинні досягнути результатів для того, щоб розпочати заняття з початку навчального року у своєму рідному закладі. Там, де будь-яка з цих ситуацій могла б поставити приїжджих студентів у гірші умови в плані успішності порівняно з місцевими студентами і створити труднощі в одержанні 60 кредитів, точку зору з цього приводу слід чітко пояснити в інформаційному пакеті, щоб студент і координатори могли розробити програму, яка є реалістичною з перспективи навчального навантаження, але не ставитиме у невигідне становище на іспитах студента, який навчається за програмою обміну.

Кредити ECTS призначаються для розділів курсу, але присвоюються лише студентам, які успішно завершили курс, задовольняючи всі необхідні вимоги стосовно оцінювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитів ECTS просто за відвідування занять чи проведення часу за кордоном - вони повинні задовольнити всі вимоги щодо оцінювання, визначені у закордонному закладі, щоб продемонструвати, що вони виконали заявлені навчальні завдання для даного розділу курсу. Процедура оцінювання може проводитися у різноманітних формах: письмові чи усні екзамени, курсова робота, поєднання цих двох чи інших засобів таких, як презентації на семінарах, інформацію про які слід включити в інформаційний пакет.

Деякі програми з одержання кваліфікаційного ступеня складаються з інтегрованих навчальних моделей, розтягнених на більше ніж один навчальний рік, впродовж якого студенти повинні завершити всі елементи перш ніж їм дозволять складати екзамени в кінці курсу. Така система може створити проблеми для приїжджих студентів, які проводять або один семестр, або рік у закордонному закладі. Вони зможуть пройти лише частину розділу курсу, і не зможуть бути ані оціненими з нього, ані отримати кредити ECTS від закордонного закладу, оскільки вони не завершили курсу.

Практичне рішення:

У такому випадку заклади, якщо вони бажають користуватися ECTS, можуть вирішити переробити свої ступеневі програми так, щоб вони стали більш доступними для приїжджого студента. Якщо вони зберігатимуть статус кво, рекомендується деяка гнучкість з їхнього боку у розподілі кредитів ECTS для різних розділу курсу і організації проміжного оцінювання для приїжджих студентів.

Як заявлено раніше, повне визнання освіти передбачає не лише той факт, що період навчання за кордоном заміняє порівняльний період навчання вдома, але також, що закордонні екзамени (чи інша форма оцінювання) заміняє екзамен у місцевому закладі. Досвід програми “Іразмус” і ECTS показує, що більшість навчальних закладів має можливість гарантувати своїм студентам повне визнання навчання. Часом екзамени, що проводяться у місцевому закладі, охоплюють ширший діапазон предметів і не можуть бути замінені офіційно. У таких випадках місцевий заклад повинен дати гарантію студенту, що екзамени у закордонному закладі будуть якнайповніше взяті до уваги, наприклад через надання часткових пільг на складання екзаменів у місцевому закладі.

Для всіх розділів курсу результати навчання і методи оцінювання повинні бути описані в інформаційному пакеті. Або правила закордонного закладу переважатимуть, або у цих випадках може розглядатися питання про спільне оцінювання місцевим і закордонним закладами (і промисловістю).

Кредити надаються не лише за хороші оцінки - загальна кількість кредитів на один курс є фіксованою і однаковою для всіх студентів, які досягають успіху в цьому оцінюванні. Якість роботи студентів над програмою навчання визначається через виставлення оцінок (див. частину “Шкала оцінювання за ECTS”).

Перезарахування кредитів ECTS

Місцеві і закордонні заклади готують інформацію і обмінюються переліком оцінок дисциплін (див. частину “Перелік оцінок дисциплін”) для кожного студента, який бере участь у ECTS до і після навчання за кордоном. Копії цих переліків додаються до особистої справи студента. Місцевий навчальний заклад визнає загальну суму кредиту, одержаного його студентами у закладах-партнерах за кордоном, щоб кредити для пройденого блоку курсу замінили кредити, які у протилежному випадку були б отримані у їхньому місцевому закладі. Навчальний контракт дає студентові гарантію авансом, що кредити для затвердженої програми навчання будуть перезараховані (див частину “Форма заяви ECTS/Навчальний контракт”).

Діють дві моделі, що дають позитивний результат.

Деякі місцеві заклади дотримуються моделі курсу ”рік за роком” чи “семестр за семестром”. Тут навчальний контракт між закладом і студентом дозволить блок вибраних розділів курсу замінити роком чи семестром у місцевому закладі. Успішний студент після повернення одержить блок кредитів, який можна занести в офіційні документи студента і така інформація матиме для нього вагоміше значення, аніж перелік індивідуальних розділів курсу. Таким чином, дається повне визнання навчання.

Інші місцеві заклади визначають свою кваліфікацію з точки зору переліку розділів курсу, які необхідно засвоїти і здати протягом певної кількості років. У навчальні контракти будуть внесені списки розділів курсу чи групи розділів курсу, які відповідають розділам курсу у місцевому закладі і на які буде даватися офіційне визнання освіти. Розділи місцевого курсу могли б справді бути записаними у навчальному контракті поруч з розділами із закордонного курсу (host course). Після повернення успішному студентові присвоюється кредит, що стосується розділів курсу місцевого закладу. Загальну кількість кредитів, визнаних у такий спосіб, слід зіставити із загальною кількістю, присвоєних закордонним закладом. Таким чином, дається офіційне визнання освіти.

Ця друга модель є більш складною для використання, але перезарахування “розділ за розділом” потрібне для деяких державних систем і на особливі вимоги деяких професій. Там, де місцевий курс (home course) включає в себе факультативний матеріал як вимогу навчальної програми, перезарахування кредиту щодо цих компонентів може бути особливо простим. Справді, заклади можуть використовувати програму з обміну студентами з ECTS, щоб розширити діапазон можливих варіантів вибору, доступних для їхніх студентів.

Присвоєння кредиту є обов’язком закладу, що приймає (host institution), а студенти часом повертаються додому з меншими кредитами, ніж вони сподівалися. Якщо закордонний заклад надає таку можливість своїм студентам, то і приїжджий студент повинен теж мати на це право. Після закінчення питання студентської успішності належить до компетенції їхнього місцевого закладу і вирішується відповідно до його правил.

У випадку серйозної невдачі, студент може потребувати повторення навчання у вітчизняному закладі, продовжуючи курс студента. Кредит слід перенести для будь-яких розділів курсу, у якому студент досягнув успіху. У випадку часткової невдачі вітчизняний заклад може дозволити студенту пройти їхнє власне оцінювання і може потім присвоїти свій кредит. Правила закладу є дуже різноманітними щодо цього.

Координатори ECTS

Навчальні заклади, які користуватимуться ECTS, повинні призначити координатора ECTS від закладу і від кожного задіяного факультету, їхня роль полягатиме у тому, щоб займатися адміністративними й академічними аспектами ECTS і надавати консультації студентам.

Ця частина в загальних рисах описує роль, яку координатори ECTS відіграють у втіленні в життя процесу ECTS, хоча певний розподіл обов’язків між координаторами від закладу і факультету і може змінюватися від закладу до закладу. До компетенції закладу належить прийняття рішень стосовно розподілу завдань між координаторами ECTS та іншими колегами, які займаються міжнародними зв’язками.

Координатор ECTS від закладу

Важливість ролі координатора від закладу полягає в тому, щоб гарантувати виконання зобов’язань закладу перед нормами ECTS і механізмами реалізації.

До загальних обов’язків координатора належатиме сприяння поширенню ECTS як на рівні закладу, так і за його межами, наприклад в рамках міжнародних програм про співпрацю, сприяння практичному втіленню ECTS і надання підтримки координаторам від факультетів. Особливо у великих закладах важливо, щоб координатором від закладу була особа достатньо високого рангу, яка матиме міцні зв’язки як з навчальною, так і з адміністративною структурами закладу.

Більш конкретними завданнями буде інформувати студентів про ECTS і узгоджувати підготовку, виробництво і доставку партнерам пакетів інформації з координаторами від факультетів. Координатор від закладу також буде відповідальним за договірні заходи з Європейською комісією і з Державним органом присвоєння грантів.

Координатор ECTS від факультету

Координатор від факультету, звичайно, буде тією особою, яка підтримуватиме ділові зв’язки із студентами та викладацьким складом кафедри чи факультету і займатиметься, більшою мірою, практичними й навчальними аспектами реалізації ECTS.

Він більш детально інформуватиме студентів про ECTS, наприклад забезпечуватиме студентів інформаційними пакетами, що надійшли від закладів-партнерів, допомагатиме студентам заповнити форму заяви, пояснюватиме процедуру визнання освіти і оформлення документів (навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін) і т.д. Координатор від факультету спрямовуватиме студента на розробку програми навчання, поєднуючи навчальні вимоги з індивідуальними інтересами.

Зв’язок між місцевими і закордонними закладами офіційно здійснюється координаторами від факультетів, які обмінюються формами заяв і підписаними копіями, обговорюють програми навчання, готують перелік оцінок дисциплін для студентів, що від’їжджають на навчання, а також для тих, хто повертається після завершення навчання у їхньому закладі.

Координатори від факультетів інформуватимуть своїх колег про ECTS і її втілення з точки зору розподілення кредитів для всіх курсів кафедри/факультету. Він готуватиме ту частину інформаційного пакета, яка стосуватиметься їхньої кафедри/факультету.

Обидва координатори гарантуватимуть плавну інтеграцію приїжджих студентів на рівні їхніх закладів.

Вони також забезпечуватимуть, щоб студенти, які від’їжджають, досягли успіхів у закордонних закладах шляхом підтримання з ними постійного контакту.

Інформаційний пакет

Кожен заклад, що використовує ECTS, випускає інформаційні пакети як довідники для потенційних партнерів, студентів і викладацького складу закладів-партнерів, до своїх курсів, навчальних програм, навчального й адміністративного устрою. Призначення інформаційних пакетів у тому, щоб сприяти прозорості навчальної програми, допомагати викладачам орієнтувати студентів на вибір відповідних програм і планувати їхнє навчання за кордоном, забезпечувати практичною інформацією.

