Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа и правила проведения'
Основные подходы к определению понятия «информация». Дискретные и непрерывные сигналы. Носители информации. Виды и свойства информации. Количество ин...полностью>>
'Анализ'
Основной задачей, над которой работала детская организация «Альтаир» в прошлом году было развитие общественной активности и сплоченности членов детск...полностью>>
'Документ'
На виконання Законів України "Про охорону праці", "Про освіту" та розпорядження Міністерства освіти України від 24.06.99 № 62 нак...полностью>>
'Документ'
Андреева Ирина Ивановна – зав. отделом информации, публикации и научного использования документов Государственного архива новейшей истории Псковской ...полностью>>

З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Академія економічних наук України

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Приазовський державний технічний університет

Ростовський інститут захисту підприємця (Російська Федерація)

ЗБІРКА ТЕЗ ДОПОВІДЕЙ

учасників Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції

«УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ»

22-23 лютого 2012 р.

м. Макіївка

УДК657.05(082)

Збірка тез доповідей I Міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред. кол.Веретенников В.І. та ін.. – Макіївка: МЕГІ. – 2012.

У збірці предоставлено матеріали з проблем удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання.

Матеріали збірки розраховані на наукових і практичних працівників з обліку, аналізу та аудиту. Також будуть корисними аспірантам, здобувачам і студентам.

Роботи друкуються в авторській редакції. Редакційна колегія не несе відповідальності за достовірність статистичної та іншої інформації, що надано в рукописах, та може не розділяти поглядів авторів на ті чи інші питання.

Редакційна колегія: Веретенников В.І. – к.т.н., професор (голова); Сьомкіна Т. В. – д.е.н., професор (співголова); Білопольський М.Г. – д.е.н., професор, вице-президент Академії економічних наук України (співголова); Филонич В.В. - д.е.н., професор (Російська Федерація); Виноградова О.В. - д.е.н., професор; Сизоненко О.А. – к.е.н., доцент; Святенко І.М. - к.е.н., доцент.

© ПВНЗ “Макіївський економіко-гуманітарний інститут”

ЗМІСТ

СЕКЦІЯ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Акаєва Т.Ш.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Рекомендації щодо вдосконалення управління господарською діяльністю торговельних підприємств малого бізнесу

Венжега Д. І.

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Концепція процесно-орієнтованого бюджетування для обліку виробництва

Виноградова О.В., Юрченко М.О., Романенко А.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Питання обліку грошових коштів: міжнародний та національний аспект

Водяник Л. К., Крайтор Д.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Порівняльна характеристика особливостей

фінансової звітності в Україні та США

Воляник Г.М., Клим Н.М.

Національний лісотехнічний університет України

Використання автоматизованих обліково-аналітичних систем для управління витратами на оплату праці

Гоголь Т.А.

Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана

Фактори, що впливають на якість стандартів бухгалтерського обліку для підприємств малого бізнесу

Євсєєнко В.О.

Донецький державний університет управління

Обліково-аналітичне забезпечення як важлива складова управління суб’єктами господарювання

Іванова Л.Б.

Чернігівський державний технологічний університет

Роль інформативної функції бухгалтерського обліку в антикризовому управлінні суб’єкта реального сектору економіки

Кузьмович П.М.

Житомирський держаний технологічний університет

Біологічні активи з генетично модифікованими організмами як об’єкт бухгалтерського обліку

Коломыцева А.О., Кольчик С.О.

Донецкий национальный технический университет

Обеспечение учетно-аналитических задач маркетинговой деятельности современных предприятий

Корягін М.В.

Львівська комерційна академія

Економічний аналіз в системі управління вартістю підприємства

Łakomy M.

University of Szczecin, Szczecin, Poland

Financing of micro, small and mid-sized enterprises in the conditions of economic crisis

Лебер-Одинцова Н.П.

Алчевське житлово-експлуатаційне об’єднання, м. Алчевськ

Проблеми оптимізації обліку витрат житлово-комунальних господарств

Марголич І.В.

Національний університет «Львівська політехніка»

Особливості нарахування амортизації основних засобів згідно Податкового кодексу

Молоденко Г.А., Панченко Г.С.

Макіївський економіко - гуманітарний інститут

Витрати в умовах коксохімичного виробниства

Носенко В.В., Селіверстова І.О., Єсіпенко Н.М.

Університет новітніх технологій

Особливості відображення доходів від операційної діяльності з податку на прибуток

Панченко Г.С., Фролова Є.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Обліково-аналітичне забезпечення

управління процесом формування прибутку промислових підприємств

Петренко Т.М.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Організаційні аспекти обліку доходів і видатків загального фонду бюджетних установ

Плотніченко І.Б.

Національний університет «Львівська політехніка»

Роль управлінського обліку в системі управління підприємством

Радєва О.Г.

Запорізький національний університет

Амортизаційна політика як чинник відтворення основних засобів

Саєнко О.Р.

Запорізький національний університет

Вплив оподаткування на результати економічного зростання в країні

Сенів О.М.

Національний університет «Львівська політехніка»

Методи розрахунку резерву сумнівних боргів

Сердюк В. Н., Полищук И.В.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

Дискуссионные вопросы в отношении П(С)БУ 16 «Расходы»

Синякова О.С.

Південнослов’янський інститут

Стратегія в антикризовому управлінні

Сизоненко О.А.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Визначення митної вартості товарів в обліку зовнішньоекономічних операцій

Сьомкіна Т.В.,

Григор’єва О.М., Кузьміна О.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Обліково-аналітичне забезпечення управління грошовими коштами підприємства

Сьомкіна Т.В., Пенькова О. В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Затрати і витрати: проблема трактування понять

Сьомкіна Т.В., Перькова О.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

Статегічні напрями державного регулювання сфери ЖКГ

Ткачук А.В., Кузь В.І.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Значення облікових інструментів в стратегічному аналізі

Федишин М.П.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Основи стратегічного планування грошових потоків на підприємстві

Федотов О.О., Ворона І.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Проблеми системи оплати праці працівників бюджетної сфери та напрямки її удосконалення

Филатова Я.В.

Макеевский экономико- гуманитарный институт, Украина

Вдовенко А.В.

Ростовский институт защиты предпринимателя, Российская Федерация

Особенности учета основных средств в разных странах

Харькова А.К.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Особливості страхової діяльності та їх вплив на організацію обліку і облікову політику страхових установ

Худоба К.В., Олійник Ю.Т.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Впровадження інформаційних систем обліку на підприємстві та їх роль в управлінні

Хомик Х.Р.

Національний лісотехнічний університет України

Теоретичні засади трансформації обліку витрат при реалізації екологічної економіки та шляхи його вдосконалення

Чебан Т.М.

Херсонський національний технічний університет

Методичні підходи до побудови функції витрат

як інструменту формування обліково-аналітичного забезпечення управління підприємством

Черникова Є.Г., Звягінцева О.О.

Донецький національний технічний університет

Витрати майбутніх періодів: аспекти обліку

СЕКЦІЯ 2

СУЧАСНИЙ СТАН ОБЛІКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА НАПРЯМИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

Багрій К.Л.

Чернівецький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Важливість обліку використання виробничих запасів

на виробництві в сучасних умовах господарювання

Бесараба Л.В.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Бюджетування як інструмент управлінського обліку на швейних підприємствах

Бессонова Г.П.

ГВУЗ «Приазовский государственный технический университет»

Преимущества и недостатки бухгалтерского учета

с применением персонального компьютера

Бессонова С.І.

ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

Роль нематеріальних активів у інноваційній діяльності промислового підприємства

Білан О.І., Федотов О.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Проблеми обліку необоротних активів

в бюджетній сфері

Білинська Н.Є.

Навчально-науковий Інститут підприємництва та перспективних технологій Національного університету «Львівська політехніка»

Людський капітал: необхідність та проблеми обліку

Виноградова О.В., Трапані К.С.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Методи відображення у фінансовій звітності валютних операцій: зарубіжна та вітчизняна практика

Воргач Е.А, Водяник Л.К.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

Особенности организации учета основных средств бюджетных учреждений

Ганнесена В.О.

Донецький національний технічний університет

Проблеми податкового обліку безоплатно отриманих необоротних активів

Гурська О.М., Гавришко С.Я.

Національний університет «Львівська політехніка»

Новий план рахунків: спрощення чи ускладнення для українських суб’єктів господарювання?

Дугинський Б. Л., Бондаренко Ю. Ф.

Донецький університет економіки та права

Облік та управління орендними відносинами

в умовах бюджетної установи

Ємяшева Е. В., Сизоненко О.А.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Фінансові результати в системі бухгалтерського обліку

Єремян О.М.

Херсонський національний технічний університет

Сучасний стан обліку основних засобів

Журба І.Є., Худоба К.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Напрями вдосконалення обліку екологічних витрат

Земляна Ю.М., Панченко Г.С.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Особливості обліку та контролю виконання доходів та видатків бюджетних установ

Крещенко О.В., Строкова Н.О., Плакунова М.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Організація обліку в банках України:

сучасний стан та перспективи розвитку

Лаврова Т.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Сучасний стан методики обліку зобов’язань та напрями її вдосконалення

Літовка-Корець Л., Панченко Г.С.

Макіївський економіко - гуманітарний інститут

Порівняльна характеристика методики обліку запасів у госпрозрахункових та бюджетних організаціях

Лиско Н.А.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Реформування бухгалтерського обліку у вищих навчальних закладах України

Маевская Н.В., Матросова М.А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

Учет обязательств в системе национальных и международных стандартов

Маєвська Н.В., Строкова Н.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Управлінський облік в системі банківського менеджменту

Мартиросян А.С., Соловйова Н.Л., Харіна Ю.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Облік та аудит необоротних активів: міжнародний досвід у порівнянні з вітчизняним

Матюха М.М.

Київський Національний торговельно-економічний університет

Підходи до методологічного забезпечення формування управлінської звітності при застосуванні інформаційних технологій

Пушкар М.С.

Тернопільський національний економічний університет, м. Тернопіль

Чи стане господарський облік наукою?

Савченко В.М., Кононенко Л.В.

Кіровоградський національний технічний університет

Побудова та функціонування інформаційної облікової підсистеми в сучасній системі управління діяльністю суб’єктів господарювання

Савченко О.С., Олійник А.А.

Кіровоградський національний технічний університет

До проблем інформаційного забезпечення управління у сільському господарстві

Сало Х.О.

Національний університет «Львівська політехніка»

Особливості обліку витрат майбутніх періодів

Святенко І.М., Крещенко О.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Позабалансовий облік в сучасній інформаційній системі бюджетної установи

Святенко С.І.,Овчинникова І.А.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Питання обліку забезпечень майбутніх витрат і платежів

Семанюк В.З.,

Тернопільський національний економічний університет,

Вегера С. Г.,

Полоцький державний університет

Сучасний стан та необхідність розвитку облікової системи

Скачко Т.М.

Кіровоградський національний технічний університет

Інформаційне забезпечення оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників як напрям оптимізації банківського кредитування

Томарова Г.С.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Облік виробничих запасів: досвід України та міжнародна практика

Hall Adrian Burke

University of Florida, U.S.A

Management accounting and the need for valid information

Хом’як І.О.

Національний лісотехнічний університет України

Запровадження екологічного обліку на підприємствах лісового господарства

Юрченко О.А.

Національна академія статистики, обліку та аудиту

Проблеми управлінського обліку інших витрат операційної діяльності на фармацевтичних підприємствах

Юрченко О.В.

Кіровоградський національний технічний університет

Проблеми інформаційного забезпечення соціальних витрат

СЕКЦІЯ 3

РОЛЬ АУДИТУ В ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глущенко О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Фуекціональні особливості державного контролю в сфері охорони здоров'я

Дугинський Б.Л., Пікалова Г.Ю.

Донецький університет економіки та права

Контроль розрахунків з покупцями та замовниками

Дуда О.Б.

Національний лісотехнічний університет України

Екологічний аудит системи екоменеджменту лісових підприємств України

Клюс Ю.І., Сєромолот О.О., Дєдов Д.Є.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Внутрішній та зовнішній аудит рівня інноваційної привабливості підприємства

Лебедевич С.І.

Національний лісотехнічний університет України

Роль екологічного аудиту в обліково-аналітичному забезпеченні управління діяльністю суб’єктів господарювання

Омельяненко В.А.

Сумський державний університет

Технологічний аудит в процесі міжнародного трансферу технологій

Рядська В.В.

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Підвищення якості результатів аудиту через розширення змісту аудиторського звіту

Самчинська Я.Б.,

Херсонський державний університет,

Калінська Т.А.

Херсонський національний технічний університет

Роль аудиту в системі стратегічного управління підприємствами

Смоленюк П.С.

Хмельницький економічний університет

Організація внутрішнього аудиту

Федотов А. А., Рябко О. А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

Проблемы анализа дебиторской задолженности как инструмента повышения эффективности аудита

Шаровська Т.С.

Одеський національний економічний університет

Оцінка якості системи внутрішнього контролю

СЕКЦІЯ 4

УДОСКОНАЛЕННЯ АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ ЕФЕКТИВНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Балко О.В., Сизоненко К.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Аналіз інформації із зовнішнього середовища в управлінні еколого-економічними процесами промислових підприємств

Білопольський М.Г., Голопузенко О.А.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Застосування методів фінансового аналізу в аудиторській практиці

Букач А.А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

Проблемы анализа денежных потоков предприятия

Волинець В.І., Гордополова Н.В.

Вінницький інститут економіки ТНЕУ,

Гордополов Ю.В.

Київський національний торговельно-економічний університет

Технологія застосування аналітичної інформаційної системи «audit expert» для аналізу фінансового стану підприємств

Волкова Н.А.

Одеський національний економічний університет

Аналітичне забезпечення управління структурою фінансових ресурсів підприємства

Воспітанникова Є.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Методика аналізу грошових потоків підприємства

Дарміць Р.З., Дума О.І. 

Національний університет «Львівська політехніка»

Підходи до оцінювання децентралізації в системі менеджменту організації

Жулин О.В., Назаренко Я.Я.

Національний транспортний університет

Методичні підходи до управління грошовими коштами підприємства

Іванович І.Ю.

Хмельницький національний університет

Окремі аспекти впливу податкового кодексу на інвестиційні процеси в АПК

Исаншина Г.Ю.

Донбасская государственная машиностроительная академия

Учетно-аналитическое обеспечение управления инвестиционно-инновационной деятельностью предприятия

Калабухова С.В.

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Топологічна ознака систематики видів аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень

Карімов Г. І., Голенко С. В.

Дніпродзержинський державний технічний університет

Внутрішній контроль розрахунків комунального підприємства

Коверда А.В.

Одеський нацiональний економiчний унiверсiтет

Економiчний аналiз як iнструмент забезпечення

ефективного управлiння дiяльнiстю торговельних пiдприємств

Коломицева А.О., Золотухіна А.Р.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

Оцінка інвестиційної привабливості галузей України

Костецький Я.І.

Тернопільський національний економічний університет

Пухальська Н.Б.

Бучацький інститут менеджменту і аудиту

Інформаційне забезпечення економічного аналізу

Куцинська М.В.

Національна Металургійна академія України

Удосконаленя підходів до бюджетування та звітування центрів відповідальності ДВНЗ

Лук’яненко І.Г.

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Управління структурою капіталу підприємств в умовах фінансової нестабільності

Мазур А.В.

Національний університет «Львівська політехніка»

Організування стадії науково-технічної підготовки виробництва

Мозгова Н.В.

Одеський Національний економічний університет

Аналітичне забезпечення бюджетування діяльності торгівельних підприємств

Пасемник О.Г.

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»

Роль обліково-аналітичної інформації у процесі прийняття управлінських рішень

Потапчик О.А.

Макеевский экономико-гуманитарній институт

Обеспечение эффективности процессного подхода в управлении качеством

Саєнко С.Г.

Запорізький національний університет

Аналіз стану машинобудівних підприємств України

Свідрик Т.І.

Національний університет «Львівська політехніка»

Модель формування внутрішніх факторів зміни витрат підприємства: особливості використання в системі діагностики

Святенко І.М., Токаренко Є.Р.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Роль аналізу фінансової звітності в сучасних умовах господарювання

Танюк І.А.

Хмельницький економічний університет

Оцінка резервів зростання конкурентоспроможності підприємства

Топалов А.Д., Оніщенко Ю.В.

Запорізький національний університет

Умови ефективності управлінських рішень

Харченко Ю.А.

Полтавський національний технічний університет імені Ю. Кондратюка

Удосконалення автоматизованої інформаційної системи управління підприємством

СЕКЦІЯ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ

ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

УДК 338.012

Акаєва Т.Ш.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Не дивлячись на підвищений інтерес до побудови ефективної системи управління діяльністю підприємств малого бізнесу, залишається ряд невирішених проблем. Зокрема, не приділяється увага комплексним дослідженням наукових підходів до управління господарською діяльністю торговельних підприємств малого бізнесу за її видами: операційна, інвестиційна, фінансова. Окремі теоретико-методичні розробки в цьому напрямі являються фрагментарними і дискусійними.

У сучасних умовах господарювання торговельних підприємств малого бізнесу до найбільш ефективних інструментів управління операційною, інвестиційною і фінансовою діяльністю, вважаємо за доцільне віднести:

  • бюджетування господарської діяльності за її видами;

  • облік фактичних господарських операцій на базі дисконтування грошових потоків;

  • моніторинг господарської діяльності підприємства малого бізнесу.

Бюджетування операційної діяльності слід проводити виходячи з концепції діючого підприємства, відповідно до якої основним доходом визнається виручка від продажу товарів, робіт, послуг. Її бюджетування полягає в плануванні асортименту і структури товарів, що підлягають продажу, визначенні обсягів і цін по видах товарів і послуг. Маржінальний дохід, розрахований в системі «директ-костінг», широко застосовується для аналізу рентабельності окремих видів товарів і прийняття на цій основі управлінських рішень щодо їх асортименту і структури. Обсяг реалізації, який забезпечує відшкодування всіх витрат і отримання бажаного прибутку, визначається в рамках аналізу «витрати-обсяг-прибуток». В умовах ринкових стосунків, коли ціни на товари в основному формуються попитом і пропозицією, прийняття управлінських рішень в області ціноутворення базується на маркетингових дослідженнях і вивченні питання, чи покриті всі витрати підприємства цінами, запропонованими ринком. При цьому в рамках управлінського обліку має бути обчислена повна собівартість товарів. З метою рішення проблеми використання оптимальної для конкретного малого торговельного підприємства кількості пунктів продажу товарів можна запропонувати імітаційну модель аналізу динаміки торговельних процесів. Вона дозволяє з'ясувати ключові сфери управління операційною діяльністю малого торговельного підприємства і принципи здійснення ефективної і продуманої фінансової політики.

Прийняття рішень, які стосуються інвестиційних процесів, повинне базуватися на оцінці кожного із запропонованих інвестиційних проектів з метою вибору найбільш оптимального з них. При цьому, розробляючи модель управління інвестиційною діяльністю малого торговельного підприємства, доцільно базуватися на трьох підходах: бюджетування; облік фактичних показників на базі дисконтування грошових потоків; моніторинг, який полягає в аналізі відхилень фактичних даних від запланованих.

В основі процесу прийняття управлінських рішень інвестиційного характеру лежить оцінка і порівняння обсягу передбачуваних інвестицій і майбутніх грошових надходжень. Тому прийняття управлінських рішень про впровадження інвестиційних проектів повинне базуватися на принципі тимчасової вартості грошей. Виходячи з цього, методи аналізу ефективності інвестиційних проектів, засновані на облікових оцінках, слід удосконалити: при визначенні періоду окупності необхідно використовувати дисконтовану вартість очікуваних доходів; при розрахунку облікового коефіцієнта окупності прирісні доходи також слід дисконтувати з метою приведення їх в зіставний вигляд із прирісними витратами. Крім того, необхідно додатково обчислювати середньорічний чистий дисконтований грошовий потік як частку від ділення чистої приведеної вартості на кумулятивний чинник дисконтування. Цей показник має велике значення для характеристики конкретного інвестиційного проекту, оскільки відображає середню величину чистого прибутку, що генерується даним проектом за рік. Приймаючи рішення про фінансування того або іншого інвестиційного проекту, в якості критерію виділення фінансових ресурсів на розвиток торговельних одиниць, що самоокуповуються, може використовуватися кількісна оцінка експертами їхньої значимості. Запропонована модель такої оцінки дозволить оптимізувати розподіл фінансових ресурсів торговельного підприємства між його пунктами продажу товарів з урахуванням їх економічних показників.

Оскільки під фінансовою діяльністю розуміються операції, які приводять до зміни розміру і складу власного і привернутого капіталу підприємства, основною метою бюджетування цього виду діяльності малих торговельних підприємств є збільшення власного капіталу і залучення позикових коштів як джерела фінансування інвестиційних проектів, націлених на розширення виробництва і сфери впливу на ринку. Тому бюджетування фінансової діяльності повинне полягати в розрахунку показників, що характеризують інвестиційну привабливість малого підприємства, з метою розміщення на фондовому ринку його пайових і боргових цінних паперів.

Облік фінансової діяльності проводиться відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, при виконанні вимог яких фінансова бухгалтерія надає повну, правдиву і неупереджену інформацію, що дозволяє провести моніторинг всіх процесів фінансово-господарської діяльності, які відбуваються на підприємстві, а також за його межами, в режимі реального часу. Моніторинг повинен проводитися, перш за все, з метою виявлення впливу чинників на прибуток підприємства, який є основною складовою власного капіталу і характеризує ефективність бізнесу. При проведенні моніторингу фінансового результату діяльності малого торговельного підприємства слід враховувати, що основним принципом системного управління є “управління за відхиленнями”. Тому треба оцінити вплив чинників на відхилення фактичного прибутку від її прогнозного значення.

Вищеописана реорганізація системи управління торговельним підприємством малого бізнесу відкриває принципово нові можливості в трактуванні бюджетування, обліку, моніторингу доходів, витрат і фінансових результатів його діяльності і дає можливість не тільки отримувати інформацію про торговельні процеси, але і оперативно використовувати її при прийнятті управлінських рішень.

УДК [351.863 : 336.1] (7/8) (477)

Венжега Д. І.

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

КОНЦЕПЦІЯ ПРОЦЕСНО-ОРІЄНТОВАНОГО БЮДЖЕТУВАННЯ ДЛЯ ОБЛІКУ ВИРОБНИЦТВА

В останній час, критичній оцінці піддається модель внутрішньої економіки – бюджетування, яка широко використовується в аналізі виробничих процесів (особливо вартості). Виникає потреба критично проаналізувати методики традиційного бюджетування, виокремити їх недоліки, а також на основі основних елементів моделі програмно-орієнтованого обліку виділити процесно-орієнтоване бюджетування і дати йому науково-практичне обґрунтування на основі сучасного трактування теорії створення вартості.

Теоретичні і методологічні проблеми організації процесу бюджетування достатньо широко розглянуті в роботах західних фахівців К. Друрі, Д. Хана, Б. Райана, Р. Манна, В. Майєра, М. Мескона, Ч. Т. Хорнгрена, Дж. Шима і інших, що пояснюється зростанням ролі бюджетування в діяльності іноземних компаній.

У вітчизняній і російській економічній літературі вченими широко обговорюється проблема розробки і використання в практиці планування, обліку і аналізу нових підходів до управління фінансами підприємства на основі теорії бюджетування. Цій проблематиці присвячені роботи Т. К. Беня, М. Д. Білик, В. В. Богарова, І.А. Бланка, М.К. Старовойтова, В. П. Савчука, В.Н. Самочкіна, О. Э. Ніколаєвої, А. Д. Шеремета, К. В. Щіборщ, В.Е. Хруцкого і ін. Більшість дослідників розглядають бюджетування у відриві від самої моделі бізнес-процесного управління підприємством. Не враховуються недоліки моделі бюджетування – це управління через нарощування витрат, неузгодженість інтересів, інформаційні проблеми центру управління.

На нашу думку, усунення перерахованих недоліків під силу, процесно-орієнтованому бюджетуванню, який дозволяє скласти такі бюджети, котрі націлені на створення вартості і дозволяють у рамках виробничого процесу здійснювати контроль Виробничої програми, цінової політики і виконувати процесно-орієнтовану калькуляцію собівартості виробництва.

Ми погоджуємося з думкою авторів, що "процесно-орієнтоване бюджетне планування дає можливість кожному працівникові організації створювати вартість. Це досягається за допомогою планування і управління майбутніми видами діяльності і бізнес-процесами в цілях досягнення показників прогнозованого робочого навантаження і стратегічних цілей. Планування, націлене на створення вартості, дає організації можливість зрозуміти причини варіацій, з тим, щоб можна було такі варіації контролювати" [1, с. 29].

Завдання створення вартості вимагають певної синхронізації і координації діяльності у власній структурі організації з залученням в ці процеси споживачів і зовнішніх постачальників. Синхронізація ланцюжка постачальник-організація-споживач вважається ключем до створення вартості. Процесно-орієнтоване бюджетування дозволяє координувати роботу відділів і служб і їх взаємодії із споживачами і постачальниками. Важливо при цьому контролювати процеси, а не їх результат.

Таким чином, в організацію процесу бюджетування і обліку виробництва обов’язково необхідне "вживання" процесу маркетингової інформації: збирання, аналіз, і розповсюдження, без якої ефективно управляти виробництвом неможливо. Для цього потрібна цілісна система взаємозв’язку людей, устаткування і методичних прийомів, яку Ф. Котлер називає "Системою маркетингової інформації" [2]. Інформацію для управління формують процесно-орієнтовані бюджети у рамках програмно-орієнтованого обліку.

Проте організація процесно-орієнтованого бюджетування вимагає формування методик не з позиції ресурсів, а з позиції видів діяльності і процесів. Для вирішення завдань процесно-орієнтованого бюджетування доцільніше, на наш погляд, використовувати підхід І. Аверчева, побудований на класифікації неефективних видів діяльності і невикористаних ресурсах, до яких розроблені передбачувані способи рішення і підвищення ефективності управління виробництвом [3, с. 43-46]. можливі варіанти рішення процесно-орієнтованого бюджетування легко алгорифмізуються, що дозволяє розробляти пропозиції по усуненню недоліків. Проте запропонований ним підхід не вирішує проблеми обліку виробництва комплексно.

Для правильної організації процесно-орієнтованого бюджетування важливо, на наш погляд, планування, опис і управління бізнес-процесами викласти у вигляді внутрішнього стандарту підприємства або якою-небудь іншою розпорядчою документацією.

Отже, об'єктом процесно-орієнтованого бюджетування є бізнес-процеси і проекти. Їх бюджети мають прямий і однозначний зв'язок із стратегічними цілями діяльності підприємства. Обґрунтування і узгодження цілей і шляхів їх досягнення виробляється за допомогою показників, що містяться в підсумкових бюджетах, склад яких аналогічний з класичним бюджетуванням.

Список літератури:

1. Бримсон, Джеймс. Процессно-ориентированное бюджетирование. Внедрение нового инструмента управления стоимостью компании / Джеймс Бримсон, Джон Антонс при участии Джея Коллинза; пер. с англ. В.Д. Горюновой; под общ. ред. В.В.Неудачина. - Москва: Вер­шина, 2007. - 336 с.

2. Котлер, Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. Ф. Котлер / Общ. ред. Е.М. Пеньковой. - М.: Прогресс, 1990. — 736 с.

3. Аверчев И.В. Управленческий учет и отчетность. Постановка и вне­дрение. -М.: Вершина, 2008. - 512 с.

УДК 337(657)

Виноградова О.В., д.е.н., професор,

Юрченко М.О., Романенко А.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ПИТАННЯ ОБЛІКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ: МІЖНАРОДНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Бухгалтерський облік, як відомо, - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства користувачам для прийняття рішень. Підсумкове узагальнення інформації та одержання підсумкових показників, що характеризують діяльність підприємства, здійснюється шляхом складання звітності за звітний період.

Власне цим і визначається, наприклад, спроможність підприємства здійснювати виплату заробітної плати або розраховуватися з постачальниками, своєчасно повертати позики, сплачувати дивіденди. Користувачі можуть краще оцінювати здатність підприємства генерувати грошові кошти чи їх еквіваленти, якщо мають у своєму розпорядженні узагальнену та систематизовану інформацію у вигляді фінансової звітності, сфокусовану на фінансовому стані та результатах діяльності підприємства.

Існує ряд проблем пов'язаних з обліком грошових коштів, а саме: визнання та класифікація грошових коштів; правильне їх відображення у фінансовій звітності; організація контролю за процесом збереження та використання грошових коштів; оптимізація надходжень і виплат готівки та формування інформаційної бази даних для аналізу отриманих і втрачених вигод від проведених заходів; повнота, своєчасність та аналітичність відображення в звітності руху грошових коштів; матеріально-технічне та організаційне забезпечення ведення обліку грошових коштів.

Практика показує, що облік грошових коштів є достатньо регламентований законодавчими та нормативними актами України.

Відомо, що при організації обліку грошових коштів підприємства слід забезпечити повноту та своєчасність їх відображення у системі обліку.

Дана ділянка бухгалтерії є досить важливою, тому що від достовірності та оперативності обліку грошей залежить вся фінансова діяльність підприємства.

Побудова належного обліку грошових коштів передбачає правильність здійснення й відображення всіх етапів їх руху, починаючи з нормативно-правових вимог, заповнення первинних документів, узагальнення та систематизації інформації в регістрах і завершуючи складанням звітності.

Більшість науковців та практиків схиляються до думки, що проблеми зв’язані з бухгалтерським обліком грошових коштів є не стільки облікові, бо  як правило не виникає значних проблем з їх ідентифікацією як об’єкта обліку чи оцінкою  (за оголошеною вартістю), а більше управлінські, організаційні.

Сутність їх зводиться до управління залишком грошових коштів (в першу чергу тим, який можна вважати «вільним»), управління грошовими  потоками, а також забезпечення їх зберігання, контролю, узгодження «банківського» обліку та обліку не готівкових коштів на підприємстві.

Проте, спробуємо виділити окремі облікові проблеми, які на нашу думку є суттєвими.

Це, по-перше, оцінка всіх монетарних статей (в тому числі статей грошових коштів в іноземній валюті) у валюті звітності.

По-друге, визначення класифікаційної групи грошових коштів (розмежування таких складових  грошових коштів як кошти в касі, кошти в банку та кошти в дорозі).

По-третє, врахування фактора часу при оцінці грошових коштів підприємства (на даний момент це є дискусійним питанням), і найголовніше, складання звітності про рух грошових коштів. 

