Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання

Навчально-практичне видання

Міністерство освіти і науки України

Головне управління змісту освіти

Академія педагогічних наук України

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів

з російською мовою навчання

УКРАЇНСЬКА МОВА 5—11 класи

Затверджено

Міністерством освіти і науки України

(Лист Міністерства освіти і науки України №1/11-3580 від 22.08.2001 р.)

Програми підготували О. Біляєв,

Н. Бондаренко, А. Ярмолюк

© Міністерство освіти і науки України, 2001

© Академія педагогічних наук України, 2001

Електронна версія

Інститут засобів навчання АПН України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Українська мова є державною мовою України, що перед­бачає її пріоритетне використання в усіх сферах суспільного життя. Знання цієї мови дає змогу учням прилучитися до надбань культури українського народу.

Мета курсу української мови в школі з російською мо­вою навчання полягає у виробленні в учнів умінь і навичок вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами української мови — її стилями, формами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говорін­ня, письмо).

Навчальні завдання:

1. ознайомити учнів з найважливішими відомостями про
   українську мову щодо її походження, ролі в становленні і
   розвитку нації, культуротворчої функції, значення як засобу
   пізнання, спілкування і впливу, місця у світі;

2. навчити учнів користуватися всім багатством засобів
   української мови на основі практичного засвоєння основних
   мовних і мовленнєвих понять, визначень та правил;

3. розкрити красу і багатство української мови;

4. забезпечити засвоєння норм української літературної
   мови;

5. формувати українознавчу компетенцію.

Виконання цих завдань забезпечується через наявність в змісті курсу основних відомостей про мову і мовлення та норм літературної мови, переліком вимог щодо знань і навичок учнів.

Зміст програми диференційовано за трьома взаємозв'я­заними змістовими лініями: лінгвістичною, комунікативною та українознавчою.

Мовна лінія визначає особливості фонетичної, лексич­ної, словотворчої, граматичної та правописної систем україн­ської мови. До її складу входять ключові питання фонети­ки, лексикології і фразеології, будови слова та словотвору, морфології і синтаксису, орфографії і пунктуації. Йдеться,

зокрема, про вимову звуків та позначення їх буквами (у зістав­ленні з російською мовою), особливості українського сло­вотворення, рід іменників, кличний відмінок, правопис час­тин мови, побудову речень різних видів тощо.

Комунікативну лінію складає система мовленнєзнавчих понять та практичних умінь і навичок в усіх видах мовлен­нєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо). Основні відомості, що насамперед потребують вивчення — мова і мовлення, адресат мовлення, стиль і тип мовлення, монолог і діалог (полілог), український мовленнєвий етикет. Головне завдання — розвиток в учнів уміння вільно спілку­ватися українською мовою в різних мовленнєвих ситуаціях. Чільне місце на заняттях має відводитися розвиткові усного мовлення учнів, особливо діалогічного як частіше вживано­го, підвищенню культури їхнього мовлення та стилістичної грамотності. Взагалі, cтилістика повинна супроводжувати ви­вчення всіх розділів програми, починаючи від фонетики і за­кінчуючи синтаксисом.

Українознавча лінія реалізується головним чином у змісті вміщених у підручнику та дібраних (складених) учителем практичних завдань і вправ, у тематиці усних висловлювань та творів учнів і підпорядкована вихованню всебічно розвине­ної особистості, громадянина незалежної України. Особливо багато важить залучення текстового матеріалу, пов'язаного з історією держави, її символами, способом життя українсько­го народу, його культурою. Значне місце на заняттях з мови мають посідати тексти, що висвітлюють менталітет українців, характерними особливостями якого є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці і лю­дей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми. У програмі по­дається перелік орієнтовних тем з розвитку зв'язного мов­лення.

Програма складається з таких частин:

1) відомості про українську мову та норми літературної
мови;

2) зв'язне мовлення;

3) вимоги до знань і вмінь учнів.

У першій частині програми подано основні лінгвістичні поняття, вимоги до роботи над орфоепічними і граматични­ми нормами української літературної мови, правила орфо­графії та пунктуації.

Відомості зі стилістики подаються не окремим розділом, а включені до розділу «Зв'язне мовлення».

