Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Конкурс'
3 августа – последний день представления оригиналов документов (аттестат, диплом, свидетельства ЕГЭ) лицами, включенными в список рекомендованных к з...полностью>>
'Документ'
Особую роль и значимость в отношениях, которые развиваются на макро и микроэкономических уровнях, приобретает анализ экономического поведения фирм. Р...полностью>>
'Документ'
Доминирующий способ мышления: адаптация-координация. Вам интересно согласовывать цели и решения различных многочисленных задач одновременно, стремить...полностью>>
'Документ'
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, розглянувши листи виконавчих дирекцій відділень Фонду, надає роз...полностью>>

Політологія: підручник / Ред. О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко. К. Вц "Академія", 2003. 528 с. (Альма-матер)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змогу зрозуміти логіку їх розвитку.

Істотне значення має методологічне дослідження суперечностей як джерела й рушійної сили політичних процесів. Через взаємодію суперечливих політичних чинників реалізуються закони політичного життя, якому властиві різні протиріччя: між суб'єктами політичного життя, класами, націями, соціальними групами, особами. Ці суперечності визначають характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, організацію та функціонування політичної влади. Значний вплив на конкретні форми, процеси політичного життя мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між політичною практикою і політичними нормами, політичними інститутами і політичною культурою та свідомістю. Розмежування основних і похідних суперечностей сприяє з'ясуванню тенденцій політичного розвитку. Досліджуючи політичні суперечності, конфлікти, важливо виявляти їх джерело, структуру, спрямованість, шляхи розв'язання.

Останнім часом поряд з діалектичним методом у політологічних дослідженнях набуває поширення синергетичний метод (грец. sinergetikos — спільний, узгоджено діючий). Синергетика, не будучи жорстко детермінованою сукупністю методологічних принципів та понять, виходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття політична система, а з притаманного їй набору властивостей — взаємопроникнення, відкритості, самоорганізації, випадковості, наявності асиметричних структур, нерегулярності зв'язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосування міждисциплінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільнополітичного розвитку.

У вивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об'єктивність, історизм і соціальний підхід.

Принцип об'єктивності. Орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. При цьому вивчають всю систему чинників — позитивних і негативних. Об'єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, незалежним від людини законам пізнання. Об'єктивність наукових висновків базується на доказовості наукових фактів.

Принцип історизму. Передбачає розгляд фактів і політичних явищ у конкретноісторичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку.

Принцип соціального підходу. Застосовується для подолання вульгарного соціологізму, міфологізації політичної реальності, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе значення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціальнокласових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

Істотне значення для дослідження політичних явищ має проблема взаємозв'язку емпіричного й теоретичного. Політична практика тісно пов'язана з політичною наукою, є джерелом політичного знання, його рушійною силою і критерієм істинності наукових положень. Вона дає науці фактичний матеріал, який підлягає теоретичному узагальненню. Кінцевою метою політичної науки є не здобуття знань, а їхнє практичне застосування і вплив на політичні процеси. Політична діяльність зумовлюється не тільки волею, інтуїцією, досвідом, а й широким науковим осмисленням проблем політичного буття. На відміну від інших видів соціальної діяльності, вона має глибоко усвідомлений характер. Політична наука не відокремлює матеріальну, практичну й духовнотеоретичну діяльності, вона розглядає їх у нерозривній єдності. Політичні відносини реалізуються і втілюються у конкретній політичній діяльності людей. Тому вивчення політичного життя в динаміці дає змогу з'ясувати цілі, способи, засоби, результати і якості основних елементів політичної діяльності. При цьому важливе методологічне значення має положення про суб'єктивність мети й об'єктивність її змісту, передбачення можливих побічних наслідків політичної діяльності. Практичний підхід орієнтує дослідника не тільки на вивчення змісту політичних процесів, а й на особистісні, соціальнопсихологічні, моральні компоненти політичного буття. Діяльнісний підхід у дослідженні соціального життя в останні роки поширився в соціальнофілософській і частково політичній науці. Але політологія поки що його мало використовує, хоча й має справу з найдинамічнішою сферою суспільного життя.

