Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат'
Работа выполнена в Федеральном образовательном учреждении высшего профессионального образования «Санкт-Петербургский государственный университет» и в...полностью>>
'Рабочая программа'
Основными целями дисциплины «Оценка стоимости недвижимости» является ознакомление студентов с основами оценочной деятельности и теорией оценки, освое...полностью>>
'Информационный бюллетень'
И нформационный материал для участников депутатских слушаний Курганской областной Думы по теме: «Энергосбережение и повышение энергетической эффектив...полностью>>
'Документ'
-способностью собирать, обрабатывать, анализировать и систематизировать научно- техническую информацию по тематике исследования, использовать достиже...полностью>>

Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова На правах рукопису москалик геннадій Федорович

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет

імені М. П. Драгоманова

На правах рукопису

МОСКАЛИК Геннадій Федорович

УДК 373.5.048.4.01:1(043.3)

Філософські засади професійної орієнтації особистості в загальноосвітній школі

в системі ринкових трансформацій

09.00.10 – філософія освіти

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Науковий керівник:

ПАнченко Леся Миколаївна,

кандидат філософських наук, доцент

Київ - 2009

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………........3

Розділ І. Поняття «філософії професійної орієнтації» особистості в світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу …..…………………………………………..12

РоздіЛ іі. професійні орієнтації особистості В КОНТЕКСТІ ринкових викликів …………………………………….....41

Розділ ііі. Навчальний процес в системі факторів професійної орієнтації особистості………………………………73

Розділ іv. Позаурочні технології профільних орієнтацій особистості в УМОВАХ ринкових трансформацій……………………………………………………………123

Висновки……………………………………………………………...154

Список використаних джерел…………………………….…159

Вступ

Актуальність дослідження. Дослідження філософських проблем професійної орієнтації особистості належить до актуальних завдань сучасної педагогічної і філософської думки. І це - зрозуміло. Входження людини в життя розпочинається з вибору та освоєння професії, осмислення її значення для себе і для суспільства. В основному це відбувається в школі. Формування філософського і педагогічного підґрунтя, спираючись на яке особистість, що зростає, могла б зробити єдино-правильний вибір, є завданням важливим і невідкладним.

Як відомо, профорієнтаційні пріоритети формуються пізніми соціальними інститутами, серед яких сім’я, культура, освіта та ін. На жаль, соціально-економічні, політичні та соціокультурні негаразди, що мають місце в нашому суспільстві, деформують діяльність практично всіх соціальних інститутів. Вкрай суперечливі професійні орієнтації делегує в духовний світ молоді ЗМІ, зокрема телебачення.

Професійна орієнтація школярів в транзитному, перехідному, змінному суспільстві ускладнюється зміною форм власності. У цих умовах закриваються не лише окремі цехи чи лабораторії, а виробництва загалом. Низка професій стають непотрібними. Зростає безробіття. Суспільство лихоманить перманентна не виплата заробітної плати. Загострюються проблеми утримання житла, забезпечення харчами, здобуття освіти тощо.

Фактично, єдиним форпостом становлення особистості, її професійної орієнтації, вибору і освоєння майбутньої професії залишається тільки школа. На жаль ситуація, що склалась сьогодні в школі, є далекою не однозначною. Інноваційні процеси, часткові зміни в процесі реформування, спрямованого на створення національної освіти та її інтеграції в європейський освітній простір, проведені з часу проголошення незалежності України, багато в чому зруйнували традиційні підходи щодо професійного визначення особистості, не запропонувавши практично нічого особливого, що б допомогло реанімувати цей процес в умовах ринкових і демократичних відносин, що складуються. Проблема професійної орієнтації особистості, її філософії, методології, технологій та практики в системі ринкових трансформацій залишається відкритою. Останнє обумовило вибір теми і спрямованість нашого дисертаційного дослідження.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. В радянські часи зазначена проблема була в центрі будь-яких педагогічних досліджень. Країні були потрібні робітничі кадри. Тому профорієнтаційна робота розглядалась як основа налаштованості юнаків і дівчат щодо вибору робітничих професій. До неї були прикуті кращі педагогічні сили; вона ж знаходилась в центрі виховного процесу і культурно-ознайомчої (краєзнавчої) практики. Філософія цього процесу базувалась на простих і зрозумілих кожному постулатах приблизно за такою схемою: «праця створила людину» - вона є основою виробництва матеріальних благ і культури» - «дійсно людський спосіб життя є трудовий» - «вибір і освоєння робітничої професії є прямий шлях до утвердження людини як особистості».

Теоретичне обґрунтування подібної моделі забезпечили, насамперед, праці класиків вітчизняної педагогіки А.Макаренка та В.Сухомлинського, а також дослідження таких вчених, як Г.Костюк, В.Моляко, В.Моргун, І.Назимов, Д.Ніколенко, Є.Павлютенков, Б.Федоришин, О.Ящишин.

В зарубіжній теоретичній думці, зокрема, в російській, подібну схему обстоювали такі відомі вчені, як Н.Захаров, Е.Зеєр, С. Іконнікова, Є.Клімов, Л.Кондратьєва, В.Лісовський, К.Платонов, В.Чебишева, С.Чистяков. В.Шубкін, Г.Чередниченко.

Не можна сказати, що ця філософія професійної орієнтації була хибною чи, навіть, однобічною. Матеріальний достаток суспільства зрощується, насамперед, у сфері матеріального виробництва, суб’єктом і головною дійовою особою є робітник. Орієнтація молоді на робітничу професію є загалом правильною. Разом з тим, ідеологія, з якою ця орієнтація здійснювалась у колишньому СРСР, навряд чи може бути виправданою. Головний її недолік полягав у тім, що, орієнтуючи людину на професійний вибір, вона не забезпечувала повної свободи вибору, можливості вибору, а лише каналізувала їх у офіційно ангажоване річище: вибір міг бути здійсненим лише в царині робітничих професій, і не більше. Для ілюстрації цього варто згадати фактичну «закріпаченість» молоді 60-х років ХХ століття в колишніх колгоспах: юнаки та дівчата могли виїхати з села хіба що на навчання в ПТУ. Ті ж випускники загальноосвітніх шкіл, хто обирав, скажімо, навчання в університеті, якщо й не засуджувався, то у всякому разі не заохочувався. Паспорт чи довідка-дозвіл на виїзд за межі території сталого проживання видавалась з великими труднощами. Пізніше ставлення до цієї категорії юнаків і дівчат стало подвійним: на рівні офіційної ідеології їх ніби-то не помічали; на рівні побутової свідомості - ними пишались, хоча своє ставлення до особистості, загалом, приховували.

В останні роки в Україні опублікована низка праць (Ж.Вірна, О.Вітковська, В.Синявський, та ін.), автори яких зробили спробу окреслити філософію професійної орієнтації особистості в транзитному суспільстві, в контексті становлення ринкових і демократичних відносин.

Цікаві пропозиції щодо зміни філософії професійної орієнтації молоді (як і орієнтацій загалом) в системі ринкових відносин, що складаються, сформулювали на основі власних теоретичних розробок українські соціологи, зокрема, Л.Аза, В.Бакіров, В.Євтух, В.Пилипенко, А.Ручка, Л.Сохань, В.Степаненко та ін. Плідними можна вважати й пропозиції, обґрунтовані сучасним українськими соціальними філософами, такими, зокрема, як В.Андрущенко, В.Бех, Л.Губерський, В.Журавський, В.Кремень, С.Кримський, М.Михальченко, І.Надольний, В.Огнев’юк, М.Перепелиця, І.Прокопенко та ін.

Певне наближення до нашого дослідження мають захищені в останні роки кандидатські дисертації, зокрема: В.Акопян «Морально-етичні цінності підприємця: формування та розвиток (соціально-філософський аналіз»” (2004 р.) та О.Джура «Освіта в системі факторів професійного самовизначення особистості» (2005). Однак, зосереджуючись на моральних чи освітніх чинниках, визначенні їх ролі в системі профстановлення особистості, означені роботи загальної філософії цього процесу не тільки не окреслили, але навіть і не торкались.

Далеко не однозначно трактуються нині й саме поняття «професійна орієнтація особистості», структура його змісту. Низка суперечностей існує при розгляді таких проблем, як відмінність чи особливості профільної орієнтації людини в тоталітарному і демократичному суспільствах, ринковий виклик життєвому процесу; навантаження «вибору» на особистість і проблема свободи; роль навчального процесу в інформуванні особистості щодо її професійної орієнтації; позаурочні технології профільних орієнтацій особистості в системі ринкових трансформацій тощо. Враховуючи їх актуальність і не достатнє висвітлення в педагогічній і філософській літературі, ми обрали означену тему як предмет самостійного теоретичного аналізу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов’язаний з темою дослідження кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Філософські засади єдності гуманітарних, природничих і технічних завдань в освіті сучасного вчителя» (Затверджено наказом МОН України № 732 від 27.10.2006 р та рішенням Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова від 22.12.2006 р., протокол № 5). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол №5 від 29.11.2007 року).

Мета дослідження полягає у концептуальному обґрунтуванні системи професійної орієнтації особистості школяра в системі ринкових трансформацій.

Досягнення означеної мети вимагає вирішення ряду конкретних дослідницьких завдань, зокрема:

- уточнити поняття «професійна орієнтація особистості»;

- здійснити компаративний аналіз філософських засад профорієнтаційної роботи в тоталітарному та демократичному суспільствах;

- виявити ринкові виклики життєвому процесу, його навантаження на особистість, детермінацію нових обрисів філософії її професійної орієнтації;

- визначити чинники, взаємодія яких формує філософію професійної орієнтації особистості в системі ринкових трансформацій;

- виявити роль навчального процесу в загальноосвітній школі, його можливості щодо формування нової філософії професійної орієнтації особистості;

- проаналізувати позаурочні можливості реалізації філософії професійної орієнтації учнівської молоді.

Об’єктом дослідження є система професійної орієнтації особистості школяра в умовах ринкових трансформацій.

Предметом дослідження є філософські засади її аналізу.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є: діалектичний, порівняльний, структурно-функціональний та ін., які використовувались як такі, що взаємодоповнюють один одного. Вони дозволили виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови їх розв’язання, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації у майбутньому. За допомогою структурно-функціонального методу автором проаналізовані функціональні взаємозв’язки та залежності в системі професійної орієнтації особистості. Порівняльний метод дав змогу з’ясувати відмінності в філософських засадах професійної орієнтації в тоталітарному та демократичному суспільствах. Необхідність дослідження філософських проблем освіти в контексті суспільних трансформацій зумовила пріоритетність основного принципу організації соціально-філософського знання - принцип гуманістичної спрямованості. Використані також загальнонаукові методи: системності, історизму.

Наукова новизна полягає у концептуальному обґрунтуванні системи професійної орієнтації особистості школяра в умовах ринкових трансформацій та визначенні абрисів філософії професійної орієнтації особистості, зумовленої демократизацією суспільних процесів.

На захист виносяться обґрунтовані автором положення, які конкретизують наукову новизну дисертаційного дослідження:

- визначено, що «поняття професійна орієнтація особистості» охоплює собою комплекс систематизованих і цілеспрямованих навчальних та позанавчальних впливів на особистість з метою її інформування та консультування стосовно ситуації, що склалась на ринку праці, актуалізації тих чи інших професій, її особистої схильності до самореалізації в тій чи іншій сфері суспільного виробництва; філософія цього процесу є своєрідною установкою, що поєднує в собі суспільно визначені потреби в тих чи інших професіях та усвідомлені індивідуальні задатки особистості щодо її майбутньої діяльної самореалізації;

- доведено, що в основі професійної орієнтації особистості лежать її всебічне інформування стосовно можливих професій та сфер діяльності, професійне консультування, професійний відбір, професійна адаптація особистості до обраного виду суспільної життєдіяльності; ефективність профорієнтації безпосередньо залежить від широти і глибини знань щодо обраної професії, трудового процесу, а також знань про себе, свої схильності і можливості їх діяльної реалізації;

- виявлені особливості профільної орієнтації людини в тоталітарному і демократичному суспільствах: в першому з них домінує філософія профільно-орієнтаційного державоцентризму, в другому - філософія людиноцентризму; у тоталітарному суспільстві профорієнтація здійснюється у формі нав’язування особистості суспільно визначених пріоритетів, у демократичному - у формі самовияву внутрішніх експектацій особистості відносно перспективного розвитку; перше з них практикує здебільшого колективну психологію і мораль вибору майбутньої професії, друге - базується на внутрішній свободі особистості, її власних уявленнях про можливості самореалізації; тоталітарне суспільство звужує межі профорієнтаційного вибору індивіда, демократичне - розширює їх;

- доведено, що здійснювана в ситуації становлення ринкових стосунків філософія професійної орієнтації має індивідуально-прагматичний характер, базується на принципах свободи особистості, не обмежених можливостях її самореалізації, недоторканості особи і її власності, здійснюється, як правило, в ході самовибору (з орієнтацією, насамперед, на власне «Я», внутрішні моральні, духовні цінності), носить особиснісно орієнтований і гуманістичний характер;

- обґрунтовано, що сучасна філософія профорієнтації особистості базується на врахуванні дієвості наступних відносно-самостійних груп чинників: а) безпосереднього життєвого середовища; б) роль батьків та старших товаришів; в) вплив культури та засобів масового інформування; г) випадкові чинники (напр., випадкове знайомство з людиною певної професії; д) внутрішні задатки (здібності) до певної діяльності; ж) професійне самовизначення особистості;

- доведено, що головним чинником, що забезпечує системність та цілеспрямованість сучасної філософії профорієнтаційні орієнтації є навчальний процес; його роль полягає в систематизованому, цілеспрямованому, організованому впливові під скрупульозним наглядом вчителів; навчальний процес забезпечує: професійну інформованість; професійне консультування; професійний відбір; професійну адаптацію; особливе значення має професійне навчання особистості - система цілеспрямованої подачі знань, формування відповідних вмінь, інтересів, установок;

- визначені позаурочні технології профільних орієнтацій особистості в системі ринкових трансформацій, що реалізуються через консультативні служби для молоді в Європі і в світі, діагностика здібностей особистості, гуртки та Центри науково-технічної творчості, культурологічна практика, художніх студій, палаців молоді тощо; особливо підкреслюється роль культурно-ознайомчої та виробничої практики, знайомства з підприємством майбутньої роботи тощо.

Теоретичне значення та практична значимість дисертації полягає у визначенні характерних рис філософії профорієнтаційної діяльності школярів, що формується в ситуації утвердження в Україні ринкових відносин. Автором виявлені чинники, під впливом яких цей процес здійснюється, його етапи, запропоновані практичні рекомендації щодо організації процесу в загальноосвітній школі, ролі вчителя та краєзнавчої практики, позашкільних (позаурочних) засобів та форм профорієнтаційної роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження пройшли апробацію при вирішення ряду змістовних та організаційних проблем діяльності Управління освіти Кременчуцької обласної державної адміністрації, доповідались автором на засіданні відділу змісту, філософії і прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України та кафедрі соціальної філософії та філософії освіти НПУ імені М.П. Драгоманова, а також на ряді міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах, а саме: Міжнародна науково-практична конференція „Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології” (м. Київ - Рівне, 2007); Міжнародний науково-практичний семінар „Інноваційна освіта для XXI століття” (м. Київ, 2007); Міжнародна науково-практична конференція „Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи, суспільства, релігії та освіти” (м. Київ, 2007); Міжнародна наукова конференція „Четверті юридичні читання: правовий аспект трудового навчання сучасної молоді” (м. Київ, 2008).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 4-х фахових виданнях ВАК України з філософських наук.

Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (221 позицій). Загальний обсяг дисертації - 179 сторінок, із них основна частина дисертації - 157 сторінки.

Розділ І

Поняття «філософії професійної орієнтації» особистості в світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу

Актуальність комплексного осмислення професійної орієнтації в сучасних умовах пов’язана в першу чергу з тим, що профорієнтаційна робота в незалежній Україні тільки починає складатися в цілісну систему, лише вимальовуються її окремі рівні та елементи. Натомість це є нагально необхідним для підвищення ефективності функціонування ринку і для зняття суперечності між потребою в досягненні максимальної економічної ефективності країни, з одного боку, і актуальною тенденцією гуманізації всіх сфер суспільного життя, - з іншого. На цей час можна констатувати, що профорієнтаційна робота на більш-менш задовільному рівні ведеться тільки в старших класах середніх загальноосвітніх навчальних закладів - на тлі практичної її відсутності для дорослого населення. Хоча і в навчальних закладах вона часто має формальний характер. Глибинною причиною такої ситуації є відсутність обґрунтованих концептуальних засад цієї діяльності, що відповідно актуалізує створення філософії професійної орієнтації особистості в сучасних умовах. Тим більше, що процес професійної орієнтації за змістом і призначенням міждисциплінарний, і відповідним чином повинен осмислюватись. Як вказує в цьому контексті Т.Пазюченко, «профорієнтація як галузь знання за змістом і методами є психолого-педагогічною, за сферою діяльності - соціальною, результати її відбиваються в економічному і культурно-просвітницькому сучасному житті [121, с. 3]».

У науковому просторі колишнього Радянського Союзу проблема фахового самовизначення і вибору молоді як власне мета професійної орієнтації розглядалась досить ґрунтовно, що, наприклад, репрезентується роботами російських дослідників В.Шубкіна, С.Іконнікової, В.Лісовського, Г.Чередниченко; українських науковців І.Надольного, Л.Сохань, Е.Суіменка, А.Ручки та ін. Їх розвідки свідчать, що ця проблема завжди була важливою не лише серед робіт психолого-педагогічної галузі, але й в дискурсі соціально-філософського осмислення. Але дослідження принципів і процедур професійної орієнтації здебільшого здійснювалось в контексті середньої освіти і проблем самовизначення молоді і саме в рамках молодіжної проблематики; крім того слід відзначити домінування емпіричних досліджень над концептуальними.

У незалежній Україні серед робіт, в яких в той чи інший спосіб порушується проблема професійної орієнтації, варто назвати праці таких вчених, як В.Аза, В.Андрущенко, В.Бех, В.Журавський, В.Кремень, С.Кримський, М.Михальченко, В.Огнев’юк, М.Перепелиця, В.Пилипенко, І.Прокопенко, А.Ручка та ін.

Безпосередньо профорієнтації присвячені розвідки Є.Головахи, С.Кисельова, Я.Крушельницької, В.Ніскородова, Г.Цибулька, В.Сипченка, Б.Федоришина. Загальні основи побудови системи профорієнтації розроблені в роботах А.Боровського, М.Захарова, Л.Йовайши, І.Назимова, Є.Павлютенкова, К.Платонова, П.Потапенка, В.Сахарова, В.Симоненка, Д.Сметаніна, М.Степанкова, М.Чистякова, В.Ярошенка та інших. Дотичними є роботи з проблем соціально-професійного становлення особистості (В.Іконніков, Є.Клімов, І.Краснощок, В.Кушнір, О.Михайлов, В.Подшивалкіна, В.Радул), самопізнання і самовизначення особистості (О.Вітковська, В.Носков, С.Сергєєва, М.Пряжников, П.Тігер, О.Туриніна), з різних питань професійної освіти і професійного розвитку особистості як суб’єкта самовизначення на довузівському етапі орієнтації (І.Зязюн, В.Колінько, В.Моляко, В.Моргун, С.Фукуяма та ін.), кадрової політики (А.Турчинов), більш прикладні напрацювання з професіографії (С.Карпіловська, Р.Мітельман, В.Синявський, О.Ткаченко, Б.Федоришин) тощо. В роботах А.Войтка, В.Зінченка, Г.Клімова, І.Седляра, М.Янцура обґрунтовано систему підготовки спеціалістів з професійної орієнтації (методистів, профконсультантів, психологів), розроблено навчальні програми і посібники з різних аспектів профорієнтаційної підготовки. Теорія і практика профорієнтаційної роботи у зарубіжних країнах висвітлена у працях І.Бринцової, К.Івановича, Н.Лавриченко, В.Омельяненко, Л.Сундукової, а також С.Гінзберга, Д.Сьюпера, С.Фукуями, Д.Холанда. Всі ці праці створюють солідне полідисциплінарне підґрунтя для системного концептуального осмислення професійної орієнтації в усьому багатстві цього феномена та в єдності його теоретико-методологічних і прикладних орієнтирів.

Загалом, походячи від латинського слова «oriens» (схід), в експлікації до соціальної дійсності слово «орієнтація» означає визначення свого положення в часі і просторі, вміння розібратись в оточуючій ситуації, усвідомлений вибір напряму діяльності для досягнення певної мети. Відповідно професійна орієнтація в найзагальнішому розумінні може бути осмислена як діяльність з визначення фахових нахилів окремої особистості, їх співставлення з актуальними потребами соціального середовища і здійснення усвідомленого вибору тієї чи іншої професійної освіти і подальшої професійної діяльності. Так може бути визначена сутність професійної орієнтації, і підтвердження цьому можна побачити в різних дефініціях, що наводяться в літературі [192] незважаючи на те, що сучасні підходи до сутності профорієнтації, які склалися у зарубіжній і вітчизняній науці, настільки багатоманітні, що об’єднуються у три різні напрями: структурні теорії (Н.Аксельрод, Е.Гінзберг, Є.Климов, П.Міллер, В.Моргун, Г.Форш); мотиваційні теорії (А.Маслоу, Є.Павлютенков, Е.Роу, В.Фрумм, Ф.Херцберг); теорії «індивідуальності» чи «розвитку саморозуміння» (О.Хара, Д.Сьюпер, Л.Тайлер, Д.Тідеман, Б.Федоришин, С.Фукуяма, Дж.Холланд) [121, с. 3].

У базовому нормативному документі з цього питання - Положенні про організацію професійної орієнтації населення (зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27 червня 1995 р. за №190/726) професійна орієнтація населення визначається як «комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування професійно важливих особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці. Вона спрямована на досягнення збалансованості між професійними інтересами і можливостями людини та потребами суспільства в конкретних видах професійної діяльності. Професійна орієнтація населення є складовою частиною соціально-орієнтованої ринкової економіки, яка впливає на ринок праці, товарів, послуг та капіталу [56]».

Як видно з наведеної дефініції, і з інших поглядів, профорієнтація тісно пов’язана з професійним самовизначенням. Власне, історично склалося так, що терміном «професійна орієнтація» позначають підготовку особистості до професійного самовизначення [70, с. 6]. Так, у роботах, безпосередньо присвячених профорієнтаційній роботі в школах як кульмінаційному компоненту професійної орієнтації, підкреслюється, що метою профорієнтації учнів є формування професійного самовизначення, структура якого включає: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійну самосвідомість, професійні наміри. При цьому структура профорієнтації як різновиду навчально-виховної діяльності включає: цільовий, стимулюючо-мотиваційний, змістовий, діяльнісно-операційний, емоційно-вольовий, контрольно-регулюючий, оцінково-результативний [113, с. 9].

Узагальнюючи накопичений досвід у сфері теорії й практики профорієнтації, виявлених суперечностей та шляхів їх розвитку й вирішення, О.Джура формулює визначення профорієнтації таким чином: «це багатовимірна цілісна система науково-практичної діяльності суспільних інституцій, які відповідають за підготовку молоді до обрання професії та вирішують комплекс соціально-економічних, психолого-педагогічних та медико-фізіологічних завдань щодо формування в молоді професійного самовизначення, адекватного індивідуальним особливостям кожної особистості та потребам суспільства у кадрах високої кваліфікації. Ця система є підсистемою у загальній системі безперервної освіти й виховання, метою яких є всебічний розвиток особистості, реалізація її творчих потенцій, формування духовної культури молоді [54, с. 10]».

В.Харламенко формулює таке авторське визначення професійної орієнтації: «професійна орієнтація - це цілісна динамічна система, що складається із структурних одиниць (підсистем, компонентів), які взаємопов’язані між собою комплексністю мети, завдань і сприяють оптимізації вибору професії з урахуванням потреб ринку праці [185, с. 10]».

Також професійну орієнтацію визначають як науково обґрунтовану систему форм, методів і засобів впливу на людину, що сприяють її правильному залученню до різних сфер виробництва на основі об’єктивної оцінки здібностей [15].

Визначену вище сутність феномена профорієнтації доцільно детальніше розкрити в її змісті, що може бути адекватно представлений тільки в комплексному баченні досліджуваного явища.

Оскільки сьогодні безсумнівною є потреба в освіті протягом усього життя, перспективність підвищення кваліфікації та перекваліфікації тощо, то саме на сучасному етапі ми особливо не маємо права обмежувати розуміння профорієнтації виключно періодом старших класів середньої школи. В індивідуальному життєвому шляху необхідно розрізняти щонайменше три етапи в комплексному процесі професійної орієнтації особистості:

1) стихійний процес самовизначення особистості, яке відбувається здебільшого неусвідомлено протягом дитинства і юнацтва на тлі здобуття загальної (не вузько профільної) освіти, без цілеспрямованого впливу на формування фахових уподобань;

2) здійснення активних цілеспрямованих профорієнтаційних заходів у старших класах загальноосвітніх навчальних закладів - метою якого є сприяння професійному самовизначенню індивіда з розстановкою фахових пріоритетів безвідносно конкретного робочого місця;

3) заходи з професійного орієнтування в рамках конкретної організації, в якій починає працювати індивід. Важливо підкреслити, що на цьому етапі професійна орієнтація перебігає в тісному взаємозв’язку з процесами розстановки персоналу на підприємстві та його адаптації в колективі.

Крім цього, в деяких випадках є сенс говорити і про професійну переорієнтацію (що можна вважати четвертим етапом), потреба в якій виникає або коли людина змінює місце роботи, або коли переконується в неправильному виборі попередньої професії і відчуває необхідність у здобутті нової спеціальності.

Розглянемо детальніше ці етапи.

У результаті першого етапу поступово стихійним чином створюються передумови для усвідомленого вибору особистістю тієї чи іншої професії, формування орієнтирів у певній сфері діяльності і навіть способу життя. Отже, на цьому етапі здійснюється професійне самовизначення як складова загального самовизначення особистості, причому цей процес здебільшого розгортається стихійним чином, на який певний вплив чинять хіба що члени родини. При цьому професійне самовизначення [40] доцільно розглядати як багатоступеневий процес, який можна аналізувати під різними кутами зору: як серію завдань, що ставить суспільство перед особистістю; як процес поетапного прийняття рішень, за допомогою яких особистість формує баланс між особистісними перевагами і потребами системи розподілу праці у суспільстві; як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. На цьому початковому етапі стихійної профорієнтації професійне самовизначення практично не відокремлюється від інших складових самовизначення, причому тут не розкривається такий аспект особистісного самовизначення, як відповідність його конкретним завданням з боку суспільства. Це майже повністю особистісно-орієнтований процес [98; 108].

Говорячи про те, що професійне самовизначення - як відображення погляду людини на світ професій, на конкретну професію, свої можливості в соціальному середовищі, а також власні наміри щодо самореалізації в рамках певної трудової діяльності - є складовою загального особистісного самовизначення, варто підкреслити, що останнє має ціннісно-значеннєву природу. Це активне визначення особистістю своєї позиції відносно суспільно виробленої системи цінностей, визначення на цій основі сенсу свого власного існування. Істотною особливістю особистісного самовизначення є його орієнтованість на майбутнє. Найбільш вагомим чинником особистісного самовизначення у ранній юності є формування смислової системи, в якій зібрані уявлення індивіда про себе, тобто когнітивної складової Я-концепції [72, с. 6]. Саме на цьому етапі початкової соціалізації закладаються підвалини професійного самовизначення і самореалізації особистості і фундамент її ціннісних орієнтацій, вимальовується проекція головних напрямів пошуку можливостей самовираження в подальші періоди, закладаються професійні інтереси та стиль поведінки, здійснюється початкове оволодіння індивідом перспективами його життя та усвідомлення себе як неповторної особистості [144].

Але наближення індивіда до старших класів загальноосвітньої школи означає серед іншого, що його професійне самовизначення поступово набуває все більш усвідомленого і цілеспрямованого характеру - і ця цілеспрямованість виходить як від нього самого, так і від його дорослого оточення. Тому вже ближче до другого етапу профорієнтації професійне самовизначення передбачає формування у школярів уподобань по відношенню до конкретного виду праці, спеціальності й професії, які характеризуються високою мобільністю. Таке професійне самовизначення передбачає широкий орієнтир у світі професійної праці, не обмежуючи можливості особистого саморозвитку [185, с. 8]. Зрештою, основний зміст цього етапу - свідомий вплив на формування професіознавчої компетентності школярів, реалізація методології профорієнтології [64; 65].

Отже, серед іншого система освіти покликана виконувати професійно-орієнтаційну функцію на рівні загальноосвітньої школи та професійного навчання. В ідеалі результатом виконання цієї функції має бути те, що освіта не лише озброює сумою знань чи виховує певні навички, але й «відкриває людині саму себе», виявляє й розвиває її схильності, задатки, формує потреби й інтереси до майбутньої професії. Власне, саме завдяки освіті особистість - на відміну від стихійного професійного самовизначення - цілеспрямовано знайомиться з основами майбутньої професії і свідомо здійснює свій вибір; причому важливою є роль і значення в системі професійного самовизначення особистості як загальноосвітньої, так і професійної та вищої школи [54].

У теорії профорієнтація в системі освіти повинна включати цілісний комплекс процедур - і інформативні, і консультативні тощо - тільки за цієї умови формується адекватне ставлення до майбутньої професії і дійові, реалістичні професійні інтереси особистості. Здійснюючись крізь призму самопізнання і самооцінки, профорієнтаційна робота в закладі освіти повинна бути направлена на виявлення інтересів до певних професій, обґрунтування мотивації вибору професії, вироблення активної позиції в обранні оптимальних шляхів і засобів здійснення свого професійного самовизначення [117]. Однак в сучасній українській практиці, на жаль, доводиться спостерігати обмеженість профорієнтаційної діяльності у школах її інформативним компонентом.

Крім того, профорієнтаційні заходи не пов’язані, як правило, з актуальними проблемами школярів і стосуються здебільшого діагностики окремих аспектів професійного самовизначення особистості; і навіть сама інформаційна функція профорієнтації реалізується недостатньо, оскільки суттєво не відповідає сучасним вимогам запровадження ринкової економіки; не узгоджено форми та методи координації діяльності суб’єктів профорієнтації у деформованій пострадянській структурі підготовки учнівської молоді до вибору майбутньої професії, організаційно-педагогічні умови їх взаємодії тощо [143, с. 8]. Адже в рамках цієї інформаційної функції в освітньому закладі мав би виконуватись цілий спектр завдань:

1) ознайомлення учнів з визначеним колом інформаційного матеріалу, що характеризує найбільш масові професії;

2) інформування учнів про умови оволодіння тими чи іншими професіями (про навчальні заклади, навчальні предмети, строки навчання, кваліфікаційні перспективи тощо);

3) формування в учнів позитивного ставлення до різних видів професійної діяльності;

4) формування в учнів стійких професійних інтересів і правильно мотивованих професійних намірів, в основу яких покладено усвідомлення своїх власних професійно значущих психологічних особливостей, здатностей, а також соціально-економічних умов вибору професії [54]..

Згідно «Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається» (затв. Мінюстом України 03.07.95 р. № 198/734) профорієнтаційну роботу у навчально-виховних закладах повинні здійснювати практичні психологи, вчителі-предметники, класні керівники, викладачі, майстри виробничого навчання, вихователі, керівники гуртків, бібліотекарі, методисти, медичні працівники. Проте ця робота у більшості шкіл здійснюється формально [201, с. 1]. Є й інші труднощі.

Так, важливим елементом, що бере участь у виконанні профорієнтаційної функції в українській системі освіти, є міжшкільні навчально-виробничі комбінати. Однак, як показує практика, профорієнтаційна робота із старшокласниками в більшості комбінатів проводиться епізодично, обмежуючись лише інформаційно-довідковим консультуванням старшокласників і їх батьків; у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах немає спеціальних приміщень, фахівців і методик виявлення індивідуальних психофізіологічних якостей особистості старшокласників, необхідних для обґрунтованого вибору профілю навчання і майбутньої професії; не вистачає методичних посібників і розробок з питань організації і проведення профорієнтаційної роботи із старшокласниками у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах; слабкою є науково-методична і матеріально-технічна база для проведення профконсультації [125, с. 8].

Таким чином, профорієнтація в закладах освіти повинна бути центральною ланкою в загальній системі профорієнтації, однак чисельність проблем перешкоджає цьому.

Професійна орієнтація на третьому етапі спрямована на забезпечення орієнтації особистості на конкретну організацію, що передбачає за посередництвом максимального виявлення фахового потенціалу працівника і забезпечення йому комфортних умов роботи сформувати в нього бажання довготривало, ефективно і віддано працювати саме в цій організації і переконаність в оптимальності цього вибору. Професійна орієнтація на конкретну організацію підпорядковується таким основним принципам:

- принцип зменшення стартових витрат (адже нова людина не знає роботи, так само, як і специфіки функціонування конкретної організації - це означає: до тих пір, поки новий співробітник працює менш ефективно за досвідчених працівників, він потребує додаткових витрат. Ефективна профорієнтація зменшує ці стартові витрати і сприяє скорішому досягненню новим працівником загальних стандартів виконання роботи);

- принцип скорочення плинності робочої сили (якщо працівник відчуває власну незатребуваність в новій організації або власну фахову неумілість, він може відреагувати на це звільненням; а надмірна плинність кадрового складу є одним із найбільш витратних негативних явищ в життєдіяльності будь-якої організації);

- принцип економії часу співробітників і керівництва (адже якщо профорієнтація була проведена неефективно, працівник все одно має виконувати свої функції, але потребує практично постійної допомоги своїх колег, що означає для останніх зайві витрати часу);

- принцип зниження дискомфорту нового працівника, який у першу чергу проявляється в надмірній невизначеності і стурбованості новим оточенням (особистісна стурбованість тут означає боязнь невдач у новій роботі, хоча, як це не парадоксально, але вона ж сама і підвищує ризик невдач);

- принцип розвитку позитивного ставлення до роботи, реалізму очікувань і підвищення задоволеності професійною діяльністю в цій організації.

Четвертий етап - професійна переорієнтація - не обов’язково присутній на трудовому шляху кожної особистості, лише в тих випадках, коли людина під впливом тих чи інших обставин вирішує змінити професію. Професійна переорієнтація - це, як правило, тривалий і дуже складний і суперечливий процес переходу особистості від однієї професії до іншої на основі набутих професійних якостей. При цьому в процесі переорієнтації виділяють кілька основних елементів, кожен з яких вимагає специфічного підходу професійних консультантів через своєрідність психічного стану особистості.

Загалом, все вище зазначене про чотири основні етапи професійної орієнтації дозволяє виділити головну світоглядну ідею, що повинна лежати в основі профорієнтаційної діяльності в сучасних умовах - цією ідеєю є орієнтація на особистість. Загалом - і це можна констатувати на основі теоретичного аналізу концепцій та підходів до системи профорієнтації - існує яскраво виражена тенденція до надання переваг індивідуальним особливостям людини при виборі нею професії (М.Захаров, Є.Климов, А.Маслоу, Є.Павлютенков, Д.Сьюпер, С.Фукуяма, Б.Федоришин, Дж.Холланд та ін.). При цьому сама особистість з її унікальністю і неповторністю визнається суб’єктом професійного саморозвитку, а свідоме професійне самовизначення пов’язується з аналізом індивідуально-особистісних і соціально-економічних особливостей та наступним вільним, самостійним і відповідальним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії [121, с. 10].

Основними практичними наслідками ідеї орієнтації на особистість у реалізації профорієнтаційної діяльності є такі:

- профорієнтація повинна проводитись із урахуванням вікових, соціальних, етнічних, економічних і національних особливостей громадян, на яких вона спрямована;

- у цьому контексті доцільним і навіть необхідним є проведення психологічного тестування для виявлення особистісних рис кожного клієнта профорієнтації;

- врешті-решт, визначальною детермінантою профорієнтації повинно бути визначення компромісу між професійними інтересами і здібностями клієнта.

У цілому, в основі профорієнтації має лежати поважне ставлення до людини як до суб’єкта професійного та особистісного самовизначення - «і тоді, коли вона орієнтована на складні варіанти побудови своєї кар’єри (і фактично виходить на рівень самовизначення), і навіть тоді, коли вона прагне будувати своє життя і кар’єру, орієнтуючись на більшість людей, тобто використовуючи вже перевірені (іншими людьми) варіанти побудови свого успіху [140]».

Спрямування професійної орієнтації в першу чергу на задоволення потреб окремої особистості яскраво виражено в поняттях «розвиток кар’єри», «освіта і орієнтація з питань кар’єри», які актуалізувались у таких країнах, як Великобританія і США [221, с. 8]. Загальним інтересам учнів відповідає освіта з питань кар’єри, яка проводиться під час занять, в той час як орієнтація з питань кар’єри означає задоволення їх індивідуальних потреб. У той же час ці два процеси - не просто формальна чи навіть номінальна частина навчального плану, а його ядро, що виконує координуючу функцію між іншими дисциплінами.

Аналогічні підходи до розуміння профорієнтації як важливої складової більш широкого процесу розвитку кар’єри існують і в інших країнах: Фінляндії, Швеції, Японії. Так, у Японії цей підхід знайшов втілення в законі про сприяння розвитку людських ресурсів, який передбачає здійснення поетапного впливу на розвиток особистості протягом усього трудового життя з урахуванням професійних інтересів індивіда, його намірів, здібностей, досвіду та інших якостей [220, с. 12]. завдання профорієнтації при цьому не зводяться лише до з’ясування професійний здібностей людини та надання їй необхідної інформації про професії та консультаційні послуги, а розглядаються ширше - в процесі розвитку особистості, як засіб, що допомагає їй планувати свій трудовий шлях і успішніше просуватись по ньому.

Однак абсолютизація принципу гуманістичності і гіперболічне розуміння спрямування філософії профорієнтації на окрему особистість може результуватись і в соціально неприйнятних наслідках - адже можливе виникнення суперечності необґрунтованих запитів особистості, причому як суперечності цих запитів між собою, так і суперечності між особистісними запитами і суспільними нормами і потребами. Найбільш сприятливі умови для актуалізації такої суперечності складаються в періоди суспільних трансформацій і криз, коли руйнуються старі рамки і шаблони соціально-економічних відносин, коригуються правила і пріоритети професійного самовизначення і вибору індивідів. Виникненню цієї суперечності якраз і перешкоджає наявність не тільки стихійної форми профорієнтації, а і її цілеспрямованих коригуючих форм, які ініціюються і провадяться силами суспільства.

Тим більше, що професійна орієнтація відповідає не тільки особистісним інтересам, а і суспільній потребі в системі профільної орієнтації індивідів. Адже в історичному плані матеріальною передумовою виникнення і поширення функції професійної орієнтації був суспільний розподіл праці - саме на його основі з’явилися професії і спеціальності, які взаємодіють за принципом взаємодоповнювальності. З іншого ж боку, завжди існують відмінності здібностей, нахилів людей, і це створює об’єктивну необхідність розробки наукових систем співвідношення вимог, які висуваються професіями до людини, з її особистими характеристиками. Отже, в історії людства потреба в профорієнтаційній діяльності актуалізувалась із розвитком мануфактурної промисловості і поглибленням професійного розподілу праці, коли власне і виникла проблема вибору професії, відповідно процес навчання поступово набув професійно орієнтованого характеру [15, с. 7].

