Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
д., на странице издания для отображения на экране дисплея или устройстве вывода. В настоящее время используется версия PostScript Level , разработанна...полностью>>
'Автореферат'
Работа выполнена в Государственном образовательном учреждении высшего профессионального образования «Ярославская государственная медицинская академия...полностью>>
'Документ'
Промышленность занимает особое место в структуре экономики Уральского региона вообще и Челябинской области в частности. Достаточно сказать, что, по д...полностью>>
'Документ'
«Программа комплексного развития систем коммунальной инфраструктуры муниципального образования «Немецкий национальный район» на 2011-2017 годы» (дале...полностью>>

Міністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова На правах рукопису москалик геннадій Федорович

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Розділ ІІ

професійнІ орієнтаціЇ особистості В КОНТЕКСТІ ринкових викликів

В даному розділі маємо на меті розглянути особливості профільних орієнтацій людини в тоталітарному й демократичному суспільствах. Правильний вибір професії залежить від особистості й сукупності факторів, які є в основі пробудження інтересу до професії й визначають її вибір. Ці фактори бувають об’єктивними й суб’єктивними. Так наявність професії та необхідність цієї професії у сфері матеріального виробництва можна визначити як об’єктивні фактори, а особистісне бажання працювати по цій професії, придатність людини до неї як суб’єктивні.

Об’єктивні й суб’єктивні фактори в тоталітарному й демократичному суспільствах частково збігаються, а частково відрізняються.

До об’єктивних факторів можна віднести наступні: суспільний лад; рівень економічного й культурного розвитку суспільства; потреби народного господарства; соціальний стан і матеріальні умови існування індивіда і його родини; фізичні й психологічні особливості майбутнього фахівця; територіальне розміщення підприємств, навчальних закладів, установ й організацій; розвиток нових економічних районів; щільність населення в даному економічному районі тощо [55, с. 35].

До суб’єктивних факторів відносяться: ідейно-політичний рівень розвитку людини, її відношення до політики партії й уряду (характерно для тоталітарного суспільства), Батьківщини, народу, навчання, колективу, батьків; особиста участь у суспільно-корисній праці; відношення до фізичної праці; розуміння завдань, які постають перед людиною і суспільством; здібності; знання; звички; навички; характер; темперамент тощо. Така характеристика без сумніву носить загальний характер. Подальше уточнення факторів, що визначають вибір професії, вимагає аналізу конкретних особливостей цього вибору [55, с. 35].

Найважливішою сутнісною рисою тоталітаризму є формування його на основі принципового монізму. У даному контексті під монізмом розуміється одновимірність соціального, політичного, правового, економічного й духовного життя тоталітарного суспільства, у той час як демократичні політичні системи ґрунтуються на плюралізмі, множинності форм, тенденцій у соціальній, політичній, правовій, економічній і духовній сферах життя суспільства [52, с. 79-80].

Розглянемо типовий приклад профільних вимог тоталітарного суспільства. У радянському суспільстві вважалось, що «проблема ідейно-політичного виховання майбутніх молодих робітників в умовах розвиненого соціалізму - одна з найбільш актуальних у теорії й практиці комуністичного будівництва». Представники діалектико-матеріалістичної філософії К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін завжди звертали увагу на виховання робочої молоді, пов’язуючи з нею долю робітничого класу й усього людства, перспективи створення майбутнього комуністичного суспільства [92, с. 298].

У свій час Генеральний секретар ЦК КПРС, Голова Президії Верховної Ради СРСР Л.Брежнєв указував, що при недооцінці небезпеки впливу буржуазної ідеології «...можуть виростати отруйні насіння ідейних хитань, аполітичності й безпринципності [31, с. 39]». Цим пояснюється необхідність подальшого вдосконалення ідейно-політичного виховання майбутніх молодих робітників в умовах розвиненого соціалізму.

У період, що іменувався тодішніми суспільствознавцями «розвиненим соціалізмом», остаточно оформилася закупорка більшості каналів вертикальної мобільності. Владні функції здійснювали переважно люди похилого віку («геронтократи»), сорокалітніх учених і письменників вважали ще молодими. Членство в компартії фактично було обов’язковою, хоча й не єдиною умовою соціального просування. Безпартійна більшість багатонаціональних радянських народів, що вийшли з комсомольського віку (старше 28 років), піддавалася негласній дискримінації з боку адміністративно-командної системи в плані кар’єрного росту, реалізації багатьох прав людини. Однак і безпартійний, і рядовий член партії були, щоправда, у різному ступені, об’єктами експлуатації з боку так званої номенклатури - правлячого в СРСР класу. Покоління нереалізованих інтелектуалів («двірників і сторожів») навіть не розраховувало застати при своєму житті динамічні реформи, які б змінили застійний стан суспільства [19, с. 206].

