Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Учебно-методический комплекс'
Концепции современного естествознания :Естественнонаучная и гуманитарная культуры; научный метод; история естествознания; панорама современного естест...полностью>>
'Документ'
Известно, что с течением времени риск внезапного отказа металлоконструкций опасных производственных объектов (ОПО) существенно возрастает. К числу ос...полностью>>
'Статья'
Статья посвящена обобщению опыта разработки специализированных и персонализированных систем научной визуализации. Рассматриваются теоретические аспек...полностью>>
'Документ'
Человек – это разумное социальное существо. Его деятельность целесообразна. И чтобы действовать целесообразно в сложном реальном мире, он должен не т...полностью>>

Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Пенсійна реформа в Україні

Основні напрями пенсійної реформи визначені в Законі України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року [1] та “Стратегії розвитку пенсійної системи”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2005 року [2]. Прийняття цих важливих документів, заснованих на досягненнях не тільки вітчизняного законодавства, багаторічних наукових досліджень і практики застосування законодавства про пенсійне забезпечення, але й увібравши в себе міжнародно-правовий досвід соціального захисту населення.

Новий закон діє з 1 січня 2004 року. Він передбачає удосконалення державної системи пенсійного забезпечення, перехід на страхову трирівневу пенсійну систему. Нова пенсійна система буде складатися з солідарного, накопичувального та недержавного пенсійного страхування.

Перший рівень – це солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що діє на принципах солідарності поколінь, субсидування та здійснення виплати пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду, сформованого за рахунок страхових внесків підприємств і громадян. Другий рівень є накопичувальною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на принципах ч накопичення коштів застрахованих осіб в Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку, передбачених законодавством. Другий рівень діятиме на основі обов'язкових пенсійних накопичень, що враховуються в персоніфікованій базі даних Пенсійного фонду України на накопичувальних пенсійних рахунках. Цей рівень буде впроваджуватись поетапно після виконання в Україні певних умов, при цьому розмір відрахувань із заробітної плати не повинен перевищувати 7 відсотків. Внески до обов'язкової накопичувальної системи будуть інвестуватись до різних сфер економічної діяльності з метою їх примноження і належатимуть їх платникам. Третій рівень передбачає собою додаткову недержавну систему пенсійного забезпечення, яка базуватиметься на принципах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 р. [ 3]

З прийняттям цих законів створено правову базу для розвитку всіх рівнів пенсійного забезпечення. Перший і Другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні складають систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Другий і третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні складають систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Перший рівень пенсійного забезпечення залишився нам в спадок від колишньої державної системи пенсійного забезпечення. Він заснований виключно на страхових внесках, що акумулюються в Пенсійному фонді України.

Проте нова система пенсійного забезпечення розширює коло пенсійних виплат і за рахунок інших фондів. Закон встановлює, що пенсії можуть виплачуватись і за рахунок інших фондів, наприклад, Накопичувального. За рахунок коштів цього фонду мають здійснюватись такі пенсійні виплати:

довічна пенсія з встановленим періодом. Це пенсія, сума якої визначається в договорі страхування довічної пенсії і виплачується вона застрахованій особі після досягнення нею пенсійного віку або членам його родини або спадкоємцям в порядку, встановленому законом;

довічна обумовлена пенсія, яка виплачується щомісячно впродовж життя людини. У випадку, якщо загальна сума цієї пенсії, виплачена пенсіонерові на момент смерті менше, ніж сума вартості договору страхування довічної пенсії на момент його укладення, то різниця коштів виплачується спадкоємцям, названим в договорі страхування;

довічна пенсія подружжя. Виплачується щомісячно впродовж життя пенсіонера, а після його смерті – його чоловікові (дружині), який (яка) досягли пенсійного віку, впродовж їх життя;

одноразова виплата – пенсійна виплата, що здійснюється при умові досягнення застрахованою особою пенсійного віку та в інших випадках на умовах, визначених законом.

Проте слід зазначити, що положення Закону, стосовно Накопичувального фонду, набудуть сили після ухвалення відповідного закону і введення його в дію про перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду. Ця частина не повинна перевищувати 7 відсотків суми заробітної плати (доходу).

