Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Данная книга является переработанным изданием книги «Уринотерапия: Древние методы, толкование, практика», изданной ИК «Комплект» в 1996 году. В ней о...полностью>>
'Программа'
Программа подготовлена сотрудниками кафедры коррекционной педагогики и здоровьеформирующего образования Волгоградской государственной академии повыше...полностью>>
'Документ'
ВОСКРЕСЕНЬЕ Нас приглашает Болгария! Время и волны пощадили маленький кусочек земли и оставили чудное творение - один из древнейших городов Болгарии ...полностью>>
'Документ'
Все многоклеточные животные проходят в ходе индивидуального развития стадии бластулы и гаструлы. С особой отчетливостью выступает сходство эмбриональ...полностью>>

Тарас Андрусяк історія політичних та правових вчень

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

http://zakon.at.ua/

Тарас Андрусяк

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ

ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ

Лекції

ЗмІст

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
ЯК НАУКА І ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 7

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
ДАВНЬОГО СХОДУ 11

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
АНТИЧНОЇ ГРЕЦІЇ 17

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
АНТИЧНОГО РИМУ 35

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ НОВОГО ЧАСУ. 62

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В ГОЛАНДІЇ 62

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В АНГЛІЇ 67

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
У ФРАНЦІЇ 72

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В ІТАЛІЇ 77

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ 82

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В НІМЕЧЧИНІ 84

ПОЛІТИКО-ПРАВОВА КОНЦЕПЦІЯ ГЕҐЕЛЯ 91

ІСТОРИЧНА ШКОЛА ПРАВА 98

ЛІБЕРАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ
У ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕННЯХ 101

РОЗВИТОК ЛІБЕРАЛІЗМУ У ФРАНЦІЇ 106

РОЗВИТОК НОВІТНЬОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ
В XIX СТОЛІТТІ 113

РОЗВИТОК НОВІТНЬОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ
В XIX СТОЛІТТІ 117

ПОЗИТИВІЗМ ЯК НАПРЯМ
В ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ 122

ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВОВОГО (ЮРИДИЧНОГО) ПОЗИТИВІЗМУ 126

РОЗВИТОК ПРАВОВОГО (ЮРИДИЧНОГО) ПОЗИТИВІЗМУ 130

ОРГАНІЧНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ
ТА СОЦІАЛЬНИЙ ДАРВІНІЗМ ГЕРБЕРТА СПЕНЦЕРА 134

ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІАЛІЗМУ 138

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
СЕН-СІМОНА, ФУР'Є, ОУЕНА 138

ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ 143

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК АНАРХІЗМУ 148

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
ЯК НАУКА І ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА 7

1. Завдання і значення курсу історії політичних
та правових вчень. 7

2. Предмет історії політичних та правових вчень. 9

3. Методи вивчення історії політичних та правових вчень. 10

4. Періодизація історії політичних та правових вчень. 11

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
ДАВНЬОГО СХОДУ 11

1. Особливості формування політичних та правових вчень
в античності. 11

2. Політична та правова думка Ближнього
та Середнього Сходу. Давній Єгипет. 13

3. Політична та правова думка давньої Індії. 14

4. Політична та правова думка давнього Китаю.
Конфуцій, Мо-дзи та ін. 15

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
АНТИЧНОЇ ГРЕЦІЇ 17

I. Загальна характеристика політичної та правової думки
античної Греції. 17

II. Етапи становлення і розвитку політичних та правових вчень в античній Греції. 18

III. Значення давньогрецької політичної та правової думки. 35

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
АНТИЧНОГО РИМУ 35

1. Загальна характеристика давньоримської політичної
та правової думки. 36

2. Ціцерон. 36

3. Римські стоїки. Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. 39

4. Римські юристи. 40

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43

1. Загальна характеристика правових ідей раннього християнства. 43

2. Святий Августин. 44

3. Тома Аквінський. 46

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50

1. Загальна характеристика правової та політичної думки
у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації. 51

