Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
 На протяжении последних лет в Российской Федерации происходит активное развитие рынка услуг по обеспечению безопасности. Частная охрана, как правило...полностью>>
'Документ'
Войн без пленных не бывает. Эта истина подтверждается многовековой историей. Для любого воина плен - позор, скорбь и надежда. В XX в. человечество пе...полностью>>
'Лекции'
ВАШИНГТОН — Со следующего года употреблять слово «зеленые» в отношении американских долларов будет не совсем правильно. Для борьбы с фальшивомонетчика...полностью>>
'Документ'
Крымская война расстроила денежное обращение России, и в полосу буржуазных реформ страна вступила с неразменным бумажно-денежным обращением. Курс кред...полностью>>

Київський університет туризму, економіки І права наукові записки

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Київський УНІВЕРСИТЕТ туризму, економіки і права

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

щорічник

ВИПУСК 5

КИЇВ - 2008

Київський УНІВЕРСИТЕТ туризму, економіки і права

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

щорічник

ВИПУСК 5

(Серія: філософські науки)

КИЇВ - 2008

ББК 72 я5

Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права

/ Щорічник випуск 5. – К.: КУТЕП, 2008. – 253 с.

ISBN 966-628-020-5

Київський університет туризму, економіки і права - член Ділової Ради Всесвітньої туристської міжнародної організації спеціалізованої установи ООН (UNWTO) – представляє п'ятий випуск щорічника.

Збірник містить наукові статті, які висвітлюють актуальні питання та проблеми філософії, соціології, політології в контексті соціальних реалій сьогодення.

У щорічнику представлені праці науковців Київського університету туризму, економіки і права, результати досліджень вчених інших наукових установ та навчальних закладів України, фахівців в галузі соціо-гуманітарних наук.

Друкується за постановою Вченої ради

Київського університету туризму, економіки і права

(протокол № 3 від 5.03. 2008 р.)

Редакційна рада

Пазенок В. С. – доктор філософських наук, професор, член-кор. НАН України – Голова редакційної ради

Андрущенко В. П. – доктор філософських наук, професор, академік АПН України;

Бабкіна О.В. – доктор політологічних наук, професор;

Базалук О.О. доктор філософських наук, доцент;

Горбатенко В. П. – доктор політологічних наук;

Горський С. В. – кандидат соціологічних наук., доцент, відповідальний секретар;

Євтух В.Б. – доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАНУ;

Заблоцький В.П. – доктор філософських наук, професор;

Левенець Ю.А. – доктор політичних наук, професор, академік НАН України;

Лях В. В. – доктор філософських наук, професор;

Михальченко М. І. – доктор політологічних наук, професор;

Нельга В. О. – доктор соціологічних наук, професор;

Оніщенко О. С. – доктор філософських наук, професор, академік НАН України;

Пахарев А.Д. – доктор політологічних наук, професор;

Пилипенко В. Є. – доктор соціологічних наук, професор;

Рудич Ф.М. – доктор філософських наук, професор;

Цибух В. І. – кандидат філософських наук, професор КУТЕП;

Цюрупа М. В. – доктор філософських наук, професор;

Шульга М. О. – доктор соціологічних наук, професор;

Яковенко Ю. І. – доктор соціологічних наук, професор.

© Київський УНІВЕРСИТЕТ туризму, економіки і права, 2008

ISBN 966-628-020-5

Зміст

1.

В. А. Малахов

Екзистенційно-етичний сенс туризму як різновиду подорожування

6

2.

Я. В. Любивий

Туристська діяльність як чинник глобальної синергії культур

25

3.

М. М. Кисельов

Туризм і природознавство: філософсько-світоглядний аспект

47

4.

В. В. Кізіма

Субстанційні виміри феномену туризму

65

5.

І. А. Зязюн

Філософія і туризмологія

95

6.

В. Г. Антоненко

Міжнародний туризм як чинник міжцивілізаційної взаємодії і взаємозбагачення культур

101

7.

Ф. М. Рудич

Туризм і політологія

115

8.

П. Л. Яроцький

Філософський аспект паломницького (релігійного) туризму

в Україні

123

9.

В. П. Заблоцький

Подорож як метафора

134

10.