Позитивним прикладом ефективного задоволення суспільної потреби в системи профільної орієнтації особистості є система освіти в Англії. Як це наочно демонструє Н.Балацька, в сучасних англійських школах здійснюється профілізація освіти, до якої залучаються всі учні, які досягли 14-літнього віку. У 14 років учень може вибрати, який профіль освіти він хоче отримати. Програми на отримання загального сертифіката чи сертифіката підвищеного рівня носять академічний характер і орієнтовані на вступ учня до престижних університетів Англії. Якщо ж учень обирає професійно орієнтовану програму, то школа дає йому свідоцтво про підготовку до певної професії з присвоєнням Національної загальної професійної кваліфікації. Вступити до вищих навчальних закладів з сертифікатом про присвоєння кваліфікації також можна.

Одна з найбільш широко розповсюджених професійно орієнтованих програм, яка застосовується в англійських школах з 1982 року, має назву «Технічні і професійні освітні ініціативи». Її профорієнтоване спрямування здійснюється трьома способами:

- по-перше, програма надає інформацію учням, яка знадобиться їм для роботи на підприємстві, тобто допомагає молоді розвинути уміння, знання та ставлення, які необхідні для того, щоб влаштуватися на роботу;

- по-друге, вона надає школярам інформацію про підприємства, допомагає молодим людям зрозуміти світ професійних, виробничих відносин, вивчити маркетинг, фінанси, організацію бізнесу та управління;

- по-третє, «Ініціативи» можуть надавати школярам освіту за допомогою підприємств, виховуючи у них такі особистісні якості, як уміння

спілкуватися і працювати з іншими, виявляти ініціативу і стимул в роботі, які виховуються безпосередньо при проходженні виробничої практики на підприємстві [15, с. 16].

В Україні ж профілізація середньої школи розпочалась лише з 2003 / 2004 навчального року. Тож досить недавно робиться спроба створити можливості для профільного навчання учнів після здобуття ними базової освіти. Профілізовані класи і навчальні заклади формуються на основі успішності учнів, можливе також введення співбесід, іспитів тощо залежно від здібностей дитини. Такий підхід до організації профілізації де в чому схожий на англійський, однак масштаби зовсім не ті. (Для прикладу: на початок 2003 року в Україні нараховувалось 282 ліцеї і 31 коледж. Цього зовсім недостатньо для того, щоб залучити близько 50 % старшокласників до профільного навчання) [15, с. 18].

Отже, у відповідності до актуальної суспільної потреби розв’язання завдань щодо сприяння громадянам у виборі (зміні) підходящої професії, спеціальності, досягненні конкурентоздатності, високої продуктивності праці, професійно-кваліфікаційного зростання має забезпечувати система професійної орієнтації. Однак не можна не погодитись, що в Україні до теперішнього часу її не створено. Епізодичні заходи з профорієнтації переважно інформаційного характеру не забезпечують громадянам адекватного професійного самовизначення та розв’язання названих завдань. Відсутність системи профорієнтації нерідко призводить до помилкового професійного вибору значною частиною громадян, що стає однією з причин низької продуктивності праці, професійних захворювань, травматизму, плинності кадрів, високого рівня безробіття, великої кількості нереалізованих обдарувань, здібностей, а відтак - матеріальних і моральних втрат як в особистісному, так і загальнонаціональному вимірі. Через недооцінку значення, ролі системи профорієнтації у процесі відтворення трудового потенціалу Україна дедалі більше втрачає свої позиції в цій сфері і значно відстає від сучасних стандартів економічно розвинутих країн [28, с. 3].

Також доводиться визнати правомірність висновку про деформацію діючої раніше загальнодержавної системи професiйної орiєнтацiї учнівської молоді. Вона була спрямована на забезпечення народного господарства квалiфiкованою робочою силою. У зв’язку з швидкими темпами скорочення робочих мiсць вона переорiєнтувалася у прикладному аспекті на вирішення проблеми безробiття, як необхiдного атрибуту ринкової економіки. Внаслiдок цього частина створених ранiше структурних пiдроздiлiв припинила будь-яку профорiєнтацiйну дiяльнiсть з учнiвською молоддю. В цiй ситуацiї особливого значення набуло введення територiальних центрiв профорієнтації, якi здiйснювали координацiю профорiєнтацiйної дiяльностi згiдно територiального принципу, до складу служб зайнятостi. Це створило певний вакуум у розв’язаннi проблеми узгодження змiсту профорiєнтацiйної роботи з учнiвською молоддю, методичного забезпечення практичних працiвникiв вiдповiдно до регiональної специфiки соціально-економiчного середовища та ін. [143, с. 18].

На тлі значної кількості прикладних проблем, пов’язаних із сучасним станом профорієнтаційної діяльності в Україні, в певній тіні лишається більш глибока філософська проблема - проблема свободи особистості в руслі її професійного самовизначення.

Загалом, як відомо, можна виділити такі рівні вивчення феномена свободи:

- особистісний (М.Анісімова, І.Берлін, І.Бойченко, Б.Грушин, Г.Левін, Л.Подолянко, І.Прокопчук, В.Рьод, Е.Фромм, С.Цалін та інші);

- соціокультурний (Є.Андрос, І.Бичко, В.Воловик, Б.Воронцов, Е.Геллнер, Р.Дарендорф, Ю.Давидов, Б.Капустін, Дж.Кемпбелл, В.Козловський, В.Коцюбинський, С.Крапивенський, Л.Кривега, В.Марахов, І.Мухін, І.Новик, А.Плахотний, Ю.Резник, М.Рідель, О.Соболь, В.Судакова, В.Табачковський, В.А. фон Хайек та інші);

- загальноцивілізаційний (З.Бауман, І.Валлерстайн, С.Гантінґтон).

У контексті проблематики профорієнтації і професійного самовизначення нас цікавить особистісна свобода. Проблема свободи особистості в історії суспільствознавчої думки набувала різноманітних форм і втілень: самоактуалізації і самодетермінації особистісного розвитку (А.Маслоу, К.Роджерс, Р.Мей, А.Роше), самовизначення і самоздійснення (Ш.Бюлер, О.Пряжнікова); розуміння особистості як суб’єкта власного життєвого шляху і творця свого життя (К.Абульханова-Славська, Б.Ананьєв, О.Васильєва, О.Демченко, Т.Рєзнік, Ю.Рєзнік, Л.Сохань, Е.Фромм); підкреслення свободи як внутрішньої необхідності особистісного життя (М.Бердяєв, В.Франкл, К.Хорні) і феномена «повного внутрішнього самовизначення» (О.Пузирей).

У контексті процесів професійного самовизначення особистість отримує певне обмеження своєї свободи у формі необхідності - необхідності вчасного здійснення фахового вибору і тим самим відмови від інших потенційних можливостей реалізації свого професійного «Я». Однак, з іншого боку, здійснення професійного вибору і надає особистості більше свободи - в тому розумінні, що цей вибір звільнює людину від інших другорядних сфер можливої експлікації здібностей індивіда і спрямовує всі його сили на самореалізацію в напрямі «сродної праці». Іншими словами, професійне самовизначення звужує свободу особистості, однак посилює потенціал реалізації цієї свободи в обраному напрямі.

Для розуміння цього корисним є поняття соціальної свободи як здатності індивіда активно соціалізуватися, адаптуючи сформовані в суспільстві форми обмеження та беручи до уваги міру ускладнення системних зв’язків між суб’єктами соціальної активності. На думку І.Мухіна, суб’єкт-об’єктна й суб’єкт-суб’єктна структура соціальної свободи розкриває її двоїсту, освоююче-соціалізуючу природу, що дозволяє розглядати сучасний соціум як динамічну систему обігу та обміну особливих видів свободи. Можна погодитися з висновком науковця, що логікою розгортання природи соціальної свободи є поступове скорочення сфери застосування насилля (раціоналізація його використання) [102, с. 224-228; 103; 104, с. 60-67]. Так можна побачити, що для повноцінної реалізації свободи особистості в умовах здійснення нею професійного вибору необхідною є профорієнтація.

Загалом профорієнтаційна діяльність може бути спрямована: на трудову активність особистості взагалі; на певну професію чи спеціальність; на конкретну організацію чи на конкретну посаду в цій організації.

Такий широкий погляд на професійну орієнтацію може бути конкретизований у визначенні і описі її форм, які логічно вкладаються в структуру системи профорієнтації.

Структура профорієнтації включає кілька основних елементів, головна відмінність між якими полягає в різних цілях профорієнтаційної діяльності. Це такі елементи:

- професійне інформування особистості;

- професійне консультування;

- професійний відбір;

- професійна адаптація.

Професійне інформування - це система заходів із накопичення, систематизації й поширення відомостей про: основні положення нормативно-правових актів з питань праці та зайнятості населення; світ професій; вимоги професій до працівника; форми, умови здобуття професій, спеціальностей; додаткову потребу економіки в кадрах за професійно-кваліфікаційним складом; планування професійної кар’єри.

Метою професійного інформування є організація інформаційного простору, який дозволяє особистості отримати максимум відомостей про різноманітні професії та їх ринок у регіоні, про суспільну потребу у фахівцях того чи іншого профілю. Також цей інформаційний простір призначений формувати уявлення про зміст професій і спеціальностей, про їх вимоги до окремої людини, про шляхи і способи відповідної фахової підготовки. Отже, цей елемент виконує функцію профорієнтаційного обслуговування населення або профпросвіти [112, с. 289-291]. Оскільки провідним його компонентом є інформація як сукупність певних фактів, то якість і ефективність реалізації цього елемента системи профорієнтації в першу чергу залежить від адекватності, повноти, досяжності, достовірності, перспективності, зрозумілості і виразності інформації.

Професійне інформування може здійснюватись як для учнів чи студентів навчальних закладів, так і для населення зрілого віку, але в будь-якому випадку має бути тісно пов’язане з потребами регіону. Професійне інформування може здійснюватись шляхом бесід, лекцій, за допомогою публікацій в різноманітних засобах масової інформації, за посередництвом різних індивідуальних і групових заходів для окремих категорій населення (наприклад, соціальна реклама не дуже популярних професій за допомогою преси, електронних ЗМІ, плакатів, буклетів тощо). У навчальній роботі профпросвіта може здійснюватись на заняттях з трудового навчання чи в позакласній роботі. А професійне інформування для всього населення може здійснюватись через центри профорієнтації, які можуть функціонувати або як самостійні підрозділи організацій, або як структурні підрозділи центрів зайнятості.

Метою другого елемента системи профорієнтації - професійного консультування є здійснити сприяння клієнту, який звернувся, у виборі чи зміні професії з урахуванням його побажань, здібностей і можливостей - з одного боку, і наявних вакансій та перспектив працевлаштування - з іншого. Основні аспекти, в яких профконсультант може допомогти клієнту:

  • - зняти тривожний настрій;

  • - уточнити проблему, якщо вона не зовсім зрозуміла, структурувати її, намітити план її вирішення;

  • - виявити коло схильностей клієнта і підібрати оптимальний варіант професії або групу таких варіантів (з урахуванням стану на ринку праці регіону і соціальної політики держави);

  • - розробити інформацію про можливості перекваліфікації;

  • - за посередництвом всього цього - збільшити впевненість клієнта в собі.

Отже, як видно, важливою складовою професійного консультування є психологічна допомога, адже часто проблема, з якою звертається клієнт, полягає не в самій ситуації, а в ставленні особистості до неї. Тому профконсультант повинен надати психологічну підтримку, для чого він вивчає професійні інтереси і схильності, мотивацію фахового самовизначення та психологічну придатність до того чи іншого виду діяльності.

За посередництвом надання психологічної допомоги і в ході раціонального аналізу ситуації забезпечується досягнення головного результату професійного консультування, чим залежно від ситуації стає або звуження поля вибору професії (якщо клієнт не визначився стосовно подальшої трудової діяльності), або розширення кола її пошуку (якщо він не бачить можливості змінити рід занять). Внаслідок цього розширюється поінформованість клієнта про зміст різних професій, приводяться у відповідність його самооцінка і рівень професійних прагнень з реальними можливостями, коригуються професійні плани, актуалізується пошук шляхів професійного самовизначення.

У відповідності до визначального принципу особистісної орієнтації кінцевий вибір здійснює клієнт, при цьому не допускаються будь-які форми впливу на його мотивацію чи самовизначення шляхом приховування чи прикрашання інформації. Таким чином, професійне консультування являє собою систему взаємодії профконсультанта та клієнта, який звернувся по допомогу, з метою сприяння останньому у виборі чи зміні адекватної професії, у формуванні професійного плану на основі визначених індивідуально-психологічних властивостей, інтересів, бажань, можливостей з урахуванням потреби економіки в кадрах певного професійно-кваліфікаційного складу. Важливо підкреслити, що в сучасних умовах великого значення набуває проведення профконсультативної роботи за посередництвом нових інформаційних технологій, зокрема за допомогою мережі Інтернет. Адже сьогодні специфіка взаємодії роботодавця і робітника полягає у необхідності врахування потреб ринку праці щодо конкретних професій; нових вимог до кваліфікації працівників; неадекватності оцінки деяких особистих характеристик робітниками; недостатньої поінформованості роботодавця про потенційного працівника. Таким чином, однією з причин сучасного безробіття є те, що працівник і роботодавець не завжди знаходять один одного, незважаючи на існування в них такої потреби [115].

Наступний елемент системи профорієнтації - професійний відбір - може здійснюватись як у конкретній організації, так і зусиллями центрів зайнятості. Його мета - забезпечити конкретну організацію таким персоналом, який за своїми особистісними і професійними характеристиками може досягти високої ефективності в певному виді трудової діяльності за умови отримання задоволення від обраного її виду. Таким чином, мета професійного відбору має і другий бік - надати особистості таку посаду і такі функціональні обов’язки, від виконання яких можливе її максимальне задоволення і максимальна самореалізація.

Професійний відбір також здійснює консультант, але цей напрям не є для нього основним. Робота з професійного відбору здійснюється лише власне за необхідності такого відбору на певні посади, виходячи з інтересів, можливостей, здібностей клієнта, медичних показників та ситуації на ринку праці і в організації. при проведенні професійного відбору необхідно враховувати придатність до різних видів професійної діяльності, яка визначається рівнем загальної освіти і фахової підготовки, виробничим досвідом і ставленням до професії, а також ступенем відповідності індивідуальних психофізіологічних якостей даного працівника певному виду діяльності.

Четвертий елемент системи професійної орієнтації - професійна адаптація може розумітись як входження особистості в професію, або її професіоналізація. Професійна адаптація спрямована на розв’язання проблем, пов’язаних з формуванням ставлення людини до своєї професії, а також із фаховим самовдосконаленням або зі зміною виду трудової діяльності.

Найчастіше професійна адаптація здійснюється по відношенню до нового працівника, прийнятого на конкретну посаду в конкретну організацію. Програми такої адаптації можуть бути різними і в ознайомчому плані можуть включати як усне інформування, так і процедури, які пов’язують усні представлення з письмовим і графічними настановами.

Сприяння адаптації нового співробітника передбачає надання йому допомоги в усвідомленні важливості виконуваної ним роботи, в розумінні тієї частини кадрової політики, яка стосується його через посаду, яку він посідає, в доведенні до нього інформації про історію розвитку і сучасний стан компанії. Повідомляються також конкретні правила техніки безпеки, посадові обов’язки, статут організації, різні неформальні правила і норми поведінки на роботі. Важливу функцію в професійній адаптації нового працівника виконує його безпосередній керівник, який повинен привітати нового робітника, ознайомити його з його робочим місцем, розташуванням основних підрозділів в організації, представити його членам колективу, ознайомити з формальними і неформальними правилами поведінки тощо.

Реалізація процедур профорієнтації у формі системно пов’язаних елементів - одна з першочергових умов забезпечення ефективності профорієнтаційної діяльності на всіх рівнях: по відношенню до інтересів і потреб окремої особистості, на рівні окремої організації і на рівні ринку праці загалом. При цьому під системою професійної орієнтації населення доцільно розуміти цілісний комплекс взаємоузгоджених інституціональних елементів, який має забезпечувати ефективне профорієнтаційне обслуговування різних категорій громадян і охоплює: нормативно-правове підґрунтя; організаційно-управлінську структуру, розгалужену мережу профорієнтаційних підрозділів з належним фінансовим, матеріально-технічним, кадровим, науково-методичним забезпеченням; економіко-інформаційну підсистему; стандарти і програми. механізм формування системи професійної орієнтації, що ґрунтується на економічних, соціальних, економіко-інформаційних, теоретичних засадах, повинен реалізовуватись у сучасних умовах шляхом здійснення державної політики через науково обґрунтовані засоби, які забезпечуватимуть створення належної нормативно-правової, організаційно-управлінської, економіко-інформаційної, кадрової, фінансової, матеріально-технічної, теоретико-методологічної бази системи профорієнтації за визначеними напрямами [28, с. 5].

Корисність профорієнтаційної діяльності для окремої особистості і для суспільства в цілому виражається в показниках її ефективності.

У контексті актуального принципу гуманізації суспільної життєдіяльності і у відповідності до окресленої вище ідеї орієнтації самої профорієнтаційної діяльності на окрему особистість головним критерієм ефективності всіх процедур профорієнтації та її системи в цілому слід визнати ступінь відповідності обраної індивідом професії його професійним здібностям і інтересам. Цей критерій часто виражається терміном «професійна придатність», який означає ступінь відповідності стану здоров’я, психологічних і фізіологічних якостей та здібностей особистості, її професійно-кваліфікаційного рівня вимогам конкретної професії та посади. Відповідно головною умовою виконання цього критерію є широта і глибина знань особистості про обрану професію, місце роботи і технології трудового процесу та співвідношення цих знань зі знаннями про себе, свої фахові можливості і бажання.

Однак оскільки будь-яка особистість живе і професійно саморелізується у суспільстві, а також у зв’язку з тим, що профорієнтація є не тільки (а може, і не стільки) особистісною, але й суспільною потребою, то названий критерій і умова ефективності профорієнтаційної діяльності мають бути розкриті детальніше.

Ефективність будь-якого різновиду суспільної діяльності традиційно може бути визначена за допомогою економічних і соціальних критеріїв. Те ж стосується і професійної орієнтації.

Основними критеріями соціальної ефективності професійної орієнтації на рівні окремої організації можуть виступати ступінь задоволеності особистості її посадовими обов’язками та якістю їх виконання, співвідношення професійних прагнень та продемонстрованих на цьому робочому місці результатів, а також взаєминами з керівництвом і з колективом, конкретними умовами праці. Якщо в кінцевому результаті профорієнтаційної діяльності професійна самореалізація працівника його задовольняє, а її межі поступово розширюються, то можна говорити про соціально ефективну профорієнтацію.

Економічна ефективність професійної орієнтації на рівні окремої організації може бути оцінена за допомогою показників скорочення плинності персоналу, зростання продуктивності праці особистості і колективу, зменшення часу, необхідного для освоєння професії тощо. Як демонструють соціологічні дослідження, працівники, які свідомо і з урахуванням професійної орієнтованості обрали свою професію, працюють на 20-40% продуктивніше, допускають майже вдвічі браку в роботі, термін досягнення наступного розряду у них в середньому на рік менше, у 2-3- рази рідше вони міняють професію чи місце роботи. Виявляється, що усунення можливих помилок при виборі професії економить до 25% коштів, що витрачаються на навчання співробітників [12, с. 156-157].

К.Бондарчук значно розширює перелік традиційних показників економічної ефективності профорієнтації, відносячи до них: продуктивність праці працівника; якість виробленої продукції (наданих послуг); рівень плинності кадрів; економічні втрати внаслідок професійних захворювань, виробничого травматизму; ефект від використання працівником досягнень науки, техніки, раціоналізаторських пропозицій; економічні втрати внаслідок відрахувань слухачів із професійно-технічних навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, студентів з ВНЗ; економічні втрати внаслідок відрахувань безробітних громадян, які направляються базовими центрами зайнятості на професійне навчання; рівень працевлаштування незайнятих, у тому числі безробітних громадян, які одержали профорієнтаційні послуги тощо [28, с. 8].

Є сенс говорити і про ефективність профорієнтації для особистості безвідносно конкретної організації. у цьому випадку соціальна ефективність вимірюється широтою і глибиною знань щодо обраної професії та операційного складу трудового процесу, а також знань особистості про себе, свої можливості і фахові уподобання та компроміс між ними. Іншою важливою складовою соціальної ефективності профорієнтації є власне ступінь задоволеності особистості фаховим самовизначенням і вибором тієї чи іншої спеціальності. Економічна ефективність визначається часом і зусиллями, витраченими людиною на професійний вибір і пошук роботи за обраним фахом у співвідношенні з отримуваними на цій посаді винагородами.

У системному розумінні, ефективність профорієнтаційної діяльності в Україні на всіх рівнях не може бути забезпечена без вирішення низки ключових проблем у цій галузі.

Однією з першочергових для вирішення проблем, які перешкоджають створенню системи профорієнтаційної діяльності в Україні, є слабкість нормативної бази з цього питання. Адже хоча необхідність сприяння громадянам у професійному виборі задекларовано в Конституції України, Кодексі законів про працю та інших законодавчих актах України, необхідно відзначити відсутність у них окремих самостійних статей щодо профорієнтації, незважаючи на ухвалену Концепцію державної системи професійної орієнтації населення.

Профорієнтаційна діяльність як на рівні навчальних закладів, так і в системі державних центрів занятості, проводиться епізодично і обмежується в основному її інформаційною складовою. Крім того, незважаючи на зростання потреби і попиту на профорієнтаційні послуги у зв’язку зі скороченням фінансування у державних службах зайнятості необхідно відзначити скорочення штатних посад фахівців із профорієнтації, призупинення науково-методичної роботи, зниження якості матеріально-технічного забезпечення.

Це є наслідком такої більш глобальної проблеми, як відсутність в Україні єдиного координаційного центру і чіткої організаційної структури профорієнтації з мережею територіальних центрів. Створення такого центру могло б, по-перше, забезпечити проведення систематичного моніторингу професійних мотивацій громадян, по-друге, оптимізувати систему професійного інформування про стан ринку праці і суспільні потреби у фахівцях.

У світоглядному розумінні, ефективність професійної орієнтації може бути забезпечена за умови реалізації принципів системного підходу до забезпечення взаємозв’язку всіх рівнів профорієнтації та провадження її окремих процедур.

Також нагальною є актуалізація розуміння профорієнтаційної діяльності як елемента більш широкої системи. Професійна орієнтація не повинна сприйматись як відокремлений елемент, спеціалізована функція якого полягає зокрема в залученні якомога більшої кількості абітурієнтів до навчальних закладів тощо. Профорієнтація на всіх її рівнях має розглядатись як інтегральна діяльність з розвитку кар’єри особистості для забезпечення її індивідуального добробуту та оптимального включення в суспільне життя.

Реалізація системного підходу до організації профорієнтаційної діяльності в країні означає:

  • - профорієнтаційне обслуговування повинно охоплювати всі вікові групи населення, починаючи дітьми і закінчуючи людьми пенсійного віку, включаючи інвалідів;

  • - відповідна вимогам сучасного ринку праці система профорієнтаційної діяльності повинна включати як державні, так і громадські профорієнтаційні структури;

  • - структурно ця система має містити повноцінно функціонуючі організаційно-управлінську та економіко-інформаційну підсистеми, при цьому першочерговими завданнями останньої мають бути: по-перше, формування банку даних про додаткову потребу економіки в кадрах за професійно-кваліфікаційним складом у територіальному розрізі; по-друге, вдосконалення систематичного моніторингу мотивацій громадян з приводу професійного вибору [28, с. 6].

Як демонструє досвід зарубіжних країн, істотними факторами, що зумовлюють належний рівень підготовки молоді до адекватного вибору трудового шляху, є: впровадження на державному рівні комплексних програм у галузі професійної орієнтації; співробітництво служб зайнятості населення з навчальними закладами; наявність незалежних профконсультантів у школі; пошук оптимальних варіантів розв’язання проблеми узгодження інтересів молодих людей з кон’юнктурою ринку; належне методично-інформаційне забезпечення процесу професійного самовизначення [70, с. 14].

Окремо слід зупинитись на проблемах і труднощах, що перешкоджають забезпеченню ефективності профорієнтаційної роботи в навчальних закладах.

Так, проведене І.Чорною комплексне дослідження сучасного стану профорієнтаційної роботи у школі виявило такі проблеми у цьому руслі:

  • - низький рівень теоретичних знань вчителів з основ профорієнтаційної роботи у школі;

  • - стихійність, неконтрольованість та формалізм у здійсненні профорієнтаційної роботи у школі, скептичне ставлення до її ефективності;

  • - суттєві розбіжності у підходах щодо принципу поетапності в здійсненні профорієнтаційної роботи у школі;

  • - невідповідність між вербальними твердженнями і практикою роботи;

  • - незадовільний стан профорієнтаційної роботи шкільних психологів, лікарів, бібліотекарів; відсутність кабінетів, кутків профінформації;

  • - не надання професійних профконсультацій школярам;

  • - стихійність та поодинокість профорієнтаційних заходів у школі;

  • - відсутність у штатному розкладі шкільного профорієнтолога;

  • - не виконання вимог «Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається»;

  • - відсутність єдиної наукової системи профорієнтаційної роботи у школі, сучасної науково-методичної літератури з даної проблеми;

  • - застарілі підходи в організації профорієнтаційної роботи;

  • - слабка матеріально-технічна база шкіл;

  • - втрата інтересу та довіри до профорієнтаційних заходів в учнів та батьків;

  • - відсутність педвузів, які б готували спеціалістів-профорієнтологів для школи [201, с. 8-9].

Незадовільний рівень ефективності профорієнтаційної діяльності в навчальних закладах виражається в першу чергу в низькій інформованості школярів про світ професій, в непідготовленості до самостійного пошуку і отримання ними необхідної профінформації. Як вказує І.Чорна, учні не знайомі із професіограмами, системою класифікації типів професій, із умовами правильного вибору майбутньої професії, не усвідомлюють його важливості, що виявляється у другорядності факторів, які впливають на вибір, легковажному ставленні та поверхневості мотивів вибору. Випускники відчувають ускладнення у визначенні власних домінуючих здібностях, інтересах, вони не готові до здійснення науково-обґрунтованого професійного вибору. Досить яскраві результати соціологічного дослідження: на момент закінчення 11-го класу лише 70 % випускників зробили професійний вибір, причому 26,93 % з них не впевнені у його правильності, 34,69 % вибрали навчальний заклад, але не визначились у факультеті; 30 % від загального числа опитаних не знають, що робитимуть після закінчення школи.

Отже, на рівні профорієнтації в навчальних закладах вкрай необхідна індивідуалізація цієї діяльності і приділення більшої уваги навчанню самостійному пошуку профінформації. У першу чергу це включає надання індивідуальної допомоги школярам і студентам при виборі майбутньої професії, активне застосування діагностичних методик дослідження [89; 114; 155; 157], науково обґрунтоване професійне консультування із залученням прогресивного досвіду і інноваційних технологій.

Також актуальною тенденцією є залучення впливових приватних організацій та фірм до надання технічних, фінансових, управлінських послуг навчальним закладам в питаннях профорієнтації. Це означає, що організації роблять замовлення на спрямування учнів щодо вибору тих спеціальностей, які потрібні їм, при цьому найбільш здібні і затребувані учні отримують премії, стипендії, які виплачуються з фонду організації. таким чином, вплив держави на освітні заклади поступово доповнюється участю приватних економічних об’єктів, що дозволяє підвищити конкурентоспроможність як організацій, так і самих випускників.

У цілому, хоча ми і розділили соціальну та економічну ефективність профорієнтації, розвели критерії та умови ефективності для професійної орієнтації в конкретній організації і безвідносно неї, для профорієнтаційної діяльності в навчальних закладах, з урахуванням всього зазначеного можна вивести загальний принцип забезпечення ефективності профорієнтаційної діяльності на всіх етапах і на всіх рівнях. Це принцип оптимального балансу між суспільною потребою в профорієнтації і її орієнтацією на окрему особистість, принцип, який може бути повністю реалізований виключно за умови досягнення компромісу між професійними інтересами особистості, її фаховими можливостями і соціально-економічними умовами конкретного ринкового середовища.

Розділ ІІ

професійнІ орієнтаціЇ особистості В КОНТЕКСТІ ринкових викликів

В даному розділі маємо на меті розглянути особливості профільних орієнтацій людини в тоталітарному й демократичному суспільствах. Правильний вибір професії залежить від особистості й сукупності факторів, які є в основі пробудження інтересу до професії й визначають її вибір. Ці фактори бувають об’єктивними й суб’єктивними. Так наявність професії та необхідність цієї професії у сфері матеріального виробництва можна визначити як об’єктивні фактори, а особистісне бажання працювати по цій професії, придатність людини до неї як суб’єктивні.

Об’єктивні й суб’єктивні фактори в тоталітарному й демократичному суспільствах частково збігаються, а частково відрізняються.

До об’єктивних факторів можна віднести наступні: суспільний лад; рівень економічного й культурного розвитку суспільства; потреби народного господарства; соціальний стан і матеріальні умови існування індивіда і його родини; фізичні й психологічні особливості майбутнього фахівця; територіальне розміщення підприємств, навчальних закладів, установ й організацій; розвиток нових економічних районів; щільність населення в даному економічному районі тощо [55, с. 35].

До суб’єктивних факторів відносяться: ідейно-політичний рівень розвитку людини, її відношення до політики партії й уряду (характерно для тоталітарного суспільства), Батьківщини, народу, навчання, колективу, батьків; особиста участь у суспільно-корисній праці; відношення до фізичної праці; розуміння завдань, які постають перед людиною і суспільством; здібності; знання; звички; навички; характер; темперамент тощо. Така характеристика без сумніву носить загальний характер. Подальше уточнення факторів, що визначають вибір професії, вимагає аналізу конкретних особливостей цього вибору [55, с. 35].

Найважливішою сутнісною рисою тоталітаризму є формування його на основі принципового монізму. У даному контексті під монізмом розуміється одновимірність соціального, політичного, правового, економічного й духовного життя тоталітарного суспільства, у той час як демократичні політичні системи ґрунтуються на плюралізмі, множинності форм, тенденцій у соціальній, політичній, правовій, економічній і духовній сферах життя суспільства [52, с. 79-80].

Розглянемо типовий приклад профільних вимог тоталітарного суспільства. У радянському суспільстві вважалось, що «проблема ідейно-політичного виховання майбутніх молодих робітників в умовах розвиненого соціалізму - одна з найбільш актуальних у теорії й практиці комуністичного будівництва». Представники діалектико-матеріалістичної філософії К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін завжди звертали увагу на виховання робочої молоді, пов’язуючи з нею долю робітничого класу й усього людства, перспективи створення майбутнього комуністичного суспільства [92, с. 298].

У свій час Генеральний секретар ЦК КПРС, Голова Президії Верховної Ради СРСР Л.Брежнєв указував, що при недооцінці небезпеки впливу буржуазної ідеології «...можуть виростати отруйні насіння ідейних хитань, аполітичності й безпринципності [31, с. 39]». Цим пояснюється необхідність подальшого вдосконалення ідейно-політичного виховання майбутніх молодих робітників в умовах розвиненого соціалізму.

У період, що іменувався тодішніми суспільствознавцями «розвиненим соціалізмом», остаточно оформилася закупорка більшості каналів вертикальної мобільності. Владні функції здійснювали переважно люди похилого віку («геронтократи»), сорокалітніх учених і письменників вважали ще молодими. Членство в компартії фактично було обов’язковою, хоча й не єдиною умовою соціального просування. Безпартійна більшість багатонаціональних радянських народів, що вийшли з комсомольського віку (старше 28 років), піддавалася негласній дискримінації з боку адміністративно-командної системи в плані кар’єрного росту, реалізації багатьох прав людини. Однак і безпартійний, і рядовий член партії були, щоправда, у різному ступені, об’єктами експлуатації з боку так званої номенклатури - правлячого в СРСР класу. Покоління нереалізованих інтелектуалів («двірників і сторожів») навіть не розраховувало застати при своєму житті динамічні реформи, які б змінили застійний стан суспільства [19, с. 206].

У 90-х роках XX століття, після здобуття Україною незалежності і початку розвитку підприємств недержавної форми власності, з’явилася потреба у фахівцях нових спеціальностей, підготовку яких вищі навчальні заклади не здійснювали або здійснювали в недостатній кількості.

У той час диплом про вищу освіту, знання іноземної мови та володіння навичками роботи на комп’ютері давало змогу спеціалістам, за наявності наполегливості, цілеспрямованості, досягати успіхів у сферах, відмінних від їх базової освіти. Тепер же роботодавці вимагають, крім практичного досвіду роботи і відповідної освіти, ще й високого рівня теоретичної підготовки. Як наслідок, на ринку освітніх послуг почав активно розвиватись напрям підготовки менеджерів, які вже мають вищу освіту. Практика переконує, що здобути другу вищу освіту прагнули і прагнуть спеціалісти, які вже посідають певні посади та мають практичний досвід роботи. Вибір ВНЗ та спеціальності для другої вищої освіти залежить від багатьох факторів. Найчастіше таких студентів до навчання спонукає потреба посилити свої позиції як фахівця з одного боку, а з іншого - знайти відповіді на питання, які перед ним ставить робота на підприємстві. Як правило, це заочна або дистанційна форма навчання. У підготовці кваліфікованих кадрів із менеджменту основне місце, безперечно посідає вища академічна освіта, але також існують інші додаткові форми навчання: бізнес-освіта, тренінги та семінари [51, с. 71].

Трансформація українського суспільства повинна розпочинатися з системи освіти, яку необхідно переводити на управління: і за завданнями і за результатами, що стало можливим унаслідок виникнення кваліметричних моделей, які називаються факторно-критеріальними [130, с. 86].

За останні роки в Україні на ринку праці бракує фахівців інженерно-технічних спеціальностей. Ця ситуація склалася внаслідок того, що в Україні у 90-х роках XX ст. зупинялися підприємства або заробітна платня на них була мізерною. Випускники вищих технічних навчальних закладів не знаходили собі роботи за спеціальністю з гідною заробітною платнею і вимушені були змінити професію. Так, на багатьох підприємствах зараз склалася така ситуація в кадровому забезпеченні, коли посади спеціалістів і головних спеціалістів обіймають люди пенсійного віку або молодь, яка здобула спеціальність вже після 2000 року, тобто немає золотої середини. А попит на фахівців інженерно-технічних спеціальностей зростає внаслідок появи значної кількості малих і середніх підприємств та відновлення роботи колишніх, побудованих за часів СРСР, великих підприємств [161, с. 70].

Все це дає змогу працівникам обирати собі роботу на вигідних умовах. Керівництво вже не сумнівається в необхідності утримувати кваліфікованих працівників в організації, адже саме люди, з їх кваліфікацією і мотивацією, є тією рушійною силою, завдяки якій організація в цілому досягає необхідного рівня конкурентоспроможності. Тому, крім пошуку та підбору персоналу, перед кадровими службами постають питання оцінювання, навчання та мотивації, тобто управління персоналом [161, с. 70].

Якісно нові соціально-економічні й політичні умови сформувалися в результаті перетворень кінця 1990-х рр. в Україні й вимагали докорінних змін у національній інноваційній системі. Це пов’язано як із зміною цільових установок держави, так і з трансформацією всієї системи взаємозв’язків між секторами, економічними суб’єктами й індивідуумами. Крім того, перехідний період змістив пріоритети всіх суб’єктів господарської діяльності - від держави до підприємства і підприємця - у бік поточних короткострокових завдань, різко звузивши горизонти розвитку.

Особлива глибина і гострота «трансформаційного шоку» в науці була пов’язана з такими чинниками, як різке зниження всіх видів бюджетною фінансування і об’єктивно невеликі масштаби платоспроможного попиту на науку з боку промислового сектора. Оскільки ринковий попит, що сформувався на продукцію і послуги сфери досліджень і розробок, за обсягом був значно нижчим, ніж більш інерційна пропозиція, що сформувалася за радянських часів, то ринкові ціни впали. У результаті адаптація науки і науково-технічних організацій до нових умов виявилася, перш за все, у її скороченні, масовому відпливі найбільш кваліфікованих кадрів, фактичному перепрофілюванні діяльності багатьох організацій, що лише формально залишаються науковими [182, с. 142].

В Україні ситуація у сфері зайнятості є складною. По-перше, через низький рівень оплати праці зайнятість в Україні гарантує лише соціальний статус, але не прибуток, як це є в державах з нормально функціонуючою ринковою економікою. По-друге, показник офіційно зареєстрованого безробіття в Україні становить 4,3 %, але розрахунки за методикою МОП дають майже 13%. Якщо додати ще й приховане безробіття (а воно становить 35-40 %), то ми побачимо, що рівень безробіття в Україні перебільшує допустимі стандарти в декілька разів. По-третє, спостерігається відтік робітників з легальної економіки в тіньову сферу. Водночас в Україні відбувається демократизація підходів до розв’язання проблем зайнятості та безробіття, з’являється розуміння того, що перша з цих проблем є значно ширшою, ніж друга, і що обидві вони потребують врегулювання в межах економічної та соціальної політики. Ринковий характер відносин зайнятості в сучасних умовах визначається двома основними принципами. Перший з них передбачає добровільний характер праці. Порушення принципу добровільності праці може допускатися лише у виняткових випадках, обумовлених законодавством. Добровільна праця як загальнолюдська цінність заснована на праві вибору. Займатися чи не займатися кожній окремій людині суспільною працею - це її право. Отже, зайнятість у народному господарстві вже не розглядають як виняткову сферу суспільно корисної праці. Навчання, домашнє господарство, виховання дітей - рівноправні галузі суспільно корисної діяльності [116, с. 526]. Другий принцип передбачає відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Держава відмовляється від жорсткої регламентації форм та режимів зайнятості й обов’язковості праці в суспільстві. Здійснюючи політику зайнятості, держава має на меті забезпечити свободу та добровільний вибір будь-якої сфери суспільно-корисної діяльності. Вона допомагає зайнятості непрямими методами, надаючи перевагу заохочувальним, стимулюючим заходам. Орієнтиром у державній політиці повинна бути повна продуктивна, вільно обрана зайнятість. При цьому поняття повної зайнятості також набуло нового змісту. Попереднє його тлумачення передбачало максимальне втягнення працездатного населення у суспільне господарство. Нове тлумачення допускає будь-який рівень втягнення, але за умови, що зайнятість є продуктивною.