2. Марсілій Падуанський. 53

3. Ніколло Мак'явеллі. 55

4. Франческо Гвіччардіні. 57

5. Жан Боден. 58

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ НОВОГО ЧАСУ. 62

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В ГОЛАНДІЇ 62

1. Гуго Гроцій. 62

2. Барух (Бенедикт) Спіноза. 65

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В АНГЛІЇ 67

1. Томас Гобс. 67

2. Джон Лок. 70

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
У ФРАНЦІЇ 72

1. Вольтер. 72

2. Шарль Луї Монтеск'є. 73

3. Жан-Жак Руссо. 76

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В ІТАЛІЇ 77

1. Джамбаттіста Віко. 78

2. Чезаре Беккаріа. 80

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ 82

1. Б.Франклін, Т.Пейн, Т.Джеферсон. 82

2. А.Гамілтон, Дж.Медісон, Дж.Адамс. 84

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
В НІМЕЧЧИНІ 84

1. Самуїл Пуфендорф. 85

2. Вільгельм Гумбольдт. 85

3. Іммануїл Кант. 87

ПОЛІТИКО-ПРАВОВА КОНЦЕПЦІЯ ГЕҐЕЛЯ 91

ІСТОРИЧНА ШКОЛА ПРАВА 98

1. Загальна характеристика 98

2. Густав Гуго 99

3. Фрідріх-Карл фон Савін'ї 100

4. Георг Фрідріх Пухта 100

ЛІБЕРАЛІЗМ ЯК НАПРЯМ
У ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕННЯХ 101

1. Загальна характеристика 101

2. Ієремія Бентам 102

РОЗВИТОК ЛІБЕРАЛІЗМУ У ФРАНЦІЇ 106

РОЗВИТОК НОВІТНЬОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ
В XIX СТОЛІТТІ 113

1. Лібералізм і демократія 113

2. Алексіс де Токвіль 113

РОЗВИТОК НОВІТНЬОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ
В XIX СТОЛІТТІ 117

ПОЗИТИВІЗМ ЯК НАПРЯМ
В ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ 122

1. Загальна характеристика 122

2. Огюст Конт 123

ЗАРОДЖЕННЯ ПРАВОВОГО (ЮРИДИЧНОГО) ПОЗИТИВІЗМУ 126

1. Загальна характеристика 126

2. Джон Остін 127

3. Карл Бергбом 128

РОЗВИТОК ПРАВОВОГО (ЮРИДИЧНОГО) ПОЗИТИВІЗМУ 130

ОРГАНІЧНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ
ТА СОЦІАЛЬНИЙ ДАРВІНІЗМ ГЕРБЕРТА СПЕНЦЕРА 134

ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК СОЦІАЛІЗМУ 138

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ
СЕН-СІМОНА, ФУР'Є, ОУЕНА 138

1. Загальна характеристика 138

2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон 139

3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є 140

4. Роберт Оуен 142

ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ 143

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК АНАРХІЗМУ 148

1. Загальна характеристика 148

2. П’єр Жозеф Прудон 149

3. Міхаїл Бакунін 151

4. Пйотр Кропоткін 152

ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
ЯК НАУКА І ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

1. Завдання і значення курсу історії політичних та правових вчень.

2. Предмет історії політичних та правових вчень.

3. Методи вивчення історії політичних та правових вчень.

4. Періодизація історії політичних та правових вчень.

1. Завдання і значення курсу історії політичних
та правових вчень.

Серед юридичних наук важливе місце займає історія політичних та правових вчень, або, як можна ще інакше назвати цю науку, історія філософії права. Завданням цієї науки є не тільки вивчення історії становлення і розвитку ідеї права, закону, держави, головних державно-правових інститутів у процесі формування людської цивілізації, але й формування світогляду юриста. Це не галузева наука, як кримінальне чи цивільне право, не теоретична, як теорія держави і права, не історична, як історія держави і права України чи зарубіжних країн. Це світоглядна наука. Курс повинен не тільки показати формування розуміння засадничої цінності права і держави на різних історичних етапах розвитку людського суспільства, ознайомити з історичними коріннями таких визначальних у сучасному державно-правовому житті інститутів та ідей, як верховенство права, права і свободи людини, суверенітет тощо, але й виконувати, до певної міри, ідеологічну функцію. Тобто цей курс має дещо відмінне від інших курсів завдання. Якщо інші курси повинні дати суму певних знань, і власне ці знання є кінцевою метою цих курсів, то вивчення певних тем з історії політичних і правових вчень не є самоціллю. Цей матеріал повинен послужити формуванню власного юридичного світогляду кожного майбутнього юриста. Світогляду, базовим в якому буде розуміння засадничої цінності права і закону.

