Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Я верю, что вы действительно добры, или, по крайней мере, стараетесь быть таковыми и стремитесь быть совершеннее. Есть ли на свете такой человек, кот...полностью>>
'Документ'
Понятие коммуникации, теория деятельности как методологическая основа теории коммуникации. Коммуникация и ее виды, основные единицы вербальной коммун...полностью>>
'Документ'
Всебічне застосування в навчально-виховному процесі інформаційних технологій навчання має великі перспективи в плані побудови розвинених моделей навч...полностью>>
'Документ'
Диафиз плечевой кости напоминает на поперечном спиле треугольник. При этом выделяются три поверхности: медиальная передняя поверхность (facies anteri...полностью>>

Відділ у справах молоді та спорту

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Сторожинецька централізована бібліотечна система

Відділ у справах молоді та спорту

районної державної адміністрації

Літературно-мистецька

Сторожинеччина

(довідник)

Сторожинець

2006 р.

ББК 83.3 (4 Укр)

Л 64

Л 64 Літературно-мистецька Сторожинеччина. / Автори-упорядники: Т.Б. Катамай, Т.І. Ковбан, Ф.С. Кучережко /

Довідник розкриває життєвий і творчий шлях відомих літераторів і митців, які перебували, народилися, жили і тепер проживають у Сторожинецькому районі і своєю творчістю збагатили духовну скарбницю Підгір’я.

Висловлюємо подяку голові Сторожинецької районної ради Геннадію Мазуру за фінансову підтримку, краєзнавцю – Мірчі Мінтенко, етнографу – Івану Сандуляку, працівникам центральної районної бібліотеки – Георгіні Слюсарчук, Галині Матейчук за підбір матеріалу.

НА СТОРОЖІ ТВОРЧИХ ДУШ

Легенди та перекази сходяться на одному: назва зеленого містечка над Сіретом виникла від слова “сторож”. Сторожинець – колиска багатьох поколінь, на кожне з яких випала своя цікава неповторна доля. Але єднає ці окремі пласти наскрізний дух творчості та пошуку краси.

Літературно-мистецька скарбниця Сторожинеччини повна яскравих зблисків талановитих особистостей – і тих, кому судилося бодай кілька літ творити на берегах Сірету, де з-під яскравих брів усміхаються здаля Карпати.

Існує повір’я: хто хоч раз пірне у сіретську воду, той, якщо й покине наш край, залишить тут частину своєї душі. Цей образ ріки, безперечно, можна перенести на процес розвою творчості, що багато літ ллється безперервним потоком в унісон з дзюркотінням води. У цьому потоці – відголосся і минулих історичних подій, і зовсім недавніх. В ньому вчувається розмаїття мов – української, румунської, польської, німецької, російської. Ця багатомовність при повному взаєморозумінні є однією з головних особливостей літературно-мистецького процесу. Вона сформувалася в стійку традицію, якою маємо пишатися, яку маємо свято берегти і примножувати.

У довіднику згадано більше 70 імен більш чи менш відомих особистостей. Це не тільки професійні митці, а представники різних галузей. Але, як зазначив один наш краянин, літературно-мистецький спадок – це не тільки широко відомі твори, які вважаємо класикою. А якраз навпаки: творчий потенціал визначають ось такі, самодіяльні, скромні і щирі люди, які незважаючи на щоденні турботи про хліб насущний, знаходять бодай хвильку, щоб викласти на папір, на полотно, вилити в якісь форми те, що творить душа. І саме з цих окремих поривань складається уява про спільноту.

Лариса Левіна, член національної

Спілки журналістів України

АНТОХІЙ Осип Васильович

(1914 – 1997 рр.)

Український і румунський вчений-педагог, перекладач,

громадсько-культурний діяч, доктор філософії, професор

Народився О.Антохій 23 серпня 1914 року в с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області в сім’ї вчителя. У 1937 році закінчив літературно-філософський факультет Чернівецького університету, а 1945 року – юридичний факультет Бухарестського університету. З 1937 року спеціалізувався в Гейдельберзькому університеті, в 1941 році захистив докторську дисертацію на тему “Ідеал виховання в румунській педагогіці”. Протягом 1954 – 1967 років О. Антохій – викладач Бухарестського політехнічного інституту, доцент Інституту вищого шкільництва у м.Пітешті в Румунії, а з 1969 року – професор педагогіки Бухарестського університету. У 1972 – 1997 роках викладав порівняльну педагогіку в Боннському університеті.

О.Антохій є автором і співавтором понад сто монографій і статей з різних галузей педагогіки. Міжнародне визнання принесли йому праці з історії педагогіки, присвячені Я.А.Коменському, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо; опублікував статті “Іван Франко” (1956), біографію Г.Сковороди та окремі уривки з його творів у антології “З історії світової педагогічної думки” (Бухарест, 1959); видав повне зібрання творів Я.Коменського (латинською мовою, а також румунською мовою у власних перекладах).

О.Антохій – ініціатор проведення у Чернівцях щорічних науково-практичних педагогічних конференцій для вчителів Буковини (з 1937 року), член Асоціації коменознавців у Празі (1968р.), Всесвітньої асоціації педагогічних наук у Генті (1969р.), Асоціації порівняльного виховання в Брюсселі (1973р.) та ін. За заслуги в галузі коменознавства урядом Чехо-Словаччини в 1970 році нагороджений медаллю ім. Я.А. Коменського. Вчений підтримував зв’язки з Буковиною, він є одним з фундаторів науково-дослідного Центру буковинознавства при Чернівецькому університеті, якому подарував комп’ютерну техніку та багато наукової літератури. Також О.Антохій – почесний член Румунської академії наук (1993р.), Чеської академії наук, почесний професор Чернівецького (1995р.), Паризького та Боннського університетів.

Помер О. Антохій 27 вересня 1997 року у м.Бонні.

АРТЕМОВИЧ Аґенор

(1879 – 1935 рр.)

Вчений філолог-лінгвіст, знавець античності,

громадський діяч

А.Артемович – один з яскравих освітніх діячів, чий світогляд сформувався у чернівецькому студентському середовищі, а більша частина громадського і наукового життя тривала на чужині, в еміграції на Чехословаччині.

А.Артемович був не лише науковцем, але й активним діячем культурного життя, який налагоджував діалог української і західноєвропейських культур.

У переліку його офіційних посад лише одна прямо пов’язана із політичною діяльністю – як член Української Національної Ради від Буковини він був секретарем освіти і культури в уряді ЗУНР. Усі наступні роки життя вченого були присвячені науковій і викладацькій роботі в освітніх закладах, організованих українською еміграцією, – Українському вільному університеті, Українському високому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова (Прага).

У 1928–1930 роках А.Артемович був директором української реформованої реальної гімназії у Ржевніце, неподалік від Праги.

Походив він з родини, яка мешкала у Великому Кучурові, батько був українець, мати – німкеня. Мав рідного брата Адріяна. У переконаннях обидва вони були українцями, хоча їх рідною мовою була німецька. Про те, що він добре володів українською мовою говорить той факт, що саме українською мовою він проводив конференції та з’їзди. Серед мов, якими вільно володів А.Артемович, можна назвати латинську, французьку, новогрецьку, англійську, італійську, чеську, розумів російську. Перекладацька спадщина вченого містить твори Софокла, Овідія, Катула, Проперція, Лукіана.

А.Артемович активно долучався до роботи Празького лінгвістичного гуртка, виступав із доповідями на Міжнародному філологічному з’їзді у Празі (1930р.), Міжнародному лінгвістичному – у Женеві (1931р.), славістичному з’їзді у Варшаві (1934р.). З 1934 року А.Артемович став дійсним членом НТШ, а в 1937 році у 155 томі “Записок” цього товариства опубліковано його останню статтю “Потенціальність мови”, а також некролог.

БЕНДАС Микола Костянтинович

(1951 р.н.)

Художник-різьбяр

Народився М.Бендас 4 серпня 1951 року в м.Сторожинець Чернівецької області. Нахил до малярства у хлопця виявився ще у дитинстві. Тоді із захопленням малював натюрморти, пейзажі, портрети. Домашня мистецька атмосфера додавала йому творчої наснаги. Брат, Троян, також талановитий художник, соліст Сторожинецьких народних аматорських хорів “Горицвіт” та “Барвінок” (керівник Б.В. Катамай).

У 1966 році М.Бендас вступає у Вижницьке училище прикладного мистецтва, де вивчає малюнок, графіку, скульптуру, різьбу по дереву. Навіть в армійських буднях на розлучається з мистецтвом. Згодом, після військової служби, створює ряд скульптурних портретів, рисунків, плідно займається різьбою по дереву. А відтак і реставрацією.

Нещодавно М. Бендас повернувся з Італії, де виставив кілька своїх робіт на міжнародній художній виставці Італія-Румунія та став її дипломантом. Італійці, судячи з відгуків, були здивовані вмінням сторожинецького майстра олівця, пензля і різця. Також митець видав книгу репродукцій своїх картин і скульптур “Жити вічно”. Тепер у райцентрі підготовлена до показу чергова виставка робіт М. Бендаса.

БЕРЧА Раду

(1939 р.н.)

Художник-карикатурист

Народився Р. Берча 29 серпня 1939 року в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив Ясський художній ліцей ім.Бенчіле.

Р.Берча – учасник національних виставок з 1964 року (Сучава, Бухарест, Гура-Гуморулуй, Фелтічені, Петрошані). Персональні виставки автора карикатур проводились в багатьох містах Румунії. Співпрацює в ряді часописів країни: “Клубул”, “Фемейя”, “Мунка”, “Стяуа рошіє”. Лауреат кількох національних премій, зокрема, фестивалю “Румунія співає” (1980, 1982 рр.).

БОСТАН Григорій

(1940 – 2004 рр.)

Румунський фольклорист, літературознавець, письменник і педагог, доктор філологічних наук (1988р.), професор(1989р.),

член Спілок письменників України (1992р.), Молдови і Румунії

Народився Г.Бостан 4 травня 1940 року в с. Буденець Сторожинецького району Чернівецької області. Син селянина-бідняка, який загинув на фронті у 1942 році. У 1958 році закінчив Чернівецьке педагогічне училище, а у 1965 – факультет романо-германської філології Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича ( тепер національний). Згодом став викладачем, доцентом, а з 1979 року – завідуючий кафедрою румунської та класичної філології Чернівецького університету. Досліджував румунський фольклор, румунсько-українські літературні та фольклорні взаємини, історію румунської літератури на Буковині.

Г.Бостан – автор понад 500 публікацій, серед них монографії: “Свідчення вікової дружби” (1973р.), “Типологічне співвідношення і взаємозв’язки молдавського, російського і українського фольклору” (1985р.), “Румунська народна поезія Карпатсько-Дністровського регіону” (Ясси, 1998); а також був співавтором праць: “Нариси молдавсько-російсько-українських літературних зв’язків” (1978р.), “Фольклорна спадщина і сучасність” (Кишинів, 1984), “Народна творчість: Теоретичний курс з румунського фольклору” (Кишинів, 1991); хрестоматія “Румунська література на Буковині” (1996р.), антологія “Сторінки румунської літератури на Буковині, Чернівецька область: 1775 – 2000” (Чернівці, 2000).

Інші праці Г.Бостана, написані у співавторстві: “Чернівецький університет: 1875 – 1995. Сторінки з історії” (Чернівці, 1995), “Плодотворність комплексного підходу” (1977р.), “Молдавська народна пісня” (1975р.), “Молдавсько-українські фольклорні зв’язки” (1978р.), “Емінеску в Чернівцях” (1989р.).

Перу Г.Бостана належить велика кількість студій і статей про письменників Буковини, Румунії та Молдови. Паралельно із науковою працею Г.Бостан збирає румунський фольклор на Україні, який частково опублікований АН Молдови в серії “Молдавська народна творчість” (Кишинів, 1975-1983, т.1-16) і в книзі “Фольклор Буковини” (1993р.).

Видав збірки поезій румунською мовою “Пісні в дорогу” (1982р.), “Повернення” (1990р.), “Вітрина манекенів” (1992р.), “Замок піднебесний” (1994р.), “Понад віком” (Тімішоара, 1996), “Буковинська поема” (Чернівці, 1998), фантастичний роман “Втеча з “Вічності – І” (Чернівці, 2001).

Науковець був ініціатором створення і першим головою (1989 – 1990) Товариства румунської культури на Буковині ім. М.Емінеску. Почесний член Румунської АН (1991р.), Академічної асоціації Придунайських країн (Нью-Йорк, 1993).

Г.Бостан удостоєний премії ім. Л.Благи (1998, Румунія).

Помер 17 листопада 2004 року в м.Чернівці.

БУЗ Василь

(1935 р.н.)

Український художник-сценограф

Народився В.Буз 14 січня 1935 року в м.Сторожинець Чернівецької області. У 1963 році закінчив Бухарестський інститут живопису ім.Григореску, працює в Національному театрі м.Крайова. Оформив понад 70 театральних вистав. Учасник багатьох виставок (Крайова, Дева та ін.). В.Буз є автором пейзажів (цикл “Пори року”), портретів, вітражів на фольклорну тематику (“Янку Жіану”, “Тома Алімош”, “Гайдук Войнікул в Царгороді”), урочистих весільних сцен (“Ялинка нареченої”, “Циганське весілля”, “Наречена біля криниці”), образів селян (“Марія Петрова”, “Ленуца”, “Сільська співачка”). Твори В.Буза зберігаються в музеях Румунії (Крайова, Дева, Каракал), за кордоном (Німеччина, Франція, Швейцарія, Югославія, Греція, Болгарія) та в приватних колекціях. Учасник багатьох національних і міжнародних виставок образотворчого мистецтва.

БУНЧУК Борис Іванович

(1955 р.н.)

Поет, літературознавець, педагог

Народився Б.Бунчук 10 вересня 1955 року в с. Нові Бросківці Сторожинецького району Чернівецької області. Початкову освіту здобув у рідному селі, середню – у Сторожинецькій школі № 1. 1972 року після закінчення середньої школи вступив на філологічний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича, який успішно закінчив у 1977 році. Вчителював. 1981 року закінчив аспірантуру при кафедрі української літератури. Захистив дисертацію, захистив ступінь кандидата філологічних наук, а у 2001 році – доктора філологічних наук. Нині Б.Бунчук – професор кафедри української літератури, декан філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, лауреат літературної премії ім. Д.Загула (1997 р.), автор першого дослідження про вільний вірш (верлібр) в українській літературі та про віршування І.Франка в контексті нової української літератури, автор кількох навчальних посібників.

Перші спроби на поетичній ниві припадають на роки навчання в Сторожинецькій школі. Не переставав віршувати і в студентські роки та роки наукової, викладацької праці, бо поезія – його покликання, велика любов всього життя. Свої вірші друкував у районній та обласних газетах “Буковина”, “Молодий буковинець”, в журналах “Дніпро”, “Ранок”, “Буковинський журнал”, у колективних збірниках “Сонячний годинник”, “Дзвінке джерело”, “Ранковий клич”, в альманасі “Вітрила – 76-77”, у збірнику “Поезія” (1983, №7).

1984 року була надрукована перша збірка поезій Б.Бунчука “Вхідчини”. У ній визначилося громадське і творче кредо поета. Улюбленими темами майстра верлібру є теми жіночої долі, любові, шани і поваги до батьків. Саме вони є провідними у другій збірці під назвою “Міра істинного” (1988р.). Поетична книга є в’язанкою наболілих почуттів, найінтимніших куточків серця і душі поета.

У 1997 році світ побачила третя збірка Б.Бунчука “Замість центурій”. Поет показує свої передбачення, ставить діагноз сучасному буттю, вірить у безсмертя духу, шукає істини, переосмислюючи складні проблеми – моменти нашого буття, хоче осягнути душевну рівновагу людини у світі хаосу, потрясінь.

Б.Бунчук став у лави українських майстрів слова, збагатив, як літературу рідного краю, так і українську в цілому.

Бурле Васіле

(1840 – 1905)

Румунський філолог і педагог

Народився 9 лютого 1840 року в с.Буденець Сторожинецького району Чернівецької області. Навчався в гімназіях Чернівців, потім – Беюша. Вищу освіту здобув в університетах Відня і Граца. З 1873 року Бурле Васіле – викладач грецької мови в Ясському ліцеї, а з 1876 – його директор. Визначний педагог та публіцист Бурле написав багато статтей з питань філології, які друкував у ясському журналі “Конворбірь літераре” ( “Літературні бесіди”). Серед них: “Критичні зауваження про граматику”, “Проти орфографії, нав’язаної Міністерством освіти Румунії”, “Філологічні студії”, “Філологічні зауваження” та інші. Був вірним послідовником А.Пумнула з питань орфографії румунської мови. Написав дві полемічні статті з критикою Бурле П.Хашдеу. Приятелював з М.Емінеску, супроводжував його під час поїздки на лікування до Одеси (1885). Був одружений на румунській поетесі Матильді Куглер-Поні (1851-1931).

Бурле Васіле помер 9 січня 1905 року в м. Ясси.

ВАСЕЛОВИЧ Ілля Іванович

(1978 р.н.)

Майстер поетичної кераміки, самодіяльний поет

Народився І. Васелович 25 липня 1978 року в с. Банилів-Підгірний Сторожинецького району Чернівецької області. 1980 року сім’я переїжджає в м.Сторожинець. 1995 року закінчив загальноосвітню школу № 1, паралельно навчався в міській художній школі. 1998 року вступив у Чернівецьке вище професійне училище №5.

З 2003 року працює в районному ЦДЮТ керівником гуртка “Кераміка Буковини”. І. Васелович дипломант багатьох обласних виставок, організованих відділом культури Буковини. 2003 року мав персональну виставку робіт поетичної кераміки в художньому музеї (м.Чернівці). Внесений до альбому почесних майстрів цього музею.

І. Васеловича запрошують брати участь у Всеукраїнських вернісажах, фестивалях. Про майстра кераміки неодноразово друкувались статті в газетах “Чернівці”, “Буковина”, “Урядовий кур’єр”, “Буковинський вісник”. Знято невеликий ролик на обласному телебаченні (“Керамічне диво Іллі Васеловича”).

І. Васелович відроджувач найдавнішого і позабутого виду кераміки, як теракота. Автор багатьох віршів, які друкуються районною газетою “Рідний край”.

ВЕРСТЮК Володимир Петрович

(1943 р.н.)

Самодіяльний композитор, музикант

Народився В. Верстюк 8 лютого 1943 року в с. Глинниця Кіцманського району Чернівецької області.

1963 року приїхав на роботу до Сторожинецького району. З 1963 по 1968 роки працює художнім керівником в клубі Красноїльського санаторію. У1968 році переїжджає до Сторожинця, де продовжує свою трудову діяльність у районному Будинку культури на посаді художника. Заочно навчається у Чернівецькому культосвітньому училищі. Цього ж року В.Верстюк збирає любителів народної музики і створює ансамбль. Тоді ж відбувся перший виступ колективу. Керівник ансамблю завжди у творчому пошуку. У співавторстві з А.Тинком, А. Чобаном, П. Мензаком з'являються пісні “Чарівниця”, “Двоє”, “Іду до тебе”, “Вічна весна”, які виконували К. Кудінова, К. Марусенко, Т.Бендас, М.Куба, К.Бабіштян. Бере участь у святкових концертах, в оглядах, конкурсах, фестивалях, у творчих поїздках до Румунії, Києва, Запоріжжя, Черкас. 1983 року оркестру народних інструментів присвоюється почесне звання “народний самодіяльний колектив”. На слова Г.Дущак, С.Слюсарчука, Р.Ходана, Л.Левіної, В.Никифоряк В.Верстюк створює пісні : “Сторожинецький вальс”, “Пізнє кохання”, “Батькова душа”, “Літа мої, літа”, “Роки ідуть”, які виконують солісти Н.Белінська, А.Побіжан (Карпюк), М.Копчук, сестри Цуркан. Пісні користуються популярністю в м.Сторожинець та за його межами.