Страхові внески до Накопичувального фонду можуть сплачувати лише ті застраховані особи, яким на день їх введення не виповнилося: чоловікам 40, жінкам 35 років.

Застраховані особи – чоловіки віком від 40 до 50 років, а жінки – від 35 до 45 років можуть прийняти рішення про перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду на протязі року з дня введення цих внесків. Якщо ціособи не прийняли рішення про перерахування внесків до Накопичувального фонду в зазначений термін, то вони втрачають право на перерахування таких внесків до Накопичувального фонду.

Чоловіки, яким на день внесення страхових внесків до Накопичувального фонду виповнилося 50 років, і жінки, яким на день введення цих внесків виповнилося 45 років, не мають права та обов'язків сплачувати страхові внески до Накопичувального фонду.

Застраховані особи, що не сплачують страхових внесків до Накопичувального фонду, сплачують їх до Пенсійного фонду у встановлених розмірах.

Впровадження накопичувального рівня пенсійної системи передбачається з 2008 p., і виграють від неї в першу чергу ті, кому сьогодні виповнилося 30-45 років. Вони отримуватимуть вищі пенсії, оскільки зможуть накопичити на своєму особовому рахунку додаткові кошти . Звичайно, у нинішніх пенсіонерів і тим, кому “під п’ятдесят” немає такої можливості. Причому, слід відмітити, що чим вищим буде заробіток, тим більше грошей можна накопичити. Розглянемо підрахунок на прикладі двох чоловіків 25 років: один отримує середню по країні зарплату (зараз – 870 гривень), другий – удвічі більшу. При нинішній системі пенсійного забезпечення перший в 60 років міг би отримувати пенсію близько 350 гривень, другий – до 700 гривень. Але за умови, якщо роботодавець переводитиме на особовий рахунок кожного чоловіка 7% нарахувань на його заробіток, то тоді перший чоловік накопичить за цей час ( у нинішніх грошах) 25,5 тис. гривень, другий – 51 тис. гривень. При цьому, в обох випадках частина їх пенсії, що виплачується за рахунок нарахувань на заробіток в солідарну систему (32%-7%= 25%, зменшиться на 7%).

Приблизно можна підрахувати, яка ж пенсія буде у цих чоловіків: у першого пенсіонера пенсія у результаті вийде приблизно 500-550 гривень; у другого – 1100-1200 гривень.

Введення другого рівня пенсійних виплат із накопичувального фонду можна буде здійснити лише за умови успішного економічного розвитку країни протягом останніх років, а саме: якщо за кожний з них валовий внутрішній продукт зростав не менше чим на 2 відсотки в порівнянні з попереднім роком, підвищення рівня заробітної плати, стабілізації фінансового забезпечення пенсійних виплат в солідарній системі, виконання інших умов, зафіксованих в Заключних положеннях Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року.

І ще один, третій рівень пенсій за рахунок коштів недержавних пенсійних фондів. Передбачається, що цей рівень запрацює в повну силу після введення перерахування частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Формування недержавних накопичувальних фондів здійснюватиметься за рахунок добровільних внесків громадян і організацій. Умови і порядок формування цих фондів забезпечуються Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення” від 9 липня 2003 p. Вкладники фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, а їх може бути декілька варіантів (порядок визначення розміру пенсійних виплат; термін, протягом якого здійснюються пенсійні виплати; порядок і терміни сплати пенсійних внесків, у тому числі можливість їх зміни за умовами пенсійного контракту; умови і порядок участі в пенсійній схемі; права і обов’язки вкладника, учасника фонду за цією пенсійною схемою).

