Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (далі - Центр) єспеціальним закладом, що надає соціальні послуги сім'ям, дітям та молоді, я...полностью>>
'Решение'
В целях обеспечения управления и распоряжения земельными участками, которые находятся в собственности и (или) в ведении муниципального образования Ма...полностью>>
'Документ'
Переход к рыночной экономике в России привел к изменению муниципального менеджмента, которые заключаются в том, что доказавшие свою результативность ...полностью>>
'Урок'
«Женщина для меня – это воплощенная гармония жизни. А война – всегда дисгармония. И женщина на войне - это самое невероятное, несочетаемое сочетание ...полностью>>

Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (4)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, молоді та спорту УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ КОМПЛЕКС

Національного університету

„Одеська юридична академія”

Кафедра кримінально-правових дисциплін

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Директор _________ П.М. Шапірко

“­­__”­­­___________2011 р.

Робоча навчальна програма

на 2011-2012 навчальний рік

Теорія держави і права

для спеціальності 6.030401, Право

Денна форма навчання

Цивільно-правова спеціалізація

Розробив старший викладач Сидоренко О.М.

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри

Протокол № _ від ________ 2011 року

Миколаїв – 2011

1. Навчальний план курсу

Форма навчання

Курс

Семестр

Кількість кредитів ЕСТS

Кількість модульних контролів

Форми контролю

Лекції

Практичні (семінарські)

Всього ауд. год.

Курсові роботи

Контрол. роботи

Самостійна робота

Всього годин

Цивільно-правова спеціалізація

Всього

1 семестр

2 семестр

1

8

4

1, 2 МК;

екз

1,2 МК

3,4 МК

76

5026

34

20 14

110

70

40

178

104

74

288

2. Загальні положення

Навчальна дисципліна Теорія держави і права є необхідним і обов'язковим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Знання закономірностей виникнення і функціонування держави і права, засвоєння понятійно-категоріального апарату юриспруденції необхідні студенту як база для вивчення галузевого законодавства та юридичних процедур, а також для вироблення та закріплення навичок та умінь практичного застосування права.

Метою цієї дисципліни є формування у майбутніх юристів уявлень про правову реальність в її різноманітних проявах (правових ідеях, нормах права, правовідносинах, правосвідомості тощо), формування системи правових понять і основних концепцій існування права і держави, закріплення ціннісних установок, заснованих на використанні теоретичного осмислення функціонування правових реалій.

Структура навчального курсу складається з двох великих частин – теорії права і теорії держави. Така послідовність зумовлена поперед усе тим, що право в умовах правової держави має пріоритет перед державою, отже ідея пріоритету права має бути чітко закріпленою у правосвідомості майбутніх професійних правників і юридичній діяльності.

Міжпредметні зв’язки: Теорія держави і права належить до циклу теоретичних юридичних дисциплін і тісно пов’язана з такими навчальними дисциплінами як філософія права, соціологія права, методологія юридичної науки, порівняльним правознавством, фундаментальними галузями права (конституційним, адміністративним, кримінальним, цивільним, процесуальним), а також з неюридичними дисциплінами, зокрема, із політологією. Вивчення теорії держави і права базується на знанні шкільного курсу основ правознавства і є підгрунтям для вивчення галузевих та міжгалузевих юридичних дисциплін.

В результаті вивчення теорії держави і права студент має знати:

– юридичні концепції та теоретичні положення, які дозволяють йому увійти до професійного юридичного середовища;

– призначення та можливості права і держави при вирішенні соціальних і особистих питань;

– основні правові поняття, принципи, нормативи, процедури, рішення, динаміку їхнього формування та підстави використання;

– зміст розмежування сфер належного, сущого та ідеального в бутті права і держави;

– різноманіття існуючих правових систем, тенденції їх розвитку та взаємодії;

уміти:

– використовувати понятійно-категоріальний апарат юридичної науки для вирішення правових проблем;

– оцінювати конфлікти, що виникають у суспільстві, через призму суб’єктивних прав і юридичних обов’язків для використання юридичних засобів і державного механізму в їх розв’язанні.

3. Тематичний план дисципліни

теми

Модуль,

змістовий модуль,

тема

Лекції

Сем. зан.

Сам. роб. студ.

Модуль 1

Змістовий модуль 1. Теорія держави і права у системі юриспруденції. Поняття і сутність права

12

6

30

“Теорія держави і права” як наука і навчальна дисципліна

2

2

30

Передумови виникнення і генезису права

1

Праворозуміння і його види

1

Поняття, ознаки і властивості права

3

2

Цінність права

1

Співвідношення держави і права

2

Система права

2

2

Змістовий модуль 2. Об’єктивне право

10

2

22

Правові норми

2

2

22

Джерела і форми права

2

Межі дії норм права

2

Правоутворення і правотворчість

4

Модуль 2.

Змістовий модуль 3. Правове життя

20

10

30

Поняття і види юридичного процесу

2

30

Здійснення права

4

2

Правові відносини

4

2

Правосвідомість і правова культура

2

2

Тлумачення права

2

Правова поведінка

4

2

Юридична відповідальність

2

2

Змістовний модуль 4. Функціонування правової системи

8

2

22

Правовий порядок і законність

2

22

Дія права і механізм правового регулювання

2

2

Правова система і правова сім’я

4

РАЗОМ (1, 2 МОДУЛІ)

50

20

104

Модуль 3

Змістовий модуль 5. Поняття, сутність і форма держави

14

8

40

Поняття, ознаки і сутність держави

2

2

40

Виникнення держави

2

Типологія держави. Сучасна і досучасна держава

2

2

Функції держави і державна політика

4

2

Форма держави

4

2

Модуль 4

Змістовий модуль 6. Держава і суспільство

12

6

34

Державна влада, механізм і апарат держави

4

4

34

Державне управління і місцеве самоврядування

2

Громадянське суспільство і держава

2

2

Правова і соціальна держава

2

Держава і цивілізація

2

РАЗОМ (3, 4 МОДУЛІ)

26

14

74

ВЗАГАЛІ (1–4 МОДУЛІ)

76

34

178

4. Зміст програми за темами лекцій

Тема 1.

Теорія держави і права” як наука і навчальна дисципліна

Юриспруденція у системі гуманітарного знання. Система юридичних наук.

Предмет і об’єкт теорії держави і права. Функції теорії держави і права.

Методологія пізнання держави і права. Поняття, категорії, методи, принципи концепції, парадигми.

Теорія держави і права у системі правознавства та її співвідношення із іншими юридичними науками.

Значення теорії держави і права у підготовці правників.

ТЕОРІЯ ПРАВА

Тема 2.

Передумови виникнення і генезису права

Поняття і структура суспільства.

Мононорми у первісному суспільстві. Етапи правогенезу.

Основні теорії походження права.

Право та інші форми соціального регулювання.

Право і мораль.

Тема 3.

Праворозуміння і його види

Поняття і типи праворозуміння.

Юридичне і легістське праворозуміння.

Юридичний позитивізм і юснатуралізм.

Соціологічна концепція.

Психологічна концепція.

Інтегративна теорія права.

Тема 4.

Поняття, ознаки і властивості права

Поняття “право” та його визначення. Об’єктивне і суб’єктивне право.

Властивості права: загальнообов’язковість, нормативність, формальна визначеність, офіційне визнання, гарантованість державою.

Природне і позитивне право. Право і закон.

Мета і призначення права. Функції права.

Принципи права.

Тема 5.

Цінність права

Правова аксіологія.

Інструментальна цінність права. Власна цінність права.

Соціальна цінність права та її прояви. Особистісна цінність права.

Поняття правових цінностей. Загальнолюдські цінності.

Тема 6.

Співвідношення держави і права

Зв’язок між державою і правом. Єдність і відмінності між державою і правом.

Тип зв’язків між державою і правом.

Моделі взаємодії права і держави.

Етатизм і правова держава

Тема 7.

Система права

Поняття системи права. Елементи системи права.

Правові спільноти. Приватне та публічне право. Матеріальне і процесуальне право.

Галузі права: фундаментальні (профілюючі), основні, комплексні. Предмет і метод правового регулювання.

Підгалузі права. Правові інститути.

Національне, регіональне і міжнародне право.

Співвідношення системи права та системи законодавства.

Тема 8.

Правові норми

Поняття і ознаки норми права (правової норми).

Структура правової норми: гіпотеза, диспозиція, санкція.

Правова норма і стаття нормативно-правового акта.

Види нормативних приписів.

Тема 9.

Джерела і форми права

Поняття і види джерел права. Форми права.

Правовий звичай.

Юридичний (правовий) прецедент. Види правового прецеденту.

Нормативно-правовий акт: поняття і види.

Нормативний договір.

Правова доктрина.

Священні книги.

Тема 10.

Межі дії норм права

Юридична сила, чинність і дія норм права. Види дії правових норм.

Просторові межі дії правових норм.

Часові межі дії норм права. Способи темпоральної дії норм права.

Межі персональної дії норм права.

Тема 11.

Правоутворення, правотворчість, законотворчість

Поняття правоутворення. Соціальні фактори формування права.

Етапи формування права. Рівні правоутворення.

Поняття і принципи правотворчості.

Види правотворчості.

Законотворчість як вид правотворчості. Стадії законотворчості.

Систематизація нормативно-правових актів та її види: облік, інкорпорація, консолідація, кодифікація, правовий тезаурус.

Тема 12.

Юридичний процес

Поняття і зміст юридичного процесу. Юридичний процес і процедура.

Вимоги до юридичного процесу і юридичної процедури.

Стадії юридичного процесу. Вирішення юридичної справи.

Види юридичного процесу.

Тема 13.

Здійснення права

Поняття і види здійснення права.

Реалізація права. Форми реалізації права.

Ознаки і функції правозастосування.

Стадії застосування права.

Типове і нетипове правозастосування.

Прогалини у праві: поняття, способи усунення і подолання.

Розв’язання колізій у праві.

Правозастосовчий акт.

Тема 14.

Правові відносини

Поняття, ознаки і види правових відносин.

Структура правовідносин: суб’єкт, об’єкт і зміст правовідносин.

Суб’єкти права і суб’єкти правовідносин.

Об’єкти правовідносин.

Суб’єктивне право і юридичний обов’язок як юридичний зміст правовідносин. Законний інтерес.

Загальні і спеціальні передумови виникнення правовідносин.

Юридичні факти: поняття, ознаки і класифікація. Презумпції і фікції.

Фактичний склад.

Тема 15.

Правосвідомість і правова культура

Поняття, структура і функції правосвідомості.

Аксіоми правосвідомості.

Рівні і види правосвідомості.

Поняття, структура і види правової культури.

Правове виховання і правова соціалізація.

Деформації правосвідомості.

Професійна правосвідомість і правова культура.

Тема 16.

Тлумачення права

Поняття і різновиди тлумачення права. З’ясування і роз’яснення права.

Види тлумачення права за суб’єктами.

Способи тлумачення права за змістом.

Види тлумачення права за обсягом.

Інтерпретаційні акти. Нормативне і казуальне тлумачення.

Тема 17.

Правова поведінка

Поняття і види правової поведінки. Мотивація правової поведінки.

Правомірна поведінка: ознаки і види.

Протиправна поведінка. Правопорушення: поняття, ознаки, склад.

Види правопорушень.

Зловживання правом.

Об’єктивно-протиправне діяння.

Причини протиправної поведінки. Правопорушуваність і злочинність.

Тема 18.

Юридична відповідальність

Поняття, ознаки і підстави юридичної відповідальності.

Мета і функції юридичної відповідальності.

Принципи юридичної відповідальності.

Види юридичної відповідальності.

Підстави, що виключають юридичну відповідальність і підстави звільнення від юридичної відповідальності.

Тема 19.

Правовий порядок і законність

Поняття і ознаки законності. Правозаконність.

Гарантії законності.

Поняття правового порядку. Громадський порядок.

Види правопорядку: національний, регіональний, світовий.

Тема 20.

Дія права і механізм правового регулювання

Поняття і аспекти дії права. Правове регулювання.

Поняття і елементи механізму правового регулювання. Стадії механізму правового регулювання.

Правові засоби.

Правова політика: поняття, види, форми.

Тема 21.

Правова система і правова сім’я

Поняття правової системи. Співвідношення правової системи і системи права.

Типологія правових систем. Поняття правової сім’ї. Національне, регіональне і міжнародне право.

Загальний огляд правових систем сучасності. Україна на правовій карті світу.

Правова акультурація і рецепція права.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Тема 22.

Поняття, ознаки і сутність держави

Поняття і особливості держави.

Атрибути держави: народ, територія, державна влада.

Державний народ і населення держави.

Територія держави і державний простір. Геополітика держави.

Суверенітет держави: поняття і властивості.

Підходи до встановлення сутності держави.

Тема 23.

Виникнення держави

Основні теорії походження держави: теологічна, патріархальна, договірна, іригаційна, теорія насильства, органічна.

Первісне виникнення держави. Шляхи виникнення держави.

Похідне виникнення держави.

Основні тенденції розвитку держави.

Тема 24.

Типологія держави. Сучасна і досучасна держава

Історичні типи держави. Досучасна і сучасна держава.

Формаційний підхід до типології держави.

Цивілізаційний підхід до типології держави.

Тема 25.

Функції держави і державна політика

Поняття і види функцій держави.

Внутрішні функції держави.

Зовнішні функції держави.

Державна політика.

Етика та естетика держави.

Тема 26.

Форма держави

Поняття і елементи форми держави.

Форма правління.

Форма політико-територіального устрою держави.

Державний режим.

Монократична, полікратична і сегментарна форми держави.

Тема 27.

Державна влада, механізм і апарат держави

Поняття і різновиди влади. Політична влада.

Поняття і властивості державної влади.

Принцип єдності та розподілу державної влади. Гілки влади.

Механізм державної влади: поняття і структура.

Інститути державності: поняття і класифікація.

Поняття державного апарату. Орган держави.

Тема 28.

Державне управління і місцеве самоврядування

Поняття державного управління.

Рівні державного управління. Центральне і місцеве управління.

Місцеве самоврядування і форми його здійснення.

Публічна служба: поняття, види, посади.

Тема 29.

Громадянське суспільство і держава

Поняття і структура суспільства. Політична система суспільства.

Концепції громадянського суспільства.

Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства.

Співвідношення громадянського суспільства і держави.

Держава і соціальне партнерство.

Тема 30.

Правова і соціальна держава

Концепція правової держави.

Поняття і ознаки правової держави. Правова і конституційна держава: співвідношення понять.

Соціальна держава: становлення ідеї, ознаки, функції.

Поняття, ознаки і принципи демократичної держави.

Тема 31.

Держава і цивілізація

Підходи до поняття “цивілізація”. Локальні цивілізації. Глобальна цивілізація.

Держава і глобальні проблеми сучасності.

Держава і релігія: типи взаємовідносин.

Держава і екологія.

Держава як гарант цивілізаційного розвитку.

5. Рекомендована література

Основна література

  1. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

  2. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – М.: Nota bene, 2000. – 576 с.

  3. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 376 с.

  4. Ємельянова Л.В., Сидоренко О.М. Теорія держави та права: Навч. пос. – Миколаїв: Іліон, 2007. – 148 с.

  5. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – 428 с.

  6. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За ред. В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с.

  7. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, правові конструкції та наукові концепції): Навч. посіб. / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 400 с.

  8. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.

  9. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.

  10. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. – Х.: Одіссей, 2007. – 432 с.

  11. Лазарев В.В.Общая теория права и государства: Учебник для вузов. – М.: Юрист, 2005. – 575 с.

  12. Лившиц Р.З. Теория права. – 2-е изд. – М.: БЕК, 2001. – 224 с.

  13. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. – К.: Юристконсульт: КНТ, 2006. – 355 с.

  14. Манов Г.Н. Теория государства и права. – М.: БЕК, 1996. – 336 с.

  15. Оборотов Ю.Н. Теория государства и права (прагматический курс). Экзаменационный справочник. – О.: Юрид. л-ра, 2004. – 184 с.

  16. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах/ Отв. ред. М.Н. Марченко. – 2-е изд. – М.: Зерцало, 2001.

  17. Поляков А.В., Тимошина Е.В. Общая теория права: Учебник. – СПб.: Изд-во юрид. ф-та СПбГУ, 2005. – 472 с.

  18. Поляков А.В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникативный подход. Курс лекций. – 2-е изд, доп. – СПб.: Изд-во “Юридический центр Пресс”, 2003. – 845 с.

  19. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. – Вид. 10-е. – Л.: Край, 2008. – 224 с.

  20. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. – Харків: Еспада, 2006. – 776 с.

