Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Папа начал свою дорогу Понтифика с крепкой верой и непоколебимой силой – можно даже сказать с “насилием”, вносимым его харизматической личностью. Это...полностью>>
'Документ'
Юридический институт Томского государственного университета приглашает Вас принять участие во Всероссийской научно-практической конференции «Правовые...полностью>>
'Основная образовательная программа'
1.1. Основная образовательная программа (ООП) магистратуры, реализуемая ФГБОУ ВПО «Бурятский государственный университет», по направлению подготовки ...полностью>>
'Документ'
Знаки разные у чисел? Поступаем так: Модули мы вычитаем Слагаемого с большим модулем поставим знак....полностью>>

А. П. Гетьман М. В. Шульга В. К. Попов д-р юрид наук, професор, академік апрн україни розділи III (§ 5-7), XIII

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ББК67.3 Е40

Гриф «Затверджено Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих

навчальних закладів» надано 18.11.2004 р.

Рецензенти

Н. Р. Малишева, доктор юридичних наук, професор, член-корес-

пондент АПрН України,

А. Г. Бобкова, доктор юридичних наук, професор

Автори підручника

А. П. Гетьман

М. В. Шульга В. К. Попов

д-р юрид. наук, професор, академік АПрН України - розділи III (§ 5-7), XIII

Г. В. Анісімова

В. І. Гордєєв С. В. Размєтаєв А. К. Соколова

Д. А. Суржан О. М. Ткаченко \В О.Чуйков~] С. В. ІЇІарапова В. С. Шахов

д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи VIII, IX, X д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи І § 1(§ 2, 3, 5,6 (у співавторстві з Г. В. Анісімовою), 4 і 7(у співавторстві з А. К. Со­коловою)), XVII (у співавторстві з Г. В. Анісімовою) канд. юрид. наук, доцент — розділ І (§ 2, 3, 5, 6 (у співавторстві з В. К. Поповим)), розділи IV, VII, XVII (у співавторстві з В. К. Поповим), XIX канд. юрид. наук, доцент — розділ XVIII канд. юрид. наук, доцент — розділи V, XII канд. юрид. наук, доцент — розділ І (§ 4,7 (у співав­торстві з В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд. юрид. наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд. юрид. наук, доцент — розділ XVI канд. юрид. наук, доцент — розділи VI (§ 1-7,9), XV канд. юрид. наук, доцент — розділ II (§ 3) канд. юрид. наук, доцент — розділи НІ (§ 1-4), XIV

Підручник підготовлений колективом викладачів кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на основі новітнього екологічного законодавства і відповідно до оновленої програми курсу екологічного права.

Основу Загальної частини становлять теми, в яких висвітлюються питання предмета, джерел та системи цієї самостійної галузі права, розкриваються екологічні права та обов 'язки громадян, розглядаються особливості права власності на природні ресурси та права при­родокористування, правового забезпечення екологічної безпеки, системи органів і функцій управління природокористуванням та охороною довкілля, економіко-правового механізму та юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

До складу Особливої частини включені теми, присвячені висвітленню особли­востей, притаманних окремим видам права природокористування, відтворення при­родних ресурсів та охорони довкілля.

Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, науковців та практичних працівників.

ББК67.3

© А. П. Гетьман, М. В. Шульга,

■ тсшчі а&(, 84Л7 -п і В. К. Попов та ін., 2005

ІЗВИ 966-8467-22-1 © <<Право», 2005

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І

Предмет, метод, принципи та система екологічного права

її'»(!'! іт-т-тг § 1. Взаємодія суспільства й природи — об'єктивна передумова виникнення екологічних відносин і екологічного права

Під передумовою зазвичай розуміють об'єктивний або суб'єк­тивний фактор, який забезпечує виникнення соціальних, еко­логічних, економічних, правових та інших явищ у суспільному житті людей. Взаємодія суспільства й природи — об'єктивно існу­юче явище. Природа як сукупність органічних і неорганічних утво­рювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням при­роди. Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона і підкоряється біологічним законам, являє собою вінець розвитку природи, оскіль­ки належить до вищого біологічного виду. Але поряд із цим люди­на виступає і істотою, а тому суспільство розглядається як організо­вані людські соціальні організми1.

Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зо­крема, використані суспільством природні ресурси (Грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися й відновлюватися. Ці процеси відбу­ваються як природним шляхом, так і штучними заходами з активною діяльністю людини, при якій виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втру-

1 Див.: Соломина С. Н. Взаимодействие общества и природи. - М.: Мьісль, 1983.-С. 5-18.

