Особливості пенсійної реформи в Україні

Особливості пенсійної реформи в Україні

Пенсійна реформа в Україні полягає в переході до трирівневої пенсійної системи: солідарної, обов’язкової накопичувальної та недержавного пенсійного забезпечення.

Нині можливості солідарної системи пенсійного страхування дещо обмежено. Демографічна ситуація в Україні погіршуватиметься. Це призведе до збільшення числа пенсіонерів та фінансового навантаження на Пенсійний фонд. Із солідарної системи, тобто з першого рівня, розмір пенсій сягатиме не більш як 25-30% зарплати, а решту – можна собі “наростити” самому, відкладаючи гроші на другому та третьому рівнях, де пенсійна виплата залежатиме від суми “нарощених” коштів.

Старт другого рівня відкладався через низку об’єктивних причин. Слід було виконати певні умови: досягти збалансованості коштів Пенсійного фонду, підготувати організаційно-технічну базу, створити інституційну структуру обов'язкової накопичувальної системи. Відповідно українська економіка теж має бути готовою до ефективного використання довгострокового інвестиційного ресурсу – пенсійних грошей накопичувальної системи. Сутність другого рівня полягає в тому, що частина обов’язкових внесків до державної ситеми пенсійного страхування накопичуватиметься в єдиному Накопичувальному фонді й обліковуватиметься на накопичувальних пенсійних рахунках громадян. Зазначені гроші будуть власністю застрахованих осіб, а в разі їхньої смерті – успадковуватимуться. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою одержання інвестиційного доходу і захисту від інфляції.

Важливою передумовою старту другого рівня є й набуття позитивного досвіду з функціонування третього рівня, тобто недержавних пенсійних фондів (НПФ). Базовим документом для функціонування третього рівня став Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, що набрав чинності з 1 січня 2004 р.

На жаль, поки що українці дуже пасивно ставляться до своєї участі в недержавному пенсійному забезпеченні. Воно ще не стало вагомою складовою соціального чи компенсаційного пакета, що надається роботодавцем найманим працівникам поряд з іншими видами винагороди (відпочинком, преміями, пільговим лікуванням тощо). На Заході недержавні пенсії перетворилися на доволі масовий додатковий вид соціальних гарантій.

У розвинених країнах кошти НПФ відіграють важливу роль на ринку капіталів і є чи не найпотужнішими інституційними інвесторами. У нас нерозвиненість системи НПФ позбавляє вітчизняну економіку потужного фінансового ресурсу. Пенсійні гроші належать до довгострокового інвестування, їх невипадково ще називають “довгими грошима”.

Керівники підприємств мали б активніше долучатися до недержавного пенсійного забезпечення та перераховувати пенсійні внески на користь своїх працівників. Законодавством навіть надано спеціальні пільги, завдяки яким підприємство може легітивно зменшувати базу оподаткування на прибуток та розширювати свої інвестиційні можливості.

Поки що упередженість роботодавців щодо НПФ пов’язана з відсутністю достатньої практики їхнього функціонування та належних знань про взаємодію пенсійного фонду, компанії з управління активами, адміністратора та зберігача.

Участь в системі недержавного пенсійного забезпечення дозволить роботодавцям підвищувати зацікавленість найманих працівників у результатах роботи, знизити плинність кадрів, приваблювати нових висококваліфікованих спеціалістів та формувати позитивний імідж свого підприємства. Люди згодом одержать додаткові доплати до своїх трудових пенсій, а вітчизняна економіка вже нині – додатковий ресурс.