Інформаційні пакети можуть бути першим контактом, який має студент чи координатор з іншою установою, отже це повинні бути чіткі документи, які викладають те, що заклад пропонує у такий спосіб, щоб студенти, орієнтовані їхніми викладачами, могли реально оцінити, що із запропонованого підходить їм найкраще. Додаткова інформація може бути надана на пізнішій стадії, коли закордонний заклад прийме заяву.

Інформаційні пакети повинні систематично — кожного року — оновлюватися і бути легко доступними для користувачів, студентів і викладацького складу або у роздруку, або на дискеті. Встановлення електронного зв’язку між закладами-партнерами виявилося ефективним засобом розповсюдження інформаційних пакетів. Рекомендується, щоб кожен заклад випускав свою інформацію двома мовами: рідною та однією із мов країн Європейського Союзу і вчасно поширював її серед своїх партнерів, щоб дозволити студентам і їхнім викладачам зробити свій вибір і підготувати програму навчання за кордоном.

Із зростанням рівня участі в ECTS існує пропозиція про представлення інформаційних пакетів про ECTS в Інтернеті. Ця пропозиція є цілком логічною але, насправді, Інтернет-пакети зможуть лише замінити паперові копії, якщо викладацький склад і студенти закладів-партнерів мають регулярний доступ до Інтернету. Дана структура інформаційного пакету може легко бути представлена в Інтернеті. Очевидно, що інформаційний пакет, що стосується ECTS, чи то на папері, чи в Інтернеті, повинен представляти навчальні програми і розділи курсу, виражені в кредитах ECTS, і мусить уникати будь-якої можливості сплутування систем кредитів, якими користуються на рівні закладу чи держави, з системами кредитів ECTS.

Наступна інформація - це спроба розглянути більшість з цих питань, на які майбутні користувачі ECTS захочуть знайти відповіді в інформаційних пакетах. Буде зрозуміло, що деякі елементи мають особливо вирішальне значення для впровадження ECTS:

• детальний опис розділів курсу;

• подробиці екзаменаційних систем і схем виставлення оцінок;

• кредити.

Інші елементи є дуже корисними на практиці, і перелік змісту інформаційних пакетів пропонується нижче разом із деякими прикладами хорошої практики. До компетенції закладів відноситься організація своїх інформаційних пакетів; однак наступна структура рекомендується як така, що була перевірена і виявилася ефективною, закладами, що використовують ECTS.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПАКЕТ

ЗМІСТ

ВСТУП - ЩО ТАКЕ ECTS?

І - НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

A. Назва й адреса

Б. Академічний календар

B. Координатор від закладу

Г. Загальний опис закладу

Д. Процедура реєстрації

ІІ - ЗАГАЛЬНА ПРАКТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ

A. Формальності, прийняті у країні, що приймає студентів

Б. Як туди потрапити

B. Вартість проживання

Г. Забезпечення житлом

Д. Здоров’я і страхування

1. Медичне обслуговування

2. Студенти з особливими потребами

3. Страхування

Е. Умови для навчання

1. Бібліотеки

2. Умови для навчання

Є. Інша практична інформація

Ж. Позапрограмна діяльність і дозвілля

III- ФАКУЛЬТЕТ

А - Загальний опис

Інформація про факультет і характерні особливості, що є загальними для всіх курсів.

Б - Ступенева структура

1. Кваліфікація

2. Діаграма структури курсу

В - Індивідуальні розділи курсу

1. Ідентифікація

2. Опис

3. Рівень

4. Обов’язкові чи факультативні розділи курсу

5. Викладацький склад

6. Тривалість періоду (1-й семестр, 2-й семестр і т.д.)

7. Методика викладання та методи навчання

8. Оцінювання

9. Мова

10. Розподіл кредитів ECTS

IV-СЛОВНИК

V - ПРИКЛАДИ ХОРОШОЇ ПРАКТИКИ

Рекомендації до складання

ВСТУП - ЩО ТАКЕ ECTS?

Вступ дає стислий опис ECTS значною мірою, щоб надати корисну інформацію студентам, які читають інформаційний пакет.

І - НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

А - Назва й адреса

Повна назва й адреса, включаючи номери телефону і телефаксу (з кодом країни, області й міста) і електронну скриньку. Карта міста чи центру міста, або університетського містечка може дати хороше загальне уявлення про місце розташування навчального закладу та інших приміщень, що входять до його складу.

Б - Академічний календар

Часові межі навчального року, програми курсу (рік, семестри, триместри), основних періодів екзаменаційних сесій і канікул.

В - Координатор ECTS від навчального закладу

Вичерпна інформація для встановлення ділових зв’язків, включаючи повне ім’я, адресу, номери телефону і телефаксу, скриньку електронної пошти як координатора, так і тих, хто його заміняє у випадку його відсутності. Слід вказати години, коли можна зв’язатися з координатором особисто.

Г - Загальний опис навчального закладу

Стисла історія закладу доповнюється описом його величини (зарахування, кількісний склад викладацького штату), статусу (державний чи приватний, у складі університету чи не у складі), організації і структури.

Д - Процедура реєстрації

Інформація під цим заголовком є важливою для визначення можливостей програми навчання за кордоном. Вона повинна включати (де підходить):

1) останній термін подачі заяв;

2) строки і останній терміни для реєстрації і подачі заповнених документів;

3) подробиці, що стосуються будь-якої підготовчої програми чи вступного курсу;

4) лінгвістичні вимоги, включаючи рівень майстерності, який рекомендується чи вимагається, будь-які завірені посвідчення про набуті навички і проходження курсів мовної підготовки чи здачу тестів на перевірку майстерності і т.д.;

5) інформація стосовно фінансових витрат, що будуть вимагатися від студентів.

II. ЗАГАЛЬНА ПРАКТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ

А - Формальності, прийняті у країні, що приймає

Детальна інформація стосовно того, чого слід очікувати будь-якому приїжджому дорослому до країни закордонного закладу. Студентам слід мати точну інформацію, що стосується формальностей, яких необхідно дотримуватися, щоб одержати дозвіл на поселення чи працю (де необхідно), і зареєструватися у відповідних державних, регіональних чи місцевих органах.

Інформаційний пакет міг би також надати перелік основних практичних питань, над якими студенту слід подумати перед від’їздом за кордон.

Б – Як туди дістатися

Крім надання офіційної поштової адреси, номерів телефону і телефаксу, скриньки електронної пошти закладу, студентам слід точно знати, куди, коли і кому вони повинні повідомити про свій приїзд.

В – Вартість проживання

Слід надати інформацію про показник середньої вартості у місці навчання за кордоном. Де є можливість, слід включати приклади імовірних рівнів видатків за основними статтями, які слід передбачити у бюджеті студентів, які перебувають за кордоном, на кілька місяців, а також інформацію про будь-які інші особливі зручності, доступні для студентів (ресторани, кафе і т.д.).

Г – Забезпечення житлом

Ця частина повинна надати детальну інформацію про осіб, з якими можна встановити контакт, місце і час, в межах закордонного вищого навчального закладу чи іншого місця, де іноземні студенти можуть одержати пораду і допомогу у пошуках житла.

Формальності, яких студентам, можливо, доведеться дотримуватися, повинні бути чітко перераховані за пунктами. Слід чітко встановити кінцеві терміни і правила реєстрації. Де треба, слід вказати про наявність житла для студентів з особливими потребами, включаючи фізично неповноправних чи тих, яких супроводжують партнери чи діти. Студентів слід інформувати про порівняльні ціни на різні типи житла і пов’язані з ними витрати і формальності.

Д – Здоров’я і страхування

  1. Медичне обслуговування

Майбутнім студентам слід одержати інформацію про умови, за яких вони можуть користуватися медичним страхуванням і послугами лікарні.

  1. Студенти із особливими потребами

Повна назва і адреса, номери телефону і телефаксу, скринька електронної пошти служби, куди можуть звернутися студенти з особливими потребами.

  1. Страхування

Студентам слід надати інформацію про те, як одержати страховку за підтримки системи соціального забезпечення зарубіжної країни, і про альтернативи, які можуть бути доступними, для страхування здоров’я, життя від інших факторів ризику там, де державне забезпечення виявляється неадекватним.

Е – Умови для навчання

  1. Бібліотеки

Інформацію стосовно величини, можливостей і місцезнаходження бібліотеки і пов’язаних служб у закладі слід розмістити у цій частині, так само, як про всі виплати, пов’язані з їхнім користуванням. Години роботи і періоди, умови тимчасового користування книгами і т.д., повинні встановлюватися особливо чітко.

  1. Умови навчання

Умови, наприклад лабораторії, комп’ютери, приміщення лікарні для студентів-медиків і т.д., будуть описані у частині, присвяченій факультету.

Є – Інша практична інформація

Практична інформація про банки, громадський транспорт і т.д.

Ж – Позапрограмна діяльність і дозвілля

Коротке посилання на студентський союз чи інші асоціації ( пункти для контрактів, формальності і умови членства), спортивної і культурної діяльності, доступної для студентів, може бути включена під цим заголовком. Додаткова інформація про види дозвілля може надаватися окремо.

ІІІ – ФАКУЛЬТЕТ

А – Загальний опис факультету

1. Координатор ECTS від факультету: Вичерпна контактна інформація, що включає повне ім’я, адресу (номер поштової скриньки, де необхідно), номери телефону і телефаксу, а також електронну адресу як координатора, так і тих, хто його заміняє у разі його відсутності. Слід вказати години, коли координатор буде на місці і з ним можна буде зв’язатися.

2. Стислий опис структури й організації факультету, включаючи кількість штатних працівників і студентів, а також основні напрямки науково-дослідної роботи.

3. Стислий опис умов для навчання (бібліотека, лабораторія, майстерня чи інші приміщення, їх обладнання і т.д.).

4. Перелік запропонованих програм з присвоєнням ступенів і тривалості навчання за кожною з них.

5. Опис методів викладання і навчання, що використовуються і способів оцінювання студентів, включаючи, наприклад, письмові і усні екзамени, результати виконання практичних, лабораторних завдань чи галузевої практики, успішне завершення виробничої практики чи написання кваліфікаційної роботи на задовільному рівні. Якщо кожен розділ курсу оцінюватиметься по-різному, з подробицями можна буде познайомитися у розділі ІІ “Індивідуальні розділи курси ”, що подається нижче (під п. В).

