Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Закон'
Основные законы классической генетики были сформулированы монахом- августинцем Грегором Иоганном Менделем в 1860 году. В течение восьми лет, начиная ...полностью>>
'Документ'
В последние десять лет жизни моя мать постепенно теряла память. Когда я приезжал в Сарагосу, где она жила с моими братьями, случалось, я давал ей како...полностью>>
'Реферат'
Управление локальными ресурсами - Управление процессами - Управление памятью - Средства аппаратной поддержки управления памятью и многозадачной среды...полностью>>
'Документ'
Моцарт! Кому не знакомо это имя? У любого человека оно прежде всего ассоциируется с классической музыкой. 27 января 1756 года в небольшом городе Заль...полностью>>

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

У складі цих поетичних заголовків конфесійні лексеми в більшості випадків не зазнають змістових зсувів, актуалізуючись у традиційних прямих і метафоричних значеннях. Винятком є назва «Йов», метафоричне значення якої змінюється кілька разів протягом прочитання тексту й остаточно з’ясовується у постциклі його сприйняття.

Конфесійні лексеми, наявні у заголовках, можуть експлікуватися на початку й у кінці тексту, як-от: «Не задля сповіді, а в сповідь / Сповім з колін, а не з грудей» [5, с. 32]; «Не задля сповіді, а в сповідь / Хоч сном Вітчизнонько прилинь» [5, с. 33] (вірш «У сповідь»).

Поетичний світ інтерпретує християнське бачення людини як творіння Божого за допомогою образного встановлення її різнобічних зв’язків з вищим єством (ієрархічних, подібних чи тотожних). І важливу роль у цьому відіграють не лише теоніми, а й похідні від них конфесійні експресеми, які, стаючи головною вказівкою на ірреальну особу, у процесі художнього осмислення обов’язково зберігають своє аксіологічне позитивне значення, тоді як образи людини можуть зазнавати більш чи менш суттєвих трансформацій у суто оцінному або іншому плані. Наприклад: «вірую від скорби до скорби / душа наша – ім’я Боже» [6, с. 37].

Відтеонімні конфесійні лексеми зазвичай у поетичних текстах є носіями традиційних якісних або присвійних ознак у складі поширених у конфесійному мовленні словосполучень з постпозитивними означеннями типу слово Боже/Христове, образ Божий, подоба Божа, воля Божа, заповідь Божа, обітниця Божа, хрест Божий, знамення Боже, милість Божа/Господня, дар Божий, гнів Божий, престол Божий/Господній, храм Божий/Господній, кров Господня, гроб Господній, ангел Божий, раб Божий, помазаник Господній, розп’яття Христове й ін. Відхилення ж від стилістичної конфесійної норми стосуються насамперед синтаксичного рівня й зумовлюються ритмікою, наприклад: «Стоять хрести. Розп’ято сумовиння. / В часі числа. Господній храм» [6, с. 141].

Існують також нечисленні випадки словотвірних змін означальних слів подібних сполук, у процесі чого відтеонімний прикметник може дещо втрачати ознаки слова високого стилю, наприклад: «летіли бузьки / ранесенько / фартушки у півниках / янгеликів вітати / Божими ручками» [5, с. 151].

Межі художнього освоєння С.Сапеляком конфесійних лексем не окреслюються узуальними одиницями. Зокрема, засвідчуються випадки творення від конфесійних лексем індивідуально-авторських власних назв – оказіонімів (термін Р.Ю. Намітокової [3, с. 119]), які відзначаються величезними виражальними можливостями. «Власне кажучи, усі оказіональні власні імена в поезії – сильнодіючий засіб нетривіального образного речéння» [2, с. 100]. Такі лексеми стають подеколи надзначущими для автора, оскільки напряму пов’язуються з його особою, як-от: «...велично серцю / у лоні одкровення / і у слезі ЄВАНГЕЛЬСЬКІЙ / У ПОСТУПІ ДУХУ / священної проповіді / Великомученика / СТЕПАНА / У ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ» [6, с. 152].

Оказіоніми можуть уживатися і в ролі порівняння з іншим онімом, що, з одного боку, певною мірою зумовлює сам процес авторської онімізації, а з іншого – з великою силою концентрує в такій пропріальній одиниці основні змістові й експресивні ключі, зміщуючи їх у напрямку від узуальної пропріальної одиниці: «Чорнобиль ось!.. Як Демон з румовища» [6, с. 56].

