Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Конспект'
Курс посвящен такой процветающей на Западе и находящейся в зачаточном состоянии в России дисциплине, как медиа теория. Медиа теория изучает медиа тех...полностью>>
'Урок'
Информируем Вас о проведении 21-й сессии Адлерских чтений – Международной научно-просветительской конференции «Проблемы национальной безопасности Рос...полностью>>
'Документ'
воспитание духовно развитой личности, готовой к самопознанию и самосовершенствованию, способной к созидательной деятельности в современном мире; форм...полностью>>
'Документ'
Половина выпускников профессиональных учебных заведений работают не по специальности. Это значит, что они выбрали профессию без учёта своих возможнос...полностью>>

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Вірш "Україні" – це поетична декларація, в якій автор образно говорить про свою злитість з Україною, з її долею:

Я тоді твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу.

Без любові до Вітчизни немає справжньої людини. Любити Україну, жити для неї – це означає любити її людей, працювати на їхнє благо. Дбати про те, щоб передати їм світ, землю кращими, як були до нас.

У вірші "Люди прекрасні" поет розкриває свою жадобу життя, творчості, любов до рідної землі та людей:

Люди – прекрасні,

Земля – мов казка,

Кращого сонця ніде нема,

Загруз я по серце

У землю в'язко.

Вона мене цупко трима.

Поет закликає не бути байдужим, залишити по собі добру пам'ять, щоб не сказали люди: "їх на землі не було".

Та, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним та художньо довершеним є вірш "Україно, п'ю твої зіниці". Побудований вірш у формі звернення сина до матері – України:

Україно, п'ю твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Уже дієслово "п'ю" ( зіниці ) свідчить про близькість, тісний зв'язок сина з матір'ю – Вкраїною, в зіницях якої поет бачить її буремне минуле.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Два рядки – а скільки сказано: не було мирним і щасливим минуле рідної землі, доводилося постійно виборювати не тільки волю й незалежність, а й саме право на існування: то в боротьбі проти татаро-монгольського нашестя, то у визвольних війнах і повстаннях проти польської шляхти, то даючи відсіч турецьким людоловам, то захищаючись проти русифікаторської політики царизму чи сталінської диктатури.

Україна для поета – найдорожче у світі. Він називає її "дивом", своєю "молитвою, віковою розпукою" - бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю –

Хай мовчать Америки й Росії,

коли я з тобою говорю! –

у цих рядках казенна цензура побачила вияв націоналізму, зневагу до інших народів, зокрема російського. Однак це думка хибна:

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Мати – найдорожча на землі істота. Ій несе людина свої болі й радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи. З нею хочеться порадитись, поділитись турботами, покаятись у гріхах. І хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? Бодай навіть брат, сестра чи батько? Ні – з матір'ю на самоті. Тому й попереджає ліричний герой недругів: "одійдіте", друзів просить; "зачекайте на путі". Отже, коли людина говорить з матір'ю–Україною, то й усі інші країни – америки, росії – мають не втручатися в цю розмову.

Поет немов клянеться у вірності батьківщині, прагне віддати їй усе: працю, творчість, всього себе:

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю.

І останні рядки вірша:

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

Ці рядки писалися в роки, коли звучали облудні звинувачення в націоналізмі. Отож занадто пильні критики злилися за "перебільшене почуття національного", "за зневагу до братньої Росії" [2, с. 149].

У поетичній спадщині Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині ("Україні", "Україно, п'ю твої зіниці", "О земле з переораним чолом", "Земле рідна" та ін.). Національна самосвідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварські умови буття, звертання до джерел козацького минулого – то визначальне підґрунтя майже всієї громадянської лірики.

Щирість інтонацій, задушевна синівська розмова у поезії "Україно, п'ю твої зіниці". Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері–України; вирі буденної суєти ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб перевести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення і сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихий діалог сина-патріота і матері. Тому в поезії стільки звертань: “Україно!”, “мамо горда і вродлива”, “нене”.