6. Місцева шкала виставлення оцінок: кожен вищий навчальний заклад користується певною системою виставлення оцінок. У Європі існує багато різних систем. Інформація повинна стосуватися системи, яку використовує заклад, якщо необхідно для одного розділу курсу, для того, щоб сприяти перетворенню оцінок на рейтинг за шкалою оцінок ECTS (для одержання детальнішої інформації, див частину “Шкала оцінок за ECTS”).

Б – Структура ступеня

Ця частина – це доповнення до інформації, що подається вище, і вона повинна містити таке:

  1. Кваліфікація

Опис і структура офіційних ступеневих програм, запропонованих факультетом (не потрібно розробляти ніякого спеціального розділу курсу лише для того, щоб досягнути цілей ECTS). Інформація про те, як студенти могли б виконати вимоги, необхідні для одержання ступеня/кваліфікації.

  1. Діаграма структури курсу

Корисною практикою є складання діаграм чи таблиць, що показують структуру ступеневих програм, із зазначенням числа кредитів ECTS, призначених для кожного розділу курсу.

В – Індивідуальні розділи курсу

У принципі всі розділи курсу повинні бути включені в інформаційний пакет.

Розділи курсу визначаються факультетом, і їх можна групувати у великі модулі чи навчальні блоки у рамках глобальної структури курсу.

У випадках, де наявність розділів курсу може залежати від мінімальної кількості студентів, яких приймають, цей мінімум повинен бути чітко визначеним.

Хоча самі наукові дослідження вилучені з ECTS, студенти можуть братися за роботу над науково-дослідними проектами, що є необхідними для одержання ступеня (наприклад, ступеня магістра у Сполученому Королівстві). Відповідно до цього проекти такого роду слід добре визначати в інформаційному пакеті, разом із виділеними кредитами, процедурою оцінювання і описаними методами (див. вище).

Опис індивідуальних розділів курсу є найважливішою частиною інформаційного пакета. Його підготовка вимагає особливої уваги, і він повинен містити таку інформацію:

1. Ідентифікація

Назва розділу курсу і його код (якщо є ).

2. Опис

Чіткий опис змісту кожного розділу. Незважаючи на стислість, інформація повинна бути достатньо детальною, щоб потенційні партнери могли зрозуміти теми, що пропонуються.

3. Рівень

Рівень розділу може визначатися через посилання на:

  1. Попередні умови: показник попередніх знань, якими, як передбачається, має володіти студент на початку вивчення розділу курсу, включаючи довідник про книги та інші навчальні матеріали з курсу, з якими студенти могли б заздалегідь консультуватися з користю для себе, попередні курси.

  2. Цілі та завдання: опис результатів навчання, що передбачаються з кожного розділу курсу з точки зору досягнення його цілей і виконання завдань.

  3. Бібліографію: будь-які книги чи інші навчальні матеріали, що будуть необхідними в ході вивчення певного розділу курсу.

4. Обов’язкові чи факультативні розділи курсу

Інформаційний пакет має задекларувати обов’язкове вивчення певного розділу курсу, оскільки всі студенти повинні успішно пройти розділ, якщо вони прагнуть отримати дану кваліфікацію/ступінь у цьому закладі, або якщо цей розділ належить до розряду факультативних, вимагає пройти обмежену кількість таких курсів.

5. Викладацький склад

Слід подавати повні імена викладачів, які залучені до викладання кожного розділу курсу.

6. Тривалість

У загальну кількість часу, що офіційно вимагається для завершення вивчення певного розділу курсу, слід включити кількість годин, відведених на нього кожного тижня і триместру, кожного семестру і повного курсу, за які він офіційно вивчається, з можливим посиланням на будь-яку діаграму у п. Б – 2 вище. Там, де теми з різних розділів вивчаються паралельно, якщо можливо, слід визначити відсоток часу, який витрачається за один день для вивчення однієї теми.

7. Методика викладання та методи навчання

Надаватиметься детальна інформація стосовно методик викладання та методів навчання, годин, виділених на один тиждень і кількості тижнів, відведених на:

А) лекції;

Б) консультації (слід визначати час для консультації чи створити особливі умови для індивідуального консультування);

В) групові семінари чи практичні заняття;

Г) лабораторна робота;

Д) дипломний проект чи галузева практика;

Е) інші виді практичної діяльності;

Є) методики дистанційного викладання (де підходить);

Ж) інші методи.

8. Оцінювання

Характер, тривалість, вибір часу і повторюваності форм оцінювання, що є характерним для цього розділу курсу, слід уважно перелічити і описати. Необхідно встановити періоди для екзаменаційних сесій, якщо вони не збігаються із стандартними періодами екзаменаційних сесій цього закладу або відрізняються від них.

Процедури і формальності, пов’язані з екзаменаційними сесіями, слід конкретизувати, наприклад, вказати крайній термін для реєстрації.

У деяких закладах для студентів, що приїхали вчитися за програмою обміну студентами, передбачаються особливі пільги, наприклад, їм дозволяють здавати екзамени мовами, що не є офіційними у закордонних закладах, користуватися словниками на екзаменах чи збільшують ліміт часу для завершення написання екзаменаційних робіт, і т.д. Слід надавати перелік відповідних пільг.

Необхідно надати схожу інформацію щодо процедур і пільг студентів, які бажають перездати екзамени, включаючи також дату (часто поза рамками семестру/триместру), коли вони зможуть це зробити.

Звичні шляхи оцінювати роботи студентів:

  1. письмовий чи усний екзамен;

  2. есе;

  3. дисертації – мова, якою мають подавати дисертації, повинна узгоджуватися між місцевим і закордонними закладами перед відправкою студентів. Кількість кредитів повинна чітко встановлюватися;

  4. кваліфікаційні роботи – мова, якою мають готуватися кваліфікаційні роботи і спосіб, у який вони будуть оцінюватися, узгоджуватися між місцевим і закордонним закладами, перш ніж студенти будуть відправлені. Кваліфікаційні роботи мають бути написані згідно з навчальною практикою закордонного закладу, і будь-які курси, що можуть бути пов’язані з їхньою підготовкою, слід ідентифікувати і пояснити, дотримуючись рекомендації цього довідника. Необхідно конкретизувати цілі навчання й те, яких результатів очікують, а також чітко встановити кількість кредитів. Студентам слід надати повну інформацію про крайній термін завершення написання кваліфікаційних робіт;

  5. дипломні проекти і практична робота;

  6. виробнича практика повинна бути відкритою для студентів, якщо її проходження є невід’ємною частиною одержання кваліфікації в закордонному закладі. Кредити, виділені на виробничу практику, мають бути чітко визначеними, і студенти повинні володіти інформацією про те, як будуть оцінюватися результати проходження практики;

  7. атестат (посвідчення);

  8. постійне оцінювання.

Спосіб оцінювання навчання і відносна важливість, що приписується різними стадіями чи видами оцінювання, повинні визначатися з великою точністю. Наприклад, студентам слід знати, чи їх чекатиме менше покарання за погані кінцеві семестрові результати, якщо вони добре справлялися із практичною роботою, чи написанням есе протягом семестру.

9. Мова

Слід вказати будь-який розділ курсу, що пропонується іншою, ніж рідна мова.

10. Розподілення кредитів ECTS

Рейтинг кредиту повинен призначатися для всіх розділів курсу в межах 60-ти кредитів на один навчальний рік, навіть тоді, коли останні згруповані у модулі чи більші “блоки” курсу. Рейтинг також повинен давати солідним проектам (кваліфікаційними роботами, дисертаціями, лабораторними роботами, виробничій практиці, і т.д.) у межах розділів. (Для подальшої інформації, див. частину – “Кредити ECTS”).

IV – СЛОВНИК

Словник термінології, що використовується в інформаційному пакеті, міг би бути корисним для того, щоб уникати непорозумінь. Наприклад, “семінар” у різних країнах може мати різне значення.

V – ПРИКЛАДИ ХОРОШОЇ ПРАКТИКИ

Приклади структури курсу з присвоєнням ступеня додаються разом з прикладами опису індивідуальних розділів курсу. Це моделі хорошої практики, пристосовуються до потреб окремих закладів.

ПРИКЛАД ОПИСУ СТРУКТУРИ КУРСУ

З ПРИСВОЄННЯМ СТУПЕНІВ (DEGREE COURSE)

Програма: Управління міжнародним бізнесом (Болонський університет).

Метою програми “Управління міжнародним бізнесом” є підготувати студента для виконання професійних завдань, що мають міжнародне спрямування, у бізнесі, в державній адміністрації чи міжнародних організаціях.

Програма створена, щоб передбачити інтеграцію мовних курсів з адміністрування бізнесу/економіки/економічної географії. Студенти спеціалізуються з однієї із таких мов: французької, німецької, японської чи іспанської.

Програма включає в себе шість з половиною семестрів вивчення обов’язкових курсів, що відповідає 195 кредитам, в той час як півтора семестра або 45 кредитів відведено одному із таких спеціальних напрямів (спеціалізацій):

Міжнародний маркетинг Кафедра маркетингу

Міжнародний контроль Кафедра адміністративної

за управлінням виробництвом економіки

Міжнародна економіка Кафедра економіки

Вид навчання: лекційні заняття, практичні заняття.

Вид контролю: письмовий екзамен.