Курс дає знання історії виникнення і розвитку сучасних політичних та правових вчень, дає можливість сформувати власний юридичний світогляд, який базується на знанні різних підходів і концепцій до конкретних державно-правових інститутів, держави і права в цілому.

Історія політичних і правових вчень дає можливість зрозуміти важливість і значення держави і права в духовних надбаннях людства на різних етапах його розвитку, побачити постійну роботу людської думки над пошуками кращих, оптимальних форм організації державно-правового буття людства. Незалежно від суспільно-економічних формацій, від рівня розвитку виробничих сил та виробничих відносин, завжди, на протязі всього періоду історії політичних та правових вчень можна знайти приклади тверджень про право, як мірило справедливості, про необхідність підпорядкування законам, про державу, як оптимальну форму погодження спільних інтересів усіх членів суспільства.

Поява вчень про державу і право нерозривно пов'язана з зародженням та розвитком самих держави і права. Саме держава і право, як феномени, які найбільш тісно пов'язані з суспільним життям кожного індивіда, одними з перших стають предметом теоретичних роздумів людини. Тому вже в перших письмових пам'ятках людства можна зустріти ідеї щодо виникнення держави і права та щодо їхнього вдосконалення, про ідеальну державу, оптимальні суспільні відносини. У теоретичному аспекті поява політичних та правових вчень (теорій) відбувається у руслі загального переходу людського пізнання від початкових міфологічних форм до раціонально-логічних.

Даний курс можна назвати також історією філософії права. Чому? Спеціальне завдання філософії полягає в об'єднанні тих висновків, які робляться окремими науками, з метою побудови цілісного світогляду. Приведення узагальнень кожної з наук до єдності, яка і складає мету наукового пізнання, є спеціальним завданням філософії. З огляду на це, філософія є вінцем і, в той же час, основою всіх наук. За словами Віндельбанда, філософія — це прагнення досягнути цільного світогляду. Цей світогляд вимагає не тільки об'єднання всіх доступних у даний час наукових знань, але й узгодження теоретичного знання з практичною діяльністю, істини з правдою, думки з почуттями. І філософія права як складова філософії взагалі відіграє стосовно юридичних наук ту ж роль, що і філософія щодо всіх людських знань. Так, на підставі історичного матеріалу філософія права повинна з`ясувати, що таке право взагалі, незалежно від змінності його змісту, що таке держава, незалежно від різноманітності форм, в яких вона може існувати, які джерела права, які методи вироблення правових норм. Але, в цілому, філософія права повинна дати відповідь на питання: що таке право і яким воно повинно бути? Тобто, якщо історія права вивчає те, що вже не є правом, то філософія права повинна об'єднати в єдине цільне уявлення всі ті поняття і прагнення, які виробляються і проявляються в окремих юридичних науках. Теоретичне завдання філософії права полягає у критичному дослідженні всіх тих головних понять, які лежать в основі юридичних наук і які розуміються ними в більшості догматично. Це поняття про право, його появу та форми, про закони і кодифікацію, про державу і державну владу, про правові відносини, про договори, про злочин і покарання тощо. Практичне завдання філософії права полягає в побудові ідеалу правового порядку в цілому. Таким чином, історія філософії права має своїм завданням виклад послідовного творення уявлень про правовий порядок в його суті та в ідеалі.

При вивченні поглядів того чи іншого мислителя необхідно звернути увагу на історичні умови, за яких появляється те чи інше вчення, на постать самого вченого, на співвідношення між новим та попередніми вченнями. Історія філософії права, або політичних та правових вчень знаходиться у тісному зв'язку з історією. Тільки на фоні загальної історії можливе вивчення історії філософії права. Ідеали та ідеї часто мають місце в неусвідомленій формі у суспільній свідомості, доки не знайдеться людина, яка зможе дати їм обгрунтування і теоретичне оформлення. Тоді ідеальне уявлення починає сприйматися широким загалом і швидко розповсюджується, і починає виявляти свій вплив на суспільство. Вловити цей зв'язок між мислителем і середовищем є завданням історії філософії права, чи історії політичних та правових вчень.

2. Предмет історії політичних та правових вчень.