О. О. Базалук

Духовні виміри людського буття як проблема філософії туризму

155

11.

С. В. Горський

Місце туризму в процесі соціальної інтеграції

176

12.

С. О. Німчин

Тавтологія та парадокс у самоописах сучасного розуміння свободи

183

13.

Д. Б. Свириденко

Екзистенціально-психологічні виміри

феномену віртуальної реальності в контексті філософії туризму

199

14.

О. В. Соболєва

Перспективи використання наукової інформації з етнології у туристичних розробках (на прикладі вивчення кримсько-татарської весільної їжі)

209

15.

Н. Ф. Юхименко

Туризм як один із шляхів реалізації філософії освіти в Україні в умовах євроінтеграції

226

16.

С. Ф. Соляник

Цінності та ціннісні орієнтації в туристичній діяльності

237

В. А. Малахов

Екзистенційно-етичний сенс туризму

як різновиду подорожування

В статті робиться спроба своєрідної апології туризму – через розкриття специфічно притаманного саме туризмові життєвого (екзистенційного і морального) значення. Вирушаючи в туристичну подорож, людина немовби бере похідну від власного «Я», трансцедентує у вимір свободи основну спрямованість свого існування. Ключові слова: «туризм», «паломництво», «апологія».

В статье делается попытка своеобразной апологии туризма – через раскрытие специфического присущего именно туризму жизненного (экзистенционного и морального) значения. Отправляясь в туристическое путешествие, человек как бы берёт производную от собственного «Я», трансцедентируя в измерение свободы основную направленность своего существования. Ключевые слова: «туризм», «паломничество», «апология».

The article is devoted apologetics of tourism – from discovering of tourism life (existentialist and moral meaning). When the person decided to travel he takes the derivative own «Me» and transendates his own source to the freedom own subsistence. Key words: «tourism», «pilgrimage», «religion tourism», «apologetics».

Характер розгляду туризму на наступних сторінках обумовлений метою не стільки об'єктивуючого дослідження, скільки феноменологічного з'ясування та філософського осмислення цього шляхетного вияву людської присутності у світі. Зазвичай ми вивчаємо ті чи ті реальні (зокрема, суспільні й культурні) явища задля отримання певних теоретичних та практичних результатів; з цього погляду туризм — предмет стільки ж малодосліджений, скільки й важливий в контексті актуальних потреб сучасного суспільного життя. Проте гідна жалю та людина, що переймається тільки важливим і необхідним. Відчуття внутрішньої значущості феномена туризму спонукає, поза сподіваннями на конкретні практичні вигоди, просто вдивитися, вміркуватися в його не таку вже прозору й елементарну суть — подібно (хоча, звичайно, на поважливій відстані) до того, як люди вдивляються і вмірковуються в феномени любові, розлуки і смерті, простору і часу, життя як подорожі і подорожі як життя...

Звісно, приступаючи до такого осмислення, слід передусім зважити на те, що за стійкою традицією культурологічних співставлень туризм не зрідка уявляється й зображується такою собі шаржованою, поверхневою альтернативою до справді поважних, вочевидь сповнених істотного духовного змісту форм подорожування, таких як паломництво або мандри дослідників-першовідкривачів. Тож нашим завданням на цих сторінках буде, загалом, своєрідна апологія туризму — через розкриття специфічно притаманного саме туризмові життєвого (екзистенційного і морального) значення.