У 1998 році народний аматорський оркестр народних інструментів святкував своє 30-річчя. На ювілейному святі В.Верстюк демонструє свій талант, своє вміння як керівника, аранжувальника, музиканта і композитора.

Нині В.Верстюк – директор районного Будинку національних культур. Завжди у творчому пошуку: підбирає репертуар для колективу, створює нові пісні, розписує партії, проводить репетиції.

Окрім того, він є автором книги “Дзвінкі мелодії душі”, що вийшла друком у 2006 році.

ВИДИНІВСЬКИЙ Пантелеймон Федорович

(1891-1978 рр.)

Український художник-живописець

Народився П.Видинівський 7 липня 1891 року в с. Суховерхів на Кіцманщині. Вчився в студії відомого художника Миколи Івасюка, здобував знання у Відні. Перша світова війна змушує його визначитись. Як патріот, він полишає навчання в Австрії і перебирається у м. Стрий Львівської області, де в загоні січових стрільців йде на фронт, потрапляє у полон. Згодом разом з іншими полоненими його перевозять на Волгу. Там і застає його російська революція 1917 року. Після тривалих поневірянь повертається на батьківщину.

З 1926 року працює вчителем малювання і каліграфії в Сторожинецькому ліцеї (тепер гімназія). Він поєднував педагогічну діяльність з громадською – чернівецькі українські товариства запросили його ілюструвати книги для народу, з чим він справлявся якнайкраще. П.Видинівський став творцем-засновником української ілюстрованої книги на Буковині. У цей період художник створив ілюстрації до творів “гірської орлиці” О.Кобилянської (“У неділю рано зілля копала”, збірки новел “Але Господь мовчить”), роману О.Рогової “Син Гетьмана”, виготовляє 20 ілюстрацій до чернівецького видання М.Старицького “Розбійник Кармелюк”. Запровадив схему оформлення обкладинок, яка використовувалась художниками краю. З-під пензля П.Видинівського виходять живописні полотна “Сніданок”, “Сільський сміховинець”, “Малий ремісник”, “Жебрачка”, “Остання спроба” портрети батька та матері. Створює галерею портретів видатних діячів української культури та історії. Ліцеїсти запам’ятали вчителя інтелігентним, талановитим і розумним. Сторожинчани згадують, що П.Видинівський брав участь у реставрації православного храму святого Георгія, був активним у громадському житті міста.

Владі окупантів не сподобалось патріотичне спрямування діяльності художника, П.Видинівського позбавляють педагогічної роботи в Сторожинецькому ліцеї. У пошуках роботи він переїжджає в Чернівці, до 1938 року проживав на вулицях Маяковського, Наливайка. У 1940 році до Чернівців прийшла Радянська влада і його запросили працювати методистом-консультантом Чернівецького обласного будинку народної творчості. Організував художню студію, брав участь у створенні обласного товариства художників. Але з наближенням фронту дружину художника, залізничного службовця, евакуювали до Румунії, з нею поїхали дочка і сам Пантелеймон.

Опинившись в Яссах, він відкрив художню майстерню, виконував численні замовлення. Ясський період творчості повниться портретним живописом митця (“Портрет дочки Тетяни”, “Автопортрет”, “Сват”), цілою галереєю натюрмортів (“Гриби”, “Квіти польові”, “Бузок”, “Тюльпан”). Працював над величними полотнами на теми румунської історії.

А роки минали… Художник міцно тримав ще в руках пензля, працював, але замість поїхати в Чернівці, доля покерувала так, що змушений виїхати до Браїли, з надією повернутись на батьківщину. І там пливли дні художника, доки не допливли до кінця таки там, в Браїлі.

9 червня 1978 року 87-літній патріот рідного краю, відомий український художник П.Видинівський відійшов у вічність. Похований у Бухаресті.

ВІТЕНКУ Кристофор

(1907 – 1970 рр.)

Румунський актор і публіцист

Народився К. Вітенку 17 серпня 1907 року в с. Старі Бросківці Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив у 1932 році Чернівецьку консерваторію, після чого до 1940 року працював актором місцевого національного театру. Впродовж 1940 – 1948 років К. Вітенку – актор Бухарестського, а в 1948 – 1970 роках – Бакеуського театрів. Водночас займався літературною діяльністю. У 1938 році низка його віршів друкується в антології М.Стреїнула “Молоді буковинські поети”. Належав до літературного угрупування “Іконар” (“Іконописець”). Автор збірника поем “Признання” (Чернівці, 1937). За словами академіка Дж. Келінеску, К.Вітенку належав до літературного угрупування “буковинських сюрреалістів”.

К.Вітенку помер 28 липня 1970 року в м. Бакеу ( Румунія).

ВОРОБКЕВИЧ Сидір Іванович

(1836-1903 рр.)

Письменник, композитор, диригент, фольклорист і етнограф, журналіст і видавець, педагог,

організатор культурно-освітніх товариств

Народився С.Воробкевич 5 (17) травня 1836 року в Чернівцях, у родині вчителя філософії і богослів’я. Залишившись у дитинстві круглим сиротою, він разом із сестрою і молодшим братом виховувався дідом і бабою в м.Кіцмань. Тут здобув початкову освіту, згодом навчався в Чернівцях у гімназії і духовній семінарії.

Після закінчення навчання, з 1860 року майже сім років працював священником у Руській Молдовиці, а також в с. Давидівка (Сторожинецького району). Це був період напруженої роботи над самоосвітою. С.Воробкевич читав твори зарубіжної і української літератури, збирав фольклор, знайомився з історією мистецтв, вивчав історію. У цей час С.Воробкевич зав’язує контакти з відомими галицькими діячами Я.Головацьким, Б.Дідицьким, які допомагали йому видавати вірші, оповідання, статті. Почав друкуватися в українській пресі Львова. У роки перебування в с. Давидівка С.Воробкевич приділяв велику увагу вивченню народної творчості. Він опрацьовував збірники пісень М.Максимовича, Вацслава з Олеська, Жиготи Паулі, А.Єдлічки, Ф.Саламона. 1865 року написав розвідку “Наша народна пісня”-дослідження буковинських народних пісень. Також у цей період виходять його твори для чоловічого хору “В славу Кирилу і Мефодію” (1863р.), “Сон” (1865р.), “Збудилась Русь”, “вечір в хаті”, “Огні горять” (1867р.); прозові - “Турецькі бранці”, “Вимуштрований кінь”, “Олена”, “Амбросій Остапкевич”.

У 1867 році С.Воробкевич переїхав у Чернівців, де протягом 35 років викладав музику і співи в духовній та учительській семінаріях, гімназії, реальній школі, університеті. Навчався у Віденській консерваторії.

С.Воробкевич – автор підручників і навчальних посібників з музики та співу, збірки віршів “Над Прутом”, ряду п’єс. Був членом товариства “Руська бесіда”, головою “Руського літературно-драматичного товариства в Чернівцях”, співробітником ряду періодичних видань, видав літературний алманах “Руська хата”(вперше на Буковині народне, за змістом, і за мовою, видання). О.Маковей видав твори С.Воробкевича в трьох томах.

З 1993 року діє обласна літературно-мистецька премія ім. С.Воробкевича.

Помер С.Воробкевич 5 (18) вересня 1903 року. Похований в Чернівцях (на горі Горючій).

ГАДЕНКО Мар’ян Ілліч

(1955 р.н.)

Поет-пісняр, бард, композитор

Народився М.Гаденко у 1955 році в м.Сторожинець Чернівецької області. Навчався у Сторожинецькій школі №1, паралельно займався в музичній. У 1971 році після закінчення восьмого класу вступив до культосвітнього училища. Згодом працював у райвідділі міліції, а потім служба в м.Чернівці. А паралельно – музика.

У 1986 році трапилася біда. Після повернення з Чорнобиля організм дав збій – інсульт. До Чорнобиля їздив не на прогулянку, а в уніформі правоохоронця забезпечувати порядок. Вартував, допомагав і допильнувався – дев’ять днів без пам’яті. Коли розтулив важкі повіки, побачив білі стіни житла. Але не свого. Крапельниця та заплакані очі і побиті горем обличчя матері і дружини. На дев’ятий день, коли повернувся дар мови, замість незрозумілих у таких випадках фраз, його вуста ледь промовили: “Матусе моя, матінко моя. О, зоре ясна, чом мене забула? Як хочеться мені твого тепла і ніжних слів, яких давно не чув я”. Слова зірвалися самі по собі, експромтом, мов птахи. Вони були неначе сходинками з тісного підземелля вгору, до світла.

І вже на сороковий день свого воскресіння визріла мелодія першої пісні: “Пролетіли літа, залишилась журба й мої думи по рідній країні. Як живеться вам там, мої брат і сестра? Як живеться тобі, Україно”.

Таким був початок. А згодом творчість стала необхідною, стала тим прихистком, куди можна було втекти від цього шаленого світу. Народжувались нові пісні, які несли неповторний заряд для сім’ї, близького кола друзів. А звідси його пісня, подолавши тяжіння невідомості, зміцнивши крила, вилетіла у світ широкий, щоб дарувати душам краян та велелюддю на теренах України приємні хвилини, щоб розпалити ватру щемкої любові до Батьківщини, батьків, коханих до тих непересічних понять, без яких не може жити людина.

У 1987 році був перший виступ по обласному радіо. Згодом були перші зйомки, записи, виступи перед великими аудиторіями. Так прийшло визнання, популярними стали його пісні.

І справді щасливим став 1996 рік. Присвоїли звання полковника міліції, не забарилось і звання Заслуженого працівника культури та звання генерала міліції. Згодом йому присвоїли звання Заслуженого артиста України, став організатором фестивалю “Доля”.

Пісня М.Гаденка лунає над краєм: “Згадають мене всі” (сл. Г.Дущак), “А де моя весна” (М.Сингаївський), “П’ю до дна”, “Покохай мене, гуцулко”, “Доля” та багато інших, серед яких є і на свої слова.

Його творчий доробок складає близько 200 пісень, 50 з яких стали популярними.

М. Гаденко – організатор пісенного вернісажу “Доля”, дав крила багатьом віршам Г.Дущак, організувавши у липні 2002 року пісенний фестиваль під назвою “Повінчані піснею”. Живе в м. Києві.

ГЕРМАН Єлена

(1956 р.н.)

Румунська оперна співачка (сопрано)

Народилась Є.Герман 18 липня 1956 року в с.Красноїльськ Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчила Кишинівський інститут мистецтв ім.Г.Музическу. З 1983 року –солістка національної опери в Кишиневі. Концертувала по багатьох країнах світу. Найбільшими ролями були: Віолетта (“Травіата”, Дж.Верді), Анка (“Набуко”), Жільда (“Ріголетто”, Дж. Верді), Лучія (“Лучія ді Ляммермур”, Г. Доніцетті), Флоріца (“Пекале і Тиндале” Верхоли), Ілінка (“Олександр Лепушняну” Мустя).

ГОНЧАРЮК Василь Миколайович

(1966 р.н.)

Самодіяльний поет

Народився В.М. Гончарюк 21 серпня 1966 року в с. Снячів Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив середню школу, потім політехнічне училище м.Чернівці.

Воїн-афганець. Пережиті події в Афганістані болять, не дають спокою, тривожать душу, примушують багато думати, а також – писати. В. Гончарюка знають всі “афганці” і не тільки. Знають, як свого поета. Віршовані рядки мають повне право на існування, мають свою аудиторію.

В. Гончарюк мріє про власну книжку. І не просто збірку поезій, а своєрідну сповідь, яка в нього є вже в рукописі. Уривки цієї сповіді поки що друкуються у районній газеті “Рідний край”.

ҐОЯН Леон

(1843 – 1911 рр.)

Румунський віолончеліст, скрипаль і піаніст

Народився Л.Ґоян 12 лютого 1843 року в с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив Чернівецьку німецьку вищу гімназію (тепер СШ №1). Був учнем А. Пумнула. Протягом 1861 – 1866 років навчався у Віденській консерваторії. Впродовж 1866 – 1885 років Л. Ґоян – віолончеліст оркестру Чернівецького музичного товариства. Виступав з концертами у кількох містах Австрії, а також – у Чернівцях. Митець є членом багатьох культурологічних товариств, зокрема, чернівецької “Гармонії”. У Чернівцях ним засновано студентське співоче Товариство і квартет віолончелістів.

Л.Ґоян був у дружніх стосунках з композиторами Т. Флондором, А. Гржімалі, К. Букенталем. Для вивчення музичного минулого Буковини мають велику цінність “Спогади” Л.Ґояна (не опубліковані), які частково використав М. Послушніку при написанні ним монографії “Історія музики у румунів” (Бухарест, 1928).

Помер Л.Ґоян 16 серпня 1911 року в м. Сучава.

ГУЛЕЙ Марія Тодорівна

(1939 р.н.)

Поетеса, педагог

Народилась М.Гулей 9 серпня 1939 року на хуторі Жорний с. Банилів Сторожинецького району Чернівецької області. 1950 року хату Гулеїв було розбито внаслідок переселень. Сім'я переїхала жити в с. Банилів. Тут у 1961 році закінчила 11 класів вечірньої школи і вступила до Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича на філологічний факультет. А з 1964 року стала працювати у школі с. Банилів-Підгірний, де пропрацювала 30 років.

Писати вірші М.Гулей почала ще з дитинства, але першу збірку поезій видала у 2002 році під назвою “Живу любов'ю”. Трагічна смерть сина Едуарда, якому присвячена збірка, залишила болючий слід в душі і серці матері, що й вилито в поезіях. У наступну збірку “Вірність” (2003 р.) ввійшли вірші про вірність землі, дружбі, любові, вірність пам'яті, про вірність, як найціннішу рису людського буття.

У 2004 році вийшла друком чергова збірка поезій М.Гулей “Краю мій рідний!”. Згодом у 2005 році вийшли збірки “Духовні скарби”, “Висота”.

Лірика М.Гулей пройнята різнобарвними кольорами почуттів. Це і світ кохання, згадки про цвіт молодості, звернення до Всевишнього, щира любов до природи, людей, мальовничого рідного краю. Цікавими є в'язанки віршів, присвячені друзям, життя яких трагічно обірвалось, важкій праці заробітчан, рокам праці в школі; а також – в'язанки віршів-пісень. Велике бажання поетеси – покращити, зробити добрішим наше життя. Її поезії – ліричні пориви душі, які свідчать про патріотизм автора, багатий внутрішній світ, високий естетизм і гуманність.

Деякі вірші поетеси покладені на музику місцевими композиторами.

ДИШКАНТ Тарас Петрович

(1959 р.н.)

Поет, історик, краєзнавець

Народився Т.Дишкант у 1959 році у містечку Буську Львівської області в сім’ї вчителів. Навчався в професійно-технічному училищі Львівського політехнічного інституту.

Деякі його вірші були надруковані в книзі “Богословень” - духовна поезія західноукраїнських авторів (Тернопіль,1994), в журналі “Україна” (1990р.). Багато його поезій друкувалось у районній газеті м. Буськ “Воля народу”.

З 1995 по 2000 роки проживав в с.Тисовець Сторожинецького району, де зібрав цікавий краєзнавчий матеріал, який і становить зміст збірки історико-краєзнавчих статей “Тисовецькі старожитності”, яка видана у Чернівцях друком “Оріяна-сервіс” на кошти лауреата премії “Золота фортуна” , генерала митної служби, уродженця с.Тисовець Миколи Салагара.

Т. Дишкант автор більше 50 статей на історико-краєзнавчі теми. Вони друкувались у районній газеті “Рідний край”, у газетах “Час”, “Новій буковинській газеті”, “Буковинському віче”.

ДУЩАК Анна Кирилівна

(1959 р.н.)

Поетеса, новеліст

Народилась А. Дущак 15 жовтня 1959 року у с.Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області. Навчаючись у Тисовецькій середній школі, дуже любила уроки літератури, багато читала, захоплювалась народними піснями, добре вчилась, мріяла здобути вищу освіту.

У січні 1975 року , будучи в 9-му класі, важко захворіла. Діагноз медиків та лікування виявились помилковими - поетесу прикувала до ліжка важка хвороба. Багато людей допомагають Анничці долати цей страшний недуг. Насамперед, це її мати – Віра Іллівна – великодушна, добра, інтелігентна сільська жінка; друзі – Гарафина Маковій, Мірча Мінтенко, Ксенія Гапій.

1990 року в Чернівцях відбувся перший творчий вечір А.Дущак. За зібрані на благодійному концерті кошти було видано її першу книжку поезій – “Дивоквіт любові” (1992 р.).

Вірші поетеси друкувалися в канадських журналах: “Нові дні”, “Промінь”, “Новий шлях”, австралійському часописі – “Наше слово”, газеті – “Вільна думка”. Поезії перекладені на англійську мову Р.Франко (журнал “Жіночий світ”), італійську І.Трушем. Близько 30-ти її віршів покладено на музику. Пісні виконуються на фестивалях, у фільмах; організовуються вечори, концерти, присвячені поетесі.

Поезії збірок “Дивоквіт любові” (1992 р.), “Спитай себе” (1994 р.), “Понад вечірнім Дереглуєм” (1998 р.), “Любов я росами розтрушу” (1999 р.), “Любові стиглий колос” (2004 р.) присвячені рідному краю, видатним людям, знайомим, близьким і друзям. У них ідеться про важку долю авторки, її призначення і роль у житті суспільства. Поетеса задумується над сенсом людського буття, свого існування на землі, виступає проти жорстокого ставлення до оточуючого нас середовища, тварин, рослин. Значне місце посідає інтимна лірика. Немає поетичних рядків, в яких звучали б злість, лихослів’я. Це жінка з трагічною долею, але з стійкою силою волі, непохитним характером – “буковинська Мадонна” – не нарікає, що є сотні доріг, по яких її ноги ніколи не зможуть ступати. Вона зуміла себе перенести у вищий світ – духовний, збагачуючи його своїм існуванням, творінням. Адже, читаючи її твори, виникає бажання жити, творити, любити і прощати.

А. Дущак – автор новел “Гріх проти себе”, “Полинове щастя Трандафіри”, “Чужа чічка”.

ЄРЕМІЙЧУК Марія Савівна

(1941 р.н.)

Поетеса

Народилась М.Єремійчук 1941 року в с. Старі Бросківці Сторожинецького району Чернівецької області. Батько загинув на фронті Великої Вітчизняної війни. Вже з 12 років дівчинка самостійно заробляла на прожиття.

1965 року М. Єремійчук вступила в медичне училище, маючи більше восьми літ стажу санітаркою в сільському ФАПі.

