Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
На протяжении всего дошкольного детства, наряду с игровой деятельностью, огромное значение в развитии личности ребенка имеет познавательная деятельно...полностью>>
'Документ'
Мы собрались в этом зале в честь профессионального праздника - Дня работника сельского хозяйства и перерабатывающей промышленности, чтобы проанализир...полностью>>
'Решение'
Разработка рекомендаций по построению и развитию на предприятии (в организации) эффективной системы бизнес-коммуникаций на основе системы электронног...полностью>>
'Документ'
(Выступление на ежегодной Международной научной конференции"Фольклор и художественная культура. Современные методологические и технологические п...полностью>>

Зміст вступ 2 Розділ Теоретичні основи управління інвестиційним портфелем комерційного банку 4

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЗМІСТ

Вступ 2

Розділ 1. Теоретичні основи управління інвестиційним портфелем комерційного банку 4

1.1 Сутність інвестиційного портфеля комерційного банку 4

1.2 Механізм управління інвестиційним портфелем комерційного банку 10

1.3 Характеристика нормативно-правової бази управління інвестиційним портфелем комерційного банку 17

Розділ 2. Оцінка ефективності політики КБ «Приватбанк» щодо управління інвестиційним портфелем 25

2.1 Аналіз динаміки, обсягів та структури інвестиційного портфелю комерційного банку 25

2.2. Факторний аналіз інвестиційного портфеля КБ “Приватбанк” 32

2.3. Оцінка рентабельності інвестиційного портфеля комерційного банку “Приватбанк” 36

Розділ 3. Розробка напрямків удосконалення механізму управління інвестиційним портфелем КБ “Приватбанк” 41

Висновки та пропозиції 50

Список використаної літератури 55

Вступ

Актуальність дослідження

Інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Оскільки усі фінансові інвестиції (цінні папери) розрізняються за рівнем прибутковості і ризику, їхні можливі сполучення в портфелі змінюють ці характеристики, а у випадку оптимального їхнього сполучення можна домогтися значного зниження ризику інвестиційного портфелю. Широко відомий принцип диверсифікованості при формуванні портфеля цінних паперів, відповідно до якого збільшення числа типів цінних паперів, що включаються в портфель, приводить до зниження ризику даного портфелю. Основна задача портфельного інвестування — поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, що недосяжні з позиції окремо узятого цінного папера, і можливі тільки при їхній комбінації. Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику. Управління інвестиційним портфелем включає, як і управління будь-яким складним об'єктом зі змінним складом, планування, аналіз і регулювання складу портфеля. Крім того, управління будь-яким портфелем містить у собі здійснення діяльності по його формуванню і підтримці з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним.

Основна мета роботи полягає в розробці пропозицій по удосконаленню управління інвестиційним портфелем комерційного банку.

Основними завданнями для дослідження в курсовій роботі є:

- розглянути поняття та сутність інвестиційного портфелю комерційного банку та проаналізувати існуючі теоретичні підходи до організації портфельного управління;

- охарактеризувати нормативно-правову базу управління інвестиційним портфелем комерційного банку;

- провести комплексний аналіз та оцінку ефективності управління інвестиційним портфелем КБ “Приватбанк”;

- на підставі проведеного аналізу сформувати пропозиції по удосконаленню механізму управління інвестиційним портфелем “Приватбанку”.

Предметом дослідження є інвестиційний портфель комерційного банку.

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є діяльність КБ “Приватбанк” по управлінню інвестиційним портфелем.

Основними методами дослідження є логічний, аналітичний, системний та порівняльний методи дослідження.

Практична цінність отриманих результатів полягає в можливості впровадження їх в практику діяльності КБ “Приватбанк”

Теоретичною та інформаційною базою для дослідження є законодавство України, яке регулює операції комерційних банків з цінними паперами, а також роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників у даній сфері, таких як: Берднікова Т.Б., Гудков Ф.А., Крушвіц Лутц, Мендpул О. Г., Шевчук І. А., Павленко І.А., Михальський В.В., Шклярук С.Г., Мозговий О.М., Ческідов Б. М., Шарп Уільям та інших.