Рік І, Семестр І (Осінь)

Економічна географія 7.5 кредита

Вступ до фінансового обліку 7.5 кредита

Англійська мова 15 кредитів

Рік І, Семестр ІІ (Весна)

Бухгалтерський облік 7.5 кредита

Статистика 10.5 кредита

Економічна історія 4.5 кредита

Мовна спеціалізація 7.5 кредита

Всього за перший рік: 60 кредитів

Рік ІІ, Семестр ІІІ (Осінь)

Основи мікроекономіки 7.5 кредита

Основи макроекономіки 7.5 кредита

Мовна спеціалізація 7.5 кредита

Основи економіки підприємства 7.5 кредита

Рік ІІ, Семестр ІV (Весна)

Комерційне право 7.5 кредита

Економічна політика 7.5 кредита

Мовна спеціалізація 15 кредитів

Всього за другий рік: 60 кредитів

Рік ІІІ, Семестр V (Осінь)

Вступ до маркетингу 7.5 кредита

Системи бухгалтерського обліку 7.5 кредита

Мовна спеціалізація 15 кредитів

Фінансовий облік 7.5 кредита

Рік ІІІ, Семестр VІ (Весна)

На вибір 7.5 кредита

Упр. Бізнесом/Економіка 7.5 кредита

Мовна спеціалізація 7.5 кредита

Всього за третій рік: 60 кредитів

Рік ІV, Семестр VІІ (Осінь)

Міжнародний менеджмент 7.5 кредита

Спеціалізація 17.5 кредита

Мовна спеціалізація 7.5 кредита

Спеціалізація 17.5 кредита

Рік ІV, семестр VІІІ (Весна)

Спеціалізація 17.5 кредита

Дипломний проект 15 кредитів

Спеціалізація 27.7 кредита

Всього за четвертий рік: 60 кредитів

Всього за період навчання: 240 кредитів

ПРИКЛАД ОПИСУ НАВЧАЛЬНОГО ПЛАНУ НА СТУПІНЬ

Програма навчання – Англійська філологія

Перший курс

Перший семестр Кредити ECTS

Другий семестр Кредити ECTS

Іспанська мова. Фонетика (Іспанська)

4

Іспанська мова. Морфосинтаксис1

(Іспанська)

4

Загальна лінгвістика 1 (Іспанська/Баскська)

4

Теорія літератури (Іспанська/Баскська)

5

Загальна лінгвістика ІІ (Іспанська)

4

Друга мова і література1

Німецька/Французька/Італійська (Іспанська)

5

Англійська фонетика (Англійська)

5

Англійська мова 1 (Англійська)

5

Друга мова і література ІІ

Німецька/Французька/Італійська (Іспанська)

5

Англійська література. Загальний вступ

(Англійська)

5

Англійська мова ІІ (Англійська)

6

За вибором

2

Англійська література. Загальний вступ

(Англійська)

4

За вибором

2

Разом 30

Разом 30

Другий курс

Перший семестр Кредити ECTS

Другий семестр Кредити ECTS

Теорія літератури

5

Курс порівняльної літератури

4

Друга мова і література ІІІ

Німецька/Французька/Італійська (Іспанська)

3

Загальна і професійна етика

3

Англійська мова ІІІ

6

Англійська мова ІV

6

Англійська література – ХІХ століття І

4

Англійська література – ХІХ століття І

5

Англійська лінгвістика ІІ

5

Англійська лінгвістика ІІ

5

Переклад

4

Американська література І

4

За вибором

3

За вибором

3

Разом 30

Разом 30

Третій курс

Перший семестр Кредити ECTS

Другий семестр Кредити ECTS

Іспанська мова ІІІ

Семантика і лексикографія (Іспанська)

3

6

Англійська мова ІV(Англійська)

7

Англійська література. (Англійська)

4

Курс Іспанської і порівняльної літератури (Іспанська)

6

Англійська лінгвістика (Англійська)

7

Англійська мова ІІІ (Англійська)

3

Вибіркові (Виберіть один курс)

Американська література (Англійська)

2

- Німецька мова І (Німецька)

3

Англійська література (Англійська)

6

- Американська література (Англійська)

3

Германська лінгвістика (Німецька)

5

- Прикладна лінгвістика. Методи викладання в англійській мові (Англійська)

3

Сучасна мова

5

- Історія Британії

3

Разом 30

Разом 30

Четвертий курс

Кредити ECTS

Англійська мова V (Англійська)

30

Американська література ІІ (Англійська)

Англійська лінгвістика ІІ (Історія Англійської мови) (Англійська)

5

Вибіркові (Виберіть один курс)

25

- Німецька мова ІІ (Німецька)

- Американська література ІІ (Англійська)

- Методи лінгвістичного аналізу (Англійська)

Разом 60

Повний курс навчання: 240 кредитів

ОПИС ПРЕДМЕТА КУРСУ

Предмет ТЕПЛОВІ МАШИНИ

Факультет ЕНЕРГЕТИКА

Курс 4-й

Обов’язковий

Спеціальність

Енергетика

1 семестр

лекції 30 годин

Загальна кількість годин

Лабораторні 12 занять по 4 години

90+лабораторні роботи

Проект

Код

ECTS 10 предметів

МЕТА:

Добрі знання теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із стискуванням газу та добрі базові знання функціонування та елементарного моделювання холодильних машин, турбін та двигунів внутрішнього згорання.

ПРОГРАМА:

  • Вентилятори та компресори: порівняльне вивчення різних типів стискування, поршневих компресорів, ротаційних пластинчатих чи коловоротних компресорів, відцентрових та осьових компресорів.

  • Двигуни внутрішнього згорання. Термодинамічні цикли, двигуни з регульованим примусовим запалюванням, дизельні двигуни.

  • Двигуни з постійним потоком: парові машини, газові турбіни, турбореактори.

  • Холодильні машини-зріджувачі (конденсатори).

БІБЛІОГРАФІЯ

1/R. VICHNTEVSKY — Thermodynamique appliquee aux machines. MASSON1967

2/L. VrVIER — Turbines a gaz et a vapeur — ALBESf Michel 1965

3/J. L. DDCON — Thermodynamics of turbomachinery — Pergamon Press 1975

4/R. C. Harman — Gas turbine engineering – Me Milan Press 1981

5/R.S. BENSON R.D. WITHEHOUSE — Internal combustion engines — Pergamon Press 1979

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ: Письмове опитування — завдання з синтезу

ПЕРЕДУМОВИ: Прикладна термодинаміка

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА: Курсова робота — розробка задач (З год/тиждень).

Лектор: Ім’я і прізвище

Інститут/Факультет: Прізвище і адреса, телефон, факс.

Статус курсу в навчальній програмі:

Курс за вибором у програмі навчання в галузі „Енергетика" за фахом інженерної механіки, економіки інженерної механіки, економіки інженерної механіки і цивільного будівництва.

ОПИС ДИСЦИПЛІНИ КУРСУ

Назва курсу

Курс №*

Семестр

Сонячна енергія і тепло

307.075

7 семестр

Тип курсу: вибірковий

Години/Тиждень/ЗС/ВС

Кількість кредитів

Лекція

2 Л/ЗС

3

Опис курсу:

Фізичні і метеорологічні основи сонячної радіації, вимірювання і оцінювання, розрахунки напрямку та інтенсивності радіації, вибрані теми стосовно перенесення тепла, теорія і практика вивчення сонячних колекторів, сонячних електростанцій для нагрівання водопровідної води, басейнів і житлових будинків, сонячних охолоджувачів, сонячних теплових і фотоелектростанцій, спеціальне використання і майбутні проекти.

Мета курсу:

Студент повинен отримати знання теоретичних основ і практичних методів для оцінювання сонячної енергії геотермального тепла. Вона/він повинні вміти розраховувати і проектувати електростанції, які відносяться до цих форм енергії.

Метод навчання: лекції із застосуванням слайдів і прозірок.

Передумова: необхідні загальні знання математики і фізики, а також бажано мати знання у сфері перенесення тепла.

Методичне забезпечення: протягом лекцій студентам роздаються конспекти лекцій з актуальної тематики.

Екзаменаційна методика: усний іспит, за призначенням.

Реєстрація на курс: немає.

Реєстрація на іспит: з лектором, персонально чи по телефону.

Зауваження: ця лекція підходить для студентів всіх технічних галузей.

Скорочення:

Курс №: вказує на номер курсу у каталозі курсів, надрукованому університетом

ЗС: Зимовий семестр

ВС: Весняний семестр

ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ ECTS,

ЯКА Є ЗАГАЛЬНОВЖИВАНОЮ ДЛЯ ОЦІНКИ ЯКОСТІ СТУДЕНТСЬКИХ ДОСЯГНЕНЬ

Результати екзаменів і заліків зазвичай виражаються в оцінках. Однак у Європі співіснують багато різних систем оцінювання. До того ж питання перезарахування оцінок було однією з найсуттєвіших проблем студентів - учасників ECTS:

а) з одного боку, тлумачення оцінок значно відрізняється в одній країні від іншої, від одного предмета до іншого, і від одного закладу до іншого;

б) з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідки для студентів.

В результаті Європейська комісія скликала групу експертів для визначення спірних питань. Інформація, коментарі та статистичні дані представлені 80 закладами з 84 закладів-учасників ECTS у той час, були прийняті до уваги для того, щоб відпрацювати запропоновану шкалу оцінювання ECTS. Всі групи предметів були узгоджені з використанням шкали оцінювання ECTS, для того щоб перевірити її ефективність.

Шкала оцінювання ECTS була розроблена для того, щоб допомогти закладам перенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додаткову інформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади приймають власні рішення, щодо використання шкали оцінювання у своїй власній системі.

Європейська система „полегшеної шкали оцінювання”

Вона з’явилася в результаті різносторонніх обговорень, які відбувались серед п’яти груп від початку пошукового етапу про те, що передача оцінок може ефективно проводитись за допомогою полегшеного оцінювання, зрозуміло всюди у Європі. Концепція “полегшеної шкали оцінювання” означала, що:

  • шкала була достатньо добре охарактеризована та будь-який заклад зміг би використати її для своїх предметів;

  • отже, шкала ECTS представила додаткову інформацію до оцінки закладу, але не замінила її;

  • шкала оцінювання ECTS була зрозумілою іншим закладам, які виставляли відповідну оцінку згідно з власною системою оцінювання студентам, які вступають, або випускникам;

  • оцінка за системою ECTS визначала б, поруч із оцінкою, виставленою закладом у перелік оцінок дисциплін студента, досягнення кожного студента до і після періоду навчання.

Іншими словами, „полегшена шкала оцінювання” внесла б ясність, але не перешкодила б нормальному процесу виставлення оцінок в межах кожного закладу.

Під час дискусій щодо шкали оцінювання ECTS особлива увага приділялась суворому цифровому визначенню, яке базувалось на класифікації студентів за знаннями у класі та найбільш якісному визначенні, яке базувалось на загальному розуміння ключових слів, таких, як „добре” та „відмінно”. Жоден підхід не дав задовільних результатів. Крім того, суворий цифровий підхід визначив би межі, які були б нелогічними з точки зору міжнародної системи оцінювання.