Починається поезія неповторного олюдненого портрета з очей матері–України:

Україно, п'ю твої зіниці,

Голубі й тривожні, ніби рань.

Та за цією красою – тяжкий життєвий досвід, сторінки рідної історії:

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Ліричний герой схиляє голову перед матір'ю. Україна 20 ст. постає перед зором свого сина:

Україно! Ти для мене-диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, в якій ідеться про щиру інтимну бесіду сина з матір'ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулась до твору лише недавно.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю –

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Задля Батьківщини творчість поета – ті самоцвіти–перли, котрі віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Симоненко віддає Україні щирий синівський пошанок і високо підносить її престиж. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Це прямий виклик тим, хто паплюжив "Любіть Україну" В.Сосюри, хто розкидався злобними звинуваченнями тільки за те, що людина посміла висловити любов до материзни. А в інтонаціях вірша звучать незаслужені картання на себе за те, що

Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти втекли на небо

Ходить їх до біса по землі.

Ця строфа теж не друкувалася. Очевидно, "імперія зла" не хотіла зізнаватись у тому, що справді лише диявольські сили здатні почуття любові, патріотизму перекрутити на злочин, переслідувати й нищити за них людину.

Україно! Ти – моя молитва,

Ти моя розпука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Новою, дужою, величною постає перед читачем велика любов поета – його Україна з голубими й тривожними, ніби рань, зіницями; його вродлива й горда мати, його неня, що дала йому мову, культуру, традиції, багатство. Вона піднесена на п'єдестал великої пошани поряд з найбільшими країнами світу. І бути її сином для поета – це гордість і щастя, ніщо не може зупинити ліричного героя на шляху боротьби за волю та незалежність.

Роздуми над гірким минулим, тривога за сучасне народу (бо вже було видно, що короткочасна ейфорія "відлиги" завертає на морози), змушували поета замислитись і над тим, що є першопричиною зла, хто винен у пережитій трагедії. Ще у вірші "Пророцтво 17-го року" В. Симоненко гнівно звертається до "катів-тиранів" з попередженням про грядущу кару. Цей вірш з'явився після того, як Василь із друзями відвідали одне з місць поховання жертв сталінських репресій – Биківню. Ця подія збурила душу поета, загострила гнів і ненависть до тиранії. Він передрікає пришестя справедливого суспільства, коли

Встане правда і любов на світі,

І на сторожі правди стане труд.

Цій темі присвячений вірш "Де зараз ви, кати мого народу?" З гнівним пекучим сарказмом звертається поет до тих, хто десятиліттями гнітив і катував народ: "Де велич ваша, сила ваша де?" – протиставляючи їхній "чорній злобі" почерпнуті з народного джерела символічні образи рідного краю – "ясні зорі і тихі води".

Деякі рядки звучать як лозунги:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ.

В. Симоненко з повним правом виступає від імені народу, оскільки всім життям, кожним рядком своїх поезій довів це право. Хоч вірш і називається "Де зараз ви, кати мого народу?", головний пафос його – в утвердженні безсмертя народу, впевненості в майбутньому. Запорукою цьому поет вважає важке, але славне минуле, історичну пам'ять народу:

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

Контрастні епітети "жорстока й лагідна душа" розкривають доброту українського народу, природжену лагідність характеру, а разом з тим готовність бути непоступним, самовідданим, а то й жорстоким, коли доведеться боронити свою волю й незалежність.

Цей вірш Симоненко закінчує метафоричним образом, у якому утверджується як запорука майбутнього волелюбне козацьке минуле народу:

Народу мій є! В його волячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

ЛІТЕРАТУРА
  1. Симоненко В. Ти знаєш, що ти людина: вірші, сонети, поеми, казки, байки. - К.: Наукова думка. 2001 – 294 с.

  2. Симоненко В. У твоєму імені живу. – К.: Веселка. 1994 – 350 с.

