Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
проекту рішення виконкому Дружківської міської ради «Про затвердження тарифів на послуги з предрейсового та післярейсового огляду водіїв, технічного с...полностью>>
'Документ'
Список литературы (алфавитный) должен включать min 25-30, но лучше - 40 и более наименований книг, статей из журналов и газет, материалов из сети инт...полностью>>
'Тесты'
Найдите в нижеследующем тексте слова (существительные в именительном падеже единственного числа без использования специфических терминов и аббревиату...полностью>>
'Документ'
Фахове вступне випробування для навчання за освітньо-професійною програмою підготовки «Магістр» зі спеціальності 8.05070204 – «Біотехнічні та медичні...полностью>>

Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Естетичне виховання учнів початкових класів

засобами ілюстрацій Гюстава Доре

В статті аналізуються малюнки Г. Доре до казок Ш.Перро, до “Пригод Мюнхаузена” Р.Є.Распе, їх відповідність до тексту, підтексти. Робиться спроба “прочитати” малюнки художника, розглянути засоби сатири у зображенні героїв.

Ключові слова: естетичне виховання, ілюстрація; словесний, візуальний образи, творча фантазія, контраст, сатира.

Ілюстрація до художнього твору – це один із дієвих засобів формування у молодших школярів естетичної культури. Збагатити естетичний досвід маленького читача допоможуть книги з ілюстраціями талановитих художників, яким вдалося яскраво відтворити героїв, створених уявою письменників.

Книга для дитини – результат спільної праці письменника і художника. Слід зауважити, талановитого письменника і талановитого художника.

Письменник створює словесну картину, художник відтворює зоровий образ. Ця єдність словесного і зорового – важлива для маленького читача. Як дитина, що вміє читати, а особливо та, яка ще не вміє читати, знайомиться з книгою? Вона гортає сторінки, вишукує ілюстрації і зачаровано їх розглядає. Щоб книга стала неповторним чудом, магнітом, який постійно притягує дитячу увагу, в ній повинні бути яскраві ілюстрації.

Прикро, що у наш час, час відсутності книжкового дефіциту, на прилавках можна побачити книги для дітей без ілюстрацій. І зовсім гірко стає, коли бачиш дитячі книги-штампи, в яких зображені герої з бездушними ляльковими обличчями, що не виражають будь-яких емоцій. Героїні уніфіковані: Попелюшка схожа на Зачаровану Красуню та Білосніжку, а разом вони схожі на Червону Шапочку та Дюймовочку.

Згадується цікаве спостереження: на заключному етапі роботи над казками Ш. Перро студентка-практикантка у класі поставила завдання, намалювати улюблених героїв. «Найкращі» малюнки учнів, акуратно виконані або перемальовані, продемонстрували відсутність творчості виконавців, самостійності в осмисленні твору. Обличчя героїв статичні, їх ніщо не хвилює. Зокрема, Попелюшка була зображена у вигляді дівчини, переможниці конкурсу краси, із стрічкою через плече.

Зрозуміло, це не свідчить про те, що всі діти не мають творчого бачення, фантазії, багатої уяви. Але ж творче бачення і творче ставлення у більшості дітей потрібно формувати. І цю справу покликаний виконувати талановитий художник своїми ілюстраціями до твору.

Інша річ, що робота ілюстратора надзвичайно відповідальна і складна. Не завжди художникам вдається догодити авторам твору. Таких прикладів можна навести дуже багато. Англійський письменник Льюіс Керрол (Чарлз Латуїдж Доджсон, 1832 – 1898) сам ілюстрував рукописний варіант книги «Аліса у Країні Чудес», але ілюстрування друкованого варіанту доручив Джону Тенніелю (1820 – 1914). Д. Тенніель згадував, що ця робота для нього була нестерпною, доводила до повного виснаження. Льюісу Керролу постійно щось не подобалось у малюнках художника. Письменник вимагав від Д. Тенніеля неможливого, а саме: побачити героїв не своїми очима, а очима іншої людини – письменника. Фінська письменниця Туве Маріка Янссон (1914 р. н.) починала як художниця-ілюстратор улюблених письменників Льюіса Керрола, Джона Толкіна (1892 – 1973), але цей шлях і для неї виявився непростим. Саме про цей конфлікт між баченням художника й письменника згадував свого часу російський художник і письменник Є. І. Чарушин (1901 – 1965). Повну свободу Т. М. Янссон, Є. І. Чарушин та багато інших художників відчули тоді, коли почали писати свої твори та ілюструвати їх власними малюнками.

