Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Исследование'
Прокомментируйте выражение А. Смита: «Не от благожелательности мясника, пивовара или булочника ожидаем мы получить свой обед, а от соблюдения ими сво...полностью>>
'Документ'
3.1.1 Лом и отходы цветных металлов и сплавов подразделяют по наименованиям металлов; по физическим признакам — на классы; по химическому составу — н...полностью>>
'Программа'
Выступающие: Анисимов О.С., Бекренев В.Л., Горюнов И.А. Келле В.Ж., Куликова Н.В., Ипполитов К.Х., Костюк В.Н., Малай В.А, Малинецкий Г.Г., Малков С.Ю...полностью>>
'Задача'
Мета. На основі практичних вправ і знань про послідовність чисел у натуральному ряді розкрити прийоми додавання і віднімання 1.Зосередити увагу учнів ...полностью>>

Методичні рекомендації до вивчення окремих модулів та тем змістовий модуль Європейська освітня інтеграція Тема 1

Главная > Методичні рекомендації
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу

Рік підписання Болонської декларації

Скорочена назва країни

1999

Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.

2001

Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія.

2003

Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія.

Країни, які не є учасниками Болонського процесу

Бєларусь, Молдова, Монако, Сан-Марино, Україна, Югославія.

Болонський процес — це низка або сукупність заходів (зараз можна вже казати про систему заходів) європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонській декларації (Bologna, 19.06.1999).

Болонський процес має свою передісторію, у якій виділяються принаймні, три етапні заходи:

  1. Прийняття Великої Хартії Університетів — Magna Charta Universitatum, (Bologna, 18.09.1988).

  2. Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні (Lisboa, 11.04.1997).

  3. Прийняття Сорбоннської декларації про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти (Paris, 25.05.1998).

Загальновизнано, що початок Болонському процесові дала офіційна зустріч (19.06.1999) міністрів, які відповідали у той час за вищу освіту у 29 країнах Європи. Ця зустріч ознаменувалася прийняттям спільної декларації, започаткувала регулярні — через кожні два роки — зустрічі (конференції) міністрів освіти європейських країн, які залучилися до процесу створення європейського простору вищої освіти, які мають відношення до вищої освіти, приєднатися до цього рух.

У Болонській декларації застосовується теза про створення або заснування європейського простору вищої освіти. Треба відзначити, що у передостанньому абзаці Декларації мова вже йде про консолідацію європейського простору вищої освіти (”...to consolidate the European area of higher education”). Об’єктивне існування такого простору вже зараз, навряд чи у когось викликає сумнів. Очевидно, що кажучи про створення європейського простору вищої освіти, автори декларації мають на увазі зближення систем освіти різних європейських країн, сприяння мобільності студентів та викладачів, сприяння європейській співпраці у галузі вищої освіти, в першу чергу, з точки зору з підвищення якості освіти. Про це свідчать конкретні цілі, сформульовані у Декларації. Цілі (зобов’язання), проголошенні в Декларації, не дають жодних підстав вважати Болонський процес рухом до уніфікації освітніх систем і методів організації навчального процесу.

Офіційні документи, що були прийняті на регулярних конференціях міністрів освіти європейських країн (Прага ‘2001 Берлін ‘2003), містять аналіз ходу виконання зобов’язань, зазначених у Декларації 1999р. та уточнюють основні положення процесу на базі досвіду, набутого за роки, що минули після попередньої зустрічі, а також формулюють нові завдання на найближчий та довготривалий періоди.

Дворічні проміжки між зустрічами міністрів насичені великою кількістю зустрічей, конференцій, семінарів, присвячених різним аспектам Болонського процесу. Вражає величезна кількість офіційних документів, опублікованих робочими групами Генерального Директорату з питань культури та освіти Європейської Комісії, Європейського Фонду Освіти та інших недержавних Європейських організацій, причетних до освіти.

