Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Жанровая природа текста (жанрообразующие факторы и специфика данного жанра). Соотношение между содержанием и формой произведения. Критерии оценки инф...полностью>>
'Документ'
Наверняка Вы не раз задумывались о том, сколько Вам приходиться переплачивать за воду. Для того чтобы систематизировать Ваше потребление воды и, как ...полностью>>
'Документ'
Первая машина, способная автоматически выполнять четыре арифметических действия появилась в XVII веке. В 1623г. В.Шикард изобрел машину, способную не...полностью>>
'Документ'
Фізика є фундаментальною наукою, яка вивчає загальні закономірності перебігу природних явищ, закладає основи світорозуміння на різних рівнях пізнання...полностью>>

Альний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства вівчарство міжвідомчий тематичний науковий збірник Випуск 35 Нова Каховка «пиел» 2009

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ІНСТИТУТ ТВАРИННИЦТВА СТЕПОВИХ РАЙОНІВ

ім. М.Ф. ІВАНОВА «АСКАНІЯ-НОВА» -

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ

СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ЦЕНТР З ВІВЧАРСТВА

ВІВЧАРСТВО

Міжвідомчий тематичний

науковий збірник

Випуск 35

Нова Каховка

«ПИЕЛ»

2009

УДК 636.32/38

Вівчарство: Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Випуск 35

У збірнику висвітлено проблеми вівчарства, зокрема селекційно-племінної роботи з вівцями асканійської тонкорунної, каракульської, асканійської м’ясо-вовнової, цигайської, гірськокарпатської та інших порід, технології виробництва і переробки продукції вівчарства, використання імуногенетичних, біотехнологічних прийомів селекції, кормовиробництва, годівлі та економіки галузі

Рекомендовано до друку вченою радою Інституту тваринництва степових районів «Асканія-Нова». Протокол № 7 від 17 серпня 2009 р.

Реєстраційне свідоцтво

Сер. КВ № 985 від 04.10.94 р.

Редакційна колегія:

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР:

к.с.-г.н. В.І. Вороненко

ЗАСТУПНИК ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА:

д. с.-г.н. В.М. Іовенко

д. с.-г.н. П.І. Польська, д. с.-г.н. Л.Ф. Крилова,

д.с.-г.н., проф. Т.І. Нежлукченко,д.с.-г.н., проф. Б.О. Вовченко,

к.с-г.н. П.Г. Жарук,к.с.-г. наук Т.Г. Болотова, В.П. Тараненко, В.П. Мусієнко

Відповідальний секретар:

к. екон.н. Л.В. Жарук

Перекладач Труш А.В.

Адреса редакційної колегії:

75230, смт. Асканія-Нова Чаплинського району Херсонської області,

Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства тел./факс(05538) 6-16-55

Для науковців і спеціалістів сільського господарства

За достовірність поданого матеріалу відповідальність

несуть автори

© Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова

«Асканія-Нова» - Національний науковий селекційно-генетичний

центр з вівчарства

УДК 636.32/.38.082.23

ДО 75-РІЧЧЯ АСКАНІЙСЬКОЇ ТОНКОРУННОЇ

ПОРОДИ ОВЕЦЬ

В.М. Іовенко, д-р с.-г. наук,

Т.Г. Болотова, О.М. Крилова,

О.Г. Антонець, кандидати с.-г. наук

О.В. Беседін

Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова

Асканія-Нова” – Національний науковий селекційно-генетичний центр з вівчарства

Наведено в ретроспективі історію створення та розвитку першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної. Показано стан даного генофонду на сьогодні і перспективи його подальшого функціонування.

Ключові слова: порода, вівці, барани, вівцематки, жива маса, настриг митої вовни, мериноси, Асканія-Нова.

У 2009 році виповнюється 75 років з часу створення першої вітчизняної породи овець – асканійської тонкорунної, яка завдяки своїм високим племінним та продуктивним якостям мала великий вплив на розвиток племінного вівчарства в колишньому СРСР і країнах соціалістичної співдружності.