В результаті дослідження можна зробити висновок, що вирішення проблем, розглянутих в статті багато в чому залежить від чіткого дотримання таких основних принципів в обліку коштів:

1) вільні кошти повинні зберігатися тільки в банку, а їх видача і використання здійснюються відповідно до цільовим призначенням;

2) платежі здійснюють у без готівковому порядку після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт і наданні послуг або одночасно з ними. Попередня оплата припускається лише у випадках передбаченим законодавством і обліковою політикою організації;

3) платежі здійснюються за згодою (акцептом) платника або по його дорученню, без згоди - тільки у випадку передбаченим чиним законодавством;

4) платежі здійснюються за рахунок власних коштів платника або за рахунок кредитів банку;

5) списання з рахунку коштів в обсязі, достатнім для задоволення всіх пред’явлених до організації вимог, здійснюється в порядку надходження розпоряджень клієнта й інших документів на списання;

6) недостатність коштів на рахунку організації для задоволення всіх пред'явлених вимог обумовлює списання цих засобів шляхом застосування встановлення черговості платежів.

Список літератури:

1. П (С)БО 4 „Звіт про рух грошових коштів”: Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 №87 // Правова бібліотека „ІНФОДИСК”.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку (IAS) 7 «Звіти про рух грошових коштів».-{Електронний ресурс}.- Режим доступу: http:// minfingov.ua/

УДК 657(477+73)

Водяник Л. К., Крайтор Д.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБЛИВОСТЕЙ

ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ В УКРАЇНІ ТА США

У всіх країнах світу фінансова звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку. Незалежно від того, що більшість країн користується міжнародними стандартами ведення бухгалтерського обліку, кожна країна має свої особливості складання фінансової звітності. Розглядаючи організацію фінансової звітності у розвинутих країнах, можна відокремити напрямки удосконалення ведення звітності в Україні та США.

Фінансова звітність в Україні регламентується П(С)БО та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В США також існують певні закони, які регламентують фінансову звітность, але ця законодавча база є набагато простішою ніж в Україні.

Законодавчою базою для загального регулювання фінансового обліку і звітності служать буквально кілька законів, насамперед законів про цінні папери і фондових біржах. В США провідну роль відіграють цілі обліку та звітності, яким підпорядковуються принципи та методика складання звітності. В Україні ж, Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначаються принципи її складання, що відіграють при цьому головну роль. Це зумовлено тим, що в США інформація подається у фінансовій звітності та використовується більше для прийняття управлінських рішень, а в Україні - носить контрольний характер.

Фінансова звітність в Україні складається з: Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал і Приміток до звітів.

У США склад фінансової звітності визначено менш чітко. В даний час максимальне значення має Звіт про прибутки та збитки і зростає значення Звіту про рух грошових коштів. В Україні найбільше значення віддається бухгалтерському Балансу.

У обох країнах терміни подання звітності регулюються. У США вони прив'язані до кінця фінансового року і зборів акціонерів. В Україні звітність повинна бути надана до 1 квітня для річної звітності і протягом 30 днів після закінчення звітного періоду для поточної звітності.

В Україні фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).

У США річні звіти підприємств складаються на основі даних фінансової бухгалтерії, тому отримали назву фінансових звітів.

Фінансові звіти видають у вигляді спеціальних брошур великим тиражем. На початку річних звітів дається короткий огляд основних показників роботи за звітний рік.

У звітах України та США спостерігається ряд розбіжностей як за формою, так і за змістом.

Формальні відмінності викликані в основному тим, що в Україні жорстко зафіксовані форми, в яких надається звітність. Необхідність створення універсально чинних форм звітів призвела до того, що інформація в них розбита винятково докладно. Однак така деталь не збільшує аналітичної корисності цих звітів, а часто просто перевантажує їх інформацією. Також через особливості обліку таких статей, як власний капітал або ПДВ, перед використанням звітності в аналітичних цілях доводиться проводити очищення валюти балансу. Деякі відмінності від американської системи викликаються просто різною цільовою орієнтацією звітності. Так, нехтування інтересами акціонерів призвело до того, що виплата дивідендів не виділяється окремим рядком у Звіті про фінансові результати не вказується там і такий важливий для США коефіцієнт, як відношення прибутку на акцію до її ринкової вартості.

Позитивною рисою американської системи фінансової звітності є те, що в ній передбачена можливість альтернатив обліку. В США фірма зобов'язана розкривати лише ті методи обліку, які суттєво впливають на фінансові результати, представлені у звітності, та можуть вплинути на рішення користувачів, що приймаються на основі цієї інформації. Сам порядок ведення обліку не важливий, якщо він призводить до правильних результатів у звітності та піддається перевірці.

В Україні існує сувора регламентація структури фінансових звітів, що спрощує роботу з ними та перевірку правильності ведення обліку. Однак така регламентація має і негативні риси. Так, необхідність ведення звітності по жорстко заданому плану призводить до того, що інтереси внутрішнього аналізу фірми виявляються неврахованими. Крім того, в США роль приміток до звітності прирівнюється по важливості до всіх інших звітів, оскільки сааме в примітках фірма розкриває свою облікову політику, а також всі суттєві моменти, що впливають на діяльність організацій. В Україні ж, часто ними нехтують.

Отже, необхідність розгляду американського досвіду складання фінансової звітності на сьогодні не ставиться під сумнів. Він є необхідним як для окремих підприємств, що мають зарубіжних партнерів, так і для вітчизняних підприємств загалом. В США більшого значення набуває не форма подання фінансової звітності, а зміст викладеної у ній інформації.

Виходячи з досвіду США, необхідно у фінансовій звітності поставити на перше місце зміст інформації, зробивши гнучкішими вимоги до оформлення звітів.

Список літератури:

1.Вильямс Я. Справочник GAAR с комментариями /Я. Вильямс/. - М.: ИНФРА-М,2008 . - 118 с.

2.Голов С. Міжнародні стандарти фінансової звітності: зміни та поширення /С. Голов / Бухгалтерський облік і аудит. - 2009. - №9. - С. 43-45.

3.Литвиненко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік. Навчальний посіб. /О. В. Литвиненко/. - К.: Вид-во «Центр учбової літератури», 2003. - 524с.

4.Лучко М.Р., Бенько І.Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навч. посіб /М.Р. Лучко, І.Д. Бенько/. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

УДК. 657

Воляник Галина Михайлівна, к.е.н.,доцент,

Клим Надія Михайлівна, к.е.н.,доцент

Національний лісотехнічний університет України, м.Львів

 

ВИКОРИСТАННЯ АВТОМАТИЗОВАНИХ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНИХ СИСТЕМ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ОПЛАТУ ПРАЦІ

 

Одним із шляхів вдосконалення обліково-аналітичного процесу та підвищення достовірності, якості, оперативності та об’єктивності облікової інформації для аналізу та прийняття ефективних управлінських рішень щодо витрат на оплату праці на підприємстві, є використання автоматизованих обліково-аналітичних систем.

Проблемам використання обліково-аналітичних систем присвячено роботи відомих вітчизняних вчених, як Гужва В.М., Бутинець Ф.Ф., Писаревська Т.А., Терещенко Л.О., Клименко О.В., Шквір В.Д., Іванюта П.П. та ін. Однак, питання їх практичного застосування для обліку та аналізу витрат на оплату праці потребують детальнішого вивчення.

Організація обліку витрат на оплату праці на підприємствах повинна забезпечити формування інформаційної бази даних для проведення аналізу і прийняття управлінських рішень щодо використання фонду оплати праці, визначення собівартості продукції та зниження витрат підприємства а також політики оплати праці.

Важливу роль при проведенні аналітичних робіт відіграє рівень автоматизації облікових задач. При оцінці можливостей програмного забезпечення, як правило враховують можливості ведення бухгалтерського, податкового, статистичного та управлінського обліку, технічні, комерційні та ергономічні можливості.

Таблиця 1

Структура досліджуваних можливостей програмного

забезпечення, % [4, c. 597]

Назва програмного забезпечення

Можливості

Можливості ведення бухгалтерського, податкового, статистичного, управлінського обліку

Тех.-нічні

Комер-ційні

Ерго-но-мічні

Кількість показників

50

8

5

5

«1С: Бухгалтерія 7.7.»

80,0

75,0

90,0

90,

«Парус-Бухгалтерія 7.11»

75,0

70,0

98,0

95,0

При оцінці складності автоматизованої обробки бухгалтерських даних враховують ступінь інтеграції інформаційних систем а також ступінь спільного використання різними системами однієї і тієї ж бази даних. Інформаційним забезпеченням для аналізу витрат на оплату працю є окрема вибірка даних з ділянки обліку витрат та розрахунків з оплати праці.

Засоби автоматизації документообігу дозволяють оперативно накопичувати відповідні бази даних для ефективної організації обліку витрат на оплату праці та слугують основним джерелом даних для фінансового аналізу, що містять документи бухгалтерського, статистичного, управлінського й оперативного обліку, а також усі види звітності, дані первинної облікової документації.

На сучасному ринку програмних продуктів є велика кількість програм, які реалізують функції обліку та аналізу. Поряд із найпоширенішими версіями обліковогопродукту «1С: Предприятие» («1С: Бухгалтерія»), все більшого поширення набувають обліково-аналітична програма «Формат:Аналітик».

Формування обліково-аналітичних інформаційних джерел з обліку витрат на оплату праці у програмі «1С: Бухгалтерія» починається із заповнення довідників та документів з нарахування та виплати заробітної плати. Для нарахування заробітної плати працівникам підприємства використовується документ «Нарахування ЗП», за допомогою якого можливе виконання декількох операцій: нарахування заробітної плати співробітникам підприємства; формування відомості нарахування авансу; внесення до інформаційної бази залишків взаєморозрахунків зі співробітниками на початок звітного періоду [1]. Для реалізації операцій з виплати заробітної плати призначений документ «Виплата ЗП».

Програма „1С: Бухгалтерія” дозволяє провести доволі гнучкий аналіз витрат на оплату праці. Для цього використовуються аналіз субконто відповідних рахунків обліку витрат та розрахунків за виплатами працівникам, а також дані регламентованих та стандартних звітів.

Архітектура програмного комплексу «Формат: Аналітик» дає змогу проводити аналіз витрат на оплату праці, використовуючи відповідні дані фінансового, статистичного, податкового та управлінського обліку. Програма передбачає можливість групування нормативних показників за замовленням користувачів, оцінку їх відповідності за регламентованими значеннями і подавати результати аналізу у вигляді таблиць, графіків, діаграм. У програмі також реалізується факторний аналіз показників за спроектованою факторною схемою відповідно до запиту користувачів.

Таким чином, на підставі аналізу типових операцій та можливостей системи «1С:Бухгалтерія» щодо обліку та формування звітних показників для проведення аналізу витрат на оплату праці а також характеристики програмного комплексу «Формат: Аналітик», можна стверджувати про ефективність інтегрованого застосування функціональних можливостей систем для вирішення основних обліково-аналітичних задач відповідно до потреб управління.

Список літератури:

1.Бутинець Ф.Ф. Інформаційні системи бухгалтерського обліку: [Підручник] /Ф,Ф.Бутинець, 2-е вид. – Житомир, ПП Рута, 2002 – 544 с.

2. Клименко О.В. Інформаційні системи і технології в обліку: [навчальний посібник]/О.В.Клименко. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 320.

3. Іванюта П.П. Управлінські інформаційні системи в аналізі та аудиті: [Навч.посібник]. – Київ: Цент учбової літератури, 2007. – 180 с.

4. Бухгалтерський облік у галузях економіки: [Підручник]/ В.Б.Захожай, М.Ф.Базась, М.М.Матюха, В.М.Базась. – К.: МАУП, 2005. – 968 с.

УДК 334.012.64

Гоголь Т.А., к.е.н., доцент

Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана, м. Київ

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЯКІСТЬ СТАНДАРТІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

Важливим показником якості фінансової звітності є її здатність надання максимально корисної, достовірної та об’єктивної інформації зовнішнім користувачам для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Вимоги до якості фінансової інформації зростають із розширенням ринкових відносин, конкурентного середовища та глобального інформаційного простору, що зумовлює відповідні зміни в підходах до формування ефективної системи бухгалтерського обліку, що є особливо важливим для малого бізнесу, оскільки від стабільної співпраці з постійними партнерами, наявності постійних кредиторів і інвесторів значно залежить стабільний розвиток і розширення діяльності підприємств малого бізнесу.

Висока якість фінансової інформації залежить, по-перше, від належної якості стандартів бухгалтерського обліку, які встановлюють комплекс правил та норм методики і організації обліку для забезпечення оптимального облікового процесу, по-друге, нормативно-правової бази, яка постійно змінюється, щоб відповідати потребам користувачів фінансової звітності.

Фінансова звітність відображає кінцевий результат різних методів обліку, які містяться в стандартах бухгалтерського обліку, принципи бухгалтерського обліку та, в якійсь мірі, внутрішню державну політику уряду, яка також впливає на розробку загальноприйнятих стандартів бухгалтерського обліку. У цьому контексті висока якість стандартів бухгалтерського обліку є необхідною передумовою для формування ефективної облікової системи як на рівні окремих суб’єктів господарювання, так і на рівні секторів економіки.

В більшості розвинених країн розроблені окремі стандарти для підприємств малого бізнесу з метою спрощення вимог до обліку малих підприємств, зменшення витрат на підготовку фінансової звітності та надання більше корисної інформації широкому колу зовнішніх користувачів для прийняття обґрунтованих економічних рішень. Однак, в різних країнах існують суттєві відмінності в підходах до формування стандартів бухгалтерського обліку, що зумовлює наявність національних особливостей в оцінці та способах розкриття основних елементів фінансової звітності. Отже, якість стандартів бухгалтерського обліку впливає на правдиве та об’єктивне відображення інформації в показниках фінансової звітності.

В першу чергу, якість стандартів бухгалтерського обліку залежить від базової концепції, на якій ґрунтується система бухгалтерського обліку: принципи чи правила. В деяких країнах розробка стандартів ґрунтується на закладених принципах, які на відміну від вихідних положень природничих наук, розробляються людьми і можуть не діяти в разі зміни економічної ситуації. Загальне визнання облікових принципів залежить від того, наскільки вони відповідають трьом критеріям: доречності, об'єктивності й здійсненності. Крім того, в деяких країнах стандарти обліку ґрунтуються на законодавчо регламентованих правилах, які розроблені на задоволення вимог уряду. Однак, можна сказати, що практично всі загальноприйняті стандарти бухгалтерського обліку розроблені з урахуванням базових принципів обліку і вимог держави та політики уряду, що вимагає пошуку компромісу для формування якісних стандартів обліку між правилами і принципами.

Крім того, в разі заснування стандартів обліку на правилах, встановлених урядом країни враховується вплив податкового законодавства на оцінку та розкриття фінансової інформації, вплив малого бізнесу на економічну ситуацію в країні, особливості державного регулювання малого бізнесу, надання пільг та спрощень для визначення фінансового результату і об’єкта оподаткування.

Якість загальноприйнятих стандартів бухгалтерського обліку може бути під впливом юридичної і політичної систем, від яких залежить наявність достатньої нормативно-правової бази та державної політики уряду, яка впливає на розробку нових законодавчих актів щодо регулювання системи бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Ключовими характеристиками для формування якісних загальноприйнятих стандартів бухгалтерського обліку для малого бізнесу повинні бути:

спрощення вимог та методів до оцінки засобів та джерел;

способи розкриття інформації в показниках фінансової звітності, яка максимально задовольняє інформаційні потреби зовнішніх користувачів малого бізнесу;

достовірне уявлення фінансового та економічного стану суб’єктів малого підприємництва;

ясність та прозорість фінансової інформації;

узгодження стандартів бухгалтерського обліку з чіткою концептуальною основою системи бухгалтерського обліку;

написані читкою, стислою і простою мовою, що дозволяє малим підприємствам застосовувати стандарти для складання фінансової звітності.

Також, при розробці якісних стандартів бухгалтерського обліку для підприємств малого бізнесу необхідно враховувати особливості діяльності невеликих підприємств, спрощення технологічних аспектів облікового процесу, обмеженість грошових витрат та витрат часу на складання фінансової звітності в поєднанні з наданням якісної і корисної інформації широкому колу зовнішніх користувачів для прийняття обґрунтованих економічних рішень.

Отже, в рамках даного дослідження, з’ясовано, що для розробки якісних стандартів бухгалтерського обліку для малого бізнесу необхідно враховувати базові облікові концепції, наявність розроблених облікових принципів, затверджених правил обліку та політику уряду, особливості податкової системи та її вплив на систему обліку і звітності, дотримання ключових характеристик для формування стандартів обліку, особливості юридичної та політичної системи в країні, нормативно-правову базу, а також особливості технологічних аспектів облікового процесу підприємств малого бізнесу.

УДК 657:004

Євсєєнко В.О.

Донецький державний університет управління, м. Донецьк

Обліково-аналітичне забезпечення як важлива складова управління суб’єктами господарювання

В сучасних умовах у бізнес-середовищі відбуваються швидкі зміни економічної ситуації, що висуває нові вимоги до системи управління суб’єктами господарювання з метою швидкого та адекватного реагування на відповідні виклики. Тому зростає роль сучасних систем інформаційно-аналітичного забезпечення господарської діяльності, які дають змогу вирішувати існуючі проблеми розвитку [1]. Успішна діяльність підприємств в умовах ринкових відносин передбачає обов’язкове володіння потрібною інформацією і на її основі вчасне прийняття управлінських рішень. Основним засобом отримання такої інформації є використання комп’ютерної та телекомунікаційної техніки, відповідних інформаційних технологій, програмного забезпечення, тобто створення інформаційних систем [2]. Завдання обліково-аналітичного забезпечення сучасного суб’єкта господарювання полягають у пошуку раціональних співвідношень між категоріями часу, ризику та кінцевими результатами діяльності, рівнем ресурсного забезпечення і можливостями примноження та ефективного використання потенціалу розвитку підприємства. При цьому має забезпечуватися фінансова стійкість і висока інвестиційна привабливість підприємства.

Вагомий внесок в дослідження проблем обліково-аналітичного забезпечення процесу управління діяльністю суб’єктів господарювання внесли науковці: Буряк П.Ю., Бутинець Ф. Ф., Карпова Т.П., Кірейцев Г. Г., Гудзинський О. Д., Дем’яненко М. Я., Лень В. С., Пушкар М. С., Саблук П. Т., Сопко В. В., Сук Л. К. та інші вчені. Однак існує ще низка питань, пов’язаних з використанням та вдосконаленням обліково-аналітичної інформації, які потребують детальнішого вивчення.

Обліково-аналітичне забезпечення управління суб’єктами господарювання можна охарактеризувати як систему, оскільки воно має ознаки, властиві системі: наявність зв’язків (у тому числі зворотних), поділ на частини, наявність структури (упорядкованих елементів), цілеспрямованість, збереження певної стійкості в заданих межах під впливом зовнішніх факторів та багатоаспектність. Система облікового забезпечення складається із структурних елементів – методу формування облікового забезпечення, зв’язків та дій (різні обчислення, калькуляційні розрахунки, використання норм, обмежень тощо).

Під системою облікового-аналітичного забезпечення управління суб’єктом господарювання слід розуміти сукупність підсумкової інформації про стан та результати його діяльності, зосередженої в різних формах фінансової та управлінської (внутрішньогосподарської) звітності [3, с. 589].

Поняття обліково-аналітична інформація включає інформацію, яку продукує бухгалтерський облік (в тому числі і аналітичний поряд із синтетичним) та інформацію, яка збирається методами економічного аналізу. При цьому аналітичною є облікова інформація після опрацювання її економічним аналізом, тому не доцільно розбивати складову «аналітична» у понятті обліково-аналітичної інформації на дві частини. Очевидним є те, що складова «облікова» включає всю інформацію бухгалтерського обліку, в тому числі і аналітичного, і синтетичного [4].

Отже, інформація бухгалтерського обліку, контролю та економічного аналізу є основою функціонування обліково-аналітичної системи управління суб’єктами господарювання.

Слід зазначити, що досконала обробка та підготовка інформації для прийняття управлінських рішень неможлива без впровадження на суб’єктах господарювання системи обліково-аналітичного забезпечення

Апріорі обліково-аналітичне забезпечення присутнє на будь-якому підприємстві, що веде бухгалтерський облік згідно із законодавством України, але нерідко рівень такого забезпечення не є достатнім для повноцінного інформаційного забезпечення управління діяльністю.

Щоб мати належне інформаційне забезпечення системи управління суб’єктом господарювання доцільно сформулювати комплекс завдань для досягнення ефективного обліково-аналітичного забезпечення реалізації управлінської функції:

– розробити критерії та порядок оцінки якості інформації, яка створюється у системі бухгалтерського обліку та економічного аналізу;

– розробити методику оцінки якості облікового циклу та процесу аналітичної обробки облікової інформації;

– встановити порядок генерування необхідної управлінню кількості даних у системі обліку та порядок подальшої трансформації облікових даних у аналітичну інформацію.

Список літератури:

1. Довбенко, В.І. Обліково-аналітичне забезпечення розвитку підприємства / В.І. Довбенко // Вісн. нац. ун-ту “Львів. політехніка”. ― 2009. ― № 647. ― С. 50  56.

2. Голячук Н. Обліково-аналітичне забезпечення як важлива складова управління підприємством / Н.В. Голячук // Збірник наукових праць Тернопільського національного економічного університету «Економічний аналіз». ― 2010. ― Випуск 6. ― С. 408-410.

3. Теорія бухгалтерського обліку: монографія / [Л. В. Нападовська, М.Добія, Ш. Сандер, Р. Матезич та ін.], за заг. ред. Л. В. Нападовської. ― К.: КНТУ, 2008. ― 735 с.

4. Безродна, Т.М. Обліково-аналітичне забезпечення управління підприємством: визначення сутності поняття / Т.М. Безродна // Вісн. Східноукр. нац. ун-ту ім. В.Даля. Ч. 2. ― 2008. ― № 10(128). ― С. 35-38.

УДК 657.1

Іванова Л.Б., к.е.н., доцент

Чернігівський державний технологічний університет, м. Чернігів

РОЛЬ ІНФОРМАТИВНОЇ ФУНКЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В АНТИКРИЗОВОМУ УПРАВЛІННІ СУБ’ЄКТА РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

Бухгалтерський облік як інформаційна система має велике значення в антикризовому управлінні суб’єкта-боржника у реальному секторі економіки, якісні вади якої представлені цілеспрямованістю, своєчасністю, достовірністю та комплексністю. За призначенням така інформація має управлінський характер, тому що спрямована на прийняття рішення – а точніше вибору судових процедур після кожного етапу процедур банкрутства боржника.

Антикризове управління як система заходів спрямована на відновлення платоспроможні підприємства-боржника та погашення кредиторських вимог, яке зокрема здійснюються через механізм банкрутства. Банкрутство багаторівнева процедура, тому з метою визначення обліково-аналітичних проблем доцільно розподілити її на етапи. Облікові та аналітичні питання мають детермінований характер, що виявляється на кожному етапі процедури банкрутства.

На етапі порушення провадження справи про банкрутство сутність інформативної функції бухгалтерського обліку суб’єкта-боржника полягає в визначенні: розміру кредиторських вимог ініціюючого кредитора; питань обґрунтування таких вимог, коли справу ініціює кредитор. У випадку, коли справу починають за заявою боржника, виникають питання щодо фіктивного, прихованого або доведення до банкрутства підприємства, що обумовлює в економічному аналізі формування системи показників діагностики (експертизи) економічного стану боржника. Якість такої експертизи залежить від рівня організації бухгалтерського обліку на підприємстві, зокрема міри реалізації інформативної функції бухгалтерського обліку боржника, що відображено на рис. 2. Від результатів аналізу залежить застосування щодо підприємства-боржника наступних судових процедур: розпорядження майном, санації, ліквідації або мирової. Система оцінки фінансового стану використовує всі основні показники інформаційної бази боржника: наявність та структуру активів і пасивів, дебіторську і кредиторську заборгованість, у тому числі, строк оплати якої наступив, прибутковість, склад витрат, інвестиції і інновації.

На етапі розпорядження майном підприємства-боржника виникають облікові та аналітичні проблеми щодо визначення реєстрової кредиторської заборгованості в умовах мораторію на задоволення вимог кредиторів. Класична схема відображення в обліку та аналізу кредиторської заборгованості не відповідає задачам даного етапу або відповідає частково, що потребує її подальшої розробки в залежності від виду кредиторів і часу виникнення такої заборгованості. В умовах даного етапу також можуть виникати питання щодо фіктивного, прихованого або доведення до банкрутства підприємства.

Рис. 1. Вплив ступеню реалізації інформативної функції бухгалтерського обліку на склад судових процедур щодо суб’єкта-боржника на стадії провадження справи та розпорядженні майном

В залежності від результатів аналізу наступні дії це або санація і відновлення діяльності або ліквідація підприємства.

Санація здійснюється за планом, який може включати процеси реорганізації та перепрофілювання підприємства, фінансової реструктуризації кредиторської заборгованості суб’єкта – боржника, тому в її межах виникає низка питань, які потребують методичного забезпечення щодо бухгалтерського обліку та економічного аналізу. Так, наприклад, в процесі реорганізації підприємства у формі злиття, об’єднання, виділення залишаються низка невирішених питання щодо складання фінансової звітності, на основі якої робиться аналіз та висновки стосовно ефективності таких дій, приймається рішення о подальших судових процедурах. Вирішальну роль у санації мають результати інвентаризації, а також оцінка майна боржника, яка необхідна у випадках обміну активів суб’єкта-боржника на борги, продажу або частини майна або цілісного майнового комплексу. Адекватна оцінка майна, а також визнання та оцінка кредиторських вимог є суттєвим моментом забезпечення фінансового стану підприємства-боржника.

На етапі ліквідації реалізація функції інформативності бухгалтерського обліку дозволяє вирішити завдання процедури банкрутства щодо задоволення вимог кредиторів. На даному етапі виникають процедурні обставини, які є виключно специфічними та пов’язані зі складанням фінансової звітності банкрута. Крім того, виникають питання відображення у бухгалтерському обліку витрат, які притаманні банкрутству, погашення дебіторської та кредиторської заборгованості, продажу майна боржника та їх аналізу.

Список літератури:

  1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 196-14 [Електронний ресурс]: за даними сайту / Верховна Рада України – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2343-12

  2. Закон України «Про банкрутство» («Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» В редакції Закону N 784-XIV від 30.06.99) [Електронний ресурс]: за даними сайту / Верховна Рада України – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2343-12

  3. Марцин В.С. Основи наукових досліджень [навч. посіб.] / Марцин В.С., Міценко Н.Г., Даниленко О.А. та ін. - Л.: Ромус-Поліграф, 2002. - 328 c.

УДК 657.42

Кузьмович П.М.

Житомирський держаний технологічний університет, м. Житомир

БІОЛОГІЧНІ АКТИВИ З ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИМИ ОРГАНІЗМАМИ ЯК ОБ’ЄКТ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Особлива увага вчених, експертів та громадськості прикута сьогодні до досліджень у сфері генної інженерії та використання генетично модифікованих організмів (ГМО) для виробництва продуктів. Впровадження у виробництво ГМО, використання кормів і вживання харчової продукції з ГМ-компонетами є небезпечними для здоров’я людини та може призвести до негативного впливу на навколишнє середовище.

Перші генетично-модифіковані організми з’явилися у світі лише наприкінці 80-х років минулого століття. Вчені, використовуючи біотехнології, зуміли змінити генетичний код рослинних клітин, додаючи в них необхідні гени інших рослин, тварин, риби і навіть людини.

Останні десятиліття характеризуються все більш широким використанням генно-інженерних технологій при створенні сільськогосподарських рослин – так звані генетично модифіковані або трансгенні рослини. У сільськогосподарському рослинництві генна інженерія використовується для створення нових сортів рослин, що переносять засуху, низькі температури, стійких до шкідників, таких, що володіють кращими смаковими і ростовими якостями. Серед ГМ-рослин, які широко використовуються в світі – соя, ріпак, кукурудза, бавовна, а в деяких країнах дозволено вирощувати трансгенні помідори, картоплю, кабачок, рис тощо.

Термін «генетично модифіковані організми» можна визначити як організми, у яких генетичний матеріал (ДНК) змінений таким чином, яким це не відбувається в природних умовах.

Система бухгалтерського обліку здатна забезпечити надання користувачам повної та достовірної інформації щодо генетично модифікованих біологічних активів, їх біологічних перетворень та сільськогосподарську продукції з ГМО.

Облік сільськогосподарської діяльності ведеться у відповідності до національного П(С)БО 30 «Біологічні активи», який відповідає змісту МСБО 41 «Сільське господарство». Проте аналіз даних стандартів показав, що в них відсутній порядок бухгалтерського обліку наявності генетично модифікованих біологічних активів (ГМБА) і господарських операцій з їх біологічних перетворень та сільськогосподарською продукцією, що містить ГМО, що ускладнює ведення обліку та здійснення контролю таких операцій.

Генетично модифіковані організми є активами майже всіх сільськогосподарських підприємств, можуть бути у вигляді біологічних активів та сільськогосподарської продукції і їх необхідно відображати як окремий об’єкт бухгалтерського обліку.

І.В. Замула виділяє генетично модифіковані організми як один з об’єктів бухгалтерського обліку екологічної діяльності [1, с. 133].

О.В. Остапчук вважає, що на сільськогосподарських підприємствах генномодифіковані біологічні активи потрібно відображати як окремі об’єкти обліку [2].

Для бухгалтерського обліку біологічних активів з ГМО пропонуємо відкривати окремий аналітичний рахунок до рахунків 16 «Довгострокові біологічні активи», 21 «Поточні біологічні активи»; для процесу біологічних перетворень та незавершеного виробництва – до рахунку 23 «Виробництво»; для сільськогосподарської продукції, що містить ГМО – до рахунку 27 «Продукція сільськогосподарського виробництва».

Для організації бухгалтерського обліку, вважаємо, необхідно удосконалити існуючий національний стандарт бухгалтерського обліку 30 «Біологічні активи» та розробити методичні рекомендації щодо облікового забезпечення біологічних активів та сільськогосподарської продукції з ГМО (рис. 1).

Для кращого розуміння, а також для полегшення оцінки, вимірювання та контролю руху біологічних активів пропонуємо доповнити їх класифікацію за ознакою екологічної якості та чистоти. Для цього ми пропонуємо виділити в окремі об'єкти обліку біологічні активи, що містять ГМО та біологічні активи, що не містять ГМО.

Отже, генетично модифіковані біологічні активи є активами сільськогосподарських підприємств та повинні бути відображені в системі бухгалтерського обліку як окремі об’єкти.

Рис. 1. Предмет, мета та завдання бухгалтерського обліку біологічних активів з генетично модифікованими організмами

Список літератури:

1. Замула І.В. Бухгалтерський облік екологічної діяльності у забезпеченні стійкого розвитку економіки [Текст]: монографія / І.В. Замула. – Житомир: ЖДТУ, 2010. – 440 с.

2. Остапчук О.В. Відображення в обліку біологічних активів з генетично модифікованими організмами / О.В. Остапчук // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Chem_Biol/Agroin/2010_7-9/OSTAPCHUK.pdf.

УДК 657.05

Коломыцева А.О., к.е.н., доцент,

Кольчик С.О.