Повна зайнятість є продуктивною, якщо вона відповідає інтересам підвищення економічної ефективності, створює сприятливі умови для відтворення здорового покоління висококваліфікованих, добре навчених та мобільних робітників. Такий вид зайнятості можливий лише за умов високоефективної економіки. Мобільність робочої сили в економіці України не може бути такою ж різноманітною, як на Заході, з трьох причин: з причини економічної нестабільності, низького рівня розвитку приватного сектора та через її традиційну структуру, в якій переважає індустріальний тип зайнятості. Більше 70 % працездатного населення в Україні займається фізичною працею, у т. ч. близько третини виконує некваліфіковану роботу. Тобто, в Україні дуже поширене структурне безробіття. Воно зумовлене тим, що професійно-кваліфікаційна структура робітників не відповідає перспективним структурним змінам господарства [116, с. 527].

За статистичними даними, чисельність зайнятих включає всіх зареєстрованих осіб найманої праці, підприємців та самозайнятих. Однак до цієї сукупності не входять ті, хто зайнятий у неформальній економіці. В Україні 28,5 млн. населення працездатного віку, але офіційно зайнятих у всіх сферах господарської діяльності у 1999 р. було 22,6 млн. Вирішення проблеми безробіття потребує врахування об’єктивних обставин переструктурування виробництва, наявності прихованого безробіття та прихованого попиту на товари, який не може бути задоволений через низьку платоспроможність населення. Орієнтирами соціальної політики щодо безробітних повинні стати дані про соціальний склад цієї групи. В Україні повинні розвиватися два напрями розвитку ринку праці: політика сприяння зайнятості та політика соціальної підтримки безробітних. Якщо перший напрям пов’язаний з появою нових форм власності, нових робочих місць, нових сфер господарства, то другий залежить від таких факторів, як стан законодавства про зайнятість, розмір допомоги, навчання й перенавчання безробітних. Проект «Україна: поступ у XXI століття» передбачає створення нових робочих місць внаслідок структурної перебудови економіки, державні гарантії працевлаштування молоді, підтримку самозайнятості населення в малому та середньому бізнесі, посилення соціального захисту безробітних. Між тим, прийнятий Верховною Радою України в 1991 р. закон «Про зайнятість населення» не відображає проблему прихованого безробіття, яке на сьогоднішній день перевищує офіційно визнане. Обходить він також і гостру проблему заходів щодо стимулювання створення робочих місць.

Рівень безробіття значною мірою залежатиме від темпів приватизації та реструктуризації промисловості, законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із ринком праці, а також із налагодженням відносин між працедавцями (зокрема, новими підприємцями), робітниками та державою на принципах соціального партнерства [116, с. 528].

Після краху комуністичних режимів більшість нових держав (Україна не була винятком) обрали своїми пріоритетами ствердження ліберальної демократії й ринкової економіки. Однак швидке руйнування колишньої системи інститутів, як виявилося, не призвело з необхідністю до орієнтації суспільної свідомості на норми й цінності демократичного суспільства, прийняття яких звичайно декларується на різних рівнях влади. Більше того, виник конфлікт між нормативними вимогами домінуючої в суспільстві системи цінностей і вимогами, висунутими демократичними практиками [77, с. 138].

Специфіка соціальних трансформацій в Україні багато в чому визначається історичним досвідом формування інституціональної й соціально-класової структури суспільства, а також базисного типу особистості в рамках «радянського соціуму», що до 1980-х років минулого сторіччя вступив у смугу стрімко наростаючої соціально-економічної, а потім і політичної кризи, що спричинило крах радянської держави й створення на її руїнах нових незалежних держав. І для громадян СРСР, і для переважної більшості закордонних аналітиків драматичний фінал горбачовської перебудови виявився багато в чому несподіваним і непоясненим [46, с. 33].

Радянське суспільство належить близькій за часом історії, воно і по теперішній час частково присутнє в думках і серцях старшого, середнього, почасти й молодого покоління. В умовах кризи було втрачено половину виробничого потенціалу, украй зубожілі пострадянські країни потрапили у жорстку фінансову залежність від країн Заходу. Саме в цих умовах суспільна думка зверталася до радянського періоду вітчизняної історії [145, с. 19].

Зміни в країні, які відбувалися після катастрофи КПРС і СРСР, одні науковці називали «шоковою терапією», інші - структурною трансформацією суспільства, треті з пафосом говорили про перемогу капіталістичної революції в Україні і Росії. У кожному разі умови для бізнесу й бізнес-еліти в 1992-1993 роках істотно змінилися. Прихід до влади демократів, лібералізація цін і стрімке розкручування інфляційної спіралі створювали відразу кілька можливостей швидкого збагачення, якими поспішили скористатися багато суб’єктів. При стрімко зростаючому попиті на долари купівельна спроможність іноземної валюти в Україні значно перевищувала її купівельну спроможність на Заході. Тому покупка майже всіх товарів за внутрішніми цінами та їхній продаж за цінами світового ринку давала швидкі й великі прибутки. У масовій скупці товарів повсякденного попиту, предметів мистецтва й народних промислів, антикваріату, посуду, інструментів домінували не занадто великі західні ділки. Але в продажі на Захід нафти й нафтопродуктів, металів, лісоматеріалів, хімічних добрив, хутра й інших видів сировини домінували російські й українські громадяни, які зуміли завдяки власному соціальному становищу й зв’язкам одержати потрібну ліцензію, дозвіл, квоту. Експортні пільги дозволяли в короткий термін робити величезні прибутки [101, с. 60].

Емпіричний факт руйнації інституціональних засад радянського суспільства внаслідок розпаду СРСР та політичних, економічних і соціально-культурних змін, які супроводжували цей процес, навряд чи можна заперечувати в межах сучасних соціологічних підходів до вивчення феномена інституціональності. Досить сказати про феномен розвалу наддержави, про кінець панування комуністичної ідеології і знищення інституту однопартійності, про ліквідацію монополії інституту державної власності, про зникнення одіозних тоталітарних інститутів у царині духовного життя - цензури, атеїстичного виховання тощо [47, с. 8]. Важко назвати бодай один соціальний інститут, який би цілком або частково не зруйнувався внаслідок пострадянських перетворень.

У поведінці населення простежується розмежування доринкового й ринкового типів. Для доринкового періоду характерна формула «гарантований прибуток ціною мінімальних трудових витрат». Такий тип поведінки добре вписується в систему радянської економіки, оскільки був сформований командно-адміністративною системою, яка виховувала людей в основному нездатних приймати власні рішення й ризикувати. Разом з тим вихідний тип ринкової поведінки можна охарактеризувати формулою «максимум прибутку ціною максимуму трудових витрат». Носії цього типу поведінки демонструють високий рівень економічної активності, розуміння того, що ринок надає певні можливості для підвищення їхнього матеріального становища відповідно до прикладених зусиль, знань й умінь. Ринковий тип поведінки тільки починає формуватися й істотно залежить від ходу реформ, і від соціальних очікувань індивідів [123, с. 165].

У перехідному суспільстві принцип раціоналізму в економічній поведінці людини набуває досить специфічних рис. Завдяки раціональним економічним діям були досягнуті (та будуть досягнуті у майбутньому) значні успіхи в розвитку економіки, підвищенні її ефективності та піднесенні матеріального добробуту людей. Проте, у своїх крайніх проявах раціоналізм і економічна свобода породжують ірраціональні форми поведінки, які є негативними по відношенню до суспільства, природи і людини. Раціоналізм втрачає свою привабливість у міру прогресивного соціально-економічного поступу суспільства, коли перед людством, крім пріоритетів промислового розвитку і вирішення суто індустріальних проблем збільшення випуску продукції, постають інші, більш гуманні цілі та завдання. Раціональність економічної поведінки перетворюється у свою протилежність - ірраціональність унаслідок розширення тіньових відносин.

Вибір моделі економічної поведінки визначається умовами, в яких живе й працює людина. До них належать насамперед: рівень культури, освіченості і вихованості, соціальне оточення (зв’язки, знайомства), набутий економічний досвід, індивідуальні схильності та симпатії тощо.

Центральною проблемою в перехідному суспільстві є проблема вибору. Люди постійно змушені робити вибір між різними моделями економічної поведінки. Чим більше людей може здійснювати самостійний і правильний вибір, тим вищий рівень розвитку демократії і свободи в суспільстві. Вибір завжди похідний від знань, інформованості, самосвідомості й волі того, хто вибирає. Не останню роль у цьому відіграють моральні норми та принципи. Успіх економічної поведінки людини врешті-решт залежить від правильності вибору [90, с. 109].

У перші роки посткомуністичної трансформації ситуація, здавалося б, принципово змінилася в результаті диференціації соціалістичної номенклатури й появи нових політичних, економічних й інтелектуальних еліт, породжених крахом комуністичної ідеології й незалежним розвитком України. Саме в конфлікті старих і нових еліт закладене основне джерело соціального вибуху в посттоталітарному суспільстві, оскільки для кризових періодів суспільства протистояння еліти й маси, може набувати революційних форм [46, с. 40].

Складність «введення» ринку шляхом реформ полягає в тому, що мова йде про спосіб життя мільйонів, про певний світогляд, про менталітет. Будь-яка реформа, що ставить своїм завданням стимулювати, поглибити ринкові відносини, припускає відповідь на питання, яку конкретну форму ринку варто створити. При цьому потрібен конкретний «рівень» ринку, до якого суспільство реально може перейти, не потерпівши фіаско. Насамперед, необхідно визначити, які цінності домінують у суспільстві, чи здатні люди взагалі в інших умовах побудувати своє життя відповідним чином [123, с. 153].

Чисельні дослідження свідчать, що головними життєвими цінностями людей, а передусім молоді є родина, друзі й здоров’я, потім йдуть: цікава робота, гроші й справедливість (значення останньої цінності в цей час зростає). Замикає сімку головних життєвих цінностей релігійна віра [148, с. 37].

Проте, слід зазначити, що ціннісні орієнтації людини в останні 30 - 40 років перетерпіли помітні зміни; особливо це стосується значимості праці. У радянський час, в 1960-і - першій половині 1970-х рр., цінність цікавої роботи в молоді була на першому місці, її вибирало не менш 2/3 респондентів; тепер вона на четвертому місці. Це обумовлено, зокрема, тим, що в ході реформ була скасована ідеологія особливої суспільної значимості праці, трудового виховання [148, с. 37]. У засобах масової інформації зник образ чесного працівника, передовика виробництва, взагалі всякої працюючої людини. Бути робітником, техніком, інженером стало непрестижно. Відбулася заміна «героїв праці» «ідолами споживання» (поп-зірки, гумористи, пародисти, астрологи, модні журналісти, сексологи тощо).

Несприятливим фактором у ціннісній структурі сучасної людини є відсутність чіткого зв’язку між роботою й грішми. Якщо в радянський час цей зв’язок був ослаблений через прояв «зрівнялівки», то нині він зовсім відсутній. Тому що одні одержують «скажені» гроші шляхом авантюр, інші каторжно працюючи (іноді на декількох роботах), мають неадекватно маленьку зарплату [148, с. 38].

В умовах сучасної змішаної економіки, робітник має можливість вибирати між працею на державному й приватному підприємстві. Якщо умови праці на приватному підприємстві влаштовують його більше, було б крайнім доктринерством засуджувати його за це [75, с. 120].

В умовах переходу й утвердження ринкової економіки, зокрема ринкового господарства, завдання економічного виховання полягає в забезпеченні вихованців всебічними знаннями, уміннями і переконаннями не лише на основі загальноекономічних законів, але й їх особливостей в умовах сучасного розвитку держави, нашого суспільства на основі ринкової економіки, права індивідуальної власності [85, с. 131].

Реалізація цільового управління в системі освіти, особливо на її базовому рівні, буквально «змусить» батьків, вихователів, вчителів та викладачів звернути увагу на проблему формування особистості тих, хто навчається, і можливості їх розвитку з урахуванням майбутньої самореалізації. На жаль, повз таке рішення пройшла як радянська влада, так і нинішня, лише декларуючи завдання розвитку людини у вільному суспільстві. Таке суспільство неможливо сформувати без зусиль, його створюють люди через відповідну систему відносин, яку формують власними руками [130, с. 86].

Становлення і розвиток молодої особистості є одним з головних загальнодержавних завдань, спрямованих на формування повноцінної сучасної людини, якості якої мають гармонійно поєднуватись з усталеними в суспільстві нормами, правилами співжиття і, нарешті, підготовкою людини творчо високорозвиненої, працівника високої кваліфікації в будь-якій обраній нею формі діяльності, з організаторськими здібностями і уміннями ефективно управляти тими чи іншими процесами. Ці завдання виховання доповнюються ще й таким важливим аспектом, як забезпечення в процесі виховання молоді її соціального становлення, утвердження і розвитку в нових умовах суспільного життя в Україні, її розвитку як незалежної демократичної держави, що базується на засадах нового розуміння свободи і права людини, економіки ринкових відносин, права на приватну власність і, водночас, відповідальності за свої дії в межах державних законів [85, с. 7].

Робітники в більшій мері включалися в ринкові відносини, зіштовхуючись із усіма тими проблемами перехідного періоду, які супроводжували зміни форми власності й економічних відносин як поза, так й усередині підприємств. У державному й приватному секторах концентруються робітники з різними характеристиками, насамперед за віком. Так, молодих робітників до 30 років у півтора рази більше в приватному секторі, чим у державному (36,9 % проти 20,6 %), а людей середнього віку (30-55 років) помітно менше (відповідно 59,7 % й 71,9 %). Вибір робітниками різних вікових груп як місця роботи підприємства певної форми власності визначений, імовірно, відмінними обставинами й мотивами [151, с. 45].

Суспільства радянського типу були буржуазними за розподілом споживчих благ. Представники «інтелігенції», як і кваліфіковані робітники, були потенційно привілейованою верствою у плані місця на ринку. Хоча при державному соціалізмі вони виявилися у невигідному становищі через залежність від адміністративного класу, під контролем якого перебував ринок праці (інакше кажучи, мобільність зайнятості не була конкурентною, а диференціація доходів була відносною [91, с. 19].

З людей, які безпосередньо контролювали засоби виробництва (економічні міністерства, державні комітети й керівництво великих підприємств) і інститути відтворення (освіта й наука) формувався адміністративний клас. Реформаційна стратегія адміністративного класу згодом змінювалася залежно від політичних передумов [91, с. 19].

Соціалістична ідеологія й радянська дійсність, з одного боку, закріплювали у світосприйнятті людей цінності й ідеї державного патерналізму, традиціоналізму й колективізму, а з іншого боку - породжували установки на соціальне утриманство, обмеженість потреб, слабку економічну активність, відсутність мотивації досягнень, соціально-економічні перетворення, що почалися в 1990-х роках породили глибокі зміни в цінністно-нормативній структурі населення [58, с. 106].

Не знайшовши підходящої роботи в традиційному секторі економіки, багато робітників не стали реєструватися в Службі зайнятості, мотивуючи відмову від офіційного статусу безробітного невеликою сумою допомоги й сумнівом у перспективності працевлаштування через цю службу. Багато хто з них звернулися до самозайнятості - трудової практики, де людина є роботодавцем і найманим працівником в одній особі. Цей феномен альтернативної зайнятості, що широко поширився в останні два десятиліття в західних країнах, в Україні масово з’явився на початку 1990-х років. Правда, українські реалії самозайнятості далекі від західних: якщо в наших умовах вона була викликана спадом економіки й розвалом індустрії, неефективністю зусиль держави в регулюванні ринку праці, то в західних країнах - це результат наростаючої індивідуалізації процесу праці, властивій постіндустріальній економіці. Якщо в нас самозайнятість - переважно форма виживання, захисту від безробіття для найбільш незахищених верств населення, то на Заході вона затребувана насамперед класом інтелектуалів, для яких це форма ефективного використання інтелектуальних можливостей і засобів, що перебувають в особистій власності, виробництва для створення нових інформаційних, виробничих і соціальних технологій. Чисельність групи самозайнятих визначити досить складно, оскільки їхня трудова діяльність може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою. За період офіційної реєстрації цієї категорії Держкомстатом України її частка постійно збільшувалася [150, с. 21].

Найважливішим результатом трансформаційного процесу й реформістської політики в українському суспільстві останніх років стала інституціоналізація елементів ринкових відносин і формування на цій основі специфічних соціальних ресурсів і соціоекономічних позицій. Інституціоналізацію елементів ринку можна розглядати як компенсаторну реакцію індустріального суспільства радянського типу, що до певного часу вичерпало свої внутрішні ресурси й змушено було кинутися в пошуки інших ресурсів розвитку. Відкриття каналів ринкового обміну, формування структур і правил його здійснення підштовхнули широкомасштабну «компенсацію» деформованого характеру радянської соціальної структури. Тотальність державної форми власності й партійно-бюрократичних структур впливу була й фактором, і результатом домінування в суспільстві радянського типу єдиного реального соціального класу - «номенклатури». Причому класу номенклатури не було реальної альтернативи [88, с. 27].

Процеси перебудови що почалися в другій половині 80-х років ХХ ст. у СРСР різко актуалізували проблеми формування середнього класу як найважливішої соціальної бази прогресивних змін. Саме середній клас визначає специфіку професійних ринкових орієнтацій його суб’єктів. Парадокс, однак, полягає в тому, що радянський «прототип» цього класу, багато в чому саме й ініціював ринкові перетворення, не тільки не знайшов належних економічних і політичних свобод, але й був «підстрелений на зльоті». Насамперед, були ліквідовані джерела, завдяки яким у суспільстві міг би конституюватися численний клас власників. По-перше, пострадянська держава знецінила грошові внески населення, загальна сума яких у той час рівнялася майже половині національного доходу країни. По-друге, тією ж державою була заблокована існуюча для більшості громадян можливість за кілька років нагромадити грошові суми, достатні для офіційно дозволеного їх виробничого й іншого суспільно-корисного інвестування: у нинішній економічній ситуації середньостатистична родина до 80% своїх доходів витрачає на харчування. По-третє, твердий фіскальний пресинг стримує розвиток малого й середнього бізнесу в промисловості й сільському господарстві країни. По-четверте, сьогодні важко сподіватися й на скільки-небудь значний приріст висококваліфікованих робочих наукомістких виробництв. Що стосується такого джерела поповнення середнього класу, як науково-технічна інтелігенція, то, за підрахунками вчених, якщо нинішні тенденції деградації наукомісткого сектора збережуться, до 2013 р. фахівці високої кваліфікації практично зникнуть як соціальна група (світовий досвід підказує, що це може стати найбільш серйозним ресурсним обмеженням економічного зростання в країні) [69, с. 6].

Для того, щоб поглибити розуміння навантаження на особистість в умовах ринкових викликів, треба відповісти на питання: які субеліти відігравали помітну роль у новітній історії України? Попередньо можна назвати наступні: радянська партійно-адміністративна й господарська еліта, дисиденти, кримінальна еліта, нова адміністративна еліта, бізнес-еліта, політична еліта. Сюди не ввійшли військова еліта, наукова, або ширше інтелектуальна, а також так звана творча [213, с. 25].

Номенклатурна еліта спирається на ресурси влади, переважно сконцентрованої в колишній Комуністичній партії. У посткомуністичний період ці еліти зберегли свою владу завдяки зв’язкам (соціальному й політичному капіталу) і використанню своїх адміністративних посад для контролю над активами підприємств й установ [91, с. 15].

Виникла нова (на ґрунті старої) економічна еліта, яка зосередила у своїх руках всі головні важелі керування потоками небаченого багатства. У політичному змісті ця трансформація пройшла досить безболісно, тому що спиралася на безмежну підтримку державної влади, почасти й тому, що майже третина державних витрат покривається тепер за рахунок валютного виторгу від експорту. Але, звичайно, чимала частина цього виторгу витрачається на покриття зростаючих споживчих витрат або на заощадження: більша частка того й іншого доводиться на вузький прошарок нової політичної й економічної еліти. Тісно взаємодіючи, великі гравці даних сфер нерідко міняються місцями [39, с. 19].

Хоча ця нова верства значною мірою виникла з колишньої «соціалістичної» номенклатури, саме вона першою оцінила переваги ринкового порядку речей - колишні привілеї номенклатури виглядають просто жалюгідними на тлі можливостей, що відкрилися перед «колишніми радянськими», а тепер «новими росіянами» всіх національностей. Природно, що вони й стали головними - і дуже впливовими - захисниками ринкових принципів, щоправда, з багатьма обмеженнями, що випливають із їх специфічного напівринкового-напівдержавного становища. Звичайно, якийсь зсув убік модернізації всієї економічної системи відбувся. Централізм і монополізм - головні ознаки «досучасних», не здатних до ефективної самоорганізації економічних систем - зараз набагато слабші, ніж при радянській владі. Ринок залишається кволим, населення - бідним, платоспроможний попит - низьким. Подібно одержавленій радянській економіці, що водила хоровод навколо військово-промислового комплексу, приватна або державно-приватна економіка, орієнтована на експорт енергоносіїв, сировини, так хоча б і того ж озброєння, не має потреби у внутрішньому ринку. Сьогодні її головний локомотив - великий, орієнтований на зовнішні ринки капітал, що ґрунтовно експлуатує все той же державний ресурс [39, с. 19].

Справа в тім, що капіталіст як підприємець одночасно є і власником ресурсів. У своїй підприємницькій сутності він експлуатує найманих робітників, але одночасно експлуатує й себе, власну працю. А будучи власником, на відміну від найманого робітника, він привласнює прибуток, що завжди співвідноситься з витратами капіталу, у тому числі й на оплату праці. От у цій своїй частині, у цій своїй сутності підприємець є антагоністом найманому робітникові. Однак потрібно враховувати й такий аспект: поки підприємець використовує прибуток, спрямований на розвиток виробництва (на впровадження науково-технічних досягнень), він працює на благо суспільства, що є, в свою чергу, рушійною силою його розвитку. Але якщо ж він використає прибуток переважно для задоволення особистих елітарних потреб або ж передасть його «відсутньому» власникові ресурсів, у вигляді рентних доходів, то зрозуміло, що він більше перетворюється у визискувача найманої праці, визискувача найманих робітників. Цю грань капіталіста досить важко чітко виділити, але можливо. І вона вимагає законодавчого регулювання, оскільки підприємець як суспільний суб’єкт у процесі своєї еволюції проходить ряд стадій розвитку, починаючи з менеджера, що не має у власності ресурсів. Надалі він перетворюється в капіталіста, що має у власності ще недостатній для рентних нагромаджень обсяг ресурсів, далі - у капіталіста, що має у власності обсяг ресурсів, що дозволяє робити рентні нагромадження й, нарешті, у чистого власника-рантьє, що відходить від підприємництва. Очевидно, що союз найманих робітників з підприємцями міцний і може бути досить міцний аж до їхнього перетворення в чистих власників-рантьє, які вже однаково експлуатують і найманих робітників, і підприємців, використовуючи їхню працю як засіб одержання незароблених, нетрудових доходів [110, с. 185].

Проблема безробіття в Україні виникла і загострилась під час переходу економіки на ринкові рейки. В процесі переважно неефективного розпродажу державних підприємств уряд самоусунувся від ролі головного суб’єкта системи соціального захисту, зокрема від надання гарантій зайнятості населенню. Відмовилися від вирішення проблем зайнятості, створення й збереження робочих місць також і недержавні структури. Цим пояснюється поява і зростання масового безробіття [149, с. 123].

Ліберальний устрій наголошує на збереженні ефективності ринку та мінімальних виплатах з безробіття, які спонукатимуть до активного пошуку роботи та працевлаштування. Деякі дослідники також стверджують, що «освіта, промислові дослідження та розробки, мистецтво і культура, соціальний мир та стабільність є прикладами діяльності з «позитивним наслідком», які ринок, попри соціальні потреби, не забезпечує достатньою мірою, що вказує на існування провалу ринку. Задля збереження людської гідності та подолання бідності лібералізм виправдовує державну політику, яка забезпечує певний мінімальний рівень усім членам суспільства. Такий рівень має бути досить високим, щоб забезпечити загальноприйняті потреби. Здебільшого цей мінімум дещо перевищує межу бідності, але не настільки, щоб не сприяти суспільному утриманству за рахунок працюючих [156, с. 146]».

Нинішній середній клас менше радянського середнього класу. Насамперед, за рахунок переходу в категорію «бідних» величезної кількості представників колишніх престижних прибуткових професій: вчителі, викладачі технікумів і вузів, медичні працівники, держслужбовці, учені, військовослужбовці... [93, с. 36]. У більшості випадків ці професії дозволяють лише виживати, але не вести спосіб життя, що відповідає за основними показниками способу життя представників середнього класу.

Жорстке скорочення суспільних витрат з 1995 року вплинуло на більшість населення. Водночас закриття виробництв не врівноважувалось організацією комплексних заходів соціального захисту й мінімальною підтримкою інфраструктури суспільства. Такий перебіг подій робить приватизацію складною і політично, і соціально. Він також блокує справжню фіскальну реформу, яка насправді демонструє намагання центрального уряду вдосконалити податковий визиск. Вона поєднується зі спробою модифікувати розподіл прибутків між центральними й місцевими економічними агентами, тоді як навантаження місцевих економічних агентів зростає, а навантаження центральних - зменшується. Не дивно, що опір змінюється, насамперед, на базі пошуку підтримки в політиків, передусім у парламенті [146, с. 107].

Ціннісно-нормативні уявлення змінюються дуже повільно. І сьогодні переважна більшість вважає нерівність у розподілі суспільних благ справедливою у тому випадку, якщо вона відображає розходження в кількості і якості витраченої праці [186, с. 83] («Від кожного за його можливістю, кожному за його працею»), а не ступінь успішності діяльності в умовах ринку. Іншими словами, у масових уявленнях про соціальну справедливість ринкові орієнтації за роки реформ не тільки не підсилилися, а ще більше послабилися. На цій динаміці, безсумнівно, позначився характер проведеної в українській економіці приватизації, що народжувала великих власників і була проведена за «безцінь», нерідко приносячи новим власникам тисячу відсотків річних. В економічному плані така приватизація не призвела до виникнення конкуренції й підвищення ефективності виробництва [1, с. 11].

Більша (і нелегітимна) диференціація в розподілі суспільного багатства «на вході в ринок» неминуче породжує «на виході» сильні розходження в рівні одержуваних доходів, які також сприймаються нелегітимними. Таким чином, «неринкові» подання про соціальну справедливість визначають низький ступінь легітимності нового соціального порядку, а також певного суспільного очікування щодо належної ролі держави у зменшенні соціальних нерівностей [206, с. 36].

У такій ситуації позбавлені можливості займатися активною економічною діяльністю висококваліфіковані працівники, які не мають можливості матеріально забезпечити себе та свої родини, втрачають впевненість у завтрашньому дні та професійні навички, що становить не тільки соціальну, а й економічну небезпеку, адже змушує їх підтримувати своє існування, вдаючись до не завжди дозволеної діяльності. Ситуація у сфері зайнятості населення в умовах ринкової економіки об’єктивно зумовлює, як підтверджує досвід інших країн, необхідність активізації державної політики у цьому напрямку. Це означає не всебічне державне регулювання, а визначені заходи, спрямовані на той сегмент інтересів суспільства, якому загрожують стихійні сили ринку, адже зайнятість населення є тією сферою життєдіяльності суспільства, що не належить до кола економічних інтересів приватного бізнесу. Але водночас ця проблема стосується національно-державних інтересів [149, с. 123].

В Україні існує дві групи підприємців. До першої відносяться позитивно мотивовані, які самі обрали свою долю. Вони «за власною природою дочекалися, що називається, своєї години й уже не можуть займатися нічим іншим». Друга група класифікується як «підприємці поневолі». Її становлять ті, хто втратив з різних причин стабільний ґрунт під ногами. Жорсткими обставинами життя вони утягнені у вир підприємницької діяльності. Хтось із них, використовуючи універсальні адаптаційні якості, імовірно, приживеться на новому поприщі, хтось буде вже по-справжньому осуджений за те, що встиг порушити закон. Інші, усвідомивши свою нездатність і непрофесіоналізм, потягнуться до нових, більш доступних їм професій, а деякі просто виявляться в черзі за допомогою з безробіття. Словом, жорстоке життя все розставить по своїх місцях [106, с. 481].

Кінець ХХ ст. приніс нам принципову зміну структур зайнятості й ринку праці. Можна стверджувати, що від епохи продажу робочої сили ми переходимо до епохи оренди робочого часу (часу діяльності). Суспільство засноване на фізичній праці, вичерпало себе. Ключовим ресурсом стає інформація, знання й мислення. Знання й окремі одиниці робочого часу можуть бути одночасно задіяні в цілий ряд процесів діяльності. Поряд з феноменом неповної (часткової) і непрямої зайнятості, а також формування прошарку постійних безробітних, виникає верства надзайнятих фахівців з підвищеною регіональною й трансрегіональною мобільністю [215, с. 47].

Хоча малий бізнес поки ще не грає помітної ролі в економіці України, у нього залучено досить багато підприємців. Ринкові стратегії й розробка нових видів продукції малих підприємств в усім світі визнані ключовими факторами росту малого бізнесу. У перехідних економіках розвиткові ринків варто приділяти особливу увагу [154, с. 114].

Саме за цих обставин слід звернутися до вчення М.Вебера про моральні пріоритети ринкових орієнтацій. М.Вебер зазначав, що раніше кожен робітник прагнув, насамперед, стати незалежним дрібним буржуа, але можливості досягти своєї мети згодом звужувалися. Від покоління до покоління найбільш зручним способом зробити кар’єру для кваліфікованих і напівкваліфікованих робітників ставав перехід у клас технічних фахівців. У більшості привілейованих класів, принаймні протягом більш ніж одного покоління, гроші перетворюються у всепоглинаючу мету. Через банки й промислові корпорації представники нижчого середнього класу й групи, що живуть на платню, одержують певні можливості потрапити в привілейований клас [36, с. 103].

Ціна грошей, за якою провадяться всі оцінки, є компроміс (рівнодіюча) шансів боротьби на ринку, так що міра оцінок, без якої не може жити капіталістичний розрахунок, народжується тільки з боротьби людей на ринку. Звідси виникає «формальна» раціональність грошового господарства в порівнянні із усяким «натуральним» господарством (замкнутим або міновим байдуже). Воно означає найвищу можливу «ощадливість», підрахунок всіх уже здійснених й очікуваних у майбутньому шансів прибутку й збитку. Формально-раціональна основа капіталістичного розрахунку не може бути замінена ніяким інакше організованим методом розрахунку, навіть найрозвиненішою формою натурального розрахунку, з «універсальною статистикою» на місці калькуляції, як пропонує влаштувати соціалізм. Якщо повинен бути усунутий розрахунок капіталу, це може бути досягнуте раціонально тільки у випадку винаходу таких технічних коштів, що у змозі дати настільки ж загальний знаменник, як гроші й спеціальна грошова ціна [36, с. 14].

Основним фактом господарського життя, на думку М.Вебера, є розчленовування професій, диференціація людей за покликанням. Професія або покликання, як термін економічної науки, є постійне виконання певних функцій однією особою, як основа її забезпечення або заробітку. Покликання може здійснюватися усередині спілки (маєтку, села, міста) або заради обміну на ринку (трудовому ринку, речовому ринку). Поділ професій існував не завжди, принаймні, не завжди в нинішніх масштабах [36, с. 14].

З господарської точки зору людські професії можуть бути розпорядницькими або виконавчими. Останні називаються М.Вебером «працею», перші - розпорядженням над працею. Види останнього різні, і їх можна розділити як технічно, за характером розподілу одиничних функцій (усередині господарства) між окремими працівниками, так й економічно, за характером розподілу функцій між різними господарствами та їхніми відносинами між собою [36, с. 15].

М.Вебер відмічає, що чесність корисна тому що вона приносить кредит, так само й з пунктуальністю, старанністю, помірністю - всі ці якості саме тому і є чеснотами. Із цього можна зробити висновок, що там, де видимість чесності досягає того ж ефекту, вона цілком може замінити справжню чесність [37, с. 74]. Видимістю чесноти можна обмежитися у всіх тих випадках, коли з її допомогою досягається той же ефект.

У характері капіталістичного підприємця часто виявляються відомі стриманість і скромність, які є більш щирими, чим та помірність, яку так розсудливо рекомендує Б.Франклін. Самому підприємцеві такого типу багатство «нічого не дасть», хіба що ірраціональне відчуття гарно «виконаного обов’язку в межах свого покликання».

Саме це, підкреслює М.Вебер, й представляється людині докапіталістичної епохи настільки незрозумілим й таємничим, настільки брудним і гідним презирства. Те, що хто-небудь може зробити єдиною метою своєї життєвої діяльності нагромадження матеріальних благ, може прагнути до того, щоб зійти в могилу обтяженим грішми й майном, люди іншої епохи здатні були сприймати лише як результат перекручених схильностей [37, с. 90].

Капіталістичне господарство, на думку М.Вебера, не має потреби більше в санкції того або іншого релігійного вчення й бачить у будь-якому впливі церкви на господарське життя (у тій мірі, у якій воно взагалі відчутно) таку ж перешкоду, як регламентування економіки з боку держави. «Світогляд» тепер, як правило, визначається інтересами торговельної або соціальної політики. Той, хто не пристосувався до умов, від яких залежить успіх у капіталістичному суспільстві, зазнає аварії або не просувається по соціальним сходам. Однак все це - явища тієї епохи, коли капіталізм, здобувши перемогу, відкидає, непотрібну йому більше опору. Подібно тому як він у свій час зумів зруйнувати старі середньовічні форми регламентації господарства тільки в союзі зі складною державною владою, він, можливо (поки ми ще тільки припускаємо це), використав і релігійні переконання. Чи не так це було в дійсності і якщо було, то в якій формі, нам слід установити. Тому що навряд чи вимагає доказу те ствердження, що концепція наживи як самоцілі, як «покликання» суперечить моральним поглядам цілих епох [37, с. 91].

На перший погляд представляється загадковим той факт, як тенденція до внутрішнього звільнення людини від тенет світу може пов’язуватися в кальвінізмі з безсумнівною перевагою його соціальної організації. Соціальна діяльність кальвініста в світі - діяльність «in majorem gloriam Dei». Тобто має такий характер і професійну діяльність, що здійснюється в рамках земного життя в ім’я загального добра [37, с. 146 ].

Звертаючись до вивчення впливу, що зробила пуританська ідея професійного покликання в сфері підприємницької діяльності, вчений зауважував, що вирішальним було те, що цій необхідний релігії, відмінний від «природного» існування, особливий уклад життя святих складався тепер не поза світом у чернечих організаціях, а усередині мирського устрою. Названа раціоналізація життя в світі, орієнтована на потойбічне блаженство, була наслідком концепції професійного покликання аскетичного протестантизму [37, с. 183].

У володінні милістю Божою й Божим благословенням буржуазний підприємець, який не переступав межі формальної коректності (чия моральність не викликала сумніву, а те, як він розпоряджався своїм багатством, не зустрічало осудження), міг і навіть був зобов’язаний дотримуватися своїх ділових інтересів. Більше того, релігійна аскеза надавала в його розпорядження тверезих, сумлінних, надзвичайно працьовитих робітників, які розглядали свою діяльність як бажану богові мету життя. Аскеза створювала й спокійну впевненість у тому, що нерівний розподіл земних благ, так само як і призначення до порятунку лише деяких, справа божественного провидіння, що переслідує тим самим свої таємничі, нам невідомі цілі [37, с. 202].

З іншого боку, якщо ми звернемося до робітників, то ідеалом служить вірний професійному обов’язку робітник, який не прагне до наживи, - саме він уподібнюється у своєму житті апостолам й, отже, має харизму учнів Христа. Ще більш радикальними, підкреслює М.Вебер, були спочатку подібні погляди в баптистських колах. І звичайно, аскетична література майже всіх віросповідань виходить із уявлення, що сумлінна робота, навіть при низькій її оплаті, виконується тими, кому життя не надало інших можливостей, є справою, надзвичайно бажаною Богові. Щодо цього протестантська аскеза сама по собі не створила нічого нового. Однак вона не тільки нескінченно поглибила це уявлення, але й приєднала до існуючої норми те, що, власне кажучи, тільки й визначало чинність її впливу, - психологічний імпульс, що виникав у результаті відношення до своєї роботи як до покликання [37, с. 203].

Відношення до праці як до покликання стало для сучасного робітника настільки ж характерним, як й аналогічне відношення підприємця до наживи [37, с. 204], зазначав М.Вебер.

Досліджуючи економічну поведінку пуритан, М.Вебер зазначав, що пуритани пишалися перевагою своєї буржуазної моралі й ділових якостей, убачаючи в них справжню причину тих переслідувань, яким вони піддавалися з боку придворних кіл.

Один з конституційних компонентів сучасного капіталістичного духу, і не тільки його, але й всієї сучасної культури, - раціональна життєва поведінка на основі ідеї професійного покликання - виникнув з духу християнської аскези [37, с. 205].

Пуританин хотів бути професіоналом. Однак в міру того, як аскеза переміщалася із чернечої келії в професійне життя й здобувала панування над мирською моральністю, вона починала відігравати певну роль у створенні того грандіозного космосу сучасного господарського устрою, пов’язаного з технічними й економічними передумовами механічного машинного виробництва, що у наш час піддає нескоримому примусу кожної окремої людини, формуючи її життєвий стиль, причому не тільки тих людей, які безпосередньо пов’язані з ним своєю діяльністю, а взагалі всіх увергнутих в цей механізм із моменту народження [37, с. 206].

М.Вебер відзначав, що в протестантизмі відбувається відмова від «етики братньої любові» й етично регульованих стосунків у всіх сферах діяльності [38, с. 315].

Свідомість чесноти, морального обов’язку, лояльності й відданості, великодушності й заступництва, чесного партнерства - усе, що характеризує зв’язок між людьми в контексті традиційних міжособистісних відносин, - стає не культурною нормою, а питанням індивідуального вибору. Етика відповідальності розвивається паралельно з індивідуалістичною етикою успіху, що признає в якості домінанти поведінки прагнення особистості до максимальної самореалізації, що проявляється в першу чергу в матеріальному, грошовому прибутку, кар’єрному й статусному рості, престижі. Етика успіху пропонує добиватися поставленої мети всіма доступними способами за принципом «що не заборонено, те дозволено [61, с. 105]».

У цьому контексті підприємець повинен не жертвувати кошти для допомоги інвалідам, старим, багатодітним родинам, що позбавляє людей стимулу до самостійної активності, привчає до утриманства й пасивності, принижує їхню гідність, а створювати на своїх виробництвах робочі місця, де ці люди могли б працювати, самостійно заробляючи собі на життя, зберігаючи незалежність і гідність [61, с. 105].

На думку М.Вебера, прагнення до наживи, позбавлене свого релігійно-етичного змісту, приймає там, де воно досягає, своєї найвищої волі, а саме в США, характер невтримної пристрасті, часом близької до спортивної. Ніхто не знає хто в майбутньому оселиться в цій колишній обителі аскези; чи виникнуть до кінця цієї грандіозної еволюції зовсім нові пророчі ідеї, чи відродяться з небувалою міццю колишні подання й ідеали або, якщо не відбудеться ні того, ні іншого, чи не наступить століття механічного окостеніння, сповнене судорожних спроб людей повірити у свою значимість. Бездушні професіонали, безсердечні сластолюбці думають, що вони досягли ні для кого раніше недоступного рівня людського розвитку [37, с. 207].