Є ще одна проблема, яку не можна обминути. Велика кількість ілюстрацій до дитячої книги є вільними малюнками, нічим не пов’язаними із твором. Прикладом цього є ілюстрації до книги С. Я. Маршака [Маршак 2001: 56]1. У вірші «Зеленая страница» поет змалював таку картину:

Вот темно-красная божья коровка,

Спинку свою разделив пополам,

Вскинула крылья прозрачные ловко

И полетела по божьим делам.

Художники С. Бордюг, Н. Трепенок подають яскраву ілюстрацію, але вона не відповідає текстові. На малюнку сонечко відправилось у мандри, спираючись на ціпок. З якою метою деякі ілюстратори допускають неточності, ігноруючи текст? На це питання важко відповісти. Можливо, неуважно читають твір, можливо, не погоджуються із авторським баченням і протестують… Проти чого? І яку функцію, на їхню думку, повинна виконувати така ілюстрація?

Книга казок Шарля Перро «Казки матусі Гусині» одна із перших, з якою ознайомлюються діти. Дуже важливо, щоб маленькі читачі побачили казковий світ очима такого художника, як Гюстав Доре, що перебував у повній духовній єдності із письменником. Луї Август Гюстав Доре (1832 – 1883) у 1862 році підготував ілюстрації до казок Ш. Перро, у яких майстерно поєднав фантастичне і реалістичне, жахливе і смішне. В ілюстраціях до казки «Червона Шапочка» марно шукати двозначності. Художник начебто проігнорував грайливу мораль казки: спокусливі чоловіки дуже небезпечні молодим дівчатам:

Красавицам и баловницам,

В пути, встречая всяческих мужчин,

Нельзя речей коварних слушать, –

Иначе волк их может скушать.

І

люстрації Г. Доре – це суто фантастичний світ, в якому живе чарівна смілива дівчинка Червона Шапочка, що не лякається страшного величезного вовка (малюнок № 1). Але разом із тим ці ілюстрації, не розкриваючи

малюнок №1 малюнок №2

казкової алегорії, вимушують читача замислитися над алогічністю казки. Особливо це стосується малюнка № 2, який не позбавлений іронії. Якщо читач і повірив казці, то малюнку повірити важко. Складається враження, що й художник не дуже вірить в існування своїх героїв, які потрапили у таку неймовірну ситуацію. Г. Доре звертається до глядача, до його здорового глузду: «Як же могла ця розумниця сплутати бабусю з вовком? І чому у неї таке надто спокійне обличчя? Адже вовк навіть у чепчику аж ніяк не схожий на рідну бабусю?! Де ж були очі у цієї дівчинки?» Г. Доре – гідний послідовник Ш. Перро, який іронічно підсміюється над казковою логікою. Так, наприклад, у казку «Спляча Красуня» казкар вводить таке поняття, як мода. Казка, як відомо, байдужа до плину часу, до примхливої моди. А Ш. Перро не відмовляє собі у задоволенні покепкувати над умовністю казки, і тому його принц не тільки побачив вроду принцеси, її пишний одяг, але й помітив, що одягнута вона, як його бабуся... Не позбавлений такої іронії і Г. Доре.

Фантастична атмосфера казкового світу передається «інтер’єром, костюмами, предметами побуту, освітленням» [Дьяков 1983: 61]2. Особливо уважний художник до інтер’єру, вбрання в ілюстраціях до казки «Синя Борода». Він ретельно вимальовує кожну деталь одягу Синьої Бороди, його дружини. Художнику вдалося передати атмосферу багатства і розкоші того далекого галантного часу. Слідом за письменником, Г. Доре зосереджується на психологічному стані героїв (малюнок № 3). Щоб підсилити виразність, художник використовує «крупний план»[Дьяков 1983: 61]2. Легко прочитати почуття героїв, навіть можна здогадатися, що саме говорить Синя Борода. Він доручає ключі своїй легковажній дружині і суворо наказує не відчиняти лише одні дверцята. У величезних очах героя погроза, жорстокість, застереження, містичний гіпнотизм. Обличчя жінки майже не видно, художник показує лише профіль героїні, але й її почуття прочитати можна: вона заворожена таємницею, не чує смертельної погрози у словах чоловіка. Обережно торкаючись своїми тоненькими вишуканими пальчиками ключа, занадто цікава пані подумки вже там, коло загадкової кімнати. У малюнку не лише поза, міміка, але й кожна деталь: «капелюх, насунутий на очі, колючі зіниці, опуклі білки очей», обличчя, що поросло волоссям, як у звіра, «страшна густа борода героя навіюють передчуття трагедії» [Дьяков 1983: 62]2.