У 90-х роках XX століття, після здобуття Україною незалежності і початку розвитку підприємств недержавної форми власності, з’явилася потреба у фахівцях нових спеціальностей, підготовку яких вищі навчальні заклади не здійснювали або здійснювали в недостатній кількості.

У той час диплом про вищу освіту, знання іноземної мови та володіння навичками роботи на комп’ютері давало змогу спеціалістам, за наявності наполегливості, цілеспрямованості, досягати успіхів у сферах, відмінних від їх базової освіти. Тепер же роботодавці вимагають, крім практичного досвіду роботи і відповідної освіти, ще й високого рівня теоретичної підготовки. Як наслідок, на ринку освітніх послуг почав активно розвиватись напрям підготовки менеджерів, які вже мають вищу освіту. Практика переконує, що здобути другу вищу освіту прагнули і прагнуть спеціалісти, які вже посідають певні посади та мають практичний досвід роботи. Вибір ВНЗ та спеціальності для другої вищої освіти залежить від багатьох факторів. Найчастіше таких студентів до навчання спонукає потреба посилити свої позиції як фахівця з одного боку, а з іншого - знайти відповіді на питання, які перед ним ставить робота на підприємстві. Як правило, це заочна або дистанційна форма навчання. У підготовці кваліфікованих кадрів із менеджменту основне місце, безперечно посідає вища академічна освіта, але також існують інші додаткові форми навчання: бізнес-освіта, тренінги та семінари [51, с. 71].

Трансформація українського суспільства повинна розпочинатися з системи освіти, яку необхідно переводити на управління: і за завданнями і за результатами, що стало можливим унаслідок виникнення кваліметричних моделей, які називаються факторно-критеріальними [130, с. 86].

За останні роки в Україні на ринку праці бракує фахівців інженерно-технічних спеціальностей. Ця ситуація склалася внаслідок того, що в Україні у 90-х роках XX ст. зупинялися підприємства або заробітна платня на них була мізерною. Випускники вищих технічних навчальних закладів не знаходили собі роботи за спеціальністю з гідною заробітною платнею і вимушені були змінити професію. Так, на багатьох підприємствах зараз склалася така ситуація в кадровому забезпеченні, коли посади спеціалістів і головних спеціалістів обіймають люди пенсійного віку або молодь, яка здобула спеціальність вже після 2000 року, тобто немає золотої середини. А попит на фахівців інженерно-технічних спеціальностей зростає внаслідок появи значної кількості малих і середніх підприємств та відновлення роботи колишніх, побудованих за часів СРСР, великих підприємств [161, с. 70].

Все це дає змогу працівникам обирати собі роботу на вигідних умовах. Керівництво вже не сумнівається в необхідності утримувати кваліфікованих працівників в організації, адже саме люди, з їх кваліфікацією і мотивацією, є тією рушійною силою, завдяки якій організація в цілому досягає необхідного рівня конкурентоспроможності. Тому, крім пошуку та підбору персоналу, перед кадровими службами постають питання оцінювання, навчання та мотивації, тобто управління персоналом [161, с. 70].

Якісно нові соціально-економічні й політичні умови сформувалися в результаті перетворень кінця 1990-х рр. в Україні й вимагали докорінних змін у національній інноваційній системі. Це пов’язано як із зміною цільових установок держави, так і з трансформацією всієї системи взаємозв’язків між секторами, економічними суб’єктами й індивідуумами. Крім того, перехідний період змістив пріоритети всіх суб’єктів господарської діяльності - від держави до підприємства і підприємця - у бік поточних короткострокових завдань, різко звузивши горизонти розвитку.

Особлива глибина і гострота «трансформаційного шоку» в науці була пов’язана з такими чинниками, як різке зниження всіх видів бюджетною фінансування і об’єктивно невеликі масштаби платоспроможного попиту на науку з боку промислового сектора. Оскільки ринковий попит, що сформувався на продукцію і послуги сфери досліджень і розробок, за обсягом був значно нижчим, ніж більш інерційна пропозиція, що сформувалася за радянських часів, то ринкові ціни впали. У результаті адаптація науки і науково-технічних організацій до нових умов виявилася, перш за все, у її скороченні, масовому відпливі найбільш кваліфікованих кадрів, фактичному перепрофілюванні діяльності багатьох організацій, що лише формально залишаються науковими [182, с. 142].