SUMMARY

The article opens the artistic activity of Vasil’ Simonenko, his innovations in poetry which is concretized in content, problematic and tools of artistic emphasis.

Keywords: the sixties, innovation, russification, symbolism, patriotism, nationalism.

Олександра Григоренко

Від «тривіального міфу» до «Нескінченної невинності»: дослідження впливу теорії «побутових міфів» р. Барта

на творчість е. Єлінек у німецькомовному літературознавстві

У статті аналізується вивчення впливу ранніх теорій Р. Барта на творчість австрійської письменниці Е. Єлінек у німецькомовному літературознавстві.

Ключові слова: «тривіальний міф», «побутовий міф», «соціальний міф», деструкція, деконструкція, руйнування, міфокритика.

Вивчення творчості Е. Єлінек у зарубіжному літературознавстві відзначається наявністю великої кількості різноманітних, часто різноспрямованих дослідницьких підходів до творчого доробку письменниці. В окрему літературознавчу традицію можна об’єднати роботи, в яких суспільна критика Е. Єлінек визначається як міфокритика у сенсі теорії «побутових» (або «тривіальних») міфів Р. Барта. Аналіз німецькомовних досліджень, об’єднаних цією проблематикою, і є метою даної статті.

Автори робіт «міфокритичного» напрямку як певне «самовизначення» (М. Янц) творчої критичної позиції письменниці розглядають видане у 1970 р. есе Е. Єлінек «Нескінченна невинність» («Die endlose Unschuldigkeit»), що являє собою на перший погляд еклектичне поєднання цитат із телевізійних програм, жіночих журналів, реклами та фрагментів філософських текстів. Але увесь різнорідний матеріал есе об’єднує тема тривіальної культури, зокрема тривіального міфу. Сам термін «тривіальний міф», як і основні прийоми роботи з ним, Е. Єлінек запозичує у Р. Барта – в есе міститься велика кількість прямих цитат із книги «Міфології» («Mythologies», 1957) та алюзій на цю роботу. Вже перші рядки есе «Нескінченна невинність» є перефразованою цитатою з «Міфологій»: «все може бути міфом, тривіальним міфом» [7, с. 49].

До книги Р. Барта, на яку посилається Е. Єлінек, увійшли есе, що публікувалися в журналі «Леттр нувель» протягом 1953–1956 років та теоретичний розділ «Міф сьогодні», у якому філософ обґрунтував саме визначення «тривіального», «побутового» або ж «повсякденного» міфу. Визначення «міф – це слово» (уточнене в тексті цієї ж роботи як «міф – це деполітизоване слово») Р. Барт поширює як на вербальний, так і на візуальний знак, матеріалом міфу може стати все, будь-яке слово, текст чи предмет дійсності, у якому можна вбачати «вторинну семіологічну систему» [1, с. 238] – відповідно, теми його есе були надзвичайно різноманітними, від плакатів, фотографій, газетних статей, віршів, іграшок, кулінарії, реклами до стриптизу, театральних постановок та велогонки «Тур де Франс». Незалежно від «матеріального» носія міфу, у кожному випадку йшлося про презентацію певного явища у мовленні, спрямованість цієї презентації на адресата та ідеологізацію самого поняття, що при цьому виникає.

З точки зору структури Р. Барт розглядає «тривіальний міф» як вторинну семіологічну систему, організовану, як лінгвістичний знак: міф так само є результатом поєднання означуваного та означника, проте означуваним міфу виступає сам лінгвістичний знак. Аби уникнути тавтологій, Р. Барт пропонує для міфу іншу термінологію:

1. Означуване

2. Означник

3. Знак

І. ОЗНАЧУВАНЕ (ФОРМА)

ІІ. ОЗНАЧНИК (ПОНЯТТЯ)

ІІІ.ЗНАК (ЗНАЧЕННЯ)


Мова

МІФ

– лінгвістичний знак (означуване міфу) він пропонує називати формою, означник міфу – поняттям, поєднання форми та поняття, аби уникнути тавтології зі «знаком» лінгвістичної системи, називати «значенням». Лінгвістичний знак філософ визначає як одиницю об’єктної мови, міф – як одиницю мета-мови, якою вже неможливо «говорити предмети», а лише говорити «з приводу» них.