М.Вебер не звертає пильну увагу на те, що раціональність нескінченної наживи заради самої себе допускала зовсім етично ірраціональні діяння стосовно тих, хто випадав з кола «обраних»: саме в контексті протестантизму на Заході починало формуватися гранично тверде відношення до слабких, невдах, бідних. По суті справи, всі ці «знедолені» виявилися за межами протестантської етики й у другій половині XIX ст. поповнили ряди активних супротивників капіталізму. Тому саме у вирішенні питання про моральне виправдання капіталістичного підприємництва в очах усього суспільства за допомогою протестантської мирської аскези бачиться уразливе місце веберівської теорії [60, с. 47].

Виходить, що проблема морального виправдання підприємництва як соціального інституту перед суспільством у цілому, а не усередині окремої його структурної складової, залишається й на протестантському Заході. Підтвердженням цьому є кризи легітимності підприємництва - масові антикапіталістичні кампанії, не обов’язково прямо пов’язані із соціалістичною й комуністичною ідеологією, а які мають характер загального осуду капіталістичної діяльності як деструктивної для соціальних, культурних і моральних підвалин суспільства [60, с. 47].

Особливістю соціальних трансформацій у кожній з посткомуністичних країн є «рух назад», тобто відбувається регенерація політичних, економічних, соціальних і культурних моделей, які існували до встановлення комуністичного режиму. Одним з найважливіших показників успішності у відновленні предкомуністичного status quo є здатність представників даного соціуму до самоорганізації на противагу державному патерналізму, що, як відомо, був найважливішим чинником в організації суспільства й керуванні їм аж до початку трансформаційного процесу [162, с. 109].

На початку 1990-х років зміни у відносинах із приводу власності підприємств розглядалися як спосіб виходу з економічної кризи, умова появи нових ефективних власників, будь то приватна особа, трудовий колектив або іноземні компанії. При цьому першорядне значення надавалося ролі трудових колективів [164, с. 40]. Вважалося, що перетворення працівників у співвласників засобів виробництва (через оренду, володіння акціями, створення народних підприємств й в інших формах) дасть їм можливість відчути себе справжніми господарями й підвищити їхню відповідальність за результати праці.

Безперечною перевагою України був і є інтелектуальний, професійний потенціал. Його поєднання з природними можливостями створює реальні передумови посісти почесне місце у світовому процесі.

Рух у цьому напрямі буде вельми складним через низку обставин. По-перше, панування економічного детермінізму «так званих лібералів» і технократизму мислення реформаторів. Публічна влада за роки реформ як не мала, так і не має стратегії щодо людини-професіонала, її не сприймали і не сприймають як національне надбання. Цінним завжди був той, хто був відданий керівнику. По-друге, заангажованість елітно-олігархічних кіл застарілими стереотипами, що використовуються для аналізу й оцінювання реальності. Напрошується висновок: або сьогодні вони насправді не розуміють, що їх майбутнє може бути пов’язане лише з пріоритетами загальнонаціональних інтересів над індивідуальними або груповими, або навмисно підштовхують суспільство до стану невизначеності в майбутньому. В обох випадках є загроза для розвитку України: залишитися назавжди в лоні «країн об’єктів відкритості» або зійти з історичної арени.

Політики, державні діячі, вчені, які аналізують те, що відбувається, однозначно сприймають динаміку і зростання обмежень для України. Сьогодні обмеження, які зароджуються в «країнах суб’єктах відкритості» і з якими Україна вимушена рахуватися, найбільше мінімізують варіативність прийняття рішень, що не торкаються інтересів України. Зрештою, якщо визначено обмеження, що детермінують дії суб’єкта управління, то необхідно мати соціальну модель, на підставі якої повинно бути прийняте обґрунтоване рішення щодо входження України до складу «країн суб’єктів відкритості». Складається враження, що нині такої моделі поведінки України щодо її місця у світовій спільноті та її найважливішого надбання - інтелектуального потенціалу, немає. Якщо це так, то спрямованість неявної дії «країн суб’єктів відкритості» щодо України незабаром буде відкрито заявлено і продемонстровано - це сировинна, робоча спеціалізація і необхідна для цього освітня політика [59, с. 119].

Що потрібно, наприклад, США й іншим розвиненим країнам Заходу в цьому випадку: щоб Україна виживала за рахунок продажу природних ресурсів, робочої сили і в майбутньому спеціалізувалася на цьому, а в перспективі - поступальне просування України до повної технологічної і продовольчої залежності від Заходу. Причому темпи цього просування так регулюватимуться ззовні, що можливості протистояння, людського опору цьому завжди виявлятимуться неефективними і запізнілими, а набір рішень щодо виходу з такого становища суспільства майже безальтернативний. Це і є результат неявного управління. Тому в таких відносинах однозначно вказати на суб’єкт управління з позицій «суб’єкт - об’єктних» відносин, як це прийнято в класичній теорії управління, не можна [59, с. 119].

З урахуванням стратегії «країн суб’єктів відкритості» щодо України формуються і стратегії до її інтелектуального потенціалу. Їх сьогодні як мінімум дві, причому жодна не є конструктивною для майбутнього України. Одна стратегія формується з боку розвинених країн. Її значення полягає в тому, щоб знизити обсяг і якість інтелектуального потенціалу України за рахунок переманювання кваліфікованої його частини за її межі та втягуванням у Болонську систему навчання [25, с. 9]. Форми реалізації цієї стратегії різноманітні - від встановлення квот на запрошення фахівців наукоємних спеціальностей, пропозиції навчатися за кордоном для найпідготовленіших студентів до різноманітних форм переманювання висококваліфікованих фахівців. Важливо, що існуюча в Україні система підготовки фахівців з вищою освітою за рахунок бюджетних коштів практично не піддається критиці західними і нашими «політиками». За роки економічних реформ не було пропозицій і грантів з боку міжнародних фінансових організацій, які б були стурбовані реформуванням системи професійної освіти в Україні на ринкових принципах, за винятком фонду Сорроса, що недовго функціонував і лише з метою виявлення наукових напрямів і шкіл.

Інша стратегія - це зниження рівня інтелектуального потенціалу загалом, стан якого не давав би змоги нарощувати професійний потенціал. Це сьогодні внутрішня стратегія України. Вона проявляється в тому, що значна частина населення працездатного віку немає можливості вкладати засоби для підтримки власного здоров’я, розвитку і навчання дітей у навчальних закладах, оскільки за статистичними даними близько 70% населення мають зареєстрований рівень доходу нижчий прожиткового мінімуму, без урахування неоподаткованих доходів [59, с. 120].

Дослідження показали, що скошеність (асиметрія) - це фундаментальна характеристика розвиваючого ринку, що, однак, представляє тимчасове явище й поступово убуває так, що зрештою сходить нанівець в міру розвитку ринку. Тому чим більшою мірою ринок наближається до розвиненого, тим менше асиметрія й ексцес [142, с. 24].

Український фінансовий ринок ще дуже молодий, його нинішня історія починається з 1991-1992 р., а становлення з початку XXI ст. Важливий показник діяльності фондового ринку - його сукупна капіталізація. Ряд досліджень, включаючи аналіз Всесвітнього банку, показують, що по цьому показнику фінансові ринки, що розвиваються, різко відстають від розвинених. При недостатній капіталізації фондовий ринок приречений залишатися інструментом спекулятивних операцій [142, с. 25].

Технології, що постійно вдосконалюються, створюють передумови для прискорення техніко-економічного прогресу відсталих в економічних відносинах країн, які дозволяють їм перескакувати відразу через декілька етапів, домагаючись чималої економії часу і коштів. Правда, реалізація цих можливостей пов’язана із твердою конкуренцією на ринку з фірмами, що затвердилися раніше і представляють інтереси більш розвинених країн. Звідси потреба в різнобічній підтримці індустріалізації державою, що поряд зі сприянням рішенню обумовлених нею проблем покликано допомагати становленню й розвитку місцевого підприємництва, особливо його промислової складової [216, с. 3].

Принцип - «все або нічого» став найважливішим поворотом в організації міжнародної торгівлі. Все це, разом узяте, фактично поставило країни, що розвиваються, в однакове положення з державами авангарду при незрівнянно меншій їхній готовності до повномасштабної відкритої конкуренції. Це нібито повинно забезпечити рівні можливості для всіх учасників економічного процесу, які, однак, через вихідну нерівність партнерів рівними не ніяк можуть бути [216, с. 4]. Загалом, штучне згортання інтервенцій держави в економіку обмежує можливості периферійних країн по регулюванню й стимулюванню власного розвитку, виходячи зі своїх національних інтересів, почасти перекриваючи шляхи їх «позапланового» з погляду лідерів світового ринку економічного піднесення й віддаючи обидва процеси на відкуп іноземному капіталу й (або) ринкової стихії [216, с. 5].

Для формування дієвого типу економічної поведінки в перехідному суспільстві необхідне усунення суперечностей між нормами і процедурами, що діють у різних сферах і на різних рівнях правової та адміністративної системи, скорочення кількості і спрощення змісту формальних обмежень організації підприємницької та трудової діяльності.

Таким чином, вирішальний вплив на хід і результати реформ у перехідній економіці має детерміноване соціокультурними чинниками панування неформальних регуляторів в економічній поведінці звичайного громадянина. Перспективи прискорення реформ значною мірою залежатимуть від того, чи зможе суспільство подолати цю ситуацію та жити за прозорими «правилами гри». Економічна поведінка людини як суб’єкта національної економіки в перехідному суспільстві визначається багатьма різноманітними чинниками і варіюється залежно від віку. Не можна заперечувати також наявність правил поведінки, які диктуються моральними (етичними) факторами та національними традиціями [90, с. 108].

Розділ ІІІ

Навчальний процес в системі факторів

професійної орієнтації особистості

Виховання й навчання молоді є основою цивілізованого, демократичного, благополучного суспільства, а тим паче суспільства, яке ставить за мету духовне збагачення громади й досягнення стабільної динаміки соціально-економічного розвитку. Одним із шляхів, яким молодь можна довести до вершин наук, є мистецтво дидактики як способу створення на всій території держави мережі навчальних закладів, у яких молодь навчатимуть лаконічно, комфортно її ґрунтовно всього, що потрібно для дальшої життєдіяльності, вказавши правильний шлях для успішної реалізації задуманого на практиці. Вітчизняні дослідники питання підготовки шкільної молоді до життя в певному соціокультурному середовищі мають обґрунтувати універсальність, зміст освіти; методи навчання; розробити загальні вимоги до навчального процесу на основі поступовості й посильності навчання.

Мистецтво дидактики має допомагати розв’язувати питання підготовки шкільної молоді до реального життя, даючи цим можливість: батькам - усвідомити обдарування, здібності та можливості своїх дітей; учителям - пізнати, як потрібно навчати, не знущаючись із себе та навколишніх непотрібним працелюбством і старанністю; учням - досягти вершин знань, умінь та навичок; навчальним закладам - зберегти й примножити рівень професіоналізму й стабільності; суспільству - зайняти достойне місце у світовому співтоваристві.

Вибір професії зумовлений впливом багатьох різнопланових факторів. Урахування їх усіх є передумовою добре організованої профорієнтації, котра, не обмежуючи свободу професійного самовизначення молодих людей, підвищує ймовірність правильного вибору професії.

Практично кожен третій випускник обирає майбутню професію стихійно, необґрунтовано, виходячи з поверхових уявлень про неї, що може призвести до того, що вже через чотири-п’ять років у різних галузях економіки близько 30% працівників за своїми нахилами, здібностями, станом здоров’я не відповідатимуть обраній професії, а отже, не зможуть конкурувати на ринку праці [44].

У 1575 році в Іспанії були написані, а згодом перекладені на всі європейські мови та неодноразово перевидані слова: «Для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тієї професії, яка найбільше підходить його природному обдарованню, цареві слід було б виділити уповноважених людей великого розуму і знання, які б відкрили у кожного його обдарованість іще в ніжному віці; вони тоді примусили б його обов’язково вивчати ту галузь знань, яка йому підходить, і не надавали б цієї справи його виборові [175, с. 19]». Таким уповноваженим, який допомагає у виборі професії в сучасних умовах є профорієнтація.

Профорієнтація - це науково обґрунтована система підготовки молоді до вільного і самостійного вибору професії, покликана враховувати як індивідуальні особливості кожної особистості, так і необхідність повноцінного розподілу трудових ресурсів в інтересах суспільства [217, с. 44-48]. Загальна мета системи профорієнтаційної роботи - підготовка молоді до обґрунтованого вибору професії, що задовольняє як особисті інтереси, так і суспільні потреби.

Словосполучення «вибір професії» ніби вказує на прийняте одного разу рішення, що насправді не зовсім точно. Вибір професії - це, перш за все, процес, ланцюжок взаємозв’язаних кроків, здійснюваних з урахуванням різних обставин.

Чинники, які впливають на вибір професії можна розділити на чотири групи:

Плани: особисті плани людини щодо її кар’єри і майбутнього.

Схильності: інтереси до певних видів діяльності, побажання.

Здібності: як вже відомі, так і приховані, такі, що не встигли виявитися.

Актуальний соціальний запит на той або інший вид професії, а також прогноз динаміки попиту на професіоналів в майбутньому.

На думку сучасних дослідників вибір професії виявляється, по суті, випадковим і непродуманим, і, коли це стає відчутним, людина знову встає перед проблемою вибору - продовжувати «муки», поповнити ряди безробітних або? [42, с.11].

Ф.Парсонс виділив три основні чинники успішності вибору професії: правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, устремлінь, можливостей і обмежень; знання того, що потрібне для успішної діяльності по кожній з вибираних професій; уміння співвіднести результати самооцінки із знаннями вимог професій [184].

При виборі професії необхідно враховувати три фактори: відповідність індивідуальних характеристик людини вимогам майбутньої діяльності; організацію підготовки з врахуванням особливостей даного виду діяльності; ринковий попит на працівників відповідних професій і кваліфікацій.

Процес професійного самовизначення особистості здійснюється під впливом низки соціальних та особистісних факторів (економічних, політичних, соціокультурних, психологічних тощо), дієвість яких обумовлюється суспільними і особистими обставинами, в лоні яких розгортається базова соціалізація учнівської і студентської молоді [54].

У ринкових умовах, особливо на перехідному етапі, при виборі професії змінюються пріоритети. Домінуючим фактором вибору стає мотив досягнення матеріального достатку в майбутньому. Однак без врахування особистісних якостей він не завжди може бути достатнім в процесі навчання. Тому професійна орієнтація повинна базуватися на двох пріоритетах: мотивації та особистісних якостях [30, с. 7].

Не слід забувати, що досить часто при виборі життєвого шляху здібності враховуються в останню чергу, а вирішальний вплив мають інші чинники, наприклад, думка батьків, іноді друзів і подруг.

Є.А. Климов виявив певну структуру факторів, які впливають на вибір професії: Хто допомагає і заважає обрати професію?

Молода людина знаходиться на порозі вступу в самостійне трудове життя. Для неї набувають особливої актуальності фундаментальні задачі соціального та особового самовизначення, як визначення себе та свого місця в дорослому світі. Юнака та дівчину повинні турбувати багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, обрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, в чому смисл життя, як стати справжньою людиною та багато інших.

Не випадково Л.І. Бажович (1968) і багато інших дослідників юнацького віку (І.С. Кон, 1978-1980; О.С.Мудрик, 1984; Є.А.Шумілін, 1982 та ін.) пов’язують перехід від підліткового до раннього юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, що полягає в тому, що націленість на майбутнє стає основною направленістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху, знаходиться в центрі уваги інтересів, планів юнаків [109, с. 32-38].

Багато дослідників вважають основним новоутворенням в старшому шкільному віці особисте і професійне самовизначення, так як саме в самовизначенні, в обставинах життя в період раннього юнацького віку, в його вимогах до школяра криється найбільш істотне, що багато в чому характеризує умови, в яких проходить формування його особистості. Перш за все, мова йде про те, що у родинах часто складаються свої професійні династії, традиції, які передаються з покоління до покоління й ставлення до певних професій. Проте варто враховувати той факт, що немає стовідсоткових гарантій спадкоємства здібностей і схильностей, і навіть якщо хтось схожий на іншого у всьому іншому, саме в своїх професійних схильностях може і відрізнятися.

Старшокласники різними шляхами входять у світ дорослих і засвоюють їхні цінності, але першоджерелом їх безпосередніх вражень і уявлень про світ праці є сім’я та її оточення : мати, батько, брат, сестра, друзі та ін. Діти ознайомлюються зі ставленням дорослих до своїх обов’язків, до праці, суспільних подій. Це профорієнтаційне середовище, під вплив якого потрапляє молодь незалежно від того, чи свідомо ставлять батьки перед собою профорієнтаційні завдання чи навіть не замислюються над подібними питаннями. Часто буває так, уявлення батьків про професійні плани дитини часто не відповідають реальній дійсності; бажання бачити дитину спеціалістом цієї чи іншої сфери діяльності не завжди збігається з її інтересами і нахилами; осмислення проблеми вибору професії у батьків, як й у дітей, не завжди на потрібному рівні. Пояснюється це значною мірою недостатньою обізнаністю батьків з профорієнтацією.

Батьки різними способами впливають на вибір життєвого шляху молоді: пряме спадкування професії батьків, продовження сімейного бізнесу; батьки впливають, навчаючи своєї професії; батьки впливають на інтереси і заняття дітей із самого раннього віку, заохочуючи або засуджуючи їхні інтереси і захоплення, впливаючи своєю сімейною атмосферою; батьки впливають своїм прикладом; батьки направляють, або обмежують вибір своїх дітей, наполягаючи на продовженні або припиненні навчання, на визначеній школі або ВНЗ, визначеної спеціалізації (внутрішні мотиви батьків можуть бути при цьому різні: не усвідомлене бажання батьків здійснити свої професійні мрії через дітей; невір’я в можливості дитини; матеріально-фінансові чинники; бажання, щоб дитина досягла більш високого соціального статусу тощо); на вибір дітей впливає також те, як батьки оцінюють той або інший вид діяльності, визначені професії.

Вплив друзів, позиція друзів і подруг, дружні відносини в юнацькому віці часто досить міцні і можуть серйозно впливати на вибір професії. Фактично більшість молодих людей погодять свої професійні плани із батьками, із друзями (під впливом друзів можуть за компанію йти в ту або іншу навчально-професійну установу). 39 % опитаних відзначають, що на їхній професійний вибір вплинули друзі в старших класах. Але необхідно пам’ятати про ухвалення незалежного рішення.

На вибір молодими людьми спеціальності в значній мірі впливають очікування суспільства з приводу того, яку роботу повинні здійснювати чоловіки, а яку - жінки. Статтєворольові стереотипи можуть сприяти тому, що юнаки виявляють більшу цікавість до науково-технічних дисциплін, а дівчата більш схильні до сфери мистецтва або обслуговування. Проте в сучасних умовах молодь схильна здійснювати вибір всупереч статтєворольовим стереотипам.

Не останню роль для вибору професії відіграють засоби масової інформації, Інтернет, через які проходять величезні потоки найрізноманітнішої інформації. Новини, розваги, плітки, знання - все це так чи інакше просочується у наше життя через ЗМІ. Переоцінити їх вплив на суспільство, мабуть, неможливо. Вони інформують, пояснюють, розважають, формують громадську і особисту думку з найрізноманітніших приводів. Що де відбувається, хто що вміє, що є хорошим, а що не дуже - про все це люди дізнаються завдяки засобам масової інформації. Цілком логічно припустити, що і вибір професії не в останню чергу обумовлюється ЗМІ.

Попри те, що вплив ЗМІ на вибір професії практично не викликає сумнівів, він все-таки не є вирішальним у більшості випадків. Частіше все ж таки більш важливими виявляються особисті схильності, думка родичів або обставини.

Однією з причин такої ситуації можна назвати свого роду «вузькоспрямованість» засобів масової інформації. Вони привертають увагу до досить невеликого набору професій. А саме - найбільш публічних та резонансних. Досить рідко можна зустріти сюжет або хоча б просто аналіз робітничих професій, як столяр, слюсар, будівельник тощо, зате найбільш яскраві та помітні (модель, артист, спортсмен), зустрічаються постійно.

Природно, з чисто психологічної точки зору набагато привабливіше стати представником шикарно розрекламованої професії (наприклад, артист), або «серйозної» (політик), або «багатої» (бізнесмен), або «ексклюзивної» (фотомодель) тощо.

Необхідно подумати про те, що одержана про професію інформація може виявитися спотвореною, неповною, односторонньою. На жаль, реально необхідні суспільству спеціальності недостатньо описуються і роз’яснюються у сучасних ЗМІ. Набагато вигіднішим для самих редакцій (телеканалів, радіостанцій тощо) видавати щось значно «ефектніше» і таке, що легше продається. Без жодних сумнівів, ЗМІ - впливове джерело інформації. Проте, враховуючи загальну ситуацію в засобах масової інформації нині, в основній масі, матеріал, що подається ними, недостатньо інформує людей про переваги і вади тієї або іншої професії. Тому все-таки ЗМІ виступає як допоміжне джерело у досить складному питанні вибору професії.

Перенесення ставлення до якоїсь людини на саму професію чи захоплення тільки зовнішнім боком діяльності. У юнацькому віці є схильність захоплюватись яскравими людьми: відомими спортсменами, співаками чи ведучими. Важливим в цьому аспекті не переплутати молодій людині особистість з тією повсякденною працею (можливо, не дуже захоплюючою, а копіткою і малопомітною), якою доводиться займатися, щоб виявився помітним такий вражаючий, але короткочасний результат, як виступ на чемпіонаті світу, концерт чи півгодинна телепрограма. Варто пам’ятати, що за виступом на чемпіонаті або в концерті, телепрограмі, завжди стоять багаторічні, буденні, виснажливі тренування, репетиції, чи робота цілої команди професіоналів. Часто така робота пов’язана з відрядженнями, конфліктами, розчаруваннями, а то і невдачами. А головне, далеко не всі спортсмени, музиканти, ведучі досягають всенародної слави і статків [109, с. 32-38].

Важливим фактором професійного вибору є розумові здібності, рівень інтелекту молодої людини, що визначає його здатність приймати рішення. Багато юнаків роблять нереалістичні вибори, мріють про престижні професії, для яких у них немає необхідних даних. Здатність людини досягти успіх у обраній роботі залежить від рівня його інтелекту. Ряд фахівців вважають, що для кожної професії існують свої критичні параметри інтелекту, тому люди з більш низьким інтелектом успішно справитися з даною професією не зможуть. Але високий коефіцієнт інтелекту ще не гарантія професійного успіху. Інтерес, мотивація, інші здібності й особисті якості визначає його успіх не в меншому ступені, чим інтелект. Різні професії вимагають специфічних здібностей. Наявність визначених здібностей може виявитися вирішальним фактором для досягнення швидкого успіху в обраній сфері діяльності, дає можливість одержати гарні результати після відповідного навчання і придбання необхідного досвіду.

Більшість фахівців з профорієнтації (О.Є.Голомшток, М.М.Захаров, О.Е.Климов, Є.М.Павлютенков, В.Ф.Сазонов, В.Ф.Сахаров та ін.) до найбільш важливих суб’єктивних умов вибору професії відносять мотиви, інтереси, схильності, здібності індивідуума до професії, яку він обирає. Саме це, на їхню думку, зумовлює готовність особистості до професійного самовизначення. Щодо вольових якостей особистості, її активності, здатності самостійно приймати рішення, то таким властивостям не приділяється достатньої уваги. Разом з тим, професійне самовизначення особистості вимагає прояву цих властивостей, тому що даний процес супроводжується різними суб’єктивними труднощами, подолання яких є необхідним для здійснення особистістю вибору свого подальшого трудового професійного шляху [120; 127; 141].

В сучасних умовах в системі факторів професійної орієнтації переосмислюється роль і значення традиційних чинників - профорієнтаційного впливу сім’ї, кола друзів, навколишнього соціального середовища, засобів масової інформації, літератури і мистецтва, культури тощо, які в умовах суспільних трансформацій якщо й не втрачають колишню визначеність, то принаймні змінюють її під впливом ринкових і демократичних інновацій. Вибір професії нерозривно пов’язаний із існуючою структурою суспільного розподілу праці. Різке зниження рівня життя, офіційне і приховане безробіття, поглиблення галузевих диспропорцій зайнятості, посилення міграційних процесів - ось характерний спектр ознак, що визначають стан справ на сучасному ринку праці. Згадані чинники суттєво впливають на трансформацію ціннісних орієнтацій та соціальну поведінку молодих людей, перед якими стоїть питання визначитися професійно [54].

Професійне самовизначення є найважливішим прогностичним фактором професійної задоволеності. Причиною неадекватного вибору професії можуть бути як зовнішні (соціальні) фактори, пов’язані з неможливістю здійснити професійний вибір по інтересах, так і внутрішні (психологічні) фактори, пов’язані з недостатнім усвідомленням своїх професійних схильностей або з неадекватним представленням про зміст майбутньої професійної діяльності. Часто дослідження професійних інтересів студентів показують, що в 70% учнів домінуючі професійні інтереси лежать поза сферою обраної й освоюваної ними професії. Зовсім очевидно, що це позначиться не тільки на рівні професійного навчання, але і згодом на ефективності професійної діяльності.

Щоб вибір професії був справді свідомим і вільним, необхідно враховувати принаймні три фактори: інформованість про світ професій, знання своїх особистісних особливостей, уміння співвідносити особисті якості з вимогами, які пред’являють професія і спеціальність. Уся шкільна робота повинна сприяти професійному самовизначенню учнів, насамперед виявленню й розвитку схильностей і здібностей, формуванню мотивів вибору професії, професійних інтересів, моральних та інших якостей, важливих для майбутньої трудової діяльності. Психолого-педагогічна функція профорієнтації - це перш за все виявлення і формування інтересів, нахилів, здібностей школярів, визначення шляхів і умов ефективного управління їх професійним самовизначенням. Також це - формування професійних намірів у відповідності з інтересами і потребами конкретного регіону у кадрах [132].

Серед чинників вибору майбутньої професії на передній план виходять поради батьків та друзів, соціокультурне середовище, художня література та первинний досвід підлітка. Однак систематичну орієнтацію на професію дає все ж таки освіта. Дослідження ролі сучасної освіти у професійному самовизначенні особистості є проблемою актуальною і практично значимою.

Вивчення значення та ролі освіти в професійному самовизначенні особистості є актуальним ще й тому, що в останні роки змінились економічні, політичні і соціокультурні обставини життєдіяльності особистості і суспільства, утвердились нові пріоритети й цінності. Демократичні та ринкові перетворення змістили центр ваги на саму особистість, яка все більшою мірою виявляється залишеною віч-на-віч з незнайомою, а в деяких випадках, навіть, чужою дійсністю. В недалекому минулому випускники загальноосвітньої школи орієнтувались на загальноприйняті підходи, що домінували серед однокласників, у школі, в оточуючому середовищі. Нині вони загалом втратили свою привабливість. Кожен орієнтується в основному на своє відчуття ситуації й лише освіта - навчання та виховання - залишається тим єдиним легітимним джерелом, яке розкриває спектр можливого вибору, самовизначення й самореалізації особистості [54]. Профорієнтація в межах навчального закладу постає перш за все, як неперервний процес, що супроводжує неперервну освіту. Професійна орієнтація не може закінчуватися вибором професії, вона є актуальною протягом всього життя людини [129, с. 75-76].

Зараз ефективність профорієнтаційної роботи школи нерідко визначається в тому, скільки учнів (у відсотках) вибрали професії, на які їх орієнтували, і працюють по них.

Цей критерій важливий, але недостатній. Адже, наприклад, запланованого відсотка учнів можна домогтися різними засобами, і в тому числі не завжди виправданими з педагогічної, соціальної, психологічної й економічної точок зору. І якщо цей показник ставати головною метою і самоціллю профорієнтації, притім без серйозної діагностичної і виховної роботи з учнями, то вся ця робота здобуває своєрідний ухил, що заважає в першу чергу самій профорієнтації, що підриває довіру до неї з боку учнів і їхніх батьків. Досягнення поставленої цілі можливе і виправдане тільки при активній роботі з молоддю, при виявленні їхніх реальних інтересів і здібностей, формуванні переконаності в правильному виборі професії, що відповідає як їхнім особистим схильностям, так і потребам міста, району, села, у якому вони живуть, суспільства в цілому.

От чому з педагогічної точки зору ефективність вибору професії означає міру відповідності індивідуального вибору професії рекомендаціям педагога. При цьому передбачається, що педагогічні рекомендації засновані на обліку як особистих, так і суспільних потреб. Відповідно чим більше число учнів обирають рекомендовані їм професії, тим вища дієвість профорієнтаційної роботи педагогів, школи.

Успішність вибору професії означає також оптимальне узгодження суспільних потреб у сфері праці з планами професійного й особистісного розвитку учнів. Тому чим більше професійний вибір відповідає структурі необхідних у сучасному суспільстві кадрів професій, тим успішніше здійснюється робота з профорієнтації. Таким чином, міра збалансованості потреб у кадрах і реальному виборі служить одним з найбільш важливих критеріїв ефективності профорієнтації.

Якщо учні заздалегідь намітили і погодили свої плани життєвого і професійного самовизначення, то відсоток школярів, що домоглася реалізації своїх планів, служить одним з показників ефективності профорієнтації за умови, що намічені раніше плани відповідають потребам регіону, країни в кадрах визначених професій і необхідного рівня кваліфікації.

Відомо, що правильний вибір професії позитивно впливає як на продуктивність, так і на якість праці. Отже, трудові досягнення випускників шкіл чи інших навчальних закладів, пов’язаних із профорієнтацією, служать ще одним важливим критерієм успішності вибору професії.

Найбільш важливим психологічним критерієм успішного вибору професії і місця роботи є задоволеність людини зробленим вибором [50, с. 88-92]. Для оцінки рівня задоволеності професією, місцем і характером виконуваної роботи, зарплатою використовуються тести й анкети.

Таким чином, головним критерієм ефективності профорієнтаційної роботи служить міра збалансованості кількості учнів, що надходять на роботу, на навчання в СПТУ, технікуми і вузи по професіях, що відповідають актуальним потребам міста, району, регіону, суспільства в цілому.

Дедалі гострішою стає залежність місця держави в цивілізованому світі від її можливостей у створенні умов для вільного самовизначення громадян, набуття ними доступних знань і професійної майстерності, самореалізації в тій галузі, де найповніше можна проявити свої обдарування. Успішне вирішення цієї проблеми в основному залежить від позитивних результатів у формуванні особистості майбутнього працівника на всіх етапах його навчання. На цьому наголошується в Національній доктрині розвитку освіти, Законі України «Про освіту», Концепції державної системи професійної орієнтації населення та Концепції профільного навчання. У названих документах закладено один із основних нововведень - профілізація навчання в середніх загальноосвітніх закладах. Одним із завдань профільної школи допомогти старшокласникам у виборі майбутньої професії, адже підготовка учня до вибору профілю навчання - це фактично головний етап вибору професії. Тому на даному етапі активізуються профорієнтаційні заходи школи та її служб. Проблеми професійної навчання в Україні в різні періоди розглядалися багатьма дослідниками Є.Клімовим, І.Назімовим, В. Симоненком, Б. Федорішиним, В. Ярошенком та іншими. Ними розроблялися і перевірялися на практиці різні аспекти даної проблеми в умовах соціалістичної планової економіки радянської держави. Розроблені ними положення були переглянуті та узгоджені з сучасними умовами особливо в умовах профільного навчання.

Перед системою освіти ставляться досить складні завдання: у процесі навчання, виховання й розвитку молодих людей, які вступають до вищого навчального закладу, не тільки забезпечити певний освітньо-кваліфікаційний рівень, а й сформувати систему ціннісних орієнтацій - громадянських, корпоративних і особистих [48].

Питання профорієнтації знайшли висвітлення у працях В.І.Лозової, Е.А.Климова, Н.В.Кузьміної, С.Г.Карпенчука та ін. Аналіз психолого-педагогічної літератури доводить, що практично майже всі проблеми орієнтації учнів можна вирішити на психопрофілактичному та професійно-консультаційному рівнях ще в стінах школи.

У розв’язанні цього важливого завдання чільне місце займає проблема професійної орієнтації як системи психолого-педагогічних, медичних та соціальних заходів, спрямованих на надання допомоги кожному учневі у свідомому виборі професії [27].

Особливе місце серед чинників професійної орієнтації належить освіті, під час якої здійснюється навчання і виховання молоді. У процесі профінформативної роботи, в рамках навчального процесу, формується адекватне ставлення до майбутньої професії і дієві, реалістичні професійні інтереси. Здійснюючись крізь призму самопізнання і самооцінки, профінформаційна робота направлена на виявлення інтересів до певних професій, обґрунтування мотивації вибору професії, вироблення активної позиції в обранні оптимальних шляхів і засобів здійснення свого професійного самовизначення [54].

Професійна орієнтація в умовах соціально-економічних змін набуває нової якості. Вона є не тільки одним з компонентів освіти, але й пріоритетною метою всього навчально-виховного процесу в школі.

Професійна орієнтація в рамках навчального процесу, за допомогою комплексу психолого-педагогічних і методичних заходів орієнтує школяра на вибір професії, відкриває надзвичайно важливий етап професійного самовизначення. Методична й психологічна служби мають допомагати учням усвідомити себе суб’єктами конкретної професійної діяльності завдяки діагностиці й аналізу самооцінки індивідуально-психічних якостей; порівняти свої можливості з психологічними вимогами професії до спеціаліста; усвідомити свою відповідальність за успішне виконання певної діяльності й реалізацію своїх здібностей, за саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети; навчити школяра розглядати професійне самовизначення як свідомий вибір професії.

Слід зазначити, що суспільство потребує систематизованого профорієнтаційного аналізу процесів формування й використання молодіжних ресурсів у на ринку праці. Сучасний профорієнтаційний процес має сприяти залученню молоді до роботи в певному регіоні, раціональному розподілу, ефективному використанню й закріпленню її на певному робочому місці; співпрацювати з плановиками, економістами й статистиками, щоб мати дані про наявність робочої сили на певний час; систематизувати знання про всі професії через наукову професіографію, особливо знання вимог до певної професії, та розуміння того, що позитивний результат може бути тільки за комплексної роботи вчених багатьох спеціальностей; розробити профорієнтаційні напрямки; навчальним закладам з допомогою науковців проаналізувати й систематизувати знання про особистісні інтереси і здібності учнів; проаналізувати відповідність підготовки молоді до життя в навчальних закладах системи загальної середньої освіти вимогам держави й суспільства, реальному соціально-економічному середовищу.

Варто підкреслити, що в системі загальної середньої освіти дана проблема потребує наукового переосмислення, результатом якого має бути впровадження в освітню практику нового змісту навчально-виховної роботи, особливо в старшій школі, оскільки разом зі здобуттям загальноосвітніх знань є нагальна потреба послідовно готувати памолодь до професійної діяльності, яка відповідатиме їхнім особистісним якостям і одночасно підкріплюватиметься державними й регіональними соціально-економічними програмами, що дасть можливість молоді через кваліфіковану працю одержувати винагороду для задоволення своїх потреб. На жаль, і досі не збалансовано планове відтворення людських ресурсів України з пріоритетною політикою на регіональному рівні.

Для вирішення зазначених проблем у системі загальної середньої освіти необхідно створити загальноосвітні навчальні заклади різних типів і форм власності (у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги); міжшкільні навчально-виробничі комбінати; позашкільні заклади; науково-методичні установи; професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що дають повну загальну середню освіту та кваліфікацію. Вони покликані забезпечити реалізацію надання молоді загальної середньої освіти, сформувавши і розвинувши при цьому соціальну зрілість, творчість, громадянську позицію, почуття національної свідомості, здатність оволодіти системою наукових знань про природу, людину і суспільство та орієнтацію на майбутню професійну діяльність [67].

Суттєвим моментом є також і розуміння всіх адміністративно-організаційних, економічних, техніко-технологічних та інших профорієнтаційних заходів («непсихологічних» на перший погляд) як засобів психологічного управління процесом професійного самовизначення особистості, яка розвивається, оскільки всі вищеназвані впливи в кінцевому рахунку проектують на внутрішній світ людини, сприяючи розвитку її суб’єктивних ресурсів і потенціалів.

Освіта не лише озброює сумою знань чи виховує певні навички, але й «відкриває людині саму себе», виявляє й розвиває її схильності, задатки, формує потреби й інтереси до майбутньої професії; саме завдяки освіті особистість знайомиться з основами майбутньої професії і свідомо здійснює свій вибір; важливою є роль і значення в системі професійного самовизначення особистості як загальноосвітньої, так і професійної та вищої школи [54].

Метою навчального процесу на всіх рівнях отримання освіти молоддю є отримання та зростання компетентності й професіоналізму, збагачення та оновлення знань, розвиток творчого мислення слухачів, формування у них сучасних підходів до професійної діяльності, орієнтація на глибокий аналіз і узагальнення практики.

При цьому освоєння старшокласниками основ конкретної професії не висувається в якості самодостатньою мети, незважаючи на прагматичну необхідність можливо більш раннього придбання базових професійних навичок в умовах хронічного соціального кризи і досить високу конкурентоспроможність пропонованих школярам спеціальностей на ринку праці (у сфері підприємництва, менеджменту, педагогіки тощо). Більш істотним є акцент на модельному характер освоюваних професій, які розглядаються як своєрідні змістовно-семантичного голограми, що несуть в собі відображення ситуацій і проблем, типових для будь-якої професійної діяльності (свідоме предвосхіщеніе соціально значущої мети діяльності, розуміння обов’язковості досягнення певного соціально значущого результату власної предметної та (або) комунікативної активності, відповідальність за прямі та непрямі наслідки своїх трудових дій і т.п.) [84, с. 19-29]. У цьому випадку процес освоєння конкретної професії набуває значення не просто засвоєння вузькоспеціальних знань, умінь і навичок, а просунутою (пролонгованої) професійної проби, в ході якої створюються умови для розвитку перш за все регуляторів на метарівні трудової поведінки оптантів (здатність ефективної орієнтування в світі професій і ситуації на ринку праці, співвідношення змісту професійної діяльності з власними індивідуальними характеристиками і т.д.).

Саме в загальноосвітній школі навчальний процес повинен передбачати цілеспрямоване оволодіння старшокласниками систематизованими знаннями про природу, суспільство, людину, культуру та виробництво через засоби пізнавальної і практичної діяльності, результатом якої має бути інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що й повинно стати основою освіти впродовж життя та подальшої професійної діяльності молоді [122]. Інтелектуалізація освіти вимагає введення навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи спрямованого на всебічний розвиток особистості, який ґрунтується на засадах загальнолюдських цінностей і принципів, духовності, науковості, полікультурності, системності, єдності навчання і виховання, поваги до родини, суспільства, держави, людства; гуманізму і демократії; громадянської свідомості тощо.