У політологічних дослідженнях істотне значення мають системний підхід і структурнофункціональний аналіз. Змістом системного підходу є філософські уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого і частин, про взаємодію системи із середовищем, загальні закономірності функціонування й розвитку систем; про структурованість кожного системного об'єкта, активний характер діяльності суб'єктів соціальнополітичних систем. Під час системного аналізу визначають елементи досліджуваних явищ (політичні інститути й норми, структурні підрозділи держави тощо), специфіку їх змісту та функціонального призначення. На цій основі встановлюють системні зв'язки між елементами, які виражають властиві об'єкту єдність і цілісність. Так, при аналізі політичної системи визначають різні функціональні зв'язки, координацію, взаємодію, субординацію її елементів. При цьому політичні явища розглядають як складні, відособлені феномени, що мають свій склад і структуру, виконують певну функцію в загальній системі.

Системний підхід виступає істотним моментом діалектичного методу пізнання. Він дає змогу глибше пізнати суть політичних явищ, повніше розкрити й усвідомити роль та функції компонентів системи. Важливого методологічного значення набуває характеристика системи як органічної сукупності елементів, а не їх простої суми. Усвідомлення взаємозв'язків у системах, взаємозалежності її компонентів сприяє розумінню тенденцій політичного розвитку, динамізму політичних процесів, націлює на виділення основної ланки в ланцюзі політичних явищ. Системний підхід дає змогу розкрити основу, системну якість, завдяки яким усю суперечливу різноманітність політичних сил можна зрозуміти як єдине ціле. Методологічна роль системного підходу значно зростає, коли він поєднується з принципом історичного аналізу явищ і виступає як системноісторичний підхід.

Однак у працях деяких західних політологів суспільні системи розглядаються як статичні, якісно незмінні. Дж. Тернет зазначає, що в таких теоріях йдеться про суспільство, в якому немає історичного розвитку. Таке бачення суспільства є недосконалим, позаяк не передбачає існування в ньому таких явищ, як відхилення, конфлікти й зміни.

Розуміння динамічності політичного життя, бачення не тільки механізму функціонування, а й механізму розвитку досягаються з допомогою системноісторичного підходу. Реалізація його передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі історичного розвитку людського суспільства. Надзвичайно важливе значення має й питання про основи наукових типологій. Такою основою є соціальнокласова структура, а в кінцевому підсумку — характер економічних відносин суспільства. Цей підхід дає змогу не лише пізнати закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв'язок і, навпаки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подібність політичних систем.

Важливим є застосування порівняльного методу в політології. Донедавна в основному застосовували тільки метод протиставлення з метою показати наукову неспроможність та методологічну хибність концепцій західних політологів. На Заході спостерігалось аналогічне ставлення до нашої політичної науки. «Якщо в нас епітет «буржуазна» щодо слова «наука» означав, що це зовсім не наука, а суцільна магія або навіть шарлатанство, то на «тому боці» такий самий зміст укладався в поняття «марксистське», — зазначає Г. Шахназаров.

Однак монопольне панування одного погляду, одного підходу ніколи не стимулювало розвиток науки, майже завжди вироджувалося в догматичне спрощенство і поверховість. Порівняльний аналіз сприяє усвідомленню проблем цілісного, взаємопов'язаного й суперечливого світу, орієнтує на пошук не лише відмінностей, а й спільних рис. Він застосовується до таких функцій політичних систем різних суспільств, як збереження стабільності й цілісності, мобілізація і розподіл ресурсів, розв'язання конфліктів, захист державної незалежності, задоволення сподівань і вимог громадян.

Актуальна проблема в політології — пошук і використання показників для порівняння різних політичних систем. Наприклад, при порівнянні ступенів розвитку демократії в різних країнах таким показником може бути реальна політична активність громадян у політичних процесах. Цікавим є вибір критеріїв порівняльного аналізу політичних партій: інтереси класу чи верстви, які виражає партія; ідейнотеоретичні цінності та настанови партії, функції політичного керівництва; добір і просування лідерів на політичні державні пости; контроль за їхньою діяльністю, вироблення і реалізація курсів внутрішньої та зовнішньої політики своїх держав та участь у цих процесах.

До спеціальних методів дослідження в політології належить група методів, що ґрунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій політичних процесів та інститутів — методи, запозичені політологією з інших наук. Широко використовують методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статистики, моделювання. Об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. При цьому використовують аналіз статистичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об'єктом, соціальнополітичний експеримент. Політологія концептуально забезпечує розробку та застосування спеціальних методів дослідження, теоретично зорієнтовує, збагачуючись і розвиваючись завдяки здобутій інформації. Прикладні функції політології розширюють, застосовуючи спеціальні методи.