В Україні ситуація у сфері зайнятості є складною. По-перше, через низький рівень оплати праці зайнятість в Україні гарантує лише соціальний статус, але не прибуток, як це є в державах з нормально функціонуючою ринковою економікою. По-друге, показник офіційно зареєстрованого безробіття в Україні становить 4,3 %, але розрахунки за методикою МОП дають майже 13%. Якщо додати ще й приховане безробіття (а воно становить 35-40 %), то ми побачимо, що рівень безробіття в Україні перебільшує допустимі стандарти в декілька разів. По-третє, спостерігається відтік робітників з легальної економіки в тіньову сферу. Водночас в Україні відбувається демократизація підходів до розв’язання проблем зайнятості та безробіття, з’являється розуміння того, що перша з цих проблем є значно ширшою, ніж друга, і що обидві вони потребують врегулювання в межах економічної та соціальної політики. Ринковий характер відносин зайнятості в сучасних умовах визначається двома основними принципами. Перший з них передбачає добровільний характер праці. Порушення принципу добровільності праці може допускатися лише у виняткових випадках, обумовлених законодавством. Добровільна праця як загальнолюдська цінність заснована на праві вибору. Займатися чи не займатися кожній окремій людині суспільною працею - це її право. Отже, зайнятість у народному господарстві вже не розглядають як виняткову сферу суспільно корисної праці. Навчання, домашнє господарство, виховання дітей - рівноправні галузі суспільно корисної діяльності [116, с. 526]. Другий принцип передбачає відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. Держава відмовляється від жорсткої регламентації форм та режимів зайнятості й обов’язковості праці в суспільстві. Здійснюючи політику зайнятості, держава має на меті забезпечити свободу та добровільний вибір будь-якої сфери суспільно-корисної діяльності. Вона допомагає зайнятості непрямими методами, надаючи перевагу заохочувальним, стимулюючим заходам. Орієнтиром у державній політиці повинна бути повна продуктивна, вільно обрана зайнятість. При цьому поняття повної зайнятості також набуло нового змісту. Попереднє його тлумачення передбачало максимальне втягнення працездатного населення у суспільне господарство. Нове тлумачення допускає будь-який рівень втягнення, але за умови, що зайнятість є продуктивною.

Повна зайнятість є продуктивною, якщо вона відповідає інтересам підвищення економічної ефективності, створює сприятливі умови для відтворення здорового покоління висококваліфікованих, добре навчених та мобільних робітників. Такий вид зайнятості можливий лише за умов високоефективної економіки. Мобільність робочої сили в економіці України не може бути такою ж різноманітною, як на Заході, з трьох причин: з причини економічної нестабільності, низького рівня розвитку приватного сектора та через її традиційну структуру, в якій переважає індустріальний тип зайнятості. Більше 70 % працездатного населення в Україні займається фізичною працею, у т. ч. близько третини виконує некваліфіковану роботу. Тобто, в Україні дуже поширене структурне безробіття. Воно зумовлене тим, що професійно-кваліфікаційна структура робітників не відповідає перспективним структурним змінам господарства [116, с. 527].

За статистичними даними, чисельність зайнятих включає всіх зареєстрованих осіб найманої праці, підприємців та самозайнятих. Однак до цієї сукупності не входять ті, хто зайнятий у неформальній економіці. В Україні 28,5 млн. населення працездатного віку, але офіційно зайнятих у всіх сферах господарської діяльності у 1999 р. було 22,6 млн. Вирішення проблеми безробіття потребує врахування об’єктивних обставин переструктурування виробництва, наявності прихованого безробіття та прихованого попиту на товари, який не може бути задоволений через низьку платоспроможність населення. Орієнтирами соціальної політики щодо безробітних повинні стати дані про соціальний склад цієї групи. В Україні повинні розвиватися два напрями розвитку ринку праці: політика сприяння зайнятості та політика соціальної підтримки безробітних. Якщо перший напрям пов’язаний з появою нових форм власності, нових робочих місць, нових сфер господарства, то другий залежить від таких факторів, як стан законодавства про зайнятість, розмір допомоги, навчання й перенавчання безробітних. Проект «Україна: поступ у XXI століття» передбачає створення нових робочих місць внаслідок структурної перебудови економіки, державні гарантії працевлаштування молоді, підтримку самозайнятості населення в малому та середньому бізнесі, посилення соціального захисту безробітних. Між тим, прийнятий Верховною Радою України в 1991 р. закон «Про зайнятість населення» не відображає проблему прихованого безробіття, яке на сьогоднішній день перевищує офіційно визнане. Обходить він також і гостру проблему заходів щодо стимулювання створення робочих місць.