Під час розбудови системи орієнтації старшокласників на майбутню професійну діяльність варто звернути увагу на поєднання технічної і технологічної культури з урахуванням сучасних досягнень педагогічної освіти й науки; створення методичних центрів професійної орієнтації школярів та їх батьків з метою їх підготовки до свідомого вибору професії; узагальнення знань, умінь і навичок з техніки, технології, організації і планування виробництва, ознайомлення з трудовими процесами і змістом праці на підприємствах в установах та організаціях; створення необхідних умов для виховання у старшокласників життєвої позиції, свідомого відношення до праці, наявність трудової дисципліни, прищеплення їм початкових навичок праці за обраною професією тощо.

Системотворчим фактором профінформування в рамках навчального процесу виступає комплекс досить непростих завдань: знайомство учнів з світом професій та вимогами сучасного ринку праці, надання школярам можливості придбання базових професійних умінь і навичок з широкого спектру конкурентоспроможних спеціальностей, формування психологічної готовності до професійного і життєвому самовизначення та ін

Механізмом реалізації цього цільового комплексу є цілісна система різнопланових заходів: організація допрофессіональной і початкової професійної підготовки старшокласників; надання можливості здійснити професійні проби, отримати кваліфіковану профоріентаціонную допомогу, психологічну підтримку, оволодіти навичками ефективного поведінки на ринку праці, комп’ютерної грамотності і т.д.

Таким чином, що правомірно очікувати в якості одного з можливих результатів початкової професійної підготовки певної перебудови в системі особистісної регуляції соціальної поведінки старшокласників.

Під час проведення моніторингового дослідження психологічної ефективності професійної орієнтації в рамках навчального процесу Флоровська Г.С., Флоровський С.Ю виходили з того, що збагачення і структурування життєвого досвіду старшокласників у результаті початкової професійної підготовки обумовлює: 1) підвищення рівня їх соціально-психологічної адаптованості; 2) активізацію ціннісно-смислового рівня регуляції поведінки (в тому числі і професійно орієнтованого); 3) оптимізацію професійних установок [181, с. 378-382].

Діагностичні дослідження та непримусові заняття психофізичними вправами у процесі навчання сприяють самопізнанню, профілактиці перевтоми, спонукають до самоосвіти, професійного самовизначення й оздоровлення. Особливості навчання у вузі найбільше сприяють вияву властивостей пластичності функціональних систем, що забезпечують відповідність можливостей організму вимогам професійних навичок («корисний результат» за П.К. Анохіним [9, с. 447]. Отже, фактори навчання зумовлюють формування характерного функціонального статусу як усередині організму, так і узгодженості між організмом та середовищем.

Усвідомленість знань передбачає не тільки розуміння різних суттєвих і несуттєвих зв’язків, але й шляхів їх одержання, способів становлення. Мова йде про методологічні знання. Щодо вибору професії, це означає навчити школярів одержувати профорієнтаційні знання, а також оволодівати способами підготовки до майбутньої трудової діяльності в нових формах господарювання. Свідоме ставлення до вибору професії передбачає дійовий підхід до професійного самовизначення. Це означає, що знання та уміння учні повинні застосовувати в пізнавально-практичній діяльності, керуватися ними. І до в кінцевому підсумку повинно привести до обґрунтованого вибору професії [35, с. 72-75].

Профорієнтація під час навчального процесу спрямована на отримання знань і умінь з правових, економічних, політологічних, управлінських, соціально-гуманітарних питань та додаткових знань і умінь з новітніх досягнень у певній галузі чи сфері професійної діяльності.

Крім того, навчально-виховний процес загальноосвітньої школи має орієнтувати школярів на подальше навчання у вищих навчальних закладах; трудову діяльність протягом певного терміну і наступне навчання у вищій школі; професійну діяльність безпосередньо після закінчення школи. Відповідно система освіти має орієнтувати школяра на вступ до ВНЗ на основі якостей та особистісної й суспільної потреби. Водночас з упровадженням дванадцятирічної освіти загальноосвітня школа може стати суттєвим державним ресурсом поповнення робітничих кадрів з мінімальними затратами на їхню підготовку за рахунок фінансування з державного або місцевого бюджету інваріантної та варіативної складових навчального плану профільної підготовки школярів.

Одним із завдань педагогічної науки і практики є розроблення методик систематичного виховного впливу на школярів 1 - 11-х класів у напрямку розвитку їхніх здібностей для виконання свого призначення на ниві інтелектуального й матеріального виробництва, але з зазначенням того, що у ВНЗ має навчатися молодь, яка досягла освітнього рівня, достатнього для продовження навчання. Слід також звернути увагу на те, що загальноосвітня школа має орієнтувати школярів на трудову діяльність після закінчення школи не як на негативну перспективу, а як на проміжний етап професійної кар’єри, оскільки вагання особистості у виборі спеціальності для дальшого навчання можуть бути розсіяні в результаті трудової діяльності. Крім того, фахівець з вищою освітою, який має досвід робітничої діяльності, що збігається з його спеціалізацією у ВНЗ, має значні переваги, адже він вибрав професію свідомо, маючи досвід трудової діяльності [124].

Інформування особистості щодо її професійної орієнтації - це багатовимірна, багатоаспектна, багаторівнева ступінчата відкрита структура, що відображає змістовну та процесуальну повноту професійної підготовки студентів, спрямована на розвиток та саморозвиток дитини як автора своєї діяльності. Це загальний спосіб педагогічної діяльності, спрямований на інтенсифікацію особистісно-професійної сфери у спільній діяльності педагога і вихованця через самопізнання, самоорганізацію, самопобудову, самозміну, самоздійснення, через взаємодію і взаємовплив суб’єкт - суб’єктних стосунків: викладачі - студенти - діти - студенти - викладачі; це умова особистісного розвитку суб’єктів навчального-виховного процесу.

Особистісно-діяльнісний підхід у підготовці студентів університету до професійної діяльності передбачає взаємну обумовленість становлення діяльності і особистості у педагогічному процесі через його особистісний і діяльнісний аспекти.

Домінантою в цьому підході є педагогічна самореалізація як цінність, як мета, як процес, як система, як результат відповідних професійній підготовці студентів видів діяльності, як коннектор, що пов’язує структурні елементи особистісно-діяльнісного підходу в єдине ціле. Педагогічна самореалізація як сплав професійної і особистісної її одиниць передбачає такий підхід у професійній підготовці, що зосереджує увагу студентів переважно на особистості дитини, її самобутності, унікальності, неповторності, суб’єктності через блок самотрансценденції, який надає можливість становлення особистості дитини як автора діяльності Він передбачає одночасний розвиток та саморозвиток педагога і вихованця, педагога і студента.

У побудованому нами підході сутність самореалізації змінюється разом зі становленням професіонала - педагога від пасивної до активної, від регресивної, до прогресивної, від негативної до позитивної. Відповідно до цього змінюються конкретні виявлення особистісно-діяльнісного підходу. Самореалізація як педагогічне самоздійснення молодої людини забезпечує їй перехід від нижчих до більш високих особистісних ступеневих показників [33].

Включення питань вибору професії в навчання важливе, враховуючи й інші, суто педагогічні причини. По-перше, навчальна програма та орієнтація (консультація) мають одну й ту ж основну мету - допомогти учням розширити свої знання й навчитися пристосовуватися до вимог особистого та професійного життя. Вони виконують аналогічні функції, адже спрямовані на виявлення запитів юнаків та дівчат, діючи разом з батьками, вчителями й громадськістю. По-друге, вони подібні за своїм змістом, педагогічним матеріалом та ресурсами. По-третє, використовують, в принципі, однакові методи й прийоми. По-четверте, відповідають досить подібним профілактичним та терапевтичним критеріям, що забезпечують нормальний розвиток індивіда. І, по-п’яте, вони вирішують практично ті ж самі проблеми й спрямовані на досягнення спільних цілей.

Отже, можна стверджувати, що інтеграція програм з орієнтації - як навчальної, так і професійної - в програму навчання є спільним завданням як викладачів, так і консультантів. Для розробки програми на базі принципів професійного навчання можуть використовуватися різні стратегії, котрі значною мірою залежать від творчого начала, ініціативності учасників цього процесу, а також від наявних засобів. Існують три основних категорії стратегій: а) наповнення всіх предметів та програмних засобів відповідним змістом; б) введення основ вибору професії до шкільного розкладу як додаткового предмета (в цьому разі учні й учителі, як правило, мають у розпорядженні підручники та інші друковані матеріали); в) змішаний підхід - включення питань професійного самовизначення до навчальних програм із суспільних та гуманітарних дисциплін. Серед методів, що можуть бути застосовані з цією метою, можна вказати на наступні: 1) зосередження всієї діяльності навколо концептуальних блоків (центрів інтересу): наприклад, організація разом з батьками, вчителями та представниками громадськості групових занять на тему «Професія» для того, щоб визначити існуючі професії та найбільш доступні засоби оволодіння ними, а також обговорити інші питання, що цікавлять дану вікову групу учнів; 2) акцент всієї діяльності на спільних зусиллях педагогічного персоналу: вчителі розглядають будь-яку одну професійну проблему в контексті тих дисциплін, що викладаються ними, і розробляють за допомогою консультанта з орієнтації необхідні матеріали й посібники; 3) розробка тем в довгостроковій перспективі: вчитель веде курс професіографічної підготовки протягом двох років в тій самій групі учнів з метою навчити їх приймати рішення; 4) пропозиція різних альтернативних програм та участь в них всієї школи, включаючи персонал, не зайнятий в навчальному процесі; 5) створення програм, які вимагають сприяння громадськості, а саме представників ділових, промислових та комерційних кіл та організацій, пов’язаних зі сферою праці та виробництва. Такі програми сприяють встановленню співробітництва між підприємствами та професійними школами чи студентами старших курсів університетів, передбачаючи так зване комбіноване навчання: третина загального часу відводиться теорії, а дві третини - практиці. Тут слід особливо відзначити програму переходу молоді від навчання до трудової діяльності - проект, координований ЄЕС і підтриманий усіма її країнами-членами; вони виступають із різноманітними рекомендаціями щодо покращення професійного навчання та підготовки до працевлаштування, зокрема низка країн розробила навіть паралельні програми орієнтації; 6) включення до навчальної програми трудової практики в навчальних майстернях чи на виробництві за дотримання наступних принципів: учень навчається працювати в процесі реальної роботи; теорія тісно пов’язується з практикою; підприємство, школа та адміністрація узгоджують педагогічні критерії й положення контракту стажування; трудова практика має бути корисною для учнів з точки зору професійної орієнтації; профспілки та адміністрація навчальних закладів зобов’язані гарантувати права учнів; 7) розробка спеціальних курсів й навчальних блоків, що охоплюють необхідну кількість предметів і передбачають використання широкого спектру методів та підходів. В цьому разі особливе значення мають засоби, які, як правило, кожний заклад використовує в залежності від бюджету та потреб. Більший обсяг простого, дешевого та легкодоступного матеріалу забезпечують засоби масової інформації: наприклад, преса (про яку часто забувають) може надати корисні послуги державним школам з вкрай обмеженими фінансовими можливостями [54].

В якості інтегрального результату навчального процесу виступає успішна соціально-психологічна і трудова адаптація випускників на основі здійснення ними самостійного обґрунтованого і відповідального професійного вибору.

Професійна орієнтація являє собою систему соціально-економічних та методико-фізіологічних заходів, спрямованих на забезпечення активного, мобільного і свідомого професійного самовизначення та трудового становлення особистості з урахуванням своїх можливостей та індивідуальних особливостей і кон’юнктури ринку праці для повноцінної самореалізації в професійній діяльності. Свідомий вибір професії виступає показником сформованості професійного самовизначення. В основі правильного професійного самовизначення лежить протиріччя між прагненням молодої людини до самостійності і неготовністю школяра до здійснення обґрунтованого вибору професії [66, с. 4-15]. Загальні основи побудови системи профорієнтації в умовах профільного навчання спираються на дослідження Є.Клімова, І.Назімова, Є.Павлютенкова, А.Сазонова, В.Симоненка, Б.Федорішина, С.Чистякової, М.Чистякова, В.Ярошенка, але на деяких етапах має свої особливості.

Професійна орієнтація - це наукова дисципліна, яка допомагає людині обрати свою майбутню професію з урахуванням всіх її здібностей, потреб і бажань. Також професійна орієнтація містить технологію розвитку у людини позитивного ставлення до праці.

Початок профорієнтації нерідко відносять до 1908 р. - до моменту відкриття першого профконсультаціоного бюро в м.Бостоні (США). Проте згідно іншій точці зору профорієнтація з’явилася набагато раніше, в глибокій старовині. Виникла профорієнтація з потреб розвитку людського суспільства. Природно, що профорієнтація не могла з’явитися раніше, ніж з’явилися професії, а отже, і потреба в орієнтації на ці професії. Історія появи деяких елементів оцінки профпридатної людини йде в глибину століть. Це відноситься в основному до діагностики знань, умінь і здібностей. Вже в середині III тисячоліття до н.е. в Стародавньому Вавилоні проводили випробування випускників шкіл, що готували писарів [218]. У давньому Єгипті мистецтву жерця навчали тільки тих, хто витримував систему: певних випробувань. Інші приклади дає нам стародавня історія Спарти, Афін, Риму. У Спарті була створена і успішно здійснювалася система виховання воїнів, в Римі - система відбору і навчання гладіаторів [184]. Даних, подібних приведеним вище, є багато, і всі вони вказують на досить ранній період виникнення елементів того, що зараз прийнято називати профдіагностикою і профвідбором. Якщо виходити з поширеної зараз точки зору про включеність профдіагностики і профвідбору в систему професійної орієнтації, то можна сказати, що профорієнтація виникла давно. Але, якщо подивитися на профорієнтацію як на невід’ємну частину навчального процесу процес, що включає не тільки відмічені вище профдіагностику і профвідбір (підбір), але також профосвіту, профконсультацию, соціально-професійну адаптацію і професійне виховання, то стане ясно, що профорієнтація як науково осмислена діяльність людини могла з’явитися лише пізніше, з тієї пори, коли почала набирати силу тенденція диференціації і інтеграції окремих наук і наукових напрямів.

Професійна орієнтація, як вид послуг регулюється Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Концепцією державної системи професійної орієнтації населення», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1994 р. № 48, Положенням про організацію професійної орієнтації населення, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства освіти України та Міністерства соціального захисту населення України від 31.05.1995 р. за № 27/169/79, із змінами до Положення, які затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства освіти і науки України «Про внесення змін до Положення про організацію професійної орієнтації населення» від 10.10.2006 року за №375/692, Листом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 18.08.1994 р. «Про тимчасовий перелік професій та спеціальностей, що вимагають професійного відбору».

Профорієнтаційні послуги надаються громадянам незалежно від їх належності до суб’єктів страхування на випадок безробіття чи перебування в статусі безробітної особи.

Раніше професійна орієнтація (в тому числі її психологічні аспекти) розглядалася з позицій тимчасової допомоги старшокласнику у його професійному самовизначенні, для вибору професії раз і на все життя.

Проте виявилось, що на практиці такий шлях часто не дає бажаних результатів. Адже коли поради і навіть вимоги профорієнтатора починав виконувати конкретний випускник з власними поглядами, певним досвідом, унікальним набором індивідуальних властивостей, прогнозованого позитивного результату досягти неможливо. Більше того, прагнення діяти відповідно до конкретних вимог може призвести до непередбаченої ситуації - професія ніби вибрана правильно, а в процесі навчанні з’являється незадоволення нею, що призводить до внутрішнього конфлікту особистості. Це тому, що людина постійно розвивається, і та професія, яка влаштовувала її три роки тому, може більше не задовольняти. Професійна орієнтація не закінчується вибором професії, вона актуальна протягом всього життя людини.

У процесі профорієнтації здійснюється робота профорієнтолога, до якої він залучає учнів на всіх етапах їхнього навчання. Робота з профорієнтації охоплює такі етапи: інформаційний (профосвіта); діагностичний; консультування; трудових спроб; співбесіди.

Перший етап - інформаційний. Перш ніж обрати професію, абітурієнти мають отримати максимум інформації про професії, їх зміст, статус на ринку праці, рівні освіти, перспективи працевлаштування, можливості продовження навчання.

Другий етап - діагностика. Для того, щоб обрати якусь конкретну професію, абітурієнт має визначити які у нього схильності, інтереси, чи усвідомлює він до кінця свій вибір.

Третій етап - консультування. Передбачається, що протягом консультацій кожен абітурієнт отримає індивідуальну консультативну допомогу у виборі професії з використанням професіограм і психограм. Також проводиться робота зі схемою аналізу професій. У процесі консультації може здійснюватися переорієнтація абітурієнтів на іншу професію, якщо обрана ним професіє є неактуальною або не відповідає здібностям абітурієнта, однак кінцевий вибір залишається за ним.

Четвертий етап - трудові спроби. На цьому етапі майстри виробничого навчання або педагоги проводять практику з абітурієнтами, які первинно визначилися з професією (спеціальністю), в лабораторіях і навчально-виробничих майстернях закладів професійного навчання. Під час трудових спроб абітурієнти знайомляться з робочими місцями, їх технічним оснащенням; порівнюють свої очікування з реальними умовами трудової діяльності; оцінюють свої можливості в обраній професії.

П’ятий етап - співбесіда. Адміністрація та роботодавці спілкуються індивідуально з кожним абітурієнтом. Мета співбесіди - визначити, чи готовий працювати абітурієнт, і в разі його готовності запропонувати йому певну вакансію [128].

Узагальнюючи накопичений досвід у сфері теорії й практики профорієнтації, виявлених суперечностей та шляхів їх розвитку й вирішення, можна сформулювати визначення профорієнтації таким чином: це багатовимірна цілісна система науково-практичної діяльності суспільних інституцій, які відповідають за підготовку молоді до обрання професії та вирішують комплекс соціально-економічних, психолого-педагогічних та медико-фізіологічних завдань щодо формування в молоді професійного самовизначення, адекватного індивідуальним особливостям кожної особистості та потребам суспільства у кадрах високої кваліфікації. Ця система є підсистемою у загальній системі безперервної освіти й виховання, метою яких є всебічний розвиток особистості, реалізація її творчих потенцій, формування духовної культури молоді [54].

Професійна орієнтація - це комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці.

Професійна орієнтація в рамках навчального процесу включає такі елементи: професійна інформованість, професійне консультування, професійний відбір та професійна адаптацію.

Професійне інформування - система заходів щодо накопичення і розповсюдження відомостей про зміст і перспективи сучасних професій та вимоги, що висуваються до особи, яка бажає набути, форми й умови оволодіння різними спеціальностями, можливості професійно-кваліфікаційного зростання, стан та потреби ринку праці, формування професійних інтересів, намірів та мотивацій особи.

Профінформація серед учнів, вікові особливості яких передбачають раптові переміни в інтересах, істотний підйом пізнавальної активності, ставить перед собою такі цілі: ознайомлення з банком даних про ринок найманої праці, тенденціями його розвитку, умовами та характером праці, оплатою праці. Використовуються також професіограми та професіографічні картки, буклети та методичні посібники, що сприяють професійному самовизначенню. Створюється комп’ютерний банк даних про масові професії. Проводяться дні профорієнтації, програма яких включає відеолекторій про світ професій, а також первинну психодіагностику з метою виявлення інтересів, здібностей і нахилів учнів, та визначення сфери діяльності для їх найкращої самореалізації.

Свідоме ставлення до вибору професії - це, насамперед, наявність необхідних знань. До таких, у першу чергу, слід віднести системні знання про різні сфери людської діяльності, види і типи професій, їх зміст [35, с. 72-75].

Професійна інформація охоплює систему засобів накопичення та збереження даних про зміст і перспективи сучасних професій, а також вимоги, що висуваються до особистості, яка бажає оволодіти цими професіями; форми та методи набуття різноманітних професій, можливість професійно-кваліфікаційного зростання, стан і потреби ринку робочої сили; формування професійних інтересів, намірів і мотивації особистості. Нині є понад 40 джерел інформації про професії (рідні, друзі, школа, телебачення, радіо, преса, навчальні посібники тощо). Професійна інформація передбачає постійне та планомірне інформування про професії.

Захаров Н.Н. виділяє професійне інформування як складову професійної просвіти, яка у свою чергу включає також професійну пропаганду та професійну агітацію. На думку дослідника їх мета - надання молоді даних про найбільш поширені професії, інформування про способи та умови оволодіння ними, пропаганда суспільної значимості тих професій, у яких в даний час відчуває гостру потребу суспільство. Однак знання про професії молоді люди отримують не лише в школі. Джерелом знань із цього питання виступають ЗМІ, знайомі, родичі та ін. При цьому відомості про зміст професій та їх значимість іноді можуть бути дані дуже спотворено, в результаті чого може формуватись невиправдане уявлення про престижність одних та непрестижність інших професій. Завдання професійної інформації, професійної пропаганди і професійної агітації полягає в тому, щоб запобігти цьому і забезпечити об’єктивний характер профорієнтаційної роботи [62; 63].

Професійна інформація - система заходів щодо накопичення і розповсюдження відомостей про зміст і перспективи сучасних професій і вимоги, що висуваються до особи, яка бажає їх набути; форми та умови оволодіння різними спеціальностями, можливості професійно-кваліфікаційного зростання; стан і потреби ринку праці; формування професійних інтересів, намірів і мотивації особи. Неправильне інформування призводить до моральних втрат. Якщо людина отримує хибну орієнтацію, яка не відповідає її можливостям, але вибере у відповідності з цим професію, вона ніколи не буде робити свою справу так, як належить.

Професійна пропаганда. У зв’язку з різноманітністю професій дуже важко рекомендувати які-небудь конкретні професії та й навряд чи це доцільно. Можна відмітити лише деякі напрямки професійної пропаганди - це формування любові до будь-якого виду діяльності, ознайомлення спочатку з простими професіями, а потім і з більш складними в залежності від віку та знань молодої людини, з урахуванням потреб суспільства та країни в цілому. Важливо також, щоб пропаганда була глибокою по змісту, володіла силою емоційного впливу, піднімала престиж непопулярних в очах молоді професій (сфери обслуговування, комунального господарства, легкої та харчової промисловості, деяких сільськогосподарських спеціальностей).

Професійна інформація полягає в ознайомленні людей з існуючими можливостями реалізації професійної діяльності. Для одних ця інформація є основою професійного самовизначення, вибору професії, усвідомлення необхідного обсягу знань та відповідної професійної підготовки; для інших - можливістю працевлаштування на вільні робочі місця або необхідності переміни професії [199]. Завдяки професійній інформації у людини формуються уявлення про існуючі в регіоні виробництва і наявні робочі місця, ринок професій, зміст праці по окремих професіях, вимоги до спеціальних знань, умінь, навичок, фізіологічних та психологічних характеристик працівника, можливості кваліфікаційного росту, умови і режими праці тощо.

К.М.Варнавських зазначає, що сучасний стан профорієнтації вирізняється слабкою інформованістю молоді зі світом професій. Привабливими для неї є професії переважно інтелектуальної праці, які вимагають вищої освіти: юрист, економіст, програміст, перекладач, лікар, інженер, вчитель. Певну популярність мають професії, за якими можна працювати в багатьох галузях господарства: бухгалтер, кухар, водій та інші. Така обмеженість професійного світогляду пояснюється тим, що різні ланки суспільного життя (радіо, телебачення, преса), заклади освіти, служби зайнятості не ведуть роботи з професійної інформації [34, с. 109-115].

У широкому змісті слова професійне консультування - це система надання діючої допомоги в трудовому самовизначенні учнів, заснована на вивченні особистості [207].

Шавир Г.О. виділяє три етапи в роботі з профконсультації:

1. Підготовча профконсультація повинна підвести учнів до усвідомленого вибору професії, ведеться вона протягом усього періоду шкільного навчання.

2. Ціль завершальної профконсультації - надання допомоги у виборі професії у відповідності з інтересами, схильностями і психофізіологічними здібностями учня.

3. Уточнююча профконсультація нерідко виходить за рамки школи і здійснюється в середніх професійно-технічних училищах, вузах, на підприємствах і тощо.

На кожному з цих етапів профконсультація носить різний характер. На першому етапі підготовка учнів до вибору професії розвиває самооцінку і позитивні якості особистості. При цьому профконсультація насамперед носить розвиваючий характер. Якщо в учня вже склалися інтереси, що відповідають його здібностям, то її завдання полягає в тому, щоб направляти його діяльність.

На другому етапі профорієнтація носить рекомендаційний характер і вирішує такі основні завдання: відповідність стану здоров’я вимогам обраної професії, психологічна готовність особистості до оволодіння обраною професією, довідкова інформація учнів про зміст і характер праці, можливостях одержання фахової освіти, професійної підготовки і працевлаштування.

Вся багатостороння діяльність у галузі професійної орієнтації підсумково по суті присвячена забезпеченню науковими даними трьох видів професійної консультації: організаційної, психологічної та медичної [42, с. 11]. Підліток, який скористався цими консультаціями, має можливість науково обґрунтовано обрати професію, що має задовольняти вимоги і його самого, і суспільства в цілому.

Для проведення психолого-педагогічної консультації використовують дані попередньої профдіагностики особистості школярів. Медичну профконсультацію проводять завчасно, щоб дати можливість підлітку самостійно підійти до правильного вибору професії, виходячи зі стану свого здоров’я і вимог, пропонованих людині професією. Це робота здійснюється за участю шкільного лікаря й інших медичних працівників.

Окремі професії висувають підвищені вимоги до психологічних особливостей особистості. Невідповідність особистісних якостей працівника вимогам професії може привести до перевантаження нервової системи, а часом і до захворювання.

У тому випадку, якщо після зіставлення медичного і психолого-педагогічного обстеження учня з його професійною спрямованістю виявляться протипоказання, профконсультант повинен тактовно і доказово пояснити йому неможливість зробленого їм вибору професії і рекомендувати йому іншу професію. При цьому бажано робити так, щоб професія, що рекомендується, не йшла в розріз зі схильностями і здібностями учня, а певним чином відповідала їм.

Третій етап профконсультації пов’язаний з надходженням учня в професійний навчальний заклад чи безпосередньо на роботу. Його можна назвати ще формуючим, тому що основне завдання на цьому етапі - допомогти молодій людині затвердитися в професійному виборі. За допомогою школи учні знайомляться з майбутніми умовами своєї діяльності, готуючись до навчання в навчальному закладі чи безпосередньо надходженню на роботу.

Професійна консультація для учнів за формою проведення може бути колективною, груповою і індивідуальною.

Отже, професійне консультування - науково організована система взаємодії психолога-профконсультанта та особи, що потребує допомоги у виборі або зміні професії чи виду діяльності, на основі вивчення індивідуально-психологічних характеристик, особливостей життєвої ситуації, професійних інтересів, нахилів, стану здоров’я особи та з урахуванням потреб ринку праці.

У центрі професійної консультації, перебуває особистість у всій складності її психологічної структури, з індивідуальними особливостями прояву її психічних функцій, з її потребами, домаганнями, інтересами, зі сформованою (за допомогою профінформаційної роботи) профорієнтаційною позицією. В основі такої позиції - спрямованість особистості на самостійне вирішення проблеми власного професійного самовизначення [111].

Однією з складових частин профорієнтації є професійний добір, тобто вибір осіб, що з найбільшою імовірністю зможуть успішно освоїти дану професію і виконувати пов’язані з нею трудові обов’язки [62].

Окремі дослідники під професійним відбором розуміють спеціально організований дослідницький процес, мета якого - виявити і визначити за допомогою науково обґрунтованих методів ступінь і можливість психофізіологічної і соціально-психологічної придатності претендентів на навчання і роботу на складних відповідальних професіях [105,с. 34].

Профвідбір (підбір) поділяють на два види - що констатує й організує.

Профвідбір (підбір) що констатує припускає вирішення питань про придатність до професії тієї чи іншої особи у формі придатний і непридатний. Організуючий профвідбір (підбір) має на меті виявити й оцінити індивідуальні особливості людини, що є показниками не до однієї, а до декількох професій, що в більшій мірі відповідає завданням закладів, підприємств по своєчасному заповненню вакантних місць [210].

Основою для професійного відбору є конкретні нормативні характеристики професії: соціальні, операціональні, організаційні. Професійний відбір включає такі види: медичний, соціально-психологічний, освітній і психофізіологічний.

Медичний відбір полягає у виявленні тих осіб, стан здоров’я і рівень фізичного розвитку яких дозволяє успішно і в установлені терміни оволодіти професією (спеціальністю) та ефективно працювати тривалий час без шкоди для здоров’я. Виявлення медичних протипоказань особливо важливе для тих професій, які у звичних умовах, не кажучи про екстремальні, ставлять перед організмом людини високі вимоги.

Соціально-психологічний відбір проводиться з метою виявлення тих соціально зумовлених психологічних властивостей особистості, які необхідні для успішної роботи в колективі, відображають готовність і намагання виконувати свої професійні обов’язки в будь-яких умовах, а також сприяють формуванню почуття задоволення працею. Соціально-психологічний відбір ґрунтується на особистісному підході і враховує ціннісні орієнтації та мотиваційні аспекти діяльності людини, спрямовані на її самоутвердження в професійній діяльності та задоволення різноманітних потреб.

Освітній відбір має на меті виявлення у людини знань і навичок, необхідних для подальшого навчання або виконання професійної діяльності.

Психофізіологічний відбір посідає особливе місце, оскільки має на меті виявлення тих професійно важливих психофізіологічних властивостей, які необхідні для успішного оволодіння професійними знаннями, навичками, вміннями та ефективного виконання роботи. Психофізіологічні властивості людини можуть кількісно характеризувати професійно важливі якості і тому для багатьох професій мають прогностичне значення.

Дослідники виділяють наступні етапи профвідбору [87, с. 62-70].

  • попередній етап, на якому проводиться відбір за медичними показниками, станом здоров’я;

  • етап психодіагностичного обстеження з використанням різних комплексів тестів, моделюванням трудових процесів і ситуацій, реєстрацією показників функціонального стану і ефективності роботи;

  • етап прогнозування успішності оволодіння професією та ефективної діяльності на основі оцінки психофізіологічних характеристик відповідно до вимог професії і врахування можливості компенсації деяких недостатньо розвинутих якостей за рахунок високого розвитку інших.

Професійна придатність є результатом професійного самовизначення в процесі навчання і освоєння професії, а також професійної спрямованості особистості. Професійна спрямованість характеризується установкою особистості на розвиток якостей, необхідних для успішної праці з обраної професії. Ставлення людини до професії виявляється в її професійних інтересах, під якими розуміють активну пізнавальну діяльність людини в зв’язку у професією. Формування професійних інтересів базується на глибоких всебічних знаннях щодо характеру, змісту і організації діяльності та позитивному ставленні до праці.

Професійний інтерес може супроводжуватись професійним покликанням, тобто специфічним відношенням до певного виду діяльності. Професійне покликання - це соціально зумовлений стійкий потяг людини до певного виду трудової діяльності, за якого робота найбільш продуктивна і відповідає реальним і потенційним можливостям особистості. Виражається професійне покликання сукупністю розвинутих здібностей і стійкою схильністю.

Професійна адаптація - найважливіший етап процесу професійного самовизначення людини. На цьому етапі виявляються недоліки попередніх етапів професійної орієнтації і професійної підготовки, здійснюється процес формування нових установок, потреб, інтересів у сфері діяльності і, нарешті, виявляється, наскільки життєві плани виявилися реальними. Тому адаптація є своєрідним критерієм ефективності профорієнтаційної роботи з молоддю.

Професійна адаптація - це процес пристосування учнів до майбутньої професії в загальноосвітніх школах, профтехучилищах, технікумах, вузах і т.д. до умов їхньої професійної діяльності в результаті чого відбувається закріплення кадрів у народному господарстві [49].

Одна група дослідників вважають, що процес професійної адаптації починається безпосередньо на виробництві, інші стверджують, що початки цього процесу закладаються ще в школі, і підрозділяють його на чотири періоди: підготовка до праці в школі, вибір професії, професійна підготовка, початок трудової діяльності.

Під професійною адаптацією В.А. Полякова, С.Н. Чистякова, Г.Г. Аганова розуміють також соціально-економічний процес пристосування людини до освоюваної професії.

У процесі адаптації відбувається активне включення особистості в ту чи іншу соціальну, професійну групу, засвоєння соціально-психологічних відносин у цій групі.

Отже, у професійній адаптації можна виділити дві взаємозалежні сторони: професійну і соціально - психологічну.

Професійна адаптація містить у собі оволодіння необхідними знаннями, уміннями, навичками, умінням швидко орієнтуватися в різних виробничих ситуаціях, контролювати і програмувати свої дії [134].

Соціально-психологічна адаптація полягає в пристосуванні молодого працівника до правил поведінки, що діє в конкретній соціально-професійній групі. Сюди входить ознайомлення з цілями і завданнями колективу, його традиціями, відносинами між керівниками і підлеглими тощо [134].

Адаптація особистості до об’єктивних умов і вимог діяльності забезпечується такими методами:

  • вдосконалення або зміна в певних межах окремих властивостей;

  • формування стереотипів дій при незмінних особистісних якостях;

  • позитивна мотивація до праці;

  • вироблення індивідуального стилю діяльності.

Усі ці методи, як правило, стосуються тих професій, які ставлять до людини відносні вимоги професійної придатності.

Оптимальне поєднання людини і професії забезпечується в процесі професійної і соціально-психологічної адаптації.

Завершальним компонентом профорієнтації є професійна адаптація, яка являє собою активний процес пристосування людини до виробництва, нової соціальної ситуації, умов праці особливостей конкретної спеціальності. Успіх професійної адаптації є одним із основних критеріїв правильного вибору професії, оцінкою ефективності усієї профорієнтаційної роботи. Успішна професійна адаптація характеризується збереженням і дальшим розвитком здібностей до конкретної професійної діяльності, збігом громадської і особистої мотивації праці. Професійна адаптація здійснюється в єдності із соціальною.

Професійна адаптація характеризується досконалим оволодінням вибраною професією або спеціальністю, закріпленням трудових навичок і умінь, що виявляється в стабільному виконанні норм виробітку, високій якості продукції, точності і надійності, творчій активності.

Таким чином, взаємозв’язок між профінформацією, профконсультацією і профдобором та профдаптацію у системі профорієнтаційної роботи має певні особливості, що випливають із завдань і логіки побудови навчально-виховного процесу. Тільки за цих умов стає можливим підібрати для людини такий вид професійної діяльності де особистість максимально реалізує свої здібності. У такому разі людина має великі шанси на отримання задоволення від самого процесу й результату праці яку виконуватиме як фахівець.

Одним з найважливіших напрямків модернізації освіти в Україні є перехід до профільного, професійного навчання. Профільне навчання є видом диференційованого навчання, що передбачає врахування освітніх потреб, нахилів і здібностей учнів, створення умов для навчання старшокласників відповідно до їх професійного самовизначення - одного з найголовніших факторів розвитку особистості. Незначний життєвий досвід учня, що отримав базову середню освіту, недостатнє знання своїх психофізіологічних та особистісних якостей породжують певні труднощі при професійному самовизначенні. Тому важливо створити всі умови для того, щоб молодь мала можливість обрати те, що їй підходить, що допоможе їй реалізувати свій творчий потенціал, знайти свою професію та зайняти відповідну нішу в суспільстві, сприятиме її конкурентноздатності на сучасному ринку праці. У зв’язку з цим все більше переваг надається системі спеціалізованої підготовки, адже професійне навчання - не лише поглиблення наукових знань, але й набуття молоддю трудових умінь й навичок і навіть отримання професії, що дає змогу включатися у повноцінне життя суспільства.

Таким чином, головний стратегічний напрям розвитку системи професійної освіти в різних країнах світу сьогодні полягає у вирішенні проблеми професійної орієнтації і, як наслідок профільного навчання старшокласників, в загальноосвітніх школах. І разом з цим професійну орієнтацію можна розглядати як необхідну умову інтелектуального, творчого й морального розвитку учнів. Здатність освітнього закладу достатньо гнучко реагувати на потреби суспільства, зберігаючи при цьому накопичений позитивний досвід, має велике значення. Це стосується і школи, і професійного училища, і ВНЗ [107, с. 6].

У Державній національній програмі «Освіта» («Україна в ХХІ столітті») визначені кроки щодо забезпечення нової якості підготовки дипломованих фахівців: перехід від масового навчання до індивідуального на основі самостійної роботи студентів, форм та методів активізації навчання; посилення диференціації підготовки фахівців відповідно основних видів їх майбутньої діяльності. Процес підготовки повинен бути більш професійно спрямованим для формування необхідних професійних властивостей особистості [160].

Особливо актуальною ця проблема стає у зв’язку зі змінами в організації процесу шкільної профільної освіти, з переходом на 12-річне навчання в середній школі. Також у середній фаховій освіті, що забезпечує функціонування освітніх установ нового типу, зокрема ліцеїв, гімназій, коледжів як багаторівневих професійно-освітніх установ. У такій освітній установі підсилюється орієнтація на кінцевий результат: формування творчої особистості майбутнього випускника, його морального й творчого потенціалу, досягнення нового стану того, хто навчається, - потреби в постійному самовдосконаленні й набутті знань, умінь і навичок, освоєнні загальної і професійної культури.

Відомий американський педагог М.Гудлед, говорячи про роль школи в сучасному постіндустріальному суспільстві, підкреслює, головну роль: школи у забезпеченні систематичного, постійно підтримуваного процесу освіти, суть якого полягає у передачі знань, умінь, відношень, цінностей, почувань. Гудлед відзначає, що однією з головних вимог, які висуває суспільство до сучасної школи, є «оволодіння учнями базовими навиками та фундаментальними процесами (читання, письмо, мова, математичні поняття й дії); інтелектуальний розвиток (розвиток мислення, вміння вирішувати проблеми, здатність до самостійного судження й прийняття рішень); підготовка до вибору професії й подальшої освіти [219, с. 33]».

Важливою умовою ефективності системи професійного навчання є наступність окремих її етапів, на кожному з яких профорієнтація має свої завдання, свої методи [17].

1) профорієнтаційна робота у школі. Основне завдання профорієнтації на цьому етапі - професійна освіта та визначення здібностей і професійних намірів учнів;

2) профорієнтаційна робота у позашкільних навчальних закладах. Для цього етапу характерна систематизація досвіду, знань, умінь, навичок, набутих на першому етапі;

3) профорієнтаційна робота у професійному середовищі. Її особливістю є, насамперед, професійна адаптація.

Професійне самовизначення особистості доцільно здійснювати в ході спеціально організованої науково-практичної діяльності - системі професійної освіти, котра розглядається в дисертації як система рівноправної взаємодії особистості та суспільства на певних етапах розвитку людини, що оптимально відповідає особистісним особливостям та запитам ринку праці в конкурентоспроможних кадрах [54].

На думку Є.Ільїна, в умовах сучасної школи робота зі старшокласниками, формування їх контингенту та відбір набуває особливе значення, як в рамках системи освіти, так і в загальносоціальному аспекті. У зв’язку з цим необхідно більше уваги приділяти особистості старшокласника; важливості значення соціально-психологічного портрета майбутніх фахівців, їх мотивації, ціннісних орієнтацій, особистих амбіцій, бажань [68].