Серед цих документів треба відзначити звіти експертів „Trends-I”, „Trends-II”, „Trends-III”, які були підготовлені на замовлення CRE — асоціації ректорів європейських університетів та EUA — асоціації Європейських університетів за фінансової підтримки EU — Європейського союзу відповідно до Болонської (Bologna, 19.06.1999), Празької (Prague, 18-19.05.2001) та Берлінської (Berlin, 19-20.05.2001) конференцій європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту.

Етапне значення має Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти у м.Саламанка, Іспанія, на якій було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних принципів Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA (Salamanka, 29-30.03.2001).

Велику вірогідність набути офіційний статус мають висновки та рекомендації численних конференцій та семінарів експертів, зокрема, Гельсінського семінару з проблем ступеня бакалаврі (Helsinki, 16-17.20.2001).

Magna Charta Universitatum

Наприкінці другої декади вересня 1988 року найстаріший у Європі Болонський університет святкував своє 900-річчя — подію планетарного масштабу. На свята приїхали ректори більш ніж 300 університетів Європи (і не тільки Європи), найвідоміші та найвпливовіші релігійні, громадські та політичні діячі, діячі культури і освіти з багатьох країн світу. Серед присутніх були Папа Римський Іван-Павло ІІ, мати Тереза, Далай-лама та багато інших VIP персон. Святкування супроводжувалися численними зустрічами, консультаціями, прийомами, семінарами. До цієї події експертами було підготовлено та узгоджено документ, який на 18 вересня в урочистій обстановці підписали присутні на святкуванні ректори європейських університетів. Його за аналогією з визначним середньовічним документом, відомим, як Magna Charta Universitatum було названо Велика Хартія Університетів. У Хартії проголошено фундаментальні принципи, які зараз і назавжди, як там сказано, повинні бути основою призначення університетів. Наведемо сформульовані у Хартії принципи.

  1. Університет — це автономний інститут в серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення і історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати потребам суспільства, дослідження і навчання в університети повинні бути морально і інтелектуально незалежними від будь-якої політичної і економічної влади.

  2. Процеси навчання і досліджень в університетах повинні бути нероздільні, щоб навчання не відставало від суспільних потреб, що змінюються, і прогресу наукових знань.

  3. Свобода досліджень і навчання є основним принципом існування університету; і уряди, і університети, в межах своєї компетенції, повинні забезпечувати дотримання цього фундаментального принципу. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритими для діалогу, університет є ідеальним місцем спілкування професорів, готових до передачі своїх знань та добре забезпечених всім необхідним для цього, і студентів, що здатні і прагнуть збагатити свій розум цими знаннями.

  4. Університет є довіреною особою європейських гуманістичних традицій, його постійною турботою є примноження знань. Для втілення свого призначення він, стираючи географічні і політичні бар’єри, підтверджує життєву необхідність для різних культур пізнавати одна одну і впливати одна на одну.

У Хартії сформульовано наступні засоби втілення в життя зазначених вище фундаментальних принципів.

  1. Щоб зберегти свободу в дослідженнях і навчанні, способи реалізації цієї свободи повинні бути доступні всім членам університетського співтовариства.

  2. Підбір викладачів і регулювання їх статусу повинні відповідати принципу нероздільності досліджень і навчання.

  3. Кожний університет повинен, з урахуванням конкретних обставин, забезпечувати захист свобод студентів; студентів повинні влаштовувати умови, в яких вони розвивають свою культуру і навчаються, що і є їх головною метою.

  4. Університети, особливо в Європі, вважають взаємний обмін інформацією і документацією, спільні проекти з метою розвитку освіти важливими чинниками постійного прогресу знань. Отже, як і в ранні роки своєї історії, університети заохочують мобільність студентів і викладачів; більш того вони вважають загальну політику еквівалентності статусу, титулів, екзаменів (без упередження до національних дипломів) і присудження стипендій істотним чинником для виконання їх високої місії в нинішніх умовах.

Велику Хартію перекладено на велику кількість мов світу. Офіційні переклади контролює Наглядова рада (Magna Charta Observatory), президентом якої є професор Фабіо Роверсі-Монако — ректор Болонського університету у далекому 1988 році. Приємно усвідомлювати, що існує офіційний переклад й на українську.