Тонкорунних овець на півдні України розводять вже більше 200 років. Ще у 1803 році відомий вівчар Рув’є завіз із Іспанії на острів Джарилгач 100 мериносових баранів, а ще через чотири роки із Саксонії 487 баранів та 948 вівцематок. Це поголів’я стало основою тонкорунного вівчарства у Таврійській губернії. Він схрещував завезених мериносових баранів з цигайськими вівцематками і в 1820 році у нього вже було 37 тисяч мериносових овець [1].

Мериносове вівчарство в Асканії-Нова бере свій початок з 1828 року, коли згідно з указом царя Миколи I німецькому герцогу Ангальт-Кеттенському було продано 48 тисяч десятин земель для розведення мериносових овець. У 1828-1830 роках з герцогства сюди було перегнано більше 10,5 тисяч мериносових овець. Впродовж трьох десятків років перебування під управлінням герцогів Ангальт-Кеттенського і Ангальт-Дессауського вівчарство Асканії-Нова зазнавало як значного росту чисельності поголів’я і продуктивності, так і катастрофічного скорочення, яке було обумовлене періодичними жорстокими посухами.

Вирішальне значення для розвитку асканійського мериносового вівчарства мала виробнича, економічна і організаційна робота німецьких колоністів Фальц-Фейнів, які у 1856 році купили маєток Асканія-Нова, в якому на той час нараховувалося 49 тисяч овець. У 1867 році чисельність асканійського стада була найбільшою – 94 тисяч голів. У подальшому чисельність овець на півдні Росії скорочується внаслідок значного зростання цін на зерно і виходом на світовий ринок тонкої вовни з Австралії та США [8].

Період із дня свого створення і до 50-60 років XIX століття в Асканії-Нова можна вважати роками панування електорального типу овець, у 70 роках – типу інфантадо, а у 90-х роках – типу камвольного мериноса рамбульє.

Асканійське стадо овець бонітували найкращі спеціалісти з Німеччини: Франц Білліб, Фальц (зять Фейна), Байор, Фель, Гейне, Кудле. З 1906 року для бонітування та керівництва селекційною роботою був запрошений професор М.Ф. Іванов, який працював з асканійським стадом до 1917 року. У післяреволюційні роки бонітування овець не проводили і воно було відновлено лише у 1922 році. Його проводили М.В. Дюмін, І.Д. Друльов, а з 1925 по 1935 роки у асканійському стаді знову працював М.Ф. Іванов [4].

Статистичні матеріали по вівчарству Асканії-Нова за період 1867-1927 роки були опрацьовані Л.К. Гребенем (табл. 1). Згідно з цими даними середній настриг немитої вовни з овець типу інфантадо становив 3,20-3,24 кілограма, з переходом до камвольного напрямку цей показник збільшився до 3,85-4,47 кг.

Таблиця 1. Продуктивність мериносових овець в Асканії-Нова у 1867-1927 рр.

Роки

Чисельність овець, голів

Середній настриг вовни на вівцю, кг

Вихід чистої вовни,

%

немитої

митої

1867-1876

78882

3,20

1,25

39,2

1877-1886

64608

3,24

1,32

40,9

1887-1896

69228

3,85

1,17

30,4

1897-1906

38601

4,47

1,39

31,2

1921

4737

3,98

1924

8561

3,85

1,25

32,5

1925

9873

5,81

1,90

33,0

1926

12115

5,44

2,15

39,5

1927

13475

5,20

1,98

38,0

З моменту свого заснування і до 1925 року асканійське стадо було товарним. Невелика елітна група вівцематок слугувала для отримання баранів для власного стада, а для елітного стада баранів завозили із-за кордону, або з російських племінних стад (табл. 2).

Таблиця 2. Завезення баранів-плідників в асканійське стадо

у 1866-1913 рр.