У ситуації, що складається, професійна самореалізація особистості залежить від її професійної компетентності, рівня професійної спрямованості, уміння адаптуватися, реалізувати свої здібності, нахили, інтереси, бути мобільною в професійному самовизначенні та кар’єрі. Сьогодні навчальний процес професійної підготовки недостатньо формує особистісні якості майбутнього фахівця. З метою пробудження потреби в професійній самоактуалізації існує необхідність у інтегральному факторі, що забезпечував би ефективне формування якостей професіонала. На нашу думку, таким фактором може бути професійна спрямованість особистості.

Професійна спрямованість навчання обумовлює правильний вибір професії, ставлення до різних видів навчальної діяльності, самонавчання і самовиховання, впливає на профадаптацію, професіоналізм фахівця, тому, на наш погляд, є актуальним розроблення цієї проблеми [160].

Професійна навчання, передбачає надання повних знань про особливості і професій, умови правильного вибору однієї з них, виховання позитивного ставлення до різних видів професійної і громадської діяльності, формування мотивованих професійних намірів, в основі яки; лежить усвідомлення соціально-економічних потреб суспільства і психофізіологічних особливостей особи.

Професійна освіта об’єднує професійну інформацію, професійну пропаганду і професійну агітацію, які покликані надавати людині певні відомості про найбільш масові професії народного господарства, інформувати про способи умови оволодівання ними, пропагувати громадську цінність найбільш необхідних наданий час професій.

Не менш значним компонентом профорієнтації є розвиток інтересів і нахилів людей в різних видах професійної діяльності (професійна активізація). Вона складається з таких важливих елементів, як формування і виховання професійних інтересів, виховання поваги до певної професії, любові до праці

Професійна освітня система має вдосконалюватися в руслі соціально-економічного розвитку України на основі історичного та емпіричного досвіду теорії природовідповідності, спрямованої на свідомий і самостійний вибір школярем майбутньої професійної діяльності. Орієнтовні перспективні напрями розв’язання комплексної профорієнтаційної проблеми, на наш погляд, такі: загальнотеоретичні питання й наукова розвідка; система санкціонованої й керованої інформації; організаційно-практичні питання тощо [124].

Ряд вчених (Л.О.Каніщенко, В.М.Литвин, О.Т.Лебедєв, Г.І.Деркевич, А.А.Вербицький, В.Д.Шадріков) вказують на наявне протиріччя між зростаючими вимогами суспільства до рівня професіоналізму особистості та існуючою практикою професійної підготовки учнів та студентів, між якісною нетотожністю навчальної діяльності та діяльності професійної. Певною мірою подолання цієї проблеми можливе через застосування таких форм та методів навчання і виховання, які б не тільки передавали сукупність знань, умінь та навичок, а забезпечували б оптимальний особистісний розвиток майбутнього фахівця в цілому, трансформацію пізнавальної діяльності в професійну з відповідною зміною потреб, мотивів, цілей [160].

Автором проаналізовані напрями професійного самовизначення підростаючого покоління: систему профорієнтації, яка надає школярам необхідні знання для орієнтації у світі професій, вмінням об’єктивно оцінювати свої індивідуальні особливості; діагностичні методики дослідження особистості школяра з метою надання індивідуальної допомоги у виборі професії; теоретичні та методичні засади професійного консультування молоді; системний підхід до профорієнтації школярів; суспільно-значущі чинники вибору професії; а також - особливості профорієнтації студентів в умовах вищої школи та формування елементів духовної культури в процесі підготовки молоді до свідомого вибору професії. Проведений аналіз показує, що професійне самовизначення не зводиться лише до одномоментного вибору, а є динамічним процесом, характерним для усіх етапів життя людини, процесом, що здійснюється в системі навчально-виховної роботи [54].

Система професійної орієнтації повинна стати невід’ємним елементом всієї кадрової політики і частиною двох взаємопов’язаних систем: безперервної освіти і ефективної зайнятості.

Проте на сьогодні у школі не вироблена система профорієнтаційного навчання. Можна сказати, що ця робота зі школярами здійснюється лише побічно, за допомогою вивчення навчальних предметів, що можна розглядати згідно концепції професійної освіти як «різноманітні проби із виявлення в учнів ставлення, інтересів та здібностей до тих або інших видів діяльності, навчальних предметів, освітніх галузей». Проте не секрет, що часто інтереси учня різнопланові: він любить і математику, й історію, охоче займається іноземною мовою, до того ж відвідує який-небудь гурток технічної творчості або спортивну секцію, і успішно зі всім цим справляється. Чимало і таких ситуацій, коли інтереси і схильності взагалі не виявляються. Для вирішення цього завдання потрібна цілеспрямована системна робота ще на етапі допрофільної підготовки, тобто у базовій школі, яка і повинна допомогти учневі розібратися в собі, виявити свої професійні вподобання, сформувати інтерес до потрібної суспільству професії, допомогти визначитися зі шляхами отримання професійної освіти. Такою системою є професійне навчання як науково обґрунтована система формування відповідних вмінь та державних заходів, спрямованих на надання допомоги молоді у професійному самовизначенні.

Якщо почати проводити системну профорієнтаційну роботу в базовій школі, то до моменту переходу в старшу школу і вибору профілю для продовження освіти в учня вже будуть сформовані стійкі професійні вподобання. Вибір профілю проходитиме усвідомлено: не тільки відповідно до інтересів школяра, але і з врахуванням і його психофізичних можливостей, і потреб ринку праці.

Широка диференціація навчання старшокласників вимагає, крім загальноосвітньої підготовки учнів, створення в загальноосвітніх навчальних закладах відповідних умов для профільного і професійного навчання та всебічного вдосконалення профорієнтаційної роботи, яка в умовах сьогодення має враховувати освітні запити молоді та потреби регіонального ринку праці.

Таким чином, професійне навчання виконає завдання, що цілком збігаються із закладеними функціями загальноосвітньої школи, визначеними Законом про освіту. Це підготовка учня до обґрунтованого вибору професії, що задовольняє як особисті інтереси, так і суспільні потреби.

Професійне навчання передбачає повне і всебічне знайомство учнів зі світом професій, з правилами вибору професії, з соціально-економічними, психологічними і медико-фізіологічними аспектами вибору професії, що є найважливішою передумовою для вироблення готовності до професійного вибору. Головним завданням профінформації є виховання любові до будь-якого виду трудової діяльності, знайомство з потребами народного господарства країни в цілому і конкретного регіону зокрема у фахівцях на сучасному етапі і на найближчу перспективу. Вона також у першу чергу повинна піднімати престиж затребуваних на ринку праці професій.

Суть змін освітньої політики бачимо у створенні динамічної моделі, де школа, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади і взагалі освіта стають здатними до розвитку і оновлення, такими, що стимулюють випускника у свідомому виборі професії.

Орієнтація старшокласників на професійну діяльність у системі загальної середньої освіти потребує наукового переосмислення, результатом якого має бути впровадження в освітню практику нового змісту навчально-виховної роботи, оскільки разом з отриманням загальноосвітніх знань є нагальна необхідність послідовно готувати молоде покоління до професійної діяльності, яка відповідатиме їх особистісним якостям і одночасно підкріплюватиметься державними соціально-економічними програмами, що дасть можливість молоді через кваліфіковану працю одержувати винагороду. Але сьогодні спостерігається відсутність збалансованості в процесі планового відтворення людських ресурсів України з пріоритетною політикою на регіональному рівні. Приклад такої незбалансованості є наявність у державі великої кількості фахівців з економічною та юридичною освітою, для яких сьогодні не може бути надано достатньо робочих місць, підкріплених матеріальними ресурсами. Водночас, дослідниками зафіксований дефіцит кваліфікованих фахівців у галузях харчової та легкої промисловості, будівництва й архітектури, агропромислового комплексу, педагогіки тощо [126, с. 37-40].

Для вирішення багатоаспектної проблеми орієнтації старшокласників до професійної діяльності, відповідно до їх інтересів та суспільної необхідності, потрібна участь представників різних сфер знань (філософія, психологія, педагогіка, економіка, медицина тощо). Проблема визначення системи підготовки старшокласників до професійної діяльності є важливою складовою системи наукового управління соціальними процесами, і разом з тим, частиною проблеми трудового виховання підростаючого покоління. Вона може зводитися до завдань наукового управління процесом входження особистості в суспільний процес професіоналізації, який охоплює питання всебічної підготовки старшокласників до самостійного вибору професії та активного входження в процес свідомої трудової діяльності, питання закономірної зміни видів діяльності, професій, спеціальностей відповідно до закону зміни праці. Оскільки ключовою частиною процесу професіоналізації має стати свідомий, самостійний, добровільний вибір професії, то ця проблема розглядається на рівні наукового управління мотивами вибору професії, керування, здійснюваного на відповідному рівні соціально-педагогічного такту.

Для вирішення проблеми орієнтації старшокласників на свідомий вибір професії вибудовується система, яка передбачає вивчення загальнотеоретичних питань та наукову розвідку; питання системи управління інформацією; організаційні та практичні питання тощо. Завданням системи є структурування та реалізація якісного змісту орієнтації старшокласників на професійну діяльність [126, с. 37-40].

Для забезпечення стабільного соціально-економічного поступу України та зниження рівня соціальної напруги загальноосвітня ланка має допомогти старшокласникам зорієнтуватися на майбутню професійну діяльність. Позитивних результатів у цьому напрямі можна досягти при тісній взаємодії суспільних інституцій та навчальних закладів системи загальної середньої освіти при наявності науково-методичних розробок, у яких враховуватимуться певні особливості, які зумовлені різним рівнем теоретичної і практичної підготовки; особливостями індивідуального розвитку, що відображатиметься на формуванні учнівських груп; відмінностями в організації навчально-виховного процесу; стані матеріально-технічної бази; залученням у сферу матеріального виробництва тощо. Кожному старшокласникові потрібна кваліфікована допомога у побудові індивідуальної стратегії діяльності у вигляді мотивованих і здійснюваних проектів професійних перспектив. Освіта і самоосвіта, самопізнання, самореалізація повинні скласти змістові лінії стратегії послідовних дій старшокласника. Це дозволить накопичувати загальноосвітні знання, включаючи знання про конкретні професії, їх особливості, що звузить межі пошуку «своєї професії» і вибудує орієнтовні перспективи професійної кар’єри; пізнавати себе як у плані індивіда, людини взагалі, свого образу «Я», реального і бажаного, позитивних і негативних особистісних якостей, так і цілеспрямовано - як суб’єкта професійного самовизначення з набутими професійно важливими якостями, пробуджуючи і закріплюючи при цьому соціальну сміливість, демонструючи широкий спектр інтересів тощо [126, С. 37-40].

Проте у школі не вироблена система професійного навчання. Можна сказати, що ця робота зі школярами здійснюється лише побічно, за допомогою вивчення навчальних предметів, що можна розглядати згідно концепції профільної освіти як різноманітні проби із виявлення в учнів ставлення, інтересів та здібностей до тих або інших видів діяльності, навчальних предметів, освітніх галузей. Проте не секрет, що часто інтереси учня різнопланові: він любить і математику, й історію, охоче займається іноземною мовою, до того ж відвідує який-небудь гурток технічної творчості або спортивну секцію, і успішно зі всім цим справляється. Чимало і таких ситуацій, коли інтереси і схильності взагалі не виявляються. Як бути у такій ситуації? Тут потрібна цілеспрямована системна робота ще на етапі допрофільної підготовки, тобто у базовій школі, яка і повинна допомогти учневі розібратися в собі, виявити свої професійні вподобання, сформувати інтерес до потрібної суспільству професії, допомогти визначитися зі шляхами отримання професійної освіти. Такою системою є професійна орієнтація як науково обґрунтована система державних заходів, спрямована на надання допомоги молоді у професійному самовизначенні.

Якщо почати проводити системну профорієнтаційну роботу в базовій школі, то до моменту переходу в старшу школу і вибору профілю для продовження освіти в учня вже будуть сформовані стійкі професійні вподобання. Вибір профілю проходитиме усвідомлено: не тільки відповідно до інтересів школяра, але і з врахуванням і його психофізичних можливостей, і потреб ринку праці.

Проте, важливість підняття проблеми професійного навчання обумовлена в першу чергу існуванням суперечностей між низьким рівнем сформованості у студентів та учнів ціннісних орієнтацій та потребою суспільства у духовно розвиненій особистості вихователя дитячого закладу, між виховними можливостями навчальних предметів вищого навчального закладу та недостатністю їх реалізації у практиці навчання [41].

Наприкінці XX - початку XXI століття в українській освіті, що традиційно була одним з найбільш ефективних факторів культурного відтворення, склалася непроста соціокультурна ситуація. Вища освіта сьогодні стала доступною значно більшій кількості молодих українців: число студентів вищих навчальних закладів в останні роки стрімко збільшується, сьогодні їх удвічі більше, ніж наприкінці 80-х років XX століття в СРСР. З одного боку, на початку третього тисячоріччя вища освіта як фактор культурного відтворення значно розширює свої позиції. З іншого боку, даний показник не може оцінюватися так однозначно, тому що очевидним фактом є зниження рівня освіченості сучасних студентів, глибока диспропорція між потенціалом загальнолюдської культури й реальною культурою випускників вищих навчальних закладів. Це свідчення процесу, що набирає в Україні силу, «окультурення» фахівців вищої кваліфікації, втрати ними основ культурної компетентності. Екстенсифікація вищої освіти сьогодні в Україні нерідко досягається за рахунок зниження її якості. Виникає реальна загроза втрати вищою освітою статусу одного з найбільш стабільних, надійних і активних факторів відтворення культури.

Ситуація загострюється тим, що на початку XXI століття в Україні усе більше розповсюдженим стає прагматичне відношення до вищої освіти: диплом про закінчення ВНЗ для багатьох набагато значиміше змісту вищої освіти, тому що висока загальна культура фахівця з вищою освітою виявляється далеко не завжди необхідної й затребуваної в умовах тільки українського ринку, що формується. Із цієї причини вища професійна освіта як форма трансляції культури й фактор відтворення соціального суб’єкта для багатьох українців перестає бути цінністю й потребою, перестає бути цілеспрямованим і контрольованим суспільством і державою фактором відтворення культури в кожному новому поколінні.

Українська влада, українська наука, українське суспільство шукають шляхи подолання зазначених протиріч. Із цією метою в цей час розробляється чергова реформа освіти, що торкнеться й вищої освіти. У широко обговорюваному сьогодні проекті реформи багато чого викликає серйозні сумніви вчених і працівників вищої школи, тому в умовах її підготовки загострюється об’єктивна необхідність звернення дослідників до проблеми взаємозв’язку вищої освіти з культурним відтворенням, нагромадження необхідного емпіричного матеріалу для її соціологічного аналізу [43].

Ще однією суттєвою суперечністю є те, що професійна орієнтація в наших школах розглядалася дослідниками лише як додаток до навчального процесу, а не як його складова. Вчителів, як правило, не готували й не готують до групової роботи в межах міждисциплінарного підходу, а фахівці з профорієнтації, як правило, не мають уявлення про принципи та характер навчання. Тому сьогодні важко говорити про здоровий симбіоз вчителів та консультантів [54].

Аналізуючи комплексні дослідження сучасного стану профорієнтаційної роботи у школі, також можна сказати, що він є незадовільним. Це проявляється в низькому рівні теоретичних знань вчителів з основ профорієнтаційної роботи в школі; стихійності, неконтрольованості та формалізмі у здійсненні профорієнтаційної роботи, скептичному ставленні до її ефективності; суттєвих розбіжностях у підходах щодо принципу поетапності в здійсненні профорієнтаційної роботи в школі; невідповідності між вербальними твердженнями і практикою роботи; незадовільному стані профорієнтаційної роботи шкільних психологів, лікарів, бібліотекарів; відсутності кабінетів, кутків профінформації; ненаданні професійних консультацій школярам; стихійності та поодинокості профорієнтаційних заходів у школі; невиконанні вимог «Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається».

Результатом низького рівня інформованості молодих людей про світ професій є непідготовленість до самостійного отримання необхідної профінформації. Школярі незнайомі з професіограмами, системою класифікації типів професій, із умовами правильного вибору майбутньої професії, не усвідомлюють його важливості, що виявляється в другорядності факторів, що впливають на вибір, легковажному ставленні та поверховості мотивів вибору. Випускники затрудняються визначити власні домінуючі здібності, інтереси, вони не готові до здійснення науково-обґрунтованого професійного вибору.

Можна виділити наступні основні недоліки організації профорієнтаційної роботи в рамках навчального процесу:

1) відсутність спеціалістів-профорієнтологів у штатах загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів;

2) недостатня профорієнтаційна підготовка педагогічних працівників;

3) низький рівень відповідного матеріально-технічного та інформаційно-методичного забезпечення;

4) відсутність чіткої взаємодії різних учасників профорієнтаційного процесу (органів працевлаштування, народної освіти, охорони здоров’я та ін.);

5) профорієнтація, по суті, так і не стала складовою частиною навчально-виховного процесу в школі;

6) профорієнтаційні заходи, як правило, розраховані на середнього учня, відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особистості;

7) використовуються, головним чином, словесні, декларативні методи, без надання можливості кожному спробувати себе в різних видах діяльності;

8) низький рівень інформації про потреби суспільства в кадрах.

Аналіз досвіду роботи навчальних закладів дозволяє зробити висновок, що в процесі переходу від навчальної до трудової діяльності молоді не вистачає інформації про:

• сучасний характер взаємовідносин між працівниками та підприємцями різних форм власності;

• нормативно-правові основи трудової діяльності в умовах перехідного періоду та становлення ринкової економіки;

• зміст і характер трудового середовища в різних-професійно-кваліфікаційних групах;

• відносини, цінності та загальні соціологічні фактори, що визначають характер трудових відносин в умовах конкретного регіону;

• порівняльні дані про доходи та рівень вартості життя представників різних професійно-кваліфікаційних груп у різних економіко-географічних регіонах;

• рівень необхідної професійної підготовки для працевлаштування та наступної трудової кар’єри по окремих професіях;

• особистісні якості, рівень їх розвитку, необхідний для оволодіння конкретною професією;

• особливості організації навчально-виховного процесу в професійних навчальних закладах різних типів;

• можливості одержання фінансової підтримки для здобуття професійної підготовки.

Таким чином, основними характерними труднощами професійної освіти є відсутність єдиної наукової системи профорієнтаційної роботи у школі, сучасної науково-методичної літератури із даної проблеми; застарілі підходи в організації роботи; слабка матеріально-технічна база шкіл; втрата інтересу та довіри до профорієнтаційних заходів з боку батьків та учнів; низький рівень знань з основ профорієнтаційної роботи у школі психологів і педагогів, відсутність педвузів, які б готували спеціалістів-профорієнтологів для школи.

Розділ іv

ПОЗАУРОЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОФІЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ РИНКОВИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Початок третього тисячоліття характеризується якісним перетворенням змісту праці, підвищенням рівня мобільності і конкурентоспроможності фахівців в різних сферах професійної діяльності, розширенням поля цієї діяльності, потребою в оволодінні новими професіями, що з’явилися на ринку праці. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку суспільства пред’являються підвищені вимоги до рівня професійної підготовки, кваліфікації і компетентності працівника.

Потрібно перш за все орієнтуватися на професії, які потрібні на ринку праці, конкретним роботодавцям, а не абстрактному споживачу. Тому в організації й проведенні профорієнтаційної роботи з підготовки молоді до професійного самовизначення велику роль потрібно відводити врахуванню професійної та соціальної мобільності, індивідуально-психологічним особливостям та конкурентоспроможності тих чи інших спеціальностей на ринку праці.

Якщо вибір професії зроблено необґрунтовано, неправильно це приносить молодій людині гіркі розчарування, психологічні, а іноді й соціальні втрати (ускладнення в навчанні, труднощі в працевлаштуванні і в процесі професійної діяльності), що не дає їй можливості у повній мірі розкрити свої здібності та використати свої можливості.

Для того, щоб цього не сталося реформування загальноосвітньої та професійної школи вимагає переосмислення всієї системи професійної орієнтації [138, с. 3].

Вцілому ж, виходячи з соціально-економічних змін в країні та в умовах ринкових трансформацій основні завдання з професійної орієнтації молоді включають:

  • розширення кругозору і збільшення інформації про професії, їх зміст і вимоги до особистості, про потреби ринку праці в спеціалістах тих чи інших професій;

  • подолання протиріччя між професійними намірами і потребами ринку праці в кадрах (особливо матеріального виробництва);

  • подолання неузгодженості між розвитком індивідуально-психологічних особливостей молоді, їх можливостей і професією, що обирається;

  • допомога у розвитку якостей особистості, необхідних для оволодіння професією, переконання їх в необхідності поєднання особистих інтересів і потреб ринку в кваліфікованих кадрах.

  • практична підготовка молоді до вибору професії на основі загальної освіти і трудового навчання, розвитку творчих якостей особистості;

  • диференційована допомога в професійному самовизначенні в залежності від інтересів, нахилів, здібностей, стану здоров’я й індивідуальних особливостей кожного [194].

Все це в свою чергу визначає єдність стійких зв’язків наочного, психологічного і фізіологічного компонентів, що формує інноваційний компонент професійної діяльності фахівця [53, с. 28], який складається з:

- посилення інтеграції освітніх і наочних областей з позанавчальною практикою соціально-професійного самовизначення особистості;

- орієнтація на консолідацію зусиль з іншими навчальними закладами (міжшкільними навчальними комбінатами, училищами, коледжами, ліцеями, ВНЗ);

- забезпечення профільної підготовки молоді на основі варіативності з урахуванням вибраних індивідуальних маршрутів, отримання освіти відповідно до інтересів, схильностей, здібностей, запитів ринку праці, а також необхідності їх обов’язкової передпрофильной підготовки, направленої на знайомство зі світом професій і придбання практичного досвіду для обґрунтованого вибору профілю навчання;

- надання психолого-педагогічної допомоги вчителю в переорієнтації його з діяльності наставника на діяльність фасилітатора, направлену на забезпечення зустрічних зусиль, створення ситуації успіху школяра у виборі профілю навчання.

Здійснюючи профорієнтаційну роботу, слід готувати молодь до професійного самовизначення, що є тривалим і складним процесом пошуку особистістю свого місця у світі професій, зіставленням своїх фізичних і інтелектуальних сил і здібностей, інтересів і схильностей, ціннісних орієнтацій й установок з вимогами професійної діяльності, досягненням необхідного рівня готовності до здійснення соціальних і професійних ролей.

Під професійним самовизначенням ми розуміємо складний особистісний процес, при якому відбувається прогнозування подальших планів освіти в залежності від особистих особливостей кожного учня й особистісного змісту професійної діяльності в умовах нових соціально-економічних потреб суспільства. Професійне самовизначення, як складова частина особистісного самовизначення, спрямоване на вибір сфери професійної діяльності, саморозвиток особистості в цій діяльності, формування активного відношення особистості до професійного становлення і розвитку на основі потреб, інтересів, ідеалів [82].

Але слід пам’ятати, що передуванню молоді до соціальної, професійної та культурної самореалізації, а також прийнятті рішення про вибір майбутньої професії важливу роль відіграє профільна орієнтація.

Профільна орієнтація необхідна для того, щоб своєчасно помітити і розвинути потенційні можливості учнів, вираховувати таланти в різних галузях науки, техніки, виробництва і культури, забезпечити соціальний захист молоді в нових соціально-економічних умовах (наприклад, від безробіття).

Профільна орієнтація в цілому є комплексною системою. Основне завдання, кінцева мета профільної орієнтації є складовою частиною всієї навчально-виховної роботи в школі та позашкільних закладах (науково-технічної творчості, культурологічних гуртків, художніх студій, палаців молоді тощо). При цьому профільна орієнтація є одним з самостійних аспектів, має свої специфічні завдання, свою структуру і свою специфіку в формах і методах проведення.

Позашкільні заклади, в свою чергу, будучи широко доступними, комплексними і профільними дають дітям, молоді однакові можливості в реалізації додаткових потреб у галузі освіти та інтелектуальної діяльності на основі об’єднання інтересів держави і особи. Задачею установ позашкільного виховання і навчання є створення сприятливих умов для розвитку творчих здібностей, інтересів і схильностей дітей і молоді, забезпечення їх різносторонніх індивідуальних потреб в додатковій освіті, духовному і фізичному вдосконаленні, професійному самовизначенні, організації змістовного вільного часу.

Формуванню внутрішньої готовності людини створювати, коректувати і реалізовувати свої життєві перспективи сприяють консультативні служби для молоді, де відбувається проведення професійних консультацій, що стали особливо актуальні в сучасних умовах [153].

Саме консультативні служби для молоді заявили про себе як про чинник, здатний істотно впливати на економічне зростання, як це не дивно може здатися на перший погляд, бути основною рушійною силою підйому. Система виявилася стійкою і життєздатною в умовах лібералізації соціально-економічних відносин. Стихійні безсистемні процеси в цій області створили умови для пошуку шляхів ефективної діяльності консультативних служб для молоді на ринку праці, сформувалися і розвинулися регіональні системи роботи профорієнтації, професійного навчання незайнятого населення, підтримки і розвитку малого підприємництва і створення нових робочих місць [136].

Робота консультативних служб повинна обумовлюватися загальними тенденціями і закономірностями поступального розвитку техніки, технологій, ринкової економіки і раніше всього ринку праці. Головними партнерами в професійній освіті є держава (в особі різних відомств), а також працедавці (підприємці) і професійні союзи, які тісно співробітничають на всіх рівнях.

Аналіз роботи консультативних служб для молоді в Європі показує, що професійна освіта в цьому напрямку прагне зробити системи навчання більшою мірою «орієнтованими на попит», із залежністю навчання, що росте, від потреби працедавців і, у меншій мірі - від потреб індивідів. Відходить в минуле система, «орієнтована на пропозицію», предстає як керована пріоритетами державних урядовців і навчальних закладів. Переорієнтація систем навчання на «регулювання попитом», що складається з низки компонентів.

По-перше, уряд допомагає працедавцям і охочим вчитися спонсорувати професійне навчання, в якому вони самі зацікавлені.

По-друге, професійне навчання фінансується урядом, щоб зробити це навчання більш ефективним, додаються зусилля до використання інформації про попит ринку праці на ті або інші професії і до заміщення урядових асигнувань приватними із застосуванням ринкових механізмів. Провідна роль працедавців в управлінні системами навчання європейських країн, найімовірніше, обумовлена тим, що вони вважають за краще наймати саме підготовлену робочу силу і краще представляють власні потреби. Працедавці не стануть підтримувати непотрібне і збиткове навчання. Асоціації підприємців, профспілки і педагоги мають стимули до використання свого впливу в сумісних органах управління для розширення навчання, що надається працедавцями, крім того, що вже забезпечується окремими підприємцями. Асоціації підприємців часто прагнуть зосередити свій інтерес на розширенні професійного навчання і посиленні його мобільності. Профспілки забезпечують повний доступ працюючих членів професійних союзів до навчання, що надається працедавцем, і прагнуть усунути нерівність можливостей.

Авторитет асоціації підприємців і професійних союзів є чинником, що гарантує виконання підвищених зобов’язань, особливо це торкається підприємців, реалізується набагато більше, ніж у разі чисто адміністративного підходу до політики в області навчання.

Вплив профспілок на професійне навчання значно посилюється, якщо уряд надає відповідну підтримку. Так відбувається в керівництві учнівством в Німеччині і в професійній підготовці дорослого населення у Франції не дивлячись на низький рівень членства в профспілках в цій країні. Профспілки кровно зацікавлені у високій якості робочої сили, це, серед іншого, пов’язано з матеріальним положенням профспілок.

Дуальна форма професійної освіти в Німеччині виникла як продукт соціального партнерства, яке є механізмом тісної взаємодії держави, працедавців профспілок і різних суспільних об’єднань по підготовці висококваліфікованого персоналу відповідно до потреб ринку праці.

У функції держави входить законодавчий контроль і забезпечення права громадян на отримання професії. Представники працедавців виражають інтереси замовника кадрів, а профспілки - інтереси зайнятого населення, права громадян на багатопрофільну і якісну професійну підготовку. Досвід розвитку дуальної форми професійної освіти Німеччини може бути особливо корисний і для України при вдосконаленні національного законодавства, розробці механізму регіоналізації і збереження єдиного освітнього простору.

Необхідно підкреслити, що в європейських країнах у виробленні і здійсненні політики в області людських ресурсів важливу участь беруть підприємці і самі працівники. Беруться до уваги потреби і можливості працевлаштування рівень розвитку країни, а також її економічні, соціальні і культурні задачі. Створюються відкриті, гнучкі і доповнюючи системи загальної, професійної освіти, професійного наставництва і професійного навчання, поступового розповсюдження професійної орієнтації на кожну дитину або дорослу людину. Особливе значення надається поступовому розповсюдженню систем безперервної професійної освіти для молоді і дорослого населення [131, с. 28].

В свою чергу в Англії існує так званий професійний стандарт, що за змістом будується так: вимоги, які пред’являються до випускника працедавцем, рівні сумі професійних кваліфікацій. Національний професійний стандарт має п’ять рівнів кваліфікації, стандарт визначає, що повинне бути досягнуто, а не те, що повинно бути вивчено, кваліфікація розуміється, як діапазон виконання трудових операцій, а компетентність, як рівень розвитку кваліфікації, нова інтегральна якість професіонала [45, с. 28].

Розвиток консультативних служб для молоді в Україні перш за все базується на нормативних документах діяльності створених або реорганізованих державних установ.

Переорієнтація діяльності центрів професійної орієнтації з координації професійної орієнтації учнівської молоді відбулася у 1994 році за наказом Міністерства праці № 63 від 23.11.1994 року.

Головна мета консультативних служб для молоді в Україні спрямована на сприяння ефективній зайнятості населення та підвищення соціальної захищеності громадян шляхом реалізації єдиної державної політики у сфері професійної орієнтації на відповідній території.

Робота консультативних служб для молоді в Україні полягає в розробці програм взаємодії з організаціями, що належать до системи професійної орієнтації і обслуговують відповідні групи населення; узгодженню перспективних планів профорієнтаційної діяльності організацій, що належать до системи профорієнтації та подання пропозицій на розгляд міжвідомчої координаційної ради з професійної орієнтації; участі у координаційних нарадах та семінарах з питань удосконалення взаємодії консультативних служб з навчально-виховними закладами, соціальними службами для молоді, кадровими та іншими службами підприємств у справі організації професійної орієнтації.

До завдань, належить узагальнення службою працевлаштування тенденцій ринку праці, що мають на меті забезпечити інформаційну та прогностичну функції професійної орієнтації.

Саме завдяки цьому працівники освітніх закладів зможуть використовувати у навчально-виховному процесі об’єктивну інформацію консультативних служб чи служби працевлаштування, періодичне оновлення якої даватиме реальну картину сучасних вимог до рівня підготовки фахівців, попиту ринку праці на окремі категорії працівників, прогнозування попиту на майбутнє, співвідношення попиту та пропозиції тощо. Використання достовірної ринкової інформації у процесі підготовки молоді до вибору майбутньої професії розглядається як організаційна умова вдосконалення цього процесу.

На сьогоднішній день створені центри соціальної служби для молоді, Положення про діяльність яких затверджено Міністерством сім’ї та молоді у 1997 році, повинні реалізувати державну молодіжну політику. Центр надає інформаційні послуги, організовує та здійснює юридичне, психолого-педагогічне, медичне та профорієнтаційне консультування.

В сучасних умовах різноманітності професій одним з важливих напрямків профорієнтаційної роботи є професійна консультація, як система психолого-педагогічного вивчення особистості молоді з метою виявлення їх професійно значущих якостей і властивостей та надання на цій основі кваліфікованої поради щодо найбільш оптимального вибору професії. Між іншим, вперше поставив питання про державне значення професійної консультації Хуан Уарте, який ще в 1575 році писав, що «... для того, щоб ніхто не помилився у виборі тієї професії, яка найбільше підходить до його природного хисту, государю слід би виділити уповноважених людей великого розуму і знань, які відкривали б у кожного його хист ще у ніжному віці: вони тоді заставили б його обов’язково вивчати ту галузь знань, яка йому підходить [189, с. 57]».

І тут головна роль відводиться профконсультанту, місія якого направлена на відновлення у особистості належного рівня самооцінки, на пошук того позитивного, що закладене в особі колишнім досвідом, на розвиток творчого підходу до пошуку нового місця роботи і свого нового місця в суспільстві. В процесі консультування використовуються групові та індивідуальні форми роботи, ігри профорієнтацій, ситуації, тренінг. В ході професійної консультації необхідно здійснювати цілісний підхід і досліджувати всі сфери особи; мотиваційно-споживацьку, емоційно-вольову, характерологічну, інтелектуальну і комунікативну. Для професійного відбору характерні спеціальні методики, направлені на виявлення професійно важливих якостей, визначення професійної придатності.

Підставою для вибору методик може служити схема побудови особистого професійного плану. Така схема включає наступні етапи:

- загальне орієнтування в сучасній соціально-економічній ситуації в суспільстві і уявлення про перспективи зміни і розвитку цієї ситуації, дозволяючи кожному розраховувати на професійні і особові перспективи з урахуванням особливостей даного суспільства;

- усвідомлення цінності праці (етично-смислова, основа самовизначення), що можна вважати початковим моментом формування (розвитку і саморозвитку) повноцінного члена суспільства; життєвою метою;

- виділення системи ближньої і найближчої професійної мети (вибір професії і відповідного навчального закладу, а в перспективі - конкретної спеціальності і конкретних трудових постів);

- загальне орієнтування в світі професійної праці (систематизоване уявлення про професійну мету (мрії) і співвідношення її з іншими важливими різними професіями);

- уявлення про зовнішні перешкоди на шляху до виділеної мети, що дозволяє більш реалістично оцінювати перспективу їх досягнення;

- знання шляхів подолання цих перешкод;

- знання внутрішніх перешкод на шляху до виділеної мети, а також загальне уявлення про свої можливості та недоліки (образ реального «Я»);

- виділення резервних варіантів професійного і особового самовизначення [153].

Аналізуючи роботу консультативних центрів можна дослідити цілий ряд основних мотивів звернення молоді за профконсультацією:

- мотив невизначеності (молодь не має свого плану вирішення проблеми вибору професії і шукає вихід із ситуації);

  • мотив підтвердження (в молоді є необхідність у підтвердженні й обґрунтуванні свого вибору професії);

  • мотив підтвердження можливостей (є необхідність у підтвердженні можливостей оволодіння вибраною професією);

  • мотив альтернативного вибору (є потреба у розгляді декількох варіантів вибору);

  • мотив розв’язання конфлікту (в молоді виникла конфліктна ситуація з вибором професії, з якої він не може самостійно вийти).

В процесі професійних консультацій молодь визначає для себе основні напрямки роботи та є відображенням головної мети особистості. На сьогоднішній день консультативні служби виділяють три основні види профконсультації: довідково-інформаційну, психолого-педагогічну і прогнозуючу (заключну).

В умовах школи (з урахуванням кваліфікації і ступеня підготовленості педагогічних працівників до проведення профконсультації) доцільно проводити довідково-інформаційні консультації, метою яких є ознайомлення учнів, їх батьків з професіями, шляхами та умовами набуття тієї чи іншої професії, можливостями працевлаштування, професійної кар’єри та профільних орієнтацій.

Психолого-діагностична консультація полягає у визначенні рівня розвитку основних індивідуально-психологічних особливостей учня. За змістом тут можна виділити два аспекти: медичний і діагностичний. Медичний аспект полягає в тому, щоб відразу в процесі консультації вилучити зі списку ті професії, до яких в учня є медичні протипоказання.

Діагностичний аспект націлений на вивчення рівня розвитку індивідуально-психологічних характеристик особистості учня. Вивченню підлягають: а) мотиваційна сфера особистості (характеристика інтересів, ціннісних орієнтацій, домагань, намірів, прагнень, їх зміст, глибина, стійкість); б) здібності та інші психологічні й особистісні характеристики, що виступають як професійно значущі якості (мислення, увага, пам’ять, характер, темперамент тощо); в) особливості самооцінки, реальний зміст професійного вибору (у тому випадку, коли відсутні варіанти вибору професії).

Психолого-діагностична консультація проходить у два етапи: а) психодіагностичне обстеження; б) профконсультаційна бесіда. В процесі психодіагностичної консультації можливі: а) схвалення професійного вибору; б) корекція вибору професії (у тому випадку, коли виявлені протипоказання до вибраної професії); в) формування професійного вибору (у тому випадку, коли відсутні варіанти вибору професії) [153].

І тоді молоді відкривається не ігрова, а трудова перспектива, вона вже реально може оволодіти будь-якою суспільно корисною справою. В даній ситуації головне прийняти вірне рішення, покладаючись на вибір профільних орієнтацій, при цьому не забуваючи про:

1. Схильності особистості чи оптанта (від латинського - «вибираючий»). Про схильності судять по тому, чим охочіше всього і довго займається людина за власною ініціативою.

2. Здібності оптанта. Про них судять по успішності і оригінальності діяльності, по швидкості засвоєння нових знань, навиків (не обов’язково в рамках шкільного навчання). Обізнаність оптанта (що і як знає він про світ професій, про професійні навчальні заклади, про свої особисті якості, про потребу суспільства в кадрах). Рівень домагань оптанта (на місце серед людей, на суспільне визнання, винагороду його праці, і значність свого майбутнього трудового внеску і т. п.).

3. Особисті професійні, плани оптанта (ким, з ким, де він збирається працювати, де збирається навчатися і т. п.). Плани можуть виявитися у висловах, якщо є умови для відвертої розмови. Плани батьків (або замінюючих їх осіб) відносно професійного майбутнього оптанта. Плани, так чи інакше нав’язані оптанту його однолітками, товаришами («мікрогрупою»).

4. Об’єктивна потреба суспільства в притоці кадрів в ті або інші області праці.

5. Стан здоров’я оптанта

Перераховані обставини (чинники) відносяться до психологічних особливостей оптанта [194].

Після важливою є прогнозуюча профконсультація на основі інформації, отриманої в результаті психодіагностичного обстеження учня, забезпечує йому безпосередню індивідуальну допомогу у виборі професії, видає рекомендації щодо розвитку якостей, важливих для подолання можливих труднощів у освоєнні професії в процесі майбутньої професійної діяльності при цьому опираючись на профільні орієнтації особистості.

У процедурі проведення професійної консультації немає якихось єдиних і однозначних прийомів та методів до всіх ситуацій та випадків. Тут все залежить від досвіду і кваліфікації того, хто проводить профконсультацію. Разом з тим, слід хоч у загальних рисах дотримуватися такого алгоритму проведення профконсультації: а) всебічно вивчати особистість; б) систематизувати отриману інформацію, тобто скласти профконсультаційну карту особистості; в) провести аналіз отриманої інформації з метою встановлення відповідності можливостей особистості вимогам професії; г) сформувати висновок шодо виявленої відповідності особистості учня вимогам професії та на цій основі дати рекомендації щодо вибору професії та розвитку чи компенсації професійно значущих якостей, необхідних для оволодіння професією.