  21. Спиридонов Л.И. Теория права и государства. – СПб.: Фонд „Университет”, 2004. – 280 с.

  22. Сурілов О.В. Теорія держави і права: Учбовий посібник. – О.: Астропринт, 1998. – 222 с.

  23. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2005. – 536 с.

  24. Теория права и государства: Учебник / Под ред.В.В.Лазарева. – 2-е перераб. и доп., учеб. изд. – М. :Право и закон, 2001. – 554 с.

  25. Теория государства и права / Под ред. В.К.Бабаева. – 2-е изд., перераб. и доп., учеб. – М.: Юристъ, 2006. – 637 с.

  26. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юристъ, 2004. – 512 с.

  27. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред.В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА, 2000. – 616 с.

  28. Теорія держави і права: Академічний курс: Підручник/ За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Онищенко. – К: Юрінком Інтер, 2006.- 688 с.

  29. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. В.Г.Стрекозова. – 2-е изд., доп. и испр. – М., 1999. – 377 с.

  30. Четвернин В.А. Введение в курс общей теории права и государства: Учебное пособие. – М.: Институт государства и права РАН, 2003. – 204 с.

  31. Юридична енциклопедія. В 6 т. – К.: Вид-во «Укр.енциклопедія» ім.М.П.Бажана, 1998-2004.

Додаткова література

До теми 1.

Теорія держави і права” як наука і навчальна дисципліна

Бигич О.Л. Вплив порівняльно-правових досліджень на розвиток національної правової системи // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Вип.16. – С.134-142.

Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М: Юрид. лит., 1976. – 264с.

Дудченко В.В., Манько Д.Г. Роль методології юридичної науки у становленні новаційного науково-правового мислення // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук.праць. – О.: Юрид. л-ра, 2003. – Вип.21. – С.13-17.

Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки // Методологические проблемы юридической науки. – К.: Ин-т государства и права, 1990. – С. 5-6.

Мартышин О.В. Общетеоретические юридические науки и их соотношение // Государство и право. – 2004. – № 7. – С.5-11.

Мартышин О.В. Нравственные основы теории государства и права // Государство и право. – 2005. – №7. – С.5-13.

Мирошниченко М. Системно-інформаційний підхід у дослідженні правової системи // Право України. – 2006. – №8. – С.35-39.

Нравственные основы теории государства и права: Международная научная конференция // Государство и право. – 2005. – № 8. – С. 91-110.

Оборотов Ю.Н. Методология юридической науки в эпоху постмодерна // Юридический вестник. – 2002. – №4. – С.81-85.

Полешко А. Методологічні проблеми юридичної науки в Україні (з міжнародної конференції) // Право України. – 2004. – №7. – С.145.

Поцелуев Е.Л. Современное состояние теории государства и права: Кризис или поиск собственной идентичности ? // Правоведение. – 2004. – № 2. – С. 154-165.

Сергевнин С.Л. О соотношении политической науки, науки о государстве и правоведения // Правоведение. – 1991. – № 6. – С.40-50.

Сырых В.М. Логические основания общей теории права: В 2 т. Т.1. – Элементный состав. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2000. – С.43-91, 359-502.

Хворостянкіна А. Дефініції в законодавчих текстах: питання теорії // Право України. – 2005. – №11. – С. 28-32.

ТЕОРІЯ ПРАВА

До теми 2.

Передумови виникнення і генезису права

Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества: Учебник для вузов. – М: Высшая школа, 1990. – 351с.

Аннерс Э. История европейского права/ Пер. со швед. – М.: Наука, 1994. – С.10-20.

Георгиевский Э.В. К вопросу о характере и степени конфликтности в первобытном стаде // Сибирский Юридический Вестник. – 2005. – № 3. (находится на сайте )

Думанов Х.М, Першиц А.И. Матриархат // Вестник Российской Академии Наук. – 2000. – Т. 70. – № 7. – С.621-627.

Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право // Государство и право. – 2000. – № 9. – С. 85-91; 2001. – № 1. – С.98-103.

Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юрист, 1999. – 335с.

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – О.: Юрид. л-ра, 2001. – С.9-16.

Омельченко О.А. История политических и правовых учений (История учений о государстве и праве): Учебник для вузов. – М.: Эксмо, 2006. – С.102-103, 142-143, 189-190, 205-208, 245-246, 263-265, 288-289, 370-372, 435-436, 498-499.

Пьянов Н.А. Консультации по теории государства и права: Тема "Происхождение государства и права" // Сибирский Юридический Вестник. – 2001. – № 1. (находится на сайте )

До теми 3.

Праворозуміння і його види

Акопян Д.А. Юридическое (нормативное) и этическое (нравственное) понимание права // Правоведение. – 2005. – № 6. – С. 220-31.

Байтин М.И. Сущность права: Современное нормативное правопонимание на грани двух веков. – 2-е изд., доп. – М.: Издательский дом „Право и государство”, 2005. – 543 с.

Брезгулевская Н.В. Обсуждение концепции реалистического позитивизма: круглый стол «Проблемы правонимания» // Правоведение. – 2005. – С. 13-20.

Дамирли М.А. К новой концепции исторического познания права // Правоведение. – 2003. – № 3 (248). – С. 159-169.

Дудченко В. В. Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень. – О.: Юрид. л-ра, 2006. – 304 с.

Козлихин И.Ю. О нетрадиционных подходах к праву // Правоведение. – 2006. – № 1. – С. 31 – 40.

Козюк М.Н. Модели правопонимания // Новая правовая мысль. – 2003. – № 2 (3). – С. 2-5.

Мартышин О.В. Метафизические концепции права // Государство и право. – 2006. – № 2. – С. 64 – 71

Нерсесянц В.С. Право – математика свободы. – М.: Юрист, 1996. – 280 с.

Нижник Н.С., Шукшина Е.Г. Реалистический позитивизм: в поисках интегративного типа правопонимания // Государство и право. – 2005. – №5. – С.104

Новгородцев П.И. Историческая школа юристов. – СПб.: Лань, 1999. – 192 с.

Мартышин О.В. Совместимы ли основные типы понимания права? // Государство и право. – 2003. – № 6. – С. 13-21

Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб.: Лань, 2000. – С.377-507.

Поляков А.В. В поисках интегрального типа правопонимания // История государства и права. – 2003. – № 6. – С.7-8.

Ромашов Р.А. Реалистический позитивизм: Интегративный тип современного правопонимания // Правоведение. – 2005. – № 1. – С. 4-12.

До теми 4.

Поняття, ознаки і властивості права

Байтин М.И. Сущность права: Современное нормативное правопонимание на грани двух веков. – 2-е изд., доп. – М.: Издательский дом „Право и государство”, 2005. – 543 с.

Ведяхин В. М., Ведяхина К. В. Понятие и классификация принципов права // Право и политика. – 2002. – № 4. – С. 19-28.

Власенко И. А. К вопросу об эффективности компенсационной функции права // Правоохр. деят. и правовое гос. – СПб., 1994. – Вып. 3. – С. 46-50.

Вопленко Н.Н. Сущность, принципы и функции права: Учеб. пособие. – Волгоград, 1998. – 54 с.

Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Коростей В. Про функції права // Право України. – 2004. – №9. – С.124.

Крестовська Н.М. До питання про функції ювенального права // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – О.: Юрид. л-ра, 2003. – Вип.21. – С.180-185.

Луць Л.А., Фулей Т.І. Деякі аспекти впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України // Держава і право. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – Вип.20.

Матузов Н.И. О праве в объективном и субъективном смысле: Гносеологический аспект // Правоведение. – 1999. – № 4. – С. 129 – 143.

Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. – О.: Юрид. л-ра, 2001. – С.95-108.

Поляков А.В. Постклассическое правоведение и идея коммуникации // Правоведение. -2006. – № 2. – С. 26-43.

Сидоренко О.М. Поняття догми права та особливості її об’єкту: щодо постановки проблеми // Сучасні тенденції розвитку держави та права України: Зб.́ наук. праць / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: МНЦ ОНЮА, 2008. – С. 141-148.

Скурко Е.В. Правовые принципы в правовой системе, системе права и системе законодательства: Теория и практика // Правоведение. – 2006. – № 2. – С. 55-61.

До теми 5.

Цінність права

Неновски Н. Право и ценности / Пер. с болг. В.М. Сафронова; под ред.: В.Д. Зорькина; вступ. ст.: Сафронов В.М. – М.: Прогресс, 1987. – 248 c.

Максимов С.І. Універсальне і національне у ціннісному вимірі права // Актуальні проблеми держави і права. – О.: Юрид. л-ра, 2008. – Вип. 40. – С. 

Оборотов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере. – О.: Юрид. л-ра, 2002. – 47-58.

Рабинович П.М. Социалистическое право как ценность. – 2-е изд., стереотип. – О.: Юрид. л-ра, 2006. – 166 с.

Чиркин В.Е. Общечеловеческие ценности, философия права и позитивное право // Право и политика. – 2000. – №8.

До теми 6.

Співвідношення держави і права

Колотова Н.В. Российское государство и право на рубеже тысячелетий // Государство и право. – 2000. № 7.

Лившиц Р.З. Государство и право в современном обществе: необходимость новых подходов // Сов. Государство и право. – 1990. – № 10.

Макаров О.В. Соотношение государства и права // Государство и право. – 1995. – № 5.

Малый А. Ф. Государственная власть как правовая категория // Государство и право. – 2001. – № 3.

До теми 7

Система права

Байтин М.И., Петров Д.Е. Метод регулирования в системе права: Виды и структура // Журнал российского права. – 2006. – № 2. – С. 84-95.

Байтин М.И., Петров Д.Е. Основные отрасли современного права // Право и политика. -2004. – № 1. – С. 19 – 30

Байтин М.И., Петров Д.Е. Соотношение отрасли права и отрасли законодательства // Правоведение. -2004. – № 4. – С. 29 – 40

Баландин В.Н., Павлушина А.А. Проблема соотношения «материального» и «процессуального» в праве и ее значение для определения понятия «юридический процесс» // Журнал российского права. – 2002. – № 6. – С.93-101.

Богданов Е. Соотношение частного и публичного в гражданском законодательстве // Российская юстиция. – 2000. – № 3. – С. 23-25.

Ківалова Т.С., Смелянець Г.Є. До питання про поняття і складові методу правового регулювання // Актуальні проблеми держави і права. – О.: Юрид. л-ра, 2003. – Вип.21. – С.33-37.

Кононов А.А. Общенаучная концепция системы права // Правоведение. – 2003. – №3. – С.12-21.

Чабаненко М. Імперативні та диспозитивні способи правового регулювання на сучасному етапі розвитку аграрного права як галузі // Право України. – 2004. – №11. – С.109.

Ющик О.І. Галузі та інститути правової системи (міфи і реальність). – К.: Оріон, 2002. – 112 с.

До теми 8

Правові норми

Егоров А.В. Дефинитивная норма права: Автореф. … канд. юрид. наук. – СПб., 2004. – 21 с. (/book/book.asp?bookID=1201134)

Жинкин С.А. Некоторые аспекты понятия эффективности норм права // Правоведение. – 2004. – № 1 (252). – С. 191-196.

Капустина М.А. Юридические нормы и социальное время // Государство и право на рубеже веков. – СПб., 2000. – С. 110-111.

Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. – М., 1981.

Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права / Науч. ред. Ю.Я.Баскин. – Казань : Изд-во Казанского ун-та, 1990. – 207 с.

Недбайло П.Е. Советские социалистические правовые нормы. – Львов : Изд-во Львовского ун-та, 1959. – 169 с.

Сенякин И.Н. Специальные нормы советского права /Под ред. М.И.Байтина. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 97 с.

Чечина Н.А. Норма права и судебное решение // Российский ежегодник гражданского и арбитражного процесса. – 2002-2003. – № 2. – СПб.: Изд. Дом Санкт-Петербургск. гос. ун-та, 2004. – С. 656-721.

Чечина Н.А. Нормы советского гражданского процессуального права и нормы морали // Правоведение. – 1970. – № 5. – С. 68-74.

До теми 9

Джерела і форми права

Бабенко А.Н., Парфенова Т.А. Понятие и признаки нормативного договора // Сибирский Юридический Вестник. – 2004. – № 2. (находится на сайте )

Богдановская И.Ю. Прецедентное право /Отв. ред. Н. С. Крылов ; АН СССР. – М.: Наука, 1993. – 239 с.

Богдановская И.Ю. Судебный прецедент как категория „общего права” // Право и политика. – 2002. – № 7 (31). – С. 18-23.

Бошно С.В. Доктрина как форма и источник права // Журнал российского права. – 2003. – №12. – С. 70-79.

Вопленко Н.Н. Источники и формы права: Учебное пособие. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 102 с.

Вопленко Н.Н., Рожнов А.П. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции: Монография, Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 205 с.

Горшенева Ю.А. Нормативный договор как источник права: Автореферат дис. … канд.юрид.наук. – М., 2005. – 26 с. (http: // /book/book.asp?bookID=1205360 )

Думанов Х.М., Першиц А.И. К уточнению понятия „обычное право” // Государство и право. – 2005. – № 3. – С.77-82.

Котелевская И.В. Закон и подзаконный акт // Журнал российского права. – 2000. – № 1. – С. 34.

Малова О.В. Правовой обычай как источник права: Автореферат дисс. … канд.юрид.наук. – Екатеринбург, 2002. – 24 с. (находится на сайте )

Марченко М.Н. Источники права. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 760 с.

Марченко М.Н. Является ли судебная практика источником российского права // Государство и право. – 2000. – №12. – С.11-21.

Працюк І.В. Види законів України // Проблеми законності. – Харків, 200. – Вип. 52. – С. 3- 9.

Ромашов Р.А., Сергевнин С.Л. Проблемы структурирования и функционирования системы современного российского законодательства в контексте федерализма / // Правоведение. -2005. – № 3. – С. 4-12.

Селиванов В. Нетотожність права і закону (методологічний аспект) // Право України. – 2005. – №5. – С.7-11.

Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право: Вопросы теории и практики. – М. : Наука, 1986. – 256 с.

Тихомиров Ю.А. Теория закона. – М.: Юрид.лит., 1982. – 256 с.

До теми 10

Межі дії норм права

Бахрах Д. Н. Действие норм права во времени: Теория, законодательство, судебная практика. – М.: Норма, 2004. – 224 с.

Блум М. И., Тилле А. А. Обратная сила закона. – М.: Юрид. лит., 1969. – 136 с.

Тилле А. А. Время, пространство, закон. – М.: Юрид. лит., 1965. – 204 с.

Плечій О. Часові межі дії нормативно-правових актів України: проблемні питання // Вісник Львівського університету. Сер. “Юридична”. – 2002. – Вип. 37. – С. 70–73.

Оборотов И.Г. Вступление в силу и начало действия нормативно-правового акта // Визначальні тенденції генезису права і державності і права: Зб. наук. праць міжнар.наук.-практ. конф. «Треті Прибузькі читання» / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: Іліон, 2007. С.457-460. (0,2 д.а.)

Оборотов І. Г. Проблеми розвитку часових характеристик джерел права // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 29. – О.: Юрид. л-ра, 2006. – С. 92–96.

Оборотов И.Г. Типология действия права во времени // Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді: Збірник наукових праць / За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: МНЦ ОНЮА, 2008. – С.64-68.

До теми 11

Правоутворення, правотворчість, законотворчість

Граціанов А.І. Роль уніфікації в систематизації законодавства // Держава і право Вип.8. – С.15-19.

Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. – 2000. – №2. – С.49-50.

Копиленко О., Мурашин Г. Деякі методологічні аспекти наукового забезпечення законодавчого процесу // Вісник Академії правових наук. – Харків, 2003. – Вип. № 2 -3. – С. 132 -141.

Котюк І., Котюк О. Етимологічні та онтологічні аспекти проблеми систематизації правових актів // Право України. – 2000. – №8. – С.112.

Легуша С.М. Теоретичні засади інкорпорації як форми систематизації законодавства України // Правова держава.– К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Вип.16. – С.149-156.

Нагребельний В.П. Систематизація законодавства України: проблеми і перспективи // Держава і право. Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип.21. – С.5-9.

Подковенко Т.О. Система законодавства: загальнотеоретична характеристика // Держава і право. Зб.наук праць Випуск 21. – Київ, 2003. – С.77-82.

Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – 220 с.

Хворостянкіна А. Дефініції в законодавчих текстах: питання теорії // Право України. – 2005. – №11. – С. 28-32.

До теми 12

Юридичний процес

Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. – Саратов: Изд-во Саратовск. ун-та, 1989. – 218 с.

Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права. – М.: Норма, 2004. – 187 с.

Луць Л.А., Фулей Т.І. Деякі аспекти впровадження загальнолюдських принципів права в юридичну практику України // Держава і право. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. -Вип.20. –

Оніщенко Н.М. Юридичний процес як форма правової діяльності // Право України. – 2002. – № 7. – С. 7-13.

Папанова И.В. Юридический процесс. – Саратов: Светопись, 1998. – 74 с.

Протасов В.Н. Юридическая процедура. – М.: Юрид.лит., 1991. – 79 с.

Теория юридического процесса / Под ред. В.М.Горшенева. – Харьков: Вища школа, 1985. – 192 с.

До теми 13

Здійснення права

Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реалізація права // Правова держава. Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 1996. – Вип.7. – С. 103 – 108.

Власов Ю.Л. Правова система й реалізація права: проблеми зв’язку та взаємовпливу // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Вип.16. – С.142-149.

Вопленко Н.Н., Рожнов А.П. Правоприменительная практика: понятие, основные черты и функции: Монография, Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. – 205 с.

Завадская Л.Н. Механизм реализации права. – М : Наука, 1992. – 288 с.

Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов. – Казань: Изд-во Казанск. Ун-та, 1975. – 207 с.

Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1976.. – С. 200-258.

До теми 14

Правові відносини

Архипов С.И. Субъект права: Теоретическое исследование. – СПб.: Изд-во Р.Асланова Юридический Центр пресс, 2004. – 466 с.

Гревцов Ю.И. Правовые отношения и осуществление права. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1987. – 128 с.

Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: Изд-во Ленингр.ун-та, 1981. – 83 с.

Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с.

Кикоть Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права // Право України. – 2003. – №7. – С.29.

Кикоть Г. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. – 2005. – №7. – С.109-111.

Малько А.В. Законные интересы как правовая категория. – СПб.: Изд-во Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 357 с.

Матузов Н.И. Общие правоотношения и их специфика // Правоведение. – 1976. – № 3. – С. 23-33.

Мотовиловкер Е.Я. Законный интерес и субъективное гражданское право // Правоведение. – 2005. – № 2. – С. 210-217.

Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид.лит., 1974. – 348 с.

Харитонова О.І. Деякі проблеми загальної теорії правовідносин // Актуальні проблеми держави і права. – Вип.21. – О.: Юрид. л-ра, 2003. – С.75-83.

Чувакова А.М. Идентификация юридических фактов // Юридический вестник. – 2002. – №3. – С.82-86.

До теми 15

Правосвідомість і правова культура

Антонович М. Правова культура українського народу в сфері прав людини: історичний розвиток та сучасний стан // Право України. – 2003. – №12. – С.75.

Бабкин В.Д. Правовое воспитание студентов. – К.: Вища школа, 1983. – 53 с.

Головченко В. Особливості формування правової культури молоді // Право України. – 2004. – №10. – С.120.

Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К.: Наукова думка, 1985. – 128 с.

Голосніченко І.П. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. – 2005. – №4. – С.24.

Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права // Право України. – 2006. – №4. – С.154-159.

Гранат Н.Л. Правовое воспитание: понятие, формы и методы осуществления // Юрист. – 1998. – № 11/12. – С. 2-8.

Гринюк Г.Ф. Правова культура і її роль у становленні та розвитку правової держави // Держава і право. Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 20. – С.31-38.

Дмитрієнко Ю.М. Актуальні проблеми та перспективи постоталітарної української правосвідомості // Держава і право: Зб.наук праць. – Київ, 2003. – Вип. 21. – С.24-31.

Крижанівський А.Ф. Правова культура на перетині постмодерну і глобалізації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2002. – №1. – С.8-13.

Мартышин О.В. Национальная политическая и правовая культура в контексте глобализации // Государство и право. – 2005. – № 4. – С.9-17.

Марченко Л. Правова культура має виховуватись змалечку // Право України. – 2004. – №2. – С.156.

Менюк О. Правова культура в умовах розбудови незалежної України: поняття, структура // Право України. – 2001. – №4. – С.21.

Меняйло Д.В. Правовой менталитет: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01: Ростов н/Д., 2003. – 189 c.

Скуратівський А. Взаємозв’язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації // Право України. – 2004. – №1. – С.118.

Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. – 2005. – №4. – С.26.

Швачка В.Ю. Правовий нігілізм у контексті правової соціалізації особистості // Актуальні проблеми держави і права. Зб.наук. праць. – О.: Юрид. л-ра, 2005. – Вип.24. – С.374-382.

Юрашевич Н.М. Правосознание и право: общность и различия // Государство и право. – 2005. – №7. – С.69.

До теми 16

Тлумачення права

Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 387 с.

Книпер Р. Толкование, аналогия и развитие права: проблемы разграничения судебной и законодательной власти // Государство и право. – 2003. – №8. – С.5-9.

Костенко О. Наукове (доктринальне) тлумачення законів та його роль у здійсненні правосуддя // Право України. – 2000. – № 6. – С.34.

Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974. -184 с.

Матвєєва Л.Г. Класифікація актів тлумачення права: проблема вибору критерію // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип.18. – О.: Юрид. л-ра, 2003. – С. 46–51

Матузов Н.И. Коллизии в праве: Причины, виды и способы разрешения // Правоведение. – 2000. – № 5. – С.225-244.

Михайлович Д.М. Толкование закона: Монография. – Х.: Изд-во НУВД, 2004. – 198 с.

Павлишин О. Правозастосування як об’єкт філософсько-правових досліджень // Право України. – 2004. – № 8. – С.21-25.

Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях та висновках (1997-2003 роки)/ Чаюн М.Г., Кириченко Ю.М., Кидисюк Р.А. та ін. – К..: Атіка, 2003. – 336 с.

Сліденко І.Д. Тлумачення Конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду. – О.: Фенікс, 2003. – 234с.

Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. – М.: Независимое издательство „Манускрипт”, 1994. – 230 с.

Черданцев А.Ф. Толкование права и договора: Учеб.посбие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 381 с.

Юдин З.М. Толкование договора как разновидность толкования права // Юридический вестник. – 2000. – №3. – С.85.

До теми 17

Правова поведінка

Вдовина Т.В. Понятие и виды социально-негативного поведения // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. – 2005. – №1. – С.164-176.

Зарубаева Е.Ю. Правомерное поведение: подходы к определению дефиниции, социальная значимость и типология // Сибирский Юридический Вестник. – 2005. – № 1. (знаходиться на сайті )

Колпаков В. Административный проступок в истории права // Закон и жизнь. – 2004. – № 5. – С. 6-10.

Константинов П.Ю., Соловьева А.К., Стуканов А.П. Взаимосвязь административных правонарушений и преступлений: проблемы теории и практики // Правоведение. – 2005. – № 3. – С. 58-74.

Кудрявцев В.Н. Право и поведение. – М.: Юрид.лит., 1978. – 191 с.

Оксамытный В.В. Правомерное поведение личности. – К.: Наукова думка, 1985. – 175 с.

Поцелуев Е.Л. Виды правонарушений в современной учебной
литературе по теории права: Критический анализ // Правоведение. – 2004. – № 5. – С. 244-257.

Пьянов Н. А.Правовое поведение: понятие и виды // Сибирский Юридический Вестник. – 2004. – № 4. (знаходиться на сайті )

До теми 18

Юридична відповідальність

Басін К.В. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності // Правова держава. – К., 2003. – Вип.14. – С.108-114.

Білозьоров Є. Юридична відповідальність як передумова правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти // Право України. – 2006. – №1. – С.50-54.

Біляк О.М. Інститут юридичної відповідальності: сучасні проблеми і тенденції розвитку // Правова держава. – К., 2003. – Вип.14. – С.101-107.

Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк теории. – М.: Юрид лит., 1976. – 200 с.

Ветютнев Ю.Ю. О позитивной юридической ответственности // Право и политика. – 2005. – №5(65). – С.146-148.

Головченко В. Юридична відповідальність: позитивний і ретроспективний аспект // Юридична Україна. – 2004. – №7. – С.4-7.

Зелена О. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України. – 2003. – №4. – С.21.

Іваненко О. Процесуальна відповідальність як окремий і самостійний вид юридичної відповідальності // Право України. – 2006. – №3. – С.32-35.

Карпенко Д. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності // Право України. – 2002. – № 9. – С.148.

Красникова А. Конституционная ответственность в современном украинском конституционализме // Юридический вестник. – 2001. – С.90.

Крестовская Н. Теоретическая модель ювенальной ответственности // Закон и жизнь. – 2004. – № 10. – С. 39-43.

Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 387 с.

Лук’янець Д. Типологія юридичної відповідальності // Юридична Україна. – 2004. – №3. – С.4-10.

Матіос А. Зміст та сутність адміністративної відповідальності // Право України. – 2006. – №2. – С.9-12.

Хачатуров Р.Л., Ягутян Р.Г. Проблемы юридической ответственности. – СПб: Юридический центр ПРЕСС, 1995. – 202 с.

Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 264 с.

До теми 19

Правовий порядок і законність

Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма: Вопросы теории. – Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1997. – 408 с.

Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность: Очерк теории. – М.: Юрид лит., 1976. – 200 с.

Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності // Право України. – 2004. – №2. – С. 3-8.

Евдокимова Е.Г., Ромашов Р.А. Правовой режим законности: Теория и история // Правоведение. – 2001. – № 5. – С.261-271.

Кайназаров Е. К. Правопорядок и жизнь общества. – Алма-Ата: Казахстан, 1975. – 151 с.

Крижанівський А.Ф. Правопорядок як феномен правової реальності // Юридический вестник. – 2004. – №1. – С.69-74.

Крижанівський А.Ф. Феноменологія правопорядку: поняття, виміри, типологія: Монографія. – О.: Фенікс, 2006. – 195 с.

Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права // Право України. – 2004. – №8. – С.25-29.

Сауляк О.П. Правопорядок в коллективистских и индивидуалистических обществах: сущность, основные характеристики, поиск новой модели // Государство и право. – 2006. – №4. – С.94-101.

Семитко А.П. Развитие правовой культуры как правовой прогресс. – Екатеринбург: Изд-во УрГЮА: Изд-во Гуманитарного ун-та, 1996. – 313 с.

Тихомиров Ю.А., Сухарев А.Я., Демидов И.Ф. Законность в Российской Федерации. – М.: Спарк, 1998. – 215 с.

Тарадонов С.В. Правовой порядок и пути его укрепления. Параметры внутригосударственного и международно-правового совершенствования // Государство и право. – 2006. – №5. – С.75-84.

До теми 20

Дія права і механізм правового регулювання

Исаков Н.В. О содержании термина «правовая политика» // Новая правовая мысль. 2003. № 2 (3). С. 10-16.

Корчевна Л. До критики поняття «механізм правового регулювання» // Право України. – 2003. – №1. – С.118-120.

Малько А.В. Льготная и поощрительная политика. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 231 С.

Малько А.В. Механизм правового регулирования: лекция // Правоведение. -1996. – № 3 (214). – C. 54-62.

Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп., науч. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с.

Малько А.В., Михайлов А.Е., Невважай И.Д. Правовая жизнь философские и общетеоретические проблемы // Новая правовая мысль. – 2002. – № 1. – с. 4-12.

Исаков Н.В., Малько А.В., Шопина О.В. Правовые акты: Общетеоретический аспект исследования // Правоведение. – 2002. – № 3 (242). – С. 16-28.

Матвєєва Л.Г. Інтерпретаційні акти як різновид правових актів // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 2. – С.114–117.

Муромцев Г.И. Правовая политика: вопросы методологии // Правоведение. – 2005. – № 6. – С. 14-25.

Правовые акты. Учебно-практическое и справочное пособие / Под ред. Ю.А. Тихомирова, И.В. Котелевской. – М.: Изд-во М.Ю.Тихомирова, 1999. – 381с.

Сорокин П. Преступление и кара, подвиг и награда: Социологический этюд об основных формах общественного поведения и морали. – СПб. :Изд-во Русск. христианс. гуманитарного института, 1999. – 448 с.

Шундиков К.В. Юридические средства реализации правовой политики // Правоведение. – 1997. – № 4. – С.149-150.

До теми 21

Правова система і правова сім’я

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М.: Междунар. отношения, 1996. – 400 с.

Бехруз Х. Сравнительное правоведение: Учебник. – О.: Фенікс; М.: ТрансЛит, 2008. – 504 с.

Василенко И.А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблемы политического партнерства. – М.: Эдиторал УРСС- 1999.

Цвайгерт К., Кетц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частого права. В 2 т. – М.: Междунар. отнош., 1995.

Литвиненко А. Право та культура: теорія і практика // Право України. – 1997. – №6.

Кнапп Б. Крупные системы права в современном мире. Мусульманское право. Структура и основные понятия. – М., 1984.

Оборотов Ю. Н. Традиции и обновление в правовой сфере. – О.: Юрид. л-ра, 2002.

Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. – М., 1993.

Світова класична думка про державу і право: Навч. посібник / Є.Ф. Безродний, Г. К. Ковальчук, О.С. Масний. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

Селиванов В. Проблеми методологічної обґрунтованості вітчизняного правознавства та юридичної практики // Право України. -1998. – № 12.

Скакун О. Ф. Общее сравнительное правоведение: Основные типы (семьи) правовых систем мира. – К.: Ін Юре, 2008. – 464 с.

ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

До теми 22

Поняття і сутність держави

Байтин М. И. О понятии государства // Правоведение. – 2002. – № 3 (242). – С. 4-16.

Бляхман Б.Я. О социальной ценности государства // Сибирский Юридический Вестник. – 2003. – № 4. (находится на сайте )

Введение в украинское право / Под общ. ред. С. В. Кивалова, Ю. Н. Оборотова. – О.: Юрид. л-ра, 2009. – С. 187-195.

Любашиц В.Я. Современное государство в глобализирующемся мире: проблемы теории // Правоведение. – 2004. – № 4. – С. 203-221.

Манов Г.Н. Государство и политическая организация общества. – М.: Наука, 1974. – 275 с.

Марченко М.Н. Государственный суверенитет: проблемы определения понятия и содержания // Правоведение. – 2003. – №1. – С. 186-197.

Оборотов Ю.Н. Содержание аксиосферы государства // Актуальні проблеми держави і права. – О.: Юрид. л-ра, 2008. – Вип. 40. – С. 223-230.

Оборотов Ю.Н. Современное государство. – О.: Астропринт, 1998. – 132 с.

Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади дослідження // Право України. – 2001. – № 8. – С.41.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2–е изд., испр. и доп. – М.: Юрист, 2000. – 382 с.

Шидловская О. Социальная сущность Украинского государства // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – О.: Юрид. л-ра, 2004. – Вип.22. – С.283-288.

До теми 23

Виникнення держави

Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. – М.: Юрист, 1999. – 335с.

Пьянов Н.А. Консультации по теории государства и права: Тема "Происхождение государства и права" // Сибирский Юридический Вестник. – 2001. – № 1. (находится на сайте )

Серегин А.В. Истоки монархического правления в социальной организации первобытного общества // Правоведение. – 2006. – № 1. – С. 197-206.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., доп. и испр. – М.: Юрист, 2000. – С.23-34.

До теми 24

Типологія держави. Сучасна і досучасна держава

Оборотов Ю.Н. Современное государство. – О.: Астропринт, 1998. – 132 с.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., доп. и испр. – М.: Юрист, 2000. – С.23-34.

Звонарёва О. С. Цивилизационный подход в теории государства и права. // Правоведение, 2003, №4.

До теми 25

Функції держави і державна політика

Джураєва О.О. Поняття та ознаки функцій сучасної держави // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць.– О.: Юрид. л-ра, 2005. – Вип.25. – С.143-149.

Лощихін О. Економічна функція у системі функцій сучасної держави: деякі питання теорії // Право України. – 2006. – №8. – С.29-34.

Морозова Л.А. Влияние глобализации на функции государства // Государство и право. – 2006. – №6. – С.101-107.

Наливайко Л.Р. Поняття та основні ознаки функцій держави // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2005. – Вип.16. – С.177-191.

Падалко Г. До сучасного розуміння наукової категорії “функція держави” (загальний огляд проблеми) // Право України. – 2006. – №6. – №8. – С.63-68.

Просвирнин Ю.Г. Информационная функция государства // Журнал российского права. –2002. – № 3. – С. 29-35.

До теми 26

Форма держави

Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: Монографія. – Запоріжжя: Юридичний ін-т, 2005. – 540 с.

Брезгулевская Н.В. Виды федерации и модели федерализма // Правоведение. – 2005. – №3. – С.150-162.