Щоб визначити предмет історії політичних і правових вчень, необхідно, перш за все, з`ясувати, яке саме коло ідей і вчень належить до політичних та правових. Це, перш за все, ідеї і вчення, які стосуються держави, її суті, її форми та бажаної організації і, відповідно, права.

Від політичних поглядів та ідей необхідно відрізняти правові, які, однак, тісно пов'язані з політичними, а інколи невіддільні від них. Правові вчення та ідеї спрямовані на з`ясування ґенези, суті, тенденцій та перспектив розвитку права і закону, ролі правових норм у суспільстві та їхнього значення.

У найбільш загальному вигляді можна сказати, що предметом такої самостійної юридичної наукової дисципліни, як історія політичних і правових вчень, є політичні і правові теорії минулого, взяті в їхній ґенезі, історичному розвитку і зв'язку з сучасністю.

Предметом історії політичних і правових вчень є історія виникнення і розвитку поглядів, вчень і теорій щодо походження, ролі і значення та ідеальної форми держави і політичної системи суспільства, а також вчень і теорій про право, його суть і призначення, окремі державно-правові інститути та теорій і концепцій про ідеальні або бажані форми державно-правового буття.

Юридичний підхід до історії політичної та правової думки надзвичайно важливий для з`ясування самої суті предмету цієї науки. Наприклад, зрозуміло, що з позицій політології історія попередньої політичної думки буде виглядати і вивчатися інакше, ніж в юридичній науці, що обумовлено предметним окресленням самої політології, її предметом та методом, цілями та завданнями цієї науки, напрямками та аспектами зв'язку сучасної політології з політичною думкою минулого. Історія такої політологічно орієнтованої думки буде певною політологічною ретроспекцією, за межами предмету якої залишиться історія правових вчень — якщо не вся повністю, то у своїй головній частині. Це обумовлено тим, що юридична наука і політологія вивчають різні аспекти політичних явищ. Юридична наука, в цілому, вивчає політичні явища в їхньому необхідному взаємозв'язку з правовими, і саме цей зв'язок, тобто внутрішня єдність, є істотним аспектом предмету юридичної науки. Причина ж взаємопов'язаності "політичного" і "правового" полягає у тому, що політичне у своїй суті, змістовному розвитку і загальнозначимому для суспільства оформленні (а це, в свою чергу, можливе тільки за допомогою права) є державне. Тим не менше, поняття "політичне" та "державне" не співпадають. Уявлення про їхнє співвідношення різне в різні епохи і у різних авторів.

Таким чином, в предмет даної науки входить історія теоретичних уявлень про найбільш істотні аспекти політики і права в їхніх необхідних внутрішніх взаємозв'язках, взаємодії та взаємовпливі.

Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що історія політичних та правових вчень є самостійною науковою і навчальною дисципліною одночасно теоретичного та історичного профілю. Ця її особливість обумовлена тим, що в її межах вивчається і висвітлюється специфічний предмет — історія виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право, політику і законодавство, історія політичних та правових теорій.

Таким чином, під відповідними "вченнями" в даній дисципліні розуміються теоретичний аспект знань, що історично виникають і розвиваються, ті теоретичні концепції, ідеї, положення і конструкції, в яких знаходить своє концентроване логічно-понятійне втілення історичний процес поглиблення пізнання політичних та правових явищ.

Як теоретично оформлений комплекс знань політичні та правові вчення за своїм гносеологічним рівнем і характером відрізняються від інших форм відображення політичної та правової дійсності, таких як різноманітні вірування, настрої, судження. Ці форми повсякденного (дотеоретичної і нетеоретичної свідомості), хоча і не входять в предмет історії політичних та правових вчень, надзвичайно важливі для розуміння реальної і конкретної ситуації формування і функціонування відповідних теоретичних концепцій.

3. Методи вивчення історії політичних та правових вчень.