Отож, з’явились розбіжності у розумінні ключових слів різними закладами.

Таблиця 2.3.

Шкала оцінювання ECTS

Оцінка

ESTC

Процент студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки

Визначення

A

10

ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

B

25

ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками

C

30

ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок

D

25

ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків

E

10

ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії

FX

НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно додатково працювати перед тим, як отримати залік

F

НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота

Кількість оцінок у шкалі оцінювання ECTS є компромісною. Менша кількість оцінок дала б занадто мало інформації, більша кількість оцінок означала б певні уточнення, яких не існує, та спричинила б збільшення механічної роботи у виставленні оцінок. Визначення п’яти прохідних рівнів оцінок було обране для максимізації значення оцінок “А” та “Е”.

Подвійне використання терміна “відмінно” та статистичного виразу “найвищі десять відсотків студентів” представляє два підходи до загальної мети. Шкала не нав’язує визначення “відмінно” кожному закладу, радше вона нав’язує це визначення оцінці “А” шкали ECTS. Багато пунктів присвячені вибору цифри 10%. Більш суворого визначення важко було б досягнути у деяких закладах, але більш загальне визначення знизило б стимул для більш здібних студентів.

Крім того, шкала оцінювання ECTS не базується на припущенні про будь-який розподіл студентських оцінок, вона базується на визначенні досконалості. Визначення системою ECTS досконалості та остаточної оцінки створено для полегшення перезарахування, але не для заміни та створення плутанини в оцінках, виставлених у закладі, де навчається студент.

Хоча більше уваги приділяється оцінці “відмінно”, визначення нижчих оцінок відіграє важливу роль для дуже великої кількості студентів та потребує впровадження шкали ECTS на всіх рівнях досягнень.

Неможливо визначити єдиний критерій систем оцінювання у європейських країнах. У більшості країн є всезагальна система оцінювання, котра в жодному випадку не є універсальною; крім цього, визначення бала “проходження” по певній шкалі може різнитися між закладами, і межа застосування всіх доступних балів суттєво відрізняється у різних закладах, змінюється з року в рік, та є відмінною згідно з кожним предметом.

Однією із основних засад шкали оцінювання системи ECTS є те, що вона досить чітко визначена для того, щоб заклади прийняли свої рішення з приводу застосування цієї шкали.

Спосіб відповідності балів закладу до шкали оцінювання системи ECTS такий:

• Заклад розглядає розподіл балів, присвоєних студентам. Для того, щоб отримати 10-25-30-25-10 балів за моделлю, межі між оцінками відповідали б 10%, 35%, 65% та 90% загальної кількості успішних студентів.

• Неможливо накреслити статистичну межу оцінки, яку отримали 10% кращих студентів, так само до уваги повинні братись ключові слова, як і статистика. Шкала має міцне статистичне підкріплення, але статистичні дані повинні бути поєднані із реалістичним описовим підходом. Наприклад, в призначенні оцінки “А” системи ECTS заклад Британії, присуджуючи відзнаку першого класу 8% своїх студентів, може цілком вирішити зберегти те саме визначення “найкращої успішності” щодо оцінки системи ECTS, та заклад Італії, присуджуючи 30 е lode 14 % своїх студентів, не матиме жодних засобів розрізнення цих студентів. З іншого боку, присудження Маоіста de Honor закладом Іспанії менш ніж 5% своїх студентів і тому було б надто обмежене визначення “найкращої успішності” для цілей системи ECTS.

• Низьке розрізнення виданих оцінок в Іспанії, Нідерландах і, можливо, Греції може зробити малюнок меж оцінки системи ECTS досить складним. В яскравому прикладі 70% студентів групи присвоєно 7 балів у виданому записі датського закладу, легко охоплюючи оцінки “С” та “D” системи ECTS. Зазвичай потрібно видати оцінку 7, навіть якщо екзаменатор нагороджує вищими балами, можливо 6.8 або 7.2. Тому бали екзаменатора можуть застосовуватися у цих країнах для досягнення реалістичного розподілу студентів серед оцінок системи ECTS.

• Важливим є розподіл балів для встановлення оцінок. Розподіл балів курсу може змінюватись з року в рік, також можуть бути відмінності між кількісним та якісним ступенем занять. Чим більше наближення закладу до єдиного критерію між своїми балами та шкалою оцінювання системи ECTS, тим легше відбудеться процес оцінювання, але невимушеність цієї дії повинна бути збалансованою проти значного та систематичного відхилення від визначення шкали оцінювання, іншими словами, проти несправедливості по відношенню до студентів.

• Якщо кількість студентів, які відвідують заняття, досить мала, чіткий розподіл цієї маленької кількості за моделлю 10-25-30-25-10 недоцільний. Проте досвід пропонує таке:

а) бали за кілька занять подібного рівня звичайно розподіляються;

б) розподіл балів за п’ятирічний період більш ймовірно призведе до збалансованого результату.

• Інформація, представлена оцінкою системи ECTS, пов’язує роботу одного студента із роботою інших студентів групи. Зрозуміло, що студент високого рівня у групі низького рівня очевидно отримає вищу оцінку, ніж якби він виконував загальну роботу; як і студент, який відвідує описові курси, опиниться у невигідному для себе становищі у закордонному закладі, який акцентується на математичних навичках. Жодна шкала оцінювання не вирішить цієї проблеми: інформація, яка перенесена на перелік оцінок дисциплін, повинна представити те, що дійсно сталось, а не те, що могло би статись, якби...

• Оцінки повинні бути ознакою зарахування заліку за індивідуальні заняття, якщо вони представлені у переліку оцінок дисциплін. Тому важливо, щоб розподіл середньорічних балів не вважався відповідним до визначення цих оцінок, оскільки розподіл середньорічних балів значною мірою відрізнятиметься від розподілу балів групових занять, які складають середнє число; наприклад, більше студентів отримає певний дуже високий бал на одному індивідуальному занятті, ніж вони би отримали цей бал як середній, враховуючи всі заняття року. Це може значно вплинути на визначення оцінки “А” системи ECTS, і меншою мірою на оцінку "В".

• Оцінки системи ECTS від “А” до “Е” присвоюються за умови здачі заліку, і оцінки від “FX” до “F” присвоюються у випадку його нездачі; відмінність між “FX” та “F” сприятиме визначенню майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних студентів. Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні незадовільної здачі заліку, застосовуватимуть тільки оцінку “F”, не беручи до уваги оцінку “FX”.

• Коли місцевий та закордонний заклади вирішать, як їхні бали відповідатимуть оцінкам системи ECTS, відбувається перезарахування оцінок, наприклад:

а) Студент з Італії складає іспит у закладі Франції, отримавши 13 балів із 20 можливих. У цьому закладі 13 балів означає, що робота виконана на “добре” та відповідає оцінці “С” у системі ECTS. Перелік оцінок дисциплін представляє наявність 13-ти балів та оцінку “С” в ECTS. На основі цієї інформації місцевий заклад в Італії присвоює 27 балів із 30 можливих.

б) Студент з Німеччини не проявляє успіху при складанні іспиту з однієї із дисциплін в Іспанії, і перелік оцінок дисциплін представляє наявність 5 балів із 10 можливих та оцінку “Е” у системі ECTS. Німецький заклад визнає залік із оцінкою 4.0 по шкалі від 1.0 (дуже добре) до 5.0 (незадовільно).

с) Студентка із Португалії у Нідерландах отримує 9 балів із 10 можливих, завдяки чому вона стає однією із кращих студентів, які становлять 10% класу. Вона отримує оцінку “відмінно” і перелік оцінок дисциплін демонструє дану кількість отриманих балів та оцінку “А” у системі ECTS. Місцевий заклад у Португалії використовує цю інформацію для присвоєння 19-ти балів із 20 можливих.

Як можна побачити із вище написаного, заклади вищої освіти вільні застосовувати шкалу оцінювання системи ECTS найбільш доцільним, на їхню думку, чином. Проте прояв незначної гнучкості наполегливо рекомендується, оскільки шкалу оцінювання системи ECTS створено для відображення різних систем оцінювання, які існують у країнах-членах ЄС.

Тема 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи ECTS у вищу освіту України

Сучасна структура вищої освіти в Україні за своєю ідеологією та цілями в основному узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн Європи і світу [13,14].

Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібне впровадити в системі вищої освіти:

  • широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;

  • систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

  • державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);

  • загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;

  • законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштування українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

  • систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ECTS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

  • законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

1) забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;

2) забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

3) сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти; метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

На теперішній час нормативні документи Міністерства освіти і науки України містять інформацію, яка:

  • у широкому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;

  • подає, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильність відповідати вимогам ринку праці;

  • розкриває положення щодо формування змістових модулів.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно:

    • привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України “Про вищу освіту” у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;

    • привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;

    • визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;

    • розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними;

    • розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

    • розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.

    • розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;

    • розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.

Програми якості припускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають на успішність професійного навчання.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадження системи кредитів - системи накопичення кредитів, (ЕCTS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (впровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Європейського простору вищої освіти.

Сьогодні зв’язки України з Європейським Союзом мають неабияке значення. Адже тепер Україна має спільний кордон з ЄС і статус країни-сусідки. Надзвичайно важливі вони і для освітянської та наукової сфери в житті українського суспільства. Водночас освіта і наука України має давні й глибокі міжнародні, зокрема європейські, зв’язки.

Міністерство освіти і науки України та його заклади освіти співпрацюють з Європейським Союзом у рамках Програми трансєвропейського співробітництва в галузі вищої освіти.

Нова політика сусідства є доповненням до відносин між Україною та Європейським Союзом, установлених Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом.

Союз інвестував у процес реформування національної вищої освіти понад 35 мільйонів євро. Всього здійснено 126 проектів у 40 ВНЗ. Із 2003 року в українських університетах працює ще 14 проектів. За дев’ять років реалізації Програми на конкурс було подано 500 заяв на проекти, які охоплювали понад тисячу вищих навчальних закладів України і країн-членів Євросоюзу.