Вовк Ю. Ідея федералізму в Україні у контексті посилення впливу регіонів // Право України. – 2004. – №10. – С.19–22.

Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії. – Львів, 1999. – 278 с.

Замышляев Д.В. Формы политико–территориальной организации государства // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. – 2005. – №1. – С.164–176.

Правовые системы стран мира: Энциклопедический словарь /Отв.ред.А.Я.Сухарев. – М.: НОРМА, 2000. – 840 с.

Сергевнин С.Л. Субъект федерации : Статус и законодательная деятельность – СПб.: Изд-во Юридического института, 1999. – 215 с.

Серегин А. В. Теоретические проблемы монархической формы правления / Под ред. И.А.Иванникова. – Ростов-на-Дону: Изд-во гос. пед. ун-та, 2003. – 191 с.

Серегин А.В. Концептуальные подходы к определению категории «форма правления» // Право и государство. – 2006. – № 3. – С. 18–23.

Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифікація, характеристика (проблеми постіндустріальної епохи) // Держава і право: Зб.наук праць.– Київ, 2003. – Вип.21. – С.57-63.

Телешун С.О. Державний устрій України: проблеми політики теорії і практики. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 344 с.

Фарукшин М.Х. Федерализм. Теоретические и прикладные аспекты. – М.: Юрист, 2004. – 527 с.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юрист, 2000. – 382 с.

Шаповал В.М. Державний лад країн світу: Довідник. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 320 с.

Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче. – 1995. – № 9. – С. 129-133.

До теми 27

Державна влада, механізм і апарат держави

Авер’янов В. Уряд у механізмі поділу влади: недосконалість вітчизняної конституційної моделі // Право України. – 2005. – №4. – С.10–15

Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина: Мировой опыт. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 672 с.

Борденюк В. Децентралізація державної влади і місцеве самоврядування: поняття, суть та форми (види) // Право України. – 2005. – №1. – С.21.

Бородін І. Судова влада у теорії поділу влад // Право України. – 2002. – №10. – С.11-14.

Василюк С. Теорія поділу влади і судова влада в Україні // Право України. – 2002. – №5. – С.8.

Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін Юре, 2002. – 668 с.

Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. – М.: ООО «Издательства ЮКЭА», 2002. – 832 с.

Гриценко О. Сутність і призначення Рахункової палати: проблемні питання // Право України. – 2004. – №10. – С.106-109.

Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. – Харків, 1998. – 245 с.

Кривенко Л.Т. Верховна Рада України. – К.: Ін Юре, 1997. – 47 с.

Оборотов Ю.Н. Возвышение судебной власти в системе разделения властей // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип.13-14. – О.: Юрид. л-ра, 2002. – С.374-381.

Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2002. – 592 с.

Сахаров Н. Институт президентства в современном мире. – М.: Юрид. лит., 1994. – 176 с.

До теми 28

Державне управління і місцеве самоврядування

Бальцій Ю.Ю. Громадянське суспільство й локальна (муніципальна) демократія // Актуальні проблеми держави і права. – О.: Юрид. л-ра, 2006. – Вип. 29. – С. 214-217.

Оборотов Ю.Н. Современное государство. – О.: Астропринт, 1998. – 132 с.

Чиркин В.Е. Государствоведение. – 2-е изд., доп. и испр. – М.: Юрист, 2000. – С.23-34.

До теми 29

Громадянське суспільство і держава

Барков В., Розова Т. Громадянське суспільство в Україні: проблеми та їхнє вирішення // Вибори та демократія. – К.: Нац. ун-т Києво-Могилянська Академія. – 2006.- №3 (9). – С.20-27.

Дмитриев Ю.А. Соотношение понятий политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества // Государство и право. – 1994. – №7. – С. 28-34.

Кресін О. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозуміння і співпраці (з методологічного семінару) // Право України. – 2004. – №3. – С.18

Левенець Ю.А. Держава у просторі громадянського суспільства. – К.: Освітня книга, 2006. – 272 с.

Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість // Право України. – 2005. – №7. – С.25-29.

Матузов Н.И. Гражданское общество: Сущность и основные принципы // Правоведение. -1995. – № 3. – С. 83-93.

Мінченко Р.М. Проблеми взаємодії державної влади і громадянського суспільства // Актуальні проблеми держави і права. – О.: Юрид. л-ра, 2006. – Вип. 29. – С. 195-202.

Струсь К.А. Государство и гражданское общество: Генезис идеи и современная Россия // Новая правовая мысль. – 2003. – № 2 (3). – С. 6-9.

Черниловский З.М. Гражданское общество: опыт исследования // Государство и право. – 1992. – №6.

Щепанская Т.А. Сущностные характеристики гражданского общества // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. – О.: Юрид. л-ра, 2004. – Вип.22. – С.435-440.

До теми 30

Правова і соціальна держава

Вовк Д. Принцип верховенства права в Україні: проблеми визначення та дії // Юридический вестник. – 2003. – №3. – С.110-114.

Гайворонський В. Яким має бути механізм впровадження принципу верховенства права // Право України. – 2005. – №10. – С.114-117.

Гладкіх В. Соціальні права громадян в аспекті формування України як соціальної правової держави // Право України. – 2005. – №11. – С.57-60.

Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість // Право України. – 2005. – №7. – С.25-29.

Основи демократії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. А.Колодій. – К.: Вид-во „Ай – Бі”, 2002. – 684 с.

Панкевич О.З. Соціальна держава та права людини «другого покоління»: Загально-теоретичне дослідження. – Львів: Світ, 2006. – 176 с.

Сіленко А., Коляденко В. Соціальна держава: тернистий шлях до визнання. Світовий досвід і перспективи України: Монографія. – О.: ТЄС, 2002. – 357 с.

Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. – 600с.

Соколов А.Н. Правовое государство: от идеи до ее материализации. – Калининград: ФГЦ ИПП «Янтарный сказ», 2002. – 456 с.

Шаповал В. Безпосередня демократія і представницька демократія у взаємозв’язках // Право України. – 2004. – №8. – С.8-12.

Шевчук О.М. Демократія як гуманістична цінність // Актуальні проблеми політики: Зб.наук. праць.– О.: Юрид. л-ра, 2005. – Вип.25. – С.357-365.

Яковюк І. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави // // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2 (25). – С. 25-34.

Якубенко В. М. Соціальна держава чи правова? // Держава і право. Збірник наукових праць. – 2002. – Вип. 18. – С. 50-56.

Якубенко В. Принципи соціальної держави // Право України – 2002 – №6. – С.33-38.

До теми 31

Держава і цивілізація

Бехруз Х. Основы цивилизационного подхода в сравнительном правоведении. – О.: Феникс, 2007. – С.21-30.

Звонарева О.С. О цивилизационном подходе в теории государства и права // Правоведение. – 2003. – № 4. – С. 173-180.

Семенникова Л.И. Цивилизации в истории человечества: Учеб.пособие. – Брянск: Курсив, 1998. – 340 с.

Степин В.С. Теоретическое знание: структура, историческая эволюция. – М., 2003. – 744 с. – Глава І. (http: // /library/stepin/)

Шмитт К. Земля и море // http: // /korinez/korinez.html

6. Плани семінарських занять

I СЕМЕСТР

Семінарське заняття 1

Теорія держави і права” як наука і навчальна дисципліна

  1. Юриспруденція у системі гуманітарного знання.

  2. Предмет і об’єкт теорії держави і права.

  3. Функції теорії держави і права.

  4. Методологія пізнання держави і права.

  5. Теорія держави і права у системі правознавства та її співвідношення із іншими юридичними науками.

Семінарське заняття 2

Поняття, ознаки і властивості права

  1. Типи праворозуміння.

  2. Поняття “право” та його визначення.

  3. Властивості права.

  4. Природне і позитивне право. Право і закон.

  5. Мета і призначення права. Функції права.

  6. Принципи права.

Семінарське заняття 3

Система права

  1. Поняття та елементи системи права.

  2. Правові спільноти. Приватне і публічне право. Матеріальне і процесуальне право.

  3. Галузі права: фундаментальні (профілюючі), основні, комплексні. Предмет і метод правового регулювання.

  4. Підгалузі права. Правові інститути.

  5. Національне, регіональне і міжнародне право.

  6. Співвідношення системи права та системи законодавства.

Семінарське заняття 4

Правові норми. Джерела і форми права

  1. Поняття і ознаки норми права (правової норми).

  2. Структура правової норми: гіпотеза, диспозиція, санкція.

  3. Поняття і види джерел права. Форми права.

  4. Нормативно-правовий акт: поняття і види.

  5. Правовий звичай.

  6. Юридичний (правовий) прецедент.

  7. Нормативний договір.

Семінарське заняття 5

Здійснення права

  1. Поняття і види здійснення права.

  2. Реалізація права. Форми реалізації права.

  3. Ознаки і функції правозастосування.

  4. Стадії застосування права.

  5. Типове і нетипове правозастосування.

  6. Правозастосовчий акт: поняття і властивості.

Семінарське заняття 6

Правові відносини

  1. Поняття, ознаки і види правових відносин.

  2. Структура правовідносин.

  3. Загальні і спеціальні передумови виникнення правовідносин.

  4. Юридичні факти: поняття, ознаки і класифікація. Презумпції і фікції.

  5. Фактичний склад.

Семінарське заняття 7

Правосвідомість і правова культура

  1. Поняття, структура і функції правосвідомості.

  2. Аксіоми правосвідомості.

  3. Рівні і види правосвідомості.

  4. Поняття, структура і види правової культури.

  5. Правове виховання і правова соціалізація.

  6. Деформації правосвідомості.

  7. Професійна правосвідомість і правова культура.

Семінарське заняття 8

Правова поведінка

  1. Поняття і види правової поведінки. Мотивація правової поведінки.

  2. Правомірна поведінка: ознаки і види.

  3. Протиправна поведінка. Правопорушення: поняття, ознаки, склад.

  4. Види правопорушень.

  5. Зловживання правом. Об’єктивно-протиправне діяння.

  6. Причини протиправної поведінки. Правопорушуваність і злочинність.

Семінарське заняття 9

Юридична відповідальність

  1. Поняття, ознаки і підстави юридичної відповідальності.

  2. Мета і функції юридичної відповідальності.

  3. Принципи юридичної відповідальності.

  4. Види юридичної відповідальності.

  5. Підстави, що виключають юридичну відповідальність і підстави звільнення від юридичної відповідальності.

Семінарське заняття 10

Дія права і механізм правового регулювання

  1. Поняття і аспекти дії права. Правове регулювання.

  2. Поняття і елементи механізму правового регулювання. Стадії механізму правового регулювання.

  3. Правові засоби.

  4. Правова політика: поняття, види, форми.

II СЕМЕСТР

Семінарське заняття 11

Поняття, ознаки і сутність держави

  1. Поняття і особливості держави.

  2. Атрибути держави: народ, територія, державна влада.

  3. Державний народ і населення держави.

  4. Територія держави і державний простір. Геополітика держави.

  5. Суверенітет держави: поняття і властивості.

  6. Підходи до встановлення сутності держави.

Семінарське заняття 12

Типологія держави. Сучасна і досучасна держава

  1. Первісне і похідне виникнення держави.

  2. Історичні типи держави. Досучасна і сучасна держава.

  3. Формаційний підхід до типології держави.

  4. Цивілізаційний підхід до типології держави.

Семінарське заняття 13

Функції держави і державна політика

  1. Поняття і види функцій держави.

  2. Внутрішні функції держави.

  3. Зовнішні функції держави.

  4. Державна політика.

  5. Етика та естетика держави.

Семінарське заняття 14

Форма держави

  1. Поняття і елементи форми держави.

  2. Форма правління.

  3. Форма політико-територіального устрою держави.

  4. Державний режим.

  5. Монократична, полікратична і сегментарна форми держави.

Семінарське заняття 15,16

Публічна влада і держава

  1. Поняття і різновиди влади. Політична влада.

  2. Поняття і види публічної влади.

  3. Поняття і властивості державної влади.

  4. Принцип єдності та розподілу державної влади. Гілки влади.

  5. Механізм державної влади. Державний апарат.

  6. Рівні державного управління. Центральне і місцеве управління.

  7. Місцеве самоврядування і форми його здійснення.

Семінарське заняття 17

Громадянське суспільство і держава

  1. Поняття і структура суспільства. Політична система суспільства.

  2. Концепції громадянського суспільства.

  3. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства.

  4. Співвідношення громадянського суспільства і держави.

  5. Держава і соціальне партнерство.

7. Самостійна робота студентів

Теми рефератів

  1. Система методів юриспруденції.

  2. Структура юридичної науки.

  3. Перша економічна революція та походження права.

  4. Мононорми в первісному та державноорганізованому суспільстві.

  5. Правова теорія Г.Харта.

  6. Правова теорія Дж.Роулса.

  7. Система функцій права.

  8. Принципи права в різних правових системах.

  9. Проблема подолання етатизму і рух до правової держави.

  10. Право і релігія.

  11. Право і політика.

  12. Право і справедливість.

  13. Спеціалізовані правові норми.

  14. Звичай в праві України.

  15. Юридична доктрина як джерело права.

  16. Поняття і особливості правових режимів.

  17. Види правових інститутів.

  18. Функції правотворчості.

  19. Стадії договірної правотворчості.

  20. Юридична процедура.

  21. Співвідношення юридичного процесу та юридичної практики.

  22. Безпосередня та правозастосовна реалізація права.

  23. Різновиди нетипового правозастосування.

  24. Суб’єкт права та суб’єкт правовідносин: спільне та відмінне.

  25. Складні юридичні факти та фактичний склад.

  26. Поняття та призначення компетентної правосвідомості.

  27. Правовий менталітет народу України.

  28. Співвідношення інтерпретаційних і нормативних актів.

  29. Герменевтичне тлумачення права.

  30. Типологія правомірної поведінки.

  31. Причини правопорушень.

  32. Проспективна юридична відповідальність.

  33. Підстави звільнення від юридичної відповідальності.

  34. Правовий статус колективних суб’єктів права.

  35. Формування четвертого покоління прав людини.

  36. Внутрідержавний та світовий правопорядок.

  37. Законність та правозаконність.

  38. Правові акти в механизмі правового регулювання.

  39. Система правових засобів.

  40. Правова система України на правовій карті світу.

  41. Змішані правові системи.

  42. Правова аксіологія в системі юриспруденції.

  43. Цінність права та правові цінності.

  44. Стадії становлення держави.

  45. Неолітична революція та виникнення держави.

  46. Загальносоціальна та класова сутність держави.

  47. Історичні типи держави: різні підходи.

  48. Генеральна функція сучасної держави.

  49. Функції сучасної держави та процеси глобалізації.

  50. Регіоналістська держава: поняття і специфіка.

  51. Мішані форми правління.

  52. Державне управління і місцеве самоврядування.

  53. Контрольна влада в державі.

  54. Держава та соціальне партнерство.

  55. Держава та третій сектор громадянського суспільства.

  56. Становлення концепції правової держави.

  57. Ліберальна та демократична держава: спільне та відмінне.

  58. Держава та геополітика.

  59. Євразійська цивілізація: проблема типології.

8. Завдання до модульних контролів

1. ПИТАННЯ ДО КОЛОКВІУМУ (МК-1)

  1. Юриспруденція та її склад.

  2. Предмет теорії держави і права.

  3. Функції теорії держави і права.

  4. Поняття і зміст методології юридичної науки.

  5. Загальнонаукові методи юридичної науки.

  6. Спеціальні методи юридичної науки.

  7. Методологічні принципи юридичної науки.

  8. Історична теорія походження права.

  9. Примирна теорія походження права.

  10. Психологічна теорія походження права.

  11. Соціальне регулювання у первісному суспільстві.

  12. Шляхи становлення права.

  13. Природно-правова (аксіологічна) теорія.

  14. Історична школа права.

  15. Психологічна теорія права.

  16. Нормативістська теорія права.

  17. Соціологічна теорія права.

  18. Поняття та основні властивості права.

  19. Принципи права.

  20. Функції права.

  21. Природне та позитивне право.

  22. Праворозуміння: поняття та типи.

  23. Єдність та відмінності держави і права.

  24. Соціальне регулювання: поняття та види.

  25. Поняття і види норм: природні, технічні, соціальні.

  26. Співвідношення права та інших соціальних норм.

  27. Нормативні акти: поняття та види.

  28. Способи (прийоми) правового регулювання.

  29. Предмет правового регулювання.

  30. Методи правового регулювання.

  31. Типи правового регулювання.

  32. Поняття та ознаки норми права.