Розділ 1. Теоретичні основи управління інвестиційним портфелем комерційного банку

1.1 Сутність інвестиційного портфелю комерційного банку

Фінансові інвестиції – вкладення у фінансові інститути, тобто вкладення в акції, облігації й інші цінні папери, випущені приватними компаніями або державою. Інвестор, купуючи цінні папери, прагне досягти найбільшої прийнятної для нього прибутковості. Але ця мета не може бути досягнута простим добором найбільш доходних паперів. Така на перший погляд правильна методика не завжди вірна, оскільки звичайно приводить до збільшення ризику всіх його інвестицій - портфеля. Як прибутковість, так і ризик конкретної акції не можуть розглядатися ізольовано. Будь-яка інвестиція повинна аналізуватися з позиції її впливу на зміну прибутковості і ризику всього портфелю в цілому - у випадку додавання активу в портфель і вилучення його з портфеля. Інвестиційний портфель являє собою визначений набір з корпоративних акцій, облігацій з різним ступенем забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованим державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточним надходженням. Закордонний досвід роботи банків з цінними паперами свідчить, що вони, формуючи інвестиційний портфель, добирають його в наступному співвідношенні: у загальній сумі цінних паперів близько 70 відсотків — державні цінні папери, близько 25 відсотків — муніципальні цінні папери і близько 5 відсотків — інші папери. Таким чином, запас ліквідних активів складає приблизно 1/3 портфеля, а інвестиції з метою одержання прибутку — 2/3. Як правило, така структура портфеля характерна для великого банку, дрібні ж банки у своєму портфелі мають 90 відсотків і більше державних і муніципальних цінних паперів [35, c.87]. Теоретично портфель може складатися з паперів одного виду, а також змінювати свою структуру шляхом заміщення одних паперів іншими. Однак кожен цінний папір окремо не може досягати подібного результату. Основна задача портфельного інвестування — поліпшити умови інвестування, додавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, що недосяжні з позиції окремо узятого цінного папера, і можливі тільки при їхній комбінації. Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується необхідна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Інвестиційний портфель банку - сукупність реальних і/чи фінансових інвестицій (цінних паперів), яка придбається банком для одержання прибутку [50, c.67].

Інвестиційний портфель - сукупність цінних паперів різного виду, різного терміну дії і різної ліквідності, керована як єдине ціле. [42, с.119]

Інвестора, що бажає оптимально вкласти капітал, цікавить не стільки порівняння окремих видів цінних паперів між собою, скільки порівняння різних портфелів. Зміст створення портфеля і управління цінними паперами саме як єдиним портфелем полягає в тому, щоб додати всій сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики (прибутковість і ризик), які недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу і можливі тільки при їхній комбінації. Мета формування портфеля - поліпшити умови інвестування, досягти нової інвестиційної якості з заданими характеристиками [46, c.157].

Інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Оскільки усі фінансові інвестиції (цінні папери) розрізняються за рівнем прибутковості і ризику, їхні можливі сполучення в портфелі змінюють ці характеристики, а у випадку оптимального їхнього сполучення можна домогтися значного зниження ризику інвестиційного портфеля. Широко відомий принцип диверсифікованості при формуванні портфеля цінних паперів, відповідно до якого збільшення числа типів цінних паперів, що включаються в портфель, приводить до зниження ризику даного портфеля.

Зміна курсів акцій на ринку відбувається не ізольовано один від одного, а охоплює весь ринок у цілому. Ризик портфеля багато в чому залежить від того, як цінні папери, що входять до складу портфеля, одночасно знижуються або підвищуються за курсом, тобто від кореляції (взаємозв'язку) між змінами курсів окремих цінних паперів. При сильній кореляції між окремими курсами (якщо всі акції одночасно знижуються або підвищуються) ризик за рахунок вкладень у різні цінні папери не можна ні зменшити, ні збільшити. Якщо ж курси акцій абсолютно не корелюють між собою, то в ідеалі, ризик можна було б виключити цілком.

Навіть на інтуїтивному рівні зрозуміло, що при включенні в портфель значного числа активів, прибутковість яких змінюється по-різному, можна одержати таку комбінацію, коли низька прибутковість одних активів буде компенсуватися високою прибутковістю інших, що в підсумку приведе до зниження ризику портфеля. У цьому і полягає зміст портфеля - знайти комбінацію з задовільним співвідношенням ризик/прибутковість.