При вивченні історії політичних та правових вчень використовується увесь спектр загальнонаукових та спеціально наукових методів. Про більшість з них добре відомо з попередніх курсів. Але особливо важливе значення для даної науки і предмету мають два методи: історичний та проблемно-концептуальний. Суть першого полягає у вивченні, осмисленні тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який обумовив їхню появу. Тільки застосовуючи цей метод, можна правильно зрозуміти суть тих чи інших ідей, які можуть бути, з позицій сьогодення, або неприйнятними, або гостроактуальними. В той же час, засадниче розуміння справедливості, права, законності має дуже багато спільного на різних історичних етапах. Тому дуже важливим є проблемно-концептуальний метод, який дозволяє прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї від найдавніших часів до сьогодення. Визначний російський правознавець Б.Н.Чечерін підкреслював, що для всієї історії політичної та правової думки характерна наявність чотирьох головних ідей, які, в тій чи іншій мірі, притаманні кожній епосі і є визначальними у розвитку тих чи інших політичних та правових вчень. Це ідеї суспільної влади, свободи, закону та досягнення спільного блага.

В той же час, було б неправильно відкидати наявність суттєвого впливу саме історичних умов та обставин. Важко уявити в XIX столітті мислителя, який би підтримував ідею рабства, як природного інституту, як це можна зустріти в Арістотеля.

4. Періодизація історії політичних та правових вчень.

З точки зору історичної перспективи, можна встановити три різко відособлених суспільно-історичних світогляди, а отже і три періоди в історії політичних та правових вчень: античний, середньовічний і сучасний.

Для античного світогляду є характерним те, що він не розрізняє державу і суспільство, право і мораль.

Для середньовіччя характерним є прагнення до звільнення від земних пут, перенесення ідеалів у загробне життя. В той же час, держава і церква зливаються в одне, норми права співпадають з релігійними канонами.

Новий період, який охоплює і сучасність, характеризується боротьбою людини за свою свободу, за свої права: починаючи від боротьби за свободу совісті, через політичні права до соціально-економічних прав і, врешті, до комплексу прав і свобод людини, який знаходить своє закріплення в Міжнародній Хартії прав людини.

Розвиток українських політичних і правових вчень співпадає з цією періодизацією, з тою тільки різницею, що античний період в Україні практично не представлений.

ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ
ДАВНЬОГО СХОДУ

1. Особливості формування політичних та правових вчень в античності.

2. Політична та правова думка Ближнього та Середнього Сходу. Давній Єгипет.

3. Політична та правова думка давньої Індії.

4. Політична та правова думка давнього Китаю. Конфуцій, Мо-дзи та ін.

1. Особливості формування політичних та правових вчень
в античності.

Процес формування політичних та правових ідей і теорій у стародавньому світі на початковому етапі є тільки частиною, в тій чи іншій мірі самостійною, міфологічних уявлень. Тільки пізніше вони отримують своє закріплення в різноманітних концепціях політичної і правової філософії, науки про політику, юриспруденції.

Політична та правова думка у давніх народів — давніх єгиптян, індусів, китайців, вавілонян, персів, євреїв, греків, римлян та інших — бере витоки з міфологічних джерел і оперує міфологічними уявленнями про місце людини в світі. На ранньому етапі свого розвитку політико-правові погляди, в цілому, ще не встигли виділитися у відносно самостійну ділянку людських знань і були тільки складовим елементом цілісного міфологічного світогляду.

Для міфів стародавніх народів, у цілому, характерне уявлення про божественне (небесне, надлюдське) походження існуючих відносин влади і порядку. Так, у Рігведі (священних гімнах аріїв) всі події в світі розглядалися, як прояв Ріти — світового порядку, — дотримання якого вважалося правильним шляхом і виконанням обов'язку. Таким чином, та або інша версія божественного походження земної влади і порядку — провідний принцип і основна модель відповідного її влаштування і одночасно панівна ідеологія, яка не має конкуренції у вигляді інших точок зору, поглядів тощо; сумнів у міфі — це початок його раціоналізації, але це, як правило, відбувається доволі пізно.

Різні версії міфів дають можливість прослідкувати різноманітність форм впорядкування суспільних відносин і різних шляхів формування і розвитку держави та права. Так, у стародавньому Китаї, відповідно до міфу про божественне походження і характер земних порядків, вся влада безпосередньо сконцентрована в особі верховного правителя. В Єгипті, Вавілоні, Індії можна спостерігати дещо інший підхід, згідно з яким боги, будучи джерелом влади правителя, разом з тим і самі продовжують вирішувати земні справи та людські долі. Певна своєрідність притаманна релігійно-міфологічним уявленням стародавніх євреїв. За їхньою версією, єдиний істинний бог знаходиться в особливих договірних відносинах зі всім єврейським народом, будучи його главою і царем (верховним законодавцем, правителем і суддею). Закони єврейського народу, згідно з цими уявленнями, отримані Мойсеєм прямо від бога. У звичних умовах здійснення влади проводиться людьми від імені бога, але в екстраординарних ситуаціях він діє і безпосередньо через одкровення, чудеса тощо.