Хоча Magna Charta Universitatum була проголошена за 11 років до появи самого поняття Болонського процесу, вона є невід’ємною складовою процесу, посилання на Magna Charta міститься і у тексті Болонської декларації і в подальших документах.

Лісабонська конвенція

Цей документ (до речі — єдиний офіційний документ у контексті Болонського процесу, до якого приєдналася Україна) було розроблено і прийнято під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО. Цей міждержавний документ було підписано Україною разом з іншими країнами 11 квітня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала цю угоду 12 грудня 1999 р. Конвенція набула чинності на території України 1 червня 2000 р.

Цікаво, що, незважаючи на інтеграційні процеси у Європі, декілька країн Європейського Союзу ще не приєдналися до цієї конвенції. Бельгія, Греція, Ірландія та Іспанія конвенцію не підписали (за станом на 12.01.2004 р.), а Німеччина, Голландія, Італія та Фінляндія, хоча її підписали, але не ратифікували.

У Конвенції сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

Очікуване приєднання України до Болонського процесу у 2005 році вимагає ретельного вивчення і пристосування національної системи вищої освіти до положень та визначень Лісабонської конвенції.

Сорбоннська декларація

Цей документ було підписано 25.05.1998р. на ювілеї Паризького університету міністрами освіти чотирьох країн (Велика Британія, Італія, Німеччина, Франція).

У „Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти” міністри чотирьох провідних країн ЄС, заявили, що Європа „вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар’єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю”.

Поява Сорбоннської декларації викликало почуття здивування не тільки в академічному співтоваристві, але й у Європейській Комісії, а також у міністрів освіти інших держав-членів ЄС. Уявлялося майже неймовірним, щоб країни, які настільки традиційно різняться, пішли шляхом гармонізації своїх систем освіти. Цей документ треба розглядати як такий, що надав первинного поштовху процесу консолідації Європейського простору вищої освіти у контексті загальноєвропейського процесу і який пізніше отримав назву Болонського.

Болонська декларація „Тhe Еuropean Higher Education Area

Позитивна реакція на Сорбоннську декларацію дозволила перейти до більш широких дій. За запрошенням італійського міністра освіти у Болоньї 19 червня 1999 року відбулася зустріч його колег з міністрами 29 європейських країн. Основою дискусії учасників стали Сорбоннська декларація і дослідження експертів „Тренди в європейських навчальних структурах” (яке згодом отримало назву „Trends-I”), висновки якого свідчать про наявність суттєвих розбіжностей у структурах європейських програм і ступенів. На відміну від Сорбоннської декларації, де мова йде про гармонізацію, у згаданому дослідженні трендів і самій Болонській декларації дане поняття (яке викликало, до речі, негативну реакцію) не використовується. Тут мова вже йде про ”дії, що можуть сприяти необхідній конвергенції і більшій прозорості кваліфікаційних структур у Європі”.

Декларація, яка була проголошена і підписана міністрами освіти у Болоньї, започаткувала на офіційному рівні процес створення (побудови, утвердження, консолідації) європейського простору вищої освіти. Переймаючись проблемами конкурентноздатності та привабливості європейської системи вищої освіти, міністри проголосили цілі, які, на їх погляд, є першорядними і які мають бути досягнуті в межах першого десятиліття XXI сторіччя. Наведемо сформульовані у Декларації цілі.

  • Прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатку до диплома, з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

  • Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах (undergraduate and graduate). Доступ до другого циклу навчання повинен вимагати успішного завершення першого циклу тривалістю мінімум 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинен відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступенем магістра і/або ступенем доктора, як в багатьох європейських країнах.

  • Запровадження системи кредитів — подібної до ECTS системи — як засобу підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними Університетами.

  • Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

    • студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

    • викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без ураження своїх законних прав.

  • Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.

  • Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності та інтегрованих програм навчання і досліджень.