Ілюстрація до казки «Хлопчик-Мізинчик» (малюнок № 4) контрастна. Художником створений вельми милий образ дружини людожера. Г. Доре використовує освітлення, білий одяг, щоб розкрити духовне сяйво героїні, підкреслити її красу, доброту, співчуття та неймовірний жаль. Освітлення тепле, м’яке, воно неначе пухнастими хвилями огортає жіночу постать. Увагу глядача притягує обличчя жінки – скорботної мадонни без немовляти, але з дітьми. Казковий зріст героїні не шкодить їй і не позбавляє чарівності, привабливості. У цій ілюстрації художнику вдалося передати й напружену атмосферу жаху, що притаманна і казці Ш. Перро. Обличчя людожера не видно, наш погляд зосереджується на його велетенській, кремезній постаті, на гострому кинджалі, на товстих огидних пальцях, які чіпко хапають хлопчиків. Пози дітей різноманітні: хто цілує чобіт ката, хто у відчаї молитвено здіймає руки, зв’язані мотузкою, і прохає помилування – всі вони загострюють драматизм епізоду, дозволяють відчути наближення неминучої смерті.

Свої казки Ш. Перро пристосував для читання у світських салонах, мова автора вишукана, галантна, описи картинні. Але у фрнцузького письменника є одна казка, у якій він реалістично змальовує життя народу, злидарів, у всьому залежних від ласки жорсткосердних дворян. У казці «Хлопчик-Мізинчик» Ш. Перро показав без прикрас життя багатодітної родини лісоруба, якому нічим годувати дітей, і щоб не бачити їхньої мученицької смерті батьки вирішують завести їх у ліс і там кинути. Жахливий, реалістичний, зовсім не казковий початок твору нагадує хрестоматійну новелу В. Стефаника «Новина». Гриць Летючий вирішив убити своїх дітей, щоб не дивитися на їхню повільну смерть від голоду. Однак, на відміну від українського новеліста, Ш. Перро у цьому творі, як і в інших казках, переходить від життєвої правди до фантастики, подає чарівний шлях своїх героїв до порятунку, до щастя. Г. Доре в ілюстрації до казки (малюнок № 5) не відступає від тексту, змальовуючи вірогідні зорові образи. Перед нами постають обшарпана, наче пограбована оселя, виснажені голодом обличчя героїв, безрадісні очі. Голова лісоруба повернута до дружини, в очах питання: «Що робити? Як далі жити? Як прогодувати дітей?» Художник і тут використовує освітлення: відблиски від вогнища падають на обличчя чоловіка і жінки, але це світло не тепле, а холодне, навіть крижане, воно не зігріває, а заморожує душу і серце. Художник, як завжди, переконливий і достовірний навіть у деталях: від давно порожньої миски не можуть відірвати голодного погляду худі, вимучені голодом собака та кішка.

П

малюнок №6

ройде певний час, дитина-читач підросте і візьме у руки книгу Р. Е. Распе «Пригоди барона Мюнхаузена» в ілюстраціях Г. Доре. Продовжиться чудове спілкування читача і художника. Г. Доре у 1862 році працює над ілюстраціями до твору німецького письменника. У деяких ілюстраціях автор не відступає від тексту, але щедро вигадує, часто імпровізує. Його ілюстрації необхідно уважно вивчати, щоб зрозуміти їх смисловий та емоційний підтексти. Знайомство читача із бароном Мюнхаузеном Доре розпочинає дивним портретом (малюнок № 6).