Програма передбачає вивчення таких лінгвістичних по­нять, фактів і закономірностей, які забезпечують необхідний для учнів обсяг знань з української мови. Ці знання є осно­вою для формування правильного уявлення про структуру української мови в усій сукупності її виявлень, забезпечують оволодіння літературним мовленням.

До програми включено також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, які стосуються норм української літературної мови, враховува­лися найбільш поширені в мові учнів недоліки.

Взаємозв'язки між розділами науки про мову встановлю­ються зіставленням засвоєних мовних явищ і тих, що вивча­ються, супровідних зауважень учителя і висновків учнів.

Важливе пізнавально-практичне значення має розкриття наявних між мовними явищами різних рівнів взаємозв'язків (лексики і словотвору, словотвору і морфології, морфології і синтаксису, орфографії і фонетики, орфографії і морфології, пунктуації і синтаксису та ін.). Це допоможе учням усвідо­мити системний характер мови, специфіку кожного явища, яке вивчається, що необхідно для здобуття глибоких і міцних знань.

Передбачено вивчення ряду тем із загального мовознавства. Виховні можливості курсу забезпечуються наявністю в ньому загальних відомостей про українську мову, її розви­ток, значення в житті людини, суспільства, місце серед інших мов світу, зокрема слов'янських.

Дуже важливо виховувати в учнів почуття прекрасного засобами предмета. Естетичне виховання в процесі вивчен­ня української мови не може зводитися до епізодичних бесід учителя з учнями про її особливості чи до виконання окре­мих завдань і вправ, а передовсім має полягати у формуванні поняття прекрасного в мові, розвитку в учнів потреби вдо­сконалювати власне мовлення.

Заняття з мови мають сприяти розвиткові логічного мис­лення учнів, умінь аналізувати, зіставляти, порівнювати та узагальнювати мовні явища; наводити потрібні приклади, докази, робити висновки; добирати і систематизувати мате­ріал відповідно до теми та основної думки висловлювання; будувати логічно правильне і композиційно завершене ви­словлювання; складати план виступу, тези, конспекти.

У процесі навчання української мови учні повинні оволодіти вмінням самостійно здобувати знання, працювати з

навчальною літературою, словниками, довідниками, контро­лювати правильність і доцільність своєї мовленнєвої діяль­ності.

Навчання української мови в російській школі має про­водитися паралельно із заняттями з російської мови (опора на подібне в обох мовах — транспозиція та врахування відмінно­стей з метою попередження і подолання міжмовної інтерфе­ренції).

Якщо вивчається схожий в українській і російській мо­вах матеріал, обсяг теоретичних відомостей повинен бути мінімальним, а пояснення лаконічним. Це дасть змогу вивіль­нити час для роботи над складнішими темами, в тому числі специфічним для української мови матеріалом, більше уваги приділити вправам з розвитку мовлення.

Вивчення частково подібних чи протилежних фактів і явищ проводиться із застосуванням прийомів зіставлення і порівняння, що полегшить учням засвоєння теоретичного матеріалу, оволодіння нормами літературної мови, сприятиме розвиткові їхнього мислення і мовлення. При зіставленнях акцент важливо робити на таких специфічних особливостях української мови як милозвучність, багатство словотворчих засобів, наявність африкатів, дієслівних форм на -но, -то, своєрідна побудова словосполучень і речень та ін.

Оскільки українська мова, що функціонує в країні і, зок­рема в школі, і досі багато в чому залишається препарова­ною, «узгодженою» з російською, значною мірою втрачаєть­ся її самобутність і привабливість. Обмеження у вжитку власне української лексики, української фразеології, заміна їх ро­сійськими відповідниками, міжмовна уніфікація не дають змо­ги репрезентувати державну мову в усьому її розмаїтті та ба­гатстві барв. Через це важливе значення матиме залучення до занять з мови, крім наявного в підручниках, текстового (мовного) матеріалу, що містить власне україн­ську лексику і фразеологію, властиві гарній мові і такому ж мовленню граматичні форми і синтаксичні конструкції. В результаті в активному словнику учнів мають з'явитися такі слова як берегиня, варто, водограй, передплата, майдан, сукня, осоння, часопис, ґречний, чемний, крислатий, ошатний, відписати (відповісти комусь листовно, заповісти щось), за­початкувати, зголоситися, надихати, нездужати, ображати­ся, побратися (одружитися), попри (незважаючи на) і багато інших.