Отже, розпочнемо з того, що в традиційному дискурсі, починаючи з доби панування міфологічної свідомості, людська подорож привертає до себе увагу передусім у зв'язку з процесом трансформації самого героя, набуття (або втрати) ним тих чи тих визначальних якостей. Герой стародавнього епосу, середньовічного «ходіння» чи «видіння» тощо, мандруючи просторами ціннісно-неоднорідного світу, характерним чином сам зазнає відповідного «онтологічного переображення»[1], набуває магічних властивостей, сакральних знань або спасенного досвіду; часто-густо сама траєкторія земної подорожі виявляється чимось на зразок розгорнутої метафори піднесення чи падіння людської душі у термінах «сакральної географії» [2]. Так, в аккадському епосі герой Гільгамеш мандрує на острів блаженних заради таємниці безсмертя, здобуває там квітку вічної молодості, проте втрачає її на зворотному шляху. Зміст мандрів Одисея — повернення на улюблену батьківщину (і, отже, віднайдення рідної домівки, взагалі, усього «свого», автентичного); проте мандри затягуються і, зрештою, самі по собі стають чимось «своїм», притаманним душі й вдачі європейця — Одисея. (Згодом цей одисеївський мотив «повернення, що затяглося» знайде знаменний і парадигмальний для сучасної культури парафраз в «Узліссі» Дж. Джойса). Для Данте його подорож замогильними світами — не випадкова пригода, а «абсолютно необхідний етап біографії», «засіб виправлення його природи, зцілення його душі від гріха, причому засіб єдиний» [3]; особливо при навідані Раю «духовні здібності Данте зростають з кожною новою сферою». Пройшовши ще на підйомі в Чистилищі крізь стіну вогню (Purg. XXVII, 10—54), поет крок за кроком здобуває змогу дивитися на посмішку Беатріче (Par. XXIII, 47—48), витримувати сяйво Емпірею (Par. XXX, 55—60), осягати ясну таїну Божественної Триєдності (Ibid., XXXIII, 112-114) — аж доки в граничному зльоті душі не ставить свою пристрасть і волю під несхибне начало «Любові, що рушить сонце і світила» (Ibid., 140-145).

Паломники-християни, що віками мандрували й мандрують до Святої Землі, так само як мусульмани, які чинять хадж до святих місць своєї релігії, налаштовують свої душі на благоговійне спілкування зі священним в самому епіцентрі його земної присутності; зрозуміло, що для людини віруючої така мандрівка постає найголовнішою чи принаймні визначальною подією усього життя, справжньою вершиною останнього. Залучити своїх ближніх до спасенної радості цього благодатного досвіду — саме таке прагнення дає безпосередній поштовх для запису і оприлюднення різноманітних «ходінь», що формують особливий жанр середньовічної літератури. Знаменно в цьому зв’язку, що автор унікальної пам'ятки такого спрямування в літературі Київської Русі ігумен Данило записує своє «хожденье» «вbрных ради человbкъ. Да кто убо, слышавъ о мbстbх сихъ святыхъ, поскорблъ бы ся душею и мыслию къ святым симъ мbстом, и равну мзду приимуть от Бога с тbми, иже будуть доходили святыхъ сих мbстъ» [5]. На протязі ж самої своєї мандрівки, перебуваючи на Святій Землі, ігумен Данило сумлінно згадує у своїх молитвах імена «князь русскых, и княгинь, и дbтей ихъ, епископъ, игуменъ, и боляръ, и дbтей моих духовных, и всbх христианъ» [6], ставить на Гробі Господньому лампаду «от всея Русьскыя земля» [7]. Таким чином, є всі підстави розглядати паломництво Данила як факт, щільно вписаний у смисловий контекст не лише його власного індивідуального життя, а й усієї Русі, посланцем якої Данило повсякчас себе відчуває; саме так його «хожденье» зазвичай і витлумачується дослідниками [8].

Втім, при всьому зазначеному, той же Данило, як християнин, прегарно усвідомлює, що ніякими земними подорожами самими по собі духовні справи не вирішуються: «Блажени же видbвше вbроваша, треблажени не видbвшие вbровавше» [9]. Справжній, посутній, неминучий рух людської душі пролягає тут зовсім в інших царинах, для яких земна мандрівка, як сказано, є тільки метафорою в широкому розумінні слова — метафорою більш або менш втіленою фактично; інколи таке втілення набуває рис і ознак самобутньої цупкої реальності, інколи ж лишається на правах ледь відчутного смислового контуру, що окреслює духовні звитяги героя. Саме у внутрішній, духовній галузі (зрозуміло, це не стосується часів панування архаїчної міфології, коли саму відмінність між тілесним і духовним, внутрішнім і зовнішнім ще не було увиразнено ані в свідомості, ані в самому житті) людина — причому кожна людина — передусім і постає як homo viator, «мандрівник» (Пс. 38, 13), «подорожній» (1 Петр. 2, 11), що незворотним чином проходить свій життєвий шлях, шлях набуття досвіду, пошуку втраченої батьківщини (Євр. 11, 14), шлях до загибелі або до спасіння.