Рівень безробіття значною мірою залежатиме від темпів приватизації та реструктуризації промисловості, законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із ринком праці, а також із налагодженням відносин між працедавцями (зокрема, новими підприємцями), робітниками та державою на принципах соціального партнерства [116, с. 528].

Після краху комуністичних режимів більшість нових держав (Україна не була винятком) обрали своїми пріоритетами ствердження ліберальної демократії й ринкової економіки. Однак швидке руйнування колишньої системи інститутів, як виявилося, не призвело з необхідністю до орієнтації суспільної свідомості на норми й цінності демократичного суспільства, прийняття яких звичайно декларується на різних рівнях влади. Більше того, виник конфлікт між нормативними вимогами домінуючої в суспільстві системи цінностей і вимогами, висунутими демократичними практиками [77, с. 138].

Специфіка соціальних трансформацій в Україні багато в чому визначається історичним досвідом формування інституціональної й соціально-класової структури суспільства, а також базисного типу особистості в рамках «радянського соціуму», що до 1980-х років минулого сторіччя вступив у смугу стрімко наростаючої соціально-економічної, а потім і політичної кризи, що спричинило крах радянської держави й створення на її руїнах нових незалежних держав. І для громадян СРСР, і для переважної більшості закордонних аналітиків драматичний фінал горбачовської перебудови виявився багато в чому несподіваним і непоясненим [46, с. 33].

Радянське суспільство належить близькій за часом історії, воно і по теперішній час частково присутнє в думках і серцях старшого, середнього, почасти й молодого покоління. В умовах кризи було втрачено половину виробничого потенціалу, украй зубожілі пострадянські країни потрапили у жорстку фінансову залежність від країн Заходу. Саме в цих умовах суспільна думка зверталася до радянського періоду вітчизняної історії [145, с. 19].

Зміни в країні, які відбувалися після катастрофи КПРС і СРСР, одні науковці називали «шоковою терапією», інші - структурною трансформацією суспільства, треті з пафосом говорили про перемогу капіталістичної революції в Україні і Росії. У кожному разі умови для бізнесу й бізнес-еліти в 1992-1993 роках істотно змінилися. Прихід до влади демократів, лібералізація цін і стрімке розкручування інфляційної спіралі створювали відразу кілька можливостей швидкого збагачення, якими поспішили скористатися багато суб’єктів. При стрімко зростаючому попиті на долари купівельна спроможність іноземної валюти в Україні значно перевищувала її купівельну спроможність на Заході. Тому покупка майже всіх товарів за внутрішніми цінами та їхній продаж за цінами світового ринку давала швидкі й великі прибутки. У масовій скупці товарів повсякденного попиту, предметів мистецтва й народних промислів, антикваріату, посуду, інструментів домінували не занадто великі західні ділки. Але в продажі на Захід нафти й нафтопродуктів, металів, лісоматеріалів, хімічних добрив, хутра й інших видів сировини домінували російські й українські громадяни, які зуміли завдяки власному соціальному становищу й зв’язкам одержати потрібну ліцензію, дозвіл, квоту. Експортні пільги дозволяли в короткий термін робити величезні прибутки [101, с. 60].

Емпіричний факт руйнації інституціональних засад радянського суспільства внаслідок розпаду СРСР та політичних, економічних і соціально-культурних змін, які супроводжували цей процес, навряд чи можна заперечувати в межах сучасних соціологічних підходів до вивчення феномена інституціональності. Досить сказати про феномен розвалу наддержави, про кінець панування комуністичної ідеології і знищення інституту однопартійності, про ліквідацію монополії інституту державної власності, про зникнення одіозних тоталітарних інститутів у царині духовного життя - цензури, атеїстичного виховання тощо [47, с. 8]. Важко назвати бодай один соціальний інститут, який би цілком або частково не зруйнувався внаслідок пострадянських перетворень.