Художник, застосовуючи фантастику, створив портрет живого скульптурного погруддя. Скульптура барона Мюнхаузена захоплено розповідає якусь неймовірну історію. Його тоненька кіска так і підстрибує, очі блищать, з них наче сиплються іскри, вуса завзято закручені. Марно шукати цю історію у книзі. Її вигадав сам художник, який виступив як співавтор Р. Е. Распе. Що ж це за історія? Для її «прочитання» потрібно розшифрувати деталі, закодовані художником. Л. Р. Варшавський називає три такі деталі [Варшавский 1966: 17]3. Перша – ім’я скульптора на постаменті. Ім’я Антоніо Канови вражає уяву і разом з тим підказує, яку саме історію так захоплено розповідає барон: славетний італієць, вражений мужністю, сміливістю, правдивістю Мюнхаузена, витворив його бюст. Друга деталь – рік 1766. Енциклопедія подає такі роки життя А. Канови: 1757 – 1822. Виявляється, що у 1766 році скульпторові було лише …9 років. Зрозуміло, що він аж ніяк не міг бути автором погруддя великого Мюнхаузена. У такому віці А. Канова якщо і творив скульптури, то лише, мабуть, із піску. Наступна деталь – це гасло дворянина «Mendas veritas» – латинський вислів, що в перекладі означає: істинна неправда. Латинь допомагає маскуватися герою, надає йому романтичної винятковості та загадковості, але, разом з тим, дуже точно визначає його сутність. Остання деталь – дворянський герб. Художник вводить у герб качок і діжку, в яку із посудини переливається брехня барона. Всі деталі-підказки мають викривальний характер, вони доповнюють брехню барона і підкреслюють головну рису його характеру – брехливість. У своїй графічній історії Г. Доре солідарний із Р. Е. Распе, який вважав Мюнхаузена «викривачем брехні». Як би наполегливо барон не переконував нас, читачів, у своїй правдивості, мужності, сміливості, ми все одно сміємося над його брехнею, а, можливо, сміємося ще й тому, що вражені його талантом оповідача, фантазера, дуже веселої, дотепної людини, з якою не засумуєш.

Н

малюнок №7

а ілюстраціях Г. Доре барон дуже різний – то він герой, то він слабка людина-пияк, то він величний, то мізерний, то сміливець, то смішний вояк. Зовнішність барона змінюється залежно від того, яку рису його характеру художник прагне підкреслити. Становлять неабиякий інтерес дві ілюстрації до історії під назвою «Коні під пахвою, карета на плечах». Ілюстрації до однієї історії, але у художника контрастні підходи до зображення барона. Перша ілюстрація (малюнок № 7) повністю не співпадає із текстом. Літературний герой так оповідає про свою пригоду: «…я виходжу з карети і випрягаю своїх коней. Потім завдаю карету собі на плечі – а навантажена вона добряче! – і одним махом перескакую через паркан! Ще один стрибок, і я переношу карету знову на дорогу, але вже позаду екіпажа. Це було не легко навіть мені, ви знаєте, який я силач!» У словах барона Мюнхаузена мінімальна правда майстерно розбавлена архібрехнею. Правда міститься у словах оціночних: «карета навантажена добряче!», «це було не легко навіть мені», які надають історії деякої вірогідності. Але зовсім не викликають довіри слова «одним махом перескакую через паркан!» Художник замислився над цим нерівномірним поєднанням реального та вигаданого у словах героя і, зображаючи барона, зробив припущення, що людина, зокрема Мюнхаузен, все ж таки може підняти на плечі навантажену карету, проте, який вона буде мати при цьому вигляд? І чи зможе так легко стрибати через паркан? І ось ми бачимо на малюнку барона не в образі могутнього велетня, що краще відповідало б текстові, а в образі звичайнісінької людини, якій вдалося, напружуючи всі сили, підняти вантаж. Герой хитається на своїх тоненьких ніжках, не може розігнутися, навіть кроку ступити, не то щоб стрибати. У малюнку перемагає життєва правда. Реалістичними засобами художник викриває брехню барона, а глядач наочно бачить, що за таких обставин цей охлялий чоловічок стрибати не зміг би, хіба що, правда, лише у своїх снах, мріях та фантазіях.