Портфельні інвестиції пов'язані з формуванням портфеля і являють собою диверсифіковану сукупність вкладень у різні види активів (рис. 1.1). Портфель – зібрані воєдино різні інвестиційні цінності, що служать інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника. Формуючи портфель, інвестор виходить зі своїх "портфельних розумінь". "Портфельні розуміння" – це бажання власника коштів мати їх у такій формі й у такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними і високоприбутковими.

Рис. 1.1. Структура інвестиційного портфеля

Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека і прибутковість вкладень, їхній стабільний ріст, висока ліквідність. Під безпекою розуміються невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність одержання доходу. Ліквідність інвестиційних цінностей – це їхня здатність швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівку.

Жодна з інвестиційних цінностей не має всіх перерахованих вище властивостей, а тому неминучий компроміс. Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низькою, тому що ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну. Головна мета при формуванні портфеля складається в досягненні найбільш оптимального сполучення між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик втрат вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його доход до максимуму [34, c.318].

Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікованість портфеля, тобто вкладення коштів у проекти і цінні папери з різними рівнями надійності і прибутковості. Ризик знижується, коли вкладені кошти розподіляються між безліччю різних видів вкладень. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі невисокі доходи по одному елементу портфеля будуть компенсуватися більш високими доходами по іншому. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель різних елементів, прямо не пов'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності.

Оптимальна кількість елементів портфеля залежить від можливостей інвестора, найбільш розповсюджена величина – від 8 до 20 різних елементів інвестиційного портфеля. Розглядаючи питання про формування портфеля, інвестор повинний визначити для себе значення основних параметрів, якими він буде керуватися. До основних параметрів інвестиційного портфеля відносяться:

1. Тип портфеля. Існує два типи портфелів:

а) портфель, орієнтований на переважне одержання доходу за рахунок високого рівня прибутку від інвестиційних проектів, а також відсотків і дивідендів по цінних паперах;

б) портфель, спрямований на збільшення обсягів виробництва по видах продукції, а також переважний приріст курсової вартості вхідних у нього цінних паперів.

2. Сполучення ризику і прибутковості портфеля. У портфель обов'язково повинні входити різні по ризику і прибутковості елементи. Причому, у залежності від намірів інвестора, частки різнодоходних елементів можуть варіюватися. Ця задача випливає з загального принципу, що діє на інвестиційному ринку: чим більш високий потенційний ризик несе інструмент, тим більш високий потенційний доход він повинний мати, і, навпаки, чим нижче ризик, тим нижче ставка доходу.

3. Склад портфеля. Первісний склад портфеля визначається в залежності від інвестиційних цілей вкладника – можливе формування портфеля, що пропонує більший або менший ризик. Виходячи з цього інвестор може бути агресивним або консервативним. Агресивний інвестор – інвестор, схильний до значного рівня ризику. У своїй інвестиційній діяльності він наголошує на вкладення в ризиковані папери і проекти. Консервативний інвестор – інвестор, схильний до меншого рівня ризику. Він вкладає кошти в стабільно працюючі підприємства, а також в облігації і короткострокові цінні папери [55, c.67].

4. Схема управління портфелем. На практиці існує кілька схем управління портфелем, кожна з яких визначає поведінку інвестора в тій чи іншій ситуації.

Перша схема. Інвестор заздалегідь визначає межі, у рамках яких відбувається поділ інструментів по ризику, терміну і прибутковості, у такий спосіб формуються кошики з визначеними характеристиками. Кожному кошику приділяється визначена фіксована вага (частка) в інвестиційному портфелі. Ця частка залишається постійною з часом. Склад кошиків може змінюватися під впливом різних факторів:

макроекономічної ситуації;

зміни критеріїв інвестора;

змін, які сталися з цінним папером.

Друга схема. Інвестор дотримується гнучкої шкали ваг кошиків в інвестиційному портфелі. Спочатку портфель формується виходячи з визначених вагових співвідношень між кошиками й елементами кошиків. Надалі вони переглядаються в залежності від результатів аналізу фінансової ситуації на ринку й очікуваних змінах кон'юнктури товарного і фінансового попиту.