Донецкий национальный технический университет, г. Донецк

ОБЕСПЕЧЕНИЕ УЧЕТНО-АНАЛИТИЧЕСКИХ ЗАДАЧ МАРКЕТИНГОВОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СОВРЕМЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ

Система маркетинга имеет значительное количество составных элементов, которые непосредственно влияют на методы и результаты деятельности субъекта предпринимательской деятельности на различных сегментах рынка. Основным элементом системы маркетинга выступают конкуренты. Они влияют на выбор предприятием рынков, маркетинговых посредников, поставщиков, формирование ассортимента продукции и на весь комплекс маркетинговой деятельности. А потому, при разработке планов маркетинга нужно учитывать большой объем априорной информации об этом элементе.

Исследовав же точки зрения ученых-экономистов [1-4] и другие по поставленной проблематике, стоит отметить тот факт, что в работах современников по управленческому учету остается еще множество нерешенных вопросов, особенно это касается момента формирования информации о конкурентной среде в условиях мировых интеграционных процессов.

Поэтому, целью данной публикации выступает возможность убедительно доказать необходимость использования системы управленческого учета в получении информации о конкурентах отделами маркетинга (исследования рынка) предприятий. Методологический и информационный инструментарий на основе раскрытия и всестороннего освещения следующих категорий: объекты управленческого учета, первичная информация; главные источники исходной информации; исходная информация управленческого учета о конкурентах.

Для анализа данного вопроса используются теории маркетинга, учета, экономического анализа, а также следующие методы: абстрактно-логический (для теоретического обобщения и формулирования выводов), монографический (при исследовании теоретических методик маркетинга, учетно-аналитического обеспечения производственной деятельности предприятий), экономико-статистический, расчетно-конструктивный, сравнительный, статистического группирования, метод экономико-математического моделирования и другие.

Объектами управленческого учета выступают: маркетинговая информация о конкурентах на внутреннем и внешнем рынке, технические и экономические параметры изделий лучших мировых аналогов и т.п.; маркетинговая информация о технических и экономических возможностей изготовленных предприятием изделий.

Стартовой же маркетинговой информацией для управленческого учета о конкурентах выступает: маркетинговая информация о конкурентах на внутреннем и внешнем рынках, а также сопоставление технических и экономических возможностей изготовленных предприятием изделий с лучшими мировыми аналогами.

Для получения исходной информации отдел исследования рынка в управленческом учете проводит поиск актуальных новостей и их выборки. Далее происходит формирование специальных информационно-аналитических таблиц, в которых группируется маркетинговая информация о конкурентах на внутреннем и внешнем рынках.

Особое внимание нужно уделить исходной информации бухгалтерского учета при оценке конкурентоспособности продукции, на основе которых возможно формировать регистры, в которых информация управленческого учета предоставляется в систематизированном виде, например, формирование расходов на обеспечение конкурентоспособного уровня качества продукции с соответствующими качественными характеристиками и параметрами. Так, отдел маркетинга может для себя формировать информацию, которая учитывает затраты на обеспечение конкурентоспособного уровня качества по видам продукции в разрезе качественных характеристик, увеличиваются.

Напоследок стоит отметить, что информационно-аналитические регистры по объектам управленческого учета обобщают и систематизируют первичную информацию для получения исходной, которую используют службы исследования рынка для принятия решений в области маркетинговой деятельности предприятия.

Учетно-аналитическое обеспечение маркетинговой деятельности в повседневной работе предприятий выступает как основное средство обеспечения эффективного хозяйственного развития; занимая в системе управления промежуточное положение между плановой информацией и принятием управленческих решений, учетно-аналитического обеспечение маркетинговой деятельности выступает базой для принятия решений, их логической основой.

Список литератури:

  1. Атрилл П. Управленческий учёт для нефинансовых менеджеров / П. Атрилл, Э. МакЛейни; [пер. с англ.; под ред. С.Л. Каныгина]. – Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2003. – 624 с. – С. 183-235.

  2. Левицька С. Управлінський та внутрішньогосподарський облік: завдання, мета, чинники ефективного впровадження / С. Левицька // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. - № 2. – С. 27-36.

  3. Нападовська Л. Управлінський облік: значення та застосування у практичній діяльності вітчизняних підприємств в умовах ринкових відносин / Л. Нападовська // Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – № 10. – С. 45-56.

  4. Николаева О.Е. Стратегический управленческий учет / О.Е. Николаева, О.В. Алексеева. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 304 с.

УДК 657.372.5

Корягін М.В., к.е.н, доцент

Львівська комерційна академія, м. Львів

ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ВАРТІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

Останніми роками спостерігається тенденція придбання та продажу підприємств в різних галузях економіки України. Значна частина суб’єктів господарювання намагаються залучити інвесторів у свій бізнес, тим самим підвищити загальний рейтинг підприємства та стати більш конкурентноспроможним гравцем на ринку. Однак, більшість підприємств не спроможні провести реальну оцінку вартості свого бізнесу і привабити потенційних акціонерів та інвесторів, незважаючи на те, що існує ряд підходів для її визначення: витратний підхід, порівняльний підхід та дохідний підхід.

Як зазначає Г.Я. Глинська: «часто підприємство стає кандидатом на купівлю через те, що реальна вартість його активів значно перевищує ринкову вартість, навіть коли до ціни поглинання додається премія. Це означає, що підприємство-ціль неоцінене. Для того щоб визначити вартість підприємства, потрібно правильно оцінити його фінансовий стан. Адже фінансовий стан показує нам потенціал підприємства, його конкурентоспроможність, прибутковість та оборотність капіталу, можливість вчасного розрахунку з боргами [1].

Незважаючи на те, що вже декілька років поспіль спостерігається ряд публікацій присвячених питанням оцінки вартості бізнесу та управління вартістю підприємства, недостатньо аргументованим та висвітленим залишається визначення місця економічного аналізу в системі управління вартістю підприємства. На нашу, думку економічний аналіз заслуговує на більш значну увагу зі сторони дослідників, які проводять дослідження в даному напрямі, оскільки економічний аналіз є важливим механізмом, який дозволяє комплексно оцінити діяльність суб’єкта господарювання.

Економічний аналіз посідає основне місце в системі управління вартістю підприємства поряд із загальними складовими управління (планування, організація, мотивація, контроль). Тому здійснення оцінки вартості підприємства та встановлення реальної ціни підприємства, з метою його продажу або залучення вигідних інвесторів, можливе завдяки наявності ряду економічних показників вартості підприємства та методичних підходів до їх розрахунку. Однак, наявність значної кількості показників, що застосовуються при оцінці вартості підприємства не завжди підібрані вірно.

З цього приводу І.І. Бродська наголошує: «… стандартний набір фінансових коефіцієнтів, що характеризують фінансовий стан підприємства для цілей оцінки занадто завищений». Також І.І. Бродська зазначає, що підбір показників, що мають бути враховані оцінюючи вартість підприємства, повинен базуватися на відображенні таких аспектів: фінансова стійкість підприємства; ефективність діяльності; ділова активність підприємства; стан галузі, до якої належить підприємство; конкурентоспроможність підприємства; ефективність менеджменту та рівень кадрового потенціалу [2].

Ще одним ключовим моментом, на який хочеться звернути увагу – це проведення саме комплексного аналізу, який сприятиме ефективному управлінню вартістю підприємства. Застосування комплексного аналізу дозволить оцінити фінансово-господарський стан суб’єкта господарювання не тільки базуючись на даних бухгалтерської звітності, а й врахувати внутрішні і зовнішні фактори господарської діяльності (покупці, постачальники, акціонери, податкове навантаження, маркетингова політика тощо), що впливають на бізнес-середовище підприємства. Перерахувати внутрішні і зовнішні фактори, що впливають на фінансовий стан конкретного підприємства не можливо без встановлення особливостей технологічного або виробничого процесу; без вивчення специфіки діяльності суб’єкта господарювання та виявлення поточних та стратегічних цілей. Разом з тим, необхідно пам’ятати, що проведення комплексного аналізу досить громіздкий процес до якого необхідно залучити весь арсенал наукових розробок та практичних рекомендацій; вірно використати існуючі методи та прийоми розрахунку вартості підприємсвта, які дозволять логічно обґрунтувати послідовність та черговість визначених показників фінансової діяльності.

Отже, економічний аналіз займає важливу позицію в системі управління вартістю підприємства. Завдяки проведенню комплексного аналізу фінансового стану підприємства можливо визначити реальну вартість підприємства та розробити дієві заходи щодо управління вартістю задля досягнення стабільного розвитку господарської діяльності та утриманню конкурентних переваг перед іншими суб’єктами господарювання.

Список літератури:

  1. Глинська Г.Я. Оцінка вартості підприємства при злитті // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Menegme nt/2007_606/23.pdf.

  2. Бродська І.І. Методичні підходи до побудови аналітичної моделі інтегральної оцінки вартості бізнесу / І.І. Бродська // Економічні науки. – Серія «Облік і фінанси». – Випуск 7 (25). – Ч. 4. – 2010.

UDK 338.124.4

Łakomy M., mgr

University of Szczecin, Szczecin, Poland

FINANCING OF MICRO, SMALL AND MID-SIZED ENTERPRISES IN THE CONDITIONS OF ECONOMIC CRISIS

Micro, small and mid-sized enterprises, the so called SME market, play an important role both in the economic and social field in Poland. The SME sector stimulates the economic growth of the country both by activation of the innovation processes and by the resulting modernization of the industrial structure. By creating new workplaces, it softens social tensions, facilitating self-employment and introducing changes in the social status of the entrepreneurs.

The level of economic development, and the social and political system makes the SME development process differ, depending on a given country. It should be emphasized that in countries characterized by a similar development level, the roles of micro, small and mid-sized enterprises differ. It is connected with the different policy related to the promotion of and support given to this sector by the state and by foreign entities.

An important factor that has an impact on the limitation of the development of the activity in the area of entrepreneurship and innovation is a lack or deficiency of capital. At present, the bank credit is one of the basic sources of financing business activity. If available and burdened with reasonable interests, is it one of the fundamental determinants of the business development, treated equally to market, legal and administrative factors. For many small companies, using the external source of financing is the only chance to survive and to develop in the increasingly competitive market. It is a common phenomenon in the economic market that some companies go bankrupt and thus tend to be insolvent and unable to fulfill their obligations. Taking into account provisions of the Banking Law Act, the banks are obliged to check the condition and financial capacity of all entities applying for external sources of financing in the form of credits or loans. This task is extremely difficult and laborious, especially nowadays, where the phenomena of forgery and manipulation of enterprise data are on the increase.

The economic crisis which began in the United States in 2007, with the collapse of the subprime credits, has spread into the global economy in the following years. Concerns over possible bankruptcy of other leading international credit institutions resulted in restrictions in the credit policy of the banks. The financial institutions are much more eager to provide credits or loans to enterprises with established market position, than to small companies which are to begin their activities. The risk of functioning of micro and small enterprises is higher due to the fact that they do not possess adequate plans to counteract or soothe potential crisis situations.

In the conditions of turbulences in the financial and economic market, apart from the traditional bank sources of financing, the small entrepreneurs can continue, and in consequence, develop their activity through leasing or loans from the loan funds, which are becoming more and more popular. The Polish Entrepreneurs Foundation also plays a key role in the establishment and maintenance of systems facilitating investing in SMEs. The companies may also receive support from the EU funds. The structural funds constitute the main instrument of supporting the regional development and creating new workplaces. The most important means of support include: aid programmes related to counselling, investing or introducing new technologies in the enterprises. Therefore, subsidies offered to SMEs by the European Union may often be called motor drives behind the development of small and mid-sized entrepreneurship in Poland and its regions.

Economic crises, as well as other economic downturns have often been treated as natural though undesirable phenomena of the market economy. Their occurrence in the financial markets restricts conditions for granting financial assistance. In case of micro and small enterprises, a lack of adequate capital and proper external financing constitutes a significant barrier in the establishment and development of companies, which in turn may adversely affect the growth of the economy itself.

УДК 657.1:332.872

Лебер-Одинцова Н.П.

Алчевське житлово-експлуатаційне об’єднання, м. Алчевськ

ПРОБЛЕМИ ОПТИМІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСТВ

Перехід економіки держави на ринкові відносини не міг залишити осторонь таку важливу сферу господарювання, як житлово-комунальне господарство. Підприємства цієї галузі мають забезпечити населення, підприємства, організації, заклади міст та інших населених пунктів відповідними житлово-комунальними послугами. Провідне місце серед них займають послуги, пов’язані з утриманням та експлуатацією житлових будинків і об’єктів соціальної сфери, їх тепло- та водопостачанням, газо- та електропостачанням.

Для реалізації стратегії і досягнення цілей підприємства повинні бути забезпечені необхідними ресурсами. Серед них значне місце займають основні та оборотні активи, трудові та інформаційні ресурси. Особливу увагу треба акцентувати на їх раціональному використанні. У зв’язку з цим велике значення має процес формування собівартості продукції (робіт, послуг).

Грошовим вираженням вартості товару є ціна, а витрат виробництва – собівартість. Різновидом ціни є тарифи на окремі види продукції та послуг.

Встановлення тарифів в галузі житлово-комунального господарства має певні особливості, суттєво впливає на ефективність діяльності підприємств галузі і на побудову бухгалтерського обліку. На сьогодні тарифи на житлово-комунальні послуги є регульованими і не покривають витрат на їх виробництво.

Однією з особливостей житлово-комунальних послуг є можливість користатися ними без оплати (якщо не застосовуються до неплатників певні санкції). В.Мортіков системам водо- і теплопостачання дає визначення локальних суспільних благ, а воді та теплу, які поступають в квартири, - локальних благ індивідуального використання [1].

По цім причинам житлово-комунальне господарство опинилося в скрутному становищі – тарифи не покривають собівартості послуг, при цьому оплата від населення поступає не в повному обсязі. Тому, наукова розробка питань, пов’язаних з особливостями формування собівартості послуг і ціноутворенням в сфері житлово-комунального господарства, є достатньо важливою.

Вагомий внесок у теоретичну розробку проблем обліку й управління витратами підприємств житлово-комунального сектору економіки зробили Н.О.Гура , Ю.Л.Петрушевський [2-4].

Фактична облікова інформація є головним масивом інформації кожного підприємства незалежно від сфери діяльності. Інформація про використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, собівартість виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) формується в системі бухгалтерського обліку витрат виробництва. Можна стверджувати, що взаємний вплив мають система формування тарифів і побудова обліку.

Діючим інструментом управління виробничими затратами є управлінський облік. Система управлінського обліку містить інформацію, необхідну для оперативного управління підприємством, оскільки на певному етапі економічного розвитку бухгалтерський облік припиняє задовольняти ускладнені потреби керівництва. Важливою особливістю управлінського обліку є те, що він об’єднує процес управління з обліковим процесом.

Однією з основних задач управлінського обліку є розрахунок собівартості виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Формування тарифу на житлово-комунальні послуги має специфічні особливості. Так, його розмір строго регламентован відповідними законодавчими актами, а затверджують тарифи органи місцевого самоврядування. Часто має місце ситуація, коли рівень тарифу впродовж тривалого часу залишається незмінним при зростанні його складових (наприклад, рівня мінімальної заробітної плати, встановленого державою, вартості енергоносіїв, тощо).

Тому управлінський облік у сфері житлово-комунального господарства має певні особливості. Так, наприклад, планові калькуляції не можна вважати діючим інструментом управлінського обліку, оскільки вони складаються періодично, лише під час затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги. Практично не має сенсу в щорічному перегляді планів з урахуванням факторів, що змінилися, оскільки тариф може залишатися на одному рівні впродовж декількох років [4, с.336].

Слід зауважити, що тариф на житлово-комунальні послуги виконує, також, соціальну функцію: наявність пільгових категорій населення, субсидій малозабезпеченим громадянам – все це передбачає покриття частини витрат підприємств ЖКГ з бюджету.

Отже, на сучасному етапі реформування житлово-комунального господарства в Україні важливим напрямками є:

  1. оптимізація витрат на виробництво житлово-комунальних послуг;

  2. відшкодування споживачами витрат підприємства з надання послуг.

Удосконалення обліку дасть можливість виключити зі складу собівартості економічно необґрунтовані витрати, розробити методики калькулювання повної собівартості житлово-комунальних послуг, що необхідно для затвердження оптимальних тарифів.

Список літератури:

1. Мортіков В. До питання про сутність локальних суспільних благ /

В.Мортіков // Економіка України. – 2007. - № 3. - С.68-73

2. Гура Н. Система формування тарифів на житлово-комунальні послуги / Н.Гура // Фінвнси України. – 2007. - № 4. – С.69-76

3. Гура Н. Проблеми оподаткування підприємств житлово-комунального господарства / Н.Гура // Фінанси України. – 2006. - № 11. – С. 34-42

4. Петрушевський Ю. Сучасні проблеми тарифної політики на послуги ЖКГ // Збірник наукових праць Дон ДУУ / Ю.Петрушевський, А.Кара. Донецьк, том ХІ, випуск 169, 2010. – с.332-343

УДК 657.01

Марголич І.В.

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

ОСОБЛИВОСТІ НАРАХУВАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЗГІДНО ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ

Вибір найбільш раціонального методу нарахування амортизації основних засобів та оптимального строку їх корисного використання – одне із важливих завдань підприємства. У зв’язку з прийняттям Податкового кодексу України (надалі ПКУ) докорінно змінилися правила оподаткування прибутку, включаючи і порядок нарахування амортизації основних засобів.

Отже, для початку наведемо визначення основних понять, що містяться у ПКУ.

Основні засоби – це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин, наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Амортизація – систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Тобто на відміну від положень ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» слід забути про таке поняття, як «зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань».

Розглянемо основні зміни, пов’язані з амортизацією основних засобів, наведені в ПКУ:

  • перехід від групового до пооб'єктного обліку ОЗ, тому і нарахування амортизації буде здійснюватися щомісячно (сума амортизації за розрахунковий квартал відповідає добутку місячної суми амортизаційних відрахувань на три місяці) та пооб'єктно. До прийняття ПКУ пооб'єктний облік здійснювався лише щодо першої групи основних засобів, нарахування амортизації проводилось раз в квартал;

  • кількість груп основних фондів зросла із чотирьох до шістнадцяти. Тобто майже повністю дублює відповідні положення П(С)БО 7. Однак до цього переліку не віднесені, зокрема, незавершені капітальні інвестиції;

  • витрати платника податку на ліквідацію основних засобів не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період;

  • нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше, ніж визначено у відповідному пункті ПКУ, і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації). На відміну від порядку, передбаченого Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», це правило розповсюджується на всі групи основних засобів та інших необоротних активів;

  • строк корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III ПКУ платнику податку необхідно визначати самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше встановлених мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 кодексу.

Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

  • прямолінійного;

  • зменшення залишкової вартості;

  • прискореного зменшення залишкової вартості (причому цей метод застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби));

  • кумулятивного;

  • виробничого.

Усі ці методи передбачено П(С)БО 7. Проте Податковим кодексом визначено особливості щодо можливості застосування того чи іншого методу амортизації для окремих груп основних засобів та інших необоротних активів. А відповідно до пп. 145.1.7 п. 145.1 ст. 145 Розділу ІІІ Податкового кодексу на основні засоби груп 1 та 13 амортизація взагалі не нараховується.

Прийняття Податкового кодексу мало на меті певним чином гармонізувати чи навіть об'єднати податковий та бухгалтерський облік, зокрема, що стосується питань амортизації необоротних активів. Проте не дивлячись на значне зближення з правилами нарахування амортизації у бухгалтерському обліку, існує ряд відмінностей. В той же час незаперечним є те, що зі вступом у дію Податкового кодексу амортизація асоціюється саме зі складовою витрат, а не з якоюсь відокремленою категорією податкового обліку.

Список літератури:

1. Податковий кодекс України: Кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» : Наказ Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92.

3. Про оподаткування прибутку підприємств : Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР.

УДК 336.5.02:62-663.8

Молоденко Г.А., Панченко Г.С., к.е.н., доцент

Макіївський економіко - гуманітарний інститут, м. Макіївка

ВИТРАТИ В УМОВАХ КОКСОХІМИЧНОГО ВИРОБНИСТВА

Результати роботи цехів, які не мають єдиного вимірника, що випускається, визначаються зіставленням фактичних витрат до затвердженої по цеху кошторисом за звітний місяць, за винятком нормованих витрат [1].

Аналіз системи управління витратами на коксохімічних підприємствах України доцільно почати з оцінки етапів управління: розробки, реалізації та контролю за реалізацією рішень [2].

Розробка будь-якого управлінського рішення в області витрат базується на виконанні двох функцій: планування та прогнозування. Для здійснення функції планування на коксохімічних підприємствах використовуються відповідні методичні рекомендації, норми і нормативи, вимоги господарського законодавства, інструкції, розпорядження та інші. Функція планування витрат здійснюється за двома напрямками: складання кошторису витрат і калькулювання собівартості продукції. При складанні кошторису витрати операційної діяльності групуються за такими статтями, а більшість з яких складаються з однорідних економічних елементів,а одна є - комплексною. Крім того, на коксохімічних підприємствах складається зведений кошторис, до якого включаються витрати всіх структурних підрозділів, що беруть участь в операційній діяльності, за винятком вартості продукції власного виробництва, використаного під всередині виробничого обороту. На основі кошторисів витрат визначається виробнича і повна собівартість усієї виробленої на підприємстві продукції (валової, товарної, реалізованої).

При визначення суми загальноцехових і загальнозаводських непрямих витрат одночасно визначається в них сума умовно-постійних і умовно-змінних витрат. Непрямі загальноцехові витрати розподіляються на основі певної бази: пропорційно заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та інші. Якщо сума цих витрат займає менше 1% у загальній сумі витрат цеху, то вони розподіляються за статтями «Ремонт основних засобів», «Зміст основних засобів», «Інші прямі витрати»одного об'єкта витрат, що входять в даний цех [3].

Загальнозаводські непрямі витрати розподіляються на розсуд підприємства:

- пропорційно питомій вазі прямих витрат окремого підрозділу в загальній сумі прямих витрат по підприємству. При цьому з суми прямих витрат виключається вартість сировини і матеріалів, напівфабрикатів, незавершеного виробництва, зворотних відходів;

- окремо кожна стаття непрямих витрат - пропорційно коефіцієнтам розподілу витрат. Дані коефіцієнти обґрунтовуються підприємством, самостійно виходячи з трудомісткості проведення аналізів, відбору проб та контролю якості, кількості робітників і т.д.

На коксохімічних підприємствах в даний час діють уніфіковані з основних розділів форми технічних звітів, які дають повну картину роботи відповідного підрозділу. Методичною основою для цього є «Методичні рекомендації зі складання технічних звітів на коксохімічних підприємствах України» [4].

У процесі проведення аналізу витрат визначається величина впливу різних чинників, при цьому чинники можуть бути розділені на два рівні. Вплив факторів, що відносяться до першого рівня, визначаються обов'язково, тобто вплив на собівартість зміни обсягу виробництва, норм витрат ресурсів, цін на ресурси, складу заданого сировини, абсолютної суми умовно постійних витрат. Визначення ж впливу факторів, що складають другий рівень, не носить обов'язкового характеру [5].

Таким чином, оцінка системи управління витратами на коксохімічних підприємствах України дозволяє виділити кілька напрямів її вдосконалення. По-перше, введення проміжного контролю на етапі розробки рішення та його реалізації. По-друге, створення механізму відбору інформації, що надходить як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища, що дозволить поліпшити процес планування витрат.

Введення проміжного контролю дає можливість виявлення помилок на ранніх етапах при реалізації поставленого завдання в області витрат. Здійснювати проміжний контроль повинна служба (відділ), яка ставить цілі і завдання перед іншими службами, прямо або побічно пов'язаними з витратами виробництва.

Розробка будь-якого управлінського рішення в області витрат заснована на двох функціях: планування та прогнозування.

На коксохімічних підприємствах складається зведений кошторис. На їх основі визначається виробнича і повна собівартість усієї виробленої на підприємстві продукції (валової, товарної, реалізованої).

Список літератури:

  1. Альгіна Т.Б. Аналіз сучасних систем управління витратами та їх впровадження на вітчизняні підприємства: навч. посібник /Т.Б. Альгіна , О.Д. Нечаєва, М.Л. Ковжін. - Інновації: Нові технології, маркетинг, інвестиції, впровадження, 2010. – 271 с.

  2. Денисова І.П. Управління витратами і ціноутворення: навч. посібник / Денисова І.П.; - М.: Експертне бюро, 2007. – 64с.

  3. Котляров С.А. Управління витратами: навч. посібник / С.А.Котляров; - СПб: Пітер, 2009. – 160 с.

  4. Ейдельман С. Я. Основи технологій коксування вугілля: навч. посібникдля вузів по спец. хім. технологія твердого палива / С. Я. Ейдельмана - Донецьк : Віща шк., 2008. - 191 с.

  5. Лебедев В.Г. Управління витратами на підприємстві: навч. посібник / В.Г.Лебедев, Т.Г.Дроздова, В.П. Кустарев,Г.А. Краюхин.; - СПб: «Бізнес-преса», 2010. –275 с.

УДК656.7.08.001.57

Носенко В.В., к.е.н., доцент, Селіверстова І.О., к.е.н. доцент,

Єсіпенко Н.М.

Університет новітніх технологій, м.Київ

ОСОБЛИВОСТІ ВІДОБРАЖЕННЯ ДОХОДІВ ВІД ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК

З початком 11 квітня 2011р. в Офіційному віснику України (N 25, ст. 1034) був оприлюднений Наказ Державної податкової адміністрації України №114 від 28 лютого 2011р. «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств» (далі – Наказ). Але в умовах сьогодення відсутній порядок заповнення складання декларації про податок на прибуток підприємства. Ці обставини викликають багато запитань, нез’ясованих методичних підходів, помилок у спеціалістів при складання та заповнення багатьох рядків декларації при відображення доходів підприємства.

Висвітлення аналізу діючого законодавства з питань відображення доходів в декларації з податку на прибуток підприємства та надання науково-практичних рекомендацій щодо порядку її заповнення, що надасть можливість практикуючим спеціалістам правильно відображати їх та уникнути помилок і, як наслідок, штрафних санкцій при складанні декларації та сплаті податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємства.

Розглянемо особливості відображення доходів у декларації з податку на прибуток підприємства.

Декларація з податку на прибуток підприємств (далі - Декларація) складається з Декларації та 17 додатків.

Розглянемо частини Декларації, що стосується відображення доходів, витрат та об’єкту оподаткування.

Спочатку розглянемо порядок відображення доходів у Декларації з податку на прибуток підприємства.

В Декларації загальна суму доходів, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування відображається в рядку 01, який є розрахунковим та складається із «Доходу від операційної діяльності» - рядок 02 та «Інших доходів» - рядок 03 ІД (Рис1 – витяг із Декларації):

Витяг із Декларації стосовно відображення доходів наведений на рис.1

Рис.1. Відображення доходів у декларації з податку на прибуток

Далі розглянемо порядок формування зазначених рядків.

  1. Дохід від операційної діяльності

Відповідно до Податкового кодексу, дохід від операційної діяльності включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера. Відображаємо дохід від основної діяльності, якою займається підприємство. Це саме той дохід, за яким Ви повинні формувати собівартість. Якщо розглядати цей вид доходу у розрізі Фінансової звітності, то це рядок 010 (без ПДВ) Форми 2 «Звіт про фінансові результати».

2. Інші доходи це всі доходи, які не пов’язані з основною діяльністю підприємства.

Інші доходи, які ми відображаємо в рядку 03 ІД формуються на основі Додатку ІД , що додається до Декларації. В зазначеному додатку необхідно деталізувати доходи, що ми відносимо в «Інші доходи».

Дуже цікавим моментом є відображення в Додатку ІД суми умовно нарахованих процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповернутою на кінець звітного (податкового) періоду – рядок 03.10.1 Додатка ІД, так як згідно з ст. 135 пп. 5.5 Податкового кодексу, доходи платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів. І тут виникає питання, що ж відображати в рядку 03.10.1 Додатка ІД? На нашу думку, варто дочекатися затвердження Порядку заповнення Декларації з податку на прибуток, де ми зможемо отримати відповідь на поставлене запитання.

Ми сподіваємось, що подана нами інформація буде корисною для Вас при заповненні Податкової декларації з податку на прибуток підприємств. Роз’яснення щодо подальшого заповнення Декларації та додатків очікуйте найближчим часом!

Список літератури:

  1. Податковий Кодекс України. від 02.12.2010 р. № 2755.

  2. Науково-практичний семінар до Податкового Кодексу України. в 3т./ кол. авторів під редак. М.Я. Азарова/ .- К.: Міністерство фінансів України. Національний університет ДПС України,2010 – 2380 с.

  3. Офіційний вісник України № 25 від 11.04.2011, ст. 1034/ наказ ДПАУ «Про порядок затвердження форми декларації про прибуток підприємства й Порядок її складання» від 28.02.2011 № 114.

  4. Лащенко О.Ю. Селіверстова І.О. «Податкова безпека як частина фінансової в загальному розвитку підприємства» // Проблеми системного підходу в економіці .- 2009 .- №30 .- С.104-114.

УКД 657.05

Панченко Г.С., к.е.н., Фролова Є.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут м. Макіївка

ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

В сучасних умовах розвитку ринкової економіки та подолання наслідків кризових явищ в економіці особливого значення набувають дослідження питань ефективного управління прибутком. Перед підприємствами надзвичайно гостро стоять проблеми формування оборотних коштів, виконання зобов’язань перед бюджетом, забезпечення платоспроможності.

Вирішення цих проблем в значній мірі обумовлює фінансовий результат діяльності. Для прийняття ефективних управлінських рішень необхідна достовірна інформація про результати діяльності, сформована з урахуванням специфіки господарювання підприємств та їх організаційної структури. Насамперед це стосується об’єктивної інформації щодо витрат та доходів, як визначальних складових фінансових результатів.

Проте без належного науково прикладного забезпечення та визначення цілісної системи відображення фінансових результатів, розв’язати існуючі проблеми з обґрунтування теоретико-методичних засад, розробки практичних рекомендацій з поліпшення обліково-аналітичного забезпечення управління прибутком підприємств неможливо.

Оскільки фінансовий результат промислових підприємств є вагомою складовою результативності національної економіки України та її регіонів важливість та насущність вирішення зазначених завдань є дуже актуальними.

Вивчення сутності прибутку як фінансового результату ґрунтовно досліджено у працях А. Сміта, К. Маркса, Дж. Мілля, Дж. Хікса, В. Парето,

Л. Вальраса, Ф. Найта. Проблеми обліку доходів та витрат, формування й відображення в фінансовій у звітності результатів діяльності підприємств досліджуються у працях сучасних вчених-економістів, зокрема С.Ф. Голова, Ф.Ф. Бутинця, Л.Г. Лозінської та ін. Результати їхніх наукових досліджень з питань удосконалення обліку та аналізу фінансових результатів мають суттєве значення для розвитку методики і практики відображення та оцінки фінансових результатів.