Р

Малюнок №8

озглянемо другу ілюстрацію(малюнок № 8). Герой Р. Е. Распе оповідає: «…я повертаюся до своїх коней, беру їх собі під пахви і такими ж двома стрибками переношу до карети. Під час цих стрибків один із моїх коней став одчайдушно брикатися. Це було дуже незручно, Але я засунув його задні ноги в кишені свого сюртука і йому мимоволі довелося заспокоїтись». Що спільного є між малюнком і текстом? Г. Доре з певною метою не вступає у протиріччя з текстом: його Мюнхаузен теж могутній, веселий і гордий велетень, який легко, без зайвої напруги, тримає коней. Художник гіперболізує його, переконливо доводить, що саме така людина і може піднімати коней і долати з ними всілякі перешкоди. Але ілюстрація не сприймається як патетична. Г. Доре далекий від того, щоб співати дифірамби барону. Вона сатирична, гротескна і викликає нестримний регіт. Художник поєднав високе й низьке: велич героя і непристойну позу коней, крупами до глядача. Поза коней – це знахідка Г. Доре. Він свідомо відступає від тексту для того, щоб висміяти і викрити потік брехні барона.

Гюстав Доре в ілюстраціях до казок Ш. Перро, до книги Р. Е. Распе розважається, веселиться, лякає, вражає і смішить читача. Він захоплений і сюжетом, і самими героями: брехливими, вродливими, доброчесними, працелюбними і мізерними. Ілюстрації до «Пригод барона Мюнхаузена» легкі, невимушені і, головне, відповідають стилю самого оповідача. Такі малюнки, звернуті до читача-дитини, пробуджують його фантазію, творчу уяву, вигадку, гумор. І якщо дитина після прочитання твору Р. Е. Распе в ілюстраціях Гюстава Доре візьметься сама за олівець і спробує зобразити улюбленця мільйонів, то у дитячих малюнках цей герой може бути і недосконалим, і непропорційним, але не цікавим, не яскравим він ніколи не буде.

Гюстав Доре був відомим у ХІХ столітті. Пройшов час, художника призабули, почали критикувати, висміювати його дещо вишукану манеру. У ХХ столітті інтерес до французького художника відродився знову, адже таланти не зникають безслідно. Книги з ілюстраціями чарівника Г. Доре повертаються до читача, дорослого і маленького, продовжують жити. Нарешті всі прихильники таланту митця зможуть йому щиросердно сказати: «Ласкаво просимо, шановний Гюстав Доре, до нас! Без Вас у цьому світі було так буденно, так не вистачало чуда!»

Література

1. Маршак 2001 – Маршак С. Я. Стихи и сказки для самых маленьких. – М.: Изд-во Астрель. – 2001. – 176 с.

  1. Дьяков 1983 – Дьяков Л. А. Гюстав Доре. – М.: Искусство. – 1983. – 135 с.

  2. Варшавский 1966 – Варшавский Л. Р. Гюстав Доре. – М.: Искусство. – 1966. – 80 с.

SUMMARY

The author analyses G. Doreus animated pictures to Sh. Perro’s fairy tales, to P. Raspeu’і «Munchausens Adventures», their correlation to both the text and undertext. There is a try to decode the painters drawings, to analyse satire means used for depicting characters.

Key words: illustration, verbal, visual image, creative imagination, contrast.

Олександра Халчанська

До проблеми закономірних відповідників

при перекладі

У статті аналізуються закономірні мовні відповідники, які встановлюються при перекладі каузальних відношень української мови.

Ключові слова: міжкультурна комунікація, закономірні мовні відповідники, прийменникова конструкція, перекладацькі зіставлення.

Лінгвістичний портал Global Language Monitor нараховує у світі 6912 живих мов (2006р). Більшості з них загрожує зникнення у наш час, тому необхідність збереження багатьох мов та глобалізація міжкультурної комунікації, розширення сфер і потреб міжмовного електронного спілкування обумовлюють зростаючий інтерес до питань перекладу як лінгвістів, так і представників психології, етнографії, логіки, математики, семіотики, філософії. Постає навіть потреба в перекладачах, які обслуговували б лінгвістичний діалог між представниками різних напрямів.