Роки

Кількість завезених баранів, гол

Тип вовни стада

Звідки завезені барани

1866

8

негретті

з Померанії

1870

11

рамбульє

з Німеччини

1879

19

рамбульє

з Німеччини

1881

9

мазаєвський меринос

від Мазаєва

1892

13

рамбульє

з Німеччини

1892

3

бесскладчастий рамбульє

з Німеччини

1912

3

рамбульє негретті

від Прутченко

1913

12

прекос

з Німеччини

У роки громадянської війни асканійське вівчарство зазнало великих втрат. За даними Гребеня Л.К. поголів’я скоротилося більше, ніж у 8,5 разів і склало на початок 1922 року 4,7 тисяч проти 40 тисяч овець у 1917 році [1].

Радянський уряд турбувався про розвиток мериносового вівчарства і вже у 1919 році був підписаний декрет «Про охорону і розвиток тонкорунного (мериносового) вівчарства», що сприяло поступовому відновленню галузі.

У 1925 році в Асканії-Нова М.Ф. Іванов разом з Л.К. Гребенем та іншими співробітниками розпочали роботу стосовно створення нової породи тонкорунних овець. Стадо після громадянської війни втратило свої позитивні якості, так біля 65% вівцематок мали коротку (5-6 см) вовну та, взагалі, поголів’я овець було дуже різнорідним. За даними бонітування цього ж року вовну 70 якості мали 26,6% маток, 64 якості - 32,2% і 60 якості - 40,2%, до елітної групи було відібрано лише 6 баранів і 210 маток [2].

У тому ж році із США в Асканію-Нова було завезено 23 барани і 100 вівцематок американського рамбульє, а з Німеччини – 40 голів м’ясних мериносів-прекосів. Ці партії овець, відібрані М.Ф. Івановим, мали позитивний вплив на покращення місцевих маток, у них збільшилася густота вовни, покращилися м’ясні форми. Саме завезення цих, кращих на той час за вовновою і м’ясною продуктивністю овець, тонкорунних порід, стало підгрунттям для створення першої вітчизняної породи.

При створенні асканійської породи овець М.Ф. Івановим було розроблено і оприлюднено методику, яка згодом стала класичною. У подальшому її широко використовували для створення і удосконалення багатьох порід овець та інших видів сільськогосподарських тварин.

М.Ф. Іванов у елітній групі вів селекцію за такою методикою:

- виділення та консолідація кращих генотипів і їх розмноження;

- створення з кращих генотипів високопродуктивних ліній;

- поглинання кращими генотипами гірших;

- створення шляхом комбінації нових високоякісних генотипів, які відповідали бажаному типові.

Для створення в стаді високопродуктивних генотипів застосовувався як однорідний, так і різнорідний підбір. Елітних баранів перевіряли за якістю потомків, на кращих баранів-поліпшувачів було закладено лінії.

За даними М.Ф. Іванова на час апробації (1935 р.) у породі було створено 7 ліній, родоначальниками яких були барани-плід-ники як асканійського походження (1/24, 7/23 і 2/26), так і американського рамбульє (1672, 8040, 8060 і 12/28). Значні питомі частки мали три лінії – 1/24, 8040 і 8060, решту ліній використовували нетривалий період для спеціальних цілей. Лінія 1/24 відповідала бажаному типу породи, для лінії 8060 характерною була підвищена складчастість, а для лінії 8040 – більша довжина вовни [4]. У стаді вирощували високоякісних племінних баранів з рекордними показниками продуктивності. У 1930 році від барана 14/28 у дворічному віці настригли 18 кг вовни, баран 758/33 при живій масі 152 кг мав настриг 17,2 кг, баран 527 «Красавчик»» мав живу масу весною 152 кг, а на кінець року - 171 кг.