По закінченню училища, повернулась у село. Тридцять п’ять років незмінно трудилася на нелегкій ниві сільського фельдшера-акушера.

2004 року вийшла друком поетична книга “Душі відкрию таємницю” - автор М. Єремійчук. Це сповідь душі, небайдужого серця жінки, все свідоме життя якої було повністю віддане людям. У книгу ввійшли вірші, написані впродовж багатьох років, у яких авторка з щирістю ділиться своїми роздумами, почуттями, сподіваннями.

ЄРЕМІЦА Фівонія

(1968 р.н.)

Самодіяльна поетеса, народна майстриня

Народилася Ф.Єреміца 25 вересня 1968 року в с. Снячів Сторожинецького району Чернівецької області у селянській родині. Сім’я незвична, бо від покоління до покоління передається любов до музики, вишивки, поезії, любов до оточуючого світу. Прабабуся і бабуся були чудовими вишивальницями, ткалями, писанкарками. Батько любить, гуляючи в лісі, відшукувати різні гілочки, корінці і підганяти їх під різні створіння. А разом з дружиною – перші критики і поціновувачі доччиного таланту.

Ф. Єреміца закінчила Снячівську середню школу. З 1987 року, побачивши потяг дівчини до малювання, батьки віддали її на навчання до Будинку художника у м.Чернівці. Брала приватні уроки у художника Г.В. Васягіна.

У 1996 році вступила на заочне відділення філологічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, який успішно закінчила. Здобула професію вчителя української мови і літератури.

Під час навчання працювала у рідній школі, вела гурток малювання. А ще працювала у редакції районної газети “Радянське село” (тепер “Рідний край”).

Вірші почала писати уже після закінчення школи, а будучи маленькою, компонувала поетичні рядки, присвячені дню народження мами, тата, бабусі. Любила до слів підбирати музику.

З прикрістю згадує шкільні роки, коли її не розуміли ні однокласники, ні вчителі, вважаючи дівчину дивакуватою. А ця дивакуватість полягала саме у цікавішому світосприйнятті, ніж у її ровесників, та старших, що її оточували.

Ф.Єреміца – творча натура. Її захоплення різносторонні. Пробує писати новели. Уже з’явилась новела “Сум цимбалів і скрипки” (новела про рідного дядька, в якій описані справжні події, лише змінені імена та прізвища).

Мріє створити казки для дітей.

Малюнки Ф.Єреміци експонувалися у сільському Будинку культури, у школі. Демонструє їх на різних нарадах, куди її запрошують час від часу. Приїжджала на запрошення до учнів школи с. Кам’яна, з якими ділилася своїми творчими планами і здобутками.

Вірші Ф.Єреміци мають філософське звучання. Вони є ніби доповненням до її картин, ікон, які теж мають філософський зміст.

Головна тема творчості Ф. Єреміци – людина як творіння Господа.

ЗДОРОВЕНКО Василь Іванович

(1928 – 2001 р.р.)

Поет, прозаїк

Народився В. Здоровенко 20 листопада 1928 року в с. Верхня Суєтка Знаменського району Алтайського краю в Росії. Дитинство і юність пройшли у суворому Сибірському краї. Тринадцятилітнім пізнав страшне поняття “війна”. На дитячі руки випало безліч роботи: косив, орав, ремонтував… Все переніс.

Середня освіта, диплом філолога здобуті вже на Буковині, куди хлопця запросила рідна сестра. Тут, у затишному містечку над Сіретом, знайшов свою єдину подругу, і став сторожинчанином не тільки формально, а й душею, серцем. Чимало творів із поетичного доробку присвячені Буковині, її природі, смерековим лісам, пишній красі долини гір, доброті людських сердець.

В. Здоровенко, філолог за фахом, все життя віддав скромній роботі інкасатора. Але здобуті знання не пропали марно. Перший вірш, присвячений Юрію Гагаріну (1961 р.), став початком тривалої роботи душі і серця. Ціла низка віршів, з якої проглядає обличчя лірика, громадянина і просто щирої людини, з’явилася на світ у 1994 р. “Все, что пережито мною” – це автобіографічні вірші, роздуми про дитинство, ліричну юність, зрілість у оточенні краси та неповторних краєвидів підгірнянського краю, яка надихала на томке відчуття гармонії почуттів, відчуття радості від кожного сонячного дня.

Вірші Василя Івановича написані російською мовою. Але, читаючи прості задушевні рядки, розумієш наскільки він буковинець.

Помер В.Здоровенко 1 серпня 2001 року. Похований у м. Сторожинець.

ЗМОШУ Валерій Георгійович

(1948 р.н.)

Етнограф, фольклорист, самодіяльний поет, громадський діяч

Народився В. Змошу 28 червня 1948 року в с. Нижні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області, в сім’ї священника.

У 1955 році пішов навчатися в І клас восьмирічної школи №1 с. Нижні Петрівці, яку закінчив у 1963 році. Середню школу закінчив у сусідньому селі Верхні Петрівці в 1966 році.

Протягом 1967-1970р.р. служив у війську в морському флоті Атлантичного океану. Після служби в 1971 році поступив у Тираспольський педінститут, спеціальність – молдавська мова та література, який успішно закінчив у 1976 році. У цьому ж році працює у ВШ с. Аршиця, а потім - учителем історії у Нижньопетрівецькій СШ.

Нині В.Змошу працює учителем, керівником етно-фольклорного гуртка і директором етнографічно-фольклорного музею с. Нижні Петрівці. Збирає фольклор села. Активний громадський діяч. Один із учасників румунського товариства “Міхай Емінеску” м. Чернівці і групи “Арбороаса”.

Свою літературну діяльність розпочав у 1966 році. Пише вірші румунською мовою і друкує їх в районній газеті “Радянське село” та обласній “Zorile Bukovinei”, журналі “Femeia Moldovei” (“Молдавська жінка”), “Голос Буковини”, тижневику “Concordia”.

На сьогоднішній день побачили світ більше 60 віршів. Крім віршів, у нього є ряд пісень про кохання, колядки, легенди – всього більше 400. Пише праці про традиції та обряди, пов’язані із життям людини, такі як “Хрещення в Нижніх Петрівцях”, “Солодка дойна”. У 2001 році побачила світ дуже цікава робота – “Весілля в Нижніх Петрівцях”, надрукована в журналі “Наша Міоріца”(Нью-Йорк, США, №3-4, 2001).

З власної ініціативи на особисті кошти організував та відкрив при школі етно-фольклорний музей. Зібрав цікаві матеріали для виставки.

ІЛІУЦ Марія Степанівна

(1954 р.н.)

Популярна співачка

Народилася М.Іліуц 23 лютого 1954 року в с.Красноїльськ Сторожинецького району Чернівецької області в багатодітній селянській сім’ї, в якій завжди панували мир і злагода. Старші брати і сестри швидко залишили батьківське гніздо і вдома залишилася найменша – Марійка. На той час вона навчалася у місцевій школі і дуже любила співати.

Ставши старшокласницею М.Іліуц почала відвідувати вокальну студію при деревообробному комбінаті, виступала перед працівниками ланів і ферм у складі агіткультбригади, була активною учасницею шкільного хору.

Марія ще змалку звикла бачити вдома, як з’являються національні костюми. Їх готувала мати, часто засиджуючись за своїми творіннями до пізньої ночі. Це ремесло перейняли і дочки. Гардероб М.Іліуц – це лише костюми, виготовлені власними руками та руками рідних. Їх налічується близько 30.

Навчалась спочатку у Чернівецькому культосвітньому училищі на хореографічному відділенні, але вже через рік почала опановувати народні інструменти. Працюючи художнім керівником у місцевому Будинку культури, М. Іліуц мріяла вчитися у вищому навчальному закладі. У 1973 році разом з подругою О. Герман вирушили до Кишинева, подали документи в інститут мистецтв імені Гаврила Музическу. Фортуна посміхнулася обом: Марія стала студенткою відділення хорового диригування, а Олена – оперного.

У 1989 році на Міжнародному конкурсі популярної музики виборола Гран-прі, а через три роки на фестивалі, присвяченому пам’яті Тамари Чабану, посіла перше місце. У 1995-му – знову Гран-прі на Міжнародному конкурсі Чабанської пісні у Бухаресті, а у 1996-му така ж нагорода на Міжнародному фольклорному конкурсі румунської пісні.

Впородрвж семи років М.Іліуц виступала в складі Кишинівського фольклорного ансамблю “Штефан – воде”, згодом – в ансамблі “Бусуйки молдовенескі”, організатором якого був музикант і диригент симфонічного оркестру Міхай Аміхалакіоає з Герцаївського району. Одночасно співпрацювала з оркестром радіо та телебачення, ансамблями “Жок” і “Мугурел”.

Найголовніше місце у творчості М. Іліуц посідає те, що вона прагне донести до слухачів і глядачів культуру і фольклорну спадщину рідного Красноїльська.

ІОНАШКУ Джордже

(1909 р.н. – рік смерті невідомий)

Румунський поет

Народився Д.Іонашку 12 лютого 1909 року в с. Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області. Протягом 1921-1925 років здобув середню освіту в Сучавському ліцеї ім. Ш.Великого та 1926-1929 – роки навчання в Чернівецькому ліцеї ім. А.Пумнула. Згодом навчався в Чернівецькій консерваторії (1929-1931 роки).

Д.Іонашку був актором, працював завідувачем музею Бухарестського оперного театру; автор збірки поезій, статей з питань театрального і музичного мистецтва.

Основними книгами є: “Поеми для іншого життя” (Ч., 1939), “Заклик вогню: Поема” (Ч., 1939), “Кам’яні пісні” (Сучава, 1940), “Балади і симфонії” (Ясси, 1983).

КАТАМАЙ Богдан Васильович

(1934 р.н.)

Заслужений працівник культури України, член Національної Всеукраїнської музичної спілки, диригент, самодіяльний композитор, педагог, музично – громадський діяч

Народився Б.Катамай 14 серпня 1934 року в с. Ямниця на Івано-Франківщині. Після закінчення семирічки вступив до Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського. Закінчив повний курс по спеціальності “Відділ народних інструментів” (домра), отримав кваліфікацію організатора-методиста художньої самодіяльності, диригента оркестру народних інструментів. В армії закінчив курс воєнного навчання при військовій частині та отримав спеціальність - механік приладів кисневого обладнання в авіації. За час служби був нагороджений грамотою за активну участь в художній самодіяльності.

Трудову діяльність розпочав у 1957 році на посаді вихователя ремісничого училища селища Брошнів Івано-Франківської області. Потім працював художнім керівником в Будинку культури м.Галич, де організував оркестр народних інструментів. Паралельно організував три хори в селах Ганусівка, Сілець, Крилос, які користувалися успіхом в районі. З 1960 року працював в музичній студії при Косівському Будинку культури, де організував домровий оркестр і водночас хор в с.Яворів.

З 1962 року Б.Катамай – викладач класу домри та диригент домрового оркестру Сторожинецької музичної школи. Водночас, на громадських засадах, став керівником хорових колективів лісового технікуму, лісокомбінату (Держлісгоспу), Будинку культури, а пізніше – сіл Нові Бросківці, Старі Бросківці. Керувати п’ятьма колективами водночас – нелегко, але любов маестро до музики, до народного співу, до пісні перевищувала всі труднощі. У 1973 році хор лісокомбінату отримав звання “народний”, а 1977 року це звання присвоєно колективу лісового технікуму, а пізніше і Старих Бросківців.

У 1970 році Б. Катамай закінчив Дрогобицький державний музично-педагогічний інститут ім. І.Франка, отримав кваліфікацію викладача педучилища з класу хорового диригування. Тими роками були записані на грамплатівку Всесоюзної фірми “Мелодія” під назвою “Буковинські самоцвіти” пісні хорів лісового технікуму, лісокомбінату та Будинку культури. Також були випущені обласним Будинком художньої творчості плакат-розповідь та буклет про досвід роботи керівника.

Б.Катамай двічі очолював зведений хор на гастролях в Москві. Донині є постійним керівником зведеного хору району. 30 серпня 1984 року йому було присвоєно звання Заслуженого працівника культури України, через деякий час став членом національної Всеукраїнської музичної Спілки.

Хори лісового технікуму (нині коледж) “Барвінок” та лісокомбінату “Горицвіт” є лауреатами багатьох республіканських та всесоюзних фестивалів і конкурсів. Їхній спів полонив серця Києва, Закарпаття, Москви, Петрозаводська, Санкт-Петербурга та міст Румунії. Вони представляли хорове мистецтво Чернівецької області на республіканському телетурнірі “Сонячні кларнети”, міжобласній конкурсній телепрограмі “Сонячний вінок”, де були переможцями. Сьогодні ці хори є лауреатами першого та другого Всеукраїнських фестивалів народної творчості на честь 10-ї річниці Незалежності України.

Б.Катамай за вагомий вклад у розвиток хорового мистецтва краю неодноразово нагороджувався Почесними грамотами, дипломами, значками “За досягнення в художній самодіяльності” (Москва), медалями “Ветеран праці”, “За доблесну працю”, лауреат багатьох міжнародних та Всеукраїнських фестивалів-конкурсів. Двічі нагороджений грамотами від Голови національної Всеукраїнської музичної спілки, народного артиста України, академіка А.Авдієвського за видатні мистецькі досягнення, розвиток і збагачення традицій національного українського хорового мистецтва, високопрофесійну творчу і активну громадську діяльність. У 2002 році його портрет був занесений на районну Галерею Пошани.

Б.Катамай – кваліфікований педагог-методист та організатор самодіяльності в районі. 2004 року за особистий творчий внесок в розвиток української пісні та з нагоди 70-річчя від дня народження на творчому вечорі був нагороджений дипломом Національної радіокомпанії України дирекції міжнародного пісенного фестивалю “Доля” В. Набруска, М. Гаденка. У 2005 році Б.Катамай та народний аматорський хор “Горицвіт” районного Будинку національних культур та держлісгоспу ввійшли у енциклопедичний довідник “Українське народно-хорове мистецтво”(охоплює історичний період 2 полов. ХХ ст. і донині), готується до друку Міністерством культури і мистецтв України (м. Київ).

Музика – його світ!

КОБИЛЯНСЬКА Ольга Юліанівна

(1863-1942 рр.)

Видатна українська письменниця

Народилась О.Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Гура-Гумора на Південній Буковині (тепер Румунія), у багатодітній сім’ї. Закінчила чотирикласну початкову німецьку школу, впродовж кількох мсяців відвідувала приватні уроки української мови. Далі наполегливо займалась самоосвітою. Проживала разом з рідними в Сучаві, Кимполунзі, Димці, а з 1891 року – в Чернівцях.

Деякий час О. Кобилянська перебувала в с.Великий Кучурів Сторожинецького району. Є спогади, що селяни Великого Кучурова на замовлення носили молоко, сметану, сир додому письменниці. А вона підтримувала їх щирим словом, співчуттям, допомагала грішми. Велику увагу заслуговує автограф оповідання під назвою “Любов до рідної землі” (10 рукописних сторінок). Нині він зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка Академії наук України. В основі згаданого оповідання –трагедія матері, яка втратила через війну єдиного сина. Історія ця записана з розповіді селянки Марії Мінтенко з Великого Кучурова.

О.Кобилянська – майстер соціально-психологічної прози. Вершиною її творчості є ряд повістей- “Земля“, “Людина,” “В неділю рано зілля копала…”, “Ніоба”, “Царівна”, “Апостол черні” , новел “Меланхолійний вальс”, “Битва”, “Некультурна”, “Юда”, “Вовчиха”. Перу митця належать літературно-критичні і публіцистичні праці, мемуари, німецькомовні переклади творів українських класиків, а також скандинавських авторів на українську. У колі щирих друзів О.Кобилянської були Л.Українка, В.Стефаник, Х.Алчевська, Н.Кобринська, І.Франко, О.Маковей, П.Тодоров, Ф.Ржегорж та інші громадсько-культурні діячі слов’янського світу. 1928 року вийшов багатотомник письменниці.

Померла О.Кобилянська 21 березня 1942 року. Похована в Чернівцях.

КОЖЕЛЯНКО Василь Дмитрович

(1957 р.н.)

Поет, прозаїк, літературний критик, драматург, журналіст, член Асоціації українських письменників та двох національних Спілок – письменників і журналістів України

Народився В.Кожелянко 1 січня 1957 року в с. Кам’яна Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив середню школу, служив у війську, працював у колгоспі та на заводі в Чернівцях. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Чернівецького держуніверситету. Нині працює в редакції газети “Молодий буковинець”.

Писати вірші почав ще в школі, однак друкувати їх заборонила радянська влада. Регулярно публікується у пресі з кінця 80-х років. Лауреат літературних премій “Гранослов-92” (за збірку віршів) та журналу “Сучасність” (за роман “Дефіляда в Москві”).

В.Кожелянко – автор понад десяти книжок поезій та прози. Поетичні твори, вміщені у збірках “Терновий іній”, “Білий і рудий” (1994р.), “Семибарвний кінь” (1995р.), відзначені інтелектуальною наснаженістю, глибинністю проникнення в суть життєвих явищ, багатством лексичних засобів. Автор викриває вульгаризм, “західномовний шик”, “авангардський дух”, талановито вправляється в римованих катренах, канонічних сонетах, хокку, верлібрі.

У 1997 році (у 40-річному віці) В.Кожелянко починає писати прозові твори. Найбільшу популярність письменникові приніс роман “Дефіляда в Москві”. А в 2001 році Львівське видавництво “Кальварія” видає зібрання творів В. Кожелянка у 5-ти томах: “Дефіляда в Москві”, “Конотоп”, “Людинець”, “ЛжеNostradamus”, “Котигорошко”. Романи – художньо довершені, автор творить паралельну, ним же вимислену історію, іншими словами “історичну фантастику”, “антиісторію”, “альтернативну історію”. У 2004 році “Кальварія” видала ще один роман (історичний детектив з іронічним присмаком) В. Кожелянка під назвою “Срібний павук”, присвячений минулому Чернівців, подіям передвоєнного 1939 року.

В.Кожелянко є автором низки новел, п’яти п’єс у співавторстві з В.Сердюком, йому підвладні різноманітні жанри прози – публіцистичні статті, рецензії, дослідницький есей, памфлети тощо. Його творчість відома за межами України, перекладається на інші мови, викликає дискусії у колі людей з нестандартним мисленням, здатних скинути шори застарілих стереотипів, водночас, захоплення вмінням вправно жонглювати словом.

КОЖОЛЯНКО Георгій Костянтинович

(1946 р.н.)

Український історик, етнолог, педагог,

доктор історичних наук, професор, громадський діяч

Народився Г.Кожолянко 27 червня 1946 року в с. Кам’яна Сторожинецького району Чернівецької області. У 1972 році закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича, після чого працював лаборантом. З 1957 року Г. Кожолянко – викладач, а з 1981 року - завідуючий кафедрою етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького університету.

Науковець є автором монографій: “Поселення та житло українців Івано-Франківщини та Буковини” (1992р.), “Традиційна обрядність у народній архітектурі українців Буковини”, “Етнографічні матеріали про людність українських теренів у стародавніх та античних джерелах” (обидві – 1997), “Народознавство Буковини: Громадський і сімейний побут” (Чернівці,1998), “Народознавство Буковини: Новорічно-різдвяна обрядність українців” (2001р.), “Етнографія Буковини” (1999, т.1; 2001, т.2). Г.Кожолянко – голова Буковинського етнографічного товариства.