Художній переклад є тією ділянкою, де перехрещуються інтереси літературознавчої і мовознавчих наук, і, безперечно, є явищем мистецтва, що породжується внаслідок встановлення певних естетичних цілей. Матеріалом перекладацького мистецтва є мова, що здобуває у художньому творі естетичних функцій і входить як невід’ємна складова частина у цілісну систему художнього зображення. А тому перекладач не може ігнорувати чисто лінгвістичні питання у роботі над перекладом.

Виправданим вивчення перекладу з лінгвістичної точки зору є тому, що кожне слово у художньому творі виконує обов’язково певну художньо-естетичну функцію, і важливо зберегти при перекладі значення кожного слова.

Переклад є проблемою ряду наук – літературознавства, лінгвістики, логіки, психології, етнографії, у зв’язку з цим може бути виділений в окремий розділ науки – перекладознавство, який охоплює питання теорії, практики і методики викладання, підвищення рівня компетентності в галузі сучасної лінгвістики, теорії тексту, дискурсу та актуальних аспектів міжкультурної комунікації.

У перекладацькі відношення мови вступають не як рівноправні у функціональному відношенні системи, а одна з них є вихідною, мовні факти якої зумовлюються наміром автора тексту і незалежні від другої – похідної, мовні факти якої задаються пошуком еквівалентних відповідників, що більш-менш точно передають той же зміст, що й факти оригіналу, отже, залежні від перекладу.

Характер перекладацького зіставлення зводиться до знаходження в текстах перекладів фактів, що використовуються для передачі значень одиниць, що виділяються у мові оригіналу. Звичайно, такого типу зіставлення відображають і специфіку мовної системи.

Перекладацькі відповідники відрізняються від загальнолінгвістичних відбором фактів для зіставлення, адже зіставленню підлягають ті факти, що є релевантними для процесу перекладу. Акцентованими, таким чином, стають факти, які впливають на відображення еквівалентних одиниць мови перекладу. Тому у зіставлені відношення вступають, з одного боку, факти різних мовних рівнів, а відношення можуть бути міжрівневими, а з другого – зіставляються не лише факти, що є самостійними елементами системи, а й несамостійні, наприклад, прийменникова конструкція. Крім того, у перекладацьких зіставленнях співвідносяться не лише одиниці системи, а їх функціонування, адже переклад – це встановлення відношень між мовленнєвими повідомленнями, тобто текстами.

Основи лінгвістичної теорії перекладу були закладені в роботах А.В.Федорова, учні якого розвинули далі принцип співвідносності двох мов і побудували цілу систему теоретичних поглядів на перекладацькі відношення, що ґрунтуються на мовних закономірностях.

В основі теорії закономірних відповідників покладені лінгвістичні принципи – найбільш істотні, регулярні риси описуваного явища, завдяки чому встановлюються певні параметри, що визначають вибір варіантів перекладу. Щоб перекладати, недостатньо знати дві мови (оригіналу і перекладу), необхідне ще й знання законів мовної співвідносності, керуючись якими можна встановити перекладацькі відповідники, які б забезпечили адекватність перекладу оригіналу. А це дає змогу встановити загальні закономірні процеси перекладу, засновані не на формальній, а на функціональній залежності для збереження плану змісту оригіналу. Встановлення функціональних відповідностей, що враховують залежність мовних форм перекладу від дії різних факторів, у тому числі й екстралінгвістичних, забезпечує максимальну еквівалентність перекладу текстові оригіналу. Принцип функціональних відповідностей, таким чином, зорієнтований на опис як загальномовних, так і контекстуальних значень.

Теорія закономірних відповідників орієнтує перекладача не лише на їх пошук, а й на розв’язання набагато складніших завдань, що забезпечують еквівалентність перекладу оригіналу, донесення в перекладі змістового інваріанта, незважаючи на формальні і семантичні розходження між ними.

Хоча теорія закономірних відповідників і виходить із методу зіставлення «від мовної одиниці до мовної одиниці», однак вона не скеровує на постійні відповідники, а відзначає ті, що обумовлені контекстом. Еквівалентність перекладу при цьому розуміється не як передача суми семантичних варіантів, з яких складається повідомлення оригіналу, а як інтегрована смислова інваріантність, що забезпечується всім текстом. Таким чином, еквівалентність перекладу не зводиться до його тотожності, а ґрунтується на принципі передачі інформації рівноцінним засобом.