У поведінці населення простежується розмежування доринкового й ринкового типів. Для доринкового періоду характерна формула «гарантований прибуток ціною мінімальних трудових витрат». Такий тип поведінки добре вписується в систему радянської економіки, оскільки був сформований командно-адміністративною системою, яка виховувала людей в основному нездатних приймати власні рішення й ризикувати. Разом з тим вихідний тип ринкової поведінки можна охарактеризувати формулою «максимум прибутку ціною максимуму трудових витрат». Носії цього типу поведінки демонструють високий рівень економічної активності, розуміння того, що ринок надає певні можливості для підвищення їхнього матеріального становища відповідно до прикладених зусиль, знань й умінь. Ринковий тип поведінки тільки починає формуватися й істотно залежить від ходу реформ, і від соціальних очікувань індивідів [123, с. 165].

У перехідному суспільстві принцип раціоналізму в економічній поведінці людини набуває досить специфічних рис. Завдяки раціональним економічним діям були досягнуті (та будуть досягнуті у майбутньому) значні успіхи в розвитку економіки, підвищенні її ефективності та піднесенні матеріального добробуту людей. Проте, у своїх крайніх проявах раціоналізм і економічна свобода породжують ірраціональні форми поведінки, які є негативними по відношенню до суспільства, природи і людини. Раціоналізм втрачає свою привабливість у міру прогресивного соціально-економічного поступу суспільства, коли перед людством, крім пріоритетів промислового розвитку і вирішення суто індустріальних проблем збільшення випуску продукції, постають інші, більш гуманні цілі та завдання. Раціональність економічної поведінки перетворюється у свою протилежність - ірраціональність унаслідок розширення тіньових відносин.

Вибір моделі економічної поведінки визначається умовами, в яких живе й працює людина. До них належать насамперед: рівень культури, освіченості і вихованості, соціальне оточення (зв’язки, знайомства), набутий економічний досвід, індивідуальні схильності та симпатії тощо.

Центральною проблемою в перехідному суспільстві є проблема вибору. Люди постійно змушені робити вибір між різними моделями економічної поведінки. Чим більше людей може здійснювати самостійний і правильний вибір, тим вищий рівень розвитку демократії і свободи в суспільстві. Вибір завжди похідний від знань, інформованості, самосвідомості й волі того, хто вибирає. Не останню роль у цьому відіграють моральні норми та принципи. Успіх економічної поведінки людини врешті-решт залежить від правильності вибору [90, с. 109].

У перші роки посткомуністичної трансформації ситуація, здавалося б, принципово змінилася в результаті диференціації соціалістичної номенклатури й появи нових політичних, економічних й інтелектуальних еліт, породжених крахом комуністичної ідеології й незалежним розвитком України. Саме в конфлікті старих і нових еліт закладене основне джерело соціального вибуху в посттоталітарному суспільстві, оскільки для кризових періодів суспільства протистояння еліти й маси, може набувати революційних форм [46, с. 40].

Складність «введення» ринку шляхом реформ полягає в тому, що мова йде про спосіб життя мільйонів, про певний світогляд, про менталітет. Будь-яка реформа, що ставить своїм завданням стимулювати, поглибити ринкові відносини, припускає відповідь на питання, яку конкретну форму ринку варто створити. При цьому потрібен конкретний «рівень» ринку, до якого суспільство реально може перейти, не потерпівши фіаско. Насамперед, необхідно визначити, які цінності домінують у суспільстві, чи здатні люди взагалі в інших умовах побудувати своє життя відповідним чином [123, с. 153].

Чисельні дослідження свідчать, що головними життєвими цінностями людей, а передусім молоді є родина, друзі й здоров’я, потім йдуть: цікава робота, гроші й справедливість (значення останньої цінності в цей час зростає). Замикає сімку головних життєвих цінностей релігійна віра [148, с. 37].

Проте, слід зазначити, що ціннісні орієнтації людини в останні 30 - 40 років перетерпіли помітні зміни; особливо це стосується значимості праці. У радянський час, в 1960-і - першій половині 1970-х рр., цінність цікавої роботи в молоді була на першому місці, її вибирало не менш 2/3 респондентів; тепер вона на четвертому місці. Це обумовлено, зокрема, тим, що в ході реформ була скасована ідеологія особливої суспільної значимості праці, трудового виховання [148, с. 37]. У засобах масової інформації зник образ чесного працівника, передовика виробництва, взагалі всякої працюючої людини. Бути робітником, техніком, інженером стало непрестижно. Відбулася заміна «героїв праці» «ідолами споживання» (поп-зірки, гумористи, пародисти, астрологи, модні журналісти, сексологи тощо).