Фінансовий результат підприємства тісно пов'язаний з поняттями прибутку і витрат. Мета функціонування будь-якого підприємства – одержання прибутку. Від розміру прибутку, отриманого підприємством, залежать формування оборотних коштів,виконання зобов’язань перед бюджетом, платоспроможність підприємства, доходи.

Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року. Оскільки сааме прибуток є основним чинником, який впливає на можливість забезпечення фінансування багатьох програм підприємства, пов'язаних із розширенням потужностей, поліпшенням якості продукції, зміцненням конкурентної позиції, виходом на нові ринки.

Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання.

Послідовне та ефективне управління прибутком передбачає побудову на підприємстві відповідних організаційно-методичних засад функціонування системи, що передбачає насамперед налагодження обліково-аналітичного забезпечення управлінської ланки. Відповідно, управління прибутком являє собою процес розробки, прийняття управлінських рішень, а також облік та контроль за їх виконанням з питань формування, розподілу та використання прибутку на підприємстві [1].

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Прибуток, як фінансовий показник роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, залежить від встановленого державою порядку формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Максимізація прибутку та мінімізація збитків - одна з цілей діяльності будь-якого підприємства. Тому особлива увага приділяється виявленню резервів зростання прибутку і, відповідно, зменшення збитку.

Формування системи обліково-аналітичного забезпечення управління прибутком підприємства є процесом цілеспрямованого підбору відповідних інформаційних показників облікового та необлікового характеру, що будуть використані для планування, аналізу та прийняття оперативних управлінських рішень.

Названі інформаційні показники повинні відображати не лише загальні обсяги діяльності, обсяги і структуру доходів і витрат, а й містити дані про фактори впливу на них, зокрема про елементи обраної облікової політики, події після дати балансу, що мають вплив на фінансові результати діяльності, вплив інфляції на результативні показники тощо.

Основне призначення цих інформаційних показників у системі управління прибутком полягає в необхідності чіткого відслідковування факторів впливу на величину прибутку та напрями його розподілу для розробки (коректування) концепції розвитку підприємства, орієнтованої на зростання його ринкової вартості.

Список літератури:

1.Чацкіс Ю. Д. Організація бухгалтерського обліку . Навч. посібник. /За ред. Ю. Д. Чацкіс, Е. С. Гейєр, О. А. Наумчук, І. О. Власова – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 564 с.

УДК 657.5

Петренко Т.М.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ ЗАГАЛЬНОГО ФОНДУ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

В умовах економічної кризи стабілізування економіки, забезпечення соціальних гарантій громадян можна здійснити за рахунок збільшення доходів бюджету та пошуку шляхів найбільш раціонального та ефективного їх витрачання. У світі останніх подій та курсу керівництва держави на оптимізацію кількості бюджетних програм питання ефективності обліку результату виконання бюджетів набувають особливої актуальності. Доходи загального фонду бюджету, були й лишаються доволі значною частиною в загальній структурі доходів більшості бюджетних установ.

Планування видатків за загальним фондом і загального обсягу загального фонду відбувається в межах нормативного поля: основних положень Закону «Про державний бюджет України» та показників, затверджених відповідними нормативними актами

Фактичні якісні показники звітного року за доходами і видатками мають бути забезпечені на виході зі специфічної системи обробки інформації щодо господарської діяльності, яку називають бухгалтерським обліком [2].

Видатки за окремими статтями формуються відповідно до нормативів (штатних, натуральних норм харчування тощо), установлених галузевими нормативними актами та фактичними показниками діяльності.

Отриманню бюджетних асигнувань передує формування відповідної бази даних щодо мережі розпорядників бюджетних коштів за міжрегіональними управліннями Державного казначейства, затвердження бюджетних призначень і доведення витягів з них до розпорядників коштів. Після отримання витягу з розпису бюджетних призначень розпорядники коштів подають затверджені кошториси доходів і видатків та плани асигнувань відповідним органам Державного казначейства з того моменту, коли обсяги бюджетних призначень буде доведено відділеннями з Державного казначейства до розпорядників. Цей етап потребує від головного бухгалтера чіткого дотримання термінів підготовки й подання інформації щодо мережі установ та організацій, які отримують кошти з Державного бюджету України (не пізніш як за 15 днів до початку бюджетного року); підготовки й подання розподілу показників (зведених) кошторисів доходів і видатків та (зведених) планів асигнувань (протягом трьох робочих днів після отримання витягу з розпису бюджету відповідно до мережі установ) до відповідних органів Державного казначейства.

Оскільки відображення інформації в системі бухгалтерського обліку є двоїстим, реєстром синтетичного обліку, в якому фіксується обсяг доходів загального фонду, є меморіальний ордер № 2 – Накопичувальна відомість руху грошових коштів загального фонду в органах Державного казначейства України (установах банку) [1].

Бухгалтерський облік в бюджетних установах забезпечує відображення усіх операцій, пов'язаних з виконанням кошторису видатків бюджету, кошторисів спеціальних коштів та узагальнен­ня даних обліку і звітності, що необхідно для оперативного управління, аналізу, контролю за цільовим використанням коштів на підставі кошторису, виявлення позапланових і незаконних вит­рат.

Збалансування доходів і бюджетних видатків на стадії планування забезпечує фактичне виконання бюджету. Ідеальне бюджетне планування можливе у разі збігу дохідної і видаткової частин бюджету, що є конституційною нормою. Прийняття бюджетів з дефіцитом дозволяється тільки за наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету. Слід враховувати, що, приймаючи бюджет з дефіцитом, мають на увазі не абсолютну суму дефіциту, а тільки граничну. Тобто, граничний розмір дефіциту означає таке перевищення видатків над доходами, під яке є обґрунтовані й дійсні канали покриття.

Профіцит бюджету в бюджетному законодавстві України є новим поняттям, якого не було до прийняття Бюджетного кодексу. У ч. 2 ст. 14 Бюджетного Кодексу [3] зазначено, що профіцит затверджується тільки з метою погашення основної суми боргу. Проте він виникає і на стадії виконання бюджету, і кошти від нього можуть бути ширше використані.

Загальний фонд бюджету включає: всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; фінансування загального фонду бюджету.

Доходи загального фонду бюджету були й лишаються доволі значною частиною в загальній структурі доходів більшості бюджетних установ. Вони поділяються на доходи, отримані із загального фонду державного бюджету, та отримані з місцевого бюджету. Зазначені джерела можуть існувати самостійно і в поєднанні.

Зростання вимог до бухгалтерського обліку суб’єктів бюджетної сфери в умовах поширення у цю сферу ринкових відносин потребує перегляду його теоретичних основ, шляхів та форм урегулювання.

Список літератури:

1. Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетними установами», затверджений Постановою КМУ №228 від 28 лютого 2002 року

2. Василик О. Д., Павлюк К. В. «Державні фінанси України» підручник / О.Д. Василик, К.В. Павлюк- К.: НІОС.2002- 608 С.

3. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 року № 2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. - № 37-38. - С. 189.

УДК 657.1

Плотніченко І.Б.

Національний університет „Львівська політехніка”, м. Львів

РОЛЬ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Забезпечення успіху підприємств та його збереження на довготривалий період можливе за умов цілеспрямованого розвитку та зосередженості на стратегічних пріоритетах і конкурентних перевагах даної організації. В сучасних умовах однією з конкурентних переваг бізнесу, яка потенційно може впливати на ефективність діяльності підприємства, являється використання в процесі управління дієвої системи управлінського обліку та звітності.

Впровадження управлінського обліку на промислових підприємствах передусім потребує правильного розуміння його сутності та значення в процесі управління підприємством. Згідно міжнародного положення 1А (SMA 1A) управлінський облік визначається як процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передання фінансової інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині організації та забезпечення відповідного підзвітного контролю [1, ст. 16]. Ряд зарубіжних науковців управлінський облік визначають як: «процес безперервного вдосконалення планування, проектування, оцінки і функціонування системи фінансової і не фінансової інформації, який скеровує дії менеджера, мотивує поведінку, підтримує і створює культурні цінності, необхідні для досягнення стратегічних, тактичних і операційних цілей підприємства [2, ст. 26].

Система управлінського обліку являється інформаційно – аналітичною складовою механізму обґрунтування управлінських рішень. На рис.1 відображено взаємозв'язок системи управлінського обліку з процесом прийняття управлінських рішень, за спрощеною моделлю раціональної технології прийняття рішень. З наведеної схеми на рис.1 видно, що центральне місце в процесі прийняття управлінських рішень відведено функціям системи управлінського обліку.

Управлінський облік як інструмент управління робить прозорою структуру витрат компанії, адже витрати, які раніше були розкидані по узагальнених статтях бухгалтерської звітності (яка у переважній більшості випадків готується з метою надання зовнішнім користувачам) стають впорядкованими за об’єктами витрат та процесами, притаманними саме даному підприємству та доступними для подальшого аналізу. Це дозволяє керівникам компанії приймати адекватні рішення щодо асортиментної політики, доцільності освоєння нових ринків, підвищення ефективності бізнес-процесів, оптимізації організаційної структури, визначення інвестиційної політики, формування ціни на продукцію, збереження позицій на ринку тощо. Власне ця властивість і робить цей вид обліку саме “управлінським”, тобто таким, який відповідає потребам управлінців [3].

Рис.1. Взаємозв'язок системи управлінського обліку з процесом прийняття управлінських рішень

Отже, основною метою управлінського обліку можна вважати орієнтацію управлінського процесу на досягнення цілей, визначених для підприємства. Таким чином, від надання релевантних даних менеджерам залежить якість управлінського рішення, що є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації, а також складає основу реалізації кожної функції менеджменту.

Головними цілями сучасного управлінського обліку можна визначити: - максимізація прибутку; - стратегічне планування та прийняття управлінських рішень; - впровадження бізнес - стратегії; - генерування та створення вартості; - інтерпретація інформації про операційну діяльність; - контроль витрат; - управління бюджетом; - оцінка ефективності діяльності підприємства [4, ст. 70].

Таким чином, сучасний управлінський облік вимагає організації стратегічного управлінського обліку, головною метою якого є надання впевненості апарату управління в правильності обраного стратегічного курсу компанії. Стратегічний управлінський облік можна розглядати як систему моніторингу реалізації стратегії підприємства.

Список літератури:

1. Голов С.Ф. Управлінський облік. – Х.: Фактор , 2009.-784 с.

2. Аткинсон Э.А. Управленческий учет / [ Аткинсон Э.А., Банкер Р.Д., Каплан Р.С., Янг М.С. ]; пер. с англ. А.Д. Рахубовского, Д.А. Рахубовской; под. ред. А.Д. Рахубовского. - [ 3-е изд.]. – М.: « Вильямс», 2003. – 878 с.

3. Загальні підходи до впровадження управлінського обліку [Електронний ресурс] / Северин Ґудз // Круглий стіл. Видання для власників та менеджерів компаній. № 10, жовтень 2006р.— Режим доступу до журн. : http://www.kstil.com.ua/rubrics/?aid=91&rid=25с.

4. Шайкан А.В. Бухгалтерський облік у прийнятті управлінських стратегічних рішень: монографія / А.В.Шайкан. - К.: КНЕУ, 2009.- 303, [1] с.

УДК 338.409.4:330.322

Радєва О.Г.

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя

АМОРТИЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА ЯК ЧИННИК ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Під впливом кризових явищ і тенденцій промисловість України гальмує свій розвиток. Спрацювання основних фондів досягли критичної позначки 50%, половина промислового устаткування вичерпала свій ресурс і має вік у 20 і більше років. Сьогодні економіка України позбавлена інвестиційних і реіноваційних можливостей для ефективного оновлення основних фондів. За таких умов необхідною і доцільною є реалізація заходів щодо державної підтримки інвестиційного забезпечення відтворення основного капіталу промислових підприємств, яка має на меті широку модернізацію реального сектора економіки на інноваційній основі. Реалізації програм оновлення основних засобів заважає також недосконалий механізм амортизації, який фактично гальмує інноваційні процеси в економіці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій із проблеми показав, що недостатність інвестування в основні засоби виробництва пов'язана із такими чинниками: обмеженістю власних інвестиційних коштів підприємства, невідповідністю амортизаційної політики країни процесам відтворення основних виробничих засобів, недостатністю інноваційного спрямування в інвестування основних засобів, відсутністю державного регулювання інвестиційних процесів [1]. Проте і досі не вистачає системних досліджень, присвячених розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо стимулювання оновлення основного капіталу з використанням широкого спектра внутрішніх (власних) і зовнішніх (залучених) джерел інвестицій.

Загальновідомо, що основну частку власних коштів підприємств становлять чистий прибуток й амортизаційні відрахування. На нинішньому етапі розвитку промисловості можливості самофінансування виробництва з чистого його прибутку незначні. Серед промислових підприємств у цілому та серед підприємств харчової промисловості значна частка підприємств збиткові (34,7 - 45,6%) [2].

Безперервний процес виробництва на підприємстві вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і морально застарілих основних фондів. Необхідною умовою такого відтворення у натуральній формі є їх відшкодування у вартісній формі, яке і здійснюється через амортизацію. Амортизація є найважливішим фінансово-економічним механізмом, який утворює основу сучасної системи регулювання відтворення основних засобів та нематеріальних активів. Практика показала, що амортизаційний механізм впливає на найважливіші моменти державного і суспільного розвитку, такі як конкурентоспроможність економіки на світовому ринку, її сприйнятливість до новацій у науково-технічній сфері, темпи економічного розвитку. Підприємства, як правило, максимально використовують можливості самофінансування. Через невисокий рівень прибутковості більшість харчових підприємств основним джерелом власних фінансових ресурсів є амортизаційні відрахування. Проте сьогодні вони не здатні забезпечити навіть просте відтворення основних засобів. Це зумовлено зростаючою вартістю нового обладнання, прискоренням процесу морального його старіння, недосконалими нормами та методами амортизаційних відрахувань.

Підприємства не використовують потенціал амортизаційних відрахувань для інвестування в основні засоби через те, що більшість підприємств має проблеми із самофінансуванням, у тому числі в оборотні активи, а не лише в основні засоби. Проблемним в сучасних умовах є використання залучених коштів через складність отримання кредитів та високу відсоткову ставку.

Таким чином, підприємство змушене забезпечувати загальні потреби фінансування виробництва за рахунок амортизаційних відрахувань, які тепер, згідно з діючим законодавством, не обов'язково накопичувати в амортизаційному фонді. У результаті потенціал самофінансування процесів відтворення основних засобів значно зменшений внаслідок нецільового використання амортизаційних відрахувань, які на досліджуваних підприємствах не завжди використані цілком за цільовим призначенням.

Основним джерелом фінансування інвестицій в харчову промисловість є власні кошти підприємства. При цьому слід зауважити, що значна частина цих відрахувань використовується на капітальний ремонт, який, як відомо, є найменш ефективною формою відтворення основного капіталу. Нині в економіці України відсутні передумови для створення ефективного механізму інвестиційного забезпечення оновлення основних фондів на інноваційній основі [3].

Головний акцент державної інвестиційної політики має бути зроблений на вдосконаленні механізму самофінансування проектів оновлення основних фондів. Державна амортизаційна політика має бути ліберальнішою, враховувати напрацьовані світовою практикою механізми нарахування й використання прискореної амортизації, надавати підприємству самостійність у виборі методів і періодів нарахування амортизації. Водночас необхідно посилити роль прибутку як джерела фінансування у відтворені основних фондів.

Список літератури:

1. Сухоруков А.І. та ін. Інвестування української економіки. - К., 2005. - 440 с.

2. Стахурська С.В. Інвестування в основні засоби виробництва: стан і проблеми на підприємствах харчової промисловості України// Проблеми науки .- 2008. - №6.- с.18.

3. Асламова Г. Механізм регулювання відтворення основних засобів підприємств //Економіст. - 2007.- №7.- с.24.

УДК 336.02 : 330.35

Саєнко О.Р.

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя

ВПЛИВ ОПОДАТКУВАННЯ НА РЕЗУЛЬТАТИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В КРАЇНІ

Перехід до ринкових відносин, гостра потреба у збільшенні фінансування державних, особливо соціальних, програм під впливом відчутного чинника інфляційних процесів створювало передумови для запровадження непомірного рівня податкового навантаження на платників податків. Й досі в Україні вважаються пріоритетними позиції розробки й активізації державної системи стимулювання та підтримки розвитку підприємництва, збалансованого співвідношення реального та фінансового секторів, галузей економіки, виробничої та невиробничої сфер, бізнес-структур і населення – незважаючи на зазначені номінальні зростання, зокрема валового внутрішнього продукту, обсягів промислового виробництва, реальних доходів населення тощо. Збереження позитивних фінансово-економічних тенденцій можливе тільки за умов реалізації виваженої соціально-економічної стратегії суспільного розвитку, а в цьому контексті – ефективної податкової політики держави, що потребує відповідного дослідження рівня її впливу на економічні процеси в країні з метою виявлення засад і чинників підвищення суспільного добробуту та зростання національного багатства.

Податки й оподаткування – одні з найбільш дієвих важелів стимулювання економічного розвитку. Саме податки спроможні ефективно врегульовувати основні макроекономічні процеси та співвідносити основні макроекономічні пропорції, безпосередньо впливаючи, разом з тим, на фінансові результати господарсько-економічної чи підприємницької діяльності їх платників. Тому й не дивно, що фіскальний потенціал податкової системи держави як й насправді “вмонтованого стабілізатора” (чи – “вбудованого регулятора”) успішно застосовують практично всі сучасні соціально ринкові й економічно розвинуті країни з основною метою – ефективного управління економічним розвитком та забезпечення сталих темпів, пропорцій та обсягів, а також прогресивних тенденцій економічного зростання. Водночас, податки й оподаткування не виступають автоматизованим механізмом ринкової системи господарювання. Їх штучна, але об’єктивна, органічно необхідна природа існування сформувала безвідмовну рефлекторність ефекту суспільної впливовості – фіскальної, управлінської та регулятивно-стимулюючої. Відповідно, податки категорично та обов’язково змушені перебувати в єдиній гармонії із суспільними запитами й пріоритетами.

Податкова політика – один з найголовніших, найбільш вагомих елементів фінансово-економічної політики держави в цілому. Податкова політика впливає на всі етапи відтворювального процесу та процесу розподілу доходів між окремими членами та групами суспільства, галузями національної економіки, регіонами. Подібного виду податковий вплив, водночас, може проявлятися або в стримуванні процесів суспільного відтворення, сповільненні темпів та масштабів соціально-економічного розвитку країни, або ж виявитися через ефективне стимулювання підприємницької ініціативи, інтенсифікацію та заохочення інвестиційної активності, забезпечення стабільних та сприятливих передумов для стійкого і прискореного економічного зростання, що в підсумку ставить за кінцеву мету одне – підвищення рівня суспільного добробуту в Україні та поліпшення благоустрою народу.

Безумовно, податки забезпечують надходження найбільшої частини доходів до бюджету держави. Розгалужена структура податків та платежів податкового характеру накладається, переважно, на суб’єктів господарювання. Вагомим є як склад податків, так і рівень податкового навантаження кожного з них, а також важливе роль відіграє і механізм фіскального адміністрування податків. У кінцевому рахунку сумарний рівень податкового тягаря для підприємств є досить значним. Не враховуючи загальної специфіки здійснення господарської діяльності, податкове навантаження є додатковим та доволі вагомим чинником негативного впливу на фінансовий стан та забезпеченість фінансовими ресурсами підприємств. Водночас вказана обставина негативно позначається також й на податкових надходженнях до бюджету держави.

За період 2001-2009 рр. частка прибуткових підприємств знизилась ненабагато, хоча фактично 40% підприємств є збитковими. До того ж, 2009 р. вперше у національній економіці виявився таким, коли загальний підсумковий фінансовий результат суб’єктів підприємництва постав з від’ємним значенням, становлячи понад 42,4 млрд. грн. збитку.Це означає, що у найближчій перспективі слід тільки очікувати продовження негативних тенденцій у підприємницькому середовищі. Більше того, це загрожує як скороченням (через банкрутство) загальної кількості підприємницьких суб’єктів, так і розквітом тіньового сектора економіки.

Список літератури:

  1. Кривобороденко Г.П. Економічне зростання в Україні та його тенденції / Г.П.Кривобороденко, А.М. Антонюк // Економіка та держава. – 2008. – №8. – С. 8-11.

  2. Кудряшов В.П. Державна підтримка економічного зростання / В.П.Кудряшов // Фінанси України. – 2008. – №9. – С. 42-53.

  3. Свердан М.М. Податкова складова бюджетних доходів держави / М.М.Свердан, А.А.Славкова // Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник наукових праць. Вип. 1 (14): Економічні науки. – Чернівці: БДФА, 2009. – С. 113-131.

  4. Чередниченко Ю.В. Податкова політика та економічне зростання в Україні / Ю.В.Чередниченко // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №8. – С. 91-96.

УДК 657.01

Сенів О.М.

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ РЕЗЕРВУ СУМНІВНИХ БОРГІВ

Відповідно до вимог П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість», створення резерву сумнівної заборгованості є не правом, а зобов’язанням підприємства, на яке поширюється дія даного стандарту (а до таких відносяться всі підприємства, за винятком бюджетних установ та організацій). Підприємство самостійно в обліковій політиці вибирає методику нарахування резерву сумнівних боргів. Виходячи з цього, підприємство повинно звернути особливу увагу на методику формування резерву.

Згідно з П(С)БО 10, поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, стосовно якої є невпевненість щодо погашення її боржником, є сумнівним боргом.

Відповідно до даного П(С)БО, величина резерву сумнівних боргів визначається:

- або виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (за методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості);

- або на підставі класифікації дебіторської заборгованості та визначенні безнадійних боргів (за методом застосування коефіцієнта сумнівності) [1].

У другому випадку сума резерву сумнівних боргів розраховується як добуток суми дебіторської заборгованості на коефіцієнт сумнівності. Коефіцієнт сумнівності показує частку дебіторської заборгованості, щодо якої підприємство не є впевненим у погашенні її боржником. Коефіцієнт сумнівності зростає, як правило, із збільшенням періоду прострочення.

Формування резерву сумнівних боргів на підставі платоспроможності окремих дебіторів на практиці є проблематичним, оскільки вимагає відповідних даних про фінансове становище цих дебіторів. Це значить, що при укладанні договору, наприклад купівлі-продажу, від клієнта необхідно вимагати також і фінансову звітність. Крім того, цю звітність хтось повинен ще проаналізувати. Це можливо, якщо підприємство має обмежене коло клієнтів і вони згідні на оприлюднення своєї звітності. А якщо врахувати, що величина резерву сумнівних боргів розраховується на дату балансу, то, крім того, інформація про фінансовий стан повинна ще й періодично оновлюватися. Цей метод можна застосовувати при довготривалій співпраці з клієнтом, виходячи з періодичності та оперативності його оплати за товари, роботи, послуги [2].

Стосовно формування резерву на підставі класифікації дебіторської заборгованості, то підприємство самостійно визначає групи за строками непогашення поточної дебіторської заборгованості. У П(С)БО 10 запропоновано виділення 3 груп за строками непогашення дебіторської заборгованості, проте це не є установленою нормою [1]. Підприємство на свій погляд може збільшити або зменшити кількість груп. Збільшення призведе до більшої точності і конкретизації результатів, але й збільшить кількість необхідних розрахунків. Зменшення кількості груп призведе до оберненого ефекту. Оскільки метод використовує дані попередніх періодів, то отриманий розрахунковий результат може не зовсім відповідати ситуації в майбутньому. Тому необхідно буде постійно протягом звітного періоду коригувати величину резерву. Цей спосіб не орієнтований на резервування дебіторської заборгованості певного виду. Застосовувати його доцільно, коли період погашення дебіторської заборгованості коливається в межах року.

При визначенні суми безнадійних боргів підприємство самостійно вибирає період для розрахунків (в прикладі 3 додатку до П(С)БО запропоновано використовувати 3 роки). Цей спосіб дозволяє оцінити, скільки сумнівних боргів поточного періоду можуть стати безнадійними, і ця оцінка додається до оцінок, отриманих для минулих періодів [2]. Такий спосіб розрахунку дещо відокремлює взаємозалежність між сумами дебіторської та сумнівної заборгованостей й дає більш узагальнений показник. Через відсутність взаємозв’язку між сумою безнадійної дебіторської заборгованості та загальною сумою існуючої заборгованості може виникнути ситуація, коли резерв перевищуватиме первісну вартість дебіторської заборгованості, а це, згідно з П(С)БО 10, неприпустимо.

Також можна розглянути механізм визначення резерву сумнівних боргів, запропонований НБУ. Згідно з даною методикою роботу щодо визначення розміру резерву слід розпочинати з інвентаризації дебіторської заборгованості. Класифікація дебіторської заборгованості за групами ризику повинна здійснюватись залежно від строків її погашення, згідно з укладеними договорами, а за відсутності договірних умов – залежно від строків перебування її на балансі. Розмір резервів розраховується окремо для заборгованості, яка виникла виходячи з договорів, з урахуванням кількості днів прострочення, й для заборгованості, що виникла не на підставі договорів, а залежно від часу її перебування на балансі. При цьому для кожної групи дебіторської заборгованості доцільно застосовувати визначений коефіцієнт сумнівності, виходячи зі ступеня ризику [3].

Виходячи з вищенаведених методів визначення резерву неможливо вибрати єдино правильний. Підприємство повинно розробляти власну методику розрахунку резерву сумнівних боргів виходячи з наявних можливостей.

Список літератури:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» : Наказ Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року №237.

2. Ступницька Т.М., Компанієць Т.І. Характеристика методів формування резерву сумнівних боргів/Т.М. Ступницька, Т.І.Компанієць/ Режим доступу – www.nbuv.gov.ua/portal/soc...2/st18.pdf.

3. Жолобчук Т. Як визначити сумнівний борг / Т.Жолобчук / Режим доступу – .ua/show/1cid01934.html.

УДК 657.471

Сердюк В. Н., к.э.н., доцент, Полищук И.В.

Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка

ДИСКУССИОННЫЕ ВОПРОСЫ В ОТНОШЕНИИ П(С)БУ 16 «РАСХОДЫ»

Положения (стандарты) бухгалтерского учета для бухгалтера имеет силу закона, который необходимо соблюдать при любых обстоятельствах. П(С)БУ указывают рамки, в которых должен действовать бухгалтер. Но на практике с учетом влияния многих факторов те рамки, которые устанавливают стандарты, не сопоставимы с реальным положением дел на предприятии. Следует отметить, что составлению П(С)БУ предшествовала научно-исследовательская работа, которая выполнялась с формальных позиций соответствия их МСБУ. Авторы подошли к вопросу составления П(С)БУ, ориентируясь только на внешнюю отчетность без учета потребностей хозяйствования предприятия, хотя очень важно понимать что бухгалтерия создана не только для отчетности, а, в первую очередь, для помощи предпринимателю.

Наибольшее количество критических замечаний высказано в отношении Положения (стандарта) бухгалтерского учета 16 «Расходы», утвержденного приказом Министерства финансов Украины от 31 декабря 1999 г. № 318 [1]. Анализ экономической сущности П(С)БУ 16 в наиболее критичной форме содержится в статьях Белоусовой И. и Чумаченко Н. [2, 3]. Изучением данного вопроса занимались Голов В., Пархоменко В., Прокопович Л., Дерий В., Рычаковская В. и др. [4, 5]. Целью данных тезисов является освещение основных недостатков П(С)БУ 16, определение степени возможного применения на практике отдельных его положений и обоснование основных выводов и направлений исследования.

Расходы, в частности производственные, составляют одну из важнейших категорий управленческого учета и качественной оценки деятельности предприятия. Они определяют эффективность работы предприятия, а снижение затрат на единицу продукции обеспечивает повышение конкурентоспособности предприятия в рыночных условиях. П(С)БУ 16 «Расходы» создает условия для успешного управления затратами, но содержание тех или иных положений вызывает некоторые критические возражения и замечания.

В п. 4 П(С)БУ 16 дана трактовка объекта расходов: «…продукция, работы, услуги или вид деятельности предприятия, требующие определения связанных с их производством (выполнением) расходов» [1]. Вопрос в том, что следует понимать под «объектом расходов»: либо объект учета затрат, либо объект калькулирования, либо то и другое.

П(С)БУ 16 в п.6 содержит такую трактовку: «расходами отчетного периода признаются или уменьшение активов, или увеличение обязательств, что приводит к уменьшению собственного капитала предприятия (за исключением уменьшения капитала вследствие его изъятия или распределения собственниками), при условии что они могут быть достоверно оценены» [1]. В этом определении понятие расходов увязывается с уменьшением собственного капитала предприятия, хотя нет ни одного вида затрат, который бы напрямую влиял на величину собственного капитала. Подтверждением тому является Инструкция по применению Плана счетов бухгалтерского учета активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций, в которой по дебету счетов 40 «Уставный капитал», 41 «Паевой капитал», 42 «Дополнительный капитал», 43 «Резервный капитал» нет ни одной корреспонденции со счетами производственных затрат [6, с. 49-52].

Согласно п.11 П(С)БУ 16 в себестоимость реализованной продукции предприятия вместе с производственной себестоимостью и нераспределенными общепроизводственными расходами включаются «сверхнормативные производственные расходы». Однако в П(С)БУ 16 отсутствуют пояснение о том, что собой представляют сверхнормативные производственные расходы. Кроме того, возникает проблема построения системы их учета. Частично данная проблема может решаться путем ведения учета производственных затрат и калькулирования себестоимости нормативным методом, но он является не обязательным и ведется на усмотрение предприятия.

Ориентируясь на учет и калькулирование только производственной себестоимости, разработчики П(С)БУ 16 упустили понятие полной себестоимости, несмотря на то что оно используется на практике и играет важную роль в процессе планирования и ценообразования на предприятии. Понятие полной себестоимости используется во многих практических науках. Полная себестоимость необходима, в первую очередь, для совершенствования экономической работы предприятия, в частности, для планирования, ценообразования, выявление убыточных и малорентабельных изделий.

П(С)БУ 16 содержит много недоработок, касающихся общепроизводственных расходов. Самыми проблемными участками являются: выделение постоянных и переменных общепроизводственных расходов; выбор базы распределения; вопрос определения нормальной производственной мощности.

Классификация общепроизводственных расходов является сложной задачей, так как в действительности не существует ни одной статьи калькуляции, которую можно было бы прямо отнести к переменным или постоянным общепроизводственным расходам.

Согласно П(С)БУ 16 распределение постоянных общепроизводственных расходов на каждый объект калькулирования осуществляется с использованием базы распределения (часов труда, заработной платы, объема деятельности и др.) при нормальной мощности [1]. Перед предприятием возникает проблема выбора базы распределения. Идеальной базы распределения не существует: для того чтобы этот показатель был максимально достоверным необходимо учитывать технические характеристики, сменный режим, эксплуатационное обеспечение и многое другое, исходя из специфики и вида деятельности, которым занимается предприятие. При этом желательно воспользоваться услугами ведущего специалиста в сфере экономики и технологии для научно обоснованного выбора базы распределения.