Оскільки семантико-функціональний аспект мови і мовлення не збігається, то теорія перекладу не може бути побудована лише на міжмовних відповідниках. Звідси необхідність урахування таких чинників, які впливають на вибір того чи іншого варіанта перекладу. До них слід віднести перш за все володіння обома мовами, знання предмета повідомлення, орієнтація у мовній ситуації, розуміння стилістичної і експресивної забарвленості тексту, його ритмо-інтонаційного малюнка та образно-естетичної системи. Принцип закономірних відповідників орієнтує на досягнення в перекладі того впливу, що має оригінал, його живої форми мовлення.

Теорія перекладу з близьспоріднених мов спирається на дані зіставної лінгвістики. Зрозуміло, що такі мови, як українська і російська, мають спільні і відмінні тенденції, тому при перекладі з однієї мови іншою характер цих спрямувань повинен враховуватися.

Одним із положень теорії перекладу має бути те, на нашу думку, що однозначні спільні факти, які походять із спільної мови-основи чи з»явилися внаслідок контактування у наступний історичний період, не підлягають заміні, а відтворюються у незмінному вигляді (за винятком фонетико-правописних відмінностей та узгодження за формою). У такому разі перекладач фактично позбавлений можливості вибору. Наприклад: концептуальним значенням конструкції з прийменником за та знахідним відмінком іменника є значення основи, мотиву, яке репрезентує її семантичну сутність: «За його запальність та горлатість молодь називала фанатом» (О.Гончар). У російській мові існує аналогічна модель, тому при перекладі з української мови російською перекладачі лише відтворюють конструкцію: «За винахідливість та відвагу жалую чином підполковника» (Ю.Смолич) у перекладі «За находчивость и отвагу жалую чином полковника». Коли причинова конструкція включає іменники конкретного значення і не має конкретної вказівки на об’єкт, що зумовлює дію, вона може передаватися російською сполученням з прийменником из-за :«…особлива неприязнь до жінок за власні сімейні нелади»(М.Стельмах) у перекладі «из-за собственных семейных неурядиц была особая неприязнь к женщинам».

Конструкція з прийменником через з концептуальним і периферійними варіантними значеннями причини не має єдиного відповідника у російській мові. Звичайно, в сучасній російській мові функціонує й конструкція через+ з.в. з каузальним значенням, але, по-перше, вона рідко вживана, а по-друге, має вузьку сферу застосування – лише розмовне мовлення та у художньому стилі, зокрема у мові персонажів. Отже, хоча в обох мовах наявна спільна модель, яку вони успадкували з давньоруської мови, але функціонує конструкція в мовах по-різному, оскільки відрізняється і семантикою, і функцією, і стилістичним забарвленням. Тому при перекладі з української мови російською перекладач розв’язує питання про пошук відповідників.

З концептуальним значенням причини – обґрунтування української мови конструкція через+з.в. вступає у закономірні мовні відповідники з адекватною за значенням конструкцією російської мови из-за +р.в. Порівняємо: «…не міг бігти через свою комплекцію» (П.Панч) у перекладі «…не мог бежать из-за своїй комплекции». «Через твій дурний розум пан може висилити» (М.Стельмах) у перекладі «Через твою дурную голову барин может выселить».

Конструкція може мати не лише закономірні мовні відповідники, а й факультативні, зокрема конструкцію за+ о.в., коли виникає необхідність передачі ще й колориту книжності, наприклад, «…через брак сировини став на ремонт» (А .Головко) у перекладі «… за отсутствием сырья стал на ремонт».

Можна припустити, що конструкція російської мови за+о.в. стає факультативним відповідником у контекстах стилістичної маркованості в силу того, що є синонімічною з конструкцією из-за+р.в., з якою конструкція через+з.в. вступає у закономірні мовні відповідники.