Основним механізмом дії тривіального міфу є деформація та спустошення «форми», «міф у правих» (на противагу одноманітності «міфу в лівих») має у своєму арсеналі цілу низку прийомів, за допомогою яких здійснюється викривлення змісту знаку об’єктної мови, оскільки «правий» міф функціонує в усіх сферах суспільного життя, особливо в рекламі, побуті та масовій культурі. Одним із основних завдань тривіального міфу є постулювати само-собою-зрозумілість навколишньої дійсності, у такий спосіб позбавляти її минулого та надавати їй «невинності» – цей процес Р. Барт визначає як перетворення історії на природу. Одним із прикладів, наведених філософом безпосередньо в теоретичній частині «Міфологій», є міф про «французьку імперськість», увічнений на обкладинці журналу «Парі-матч» в образі молодого темношкірого солдата, який салютує (ймовірно) під французьким прапором. «Формою» цього міфу, знаком первинної системи, є негр, одягнений у військовий стрій, «поняттям» виступає образ Франції як великої імперії, «значенням» є темношкірий солдат, який втілює в собі «французьку імперськість» [1, с. 241]. За Р. Бартом, у результаті здійсненої міфом роботи невдала імперська політика Франції позбавляється своєї історичності – на фото французького воїна – очевидно, вихідця із колишніх колоній – зафіксовано його щасливу відданість на службі французькій державі. Таким чином, зображення позбавляє «французьку імперськість» минулого, надає їй «природності» – споживач міфу, споглядаючи відданого негра, повинен вірити, що порядок речей, зафіксований картинкою, був таким одвіку, що Франція ніколи не була загарбником і країною-колонізатором.

Р. Барт вказує на ситуативність як на важливу ознаку тривіального міфу: міф майже ніколи не повторюється й не цитується, для кожної групи реципієнтів та у кожній новій ситуації він конструюється заново. Ще однією важливою особливістю міфу є непропорційне співвідношення між формою та поняттям – для одного й того самого поняття, скажімо, «французької імперськості» можна знайти величезну кількість форм, які можна буде наповнити цим поняттям. Тому міф, констатує Р. Барт, вимагає «порожньої» форми – форма, як знак первинної семіологічної системи, зберігає частину свого значення, але це первинне значення деформоване так, щоб сполучатися з новим поняттям.

Одним із прикладів тривіального міфу, проаналізованого Е. Єлінек у відповідності до бартівської методики, є наведене в есе «Нескінченна невинність» тлумачення реклами чоловічого одягу з тканини під назвою «вестан». Як і у випадку бартівського темношкірого воїна, реклама являє собою візуальний об’єкт – плакат із зображенням молодого чоловіка з сигарою в зубах, на потужному, трохи забрудненому мотоциклі та в костюмі з вестану. На прикладі цього зображення, вважає письменниця, слід аналізувати «деполітизацію» чоловічої сексуальності («деполітизацію» в найширшому значенні). Спонукати до покупки костюму має саме відверта сексуальність картинки, вона присутня у композиції, оскільки використано «старий улюблений трюк поєднання мотора й мужності» [7, с. 67], проте носіями сексуальності стають вторинні елементи – мотоцикл та костюм, нібито «важливіший за геніталії» [там само]. Сексуальність чоловіка на плакаті набула штучної «природності», але справді «природно» було б, на думку Е. Єлінек, якби плакат рекламував чоловічу потенцію мотоцикліста. Таким чином, реклама не тільки «пригнічує будь-яку діалектику процесу за рахунок видимого на цьому фото вона через націлений рекламний текст ще й найбільш зайве та найменш промовисте на знімку а саме костюм проголошує суттєвим і найбільш важливим» [7, с. 68].