Ці міфологічні версії про божественний характер державної влади лежать в основі і більш конкретних уявлень про зміст влади, управління, закон і порядок. Відповідно до релігійно-міфологічних уявлень давніх єгиптян, правду, справедливість і правосуддя уособлює богиня Маат. Судді носили зображення цієї богині і вважалися її жерцями. Божественний характер земної влади (фараона, жерців, чиновників) і офіційно визнаних правил поведінки, в тому числі і основних джерел тодішнього права (звичаїв, законів, судових рішень), означав, що всі вони відповідають або повинні відповідати маат — природно-божественному порядку справедливості. Поняття маат містить, по суті, той же зміст, що і поняття рта (ріта в "Рігведі", дао — в давньокитайській міфології, діке — у давніх греків). У всіх випадках йдеться про правду-справедливість, яка в пізніших природно-правових концепціях праворозуміння стала визначатися як природне, або природно-божественне право.

Право і закон на стадії початкових релігійно-міфологічних уявлень ще не виділилися в особливу систему норм й існували у вигляді органічної частини релігійно-міфологічно схвалюваного порядку державного і суспільного життя. В законах цього часу тісно перепліталися міфологічні, релігійні, моральні, соціально-політичні та інші аспекти, а законодавство, в цілому, виводилося з божественного першоджерела. Закони походили або прямо від богів, або від їхніх ставлеників — правителів. Безпосередньо з богами пов'язували право і законодавство давні індуси, єгиптяни, євреї, греки. Раціоналізація державно-правових уявлень, яку можна спостерігати в I тисячолітті до нашої ери, означала відхід від міфологічної ідеології і, одночасно, усунення монополії жерців. Цей процес йшов у напрямку десакралізації та етизації змісту міфів. В різних державно організованих суспільствах він проходив по різному, маючи відмінні форми і наслідки. Але, в цілому, тенденція відходу від початкових релігійно-міфологічних уявлень до більш раціонального погляду на державу і право в 8-6 ст.ст. до н.е. спостерігається скрізь. Особливо значні успіхи цей процес мав в античній Греції та Римі, де були досягнуті значні успіхи в галузі раціонально-філософського і наукового дослідження політико-правових явищ.

2. Політична та правова думка Ближнього
та Середнього Сходу. Давній Єгипет.

Поява держави в Єгипті відноситься приблизно до IV тисячоліття до н.е. Відповідно, від цього часу починають формуватися первісні теоретичні уявлення про державну владу, право, їхню появу і розвиток.

Єгипет на протязі всього періоду існування був теократичною східною деспотією, тобто державою, всю владу в якій — як світську, так і духовну — зосереджував у своїх руках фараон — верховний правитель. З огляду на це, наскрізною ідеєю міфологічних творів є божественне походження верховного правителя, його рівність з богами. Тобто в Єгипті бере початок розвиток теократичної доктрини державної влади. Це зумовлювало і формування певної стратегії державної влади. У цьому аспекті викликають інтерес практичні вказівки, поради, які вмираючий фараон Аменемхет І (близько 2000 р. до н.е.) дає своєму наступнику Сенусертові І: "Щоб ти міг бути добрим царем на землі, щоб ти міг енергійно правити країнами і поширювати всяке добро, зроби своє серце твердим до всіх підданих. Народ поважає того, хто тримає його в тривозі. Ніколи не зближайся з ним віч-на-віч. Хай твоє серце не любить жодного брата. Ніколи не знай жодного приятеля, з нічиєї душі не роби свого довіреного". Проте Єгипет проходить ряд стадій становлення і зміцнення держави, які пізніше проходять чи не всі країни світу. На території Єгипту формується 40 округів (номів), які операються на родову організацію суспільства. Близько 3500 р. до н.е. ці округи об'єдналися в дві держави, 300 років пізніше — в одну. Але залишається проблема контролю центральної влади над округами, яка поряд з соціальною проблемою є однією з головних у державному житті, а отже і в теоретичних роздумах. Власне вже в цей період починають формуватися не тільки, або не стільки політико-теоретичні знання, скільки повсякденні практично-політичні знання, які закріплюються у численних "Посланнях".