Так само сприятимуть збагаченню мовлення учнів, роби­тимуть його красивим та експресивним вправи, що містять

семантично усталені неподільні словосполуки — фразеоло­гізми, на які багаті український фольклор, твори красного письменства: битий (уторований) шлях, даватися взнаки, збити з пантелику, з давніх-давен, сягнути думкою, накивати п'ятами, наріжний камінь, піднести гарбуза, щира розмова та ін.

У системі практичних завдань і вправ чільне місце на заняттях з мови повинні посідати конструктивні і творчі впра­ви, пов'язані з розвитком мовлення учнів, а також роботи щодо відновлення деформованого тексту, редагування, ви­правлення допущених мовленнєвих недоліків і помилок, пе­реклад з російської.

Формулюванню завдань до вправ бажано надати проблем­ного характеру, спрямувати на розвиток пізнавальної актив­ності і самостійності учнів: «Що треба зробити, щоб текст набув більшої виразності?», «Поміркуйте, як краще заверши­ти твір-роздум», «Чому слово юний пишеться з одним -н?», «Доведіть, до яких частин мови належать слова читати і чи­тання», «Як відрізнити прикметник від дієприкметника?»

У календарному плані вчителя має бути передбачене сис­тематичне повторення ключових питань курсу, пов'язаних передусім з відомостями про усне і письмове мовлення (тема й основна думка висловлювання, текст, стилі і типи мовлен­ня, побудова творів різних видів та ін.). Багато важитиме та­кож повторення найсуттєвішого з фонетики, лексики, будови слова та словотвору, граматики, стилістики та правопису.

Навчання має бути інтенсивним, тобто напруженим, дійо­вим, а головне — продуктивним, таким, що забезпечує до­сягнення вищого кінцевого результату — міцного засвоєння учнями знань з предмета, формуванню у них практичних умінь і навичок, необхідних для вільного володіння мовою.

Один з основних шляхів інтенсивного навчання україн­ської мови — застосування різних способів структурування навчального матеріалу з використанням узагальнюючих таб­лиць і схем, що містять головні теоретичні відомості і факти мови, об'єднані узагальненою темою уроку. Подібний в ук­раїнській і російській мовах матеріал доцільно структурувати великими, логічно завершеними частинами (виділені в програмі окремими абзацами).

Так, питання про словосполучення (5-й клас), замість тра­диційного вивчення як незнайомого учням матеріалу або ро­зосередженого його подання протягом кількох уроків з опо­рою на знання, здобуті учнями з російської мови, може опрацьовуватися на основі об'єднання відомостей про цю син­таксичну одиницю в укрупнену, логічно завершену частину.

У підручнику з української мови подано знайому учням з російської мови таблицю «Відомості про словосполучення». Користуючись раніше здобутими знаннями, діти відповіда­ють на запитання:

1. Що таке словосполучення? (Пригадайте визначення
   словосполучення російською мовою).

2. Чим словосполучення подібне до слова і чим відріз­няється від нього?

3. Яку роль відіграють словосполучення у мові?

4. З яких частин складається словосполучення?

5. Від якого слова до якого ставиться запитання у словосполученні?

6. За допомогою чого здійснюється граматичний зв'язок
   у словосполученні?

Виконуються вправи, що передбачають практичне вико­ристання знань про словосполучення і, головне, засвоєння слів тієї чи іншої лексичної групи та граматичних норм поєднуваності слів у словосполученні. Після цього учні пере­кладають словосполучення з російської мови на українську, складають з ними речення. Робота завершується художнім описом із використанням поданих словосполучень.

Окремі факти та явища, які є специфічними для виучу­ваної мови, винятки з правил повинні засвоюватися на на­ступних уроках або, залежно від характеру й обсягу матеріа­лу, на окремо відведеному уроці. Частково подібний матеріал, засвоєння якого пов'язане з певними труднощами, вивчається порівняно невеликими дозами, по одному-два параграфи за урок, як зазвичай практикують у школах. Окремого підходу вимагають протилежні явища: їх слід вивчати спеціально, в зіставленні з російською мовою.

З розширенням матеріалу, крім логічної структурності та смислової викінченості, слід ураховувати доступність пропо­нованого обсягу знань для учнів, можливість утримання його в пам'яті, а також рівень осмислення і засвоєння.