Прикметно, що цей внутрішній смислотворчий план життєвого подорожування людини не втрачає своєї виразності в нинішніх рефлексіях про долю людини — як богословського та релігійно-філософського, так і цілком світського ґатунку [10].

Надзвичайно цікавими й екзистенційно конкретними видаються в цьому відношенні, зокрема, міркування видатного російського філософа пізньорадянської доби Г.С. Батіщева щодо «искательства» и «путничества» як способу людського буття в контексті «розімкнуто-атомістичних» стосунків [11]: людина може відчувати себе самотнім атомом не тільки внаслідок індивідуалістично-егоїстичної налаштованості, а і просто тому, що ще не знайшла таких вищих цінностей, яким могла б присвятити, з якими могла б співвідносити своє власне життя. Перед такою людиною неминуче розкривається перспектива «буття у пошуку» [12], що органічно поєднує самотність і духовну рухливість, екзистенційне мандрівництво, спрямоване саме на віднайдення того, із чим дана особистість була б у змозі «гідно вступити в діалогічне спілкування усім своїм єством» [13]. Легко бачити, що самодостатній і самозамкнений егоїст знаходиться, за Батіщевим, якнайдалі від такого способу «буття у мандрах» [14]; втім, на думку філософа, справжній Шлях розкривається лише перед тим, хто вже ціннісно віднайшов і осягнув себе, в своїй безмежній творчій спрямованості [15], — тим, хто у свідомості й відчутті своєї співпричетності ціннісній ієрархії Всесвіту прямує до все глибших і змістовніших проблем і завдань.

Сподіваюся, читач вибачить цей трохи задовгий екскурс (у первісному значенні слова excursion як відхилення від основної теми в бік якоїсь іншої галузі); він, цей екскурс, був потрібен для того, аби намітити смисловий контур того типу людського мандрівництва, який (принаймні, позірно) передусім і протистоїть туризмові — мандрівництва як реалізації певної змістовної мети, що безпосередньо залучена до життєвого плану особистості, визначає його загальну смислову перспективу. Звичайно, проща до святих місць — не мандри в пошуках земного щастя; однак в обох цих випадках йдеться саме про досягнення більш високої або більш приземленої життєвої мети, досягнення, що має безпосередньо змінити життєвий стан людини, причому, чим вищою й посутнішою є обрана мета, тим більш необоротний характер матимуть спричинені нею зміни. Паломник, що дістався таки Святої Землі, поставив там лампаду, помолився Господу, в прямому й високому сенсі стає іншою людиною; як іншим стає і Данте, пройшовши всі етапи свого «перелюдинення» («trasumanar». — Par. 1, 70); і Одисей, що з поверненням до Ітаки досягає, зрештою, своєї вистражданої мети; і батіщевський пошуковець ціннісних світів — із кожним новим щаблем свого духовного поступу. А от турист, мандруючи містами, країнами і континентами, ніяких раціональних цілей, що сполучали б семантику його життя і його подорожі, не досягає. І нічого необоротного з ним, як правило (тобто поки він зберігає стан і статус туриста, а не постає, скажімо, як потерпілий від нещасного випадку або теракту), не трапляється — повернувшись з туристичної подорожі, можна продовжувати свою роботу і повсякденне життя починаючи саме від того пункту, на якому ми їх тимчасово полишили, хіба що з оновленими фізичними й душевними силами. З огляду на безліч реальних обставин і запитів нашого суворого повсякдення ми, здається, могли б твердити, що туризм нам взагалі не потрібен — не обов’язково ж бігати слідом за балакучим екскурсоводом майданами Риму або Парижу, аби набути уявлення про художні й духовні скарби людства. Чим же тоді так вабить нас ота «муза далеких мандрів», що криється за позірною безцільністю й беззмістовністю туристичних подорожей, таких, попри все, принадних для нашого сучасника?