Конкретними джерелами політичної та правової думки Єгипту є наступні праці: — "Повчення Птахотепа", яке належить приблизно до III тисячоліття до н.е. Птахотеп — візир одного з фараонів V династії — звертається наприкінці життя до правителя з проханням дозволити залишити повчання нащадкам. Він вважає основою державного буття соціальну ієрархію. При цьому, ті, хто знаходиться на нижчих щаблях соціальної драбини, повинні "перед вищими опустити руки і зігнути спину". І далі: "Згинай покірно свою спину перед твоїм начальником... І тоді дім твій простоїть довго, і все, що в домі, збережеться, і нагорода тобі буде відповідна. Погано бути впертим у ставленні до начальника. Жити спокійно можна лише тоді, коли начальник ласкавий до нас. Якщо ти в покорі слухаєш начальника, ти добре чиниш щодо бога".

Надзвичайно цікавими є ідеї, викладені в настановах фараона Тутмоса ІІІ своєму новому візирові: "Пам'ятай, що високий чиновник твого рангу живе на очах у всіх. Вітер і вода розповідають про все, що він робить, і ніколи не залишається в таємниці те, що він зробить. Єдиний для такого чиновника порятунок — суворо додержувати букви законів і робити так, як у них написано".

- Наступною працею є "Повчання Гераклеопольського царя своєму синові". В ній також міститься ряд практично-політичних порад, зокрема щодо боротьби з повстаннями, проявами незадоволення з боку як простого народу, так і вельмож тощо. Але особливий інтерес викликають поради, які мають суто гуманістичне спрямування. Так, у "Повчанні" говориться: "Оберігайся карати несправедливо. Не вбивай. Не добре це для тебе... Твори істину, і ти будеш довго жити на землі. Втішай того хто плаче, не притісняй вдову, не проганяй людину через майно батька її".

- Аналогічні ідеї можна зустріти і в іншій праці — "Повчення Аменемопе", — написаній у X–IX ст.ст. до н.е. Головна ідея цієї праці — це необхідність поміркованості та обережності у державних справах. Автор підкреслює, що часто причиною соціальних конфліктів є порушення або зловживання з боку влади. "Стережися грабувати бідних і випробовувати силу на слабких". Цікавим є те, що в цій праці зустрічаємо звернення до суддів із вимогою неупередженості і з докорами за хабарництво.

Таким чином, в античному Єгипті на практично-політичному рівні появляється осмислення ряду проблем, які і в пізніші періоди зберігають свою гостроту і актуальність.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст

    Документ
    Серед юридичних наук важливе місце займає історія політичних та правових вчень, або, як можна ще інакше назвати цю науку, історія філософії права. Завданням цієї науки є не тільки вивчення історії становлення і розвитку ідеї права,
  2. Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень

    Документ
    Розбудова незалежної держави України, перехід до демократичних форм організації суспільного життя вимагає вирішення низки проблем, серед яких — створення міцного юридичного підґрунтя громадянського суспільства і правової держави з
  3. План Вступ 3 Розділ І. Виникнення конституційних ідей в україні та їх розвиток до 1917 року

    Документ
    1.1. Загальна характеристика еволюції змісту конституційних ідей та конституцій (XVIII-ХХ ст.). Періодизація розвитку політичних та правових ідей і поглядів конституційного характеру в Україні
  4. Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030401 «Право» Затверджено (2)

    Документ
    Історія політичних і правових учень. Робоча навчальна програма / М.І.Неліп, О.Б.Костенко, Н.А.Вангородська. – Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка / юрид.
  5. Програма з курсу «Історія політичної думки України» / Укл. О. Сорба. Львів: лну ім. І. Франка, 2009, 36 с

    Навчально-методичний посібник
    Народ, що забуває власну історію, приречений раз у раз повторювати помилки минулого. Адже історія — то ідеї еліти та настрої мас, уроки звершень і помилок, що є змістом масового несвідомого етносу.

Другие похожие документы..