КОЛОДІЙ Віталій Дем’янович

(1939 р.н.)

Письменник, журналіст, перекладач, голова Чернівецької

обласної організації Національної спілки письменників України

Народився В.Колодій 19 січня 1939 року в м. Первомайськ Миколаївської області, де і закінчив школу. Уже семикласником друкувався. Закінчив механічне відділення Одеського нафтового технікуму. На той час уже мав публікацію в колективній книжці.

З дипломом механіка приїхав на Буковину і працював на Сторожинецькій нафтобазі. Попрацювавши певний час, вступив до Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича на філологічний факультет. Закінчивши його в 1963 р., понад чверть століття віддає журналістській і видавничій роботі в Одесі та Чернівцях. В Одесі обіймав посаду відповідального секретаря газети “Чорноморська комуна”, завідувача редакції художньої літератури і головного редактора видавництва “Маяк” (70-ті роки). У Чернівцях завідував відділом культури газети “Радянська Буковина” (60-80-ті роки).

У 1990-1991 роках редагував часопис “Буковинське віче”, а в 1997-1998 роках редагував газету “Літературно-мистецька Буковина”. В.Колодій має в своєму активі більше десятка окремих книжок найрізноманітнішого характеру, численні публікації у періодиці та різного роду збірниках. До виходу кількох книг він спричинився як упорядник і співупорядник видань “Дві хвилі”, “Береги” та інші). Поетичний відділ книжкових видань, на яких значиться ім’я В.Колодія, започаткований збіркою “Зажинки” (1967р.), він увібрав ще сім інших “Слов’янська дума” (1969р.), “Серпень і птиці” (1973р.), “Північний вирій” (1978р.), “Зоряне дерево” (1982р.), “Птахи на вітрах” (1983), “Погляд за видиму грань” (1986), “За обрієм літа” (1989р.). Кілька віршів включено до шеститомної “Антології української поезії” (1986р.).

Проза зібрана у книзі “Вечірній сніг” (1989р.). Твори В.Колодія перекладені російською, румунською, естенською, абхазькою, болгарською та угорською мовами.

У 1996 році за твори про Л. Кобилицю та Ю.Федьковича відзначений літературною премією ім. Дмитра Загула. У 1999 році В.Колодію присуджено літературно-мистецьку премію імені С.Воробкевича за книгу “Найлютіша в світі панна” (1998р.) та збірку сонетів “При сповідальних свічах” (1999р.). У 2002 році був відзначений премією Івана Бажанського. У 2003 році отримав румунську премію ім. М.Емінеску за переклад твору “Лучаферул”.

КОСТИНЯН Вікторія Іванівна

(1956 р.н.)

Етнограф-фольклорист

Народилася В.Костинян (Суховерська) 8 серпня 1956 року в с. Іжівці Сторожинецького району Чернівецької області в сім’ї колгоспників. У 1973 році закінчила середню школу і вступила до культосвітнього училища на хормейстерське відділення. Працювала в галузі культури. Захоплення – вокальний спів – допомагає їй в роботі на різних посадах – завідуючої клубом, директором будинку культури, вчителькою музики.

У 1986 році В.Костинян закінчила історичний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича. Після чого починає викладати історію в Ропчанській школі. Паралельно працює над вдосконаленням програми дитячого фольклорно-етнографічного ансамблю “Ізвораш”, який створила ще у 1981 році.

Період навчання в аспірантурі в Бухаресті сусідньої Румунії дає поштовх літературно-дослідницькій діяльності. Працює над темами “Румунський національний костюм”, “Ткацтво”, “Сімейні обряди: весілля румунів Сіретської Долини”, “Нариси про культуру румунів Чернівецької області”.

Друкувалась в газетах “Меляг натал”, “Конкордія”, “Месажер буковинян” (Бухарест), журналах “Гласул Буковиней”, “Ахалеле Буковиней”, альманаху “Цара фажилор”.

Паралельно з науковою В.Костинян веде артистичну діяльність, пропагуючи фольклор рідного краю. Лауреат премії “Етнос” (Бухарест) як краща виконавиця румунської народної пісні (1999), міжнародних фестивалів в Бухаресті та Чернівцях.

Активно займається громадською діяльністю.

КОСТИНЯН Степан Аврелович

(1952 – 2002 рр.)

Етнограф-фольклорист, самодіяльний поет

Народився С.Костинян 30 серпня 1952 року в с. Ропча Сторожинецького району Чернівецької області. Свого часу селянська родина була піддана репресіям. Здобув середню освіту, а згодом закінчив Чернівецький державний університет ім. Ю.Федьковича, де навчався на філологічному факультеті, фах – “Молдавська мова і література”. Після чого працює на педагогічній ниві. У 1999 році закінчив аспірантуру при науковому інституті етнографії і фольклору в Бухаресті (Румунія).

У трудовій біографії С.Костиняна – різні сторінки, пов’язані з вихованням підростаючого покоління. Останні місця роботи – інспектор районного відділу освіти, директор Ропчанської школи. Був помічником консультанта народного депутата України М.Бауера, депутатом районної ради.

Досліджував історію та культуру румунів Північної Буковини. Писав вірші, наукові статті. Друкувався в газетах “Сатул Советік”, “Зориле Буковиней”, “Конкордія”, “Рідний край”. Уклав збірник текстів для диктантів 5-11 класів, виданий після смерті у 2003 році за активного сприяння доньки Отілії.

Теми досліджень С.Костинян – “Пасхальні рушники”, “Будівлі румунів”, “Традиційні заняття румунів Сіретської Долини”. Працював над дослідженням біографії Болеслава Хиждеу.

Помер С.Костинян 19 жовтня 2002 року.

КРАСОВСЬКА Хелена Михайлівна

(1973 р.н.)

Науковець-філолог

Народилася Х.Красовська 29 квітня 1973 року в с. Клинівка (Панка) Сторожинецького району Чернівецької області, в багатодітній сім’ї. Перші сім років Х. Красовська прожила разом з батьками в с. Панка, де в 1980 році пішла в перший клас Панківської СШ , яку закінчила у 1990 році. Восени по направленню з польського Товариства в м. Чернівці розпочала навчання на підготовчому курсі польської мови в Ненадові (Польща).

З 1991 по 1996 рік Х. Красовська навчається в Жешівському університеті на філологічному факультеті, спеціальність – польська мова і література. Магістерську роботу написала на тему “Польська мова на Буковині” і захистила її на відмінно у червні 1996 року.

У жовтні-грудні 1996 року закінчила Міжнародну школу гуманітарних наук Східної і Центральної Європи у Варшавському університеті. У 1998-1999 роках закінчила післядипломну школу для магістрів-вчителів з вищою освітою у Жешівському університеті. Доповнює свої знання на різних курсах в Кракові, Києві, Варшаві.

З 2000 року перебуває на докторських студіях в Інституті славістики Польської Академії наук. Збирає матеріали на різні буковинські теми, зокрема цікавлять її проблеми польського говору Буковини: “Характеристика польсько-буковинської лексики” (науковий вісник Чернівецького державного університету: слов’янська філологія, випуск 83. – Чернівці, 2000, с.167-184), “Несколько замечаний о говоре буковинских гуралив (горян) в Нижних Петровцах на Западной Буковине в книге “Чадецька Вітчизна” (Люблін, 2000, с.125–130). Виїжджає з доповідями в різні куточки Європи і презентує феномен Буковини з її неповторними вимірами.

Х.Красовська часто буває в Петрівцях, презентує польську меншість, яка проживає на Буковині (в Петрівцях) на наукових конференціях в Польщі, Румунії та Україні: “Обряди свята Різдва Христова у буковинських горян в Нижніх Петрівцях” (журнал “Полонус”, №12. – Сучава, 2002. - С.1-5).

ЛАВРУК Тамара Володимирівна

(1953 р.н.)

Поетеса

Народилася Т. Лаврук 1 лютого 1953 року в с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчила місцеву школу. Вірші почала писати дуже рано, ще в початкових класах. По закінченні десятирічки поступила на філологічний факультет Чернівецького державного університету з вечірньою формою навчання. Паралельно працює – в школі, поштовому відділенні зв’язку.

Після переїзду вже із сім’єю – чоловіком та двома дітьми – на будову Дністровської ГЕС, почала журналістську роботу: в багатотиражці, на радіомовленні.

Усі ці роки творить, а ще – співає. Творча душа прагне спілкування з такими ж людьми, як і вона сама. У Т.Лаврук з’являється багато друзів. Як правило, такі ж обдаровані самодіяльні поети, прозаїки, журналісти.

Збірник поезій “Чебреці землі”, виданий у 1992 році, містить твори, написані ще в ранній юності і пізніше. Та це далеко не весь творчий доробок.

Талант нашої землячки мають тепер змогу оцінити численні заробітчани пострадянського простору в Португалії. Саме сюди доля занесла вже в зрілому віці буковинську поетесу, яку помітили і запросили до співпраці журналісти російської газети “Слово”. Так з’явилися там публікації українською мовою, а також вірші заробітчан, серед яких – сотні талановитих земляків.

Один з найяскравіших творів цього періоду – вірш-прапор “Ми – горда нація”, в якому Т.Лаврук пропонує Україні важке і світле майбутнє, бо недарма ж козацька воля гуляла степами.

Частина поезій поетеси написана російською мовою. Це – данина пам’яті матері – Анастасії Єгорівні Кічкіної-Лаврук. Саме вона передала дітям багатогранність талантів.

ЛЕВІНА Лариса Володимирівна

(1956 р.н.)

Член національної спілки журналістів України, автор прозових творів, видавець

Народилася Л.Левіна 10 березня 1956 року в с. Михальча Сторожинецького району Чернівецької області у багатодітній сім’ї Лавруків.

Навчаючись у школі, Лариса постійно шукала себе – малювала, співала, танцювала, грала у шкільних спектаклях. Була неофіційним лідером.

І все-таки пошук увінчався успіхом. У 5 класі з’явилися перші вірші. То були здебільшого різні іронічні рядки для КВК і т.п. Перші серйозні спроби з’явилися пізніше, уже в сьомому класі. Та потяг був втрачений через старшу сестру Тамару, яка ознайомилася з віршами Лариси і дала їм оцінку: “Філософські”. Це незрозуміле слово стало для дівчинки фатальним: до віршів був втрачений інтерес, зате любов до прози залишилася на все життя.

У 1980 році Л.Левіна закінчила філологічний факультет Чернівецького держуніверситету, але за спеціальністю не працювала жодного дня. Її обирають секретарем комсомольської організації колгоспу ім. Леніна, що в с. Кам’яна, а звідти шлях проліг до районної газети “Радянське село”.

Багато років натхненної праці у газеті, тепер “Рідний край”, дали свої результати: зі скромного початківця виріс справжній майстер пера, завідувач відділом, член національної Спілки журналістів України, редактор міської газети “Сторожинець”.

Друкує свої твори (новели) у газетах “Доба”, “Рідний край”. Редагувала і видала дві збірки Анни Дурак, В.Здоровенка “Нариси з історії села Нові Бросківці” та ін.

Мріє видати власну збірку новел, нарисів.

ЛИЖНИК Ярослав Романович

(1960 р.н.)

Поет, прозаїк, літератор,

член Національної спілки журналістів України

Народився Я.Лижник 6 березня 1960 року в с. Королівське Городище на Львівщині. Після закінчення Чорноострівської середньої школи в 1977 році здобув фах монтажника радіоапаратури у Львівському технічному училищі. Служив у війську в німецькому містечку Вердер. Після армії вступив на факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка (тепер національний) вже з вагомим доробком – результатом співпраці у дивізійних газетах , інших періодичних виданнях. У 1986 році закінчив його. Тепер Я.Лижник – заступник редактора газети “Рідний край”, член національної Спілки журналістів України.

Я.Лижник – автор збірки поезій “І день гукає молодий” та низки новел. Поетичні твори друкувалися в “Буковинському журналі”, прозові – у часописах “Дзвін”, “Кур’єр Кривбасу” та ввійшли до антології сучасної української прози та есеїстики кінця ХХ ст. “Квіти у темній кімнаті” (1997р.).

Дебютною новелою Я.Лижника стала “Четверо за столом” (1993р.). Майстер-новеліст у своїх творах (“Четверо за столом”, “Міняйлів день”, “І тому з тобою…”), написаних у цікавому напрямі – магічний реалізм, - а також у реалістичних новелах (“На кепський день”, “Влада з-під ліжка”) розглядає такі актуальні теми, як становище письменника, журналіста в сьогоденному суспільстві, людське щастя і багатство, доля України; показує типові для багатьох віків образи, моральні проблеми. Мова творів прозаїка багата на афоризми, неологізми, метафори, епітети.

Життєвим кредом письменника є – “живу, поки читаю і поки пишу”, а новели його входять на сторінку української прози нової генерації.

ЛОГІН Константін

(1892 – 1961 рр.)

Румунський літературознавець, педагог,

громадсько-культурний діяч

Народився К.Логін 4 листопада 1892 року в с.Буденець Сторожинецького району Чернівецької області. У 1912 році закінчив Чернівецьку німецьку вищу гімназію, а у 1919 – літературно-філософський факультет Чернівецького університету. Протягом 1920 – 1940 р.р. К. Логін – професор румунської і латинської мов Чернівецької вищої реальної школи (тепер СШ №2). Після 1944 року він працював на викладацькій роботі в комерційному ліцеї м. Тімішоара і в педучилищі м. Герла протягом 1949 – 1957 років.

Основними працями К. Логіна є: “Сто років з дня народження А.Гурмузакі” (Чернівці, 1924), “Історія румунської літератури” (Чернівці, 1920), “1848 рік в історії літератури і культури Буковини” (Чернівці, 1926), “Історія румунської літератури на Буковині: 1775-1918” (Чернівці, 1926; перевид. 1996); антологічні посібники “Письменники Буковини” (Бухарест, 1924), “Антологія буковинської літератури до Об’єднання” (Чернівці, 1938. – Т. 1-2; передмова Г.Нандріша), “Антологія румунської літератури для випускників середніх шкіл” (Чернівці, ч. 1-5).

Інші праці науковця: “Товариство румунської культури і літератури на Буковині: 1862-1932” (Чернівці, 1932), “Чернівці: Путівник” (1936р.), “Питання румунської мови для випускників ліцеїв” (Чернівці, 1927); підручники з румунської мови для учнів І-VІІІ класів ліцеїв; “Загальні питання румунської мови і літератури” (Тімішоара, 1945); низка статей з питань румунської літератури і культури в місцевих часописах. К.Логін був редактором кількох часописів: “Трибуна”, “Ревіста Буковіней”.

Помер К.Логін 23 лютого 1961 року в м. Гура-Гуморулуй Сучавського повіту в Румунії.

МАКОВІЙ Графина Петрівна

(1949 р.н.)

Поетеса, народознавець

Народилась Г.Маковій (Карча) 2 лютого 1949 року в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області в сім’ї колгоспників. Закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Вчителювала в рідній школі. Разом зі своїми вихованцями посадила парк пам’яті загиблих на війні сельчан, створила в школі музей “Берегиня”. Вона дослідила духовне коріння свого села.

Г.Маковій видала книги “Золоте віно з бабусиної скрині”, “Затоптаний цвіт”, “Очі згори”, “Народ у народних святах”, “Пісні одного села”, “У світі рослин”, “Віра”, “Слово моєї душі”, “Сповіді”, “Намистинки”, “Сторінки із щоденника 1993 р.”

Г.Маковій – відмінник народної освіти. Її твори філософсько-морально-естетичного спрямування.

Двічі на місяць протягом десяти років видає народознавчу газету “Економічно-благочинний вісник”, девізом якої є “відродження праведності і святості на Землі”.

Вона не тільки головний редактор газети, а її душа. Це не просто подвиг, це надподвиг сільської вчительки, яка стала сьогодні вже Учителькою для тисячі дорослих.

МАЛИЦЬКА Марія Бенедиктівна

(1950 р.н.)

Заслужений працівник культури України та Польщі,

бібліотекар, керівник народного

фольклорного ансамблю “В’янечек”

Народилась М.Малицька 9 березня 1950 року в с. Нижні Петрівці – Аршиця Сторожинецького району Чернівецької області.

Трудову діяльність М.Малицька розпочала у 1967 році художнім керівником сільського Будинку культури. У 1969 році переведена на посаду завідувача сільської бібліотеки х. Аршиця, де працює до нині з перервою у 10 років на виборній посаді секретаря сільської ради.

У 1985 році при бібліотеці створила сімейний клуб “Скарбниця”, де збирались польські родини, відтворювали сімейні звичаї та традиції. Згодом частина учасників клубу, переважно молодь, за ініціативи польського товариства ім. А. Міцкевича об’єднались у фольклорний ансамбль “В’янечек”, який охоплює понад 15 сімей. Ансамбль є учасником щорічних фестивалів “Буковинські зустрічі”, з концертами побував у Польщі, Чехії, Румунії, Угорщині. Його діяльність неодноразово описала у щорічнику “Буковинські зустрічі”, журналі “Polonus”, що видається у Румунії, обласних та районній газетах.

У 1996 році ансамбль “В’янечек” був відзначений Міністерством культури і мистецтва Речі Посполитої Польщі відзнакою “Заслужений для Польської культури”, таку ж відзнаку має і керівник М. Малицька. У 2005 році ансамблю присвоєно звання “Народного”, а М.Малицькій - “Заслужений працівник культури України”.

Популяризація давніх традицій, свят, обрядів, фольклору займає чільне місце в історико-краєзнавчій роботі бібліотеки. Традиційно відзначаються історичні дати, проводяться родинні свята всією сільською громадою, де ініціатором і організатором є сільський бібліотекар.

Справжнім святом для жителів хутора у 2003 році стала презентація книги Г. Красовської “Буковина. Мала Батьківщина – Нижні Петрівці”, матеріал про традиції та звичаї села зібрала М. Малицька.

М. Малицька, як бібліотекар і керівник ансамблю, приділяє увагу розвитку національних культур і мов, сприяє пропаганді книги, народної пісні та танцю, народних польських звичаїв і свят, залученню молоді до краєзнавчої діяльності.

За високі особисті досягнення у професійній діяльності, фахову майстерність, пропаганду мистецтв, зміцнення дружби та злагоди між двома слов’янськими народами – польським і українським – неодноразово нагороджена почесними грамотами та дипломами лауреата районним відділом культури, Обласним управлінням культури, Сторожинецькою районною державною адміністрацією, Чернівецькою обласною державною адміністрацією, Державним комітетом України у справах національностей та міграції.

МАРГУЛ­ШПЕРБЕР Альфред

(1898 – 1967 рр.)

Німецький поет, перекладач, публіцист

Справжнє ім’я – Альфред Шпербер

Народився А. Маргул-Шпербер 23 вересня 1898 року в м. Сторожинець Чернівецької області. Навчався в ліцеях м. Чернівці та м. Відень, де протягом 1914 – 1916 р.р. проживала сім’я.