Міністерство розглядає можливість участі України в таких спільних програмах і проектах Європейського Союзу як “Сократ” — європейська програма освіти, спрямована на розвиток європейського виміру та підвищення якості освіти шляхом заохочення співробітництва між країнами-учасницями; “Леонардо да Вінчі”— програма у сфері професійної освіти і підвищення кваліфікації.

Велику увагу Міністерство освіти і науки приділяє проведенню громадських читань з проблем європейської інтеграції, оскільки вважається, що активна участь громадян України є головною передумовою прискорення євроінтеграційних процесів.

Розвиток транскордонного співробітництва і розширення міждержавних відносин із країнами — членами ЄС і країнами — кандидатами на вступ до ЄС сприятиме впровадженню європейських норм і стандартів у освіті, науці й техніці, поширенню власних освітніх здобутків у Європейський Союз і країни — кандидати на вступ до ЄС, а також зростанню в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.

Тема 7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України

Задля долучення до Болонського процесу, впровадження ECTS, запровадження наведеної моделі стандартизованого Європейського додатку до диплома у вищих навчальних закладах України, які мають III-IV рівень акредитації, має бути впроваджена кредитно-модульна система організації навчального процесу (КМСОНП) та система об’єктивного педагогічного контролю знань.

Підставами для запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в Україні є:

  • інтеграція до Європейського простору вищої освіти;

  • вступ до Світової організації торгівлі;

  • входження до Болонського процесу;

  • реалізація дистанційної форми вищої освіти.

Впровадження модульно-кредитної системи у вищій школі України переслідує наступні цілі:

  • досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням випускника;

  • запитуваність українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

  • затвердження загальносприйнятної та порівняльної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

  • впровадження стандартизованого додатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

  • стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якості знань;

  • забезпечення „прозорості” системи вищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень і таке інше).

Кредитно-модульній системі, як невід’ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основні функції.

Перша — сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.

Друга — акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

Запровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.

Модулі у КМСОНП конструюються як системи навчальних елементів, об’єднаних ознакою відповідності визначеному об’єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру, зміст і що дозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента.

Модульна організація змісту навчальної дисципліни менш за все є механічним перенесенням розділів програми до навчальних модулів, оскільки вимагає глибокої аналітико-логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації.

Другою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.

Для студента — майбутнього фахівця — важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.

За таких умов зменшується частка прямого, зовні заданого інформування і розширюється застосування інтерактивних форм та методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об’єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо для системи дистанційного навчання.

Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.

Кредит (credit) — умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаної студентом під час навчання. Кредит — мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента).

Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського процесу є:

  • по-перше, визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;

  • коли місцевий та закордонний заклади вирішать, як їхні бали відповідатимуть оцінкам системи ECTS, відбувається перезарахування оцінок.

Як можна побачити із вищезазначеного, заклади вищої освіти вільні застосовувати шкалу оцінювання системи ECTS найбільш доцільним, на їхню думку, чином. Проте виявлення незначної гнучкості наполегливо рекомендується, оскільки шкалу оцінювання системи ECTS створено для відображення різних систем оцінювання, які існують у країнах-членах ЄС та країнах Європейської асоціації вільної торгівлі.

Місцеві і закордонні навчальні заклади готують інформацію і обмінюються переліком оцінок дисциплін для кожного студента, який бере участь у ECTS до і після навчання за кордоном. Місцевий навчальний заклад визнає загальну суму кредиту, одержаного його студентами у закладах-партнерах за кордоном, щоб кредити для пройденого блоку елементів навчального плану замінили кредити, які у протилежному випадку були би отримані у їхньому місцевому закладі. Навчальний контракт студентові гарантує авансом, що кредити для затвердженої програми навчання будуть перезараховані.

На виконання основних завдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р. (протокол №2/3-4), що спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної Ради України „Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: „Європейський вибір” і Національної доктрини розвитку освіти України, Департаментом вищої освіти разом з вищими навчальними закладами проведено аналіз стану та можливих шляхів реформування організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:

  • відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

  • низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;

  • можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;

  • значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

  • відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

  • недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

  • низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

  • мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:

  • відходу від традиційної схеми „навчальний семестр – навчальний рік, навчальний курс”;

  • раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

  • перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

  • використання більш широкої шкали оцінки знань;

  • вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

  • стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

  • підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;

  • запровадження здорової конкуренції в навчанні;

  • виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог.

Входження України до єдиного Європейського та Світового освітнього простору не можливе без запровадження такого багатоцільового механізму як Європейська кредитно-трансферна та акумулююча система (ECTS).

Ця система запроваджується на інституціональному, регіональному, національному та Європейському рівнях і є однією з ключових вимог Болонської декларації 1999 року.

Окремі вищі навчальні заклади України мають досить вагомі напрацювання з впровадження елементів ECTS, зокрема з модульно-рейтингової системи оцінювання знань студентів.

Нагальною потребою є розширення впровадження елементів ECTS за рахунок введення кредитно-модульної системи формування навчальних програм; посилення ролі самостійної роботи студентів та змін педагогічних методик, впровадження активних методів та сучасних інформаційних технологій навчання.

Як свідчить практика, час на сесійний контроль при сучасній системі організації навчального процесу використовується не раціонально. Відстрочка зворотного зв’язку на кінець семестру не дозволяє приймати оперативні виховні і дидактичні заходи щодо підвищення якості навчання (контроль будь-якого процесу після його завершення неможливий).

При кредитно-модульній системі організації навчального процесу в вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2-4 за семестр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі модулі (теми) аудиторної і самостійної роботи студента. Кожен змістовий модуль має бути оцінений.

Студент інформується про результати оцінювання навчального модуля, як складової підсумкового оцінювання засвоєння навчальної дисципліни.

Підсумкове оцінювання засвоєння навчального матеріалу дисципліни визначається без проведення семестрового екзамену (заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів з врахуванням „вагових” коефіцієнтів.

Студент, що набрав протягом семестру необхідну кількість балів, має можливості:

  • не складати екзамен (залік) і отримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку;

  • складати екзамен (залік) з метою підвищення свого рейтингу за даною навчальною дисципліною;

  • ліквідувати академічну різницю, пов’язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого вищого навчального закладу;

  • поглиблено вивчити окремі розділи (теми) навчальних дисциплін, окремі навчальні дисципліни, які формують кваліфікацію, що відповідає сучасним вимогам ринку праці;

  • використати час, що відведено графіком навчального процесу на екзаменаційну сесію, для задоволення своїх особистих потреб.

Студент, що набрав протягом семестру менше необхідної кількості балів, зобов’язаний складати екзамен (залік).

До Міністерства освіти і науки звернулися ректори провідних вищих навчальних закладів із пропозицією провести педагогічний експеримент, завданнями якого є:

  • обґрунтування доцільних змін у системі управління навчальним процесом на рівні освітньої галузі;

  • обґрунтування технологій управління навчальним процесом у вищому навчальному закладі;

  • обґрунтування підходів до декомпозиції навчальних дисциплін та технологій їх викладання в умовах кредитно-модульної системи;

  • обґрунтування доцільних підходів до системи оцінювання знань студентів в умовах кредитно-модульної системи;

  • обґрунтування підходів підвищення „гнучкості” процесу навчання і можливості адаптованого індивідуального „конструювання” навчального процесу;

  • обґрунтування єдиної комп’ютерної системи управління навчальним процесом у вищих навчальних закладах;

  • обґрунтування вимог до методичного та інформаційного забезпечення навчального процесу;

  • обґрунтування системи організації самостійної роботи та дистанційного навчання.

На виконання першочергових завдань, що випливають з вищезгаданого, рішенням Міністерства освіти і науки України від 24.04.2003 р. (протокол №5/5-4) передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації.

ПЕРЕЛІК

необхідних умов для запровадження

кредитно-модульної системи організації

навчального процесу у навчальних

закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації

  1. Наявність структурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями.

  2. Запровадження модульної системи організації навчального процесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів.

  3. Організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються як набір залікових кредитів, що передбачає відхід від традиційної схеми „навчальний семестр – навчальний рік – навчальний курс”.

  4. Введення граничного терміну навчання за програмою, включаючи граничний термін бюджетного фінансування.

  5. Дозвіл Міністерства освіти і науки України на частковий відхід від галузевих стандартів вищої освіти (для напрямів і спеціальностей, для яких вони затверджені).

  6. Розроблення індивідуальних графіків навчального закладу з урахуванням особливостей кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

  7. Зарахування на навчання до вищого навчального закладу здійснюється тільки за напрямами підготовки.

  8. Наявність необхідного навчально-методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

  9. Формування програм навчання усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, які передбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої та кваліфікаційної складових підготовки.

  10. Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.

ПРОГРАМА

підготовки та проведення педагогічного експерименту

щодо впровадження кредитно-модульної системи

Термін проведення експерименту: 2003-2008 роки

Тема експерименту — кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України.

Актуальність експерименту — створення передумов для входження України до єдиного європейського та світового простору шляхом впровадження в систему вищої освіти України основних ідей, сформульованих Болонською декларацією 1999 року:

  • побудова Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

  • формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України як складової Європи;

  • посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і Європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;

  • конкуренція з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив та престиж;

  • підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей (університети як носії національної та Європейської свідомості).

Об’єкт експерименту — система вищої освіти України.

Предмет експерименту — кредитно-модульна система організації навчального процесу (далі — КМСОНП) у вищих навчальних закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації.

Мета експерименту — науково обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити технологію застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (далі — ЄКТАС) в системі вищої освіти України та опрацювати сучасні методи оцінювання знань студентів.

Робоча гіпотеза полягає у тому, що існуюча в Україні система вищої освіти забезпечує якісну підготовку студентів, їх конкурентоспроможність на національному і міжнародному ринках праці, але потребує адаптації до вимог, які передбачені ЄКТАС.

Для досягнення мети експерименту та перевірки робочої гіпотези ставляться такі завдання:

На рівні Міністерства освіти і науки України:

  1. Завершити розроблення та введення в дію державного стандарту вищої освіти за напрямами, які включені до експерименту, та стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів, що беруть участь в експерименті.