Як свідчить досвід, вивчення мовного матеріалу розшире­ними частинами забезпечує якість знань, їх системність. В учнів формуються так звані узагальнюючі поняття, дуже важливі у навчанні. Завдяки компресії програмового матері­алу з'являється можливість планувати систему різнотипних уроків у межах конкретного розділу курсу з урахуванням тісно­го зв'язку в організації занять з російської мови. Досі прак­тикувались і практикуються здебільшого уроки вивчення но­вого матеріалу і порівняно рідше — інших типів.

Вивільнення навчального часу дає змогу урізноманітнити заняття, підвищити якість навчання. Значних змін зазнають

зміст, зовнішня і внутрішня організація, технологія уроків. Унаслідок систематичного використання узагальнюючих таб­лиць і схем досягається економія навчального часу, активі­зація пізнавальної діяльності учнів.

Програмою передбачено вивчення таких мовних понять, фактів і закономірностей, які забезпечують необхідний для учнів обсяг знань з української мови. Ці завдання є основою для формування правильного уявлення про структуру україн­ської мови в усій сукупності її проявів, забезпечують оволо­діння літературним мовленням.

До програми включено також конкретні вимоги щодо змісту роботи з культури мовлення. У доборі відомостей, які стосуються норм української літературної мови, враховува­лися найпоширеніші у мовленні учнів недоліки.

Деякі з помилок, зокрема, зумовлені впливом місцевих говірок, не враховані програмою, проте працювати над ними вкрай необхідно. Засвоєння учнями норм літературної мови потребує детального аналізу вчителем орфоепічних, лексич­них, граматичних та інших помилок у їхньому мовленні.

Програма побудована в основному за лінійним принци­пом, який порушується лише в одному випадку: перед сис­тематичним курсом подано відомості з синтаксису і пункту­ації. Поряд із відомими з початкових класів учні зустрінуться з новими для них питаннями, якими є поняття про слово­сполучення, граматичну основу речення, види речень за ме­тою висловлювання, додаток, означення, обставини як дру­горядні члени речення, безсполучникові складні речення, пряма мова перед словами автора та ін. Знання із синтаксису та пунктуації забезпечать вивчення наступних розділів — фо­нетики, лексики, словотвору, морфології — на синтаксичній основі, створять умови для подальшої роботи над структу­рою речення і формуванням пунктуаційних навичок. Умін­ня користуватися правилами пунктуації, до яких часто дове­деться звертатись учням у мовній практиці, стануть у пригоді особливо під час написання переказів і творів.

Вивчення програмового матеріалу будується з урахуван­ням міжпредметних зв'язків. Це сприятиме поглибленому розумінню мовних явищ, розширенню світогляду учнів, фор­муванню в них умінь застосовувати суміжні знання з інших предметів.

Шкільний курс української мови єдиний з 1-го до 11-го класу, тому вчитель, який працює в 5—11-х класах, повинен знати обсяг відомостей про мову та вміння, набуті учнями в початкових класах.

У другій частині визначається зміст роботи над форму­ванням в учнів уміння самостійно будувати зв'язні вислов­лювання. Вона містить:

1. відомості про мовлення;

2. перелік основних видів робіт.

Учні ознайомлюються з такими мовленнєвими поняття­ми: спілкування і мовлення, текст, стилі і типи мовлення та ін. Основними видами робіт є перекази, твори, ділові папери, переклади, які проводяться у тісному взаємозв'язку і в єдиній системі: від переказу до твору того ж типу і стилю мовлення.

Однак, беручи до уваги загальну підготовку класу, а та­кож враховуючи рівень орфографічної грамотності учнів, учитель може протягом першого півріччя в 5-му класі орієн­тувати учнів на роботу з аналізу текстів, що даються в підруч­нику для уроків зв'язного мовлення, на створення усних пе­реказів і творів, а письмово відпрацьовувати лише окремі частини (фрагменти) творчих робіт (початок, закінчення тво­ру, опис окремого предмета та ін.).

Для активної мовленнєвої діяльності учнів серед тем творів доцільно надавати перевагу таким, які безпосередньо пов'я­зані з реальним життям учнів, цікавлять їх, викликають прагнення поділитися думками, висловити побажання, пропо­зиції та ін.