У столиці Австрії А.Маргул-Шпербер зближується з робітничим рухом. Був учасником Першої світової війни. Протягом 1919 – 1920 р.р. перебував у Парижі та Нью-Йорку, де навчався в університетах, після чого він повертається до Румунії і поступає тут в університет. Під час перебування в Нью-Йорку редагує часопис “Нью-Йоркська народна газета” – орган Компартії США. Захворівши, у 1924 році письменник повертається до Чернівців, редагує газету “Черновіцер Моргенблат”, а у 1933 році переселяється до містечка Бордюжени (Південна Буковина).

До війни вийшли збірки: “Парабола ландшафту” (Сторожинець, 1934), “Таємниця і зречення” (Чернівці, 1939), в яких переважають символічно-пейзажні вірші із строгою класичною метрикою.

У 1940 році письменник переїжджає до Бухареста, де стає центральною фігурою німецької літератури Румунії, покровителем молодого поета П. Целана. Поезія А.Маргула-Шпербера збагачується новими ідеями та образами. Він видає збірки: “Свідок часу” (1951р.), “Перспектива і ретроспектива” (1955р.), “Розплющеними очима” (1956р.), “Діяння і мрії” (1959р.), “Зоряні години кохання” (1963р.), “З передісторії” (1964р.), “Зачароване слово” (1969р.) та інші. Також перекладає німецькою мовою поезії М. Емінеску, Т. Аргезі, А. Філіппіде, М. Бенюка, Марії Бануш.

А.Маргул-Шпербер видав у власних перекладах антологію “Румунська народна поезія” (Бухарест, 1954) та книгу “Голоси світу” (Бухарест, 1968).

Письменник дружив з буковинським поетом і скульптором О.Шевчукевичем, переклав німецькою мовою кілька його поезій (надруковані в журналі “Клінгзор”, Сібіу, 1933). У 1954 році був удостоєний Державної премії Румунії.

Помер А. Маргул-Шпербер 3 січня 1967 року в Бухаресті.

МИСЬКО Ігор Михайлович

(1961 р.н.)

Поет-бард, педагог

Народився І. Мисько 17 серпня 1961 року в с. Емілівка на Тернопільщині. Середню освіту здобув у школі рідного села. З 1980 року – студент хімічного факультету Чернівецького держуніверситету. Служив у війську Прикарпатського округу; працював в органах внутрішніх справ у Чернівцях, Сторожинці.

Нині І. Мисько працює вчителем хімії в Старобросківецькій загальноосвітній школі; активний учасник районних та обласних концертів, актор Сторожинецького народного театру.

Перший свій вірш написав у 1995 році, який був надрукований в місцевій газеті “Рідний край”. Збірка поезій і публіцистичних статей вийшла у 2002 році – “Бог Україну не віддасть” – вміщує різножанрові поетичні та пісенні твори, роздуми на філософські теми щодо пізнання світу, самого себе, осмислення автором Біблії, рідної держави – України. В’язанки віршів присвячені буковинському краю, дорогим по творчому духу людям, шкільній праці, автор звертається до історичного минулого українського народу і сучасного буття. Більшість поетичних творів покладено бардом на музику. Найбільш популярними стали пісні: “Анничці Дущак”, “Моя доле – моя Україно!”, “Пугу, пугу – козаки з лугу!”.

МІНТЕНКО Мірча (Михайло) Дмитрович

(1940 р.н.)

Фольклорист, краєзнавець, публіцист, громадський діяч

Народився М.Мінтенко 17 лютого 1940 року в м.Чернівці, за часів королівської Румунії. Дитячі та юнацькі роки провів у с.Великий Кучурів Сторожинецького району де й досі живе з сім’єю. У 1955 році закінчив7 класів Великокучурівської середньої школи. Працював у місцевому колгоспі ім. 28 червня в кормовій бригаді, допомагав батькам по господарству. Охоче і з ентузіазмом збирав усну народну творчість, цікавився народознавством. Брав активну участь у художній самодіяльності. Водночас навчався у вечірній школі сільської молоді, яку закінчив у 1961 році (11 класів). Через незадовільний стан здоров’я та сімейні обставини, не служив у лавах Радянської Армії.

З 1962 року працює завідуючим бібліотекою хутора Годилова, а з 1964 року – бібліотекарем у рідному селі Великий Кучурів. У 1965 році закінчив Чернівецьке культурно-освітнє училище, отримав кваліфікацію “Бібліотекар масових бібліотек”. У 1969 році працює секретарем Тисовецької восьмирічної школи, пізніше стає діловодом-секретарем Великокучурівської середньої школи.

Як талановитого аматора художньої самодіяльності М.Мінтенка направляють навчатись на 6-ти місячні курси режисерів сільських драматичних гуртків при студії Чернівецького драматичного театру ім.О.Кобилянської. Саме там потоваришував з родиною відомого лікаря-скульптора Опанаса і Ольги Шевчукевичів, художником-живописцем Корнелієм Дзержиком, майстром-орнаменталістом Георгієм Гарасом, провідними народними артистами України Петром Міхневичем, Галиною Янушевич (перший навіть став похресним батьком старшої доньки М.Мінтенка, Єлизавети), поетом Миколою Марфієвичем, дружиною Марка Черемшини Наталею Семенюк, народними поетесами Параскою Амбросій, Домкою Ботушанською та іншими діячами культури, мистецтва.

Нині М. Мінтенко працює у Великокучурівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів лаборантом.

Друкуватись почав з 1955 року в газетах “Нове село”, “Буковинське село”, “Будівник комунізму”, “Радянське село”, а також у прогресивній українській газеті Канади “Життя і Слово”. Чимало публікацій можна побачити в газетах “Рідний край”, “Молодий буковинець”.

Перші свої несміливі дописи М. Мінтенко підписував псевдонімами Д.Мінтенко, Михайло Кучурівський, Мірча-Михайло Мінтенко, Ачрім, пізніше М. Мінтенко.

Творча спадщина М.Мінтенка є цінним скарбом Буковинського краю. Його доробок налічує десятки публікацій, зібрань народної творчості, зокрема, він – автор публікацій у книзі Гарафини Маковій “Пісні одного села”, збирає, упорядковує, друкує українські колядки та щедрівки в місцевих часописах.

МОСКАЛЮК Сергій Іванович

(1962 р.н.)

Автор першої історичної розвідки про розвиток спортивного життя на Сторожинеччині

Народився С. Москалюк 13 жовтня 1962 року в селі Гніздівка Сокирянського району Чернівецької області. Служив у війську. У 1987 році закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний факультет фізичного виховання. Працював тренером-викладачем з легкої атлетики в Сторожинецькій ДЮСШ районного відділу світи та вчителем фізичного виховання в Комарівській неповній середній школі №1 та Сторожинецькій школі-інтернаті. Нині – начальник відділу у справах молоді та спорту Строжинецької районної державної адміністрації.

У 2005 році вийшла друком перша історична розвідка про спортивне життя в районі “Спортивна Сторожинеччина на межі двох тисячоліть”. У книзі досліджено віхи історії розвитку спорту на Строжинеччині, використано багату інформаційну базу про досягнення краян у спорті. Праця стала основою для наступних дослідників.

МОСЯНДЗ Тимофій Миколайович

(1933 – 2002 рр.)

Поет, педагог

Народився 1933 року в с. Новоселиця теперішнього Кельменецького району Чернівецької області в селянській сім’ї. Навчався в Чернівецькому педагогічному училищі. Після його закінчення, в 1953 році, працював 2 роки в с. Комарово Кельменецького району вчителем початкових класів. В 1956 році став директором Кельменецького Будинку піонерів. Після служби в лавах Радянської армії працював в селі Новоселиця Кельменецького району. В 1991 році був переведений в Дубівську початкову школу, де працював вчителем до 1998 року.

Педагогічний стаж Т. Мосяндза – 44 роки. За своє життя написав чимало віршів. Деякі з них були адресовані дружині, рідним, друзям. Його вірші друкувались у газеті “Рідний край”. За словами дружини він вислав невеличку збірку віршів своїм родичам за кордон.

Помер Т. Мосяндз 9 травня 2002 року.

МОТРЕСКУ Ілля Іванович

(1942 – 1969 рр.)

Поет, журналіст

Народився І. Мотреску у серпні 1942 року в с. Красноїльськ Сторожинецького району Чернівецької області в багатодітній сім’ї.

Батько поета, Іван Мотреску, загинув у Фінляндії. Мати – Ганна – залишилась вдовою у 32 роки з вісьмома дітьми на руках. Жінка доклала всіх зусиль, щоб поставити їх на ноги. П’ятеро дітей здобули вищу освіту. І, мабуть, доля розпорядилась так, що улюбленець всієї сім’ї, талановитий, обдарований Ілля став журналістом, поетом.

Навчаючись у педінституті в Бельцах, написав і видав в одному примірнику книгу “Слава Карпатам”. У 2001 році у видавництві “Аугуста” в Тимішоарі (Румунія) вийшла збірка І.Мотреску “Танець життя”, упорядник – друг поета, колега з газети “Зориле” (Кишинів) – Іван Цибуляк.

Поезія І.Мотреску найрізноманітніша. У деяких віршах поет звертається до матері, родичів - “Все було лише обманом”, “Внукам”. Любов до рідної природи, буковинського краю відображена у віршах “Зимовий монолог”, “Слухай, як весни співають…”, “В горах”. Філософські думки читаються в поезіях “Смерть Ейнштейна”, “Під цим небом”, “Слухаючи ритми часу”.

Любов – вічна тема. Не оминула вона і твори І.Мотреску – “Такий, який ти є”, “Я любив з такою надією” та ін.

Майже три роки І.Мотреску працював журналістом в редакції газети “Зориле Буковиней”. Оскільки був співробітником відділу “Культура”, то його матеріали торкаються проблем цієї галузі. Скрізь відчувається його професіоналізм і компетентність.

І. Мотреску чудово співав, грав на гітарі, був закоханий у музику.

Свого часу в Чернівцях був створений літературний гурток. Молоді, енергійні поети-початківці обговорювали на засіданнях гуртка свої твори. І.Мотреску був серед них найбільш обдарованим. Коли влада заборонила гурток, почали збиратися в парках, вдома в однодумців. Поет відчуває, що його переслідують, за непокірність, твердість характеру, за любов до рідної мови ненавидять ті, хто прийшли до влади.

У своїх віршах “Танець життя”, “Тому що кредо в мене”, “Ти запитуєш, що таке світ, дитино”, “Із заздрістю і ненавистю”, “Тому що високо літаю” поет говорить, як його ненавиділи, заздрили йому і як хочуть його “зловити”. Врешті-решт, найбільш небезпечного з гуртківців ліквідували.

Молодий і талановитий поет І. Мотреску не захотів коритися новому керівництву. Він любив правду, людей, життя і тому розрахувався молодістю, життям – 26 липня 1969 року його по-звірячому вбили і кинули в ріку Прут.

Деякі вірші незакінчені. І якби поет був живим, він, очевидно, повернувся б до них не раз. Але жорстока смерть обірвала ноту життя в 27 років.

Спілка письменників Молдови посмертно прийняла І.Мотреску у свої ряди.

ОЛАР Петро

(1953 р.н.)

Письменник, кінорежисер, оператор

Народився П.Олар 1 липня 1953 року в с. Панка (Клинівка) Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив Львівський університет, факультет журналістики.

Працював у пресі Буковини, на телебаченні в Чернівцях та телекомпанії Останкіно (Москва); закордонний кореспондент Укрінформу і Національного радіо України (Італія та Ватикан). В Італії заснував і був редактором української газети “Форум”, а ще відомий в Італії як кінорежисер, лауреат премії в галузі кіно “Ексельсіор-97”, автор трьох десятків документальних картин, з них п’ять відзначено міжнародними преміями.

Останні 7 років живе в Італії, до цього неповних вісім прожив у Москві, де навчався і закінчив ВДІК, а також працював на студії “Союзтелефільм”, був режисером і автором сюжетів телепрограм “Погляд”, “Очевидне неймовірне”, “Народна творчість”, авторські фільми демонструвалися в програмі Роберта Рождественського “Документальний екран”.

Пише кіноповісті, новели і вірші. Останнє з написаного в Європі присвятив дружині Оксані, разом з нею навчається в аспірантурі Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина).

У кіно прийшов з легкої руки славного земляка Івана Миколайчука, ще на картину “Білий птах з чорною ознакою”, співпрацював і в останньому фільмі І.Миколайчука “Така пізня, така тепла осінь”.

Зараз шукає можливість творити незалежне авторське документально-художнє кіно в Україні.

Видав чотири збірки. Перші три він зробив як фотопубліцист, четверта – “Екватор суті (поезії, новели)”, - Чернівці: Місто, 2004.

Сценарії, створені автором, режисером та оператором П.Оларом:

  1. “Містерія світла”. Фільм для дітей і дорослих дітей;

  2. “Чиста дошка” (ідея Івана Миколайчука);

  3. “Втрачений рай”;

  4. “Біси” (за мотивами роману Ф.М. Достоєвського);

  5. “Рим, до запитання”. Телевізійний серіал з 10 серій;

  6. “Тінь в бік сонця”;

  7. “Повернемось в завтра”. Серіал з 7 серій.

Петро Олар є автором понад 30 фільмів.

ОНЧУЛЕСКУ Дмитро Костянтинович

(1912 – 1988 рр.)

Публіцист, етнограф, краєзнавець, педагог

Народився Д.Ончулеску 26 жовтня 1912 року в с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області в багатодітній сім’ї (17 дітей). Спочатку навчався у місцевій школі, пізніше в ліцеї “Арон Пумнул” м.Чернівці. Окрім того, поступає на факультет літератури, філософії та теології. Після його закінчення був направлений настоятелем церкви с. Волока.

З приходом на Буковину Радянської влади, Д.Ончулеску емігрував до Румунії (м. Тимішоара). У 30-х роках одружився на дочці місцевого директора школи Іона Бзового – Сільвії. Мав дочку Кармен-Дойна 1952 р.н., яка й до нині мешкає в місті Тимішоара (Румунія). Спеціалізувався педагогом в університеті, також в університеті “Al.I.Cuza” (Олександра Кузи). Студіював у Відні та Римі. Був на посадах професора в м.Сучаві, Чернівцях, Радівцях, асистентом університету в Чернівцях; професором в ліцеї м. Тімішоари (1944-1974). Успішно захистив докторську дисертацію на тему: “Pedagogia Lui Clemеnt Alexandrinul” у 1937 році. Автор декількох монографій, наукових статей по педагогіці та методиці в румунській мові періоду 1776 – 1785 р.р. Серед праць Д. Ончулеску: “Розвиток історії педагогіки Банатського уїзду до 1800 року.”

Про Д.Ончулеску вийшло ряд публікацій на румунській, німецькій та угорській мовах.

Помер 30 листопада 1988 року в м. Тимішоара, де і був похований.

О П А І Ц Аркадій Сильвестрович

(1948 р.н.)

Поет, голова Чернівецького обласного Товариства румунської культури ім. М.Емінеску,

Заслужений працівник культури України та Молдови

Народився А. Опаіц 2 (записано 28) лютого 1948 року в с. Череш Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив середню школу, філологічний факультет Чернівецького і юридичний Одеського державних університетів. Учителював, працював старшим майстром Чернівецького художньо-виробничого комбінату.

А.Опаіц є автором збірників поезії “Полудень вулкану Етна”, “Рим без мене”, “Чорна вдова”, що вийшли у світ в Молдові і Румунії. У 2003 році в світ вийшла перша двомовна збірка віршів поета “Реанімаційна палата” (Чернівці, Букрек). Це приємний результат співпраці двох сподвижників слова – з румунської переклала відома письменниця Тамара Севернюк. Оригінал та переклади дуже подібні.

Поезія А.Опаіця – палітра його поетичного всесвіту.

А.Опаіц – лауреат престижних літературних премій Румунії – імені Дж.Кожбука і Дж.Баковія. Нагороджений Президентом республіки Молдова ювілейною медаллю “Міхай Емінеску”.

ПАЛАДІ Раду

(1927 р.н.)

Румунський композитор, піаніст, диригент, педагог

Народився Р.Паладі 16 січня 1927 року в м. Сторожинець Чернівецької області. Протягом 1949 – 1954 р.р. навчався в Бухарестській консерваторії, де його вчителями були Дж. Брязнул (теорія музики і сольфеджіо), П.Константінеску (контрапункт, гармонія), А.Мендельсон (контрапункт), Флоріка Музическу (фортепіано). Водночас протягом 1949 – 1963 р.р. Р. Паладі був викладачем Бухарестського інституту театрального мистецтва ім. Й.Л. Караджале. Протягом 1969 – 1972 років – директор Ботошанської філармонії. Як піаніст, Р. Паладі концертував по Румунії та Україні. Він є ініціатором організації хорових колективів, зокрема, хору при Путнянському БК (1967-1971).

Музикант обирався членом багатьох журі під час проведення різноманітних національних музичних конкурсів і фестивалів. Р. Паладі – автор патріотичних і ліричних пісень та хорів на слова А. Баконського, Ніни Кассіан, Є. Жебеляну, І. Браду, Т. Утану, Є. Фрунзе, Ш. Юреша та ін. Композитором написано симфонічні твори “Чарівна сопілка” (1954р.), “Береганський чортополох” (1957р.), “Дикуни” (1958р.); камерні “Сюїта для фортепіано” (1949р.), “Струнний квартет” (1957р.). Також є автором музики до низки кінофільмів, театральних вистав.

Перу Р.Паладі належить підручник “Курс історії музики”. Митець удостоєний багатьох вітчизняних і зарубіжних премій, зокрема: міжнародних фестивалів молоді та студентів у Бухаресті (1953р.), Варшаві (1955р.), Москві (1957р.), Спілки композиторів Румунії (1969, 1972, 1975, 1977, 1979р.р.). Він також є лауреатом першої медалі національних фестивалів “Румунія співає” (1977 р., 1979 р.) та премії ім. Дж. Енеску Румунської АН (1978 р.).

ПАЦАНОВ Георгій Олександрович

(1949 р.н.)

Прозаїк, журналіст

Народився Г.Пацанов 14 серпня 1949 року в с. Красноїльськ Сторожинецького району Чернівецької області. Після закінчення Красноїльської середньої школи №1, вступив на факультет журналістики Кишинівського державного університету. Нині Г.Пацанов редагує Криуленську районну газету “Погляд”.

Автор книги “День минає”. У ній вміщені нариси, новели, оповідання з свого шкільного життя, про людей села – жителів с.Чудей, с.Красноїльськ, с.Іжівці тощо. Книга вийшла румунською мовою (латинська графіка), являє великий інтерес для українських читачів.

ПЕТРЕСКУ-РОТАРУ Григорій Олексійович

(1951 – 2000 рр.)

Поет, педагог

Народився Г. Петреску-Ротару 19 січня 1951 року в с.Нижні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області в багатодітній сім’ї селянина.

Протягом 1958 – 1965 років навчався в Нижньопетрівецькій ВШ №3, а з 1965 по 1968 р.р. – СШ №2 с. Межиріччя. У 1968 році поступив у Чернівецький державний університет на філологічний факультет, спеціальність – румунська мова і література, який закінчив у 1973 році та отримав направлення на роботу вчителя молдавської (румунської) мови та літератури в Тячівському районі Закарпатської області.