Як бачимо, сформульовані цілі мають дуже загальний вигляд. Міністри, мабуть цілком свідомо, уникали конкретних формулювань, враховуючи суттєві розбіжності освітніх систем країн-учасників. Вважалося, що шляхом копіткої праці будуть знайдені компромісні рішення, у першу чергу, за рахунок швидкої позитивної реакції університетів та на їх вагомий внесок в досягнення успіху Болонської ініціативи. Але, незважаючи на активну діяльність учасників, вагому ресурсну підтримку та оптимістичні заяви міністрів на зустрічах, які стали регулярними, процес просувається досить повільно.

Саламанкське звернення

Конференція керівників університетів та представницьких організацій європейських вищих закладів освіти, яка була скликана у відповідь на заклик Болонської декларації, відбулася у м. Саламанка, Іспанія (29 - 30.03.2001).

На конференції було підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів — EUA.

У підсумковому документі — Зверненні Саламанкської конференції європейських закладів вищої освіти „Формування європейського простору вищої освіти” було підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень. Як зазначено у Зверненні ”...університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні й провадженні наукових досліджень, розподіляти свої ресурси, профілювати свої програми й встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів”. І далі: ”Плани завершення створення європейського простору вищої освіти залишаться невиконаними або призведуть до нерівної конкуренції, якщо в багатьох країнах будуть здійснюватися безпосереднє регулювання, детальний адміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти”.

Наголосивши, що ”...якість — головна умова для довіри, доречності, мобільності, сумісності й привабливості в Європейському просторі вищої освіти”, європейські ректори вбачають гарантії якості у конкуренції, яка ”...не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції”.

Наприкінці Звернення ректори підтвердили ”...свою здатність і готовність ініціювати та підтримувати прогрес у спільних спробах:

  • провести переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

  • реорганізувати й омолодити програми і вищу освіту в цілому;

  • розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

  • приймати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;

  • покладатися на загальні терміни європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, навчальних планів і ступенів;

  • сприяти мобільності студентів, персоналу і можливості працевлаштування випускників у Європі;

  • підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в європейський простір вищої освіти;

  • проводити зміни будучи відкритими, привабливими і конкурентоспроможними вдома, в Європі та у світі;

  • продовжувати вважати за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством”.

Празький самміт

Виконуючи зобов’язання, прийняте у Болоньї 19.06.1999 р., міністри, що відповідали за вищу освіту у 29 країнах, які підписали Болонську декларацію, зустрілися у Празі 18 - 19 травня 2001р. За результатами дискусії, яка відбулася на цій зустрічі, було опубліковане спільне комюніке.

Цікаво прослідкувати структуру цього документу, який, очевидно, відповідає процедурі проведення дискусії на цій зустрічі. Спираючись на звіт експертів (Trends II), міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов’язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих шести цілей.

Дуже важливим є те, що у Празі міністри наголосили на необхідності у подальшому обговоренні (поряд з шістьма зобов’язаннями Болонської декларації) ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

  • обговорення проблем навчання впродовж життя;

  • обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів в контексті Болонського процесу;

  • обговорення проблем сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти.

Міністри підкреслили видатне значення навчання впродовж життя для формування Європи знань. Навчання впродовж життя було визнане невід’ємним елементом Європейського простору вищої освіти. Як було зазначено, ”...у майбутній Європі, де знання складатимуть основу суспільства та економіки, стратегії навчання впродовж життя необхідні для того, щоб витримувати випробування конкурентоспроможності та застосування нових технологій і для зміцнення соціальної єдності, забезпечення рівних можливостей та покращення якості життя”.

Хоча у Празі міністри не назвали конкретних дат початку реалізації хоча б деяких зобов’язань Болонської декларації, однак, вони підтвердили свою рішимість і далі активно діяти відповідно до прийнятих у Болоньї зобов’язань.

Празький самміт, по суті, започаткував регулярні (кожні два роки) зустрічі міністрів освіти з метою розгляду просування та корегування Болонського процесу.