Ефективність роботи з формування в учнів комунікативних умінь тісно пов'язана з умінням добирати мовні засоби, які найбільше підходять для певної ситуації спілкування.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб учні мали змогу виступати з усними повідомленнями, різними за стилями і жанрами; допомагати їм оволодіти культурою мов­леннєвого спілкування, мовним етикетом (уважно, не пере­биваючи, слухати співбесідника, переконливо відповідати на запитання).

Формування в учнів умінь і навичок зв'язного мовлення тісно пов'язане з іншими напрямами роботи з розвитку мов­лення:

1. збагачення лексичної і граматичної будови мовлення;

2. засвоєння норм української літературної мови.
   Збагачення словникового запасу та граматичної будови

усного і писемного мовлення учнів проводиться систематич­но, на кожному уроці. У доборі слів учитель орієнтується в основному на тематику майбутніх переказів і творів, мовний матеріал підручника, на тексти художніх творів з літератури, які вивчаються у конкретному класі. Необхідно розвивати в учнів уміння бачити незнайомі слова, виховувати у них звичку

звертатися до вчителя за поясненням їх семантики, а також користуватися словниками і довідниками.

Оволодіння учнями граматичними засобами мови відбу­вається в процесі вивчення словотвору, морфології й син­таксису.

Удосконалення граматичної будови мовлення забезпе­чується за допомогою особливих вправ, які дають змогу уч­ням використовувати вивчені мовні категорії і конструкції.

Зміст роботи над збагаченням лексичного складу та грама­тичної будови мовлення не знайшов спеціального відобра­ження в програмі і визначається в основному підручником та організацією уроку.

Засвоєння учнями орфоепічних і граматичних норм ук­раїнської літературної мови відбувається під час вивчення фонетики, лексики, словотвору, морфології, синтаксису, а також у процесі роботи з розвитку зв'язного мовлення. Зміст роботи над засвоєнням норм визначено програмою (див. вимоги в рубриці «Культура мовлення»). Учителю потрібно систематично спостерігати за мовленням учнів, навчати їх свідомо аналізувати своє мовлення і мовлення товаришів відповідно до літературних норм.

Робота з розвитку мовлення тісно пов'язана з формуван­ням навичок виразного читання, які спираються на мовне чуття, що виявляється в умінні розрізняти наголошені й ненаголошені склади, інтонувати речення різних структур, підвищувати й понижувати голос, прискорювати й уповіль­нювати темп мовлення, робити логічний наголос у реченні.

Для розвитку навичок виразного читання особливе зна­чення мають уроки синтаксису, які дають змогу спостерігати за мовленнєвою інтонацією.

Третя частина програми містить основні вимоги до знань та умінь учнів з мови.

Серед мовних умінь розрізняють навчально-мовні (умін­ня розпізнавати різні за характером звуки, значущі частини слова, частини мови та ін., групувати мовні одиниці за пев­ною ознакою, робити їх розбір); правописні (уміння пра­вильно писати слова і правильно розставляти розділові зна­ки в реченні); нормативні (уміння правильно вимовляти голосні й приголосні звуки, вживати форми слів, складати словосполучення і речення та ін.); комунікативні (уміння сприймати, відтворювати і створювати усні й писемні вис­ловлювання).

Включення до програми вимог до знань і вмінь учнів по­силить практичне спрямування викладання української мови,

сприятиме міцному засвоєнню теоретичного матеріалу, за­безпечить вільне володіння українською мовою в усній і писемній формах.

Вивчення української мови в 10—11-х класах має бути спрямоване на підвищення культури мовлення і рівня гра­мотності учнів. Систематизація і повторення вивченого в по­передніх класах проводиться на вищому рівні узагальнення. Заняття передбачають удосконалення основних мовних і мовленнєвих умінь і навичок.

Робота із зв'язного мовлення повинна забезпечити у ви­пускників школи подальший розвиток умінь і навичок, не­обхідних у їхній майбутній мовленнєвій діяльності.

Учитель може у разі потреби одні теми замінювати інши­ми, враховуючи прогалини у знаннях і навичках учнів. Годи­ни для роботи над темами, які визначає сам учитель, можуть використовуватися для засвоєння недостатньо вивченого або забутого, проведення консультацій, індивідуальних занять з учнями тощо.

У програмі подано орієнтовний розподіл годин. Учитель у разі потреби може вносити в нього деякі корективи, не скорочуючи при цьому кількості уроків зв'язного мовлення.