Однак опрацьована авторкою теорія зовсім не обмежується книгою Р. Барта «Міфології». Детальний аналіз есе Е. Єлінек німецькомовними літературознавцями виявив досить широкий філософський інтертекст – навіть у визначенні самого поняття «міф» письменниця посилається не лише на Р. Барта. Розробці цього питання присвячене одне із перших досліджень міфокритичного напрямку, робота М. Фішера «Тривіальні міфи у романах Ельфріди Єлінек «Коханки» та «Піаністка» («Trivialmythen in Elfriede Jelineks Romanen «Die Liebhaberinnen» und «Die Klavierspielerin», 1991).

Автор детально аналізує джерела есе Е. Єлінек «Нескінченна невинність», демонструючи приклади прихованих цитат та парафразів текстів Р. Барта – теоретичної частини «Міфологій» під назвою «Міф сьогодні», Г. Барта – «Міф і маси. Ідеологічна криза на межі ХХ століття й теорія насильства: Жорж Сорель» («Mythos und Masse. Die ideologische Krise an der Wende zum 20. Jahrhundert und die Theorie der Gewalt: Georges Sorel», 1959), О. Ф. Гмеліна – «Підбурювач І або Емансипація й оргазм» («Rädelsführer I oder Emanzipation und Orgasmus», 1968), та М. Маклюена «Посередники розуміння» («Understanding Media», 1964). Текст О. Ф. Гмеліна, розповсюджуваний свого часу як брошура серед учасників студентського руху, констатує М. Фішер, можливо було відновити лише за посиланнями на нього в текстах інших авторів, ще одне джерело есе, роботу Р. Райхе «Сексуальність і класова боротьба» («Sexualität und Klassenkampf», 1968), дослідник встановив, звернувшись до самої письменниці.

Критикуючи телебачення як ретранслятор тривіальних кліше Е. Єлінек, на думку М. Фішера, спирається саме на роботи О. Ф. Гмеліна та М. Маклюена – як і в їхніх теоретичних роботах, в есе Е. Єлінек телевізор переймає на себе роль батьківської інстанції, при чому він репродукує, особливо в телешоу та серіалах, традиційні владні та сімейні структури. Засоби масової комунікації стали «над-я» суспільної свідомості, що зумовлює надзвичайну невротичність громадської думки (цю тезу М. Фішер знаходить у роботі О. Ф. Гмеліна). Е. Єлінек, як і О. Ф. Гмелін, завданням телевізора, глянцевих журналів та реклами вважає утвердження стосунків хазяїна й раба між чоловіком і жінкою, якими й визначаються відносини всередині сім’ї. Характер впливу «транспортерів» тривіального міфу на реципієнтів залежить від їхнього статусу в суспільстві – у такій оцінці телебачення, журналів та реклами Е. Єлінек М. Фішер вбачає перегук із роботою Р. Райхе, яку цитує в своєму досліджені: «чим нижчим є соціальний прошарок, тим більш брутально та неприкрито насаджуються норми соціальної адаптації» [цит. за 4, с. 19].

Аналізуючи есе, дослідник виділяє два аспекти міфокритики, корі є особливо важливими для самої письменниці: міф про «велику сім’ю людей», визначення якого Е. Єлінек запозичує у Р. Барта, та «ворожі до жінок кліше» як важливу частину змісту тривіальних міфів, в аналізі котрих письменниця спирається на роботу О. Ф. Гмеліна. Критика розкутих сексуальних зображень жінки, які насправді мають пригноблюючу дію, корелює у Е. Єлінек з есе Р. Барта «Стриптиз» та з окремими тезами роботи Т. В. Адорно та М. Горкгаймера «Діалектика Просвітництва».