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються в розмірах і в порядку, встановленими пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем. Вказані в пенсійному контракті розміри внесків до пенсійного фонду можуть змінюватись відповідно до умов обраних пенсійних схем. Максимальний розмір внесків за пенсійними схемами недержавного пенсійного забезпечення не обмежується. Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування їх на поточні рахунки пенсійного фонду. Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який має ліцензію Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

Недержавний пенсійний фонд є юридичною особою, створений відповідно до законодавства. Фонд має статус неприбуткової організації (непідприємницького суспільства), здійснює свою діяльність виключно з метою накопичення внесків на користь учасників фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також проводить виплати учасникам фонду, відповідно до встановленого законодавством порядку.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці і особи без громадянства. Участь фізичних осіб в будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною. Фізична особа може бути учасником декількох пенсійних фондів за власним вибором. Пенсійні виплати можуть здійснюватися учасникові фонду або його спадкоємцеві. Особа, що сплачує пенсійні внески на користь учасника фонду до недержавного фонду відповідно до умов пенсійного контракту, є вкладником фонду. Вкладником фонду може бути сам учасник фонду або професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

Відносини між фондом і вкладником фонду регулюються пенсійним контрактом. Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом і його вкладником, який заключається від імені пенсійного фонду його адміністратором і за яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника.

Недержавні пенсійні фонди відкривають можливості для акумуляції коштів на старість шляхом добровільного їх відрахування до фондів. Сьогодні в Україні функціонують 54 недержавних пенсійних фондів, які об'єднують 69 тисяч учасників. А загальна сума активів НПФ складає майже 45 млн. гривень. Більше всього НПФ (зокрема - корпоративних і професійних) в Києві і Харкові, які вже надають послуги громадянам у формуванні додаткової пенсії. [4] За показниками діяльності найвищий рейтинг у « першого національного відкритого пенсійного фонду (м. Київ). Він має свої філіали в 15 областях, серед його вкладників більше 150 представників – роботодавців і більше 5 тис. фізичних осіб. Фонд відкрив вже більше 10 тис. індивідуальних пенсійних рахунків. Фонд планує значно розширити свою діяльність, відкрити представництва на території всієї України [5]

І все це тільки початок. Адже Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” вступив в дію лише з 1 січня 2004 року, і робота по його застосуванню тільки почалася. Створено тільки необхідне правове поле.

Позначені рівні розвитку системи пенсійного забезпечення та завдання, які необхідно вирішити, надзвичайно складні. Справа в тому, що нова система пенсійного забезпечення повинна функціонувати в поєднанні з попередньою системою. А значить необхідно забезпечувати поступовий перехід від однієї системи до іншої ( від солідарної до трирівневої). Це головне в пенсійній реформі. Найбільш складним є питання про проведення диференціації пенсійного забезпечення залежно від тривалості страхового стажу і заробітку працівників, участі в накопичувальній системі. Питання пенсійної реформи разом з бюджетом на 2007 рік розглядаються зараз на сесії Верховної Ради України. Йде мова кому і скільки платити пенсії, про обмеження заробітної плати працюючим пенсіонерам, про спеціальні пенсії, збільшення пенсійного віку. Але уряд не збирається найближчим часом переглядати вік виходу на пенсії. Збільшити пенсійний вік можна тільки після здійснення наукових досліджень та обґрунтування демографічної ситуації, а також проведення урядом необхідних розрахунків [6]. Багато питань потрібно вирішити. Адже Пенсійна реформа відбувається, які б труднощі вона не зустрічала на своєму шляху.

Література:

1. Відомості Верховної Ради України 2003 – №49-51 – ст.376.

2. 0фіційний вісник України, 2005 – №51 – ст.3205

3. Відомості Верховної Ради України, 2003 – №47-48 – ст.372.

4. Соціальний захист, 2006 – №2.

5. Урядовий кур’єр, 2005 – №2

6. Урядовий кур’єр, 2006 – №190

Туляков В.О.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Відомо, що аналітичне порівняння різних режимів кримінально правового впливу, попередження злочинності та суспільної інтеграції у їхньому динамічному взаємозв’язку надає можливість з'ясувати найбільш ефективні утилітарні практики обмеження злочинності. В цьому сенсі вкрай важливим має бути питання аналізу місця та ролі каральної сутності кримінального права у царині протидії злочинності.

Простіше кажучи, у процесі аналізу кримінального права, його системи, цілей, принципів, структурних характеристик, характеристик окремих інститутів і норм вирішуються три основних питання, пов’язаних із дослідженням генезису і панівної парадигми. Перше: чи необхідно суспільству кримінальне право? Друге: які цілі воно має переслідувати? І, нарешті: які типи поведінки мають бути криміналізовані, і яким чином ми можемо прийняти таке рішення?