Загальна частина

чанні людини в природні процеси вона повинна максимально врахо­вувати закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в ціло­му закони функціонування довкілля, адже усі екологічні об'єкти пе­ребувають у постійному і нерозривному об'єктивному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи вияв­ляється також і у тому, що в процесі використання природних ре­сурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються різні відходи виробництва і про­дукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для складування забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забрудню­ючих речовин. Отже, постає проблема належної охорони природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечи­ти екологічну безпеку суспільства, довкілля та людини. Охорона при­роди — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можли­вості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло екологоохоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність лю­дей, частина з них належить відповідним суб'єктам. Звідси вини­кає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності пев­ним суб'єктам — державі, окремим територіальним громадам, ко­лективам, індивідам тощо. В Конституції України (ст. 13) закріплені дві такі форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право ко­ристування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначен­ня організаційно-правових форм приналежності природних об'єк­тів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взає­модії суспільства й природи. В основі такої взаємодії лежать об'єк­тивні й суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства й природи обумовлює не­обхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище поз­бавляється підтримки з боку конкретних власників або користу­вачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що держава як людська інституція визначає оптимальні фор­ми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку.

4

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права

Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку приро­ди. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання сус­пільних відносин, що виникають у процесі не лише визначення приналежності природних об'єктів, забезпечення екологічної без­пеки, а і їх використання, відтворення й охорони природного се­редовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства й природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії.

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства й при­роди породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відпо­відати цим відносинам.

§ 2. Предмет екологічного права

Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони навко­лишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Термін «екологія» був уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підхо­див до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він уперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглибле­не його дослідження у науці та подальше практичне застосування у різних сферах суспільства, правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім суто біологічного визначення екології, сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоекологія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економоекологія (в природокористуванні); соціальна екологія ( в соціології) та інші1. Таким чином, екологія — поняття більш широ­ке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її соціаль­ного аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємодією суспільства й природи. У житті постійно й безперервно здійснюється взаємодія індивідів, колективів людей,

1 Див.: Бачинский Г. А. Социозкология: теоретические и прикладньїе аспекти. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 26 - 29.

Загальна частина

у цілому суспільства з природним середовищем або з його окреми­ми частинами. Тому широке розуміння екології сприяє усвідомлен­ню та проведенню необхідних екологічних заходів, створенню на­лежної правової основи екологічних відносин, яка забезпечує підтримку сприятливого екологічного стану в державі та її окремих регіонах. Широке розуміння екології не виключає існування її різновидів у рамках єдиного поняття. Однак в усіх названих різно­видах екології бере участь людина як соціальна істота.

Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але вза­ємопов'язаними та єдиними. їх єдність обумовлена зв'язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд з тим єдність екологічних відносин не виключає існу­вання їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокре­ма, природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фау­на, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристи­ками відрізняються один від одного. Через це виникають різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фа­уністичні, атмосфероповітряні та інші відносини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація еко­логічних відносин за основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних відносин, їх предметної цілісності.

Диференціація екологічних відносин можлива також і за основ­ними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природно­го середовища: 1) відносини, що виникають з приводу приналеж­ності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування; 2) відносини, що виникають у сфері експлу­атації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задо­волення своїх інтересів; 3) відносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та грома­дян; 4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлен­ня природних об'єктів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що ви­никають у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Можливе існування похідних від них відносин, зокрема, еколо-го-процесуальних, еколого-інформаційних, відносин у сфері роз­гляду спорів та інших. Похідність цих відносин полягає у тому, що вони здійснюються поряд з основними екологічними відносинами в процесі їх виникнення, розвитку, припинення. Тому вони мають підпорядкований характер щодо основних екологічних відносин.

В умовах проведення економічної та адміністративної реформи в Україні зазнають значних змін і екологічні відносини щодо прина­лежності природних об'єктів у їх видовому різноманітті Це сто-

6

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права

сується, по перше, відносин власності на екологічні об'єкти. Вітчизняне законодавство розвивається у напрямку правового закріплення різноманіття форм власності на деякі природні об'єк­ти, що сприяє більш ефективному їх використанню, розвитку ініціативи власників у забезпеченні належної охорони природно­го середовища, в додержанні нормативів і правових приписів з пи­тань екології. Значна частина природних ресурсів перебуває ви­ключно у власності держави. Обумовлене це тим, що екологічні об'єкти утворюють єдину екологічну систему, тому їх перебування у власності держави сприяє екологічній рівновазі на території Ук­раїни. Однак це не виключає можливості поступового переходу частини природних об'єктів в інші форми власності.

Відносини у галузі використання природокористувачами екологічних об'єктів мають певні особливості: пріоритетність екологічних відно­син перед іншими відносинами; платність за спеціальне використан­ня природних ресурсів; стягнення збору за забруднення природного середовища та погіршення якості природних ресурсів; обов'язкове додержання суб'єктами відносин екологічних стандартів, нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно розшире­ний судовий захист прав природокористувачів тощо.

Відносини в сфері екологічної безпеки сприяють захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, навколишнього природного середовища, своєчасному виявленню, запобіганню і нейтралізації реальних та потенційних загроз екологічним інтере­сам. Вони забезпечуються збалансованою взаємодією природних, технічних та соціальних систем, здійсненням широкого комплек­су взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, дер­жавно-правових та інших заходів. Україна проводить екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки, збережен­ня безпечного для існування живої й неживої природи навколишнь­ого середовища, що є важливим у сучасних умовах при значному ан­тропогенному навантаженні.