  33. Структура норми права.

  34. Способи викладення правових норм.

  35. Поняття та види джерел права.

  36. Правовий звичай.

  37. Юридичний прецедент.

  38. Нормативно -правовий акт.

  39. Нормативний договір.

  40. Священні книги (тексти).

  41. Юридична доктрина.

  42. Принципи правотворчості.

  43. Стадії правотворчої діяльності.

  44. Види правотворчості.

  45. Поняття та складові системи права.

  46. Критерії розмежування галузей права.

  47. Галузь права.

  48. Правовий інститут.

  49. Публічне та приватне право.

  50. Матеріальне і процесуальне право.

  51. Співвідношення між нормами міжнародного та національного права.

  52. Законодавство: поняття та склад.

  53. Співвідношення системи законодавства та системи права.

  54. Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб.

  55. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів.

  56. Облік нормативно-правових актів.

  57. Інкорпорація нормативно-правових актів.

  58. Кодификація нормативно-правових актів.

  59. Консолідація нормативно-правових актів.

  60. Правовий тезаурус.

2. ТЕСТИ (МК-2)

№ з/п

Код відповідності

Шифр відповіді

  1. Правові відносини є

А. Єдиною формою реалізації правових норм

Б. Основною формою реалізації правових норм

В. Однією з форм реалізації правових норм

Г. Вірні всі відповіді

Б

  1. Суб’єкт права та суб’єкт правовідносин

А. Тотожні поняття

Б. Перше поняття ширше другого

В. Протилежні поняття

Г. Друге поняття ширше першого

Б

  1. До структури правовідносин не належить

А. Об’єкт правовідносин

Б. Зміст правовідносин

В. Юридичний факт

Г. Суб’єкт правовідносин

В

  1. Юридичні акти - це

А. Правомірні дії особи, що спрямовані на досягнення певних юридичних наслідків

Б. Неправомірні дії особи, що спрямовані на досягнення певних юридичних наслідків

В. Життєві обставини, що не залежать від волі особи, проте тягнуть за собою правові наслідки

Г. Будь-які юридично значущі дії

А

  1. Народження дитини

А. Правостворюючий юридичний факт

Б. Не є юридичним фактом

В. Правозмінюючий юридичний факт

Г. Правоскасовуючий юридичний акт

А

  1. Правова культура особистості містить наступні компоненти

А. Правова свідомість та правова поведінка

Б. Позитивна правова свідомість та правомірна поведінка

В. Правова ідеологія та правова психологія

Г. Правова ідеологія та правомірна поведінка

В

  1. Діяльність, спрямована на формування позитивної правової свідомості

А. Правозастосування

Б. Правове виховання

В. Правореалізація

Г. Правова соціалізація

Г

  1. Віддзеркалення соціальних потреб в правосвідомості суб’єктів правотворчості – це

А. Матеріальне джерело права

Б. Ідеальне джерело права

В. Формальне джерело права

Г. Пізнавальне джерело права

А

  1. Правовий звичай у сучасному суспільстві

А. Не використовується

Б. Використовується в окремих галузях права у всіх державах

В. Використовується тільки в традиційних правових системах

Г. Використовується у всіх галузях права

Б

  1. Рішення адміністративного або судового органу у конкретній справі, якому надається нормативна сила

А. Правовий звичай

Б. Вирок

В. Юридичний прецедент

Г. Постанова

В

  1. Правотворчість та правоутворення

А. Тотожні поняття

Б. Перше поняття ширше за друге

В. Друге поняття ширше за перше

Д. Протилежні поняття

В

  1. Правотворчість – це діяльність

А. Держави

Б. Народу

В. Органів місцевого самоврядування

Г. Всіх вищеназваних суб’єктів

Г

  1. Матеріальний критерій розмежування галузей права

А. Предмет правового регулювання

Б. Сфера правового регулювання

В. Метод правового регулювання

Г. Все вищевказане

А

  1. Основний елемент системи права

А. Норма права

Б. Інститут права

В. Галузь права

Г. Підгалузь права

А

  1. Ступінь впливу нормативно-правового акту на суспільні відносини

А. Юридична чинність акту

Б. Юридична сила актів

В. Юридична дія

Г. Все вищевказане

Б

  1. Нормативно-правовий акт може у часі мати

А. Негайну дію

Б. Зворотну дію

В. Ультраактивну дію

Г. Все вищевказане

Г

  1. „Основи законодавства про охорону здоров’я” - це

А. Кодифікація

Б. Консолідація

В. Інкорпорація

Г. Компіляція

А

  1. Правоздатність, дієздатність та деліктоздатність виникають одночасно у

А. громадянин

Б. апатрид

В. юридична особа

Г. біпатрид

В

  1. Громадянин Іваненко проголосував на виборах народних депутатів. В якій формі він реалізував право?

А. Використання

Б. Застосування

В. Дотримання

Г. Виконання

А

  1. Реалізація права відбувається

А. У правовідносинах

Б. Поза правовідносинами

В. Все вищевказане

В

  1. Юридичний процес та юридична процедура

А. Тотожні явища

Б. Протилежні явища

В. Перше поняття ширше за друге

Г. Друге поняття ширше за перше

В

  1. До видів юридичного процесу не відноситься

А. Правотворчий

Б. Правозастосовчий

В. Правоінтерпретаційний

Г. Правореалізаційний

Г

  1. Акт застосування права може складатись із

А. Чотирьох частин

Б. Трьох частин

В. Двох частин

Г. Однієї частини

Д. Все вищевказане

Д

  1. Тлумачення норм права уповноваженим органом, який не видавав ці норми, має назву

А. Автентичне тлумачення

Б. Делеговане тлумачення

В. Неофіційне тлумачення

Г. Доктринальне тлумачення

Б

  1. До видів тлумачення правових норм за обсягом відноситься

А. Буквальне тлумачення

Б. Офіційне тлумачення

В. Доктринальне тлумачення

Г. Неофіційне тлумачення

А

  1. Правова поведінка та правомірна поведінка

А. Тотожні явища

Б. Протилежні явища

В. Перше поняття ширше за друге

Г. Друге поняття ширше за перше

В

  1. Вид правомірної поведінки, мотивом якої є наслідування своєму оточенню

А. Маргінальна

Б. Звична

В. Конформістська

Г. Соціально-активна

В

  1. Правопорушник не усвідомлює можливості настання суспільно шкідливих наслідків свого діяння, хоча може і повинен їх передбачити

А. Протиправна недбалість

Б. Протиправна самовпевненість

В. Непрямий умисел

Г. Казус

А

  1. Правопорушення та проступок

А. Тотожні поняття

Б. Протилежні поняття

В. Проступок є різновидом правопорушення

Г. Правопорушення є різновидом проступку

В

  1. Соціально шкідлива поведінка суб’єкта, яка здійснюється в рамках правових норм

А. Правомірна поведінка

Б. Зловживання правом

В. Правопорушення

Г. Об’єктивно протиправне діяння

Б

  1. Підстави юридичної відповідальності

А. Склад правопорушення та санкція правової норми

Б. Система елементів (склад) правопорушення

В. Правопорушення та доведення вини правопорушника

Г. Склад правопорушення, санкція правової норми та правозастосовчий акт

Г

  1. Функція юридичної відповідальності, яка полягає в попередженні нових правопорушень

А. Охоронна

Б. Правовідновна

В. Профілактична

Г. Каральна

В

  1. Соціальні права людини відносяться до

А. Першого покоління прав людини

Б. Другого покоління прав людини

В. Третього покоління прав людини

Г. Четвертого покоління прав людини

  1. Впорядкований стан суспільних відносин, що відповідає нормам права

А. Правопорядок

Б. Режим законності

В. Суспільний порядок

Г. Добропорядок

  1. Вирок Апеляційного суду – це

А. Індивідуальний правовий акт

Б. Нормативно-правовий акт

В. Змішаний правовий акт

Г. Інтепретаційний правовий акт

А

  1. Цінність права виявляється як

А. Соціальна цінність

Б. Особистісна цінність

В. Інструментальна цінність

Г. Все вищевказане

Г

  1. До компонентів правової системи не відноситься

А. Нормативний блок

Б. Функціональний блок

В. Організаційний блок

Г. Комунікативний блок

  1. Поділ права на публічне та приватне властивий

А. Романо-германському типу права

Б. Англоамериканському типу права

В. Релігійному типу права

Г. Традиційному типу права

А

  1. Джерела мусульманського права

А. Коран, Сунна, Іджма, Кіяс

Б. Коран, Сунна, Іджма, Тефсир

Г. Коран, Сунна, Кіяс, Тефсир

Д. Коран, Сунна, Іджма, Аш-шура

А

3. КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

(МК-3)

Варіант 1

Користуючись текстом Конституції Франції, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 2

Користуючись текстом Конституції США, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 3

Користуючись текстом Конституції Німеччини, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 4

Користуючись текстом Конституції Італії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 5

1. Користуючись текстом Конституції Іспанії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 6

Користуючись текстом Конституції Болгарії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 7

Користуючись текстом Конституції Польщі, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 8

Користуючись текстом Конституції Угорщини, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 9

Користуючись текстом Конституції Греції, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 10

Користуючись текстом Конституції Австрії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 11

Користуючись текстом Конституції Японії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 12

Користуючись текстом Конституції Росії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 13

Користуючись текстом Конституції Казахстану, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 14

Користуючись текстом Конституції Молдови, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 15

Користуючись текстом Конституції Киргизстану, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 16

Користуючись текстом Конституції Азербайджану, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 17

Користуючись текстом Конституції Вірменії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 18

Користуючись текстом Конституції Чехії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 19

Користуючись текстом Конституції Словаччини, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 20

Користуючись текстом Конституції Бельгії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 21

Користуючись текстом Конституції Швейцарії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 22

Користуючись текстом Конституції Португалії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 23

Користуючись текстом Конституції Канади, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 24

Користуючись текстом Конституції Румунії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 25

Користуючись текстом Конституції Естонії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 26

Користуючись текстом Конституції Латвії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 27

Користуючись текстом Конституції Литви, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 28

Користуючись текстом Конституції Фінляндії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 29

Користуючись текстом Конституції Мексики, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 30

Користуючись текстом Конституції Ірландії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 31

Користуючись текстом Конституції Ісландії, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 32

Користуючись текстом Конституції Ізраїлю, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

Варіант 33

Користуючись текстом Конституції Туреччини, визначте форми правління, державного устрою, державного режиму та державний апарат цієї країни.

4. ПИТАННЯ, ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ НА КОНТРОЛЬНУ РОБОТУ

(МК-4)

  1. Походження держави.

  2. Основні теорії походження держави.

  3. Похідне виникнення держави.

  4. Поняття, ознаки та атрибути держави.

  5. Сучасні підходи до вивчення держави.

  6. Сутність держави.

  7. Основні критерії типології держав.

  8. Історичні типи держав.

  9. Поняття і види функцій держави.

  10. Форми здійснення функцій держави.

  11. Співвідношення понять „функції держави” і „державна політика”.

  12. Поняття та структура форми (устрою) держави.

  13. Форма правління: поняття та види.

  14. Монархія, її ознаки та різновиди.

  15. Республіка, її ознаки та різновиди.

  16. Нетипові (мішані) форми правління.

  17. Форма державного устрою: поняття та види.

  18. Унітарна держава.

  19. Федеративна форма державного устрою.

  20. Конфедерація, співдружність і співтовариство держав.

  21. Реігоналістська держава.

  22. Державний режим.

  23. Поняття та ознаки державної влади.

  24. Інститути держави.

  25. Механізм держави: поняття, структура, принципи.

  26. Апарат держави.

  27. Орган державної влади: поняття, ознаки, види, способи формування.

  28. Державне управління і місцеве самоврядування.

  29. Політична система суспільства: структура та функції.

  30. Держава в політичній системі суспільства.

  31. Громадянське суспільство: поняття та ознаки.

  32. Структура громадянського суспільства.

  33. Принципи та механізм взаємодії громадянського суспільства та держави.

  34. Сучасні теорії демократичної держави.

  35. Поняття та ознаки демократичної держави.

  36. Становлення та розвиток концепції правової держави.

  37. Поняття та ознаки правової держави.

  38. Правова держава та права людини.

  39. Становлення та розвиток концепції соціальної держави.

  40. Поняття та ознаки соціальної держави.

  41. Співвідношення демократичної, соціальної та правової держави.

  42. Цивілізаційний підхід у державознавстві.

  43. Локальні цивілізації і держава.

  44. Глобальні проблеми людства і держава.

  45. Держава в забезпеченні досягнень цивілізації і культури.

9. Словник основних понять

Теорія права

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-пра­вовий акт) – акт-документ, який містить роз’яснення змісту і порядку застосування правової норми, винесений уповно­важеним органом у рамках його компетенції, і має обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’ясняються.

Аналогія закону – спосіб подолання прогалин у позитивному праві, що полягає у вирішенні конкретної справи на основі правових актів (норм), які регулюють аналогічні чи близькі за змістом суспільні відносини.

Аналогія права – спосіб подолання прогалин у позитивному праві, що полягає у вирішенні конкретної справи на або окремого юри­дичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.

Верховенство права – принцип права (зокрема – правотворчої діяльності), що полягає у відповідності нормативно-правових актів ідеалам свободи, рівності і справедливості.

Виконання права – форма реалізації права, за якої суб’єкт виконує дії, до вчинення яких його зобов’язують правові приписи.

Використання права – форма реалізації права, за якої суб’єкт здійснює права (повноваження), надані йому правовими нормами.

Властивості права – його специфічні особливості, які відрізняють право від інших засобів соціального регулювання (релігії, моралі, політики тощо). До властивостей права належать: загальнообов’язкова нормативність, формальна визначеність, системність, офіційна гарантованість, процесуальність.

Галузь законодавства – сукупність нормативно-правових актів, які об'єднуються на основі предмету правового регулювання і володіють єдністю змісту, форми і системними зв’язками нормативних приписів, які логічно розподілені за інститутами законодавства.

Галузь права – складова частина системи права; відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних від­носин специфічним методом правового регулювання (конституційне, адміністративне, цивільне, господарське, кримінальне та інші галузі права). За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матері­альні та процесуальні галузі права.

Гарантії законності – умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку. Виокремлюють загальносоціальні (економічні, політичні, ідеологічні) та спеціально-соціальні (юридичні та організаційні) гарантії.

Гарантії прав і свобод особистості – засоби та умови, що покликані забезпечувати повну і безперешкодну реалізацію суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Гіпотеза абсолютно-визначена – гіпотеза, у якій вичерпно визначаються об­ставини, з наявністю або відсутністю яких пов’язується чинність юридичної норми.

Гіпотеза альтернативна – гіпотеза, що ставить дію юридичної норми в зале­жність від одного або кількох фактичних обставин (умов).

Гіпотеза відносно-визначена – гіпотеза, що не містить достатньо повних да­них про обставини дії норми, обмежує умови застосування нор­ми певним колом формальних вимог.

Гіпотеза проста – гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від якоїсь однієї умови, однієї фактичної обставини.

Гіпотеза складна – гіпотеза, що ставить дію юридичної нор­ми у залежність від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачає фактичний юридичний склад).

Громадський порядок – стан (режим) упорядкованості со­ціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системи суспільних відносин та їх додержання.

Далекосхідна правова сім’я – група правових систем для яких не є характерним визнання за правом соціальної цінності, а переважає ставлення до нього як до вторинного інструменту розв’язання конфліктів. Головним регулятором суспільних відносин вважається моральність.

Деліктоздатність – елемент правосуб’єктності; здатність суб'єкта права нести відповідальність за вчи­нені правопорушення.

Деформація правосвідомості – спотворене уявлення про цінність права, що може виражатися у різних формах. Основними різновидами (типами) деформації правосвідомості є правовий нігілізм, правовий ідеалізм, правовий інфантилізм, правове дилетантство, правова демагогія, правовий догматизм.

Джерела права загальносоціальні – економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші фактори, які породжують або об’єк­тивно зумовлюють виникнення правових норм.

Джерело права юридичне – документальна або вербальна форма вираження і закріплення правових приписів. Джерелами права є нормативно-правовий акт, звичай, юридичний прецедент, нормативний договір, правова доктрина, міфи, священні книги тощо.

Диспозиція абсолютно-визначена – диспозиція, яка чітко ви­значає права і обов’язки учасників відносин, точно називає ва­ріант поведінки.

Диспозиція альтернативна – диспозиція, яка характеризуєть­ся тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного з них.

Диспозиція відносно-визначена – диспозиція, яка не містить істотних ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх права і обов’язки.