Детальним співставленням теоретичних запозичень бартівської теорії, до яких вдається Е. Єлінек, займається Е. Шпанланг в одному із розділів своєї книги «Ельфріда Єлінек: студії ранньої творчості» («Elfriede Jelinek: Studien zum Frühwerk», 1992). Дослідниця наводить перелік тез Р. Барта, котрі Е. Єлінек цитує та переформульовує в своєму есе:

- міф ґрунтується на певному уявленні про реальність;

- однією із функцій міфу є деформація [смислу – О.Г.];

- головним принципом роботи міфу є перетворення історії на природу;

- міф розрахований на сприйняття його як «невинного висловлювання» – позірну природність міфу Е. Єлінек критикує вже у заголовку свого есе;

- оскільки буржуазна естетика пронизує всі сфери суспільного життя, норми буржуазної моралі сприймаються як «природні» й ретранслюються як закони природного порядку;

- буржуазія поширює свої стереотипи, користуючись цілим каталогом «образів дрібнобуржуазного вжитку» (формулювання Е. Єлінек);

- міф не пояснює, а стверджує та констатує, наслідком чого є відміна будь-якої діалектики, створення щасливого зрозумілого світу без суперечностей та «глибини»;

- існують як ліві, так і праві міфи, при чому праві міфи мають відчутну кількісну перевагу;

- призначення міфу – зробити світ нерухомим, у цьому нерухомому світі встановити межі людини та її діяльності.

Е. Шпанланг уточнює визначення «другого міфу» в Е. Єлінек, над яким працював і М. Фішер – крім «тривіального міфу» Р. Барта письменниця апелює до «соціального міфу» Ж. Сореля, терміну, відомого їй із роботи Г. Барта «Міф і маси». Ж. Сорель визначає міф як образ чи систему образів, функцією й завданням яких є заздалегідь підготувати людину до майбутньої класової боротьби, згуртувати маси та спонукати їх до спільних дій. Як відображає таку концепцію міфу Г. Барт, видно з цитати із його книги, яку наводить Е. Шпанланг: «Міф кладе край відокремленості людини. Він ліквідує ізольованість. Міф забезпечує координацію. Завдяки йому виникає згода» [цит. за 9, с. 168]. Соціальний міф апелює до людських почуттів, а не до свідомості. Е. Шпанланг визначає, які взаємозв’язки встановлює Е. Єлінек між тривіальним та соціальним міфом: тривіальний міф є підґрунтям, на якому базується потреба соціального міфу.

У 1994 р. виходить книга А. Доль «Міф, природа й історія в Ельфріди Єлінек». Завданням своєї роботи дослідниця вважає виявлення не самого міфу, а його дії в текстах Е. Єлінек. Як варіант вияву роботи міфу А. Доль розглядає мас-медійну біографію письменниці, яку та власноруч створює – біографія постає як «продукт послідовної самоінсценізації, вищим законом якої є вічна відтворюваність» [3, с. 10–11], псевдо-індивідуалізована, вона водночас насичена стереотипами (авторитарна «мати фігуристки», психічно хворий батько), які апелюють до вже відомих зразків тривіальної культури та ретранслюються мас-медіа.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

    Документ
    Нормативний навчальний курс “Демографія та географія наседлення” передбачений навчальним планом спеціальності, затвердженим ректором Полтавського державного педагогічного університету імені В.
  2. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (1)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми „Географія промислових комплексів” для студентів географічних факультетів / Укладач С.
  3. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (2)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі програми педагогічних інститутів: „Картографія з основами топографії” / Укладачі: Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапіна, Н.
  4. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (3)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми з навчальної дисципліни „Організація краєзнавчо-туристичної діяльності” / Укладач Л.О.
  5. Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

    Навчально-методичний посібник
    Е 90 Елькін М.В. Історія педагогіки: [навчально-методичний посібник до самостійного вивчення дисципліни] / М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2009.

Другие похожие документы..