Особливого значення в умовах розвитку ринкових відносин на­бувають відносини у галузі відтворення та відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (напри­клад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринко­вих відносин можна було б дати простір реалізації, скажімо, лісової Деревини, однак тут відносини стримуються об'єктивними еко­логічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виник­ненню кисню, який є необхідним для життєдіяльності людей та

Загальна частина

основою міцності озонового шару. Слід урахувати також, що чима­ла частина природних об'єктів вибуває з екологічної системи внас­лідок об'єктивних та суб'єктивних причин: псування і знищення еко­логічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об'єктів у процесі господарської діяльності або з причин природно­го характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів — об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна при­зупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об'єктивну передумову.

Значну групу складають екологічні охоронні відносини, які тісно пов'язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення і відновлення екологічних об'єктів, але мають і деяку самостійність у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення комплексу охоронних екологічних заходів відповідни­ми суб'єктами. Охоронні відносини за своїм змістом є складними, бо підрозділяються на відносини екологічного, економічного, ор­ганізаційного, технологічного, правового порядку.

Екологічні відносини як частина суспільних відносин мають схожість із майновими, адміністративними та іншими відносина­ми, які регулюються відповідними галузями права, і водночас їм притаманні риси відмінності. їх схожість виявляється у питаннях змісту власності; суб'єктному складі тих чи інших відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; роз­ширенні договірної форми в природокористуванні та ін. Однак еле­менти схожості не дають підстав для їх ототожнювання і тим більше поглинання екологічних відносин майновими або адміністративни­ми. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та інши­ми відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і методами право­вого регулювання. Найголовнішою відмінною ознакою виступає екологічний фактор, який виявляється у різних аспектах.

  1. Екологічні відносини існують лише при наявності природних
    об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища. Так, напри­
    клад, добуті корисні копалини, виловлена риба, зрубана деревина пе­
    рестають бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони відокре­
    мились від природного середовища, стали майновими об'єктами й пе­
    рейшли у сферу майнових відносин, які регулюються цивільним правом.

  2. На екологічні відносини, зміст яких складають природні об'єк­
    ти, що розвиваються за законами природи, впливають ці закони,
    тому вплив людей і права на дані відносини є обмеженим. Крім того,
    природне середовище є більш або менш сталим, що забезпечує ста-

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права

більність екологічних відносин. Майнові відносини базуються на соціально-економічних законах і це обумовлює їх динамічність.

  1. Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватися еко­
    логічних стандартів, нормативів і вимог, а також лімітів при викорис­
    танні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об'єктів,
    що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. У майнових
    відносинах в умовах ринку суб'єкти більш вільні у своїй діяльності.

  2. В екологічних відносинах правовий режим містить значну
    кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим
    для суб'єктів цих відносин. Це стосується, перш за все, таких сфер,
    як відтворення природних об'єктів, надзвичайних екологічних си­
    туацій, які призвели до забруднення природного середовища, тощо.
    Причому ці заходи здійснюються незалежно від того, вигідні або не­
    вигідні вони з точки зору економічної. Тут діє пріоритет екологічних
    вимог. У майнових відносинах в умовах ринку використання імпе­
    ративних приписів — явище рідке.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора (1)

    Документ
    Перший том підручника з історії держави і права України був присвячений її державно-правовому розвитку, що розпочався з ви­никнення перших державних утворень на території України у сиву давнину і до лютого 1917 р.
  2. Академічний курс Підручник для вищих навчальних закладів За загальною редакцією академіка нан україни Ю. С. Шемшученка удк 349. 6 Ббк х625. 9 Е зо

    Документ
    Даний підручник є академічним виданням навчального курсу з еколо­гічного права. Складається з трьох частин: загальної, особливої та спеціаль­ної. Написаний на основі сучасного вітчизняного екологічного законодавства, міжнародного
  3. «european quality» сучасний вимір держави та права міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Терентьєв В.І. канд. юр. наук, доцент (голова); Козаченко О.В. канд. юр. наук, доцент (заступник голови); Достдар Р.М. канд. юр. наук, доцент МНЦ ОНЮА; Ємельянова Л.
  4. Верховну Раду України (1, Ст. 75). Як показує досвід держав розвиненої демократії, доводять вчені з конституційного права (2, с. 315) представницька форма реалізації закон

    Закон
    Актуальність теми дослідження. Конституція України 1996 р., “спираючись на багатовікову історію українського державотворення”, проголосила єдиним органом законодавчої влади в Україні парламент – Верховну Раду України (1, Ст.
  5. Держава І право: de lege praeteritA, instante, futura міністерство освіти І науки україни одеська національна юридична академія

    Документ
    Держава і право: de lege praeterita, instante, futura: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Миколаїв, 27-28 листопада 2009 року. – Миколаїв: Іліон, 2009.

Другие похожие документы..