Аналіз існуючих кримінально-правових парадигм та шкіл встановив, що бажана відповідність кримінального права моральним уявленням про добро і зло, справедливість і рівність призвела до презумпції адекватного усвідомлення кримінально-правової заборони громадянами. При цьому існує на жаль на рівні доктринальної фікції констатація адекватного розуміння кримінально-правової заборони:

  • або як необхідного інструменту забезпечення суспільної і національної безпеки, гаранту суспільного спокою, підкріпленого примусовою силою держави,

  • або як раціонального і принципового регулятору антисоціальної активності громадян у конкретних просторово-часових та історичних межах,

  • або як втілення у законі волі економічно і політично панівного класу,

  • або як продуценту конфліктного стану соціальної активності громадян, який складається із суперечливих, деідеологізованих, неструктурованих доктрин, втілених у еклектичній і відносно непродуманій кодифікації.

З нашої точки зору, системи концептуальних ідей (парадигм), на яких ґрунтується сучасне кримінальне законодавство України і які складають кримінально-правову доктрину, доволі різняться між собою. Тобто існуючі і втілювані у працях сучасних українських вчених кримінально-правові парадигми не можна звести до загального і єдиного знаменнику. Багато у чому це зумовлено процесами становлення молодої української держави, революційними змінами в економічній і політичній сферах суспільства, змінами суспільної свідомості, нарешті, – парадоксами сучасної делегованої демократії, яка у певному сенсі детермінує стрибкоподібні зміни у кримінальній політиці і кримінально-правовій ідеології.

Якщо ми розглянемо кримінальне право як відкриту складну систему, що знаходиться у постійному динамічному розвитку, взаємодії із суспільством, то побачимо, що в житті ми зіштовховуємось як із використанням старих кримінально-правових заборон до нових ситуацій (інтерпретація кримінально-правової норми), так і з послідовними змінами правової системи, інноваційним відтворенням права (прийняття нової редакції, криміналізація діяння, пенализація заборони).

В результаті ми отримуємо ситуацію, за якої нам рекомендують (доречи це робить майже кожен суб’єкт законодавчої ініціативи) послідовно розширювати діючий КК. Поруч з цим розширення підстав кримінально-правової заборони і подальша деталізація окремих складів Особливої частини, а також конструювання принципово нових складів і розділів Особливої частини КК повинні сприйматися вкрай обережно.

Введення сукупності якісно нових кримінально-правових заборон, що базується на формально-логічному аналізі системи суспільних відносин, політичній чи міжнародній доцільності, не завжди однозначно сприймається суспільством. До того ж диверсифікація норм Особливої частини, зміни в їх інтерпретації та тлумаченні цілком здатні паралізувати діючу систему досудового слідства, додатково сприяючи посиленню криміногенності суспільних відносин.

Логічніше було б йти шляхом послідовного узгодження системи санкцій діючого КК із пануючими установками та цінностями суспільства, декриміналізації значної кількості злочинів невеликої тяжкості, виведення за межі КК штучно криміналізованих цивільно-правових і господарсько-правових деліктів, і рівною мірою коректного вирішення проблеми можливого створення і застосування спеціальних кримінальних законів (військові, екологічні злочини, злочини проти миру і безпеки людства), які застосовуються sui generis, тобто в ситуаціях особливого складу.

Сам же Кримінальний Кодекс нового типу як "негативна конституція країни" повинен передбачати відповідальність виключно за "природні" злочини, злочини, сутність яких витікає не з системного доктринального аналізу суспільної небезпеки діяння, а з логіки захисту конституційних принципів чи як записано в Конвенції про захист прав людини та основних свобод – "загальних принципів права, що визнані цивілізованими країнами" (ч.2. ст.7).