Но следует отметить, что распределение общепроизводственных затрат возможно лишь тогда, когда предприятие имеет показатель «нормальная мощность». Однако, как показывает практика, многие предприятия не рассчитывают этот показатель, поэтому включают общепроизводственные расходы в полном объеме в производственную себестоимость продукции, не выделяя нераспределенные общепроизводственные расходы.

Проведенное исследование показывает, что П(С)БУ 16 выполняет только ту часть своего назначения, которая предусматривает «раскрытие информации в финансовой отчетности», хотя это возложено и на другие Положения (стандарты) бухгалтерского учета. А вопрос методологических недоработок остается открытым. Исходя из этого, некоторые ученые считают целесообразным отменить П(С)БУ 16, учитывая отсутствие такого положения в МСБУ. Мы считаем такое предложение слишком радикальным: напомним, что П(С)БУ 16 в довольно структурированной форме определяет методологические основы формирования в бухгалтерском учете информации о расходах предприятия и ее раскрытия в финансовой отчетности. Поэтому, на наш взгляд, нет надобности в отмене П(С)БУ 16 «Расходы». Он нуждается в корректировке отдельных положений, а также в разработке методики практического применения стандарта с целью устранения имеющихся недостатков.

Список литературы:

  1. Положения (стандарты) бухгалтерского учета. Нормативная база. Новая редакция. – Х.: Курсор,2008.

  2. Чумаченко Н., Белоусова И. Экономическая работа на предприятии и П(С)БУ 16 "Расходы" // Бухгалтерский учет и аудит. - 2007. - № 3. - С. 13-16.

  3. Чумаченко Н., Белоусова И. П(С)БУ 16 "Расходы" все-таки препятствует экономической работе на предприятии // Бухгалтерский учет и аудит. - 2007. - № 10. - С. 3-10.

  4. Голов С. Препятствует ли П(С)БУ 16 "Расходы" экономической работе предприятия // Бухгалтерский учет и аудит. - 2007. - № 5. - С. 3-9.

  5. Прокопович Л.Б. Окремі недоліки П(С)БО 16 «Витрати»: http://ev.nuos.edu.ua/content/okremі-nedolіki-psbo-16-«vitrati».

  6. План счетов бухгалтерского учета активов, капитала, обязательств и хозяйственных операций предприятий и организаций. Инструкция по применению. Новая редакция. – Х.: Курсор, 2008. – 108 с.

УДК 658:338.124.4

Синякова О.С.

Південнослов’янський інститут, м. Миколаїв

СТРАТЕГІЯ В АНТИКРИЗОВОМУ УПРАВЛІННІ

В даний час для виживання на ринку і збереження конкурентоспроможності всі підприємства повинні час від часу вносити зміни в свою господарську діяльність.

Підприємство повинно постійно слідкувати за основними факторами навколишнього середовища і робити своєчасні і правильні висновки щодо своїх потреб у змінах. Поштовхом до змін є кризові ситуації.

Пошук шляхів виходу з економічної кризи безпосередньо пов'язаний з усуненням причин, що сприяють його виникненню.

Причини, через які підприємство потрапляє в кризу, можна розділити на дві групи:

  1. зовнішні, які не залежать від підприємства або на які підприємство може вплинути в незначній мірі;

  2. внутрішні, які виникли в результаті діяльності самого підприємства.

Дослідження підтвердили, що внутрішні фактори підсилюють дію зовнішніх.

Відомо, що всяке управління побудовано на передбаченні. Можливість передбачення стає найбільш важливим в умовах ускладнення виробництва, зростання його масштабів, прискорення науково-технічного розвитку, зміни соціально-психологічних та економічних умов діяльності людини.[2]

Одним з видів передбачення є стратегія.

В залежності від того, в якій області зовнішні та внутрішні фактори становлять небезпеку для досягнення цілей підприємства, вибирається відповідна антикризова стратегія.

Стратегія антикризового управління дозволяє встановити: яким чином підприємство може протистояти змінам зовнішнього середовища (що виникають часто, нерегулярно і практично непередбачено); за допомогою яких попередніх заходів можна зберегти свою життєздатність і досягти намічених цілей.

Стратегія антикризового управління охоплює всі організовано заплановані і контрольовані зміни в області існуючої стратегії, виробничих процесів, структури і культури будь-якої соціально-економічної системи, включаючи приватні та державні підприємства.

Стратегія виживання здійснюється в стислі терміни, нові рішення свідомо проводяться в життя недемократичним шляхом. Управління зосереджується в руках небагатьох осіб, які наділяються всією необхідною легітимною владою, щоб енергійно і за короткий термін провести намічені зміни.

Точна, комплексна, своєчасна діагностика стану підприємства і зовнішнього середовища - це перший етап розробки стратегії антикризового управління діяльністю підприємства.

Стратегічне антикризове планування - другий етап розробки антикризової стратегії, що включає в себе коректування місії системи цілей підприємства [2].

Особливе значення місії для діяльності підприємства полягає в тому, що місія є базисом, точкою опори для всіх планових рішень підприємства, подальшого визначення його цілей і завдань. Місія створює впевненість, що підприємство переслідує несуперечливі, ясні, порівнянні цілі; допомагає зосередити всі зусилля працівників на вибраному напрямку, об'єднує їх дії; створює розуміння і підтримку серед зовнішніх учасників підприємства (акціонерів, держави, фінансових фірм і т.д.) і всіх , хто зацікавлений в його успіху.

Чітко сформульована місія надихає і спонукає до дії, дає можливість співробітникам підприємства виявляти ініціативу, формує головні передумови успіху діяльності підприємства при різних впливах на нього з боку зовнішнього і внутрішнього середовища. Якщо місія - це бачення того, яким має бути підприємство в майбутньому, то система цілей - бажані результати, відповідні розуміння мети, які є вихідним пунктом систем стратегічного планування, мотивації та контролю, що використовуються на підприємстві [3, с.10].

В силу свого стратегічного статусу місія є найважливішим фактором антикризового менеджменту [1, с.18].

Формулювання стратегічних альтернатив виходу підприємства з економічної кризи і вибір стратегії - третій етап антикризового стратегічного планування.

Правильно сформована стратегія дозволяє уникнути підприємству багато кризових ситуацій та вижити в жорсткому конкурентному середовищі.

Список літератури:

  1. Геннадий Ногин, Ярослав Юркевия Миссия как фактор актикризисного управления //Антикризисный менеджмент. – 2010. - № 5. – с. 18-24.

  2. Коротков Э.М. Антикризисное управление: Учеб. пос.: Ч. II.  М.: ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2001.  71 с.

  3. Эдуард Коротков Стратегия и тактика в антикризисном управлении//Антикризисный менеджмент. – 2010. - № 2. – с. 2-15.

УДК 657:339.5

Сизоненко О.А., к.е.н., доцент

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ВИЗНАЧЕННЯ МИТНОЇ ВАРТОСТІ ТОВАРІВ В ОБЛІКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

Для сплати митних платежів необхідно мати інформацію про вартість товарів. Слід мати на увазі, що ВМД містить інформацію як про фактурну, так і про митну вартість товарів. Фактурна вартість - вартість товарів, яка фактично сплачена (підлягає сплаті) або повинна компенсуватися зустрічними поставками товарів і міститься в рахунку-фактурі згідно умовам зовнішньоекономічної операції.

Однак необхідно враховувати, що формування ціни на товар у зовнішній торгівлі здійснюється під впливом багатьох факторів, основним з яких є прагнення усіх країн максимально повно виходити з власними товарами на зовнішній ринок. Для цього впроваджуються прямі та непрямі заходи зі стимулювання експорту (дотації у вигляді експортних відшкодувань та компенсацій, кредитування експорту, страхування ризиків тощо). Свою систему стимулювання попиту мають великі підприємства, які для виведення на нові ринки власної продукції пропонують різного роду знижки (дилерські, оптові, ексклюзивні тощо) та відстрочки з оплати (товарний кредит). Усі ці фактори приховують реальну вартість виробництва товару та роблять неефективними тарифні бар'єри, які будує кожна країна, захищаючи внутрішній ринок. Саме для визначення реальної вартості виробництва товару за кордоном як основи для стягнення митних податків і зборів було запроваджено поняття «митна вартість» або, як прийнято її називати за кордоном, «дійсна вартість для цілей митної оцінки» [1].

Згідно із загальноприйнятими міжнародними нормами, викладеними у ст. VII та відповідних додатках до ГАТТ, митна вартість – це оцінка ввезеного товару в країні імпорту, яка здійснюється на підставі нормальної ціни в країні експорту, тобто ціни на такий або аналогічний товар, який продається або пропонується для продажу при нормальному ході торгівлі в умовах вільної конкуренції, чого, внаслідок перелічених вище факторів, на сьогодні не існує. Як бачимо, для цілей митного оподаткування головне не купівельна вартість, а рівень цін, який склався на товар у країні експорту.

Виходячи з вищесказаного, в цілях нарахування митних платежів, а також для встановлення вартості товарів в митних цілях, включаючи стягування штрафів і застосування інших санкцій за порушення митних правил, а також в цілях митної статистики повинна бути визначена митна вартість товарів. Митний кодекс визначає митну вартість товарів як заявлену декларантом або визначену митним органом вартість товарів, переміщуваних через митний кордон України, визначувану на момент перетину товарами митного кордону [2].

Загальновизнані міжнародні методи розрахунку митної вартості в Україні реалізовані в ст. 266–274 Митного кодексу України (рис. 1).

Неправильне визначення митної вартості товарів може мати наслідком:

  • суттєву затримку митного оформлення, оскільки митний орган вимагатиме надання додаткових документів;

  • недоплату податків, або їх переплату, в разі коли митний орган виявляє невірне визначення митної вартості після пропуску товарів. Недоплата податків, які стягуються під час митного оформлення товарів, тягне за собою штрафні санкції до 100% недоплати. А переплату ввізного мита практично неможливо повернути.

Таким чином, процесу визначення митной вартоні товарів необхідно приділяти значну увагу, здійснюючи облік зовнішньоекономічних операцій.

Рис. 1. Методи визначення митної вартості товарів в обліку зовнішньоекономічних операцій (розроблено автором на основі [2])

Список літератури:

  1. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi?nreg=995_264.

  2. Митний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/92-15

УДК 657.422.1+657.62

Сьомкіна Т.В., д.е.н., професор,

Григор’єва О.М., Кузьміна О.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Сучасний стан функціонування системи управління підприємством свідчить про значні недоліки в інформаційному забезпеченні управління, зокрема функції обліку, контролю та аналізу відокремлені одна від одної та фактично існують автономно.

Всі види обліку мають єдиний об'єкт спостереження, а саме фінансово-господарську діяльність підприємства та відрізняються лише складом інформації, яка формується у відповідних звітах та методами її обробки в залежності від потреб та вимог користувачів. У свою чергу контроль і аналіз є наступними етапами обробки інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства. Інтеграція цих функцій з функцією обліку покращує систему управління підприємством, забезпечує надання не просто певних даних про факти фінансово-господарської діяльності, а надають її в обробленому вигляді, з встановленням причин відхилень від планів та прогнозними даними з можливими варіантами управлінських рішень.

Метою роботи є дослідження стану обліково-аналітичного забезпечення в управлінні грошовими коштами підприємства, встановлення напрями його удосконалення.

Процес управління грошовими коштами підприємства необхідно розглядати з точки зору статичного та динамічного підходу.

Статичний підхід до характеристики грошей визначає їх як наявний залишок (запас) коштів, що знаходяться в розпорядження підприємства на конкретний момент часу. Під динамічним підходом розуміють обіг грошових коштів (грошовий потік) за певний період часу, який характеризує обсяги надходження та витрачання грошових коштів.

Для реалізації окремих функцій управління застосовується певний комплекс фінансових інструментів: планування, регулювання, облік, контроль та аналіз.

Планування включає в себе розробку платіжного календаря, планування грошових резервів та планування швидкості обігу грошей. Розробка плану руху грошових коштів дозволяє оцінити стан платоспроможності підприємства протягом планового періоду, дотримання встановлених нормативів формування запасів грошових коштів та організувати роботу щодо залучення необхідних надходжень грошей.

Регулювання полягає в коригуванні строків платежів, розмірів залишків грошових коштів, швидкості обігу грошових коштів.

Облік грошових коштів та їх руху визначає фактичний стан грошових коштів. За допомогою функції обліку керівництво підприємства отримує інформацію про фактичні обсяги грошових коштів, якими може розпоряджатися підприємство та на підставі отриманих даних оперативно приймати відповідні управлінські рішення і тим самим впливати на стан дебіторської і кредиторської заборгованості, платоспроможність підприємства та взагалі на рух грошових коштів.

Контроль включає в себе контроль за залишками грошових коштів, за надходженням та витрачанням грошей, а також контроль фінансових показників, зокрема показників платоспроможності торговельного підприємства. Основна задача контролю за грошовими потоками – це створення умов для забезпечення платоспроможності підприємства в майбутньому, оскільки дисбаланс між джерелами та напрямками витрачання коштів може обумовити кризу платоспроможності та банкрутство підприємства.

Ефективність кожної керуючої системи значною мірою залежить від її інформаційного забезпечення. В умовах ринкової економіки відома формула «час – гроші» доповнюється аналогічною формулою: «інформація – гроші». Стосовно до управління грошовими потоками вона набуває прямого значення, тому що від якості використовуваної інформації при прийнятті управлінських рішень у значній мірі залежать обсяг витрачання фінансових ресурсів, рівень прибутку, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування й інші показники, що формують рівень добробуту власників підприємства і темпи його економічного розвитку.

На основі проведеного дослідження процесу обліково-аналітичного забезпечення управління грошовими коштами підприємства можна зробити висновок, що:

- за фінансовими потоками на підприємствах не ведеться системного обліку, що негативно впливає на грошове забезпечення діяльності підприємства.

- інформація, яка наводиться у звітності про рух грошових коштів охоплює всі види фінансового забезпечення підприємства і може бути використана в управління рухом грошових коштів;

- науково-технічний прогрес, що відбувається у суспільстві і охоплює у тому числі і галузь інформаційних систем і технологій, дозволяє створити таку інтегровану інформаційну систему що забезпечить управління оперативною, достовірною, повною, аналітичною інформацією про фінансово-господарську діяльність підприємства.

Все це дозволить підвищити ефективність управлінських рішень та покращить результати фінансово-господарської діяльності в цілому і, зокрема, управління грошовими коштами.

УДК 657.471.1

Сьомкіна Т.В., д.е.н., професор, Пенькова О. В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ЗАТРАТИ І ВИТРАТИ: ПРОБЛЕМА ТРАКТУВАННЯ ПОНЯТЬ

За роки реформування бухгалтерського обліку в Україні однією із негативних тенденцій є запозичення іноземних термінів та некоректний переклад фахової літератури без її додаткового аналізу та урахування економічної сутності понять.

Даному питанню присвячено багато праць таких вчених як Г.А. Краюхина, С.А. Николаева, М.И. Трубочкина, Т.А. Бутинець, С.Ф. Легенчук,.

В економічній літературі та на практиці поряд з термінами “витрати” та “затрати” використовуються і такі, як, “втрати”, “збитки”, “видатки”, “издержки” . При цьому деякі автори трактують їх як синоніми.

Під поняття “издержки” в російській економічній літературі розуміють: узагальнені виробничі витрати з використання продуктів та послуг в процесі виробництва кінцевої продукції;

“Затраты” включають спожиті ресурси на виготовлення продукції або надання послуг з метою отримання доходу. До затрат належать: сировина, матеріали, що становлять основу проведеної продукції, заробітна плата основних робітників, зайнятих безпосередньо у виробничому процесі, а також різні затрати, пов’язані із використанням устаткування, приміщень цеху, управлінням і обслуговуванням виробничого процесу [1, с. 20].

Російські науковці (М.И. Трубочкина и Г.А. Краюхина) до поняття “расходы” відносять зменшення засобів підприємства або збільшення його зобов’язань, що виникають в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та призводять до зменшення величини власного капіталу [3,4].

На думку Ніколаєва С.А., неправомірним є ототожнення термінів “видатки”, “втрати”, “збитки” з термінами “витрати” та “затрати”, оскільки останні відносяться до фінансових результатів діяльності та означають: втрати – зменшення активу в результаті непередбачених обставин (тільки в результаті фактів-подій), збитки - перевищення витрат над доходами [1, с. 20].

Співвідношення категорій, що використовуються для позначення «витрат» в економічній літературі розкрито О.В. Олійник у [5].

Затрати мають місце до реалізації продукції, товарів, послуг. Витрати відносяться до реальної продукції і товарів та віднімаються з одержаного доходу

Відносно проведеної і реалізованої продукції витрати можливі тільки тоді, коли мають місце доходи від продажів. Саме тому протягом всього терміну функціонування підприємства загальна сума затрат відповідає сумі понесених витрат. Друга відмінність понять “затрати” і “витрати” полягає в тому, що витрати включають всі спожиті або використані на підприємстві ресурси, що витрачені безпосередньо на придбання або створення активів і включаються в собівартість цих активів.

В економічній теорії загальноприйнятим є визначення операційного процессу за такою схемою: гроші – перетворення грошей у ресурси діяльності – об’єднання ресурсів (перетворення ресурсів діяльності на продукт праці) – перетворення продукту праці знову в гроші. Таким чином, господарювання пов’язано з трьома процесами - “витрати - затрати - доходи”.

У нормативних актах України наводиться тільки термін “витрати”. Відповідно до П(С)БО 16 “Витрати” під витратами розуміється зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків власників) [2, с. 26]. Цікавим є те, що в Плані рахунків назви всіх рахунків класу 8 та класу 9 включають термін “витрати”, в П(С)БО 16 “Витрати” (далі - П(С)БО 16) у п. 21, 22 при визначенні економічних елементів витрат вказується матеріальні затрати [4, с. 92]; у формі № 2 “Звіт про фінансові результати” ряд. 230 має назву “Матеріальні затрати”.

Щодо використання в економічній літературі та на практиці поряд з термінами “витрати” та “затрати” таких як, “видатки”, “втрати”, “збитки” є неправомірним їх ототожнення, оскільки останні відносяться до фінансових результатів діяльності та означають: втрати – зменшення активу в результаті непередбачених обставин (тільки в результаті фактів-подій), збитки – перевищення декапіталізованих витрат над доходами.

Крім того, єдності економічної та бухгалтерської інтерпретації категорій досягнути практично неможливо. Тому, згідно з принципом суттєвості, пропоную вживати український термін - “витрати”.

Список літератури:

  1. Николаева С.А. Управленческий учет. Легенды и мифы. / С.А. Николаева, С.В. Шебек – М.: Аудиторско-консалтинговая фирма “ЦБА”, 2004. – 288 с.

  2. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (зі змінами та доповненнями станом на 01.01.2007 р.) – Частина 1 [Укладачі: к.е.н., доц. Т.А. Бутинець, к.е.н., доц. О.П. Войналович, к.е.н., доц. С.Ф. Легенчук, к.е.н., доц. Н.А. Остап’юк, викл. В.З. Мошенський, інженери кафедри Н.І. Георгієва, О.А. Разумна]. – Житомир: ЖДТУ, 2007. – 196 с.

  3. Трубочкина М.И. Управления затратами предприятия: [учеб. пособие] / М.И. Трубочкина – М.: ИНФРА-М, 2007. – 218 с.

  4. Г.А. Краюхина. Управление затратами на предприятии: [учебное пособие]; под ред. Г.А. Краюхина. – СПб.: “Бизнес-пресса”, 2004. – 225 с.

  5. Олійник О.В. Поняття витрат в працях вчених економістів / Олійник О.В. // Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК [Міжнародна науково-практична конференція присвячена 185-й річниці заснування Харківського державного аграрного університету ім. В.В. Докучаєва]. – Харків: Вісник ХДАУ, 2001. – С. 65-66., с. 65]

УДК 332.23

Сьомкіна Т.В. д.е.н., проф, Перькова О.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

СФЕРИ ЖКГ

Проблема надання житлово-комунальних послуг як особливого блага необхідного в будь-яких умовах і на будь-якому рівні розвитку соціально-економічної системи суспільства сьогодні є особливо значущою оскільки, з одного боку, домогосподарства є основними споживачами житлово-комунальних послуг, а з іншого боку, ці послуги забезпечують їм нормальні умови існування. Структура системи житлово-комунального господарства є складною сукупністю взаємозв'язаних елементів, що входять до її складу, а це обтяжує процес управління, та, одночасно, особливості взаємовідносин домогосподарств-споживачів з підприємствами, послуги яких вони споживають, ускладнюють процес сплати за послуги. Під час управління підприємством сфери житлово-комунального господарства задоволення потреб споживачів займає важливе місце оскільки в діяльності будь-яких економічних суб'єктів, узгодження пропозиції з попитом на їх послуги є необхідною умовою їх нормального функціонування.

Саме це вимагає створення єдиної системи стратегічних напрямів державного регулювання сфери житлово-комунального господарства в процесі адаптації до умов ринкового середовища з метою встановлення ринкової рівноваги та забезпечення домогосподарств життєвонеобхідними послугами. За даних умов державне регулювання розвитку житлово-комунальної сфери повинно враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін – надавачів житлово-комунальних послуг, домогосподарств-споживачів і держави. Тому, трансформація державного управління сферою житлово-комунального господарства до соціально орієнтованого на ринкових засадах потребує виважених системних змін.

державні дії щодо регулювання сфери житлово-комунального господарства повинні рівномірно розподілятися між ключовими проблемами, вирішення яких дозволить адаптувати житлово-комунальні підприємства до умов ринкового середовища.

Разом з цим одночасний рух у окремих стратегічних напрямах державного регулювання сфери ЖКГ має синергетичний ефект, який ґрунтується на гармонізації інтересів всіх суб'єктів житлово-комунального господарства – підприємств виробників послуг, домогосподарств споживачів послуг та держави. Результатом посилення ефекту синергії за даних умов є підвищення внутрішньої самореалізації системи державного регулювання. Ефект синергії виникає в наслідок взаємодоповнення різноманітних ресурсів суб'єктів державного регулювання. За даних умов він призводить до сукупного результату, який перевищує суму ефектів від впровадження розрізнених напрямів державного регулювання.

Синергія між цілями державного регулювання обумовлена їх системним зв'язком. Так, встановлення відповідності між якістю пропонованих житлово-комунальних послуг та їх вартістю з точки зору домогосподарств дозволяє уникнути опортуністичної поведінки. Тому що основною причиною її виникнення є негативна оцінка корисності від споживання житлово-комунальних послуг домогосподарствами порівняно з їх вартістю. Це означає, що державні заходи щодо встановлення відповідності між якістю та тарифами житлово-комунальних послуг опосередковано впливають на вирішення проблеми опортуністичної поведінки. Разом з цим уникнення неплатежів за спожиті житлово-комунальні послуги дозволяє врівноважити попит та пропозицію на ринку житлово-комунальних послуг.

Стратегічний напрям державного регулювання, що передбачає локалізацію процесу надання житлово-комунальних послуг відповідно до територіальних переваг домогосподарств споживачів послуг спрямований на вирішення такої ключової проблеми як відсутність ринкової рівноваги на ринку ЖКГ, що виражається в наявності дефіциту або профіциту житлово-комунальних послуг. Цей стратегічний напрям також сприяє вирішенню проблеми встановлення відповідності між якістю пропонованих послуг та їх тарифами завдяки тому, що передбачає визначення обсягів та видів послуг, які бажають споживати домогосподарства різних якісних сегментів ринку житлово-комунальних послуг. Завдяки цьому при визначенні необхідних обсягів виробництва послуг підприємствами сфери ЖКГ враховуються побажання домогосподарств щодо видів та кількості цих послуг внаслідок чого виробники отримають можливість виробляти послуги такої якості яку бажають отримувати домогосподарства.

Вплив держави на соціалізацію сфери житлово-комунального господарства перш за все передбачає створення єдиної інформаційної системи в межах ЖКГ до складу якої увійдуть масиви інформації з даними про виробництво, внутрішні взаємозв'язки підприємств та про переваги домогосподарств щодо споживання послуг.

Використання диференційного підходу до функціонування підприємств сфери житлово-комунального господарства спрямовано на вирішення ключової проблеми невідповідності якості житлово-комунальних послуг їх вартості з точки зору домогосподарств. Цей стратегічний напрям надає додаткові інструменти регулювання пропозиції враховуючи не тільки обсяг послуг, які гарантовано будуть спожиті домогосподарствами, а й рівень прибутковості від їх реалізації. Разом з цим підвищення прибутковості підприємств сфери житлово-комунального господарства сприятиме покращенню якості послуг, що ними надаються, але при цьому виникає від'ємний синергетичний ефект на опортуністичну поведінку домогосподарств обґрунтований можливим збільшенням вартості послуг вразі їх незадоволеністю якістю спожитих послуг.

УДК 657

Ткачук А.В., Кузь В.І., к.е.н.

Буковинський державний фінансово-економічний університет, м. Чернівці

Значення облікових інструментів в стратегічному аналізі

Для управління підприємством у довгостроковій перспективі важливого значення набуває стратегічний аналіз, який включає тактичну і оперативну стадії. Під стратегічний аналізом слід розуміти комплексне дослідження позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на економічний стан підприємства в перспективі, а також шляхів досягнення стратегічних цілей підприємства. В міру розвитку економіки керівники підприємств, головні бухгалтери та менеджери різних рівнів мають дедалі більше уваги приділяти розв’язанню стратегічних проблем, які зумовлюються перспективами розвитку підприємства. Незмінним джерелом інформації у вирішенні яких є дані бухгалтерського обліку.

Під обліковими інструментами слід розуміти засоби, спосіб для досягнення стану ефективності у процесі прийняття управлінських рішень, що базується на різного роду даних системи бухгалтерського обліку суб’єкта господарювання.

Цінною для проведення стратегічного аналізу є інформація, яка акумулюється системою бухгалтерського обліку на всіх етапах її технології: в процесі фіксації економічної інформації, в процесі систематизації та групування, в процесі узагальнення та розкриття даних про фінансово-господарську діяльність підприємства.

Якщо зважати на те, що завданнями стратегічного аналізу є аналіз стратегії виробничої діяльності, аналіз стратегії структури капіталу підприємства, стратегічний аналіз показників діяльності підприємства, тобто, по суті, це об’єкти бухгалтерського обліку, то первинною стадією застосування аналітичних процедур повинно стати вивчення облікової політики підприємства. Вона безпосередньо пов’язана з процесом управління, про що наголошує П. Житний: «наявність альтернативних напрямів, вибір яких пов’язаний з процесом прийняття управлінських рішень» [1].

Значення облікової інформації у процесі здійснення стратегічного аналізу розкривається через важливість останнього в управлінні підприємством, окресленні перспектив розвитку та методів досягнення запланованих цілей: «бухгалтерський облік у якості фільтра інформаційних ресурсів повинен бути організований на тих же принципах, що і система управління»[2]. Це підкреслює важливість врахування потреб стратегічного аналізу та потреб управління при розробці та затвердженні облікової політики, формуванні внутрішньогосподарської звітності, відкритті аналітичних рахунків, складанні звітності (Приміток до річної фінансової звітності).

Можливість вибору організаційно-методичних елементів облікової політики, які б максимально відповідали організаційним аспектам стратегічного аналізу пояснюється методологічною альтернативністю в оцінці об’єктів обліку, зокрема ідентифікація витрат та доходів майбутніх періодів, створення резерву сумнівних боргів, забезпечень наступних витрат та платежів, вибір методу нарахування амортизації на основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи, оцінки запасів при вибутті: «поточне бухгалтерське законодавство дає можливість вибору конкретних методів обліку, що може суттєво вплинути на облікові дані про фінансове становище господарюючого суб’єкта і його фінансові результати» [3].

Таким чином, організація та здійснення стратегічного аналізу потребує оцінки впливу облікової політики на показники основних засобів, виробничих запасів, дебіторської заборгованості, доходів, витрат та фінансових результатів. Для отримання достовірних результатів у ході здійснення стратегічного аналізу не буде помилковим здійснення трансформації фінансової звітності під потреби аналізу (формування перманентного капіталу, зменшення дебіторської заборгованості, коригування величини витрат діяльності, доходів та фінансових результатів). На думку М. Колісника: «перш ніж перейти до діагностики стратегічних цілей, бажано впевнитися в репрезентативності фінансової звітності» [4].

Користування достовірною та релевантною інформацією на початкових стадіях стратегічного аналізу дозволяє отримати надійні результати, вже на основі яких можна визначити дотримання або ж відхилення від запланованих цілей, розробити рекомендації щодо усунення негативних наслідків фінансово-господарської діяльності в перспективі.

Отже, значення облікових інструментів при реалізації головних цілей стратегічного аналізу базується на наданні достовірної інформації про фінансово-господарську діяльність суб’єкта господарювання. В свою чергу достовірність фінансової звітності та даних оперативного бухгалтерського обліку забезпечується раціональним обґрунтуванням обраних елементів облікової політики.

Список літератури:

  1. Житний П. Проблеми формування облікової політики та шляхи їх вирішення [Текст] / П. Житний // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – №3. – С.19-22.

  2. Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти): [Текст] Монографія. / М.С. Пушкар. – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – 423 с.

  3. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры [Текст] / В.В. Ковалев. – М. – Финансы и статистика, 2001. – 560 с.

  4. Колиснык М. Сигнальные флажки [Текст] / М. Колиснык. Бизнес. – 2010. – №13(896). – С. 45-47.

УДК 338.22

Федишин М.П.

Буковинський державний фінансово-економічний університет, м. Чернівці

Основи стратегічного планування грошових потоків на підприємстві

На сучасному етапі, коли в більшості підприємств грошових активів не вистачає, здатність підприємства виживати напряму залежить від уміння правильно планувати грошові потоки. Функціонування підприємств у ринкових умовах передбачає безперервний рух грошових коштів, тому їх слід розглядати як важливий ресурс та результат діяльності підприємств.

Перед більшістю підприємств в сучасних умовах постає необхідність у перспективному управлінні фінансовою діяльністю на основі наукової методології передбачення її напрямів і форм, адаптації до загальних цілей розвитку підприємства та нестабільних умов розвитку зовнішнього фінансового середовища.

Планування та управління грошовими потоками, як і управління капіталом та активами підприємства, передбачає вибір між окремими альтернативами, який завжди відбувається в рамках вирішення протиріччя “дохідність – ризик” [1]. В контексті даної проблеми можна виділити три основні моделі планування грошовими потоками підприємства: консервативну, ліберальну та агресивну.

В рамках консервативної стратегії планування підприємство при невеликому грошовому потоці прагне максимально підтримати на значному рівні залишок вільних коштів для мінімізації будь-яких можливих ризиків зниження платоспроможності, ліквідності тощо.