Берлінська конференція

Чергова конференція міністрів освіти відбулася в Берліні 19-20 вересня 2003р. Як і у Празі, за результатами конференції було опубліковане спільне комюніке. В комюніке розглядається прогрес вже не в шести, а дев'яти аспектах Болонського процесу (шість „болонських” + три „празьких”).

На відміну від Праги, у Берліні було сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації (або початку реалізації). Визнаючи, що ”...якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти”, міністри зобов’язалися ”...підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях”.

Вони також підкреслили, що,”...відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів, що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості”.

Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

  • Визначення обов’язків органів і установ, які беруть участь.

  • Оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів.

  • Система акредитації, сертифікації і сумірних процедур.

  • Міжнародне партнерство, співробітництво і співпраця.

Ще одне конкретне зобов’язання із зазначенням конкретної дати: усі міністри зобов’язалися „почати реалізацію двоциклічної системи до 2005р”. Крім того, „міністри вважають потрібним вийти за межі сьогоднішнього усвідомлення двох циклів вищої освіти й додати докторський рівень як третій цикл у Болонському процесі, що доповнює два основних ступені вищої освіти”.

Стосовно прийняття системи сумірних та порівнянних ступенів міністри ”...поставили ціль, що кожен студент, що випускається з 2005 року повинен отримати додаток до диплому автоматично та безкоштовно. Він повинен випускатися на поширеній європейській мові”. Звертаємо увагу: додаток до диплому повинен випускатися на поширеній європейській мові.

І ще. Оскільки Україна офіційно ще не приєдналася до Болонського процесу, особливу увагу треба приділити наступному абзацу Берлінського комюніке.

Країни-учасники Європейської культурної конвенції будуть визнані членом Європейського простору вищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідувати і досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищої освіти. Їхні заяви повинні містити інформацію про те, як вони будуть впроваджувати цілі та принципи декларації”.

Нарешті, треба звернути увагу на те, що у Берлінському комюніке підкреслено необхідність встановлення більш тісних зв’язків між Європейським простором вищої освіти та Європейським простором досліджень. Цей момент, мабуть, буде розглядатися на Бергенському самміті у 2005 році як десятий аспект Болонського процесу.

Як бачимо, навіть стислий аналіз дає уявлення про величезний обсяг роботи, яку треба виконати, щоб стати повноправним учасником Болонського процесу. Тому треба налаштовуватися на копітку роботу, щоб до визначеної дати — травень 2005 року — належним чином підготуватися до досягнення стратегічної мети — вступу України до Болонської співдружності.

ЗОНА ЕВРОПЕЙСЬКОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Робоча навчальна програма курсу «Вища освіта І Болонський процес» напряму підготовки: освітньо-кваліфікаційного рівня Програму підготовлено кафедрою фізичної географії І картографії

    Документ
    Мета дисципліни: ознайомлення з основними завданнями, принципами та документами, прийнятими в рамках Болонського процесу, оволодіння методами та засобами їх запровадження у вищу освіту України.
  2. Методичні рекомендації підготували (1)

    Методичні рекомендації
    Методичне забезпечення навчально-виховного процесу в навчальних закладах області в 2011-2012 навчальному році (рекомендації методичним, керівним та педагогічним кадрам).
  3. Методичні рекомендації підготували (2)

    Методичні рекомендації
    Методичне забезпечення навчально-виховного процесу в навчальних закладах області в 2011-2012 навчальному році (рекомендації методичним, керівним та педагогічним кадрам).
  4. Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного (1)

    Методичні рекомендації
    Матеріали до серпневих конференцій педагогів області (методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах системи загальної середньої освіти в 2010/2011 н.
  5. Методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в закладах системи

    Методичні рекомендації
    Згідно з концепцією Базового компонента мета дошкільної освіти – збалансований розвиток дитини, узгодженість у її житті основних тенденцій до самореалізації, саморозвитку та самозбереження, сформованість базису особистісної культури,

Другие похожие документы..