Творення оказіональних онімів від конфесійних лексем іншими шляхами художньому мовленню С.Сапеляка практично не властиве. Спостерігаємо лише два приклади продукування таких одиниць за загальними законами слововиробництва: «Згірки у сіні / барвінком грають / КНЯГИНЯ-ДІВА / у коляди зореколі / хлоп’ятко пеленає» [6, с. 150]; «…беззаконіє людинолюбства / ізціляється ім’ям / ріллі житньої / воочоловіченої / одиявовленням / хліба його в крові її непогрішенній…» [6, с. 131].

Дослідження функціонування конфесійної лексики в ліриці Степана Сапеляка підтверджує великий вплив християнського віровчення і, зокрема, конфесійного стилю на його творчість. Світоглядна позиція митця передбачає сакралізацію слова, що має свій вияв у композиції твору, його ідейному змісті, системі образних засобів. Конфесійні лексеми в поетичному мовленні С.Сапеляка входять до системи ключових слів художнього тексту і стають потужним засобом утілення мистецької концепції відображення дійсності.

ЛІТЕРАТУРА

1. Карєва Т.М. Цикл уроків: «Поетична Харківщина». Урок 1. «Життя і творчість Степана Сапеляка. Збірка «Страсті по любові» [Електронний ресурс] / Тамара Михайлівна Карєва. – Режим доступу:

2. Карпенко Ю. А. Проблемы типологии литературной ономастики: имена собственные в поэзии Б. Ахмадулиной и Л. Костенко / Ю. А. Карпенко // Літературна ономастика української та російської мов: Взаємодія, взаємозв’язки: зб. наук. пр. – К., 1992. – С. 92-102.

3. Намитокова Р. Ю. Окказиональная ономастика и отономастические окказионимы / Р. Ю. Намитокова // Эволюция семантических и функциональных свойств русской лексики: сб. научн. тр. – М., 1987. – С. 119-128.

4. Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении / А. М. Пешковский. – М. : Учпедгиз, 1956. – 511 с.

5. Сапеляк С. З гіркотою в камені : [поезії] / Степан Євстахійович Сапеляк. – Балтимор: Сучасність, 1989. – 158 с.

6. Сапеляк С.Є. Тривалий рваний зойк : [поезії] / Степан Євстахійович Сапеляк. – К. : Рад. письменник, 1991. – 190 с.

7. Степан Сапеляк: «Я ще маю що сказати…» [Електронний ресурс] / Степан Євстахійович Сапеляк // Іплюс. – 2008. – № 27. – Режим доступу до журн. : .ua/index.php?name=news&op=view&id=936

SUMMARY

The article deals with the functioning of the confessional lexemes in the poetry of Shevchenko Prize Winner Stepan Sapeliak. It is proved a great stylistic and semantic potential, the importance of such functionally marked lexicon for making a creative concept of reality representation.

Key words: confessional lexicon, confessional style, lexeme, Bibleism, onym, idiostyle, occasionym.

Наталія Вишня

Формування лінгвістичної особистості засобами іноземної мови

Робота присвячена актуальній проблемі формування мовної особистості на заняттях з іноземної мови. Проаналізовані особливості іспаномовного студентського жаргону та механізми його творення.

Ключові слова: особистість, мовна особистість, дискурс, іспаномовний студентський жаргон, шляхи формування іспаномовного молодіжного жаргону.