Диспозиція проста – диспозиція, що передбачає один конк­ретний правовий наслідок, який настає за наявності певних фак­тичних обставин.

Диспозиція складна – диспозиція, що передбачає кілька пра­вових наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактичних обставин.

Дієздатність – це передбачена нормами права здатність ін­дивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (ви­користовувати і виконувати) суб’єктивні юридичні права, обо­в’язки і нести відповідальність. Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей люди­ни, що з’являються у неї в міру розумового, фізичного, соціаль­ного розвитку.

Дія правової норми – реальна здатність правової норми впливати на суспільні відносини. Проявляється у трьох аспектах: інформаційному, ціннісно-мотиваційному і безпосередньо регулюючому (охоплює предметну дію; темпоральну (часову) дію; дію в просторі і дію за колом осіб).

Догма права – правова категорія, яка відображає ґрунтовні, засадничі властивості права і втілюється у таких елементах права як правові принципи, норми права, правові акти і правові відносини.

Дотримання права – форма реалізації права, за якої суб’єкт додержується приписів, сформульованих у правових нормах.

Євразійська правова сім’я – сукупність правових систем для яких характерними є ідеологізація законодавства, зближення права і справедливості, нероздільність права і держави, пріоритет обов’язків перед правами, відсутність приватноправової традиції.

Закон – нормативно-правовий акт вищо­го представницького органу державної влади (або прийнятий без­посередньо народом), який регулює найважливіші питання сус­пільного життя, установлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну силу і приймається з дотриманням особливої за­конодавчої процедури.

Законний інтерес – усвідомлення суб'єктом права необхідності задоволення своїх потреб способом, що допускається, але прямо не гарантується діючим законодавством.

Законність – 1) режим суспільно-політичного життя, що засновується на правовому характері його організації і виявляється у вимозі точного, суворого у неухильного дотримання і виконання діючих правових актів усіма суб'єктами права; 2) принцип діяльності держав­них органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян; 3) метод управління суспільством, що здійс­нюється виключно правовими засобами.

Застосування права – владна діяльність компетентних органів публічної влади, їх посадових осіб та громадських організацій із здійснення права, що виступає як піднормативне індивідуальне регулювання і відбувається в особливих формах. Метою застосування права є виконання власних повноважень та сприяння у реалізації правових норм іншим суб’єктам права.

Звичаєве право – система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Звичай ділового обороту – сформоване і широко застосовува­не в певній галузі підприємницької діяльності правило поведін­ки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи за­фіксовано воно у будь-якому документі.

Зворотна дія (зворотна сила) закону – див.: Ретроактивність

Зворотна сила норми права – див.: Ретроактивність.

Здійснення права – спосіб буття права, його дії та виконання ним своєї головної соціальної функції (Л.С. Явич); процес, спрямований на реалізацію або застосування правових приписів.

Зловживання правом – особливий вид правової поведін­ки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Зміст правопорядку – це система правових і неправових еле­ментів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встанов­ленню і підтримці правомірної поведінки суб’єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей пра­вового регулювання.

Індивідуальне регулювання – впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто інди­відуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу.

Інкорпорація – спосіб (форма) систематизації законодавства, який полягає у зовнішньому впорядкуванні (розташуванні в тому чи іншому порядку) вже наявних нормативно-правових актів без зміни змісту норм права, які містяться в них. Полягає у виданні збірників, укладених за різними критеріями, і не передбачає правотворчої обробки нормативного матеріалу.

Інститут права – система відносно відокремлених від інших і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють певну гру­пу (вид) однорідних суспільних відносин. Класифікація інститутів права проводиться за різними критеріями: 1) за сферою поширення (або за складом) – галузеві (інститут спадкування) і міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності); 2) за функціональною роллю – регулятивні (інститут міни) та охоронні (інститут кримінальної відповідальності); 3) за субординацією у правовому регулюванні – матеріальні (інститут підряду) і процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.

Кодифікація – спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (пере­робку і узгодження) юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання, і об’єднання у новий єдиний нормативно-правовий акт. Іншими словами, кодифікація вира­жається в підготовці та прийнятті нових актів, у які заносяться узгоджені між собою як норми старих актів, що виправдали себе, так і нові нормативні розпорядження.

Консолідація – спосіб (форма) систематизації, який поля­гає в об’єднанні кількох нормативно-правових актів, що діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний норма­тивно-правовий акт, як правило, без зміни змісту. Інакше: кон­солідація виражається в підготовці і прийнятті укрупнених ак­тів на основі об’єднання норм розрізнених актів, виданих з одного питання.

Корпоративні норми – правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулюван­ня відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях. До корпоративних норм належать: 1) норми, що містяться у документах некомерційних, недержавних корпорацій – громадських об’єднань (релігійних об'єднань, партій, профспілок, добровільних товариств, що ґрунтуються на членстві); 2) норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльності.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) – прямо регу­люють суспільні відносини. До них належать конституційне (дер­жавне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

Метод правового регулювання – сукупність прийомів і засо­бів правового впливу на суспільні відносини. Загальними є два методи правового регулювання: 1) імперативний (владно-авторитарний, директивний) – суво­ро обов’язковий, побудований на засадах влади і підпорядку­вання, на відносинах субординації (метод “вертикалі”). Він при­пускає заборони, обов’язки, покарання; 2) диспозитивний – автономний, побудований на засадах авто­номії, юридичної рівності суб’єктів, угоди сторін, їхній неспівпідлеглості між собою (метод “горизонталі”). Він припускає до­зволяння.

Методологія (вчення про методи) – система певних теоретичних принципів, логічних прийомів, конкретних способів дослідження предмета науки.

Методологія юриспруденції – система філософських і наукових засобів, які є у розпорядженні юриспруденції для осягнення права і правових явищ (наявні знання про досліджуваний предмет; стиль правового мислення і характер світосприйняття; концептуальні ідеї; концептуальні моделі; парадигми; концепти; методологічні принципи; методи)

Механізм правового регулювання – функціонуюча як єдине ціле система правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин.

Міжнародно-правовий акт – спільний акт-документ двох або кількох держав, що міс­тить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між ними. З санкції держави такий акт поширюється на її територію, стає частиною внутрішньо національного законодавства.

Мораль – система норм і принципів, які виникають із по­треби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільст­вом (класом, соціальною групою, державою), спрямовані на ре­гулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла і підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихо­ванням, силою громадської думки.

Негайна дія норми права – спосіб темпоральної дії нової норми права, за якого вона набуває чинності і починає діяти з моменту її прийняття, обнародування, або іншої визначеної дати на всі правовідносини (які вже існують, або виникнуть у майбутньому).

Норма права – це загальнообов’язкове, формально-визначе­не правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід­но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Нормативне регулювання – впорядкування поведінки лю­дей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин.

Нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, що встановлює, змінює або скасовує норми права, виданий компетентним органом або прийнятий усіма громадянами держави у формі референдуму. Найбільшу вагу дане джерело права має у романо-германському і англо-американському праві.

Нормативно-правовий договір – спільний акт-документ, що містить нові норми права, які встановлюються за взаємною домовленістю між правотворчими суб’єктами (результат двосторонньої або багатосторонньої уго­ди) із метою врегулювання певної життєвої ситуації, і забезпе­чується державою. Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародний правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права.

Норми-звичаї – правила зовнішньої поведінки, які розгляда­ються членами соціального об’єднання як обов’язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-традиції –способи поведінки людей, що скла­лися і передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції – ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовніш­нє вираження в нормах обрядів – дій або комплексів вчинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, об­ряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові цере­монії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ри­туалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або тради­ції, підтримуваної і забезпечуваної державою.

Об’єкт юридичної науки - держава і право у системі їх взаємозв'язків і взаємодії.

Об’єкти правовідносин – це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні юридичні права і суб’єктивні юридичні обов’язки.

Об'єктивно-протиправна діяння – протиправне, соціально шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що не містить складу правопорушення, але тягне негативну юридичну реакцію з боку держави (примусові заходи виховного або медичного характеру, відшкодування матеріальних збитків)

Облік нормативно-правових актів – самостійний вид систематизації і технічна передумова трьох інших форм систематиза­ції Нормативно-правових актів, що полягає у обробці і розташуванні вида­них нормативно-правових актів за певною системою, яка забезпечує пошук необхідної правової інформації (у спеціальних часописах, на картках, у комп’ютері).

Персональна правова система – різновид правових систем, що розповсюджуються за персональною ознакою і не пов'язані із певною територією (релігійне і традиційне право).

Перспективна дія норми права – спосіб темпоральної дії норми права, за якого вона набуває чинності з моменту її прийняття, обнародування, або іншої визначеної дати, але розповсюджує свою дію лише на ті правовідносини, які виникають після набуття нею чинності.

Підгалузь права – система однорідних предметно пов’язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі права власності, зобо­в’язального права, спадкового право, авторського права та ін.; фінан­сове право – бюджетного і податкового права; екологічне право – лісового, гірничого, водного.

Підзаконний нормативно-правовий акт – акт, який видається компетентними органами публічної влади відповідно до закону, на підставі закону, для конкретизації за­конодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

Підстави настання юридичної відповідальності – сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність належною. Такими обставинами є: 1) фактична підстава – факт соціально небезпечної поведінки (право­порушення); 2) нормативна підстава – наявність норми права, яка забороняє таку поведінку і встановлює відповідні санкції (за її допомогою відбувається ви­значення складу правопорушення); 3) відсутність підстав для звільнення від відповідальності; 4) процесуальна підстава – наявність рішення компетент­ного органу, яким встановлюється вид і міра відповідальності.

Підстави притягнення до юридичної відповідальності – су­купність обставин, наявність яких робить юридичну відпові­дальність можливою. Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідаль­ності є склад правопорушення.

Підстави юридичної відповідальності – сукупність обста­вин, наявність яких робить юридичну відповідальність можли­вою та належною. Розрізняють підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави настання юридичної відповідальності.

Позитивне право – офіційно визнана, легальна, легітимна система нормативного, формально-визначеного регулювання суспільних відносин, яка забезпечується державою.

Право – система норм (правил поведінки) і принципів, вста­новлених або визнаних державою як регулятори суспільних від­носин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуаль­них інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма за­ходами легального державного впливу аж до примусу.

Правова аксіологія – розділ філософії права, що займається вивченням цінності права і правових цінностей.

Правова акультурація – засвоєння і використання правових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності інших правових культур, правових систем і сімей.

Правова вихованість – внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки.

Правова демагогія – тип деформації правосвідомості, характерний для осіб, які володіють юридичними знаннями, але виключають чи принижують соціальну цінність права і використовують право виключно у своїх особистих інтересах (нерідко – антисоціальних).

Правова доктрина – теоретичні положення, наукові теорії юридичного характеру, у яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії, поняття, погляди юристів-вчених.

Правова ідеологія – система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осми­слення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, те­оретично і науково осмислена правосвідомість;

Правова культура – система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством прогресу й відображають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності.

Правова культура особистості – якісний правовий стан особистості, який включає знання і розуміння індивідом права, повагу до нього, а також дії відповідно до нього (правомірну поведінку).

Правова культура професійної групи – форма правової культури, притаманна спільноті осіб, що професійно займаються юридич­ною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підго­товки.

Правова культура суспільства – система загальнолюдських і національних цінностей, яких досягло суспільство у правовій сфері і які характеризують рівень його правового прогресу.

Правова наступність – відтворення і використання правового досвіду минулого (у вигляді правових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності) для сьогодення і майбутнього, що розгортається у часі і є запорукою стабільного правового розвитку і ефективності правової системи.

Правова поведінка – передбачена нормами позитивного права соціально значуща вольова поведінка індивідів або їх об'єднань, яка, як правило, спричиняє або здатна спричинити певні юридичні наслідки.

Правова психологія – сукупність переживань, почуттів, настроїв, звичок, стереотипів і емоцій, що виникають у людей у зв'язку із правовими нормами і практикою їх реалізації. Правова психологія формується здебіль­шого стихійно, спорадично, безсистемно, тобто правова психо­логія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно.

Правова реальність – особливий автономний світ права, що має багаторівневу структуру, власні тенденції, логіку функціонування і розвитку. Правова реальність складається з трьох рівнів – ідеального світу, нормативного світу і правового спілкування.

Правова свідомість – особливий вид суспільної свідомості, сукупність різних форм відображення правової дійсності у правових теоріях та концепціях, поглядах, почуттях, уявлення людей про право, його справедливість, цінність, місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Правова система – об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємопов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілюючи його законодавство, юридичні установи, юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість і культуру, правову ідеологію та ін. 

Правова сім’я – спільнота правових систем, пов’язаних історичним шляхом формування, єдністю правових традицій і цінностей, спільними джерелами і структурою права, що дозволяє їм взаємодіяти без погрози деформації для окремої правової культури.

Правова соціалізація – процес засвоєння новим поколінням принципів, норм, настанов та цінностей права, які забезпечують адаптацію особистості до існуючих правових цінностей, законодавства та практики його застосування.

Правова традиція – нерозривний зв’язок минулого із майбутнім через сучасність, який має вираз у передачі та використанні правових універсалій і досвіду минулих поколінь.

Правова цінність – правове явище, яке складає мету і засіб задоволення правових потреб та інтересів соціальних суб'єктів.

Правове виховання – постійний, систематичний вплив на індивіда і суспільство з метою формування у них правової культури.

Правове дилетантство – тип деформації правосвідомості, при якому особа легковажно відноситься до права, вільно поводиться із законом за наявності неглибоких, безсистемних правових знань.

Правове життя – сукупність всіх форм юридичного буття суспільства, яка виражається у правових актах та інших проявах права (у тому числі й негативних) та характеризує специфіку й рівень існуючої юридичної дійсності, відношення суб’єктів до права і ступінь задоволення їхніх інтересів.

Правове регулювання – здійснюване державою за допомо­гою права і сукупності правових засобів упорядкування суспіль­них відносин за допомогою закріплення прав і обов'язків їх учасників і забезпечення їх належного виконання.

Правовий вплив – взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових (психологічних, ідеологічних) засобів.

Правовий всеобуч – єдина загальнодержавна система ви­вчення законодавства, яка охоплює усі верстви населення, усіх державних службовців.

Правовий догматизм – тип деформації правосвідомості, який полягає у запереченні необхідності дослідження сфери правового спілкування і понад усе ставить чинне позитивне право.

Правовий звичай – правило поведінки, що склалося історично, міститься у людській свідомості і увійшло до звички внаслідок багаторазового використання та призводить до правових наслідків. У різних правових системах посідає різні місця за значущістю в якості джерела права.

Правовий ідеалізм (романтизм) – тип деформації правосвідомості, що характеризується загальною переоцінкою (ідеалізацією, фетишизацією) права, перебільшенням його реальних можливостей впливу на особистість та регулювання суспільних відносин, очікуванням “чуда” від закону.

Правовий інфантилізм – тип деформації правосвідомості, при якому правосвідомість відрізняється слабкістю правових знань та твердою впевненістю особистості у достатньому їх рівні.

Правовий менталітет – історично сформовані, специфічні, найбільш типові і стійкі для певної соціальної або національно-етнічної спільноти системи світоглядних уявлень, оцінювань і реагувань на об'єкти державно-правової реальності; нижчий ступінь, глибинне віддзеркалення існуючих правових реалій.

Правовий нігілізм – деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає зло­чинний намір.

Правовий статус – юридичне закріплення становища людини і громадянина у сучасному суспільстві. Включає такі елементи: 1) правові норми і принципи, що встановлюють даний статус; 2) правосуб'єктність; 3) основні права і обов'язки; 4) законні інтереси; 5) громадянство (безгромадянство, іноземне громадянство); 6) юридична відповідальність.

Правовідносини – це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між правомочними і зобов’язаними суб’єктами – носіями суб’єктив­них юридичних прав, обов’язків, повноважень і відповідальнос­ті – і забезпечуються державою.

Правозаконність – режим функціонування державної влади, при якому забезпечується точне і неухильне здійснення вимог правового законодавства у діяльності всіх без виключення органів державної влади на основі їх підконтрольності інститутам громадянського суспільства та юридичної відповідальності за результати діяльності.

Правозастосовний акт (акт застосування норм права) – це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповнова­женого суб’єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов’язки учасників конкретних пра­вовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчине­не ними правопорушення.

Правозастосування – вид здійснення права; здійснювана в процедурно-процесу­альному порядку владно-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка забезпечує реалізацію права і полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб’єктів і конкрет­них життєвих випадків в акті застосування норм права.