В найбільш спростованому вигляді система Особливої частини такого КК повинна була б включати до себе два розділи: Злочини проти фізичних чи юридичних осіб, їхніх прав та свобод, Злочини проти суспільства або держави (ч.2 ст.11 діючого КК). Відповідно, допускається існування кримінальних законів sui generis, Кодексу кримінальних провин, пов’язаного із послідовним втіленням ресторативної юстиції для правослухняних „випадкових” порушників та розширенням можливостей застосування заходів безпеки і заходів соціального захисту для „звичних” девіантів, які скоїли кримінальні провини.

Безумовно, це наполягає на новому вирішенні питання сутності та характеристик кримінальної відповідальності та форм її реалізації, кримінально-правових відносин та їх суб’єктів, та ін. Водночас, можливо, що саме такий погляд на кримінально-правове регулювання сьогодення взмозі забезпечити послідовне зниження тиску криміногенності сучасного буття.

Бакалінська Ольга Олегівна

Актуальні проблеми захисту економічної конкуренції в Україні

Нові умови соціально-економічного розвитку країни, детерміновані внутрішніми та зовнішніми чинниками, і в першу чергу, – потребами ринкового реформування та глобалізаційними процесами, висувають перед українською державою і суспільством ряд складних і актуальних завдань. Одним із них є процес формування ефективного конкурентного середовища, домінуючу роль у якому відіграє держава. Оскільки саме вона, як засвідчує світовий досвід, є організатором конкурентних відносин, за допомогою системи заходів визначає та формує відповідне середовище функціонування суб’єктів господарювання.

1. Основою формування конкурентного середовища є відповідне конкурентне законодавство. Українське конкурентне законодавство, що виникло на початку 90 років ХХ сторіччя формувалося як антимонопольне за своєю суттю. Головним завдання держави в той період було формування основних ринкових регуляторів та демонополізація економіки. Варто враховувати, що адміністративна монополія, яка була основою економічної системи України на початку 90-х років, значно відрізнялася від ринкових монополій, які формуються в умовах ринку та змагальності, а монополія в цьому разі, за умов існування конкуренції, розглядається як адекватний результат перемоги певного суб’єкта господарювання в конкурентній боротьбі. Радянська адміністративна монополія формувалася та підтримувалася державою її діяльність була, як правило, соціально але не економічно вмотивована, крім того, відсутність будь-якого змагання між підприємствами призводило до застарівання технологічних циклів та виробництв. Саме тому, головним завданням держави на першому етапі створення організаційно-правової моделі захисту економічної конкуренції було створення жорсткої системи антимонопольного регулювання, що супроводжувалося й створенням надійної та ефективної системи державного регулювання в сфері конкуренції. Проте, з розвитком економічної системи країни стало зрозумілим, що знищення або жорстке державне регулювання економіки не забезпечує розвитку конкуренції за відсутності відносин лояльності суб’єктів господарювання на ринку. Саме тому, на сучасному етапі розвитку конкурентних відносин головний акцент в регулюванні економічних процесів має бути перенесено з жорсткого антимонопольного регулювання економіки на захист і сприяння розвитку добросовісної конкуренції. Саме на це повинні бути спрямовані всі зусилля законодавців та заходи державного впливу. Актуальним в цьому плані є питання вдосконалення норм чинного законодавства спрямованих на створення умов для розвитку добросовісної конкуренції.

2. Майже десятирічний досвід застосування Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” виявив істотні прогалини в застосуванні норм цього Закону для захисту конкуренції. Зокрема, поняття недобросовісної конкуренції закріплене в Законі України “Про захист від недобросовісної конкуренції” захищає інтереси підприємців-конкурентів практично позбавляючи споживачів права на захист своїх прав у разі застосування до них методів недобросовісної конкуренції. Водночас не однозначним є процес кваліфікації дій суб’єктів як недобросовісної конкуренції, зокрема відсутність єдиного реєстру фірмових найменувань, фірмових марок та інших засобів індивідуалізації діяльності суб’єктів господарювання призводить до колізій при встановленні факту пріоритету використання окремих об’єктів інтелектуальної власності. Крім того, для чинного конкурентного законодавства характерним є використання значної кількості оціночних понять: “чесні (добрі) звичаї”, “правила ділового обороту”, “значна (істотна) конкуренція”, “позитивні та негативні наслідки”, які визначаються і оцінюються антимонопольними органами за не завжди прозорою системою. Одночасно з цим варто зазначити, що майже всі спеціалісти зазначають відмінність у правовій природі та системі доведення фактів недобросовісної конкуренції в порівнянні з монополістичними правопорушеннями, проте чинне законодавство не передбачає специфічного порядку розгляду цих справ (зокрема: необхідність проведення незалежних експертиз, залучення експертів, застосування запобіжних заходів, оплата експертиз та висновків експертів ін.). Підсумовуючи варто зазначити, що Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” вимагає внесення значних змін необхідність яких обґрунтована практикою його застосування

