Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Семинар'
В энциклопедическом словаре Брокгауза и Эфрона читаем: « Наиболее значительное из сел Даниловского уезда Вятское, имеющее 1 жителей, 2 православных ц...полностью>>
'Закон'
2. Департаменту правового и организационного обеспечения совместно с Департаментом стратегического развития Агентства Республики Казахстан по статист...полностью>>
'Лекция'
Четких границ между классами компьютеров не существует. По мере совершенствования структур и технологии производства, появляются новые классы компьют...полностью>>
'Методические рекомендации'
методические рекомендации для специальных центров, предоставляющих первичные рабочие места выпускникам учреждений для детей-сирот и детей, оставшихся ...полностью>>

Відомості Верховної Ради (ввр), 2003, n 18, n 19-20, n 21-22, ст. 144 ) ( Із змінами, внесеними згідно із закон (3)

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Господарський кодекс України

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20,

N 21-22, ст.144 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами

N 2424-IV від 04.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.205

N 2452-IV с від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.257

N 2454-IV від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.259

N 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267

N 2664-IV від 16.06.2005

N 2668-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 29, ст.384

N 2705-IV від 23.06.2005

N 2738-IV від 06.07.2005 )

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ), утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Роздiл I

Основнi засади господарської дiяльностi

Глава 1

Загальнi положення

Стаття 1. Предмет регулювання

1. Цей Кодекс визначає основнi засади господарювання в Українi i регулює господарськi вiдносини, що виникають у процесi органiзацiї та здiйснення господарської дiяльностi мiж суб'єктами господарювання, а також мiж цими суб'єктами та iншими учасниками вiдносин у сферi господарювання.

Стаття 2. Учасники вiдносин у сферi господарювання

1. Учасниками вiдносин у сферi господарювання є суб'єкти господарювання, споживачi, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю, а також громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб'єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них органiзацiйно-господарськi повноваження на основi вiдносин власностi.

Стаття 3. Господарська дiяльнiсть та господарськi вiдносини

1. Пiд господарською дiяльнiстю у цьому Кодексi розумiється дiяльнiсть суб'єктiв господарювання у сферi суспiльного виробництва, спрямована на виготовлення та реалiзацiю продукцiї, виконання робiт чи надання послуг вартiсного характеру, що мають цiнову визначенiсть.

2. Господарська дiяльнiсть, що здiйснюється для досягнення економiчних i соцiальних результатiв та з метою одержання прибутку, є пiдприємництвом, а суб'єкти пiдприємництва - пiдприємцями. Господарська дiяльнiсть може здiйснюватись i без мети одержання прибутку (некомерцiйна господарська дiяльнiсть).

3. Дiяльнiсть негосподарюючих суб'єктiв, спрямована на створення i пiдтримання необхiдних матерiально-технiчних умов їх функцiонування, що здiйснюється за участi або без участi суб'єктiв господарювання, є господарчим забезпеченням дiяльностi негосподарюючих суб'єктiв.

4. Сферу господарських вiдносин становлять господарсько-виробничi, органiзацiйно-господарськi та внутрiшньогосподарськi вiдносини.

5. Господарсько-виробничими є майновi та iншi вiдносини, що виникають мiж суб'єктами господарювання при безпосередньому здiйсненнi господарської дiяльностi.

6. Пiд органiзацiйно-господарськими вiдносинами у цьому Кодексi розумiються вiдносини, що складаються мiж суб'єктами господарювання та суб'єктами органiзацiйно-господарських повноважень у процесi управлiння господарською дiяльнiстю.

7. Внутрiшньогосподарськими є вiдносини, що складаються мiж структурними пiдроздiлами суб'єкта господарювання, та вiдносини суб'єкта господарювання з його структурними пiдроздiлами.

Стаття 4. Розмежування вiдносин у сферi господарювання з

iншими видами вiдносин

1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майновi та особистi немайновi вiдносини, що регулюються Цивiльним кодексом України (435-15 );

земельнi, гiрничi, лiсовi та воднi вiдносини, вiдносини щодо використання й охорони рослинного i тваринного свiту, територiй та об'єктiв природно-заповiдного фонду, атмосферного повiтря;

трудовi вiдносини;

фiнансовi вiдносини за участi суб'єктiв господарювання, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв;

адмiнiстративнi та iншi вiдносини управлiння за участi суб'єктiв господарювання, в яких орган державної влади або мiсцевого самоврядування не є суб'єктом, надiленим господарською компетенцiєю, i безпосередньо не здiйснює органiзацiйно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

2. Особливостi регулювання майнових вiдносин суб'єктiв господарювання визначаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України ( 176/95-ВР ), застосовуються правила цього Кодексу.