Отже, в сучасній світовій політичній науці виокремлюють загальні функції політики, які виступають у цивілізованому суспільстві на перше місце (підтримка суспільного порядку, гарантії свободи й гідності громадян, уникнення конфліктів, забезпечення соціальної злагоди). Це зумовлює мету й завдання політичної освіти як складової формування політичної свідомості та культури громадян, їх ціннісних орієнтацій та настанов. Політична освіта спрямована на надання політиці гуманістичного характеру, стримання виявів у політичній діяльності егоцентричності, нетерпимості, ідеологізації, раціоналізму. Розв'язанню цих завдань і покликана сприяти сучасна політична наука.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте актуальність політології як науки і навчальної дисципліни про політику.

2. Назвіть основні поняття, категорії і методи політології.

3. Проаналізуйте зв'язок політології з тими науками, які ви вивчаєте у своєму вузі.

4. Що ви розумієте під політичною просвітою населення? Назвіть найважливіші складові й завдання цього процесу.

5. Проілюструйте прикладами зв'язок політології з життям. Як ви уявляєте застосування політологічних знань у своїй практичній діяльності?

Теми рефератів

1. Предмет політології: характерні особливості та структурні елементи.

2. Політологія в системі соціальногуманітарних наук.

3. Прогностична функція політології та її значення.

4. Завдання політології як науки та навчальної дисципліни в політичному розвитку сучасної України.

Література

Актуальные проблемы современной зарубежной политической науки. — М., 1992.

Бебик В. М. Базові засади політології. — К., 2000.

Бутенко А. П., Миронов А. В. Сравнительная политология. — М., 1998.

Гаджиев К. С. Введение в политологию. — М., 2000.

Голосов Г. В. Сравнительная политология. — Новосибирск, 1995.

Дегтярев А. А. Предмет и структура политической науки // Вестник МГУ. Сер. Политические науки. — 1996. — № 4.

Краснов Б. И. Политология как наука и учебная дисциплина // Социальнополитический журнал. — 1995. — № 1.

Методика преподавания политологии в высшей школе // Вопросы общественных наук: Межведомств, науч. сб. — Вып. 91. — К., 1992.

Політологічний енциклопедичний словник. — К., 1997.

Політологія у схемах, таблицях, визначеннях. — К., 1999.

Рогачев С. Я. Предмет политологии и ее место в системе социальных наук // Государство и право. — 1993. — № 5.

Рудич Ф. М. Політологія. — К., 2000.

Хекер Е. Що є політична теорія // Політологічні читання. — 1993. — № 1.

1.2. Політика як соціальне явище

Сутність, структура й функції політики

Політика й сучасний розвиток українського суспільства

________________________________________

Об'єктом дослідження політології є політика — явище надзвичайно складне, її соціальний, гуманістичний, культурний, ідеологічний зміст багатоманітний і різноплановий, як і її окремі форми. Незмінність структурних характеристик політики супроводжується неповторністю її конкретних виявів у процесі розвитку людської цивілізації. Як засіб організації й регулювання суспільного життя, політика не має собі рівних і, напевне, збереже своє значення в майбутньому. За демократизації, гуманізації та індивідуалізації суспільного життя основним завданням політики має стати підвищення її ефективності й відповідальності.

Сутність, структура й функції політики

Походження поняття «політика» здебільшого пов'язують із назвою однойменної праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади.

Як відносно самостійна сфера суспільного життя, політика виникла водночас із соціальною, етнічною та релігійною диференціацією суспільства. Покликали її до життя ускладнення механізмів матеріального виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності суспільства. Внаслідок цих об'єктивних процесів виокремилися групи людей з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. А механізми обміну й розподілу в сфері суспільного виробництва, догмати й ідеали релігійної віри, звичаї, традиції та інші регулятори людських відносин виявилися неспроможними ефективно усувати суперечності, що перманентно виникали в суспільстві. Постала нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. Тому політика заявила про себе як мистецтво суспільного існування, необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства.

«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.

Неоднозначність побутових уявлень про політику пов'язана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення; прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї; участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності; наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення; прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.

Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичерпують багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них. Узагальнюючи вищезазначені іпостасі політики, можна запропонувати її наступне визначення.

Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов'язкових для всього суспільства рішень.

Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:

— за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);

— за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

— за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);

— за носіями й суб'єктами (політика держави, партії, руху, особи);

— за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова). Політика має складну структуру. Найчастіше виокремлюють у ній три головні елементи:

1. Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади).