У 1978 році Г. Петреску-Ротару переїжджає в село Строєшти Новоселицького району, де прожив до кінця свого життя. До 1982 року працював тут учителем. Протягом 1982 – 1985 років працював фотокореспондентом районної газети “Ленінський шлях” (Новоселицький район).

З 1985 року і до останніх днів працював учителем французької мови і зарубіжної літератури.

Свою літературну діяльність розпочав ще на шкільній лаві. Будучи школярем, а потім студентом, друкував свої вірші в районних і обласних газетах та журналах, в Молдавії та Румунії: “Zorile Bukovinei”, “Concordia”, “Nіstru”, “Chipгrus” (“Перець”). Брав активну участь в громадському житті: керував відділом румунського суспільства “Міхай Емінеску”. Працював журналістом районної газети “Шлях правди”.

Світ побачили дві збірки його віршів: “Hoюul bunicutci” (“Бабусин злодій”) (Вірші для дітей, Чернівці, 2003), “Za vaolul Prutului” (Бухарест: “Николае Болческу”, 2001).

Помер Г. Петреску-Ротару 26 серпня 2000 року. Похований в с.Строєшти Новоселицького району.

ПОБІЖАН Марія Миколаївна

(1967 р.н.)

Поетеса, педагог

Народилася М. Побіжан 15 травня 1967 року в с. Панка (Клинівка) Сторожинецького району Чернівецької області. Дитинство пройшло в рідному селі, під лісом на зелених горбах. Після закінчення восьмирічки поступає у Чернівецьке педагогічне училище (1982-1986 рр.).

З 1986 року працює вчителем в місцевій середній школі, навчається заочно на історичному факультеті Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича. У 1993 році закінчує навчання.

Вірші почала писати з 12-річного віку. У 14 років займає 2-ге місце в літературному конкурсі на кращий вірш у Сторожинецькому районі. А під час навчання в педагогічному училищі посідає призове місце серед студентів середніх спеціальних закладів області.

Друкується в газеті “Рідний край” з 1991 року. Захоплення віршами старається передати учням школи – веде гурток “Краса рідного слова”. Має рукописну збірку віршів, яка готується до друку.

ПОПЕСКУ Іліє Васильович

(1939 р.н. – рік смерті невідомий)

Мовознавець, письменник, публіцист, педагог,

громадський діяч

Народився І.Попеску 15 липня 1939 року в с. Нижні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області. Він був дев’ятою в сім’ї дитиною з десяти – цифра ця, за народним повір’ям, повинна приносити щастя…

У 1942 році за участь в антирадянській пропаганді заарештували батька, а сім’ю відправили в Казахстан. Про це І. Попеску розповідає в своїй книзі “Дорога до Голгофи” (Ясси, 1994р.). У 1945 році від тифу помирає старший брат.

Після повернення з чужини І.Попеску навчається в початковій школі (4 класи) хутора Аршиця. Важке матеріальне становище, голод, найми боляче дошкуляли хлопчику. Наступних три класи закінчив у школі рідного села. Брав участь в народному театрі, про що розповідає у своїй монографії під назвою “Петрівці на Сіреті” (Сучава, 2001). Середню освіту успішно здобув у школі с.Коропчів Глибоцького району. За активну юнацьку діяльність у Москві на ВДНХ отримав медаль.

Після чотирьох років навчання у Чернівецькому державному університеті ім. Ю.Федьковича (тепер – національний) на факультеті іноземних мов, Міністерство освіти відправляє І.Попеску в Румунію на курси румунської мови, літератури та історії. Вчителює в с. Купка Глибоцького району. З 1965 року викладає в Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича на філологічному факультеті (кафедра румунської філології).

У 1974 році захищає докторську роботу при держуніверситеті м. Кишинів (“Назви медичних рослин в Чернівецькій області”).

Наукова діяльність І.Попеску налічує близько 290 робіт; рецензував 22 авторських реферати кандидатів і докторів філології; активно бере участь в районних та обласних семінарах вчителів.

У 1985 році режисер Е. Лотьяну запропонував І.Попеску знятись в кінострічці “Лучафер” (про видатного національного румунського поета М.Емінеску). 1986 року стрічка була показана по ЦТ в Москві, Кишиневі, Чернівцях.

І. Попеску започаткував Товариство румунської культури ім. Михая Емінеску. Громадську діяльність педагога неодноразово відзначало керівництво обласної спілки “Наука” Почесними грамотами, дипломами. Науково-методична робота його вміщена на сторінках періодичних видань, зокрема “Кишинівський університет” (1977 р.), “Zorile Bukovinei” (1980 р.). За великі досягнення в мовознавстві доктор філології І.Попеску ввійшов в енциклопедію “Видатні лінгвісти світу”, яка готується до друку в Лінгвістичному інституті Академії наук Російської Федерації.

У 2004 році в м. Чернівці вийшли книги І. Попеску “Твори та будеш щасливий”, де вміщені публікації, наукові доповіді та повідомлення, критичні оцінки праць тощо, та “Дорогий християнине, прагни до кращого”, куди включено 150 оригінальних коментованих крилатих висловів, призначена для широкого кола читачів.

РАКОЧА Юрій

(1908 – 1991 рр.)

Український поет і педагог в Румунії

Народився Ю. Ракоча 14 березня 1908 року в с. Жадова Сторожинецького району Чернівецької області, в селянській сім’ї.

У 1930 році закінчив середню лісничу школу в м. Тімішоара, після цього працював лісником. З 1949 року і до виходу на пенсію Ю.Ракоча вчителював. У 1954 році він заочно закінчив педагогічне училище, а у 1959 – дворічні курси російської мови в Бухаресті.

Ю.Ракоча – автор збірника поезій “Любов, віра, роздуми” (Сучава, 1947, рум. мовою). Цикли його поезій друкувалися в українських часописах і альманахах Румунії “Новий вік”, “Серпень” (1964р.), “Ліричні струни” (1968р.), “Сонячне відлуння” (1974р.) та інші.

Помер Ю.Ракоча 7 березня 1991 року в с.Марицея Сучавського повіту в Румунії.

РЕЛІ Сімеон

(1882 – 1945 рр.)

Румунський історик, публіцист, церковний діяч і педагог,

доктор богослов’я, професор

Народився С. Релі 25 липня 1882 року в с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області.

У 1904 році закінчив у м. Чернівці вищу німецьку гімназію, а в 1908 році – теологічний факультет Чернівецького університету. Був священником у селах Михайлівка, Димка, Глибока. З 1912 року С. Релі – викладач релігії в гімназіях м. Чернівці та м. Кіцмань. Протягом 1929 – 1943 р.р. він був професором, деканом теологічного факультету Чернівецького університету.

Основними працями є: “Спогади з палацу на Дністрі” (1924р.), “В дні лихоліття” (1925р.), “Релігійна політика Габсбургів стосовно православної церкви в ХІХ ст.” (Чернівці, 1928), “Курс історії румунської церкви” (1932, т. 1-2), “Місто Серет у давні часи” (1934), “Монастир Путна” (1937, “Монастир Сучевіца” (1937р.), “Монастир Драгомирна” (1943р.); монографія “Резиденція митрополитів у Чернівцях та її творець Йосиф Главка” (Чернівці, 1933), “Село Іжівці в старі і нові часи” (1936; 2-е видання 1994, м. Глибока Чернівецької обл.), “Путівник по історико-релігійних пам’ятках Буковинської єпархії” (Чернівці, 1937).

Помер С.Релі 10 жовтня 1945 року в м. Сучава.

РУСУ Лівіу

(1908 –рік смерті невідомий)

Румунський композитор, музикознавець, педагог, фольклорист

Народився Л.Русу 27 червня 1908 року у с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області. Мати – Євгенія Русу, батько – Константин Русу, був священиком у с.Великий Кучурів з 1908 по 1918 роки. Початкові класи закінчив у рідному селі. Музичну освіту отримав у вчителя теорії музики та контрапункту музичних форм Ріхарда Бродкорда (Richard Brodkord), одночасно брав уроки по класу скрипки у Якоба Крамера (Jacob Kramer). Паралельно навчався у Бухарестській консерваторії (1928 – 1932р.р.). Вивчав історію філософії та соціології при столичному університеті (1932 – 1933р.р.). У 1932 – 1940 роках був викладачем в Чернівецькій консерваторії (теорія музики, контрапункт, музичні форми).

У 1937 році Л. Русу одружився з Єлисаветою Пантя, а у 1940 році переїжджає до Бухареста. 1941 року його мобілізували до війська, де він отримує завдання керувати музичною діяльністю Одеської області, з яким

Л. Русу відмінно справився. 31 березня 1943 року народився син. Після війни у 1944 році став професором Тімішоарської консерваторії. У 1958 році призначений на посаду головного редактора музичного видавництва м. Бухарест. Виходить на пенсію у 1960 році.

Л.Русу був співавтором книги “Румунська музика сьогодні” (Бухарест, 1939), написав праці з музикології: “Музика на Буковині” (1939 р.), “Критичні студії з музикології” (1964 р.), “Сторінки бетховенівської гармонії” (1972 р.) та інші. Творчість Л. Русу була тісно пов’язана з камерною музикою. Має декілька праць для хорових колективів, клавішних інструментів. Найвідоміші з них: “Соната для скрипки і фортепіано”, “Соната для кларнета і фортепіано”. Перекладав на румунську мову твори російських, німецьких та українських композиторів та музикологів: М.Римського-Корсакова “Основи оркестровки” (Бухарест, 1959, т.1-2), С.Григор’єва і Т.Мюллера “Підручник з поліфонії” (Бухарест, 1963), І. Ямпольського “Аплікатура на скрипці” (Бухарест, 1964).

САВКА Омелян Мафтейович

(1922 – 2005 рр.)

Театрознавець, Заслужений артист України

Народився О.Савка 31 липня 1922 року в с. Ясено (с. Кабин) Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив семикласну румунську школу в рідному селі. Працював у сільському господарстві. Був мобілізований під Бухарест, де прокладав залізну дорогу. 1944 року повертається додому, пройшовши пішки два тижня. Цього ж року в Чернівцях прочитав оголошення про набір в театральну студію при театрі ім. О.Кобилянської, де керівником був В.С. Василько. З тих пір і до кінця свого життя О.Савка був актором Чернівецького музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської. За активну участь в театральному житті його прийняли до профкому театру, а пізніше став головою.

У 1960 році в Москві за майстерну гру отримав Почесну грамоту президії УРСР. 1966 року в Чернівцях закінчив вечірню школу і вступив у культурно-освітнє училище на режисерський відділ (нині училище мистецтв ім. С.Воробкевича). Його наставниками були П.Г. Міхневич, В.А. Жехарський, Ю.О. Величко, Г.Я. Янушевич.

У 1980 році отримав звання “Заслуженого артиста УРСР”. Разом з театральною трупою гастролював майже по всіх куточках колишнього Радянського Союзу. Зіграв понад 200 ролей, улюбленими з яких були: радник Гавкало – “Запечатаний двірник”, Никифір – “Дністрові кручі” Ю.Федьковича, Стецько – “Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка, Михайло Дончук – “В неділю рано зілля копала…” О.Кобилянської. Знімався в кінострічках “Перевал”, “Вишневі ночі”, “Земля”, “Леся”, “Вовчиха”та інші.

О.Савка допоміг обрати життєву дорогу двом своїм односельчанам – Віктору Москалюку (працював в театрі з О.Савкою) та Мелетію Паранюку (згодом став актором Кишинівського оперного театру). О.Савку вважали найстаршим актором театру.

Помер 8 квітня 2005 року. За його словами: “Театр – це рідна сім’я”. Він був талановитим фанатом, який працював не заради зарплатні, а для душі. Більше свого життя провів на сцені, ніж вдома. Його день розпочинався на репетиції, а завершувався черговою виставою.

Свіча пам’яті творчої діяльності О. Савки горітиме завжди.

САНДУЛЯК Іван Георгійович

(1963 р.н.)

Етнограф

Народився І.Сандуляк 22 березня 1963р. у с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області.

Закінчив Великокучурівську середню школу (1980р.). У 1981-1984 рр. служив в армії на крейсері “Аврора”. З 1988 року працює на ниві культури. Під час роботи заочно у 1992 році закінчив Чернівецьке училище культури, а в 1997 – Рівненський державний інститут культури.

З вересня 1988 року по лютий 1995 працював завідувачем клубу села Глибочок – Снячівський. З березня 1995 року працював директором Будинку культури с. Великий Кучурів.

Друкувався у місцевій періодиці та збірниках наукових статей.

Нині – завідувач етнографічного музею факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича.

СЕРДЮК Володимир Євгенович

(1956 р.н.)

Письменник, драматург

Народився В. Сердюк у серпні 1956 року. В. Сердюк – син журналіста, який свого часу приїхав на роботу до Сторожинецької районної газети. Любов до слова, очевидно, перейшла від батька. Мати – вчителька вкладала у свого сина усі знання, а ще невимовно велику любов. З цього всього і плекався талант майбутнього прозаїка.

Саме з новел розпочав В. Сердюк свою творчу діяльність. Але неспокійна натура кликала його у незвідані шляхи. Пізніше він напише про це у напів-біографічному романі “Мистецтво вмирати”, складному психологічно-філософському творі.

Де тільки не носила доля В. Сердюка. Бачив ліси, і море, і гори. Але освіту все-таки здобув у Чернівецькому держуніверситеті, закінчивши факультет іноземних мов після тривалої академічної відпустки.

Тепер В.Сердюк проживає в Києві, де продовжує писати прозові твори. Свого часу, створивши видавництво “Птах” у Сторожинці, віддрукував кілька книжечок: “План Зомбі”, “Вороття немає” і інші.

Його твори мають глибокий зміст, існуючи ніби за часовими рамками.

В.Сердюк відомий і як драматург. До того ж фаховий, адже у 40-річному віці закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого.

СКІПОР Елеонора Тодорівна

(1960 р.н.)

Поетеса, журналіст, публіцист,

фольклорист, громадський діяч

Народилася Е.Скіпор 6 лютого 1960 року в с. Нижні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області. Батьки Віоріка та Тодор ще змалку прищепили Елеонорі любов до книги.

Після закінчення у 1977 році середньої школи з відзнакою у рідному селі, успішно складає того ж року вступні іспити до Чернівецького державного університету на факультет іноземних мов (спеціальність “Французька мова та література”). По завершенні освіти розпочинає працю на педагогічній ниві: спочатку як вчитель німецької мови у середній школі села Банилів-Підгірний, де викладання велося української мовою. З 1984 року і по сьогодні працює вчителем французької мови у середній школі села Купка (сьогодні – навчально-виховний комплекс).

Е.Скіпор є позаштатним кореспондентом багатьох румунських газет в області. Дебютувала в публіцистиці у 1976 році у газеті “Zorile Bukovinei” (“Буковинська зоря”). Веде тісну співпрацю із редакцією газети “Libertatea cuvвntului” (“Свобода слова”).

За жанрами і тематикою її публікації бувають різноманітні: розповіді про людей рідного краю, презентації книг, матеріали зі шкільного життя, репортажі, замальовки, есе. Пише і публікує також фольклор і вірші. Багато творів присвячено духовній скарбниці свого народу: національний одяг, віра, вірування, традиції, звичаї тощо.

Е. Скіпор належать на сьогоднішній день чотири видані книги:

  • “Ilie Motresku – coborвtor din semeюia dacг” (“Іліє Мотреску, який має дакське коріння”).- Бухарест, 2003;

  • “De-a pururi logodit cu tinereюea” (“Назавжди осяяний молодістю”). – Глибока, 2004;

  • “Un fizician cu suflet de poet” (“Фізик із поетичною душею”). – Сторожинець, 2004;

  • “Cвntecul viorii” (“Спів скрипки”). – Сторожинець, 2005.

У даний час Е. Скіпор готує до видання нову книгу – цього разу про фольклор рідного народу.

Бере участь у літературних та культурних подіях краю. Є учасницею та організатором багатьох урочистостей, що проводяться у селах Купка та Нижні Петрівці.

СЛЮСАРЧУК Самійло Миколайович

(1937 р.н. )

Поет, журналіст

Народився С.Слюсарчук 17 листопада 1937 року в с.Давидівка Сторожинецького району Чернівецької області. Дитячі та юні літа минули в чарівному царстві природи. Ще в ранньому віці батьків хлопця забрала війна. Середню освіту здобув у Банилівській школі, де і виховувався у старшого брата Тодора. З 1957 року служив у війську на схилах острова Сахалін; працював у Банилівському господарстві. Навчався у Чернівецькому державному університеті на філологічному факультеті (1960-1965 рр.). Працював в районному радіомовленні, якому віддав тридцять шість років.

Перша збірка С.Слюсарчука вийшла в 1997 році під назвою “Важка ноша”. Поет з гумором описує буденне життя людей, щоденні клопоти, негативні звички, вади, проблеми влади і суспільства, побутові сімейні відносини. Своєрідним продовженням цієї збірки стала книжечка гумору й сатири “Делікатне слово”, що вийшла в 2000 році.

С.Слюсарчук не тільки дотепний гуморист, але й тонка поетична натура. У 1997 році вийшла друком збірка поезій “Сповідь”. Поет згадує своє дитинство, батьківську хату, матір, місцевість юних літ – чудові краєвиди гірської природи; вміщені вірші для дітей. У поетичній книжці “У сховинах душі, що вийшла в 2002 році, автор виносить на суд читача бачене, виболене і пережите – роздуми над стежинами життя. У поетичній книзі “Повернення в юність” (2004 р.) поета глибоко хвилюють сучасні проблеми нашого краю, турботи і болі людей. У 2005 році читач ознайомився із збірками віршів “Солдати нашої пам’яті” – розповідь про тих, хто наближав перемогу над ворогом у Великій Вітчизняній війні та “Іду до вас, люди”, що тематично продовжила виклад думок, які знайшли місце у попередніх поетичних книгах.

Авторське творче співпереживання не є байдужим для читача. А це – найголовніше!

СТЕФАНИК Василь Семенович

(1871-1936 рр.)

Видатний український письменник

Народився В.Стефаник 14 травня 1871року в селі Русові на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область), у родині заможного селянина.

Навчався В.Стефаник спершу в рідному селі, потім у Снятині. 1883 року вступив до Коломийської польської гімназії, де сповна відчув на собі вороже ставлення і зневагу до мужицьких дітей з боку вчителів і гімназистів-паничів. Перебуваючи в четвертому класі гімназії, В.Стефаник брав участь у таємному гуртку – цікавився забороненою літературою (творами Т.Шевченка, І.Франка), разом із гімназистами проводив агітаційну роботу серед селян. На цей час припадають перші кроки його на літературній ниві.