Правоздатність – це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб’єктивні юридичні права і вико­нувати суб’єктивні юридичні обов’язки. Правоздатність вини­кає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Правомірна поведінка – це суспільно корисна правова пове­дінка особи (дія або бездіяльність), яка відповідає розпоряджен­ням юридичних норм і охороняється державою.

Правопорушення – це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, здійснення якого передбачає юридичну відповідальність.

Правопорядок – форма самоорганізації суспільства і його складових, яка виявляється у реальному втіленні в повсякденне життя цінностей, принципів і приписів права.

Правосвідомість – це система ідей, уявлень, емоцій і почут­тів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної з правом. Структуру правосвідомості складають правова психологія і правова ідеологія.

Правосуб’єктність фізичних осіб (індивідуальних суб’єктів пра­вовідносин) – це передбачена нормами права здатність (можли­вість) бути учасниками правовідносин, яка обумовлюється наявністю правоздатності, дієздатності і деліктоздатності.

Правотворчий процес – система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розби­ті на ряд етапів. Стадіями правотворення і правотворчого процесу є: 1) передпроектна стадія (формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін до чинної системи норм права і правотворча ініціатива; 2) проектна стадія ухвалення рішення про підготовку проекту нормативно-пра­вового акта (розробка концепції проекту нормативно-правового акту і підготовка його тексту (або доробка проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи); 3) стадія прийняття проекту нормативно-правового акту вла­стива колегіальному правотворчому органу (офіційне прийняття проекту після його обговорення); 4) засвідчувальна стадія (підписання нормативно-правового документа і надання йому реєстраційного коду після включення до Єди­ного реєстру нормативних актів України); 5) інформаційна стадія (офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акту в засобах масової інформації, доведення його до відома виконавців).

Правотворчість – організаційно оформлена діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об’єднань, трудових колективів чи то всього народу по встановленню, зміні чи скасуванні юридичних норм.

Предмет загальної теорії держави і права – об’єктивні властивості держави і права, основні та загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державних і правових явищ.

Предмет правового регулювання – сукупність якісно однорід­них суспільних відносин, урегульованих правовими нормами (відповідає на запитання “що?”). Предмет правового регулюван­ня вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права.

Презумпція незворотності нормативно-правового акта – спростовне правове положення, що має низку виключень; правовий принцип, за яким новий нормативно-правовий акт не має зворотної дії у часі і може застосовуватися до вже існуючих правовідносин лише з моменту набуття чинності.

Прецедент судовий – рішення суду у конкретній справі, яке є обов’язковим для інших судів при розгляді аналогічних справ.

Приватне право – підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов’язані з особистістю їх учасників.

Принципи законності – це відправні засади, незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принци­пи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-по­літичного життя в демократичній правовій державі.

Принципи права – об’єктивно властиві праву відправні нача­ла, незаперечні вимоги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєд­нання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Розрізняють загальносоціальні (економічні, політичні, ідеологічні та ін.) та спеціально-соціальні (юридичні) принципи права. До юридичних принципів права відносять: 1) загальні (законності, демократизму, гуманізму, рівності, справедливості, свободи); 2) галузеві (рівності сторін у майнових відносинах); 3) міжгалузеві (свобода укладання договору, недоторканності власності).

Принципи юридичної відповідальності – основоположні, загальноприйняті норми імперативного характеру, що виступають у якості безперечних вимог до діяльності компетентних органів щодо застосування санкцій правових норм до правопорушників.

Природне право – сторона права, зміст якого становлять суспільні ідеали та засновані на них вимоги. Природне право, на відміну від позитивного права, не містить норм правил поведінки. Найдавніший суспільний ідеал – справедливість.

Прогалина у законі – повна або часткова відсутність необ­хідних юридичних норм у даному законі.

Прогалина у праві – повна або часткова відсутність у чин­них нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Прогрес і регрес у праві – оціночні категорії, що використовуються для характеристики процесів розвитку і означають, відповідно, рух уперед до ідеалу (поставленої мети) та віддалення від такого ідеалу. Прогрес і регрес не можна розглядати в якості об’єктивних характеристик розвитку, отже, один і той самий процес у свідомості різних суб’єктів може поставати і як прогрес, і як регрес.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) – визнача­ють процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього. Виокремлюються конституційне процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-про­цесуальне, адміністра­тивно-процесуальне, господарське процесуальне право.

Публічне право – правова спільнота (підсистема права), що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.

Реалізація права – вид здійснення права, який полягає у втіленні приписів норм права у поведінці суб’єктів права.

Релігійна правова сім’я – низка невіддиференційованих персональних правових систем, які базуються на релігії, тобто визнають право породженням божественної волі. До релігійної правової сім'ї відносяться канонічне (церковне), ісламське, іудейське, індуське право.

Ретроактивність (зворотна дія, зворотна сила) норми права – спосіб темпоральної дії норми права, за якого вона набуває чинності з моменту її прийняття, обнародування, або іншої визначеної дати, але розповсюджує свою дію також і на вже існуючі правовідносини з самого моменту їх виникнення (останнє дає можливість назвати ретроактивність ревізійною дією).

Рецепція права – глобальна правова акультурація, яка виражається у запозиченні компонентів чужої правової спадщини, через що відбуваються принципові зміни у власній правовій культурі.

Романо-германська правова сім'я – сукупність правових систем, що мають схожі ознаки і склалися на підставі римського приватного права та його пристосування до нових національних умов при домінуванні закону серед інших джерел права.

Санкція абсолютно-визначена – санкція, у якій точно зазначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми пра­ва.

Санкція альтернативна – санкція, у якій названі або перелі­чені через з’єднально-роз’єднувальний сполучник “чи” (“або”) кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосовник обирає лише один – найдоцільніший для випадку, що ви­рішується.

Санкція відновлювальна (компенсаційна) – санкція, що передбачає усунення завданої людині шкоди і відновлення її прав.

Санкція відносно-визначена – санкція, у котрої межі юриди­чної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної.

Санкція проста – санкція, що визначає одну міру державно­го стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

Санкція складна – санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи державного стягнення з порушника правил, пе­редбачених диспозицією.

Санкція штрафна (каральна) – санкція, що передбачає певні негативні наслідки для правопорушника у вигляді покарання або стягнення (позбавлення волі, штраф, догану, стягнення матеріального збитку та ін.).

Система законодавства – сукупність законодавчих актів, розташованих у певному ієрархічному порядку.

Система права – це об’єктивно обумовлена системою суспі­льних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємозалежних норм, логічно розподілених за галузями, підгалузями та інститутами.

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність, спрямована на упорядкування і удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх у єдину внутрішньо узгоджену систему. Основними способами (формами) систематизації норматив­но-правових актів є облік нормативно-правових актів, інкорпорація, консолідація, кодифікація.

Сім'я загального (англо-американського, прецедентного) права – сукупність правових систем, що склалися на основі судового прецеденту, який домінує серед інших джерел права.

Сім'я традиційного права – сукупність правових систем, що склалися на основі традицій як головних джерел права, що є тісним переплетінням моральних, звичаєво-общинних, міфічних, релігійних, юридичних норм, визнаних державою.

Склад правопорушення – це система ознак протиправної по­ведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності (суб’єкт, суб’єктивна сторона, об’єкт, об’єктивна сторона).

Соціальні норми – правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві у зв’язку із проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Ознаками соціальних норм є регулятивність, загальний характер, імперативність, забезпеченість певними засобами впливу на людську поведінку (звичкою, авторитетом, внутрішнім переконанням, державним примусом). Види соціальних норм: а) за сферами дії – економічні, політичні, релігійні, економічні; б) за регулятивними особливостями – норми моралі, норми звичаїв, норми права, корпоративні норми.

Способи (методи) тлумачення – сукупність прийомів ана­лізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою прак­тичної реалізації.

Способи правового регулювання – складові елементи впоряд­кованих суспільних відносин: 1) дозволяння – надання особі права на свої власні активні дії; 2) зобов’язування (веління) – покладання на особу обов’язку активної поведінки; 3) заборона – покладання на особу обов’язку утримуватися від вчинення дій певного роду.

Структура (внутрішня форма) норми права –внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов’язані між собою. Елементи норми права: 1) гіпотеза (припущення) – частина норми, яка вказує, за яких обставин норма вступає в дію; 2) диспозиція (розпорядження) – частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки або яке забороняється, права і обов’язки; 3) санкція (стягнення) – частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі порушення правила, визначеного у диспозиції.

Суб’єкти правовідносин – це індивідуальні чи колективні су­б’єкти права, які використовують свою правосуб’єктність у кон­кретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб’єктив­них юридичних прав і обов’язків, повноважень і юридичної від­повідальності.

Суб’єктивне юридичне право – вид і міра можливої (або до­зволеної) поведінки суб’єкта права, що встановлені юридич­ними нормами для задоволен­ня його інтересів і забезпечу­ються державою.

Суб’єктивний юридичний обов’язок – вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб’єкта права, що встановлені юридич­ними нормами для задоволен­ня інтересів правомочної осо­би і забезпечуються державою.

Суспільство – система взаємодії людей, що пов’язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлює межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм.

Сутність права – внутрішній зміст права як регулятора суспіль­них відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (держав­не) закріплення міри свободи, рівності та справедливості. Сутність права вбачається в тому, що воно є соціальним регулятором, положення якого ґрунтуються на надбаннях розвитку людської цивілізації і культури та який виступає критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об’єднань.

Темпоральна дія правової норми – один з аспектів дії правової норми, що означає розповсюдження правовою нормою регулятивного впливу на соціальні відносини протягом певного відрізку часу. Темпоральна дія може не збігатися із чинністю і виходити за її межі (при ретроактивності, ультраактивності тощо).

Теорія держави і права – загальнотеоретична юридична наука, що включає систему теоретико-методологічних юридичних знань про державно-правову дійсність, які відображаються у свідомості людини і досліджуються у процесі виникнення, розвитку, функціонування, призначення та розгляду сутності державно-правових явищ.

Територіальна правова система – різновид правових систем, що розповсюджуються за територіальною ознакою (правові системи сучасних держав).

Технічні норми – норми, що регулюють діяльність людини, пов’язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці.

Тип правового регулювання – особливий порядок право­вого регулювання, що виражається у певному поєднанні спосо­бів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб’єкта права. Тип право­вого регулювання встановлює тип правового режиму. Розрізняють два типи правового регулювання: загальнодозвільний (“дозволено все, крім прямо забороненого законом”), спеціально-дозвільний (“заборонено все, крім прямо дозволеного законом”).

Тлумачення обмежувальне – роз’яснення, при якому дій­сний зміст (значення) норми права вужче за її текстуальний вираз; “дух” закону вужче за його “літеру”.

Тлумачення офіційне – роз’яснення змісту і мети правових норм, яке сфор­мульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рам­ках його компетенції і має юридично обов’язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз’ясняються. За сферою дії офіційне тлумачення поділяють на нормативне (автентичне, делеговане або легальне) та казуальне або індивідуальне (адміністративне, судове).

Тлумачення поширювальне (розширювальне) – роз’яснен­ня, при якому дійсний зміст (значення) норми права ширше за її буквальний текст; “дух” закону ширше за його “літеру”.

Тлумачення системне – з’ясування значення норми че­рез встановлення її системних зв’язків з іншими нормами. Сут­ність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному норма­тивному акті, галузі права, всій правовій системі;

Тлумачення спеціально-юридичне – з’ясування значення норми, яке ґрунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону – дефіні­ції понять, а також у роз’ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є ком­петентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юри­дичне тлумачення посідає центральне місце серед інших спосо­бів тлумачення.

Тлумачення філологічне (граматичне, текстове, мовне) – з’ясування змісту норми права через граматичний аналіз її сло­весного формулювання з використанням законів філології; ґрун­тується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм;

Традиційна (звичаєва) правова сім’я – сукупність традиційних правових систем груп і спільнот, що проживають на Африканському континенті. Характеризується партикуляризмом; нерозривним зв’язком правових норм (джерелом яких виступає звичай) із моральністю; широким використанням процедури примирення.

Функції права – основні напрямки впливу права на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, що є віддзеркаленням соціального призначення права, його місця і ролі у системі соціального нормативного регулювання. Розрізняють: 1) загальносоціальні функції права – напрями взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми та змісту (інформаційна, орієнтаційна, виховна); 2) спеціально-соціальні (юридичні) функції права (регулятивна і охоронна).

Функції теорії держави і права – основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, які виконуються в суспільстві з метою його прогресивного перетворення. Розрізняють онтологічну, евристичну, прогностичну, комунікативну, методологічну, ідеологічну, політичну, науково-прикладну функції теорії держави і права.

Функції юридичної науки – основні напрямки розуміння і вираження юридичного знання: гносеологічна (пізнавальна), евристична, прогностична, методологічна, ідеологічна, політична.

Цінність права – його спроможність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об’єднань. Цінності в праві слід сприймати як шкалу виміру самого права. Цінність у праві – це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Цінність права власна – відображення і уособлення правом свободи і активності людей на основі упорядкованих відносин і у відповідності із справедливістю, необхідністю узгодження волі і інтересів різних верств населення та соціальних груп.

Цінність права інструментальна (службова) – один з проявів загальносоціальної цінності права, який полягає у тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для рішення різноманітних задач.

Цінність права особистісна – глибокий особистий сенс права, яке служить мірою свободи у суспільстві, виражає справедливу міру свободи, виступає як рівна міра свободи.

Цінність права соціальна – спроможність права розв'язувати проблеми у суспільстві за допомогою правових засобів, вносити стабільність до суспільних відносин, забезпечувати надійність і соціальний захист громадян.

Чинність правової норми – формальна характеристика правової норми, яка темпорально обмежується моментами набуття чинності і скасування і вказує на те, що ця норма може бути здійснена (реалізована або застосована) на певному відрізку часу. Наявність чинності не означає, що норма може реально впливати (діяти) на сучасні їй правові відносини.

Юридична відповідальність негативна (ретроспективна, охоронювальна) – застосування в особливому процесуальному порядку до особи, що вчинила правопорушення, засобів державного примусу, що передбачені санкцією правової норми.

Юридична відповідальність позитивна (проспективна, заохочувальна) – застосування до особи, що виконує корисні для держави і суспільства варіанти поведінки, які перевищують загальні вимоги, заохочення.

Юридична наука – система знань про об’єктивні властивості права і держави в їх понятійно-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній різноманітності.

Юридична сила правової норми – формальна характеристика правової норми, яка вказує на її ієрархічне місце у системі права. Юридична сила притаманна лише чинним нормам права і дозволяє розв’язувати колізії, що виникають між правовими нормами різних рівнів (конституційними, законодавчими, підзаконними тощо).

Юридична справа – сукупність зібраних разом і оформлених певним чином документів, які стосуються передбаченої нормами права життєвої обставини, прийнятої до процесуального провадження.

Юридична термінологія – це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта.

Юридична техніка – це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності – індивіду­альні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при вироблен­ні судових актів, договорів).

Юридичний факт – це життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні конструкції – стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв’язків його елементів, їх ти­повими схемами, моделями, в які втілюється “юридичний мате­ріал”.

Теорія держави

Антидемократичний державно-правовий режим – вид державного режиму, при здійсненні якого значно звужуються (авторитаризм), а то й зовсім усуваються (тоталітаризм) можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управління державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.

Апарат держави – юридично оформлена система всіх держав­них органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

Влада державна – спосіб управління суспільством, що полягає у публічно-політичних, вольових відносинах керівництва – підпорядкування, які створюються між державним апаратом і об'єктами політичного владарювання на підставі правових норм, із використанням (за потреби) державного примусу. Основними ознаками державної влади є її публічність, законність, легальність, легітимність, універсальність, суверенність і апаратний характер.

Влада публічна – організований вплив на волю, свідомість і діяльність людей, що здійснюється в публічно-правових відносинах і спрямовується на досягнення спільних цілей за допомогою різних засобів і методів, включаючи примус.

Волюнтариська теорія виникнення держави (Дж. Ф. Мейтленд-Джонс) роз’яснює, що виникнення незалежних держав у Африці пов’язане із вольовою діяльністю тієї чи іншої «сильної» особи.

Гідравлічна (іригаційна) теорія виникнення держави (К. Вітфогель) роз’яснює, що держава виникла внаслідок необхідності об’єднання великих мас людей для побудови гігантських іригаційних систем з метою пристосування територій з жарким кліматом для життя.