У випадку, коли профінформаційна робота не дала результатів або учень в силу тих чи інших перешкод і профконсультаційних порад вирішив змінити професію на іншу, застосовується профпідбір, який полягає у наданні учневі допомоги у визначенні та підборі конкретної професії на основі виявлення і оцінки його профільних орієнтацій. За змістом і методами свого здійснення профпідбір переплітається з профконсультацією.

Професійна консультація і профпідбір проводиться з застосуванням професіограм (особливо психограм) і методів психодіагностики. Зауважимо, що застосування методів психодіагностики може проводитися тільки відповідним і спеціально підготовленим спеціалістом.

При цьому застосовуються такі діагностичні методи як анкетування, тестування учнів і студентів, спостереження, модифікований варіант опитувальника особистої професійної перспективи (Н.С.Пряжников), методика визначення типу ціннісних орієнтації (С.Н.Чистякова), методи експертних оцінок рівня освіти, вихованості і професіоналізму та ін. Емпіричні методи: констатуючий, порівняльний і формуючий експерименти [200, с. 19-26].

Попередня діагностика інтересів, схильностей, здібностей здійснюється за допомогою анкетування, тестування, співбесід, проведення фокус-груп та інших методів. До неї пред’являються наступні вимоги:

1) можливість застосування діагностичних засобів в експрес-режимі;

2) «прозорість» і доступність як процедури, так і інтерпретації результатів для педагогів і батьків;

3) використання засобів профорієнтацій в цілях їх адаптації до задач профільної орієнтації;

4) відстежування результативності предпрофильной підготовки на вході (в кінці VIII або початку IX класу) і на виході (в кінці IX класу) за допомогою повторного використання єдиного банку діагностичних процедур. Таким чином, пропедевтичний етап дозволяє диференціювати учнів відповідно до їх потреби в різних варіантах передпрофильної підготовки (умовно - «хочу»). На основному етапі реалізуються змістовні аспекти передпрофильного орієнтаційного курсу (умовно - «можу»). Школярі опановують способами ухвалення рішень про вибір напряму передпрофильної підготовки, профільного навчання, намічають шляхи післяшкільної освіти і працевлаштування. Індивідуальний маршрут освітньої діяльності узгоджується з фахівцем-психологом засобами міні-тренінгу або фокус-групи. Аналізуються освітні ситуації, в яких створюються умови для виявлення основних обмежувачів (ускладнень, проблем) свободи вибору профілю навчання. Важливу роль відіграють «проби вибору профілю навчання», тобто серії евристично орієнтованих завдань з метою приведення у відповідність з особовою зацікавленістю школяра процес навчання на даному профілі. Проби вибору профілю навчання проектуються відповідно до пропонованих різних навчальних закладів загальної, додаткової і професійної освіти профільними і елективними курсами незалежно від конкретного профілю.

Евристична орієнтація проб сприяє уточненню, наскільки вибраний учням профіль навчання співвідноситься із змістом післяшкільної освіти і майбутньої професійної діяльності. Наприклад, якщо проба відповідає гуманітарному напряму, то можна запропонувати виконання серії завдань, в яких школяр виступає в ролі експерта книжкової, журнальної продукції, відеофільму і т.д. Якщо ж проба відповідає природничо-науковому напряму то її евристичні завдання повинні бути направлені на вивчення особливостей субкультури і професійної компетентності медичних працівників відповідно до вікових особливостей. При завершенні предпрофільної підготовки випускників основної школи необхідно враховувати не тільки академічні досягнення і сертифіковані «портфоліо», але і рівень соціальної зрілості учнів, вираженої в готовності до самостійного вибору профілю навчання.

На заключному етапі профільної орієнтації передбачається повторне використання діагностичних матеріалів (або окремих їх елементів), які були використані на пропедевтичному етапі, а також діагностика «на виході». Йде робота зі схемою альтернативного вибору профілю навчання, що дозволяє формулювати, ранжирувати і наочно, кількісно співвідносити аргументи «за і проти скоюваного вибору» профілю. Враховуються інтереси до шкільних предметів, успішність; сертифіковані і особисті досягнення учнів в основній і додатковій освіті; думки батьків, ради вчителів, рекомендації психологів; визначається перспективність або престижність варіанту вибору; уточнюється територіальна близькість місця майбутнього навчання, стан здоров’я, чутливість до емоційного клімату на місці навчання і т.д.

Доцільно, щоб в ранжируванні чинників незалежно один від одного брали участь і сам учень, вчителі і батьки, що дозволить знайти відмінності пріоритетних мотивів профільної орієнтації від випадкового вибору, а також виділити внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на вибір профілю [57].

До внутрішніх умов належать особистісні характеристики суб’єкта (наявність в учнів необхідних знань, умінь та навичок; чітке уявлення про вимоги майбутньої професії; усвідомлення важливості вибору майбутньої професії тощо). До зовнішніх умов можна віднести: політичні, економічні, соціальні, юридично-правові, психолого-педагогічні та організаційні умови.

До політичних умов належать ідеологічна структура держави, законодавча, виконавча та судова влада. Ці умови визначають соціальне замовлення на кількість, рівень і якість підготовки. Під впливом цих умов формуються цінності праці.

Запровадження ринкової економіки, визначення пріоритетів та стратегії економічного розвитку виявляються у створенні економічних умов для реалізації права на вибір професії.

Соціальні умови: задоволення культурних, освітніх та духовних потреб школярів, реалізація професійних інтересів, отримання прав та виконання обов’язків, підвищення рівня життя, забезпечення робочим місцем тощо.

До юридично-правових умов належать: організація державної влади, її правова основа, що передбачає створення відповідного правового поля для вибору професії та оволодіння нею.

Психолого-педагогічні умови професійного самовизначення визначаються досягненнями у сфері освіти, які спрямовані на реалізацію права свободи та вибір напряму професійної самореалізації.

До педагогічних умов належить надзвичайно широке коло конкретизованих або ж узагальнених на різних рівнях педагогічних засобів, а також зміст підготовки, методи, форми, прийоми, наочні та технічні засоби тощо.

До організаційних умов ми відносимо структуру професійної орієнтації, яка визначається наявністю суб’єктів профорієнтаційного впливу, узгодженням та координацією їх діяльності згідно з територіальним принципом.

До суб’єктів професійної орієнтації можемо віднести: вчителя, психолога, профконсультанта, соціального працівника, засоби масової інформації, школи, різноманітні центри тощо [133].

В нових умовах господарювання помітно зростають вимоги до індивідуальних якостей молодих людей. Звідси зростаючий попит на діагностичні допомоги які допоможуть враховувати суб’єктивні, особово-значущі, перш за все соціально-економічні цінності праці, що відповідають певній структурі професійної спрямованості оптанта.

Вирішення завдань формування загальних понять про властивості особистості створюють умови для ознайомлення школярів з існуючими методами та прийомами розвитку окремих компонентів структури особистості та шляхів удосконалення необхідних професійно важливих якостей [133].

Ми виходимо з того принципового положення, що особа і професія утворюють оптимальне поєднання лише за умови збігу їх взаємних вимог. Процес вибору професії є двостороннім: не тільки професія «вибирає» відповідного працівника на даний робочий пост (через вимоги до рівня його кваліфікації, ступеня розвитку психофізіологічних функцій і якостей, стану здоров’я) але і сам працівник пред’являє до даної професії свої вимоги у вигляді певних очікувань, соціальних запитів, намірів і т.д. [152].

Основні особові цінності професії - результат колективного усвідомлення її працівниками вищих цінностей і, вищого призначення, вищої ролі їх праці в суспільстві. Цей елемент професійної самосвідомості передається від старших поколінь до молодших, уточнюється доповнюється, розвивається [83].

Цінності кожної професії представляють складну систему, в якій разом з постійним непрофесійними елементами є і такі, які змінюються залежно від віку, статі і досвіду працівника. Але перш ніж зробити вибір типу професій треба ґрунтовно познайомитися з ними, вивчити їх спеціальні описи - професіограми.

Складання професіограми (систематизованого опису професії), яка містить усебічну характеристику певного виду професійної діяльності, ознайомлює молодь із виробничими функціями фахівця, знаряддями праці, які він використовує, умовами, у яких працює, таємницями досягнення успіхів та вказує на шляхи здобуття професії і перспективи професійного зростання.

Інформація про конкретну професію отримується за допомогою спостереження, бесід, вивчення літератури, порівняння інформації, набутої із засобів масової інформації, консультацій тощо.

До змісту професіографії входять і класифікація професій, що є необхідною умовою науково обґрунтованої системи профорієнтації. Сьогодні у світі налічується біля 40 тис. професій. Практика профорієнтаційної роботи переконливо свідчить, що для орієнтування в світі професій необхідна їх класифікація, виділення певних груп, об’єднаних спільністю вимог до працівника.

Досвід профорієнтаційної роботи показав, що найкраще користуватися класифікацією, побудованою за ознаками, які йдуть безпосередньо від людини як учасника процесу праці.

Саме на цих ознаках будується профорієнтаційна класифікація професій Є.О. Клімова, яка серед нечисленних розробок заслуговує на увагу [82].

Згідно з класифікацією, професії, залежно від предмету праці, поділяються на п’ять типів: «людина-людина», «людина-природа», «людина-техніка», «людина-знакова система», «людина-художній образ».

До типу професій «людина-людина» відносяться професії, де предметом праці є люди. Професії, де предметом праці є жива і нежива природа, відносяться до типу «людина-природа». До типу професій «людина-техніка» відносяться професії, де предметом праці є технічні об’єкти. Тип «людина-знакова система» об’єднує професії, де предметом праці є умовні знаки, цифри, схеми, карти, формули. І, нарешті, професії, де предметом праці виступають художні образи, засоби їх побудови, відносяться до типу «людина-художній образ».

У даній класифікації виділяються стрижневі професії, психологічна характеристика яких найбільшою мірою є типовою для всієї групи. Ці професії тим самим набувають функцію своєрідних представників відповідних груп їх психологічна характеристика по суті є психологічною характеристикою всього типу професії. Тобто, така класифікація дає змогу систематизувати різноманітний матеріал про професії і на прикладі стрижневих професій кожної групи розкрити їх типові вимоги до працівника. Таким чином, немає необхідності ознайомлювати людину з кожною професією, що і неможливо зробити. Для орієнтації в світі професій досить вивчити кілька стрижневих професій кожного типу. Конкретний вибір в межах типу професій, якому віддається перевага, залежить від інтересів, відношень і установок особистості.

Професійна орієнтація в школі починається з професійної інформації, під якою розуміється психолого-педагогічна система спеціальної організації і проведення навчально-виховної роботи, спрямованої за своїм змістом, формами і методами на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні, психологічні і психофізіологічні умови правильного, усвідомленого вибору професії, на формування умінь активного застосування набутих знань в самостійній діяльності із здійснення свого професійного самовизначення.

Профінформація нерозривно пов’язана як зі всією навчально-виховною роботою в школі так і позашкільними закладами.

Аналіз досвіду роботи шкіл показав, що в цілому робота з профінформації не реалізує в достатній мірі закладені в ній можливості. Як правило, інформація про професії подається поверхово, неповно. Але ж, щоб вплинути на учнів, вона повинна бути за своїм змістом професіографічною і спиратися на їх пізнавальні потреби. Учням слід розповісти не тільки про соціально-економічне значення тієї чи іншої професії, але й дати її психологічну характеристику, розкрити ті вимоги, які вона ставить до особистості працівника, показати, чому не кожна людина може бути скажімо хорошим менеджером чи токарем і отримувати від роботи моральне задоволення. Професіографічні ж елементи профінформації з розкриттям психологічної структури конкретної професійної діяльності викликають в учнів потребу «приміряти» професію до себе, проаналізувати свої можливості, здібності. Крім того, вони починають критично ставитися до негативних оцінок тієї чи іншої професійної діяльності з боку некомпетентних людей.

В багатьох випадках профінформація, що подається учням, розкриває лише привабливі сторони професії, її матеріальні переваги, допускаються некомпетентні судження, які дезорганізовують школярів. Справа в тому, що творчі елементи більшості професій, особливо робітничих, немовби замасковані неможливістю безпосередньо побачити творчий процес. Але ж творчість - це не якість чи властивість, що притаманна самому об’єкту чи предмету праці, а особливість людини, її діяльності, і її необхідно зуміти показати учням. Головне, щоб інформація про професії активізувала і задовольняла пізнавальні потреби учнів, показувала творчі елементи діяльності навіть в так званих «нетворчих» професіях. Для цього форми і методи профінформаційної роботи в школі необхідно наповнити психологічним змістом, виходячи з вікових особливостей учнів і рівня їх загального розвитку [152].

Серед форм проведення профінформаційної роботи, що активізують молодь до професійного самовизначення, значне місце відводиться професіографічним зустрічам, професіографічним екскурсіям і професіографічним дослідженням [119].

В цілому за підсумками розвитку особистості результатом повинна бути готовність до вибору професії, обдумування, придумування, проектуванню варіантів професійних життєвих шляхів. А результатом заключного циклу професійного самовизначення є особистий професійний життєвий план. Bce це обрамлено юнацькими мріяннями, фантазіями про майбутнє, що природно і корисно. Важливим і необхідним результатом діяльності самовизначення є і виразна свідомість того, що «я сам» вибрав професію (а не так, що «мене примусили» та ін.) [82].

Всяка діяльність визначається системою взаємозв’язаних мотивів, але їх значення в мотиваційній сфері не рівнозначно.

При цьому ми виходили з того що самою розвинутою є така мотиваційна сфера особистості, при якій мотиви вибору професії широкі і різноманітні, але все таки зібрані в одній крапці, сконцентровані в одній області. Навкруги такого єдиного стрижня групується решта мотивів вибору професії. Як центральні області, як ми бачили вище, виступає безпосередня і опосередкована мотивація вибору професії молоддю.

Широкі соціальні мотиви виражаються в бажанні своєю працею сприяти суспільному прогресу у всьому світі, підкреслюють соціальну спрямованість молоді на вищу загальнолюдську мету і потреби. У старшокласників розширяється круг інтересів, що розглядаються в соціальному аспекті. Зокрема, у десятикласників як і раніше сильним залишається зв’язок між соціальними і моральними мотивами вибору професії, посилюється зв’язок з естетичними і матеріальними мотивами, слабшає з пізнавальними, престижними і утилітами.

Моральні мотиви вибору професії змінюються не тільки в кількісному відношенні; вони все більше визначають всю структуру мотивів. Зокрема, збільшення кількості зв’язків з іншими мотивами свідчить про те, що молодь звертає свою увагу на моральні аспекти вибору професії.

Естетичні мотиви виражаються в прагненні хлопців і дівчат до естетики праці, його краси, гармонії, в бажанні працювати по даній спеціальності тому що вона «сприяє сприйняттю прекрасного», «дає відчуття радості», «дозволяє зрозуміти гармонію світу» і т.д.

Пізнавальні мотиви вибору професії характеризуються прагненням молоді до оволодіння спеціальними знаннями, до проникнення в єство творчої діяльності по вибраній професії, до ознайомлення із змістом конкретної праці.

Творчі мотиви висловлюють бажання хлопців і дівчат вибрати ту або іншу професію тому, що вона «дозволяє бути оригінальним в роботі», «дає можливість створювати наукові відкриття», «дає великі можливості для творчості» і т.д.

Мотиви, пов’язані із змістом праці чи обираної професії, опосередковуються чіткими знаннями молоді щодо сукупності і особливостей всіх елементів процесу праці (функцій операцій, зусиль і дій) і характеризують їх спрямованість на розумову і фізичну працю.

Матеріальні мотиви є середніми по ступеню вираженості як для міських, так і для сільських школярів. Той факт, що більшість молодих людей, вибираючи професію, ігнорує даний мотив, слід розглядати критично, оскільки він певною мірою свідчить про їх непідготовленість до життя.

Престижні мотиви виражають прагнення хлопців і дівчат обирати професії, які «цінуються серед друзів і знайомих», «дозволяють досягти видного положення в суспільстві», «забезпечують швидке просування по роботі» і т.д.

Престижні мотиви тісно пов’язані з моральними, естетичними і соціальними мотивами вибору професії. Це означає, що престижними здаються ті професії, які в більшій мірі володіють елементами краси і радості праці і забезпечують прогрес суспільного розвитку.

Мотиви утиліт характеризуються бажанням молодих людей вибрати таку професію, яка «дає можливість керувати людьми», «дає можливість працювати в місті» (для сільських школярів), «припускає чистоту і легкість праці» «орієнтує на вступ до ВНЗ» [118].

Орієнтуючись на все вищесказане особливе значення набуває розвиток орієнтування людини в світі професій (починаючи від розвитку знань, уявлень дошкільників про працю дорослих кінчаючи освоєнням найскладніших сучасних зовнішніх засобів діяльності і створенням внутрішніх засобів діяльності як умови вищої професійної майстерності, професіоналізму і, отже, вищої цінності даної людини для суспільства). Це разом з тим і різновид знань про явища суспільного життя, тобто ланка світогляду [81].

У зв’язку з сказаним один з напрямів розвитку людини як суб’єкта праці - формування системи стійких особистих якостей, що створюють можливість успішного виконання діяльності. Зрозуміло, і орієнтованість, і спрямованість, і володіння способами дії теж створюють умови успіху і теж є суб’єктивним надбанням людини і в цьому значенні - його особистими якостями. Але тут ми маємо на увазі те, що в психології позначають як здібності (перш за все функціональні можливості в області активності і саморегуляції) [189, с. 19].

Виходячи з двох сторін даної суперечності, можна назвати чинники, що впливають на включення молоді в світ праці. Дія на досліджуваний процес в даному випадку йде і через самого суб’єкта вибору (молодь), а в іншому випадку і через зовнішню ситуацію. Виходячи з цього, можна виділити дві сторони механізму управління процесом вибору професії: дія на процес через самого індивіда і формування зовнішньої ситуації, в якій відбувається вибір. Обидві ці сторони суперечності діалектично взаємозв’язані і утворюють єдину систему, будучи в той же час відособленими в рамках цієї системи. В самій ситуації включення молоді в світ праці можна виділити безпосередню ситуацію, відносно якої не можна робити узагальнень без емпіричного дослідження, настільки вона мінлива і залежна від конкретних обставин, і загальну ситуацію. Абстрактний аналіз ситуації має сенс тільки цри розгляді її з позиції молоді.

В процесі позашкільної і позакласної діяльності мотиви в більшій мірі формуються у сільських школярів, ніж у міських; різний вплив надає ця діяльність на сільських і міських хлопців і дівчат, що вчаться в різних класах і т.д. І це зайвий раз підтверджує, що необхідно враховувати специфічні умови виробничого і соціального оточення, типу школи, контингенту учнів, їх індивідуальних, статевих і вікових особливостей.

До цих задач відносяться:

- навчити молоду людину ефективно працювати;

- виховати з нього активного громадського діяча.

Для вирішення першої задачі необхідно навчити школярів передовим прийомам праці, застосуванню прогресивної техніки і технології, привернути їх до технічного пошуку. Щоб вирішити другу задачу важливо розвивати у учнів інтерес до професії, досягти усвідомлення ними суспільній значущості праці, розуміння праці як головного засобу розвитку моральних якостей.

Цікаво, що на формування мотивів незначний вплив надає і суспільна робота, і перебування в позашкільних закладах, ознайомча та виробнича практика і т.д.

В процесі позакласної і позашкільної роботи школярі повинні вивчати достоїнства і недоліки різних професій, проникати в їх єство, оцінювати можливості застосування своїх сил і здібностей, їх діяльність повинна мати практичну спрямованість. Не менше важливо і здійснення тісного зв’язку позакласної і позашкільної роботи з навчальною роботою школярів.

В більш ніж 80-річній практиці позашкільних установ склалися стійкі напрями профільної діяльності:

- технічна творчість (техніко-технологічний профіль);

- туристсько-краєзнавча діяльність (туристсько-краєзнавчий профіль);

- сільськогосподарське дослідження і екологічне виховання (профіль сільськогосподарського виробництва);

- естетичне виховання і художня самодіяльність (художньо-естетичний профіль);

- фізична культура і спорт (фізкультурно-спортивний профіль);

- військово-патріотичне виховання (військово-технічний профіль).

При цьому зміст роботи позашкільних закладів розглядається як сукупність різних видів соціального досвіду: досвіду пізнавальної, виконавської, творчої та комунікативної діяльності.

В сучасній практиці установ позашкільних закладів склалися організаційні форми реалізації задач профільного навчання:

- профільні (авторські) школи і студії додаткової освіти (музичні, художні, хореографічні, спортивні, профільні школи;

- міжшкільні навчально-виробничі комбінати з набором різних спеціалізацій;

- профільні центри додаткової освіти: технічні, екологічні, туристичні та ін.;

- профільні коледжі і гімназії;

- профільні класи в загальноосвітніх школах;

- елективні (профільні) курси на базі освітніх установ різних типів і відомств.

Вивчення сучасного стану позашкільних закладів показало, що можливості підвищення ефективності профільного навчання на базі цих освітніх установ визначаються наступним:

- наявністю добровольців з числа дітей і педагогів, зосереджених на тому або іншому напрямі профільного навчання;

- досвідом, накопиченим цими установами, в роботі по формуванню готовності школярів до професійного самовизначення;

- широкими можливостями профільних об’єднань, діючих на базі установ додаткової освіти для взаємодії підростаючої людини з навколишнім світом, макро- і мікросередовищем, в якому здійснюється пізнання і проба самого себе;

- наявністю різноманіття наочно-профільного змісту діяльності установ додаткової освіти;

- забезпеченням соціально-професійної спрямованості профільного навчання з отриманням сертифікату, виконанням нормативів на привласнення кваліфікаційних спортивних розрядів (сертифікатів) підтверджуючих рівень готовності школярів до професійного самовизначення;

- реальними можливостями для формування і розвитку мотивації школяра на продовження професійної освіти у вибраному ним секторі професійної діяльності.

При цьому результати роботи позашкільних закладів орієнтовані на його професійно-особовий розвиток на формування особової установки на безперервний професійно-особовий розвиток, на активізацію внутрішніх психологічних ресурсів особи з тим, щоб, включаючись в професійну діяльність людина могла повною мірою здійснити самореалізацію професійно-особового потенціалу у вибраному ним напрямі професійної діяльності [135].

Виховна роль позашкільних закладів профільної орієнтації (науково-технічної творчості, культурологічних гуртків, художніх студій, палаців молоді тощо) визначається глибиною і розмахом відповідної роботи.

Наприклад, при роботі в закладах науково-технічної творчості учні повинні знати, що в даний час питання розвитку науки і техніки мають таке величезне соціально-політичне значення, що без їх рішення неможливий розвиток духовної культури, суспільної свідомості і самої особи. Потрібно показати залежність темпів науково-технічного прогресу не тільки від великих нових відкриттів, але і від масштабів здійснення тих дрібних удосконалень, які переважно пов’язані з практичним досвідом, а значить - і з кількістю людей, здатних здійснювати такі удосконалення. Тим самим учням демонструється соціальне і народногосподарське значення їх власної підготовки.

Наприклад, при відборі інформації про науково-технічні досягнення, з якими необхідно ознайомити учнів, слід виходити з широти їх використання в народному господарстві, значення в розвитку тієї або іншої науки, значення їх як дидактичного матеріалу, що допомагає глибше осмислити теоретичні положення, враховувати виховний ефект ознайомлення з цими досягненнями.

Таким чином, роботу в закладах науково-технічної творчості не можна зводити тільки до виготовлення приладів, моделей і т.д.

Широкий перехід учнів від знань до праці і від праці до знань - вельми ланцюговий засіб підвищення якості засвоєння ними основ наук. Творча праця в закладах науково-технічної творчості збагатила знання учнів новими даними про предмет, що вивчається, явища, робить знання більш життєвими, формує професійні інтереси.

Дослідження показують, щоб заклади науково-технічної творчості стали засобом професійного виховання учнів, а в програмах роботи необхідно передбачати:

- ознайомлення учнів з досягненнями науки і техніки, виробництва, розкриття ролі і значення даної професії в даній галузі виробництва;

- виховання і розвиток професійних інтересів і схильностей з урахуванням особистих психофізичних якостей учнів;

- розвиток особистих інтересів і схильностей в процесі виконання творчих завдань. Стимулювання учнів до конструювання, раціоналізації і винахідництва;

- виховання культури праці і любові до праці, до людей праці.

Таким чином, заклади науково-технічної творчості це дієвий чинник залучення учнів до професії, найважливіший засіб розвитку у них свідомого і творчого відношення до праці. Практика показує, що ефект досягається перш за все там, де тематика кожного заняття в закладах науково-технічної творчості розроблена з урахуванням вимог навчального процесу і має практичну спрямованість. Практична спрямованість в закладах науково-технічної творчості спонукає учнів знайомитися зі спеціальною літературою конструктивними особливостями сучасної техніки, засвоювати теоретичні знання, необхідні для розуміння технічних закономірностей і розвитку процесу творчості. Тим самим у молоді формується і зміцнюється професійний інтерес, виробляються навики дослідження, широкий теоретичний кругозір [118]. В свою чергу професійний інтерес тісно переплітається з практичною роботою (знайомство з підприємством майбутньої роботи), яка проводиться з метою зміцнення зв’язку навчання і виховання з життям, поліпшення підготовки школярів до свідомого вибору професії і праці в народному господарстві.

На практиці учні закріплюють і застосовують отримані на уроках трудового і професійного навчання знання, уміння і навики. У них складається вірне уявлення про підприємство, планування і організацію праці, економіці конкретного виробництва, продукції, що випускається. При цьому робота учнів разом з дорослими має велику виховну дію на школярів, збагачує їх життєвий досвід. Конкретний зміст культурно-ознайомчої та виробничої практики визначається загальнотрудовою підготовкою учнів відповідно до їх віку, запитів, потребами школи і базового підприємства. Так, школярі V-VII класів міської школи можуть виконувати роботи по ремонту навчально-наочної допомоги, виготовленню моделей і макетів для кабінетів школи, виготовленню і ремонту нескладного інвентарю, устаткування шкільних майстерних, впорядкуванню території школи, мікрорайону, по озелененню і охороні природи. Сільські школярі цього ж віку можуть брати участь в посильних сільськогосподарських роботах в базовому господарстві, на учбово-дослідній ділянці. Учні VIII-IX класів можуть брати участь у виготовленні виробів по замовленню базових підприємств, в ремонті шкільних меблів і частково шкільних приміщень.

Трудова практика X (XI-ХІІ) класів є складовою частиною професійного навчання і носить навчально-виробничий характер [71].

Формування профорієнтаційного змісту та адекватних педагогічних засобів в умовах спільної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів та міжшкільного навчально-виробничого комбінату (МНВК) має на меті:

- ознайомлення школярів із професіографічною інформацією (значення правильного вибору професії, вимоги професії до людини, кон’юнктура ринку праці, зміст, знаряддя та умови праці тощо), яка сприяє формуванню чіткого уявлення учнів про світ професій;

- виявлення індивідуальних особливостей особистості (темперамент, характер, професійно значущі якості, пам’ять, увага тощо), результатом якого має стати уявлення учнів про власне «Я»;

- формування в учнів навичок правильного вибору професії (вміння узгоджувати власні індивідуальні особливості та вимоги обраної професійної діяльності, шляхи оволодіння майбутньою професією тощо), що має допомогти школярам побудувати особистий професійний план.

До форм координації профорієнтаційної роботи з врахуванням роботи міжшкільного навчально-виробничого комбінату належать:

- спільне узгодження планів із проблем профорієнтаційної роботи педагогічним колективом школи, батьківським комітетом, радою громадськості, клубами, бібліотеками;

- організація навчання всіх учасників профорієнтаційного процесу;

- вивчення і спільне обговорення процесу та результатів профорієнтаційної роботи;

- виявлення недоліків у профорієнтаційній роботі та аналіз причин невідповідності рівня готовності учнів до вирішення проблем професійного самовизначення.

Зазначені вище форми взаємодії загальноосвітніх середніх закладів та міжвузівськими науково-виробничими комплексами мають свої особливості і спрямовані на вирішення конкретних завдань. Розпочинається така робота з підготовки школярів до вибору профілю навчання в міжвузівськими науково-виробничими комплексами, що передбачає:

а) визначення відповідного профілю для кожного учня класу;

б) проведення набору до профільних груп.

Пізніше акцент підготовки зміщується безпосередньо в міжвузівськими науково-виробничими комплексами і її зміст лежить у площині:

а) комплектування профільних класів;

б) уточнення напрямів профільного трудового навчання.

У старших класах взаємодія школи та міжвузівськими науково-виробничими комплексами спрямована на:

а) розробку гнучких індивідуальних програм підготовки;

б) вироблення та уточнення напрямів професійної перспективи.

Вирішення зазначених завдань досягається за допомогою реалізації відповідного змісту й педагогічних засобів спільної діяльності школи та міжвузівським науково-виробничим комплексом.

На початку повинні здійснюватись організаційні та методичні заходи, формулюватись завдання та напрями їх вирішення.

Види професійної діяльності та особливості розумової, фізичної та інших видів праці, умови праці (в приміщенні, на повітрі, колективна та індивідуальна праця, змінність та ін.) підводять учасників навчально-виховного процесу до розуміння професійної придатності та вимог, які висувають професії до своїх виконавців, зокрема щодо стану здоров’я. Відповідність змісту й умов праці фізичним можливостям людини спрямовують погляди учнівської молоді на можливості зміцнення здоров’я та розвиток необхідних у майбутньому професійно важливих якостей, виявленню яких допоможуть відомості про галузеву класифікацію та класифікацію за предметом праці.

Типи професій («людина - людина», «людина - знакова система», «людина - природа», «людина - техніка», «людина - художній образ»), специфіка предмету праці та знарядь, які використовуються у професійній діяльності, та умов їх здійснення поступово підводять школярів до розуміння тих вимог, які висуває будь-яка професія до особистості.

Таким чином, профільна орієнтація є комплексною системою, що включає в себе навчально-виховну роботу в школі та позашкільних закладах та має свої специфічні завдання, свою структуру і свою специфіку в формах і методах проведення.

Основними позаурочними технологіями профільних орієнтацій особистості виступають консультативні служби для молоді та позашкільні заклади (науково-технічної творчості, культурологічних гуртків, художніх студій, палаців молоді тощо), культурно-ознайомча та виробнича практики. Все це дає таку інформацію, без засвоєння якої неможливий правильний і свідомий вибір професії.

Отже, позашкільні заклади повинні сприяти створенню умов для розвитку творчих здібностей, інтересів і схильностей дітей і молоді, забезпечення їх різносторонніх індивідуальних потреб в додатковій освіті, духовному і фізичному вдосконаленні, організації змістовного вільного часу, професійному самовизначенні в рамках професійної освіти.

Професійна освіта, в свою чергу, повинна формувати відвертість, що включає в себе тісний зв’язок держави, працедавців і профспілок. Завдяки цьому підготовка кадрів здійснюється відповідно до потреб ринку праці і законодавчих гарантій для громадян. Подібну якість ще належить знайти системі професійної освіти України, що має замкнутий характер і розвивається шляхом реформ, які ініціюються виконавськими органами державної влади байдужості соціальних партнерів.

Висновки

На основі опрацювання широкого пласту науково-педагогічної літератури та узагальнення практики останніх десятиліть з проблеми профільної орієнтації особистості, обробки й аналізу матеріалів засідання колегій Криворіжської обласної ради з питань освіти, науки і культури, дисертантом зроблено висновок відносно того, що в системі ринкових відносин, що складуються, потреба в профільному орієнтування школярів та майбутніх абітурієнтів не тільки не зменшується, але й навпаки - зростає. Ринок загальну настанову щодо діяльнісного характеру життя людини не відміняє, а навпаки - посилює її, заставляючи кожного обирати майбутню професію і діяти, працювати і жити, створювати культурні блага і користуватись ними.

Проблема професійного самовизначення особистості належить до розряду актуальних і вічно живих проблем сучасної соціальної теорії і практики. Це обумовлено тим, що кожне нове покоління, яке вступає в самостійне життя, намагається визначитись, обрати й освоїти професію, знайти себе, реалізувати в повсякденній практиці. Не скрізь, не завжди і не кожному вдається самовизначитись у лоні професії оптимально й з найменшими втратами. Проблема полягає в тому, що тут діє значна група чинників, які не завжди гармонізують один з одним. У цьому зв’язку й вимальовується роль освіти, професійної орієнтації, яка допомагає особистості «відкрити себе», свої задатки, здібності, схильність до тієї чи іншої професії. Вивчення ролі освіти у професійному самовизначенні особистості є завданням актуальним і ще належним чином не розв’язаним.

В дисертації доведено, що процес професійного самовизначення особистості здійснюється під впливом низки соціальних та особистісних факторів (економічних, політичних, соціокультурних, психологічних тощо), дієвість яких обумовлюється суспільними і особистими обставинами, в лоні яких розгортається базова соціалізація учнівської і студентської молоді. Головними серед них є фактор суспільного середовища, в якому формується особистість; професійне навчання особистості; виховна, профорієнтаційна робота в закладах освіти, де вона навчається; внутрішня установка особистості, обумовлена її здібностями; приклад товаришів; поради батьків тощо.

Означені фактори є дієвими лише у взаємному зв’язку і доповненні. Між тим, життя складується так, що вони часто суперечать один одному. Наприклад, поради батьків не завжди співпадають з прикладом професійного самовизначення старших товаришів чи однокласників. Первинний власний досвід не завжди дає змогу визначити пріоритети професійної життєдіяльності. Тому особистості буває важко визначитись як у виборі професії, так і в майбутніх життєвих цінностях. На допомогу приходить освіта, яка не лише озброює особистість певною сумою знань, але й формує світогляд, мораль, ціннісні орієнтації, допомагає обрати шлях самореалізації, визначитись у професії.

В дисертації проаналізовано механізми здійснення професійно-орієнтаційної функції освіти на рівні загальноосвітньої школи та професійного навчання. Автором доведено, що освіта, якщо вона реалізується в належному профорієнтаційному аспекті, «відкриває людині саму себе», виявляє й розвиває її схильності, задатки, формує потреби й інтереси до майбутньої професії. Саме завдяки освіті особистість знайомиться з основами майбутньої професії і свідомо здійснює свій вибір. Важливою є роль і значення в системі професійного самовизначення особистості як загальноосвітньої, так і професійної та вищої школи.

На основі наявної теоретичної і методичної літератури, практичного освітянського досвіду автором детально проаналізовані функції професійного самовизначення підростаючого покоління, зокрема, в системі профорієнтації, яка озброює школярів необхідним знанням для орієнтації у світі професій, формує вміння об’єктивно оцінювати свої індивідуальні особливості; діагностичних методик дослідження особистості школяра з метою надання індивідуальної допомоги у виборі професії; теоретичних та методичних засад професійного консультування молоді; системного підходу до профорієнтації школярів.

Детально проаналізовані суспільно-значущі чинники вибору професії, а також - особливості профорієнтації студентів в умовах вищої школи та формування елементів духовної культури в процесі підготовки молоді до свідомого вибору професії.

Важливим висновком дисертаційного дослідження є висновок про те, що професійне самовизначення не зводиться лише до так званого одноразового вибору, а є динамічним процесом, характерним для усіх етапів життя людини, процесом, що здійснюється в системі навчально-виховної і практичної діяльності впродовж життя. Людина вибирає протягом життя. Вона декілька раз може змінювати професію, залишаючись при цьому адекватною сама собі, своєму призначенню.

В дисертації виокремлюються декілька етапів професійного самовизначення особистості, зокрема, початковий пов’язаний з емоційно-образним сприйняттям, характерним для дітей дошкільного віку, пропедевтичним, пошукової спрямованості, на якому у підлітків виникають професійні наміри, період розвитку професійної самосвідомості, коли у школярів з’являється особистісний смисл вибору професії та уточнення соціально-професійного статусу. «Відстань» між цими етапами досить умовна. Однак, вона існує й може перетворитись у своєрідний бар’єр, якщо втрачається спадкоємність, або актуалізуються фактори, не враховані на попередньому етапі.

Автор наголошує на тому, що на кожному з етапів особливу увагу слід приділити формуванню професійно важливих якостей в обраній сфері праці, контролю й корекції професійних планів, способам оцінки результатів, досягнень в обраній діяльності, самопідготовці до неї й саморозвитку, соціально-професійній адаптації старшокласників. Адаптація - важливий момент професійного самовизначення особистості. Вона здійснюється суперечливо. Людина не відразу «розпізнає» власне професійне покликання й часто надто важко адаптується до тієї справи, яка в майбутньому може стати для неї основною сферою самореалізації. Тут потрібна допомога наставника. На жаль, в сучасних умовах вона реалізується спонтанно, без належної суспільної організації.

Важливим положенням (і рекомендацією), обгрунтованим автором, є висновок про те, що професійне самовизначення особистості доцільно здійснювати в ході спеціально організованої науково-практичної діяльності - в системі професійної орієнтації, котра розглядається в дисертації як система рівноправної взаємодії особистості та суспільства на певних етапах розвитку людини, що оптимально відповідає особистісним особливостям та запитам ринку праці в конкурентноспроможних кадрах.

Дисертантом прогнозуються основні шляхи модернізації освітньої політики в контексті підвищення ролі освіти в процесі професійного самовизначення особистості.

Список використаних джерел

  1. Абалкин Л. А. Спасти Россию / Л. А. Абалкин. - М. : Институт экономики РАН, 1999. - 250 с.

  2. Абульханова-Славская К. А. Жизненные перспективы личности / К. А. Абульханова-Славская // Психология личности и образ жизни. - М. : Наука, 1987. - 34 с.

  3. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни / К. А. Абульханова-Славская. – М. : Мысль, 1991. - 190 с.

  4. Андрущенко В. Організоване суспільство / Віктор Андрущенко. - К., 2006. - 498 с.

  5. Андрущенко В. Роздуми про освіту : статті, нариси, інтерв’ю / Віктор Андрущенко. - [2-ге вид.]. - К. : Знання України, 2008. - 819 с.

  6. Андрущенко В. Україна і світ: авторитет освіти / В. Андрущенко // Вища освіта України. - 2006. - № 4. - С. 5-9.

  7. Андрущенко В. П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (спроба прогностичного аналізу) / В. П. Андрущенко // Вища освіта України. - 2001. - № 1. - 6 с.

  8. Андрущенко В. П. Сучасна соціальна філософія. Історія. Методологія. Практика / Андрущенко В. П., Губерський Л. В., Михальченко М. І. - К. : Генеза, 2006. - 198 с.

  9. Анохин П. К. Очерки по физиологии функциональных систем / П. К. Анохин. - М. : Медицина, 1975. - С. 447.

  10. Анциферова Л. И. Системный подход к изучению формирования и развития личности / Л. И. Анциферова // Проблемы психологии личности. - М. : Наука, 1982. - 38 с.

  11. Арановская И. Подготовка специалиста как социокультурная проблема / И. Арановская // Высшее образование в России. - 2002. - № 4. - 56с.

  12. Арещенко В. Д. Проблемы стабилизации трудовых коллективов / В. Д. Арещенко. - Минск : Наука и техника, 1982. - С.156-157.