Несприятливим фактором у ціннісній структурі сучасної людини є відсутність чіткого зв’язку між роботою й грішми. Якщо в радянський час цей зв’язок був ослаблений через прояв «зрівнялівки», то нині він зовсім відсутній. Тому що одні одержують «скажені» гроші шляхом авантюр, інші каторжно працюючи (іноді на декількох роботах), мають неадекватно маленьку зарплату [148, с. 38].

В умовах сучасної змішаної економіки, робітник має можливість вибирати між працею на державному й приватному підприємстві. Якщо умови праці на приватному підприємстві влаштовують його більше, було б крайнім доктринерством засуджувати його за це [75, с. 120].

В умовах переходу й утвердження ринкової економіки, зокрема ринкового господарства, завдання економічного виховання полягає в забезпеченні вихованців всебічними знаннями, уміннями і переконаннями не лише на основі загальноекономічних законів, але й їх особливостей в умовах сучасного розвитку держави, нашого суспільства на основі ринкової економіки, права індивідуальної власності [85, с. 131].

Реалізація цільового управління в системі освіти, особливо на її базовому рівні, буквально «змусить» батьків, вихователів, вчителів та викладачів звернути увагу на проблему формування особистості тих, хто навчається, і можливості їх розвитку з урахуванням майбутньої самореалізації. На жаль, повз таке рішення пройшла як радянська влада, так і нинішня, лише декларуючи завдання розвитку людини у вільному суспільстві. Таке суспільство неможливо сформувати без зусиль, його створюють люди через відповідну систему відносин, яку формують власними руками [130, с. 86].

Становлення і розвиток молодої особистості є одним з головних загальнодержавних завдань, спрямованих на формування повноцінної сучасної людини, якості якої мають гармонійно поєднуватись з усталеними в суспільстві нормами, правилами співжиття і, нарешті, підготовкою людини творчо високорозвиненої, працівника високої кваліфікації в будь-якій обраній нею формі діяльності, з організаторськими здібностями і уміннями ефективно управляти тими чи іншими процесами. Ці завдання виховання доповнюються ще й таким важливим аспектом, як забезпечення в процесі виховання молоді її соціального становлення, утвердження і розвитку в нових умовах суспільного життя в Україні, її розвитку як незалежної демократичної держави, що базується на засадах нового розуміння свободи і права людини, економіки ринкових відносин, права на приватну власність і, водночас, відповідальності за свої дії в межах державних законів [85, с. 7].

Робітники в більшій мері включалися в ринкові відносини, зіштовхуючись із усіма тими проблемами перехідного періоду, які супроводжували зміни форми власності й економічних відносин як поза, так й усередині підприємств. У державному й приватному секторах концентруються робітники з різними характеристиками, насамперед за віком. Так, молодих робітників до 30 років у півтора рази більше в приватному секторі, чим у державному (36,9 % проти 20,6 %), а людей середнього віку (30-55 років) помітно менше (відповідно 59,7 % й 71,9 %). Вибір робітниками різних вікових груп як місця роботи підприємства певної форми власності визначений, імовірно, відмінними обставинами й мотивами [151, с. 45].

Суспільства радянського типу були буржуазними за розподілом споживчих благ. Представники «інтелігенції», як і кваліфіковані робітники, були потенційно привілейованою верствою у плані місця на ринку. Хоча при державному соціалізмі вони виявилися у невигідному становищі через залежність від адміністративного класу, під контролем якого перебував ринок праці (інакше кажучи, мобільність зайнятості не була конкурентною, а диференціація доходів була відносною [91, с. 19].



Скачать документ

Похожие документы:

  1. М. П. Драгоманова москалик геннадій федорович удк 373 048 01: 1(043. 3) Філософські засади професійної орієнтації особистості в загальноосвітній школі в системі ринкових трансформацій 09. 00. 10 філософія освіти Автореферат

    Автореферат
    Робота виконана на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.
  2. Список претендентів до складу предметних експертних комісій Всеукраїнського конкурсу рукописів підручників для учнів 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів

    Конкурс
    Височанська спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови І-ІІІ ст. Харківської районної ради Харківської обл., вчитель, вчитель-методист
  3. Павло штепа московство його походження, зміст, форми й історична тяглість

    Книга
    У книзі на багатому історичному матеріалі, фактах, свідченнях численних російських та закордонних авторів аналізуються передумови, витоки, закономірності виникнення, розвитку і занепаду Російської імперії.

Другие похожие документы..