Голова держави – конституційний орган, вища посадова особа держави, що представляє державу ззовні та зсередини країни, символ державності. Буває одноосібним (президент, монарх) або колегіальним (державна рада тощо).

Громадянське суспільство – система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об’єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім втручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

Демократичний державно-правовий режим – вид державного режиму, за якого державна влада здійснюється демократичними методами на основі широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні і здійсненні державної політики, утворенні та діяльності органів держави, на неухильному дотриманні основних прав людини і громадянина.

Держава – універсальна для даного суспільства організація, що володіє суверенною публічно-політичною владою і спеціалізованим апаратом для регулювання суспільних відносин та легалізованого примусу. Невід’ємними атрибутами сучасної держави є територія, народ, державна влада.

Державна влада – здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншим суб'єктам у сфері управління справами держави і суспільства шляхом використання можливостей державного апарату.

Державна служба – врегульована законодавством професій­на діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державний апарат – відокремлена від суспільства спеціально створена і юридично оформлена система органів держави і їх підрозділів, які здійснюють управління суспільством (реалізують державну владу) з метою виконання завдань і функцій держави і спираються, за необхідності, на легалізований державний примус. Включає апарат управління і апарат примусу.

Державний службовець – працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі тру­дового договору (контракту), що одержує заробітну плату з дер­жавних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється служ­бовій дисципліні.

Договірна або природно-правова теорія виникнення держави (Б. Спіноза, Г. Гроцій, Т. Гоббс, М. Радищев, І. Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору), як акту розумної волі людей з метою збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Законодавство держави – це система всіх упорядкованих пе­вним чином законів даної країни, а також міжнародних догово­рів, ратифікованих парламентом.

Інститути держави – блоки, підрозділи, з яких складається розвинута, сучасна держава, що не зводиться до одного державного апарату, до системи органів, покликаних виконувати основні функції держави. Наприклад, інститути парламентаризму, загальних виборів, інститут президентства.

Конституційна держава – держава, у якій упорядкування політичних процесів і інститутів влади відбувається на основі конституції, діє ефективний механізм запобігання свавілля з боку держави та забезпечення гарантій прав людини.

Конституційний контроль – діяльність компетентного державного органу щодо перевірки, виявлення, констатації та усунення невідповідності Конституції законів та інших правових актів. Головною метою є забезпечення верховенства Конституції, обмеження державної влади, захист прав і свобод людини і громадянина.

Конфедерація – тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Космічна теорія виникнення держави роз’яснює, що держава «завезена» до нас іншими цивілізаціями.

Матеріалістична (класова) теорія виникнення держави (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) ґрунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами.

Методи пізнання держави і права – логічні прийоми і конкретні способи пізнання загальних і основних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права.

Механізм держави – цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, під­приємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави.

Місцева влада – управлінська діяльність на місцевому рівні, яка здійснюється місцевими органами виконавчої влади, що представляють державну адміністрацію у окремих адміністративно-територіальних одиницях.

Місцеве самоврядування – гарантоване державою право територіальних громад безпосередньо і через органи, що обираються ними, вирішувати питання місцевого значення, діючи в рамках Конституції і законів держави.

Монархія – форма правління, за якої головою держави є особа, що отримує і передає свій титул та пост, як правило, у спадщину і довічно.

Орган держави (державний орган) – особа або структурована група осіб, які виступають від імені держави й наділені державно-владними повноваженнями, в тому числі – правом застосовувати засоби державного примусу і здійснювати державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції.

Організаційні форми реалізації функцій держави – однорідна по своїм зовнішнім ознакам діяльність держави, яка не пов’язана з виданням юридичних актів і тому не тягне за собою юридичних наслідків (організаційно-регламентуюча, організаційно-господарча, організаційно-ідеологічна).

Органічна теорія виникнення держави (Г. Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом (держава – це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин).

Патримоніальна теорія виникнення держави (А. Галлер) роз’яснює, що держава виникла від права власності на землю (патримоніум). Із права власності землею влада автоматично поширюється і на проживаючих на ній людей.

Патріархальна теорія виникнення держави (Платон, Аристотель, М. К. Михайловський). Держава походить від патріархальної сім’ї, внаслідок її розростання. Держава з’являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім’ї, яка є “батьківською” за характером.

Політична система суспільства – упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утри­мання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.

Посадова особа – фахівець з управління, що обіймає посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній орга­нізації і постійно або тимчасово виконує організаційно-розпо­рядчі та інші функції, пов’язані з владним впливом на підлеглих і зі здійсненням юридично значущих дій, спрямованих на поро­дження, зміну чи припинення правовідносин.

Правова держава – організація публічно-політичної влади (державної і муніципальної), яка заснована і діє на демократичних засадах; правова форма взаємодії держави із окремими індивідами та громадянським суспільством.

Правові форми здійснення функцій держави – однорідна по своїм зовнішнім ознакам (характеру та юридичним наслідкам) діяльність державних органів, пов’язана з виданням юридичних актів (правотворча та правозастосовча діяльність).

Професійна служба – професійна діяльність осіб, що обійма­ють посади в державних органах та їх апараті, об’єднаннях гро­мадян, органах місцевого самоврядування, недержавних струк­турах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій.

Психологічна теорія виникнення держави (Л.Й. Петражицький) роз’яснює, що виникнення держави обумовлене особливими властивостями людської психіки. Людській психіці притаманна потреба покори, наслідування, усвідомлення залежності від видатної особистості. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

Республіка – форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк.

Соціальна держава – держава, політика якого спрямована на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Ознаками соціальної держави є міцний економічний потенціал, соціально орієнтована структура економіки, чітко виражена соціальна спрямованість політики держави, наявність у держави цілей встановлення загального блага та наявність розвиненого правового регулювання в соціальній сфері.

Структура системи законодавства – внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні і поділі на галузі та інститути законодавства.

Суверенітет держави – політико-юридична властивість державної влади, що означає її верховенство всередині країни і незалежність у зовнішньополітичній сфері.

Сутність держави – внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузько класових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання, без яких не може функціонувати жодне суспільство.

Теологічна (релігійна) теорія виникнення держави (Хома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага.

Теорія інцесту (К. Леві-Стросс) – теорія виникнення держави, за якою заборона інцесту (кровозмішення) є вихідним соціальним фактором щодо виділення людини із миру природи, структуризації суспільства і виникнення держави.

Теорія насильства (Л. Гумплович, К. Каутський, Є. Дюрінг) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших.

Технократична теорія виникнення держави (А. Сен-Сімон) роз’яснює, що держава виникла як необхідний результат спілкування людини з технікою.

Тип держави – сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тлумачення буквальне (адекватне) – роз’яснення, при якому дійсний зміст (значення) норми права відповідає буквальному тексту, тобто “літері” закону. “Дух” і “літера” закону збігаються.

Тлумачення історико-політичне (в тому числі історико-порівняльне) – з’ясування значення норм права на підставі ана­лізу конкретних історичних умов їх прийняття; з’ясування ці­лей і завдань, закладених законодавцем;

Тлумачення логічне – з’ясування змісту норми права через використання законів і правил формальної логіки; дозволяє роз­крити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з букваль­ним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і висло­ви, а поняття, які вони відображають. За допомогою логічних операцій, які включають аналіз і синтез, побудову силогізму (ло­гічного висновку, який складається з двох посилок і висновку) і т.д., з нормативних розпоряджень, “розкиданих” по тексту за­конодавчого акта, формулюється норма права, що тлумачиться;

Тлумачення неофіційне – роз’яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не набуває юридично обов’язкової сили. Неофіційне тлумачення поділяють на: професійно-правове (доктринальне, компетентно-юридичне); компетентно-неправове; повсякденне.

Тлумачення норм права (інтерпретація норм права) – розумова інтелектуальна діяльність суб’єкта, пов’язана зі вста­новленням їх точного значення (змісту). Тлумачення норм складається з двох елементів: 1) з’ясування (розкриття значення юридичних норм для себе); 2) роз’яснення (розкриття значення юридичних норм для інших).

Унітарна держава – це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету (державності).

Федерація – складна держава, до якої входить кілька територіальних утворень (суб’єктів федерації, федерованих держав), що володіють суверенітетом або мають певні ознаки державності.

Форма держави – порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Структура форми держави включає три взаємозалежних елементи: 1) форму державного правління; 2) фор­му політико-територіального (державного) устрою; 3) форму політичного (державного) режиму.

Форма державного правління – порядок утворення і організації вищих органів влади в державі (монархія, республіка).

Форма державного режиму – сукупність прийомів, методів, засобів, форм і способів здійснення державної влади. За рівнем захисту прав людини і основних свобод виокремлюють демократичний та антидемократичний (авторитарний, тоталітарний) режими; за типом взаємозв'язків між релігійною і державною владою – теократичний і світський (секулярний) тощо.

Фор­ма політико-територіального (державного) устрою – порядок поділу території держави на певні складові частини і співвідношення влади між ними і державою в цілому (проста – унітарна, складна – федерація, конфедерація).

Функції держави – головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність.

10. Питання для підготовки до екзамену

  1. Юриспруденція у системі гуманітарного знання. Система юридичних наук.

  2. Предмет і об’єкт теорії держави і права. Функції теорії держави і права.

  3. Методологія пізнання держави і права.

  4. Теорія держави і права у системі правознавства та її співвідношення із іншими юридичними науками.

  5. Передумови виникнення права. Мононорми у первісному суспільстві і їх види.

  6. Поняття і типи праворозуміння.

  7. Поняття та властивості права. Об’єктивне і суб’єктивне право.

  8. Природне і позитивне право. Право і закон.

  9. Функції та принципи права.

  10. Правова аксіологія. Цінність права.

  11. Поняття системи права. Елементи системи права.

  12. Правові спільноти. Приватне та публічне право. Матеріальне і процесуальне право.

  13. Галузі права: фундаментальні (профілюючі), основні, комплексні. Предмет і метод правового регулювання.

  14. Підгалузі права. Правові інститути.

  15. Співвідношення системи права та системи законодавства.

  16. Поняття, ознаки та види правових норм.

  17. Характеристика структурних елементів правової норми.

  18. Правова норма і стаття нормативно-правового акта.

  19. Види нормативних приписів.

  20. Поняття і види джерел права. Форми права.

  21. Нормативно-правовий акт: поняття і види.

  22. Просторові межі дії правових норм.

  23. Часові межі дії норм права. Способи темпоральної дії норм права.

  24. Поняття правоутворення. Соціальні фактори формування права.

  25. Поняття і принципи правотворчості.

  26. Види правотворчості.

  27. Законотворчість як вид правотворчості. Стадії законотворчості.

  28. Систематизація нормативно-правових актів та її види.

  29. Поняття і зміст юридичного процесу. Юридичний процес і процедура.

  30. Вимоги до юридичного процесу і юридичної процедури.

  31. Стадії юридичного процесу. Вирішення юридичної справи.

  32. Види юридичного процесу.

  33. Поняття і види здійснення права.

  34. Реалізація права. Форми реалізації права.

  35. Ознаки і функції правозастосування. Стадії застосування права.

  36. Типове і нетипове правозастосування.

  37. Прогалини у праві: поняття, способи усунення і подолання.

  38. Поняття, ознаки і види правових відносин. Загальні і спеціальні передумови виникнення правовідносин.

  39. Структура правовідносин: суб’єкт, об’єкт і зміст правовідносин.

  40. Суб’єкт права і суб’єкт правовідносин.

  41. Об’єкти правовідносин.

  42. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок як юридичний зміст правовідносин. Законний інтерес.

  43. Юридичні факти: поняття, ознаки і класифікація. Презумпції і фікції. Фактичний склад.

  44. Поняття, структура і функції правосвідомості.

  45. Рівні і види правосвідомості.

  46. Поняття, структура і види правової культури.

  47. Правове виховання і правова соціалізація.

  48. Деформації правосвідомості.

  49. Професійна правосвідомість і правова культура.

  50. Поняття і різновиди тлумачення права. З’ясування і роз’яснення права.

  51. Правоінтерпретаційні акти. Нормативне і казуальне тлумачення.

  52. Поняття і види правової поведінки. Мотивація правової поведінки.

  53. Правомірна поведінка: ознаки і види.

  54. Протиправна поведінка. Правопорушення: поняття, ознаки, склад.

  55. Види правопорушень.

  56. Зловживання правом.

  57. Об’єктивно-протиправне діяння.

  58. Причини протиправної поведінки. Правопорушуваність і злочинність.

  59. Поняття, ознаки і підстави юридичної відповідальності.

  60. Мета і функції юридичної відповідальності.

  61. Принципи юридичної відповідальності.

  62. Види юридичної відповідальності.

  63. Поняття і ознаки законності. Правозаконність.

  64. Гарантії законності.

  65. Поняття правового порядку. Громадський порядок.

  66. Поняття і елементи механізму правового регулювання. Стадії механізму правового регулювання.

  67. Поняття правової системи. Співвідношення правової системи і системи права.

  68. Типологія правових систем. Поняття правової сім’ї. Національне, регіональне і міжнародне право.

  69. Загальний огляд правових систем сучасності. Україна на правовій карті світу.

  70. Правова акультурація і рецепція права.

  71. Поняття і особливості держави.

  72. Атрибути держави.

  73. Державний народ і населення держави.

  74. Територія держави і державний простір. Геополітика держави.

  75. Суверенітет держави: поняття і властивості.

  76. Підходи до встановлення сутності держави.

  77. Основні теорії походження держави: теологічна, патріархальна, договірна, іригаційна, теорія насильства, органічна.

  78. Первісне та похідне виникнення держави. Шляхи виникнення держави.

  79. Історичні типи держави. Досучасна і сучасна держава.

  80. Формаційний та цивілізаційний підходи до типології держави.

  81. Поняття і види функцій держави.

  82. Внутрішні та зовнішні функції держави.

  83. Форми та методи здійснення функцій держави.

  84. Поняття і елементи форми держави.

  85. Форма правління.

  86. Форма політико-територіального устрою держави.

  87. Державний режим.

  88. Поняття і різновиди влади. Політична влада.

  89. Поняття і властивості державної влади.

  90. Принцип єдності та розподілу державної влади. Гілки влади.

  91. Поняття державного апарату. Орган держави.

  92. Поняття державного управління. Центральне і місцеве управління.

  93. Місцеве самоврядування і форми його здійснення.

  94. Поняття і структура суспільства. Політична система суспільства.

  95. Поняття, ознаки і структура громадянського суспільства.

  96. Концепція правової держави. Поняття і ознаки правової держави.

  97. Соціальна держава: становлення ідеї, ознаки, функції.

  98. Поняття, ознаки і принципи демократичної держави.

  99. Цивілізаційний підхід у державознавстві.

  100. Держава і глобальні проблеми сучасності.

Навчальну програму склав

старший викладач О.М. Сидоренко

Зав. кафедри

кримінально-правових дисциплін

кандидат юридичних наук, доцент О.В. Козаченко

ЗМІСТ

1. Навчальний план курсу 2

2. Загальні положення 3

3. Тематичний план дисципліни 4

4. Зміст програми за темами лекцій 6

5. Рекомендована література 12

Основна література 12

Додаткова література 13

6. Плани семінарських занять 28

7. Самостійна робота студентів 32

8. Завдання до модульних контролів 34

9. Словник основних понять 42

Теорія права 42

Теорія держави 56

10. Питання для підготовки до екзамену 62

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Миколаївський комплекс Національного університету «одеська юридична академія»

    Документ
    Криміналістика - це одна з наук кримінально-правового циклу, про яку справедливо говорять, що вона знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю.
  2. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (5)

    Документ
    Глобалізація світових політичних, економічних та правових відносин та пов'язаний з нею вільний рух капіталів, товарів, громадян виводить наше суспільство на якісно новий етап розвитку, для якого характерною є низка правових проблем.
  3. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (2)

    Документ
    Митне право - це галузь права, яка регулює відносини, які виникають у сфері реалізації митної політики України, митної справи а також перетинання митного кордону України фізичними особами, товарами і транспортними засобами.
  4. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (3)

    Документ
    Навчальна дисципліна «Кримінальне право. Загальна частина» є необхідним важливим компонентом загальнотеоретичної професійної підготовки юриста. Здійснюючи охоронні, попереджувальні та виховні функції, су­час­не кримінальне пра­во
  5. Миколаївський комплекс національного університету „Одеська юридична академія (6)

    Документ
    Особенная часть уголовного права представляет собой совокупность установленных законом норм, определяющих круг и признаки деяний, признаваемых преступными, а также виды и пределы наказаний, предусмотренных за их совершение.

Другие похожие документы..