Відомий дослідник постмодерної культури З. Бауман, співставляючи феномени паломництва і туризму [16], в першому з них акцентує момент жорсткої цілеспрямованості, що веде, мовляв, до зневажання паломником «того, що є тут і тепер», і, відповідно, до «опустелювання світу» навколо нього [17]; в другому ж феномені, себто в туризмі, підкреслюється, як його людський сенс, «право не нудьгувати й свобода від усього, крім естетичного виміру» [18]. Ця акцентуація добре вписується в загальне розуміння З. Бауманом паломництва і туризму як своєрідних символів типового модерного (паломництво) й постмодерного (туризм) світовідношення. Проте, на мій погляд, на шляхах такого ідеологізованого підходу, надміру підлеглого «духові часу», можливі істотні смислові деформації, що спотворюють екзистенційну суть як паломництва, так і туризму.

Так, щодо паломництва варто відзначити, що передусім це феномен не стільки новочасної, скільки середньовічної, взагалі традиційної культури. Відповідно до цього в класичних своїх виявах паломництво, попри свою чітку цілеспрямованість, аж ніяк не передбачає жорсткої дихотомії цілей і засобів, дихотомії, яка й призводить до того модерного «опустелювання світу», про яке йдеться у Баумана. Сама «пустеля» для середньовічної людини — не пустка, а, скоріше, життєвий простір особи, арена її діянь і борінь; своєрідну естетику такої «пустелі» чудово передає, наприклад, рядок з російського духовного вірша:

Стояла мать прекрасная пустыня… [19]

Поруч з такими пустелями, справжній паломник зустрічає на своєму шляху інші місця, міста, дива, не зрідка уважно вдивляється в них, записує свої враження — адже сама кінцева мета його така, що корелює не з мертвими й байдужими засобами, як у модерного нащадка протестантської трудової етики, а виплескується сузір’ям символів, сповнених духовного змісту картин, кожна з яких вимагає уваги, зосередженого й шанобливого вникання в її потаємну суть. І скільки таких епізодів-картин, що аж ніяк не відволікають від кінцевої мети подорожі, але по-своєму розцвічують і збагачують її, ми знаходимо в того ж ігумена Данила, так само як і в оповідях інших паломників і пілігрімів давніх часів.

Що ж до туризму, скидається, що Бауер помічає лише одну-єдину, вкрай згедонізовану форму останнього, певна річ, поширену серед нинішніх багатіїв, але таку, що навряд чи сама по собі розкриває екзистенційну суть туристичної подорожі загалом. Не знаю, чи знайомі професорові Бауеру принади туризму іншого ґатунку, з важкенними рюкзаками за плечима й ночівлями на холоді або серед лісової комашні, проте як колишній громадянин СРСР я готовий засвідчити, що й такий різновид туризму, далекий від будь-якого комфорту і гедоністичного естетизму, проте насичений поезією і романтикою вільних мандрів, відповідав його стрижневому призначенню. Отже, ще раз: вдивимося пильніше в ту чарівну мить, коли, залишивши позаду метушню повсякденного існування, ми, нарешті, вільно розташовуємося біля широкого автобусного вікна, тиснемо на педалі свого вірного велосипеда, зручніше налаштовуємо за плечима рюкзак, застьобуємо ремінці на скафандрі — і вирушаємо в дорогу. Що передусім відчуваємо ми в цю мить, що дарує нам вона? Приємність від розмаїття екзотичних і безпечних вражень? Далеко не одразу і не завжди. Завжди і одразу, якщо тільки це справжній туризм, — почуття виходу за межі (або випадіння з) загальної смислової перспективи життя, почуття, сказати б, подвійної свободи, оскільки свобода від повсякденного тиску життєвої необхідності тут, справді, доповнюється (власне, доводиться до свого досконалого стану) свободою від ризику безпосереднього, позбавленого гарантій зіткнення з реальністю. Ми їдемо або йдемо — і для туризму це принципово — маршрутом, який, принаймні в істотних своїх рисах, повторюється. Скільки б і де ми не блукали, нас — і це не менш принципово — мають зрештою доставити знову до того самого місця, звідки ми розпочали свою подорож. У стані здобутої таким чином езистенційної відстороненості, Gelassenheit, ми немовби ширяємо за межами власного «серйозного» існування, у своєрідному вакуумі, де буття втрачає загрожуючу необоротність і повертається до нас своїм «картинним» боком — ширяємо лісами й горами, серед мальовничих пейзажів і страхітливих проваль, блукаємо поміж давніх мурів і пірамід, як уві сні долаємо шляхи, на яких інакше мали б крок за кроком по крихті покладати своє життя... Свобода від себе, від того, що М. Бахтін називав «спонукальністю» («нудительностью») буття, свобода як активність у просторі, що не чинить нам опору, друге, необов’язкове життя з гарантованим поверненням до першого — ось той modus vivendi, що його передусім пропонує нам туризм (хоча це, як побачимо нижче, ще тільки поверхневий, попередній його опис).