У 1890 році молодого письменника виключають з гімназії “за політику”. Він продовжує навчання в Дрогобичі, по закінченню-вступає на медичний факультет Київського університету. Стає активним учасником студентського гуртка “Академічна громада”. Відомо, що у цей період майстер новели досить часто відвідував сторожинецький край, зокрема Сторожинець. У березні 1894 року, в Києві, В.Стефаник виступав з промовою на шевченківському концерті, організованому студентами. Там і познайомився з доктором хімії та медицини, лікарем , літературним критиком, науковцем Вацславом Морачевським та його дружиною – перша українка жінка-лікар Австро-Угорщини – Софією Окуневською-Морачевською. З цього вечора і почалась велика дружба Морачевських і В.Стефаника. За словами новеліста, знайомство з цією сім’єю “було чи не найважливішою подією моєї молодості”. Приятелювання мало великий вплив на В.Стефаника. Подружжя Морачевських часто приїздило до Софіїного батька, повітового лікаря, в Сторожинець. До Атанасія любив приїжджати в гості і В.Стефаник, хоч це йому не завжди вдавалося. Приміром, у серпні 1895 року він хотів відвідати Атанасія, де гостювали й Морачевські, але по дорозі в Коломиї був заарештований за участь у передвиборній агітації за селянських кандидатів і просидів у в’язниці два тижні. Та все ж письменник любив частенько відпочивати у Сторожинці. Приїжджав, аби розрадити старенького або і чимось допомогти. У листах новеліст зазначив так про своє перебування у Сторожинці: ” 13 серпня їду до Сторожинця, бо Ваші тато їдуть до Москви на з’їзд лікарів, а я маю коло хати бути. Дуже тішуся, що їду до Сторожинця” ( з листа до С. Морачевської); “В неділю їду до Сторожинця, аби повітатися з Вашими та розпитати їх, що Ви говорили за себе і як виглядаєте? Втіха буде” ( з листа до В. Морачевського); “ Рад би-м, ой як радо поїхав на цілі вакації до Сторожинця. Чую, що там багато би-м зробив. Прошу Вас, вивідайтеся у Тата, чи би мені не дав мешкати у себе? Але лише під однім услів’ям: аби-м харчувалися у ресторації, аби у хаті через мене клопотів не було. Мені би файно бути самому у Сторожинці” (з листа до С.Морачевської) (Вознюк В. До джерел культури Буковини. - Чернівці, 2002. - С. 53-65).

Новеліст любив це передгірське мальовниче містечко, свій відпочинок він проводив у ньому, пишучи в творчому натхненні новели. Умови для творчої праці були хороші. Полюбляв гуляти околицями міста, які йому дуже подобались, ходив стежинами, дорогами, що вели на Чернівці, Будинець, Ропчу- “толокою поза колію, понад той рівчак, що над ним ми не раз сиділи та й казали: але бо дивіть, як файно… Як я першого дня лиш подивився на ті стежки наші, то-м писав цілу нічку ”, так писав В.Стефаник С.Морачевській (Вознюк В. Див. вище). Прогулянки ці створювали гарний настрій, натхнення творити-писати.

Навесні 1897 року В.Стефаник у Сторожинці написав ряд поезій у прозі,які згодом розгорнув у новели “Портрет”, “Діти”, “Виводили з села”. Влітку того ж року у Сторожинці створив книжку поезій у прозі, сім з яких послав Морачевським. Саме в Сторожинці лягли на папір перші новели В.Стефаника, що увійшли до першої його збірки новел “Синя книжечка”, виданої 1899 року в Чернівцях. Зокрема, новела “Виводили з села”, - перший варіант твору, написаний влітку 1897р., присвячена Софії Морачевській. Або ж новела “Портрет”, також створена в цей період, присвячена Атанасію Окуневському.

В.Стефаник – автор книг новел Камінний хрест“ (1900р.), “Дорога” (1901р.), “Моє слово” (1905р.), “Земля” (1926р.), які примножили його славу як майстра правдивої соціально-психологічної новели.

У 1908 році Покуття обрали письменника депутатом до австро-угорського парламенту. 1915 року в Русові, там жив славетний новеліст, його арештовують за політичні погляди, після звільнення він жив у Відні, де після п’ятнадцятирічної перерви, вдається знову до літературної праці.

Помер В.Стефаник 7 грудня 1936 року. Похований в селі Русові.

СТРЕЇНУЛ Мірча Гаврилович

(1910 – 1945 рр.)

Поет, прозаїк, видатний класик румунської літератури

Народився М.Стреїнул 2 січня 1910 року в с.Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області.

“Найбільше село Буковини” – так з гордістю любив говорити поет. Його батьками були: Гавриїл Стреїнул (1881 – 27.9.1928 року), працював у Великому Кучурові священиком у церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Помер та похований Гавриїл Стреїнул у с. Молодія Глибоцького району. Маму поета було звати Олімпія, більше ніяких відомостей про неї немає.

Після закінчення початкової школи у Великому Кучурові 1920 року М. Стреїнул поступає у знаменитий ліцей м. Чернівці імені Арона Пумнула.

1929 року М. Стреїнул успішно закінчив ліцей і восени того ж року поступає на навчання до Чернівецького державного університету.

12 листопада 1938 року М.Стреїнула включили у комітет товариства буковинських письменників, де він був вибраний заступником голови. 1 січня 1939 року – призначили головним редактором газети “Suceava”.

17 липня 1939 року на засіданні товариства буковинських письменників був обговорений його роман “Життя у лісі”. За роман “Ion Alyion” М. Стреїнула Міністерство національної освіти преміювало. Також на адресу автора були дані схвальні відгуки за роман “Вовк країни гуцулів”.

У березні 1940 року М. Стреїнул переїжджає до Бухаресту, де працював у департаменті преси.

Ще навчаючись у ліцеї М.Стреїнул пише вірші і починає їх друкувати у ліцейному журналі “Зошит чотирьох”. Така назва тому, що організували його чотири студенти, серед яких був і М. Стреїнул.

М.Стреїнул являється основоположником румунської течії “Іконар” (образок). У 30-х роках, крім вищеназваних творів, М. Стреїнул випускає декілька романів, які висвітлюють буковинський край, де відчувається колорит Великокучурівських лісів. Поет має декілька збірок віршів, друкувався у журналі “Іконар”, “Літературна молодь”, “Фет фрумос”. 1931 року працював у видавництві “Glasul Bucovinei”.

Помер поет 17 квітня 1945 року у місті Бухарест на вокзалі від раптового серцевого нападу. Похований М. Стреїнул та його мати на центральному цвинтарі м. Бухарест.

СУХОВЕРСЬКИЙ Микола-Цилестин Адольфович

(1913 р.н.)

Громадський діяч, юрист,

Почесний доктор Чернівецького університету

ім. Ю.Федьковича

Народився М.-Ц. Суховерський 8 травня 1913 року у с. Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області.

Перші два класи вчився у рідному селі, але у зв’язку з румунізацією місцевої школи М.-Ц. Cуховерський продовжує подальше своє навчання (третій та четвертий класи) у м. Чернівці. Після четвертого класу склав іспит і був зарахований до гімназії ім. Мігая Емінеску. Під час навчання у шостому класі він вступив до таємної організації “Пороги”, до якої належала молодь середньо-шкільного віку. З третього класу відвідує змагання футбольної дружини “Довбуш”, в якій пізніше сам брав найактивнішу участь.

У 1933 році М.-Ц. Суховерський вступає до українського козацького товариства “Запороже”, а в 1937 році він отримує диплом права і політичних наук. З 1938 по 1941 рік працював адвокатом у м.Чернівці. У 1939 – отримав докторат політико-економічних наук. У 1941-1942 роках – організаційний референт і голова відділу УНО у м. Берлін. З 1942 року по 1945 – голова бюро суспільної опіки українців у сільському господарстві в Західній Німеччині. У 1946 – 1949 роках – голова правничого бюро, УНРРА і ІРО, правник-оборонець для ДП при американській військовій управі. З 1949 року по 1952 рік працював муляром, а з 1952 по 1954 рік працював продавцем, згодом – менеджером нерухомого майна. Протягом 1954 – 1958 років – президент і менеджер власного підприємства. Дворічний кореспонденційний курс менеджерства реальностей Торонтського університету закінчив у 1955 році. Протягом 1959 – 1979 рр. М.-Ц.Суховерський працював бібліотекарем в Альбертському університеті.

Від 1950 року до 1990 року М.Суховерський – постійний представник філії УНО у місцевому відділі КУК. У різні роки працював у КУК, УНО і УСГ – сорок років.

За велику матеріальну допомогу М.-Ц.Суховерський був іменований Почесним членом НРУ Чернівецької області, нагороджений грамотою Почесного громадянина міста Чернівці.

У червні 1993 року вчена рада Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича присвоїла М.Суховерському звання Почесного доктора ЧДУ ім. Ю.Федьковича.

Автор книги “Мої спогади”, що вийшла друком у 1999 році у київському видавництві “Смолоскип”.

СУШИНСЬКА Трандафіра Георгіївна

(1959 р.н.)

Вишивальниця, народна майстриня

Народилася Т. Сушинська 5 червня 1959 року в с. Снячів Сторожинецького району Чернівецької області. Мати Марія Леонтіївна, з дитинства привила дочці любов до вишивки. “Маленька Роза”- так любовно називали її односельці, вишивала серветки, скатертини, а згодом і сорочки.

З 90-х років працює на посаді директора Будинку народної творчості та фольклору с. Снячів. Веде клуб за інтересами “Буковинські візерунки”, де навчає дітей різної техніки вишивання. Т.Сушинська бере участь в районних, обласних та Всеукраїнських виставках декоративно-прикладного мистецтва. Її вироби красуються в Українському Домі м. Київ.

Персональна виставка народної майстрині була представлена в 2000 році в палаці “Україна” м. Києва. А ще, вона неодноразово демонструє свої вироби в музеї архітектури та побуту, на Андріївському узвозі, на Хрещатику, на Майдані Незалежності в столиці нашої держави м. Києві.

СУШИНСЬКИЙ Іван Васильович

(1950 р.н.)

Поет

Народився І.Сушинський у 1950 році в с.Великий Кучурів Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету ім. Ю.Федьковича, учителював у східних областях України. Служив підводником на Військово – морському флоті. Опісля обирався на посаду голови сільської ради с. Великий Кучурів, де здобув повагу односельців. Відтак – депутат обласної ради, на відповідальних посадах в облдержадміністрації. Без відриву від роботи, отримавши вищу юридичну освіту, керував юридичним відділом виконкому Чернівецької міської ради.

Останні кілька років керує відділом Державної виконавчої служби Чернівецького обласного управління юстиції, є заступником начальника управління.

І.Сушинський наділений ще й творчим даром – пише вірші. Не так давно побачила світ його перша поетична збірка “Перед полуднем віку”, опублікована у видавництві “Зелена Буковина” у 2000 році.

Читачі відкривають ліричного героя – пристрасного громадянина, не байдужого до долі народу, закоханого в рідне село та односельчан, відданого друзям.

ТОКІЦА Драгош Георгійович

(1940 р.н.)

Кореспондент, фольклорист, публіцист

Народився Д. Токіца 23 жовтня 1940 року в с. Верхні Петрівці Сторожинецького району Чернівецької області в селянській родині.

Дитячі роки провів у рідному селі, де і закінчив семирічку.

У 1964-1972 рр. працював директором сільського Будинку культури. У цей час закінчив заочно культосвітнє училище у Чернівцях (1966-1969 рр.).

З 1972 р. по 2000 р. працював на Сторожинецькому деревообробному комбінаті. Нині – пенсіонер. Кореспондент румунських газет, що друкуються в Чернівцях “Зоря Буковини”, “Стрілок”, “Румунський плай”. Публікує статті та вірші в літературному альманасі “Країна буків”. Друкує замітки і вірші в районній газеті “Рідний край”. Видав 3 книги: “Буковинський фольклор”, “Румуни з низин біля Сірету”, “Штрихи багатовікової історії давнього поселення в низинах біля Сірету”.

До нині найдорожче і найрідніше для Д.Токіци є рідна мова, рідний край.

ФЕДОРЯК Олена

(1927 р.н.)

Народна поетеса

Народилася О.Федоряк 9 січня 1927 року в с.Буденець Сторожинецького району Чернівецької області. У школу пішла у 1934 році. 1940 року батька заарештували, в той час мати важко захворіла, а сестрі Євгенії було лише 7 місяців. Брата Константина, який рахувався утримувачем сім’ї, забрали до лав Радянської армії. Школу довелося покинути. Рано померла мати. Сестра Октавія вийшла заміж, брат Валеріан переїхав в Румунію. Маленька сестра Євгенія залишилася на відповідальності Олени. Продовжувати навчання не було можливості. Вийшла заміж. Влаштувалася працювати в Красноїльський ДОК. Працювала протягом 22 років. З роботою і людьми звиклася. У 1967 році закінчила 11 класів вечірньої школи.

Ще з дитинства писала листи подругам у віршах, пізніше для себе. І на даний час продовжує писати. На жаль не всі рукописи збереглися.

У 2002 році вийшла перша книга віршів “Драбина життя”. Продовжує і тепер писати. Кращі вірші О.Федоряк декламуються на районних концертах.

ФЕЛЕШКО Козімєж

(1939-2001 рр.)

Науковець, публіцист, мовознавець

Народився К. Фелешко 18 вересня 1939 року в м.Чернівці. Тут провів своє дитинство.

Після Другої світової війни батьки разом з сином репатріювали до Польщі й поселилися в Прудніку на Сілезії. Тут хлопець закінчив середню школу. Успішно склав вступні іспити до Варшавського університету, факультет славістики. Захистив магістерську роботу з сербсько-хорватської мови. Отримав пропозицію працювати на кафедрі.

У 1962-1979 роках пройшов належну наукову дорогу в Інституті слов’янознавства Польської Академії наук: асистент, ад’ютант, керівник кафедри південнослов’янських мов.

1969 року К. Фележко захистив докторську дисертацію й отримав ступінь доктора гуманітарних наук. Ступінь доктора наук у галузі польського мовознавства отримав в 1980 році.

У 1987-1991 роках був директором Інституту слов’янської філології. З 1991р. – надзвичайний професор Варшавського університету. У 1998-1999 р.р. працює в Опольському університеті. Неодноразово його обирають до Комітету слов’янознавства при Польській Академії наук, а також до Президії наук.

З 1992 року К.Фелешко викладав в Інституті славістики Мюнхенського університету. Неодноразово на запрошення наукових кіл читав лекції у Фрайбурзі, Тибінді, Цюриху, Сучаві та Чернівцях.

Наукові інтереси професора К.Фелешко були надзвичайно широкі: автор понад 100 праць із лінгвістики, слов’янознавства, культурології та соціології.

На тематику наукових студій професора К.Фелешко вплинула, безсумнівно, його біографія: зв’язки з поліетнічною Буковиною, його дитинство та емоційний зв’язок із Сілезією, юність.

На початку 80-х років повертається на рідну Буковину. Організував кілька наукових конференцій, які були присвячені мовним та культурним відносинам на Буковині, видав матеріали цих конференцій. К.Фелешко був спів організатором Міжнародного фестивалю “Буковинські зустрічі” (1990 р.). Буковину називав “Європою в мініатюрі”.

Неодноразово приїжджав у Нижні Петрівці. Досконало знав німецьку, румунську, українську мови. Крім цього знав болгарську, македонську, сербохорватську, словенську, чеську. Вивчав функціонування польської мови на Буковині. Планував видати три томи “Енциклопедії Буковини”. Не встиг…

Помер К.Фелешко 3 липня 2001 року у Варшаві. Похований недалеко Мрончово.

ФЛОНДОР Тудор

(1862 – 1908 рр.)

Румунський композитор

Народився Т.Флондор 10 липня 1862 року в м. Сторожинець Чернівецької області в сім’ї поміщика. Після закінчення Чернівецької вищої гімназії два роки навчання на юридичному факультеті Чернівецького університету. Водночас брав уроки музики у Й. Звонічека, А. Гржімалі, диригував хорами й оркестрами, співав на сцені (мав гарний голос).

Впродовж 1884 – 1886 років Т.Флондор відвідував заняття у Віденській консерваторії, брав активну участь у музичному житті столиці Австрії. Основні твори композитора: пісні і романси “Пісня моряків”, “Спить закоханий місяць”, “Мисливська пісня”, “Конвалії”, “Сонні птахи” (слова М.Емінеску); оперети “Парі”, “Селянське весілля” (слова В. Александрі, 1883), “Ліца Пескеріца” (слова Н. Богдана), “Зелені свята” (слова В.Александрі, 1884); музика до водевілів В. Александрі (“Мілло-директор”, “Відгадай-но”), М. Мілло (“Баба Хирка”) та ін.

Великий успіх випав на комічну оперету Т, Флондор “Ніч Святого Георгія” (слова Т. Алексі), прем’єра якої відбулась у м. Чернівці 26 березня 1885 року. Впродовж 1886 – 1898 р.р. композитор жив у родинному маєтку с.Рогожешти, де написав оперету “Дід Чокирлан” (лібрето К.Бераріу і Т. Боканчі). У 1898 році Т.Флондор повертається до Чернівців, гастролює по містах Буковини, приступає до роботи над оперетою “Рибалка Дунаю” (не закінч.).

Музикант обирався депутатом буковинського сейму і Віденського парламенту.

Помер Т.Флондор 23 червня 1908 року в Берліні, але похований в селі Рогожешти в Румунії.

ХИЖДЕУ Болеслав Тадейович

(1812-1886 рр.)

Письменник-перекладач, збирач українського фольклору

Народився Б. Хиждеу 20 грудня 1812 року в с. В’язівці Кременецького повіту Волинської області (нині Шумського району Тернопільської області). Письменник походить із старовинного боярського роду.

Впродовж 1822 – 1828 років навчався у Благородному пансіоні при Кишинівській духовній семінарії. Тривалий час працював канцелярським службовцем у Кишиневі, Новоселиці, Хотині.

Його дебют у пресі відбувся 1835 року у газеті “Молва”.

Інтерес до історичної тематики, особливо до переказів та легенд, Б.Хиждеу виявлено і у подальшій літературно-перекладацькій діяльності. У 1835 році надруковано повісті “Дебижа” і “Гинкул”.

В інших легендах, літературно оброблених Б.Хиждеу та надрукованих в “Одесском вестнике”, відображено епізоди боротьби молдавського народу за свою незалежність та українського проти татарського іга (“Гетьман Куницький”, “Бужор”).

Особистість Б.Хиждеу стала предметом багатьох досліджень. Про його життя і творчість написано багато, зокрема і декілька бібліографічних статей. Наприклад В.Чокану “Б.Хиждеу і фольклор”.

Писав і публіцистичні статті, серед яких “Суеверие молдавского народа”, “Свадьба у бессарабских крестъян”, “Предрассудки и колдовство молдован”.

Помер Б.Хиждеу 14 березня 1886 році в м. Хакінг поблизу Відня. Останні свої роки Б. Хиждеу провів у Австрії, де був похований, але його прах перевезено до с. Ропча Сторожинецького району, на батьківщину дружини Єуфенії де Рей. Це підтверджують старі жителі села. Останній із родини де Рей помер у 1928 р., але його рідні (брат Михай, Троян і Драгош Петраческу) ще живуть у с. Ропча.

ХОДАН Роман Михайлович

(1957 р.н.)

Самодіяльний поет

Народився Р. Ходан 9 березня 1957 року в с. Заболоття Сторожинецького району Чернівецької області. Закінчив Новобросківецьку восьмирічну школу № 3, Сторожинецьку середню школу № 1, Хотинський сільськогосподарський технікум.

Неодноразово друкувався у районній газеті “Рідний край”. Його вірші, зокрема “Літа мої, літа”, “Пісня про маму”, “Сторожинець” були покладені на музику В.Верстюком і неодноразово виконувалися на районній та обласній сценах.