Таким чином, дана модель значно скорочує ризик браку платіжних засобів для забезпечення поточних розрахунків. Однак даний підхід при суттєвому відволіканні з обігу фінансових ресурсів та заморожуванні їх в грошових засобах значно обмежує й отримання додаткового прибутку та інших економічних вигод. В даному випадку недоотриманий дохід та інші значні альтернативні витрати, що виникають при використанні даної моделі, виступають справедливою платою за мінімізацію ризику настання фінансових труднощів в процесі діяльності тощо.

Консервативна модель планування та управління грошовими потоками підприємства може та має використовуватися на підприємствах, діяльність яких пов'язана з високим рівнем невизначеності майбутніх грошових потоків.

Агресивна стратегія планування та управління грошовими потоками в процесі діяльності базується на підтриманні залишку грошових коштів підприємства на мінімально можливому рівні. В даному випадку грошові виплати мають покриваються виключно за рахунок значних грошових надходжень, адже підприємство не в змозі забезпечити покриття всіх платежів за рахунок зменшення залишків грошових коштів, оскільки їх рівень занадто незначний.

Таким чином, створюється значний ризик ліквідності, однак дозволяє знизити відволікання грошових засобів та коефіцієнт відволікання оборотних активів в грошові засоби практично до мінімуму, а також забезпечує отримання різного роду економічних вигод від діяльності підприємства, що обрало дану модель управління грошовими потоками.

Використання агресивної моделі пропонується лише для підприємств, що функціонують в умовах повної та всебічної визначеності умов власної діяльності в аспекті надходження та витрачання грошових ресурсів тощо.

Ліберальна модель є проміжним варіантом між консервативним та агресивним підходами стосовно управління грошовими потоками підприємства як з боку виникнення ризику ліквідності, так і з боку наявності можливих альтернативних витрат.

За використання ліберального підходу підприємство не допускає виникнення значних залишків грошових засобів, а також не схильне їх мінімізувати. Потенційні відтоки грошових засобів покриваються як за рахунок грошових надходжень, так і за рахунок скорочення залишку грошових коштів підприємства [2].

Таким чином, за умов недостатньої визначеності все більше підприємств звертаються саме до останньої моделі планування та управління грошовими потоками, що і є найбільш прийнятною. Однак при виборі кожним окремим підприємством моделі та стратегії планування грошових потоків мають використовуватися не лише об'єктивні зовнішні фактори функціонування власного підприємства, а й суб'єктивні внутрішні, такі як особливості діяльності підприємства, тривалість його виробничо-комерційного циклу, наявність замовлень на виробництво продукції та виконання робіт тощо.

Отже, стратегічне планування грошових потоків– це планування усіх доходів та напрямів витрачання грошових засобів підприємства для забезпечення його розвитку, а також встановлення оптимальних співвідношень у розподілі доходів даного підприємства.

Таким чином, виділення менеджменту грошових потоків в окремий напрямок фінансового менеджменту дозволить розглядати грошові потоки, їх планування та управління ними як досконалу систему управління результатами фінансово-економічної та інвестиційної діяльності підприємства, а також дозволить більш зважено підходити до прийняття будь-яких управлінських рішень по регулюванню функціонування будь-якого суб'єкта господарювання, що й є запорукою ефективної діяльності взагалі та економічної обізнаності зокрема.

Список літератури:

  1. Надточій С.І. Теоретичні основи грошових потоків підприємства / С.І. Надточій // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. - №12. – С.83-87.

  2. Шевченко Н.М., Хелемендик Д.В. Удосконалення класифікації фінансових стратегій підприємств / Н.М. Шевченко // Економіка та підприємництво. – 2008. - №3. – С.167-171.

УДК 657.471.12

Федотов А.А., к.е.н., доцент

Ворона І.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ПРОБЛЕМИ СИСТЕМИ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ БЮДЖЕТНОЇ СФЕРИ ТА НАПРЯМКИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ

На сьогоднішній день ситуація з оплатою праці працівникам організацій охорони здоров’я, освіти, науки, культури, мистецтва тощо є критичною. Головними недоліками оплати праці у бюджетних галузях є низькі ставки й оклади, незначна міжпосадова диференціація заробітної плати, неадекватна оцінка праці провідних спеціалістів, існування двох паралельних систем оплати працівників бюджетної сфери.

В останні роки в публікаціях багатьох економістів, вчених-трудовиків, таких як: Н.Б.Болотіна, Р.Т.Джога, Ф.Ф.Бутинець, Т.Г.Мельник, С.В.Свірко, Л.М.Сінельник, Г.І.Чанишева, В.Я.Бурак, В.М.Божко тощо, розглядались теоретичні та практичні питання обліку заробітної плати та розрахунків з персоналом, аспекти правового регулювання заробітної плати, в тому числі заробітної плати працівників бюджетної сфери.

Метою цього дослідження є аналіз особливостей системи оплати праці працівників бюджетної сфери та можливих напрямків їх удосконалення для впровадження в реальне життя дієвих заходів, спрямованих на покращення матеріального становища вказаних працівників та посилення стимулюючої ролі заробітної плати.

На даний час у нашій країні існує дві паралельні системи оплати праці працівників бюджетної сфери: одна заснована на дії Єдиної тарифної сітки; інша – регульована спеціальними нормативно-правовими актами, які можна віднести до спеціального законодавства, що регулює оплату праці окремих категорій працівників (державні службовці, судді, працівники правоохоронних органів, прокурорські працівники тощо) [1].

В Україні праця службовців оплачується на основі схем посадових окладів, які складаються з переліку посад і відповідних їм посадових окладів, вони встановлюються або у фіксованому розмірі, або у вигляді верхньої та нижньої межі щодо кожної посади. Нажаль, така система оплати праці ще в умовах командно-адміністративної економіки втратила свою ефективність. Причинами цього є те, що, по-перше, посадові оклади є відносно стабільним елементом, орієнтованим на середній професійно-кваліфікаційний рівень працівника і їх основне завдання – бути нормою оплати за міру праці, що й обмежує їх роль у стимулюванні продуктивної і якісної праці та не може забезпечувати існування оптимальної міжпосадової та міжгалузевої диференціації оплати праці.

По-друге, розмір посадових окладів працівників, на яких ЄТС не поширюється, встановлюється у фіксованому розмірі і безпосередньо не залежить від коливання рівня прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, а також поточного рівня інфляції. Як результат – не завжди своєчасний перегляд розмірів посадових окладів у зв’язку зі зміною показників вищевказаних економічних категорій.

По-третє, використання премій і надбавок як основного засобу для підтягування рівня низьких окладів, а не для індивідуалізації розмірів оплати праці як стимулюючих факторів, лише деякою мірою виправляє ситуацію у сфері оплати праці державних службовців [2].

Як і щодо оплати праці державних службовців, так щодо оплати праці працівників на основі ЄТС на сьогодні відсутня система встановлення додаткових видів оплати праці (надбавок та доплат) працівникам окремих галузей бюджетної сфери, які забезпечують індивідуалізацію розмірів оплати праці з урахуванням тих факторів, які не відображаються в ЄТС.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного можемо зробити висновок, що на даний час жодна з діючих систем оплати праці працівників бюджетної сфери не є повністю ефективною. Таким чином, маємо запропонувати наступні пропозиції щодо удосконалення системи оплати праці бюджетним працівникам.

По-перше, необхідно законодавчо закріпити поняття працівників бюджетної сфери, у якому визначальним критерієм буде джерело фінансування засобів на виплату заробітної плати даної категорії працівників, адже у питаннях заробітної плати працівники, чия праця оплачується на основі ЄTC, мають багато спільного із працівниками організацій, на яких ЄTC не поширюється, але чия заробітна плата фінансується з бюджетних джерел.

По-друге, особливу увагу необхідно приділити проблемі встановлення оптимального діапазону тарифної сітки. Принцип стискання сітки є позитивним, з точки зору пом’якшення суперечностей в оплаті праці бюджетників і фінансового дефіциту коштів. За рахунок перетарифікації працівників за розрядами і введення надтарифної частини (доплат) у структуру останньої досягається підвищення мінімуму заробітної плати і на цій основі – ставок оплати за розрядами. Таким чином, створюються переваги для підвищення ставок оплати праці основного контингенту працівників бюджетної сфери, тобто для тих, хто тарифікуватиметься за середніми і більш високими розрядами.

По-третє, потребує подальшого удосконалення система нарахування надтарифних елементів заробітної плати працівників бюджетної сфери (надбавок, доплат та премій стимулюючого та компенсуючого характеру) в напрямку розробки прогресивних мотиваційних систем з конкретними і зрозумілими показниками і методикою їх розрахунку та нарахування, які не будуть залежати від мінливого настрою керівництва.

Список літератури:

  1. Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери: постанова Кабінету Міністрів України № 524 від 11 травня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? page=1&nreg=1298-2002-%EF.

  2. Оплата праці в бюджетній сфері потребує змін: плюси і мінуси Єдиної тарифної сітки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http.//zakon.rada.gov.ua/control/main/uk/publish/printable_article/1290592.

УДК 658.2

Филатова Я.В.

Макеевский экономико- гуманитарный институт, г. Макеевка, Украина

Вдовенко А.В.

Ростовский институт защиты предпринимателя, г. Ростов-на-Дону, Российская Федерация

ОСОБЕННОСТИ УЧЕТА ОСНОВНЫХ СРЕДСТВ В РАЗНЫХ СТРАНАХ

Согласно п. 6 МСБУ 16 "Основные средства" основные средства - это материальные активы, которые удерживает предприятие для использования в производстве или поставке товаров и предоставлении услуг, для предоставления в аренду другим лицам или для административных целей и будут использованы, как ожидается, более одного периода.

Согласно П(С)БУ 7 «Основные средства» в Украине [3, п.6] объект основных средств признается активом, если существует вероятность того, что предприятие получит в будущем экономические выгоды от его использования и стоимость его может быть достоверно определена.

В отдельных странах выделяют также стоимостной критерий признания основных средств [4, с. 301]. Так, в Германии лимит стоимости основных средств не менее 800 марок, в Беларуси - более 30 минимальных заработных плат за единицу, в России - более 100-кратного установленного законом размера минимальной месячной оплаты труда за единицу (один из критериев).

Согласно П(С)БУ 7 «Основные средства» в Украине [3, п. 8] первоначальная стоимость объекта основных средств состоит из: сумм, уплачиваемых поставщикам активов и подрядчикам за выполнение строительно-монтажных работ (без непрямых налогов); сборов и пошлин, осуществляемых в связи с приобретением (получением) прав на объект основных средств и ввозом их на таможенную территорию Украины; сумм непрямых налогов в связи с приобретением основных средств; расходов по страхованию рисков, транспортировку, установку, монтаж, наладку основных средств.

В некоторых странах методология первоначальной оценки основных средств включает не все из этих пунктов. [4, с. 302] Так, в Германия основные средства отражаются в бухгалтерском учете по стоимости приобретения или создания за вычетом систематически начисленного износа. А в Польше учитываются по цене приобретения или по фактическим затратам на приобретение и приведением до готовности. Не используется понятие возможной цены реализации.

В соответствии с МСБУ 16, дальнейшие расходы на основные средства разбираются активом, если они улучшают состояние и повышают оценен сначала уровень его производительности. [1, с.248]. В Бельгии разрешается проведение переоценки с отнесением увеличение стоимости на кредитование фонда переоценки при условии, что это оправдано доходностью компании. А в Италии переоценки необоротных активов могут проводиться только при решением законодательных органов.

Согласно П(С)БУ 7 «Основные средства» в Украине [3, п. 24, 25] амортизация объекта основных средств начисляется, исходя из нового срока полезного использования, начиная с месяца, следующего за месяцем изменения срока полезного использования.

В учете Польше, [4, с. 308], как и в прежнем украинском учете, величина начисленного износа может колебаться в зависимости от количества рабочих смен; уровня технологического и экономического прогресса; производственных мощностей; срока эксплуатации; предварительно установленной ликвидационной стоимости; коэффициентов износа согласно налогового законодательству.

Во Франции, также используется преимущественно прямолинейный метод, но ликвидационная стоимость при этом не указывается.

В некоторых странах (Германия, Бельгия) не применяется отдельный счет для отражения начисленной амортизации [1, с.234]. Поэтому начисленную амортизацию учитывают непосредственно на счете "Основные средства" (субсчет "Накопленная амортизация основных средств"). При этом подходи остаток по счету "Основные средства" отражает балансовая (остаточная) стоимость основных средств.

Преимуществами внедрения Международных стандартов является возможность реального прогноза будущего предприятия, возможность контроля выполнение предприятием обязательств, наличие и движение имущества, эффективного использования материальных и финансовых ресурсов.

Список литературы:

  1. О.М. Губачова Облік у зарубіжних країнах : підручник / С.І. Мельник. — К. : [Центр учбової літератури], 2008. – 403с

  2. Л.А. Жарикова Бухгалтерский учёт в зарубежных странах / Н.В. Наумова.— Т. : [Издательство ТГТУ], 2008. – 403с

  3. Положение (стандарт) бухгалтерского учета 7 «Основные средства» [Дейтсвующий от 18 марта 2011 года № 372)]. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nibu.factor.ua/info/instrbuh/psbu7

  4. Ф.Ф. Бутинець Облік у зарубіжних країнах / Н.В. Наумова.— Ж. : [Рута], 2008. – 504с

  5. Маляревский Ю. Д. Облік у зарубіжних країнах / Н.В. Наумова.— Х. : [ИНЖЭК], 2007. –177с

  6. Необходимость и проблемы внедрения Международных стандартов бухгалтерского учета в Украине [Електронний ресурс]// Журнал – 2010 - – Режим доступу: .ua/blogs/articles/view/18

УДК 657

Харькова А.К.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ОСОБЛИВОСТІ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ ОБЛІКУ І ОБЛІКОВУ ПОЛІТИКУ СТРАХОВИХ УСТАНОВ

Бухгалтерський облік у страхових компаніях України відповідно до чинного законодавства має бути побудований на загальних засадах. Однак, страхова компанія відрізняється від промислових, комерційних та інших підприємств та фінансових установ тим, що вона є фінансовою установою специфічного типу, яка концентрує на собі майнові інтереси багатьох своїх клієнтів (страхувальників) – фізичних і юридичних осіб. Окремого стандарту (положення), який відбив би специфіку діяльності страховиків, законодавство не передбачає. У зв’язку з цим специфіка страхової діяльності впливає на організацію обліку та формування облікової політики в страхових установах.

Вивчення питань з організації обліку на підприємстві та її вплив на формування облікової політики займає одне з провідних місць у наукових працях відомих вітчизняних вчених: А. Білухи, Ф. Бутинця, С. Голова, М Чумаченко, В. Швеця, В. Собко, М. Кужельного, А. Кузьминського, В. Завгороднього, Ю. Литвина та інших. Однак аналіз практики дозволив встановити, що при організації обліку і формуванні облікової політики на базі основних принципів організації обліку не враховується специфіка виробництва та особливості різних видів діяльності.

Розглядаючи особливості страхової діяльності, слід пам’ятати, що згідно з визначенням Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96 - ВР страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхові послуги належать до складу фінансових послуг. Покупці страхових послуг за певну плату отримують страховий поліс, який засвідчує їхнє право на страхове відшкодування. Момент сплати вартості страхової послуги і момент надання цієї послуги у вигляді страхової виплати не збігаються в часі. Страхувальники сплачують нібито «наперед». Це — головна особливість страхування як сфери підприємницької діяльності.

Усі підприємства й установи, у тому числі страховики, незалежно від форм власності, повинні вести бухгалтерський облік майна та результатів своєї роботи в натуральних вимірах та в узагальненому грошовому виразі. Організація бухгалтерського обліку і звітності в страхових компаніях України базується на вимогах, загальних для всіх суб’єктів підприємницької діяльності. Ці вимоги викладені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність на Україні» від 16.07.99 № 996-ХІV, а також у наказі Міністерства фінансів України «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» від 30.11.99 № 291.

Страхові компанії України здебільшого використовують у своїй діяльності журнально-ордерну форму бухгалтерського обліку.

При журнально-ордерній формі бухгалтерського обліку в страхових компаніях не передбачається використання класичних облікових регістрів, альтернативу яким складають власні журнали та відомості. Такі особливості ведення бухгалтерського обліку мають бути закріплені на законодавчому рівні. Хоча, згідно Закону України «Про страхування», існує стаття 33 «Особливості ведення бухгалтерського обліку та звітності страховиків», її зміст не відповідає назві.

Таким чином, при раціональній організації обліку і формуванні облікової політики в страхових компаніях необхідно враховувати, що страхова діяльність відрізняється від всіх інших видів діяльності; страхові компанії крім основної (страхової) діяльності займаються інвестиційною, фінансовою і господарською діяльністю; страховики утворюють спілки, асоціації та інші об’єднання. Всі ці особливості мають впливати на ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності страховиків, на формування облікової політики страхових установ. Отже, необхідно узаконити особливості ведення бухгалтерського обліку та їх вплив на облікову політику в страхових компаніях.

Список літератури:

  1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [Текст] від 28.12.1994 р. № 334/94 – ВР (у редакції Закону № 1829-ІІІ від 22.06.2000) // Податок на прибуток: нормативне забезпечення: Збірник систематизованого законодавства. – 2009. – Випуск 1. – С. 10-65.

  2. Закон України «Про страхування» [Текст] від 07.03.1996 р. № 85/96 – ВР (у редакції Закону № 16 від 07.11.2005) // Право і практика: нормативне забезпечення. Збірник систематизованого законодавства. – 2009. - №4. - С. 3-37.

  3. Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку [Текст]: [підручник] // М.Т. Білуха. – К., 2004. – 692 с.

  4. Бутинець Ф.Ф. Організація бухгалтерського обліку [Текст]: підручник для спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів / За ред. Ф.Ф. Бутинця. – 3-є вид., перероб. иа доп. – Житомир: ПП. «Рута», 2002. – 592 с.

  5. Ловінська Л.Г. Про національну облікову політику в Україні [Текст] / Л.Г. Ловінська // Економіка України: політико-економічний журнал. – 2006. - №4. – С. 8-16.

  6. Сопко В.В. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством [Текст]: [навч. посіб.] / К:КНЕУ, 2006. – 526 с.

  7. Швець В.Г. Облікова політика підприємства [Текст] / В.Г. Швець // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://books.efaculty.kiev.ua.

УДК 657.004

Худоба К.В., Олійник Ю.Т., к.е.н., доцент

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ ТА ЇХ РОЛЬ В УПРАВЛІННІ

Ефективність функціонування підприємства багато в чому залежить від ухвалення своєчасних оперативних і обґрунтованих рішень з управління. Система управління не мо­же існувати без економічної інформації, яка характеризує господарську і фінансову діяльність підприємства. Основу інформаційної діяльності організацій становить бухгалтерський облік. У сучасних умовах організації планової та обліково-аналітичної роботи на промислових підприємствах інформаційна система бухгалтерського обліку є центральною, оскільки об’єднує практично весь необхідний для управління масив інформації. З їх впровадженням підвищується оперативність обробки даних та вірогідність ділової інформації.

Теоретико-методологічним аспектам розвитку, організації та впровадженню інформаційних систем у бухгалтерському обліку на підприємствах присвячені праці багатьох вітчизнянних вчених, зокрема: Ф.Ф. Бутинця, М.Т. Білухи, В.П. Завгороднього, С.В. Івахненкова, Н.М. Малюга, Ю.І. Осадчого, М.Г. Чумаченко, В.Д. Шквіра, Ю.А. Кузьмінського та ін. Дані автори розглядають основні теоретичні й практичні питання, пов'язані з впровадженням і використанням автоматизованих інформаційних технологій в бухгалтерському обліку. Однак ряд проблем щодо впровадження інформаційних систем на підприємстві залишаються нерозв’язаними.

Метою дослідження є вивчення особливостей впровадження та експлуатації інформаційних систем бухгалтерського обліку, визначення їх місця в системі управління.

Інформаційну систему деякі науковці розглядають як взаємозв’язану сукупність засобів, методів і персоналу, що використовується для зберігання, обробки і видачі інформації для досягнення поставленої мети [1].

Також, інформаційну систему визначають як систему, засновану на функціонуванні інформаційних потоків, які надають відомості про стан об’єкта в процесі управління з використанням інформаційних технологій [2].

Інформаційна система повинна бути спрямованою на те, щоб своєчасно надавати органам управління необхідну і достатню інформацію для прийняття рішень, якість яких забезпечує високоефективну діяльність об’єкта управління і його підрозділів. Інформаційна система повинна виконувати такі завдання:

- виявлення джерел інформації;

- збір, реєстрація, обробка і видача інформації, яка характеризує стан виробництва та управління;

- розподіл інформації між керівниками, підрозділами і виконавцями за критерієм корисності [3].

Створення автоматизованої системи бухгалтерського обліку вимагає одночасних витрат на розробку і впровадження інформаційної системи, а також поточних витрат на її функціонування. Витрати на розробку і впровадження системи обліку включають: попередні витрати, капітальні витрати на придбання (виготовлення), транспортування, монтаж та налагодження обчислювальної техніки, периферійних пристроїв, засобів зв’язку, допоміжного устаткування, оргтехніки тощо.

Ефективність упровадження інформаційної системи Ю. Кузьмінський визначає як досягнення оптимального співвідношення витрати/результат, під яким розуміють зіставлення економічного результату впрвадження системи і витрат на придбання, установку, доробку, експлуатацію системи [4].

Основними вигодами від впровадження автоматизованої системи бухгалтерського обліку (АСБО) є зниження операційних і управлінських витрат, зменшення дебіторської заборгованості, збільшення обіговості коштів. Класичним ефектом упровадження інформаційної системи є зниження витрат на підвищення якості контролю собівартості продукції за рахунок точної їх деталізації. Впровадження АСБО дає змогу оптимізувати рівень запасів, збільшити обсяг продажу за рахунок підвищення якості обслуговування клієнтів [4].

В.В. Євдокимов відзначає, що впровадження бухгалтерської програми є ефективним за умови, якщо впровадження даної системи підвищить ефективність та покращення якості ведення обліку на підприємстві. Позитивний результатом такого впровадження може бути:

– впорядкування бухгалтерського обліку;

– збільшення кількості інформації, що надходить з даних бухгалтерського обліку;

– зниження кількості бухгалтерських помилок;

– підвищення оперативності обліку [5].

В процесі впровадження АСБО можуть виникати певні ризики, наявність яких зменшує ефективність процесу впровадження інформаційної системи. Серед основних ризиків проекту впрвадження інформаційної системи можна виокремити такі:

  • неадекватність функцій системи меті та завданням підприємства;

  • зниження ефективності підприємства в результаті невдалого впровадження інформаційної системи;

  • ризики, пов’язані з людським чинником;

  • ризики перевитрати бюджету проекту [4].

Наведені вище ризики мають негативний відтінок, і тому при розробці інформаційних систем, потрібно мінімізувати негативний вплив цих факторів. Наприклад, за допомогою оцінки ефективності впровадження АСБО із застосуванням методів економічного аналізу, що дає змогу оцінити ефективність впровадження на основі порівнянння витрат/вигід впровадження АСБО й альтернативних показників.

АСБО покликана сприяти створенню якісно нової системи збору, зберігання й обробки інформації, формуванню чіткої організації роботи підрозділів. Практичне застосування системи дає можливість значно підвищити ефективність управління підприємством та результатів його діяльності загалом.

Таким чином, використання інформаційних систем у бухгалтерському обліку повинне привести до підвищення ефективності кінцевого продукту управління – прийняття рішень з метою досягнення поставлених цілей.

Список літератури:

  1. Информационные системы и технологи: приложения в экономике и управлении: Учеб. пособие /Под ред. Ю.Г. Лысенко). – Донецк: ООО “Юго-Восток, ЛТД”, 2004. – Книга 6. – 377 с.

  2. Харіна К.В. Застосування інформаційних систем у бухгалтерському обліку / К.В. Харіна // Економічний простір. - 2008. - №16. – С. 90-97

  3. Інформаційні системи на підприємствах: розвиток теорії та практики: монографія / [С.І. Левицький, Р.М. Лепа, Ю.А. Коваленко та ін.]. – Донецьк : ООО «Юго-Восток, ЛТД», 2007. – 250с.

  4. Кузьмінський Ю. Оцінка ефективності впровадження інформаційних технологій у бухгалтерський облік. / Ю. Кузьмінський // Бухгалтерський облік і аудит. – 2011. - №7. – С. 27-31.

  5. Євдокимов В.В. Особливості впровадження комп’ютерних систем бухгалтерського обліку на великих підприємствах [Електроний ресурс] / В.В. Євдокимов // Міжнародний збірник наукових праць. Випуск 1(13). – Режим доступу : [http://www.ztu.edu.ua/ua/science/publishing/wzbirnik/econom/1_13/20.pdf] – Загл. з екрану.

УДК 504 : 658

Хомик Х.Р.

Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

Протягом останніх тридцяти років в розвинених країнах відбувається значне зростання витрат на природоохоронну діяльність. Їхній загальний обсяг сьогодні складає десятки і навіть сотні мільярдів доларів. Однак вони значною мірою відшкодовуються підприємствами. Проте велику увагу обліку цих витрат приділяють лише з початку 90-х років ХХ століття [1].

Актуальною стала проблема впровадження елементів хоча б екологічного обліку, зокрема, обліку екологічних витрат.

Екологічні витрати – сукупність витрат і збитків у сфері природокористування [2].

Розроблено сучасну видову структуру екологічних витрат суспільства при нинішньому економіко-правовому механізмі природокористування. До таких витрат насамперед він відносить:

- поточні й капітальні витрати на здійснення превентивних природоохоронних заходів;

- економічна оцінка негативних наслідків забруднення і порушення компонентів природного середовища (економічні збитки, шкода);

- платежі за викиди (скиди) забруднюючих речовин та розміщення відходів у навколишньому середовищі;

- платежі за використання природних ресурсів;

- штрафи за екологічні правопорушення та платежі на відшкодування заподіяних збитків;

- система компенсаційних виплат населенню, що живе у несприятливих екологічних умовах.

Рахунки підприємства мають відображати його ставлення до навколишнього середовища, як і вплив пов’язаних з природоохоронною діяльністю витрат, ризиків і обов’язків на фінансовий стан підприємства.

Для вдосконалення обліку витрат [3,4] підприємств в першу чергу слід враховувати специфіку ряду провідних галузей економіки (хімічну і нафтохімічну промисловість, автомобілебудування, фармацевтичну, металургійну і лісову промисловість). Також необхідно розрізняти облік фактичних (минулих) і планових (майбутніх) витрат. Підприємці і менеджери особливо зацікавлені в обліку планових витрат, який неможливий без відображення витрат фактичних. Облік повинен виявляти і відображати в грошовій формі зовнішні ефекти (витрати). Вирішення цієї проблеми можливе за умови використання двох різних підходів:

  1. Внесення уточнень до системи традиційного обліку шляхом більш детального і диференційованого відображення екологічних аспектів підприємства, включаючи всі витрати на проведення природоохоронних заходів, а також змін, що викликаються ними, в бухгалтерському балансі підприємства. Цей підхід можна назвати диференціюванням фінансової звітності.

  2. Реорганізація і розширення обліку, у тому числі за допомогою складання екобалансів для більш повного відображення зовнішніх екологічних витрат. Тобто розширення фінансової звітності.

При обліку витрат необхідне диференційоване відображення екологічних витрат за їх видами і місцем виникнення . Калькуляція витрат для окремих виробів або послуг також може служити відображенню частини витрат і обороту, обумовленого екологічними аспектами. Подібні обчислювальні операції пов’язані із загальними проблемами обліку [див. 1].

Для належної організації облікового процесу важливе значення займає раціональна побудова Плану рахунків [5] та чіткі рекомендації щодо його застосування. З метою покращення обліку витрат у рахунку прибутків і збитків слід віднести такі статті: витрати (витрати на придбання екологічно чистої сировини), амортизаційні відрахування (амортизаційні відрахування природоохоронного устаткування); інші витрати (витрати на охорону навколишнього середовища) [див. 1].

Внесені пропозиції щодо обліку витрат сприятимуть чіткій організації облікового процесу на підприємстві, значно підвищать аналітичність обліку та своєчасність отримання інформації для контролю за формуванням фінансового результату.

Таким чином, з вищесказаного видно, що є певні шляхи для вдосконалення обліку витрат при екологізації економіки. Однак повстає інше питання – чи будуть керівники підприємств брати їх до уваги. Адже більшість прагне отримати максимальний прибуток з мінімальними затратами, при цьому абсолютно не звертаючи уваги на екологічний фактор.

Список літератури:

1. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник/За ред.. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника та к.е.н., проф. М.К. Шапочки. – Суми: ВГД «Університетська книга», 2005. – 759с.

2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87.

4. Михалевич С. План рахунків бухгалтерського обліку і необхідність його вдосконалення // Бухгалтерський облік і аудит. - №7. – 2011. – С.7 - 9.

5. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. №291.

УДК 330.53:65.014.1

Чебан Т.М., к.е.н., доцент

Херсонський національний технічний університет

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОБУДОВИ ФУНКЦІЇ ВИТРАТ

ЯК ІНСТРУМЕНТУ ФОРМУВАННЯ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

В умовах стрімкого зростання ролі ефективного менеджменту як ключового фактору виживання підприємств, якісних змін в структурі і методах управління важливим завданням фахівців з управлінського обліку є дослідження поведінки витрат з метою їх прогнозування, впровадження сучасних ринковоорієнтованих систем обліку та формування обліково-аналітичного забезпечення прийняття оптимальних управлінських рішень. Вирішення цього завдання ґрунтується на проведені якісного аналізу особливостей формування витрат з урахуванням факторів макро- і мікросередовища підприємства та побудові їх функції. Незважаючи на достатню теоретичну розробку зазначених питань залишається невирішеною проблема економічного обґрунтування критеріїв вибору найбільш доцільного методу побудови функції витрат. Наведені обставини обумовили мету даного дослідження – розробити методичний підхід до вибору найбільш доцільного методу побудови функції витрат як інструменту формування якісного обліково-аналітичного забезпечення управління підприємством.

Зазвичай на поведінку витрат впливають декілька чинників, але з метою спрощення розрахунків вибирають один чи два найбільш впливових факторів. З врахуванням цього спрощення та допущення про лінійність характеру поведінки витрат на визначеній області релевантності функція витрат може бути описана рівнянням [1, с.76]:

Y=a + bх, (1)

де Y – загальні витрати,

а – загальні постійні витрати;

b – змінні витрати на одиницю діяльності (фактору);

х – значення фактора витрат.

Для побудови функції витрат використовують будь-який з наступних методів: технологічний аналіз, аналіз бухгалтерських рахунків, графічний метод, метод вищої-нижчої точки, регресійний аналіз; спрощений статистичний аналіз. Кожен з цих методів відрізняється ступенем точності оцінки витрат, трудоємкістю проведення, складністю розрахунків [2]. Тому для розробки обліково-аналітичного забезпечення прийняття управлінських рішень слід обрати найбільш доцільний метод, який забезпечить побудову найрелевантнішої функції витрат економічно-доцільним шляхом.