Сучасне мовознавство уважно вивчає мову з позиції інтегративного розуміння її природи та функцій. Проблеми взаємодії комунікативного та когнітивного компонентів мовленнєво-мислиннєвої діяльності опиняються у центрі уваги лінгвістичних розвідок. Антропоцентричний фактор є фактором, який поєднує обидва напрямки лінгвістичних студій, тому що людина, як істота, що здатна систематизувати об’єкти навколишньої дійсності, неодмінно структурує свою концептуальну картину світу, фіксує отримані результати у вигляді різноманітних знань і представляє їх за допомогою семіотичного вербального коду, а саме мовної картини світу. Особистість являє собою надзвичайно складне явище, що передбачає урахування величезної кількості зовнішніх і внутрішніх факторів, унаслідок чого аналіз її поведінки та діяльності, у тому числі комунікативної, неодмінно потребує особливого підходу, стилю та способу інтерпретації[3, с. 21]. Людина усвідомлює свою ідентичність у рамках своєї приналежності до етносу та сукупності соціальних груп і в межах своєї унікальної особистості. Таке усвідомлення фіксується у мовній свідомості та комунікативній поведінці й може бути об’єктивоване за допомогою спеціальних дослідницьких процедур, що використовуються у лінгвістиці. Мовна свідомість членується на релевантні фрагменти осмислення дійсності та реалізується у мовленнєвій поведінці, яка актуалізується у текстах, що виникають під час комунікації та характеризують учасників як таких, які належать до певної етнокультурної чи соціокультурної спільноти[1, с. 6].

Саме тому, ведучи мову про мовну свідомість особистості, ми маємо на увазі ті особливості мовленнєвої поведінки індивіда, які визначаються комунікативною ситуацією, її мовним та культурним статусом, соціальною приналежністю, статтю, віком, психотипом, світоглядом, особливостями біографії та іншими константантними і перемінними параметрами особистостей [4, с. 34].

Таким чином, оскільки особистість досліджується у зв’язку з її роллю у реальній мовленнєвій діяльності, на перший план висувається мовна особистість та її соціо- та психодискурсивна активність [5, с. 85]. Класифікації мовних особливостей, їх різноманітним типам присвячені роботи В. І. Карасика, С. Г. Воркачова, С. А. Сухих, О. Б. Сиротиної, Я. О. Бондаренко. Поняття «мовної особистості» можна вважати проекцією у мовознавство відповідного міждисциплінарного терміна, в значенні якого конденсуються філософські, соціологічні та психологічні погляди на суспільно значущу сукупність фізичних та духовних якостей людини, що складають її визначеність. Власне ж мовознавство трактує поняття «мовної особистості» або з огляду на здатність носія мови сприймати та продукувати мовленнєві твори, або ж акцентуючи такий функціональний аспект, як сукупність особливостей вербальної поведінки людей, що використовують мову як засіб спілкування. Отже, залежно від аспекту розгляду феномен «мовної особистості» підлягає подальшому уточненню:

  • Мовленнева особистість – особистість яка реалізує себе у комунікації, вибирає та здійснює ту чи іншу стратегію чи тактику спілкування, відповідний репертуар як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних засобів;

  • Комунікативна особистість – конкретний учасник комунікативного акту, що діє у реальній комунікації.

Сукупна мовна особистість володіє типами мовленнєвих актів, стратифікаційною моделлю та когнітивно-експресивними засобами, а також ознайомлена із системою статусних відносин у культурі соціуму. В кожний момент своєї мовленнєвої діяльності мовець одночасно постає у трьох іпостасях як сукупність «особистісних феноменів» – як особистість мовна, мовленнєва і комунікативна.

Структура мовної особистості складається з трьох рівнів:

  • Вербально-семантичного, що передбачає традиційний опис формальних засобів вираження певних значень;

  • Когнітивного, одиницями якого є поняття, ідеї, концепти, які складаються у впорядковану, систематизовану картину світу певної мовної індивідуальності та відображають ієрархію її цінностей;

  • Прагматичного, що включає цілі, мотиви, інтереси, настанови та інтенціональності.

Також існує думка про наявність емоційного рівня мовної особистості, що включає її емоційну сферу і концепти, які репрезентують певну емоцію.

Такі підходи до вивчення мовної особистості уможливлюють отримання повноцінного представлення особистості, яка вміщує в себе психічний, соціальний, етичний, етнічний компоненти, що переломлюються крізь її мову, дискурс. Мовна особистість єдина у її різноманітних проявах та аспектах вивчення: вивчаючи особистість, необхідно дійти до специфічних для цієї особистості концептів та типів дискурсу. Моделюючи концепти, ми виявляємо характеристики мовних особистостей та типів дискурсу. Виділяючи типи дискурсу, ми встановлюємо характеристики особистостей та визначаємо концепти, які організують дискурс. Лінгвістичний аналіз дискурсу дозволяє реконструювати зміст світогляду особистості, який можна вважати результатом поєднання когнітивного рівня з прагматичним, результатом взаємодії системи цінностей, її картини світу з життєвими цілями, поведінковими мотивами та установками, що проявляються, зокрема, у породжуваних нею текстах. Специфіка конкретної мовної особистості визначає її номінативно-референціальні ресурси. Прикладом дискурсу може бути субсистема молодіжного жаргону, яка має переважено усний характер і сформована із синонімів слів і висловів стандартної мови. При формуванні мовної особистості студента засобами іноземної мови викладач не повинен обмежувати когнітивні концептосфери виключно стандартними регістрами, тому що молодіжний жаргон, як будь-яке соціальне лінгвістичне явище, використовується більшістю носіїв мови у мовленні і ускладнює успішне оволодіння мовою.