Стаття 5. Конституцiйнi основи правопорядку у сферi

господарювання

1. Правовий господарський порядок в Українi формується на основi оптимального поєднання ринкового саморегулювання економiчних вiдносин суб'єктiв господарювання та державного регулювання макроекономiчних процесiв, виходячи з конституцiйної вимоги вiдповiдальностi держави перед людиною за свою дiяльнiсть та визначення України як суверенної i незалежної, демократичної, соцiальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ); право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

3. Суб'єкти господарювання та iншi учасники вiдносин у сферi господарювання здiйснюють свою дiяльнiсть у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Стаття 6. Загальнi принципи господарювання

1. Загальними принципами господарювання в Українi є:

забезпечення економiчної багатоманiтностi та рiвний захист державою усiх суб'єктiв господарювання;

свобода пiдприємницької дiяльностi у межах, визначених законом;

вiльний рух капiталiв, товарiв та послуг на територiї України;

обмеження державного регулювання економiчних процесiв у зв'язку з необхiднiстю забезпечення соцiальної спрямованостi економiки, добросовiсної конкуренцiї у пiдприємництвi, екологiчного захисту населення, захисту прав споживачiв та безпеки суспiльства i держави;

захист нацiонального товаровиробника;

заборона незаконного втручання органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування, їх посадових осiб у господарськi вiдносини.

Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської

дiяльностi

1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Глава 2

Основнi напрями та форми участi держави

i мiсцевого самоврядування

у сферi господарювання

Стаття 8. Участь держави, органiв державної влади, органiв

мiсцевого самоврядування в господарськiй

дiяльностi

1. Держава, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

2. Рiшення органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування з фiнансових питань, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв, а також з адмiнiстративних та iнших вiдносин управлiння, крiм органiзацiйно-господарських, в яких орган державної влади або орган мiсцевого самоврядування є суб'єктом, надiленим господарською компетенцiєю, приймаються вiд iменi цього органу i в межах його владних повноважень.

3. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Стаття 9. Форми реалiзацiї державою економiчної полiтики

1. У сферi господарювання держава здiйснює довгострокову (стратегiчну) i поточну (тактичну) економiчну i соцiальну полiтику, спрямовану на реалiзацiю та оптимальне узгодження iнтересiв суб'єктiв господарювання i споживачiв, рiзних суспiльних верств i населення в цiлому.

2. Економiчна стратегiя - обраний державою курс економiчної полiтики, розрахований на тривалу перспективу i спрямований на вирiшення крупномасштабних економiчних та соцiальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економiчної безпеки держави, збереження i примноження її економiчного потенцiалу i нацiонального багатства, пiдвищення народного добробуту. Економiчна стратегiя включає визначення прiоритетних цiлей народного господарства, засобiв та способiв їх реалiзацiї, виходячи зi змiсту об'єктивних процесiв i тенденцiй, що мають мiсце в нацiональному та свiтовому господарствi, та враховуючи законнi iнтереси суб'єктiв господарювання.

3. Економiчна тактика - сукупнiсть найближчих цiлей, завдань, засобiв i способiв їх досягнення для реалiзацiї стратегiчного курсу економiчної полiтики в конкретних умовах, що складаються в поточному перiодi розвитку народного господарства.

4. Правове закрiплення економiчної полiтики здiйснюється шляхом визначення засад внутрiшньої i зовнiшньої полiтики, у прогнозах i програмах економiчного i соцiального розвитку України та окремих її регiонiв, програмах дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України, цiльових програмах економiчного, науково-технiчного i соцiального розвитку, а також вiдповiдних законодавчих актах.

Стаття 10. Основнi напрями економiчної полiтики держави

1. Основними напрямами економiчної полiтики, що визначаються державою, є:

структурно-галузева полiтика, спрямована на здiйснення державою прогресивних змiн у структурi народного господарства, удосконалення мiжгалузевих та внутрiшньогалузевих пропорцiй, стимулювання розвитку галузей, якi визначають науково-технiчний прогрес, забезпечують конкурентоспроможнiсть вiтчизняної продукцiї та зростання рiвня життя населення. Складовими цiєї полiтики є промислова, аграрна, будiвельна та iншi сфери економiчної полiтики, щодо яких держава здiйснює вiдносно самостiйний комплекс заходiв стимулюючого впливу;

iнвестицiйна полiтика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхiдних умов для залучення i концентрацiї коштiв на потреби розширеного вiдтворення основних засобiв виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як прiоритети структурно-галузевої полiтики, а також забезпечення ефективного i вiдповiдального використання цих коштiв та здiйснення контролю за ним;

амортизацiйна полiтика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбiльш сприятливих та рiвноцiнних умов забезпечення процесу простого вiдтворення основних виробничих i невиробничих фондiв переважно на якiсно новiй технiко-технологiчнiй основi;