Для розв’язання поставленої проблеми пропонується гнучкий загальнометодичний підхід, застосування якого дає змогу: виявити переваги та недоліки методів вивчення поведінки витрат; виділити найбільш значущі вимоги, яким повинен відповідати метод; порівняти різні методи та обґрунтувати вибір найбільш придатного з них за найбільш суттєвими критеріями. Для поетапної реалізації запропонованого підходу рекомендоване застосування адекватного методичного інструментарію: анкетування - для виділення критеріальних вимог до методу побудови функції витрат; ранжування – для визначення пріоритетності критеріальних вимог; методу комісій – для порівняльної оцінки методів побудови функції витрат, уникнення авторського суб’єктивізму та забезпечення наочності результатів [3]. Запропонована логіка дослідження дозволила сформувати перелік найбільш значущих критеріальних вимог до методів побудови функції витрат (надійність побудованої функції -В1; економічна доцільність - В2; трудомісткість збору інформації - В3; адаптивність методу - В4; орієнтованість на майбутні операції - В5, можливість встановлення впливу декількох факторів одночасно - В6) та побудувати їх порівняльну матрицю (табл.1).

Таблиця 1

Матриця порівняльної оцінки методів побудови функції витрат

Метод

Критерії вибору

В1

В2

В3

В4

В5

В6

технологічний аналіз

аналіз бухгалтерських рахунків

графічний метод

метод вищої-нижчої точки

регресійний аналіз

Результати матриці порівняння свідчать, що найбільш доцільним для побудови функції витрат є застосування регресійного аналізу з використання стандартних програм MS Excel. Використання цього методу дозволить врахувати вплив численних факторів, знизити трудомісткість розрахунків, забезпечити їх точність та підвищити якість обліково-аналітичного забезпечення управління підприємством.

Список літератури:

  1. Голов С.Ф. Управлінський облік. – К.: Лібра, 2008. – 704с.

  2. Гладинець В.В.Еволюція теорії витрат і оптимального комбінування факторів виробництва. [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http // www.nbuv.gov.ua./ portal/ natural/ Nvuu / Ekon / 2009 _ 27 / statti /3_12. htm

  3. Сидельников Ю.В. Метод комиссий/ Ю.В.Сидельников [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www. /prognostication/methodsandmodels_12.html/ Загол. з екрану.

УДК 657.21

Черникова Є.Г., Звягінцева О.О.

Донецький національний технічний університет, м. Донецьк

ВИТРАТИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ: АСПЕКТИ ОБЛІКУ

Сучасні умови господарювання вимагають підвищення ефективності управління витратами, які в майбутніх звітних періодах формуватимуть фінансові результати діяльності підприємств.

Витрати - це важлива складова будь-якої господарської діяльності підприємства. Специфічним об’єктом бухгалтерського обліку є витрати майбутніх періодів. Саме вони найбільш впливають на розмір фінансових результатів.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що така категорія, як "витрати майбутніх періодів ” викликає ряд розбіжностей. До цих пір залишається невирішеним питання сутності витрат майбутніх періодів та як саме класифікувати цю категорію.

Метою статті є теоретичне обґрунтування категорії “витрати майбутніх періодів ”, а також розгляд та узагальнення проблемних аспектів в обліку витрат майбутніх періодів.

Серед науковців які досліджували витрати майбутніх періодів слід зазначити: Т.О. Коваленко, І.Ю. Ковтуна, О.Бондарьова, П.М. Герасима ті інших.

Спершу проаналізуємо сутність поняття витрат майбутніх періодів.

Відповідно до Інструкції про застосування плану рахунків в Україні під витратами майбутніх періодів розуміють витрати, які здійснені у звітному періоді, але підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах.

З точки зору Коваленко Т.О.: «витрати майбутніх періодів – це витрати, які здійснені у звітному періоді, але підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах (підготовка до виробництва в сезонних галузях виробництва, сплачені авансові орендні платежі, передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання тощо)» [1, с.86]

Так з праць Ковтуна І.Ю. бачимо: «витрати майбутніх періодів – витрати, що не включаються до собівартості реалізованих активів, а розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені». [2, с.40]

Деякі автори, а саме Бондарьова О., трактують витрати майбутніх періодів як витрати, що розміщуються в активі та забезпечують одержання економічних вигід протягом кількох звітних періодів. [3, с.49]

Герасим П.М. говорить, що витрати майбутніх періодів – витрати, що не можуть бути віднесені до виробництва поточного року.

Враховуючи вищевикладене особливої різниці між визначеннями поняття, що подані авторами, не існує. Отже можна виділити такі підходи до трактування поняття “витрати майбутніх періодів”:

1) це особливий вид активу, який, на відміну від авансів виданих, не може бути конвертованим в грошові кошти;

2) це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань у процесі господарської діяльності для одержання доходу або іншої вигоди у майбутніх періодах;

3) це витрати, які понесені суб’єктом господарювання у звітному періоді в процесі господарської діяльності, але мають відношення до майбутніх звітних періодів, тобто будуть включені до складу витрат наступних звітних періодів шляхом капіталізації.

Що стосується складу витрат майбутніх періодів, то він є неоднозначним та залежатиме від виду економічної діяльності суб’єкта господарювання і, відповідно, буде характерним для кожної з них. З метою раціональної організації бухгалтерського обліку, аналізу та контролю витрат майбутніх періодів треба виділити окремі групи витрат майбутніх періодів за однорідністю їх складу.

На підставі проведеної оцінки виявлено, що на даному етапі розвитку економічних відносин облік витрат майбутніх періодів не враховують вимоги, які висуваються системою управління до них. Отже можемо виділити основні проблемні аспекти обліку витрат майбутніх періодів:

- проблема складу витрат майбутніх періодів;

проблема визначення терміну та методу розподілу витрат майбутніх періодів;

- проблема ведення аналітичного обліку витрат майбутніх періодів за видами, та статтями витрат;

- проблема відсутністі досконалого документального оформлення операцій, та єдиної системи облікових регістрів;

- проблема розмежування витрат за ознакою часу їх списання на довгострокові та поточні;

- проблема аналізу витрат майбутніх періодів у практичній діяльності підприємств;

- проблема контролю витрат майбутніх періодів

У ході проведенного дослідження було встановлено що більшість авторів використовують у своїх працях термін встановлений Міністерством Фінансів України.

Склад витрат майбутніх періодів доволі різноманітний і має свої особливості відображення в обліку. Тому необхідно не лише знати даний перелік, але й вміло використовувати його в обліку. Класифікація витрат для підприємства є дуже важливим елементом ефективного управління. Адже розподіл витрат за окремими ознаками дає можливість виявити внутрішні резерви, підвищити рентабельність, зменшити витрати за одним видом продукції і збільшити за іншим.

Список літератури:

  1. Коваленко Т.О. Особливості обліку витрат на малих підприємствах /Т.О. Коваленко // Вісник Житомирського Державного Технологічного Університету / Економічні науки. – Житомир: ЖДТУ, 2005. – № 1 (31). – С. 86 – 90

  2. Ковтун І.Ю. Актуальні питання обліку витрат періоду: матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції [“Стан та проблеми інноваційної розбудови України”, 2007] / І.Ю. Ковтун, О.В. Розова. – Дніпропетровськ: Наука іосвіта, 2007. – Том 4. – С. 40 – 44

  3. Бондарьова О. Сьогоднішні витрати під майбутню оренду / О. Бондарьова // Бізнес бухгалтерія. – 2008. – № 12. – С. 39 – 47

  4. Герасим П.М. Курс управлінського обліку [Навч. пос.] / П.М. Герасим, Г.П. Журавель, П.Я. Хомин – К.: Знання, 2007. – 314 с.

СЕКЦІЯ 2

СУЧАСНИЙ СТАН ОБЛІКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА НАПРЯМИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

УДК 657.422.

Багрій К.Л.

Чернівецький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету,

м. Чернівці

ВАЖЛИВІСТЬ ОБЛІКУ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

НА ВИРОБНИЦТВІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Виробничі запаси є об'єктивною необхідністю на підприємствах. Ця необхідність зумовлена закономірностями руху матеріалів з джерел їх надходження.

З одного боку, сформовані виробничі запаси забезпечують постійність, безперервність та ритмічність діяльності підприємства, гарантують його економічну безпеку, з іншого – виробничі запаси на рівні великих промислових підприємств потребують великих капіталовкладень, тому від організації їх обліку та аналізу залежить точність визначення прибутку підприємства, його фінансовий стан, конкурентоспроможність на ринку та в цілому ефективність роботи підприємства.

Недосконала система організації бухгалтерського обліку викликає неповне та несвоєчасне надходження звітних даних та іншої інформації. Наявність великих розривів в часі між моментом одержання обліково-економічної інформації і моментом її використання перешкоджає підвищенню економічної ефективності діяльності підприємств. Недоліки в організації обліку призводять до його заплутаності, збільшення витрат на утримання облікового персоналу, створення умов для розкрадання матеріальних цінностей та інших зловживань.

Питання обліку, виходячи з вузьких рамок облікового погляду і бухгалтерського досвіду, останнім часом привертає до себе все більше уваги в працях вітчизняних вчених таких, як Ф. Бутинця, В. Сопко, М. Пушкар, Н. Ткаченко, Є. Мниха, В. Рудницького, М. Білик, Р. Хом`як, І. Карабаза та інших, а також зарубіжних – А. Бакаева, Л. Ронштейна, В. Керімова, В. Чернова, Л. Котенко, Н. Чебанова, В. Сотнікова та інших.

Проте до нині ряд принципових питань, зокрема організації обліку виробничих запасів на складах залишаються дискусійними і потребують удосконалення на місцях в залежності від галузі виробництва та видів діяльності підприємства.

Склад запасів, їх оцінка та порядок відображення у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.99 р.

Згідно П(С)БО 9, запаси – це активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством

Облік запасів є однією із трудомістких ділянок облікової роботи на підприємстві. Облік матеріалів на складах повинен забезпечити отримання точної інформації про залишки матеріалів по кожному номенклатурному номеру.

Номенклатурою матеріалів називається перелік матеріалів згрупованих за певною ознакою і відповідним чином зашифрованих, із зазначенням одиниці виміру. На складах на кожен вид, сорт, найменування запасів заповнюється матеріальний ярлик у якому зазначаються номенклатурний номер, назва запасу, марка або тип, розмір, сорт та одиниці виміру.

Присвоєння запасам номенклатурних номерів дозволяє уникати помилок під час здійснення записів у складському та бухгалтерському обліку.

Основними первинними документами при використанні виробничих запасів є: «Лімітно-забірна картка», «Акт-вимога на відпуск матеріалів», «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів», «Картка складського обліку матеріалів», «Відомість обліку залишків матеріалів на складі», «Матеріальний звіт», тощо.

У системі аналітичного обліку надзвичайно важливе значення має складський облік залишків, надходження та витрачання матеріальних цінностей, який здійснюється за допомогою карток складського обліку і складає основу бухгалтерського.

Синтетичний облік належних підприємству виробничих запасів здійснюється на рахунку 20 «Виробничі запаси». В дебет записуються такі факти (господарські операції, події), які викликані: надходженням запасів; дооцінкою запасів (дооцінюються лише ті запаси, які раніше були уцінені і лише у межах сум уцінки). По кредиту рахунку 20 відображається списання запасів. Згідно з П(С)БО 9 виділяють головні причини списання (вибуття) виробничих запасів із балансу: відпуск у виробництво; реалізація на сторону; інші (списання за невідповідності критеріям активу у зв'язку з псуванням, крадіжкою тощо).

Підсумкові дані стосовно надходження і вибуття запасів за синтетичними рахунками (субрахунками) записують у Відомість 5.1. Відомість ведеться у розрізі матеріально відповідальних осіб, місць зберігання і використання. Записи у Відомість 5.1 здійснюються на основі звітів матеріально відповідальних осіб щодо надходження запасів на склади, в цехи, на дільниці і їх використання, вибуття із місць зберігання за звітний період. Далі дані переносяться до Головної книги за кожним рахунком окремо, а потім до відповідних форм фінансової звітності.

На сьогодні особливої актуальності набувають питання фінансового та управлінського обліку виробничих запасів, оскільки вони є найбільш вагомою частиною активів підприємства та займають особливе місце в складі майна, а також є важливим джерелом обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання. Тому необхідно брати до уваги будь-які методи, засоби, які б водночас спрощували облік виробничих запасів та посилювали його точність, достовірність та правильність.

УДК 657.44: 687

Бесараба Л.В.

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, м. Чернівці

БЮДЖЕТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ НА ШВЕЙНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

Традиційний управлінський облік на швейних підприємствах сьогодні спрямований на облік витрат виробництва, методи калькулювання собівартості продукції, залишаючи поза увагою велику кількість проблем поточного та стратегічного управління, вирішення яких в умовах конкурентної боротьби є першочерговим та нагальним. На відміну від фінансового управлінський облік – це не тільки облік здійснених фактів господарської діяльності, а й прогнозування, планування, облік і аналіз витрат, доходів та результатів за напрямами фінансово-господарської діяльності підприємства, місцями виникнення витрат, центрами відповідальності, тобто управління насамперед фінансовими результатами, що перегруповані за їх цільовим призначенням. Спрямованість системи управління прибутком на стратегічний розвиток передбачає широке використання прогнозної функції управлінського обліку.

Значний внесок у розв’язання проблем управлінського обліку зробили Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, В.М. Домбровський, Т.П. Карпова, В.С. Лень, Л.В. Нападовська, В.В. Сопко, В.Р. Шевчук та інші. З точки зору стратегічного планування прибуток необхідно розглядати не лише як внутрішній результат, а як й зовнішній, тобто загальна прибутковість підприємства на ринку у порівнянні з існуючими та можливими конкурентами, висвітлена додатково у системі нефінансових показників. У зв’язку з цим виникає необхідність дослідження стану організації управлінського обліку доходів, витрат і результатів діяльності через інструмент їх бюджетування та прогнозування.

На думку І.А. Бланка система оперативного планування формування і використання прибутку полягає у розробці системи бюджетів (бюджетуванні) [1, с.113]. Бюджетування – процес планування майбутніх операцій фірми й оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів [2, с.183]. Як складову одиницю бюджетування розрізняють бюджет - «план майбутніх дій та заходів підприємства, виражений у грошових або натуральних вимірниках, що відображає доходи і витрати…підприємства загалом, так і його структурних підрозділів на певний період часу, а також суму капіталу, яку необхідно залучити для досягнення планових завдань» [3, с. 225]. Отже, бюджетування є окремим випадком планування та основною управлінською технологію, за допомогою якої досягається реалізація аналітичної частини роботи по підготовці бюджетів; контроль, мотивація, координація, комунікація і забезпечення виважених управлінських рішень.

Методика складання бюджетів тісно пов’язана зі специфікою господарської діяльності підприємства. Основним бюджетним чинником для швейних підприємств являється обсяг реалізації швейної продукції, тому насамперед формується бюджет її продажу. Під час його складання аналізуються обсяги реалізації кожного виду продукції, їх динаміка за попередні звітні періоди; обсяги прибутку за кожним видом; ціни конкурентів; ринки збуту порівняно з конкурентами та можливі зміни на них; прогнози ринкової кон’юнктури; сильні та слабкі сторони підприємства (ефективність системи управління, стабільність ділових відносин, якість сировинної бази, готової продукції та інше). Бюджет продажу продукції розробляється на основі інформації про очікувані обсяги та ціни реалізації у розрізі клієнтів, звітних періодів, видів виробів та сегментів продажу. На основі даних бюджету продажу формується бюджет виробництва продукції у натуральних одиницях. Якщо він міститиме у собі неточні дані, то це може призвести до порушення виробничого процесу та невиконання графіку відвантаження готових виробів, виникнення штрафних санкцій і зменшення очікуваного прибутку.

Складовою частиною бюджету виробництва є бюджет накладних витрат, на складання якого впливає метод їх калькулювання, що використовується при складанні внутрішньої управлінської звітності. За умови застосування системи калькулювання змінних витрат у бюджет буде закладено показники маржинального доходу, а при калькулюванні повних витрат – показники операційного прибутку. У розрахунку повної виробничої собівартості швейної продукції найбільші складнощі пов’язані з розподілом постійних накладних витрат на одиницю продукції. Підприємства повинні самостійно розробляти способи оптимізації таких накладних витрат і здійснювати їх оцінювання на базі власних внутрішніх та зовнішніх показників.

Заключним етапом бюджетування прибутку підприємства є складання бюджету фінансових результатів, який повинен надавати інформацію про залежність між обсягом діяльності та загальними витратами. Використання певних методів калькулювання дозволяє отримувати фінансовий результат у розрізі різних потреб управління. Розробка бюджету фінансових результатів – це підсумок скоординованої дії усіх підрозділів підприємства для досягнення запланованого розміру прибутку чи виходу на нові ринки збуту.

Наявність процесу бюджетування свідчить про високий рівень управління і раціональність економічної поведінки підприємства. Для його успішного впровадження на швейних підприємствах необхідно стандартизувати вхідні і вихідні дані для їх спільного використання всіма структурними підрозділами, удосконалювати схеми виконання бізнес-процесів, організаційну структуру управління та облікової системи, а також її методологічне забезпечення.

Список літератури:

1. Бланк И.А. Управление прибылью. – 2-е изд., расш. и доп. – К.: Ника–Центр, Эльга, 2002. – 752 с.

2. Радецька Л.П., Овод Л.В. Управлінський облік:[Навч. посіб.]– К.: ВЦ «Академія», 2007. – 352 с.(Альма-матер).

3. Партин Г.О., Загородній А.Г. Управлінський облік: [Навч. посіб.] – 2-е вид., випр. і доп.- К.: Знання, 2007. – 303 с.

УДК 633/635:657

Бессонова Г.П., доцент

ГВУЗ «Приазовский государственный технический университет»,

г. Мариуполь

ПРЕИМУЩЕСТВА И НЕДОСТАТКИ БУХГАЛТЕРСКОГО УЧЕТА

С ПРИМЕНЕНИЕМ ПЕРСОНАЛЬНОГО КОМПЬЮТЕРА

В системе управления предприятием учет занимает одно из главных мест. Бухгалтерский учет является частью процесса управления, предоставляет важную информацию, которая позволяет контролировать текущую деятельность предприятия, планировать его стратегию и тактику, оптимально использовать ресурсы, оценивать результаты деятельности, выявлять резервы повышения эффективности работы предприятия. Учетный процесс является сложным, поэтому вопросы его организации занимают особенное место при изучении бухгалтерского учета. В нашем компьютеризированном обществе даже в растениеводстве никак не обойтись без компьютеров. Бухгалтер должен обладать навыками работы на ПК и уметь обращаться с такими программами как «1С Бухгалтерия», «Microsoft Office Excel» «ОРZ - податкова звітність», «Бест-Звіт Плюс» и др.

Программа «1С Бухгалтерия» - позволяет автоматизировать бухгалтерский учет: операции по банку и кассе, основные средства и учет материалов; товары и услуги; учет производства продукции; учет валютных операций; расчеты с покупателями и поставщиками; расчеты с подотчетными лицами; расчеты по зарплате; начисление НДФЛ и ЕСН; расчеты с бюджетом и другие разделы учета. Позволяет автоматизировать ввод, хранение и печать любых первичных документов: платежные поручения и другие банковские документы, счета на оплату, счет на закупку, накладные, счета-фактуры, приходные и расходные кассовые ордера, авансовые отчеты, доверенности, другие документы. Многочисленные инструменты работы с документами позволяют осуществлять поиск любого документа по многим критериям: номеру, дате, сумме, контрагенту, комментарию. К недостаткам можно отнести дороговизну продукта и отсутствие многих первичных и сводных учетных регистров касающихся именно отрасли растениеводства, специфических сельскохозяйственных форм там нет, поэтому их все равно придется искать самостоятельно и заполнять вручную. Либо купить еще более дорогую программу специально для сельского хозяйства - лицензионные версии стоят от 1000,00 и более гривен.

Microsoft Ofice Excel является незаменимым инструментом практически любого офисного работника. Знание и умение пользоваться функционалом данной программы дает огромное преимущество в скорости и удобстве выполнения работы. Прямое назначение этого приложения - составление таблиц, графиков, отчетов, диаграмм и различных схем. Программа позволяет составлять разные отчеты, анализировать определенные изменения, прослеживать тенденции в развитии чего-либо и многое другое. Очень полезной функцией является наличие встроенных формул. Любой бухгалтерский документ может быть создан и отредактирован в этой программе, а все расчеты могут проводится автоматически, что ускоряет процесс работы. Еще одно преимущество никаких материальных затрат на приобретение программы, она входит в стандартный набор программ Офиса Windows совершенно бесплатно. Недостатком считаю необходимость создания с нуля всех документов, и большее количество механической работы чем к примеру в 1С.

«ОРZ - податкова звітність» - программа для составления налоговой отчетности, является бесплатной и свободно распространяемой. Она включает в себя такие возможности как:

— создание отчетов (абсолютно по всем налогам);

  • арифметические проверки и проверку структуры документа;

  • формирование основных документов на основание приложений;

  • сохранение документов в правильном формате xml;

— распечатка документов и сохранение их в формате pdf;

— создание запроса для получения информации из общего реестра налоговых накладных.

Преимущества программы ОРZ: бесплатная, постоянно обновляется. Недостатки программы OРZ: не сопровождается разработчиком, несовершенный интерфейс.

«Бест-Звіт Плюс» - Программный комплекс предназначен для автоматизации процессов работы с отчетной документацией установленного образца. Он обеспечивает организацию электронного документооборота у всех без исключения субъектов хозяйственной деятельности любой формы собственности и источников финансирования или между ними и государственными контролирующими органами, подача отчетности которым предусмотрена действующим законодательством. В «Бест-Звіт Плюс» возможен импорт данных из других бухгалтерских программ (1С, ПО "Податкова звітність" (ОРZ),...) Передача отчетности по средствам электронной почты с применением подсистемы шифрования и пересылки.

Благодаря программному комплексу Бест Звіт Плюс Вы можете подавать отчеты в: Государственную налоговую инспекцию, Государственный комитет статистики, Пенсионный фонд Украины, Фонд социального страхования, Фонд занятости населения, Государственную комиссию по ценным бумагам и фондовому рынку, Госказначейство Украины и др.

Список литературы:

  1. Закон України «Про фермерське господарство» від 8 вересня 2005 року № 2864-IV

  2. Податковий Кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011№ 13-14, № 15-16, № 17, ст. 112)

  3. Методические рекомендации по бухгалтерскому учету биологических активов. Утверждены приказом Минфина от 29.12.2006 г. № 1315

УДК 657.421.31:334.716.4:001.895

Бессонова С.І., к.е.н., доцент

ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет», м. Маріуполь

Роль нематеріальних активів у іНноваційній діяльності промислового підприємства

Підвищення ефективності діяльності промислового підприємства, конкурентоспроможності, виходу на нові ринки збуту, збільшення прибутку можливо завдяки використанню інноваційних знань, новітніх технологій, енергозберігаючих ресурсів. У бухгалтерському обліку такі об'єкти інтелектуальної власності відносяться до складу необоротних активів, а саме нематеріальних активів.

Нематеріальні активи є новим і специфічним об'єктом, ефективне управління якими забезпечує передумови для розвитку як окремих підприємств так і держави в цілому.

Світова практика свідчить про посилення ролі нематеріальних активів у системі нарощування національного багатства, при цьому в економічно розвинутих країнах спостерігається зростання частки вартості об'єктів інтелектуальної власності у вартості майна компанії. Більшість промислових підприємств нашої країни звичайно мають у складі необоротних активів нематеріальні активи, але частка їх дуже незначна, що значно гальмує ефективний розвиток за інноваційним напрямом.

Значний внесок у розвиток теорії і практики питань управління, обліку, економічного аналізу і аудиту інтелектуальної власності та нематеріальних активів здійснили вітчизняні вчені-економісти: В.Александрова, І.А.Бігдан, М.Г.Білопольський, Л.В. Бражна, Ф.Ф. Бутинець, О.Б.Бутнік-Сіверський, М.Вачевський, В.М.Геєць, В.М. Жук, В.Б.Івашкевич, О.Кендюхов, А.Клименко, Т.Г.Ковальчук, П.Крайнєв, Л.І.Михайлова, В.Б. Моссаковський, В.Ф.Паладій, І.І.Пилипенко, В.П. Ситник, О.Святоцький, О.Стрижак, Л.К.Сук, Л.Федулова, П.Цибульов, В.Чеботарьов та зарубіжні вчені-економісти: Х.Андерсен, Е.Брукінг, Д.Е.Гурман, Д.Доунс, Л.Едвінссон, А.Козирев, Д.Колдуел, Л.Лукічьова, М.Мелоун, Б. Нідлз, Т.Стюарт, Е.С. та інш.

Якщо в інших країнах управління нематеріальними активами набуло значного досвіду, то в нашій країні така практика є недостатньо поширеною, тому стає актуальною розробка методик бухгалтерського обліку і контролю нематеріальних активів, які відповідатимуть інформаційним потребам системи управління промислових підприємств металургійного комплексу.

Однією з основних причин такої ситуації є недостатня розробленість існуючих методик бухгалтерського обліку і контролю нематеріальних активів, яка характеризується наявними обмеженнями в положеннях: МСФЗ 38 «Нематеріальні активи» , П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» та Податкового Кодексу України, напрямів розвитку теоретичних і практичних питань бухгалтерського та податкового обліку цієї групи активів.

Оскільки формування нематеріальних активів є одним із пріоритетних напрямків при стратегії розвитку сучасного промислового підприємства, то їх роль у досягненні конкурентних переваг, особливо важлива для підприємств металургійного комплексу.

Аналіз вітчизняної літератури дає підстави стверджувати, що універсальної класифікації нематеріальних активів не існує, але для успішного використання таких об'єктів, контролю та податкового обліку це необхідно. Тому, запропоновано класифікувати нематеріальні активи за такими ознаками: за формою, по видам володіння, по праву використання, по праву на об’єкти, по строкам використання, по розподілу авторського права,по області права,за вимогами патентноздатності, за охороною документу; по об’єкту охоронності, за видами оподаткування доходів від використання, за видами отримання, за господарсько-обліковим складом. Виходячи з такого розуміння класифікації та дослідження понять «нематеріальні активи» та «об'єкти інтелектуальної власності» є підстави запропонувати таке поняття як «інноваційний інтелектуальний актив».

Також, ключовим питанням для вирішення економічних проблем України є активізація інноваційно-інвестиційної діяльності в державі. Оскільки металургійна галузь є базовою галуззю вітчизняної економіки, саме ці промислові підприємства металургійного комплексу, забезпечували більше 25% вітчизняного промислового виробництва. Саме ця галузь забезпечує близько 40 % валютних надходжень до країни, при цьому, працевлаштовано більш півмільйона робітників. Тому від розвитку цієї галузі залежить динаміка основних макроекономічних показників економіки України.

При аналізі експорту металургійної продукції, на жаль, необхідно констатувати, що в основному при експорті металопродукції збільшується питома вага напівфабрикатів, що свідчить про спеціалізацію української металургії, яка збільшується, на випуску продукції низького рівня переділу з меншою додатковою вартістю, що підсилює ризики, пов'язані з коливаннями попиту цін на світовому ринку[1].

Останніми роками практично була відсутня номенклатура експорту високотехнологічної металопродукції: продуктів прямого відновлення залізних руд, листів з гальванічним покриттям і електролітичним оцинкуванням, прокату плоского з корозійностійкої неіржавіючої сталі. По багатьом видам високотехнологічної металопродукції імпорт в десятки разів перевищує експортні постачання. Ще однією негативною причиною, що робить вплив на рентабельність виробництва, є висока енергоємність виплавки сталі. Тому найважливіше значення в побудові інноваційної економіки, забезпеченні конкурентоспроможності національної безпеки країни має орієнтація на використання власних конкурентоздатних наукових знань та інновацій.

Список літератури:

1. Пікус А.Ю. Металургійна галузь України: тенденції і перспективи / А.Ю.Пікус // Актуальні проблеми економіки. – 2011. - №4(118). – С.92-102.

УДК 657. 6: 658.27

Білан О.І., Федотов О.О., к.е.н.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

В БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ

В сучасних умовах господарювання однією з визначальних умов успішного функціонування установи є наявність сучасних засобів праці та їхнє раціональне використання. Однак без раціонального відображення використання необоротних активів у обліку неможливо ефективне функціонування підприємства. Таким чином, здійснення контрольної функції обліку за необоротними активами, питання при перевірці збереження і наявності необоротних активів, з’ясування правильності їх обліку є необхідними процедурами бухгалтерського обліку необоротних активів оскільки від цього залежить вірогідність визначення фінансових результатів організації і відображення їх у звітності що відбивається на конкурентоздатності підприємства та обумовлює актуальність теми дослідження.

Питання обліку необоротних активів бюджетних установ завжди привертало до себе увагу багатьох науковців, серед них слід виділити роботи В.В.Павлюк, С.В. Свірко, В.Д. Андреєва, А.В. Алексєєвої, В.В. Бабича, М.Т. Білухи. Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних вчених, слід відзначити, що розкриття питання обліку необоротних активів бюджетних установ потребують подальшого наукового дослідження.

На сьогодні методика і принципи побудови обліку необоротних активів є об’єктом пильного вивчення світової економічної науки і практики. Дані питання неодноразово розглядалися на сесії Міжнародної групи експертів ООН з міжнародних стандартів обліку і звітності, і продовжують постійно розроблятися економістами всіх розвинених країн. У той же час, глибокі і всебічні теоретичні дослідження в даній галузі з комплексним аналізом, як вітчизняної, так і міжнародної облікової практики досить рідкісні, а іноді, і зовсім відсутні. У більшості робіт в неповній мірі дається критичний аналіз існуючих теоретико-методологічних основ і практичної багатоаспектності обліку даного виду активів, недостатня увага приділяється питанням вдосконалення методології та практики бухгалтерського обліку необоротних активів [4].

З огляду на той факт, що вітчизняне законодавство, яким регулюється облік необоротних активів, далеке від ідеального, хочеться приділити конструктивній критиці законодавчі акти, згідно з якими здійснюється облік даної категорії активів на підприємствах та організаціях України.

Отже необоротні активи - це матеріальні і нематеріальні ресурси, що належать установі і забезпечують її функціонування і термін корисної експлуатації яких, як очікується, становить більше одного року. Необоротні активи є основою для діяльності будь - якої установи, організації чи підприємства.

Облік необоротних активів бюджетних установ ведеться згідно з Інструкцією з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, яка затверджена наказом Державного казначейства України № 64 від 17.07.2000р.[1].