Готуються до друку нові вірші.

ЧАСОВ Віктор Іванович

(1922 р.н.)

Поет, прозаїк, педагог

Народився В.Часов 26 серпня 1922 року в м. Шуя. Після закінчення середньої школи у 1940 році призваний до лав Радянської Армії. Початок Великої Вітчизняної війни зустрів командиром танку, воював на Західному фронті. Мобілізований за станом здоров’я у 1947 році. Інвалід ІІІ групи.

Переїхав до м.Чернівці, навчався у Чернівецькому державному університеті ім. Ю.Федьковича. Після закінчення, працював майже 40 років учителем у школах Буковини, зокрема 28 років – директором школи с. Давидівка Сторожинецького району. Заочно, у 1967 році, закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім.І.Франка.

В.Часов – ветеран Великої Вітчизняної війни, нагороджений за відвагу і хоробрість в боях з фашистськими загарбниками бойовими орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни І ступеня, медалями “За бойові заслуги”, “За оборону Києва” та ін., Почесним Знаком Президента України “50 років визволення України”.

Автор багатьох віршів, нарисів, оповідань, надрукованих у виданнях Буковини та у військовій пресі України, співавтор книги “Командор М.І.Потапов” (Воениздат, 1980).

ЧЕРНЯК Людмила Миколаївна

(1954 р.н.)

Член Національної спілки журналістів України,

видавець, прозаїк

Літературний псевдонім – Людмила Янушевська.

Народилася Л.Черняк 15 грудня 1954 року в с. Клинівка (нині Панка) Сторожинецького району Чернівецької області. По закінченні місцевої середньої школи впродовж 1971-1977 років навчалася на філологічному факультеті (відділення української мови та літератури) Чернівецького державного університету. Настояла на такому виборі, обізнана з першими поетичними спробами своєї учениці, що брала успішну участь в районних конкурсах віршованих творів, вчителька української мови та літератури Галина Прокопівна Косяченко. Від занять в поетичній студії університету, якою керував на той час письменник Михайло Івасюк, залишилися гарні спогади, однак хист до літературного українського слова проявився в журналістській практиці, що розпочалася в газеті “Молодий буковинець” у 1977 році.

З 1979 року справжньою школою журналістської майстерності й творчого зростання стала газета “Радянська Буковина”. Нелегка щоденна робота спочатку у відділі листів, відтак медицини та освіти винагороджувалася професійними здобутками, добрим визнанням і великою радістю. У 1989 році поповнила ряди Спілки журналістів України. Завдяки приналежності до цієї професійної організації, взяла участь у творчому конкурсі на тему “Чому я хочу полетіти в космос”, оголошеному Спілкою журналістів СРСР, і здобула своєрідну перемогу. Наприкінці 1990-го її в числі 30 журналістів з усього колишнього Союзу запросили в Інститут медико-біологічних проблем в Москву для відбору на політ у космос. Висновки медиків такого шансу позбавили, а ця унікальна космічна історія вилилася в повість “Мій зоряний міраж”, яка друкувалася на сторінках газети “Радянська Буковина”.

У 1997 році при газеті “Буковина” (з 1991 року газета “Радянська Буковина” переіменована) було зареєстроване Колективне підприємство “Видавництво “Буковина”, і Л.Черняк стала його директором, оскільки виступила ініціатором створення цього комерційного підрозділу. Працюючи завідуючою відділу культури та національного відродження газети “Буковина”, поєднувала редакторську роботу у видавництві, яке підготувало у світ добрий десяток книг – “За тебе, свята Україно” Нестора Мизата, “Універсеп (Універсальний словник епіграм)”, або ж “УСЕ” Віктора Косяченка, “Крутизна” Володимира Михайлівського, “Близька далечінь” Володимира Дячкова, “Стою у полум’ї любові” Оксани Довгань, “Лідія Липковська” Анатолія Добрянського, “Золотої нитки не згубіть” Василя Селезінки та інші.

Чекає своєї черги її власна книга, до якої ввійдуть інтерв’ю з буковинськими митцями – Андрієм Шкурганом, Василем Герелло, Іво Бобулом, Павлом Дворським, Наталією Чесноковою, Павлом Чоботовим, Іваном Баланом, Орестом Криворучком та іншими.

ШМІДТ Йозеф Вольфович

(1904 – 1942 рр.)

Оперний співак

Народився Й.Шмідт 4 березня 1904 року в с. Давидівка Сторожинецького району Чернівецької області в єврейській сім’ї Вольфа і Сари Шмідт. З раннього дитинства хлопчик дивував рідних, односельчан чудовим голосом, музичними здібностями. Навчався в школі рідного села, водночас його запрошували в сусідні села для виступу на святах. Згодом він співав в сільській синагозі разом з раввином, який ознайомив його з нотною грамотою.

Служити музиці – означало служити Богу і його силам. Цей вислів був девізом для Й.Шмідта протягом усього життя. Навчався скрипічної гри у професора Кремера, завдячуючи своєму талантові, міг дещо підзаробляти для своєї сім’ї. Хоча матеріальне у нього стояло завжди нижче духовного.

У 1914 році сім’я Шмідтів переїжджає до Чернівців. Незважаючи на скрутне матеріальне, політичне становище, батько Йозефа віддав сина на уроки фортепіано і скрипки. У 1918 році 14-літнього хлопця прийняли в хор собору. Часто виступав у дитячому театрі в Чернівцях, яким керував Елізер Штейнберг, відомий у місті уже як юний співак. Але на шляху до акторства виникли труднощі – малий зріст (154 см.).

Будучи 18-літнім юнаком, Й.Шмідт вступив до класу вокалу, де викладав найвідоміший у Чернівцях педагог Феліцітас Лерхенфельд-Грімалі. Вчителі відзначали хлопця природною музичністю, відчуттям стилю, легким читанням з листа найважчих творів. Талант співака визнано – Й. Шмідт співає майже в сорока синагогах міста, все частіше його ім’я з’являється в місцевій газеті “Чернівецький ранок”.

Й. Шмідт їде до Берліну. Після прослуховування у професора по вокалу Германа Вайсенборна, його зарахували в Державну академічну вищу школу (інститут) музики і співів. Паралельно він співає в синагозі. Провчився один рік, а восени 1926-го юнака призвали в армію – служить в Чернівцях, Радауцах. Співав при кожній нагоді – у військовій музичній капелі, де був ще й скрипалем, піаністом, ударником, згодом грав у джазбанді. У 1927 році звільнений в запас.

Спалахнула нова зірка серед тенорів. Й. Шмідт стає улюбленцем німецького народу. Співає службу Божу в Берліні та Чернівцях, озвучує роль співака у фільмі режисера Роберта Віне “Експрес кохання”. У липні 1931 року співає в опері Штрауса “Тисяча та одна ніч”. Отримує запрошення з Гамбурга, Дрездена, Кельна. У 1932 році німецьке радіо транслює концерт за його участю (опера Верді). Й.Шмідт співає арії з “Чарівної флейти”, “Тоски”, “Богеми”, “Кармен”, “Мадам Батерфляй”. Цього ж року, 13 травня, звучить концерт співака по ВАРА – радіо в Нідерландах. Місцевий радіожурнал “Радіо гід” присвятив вітальну замітку йому на цілу сторінку.

Молодий співак виконує ряд оперних партій з “Аїди”, “Євгеній Онєгін”, “Втеча з Сералю”, “Летючий голландець”, “Трубадур”, з маловідомої опери Чайковського “Черевички”, співає соло тенора в симфонії “Фауст” Ліста. Увійшов у книгу “Ми з опери”, що вийшла в Мюнхені у 1932 році. Ця критично-театральна книга містила в собі 36 висловлювань найвідоміших зірок сцени. Брав участь у радіопередачах.

9 травня 1933 року знявся у фільмі “Пісня летить навколо світу”; на запрошення королівської опери в Антверпені виконує оперні арії світових класиків: Масене Корнгольда, Моцарта, Верді, Пучіні. У цей час надходить пропозиція з США, але думка співака про сім’ю, матір втримала його від кроку через океан.

Й.Шмідт гастролює по багатьох містах Європи, зокрема, дає свої концерти у Відні, Парижі, Лондоні, Берліні, Амстердамі, Баделі, Цюріху. У Відні знімався у фільмі Ріхарда Освальда “Коли ти молодий, тобі належить весь світ”. Він стає зіркою світової величини. З усіх кінців світу запрошували його на концерти, радіо, прем’єри фільмів.

Сорокові роки були важкими для Й.Шмідта і його матері, дружини Лотти Кон, сина Отто. Гніт євреїв німецьким гетто, переслідування, утиски змусили співака стати біженцем, ворогом фашистського режиму. Його ув’язнюють в Цюріху. Через постійне перемерзання, знущання начальника табору, сильно хворіє. 16 листопада 1942 році Й. Шмідт помер у тому ж концтаборі.

Маленька людина з великим голосом або “з голосом велетня” – так називали його прихильники. “Німецький Карузо” – справедливо нагородили епітетом сучасники – в одній зі своїх радіопередач сказав: “Ви хочете дізнатись, як я прийшов у музику? Я ніколи не міг жити без неї. Не забувайте, що я родом з Буковини. Ні, жодна місцевість не є такою багатою на природних музикантів, котрі потім досягли європейської слави”.

Пам’ять про славетного співака буде вічною.

Використана література

  1. Українська літературна енциклопедія. Т. 1-2. – К., 1988.

  2. Енциклопедія українознавства. Т. 1-4. Перевидання в Україні. – К.: Глобус, 1996.

  3. Енциклопедія сучасної України. Т. 1-3. – К., 2001.

  4. Митці України: Енциклопедичний довідник. – К., 1992. – 848 с.

  5. Історія міст і сіл УРСР. Чернівецька область / За ред. В. Курила, О. Богомолова, Л. Васюка та ін. – К.: УРЕ, 1969. – С. 546-608.

  6. Богайчук М. Література і мистецтво Буковини в іменах: Словник-довідник. – Чернівці, 2005. – 312 с.

  7. Павлюк О.М. Буковина. Визначні постаті: 1774 – 1918 (Біографічний довідник). – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 252 с.

  8. Лауреати літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича (1993-2000 рр.): Реком. бібліограф. пок. – Чернівці: Букрек, 2001. – С. 42-43.

  9. Літературно-мистецька Буковиніана – 2005. – К.: Букрек, 2005. – С. 93-116.

  10. Письменники Буковини другої половини XІX століття – першої половини ХХ століття. Хрестоматія. Частина 1 / Упоряд. Б. Мельничук, М. Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2001. – С. 91-94., С. 214-218.

  11. Письменники Буковини другої половини ХХ століття. Хрестоматія. Частина 2 / Упоряд. Б. Мельничук, М. Юрійчук. – Чернівці: Прут, 2003. – С. 319-324.

  12. Живиця: Хрестоматія укр. літ. ХХ ст.: У 2 кн. – Кн.1 / За ред. М.М. Конончука; Упор. М.М. Конончук, Н.І.Бондар, Т.І. Конончук.- К.: Твімінтер, 1998. – С. 107-111.

  13. Богайчук М., Дуб Р. Письменники Буковини. Посібник для учнів 5-11 кл. – Чернівці, 1998. – С. 185.

  14. Література рідного краю. 5-11 кл.: Навчально-методичний посібник. Частина 1 / За ред. Л. Радчук, С. Тодорюк. – Чернівці: Прут, 2001. – С. 114-132.

  15. Речмедін А. Сторожинець. Путівник українською та російською мовами. – Ужгород, 1977. – С. 3-23.

  16. Сторожинецький район. Путівник / За ред. З. Миронюка. - Чернівці, 2002.

  17. Абрамович С. Підкреслено скромне пророцтво // Молодий Буковинець. – 1997. – 19 грудня.

  18. Балінова О. Пантелеймон Видинівський // Сторожинець. – 2004, – №4. – С.3., №5. – С.4., №6. – С.4.

  19. Бедрик Ю. У сяйві песемізму // Слово і час. – 1994. – №8. – С. 72-74.

  20. Білинська М. Творчі портрети українських композиторів. – К.: Музична Україна, 1982. – С. 5-10, 34-44.

  21. Бостон Г. Румунська література на Буковині до 1918 р. // Бук. журнал. – 1992. - №2-3. – С. 214-219.

  22. Василь Стефаник. Усе для школи. Українська література. 10 кл. / Упоряд. Г. Чопик, Р. Чопик. К.: ПП “Всеувито”, 2001. – С. 3-7.

  23. Видали “Драбину життя” / Про книгу О. Федоряк з с. Буденець // Молодий Буковинець. – 2002. – 13 квітня. – С. 3.

  24. Вознюк В. До джерел культури Буковини. – Чернівці, 2002. – С. 53-65.

  25. Вознюк В.Велич і сила Софії Окуневської // Буковина, – 2000. – 24 травня.– С. 3-4.

  26. Воробкевич С. Методичні рекомендації по відзначенню 150-річчя, з дня народження письменника і композитора. - Чернівці, 1987. - С. 1-6.

  27. Воробкевич С. Твори. - Ужгород, 1986. - С. 8-9.

  28. Гашпар В. “Карузо” з Давидівки полонив світ / Про Й.Шмідта // Рідний край. – 2004. – 5 березня. – С.5., 27 березня. – С.5., 1 травня. – С. 4.

  29. Герчіу В. Любов до слова вона пронесла крізь віки / Про О. Федоряк // Рідний край. – 2002. – 3 серпня. – С. 4

  30. Гулін Я. Апостол просвіти. – Чернівці: Золоті литаври, 2000. – 52 с.

  31. До власної душі / Про творчість поета і художника декоративної кераміки Іллі Васеловича // Сторожинець. – 2003. – №3. – С. 4.

  32. Дороги, що позаду залишились… / Про Василя Гончарюка // Рідний край. – 1999. – 29 травня. – С. 7.

  33. З любові і добра / Про Анну Дущак // Рідний край. – 1995. – 20 травня.

  34. Івасюк М. Вхідчини у світ поезії // Бунчук Б. Вхідчини: Поезії. – Ужгород, 1984. – С. 3-6.

  35. Кожелянко В. Грався письменник з історією: [Інтерв’ю із письменником Кожелянком] // Пік. - 2000. - № 1.-С. 62-63.

  36. Костинян С. Білі плями в біографії представника династії літературних діячів, їх вдалося заповнити / Про поета Болеслава Хиждеу // Рідний край. – 2001. – 13 жовтня.

  37. Костюк В. Поетика реваншу // Критика. – 2001. – №12. – С. 15-17.

  38. Лаврук Л. Володимир Сердюк – киянин із сторожинецькою душею // Сторожинець. – 2002. – №7. – С. 2.

  39. Левіна Л. Повінчані піснею // Рідний край. – 2000. – 15 липня.

  40. Левіна Л. Свій край можна знати добре, але пізнати до кінця – ніколи / Про творчість наших земляків: А.Дущак, В. Кожелянко, Т. Лаврук-Морошан, І. Миська, В. Сердюка, С, Слюсарчука // Рідний край. – 2001. – 1 грудня.

  41. Левіна Л. Те, що іменуємо вірністю: [Слово про колегу] // Рідний край. – 2000. – 4 березня. – С. 2.

  42. Левіна Л. Я ріс звичайним сільським хлопчиком, хіба що надто любив дороги…/ Про поета Романа Ходана // Рідний край. – 2004. – 31 липня. – С. 7.

  43. Лесин В. Василь Стефаник і Буковина // Радянська Буковина. – 1981. – 13 травня.

  44. Лесин В., Романець О. Сторожинець // Радянська Буковина. – 1962. – 4 листопада.

  45. Лижник Я.Р. Вісім вершин Самійла Слюсарчука // Рідний край. – 2006. – 27 січня. – С. 12.

  46. Лижник Я.Р. Коли прокидається минувшина / Рец. на книгу Тараса Дишкант “Тисовецькі старожитності” // Рідний край. – 2002. – 30 листопада. – С.5.

  47. Лижник Я.Р. Коли слово хвилює / Рец. на кн. І. Миська “Бог Україну не віддасть” // Рідний край. – 2002. – 13 липня. – С.5.

  48. Лижник Я.Р. Повторити світ у образах / Про М.Бендаса // Рідний край. – 2004. – 15 травня. – С.5.

  49. Матвієнко С. Текст, на який ми чекали?.. // Art Line. – №2. – 1999. – С. 19.

  50. Мельник Н. Проникнення в іншу реальність (Українська магічна новела наприкінці XX ст.) // Слово і час. – 1998. – Ч. 11. – С. 46-51.

  51. Микосянчик Ю. Русинка Софія Окуневська // Буковинське віче. – 2000. – 13 травня.

  52. Мінтенко М. Вона черпала натхнення і в нашім краї / Про О.Кобилянську // Рідний край. – 2003. – 22 листопада. – С. 5.

  53. Мінтенко М. Мірча Стреїнул – поет з Великого Кучурові // Рідний край. – 2004. – 10 липня. – С. 4.

  54. Радченко І. Письменник В. Кожелянко навідався до читачів бібліотеки // Сторожинець. – 2005. – №10. – С.4.

  55. Севернюк Т. І знову хочеться жити // Буковина. – 1994. – 2 липня.

  56. Сердюк В. Поезія в кольорі // Рідний край. – 1996. – 17 лютого.

  57. Слово над Сіретом / Про Л. Лаврук-Левіну, С. Слюсарчука // Сторожинець. – 1997. – серпень. – №12.

  58. Сповідь розлуки і болю / Про книгу мовознавця, публіциста, доцента ЧДУ Іллі Попеску “Дорога на Голгофу” // Рідний край. – 1998. – 6 червня. – С. 5.

  59. Стефаник В. Вибране. – Ужгород, 1979. – С. 231, 351.

  60. Таланти є поруч: Літературно-мистецький випуск “Мереживо” / Про В.І. Здоровенка // Рідний край. – 1994. – 29 січня.

  61. Українець В. Дивосвіт з Буковини / Про Г. Маковій // Культура і життя. – 2005. – 24 серпня.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Зміни до цільової програми " молодь жовківщини" на виконання централізованих програм та заходів відділу у справах молоді та спорту Жовківської райдержадміністрації

    Документ
    впровадження системи надання державою кожній молодій людині соціальних послуг з навчання, виховання, духовного і фізичного розвитку, професійної підготовки.
  2. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (5)

    Документ
    Міністру освіти і науки Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
  3. Міністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги (6)

    Документ
    Міністру освіти і науки Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
  4. Управління у справах сім’ї, молоді та спорту Черкаської обласної державної адміністрації

    Документ
    Згідно положень перспективного плану діяльності Черкаського молодіжного ресурсного центру (далі – Центр) на 2010 рік, з метою виконання директивних документів з реалізації молодіжної та сімейної політики України: Законів України,
  5. Узагальнення за наслідками комплексних перевірок стану правового забезпечення та дотримання норм законодавства про працю у відділах у справах сім’ї та молоді Рівненської обласної державної адміністрації та районних державних адміністрацій Рівненської області у 2010 році

    Закон
    Узагальнення за наслідками комплексних перевірок стану правового забезпечення та дотримання норм законодавства про працю у відділах у справах сім’ї та молоді Рівненської обласної державної адміністрації та районних державних адміністрацій

Другие похожие документы..