полiтика iнституцiйних перетворень, спрямована на формування рацiональної багатоукладної економiчної системи шляхом трансформування вiдносин власностi, здiйснення роздержавлення економiки, приватизацiї та нацiоналiзацiї виробничих фондiв, забезпечення на власнiй основi розвитку рiзних форм власностi i господарювання, еквiвалентностi вiдносин обмiну мiж суб'єктами господарювання, державну пiдтримку i захист усiх форм ефективного господарювання та лiквiдацiю будь-яких протизаконних економiчних структур;

цiнова полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин обмiну мiж суб'єктами ринку з метою забезпечення еквiвалентностi в процесi реалiзацiї нацiонального продукту, дотримання необхiдної паритетностi цiн мiж галузями та видами господарської дiяльностi, а також забезпечення стабiльностi оптових та роздрiбних цiн;

антимонопольно-конкурентна полiтика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища дiяльностi суб'єктiв господарювання, забезпечення їх взаємодiї на умовах недопущення проявiв дискримiнацiї одних суб'єктiв iншими, насамперед у сферi монопольного цiноутворення та за рахунок зниження якостi продукцiї, послуг, сприяння зростанню ефективної соцiально орiєнтованої економiки;

бюджетна полiтика, спрямована на оптимiзацiю та рацiоналiзацiю формування доходiв i використання державних фiнансових ресурсiв, пiдвищення ефективностi державних iнвестицiй у народне господарство, узгодження загальнодержавних i мiсцевих iнтересiв у сферi мiжбюджетних вiдносин, регулювання державного боргу та забезпечення соцiальної справедливостi при перерозподiлi нацiонального доходу;

податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

грошово-кредитна полiтика, спрямована на забезпечення народного господарства економiчно необхiдним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готiвкового обiгу, залучення коштiв суб'єктiв господарювання та населення до банкiвської системи, стимулювання використання кредитних ресурсiв на потреби функцiонування i розвитку економiки;

валютна полiтика, спрямована на встановлення i пiдтримання паритетного курсу нацiональної валюти щодо iноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервiв та їх ефективне використання;

зовнiшньоекономiчна полiтика, спрямована на регулювання державою вiдносин суб'єктiв господарювання з iноземними суб'єктами господарювання та захист нацiонального ринку i вiтчизняного товаровиробника.

2. Держава здiйснює екологiчну полiтику, що забезпечує рацiональне використання та повноцiнне вiдтворення природних ресурсiв, створення безпечних умов життєдiяльностi населення.

3. У соцiально-економiчнiй сферi держава здiйснює соцiальну полiтику захисту прав споживачiв, полiтику заробiтної плати i доходiв населення, полiтику зайнятостi, полiтику соцiального захисту та соцiального забезпечення.

Стаття 11. Прогнозування та планування економiчного i

соцiального розвитку

1. Здiйснення державою економiчної стратегiї i тактики у сферi господарювання спрямовується на створення економiчних, органiзацiйних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй дiяльностi показники прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку.

2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економiчного i соцiального розвитку України, система прогнозних i програмних документiв, вимоги до їх змiсту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних i програмних документiв економiчного i соцiального розвитку, повноваження та вiдповiдальнiсть органiв державної влади i органiв мiсцевого самоврядування у цих питаннях.

3. Основними формами державного планування господарської дiяльностi є Державна програма економiчного та соцiального розвитку України, Державний бюджет України, а також iншi державнi програми з питань економiчного i соцiального розвитку, порядок розробки, завдання та реалiзацiя яких визначаються законом про державнi програми.

4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) розробляють і затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.

5. Суб'єктам господарювання, якi не враховують суспiльнi iнтереси, вiдображенi в програмних документах економiчного i соцiального розвитку, не можуть надаватися передбаченi законом пiльги та переваги у здiйсненнi господарської дiяльностi.

Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської

дiяльностi

1. Держава для реалiзацiї економiчної полiтики, виконання цiльових економiчних та iнших програм i програм економiчного i соцiального розвитку застосовує рiзноманiтнi засоби i механiзми регулювання господарської дiяльностi.

2. Основними засобами регулюючого впливу держави на дiяльнiсть суб'єктiв господарювання є:

державне замовлення, державне завдання;

лiцензування, патентування i квотування;

сертифiкацiя та стандартизацiя;

застосування нормативiв та лiмiтiв;

регулювання цiн i тарифiв;

надання iнвестицiйних, податкових та iнших пiльг;

надання дотацiй, компенсацiй, цiльових iнновацiй та субсидiй.

3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видiв засобiв державного регулювання господарської дiяльностi визначаються цим Кодексом, iншими законодавчими актами, а також програмами економiчного i соцiального розвитку. Встановлення та скасування пiльг i переваг у господарськiй дiяльностi окремих категорiй суб'єктiв господарювання здiйснюються вiдповiдно до цього Кодексу та iнших законiв.

4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.

Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання

1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економiки шляхом формування на договiрнiй (контрактнiй) основi складу та обсягiв продукцiї (робiт, послуг), необхiдної для державних потреб, розмiщення державних контрактiв на поставку (закупiвлю) цiєї продукцiї (виконання робiт, надання послуг) серед суб'єктiв господарювання, незалежно вiд їх форми власностi.

2. Державний контракт - це договiр, укладений державним замовником вiд iменi держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економiчнi та правовi зобов'язання сторiн i регулюються їх господарськi вiдносини.

3. Поставки продукцiї для державних потреб забезпечуються за рахунок коштiв Державного бюджету України та iнших джерел фiнансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.

4. У випадках, передбачених цим Кодексом та iншими законами, Кабiнет Мiнiстрiв України, iншi органи виконавчої влади можуть встановлювати державнi завдання, що є обов'язковими для суб'єктiв господарювання.

5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупiвлю) продукцiї, виконання робiт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом.

6. Особливостi вiдносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупiвлею) для державних потреб сiльськогосподарської продукцiї, продовольства, озброєння та вiйськової технiки, а також iнших спецiально визначених (специфiчних) товарiв, регулюються вiдповiдно до закону.

Стаття 14. Лiцензування, патентування та квотування у

господарськiй дiяльностi

1. Лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування є засобами державного регулювання у сферi господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної полiтики у цiй сферi та захист економiчних i соцiальних iнтересiв держави, суспiльства та окремих споживачiв.

2. Правовi засади лiцензування, патентування певних видiв господарської дiяльностi та квотування визначаються виходячи з конституцiйного права кожного на здiйснення пiдприємницької дiяльностi, не забороненої законом, а також принципiв господарювання, встановлених у статтi 6 цього Кодексу.

3. Лiцензiя - документ державного зразка, який засвiдчує право суб'єкта господарювання-лiцензiата на провадження зазначеного в ньому виду господарської дiяльностi протягом визначеного строку за умови виконання лiцензiйних умов. Вiдносини, пов'язанi з лiцензуванням певних видiв господарської дiяльностi, регулюються законом.

4. У сферах, пов'язаних iз торгiвлею за грошовi кошти (готiвку, чеки, а рiвно з використанням iнших форм розрахункiв та платiжних карток на територiї України), обмiном готiвкових валютних цiнностей (у тому числi операцiї з готiвковими платiжними засобами, вираженими в iноземнiй валютi, та з платiжними картками), у сферi грального бiзнесу та побутових послуг, iнших сферах, визначених законом, може здiйснюватися патентування пiдприємницької дiяльностi суб'єктiв господарювання.

Торговий патент - це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами пiдприємницької дiяльностi впродовж встановленого строку. Спецiальний торговий патент - це державне свiдоцтво, яке засвiдчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування вiдповiдно до закону. Порядок патентування певних видiв пiдприємницької дiяльностi встановлюється законом.

5. У необхiдних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обiгу певних товарiв i послуг. Порядок квотування виробництва та/або обiгу (включаючи експорт та iмпорт), а також розподiлу квот встановлюється Кабiнетом Мiнiстрiв України вiдповiдно до закону.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Відомості Верховної Ради України (ввр), 2003, n 18, n 19-20, n 21-22, ст. 144 ) { Із змінами, внесеними згідно із закон (2)

    Закон
    434 N 31 4-IV ( 31 4-15 ) від 01.1 . 005, ВВР, 00 , N 1 , ст.101 N 3 01-IV ( 3 01-15 ) від 15.1 . 005, ВВР, 00 , N 13, ст.110 N 3 0 -IV ( 3 0 -15 ) від 15.
  2. Відомості Верховної Ради України (ввр), 2003, n 18, n 19-20, n 21-22, ст. 144 ) { Із змінами, внесеними згідно із закон (5)

    Закон
    Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.
  3. Відомості Верховної Ради України (ввр), 2003, n 18, n 19-20, n 21-22, ст. 144 ) { Із змінами, внесеними згідно із закон (6)

    Закон
    4 7 N 738-IV ( 738-15 ) від 0 .07. 005, ВВР, 005, N 34, ст.434 N 31 4-IV ( 31 4-15 ) від 01.1 . 005, ВВР, 00 , N 1 , ст.101 N 3 01-IV ( 3 01-15 ) від 15.
  4. Відомості Верховної Ради України (ввр), 2003, n 18, n 19-20, n 21-22, ст. 144 ) { Із змінами, внесеними згідно із закон (7)

    Закон
    { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2424-IV ( 2424-15 ) від 04.02.2005, ВВР, 2005, N 11, ст.205 N 2452-IV ( 2452-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.
  5. Відомості Верховної Ради (ввр), 2003, n 18, n 19-20, n 21-22, ст. 144 ) { Із змінами, внесеними згідно із закон

    Закон
    Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.

Другие похожие документы..