Успіх у засвоєнні елементів молодіжного жаргону досягається розкриттям механізмів його формування й упорядкуванням номинативно-референціальних ресурсів, наявних у молодіжному середовищі.

Першим традиційним механізмом уважається заміна лексичного значення існуючої лексеми, або надання їй нового фігурального значення. Як відомо, людське тіло дає тло для створення лексичних інновацій, які добре засвоюються молодіжною субкультурою. Концепт голови як частини людського тіла породжує безкінечну кількість лексичних одиниць, які прототипізують її форму, розмір: calabaza (гарбуз) coco (кокосовий горіх), melón (кавун), характеризують здатність здійснювати ментальні процеси: cafetera (машина для приготування кави) або позначають місце, яке займає цей орган у людському тілі: tejado(дах) azotea (навіс). Наприкінці дев’яностих років минулого століття у студентському середовищі слово calabaza (гарбуз) набуло значення дисципліни, яку не склав студент: Cuántas calabazas has traído este semestre? – Solo he suspendido cuatro (Скільки гарбузів ти приніс у цьому семестрі? – Я не склав лише чотири дисципліни [7, с. 167].

Подібна лексикалізація призводить до деградації первинного лексичного значення слова, що є наслідком інтеракції комунікативного та когнітивного компонентів мовленнєво-мисленнєвої діяльності у певному соціокультурному середовищі. Неіспаномовний користувач мови, а саме такими є наші студенти, повинен зафіксувати додаткові коннотації цілком нейтральних лексем. Так, inspector (інспектор) – це студент, який вряди годи відвідує заняття; parásito (паразит) – студент, який не виконує самостійно завдання, а переписує їх у інших; pitillo (недопалок) – високий і худий студент; remos (весла) – руки; sábana (простирадло) – пальто, плащ, узагалі верхній одяг (пор. укр. «прикид»); soga (петля на шії) – краватка; polilla (міль) – студент, який багато часу проводить в університетській бібліотеці; pupilo (зіниця ока) – улюблений учень викладача; tapado (закритий, задраповий) – студент, який не бажає ділитися своїми знаннями; chuleta (відбивна котлета) – шпаргалка.

Для цього традиційного механізму формування жаргонізмів у молодіжному, переважно студентському середовищі, характерним також є генерування порівнянь без порівняльного сполучника на базі наявної подібності (формальної, просторової, сенситивної), що закріпилася у дискурсивній практиці. Саме ці слова є ознакою ментальності та культури мовця: pisos, bases, rieles (підлога, фундамент, рейки) – черевики; barro (бруд) – поганий товариш [6, с. 330].

Вивчаючи цей механізм формування жаргонної лексики у молодіжному середовищі іспаномовного світу, слід засвідчити наявність певних тематичних полів, навкруги яких формуються синонімічні ряди.

Другий механізм творення молодіжного жаргону полягає у модифікації значення тієї чи іншої лексеми завдяки варіативності форми (El profesor – profe, el colegio – cole, etc.) або за допомогою додавання суфіксів, зазвичай деспективних: (domingo – dominguero) – неділя – людина, яка користується власною автівкою виключно у вихідний день і має погані водійські навички.

Третім механізмом поповнення жаргонної лексики є запозичення з інших мов, переважно з англійської: beibi – дівчинка; casarse por penalti –одружитися з пенальті ( тому що дівчина завагітніла).