З’ясувати подальші аспекти екзистенційного стану людини-туриста нам допоможуть ще два контрастних співставлення. Як відомо з Біблії, Каїнові після вчиненого ним братовбивства Господь, проклинаючи його, зокрема, мовить: «Мандрівником та заволокою будеш ти на землі» (1 М. 4, 12). Згодом, вже в новозаповітньому світі, схожий мотив покладається в основу легенди про Агасфера. Згідно з цією легендою, під час хресного шляху Ісуса Христа на Голгофу один недобрий чоловік брутально відмовив Синові Божому в короткому перепочинку і наказав Йому йти далі; за це самому йому відмовлено у могильному спокоєві і він, тобто Агасфер, приречений безупинно блукати світами аж до другого пришестя Христа, Котрий єдиний у змозі зняти з нього зарік [20]. І в Каїна і в Агасфера внаслідок тяжіючого над ними прокляття ми спостерігаємо ту саму відстороненість від плоті і сенсу справжнього буття, те саме ширяння над його поверхнею, те саме перетворення блукань і мандрів на modus vivendi, абсолютно незалежний від можливого досягнення на цьому шляху тих або інших конкретних результатів. Проте серед того, що не дозволяє вважати Агасфера прабатьком сучасних туристів, — не лише його цілковита безпритульність, а передусім — сама онтологічна визначеність його мандрів як наслідку покарання, відпадіння від благого буття, загалом заняття страшного, пекельного. Повторюю, йдеться не просто про моральну оцінку або психологічне сприйняття, а про онтологічну визначеність — і це істотно як щодо «справи Агасфера», так і стосовно сучасних блукачів-туристів, для яких дуже важливо, що вони перебувають у сфері дозволеного, такого, що саме по собі не є, звичайно, якимось здобутком, але, з іншого боку, і не обтяжує душу, постаючи і в цьому відношенні справою цілком вільною, невимушеною.

Друге співставлення стосується людей зовсім іншої духовної наснаги - подвижників-аскетів, ченців як на Заході, так і на Сході (зокрема, в буддизмі), істотним для яких часто-густо виявлявся не лише згаданий вище шлях пошуків і необоротних духовних звитяг, але й самий стан внутрішньої свободи, стан принципово оборотний, що передбачає легкість опанування собою, своїм душевним єством за будь-яких мінливих зовнішніх обставин. Як писав про таких людей преп. Іоанн Ліствичник (цит. за рос. перекладом): «Пребывающие в повиновении… удобны и готовы к переходам с места на место. Видел я, что вещество родило монахам терпение, чтобы пребывать на одном месте; но я больше их ублажил скитающихся ради Господа» [21]. Цілком зрозуміло, що відмінність між мандруючим із такою душевною налаштованістю монахом і сучасним туристом теж надзвичайно велика: хоча і той і той ставиться до своїх мандрів як до заняття вільного, оборотного, аксіологічно нейтрального (хоча й бажаного саме по собі), проте перший, по суті, перебуває в байдужості до їх власного змісту: для нього, монаха, вони важливі як засіб загартування волі, сил внутрішнього зосередження (та ще, щоб уславити Господа в різних місцях, про що вже йшлося вище), та й годі. Останній же, тобто турист, спеціально фіксує свою увагу, своє небайдуже сприйняття саме на подробицях і перебізі оцього другого життя, відстороненого, відокремленого від обставин і цілепокладань «серйозного» людського існування — життя в дорозі. Він, турист, пильно вдивляється у мерехтливий світ, акуратно відрізаний від нагальних справ повсякдення, світ, де всі траєкторії руху, всі шляхи рівноцінні, бо жоден з них не має, правду кажучи, справжньої ваги, — що ж знаходить він там?