Підводячи підсумки ми можемо відзначити, що під інвестиційним портфелем банку розуміється сукупність реальних і/чи фінансових інвестицій (цінних паперів), яка придбається банком для одержання прибутку і керується як єдине ціле. Інвестиційний портфель є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується оптимальне для нього співвідношення прибутковості і ризику інвестицій. Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека і прибутковість вкладень, їхній стабільний ріст, висока ліквідність. Оптимальна кількість елементів портфеля залежить від можливостей інвестора, найбільш розповсюджена величина – від 8 до 20 різних елементів інвестиційного портфеля.

1.2 Механізм управління інвестиційним портфелем комерційного банку

Управління інвестиційним портфелем включає, як і управління будь-яким складним об'єктом зі змінним складом, планування, аналіз і регулювання складу портфеля. Крім того, управління будь-яким портфелем містить у собі здійснення діяльності по його формуванню і підтримці з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним. У загальному виді структура управління інвестиційним портфелем показана на рисунку. 1.2.

Рис. 1.2. Структура управління інвестиційним портфелем КБ

Існують два варіанти організації управління інвестиційним портфелем. Перший варіант – це виконання всіх управлінських функцій, пов'язаних з портфелем, його власником на самостійній основі. Другий варіант – це передача всіх або більшої частини функцій по управлінню портфелем іншій особі.

У першому випадку інвестор повинний вирішити наступні задачі по організації управління:

1. Визначити цілі (рис. 1.3) і тип портфеля.

2. Розробити стратегію і поточну програму управління портфелем.

3. Реалізувати операції, що відносяться до управління портфелем.

4. Провести аналіз і виявити проблеми.

5. Прийняти і реалізувати коригувальні рішення [39, c.92].

В другому випадку основна задача інвестора – правильно визначити об'єкт трасту (інвестиційні, суспільні фонди, спеціалізовані інвестиційні інститути і т.д.) для управління портфелем. Ці цілі можуть бути альтернативними і відповідати різним типам портфелів. Наприклад, якщо ставиться мета одержання відсотків, то перевага при формуванні портфеля віддається високоризикованим, низьколіквідним, але таким активам, які мають високий прибуток. Якщо ж основна мета інвестора – збереження капіталу, то перевага віддається високонадійним активам з невеликим ризиком, високою ліквідністю, але з заздалегідь відомою невеликою прибутковістю.

Рис. 1.3. Цілі портфеля інвестиційних проектів

Управління портфелем здійснюється в рамках загальної стратегії функціонування банку, відповідно до портфельних стратегій: низького ризику і високої ліквідності; високої прибутковості і високого ризику; довгострокових вкладень; спекулятивна й ін.

Конкретні інвестиційні стратегії визначаються:

1. Стратегією функціонування банку.

2. Типом і цілями портфеля.

3. Станом ринку (його наповненістю і ліквідністю, динамікою процентної ставки, легкістю або ускладненістю залучення позикових коштів, рівнем інфляції).

4. Наявністю законодавчих пільг або, навпаки, обмежень на інвестування.

5. Загальноекономічними факторами (фаза господарського циклу і т.д.).

6. Необхідністю підтримки заданого рівня ліквідності і прибутковості при мінімізації ризику.

7. Типом стратегії (короткострокова, середньострокова і довгострокова).

Природно, різні фактори, а отже, і різні стратегії комбінуються між собою, накладаються одна на одну, і внаслідок цього з'являються складні комбіновані варіанти портфельної стратегії. Як уже було зазначено, методи управління інвестиційним портфелем розділяються на активні і пасивні. Пасивне управління припускає створення диверсифікованість портфеля з визначеним рівнем ризику. Такий портфель розрахований на існування в незмінному стані тривалий час. Один зі способів пасивного управління - метод індексного фонду. Індексний фонд - це портфель відображуючий рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів, наприклад, індексу Dow Jones. Портфель буде відбивати рух ринку, якщо частки цінних паперів у портфелі відповідають вазі кожного цінного паперу при підрахунку індексу. Очевидно, що найбільші частки в індексному фонді будуть належати "блакитним фішкам", що мають найбільші обороти на біржі. Активна модель управління припускає відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у нього. Складність задачі формування інвестиційного портфеля полягає в прагненні максимізувати очікувану прибутковість інвестицій при визначеному, прийнятному для інвестора рівні ризику. Оскільки з наявних ринкових інструментів можна створити нескінченну кількість портфелів, інвестора цікавлять тільки ефективні портфелі, кожний з який:

1. Забезпечує максимальну очікувану прибутковість для деякого рівня ризику.