3. Значною проблемою, що стримує розвиток конкурентного законодавства в Україні є наявність значної кількості нормативно-правових актів, які регулюють конкурентні процеси в Україні. Проте, положення більшості з них є неузгодженими та суперечливими. Значною проблемою на сучасному етапі розвитку конкурентного законодавства є майже повна суперечливість положень Господарського кодексу України відповідним положенням Закону України “Про захист економічної конкуренції” та Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”. За таких умов актуальною є проблема відповідної уніфікації та систематизації норм чинного конкурентного законодавства.

4. Важливим напрямом розвитку конкурентного законодавства є необхідність законодавчого забезпечення обов’язкового застосування конкурентних засад при здійсненні приватизації в Україні, неприпустимість порушення фундаментальних принципів добросовісної конкуренції в процесі приватизації. Саме тому, Фонд державного майна України та Антимонопольний комітет України повинні розробити та застосовувати прозорі механізми контролю за формуванням умов приватизаційного конкурсу та пропозиції, забезпечення допуску до участі в конкурсі конкурентоспроможних учасників, запровадити механізм незалежної експертної оцінки об’єктів приватизації.

5. Одним з пріоритетних напрямів розвитку конкурентного законодавства, на нашу думку, є створення надійного та ефективного механізму державного контролю за наданням державної допомоги окремим суб’єктам господарювання. Актуальність питання щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів обумовлена євроінтеграційним вибором України, необхідністю врахувати світовий досвід захисту конкуренції та міжнародні стандарти у процесі державного регулювання конкурентних відносин і невідповідністю, в ряді випадків, вітчизняного законодавства і практики міжнародним вимогам. Першочерговими завданнями, на нашу думку є: раціоналізація інструментарію державного впливу на соціально-економічні процеси, відмова від широкого державного адміністрування; розбудова системи захисту конкурентного середовища на основі оптимального поєднання саморегулівних механізмів вільного ринку з ефективним впливом держави на розвиток економічних процесів; вдосконалення регулювання та контролю національної економіки як з боку державної влади, так і суспільства; адаптація та зближення вітчизняного законодавства із законодавством ЄС; забезпечення пріоритету права в усіх сферах суспільного життя, реформування судової влади тощо. Все це обумовлює необхідність прийняття Закону України “Про державну допомогу”, проект якого розроблений Антимонопольним комітетом України.

Богомягков Ю.С.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

    Документ
    У збірнику наукових праць репрезентуються матеріали доповідей, які були представлені під час проведення пленарних і секційних засідань міжнародної науково-практичної конференції „Треті Прибузькі юридичні читання”, що відбувалася 23-24
  2. Міністерство освіти І науки україни (102)

    Документ
    ПРАЦІ ПРОФЕСОРСЬКО-ВИКЛАДАЦЬКОГО СКЛАДУ КАФЕДРИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН МИКОЛАЇВСЬКОГО НАВЧАЛЬНОГО ЦЕНТРУОДЕСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЮРИДИЧНОЇ АКАДЕМІЇ
  3. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (1)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  4. Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет «одеська юридична академія» кримінальне право україни (2)

    Навчально-методичний посібник
    Посібник надає стислу характеристику тем курсу з Загальної та Особливої частин кримінального права, звертає увагу студентів на основні визначення кримінального права, які мають особливе теоретичне та практичне значення, на деякі дискусійні,
  5. Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Держава і право: de lege praeterita, instante, futura: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 року. – Миколаїв: Іліон, 2009.

Другие похожие документы..