  2. Забезпечити фінансування педагогічного експерименту.

  3. Створити науково-методичний підрозділ для координації та забезпечення проведення експерименту і впровадження його результатів.

  4. Визначити перелік напрямів підготовки та вищих навчальних закладів — учасників експерименту.

  5. Довести до вищих навчальних закладів — учасників експерименту матеріали щодо організації навчального процесу в європейських університетах за системою ЄКТАС та нормативно-методичні матеріали, що регламентують організацію і технологію проведення експерименту.

На рівні вищого навчального закладу:

  1. Вжити заходів щодо проведення експерименту.

  2. Створити робочу групу для організаційного та методичного супроводження експерименту.

  3. Ознайомити науково-педагогічних працівників зі змістом та умовами проведення експерименту.

  4. Підготувати план заходів щодо проведення експерименту, що включає адаптування освітньо-професійних програм підготовки за відповідними напрямами до академічно-орієнтованих програм європейських університетів, розроблення нормативних та методичних матеріалів з дисциплін навчальних планів на основі залікових кредитів України та ЄКТАС тощо.

Очікувані результати:

    • підвищення якості вищої освіти, конкурентоспроможності випускників та престижу національної вищої освіти;

    • введення в дію системи стандартів вищої освіти з урахуванням специфіки кредитно-модульної системи;

    • створення системи оцінювання якості освіти студентів, яка найбільш адаптована до вимог Болонської декларації;

    • нормативно-методичне забезпечення академічної мобільності студентів у вітчизняному та європейському освітянському просторі й створення передумов взаємного визнання дипломів державного зразка про вищу освіту на принципах, передбачених ЄКТС;

    • відпрацювання робочого варіанту КМСОНП освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра та необхідної науково-методичної документації з експериментальних напрямів.

ТИМЧАСОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

про організацію навчального процесу у кредитно-модульній системі

Вступ

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищої освіти.

Однією з передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.

На виконання першочергових завдань, що випливають з вищезазначеного, рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол №2/3-4) та від 24 квітня 2003 р. (протокол №5/5-4) передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (далі — КМСОНП) у вищих навчальних закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації.

При розробці цього положення враховано засади Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої Системи (далі — ЄКТАС).

  1. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ, ПОНЯТТЯ ТА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ

У положенні використано терміни, що подані у Законах України „Про вищу освіту” від 17.01.2002 р. №2984-111 та „Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 р. №40-У, Державному класифікаторі професій ДК 003-96, Комплексі нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти (додаток №1 до наказу Міносвіти України від 31.07.98 р. „285 зі змінами та доповненнями, що введені розпорядженням Міністерства освіти і науки України від 05.03.2001 р. №28-р) та введені нові терміни відповідно до цілей цього положення , а саме:

    • кредитно-модульна система організації навчального процесу — це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів);

    • заліковий кредит — це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів;

    • модуль — задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу;

    • змістовий модуль — це система навчальних елементів, що поєднанні за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові.

  1. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ

Метою — впровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.

Основними завданнями КМСОНП є:

  • адаптація ідей ЄКТАС до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;

  • забезпечення можливості навчання студентові за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажанням студента та сприяє його саморозвитку і відповідно підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

  • стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;

  • унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

3.1. Для впровадження КМСОНП вищий навчальний заклад повинен мати три основні елементи ECTS:

  • інформаційний пакет — загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізацій спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов’язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;

  • договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом (напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);

  • академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення студента в системі кредитів і за шкалою успішності на індивідуальному рівні та за системою ECTS.

3.2. Формування індивідуального навчального плану студента здійс-нюється на підставі змістових модулів (блоків змістових модулів навчальних дисциплін), що сформовані на основі структурно-логічної схеми підготовки фахівців. Навчальна дисципліна формується як система змістових модулів, об’єднаних в блоки змістових модулів та розділи навчальної дисципліни, передбачених для засвоєння студентом.

3.3. Реалізація індивідуального навчального плану студента здійсню-ється протягом часу, який не перевищує граничного терміну навчання. Нормативний термін навчання визначається на підставі галузевих стандартів вищої освіти. Граничний термін навчання може перевищувати нормативний на 1 рік. Різниця між граничним і нормативним термінами не фінансується з державного бюджету.

3.4. Індивідуальний навчальний план студента включає нормативи та вибіркові змістові модулі, що можуть поєднуватися у певні навчальні дисципліни. Нормативні змістові модулі необхідні для виконання вимог нормативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики. Вибіркові змістові модулі забезпечують підготовку для виконання вимог варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики, в тому числі відповідності обсягу підготовки, передбаченому нормативним терміном навчання. Вони дають можливість здійснювати підготовку за спеціалізацією певної спеціальності та сприяють академічній мобільності і поглибленій підготовці в напрямах, визначених характером майбутньої діяльності. Сукупність нормативних змістових модулів визначає обов’язкову складову індивідуального навчального плану студента.

3.5. Змістові модулі нормативних навчальних дисциплін гуманітар-ного та соціально-економічного циклу при підготовці студентів на споріднених напрямках повинні бути уніфікованими в встановленому порядку.

3.6. Індивідуальний навчальний план студента за певним напрямом формується особисто студентом під керівництвом куратора.

3.7. При формуванні індивідуального навчального плану студента на наступний навчальний рік враховується практичне виконання студентом індивідуальних навчальних планів поточного і попередніх навчальних років.

Формування індивідуального навчального плану студента за певним напрямом передбачає можливість індивідуального вибору змістових модулів (дисциплін) з дотриманням послідовності їх вивчення відповідно до структурно-логічної схеми підготовки фахівців. При цьому сума обсягів обов’язкових та вибіркових змістових модулів, передбачених для вивчення протягом навчального року, повинна становити 60 залікових кредитів.

Система дає змогу здійснювати перехід студента в межах споріднених напрямів підготовки (певної галузі знань).

3.8. Спорідненість напрямів підготовки визначається спільністю перелі-ку змістових модулів, які відносяться до нормативної складової індивідуального навчального плану студента цих напрямків підготовки, коли різниця між обсягами необхідних змістових модулів може бути засвоєна студентом у межах граничного терміну підготовки.

3.9. Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивіду-альний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації заліково-екзаменаційних сесій.

3.10. Система оцінювання якості освіти студента (зарахування залікових кредитів) має бути стандартизованою та формалізованою.

4. ПРИНЦИПИ

  • Порівняльної трудомісткості кредитів полягає в досягненні кожним студентом встановлених ЄКТАС норм, які забезпечують академічну мобільність студентів, державне і міжнародне визнання результатів освіти на конкретних етапах виконання студентом індивідуального навчального плану.

  • Кредитності полягає в декомпозиції змісту освіти й навчання на відносно єдині та самостійні за навчальним навантаженням студентів частки, які забезпечують:

а) на рівні індивідуального навчального плану — набір (акумулювання) заданої трудомісткості кількості кредитів, які відповідають розрахунковій нормі виконання студентом навчального навантаження в умовах кредитно-модульної організації навчального процесу;

б) на рівні вивчення навчальної дисципліни — набір (акумуляція) заданої для даної дисципліни кількості кредитів, що включають в себе виконання необхідних видів робіт, які передбачені програмою вивчення навчальної дисципліни.

  • Модульності визначає підхід до організації оволодіння студентом змістовими модулями і проявляється через специфічну для модульного навчання організацію методів й прийомів навчально-виховних заходів, основним змістом яких є активна самостійно-творча пізнавальна діяльність студента.

  • Методичного консультування полягає у науковому та інформаційно-методичному забезпечення діяльності учасників освітнього процесу.

  • Організаційної динамічності полягає в забезпеченні можливостей зміни змісту навчання з урахуванням динаміки соціального замовлення і потреб праці.

  • Гнучкості та партнерства полягає в побудові системи освіти так, щоб зміст й шляхи досягнення цілей освіти та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям студента.

  • Пріоритетності змістової й організаційної самостійності та зворотного зв’язку полягає у створенні умов організації навчання, що вимірюється та оцінюється результатами самостійної пізнавальної діяльності студентів.

  • Науковості та прогностичності полягає у побудові (встановленні) стійких зв’язків змісту навчання з науковими дослідженнями.

  • Технологічності та інноваційності полягає у використанні ефективних педагогічних та інформаційних технологій, що сприяє якісній підготовці фахівців з вищою освітою та входженню в єдиний інформаційний та освітній простір.

  • Усвідомлення перспективи полягає в забезпеченні умов для глибокого розуміння студентом цілей освіти та професійної підготовки, а також можливості їх успішного досягнення.

  • Діагностичності полягає в забезпечення можливості оцінювання рівня досягнення та ефективності, сформульованих і реалізованих в системі, цілей освіти та професійної підготовки.

5. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Формами організації процесу в умовах КМСОНП є: лекції, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, усі види практик, консультацій, виконання індивідуальних та інших завдань викладача, самостійна робота, усі форми і види контролю успішності студентів (окрім державної атестації) та інші форми і види навчальної діяльності. При цьому, залежно від характеру навчальної дисципліни та характеру діяльності студента, якість виконання студентом навчальних завдань оцінюється рівнем їх виконання.

  1. ОРГАНЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП передбачає використання усіх документів, регламентованих чинною нормативною базою щодо вищої освіти, адаптованих і доповнених з урахуванням особливостей цієї системи.

  1. КОНТРОЛЬ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТА

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що встановлюються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.

Оцінки студентам можна виставляти так:

За шкалою ECTS

За національною шкалою

За шкалою ВНЗ

А

5 (відмінно)

90-100

ВС

4 (добре)

75-89

DE

3 (задовільно)

60-74

FX

2 (незадовільно) з можливістю повторного складання

35-59

F

2 (незадовільно) з обов’язковим повторним курсом

1-34

FX означає: „незадовільно” — необхідно виконати певну додаткову роботу для успішного складання іспиту;

F означає: „незадовільно” — необхідна значна подальша робота.

Включення даних про незадовільні оцінки до залікової книжки є необов’язковим.

Державна атестація студентів проводиться відповідно до чинної нормативної бази.