2. Забезпечує мінімальний ризик для деякого значення очікуваної прибутковості.

З цієї безлічі інвестор вибере оптимальний портфель, що відповідає його інвестиційній стратегії, відношенню до ризику. Чим вище ризики на ринку цінних паперів, тим більше вимог пред'являється до портфельного менеджера по якості управління портфелем. Ця проблема особливо актуальна в тому випадку, якщо ринок цінних паперів мінливий. Під управлінням розуміється застосування до сукупності різних видів цінних паперів визначених методів і технологічних можливостей, що дозволяють: зберегти інвестовані кошти; досягти максимального рівня доходу; забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля. Інакше кажучи, процес управління спрямований на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам його власника. Тому необхідне поточне коректування структури портфеля на основі моніторингу факторів, що можуть викликати зміну в складових частинах портфеля. Сукупність застосовуваних до портфеля методів і технічних можливостей представляє спосіб управління, що може бути охарактеризований як «активний» і «пасивний» [18, c.63]. Першим і одним з найбільш дорогих, трудомістких елементів управління, є моніторинг, що представляє собою безупинний детальний аналіз: фондового ринку, тенденцій його розвитку, секторів фондового ринку, інвестиційних якостей цінних паперів. Таким чином, кінцевою метою моніторингу є вибір цінних паперів, що володіють інвестиційними властивостями, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг є основою як активного, так і пасивного способу управління. Активна модель управління припускає ретельне відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у портфель. Моніторинг є базою для прогнозування розміру можливих доходів від інвестиційних коштів і інтенсифікації операцій з цінними паперами.

Менеджер, що займається активним управлінням, повинний зуміти відстежити і придбати найбільш ефективні цінні папери і максимально швидко позбутися від низькодоходних активів. При цьому важливо не допустити зниження вартості портфеля і втрату ним інвестиційних властивостей, а отже, необхідно зіставляти вартість, прибутковість, ризик і інші інвестиційні характеристики «нового» портфеля (тобто враховувати знов придбані цінні папери і продавані низькодоходні) з аналогічними характеристиками наявного «старого» портфеля. Цей метод вимагає значних фінансових витрат, тому що він пов'язаний з інформаційною, аналітичною експертною і торговою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати широку базу експертних оцінок і проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. Це під силу лише великим банкам або фінансовим компаніям, які мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнуть до одержання максимального доходу від професійної роботи на ринку. При цьому не можна не враховувати витрати на зміну складу портфеля, що деякою мірою залежать від форми обміну або так званого «свопінгу».

Пасивне управління припускає створення добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу. Такий підхід можливий при достатній ефективності ринку, насиченого цінними паперами гарної якості. Тривалість існування портфеля припускає стабільність процесів на фондовому ринку. В умовах інфляції, а, отже, існування, в основному, ринку короткострокових цінних паперів, а також нестабільної кон'юнктури фондового ринку такий підхід представляється малоефективним. По-перше, пасивне управління ефективне лише у відношенні до портфеля, що складається з низькоризикованих цінних паперів, а їх на вітчизняному ринку небагато. По-друге, цінні папери повинні бути довгостроковими для того, щоб портфель існував у незмінному стані тривалий час. Це дозволить реалізувати основну перевагу пасивного управління — низький рівень накладних витрат. Відзначимо, що на основі моніторингу здійснюється добір цінних паперів у портфель з гарантованою прибутковістю і мінімальним ризиком. Сигналом до зміни сформованого портфеля служать не ринкові зміни, як у випадку активного управління, а падіння прибутковості портфеля нижче мінімальної. Таким чином, прибутковість є тим індикатором, що змушує змінювати портфель.