  13. Афанасьева Т. М. Ранняя ориентация или поздний самоанализ? / Т. М. Афанасьева. - М. : Молодая гвардия, 1972.- 189 с.

  14. Бабочкин П. И. Социально-профессиональные ориентации учащихся и факторы выбора профессии / П. И. Бабочкин. - М., 2001. - 234 с.

  15. Балацька Н. І. Професійна орієнтація учнів у сучасних середніх школах Англії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Н. І. Балацька. - К., 2004. - 23 с.

  16. Балл Г. О. Психологія праці та професійної підготовки особистості: навч. посіб. / [Балл Г. О., Бастун М. В., Гордієнко В. І., Красильникова Г. В., Красильников С. Р.] ; під ред. П. С. Перепелиця, В. В. Рибалко. - Хмельницький : Універ, 2001. - 346 с.

  17. Барановский А. Б. Система методов профессиональной ориентации. Основы профессиональной ориентации : учеб.-метод. пособ. / Барановский А. Б., Потапенко Г. М., Щекин Г. В. - К., 1991. -56 с.

  18. Барцалкина В. Н. Развитие самосознания в подростковом и юношеском возрасте как основа личностного самоопределения / В. Н. Барцалкина // Психологические условия формирования социальной ответственности школьников. - М. : Изд. АПН СССР, 1987. - 349 с.

  19. Беленок Л. А. Жизненный успех «по-украински»: навязанные образцы и творческое конструирование / Л. А. Беленок // Соціологічна наука i ocвіта в Україні. - 2003. - Вип. 2. - С. 206-216.

  20. Беляева А. П. Развитие системы профессионального образования / А. П. Беляева // Педагогика. - 2001. - № 8. - 38 с.

  21. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Р. Бернс. - М. : Прогресс, 1986. - 45 с.

  22. Бодров В. А. Информационный стресс : учеб. пособие для вузов / В. А. Бодров. - М. : ПЕР СЭ, 2000. - 34 с.

  23. Бодров В. А. Психология и надежность: человек в системах управления техникой / В. А. Бодров В. Я.Орлов. - М., 1998. - (РАН; Институт психологи). - 69 с.

  24. Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. - М. : Просвещение, 1968. - 198 с.

  25. Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / [ред. В. П. Андрущенко; уклад.: В. П. Бех, Ю. Л. Маліновський]. - К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2004. - 354 с. - (Асоціація ректорів педагогічних ун-тів; Національний педагогічний ун-т ім. М.П. Драгоманова; Інститут вищої освіти АПН України).

  26. Большакова А. Н. Фрустрационная толерантность как составляющая психологической готовности пожарных к профессиональной деятельности в экстремальных условиях: дис. … кандидата. психол. наук: 19.00.09 / А. Н. Большакова. - Х., 2000. - 45 с.

  27. Бондаренко Г. П. Організація роботи класного керівника з питань орієнтації школярів на педагогічні професії / Бондаренко Г. П., Лазаренко Л. В. // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 2. - Бердянськ : БДПУ, 2004. - 202 с.

  28. Бондарчук К. П. Механізм формування системи професійної орієнтації населення в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.09.01 / К. П. Бондарчук. - К., 2006. - 20 с. - С. 3.

  29. Борисова Е. М. Индивидуальность и профессия / Е. М. Борисова, Г. П. Логинова. - М. : Знание, 1991. - 145 с.

  30. Боровикова С. А. Профессиональное самоопределение / С. А. Боровикова // Психологическое обеспечение профессиональной деятельности. - СПб., 1991. - С. 6-23.

  31. Брежнев Л. И. Дело Ленина живет и побеждает / Л. И. Бреженев. - М., 1970. – 205 с.

  32. Брынза И. В. Особенности переживания профессионального кризиса у лиц с различным типом эмоциональности: дис. … кандидата психол. наук : 19.00.01 / И. В. Брынза. - Одесса, 2000. - 234 с.

  33. Бурма Г. В. Особистісно-діяльнісний підхід як умова розвитку та саморозвитку студентів у процесі професійної підготовки у ВНЗ / Г. В. Бурма // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 2. - Бердянськ : БДПУ, 2004. - 202 с.

  34. Варнавських Н. М. Проблеми професійного самовизначення молоді на сучасному етапі ринкових перетворень / Н. М. Варнавських // Педагогіка і психологія. - 2002. - №4. - С 109-115.

  35. Вачевський М. В. Підготовка молоді до вибору професії в сучасних умовах / М. В. Вачевський // Молодь і ринок. - № 1. - 2002. - С. 72-75.

  36. Вебер М. История Хозяйства. Город. / М. Вебер ; [пер с нем. ; под ред. И. Грава; коммент.: Н. Сарнитова, Г. Кускова]. - М. : «Канон - пресс-ц», «Кучково поле», 2001. - 576 с.

  37. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / М. Вебер // Избранные произведения. - М. : «Прогресс», 1990. - С. 61-273.

  38. Вебер М. Теория ступеней и направлений религиозного неприятия мира / М. Вебер // Избранные произведения. - М. : «Прогресс», 1990. - С. 295-325.

  39. Вишневский А. Г. Модернизация и контрмодернизация: чья возьмет? / А. Г. Вишневський // Общественные науки и современность. - 2004. - №1. - С. 17-25.

  40. Вітковська О. І. Професійне самовизначення особистості і практичні аспекти професійної консультації / О. І. Вітковська. - К. : Науковий світ, 2001. - 92 с. - (Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України).

  41. Волкова В. А. Педагогічні умови спрямованості навчально-виховного процесу на ціннісне ставлення студентів до майбутньої професії / В. А. Волкова // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки). - № 1. - Бердянськ : БДПУ, 2005. - 200 с.

  42. Выбор профессии // Освіта. - 2006. - № 20 (20). - С. 11.

  43. Высшее профессиональное образование как фактор культурного воспроизводства в условиях современной России : автореф. на соискание учен. степени канд. филос. наук : спец. 09.00.10 «Философия образования». - М., 2007. - 20 с.

  44. Гарантія правильного вибору професії // Праця і зарплата. - 2007. - № 24. -21 с

  45. Гогуа О. А. Британское и российское профобразование: сравнительный анализ / О. А. Гогуа, В. А. Красильникова // Профессиональное образование. - № 12. - 2003. - С. 28.

  46. Головаха Е. Основные этапы и тенденции трансформации украинского общества: от перестройки до «оранжевой революции» / Е. Головаха, Н. Панина // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2006. - № 3. - С. 32-51.

  47. Головаха Є. Пострадянська деінституціоналізація і становлення нових соціальних інститутів в українському суспільстві / Є. Головаха, Н. Паніна // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - № 4. - С. 5-21.

  48. Горбенко Ю. Л. Особливості становлення ціннісних орієнтацій у процесі професійної підготовки військовослужбовців : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.01 / Ю. Л. Горбенко. - К., 2006. - 20 с.

  49. Гоян І. М. Психологія праці / І. М. Гоян. - Івано-Франківськ, 2004. - 178 с.

  50. Грищенко Н. А. Профессиональное самоопределение как фактор развития интелектуального потенциала личности / Н. А. Грищенко, Л. А. Головей // Вестн. Ленингр. у-та. - 1990. - Вып. 4. - С. 88-92.

  51. Гурч Л. Перспектива підготовки конкурентоспроможних менеджерів у контексті формування загальноєвропейського освітнього простору / Л. Гурч // Персонал. - 2006. - № 6. - С. 69-75.

  52. Данильян О. Г. Особенности правового сознания и политической культуры в условиях тоталитаризма / О. Г. Данильян // Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи : Збірник статей і тез за матеріалами Всеукраїнської науково-теоретичної конференції - ХХ Харківські політологічні читання. - Х. : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. - С. 79-83.

  53. Денисова А. Л. Определение инновационного компонента профессиональной деятельности специалиста / А. Л. Денисова, Э. П. Печерская // Профессиональное образование. - 2003. - № 12. - С. 28.

  54. Джура О. Д. Освіта в системі факторів професійного самовизначення особистості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / О. Д. Джура. - К., 2004. - 17 с.

  55. Дьяченко Н. Н. Профессиональная ориентация и вовлечение молодежи в систему профессионально-технического образования / Н. Н. Дяченко. - М. : „Высшая школа”, 1971. - 232 с.

  56. Електронний ресурс. - Режим доступу до матеріалу: http://www.kmv.gov.ua/servdir.asp?Id=75&IdServ=988.

  57. Електронний ресурс. - Режим доступу до матеріалу: .

  58. Ефименко Т. Экономическая ментальность украинского этноса / Т. Ефименко // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2007. - № 2. - С. 103-127.

  59. Житарюк І. Глобалізація і проблеми інтелектуальних ресурсів в Україні / І. Житарюк // Персонал. - 2007. - № 11-12. - С. 117-120.

  60. Зарубина Н. Н. Без протестантской этики: проблема социокультурной легитимизации предпринимательства в модернизирующихся обществах / Н. Н. Зарубина // Вопросы философии. - 2001. - № 10. - С. 45-56.

  61. Зарубина Н. Н. Этика служения и этика ответственности в культуре русского предпринимательства / Н. Н. Зарубина // Общественные науки и современность. - 2004. - № 1. - С. 96-105.

  62. Захаров Н. Н. Профессиональная ориентация школьников / Н. Н. Захаров. - М. : Просвещение, 1988. - 178 с.

  63. Захаров Н. Н. Профессиональная ориентация школьников / Н. Н.Захаров, В. Д. Симоненко. – М. : Просвещение, 1989. - 289 с.

  64. Зеер Э. Ф. Основы профориентологии / Зеер Э. Ф., Павлова А. М., Садовникова Н. О. - М. : Высшая школа, 2005. - 160 с.

  65. Зеер Э.Ф. Профориентология: Теория и практика / Зеер Э. Ф., Павлова А. М., Садовникова Н. О. - М. : Академпроект, 2006. - 192 с.

  66. Зінченко В. П., Янцур М. С. Теорія і практика розбудови системи професійної орієнтації в сучасних умовах / В. П. Зінченко, М. С. Янцур // Оновлення змісту і методі психології освіти та професійної орієнтації. - 1998. - Вип. 4. - С. 4-15.

  67. Зязюн І. А. Вузівська підготовка педагога до профільного навчання учнів старших класів / І. А. Зязюн // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методи навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми : Зб. наук. пр. - Київ - Вінниця, 2004. - 503 с.

  68. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. - С.-П. : Питер, 2000.- 230 с.

  69. Исправников В. «Теневые» параметры реформируемой экономики и антикризисный потенциал среднего класса / В. Исправников // Российский экономический журнал. - 2001. - № 3. - С. 3-11.

  70. Кавецький В. Є. Підготовка учнів загальноосвітніх шкіл до професійного самовизначення в сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 / В. Є. Кавецький. - Т., 2000. - 20 с.

  71. Кальней В. А. Основы методики трудового и фрофессионального обучения / В.А.Кальней, В. С. Капралова, В. А. Поляков; под ред. В. А. Полякова. - М. : Просвещение, 1987. - 191 с.: ил. - (Библиотека учителя труда).

  72. Капустіна О. В. Педагогічні умови активізації професійного самовизначення старшокласників у навчально-виховній діяльності школи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 / О. В. Капустіна. - К., 2004. - 20 с. - С. 6-7.

  73. Карпіловська С. Я. Основи професіографії : навчальний посібник / С. Я. Карпіловська, Р. Й. Мітельман, В. В. Синявський, О. М. Ткаченко, Б. О. Федоришин - К., 1997. - (Межрегіональна академія управління персоналом).

  74. Карпухин О. И. Молодежь России: особенности социализации и самоопределения / О. И Карпухин // Социологические исследования. - 2000. - № 3. - 169 с.

  75. Кашников Б. Н. Марксизм как радикальная критика либеральной справедливости / Б. Н. Кашников // Вопросы философии. - 2005. - № 6. - С. 37-50.

  76. Кинелев В. Г. Университетское образование: его настоящие и будущее / В. Г. Кинелев // Magister - Магистр. - 1995. - № 3. - 234 с.

  77. Кирюхин Д., Щербак С. Представление о справедливости в России и Украине: повседневность и идеология / Д. Кирюхин, С. Щербак // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2007. - № 1. - С. 136-150.

  78. Киселев С. Н. Диагностические методы в профессиональной ориентации / С. Н. Киселев, В. В. Нискородов, Г. Я. Цыбулько, В. И. Сыпченко. - [3. изд., перераб. и доп.] - Славянск : Печатный двор, 2001. - (Славянский гос. педагогический ин-т.). - 340 с.

  79. Клименко А. В. Основы естественного интеллекта. Рекуррентная теория самоорганизации. / А. В. Клименко; отв. ред. Е.П. Гуськов. - Ростов-на-Дону, 1994. - (Версия 3; Ростовский ун-т). - 230 с.

  80. Климов Е. А Психология профессионала : Избранные психологические труды / Е. А. Климов. – М. : Институт практической психологии, 1996. - 189 с.

  81. Климов Е. А. Введение в психологию труда : учебник для вузов / Е. А. Климов. - М. : Культура и спорт, ЮНИТИ, 1998. - 350 с.

  82. Климов Е. А. Психология профессионального самоопределения / Е. А. Климов. - Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. - 512 с.

  83. Климов Е. А. Путь в профессию / Е. А. Климов. - Лениздат. - 1974.- 183 с.

  84. Климов Е. А. Развивающийся человек в мире профессий / Е. А. Климов. - Обнинск, 1993. - С. 19-29; 61-68.

  85. Кондратюк О. П. Система виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі / О. П. Кондратюк. - К. : „Кондор”, 2006. - 216 с.

  86. Коропецька О. М. Профорієнтація та профвідбір : навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / О. М. Коропецька. - Івано-Франківськ, 2005. - 236 с. - (Прикарпатський національний ун-т ім. В.Стефаника).

  87. Кулагин Б. В. Типологический подход к исследованию проблемы профотбора: вопросы психодиагностики / Б. В. Кулагин, С. Т. Сергеев // Психологический журнал. - 1989. - Т. 10. - С. 62-70.

  88. Куценко О. О некоторых социокультурных последствиях институциональных изменений в украинском обществе / О. Куценко // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2000. - № 2.- С. 26-32.

  89. Кущ О. С. Профорієнтація старшокласників: досвід застосування психодіагностичних методик : метод. Посібник / О. С. Кущ. - Кременчук : ПП Щербатих О.В., 2007. - 52 c.

  90. Лагутина Т. Соціально-психологічні аспекти економічної поведінки в перехідному суспільстві / Т. Лагутина // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2006. - № 1. - С. 105-110.

  91. Лейн Д. Элиты, классы и гражданское общество в период трансформации государственного социализма // Д. Лейн / Социология: теория, методы, маркетинг. - 2006. - № 3. - С. 14-31.

  92. Ленин В. И. Полное собрание починений / В. И. Ленин. - Т. 41. - С. 298.

  93. Лепехин В. А. Стратификация в современной России и новый средний класс / В. А. Лепехин // Общественные науки и современность. - 1998. - № 4. - С. 30-40.

  94. Лукашевич Н. П. Психология труда : учебно-методическое пособие / Н. П. Лукашевич, И. В. Сингаевская, Е. И. Бондарчук. - К. : МАУП, 1997. - (Межрегиональная академия управления персоналом). - 230 с.

  95. Лукашевич Н.П. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере / Н. П. Лукашевич, О. Н. Лукашевич. - Х. : ОКО, 1998. - Кн. 2 : Практикум деловой карьеры. - (Харьковский гуманитарный ин-т «Народная украинская академия»). - 280 с.

  96. Ляшенко Л. Освіта ХХІ століття: тенденція професіоналізації / Л. Ляшенко // Вища освіта України. - 2002. - № 1. - 47 с.

  97. Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. – СПб. : Питер, 2002. – 178 с.

  98. Макарова Л. Н. Технологии профессионально-творческого саморазвития учащихся / Макарова Л. Н., Шаршов И. А. - М. : ТЦ «Сфера», 2005. - 92 с.

  99. Маноха И. П. Профессиональный потенциал личности : опыт онтологического исследования : дис. … кандидата психол. наук : спец. 19.00.01 / Маноха Ирина Петровна. - К., 1993. - 267 с.

  100. Маноха И. П. Человек и потенциал его бытия: опыт синтезирования онтологических и психологических познавательных техник / И. П. Маноха. - К. : Стимул, 1995. - 290 с.

  101. Медведев Р. Новый класс российского общества / Р. Медведев // Свободная мысль. - 1997. - № 8. - С. 58-71.

  102. Мухін І. М. Свобода як соціальний феномен (теоретико-методологічні аспекти) / І. М. Мухін // Культура народов Причерноморья. - 2002. - № 33. - С. 224-228.

  103. Мухін І. М. Феномен соціальної свободи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук / І. М. Мухін. - Сімферополь, 2003. - 17 c.

  104. Мухін І. М. Формально-змінна природа свободи (методологічні аспекти вивчення соціального явища) / І. М. Мухін // Нова парадигма : альманах наукових праць. - Вип. 16. - Запоріжжя : Запорізький державний університет, 2000. - С. 60-67.

  105. Нечипорук З. С. Виховання професійних інтересів у старшокласників / З. С. Нечипорук. - К. : Рад. школа, 1967. - 102 с.

  106. Новиков В. В. Социально-психологическая характеристика общностей предпринимателей / В. В. Новиков // Социальная психология в трудах отечественных психологов; сост. А. Л. Свенцицкий - СПб. : Питер. - 2000. - С. 477-485.

  107. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / Под ред. Е.С. Полат. - М. : Издат. центр «Академія», 2005. - 272 с.

  108. Носков В. Вплив сімейного виховання на профорієнтацію підлітків / В. Носков, О.Сухова // Соціальна психологія. - 2007. - № 2. - С. 113-126.

  109. Носуленко В. Н. Проблема общения в психологи / В. Н. Носуленко. - М. : Наука, 1982. - С. 32-38.

  110. Нусратулин В. Предприниматели и рабочие - класс трудящихся / В. Нусратулин // Общество и экономика. - 2000. - № 2. - С. 183-187.

  111. Овчинникова Т. А Психологічні особливості профорієнтаційної роботи із старшокласниками в сучасних умовах / Т. А. Овчинникова. - К., 2007. - 143 с.

  112. Одегов Ю. Г. Управление персоналом : учебник / Ю. Г. Одегов, П. В. Журавлев. - М. : Финстат-информ, 1997. - 875 с.

  113. Опачко М. В. Професійна орієнтація учнів в процесі розв'язування задач фізико-технічного змісту : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 / М. В. Опачко. - К., 2001. - 20 с.

  114. Опачко М. В. Теорія і практика профорієнтаційної діяльності педагога: навч.-метод. посіб. / М. В. Опачко, В. В. Сагарда. - Ужгород : Ужгород. держ. ун-т, 2000. - 114 с.

  115. Осадчий В. В. Педагогічні засади професійного консультування молоді засобами Інтернет : автореф. дис.на здобуття канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / В. В. Осадчий. - Вінниця, 2005. - 20 с.

  116. Основи демократії : навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів / М. Бесонова, О. Бірюков, С. Бондарук; за заг. ред. А. Колодій. - К. : Вид-во „АЙ БІ”, 2002. - 684 с.

  117. Павлова Т. Л. Профориентация старшеклассников : диагностика и развитие профессиональных качеств / Т. Л. Павлова. - М. : ТЦ «Сфера», 2005. - 128 с.

  118. Павлютенков Е. М. Формирование мотивов выбора профессии / Е. М. Павлютенков; под ред. Б. А. Федоришина. - К. : Радянська школа, 1980. - 143 с.

  119. Павлютенков Е. М. Управление профессиональной ориентацией в общеобразовательной школе : учебное пособие / Е. М. Павлютенков. - Владивосток, 1990. - 173 с.

  120. Павлютенков Є. М. Професійна орієнтація учнів / Є. М. Павлютенков. - К. : Рад. школа, 1983. - 152 с.

  121. Пазюченко Т. М. Індивідуалізація профорієнтаційної роботи зі старшокласниками : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / Т. М. Пазюченко. - К., 2001. - 18 с.

  122. Педагогічні основи трудового становлення і професійного самовизначення учнівської молоді : методичний посібник / За ред М. П. Тименка. - К., 1996. - 268 с.

  123. Пилипенко В. Человек в рыночных условиях : вербальное поведение и оценка реформ / В. Пилипенко // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2006. - № 1. - С. 153-165.

  124. Піддячий М. І. Історичні передумови і теоретичні засади профорієнтації школярів / М. І. Піддячий // Науково-теоретичний та інформаційний журнал «Педагогіка і психологія». - 2006. - № 3 (52).

  125. Піддячий М. І. Організаційно-педагогічні умови підготовки старшокласників до професійного самовизначення у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 / М. І. Піддячий. - К., 2002. - 19 с.

  126. Піддячий М. І. Орієнтація старшокласників на професійну діяльність / М. І. Піддячий // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2006. - № 30. - С. 37-40.

  127. Платонов К. К. Проблемы спосібностей / К. К. Платовнов. - М. : Наука, 1972. - 312 с.

  128. Побірченко Н. Профорієнтація як наукова дисципліна / Н. Побірченко // Вісник Миколаївського державного університету. - 2005. - № 23. - 15 С.

  129. Побірченко Н. А. Деякі напрямки реалізації сучасної концепції професійної орієнтації учнівської молоді України / Н. А. Побірченко // Проблеми трудового навчання і професійної орієнтації учнівської молоді : матеріали республіканської науково-практичної конференції. - Рівне, 1993. – С. 75-76.

  130. Поліщук О. Стратегія діяльності закладів вищої освіти / О. Поліщук // Персонал. - 2006. - № 7. - С. 84-86.

  131. Полтавцева Е. С. Европейский опыт социального партнерства в профессиональном образовании / Е. С. Полтавцева // Профессиональное образование. - 2003. - №12. - С. 28.

  132. Професійна діагностика / упор. Т. Гончаренко. - К. : Ред. загальнопед. газ., 2004. - 120 с.

  133. Професійне самовизначення у старшокласників: метод. посіб. / упор. Л. Шелестова. – К. : Шкільний світ; Вид. Л. Галіцина, 2006. - 128 с.

  134. Профессиональная ориентация учащихся / А. Д. Сазонов, В. Д. Симоненко, В. С. Аванесов, Б. И. Бурхалов. - М. : Просвещение, 1988. – 465 с.

  135. Профільне навчання в системі позашкільної, додаткової освіти учнів / Горский В. А., Сулейманова С. С., Чупанов А. Х. - М. : Просвещение, 1989. - 167 с.

  136. Профориентационная работа службы занятости по адаптации молодежи к требованиям рынка труда в современных экономических условиях : материалы научно-практической конференции / Под общ. ред. С. Е. Коваленюк. - Таганрог : Изд-во Таганрогского государственного педагогического института, 2001. - 66 с.

  137. Профориентационная работа среди молодежи с учетом социально-экономических факторов : методическое пособие. - Ленинград, 1991. - 31 с.

  138. Профорієнтаційна робота в школі : методичні рекомендації / В. В. Синявський. - Чернігів : «Деснянська правда», 2005. - 27 с.

  139. Профорієнтація населення і професійне навчання незайнятих громадян / В. А. Савченко, Н. О. Павловська, В. І. Герасимчук, В. О. Покрищук. - Кременчук, 1997. - 277 с. - (НАН України; Науково-дослідний центр з проблем зайнятості населення та ринку праці).

  140. Пряжников Н. С. Профориентация / Н. С. Пряжников, Е. Ю. Пряникова. - М. : Academia, 2005. - 496 с.

  141. Рескина С. Е. Роль самооценки школьников в процессе профессионального самоопределения : автореф. на соискание учен. степени канд. пед. наук / С. Е. Рескина. - Л., 1986. - 36 с.

  142. Розанова Н. Развивающиеся рынки капитала: чему учит мировой опыт / Н. Розанова // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - № 2. - С. 24-31.

  143. Романчук В. П. Організаційно-педагогічні умови підготовки старшокласників до вибору майбутньої професії у навчально-трудовій діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 [Електронний ресурс] / В. П. Романчук. - К., 2002. - С. 8. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2002/02rvpntd.zip.

  144. Рудь Г. В. Формування життєвих перспектив у ранній юності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / Г. В. Рудь. - К., 2005. - 20 с.

  145. Руткевич М. Н. О социальной структуре советского общества / М. Н. Руткевич // Социологические исследования. - 1999. - № 4. - С. 19-28.

  146. Сапір Ж. Чи завершено перехідний період в Росії та Україні / Ж. Сапір // Політична думка. - 1997. - № 4. - С. 96-110.

  147. Сейтешев А. П. Пути формирования личности молодого рабочего / А. П. Сейтешев. - М. : „Высшая школа”, 1982. - 152 с.

  148. Семенов В. Е. Ценностные ориентации современной молодежи / В. Е. Семенов // Социологические исследования. - 2007. - № 4 (276). - С. 37-43.

  149. Силенко А. Соціальна політика та її пріоритети у перехідному суспільстві / А. Силенко // Людина і політика. - 2003. - № 1. - С. 118-128.

  150. Симончук Е. Рабочий класс в Украине: хроника потерь / Е. Симончук // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2005. - № 4. - С. 5-25.

  151. Симончук Е. Рабочий класс в Украине: тренды рекомендации структуры / Е. Симончук // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2006. - № 2. - С. 38-65.

  152. Система профинформационной работы со старшекласниками. - К. : Радянська школа, 1988. - 27 с.

  153. Слабнина Е. В. Профориентационные технологии: формы, виды и категории населения : метод. пособие / Е. В. Слабнина. - Саратов : Изд-во Поволж. межрегион. учеб. центра, 2001. - 64 с.

  154. Смолбоун Д. География развития рынков малых предприятий Украины / Д. Смолбоун, Ф. Велтер, И. Исакова // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2000. - № 2. - С. 113-120.

  155. Собчик Л. Н. Психодиагностика в профориентации и кадровом отборе / Л. Н. Собчик. - СПб. : Речь, 2002. - 72 с.

  156. Соловей Г. Соціальна держава як чинник етизації економіки / Г. Соловей // Філософська думка. - 2007. - № 2. - С. 142-156.

  157. Соломин И. Л. Современные методы психологической экспресс-диагностики и профессионального консультирования / И. Л. Соломин. - СПб. : Речь, 2006. - 280 с.

  158. Социология и психология труда : учеб. пособие. - Х., 1992. - (Харьковский аграрный ун-т им. В. В. Докучаева). - 400 с.

  159. Спасенников В. В. Анализ и проектирование групповой деятельности в прикладных психологических исследованиях / В. В. Спасенников - М., 1992. - (РАН; Институт психологии).

  160. Сподін Л. А. Педагогічні умови формування професійної спрямованості особистості студентів вищих аграрних закладів освіти : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Л. А. Сподін. - К., 2001. - 20 с.

  161. Стахів О. Система управління персоналом у контексті контролю якості за міжнародним стандартом ISO 9001 / О. Стахів // Персонал. - 2006. - № 9. - С. 68-72.

  162. Сусак В. Самоорганизация versus государственный патернализм: сравнительный анализ установок жителей Львова и Донецка (1994-2004) / В. Сусак // Социологи: теория, методы, маркетинг. - 2007. - № 1. - С. 63-73.

  163. Сухомлинський В. А. Письма к сыну / В. А. Сухомлинський. - М. : Просвещение, 1979. - 200 с.

  164. Темницкий А. Л. Собственность и стратегии трудового поведения рабочих в условиях реформ / А. Л. Темницкий // Социологические исследования. - 2007. - № 2 (274). - С. 40-50.

  165. Тенденции, проблемы и новые законы в высшем образовании. Украина // Высшие образование в Европе / Юнеско. - 1999. - № 1. - 17 С.

  166. Теория личности. - СПб. : Питер, 1999. - 209 с.

  167. Тигер П. Д. Делай то, для чего ты рожден : путь к успешной карьере через самопознание / П. Д. Тигер, Б. Бэррон-Тигер; пер. Н. Б. Демченко. - М. : Армада, 1996. - 300 с.

  168. Титма М. Х. Социально-профессиональная ориентация молодежи / М. Х. Титма. - Таллин : «Ээсти раамат», 1982. - 214 с.

  169. Ткачук В. Г. Психофизиология труда : конспект лекций / В. Г. Ткачук, В. Е. Хапко. - К., 1999. - (Межрегиональная академия управления персоналом). - 190 с.

  170. Тоффлер О. Смещение власти: знание, богатство и сила на пороге ХХІ века / О. Тоффлер. - Нью-Йорк, 1990. - 217 с.

  171. Туриніна О. Л. Психологічні особливості професійного самовизначення учнів профільних педкласів : дис. … кандидата психол. наук : 19.00.07 / О. Л. Туриніна. - К., 1998. - 178 с.

  172. Турчинов А. И. Профессионализация и кадровая политика: проблемы развития теории и практики / А. И. Турчинов. - М. : Флинта, 1998. - (Академия педагогических и социальных наук; Московский психолого-социальный ин-т). - 300 с.

  173. Тюптя О. В. Формування психологічної готовності до соціономічної професійної діяльності (на прикладі професії «соціальний педагог») : дис. … кандидата психол. наук : 19.00.01 / О. В. Тюптя. - К., 1999. – 190 с.

  174. Уайт Джон. Цілі соціального виховання особистості / Джон Уайт // Філософська і соціологічна думка. - 1995. - № 9. - 19 с.

  175. Уарте Хуан. Исследование способностей к наукам / Хуан Уарте. - М., 1960. - С. 19.

  176. Уніят С. Вибір професії, або задача з багатьма невідомими / С. Уніят, С. Комінко. - Тернополь : Підручники & посібники, 1997. - 300 с.

  177. Федоришин Б. О. Виявлення й оцінка усталеності розподілення уваги. Методика «ВН-2» : метод. посібник з психології професійної консультації / Б. О. Федоришин. - К. : ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1998. - (АПН України; Інститут педагогіки і психології професійної освіти). – 256 с.

  178. Федоришин Б. О. Психолого-педагогічні основи професійної орієнтації : дис. … доктора пед. наук : 13.00.04 / Б. О. Федоришин. - К., 1996. - 290 с.

  179. Фельдштейн Д. И. Психологические условия ускорения личностного, в том числе и профессионального самоопределения подростков / Д. И. Фельдштейн // Психологические условия формирования социальной ответственности школьников. - М. : АПН СССР, 1978. - 389 с.

  180. Филиппов Ф. Р. Социально-профессиональная ориентация школьников / Ф. Р. Филиппов // Выбор профессии: мотивы и их реализация. - М. : Знание, 1986. - 128 с.

  181. Флоровская Г.С. Профессиональная направленность как опосредствующий фактор субъективной социально-психологической интегрированности старшеклассников / Г. С. Флоровская, С. Ю. Флоровский // Психология и практика : ежегодник Рос. психол. о-ва. - Ярославль. - 1998. - Т. 4.- Вып. 5. - С. 378-382.

  182. Франчук Т. О. Економічна суть інновацій у ринковій економіки / Т. О. Франчук // Держава та регіони. - 2007. - № 1. - С. 139-143. - (Гуманітарний університет „ЗІДМУ”; Серія: Державне управління).

  183. Фурман А. Фундаментальний социально-психологічний експеримент в школах України: анотація пошуку / А. Фурман // Освіта і управління. - 1997. - № 3. - Т. 1. - 60 с.

  184. Хавир П. А. Психология профессионального самоопределения в ранней юности / П. А. Хавир. - М., 1981. - 96 с.

  185. Харламенко В. Б. Дидактичні основи курсу профорієнтації в підготовці вчителя трудового навчання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.02 / В. Б. Харламенко. - К., 2002. - 19 с.

  186. Хахулина Л. А. Динамика оценок населением России справедливости и несправедливости неравенств сложившихся в 1990-е гг. / Л. А. Хахулина // Справедливые и несправедливые социальные неравенства в современной России; ред.-сост. Р. В. Рывкина. - М. : Референдум, 2003. - С. 77-102.

  187. Хомутов В. П. Профессионально-психологический отбор на предпринимательско-менеджерские профессии / В. П.Хомутов, Т. И.Еремина. - Саратов : Издательство Поволжского межрегионального учебного центра, 2001. - (Поволжский межрегиональный учебный центр). - 165 с.

  188. Хошейзер Р. М. Действуй - и найдешь работу! / Р. М. Хошейзер. - М. : Филинъ, 1996. - 210 с.

  189. Хуан Уарте. Исследования способностей к наукам / Уарте Хуан. - М., 1960. - 123 с.

  190. Худик В. А. Изучение профессиональной направленности в подростковом и юношеском возрасте / В. А. Худик. - К. : Освіта, 1992. - 18 с.

  191. Чарнецкі К. Психологія професійного розвитку особистості : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора психол. наук : спец. 19.00.07 / К. Чарнецкі. - К., 1999. - 296 с.

  192. Чебикіна Т. М. Словник-довідник з профорієнтації : експерим. посіб. / Т. М. Чебикіна. - О. : ПНЦ АПН України, 2006. - 44 с. - (Півден. НЦ АПН України, Одес. обл. ін-т удоскон. вчителів).

  193. Чекригін Б. Поєднання загальної середньої і професійної освіти / Б. Чекригін // Професійно-технічна освіта. - 2005. - № 3. - С. 25-27.

  194. Человек и профессия / Под ред. Е. А. Климова, С. Н. Левиевой. - Лениздат, 1975. - 157 с.

  195. Чередниченко Г. А. Личные планы выпускников средних учебных заведений (сравнительный анализ) / Г. А. Чередниченко // Социологические исследования. - 2001. - № 12. - 189 с.

  196. Черемухин А. Г. Воздействие циклов Солнечной системы на творческую продуктивность / А. Г. Черемухин, Д. Г. Черемухин. - М. : Век книги 3, 2002. - 34 с.

  197. Чернер С. Л. Педагогическая поддержка жизненного и профессионального самоопределения школьников / С. Л. Чернер, И. И. Зарецкая // Школа. - 2000. - № 3. - 340 с.

  198. Чеснокова И. И. Самосознание, самореализация и самодетерминация личности / И. И. Чеснокова. - М.: Наука, 1982. - 140 с.

  199. Чистякова С. Н. Профессиональная ориентация школьников: организация и управление / С. Н. Чистякова. - М., 1987. - 290 с.

  200. Чистякова С. Н. Проблема самоопределения старшеклассников при выборе профиля обучения / С. Н. Чистякові // Педагогика. - 2005. - № 1. - С. 19-26.

  201. Чорна І. М. Формування психологічної готовності майбутнього вчителя до профорієнтаційної роботи у школі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : спец. 19.00.07 / І. М. Чорна. - К., 2003. - 20 с.

  202. Чудновский В. Э. Воспитание особенностей и формирование личности / В. Э. Чудновский. - М. : Знание, 1983. - 190 с.

  203. Чудновский В. Э. Смысл жизни: проблема относительной эмансипированности от «внешнего» и «внутреннего» / В. Э. Чудновский // Психологический журнал. - 1992. - № 2. - Т. 16. - 39 с.

  204. Чуковский К. Путаница / К.Чуковский // Стихотворения. - СПб. : Академический проект, 2002. - 170 с.

  205. Чуприна Л. А. Организационно-методические факторы профессионального самоутверждения личности в социокультурной деятельности / Л. А. Чуприна; науч. ед. А. А. Ахременкова. - СПб. : Культ-Информ-Пресс, 2001. - (Российская академия образования; Комитет по образованию администрации Санкт-Петербурга). - 400 с.

  206. Шабанова М. А. Проблема встраивания рынка в «нерыночное общество» / М. А. Шабанова // Социологические исследования. - 2005. - № 12. - С. 33-45.

  207. Шавир Г. А. Психология профессионального самоопределения в ранней юности / Г. А. Шавир. - М. : Педагогика, 1981. - 190 с.

  208. Шадриков В. Д. Психология деятельности и способности человека : учеб. пособие для вузов / В. Д. Шадриков. - [2.изд., перераб. и доп.]. - М. : Логос, 1996. - 300 с.

  209. Шварцман З. О. Сочетание общекультурной и профессиональной подготовки в многоуровневой структуре университетского образования / З. О. Шварцман // Дефиниции культуры. - Томск, 1994. - Вып. 1. - 250 с.

  210. Школа и выбор профессии / Под ред. В. А. Полякова, С. Н. Чистяковой, Г. Г. Агановой. - М. : Педагогика, 1987. - 176 с.

  211. Шубкин В. Н. Социологические опыты / В. Н. Шубкин. - М., 1970. - 200 с.

  212. Шубкин В. Н. Когда наступает время выбора (Устремления молодежи и первые шаги после окончания учебных заведений) / В. Н. Шубкин, Д. Л. Константиновский, Г. А. Чередниченко, Ф. А. Хохлушкина, Е. Д. Вознесенская; отв. ред. Г. А. Чередниченко. - СПб. : Издательство РХГИ, 2001. - (Институт социологии РАН). - 300 с.

  213. Шульга Н. Этапы становления политической элиты в Украине в годы независимости / Н. Шульга // Социология: теория, методы, маркетинг. -2006. - № 4. - С. 24-37.

  214. Шумакова Л. П. Особливості розвитку мотивації досягнення особистості психолога- практика в процесі професійної подготовки : дис. … доктора психол. наук : 19.00.07 / Л. П. Шумакова. - К., 1997. - 190 с.

  215. Щедровский П. Г. Изменение в мышлении на рубеже ХХI столетия: социально-культурные вызовы / П. Г. Щедровский // Вопросы философии. - 2007. - № 7. - С. 36-54.

  216. Эльянов А. Развивающиеся страны в мировой экономике: тенденции и проблемы / А. Эльянов // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - № 2. - С. 3-15.

  217. Якунин В. А. Психологические проблемы професионального самоопределения школьников / В. А. Якунин, С. Е. Рескина // Вестн. Ленингр. у-та. - 1988. - С. 44-48. - (Серия 6; вып. 3).

  218. Ярошенко В. В. Школа и профессиональное самоопределение учащихся / В. В. Ярошенко. - К. : Рад. школа, 1983. - 112 с.

  219. Goodlad I. What Schools Are For? / I. Goodlad. - Bloominqton, 1994. - P. 33.

  220. vocational training (Japanese Industrial Relations Series) / t. ishikawa. - Tokyo, Japan: Japan Institute of Labor, 1987. - №7. - P. 12.

  221. Rogers B. Careers education and Guidance / B. Rogers. - Cambridge, 1984. - 278 p. - P.8.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. М. П. Драгоманова москалик геннадій федорович удк 373 048 01: 1(043. 3) Філософські засади професійної орієнтації особистості в загальноосвітній школі в системі ринкових трансформацій 09. 00. 10 філософія освіти Автореферат

    Автореферат
    Робота виконана на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.
  2. Список претендентів до складу предметних експертних комісій Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для учнів 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів

    Конкурс
    Височанська спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови І-ІІІ ст. Харківської районної ради Харківської обл., вчитель, вчитель-методист
  3. Павло штепа московство його походження, зміст, форми й історична тяглість

    Книга
    У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії.

Другие похожие документы..