Виведенню асканійської породи сприяло створення племінної бази тонкорунного вівчарства, що дало можливість відмовитися від імпорту тварин із закордону для поліпшення товарних господарств. За пропозицією М.Ф. Іванова у 1932-1935 рр. було створено мережу племінних господарств з розведення овець асканійської породи та виробництва в них племінного молодняку для колгоспів і радгоспів півдня України [5].

Така організація племінної роботи разом з використанням штучного осіменіння вівцематок забезпечила швидке поширення овець породи на півдні України. За даними перепису 1939 року на Україні нараховувалося більше 600 тисяч овець асканійської породи і її помісей. Продуктивність племінних стад у цей час збільшилася. Так, у господарстві інституту "Асканія-Нова" – до 6,4 кг, племрадгоспі "Червоний чабан" – до 6,05 кг, на кращих племфермах Генічеського держплемрозплідника – до 5,3 кг та вище.

У роки Великої Вітчизняної війни порода зазнала великих втрат. Поголів’я, що збереглося (639 голів на племінних і близько 800 голів на товарних фермах), стало основою для післявоєнного відновлення породи [3].

Робота з відновлення, розмноження та поліпшення продуктивних якостей овець породи здійснена у 1945-1960 роках. Поглинальне схрещування проводили з ретельним використанням положень методики М.Ф. Іванова. Баранів асканійської тонкорунної породи використовували на вівцематках різних порід: грубововнових, курдючних, напівтонкорунних (цигайських) і тонкорунних: кавказької, ставропольської і радянського мериноса. Ця тривала і кропітка робота була здійснена провідними вченими і спеціалістами галузі: Л.К. Гребенем, К.О. Бозріковим, К.П. Летучевим, І.Д. Козловим, З.В. Спєшнєвою, О.П. Толмачовим, М.Г. Капровою, І.К. Павлюком, В.А. Бібіком, П.Д. Ганжою, С.І. Шестопальком та іншими [5].

З 1956 по 1958 роки проведено апробацію племінних заводів асканійської породи: "Асканія-Нова" і "Червоний чабан" Херсонської та "Комуніст" Запорізької областей. В 1960 році чисельність овець породи досягла 2,2 мільйона голів, або 30 відсотків порідного поголів’я овець в Україні.

Збільшенню чисельності і продуктивності тварин, поліпшенню класності стад сприяло будівництво тваринницьких приміщень та створення оптимальних умов годівлі і утримання овець (табл. 3).

Середній настриг немитої вовни в племінних заводах досяг 6,2-7,1 кг. Було отримано тварин з рекордною продуктивністю: жива маса барана № 77 становила 183 кг (племзавод "Асканія-Нова"), настриг немитої вовни барана № 40 - 30,6 кг (племзавод "Червоний чабан"), жива маса вівцематки № 5116 - 120 кг (племзавод "Асканія-Нова").

У період відновлення заводських стад в залежності від якості баранів і типу вихідних вівцематок, їх лінійної належності в племзаводах створено три основних заводських типи овець асканійської тонкорунної породи, які відрізнялися за конституціонально-продуктивними якостями. Заводський тип овець племзаводу "Асканія-Нова", як основний для асканійської тонкорунної породи, відрізнявся міцною конституцією, помірною складчастістю шкіри на шиї та найбільш крупними тваринами, які поєднували високу вовнову і м’ясну продуктивність.

Заводський тип овець племзаводу "Червоний чабан" характеризувався міцною конституцією з відхиленням у бік вовновості, середньою величиною, більшою складчастістю порівняно з іншими заводськими типами, з довгою вирівняною за тониною вовною, чітко вираженою звивистістю штапелю, білим і світлим кольором жиропоту з високими захисними властивостями.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. На головну сторіну веб сайту ода в розділ „стратегія”

    Документ
    за перше півріччя 2011 року щодо соціально-економічних результатів і потенціалу області у рамках контролю реалізації Стратегії економічного та соціального розвитку Херсонської області до 2015 року

Другие похожие документы..