2. Політична свідомість (свідчить про принципову залежність політичного життя від свідомого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів).

3. Політична організація (характеризує роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів). Охоплює такі елементи: сукупність органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; партійні та громадсько-політичні інститути; групи тиску; громадські організації та рухи тощо.

У світовій політичній науці на позначення різних аспектів політики використовують три самостійні англомовні терміни:

— «polity» — форма політики, тобто її організаційна структура, інститути, які надають їй стійкості, стабільності й здатності регулювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інтересів, закони, політичні та правові норми);

— «роїісу» — зміст політики, втілений у її цілях і цінностях, у проблемах, які вона вирішує, в мотивах і механізмах винесення політичних рішень;

— «politics» — політичний процес, який відображає складний, багатосуб'єктний і конфліктний характер політичної діяльності, відносин різних соціальних груп, організацій та індивідів.

У політології виокремлюють (здебільшого на загальнодержавному рівні) такі функції політики:

— задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;

— раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;

— примус в інтересах окремих верств населення або суспільства загалом;

— інтеграція різних верств населення шляхом підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

— соціалізація особистості (залучення її до складного світу суспільних відносин);

— забезпечення послідовності та інноваційності (онов-люваності) соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої людини.

Функції політики засвідчують її всеосяжний характер, неперервний вплив на суспільство й неперехідне значення для врегулювання суспільних відносин. Політика тісно пов'язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією тощо.

Відносини між політикою та економікою, як доводять теоретичні розробки західних та вітчизняних політологів, слід розглядати не в розрізі залежності політики від економіки (марксистський підхід), а з огляду на їхню взаємозалежність і взаємопов'язаність. Так, досвід колишнього СРСР та інших соціалістичних країн свідчить, що централізація влади призводить до посилення авторитарних, навіть тоталітарних тенденцій, які гальмують економічний розвиток, деформують економічну систему. І навпаки, в розвинених країнах децентралізація влади ініціює плюралістичну демократію, яка відкриває простір для економічної ініціативи, сприяє економічному зростанню. Суть економічної політики в демократичних державах полягає в підтриманні адекватного її можливостям економічного розвитку, орієнтованого на забезпечення зайнятості населення; в застосуванні гнучкої системи оподаткування; у використанні ефективних важелів стимулювання виробництва (кредитування та інвестиції).

У тісних відносинах перебуває політика із суспільною мораллю. Трагічні сторінки вітчизняної історії XX ст. свідчать: якщо політика нехтує загальнолюдськими цінностями на користь класових, групових, корпоративних інтересів, тоді різко деформується суспільна мораль. За ста-лінщини, наприклад, нормою вважали доноси, зраду друзів і родичів, зневажання людської гідності. Поєднання політики із загальнолюдською мораллю, характерне для демократичних країн, досягається консенсусом, компромісами, цивілізованим ставленням до опозиції, запереченням фанатичної жертовності. Політика є специфічним доповненням до суспільної моралі, яка з огляду на різні чинники неспроможна вичерпно забезпечити регулятивну функцію. А позаяк головні суспільне значущі функції політики і моралі збігаються, то політика, як і мораль, повинна захищати спільне благо й соціальну справедливість, хоча це їй далеко не завжди вдається.

Взаємозалежність політики і права має суперечливу природу. З одного боку, право може бути використаним проти політичних опонентів, стати знаряддям антидемократичної політики. З іншого — саме право визначає межі й можливості діяльності як опозиції, так і правлячих кіл, забезпечує стабільність політичного режиму. Правова політика за демократичних умов — це діяльність, спрямована на вдосконалення права й забезпечення його дотримання громадянами, організаціями й установами. У правовій політиці виявляється залежність права від суспільного розвитку, реалізуються законотворчі можливості. За допомогою нових законів, особливо в період цілеспрямованого реформування суспільства, політика здатна кардинально змінювати суспільні відносини й задіювати нові форми суспільної організації.

Взаємозв'язок політики та релігії простежується в діяльності громадських об'єднань, політичних партій, програми яких містять релігійні ідеї або віровчення. Останнім часом зближення політичних і релігійних позицій, особливо в поліконфесійних суспільствах, до яких належить і Україна, відбувається довкола ідеї екуменізму — єднання зусиль усіх конфесій для досягнення соціальних суспільних і політичних цілей, спрямованих на консолідацію й забезпечення добробуту суспільства.