  1. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕВЕДЕННЯ, ВІДРАХУВАННЯ, ПОНОВЛЕННЯ СТУДЕНТІВ ТА ПЕРЕРИВАННЯ

ЇХНЬОГО НАВЧАННЯ

8.1. Загальний порядок переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання, зазначений у „Положенні про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти”, затвердженого Міністерством освіти від 15.07.96 №245.

8.2. При переведенні (п.10) студент додатково додає до заяви копію договору про навчання в попередньому навчальному закладі, академічну довідку за весь період навчання, з обов’язковим зазначенням назв дисциплін, загальної кількості годин, залікових кредитів, передбачених на їх вивчення та форм контролю, програми дисциплін (змістові модулі).

При позитивному розгляді ректором заяви, деканат проводить перезарахування результатів навчання з дисциплін шляхом порівняння змістових модулів та визначає академічну різницю нормативних змістових модулів, яка не повинна перевищувати, як правило, 10 навчальних дисциплін.

8.3. Відрахування студента за академічну неуспішність здійснюється у випадках невиконання студентом індивідуального навчального плану, не зарахованих результатів 3-х семестрових контролів або у зв’язку з неможливістю сформувати студентом індивідуального плану на наступний рік внаслідок не зарахування йому запланованих змістових модулів та обмежень, накладених структурно-логічної схемою підготовки, а також за порушення умов договору про навчання.

8.4. Студент може взяти перерву у навчанні (академічну відпустку, повторний курс), згідно з порядком надання академічної відпустки та повторний курс, зазначеного у „Положенні про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти” від 06.06.96 р. №191.

  1. СТИПЕНДІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТУДЕНТІВ

9.1. Стипендіальне забезпечення студентів здійснюється за підсумками виконання індивідуального плану, виходячи з основних положень: „Порядку призначення, виплати та розмірів стипендіального забезпечення учнів, студентів, курсантів, слухачів, клінічних ординаторів, аспірантів і докторантів”, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.08.2001 р. №950.

9.2. При перевищенні граничного терміну навчання стипендія студентам не призначається, оскільки цей етап навчання не фінансується з державного бюджету.

10. КОНТРОЛЬ ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО

НАВЧАЛЬНОГО ПЛАНУ СТУДЕНТА

10.1. Надання кваліфікованих консультацій щодо формування індивіду-ального навчального плану студента, його реалізації протягом всього періоду навчання покладається на куратора.

10.2. Кураторам може бути науково-педагогічний працівник випускової кафедри, як правило, професор або доцент, грунтово ознайомлений з вимогами відповідних галузевих стандартів вищої освіти.

Куратор призначається наказом ректора вищого навчального закладу за поданням декана відповідного факультет (директора інституту). У рамках виконання своїх функцій куратор підпорядкований заступнику декана факультету (заступник директора інституту), який відповідає за формування індивідуального навчального плану студента.

10.3. На куратора покладається виконання таких основних завдань:

  • ознайомлення студента з нормативно-методичними матеріалами (інформаційним пакетом тощо), які регламентують організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою;

  • надання рекомендацій студентам щодо формування їх індивідуального навчального плану з урахуванням засвоєних змістових модулів (навчальних дисциплін) за час перебування в інших навчальних закладах України або за кордоном;

  • погодження індивідуального навчального плану студента та подання його на затвердження деканові факультету (директорові інституту);

  • контроль за реалізацією індивідуального навчального плану студента на підставі відомостей про зараховані студенту залікові кредити з подальшим поданням пропозицій щодо продовження навчання студента або щодо його відрахування.

10.4. Куратор має право:

  • відвідувати всі види занять згідно з індивідуальним навчальним планом студента;

  • подавати пропозиції деканові факультету (директорові інституту) щодо переведення на наступний курс, відрахування та заохочення студента;

  • подавати пропозиції щодо поліпшення навчального процесу та діяльності кураторів.

  1. ОСОБЛИВОСТІ НОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОГО НАВАНТАЖЕННЯ

В умовах проведення педагогічного експерименту з КМСОНП встановлюються норми часу:

  • для проведення заліку — 0,25 години на одного студента;

  • за керівництво куратору — 4 години на кожного студента за навчальний рік.

Інші норми часу регламентовані наказом МОН України від 07.08.2002 р. №450 „Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліку основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів”.

  

Для проведення педагогічного експерименту потрібно здійснити низку заходів, пов’язаних із створенням робочої групи з розробленням його програми, координаційної ради для супроводу та узагальнення результатів експерименту, визначення складу учасників експерименту, розроблення навчально-методичного та нормативно-правового забезпечення експерименту тощо.

Очікуваними соціальними, економічними та іншими наслідками впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу можуть бути:

  • інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців;

  • систематичність засвоєння навчального матеріалу;

  • встановлення зворотного зв’язку з кожним студентом на визначених етапах навчання;

  • контроль та своєчасне коригування навчально-виховного процесу;

  • підвищення мотивації учасників навчально-виховного процесу, зменшення пропусків навчальних занять;

  • психологічне розвантаження студентів в кінці семестру;

  • підвищення відповідальності студентів за результати навчальної діяльності;

  • максимальне забезпечення потреб особи у виборі освітнього рівня та кваліфікації;

  • підвищення рівня адаптації особи до зміни вимог ринку праці;

  • скорочення непродуктивного навчального часу (за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій);

  • економія матеріальних ресурсів (опалення, електроенергія і т.п.) тощо.

Критерії для оцінки результатів роботи студента повинні бути виражені таким чином, щоб оцінка роботи студента могла бути зіставлена з ними і документально віддзеркалена.

Критерії оцінки якості повинні бути чітко встановлені і ясно виражені для того, щоб забезпечити надійність і однаковість оцінки, а також, щоб підвищити об’єктивність оцінки з метою зведення до мінімуму суб’єктивного підходу.

Оцінка результатів роботи студента це процес:

  • збору достатніх, об’єктивних і надійних доказів знань студента, його розуміння, продемонстрованих навичок і професіоналізму щодо виконання завдань, обов’язків і відповідальності;

  • винесення висновку про те, що доказ співвідноситься з критеріями, зазначеними в Стандарті вищої освіти.

Метою оцінки якості є забезпечення незалежної оцінки ефективності заходів для забезпечення Стандартів вищої освіти на всіх рівнях навчання, підготовки, проведення іспитів і оцінки.

Організація оцінки результатів навчання повинна брати до уваги різні методи оцінки, що можуть надати різні типи доказів рівня знань студента:

  • письмові, усні і комп’ютерні опитування (тестування);

  • перевірка навичок (зокрема, на тренажерах);

  • проекти;

  • безпосереднє спостереження за діяльністю.

Один або декілька з перерахованих вище методів повинний бути обов’язково використаний для одержання доказів наявності знань, розуміння та продемонстрованих навичок, а також доказу здатності студента виконувати професійну діяльність.

Новими концепціями освітнього процесу у вищій школі відзначаються тенденції розвитку вимірювання навчальних досягнень студентів за допомогою тестів. На структуру та кількість тестів, які проводяться, впливає акцент на зв’язках між предметами, що вивчаються. Традиційно тести виконують відбірну функцію. Але ж останнім часом тести використовуються для цілей:

  • діагностичних, щоб дати студенту можливість з’ясувати, що йому ще потрібно вивчити та доробити;

  • управлінських, тобто задля керівництва подальшим процесом навчання та стимулювання.

Тести все більше розглядаються як складова частина компонентів навчальної програми. Їм приділяється повноцінне значення в навчальній програмі.

Критерії для оцінки компетентності повинні відповідати принципам:

  • одержана інформація є об’єктивною, має однозначне тлумачення та відповідним чином повинна використовуватися;

  • метод визначення компетентності має найбільше відповідати суттєвим обставинам і умовам професійної діяльності;

  • процедури оцінки компетентності повинні виконуватися ефективно та моторно;

  • усі потенційні загрози мають бути визначені.

Методи демонстрації компетентності мають служити основою для проведення іспитів та оцінки відповідності кандидата на одержання диплома і запроваджуватися з використанням професійних засобів діяльності.

Іспит та оцінка відповідності кандидата на одержання диплома запроваджується з виконанням процедур об’єктивного контролю:

  • критеріально-орієнтованого тестування;

  • комплексних контрольно-кваліфікаційних завдань (ККЗ),

а також з використанням професійних засобів діяльності на :

  • лабораторному обладнанні;

  • тренажері;

  • реальному об’єкті діяльності.

Оцінка компетентності має включати не тільки першочергові технічні вимоги до роботи, навичок та завдань, котрі мають професійно виконуватися, але й відображати більш широкі аспекти, що необхідні для того, щоб відповідати в повному обсязі тому, що очікується від компетентної роботи випускника на первинній посаді:

  • робота у широкому спектрі обставин;

  • професійне передбачення, готовність та робота в умовах надзвичайних ситуацій;

  • адаптація до нових та змінних вимог.

У вищій освіті України у контексті Болонського процесу мають бути запроваджені іспити за сприянням „третіх юридичних осіб”, якими можуть бути сторонні незалежні експерти, представники ділових кіл, працедавці, інші ВНЗ тощо.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Методичні рекомендації щодо розробки складових стандартів вищої освіти Університету Львів 2012

    Методичні рекомендації
    Згідно з Положенням про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)1, системі вищої освіти України необхідно розробити нове покоління нормативної (освітньо-кваліфікаційні характеристики, засоби діагностики якості вищої освіти)
  2. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу

    Документ
    Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої
  3. Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

    Документ
    Освіта та наука в умовах глобальних викликів / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 11-13 червня 2010 р. – Сімферополь-Судак: ВіТроПринт, 2010.
  4. Ііі. Факультет маркетингу, торгівлі та митної справи

    Документ
    Факультет маркетингу, торгівлі та митної справи (ФМТМС) існує з дня створення Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган - Барановського.
  5. Курс курс курс Координатор від факультету та його заступники Перелік спеціальностей, що пропонуються на факультеті

    Документ
    що читають дисципліни на інженерно-технічному факультеті I курс II курс курс курс курс Координатор від факультету та його заступники Перелік спеціальностей, що пропонуються на факультеті Умови для навчання Основні методи навчання

Другие похожие документы..