...Дивлячись у скло автобусного вікна, за яким мерехтять — і довго ще мерехтітимуть — незнайомі пейзажі, турист споглядає на цьому прозорому тлі (або якомусь іншому, залежно від способу подорожування) й безплотне, напівокреслене, бігуче відображення себе самого — свого обличчя, своєї пам’яті, настроїв, боргів і думок. У стані вільної, безболісної, невимушеної відстороненості людина немовби бере похідну від себе самої, свого внутрішнього (а деякою мірою і зовнішнього) «я». І ця екзистенційна операція дається нам тим легше, що ми справді перебуваємо в русі, що світ перед нами пливе й розпросторюється, повсякчас ваблячи нашу вакаційну самість (наче заграючи з нею) усе новими й новими краєвидами, захоплюючими перспективами, чарівними архітектурними пам’ятками. Таке ось ширяння у своєрідній онтологічній невагомості, коли спорожнілі контури нашого «я», його залишкові почуття і думки мимовільно сповнюються й розцвічуються знадливим, необов’язковим змістом і смислом стороннього світу, що проноситься повз нас, — хіба не найкращі умови для того, що, йдучи слідом за Кантом, можна було б назвати трансцендентальним синтезом уяви — уяви всебічної, що цілісно перетворює й оновлює наше внутрішнє життя, збагачує наше самосприйняття новими творчими енергіями?

Два слова, до яких я ще не вдавався у своєму описі феномена туризму, але які для цілісності картини потрібно тут принаймні назвати, — це порожнеча і пауза. Справді, серце туриста як туриста порожнє — і, треба гадати, залишиться порожнім аж до кінця його подорожі (якщо, знову ж таки, він залишиться туристом, тобто не змінить свій екзистенційний статус, скажімо, не закохається «всерйоз», не відчує духовне покликання абощо). Проте типологічно це та сама порожнеча, що уможливлює творчість, мудрість і любов: адже для того, аби щось створити, потрібен належний простір (як часто ми саме цього простору, простору натхнення й не знаходимо у нашій повсякденній метушні!); для того, щоб прийняти когось у свою душу і серце, треба знайти там вільне місце для цього — як, втім, і для будь-якого справжнього знання тощо. Гадаю, в цьому зв’язку саме до речі згадати, як цінував таку порожнечу — порожнечу серця людського, і великого дао, і простору між небом і землею — Лао-цзи [22]. Турист, постать якого розглядають, і не без підстав, як ходячий символ сучасної поверховості, — зустрічається на цьому смисловому містку з глибинною мудрістю стародавнього світу; втім, вчення про дао не налаштовує на амбіції.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Київський університет туризму, економіки І права «Основи готельного менеджменту»

    Документ
    У посібнику систематизовані і викладені теоретичні, методичні і практичні питання управління сучасним готелем. Простежено історію управління готелями, приведений основний понятійний апарат, докладно досліджені сучасні функції управління
  2. Київський університет туризму, економіки І права Кафедра філософії І соціальних наук Праксеологія туризму

    Документ
    Сучасна філософія як форма світоорієнтуючої культури і специфічний стиль мислення (філософствування) прагне якомога щільніше наблизитися до масової свідомості з її прихильністю до максимів здорового глузду і акцентованої практичності.
  3. Київського університету туризму, економіки І права

    Документ
    Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія: філософські науки. / Гол. ред. В.С.Пазенок. - К.: КУТЕП, 2010. – Випуск 8 – 334 с.
  4. Київський національний університет імені Тараса Шевченка на правах рукопису Каніщенко Наталія Генадіївна

    Документ
    Актуальність теми дослідження. Сучасний розвиток економічної системи України характеризується значними змінами в організації виробництва на національному і міжнародному рівнях, що є основою для активного формування нового типу економічних
  5. Араса шевченка 175 річчю Київського університету І 75 річчю географічного факультету присвячується          київ ніка-Центр 2007  

    Документ
    Суспільно-географічна підготовка фахівців у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка / За ред. Олійника Я.Б. - К., ВГЛ, «Ніка-Центр», 2007.

Другие похожие документы..