Конструктивна участь церкви в суспільно-політичних процесах передбачає: поширення в суспільстві ідеалів справедливості, гуманізму, терпимості до інакомислячих; активізацію діяльності служителів церкви в державотворчих процесах; формування духовно-культурних запитів людини; утвердження в суспільстві милосердя, взаємодопомоги, добродійництва.

Поширення політичних цінностей у суспільстві пов'язане з утвердженням демократичних стандартів політичної культури як невід'ємної частини загальної культури суспільства. Вона формується і виявляє себе в процесі політичного життя, охоплюючи культуру політичної поведінки індивідів та соціальних спільнот, функціонування політичних інститутів і всього політичного життя в суспільстві.

Невід'ємним спрямуванням діяльності будь-якої держави є культурна політика, покликана задовольняти культурні потреби широких мас населення, сприяти культурному прогресу шляхом цілеспрямованого розвитку науки, освіти, літератури, мистецтва, засобів масової інформації.

Важливого значення в сучасних умовах набуває екологічна політика — система заходів, здійснюваних державою з метою збереження довкілля й захисту природи. Екологічна політика ґрунтується на природоохоронному законодавстві, рівень якого значною мірою визначає її ефективність. Важливим напрямом екологічної політики є пошук і впровадження нових природозберігаючих технологій. Для України серйозними проблемами є фінансування природоохоронних заходів, відшкодування заподіяних громадянам збитків тощо. Розв'язання цих та інших проблем потребує політичних рішень на державному рівні. Водночас екологічна проблема постає в сучасному світі як наднаціональна внаслідок недбалих або неправомірних дій сусідів, які призводять до порушення екологічного балансу. Відстоюючи необхідність подолання політичними засобами національно-державного егоїзму, сучасний німецький політичний діяч Оскар Лафонтен зауважує: «Шкода, завдана природі, не хоче рахуватися ні з якими кордонами. Радіоактивна хмара Чорнобиля силою вітру розносила небезпеку по всьому світу. Стара істина, що ріки течуть вниз, за нових умов, коли хімічна промисловість все більше насичує воду рік високотоксичними важкими металами, набула нового сенсу для тлумачення принципу національне-державного суверенітету».

Отже, всі сфери суспільного життя не тільки активно впливають на політику, а є об'єктами свідомого політичного керівництва й управління. За сучасних умов суспільно-політичного розвитку, коли людство винайшло потужні демократичні регулятори політичних відносин і політичної діяльності, політика покликана бути засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин, орієнтувати розвиток суспільства на мінімальну конфліктність й максимальну життєздатність суспільних процесів.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

— оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

— гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

— демократизм і моральність у здійсненні політики;

— громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

— конкретно історичні умови розвитку соціуму, гео-політичні умови й географічне розташування держави;

— рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

— спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

— етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

— відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

— реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.

Перехід до чесної та гуманної політики є складним і тривалим процесом, тісно пов'язаним із корінними змінами у свідомості мас. Особливо це стосується тих країн, які перебувають на стадії переходу від тоталітаризму до демократії, від закритих до відкритих суспільств.

Політика й сучасний розвиток українського суспільства



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України (117)

    Документ
    Інформаційний пакет: напрям підготовки 0501 „Економіка і підприємництво” (спеціальність „Облік і аудит” освітньо-кваліфікаційний рівень „бакалавр”). –Полтава.
  2. Верховної Ради України. 1996. №30. С. 141. закон

    Закон
    Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В., Бебик В. М., Головатий М. Ф., Горбатенко В. П. Політологія: підручник / Ольга Володимирівна Бабкіна (ред.
  3. Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти, науки та інновацій кримський інститут бізнесу громадський рух та становлення громадянського суспільства в україні матеріали ІII всеукраїнської науково-практичної конференції

    Документ
    Громадський рух та становлення громадянського суспільства в Україні / Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 8 жовтня 2010 р. – Сімферополь: ЦРОНІ.
  4. Законодавчі та нор

    Закон
    Цивільний кодекс України [Текст] : науково-практичний коментар, із змін. і доп. станом на 5 трав. 2009 р. / за заг. ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.
  5. Курс курс курс Координатор від факультету та його заступники Перелік спеціальностей, що пропонуються на факультеті

    Документ
    що читають дисципліни на інженерно-технічному факультеті I курс II курс курс курс курс Координатор від факультету та його заступники Перелік спеціальностей, що пропонуються на факультеті Умови для навчання Основні методи навчання

Другие похожие документы..