Отже, у невеликій розвідці ми намагалися пов’язати важливість урахування етапів формування лінгвістичної особистості засобами іноземної мови опираючись на багатий матеріал, який дає сучасний молодіжний, а саме студентський жаргон в іспаномовному світі. Розкривши механізми його формування, ми створили своєрідний тезаурус, який у разі потреби можна використовувати у формуванні дискурсивної практики майбутніх європейців.

Література

1. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В.И. Карасик. – Волгоград : Перемена, 2002. – 477 с.

2. Караулов Ю. Н. Русски й язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов – М. : Наука, 1987. – 263 с.

3. Макаров М. Л. Основы теории дискурса / М. Л. Макаров. – М. : Гнозис, 2003. – 280 с.

4. Никитина С. Е. Языковое сознание и самосознание личности в народной культуре / С. Е. Никитина. – М. : Наука, 1989. – С. 34–39.

5. Приходько А.Н. Синтаксис естественного языка в фокусе когнитивно-дискурсивной парадигмы / А.Н. Приходьмо // Проблеми перекладознавства, комунікативної та когнітивної лінгвістики. – Вісник ХНУ ім . Каразіна. – 2003. № 609. С.84-89.

6. Ocampo Martín J. Vocabulario de la jerga estudiantil. / Jaime Ocampo Martín // Thesaurus. – Tomo XXIII. – N 2. – 1968. – Pp. 325-343.

7. Sanmartín Sáez J. Diccionario de argot. / Julia Sanmartín Sáez. – Madrid : Espasa Calpe, 1999. – 877 p.

SUMMARY

The article is devoted to the relevant problem of the creation of the lingual personality in the classroom using the possibilities of the foreign language classes. Students’ slang of Spanish students was investigated as well as ways of forming the slang.

Key words :personality, lingual personality, discourse, students’ slang, Spanish, ways of spanish students’ slang formation.

Марія Волочай,

Лілія Зімакова

Новаторство поезій Василя Симоненка

У статті йдеться про творчість Василя Симоненка, його новаторство в поезії – в тематиці, проблематиці та засобах художньої образності.

Ключові слова: шістдесятництво, новаторство, символізм, русифікація, патріотизм, націоналізм.

Василь Симоненко належав до поетів-шістдесятників. За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули поставити нашу літературу в рівень світової культури. Вони по-новому підходили до конструювання художніх образів, поетизуючи, зокрема, реалії, що їх принесла науково-технічна революція, досягнення в розвитку космонавтики, атомної енергії, різних галузей науки. Особливо яскраво ці нові якості мистецтва слова розкрилися у творчості І. Драча, М. Вінграновського, Ліни Костенко, Дмитра Павличка.

Проте, придивившись до поезії В.Симоненка, цих атрибутів новаторства не помітимо. Немає в ній ні космічних масштабів, ні атомних пристрастей, ні прикмет наукових досягнень, уплетених в основу художніх образів, ні якихось жанрових новацій, символів. Увесь Симоненко в руслі поетики, основи якої заклав великий Кобзар, яку розвивали далі Леся Українка, М. Рильський, В. Сосюра, А. Малишко.

І все-таки мабуть, новаторство – це саме та якість, котрою позначена поезія В. Симоненка. Виявляється, це новаторство не в пошуках нових поетичних форм, жанрів, а в самому змісті творів, у широкому, непідробному інтересі до внутрішнього світу так званої простої людини, в проникненні в її багатий внутрішній світ, у розумінні і художньому відтворенні людської гідності, самоповаги, в розумінні неповторності кожної особистості, праві її на пошану, любов, на звичайне людське щастя за життя та на добру пам'ять, коли вона піде з нього [1, с. 14].

Саме розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність очищає від бруду, підносить з болота В.Симоненко. Одним з його найперших віршів, що справив враження вибуху в країні, де ще не відійшли духовні зашпори від постійного ляку, в якому жили-існували люди, є вірш "Ти знаєш, що ти людина...".

Наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. Але він здатний перевернути душу, примушує замислитися над таким простим – і таким складним питанням:

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

А вже на цій основі, філософській, світовизначальній, різьбилися вірші – до ущемливого болю вражаючі душу картини життя простих людей. Дядько добре знає, що "красти погано, куди вже гірш". Та злидні, вимірювані порожніми трудоднями, штовхають його на це. Василеві боліло людське горе, він дошукувався першопричин його – і виносив на люди. В поезії Симоненка жодного разу не вжито слово "система", але її зловісна примара постає між рядками поезій. Цим і страшний був Симоненко партійно-бюрократичному апаратові, системі, тим і намагалася вона заглушити голос поета, цькуючи його, не пускаючи твори у світ, між люди. Та поезія Симоненка сама йшла до людей, ішла не зі сторінок книжок, які мали б вийти і не виходили, а з вуст у вуста. Голос поета став голосом народної совісті, виразником правди, надії, віри народу. При цьому, змальовуючи життя конкретних людей, конкретного часу, він силою поетичного таланту, образного узагальнення підніс їх до рівня загальнолюдських проблем та ідеалів, залучив до духовних здобутків світової культури.

Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначальне місце в творчості Симоненка. І недаремно. В.Симоненко знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Почуття патріотизму – найсвятіше почуття людини. Кожен з нас любить землю, де народився, виріс; мову, вперше почуту з уст матері; вулицю, на якій зростав. Любить сильно, щиро. А от знайти слова, щоб виразити свою любов, – важко, не збиваючись на загальні, трафаретні.

Василь Симоненко такі слова знайшов. Він зумів передати у "Лебедях материнства" й любов до рідної матері, й любов до прекрасної нашої неньки –України у простих, щирих словах.

За формою це, власне, колискова пісня. Але здається, що створена не матір'ю, а батьком, хоч і має романтичну назву "Лебеді материнства". У ній воєдино сплелися й материнська ніжність, і чоловіча твердість. Головне в поезії – побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України.

У колисковій Лесі Українки ("Місяць яснесенький, промінь тихесенький...") мати теж не тільки бажає синові вирости здоровим, бути щасливим, а й "битися з недолею", коли прийде час.

У "Лебедях материнства" поет у дусі народної творчості малює картину вечора, коли "заглядає в шибку казка сивими очима, материнська добра ласка в неї за плечима", коли танцюють лебеді в хаті на стіні, лопочуть "крилами і рожевим пір'ям". Чуєш, як ненька відганяє від синової колиски досаду, просить, аби тихі зорі опускалися синові під вії. Весь світ в очах у матері – фантастичний. А далі починається своєрідна розмова поета з сином про те, що він, підрісши, вирушить у життєву дорогу – з дорогою часто розв'язані зміни в людському житті:

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

Поет говорить про зустрічі, які чекають сина на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Все, все може вибрати людина, і шляхи, якими піде. Та завше з сином будуть "очі материнські і білява хата":

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

Епітет "білява хата" не тільки передає традиційний білий колір хати, а й наче олюднює її, створює таке враження, наче йдеться про живу людину.

Ніколи й ніде не забуваймо: що б нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на сухому полі, але "Прийдуть з України верби і тополі".

Завершується пісня рядками, які говорять, що можна вибирати друга, дружину "і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати":

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Для неї жив і творив сам Симоненко.

У вірші "Грудочка землі" у людській душі засіваються перші зерна любові до рідного краю, коли ще мала дитина милується природою, серед якої зростає:

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси.

Краса природи зливається з красою рідного слова, пісень "замріяних і ніжних", у яких "дзвеніло щастя непочате", а співали ці пісні дівчата, які "ішли на поле на жнива". Оці прикмети, чудова природа, пісні, праця, люди, чесні й роботящі, і є те, що складає світлий образ Батьківщини, з якою поет хоче ділити "радощі, турботи і жалі". І в його грудях стукотить, як в серце "грудочка любимої землі" (А. Малишко "Балада про колосок").



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

    Документ
    Нормативний навчальний курс “Демографія та географія наседлення” передбачений навчальним планом спеціальності, затвердженим ректором Полтавського державного педагогічного університету імені В.
  2. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (1)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми „Географія промислових комплексів” для студентів географічних факультетів / Укладач С.
  3. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (2)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі програми педагогічних інститутів: „Картографія з основами топографії” / Укладачі: Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапіна, Н.
  4. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (3)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми з навчальної дисципліни „Організація краєзнавчо-туристичної діяльності” / Укладач Л.О.
  5. Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

    Навчально-методичний посібник
    Е 90 Елькін М.В. Історія педагогіки: [навчально-методичний посібник до самостійного вивчення дисципліни] / М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2009.

Другие похожие документы..