Не можна стверджувати, що тільки кон'юнктура фондового ринку визначає спосіб управління портфелем. Вибір тактики управління залежить і від типу портфеля. Скажімо, важко очікувати значного виграшу, якщо до портфелю агресивного росту застосувати тактику «пасивного» управління. Навряд чи будуть виправдані витрати на активне управління, орієнтоване, наприклад, на портфель з регулярним доходом. Вибір тактики управління залежить також від здатності інвестора вибирати цінні папери і прогнозувати стан ринку. Якщо інвестор не має достатніх навичок у виборі цінних паперів або часу здійснення операції, то йому варто створити диверсифікований портфель і тримати ризик на бажаному рівні. Якщо інвестор впевнений, що він може добре прогнозувати стан ринку, йому можна змінювати склад портфелю в залежності від ринкових змін і обраного їм виду управління. Наприклад, пасивний метод управління можливий для портфеля облігацій державної ощадної позики, по яких можливий розрахунок прибутковості, і коливання ринкових цін з позиції окремого інвестора представляються малопривабливим.

Як «активна», так і «пасивна» моделі управління можуть бути здійснені або на основі доручення клієнта і за його рахунок, або на основі договору. Активне управління припускає високі витрати спеціалізованої фінансової установи, що бере на себе всі питання по купівлі-продажу і структурній побудові портфеля цінних паперів клієнта. Формуючи й оптимізуючи портфель з наявних у його розпорядженні коштів інвестора, керуючий здійснює операції з фондовими цінностями, керуючись своїм знанням ринку, обраної стратегії і т.д. Прибуток буде в значній мірі залежати від інвестиційного мистецтва менеджера, а отже, комісійна винагорода буде визначатися відсотком від отриманого прибутку. Даний вид послуг називається «Investment portfolio management treaty» або договором про управління портфелем цінних паперів. Пасивна модель управління зазвичай має на меті передачу коштів спеціалізованій установі, що займається портфельними інвестиціями з метою вкладення цих коштів від імені і з доручення їхнього власника в різні фондові інструменти з метою отримання прибутку. За проведення операцій стягується комісійна винагорода. У закордонній практиці операції такого роду звуться «Private banking» або довірчі банківські операції.

Підводячи підсумки проведеного аналізу механізмів управління інвестиційним портфелем комерційного банку ми можемо зазначити, що управління інвестиційним портфелем включає планування, аналіз і регулювання складу портфеля і містить у собі здійснення діяльності по його формуванню і підтримці з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним. Методи управління інвестиційним портфелем розділяються на активні і пасивні. Пасивне управління припускає створення та диверсифікованість портфеля з визначеним рівнем ризику. Такий портфель розрахований на існування в незмінному стані тривалий час. Активна модель управління припускає відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять у нього.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. План вступ 3 Розділ Організація неторгових валютних операцій комерційного банку 6 1 Валютний ринок та його структура 6

    Документ
    Актуальність теми. Розвиток комерційної діяльності банків пов'язаний із розширенням банківських послуг для клієнтури. Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам і отримувати
  2. Управління кредитним портфелем комерційного банку в ринкових умовах господарювання загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження

    Документ
    Актуальність теми дослідження. Сучасний етап становлення ринкових відносин в економіці України характеризується посиленням ролі банківської системи у стимулюванні економічного зростання, що визначається активізацією кредитних вкладень
  3. На тему: “Аналіз діяльності комерційного банку ”

    Диплом
    Однією із складових економічної системи є банківська стстема. Для ринкової економіки характерний дворівневий принцип побудови банківської системи. На першому етапі (вищому) рівні ієрархії перебуває Центральний банк, якмй здійснює
  4. Зміст Вступ (4)

    Документ
    В умовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових
  5. План вступ 3 розділ теоретико-методологічні основи банківської діяльності на світовому фінансовому ринку 6 Понятійно-категорійна сутність міжнародної діяльності комерційного банку на світовому фінансовому ринку 6

    Документ
    Характерною рисою сучасних міжнародних фінансових відносин є динамічний розвиток нових банківських продуктів та технологій. Це вимагає використання нових концепцій, методологічних і методичних підходів до вивчення можливостей та стратегій

Другие похожие документы..