Конструкція української мови через+з.в. з периферійними значеннями співвідноситься в російській мові ще з кількома каузальними сполученнями, що розв’язують ті ж комунікативні завдання, власне, кожне варіантне значення має своїм відповідником іншу структуру. Так, з периферійним значенням причини-усвідомленого психологічного мотиву має своїм аналогом в російській мові конструкцію з прийменником из +р.в.: «…не носив колодочок через скромність» (П.Загребельний) у перекладі «не носил колодочок из скромності». Із значенням причини – об’єктивної підстави вступає у відношення з конструкцією по+д.в. російської мови: «…через свою недосвідченість і гадки не мала» (В.Козаченко) у перекладі «…по своїй наивности и подумать не могла».

З периферійним варіантним значенням причини-відплати конструкція через+ з.в. української мови ідентична конструкції за+з.в. російської мови: «…через чергування прозвали птахом» (С.Журахович) у перекладі «…за дежурства прозвали птицей», із значенням внутрішнього мотиву аналогійна в російській мові конструкції с+р.в.: «через свій великий розум наплодили» (П.Панч) у перекладі « со свого ума и наплодили».

Семантико функціональним аналогом конструкції через +з.в. із периферійним значенням причини-стимулу української мови в російській є конструкція з похідним прийменником благодаря+д.в.: «і через те відчувала впевненість у собі» (В.Козаченко) у перекладі «и благодаря этому почувствовала твердую почву под ногами», із значенням причини-джерела відповідає в російській мові структура з прийменником от: «…через ті вогні здається великим» ( Ю.Збанацький) у перекладі «…от огней кажется большим.

Якщо позиція іменника в конструкції через +з.в. української мрви займає вказівний чи відносний займенник, то така конструкція незалежно від значення обирає своїм закономірним відповідником в російській мові не прийменникову структуру, а одиницю іншого рівня –слова – прислівники потому, поэтому, почему: «…через це напускав на себе серйозність» (А.Хижняк) у перекладі «…потому напускает на себя серъезность».

Часом перекладачі порушують принцип еквівалентності між каузальною конструкцією з прийменником через і її відповідниками у російській мові. Так, спостерігається, що у ролі перекладацьких відповідників конструкції через+з.в. оригінального тексту добирають російською мовою структури з похідними прийменниками, яким властива стилістична прикмета строгої книжності і відсутня в одиниці перекладу: «…через те я більше не можу»(Д.Бедзик) у перекладі «… вследствие этого я больше не могу».

Отже, проблематика перекладу вимагає різних методів дослідження, наштовхується на труднощі, причини яких криються особливо виразно в семантичній нетотожності граматичної структури службових частин мови близькоспоріднених мов, оскільки спільна з погляду походження семантика корегується тими специфічними для кожної мови правилами синтаксичного сполучення. У ряді випадків ці конструкції мають однакове значення в російській та українських мовах. Але ці моделі неоднозначні в усіх випадках їх функціонування в обох мовах. При перекладі з української мови російською причинова конструкція з прийменником може вступати у закономірні відповідники ще й з іншими конструкціями російської мови. У такому разі вона стає так званою одиницею перекладу, що змушує шукати для неї адекватних відповідників у російській мові. Дані перекладознавчої науки будуть слугувати благородній справі перекладу, який, в свою чергу, є свідченням високого рівня культури народу.

Література

  1. Исследования по теории и истории перевода.- Вільнюс.-1988.-74с.

SUMMARY

The adequate language analogues which are denoted while the translation of space relations of Ukrainian language is analyzed in this article.

Key words: intercultural communication, adequate language analogues, prepositional constructions, the translator's collocations.

Список умовних скорочень див. у кінці статті.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство освіти І науки України Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

    Документ
    Нормативний навчальний курс “Демографія та географія наседлення” передбачений навчальним планом спеціальності, затвердженим ректором Полтавського державного педагогічного університету імені В.
  2. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (1)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми „Географія промислових комплексів” для студентів географічних факультетів / Укладач С.
  3. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (2)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі програми педагогічних інститутів: „Картографія з основами топографії” / Укладачі: Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапіна, Н.
  4. Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет (3)

    Документ
    Робоча навчальна програма складена на основі авторської програми з навчальної дисципліни „Організація краєзнавчо-туристичної діяльності” / Укладач Л.О.
  5. Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

    Навчально-методичний посібник
    Е 90 Елькін М.В. Історія педагогіки: [навчально-методичний посібник до самостійного вивчення дисципліни] / М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2009.

Другие похожие документы..