Згідно з Інструкцією зміна первісної вартості необоротних активів проводиться у разі індексації їх первісної вартості відповідно до чинного законодавства України, а також при добудівлі, дообладнанні, реконструкції, частковій ліквідації відповідних об'єктів та модернізації, яка призвела до додаткового укомплектування необоротних активів. За результатами переоцінки активів комісією складається акт про зміну вартості необоротних активів, який затверджується керівником установи.

Однак, переоцінка первісної вартості не відображає економічні процеси які відбуваються у суспільстві та зловживання під час проведення переоцінки.

Явною є проблема нарахування зносу на необоротні активи бюджетних установ за нормами, встановленими на сьогодні, що призводить до того, що повне нарахування зносу виникає раніше, ніж необоротні активи вислужують встановлені строки їх експлуатації. У результаті цього в бухгалтерському обліку та формах фінансової звітності необоротні активи відображаються за нульовою вартістю, що не відповідає фактичній вартості майна бюджетних установ.

Для недопущення заниження вартості необоротних активів у подальшому доцільним було б застосовувати наступні заходи:

  • посилити внутрішній контроль та відповідальність посадових осіб за недопущення порушень в обліку необоротних активів за їх реальною ціною;

  • забезпечити проведення суцільних інвентаризацій стану обліку матеріальних та нематеріальних активів і привести його у відповідність з чинним законодавством;

  • організувати семінари, навчання працівників фінансово-бухгалтерських служб із залученням фахівців фінансових, казначейських, контролюючих органів, регіональних відділень Фонду державного майна України.

Підводячи підсумок, можна сказати, що вдосконалення обліку необоротних активів в бюджетній сфері дозволить не тільки підвищити об’єктивність й достовірність результатів аналізу та ефективність управлінських рішень, а буде сприяти підвищенню престижності праці, залученню працівників до продуктивної роботи та зростанню відповідального ставлення керівництва організацій до вирішення проблем управління персоналом та іншими видами ресурсів.

Список літератури:

  1. Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ, затверджена наказом Державного казначейства України № 64 від 17.07.2000р.

  2. Порядок застосування плану рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ//Все про бухгалтерський облік. - 2010.- №7 - с.24-29.

  3. Про затвердження Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу : Наказ Міністерства фінансів України та ГУДКУ від 30.10.98 № 90 [Електронний ресурс].- Режим доступу :www.treasury.gov.ua.

  4. Свірко С.В. Бухгалтерський облік і прийняття рішень у бюджетних організаціях: [Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни]. – К.: КНЕУ, 2003

УДК 657.41:331.522.4

Білинська Н.Є.

Навчально-науковий Інститут підприємництва та перспективних технологій Національного університету «Львівська політехніка», м Львів

ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ: НЕОБХІДНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ

Постійне прагнення людини поліпшувати спосіб і умови свого життя є невичерпним джерелом діяльності, що спрямована як на розвиток окремого індивідуума, так і суспільства в цілому та рушійною силою науково-технічного прогресу.

Розвиток науки і техніки, механізація та автоматизація не тільки виробничого, а й управлінського процесів поглиблюють роль людини в господарсько-виробничій діяльності суб’єкта господарювання. Діяльність людини все більше переноситься із фізичної площини в інтелектуальну, де особливо цінуються можливості навчання і розвитку персоналу.

В умовах сьогодення людський капітал стає одним із найцінніших факторів виробництва. Питання інформаційного забезпечення менеджменту щодо ефективності використання персоналу, його оплати і вирішення соціальних питань стає головним не лише для держави, а й кожного підприємства зокрема [1, с. 135].

За визначенням економічного словника «капітал – це все, що здатне забезпечувати отримання прибутку» [2, с. 167]. Отже, знання, вміння, навики, здібності, інтелект людини, які забезпечують отримання прибутку можна класифікувати як людський капітал. Вплив людського капіталу на бізнес це безспірний факт, наприклад, вміла, грамотна та злагоджена діяльність трудового колективу визначають успішність, надають конкурентну перевагу, забезпечують ринкову ефективність і впливають на вартість фірми. Для потенційного інвестора цей факт відіграє неабияку роль, адже слугує, в певній мірі, гарантом збереження його вкладів.

Людський капітал, втілений у працівниках у вигляді досвіду та знань, здібностей до нововведень, а також у загальній культурі, філософії фірми, її внутрішніх цінностей, культурі управління є складовою гудвілу, оскільки він визначає успішність будь-якого підприємства і впливає на вартість компанії у разі його купівлі-продажу [3, с. 74].

Традиційна методологія обліку передбачає відображення у бухгалтерській звітності витрат на персонал, але не передбачає відображення цінності людського капіталу, яким володіє фірма.

Витрати на персонал можна умовно розділити на декілька груп:

  • виплати працівникам (бухгалтерський облік та розкриття інформації про виплати працівникам у фінансовій звітності регламентується МСБО 19 «Виплати працівникам» або П(С)БО 26);

  • витрати на організацію праці і поліпшення умов праці;

  • витрати на навчання і розвиток персоналу.

Їхня вартість оцінюється за фактично понесеними витратами.

Проблемами обліку людського капіталу є відсутність єдиних сформованих підходів до визначення його сутності, критеріїв визнання та оцінювання.

Аналізуючи досвід зарубіжних компаній щодо обліку людського капіталу та вітчизняні напрацювання, можемо виділити такі його складові:

  1. здатність людини виконувати свої обов’язки (роботу) з потрібною продуктивністю (знання і навики);

  2. схильність і бажання персоналу навчатися, шліфувати свою професійну майстерність;

  3. задоволення працівників роботою на підприємстві (добробут, мотивація), що є гарантом подальшої співпраці;

  4. стан здоров’я людини та її настрій.

Усі вищевказані показники формують вартість людських ресурсів, контрольованих підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Вимірювання людського капіталу принципово не відрізняється від вимірювань технічних характеристик активів. Він включає просто певні риси розуму, що з’являються в результаті витрат на навчання та досвід, які збільшуються в результаті роботи [4, с. 67].

Для оцінки людського капіталу доцільно використовувати витратний і дохідний підходи. Застосування порівняльного підходу унеможливлює відсутність бази для порівняння.

Людські ресурси не є власністю підприємства, але використовуються ним для досягнення намічених цілей. Відомості про людський капітал доцільно відображати на рахунках позабалансового обліку та розкривати дану інформацію у примітках до фінансової звітності. За умови визначення методики формування вартості людського капіталу, таке відображення не суперечитиме концептуальним основам обліку і сприятиме забезпеченню керівництва необхідною інформацією для управління трудовим потенціалом фірми, впливатиме на визначення її вартості та буде корисним для зовнішніх користувачів.

Отже, людський капітал є важливим ресурсом, і ним, як і будь-яким іншим ресурсом, необхідно управляти. Дискусійним є питання вимірювання і оцінки складових людського капіталу, що ускладнює формування методики їх обліку.

Список літератури:

1. Пушкар М. С. Створення інтелектуальної системи обліку: монографія / М. С. Пушкар. – Т.: Карт-бланк, 2007. – 152 с.

2. Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь / Е.Б. Стародубцева, Л.Ш. Лозовский, Б.А. Райзберг. – М.: Инфра-М, 2003. – 480 с.

3. Давидюк Т.В. Бухгалтерський облік людського капіталу як передумова капіталізації компанії // Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. Міжнародний збірник наукових праць. Випуск 2(17). – Житомир: Житомирський державний технологічний університет, 2010. – 447 с. – С. 70 – 76.

4. Dobija M. Kapital jako podstawowa kategoria rachunkowoschi i ekonomii / M. Dobija // Вісник ЖДТУ. – 2004. – № 2 (28). – С. 64-83.

УДК 657:471.1

Виноградова О.В., д.е.н., професор,

Трапані К.С.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

МЕТОДИ ВІДОБРАЖЕННЯ У ФІНАНСОВІЙ ЗВІТНОСТІ ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ: ЗАРУБІЖНА ТА ВІТЧИЗНЯНА ПРАКТИКА

У процесі інтеграції економіки України у міжнародний фінансовий простір виникає гостра необхідність теоретичного дослідження діяльності у сфері валютних операцій.

Валютні операції є одним із найскладніших і найризикованіших видів бізнесу, які можуть бути як джерелом значних прибутків, так і збитків. Це зумовлює необхідність вдосконалення їх регулювання, а також підвищення ролі бухгалтерського обліку в процесі управління валютними операціями.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» термін іноземна валюта означає:

  • іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

  • кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

  • платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах;

  • монетарні метали — золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

Відповідно Декрету до валютних операцій належать:

  • операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій між резидентами у валюті України;

  • операції, пов’язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності;

  • операції, пов’язані із ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Отже, операції, пов’язані з використанням як засобу платежу іноземної валюти і платіжних документів в іноземній валюті, а також з покладанням виконання зобов’язань в іноземній валюті на третю особу, є валютними операціями [1].

У міжнародній практиці досі не існує єдиної універсальної схеми обліку валютних операцій. Зарубіжні країни у своїх національних системах бухгалтерського обліку використовують різні методи відображення у фінансовій звітності операцій з іноземною валютою. Найпоширеніші з них розкрито на рис. 1.

Рис. 1. Методи відображення у фінансовій звітності валютних операцій (зарубіжний досвід)

Вибір методу обліку валютних операцій здійснюється країною самостійно, залежно від історичного розвитку, традицій, рівня розвитку науки й економіки та умов господарювання. Так, наприклад, у країнах з високим рівнем інфляції, практикується оцінювання валютних коштів за поточним курсом [2].

В Україні діє Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України. Згідно з зазначеним стандартом, в основу бухгалтерського обліку валютних операцій в Україні покладено монетарно-немонетарний метод. Отже, прийнятий в Україна метод відображення у фінансовій звітності валютних операцій корелює з міжнародною практикою.

Список літератури:

  1. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/15-93

  2. Загальні вимоги до обліку операцій в іноземній валюті [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.redfox.if.ua/page/zagalyni-vimogi-do-obliku-operacij-v-inozemnij-valyuti-2472.html

УДК 658.115

Воргач Е.А, Водяник Л.К.

Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка

ОСОБЕННОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ УЧЕТА ОСНОВНЫХ СРЕДСТВ БЮДЖЕТНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ

Бюджетные учреждения функционируют на правах государственной собственности и принадлежат к неприбыльным организациям. Целью их деятельности является не получение прибыли, а предоставление нематериальных услуг. Поэтому учет основных средств в бюджетных учреждениях отличается от учета основных средств в предпринимательской деятельности. Кроме того, в бюджетных учреждениях ведется учет основных средств, приобретенных за счет бюджетных средств, а также приобретенных за счет внебюджетных средств. А так как, организация учета основных средств обеспечивает эффективное функционирование бюджетной организации, важным является рассмотрение процесса учета основных средств, который требует детального изучения в связи с постоянными изменениями в законодательной базе. Это обуславливает актуальность вопроса и указывает на необходимость рассмотрения особенностей учета основных средств в бюджетных учреждениях.

Многие ученые-экономисты такие, как Ф.Ф. Бутинец, П.Й. Атамас, Р.Т. Джога, С.В. Свирко и др. рассматривали теоретические и практические вопросы организации учета основных средств в бюджетных учреждениях.

Бюджетные организации осуществляют свою деятельность в сфере предоставления услуг различного характера. Одним из важнейших условий высококачественного и своевременного предоставления услуг является обеспеченность бюджетного учреждения основными средствами.

К основным средствам принадлежат материальные активы, которые удерживает учреждение с целью использования в процессе предоставления нематериальных услуг, сдачи в аренду другим лицам или для осуществления административных и социально-культурных функций, ожидаемый срок использования которых больше одного года [1].

Согласно с Инструкцией по учету основных средств и других необоротных активов бюджетных учреждений, утвержденной 17.07.2000г. №64, к основным средствам принадлежат земельные участки, капитальные расходы на улучшение земель, здания и сооружения, машины и оборудование, транспортные средства, инструменты, приспособления и инвентарь, рабочие и продуктивные животные, многолетние насаждения, другие основные средства [2].

Приобретение основных средств для бюджетных учреждений является не капитальными вложениями, а капитальными расходами. Стоимость основных средств, поступивших в момент приходования, относят на увеличение фактических расходов и одновременное увеличение фонда в необоротных активах как источников их формирования.

Стоимость, по которой отражаются основные средства, делится на балансовую, первоначальную, восстановительную. Приобретенные основные средства бюджетные учреждения отражают по «урезанной» исторической себестоимости – в нее не включаются ТЗР, расходы на установку, монтаж, НДС. Они не увеличивают стоимость приобретенных основных средств, их относят на расходы бюджетного учреждения.

На расходы учреждения относят также расходы на текущий и капитальный ремонты. Смена первоначальной стоимости (индексация, переоценка) не является дополнительным доходом учреждения и не относится к доходам. Таким образом, оценка основных средств не является в бюджетных учреждениях тем принципом учетной политики, который может влиять на результаты выполнения сметы [3].

На основные средства в бюджетных учреждениях не начисляется амортизация, а начисляется износ по состоянию на последний рабочий день декабря. При начислении износа увеличиваются не расходы учреждения, а уменьшается фонд в необоротных активах. В бюджетных учреждениях износ начисляется прямолинейным методом. Применение других методов никак не влияет на финансовые результаты, а только на сроки полезного использования, что является важным для обновления основных средств.

Обновление основных средств связано с поступлением новых и выбытием, находящихся в эксплуатации основных средств. Списание с баланса проводится в виде безвозмездной передачи другим организациям, продажи в установленном порядке и ликвидации в связи с непригодностью. Учитывая ограниченность бюджетных средств, учреждениям нужно тщательно подходить к вопросу целесообразности выбытия и обновления основных средств.

Таким образом, рассмотрев учет основных средств в бюджетных учреждениях, можно выделить ряд присущих ему особенностей: приобретение основных средств является капитальными расходами, а не вложениями; на основные средства начисляется износ, а не амортизация; приобретение основных средств в учете отражается в сумме их приобретения; затраты на текущий и капитальный ремонт относят на расходы учреждения.

Список литературы:

1. Джога Р.Т. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: Підручник [Текст] / Р.Т. Джога. - Київ: КНЕУ, 2001. - 481 с.

2. Инструкция по бухгалтерскому учету необоротных активов бюджетных учреждений: Утверджена приказом Государственного казначейства Украины от 17 июля 2000 года № 64 (с изменениями).

3. Савченко А.Ю. Визначення особливостей обліку необоротних активів бюджетних установ [Текст] / А.Ю. Савченко// Управління розвитком. - 2011. - №3(100) – С. 140-142.

УДК 336.225.673

Ганнесена В.О.

Донецький національний технічний університет, м. Донецьк

ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ БЕЗОПЛАТНО ОТРИМАНИХ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

Минулий рік ознаменувався прийняттям Податкового кодексу, в якому найбільших реформ зазнав саме податку на прибуток. Ці зміни насамперед були необхідні для усунення економічно необґрунтованих розбіжностей, які існували між нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Проте й сьогодні, незважаючи на спроби зблизити бухгалтерський і податковий облік, між ними існують достатньо протиріч, неточностей, розбіжностей. Податковий Кодекс є далеко не ідеальним й потребує доробки.

Однією з розбіжностей між бухгалтерським та податковим обліком є облік безоплатно отриманих необоротних активів. Розглянемо відображення подібних операцій в податковому обліку.

Відповідно до Податкового кодексу України до складу інших доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни.

Податковий Кодекс також дає визначення поняттю «безоплатно надані товари». Отже, це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

Під товарами розуміються матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення [1].

Отже, вартість безоплатних одержаних основних засобів включається до складу доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на рівні не нижче звичайної ціни. При цьому такі активи у податковому обліку не амортизують, оскільки згідно з Податковим Кодексом, амортизації підлягають тільки безпосередні витрати, пов'язані з придбанням основних засобів.

Щодо бухгалтерського обліку, то тут безоплатно отримані необоротні активи призводять до збільшення іншого додаткового капіталу. Тобто, в бухгалтерському обліку при отримання таких об’єктів доходу не виникає. Але дохід відображається при подальшій їх амортизації. При цьому амортизація таких об’єктів в бухгалтерському обліку не має ніякого відображення в податковому, так як згідно з Податковим Кодексом для визначення об'єкта оподаткування не враховується дохід від безоплатно одержаних необоротних матеріальних активів, крім об'єктів, зазначених у пункті 137.17 статті 137 цього Кодексу, а також об'єктів соціально-культурного та житлово-комунального призначення державної власності, що перебувають на балансі платника податку, який визначається в сумі, пропорційній сумі амортизації відповідних активів, нарахованої у бухгалтерському обліку, одночасно з її нарахуванням.

Щодо поліпшень безоплатно отриманих об'єктів основних засобів, то вимоги Кодексу також дещо відрізняються від вимог П(С)БО 7 «Основні засоби». На відміну від вимог Кодексу, згідно з П(С)БО 7 «Основні засоби», безоплатно отриманий об'єкт належить до об'єктів, що амортизуються. Т.ч. у випадку його поліпшення потреби створювати окремий об'єкт основних засобів немає, адже сума поліпшень буде додаватися до первісної вартості безоплатно отриманого об'єкта основних засобів. Внаслідок цього виникає різниця з порядком ведення обліку об'єктів основних засобів для цілей оподаткування, де у випадку поліпшень безоплатно отриманих основних засобів необхідно створювати окремий об'єкт амортизації [2].

Тож, проблема закладена в тому, що в податковому обліку безоплатно отримані необоротні активи визнаються не необоротними активами, а доходом, що є не зовсім доцільним. Якщо підприємство в подальшому буде використовувати даний об’єкт для виробництва продукції, то при її реалізації також буде відображено дохід, який по суті є доходом від використання необоротного активу, безоплатно отриманого раніше. Отже, буде мати місце подвійне оподаткування доходу.

Отже, більш правильним буде віднесення в податковому обліку безоплатно отриманих необоротних активів до відповідної групи основних засобів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому проблема розбіжності між бухгалтерським і податковим обліком, що стосується поліпшень безоплатно отриманих необоротних активів також буде вирішена. Не буде потреби у випадку поліпшень таких активів створювати в податковому обліку з метою амортизації окремий, можна сказати «фіктивний», необоротний актив, який не має матеріальної форми як такової, а представляє собою скоріше просто суму витрат, понесених підприємством на поліпшення, дообладнання, встановлення.

Не доцільним є і відображення доходу від безоплатно отриманих необоротних активів в бухгалтерському обліку одночасно з нарахуванням амортизації. Такий дохід ніколи не призведе по збільшення грошових ресурсів підприємства. В даному випадку, як вже зазначалося вище, дохід повинен визнаватися при реалізації виготовленої за допомогою безоплатно отриманого активу, продукції.

Таким чином, в податковому обліку безоплатно отриманих необоротних активів все ж існують певні проблеми, що потребують вирішення. Це допомогло б зробити облік таких активів більш достовірним, доцільним й коректним.

Список літератури:

1. Податковий кодекс України № 2755-VI від 2 грудня 2010 року

2. Коментар до Податкового Кодексу України [Електронний ресурс].- Назва з екрану:// .ua/html.php?&id=taxlaw2&p=52

УДК 657

Гурська О.М., Гавришко С.Я.

Національний університет «Львівська політехніка», м.Львів

Новий План рахунків: спрощення чи ускладнення для українських суб’єктів господарювання?

План рахунків бухгалтерського обліку для українських підприємств усіх галузей економіки та видів діяльності має важливе нормативне, організаційне та методологічне значення. Він забезпечує єдність побудови обліку в усіх підприємствах та установах спорідненої сфери діяльності. План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція про його застосування відображують загальний концептуальний підхід до побудови системи бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків, уніфікацію з показниками фінансової звітності, організацію аналітичного обліку та забезпечують гарантоване отримання користувачами звітності та іншої необхідної облікової інформації [1].

Отже, план рахунків – це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку для відображення господарських операцій і накопичення бухгалтерської інформації про діяльність підприємства, необхідної користувачам для прийняття рішень.

Ще з 90-х рр., після визнання України незалежною, постійно відбуваються спроби вдосконалити систему бухгалтерського обліку та звітності. Науковцями, котрі звертали увагу на удосконалення Плану рахунків є І.Жураковська, 3.Задорожний, О.Івашевська, Я.Крупка, Т.Кучеренко, В.Леонтьева, Н.Марушко, С.Михалєвич, Г.Нашкерська, І.Павлюк, М.Проданчук, Д.Свідерський, П.Сук, В.Уланчук, Г.Аніщенко, С.Хома, Н.Цвєткова та інші. [2].

І от сьогодні зміни в системі бухгалтерського обліку торкнулися Плану рахунків. Нещодавно Міністерством фінансів України було видано Наказ №1591 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку» [3]. Згідно з цим Наказом було випущено План рахунків у новій редакції. Оновлений План рахунків не містить субрахунків, але підприємства можуть самостійно вводити субрахунки, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу та звітності, а також використовувати субрахунки, визначені Інструкцією про застосування Плану рахунків [3].

Використання старої Інструкції фактично означає, що ведення бухгалтерського обліку на більшості підприємств не змінюється. Також у Наказі вказано, що субрахунки до синтетичних рахунків уводяться підприємством самостійно, виходячи із потреб управління, контролю, аналізу та звітності і ці зміни актуальні фактично лише для новостворених підприємств у 2012 році. Це ще раз підтверджує той факт, що бухгалтерський облік по суті не змінюється.

Можна вважати, що зміни, які відбулися у Плані рахунків (тобто його максимальне спрощення) є спробою наблизити українську бухгалтерську систему до англо-американської. Адже у країнах англо-американської бухгалтерської сиситеми відсутній офіційно затверджений план рахунків, облік є орієнтованим на підприємства (великі акціонерні компанії). Але відсутність єдиного плану рахунків не означає, що в країнах англо-американської системи обліку в цій сфері панує анархія. Всі професійні плани рахунків будуються на певних принципах, на підставі яких кожна компанія самостійно формує план рахунків.

Отже, у змінах Плану рахунків бухгалтерського обліку можна побачити наступні переваги, порівняно із старим Планом рахунків:

  • орієнтація на підприємця. Новий План рахунків розроблений таким чином, що кожне підприємство використовує такі субрахунки, які йому використовувати зручно відповідно до характеру та особливостей діяльності.

  • використання такого плану рахунків спрощує процес ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

До недоліків можна віднести:

  • Ці зміни не є дієвими на практиці, оскільки Інструкція про застосування Плану рахунків надалі використовується і в ній вказані всі субрахунки.

  • Зміни діють фактично лише для тих підприємств, котрі створені в 2012 році, тобто лише для нових підприємств.

  • Враховуючи недосконалість системи бухгалтерського обліку в Україні, наша система обліку може бути не готовою до таких змін, може виникнути плутанина при використанні інформації зовнішніми користувачами.

  • Можливо українській системі бухгалтерського обліку не варто орієнтуватись на англо-американську систему, оскільки в економці цих країн є одна суттєва відмінність – у США, наприклад, основа економіки базується на декількох величезних корпораціях (WallMart, Apple, General Motors та ін.) і у цьому випадку орієнтація обліку на зручність для підприємства – це доцільно. Для України ж, де існує багато невеликих підприємств, це не надто потрібні зміни.

Список літератури:

1. Пархоменко В. Розвиток бухгалтерського обліку: від реформування до адаптації та використання// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – №8-9. – С. 3-21.

2. Цвєткова Н. Сучасна організація обліку і складання звітності для прийняття управлінських рішень// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. – №3. – С. 14-27.

3. Наказ Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року N 291 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування».

УДК 336.131

Дугинський Б. Л., к.е.н., професор

Бондаренко Ю. Ф.

Донецький університет економіки та права, м. Донецьк

ОБЛІК ТА УПРАВЛІННЯ ОРЕНДНИМИ ВІДНОСИНАМИ

В УМОВАХ БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ

Становлення і розвиток ринкової економіки потребує реформування усіх сфер економічної діяльності, вдосконалення існуючих та використання принципово нових методів і способів організації господарських процесів.

Законодавчі перетворення у бюджетній сфері супроводжуються формуванням економічних відносин, спрямованих на підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Подальший розвиток оренди вимагає поглиблених наукових досліджень у напрямі вдосконалення організації обліку орендних операцій. Оскільки дані обліку є інформаційною базою для внутрішніх і зовнішніх користувачів, вона повинна відображати організаційний, економічний та юридичний аспекти орендних відносин і враховувати інтереси їх суб’єктів.

Однак питання організації й методики обліку орендних операцій недостатньо опрацьовані. Враховуючи зміни умов господарювання на макро- і мікроекономічних рівнях, постає необхідність удосконалення обліку орендних операцій.

Одним з пріоритетних напрямків удосконалення обліку операцій з оренди є контроль за вчасним погашенням зобов’язань орендарями. За відсутністю єдиної методологічної бази розробкою та впровадженням засобів контролю заборгованості займаються безпосередньо на підприємствах. На практиці найефективнішим з таких засобів є оборотна відомість.

Оборотні відомості по рахунках аналітичного обліку використовуються окремо до кожного рахунку синтетичного обліку, за яким ведеться аналітичний облік. Вони являють собою сальдо (залишки) та підсумки оборотів за аналітичними рахунками, об'єднуються в один синтетичний.

Оборотні відомості мають велике оперативно-господарське значення. Зводячи обороти по 364 субрахунку за звітний період та їх залишки на початок і кінець цього періоду, оборотні відомості дають у наочній і доступній формі відомості про заборгованість, нарахування та сплату орендної плати орендарями протягом поточного місяця.

Окремо варто зазначити, що таку аналітичну відомість можна вести не лише на кінець місяця. Типовим договором оренди державного та комунального майна визначено, що орендар повинен сплатити суму орендної плати не пізніше, як 15 числа місяця, наступного за звітним. В такому випадку має сенс вести відомість з 15 числа (або іншого, вказаного в договорі оренди) протягом місяця.

Згідно типового договору оренди, вартість фактично спожитих комунальних послуг орендар сплачує постачальникам на підставі раніше укладених договорів. Але на практиці не завжди є можливість укладення таких договорів (наприклад, у випадку з погодинною орендою). У такому випадку порядок розрахунків за комунальні послуги орендодавець та орендар повинні закріпити у договорі про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендатору. Приблизна форма такого договору затверджена наказом Фонду держмайна України від 23.08.2000 р. № 1774 [1]. Укладають договір про відшкодування одночасно з договором оренди або не пізніше 15 робочих днів після його підписання.

В обліку відшкодування комунальних послуг відображається із застосування кодів економічної класифікації видатків (КЕКВ). Для послуг теплопостачання використовується код 1161, для послуг водопостачання – 1162, для послуг постачання електроенергії – 1163, для послуг постачання природного газу – 1164, для інших послуг – 1165 [2].

Контроль за станом розрахунків по комунальним послугам також дуже важливий, тому, в залежності від специфіки діяльності орендаря, треба вести оборотну відомість окремо по кожному КЕКВ. Якщо така точність не є обов’язковою, суму комунальних послуг можна відобразити по КЕКВ 1160.

У загальному вигляді оборотна відомість матиме вигляд:

Таблиця 1

Приклад облікової відомості по аналітичним рахункам

у розрізі орендарів

№ з/п

Найменування орендаря

Початкове сальдо

Оборот

Кінцеве сальдо

Дебет

Кредит

Дебет

Кредит

Дебет

Кредит

1.

МЧП «Зоряне сяйво»

В разі відшкодування орендарем частини витрат, понесених орендодавцем (газ, вода, електроенергія, установка лічильників, повірка різних приладів і т. д.), у формі звітності № 7д, № 7м дебіторська заборгованість відображається окремо за відповідним кодом економічної класифікації видатків, або, в деяких випадках, сума всіх витрат – за кодом 1160 «Оплата комунальних послуг та енергоносіїв».

Список літератури:

  1. Наказ Фонду державного майна України «Про затвердження договорів оренди» № 1774 : станом на 23.08.2000 р. / Офіційний вісник України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. видавництво, 2000 р., № 52, стор. 222.

  2. Лист Державної казначейської служби України «Відносно розрахунків орендарів за комунальні послуги» № 17-06/1708-12316 від 06.07.2010 р. / Баланс-Бюджет. – К.: Баланс-Клуб, 2010 р., № 45 (300), стор. 10.

УДК 657.15

Ємяшева Е. В., Сизоненко О.А., к.е.н., доцент

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ В СИСТЕМІ

БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

Фінансові результати діяльності підприємства - це одна з основних категорій розвиненого товарного виробництва. На формування фінансових результатів впливає не тільки належність підприємства до певної сфери економічної діяльності та ефективність його господарювання, а й нормативно закріплений порядок визначення й відображення в системі бухгалтерського обліку однойменного об’єкта.

Вагомий внесок у розвиток теоретичних, практичних, методичних та організаційних питань бухгалтерського обліку фінансових результатів зробили як вітчизняні (Ю.А. Бабаєв, М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, Ю.А. Верига, С.Ф. Голов Я.Д., Крупка, Л.В. Нападовська та ін.), так і зарубіжні (Ю. Брігхем, Ван Бреда, Р.С. Каплан, Ш. Сундер, Е.С. Хендріксен та ін.) науковці. Проте дослідження фінансових результатів як об’єкта системи бухгалтерського обліку потребують подальшого розвитку та поглиблення.

Останніми роками економісти все більше звертаються до «систем» як способу мислення та вирішення проблем. Багато в чому це обумовлено тим, що поняття і методи системного підходу виявляються найбільш корисними і придатними до застосування, ніж інші. Розглядаючи будь-який об’єкт дослідження як систему, що є сукупністю взаємопов’язаних елементів (підсистем), дослідники отримують можливість виявляти закономірності її функціонування та розвитку, оцінювати входи системи (ресурси), аналізувати виходи системи (цілі), виявляти зв'язок із зовнішнім середовищем і зворотний зв'язок [1, с. 14].

Бухгалтерський облік, безумовно, є системою, оскільки він наділений ознаками системи – наявність зв’язків (у тому числі зворотних), поділ на частини, наявність структури (упорядкованих елементів), цілеспрямованість, збереження певної структури в заданих межах під впливом зовнішніх факторів та багатоаспектність. Саме тому найбільш поширене визначення його суті трактується як система спостереження, виміру і класифікації фактів господарської діяльності, яка узагальнює і передає інформацію для управління господарськими процесами [2].

Як і будь-якій відкритій стаціонарній системі, бухгалтерському обліку притаманні такі властивості: цілісність, взаємозв’язок і взаємодія із зовнішнім середовищем, структурність, ієрархічність, безперервність функціонування та еволюції, цілеспрямованість, альтернативність шляхів функціонування та розвитку, прагнення до стану стійкої рівноваги.

Н. Валькова класифікує системи бухгалтерського обліку на макро- та мікросистему. Тобто система бухгалтерського обліку розглядається на рівні держави та на рівні окремого підприємства. Кожна з них має свої ознаки та структурні елементи.

Макросистема бухгалтерського обліку складається з таких елементів:

  • система національних стандартів обліку;

  • облікова база і створений на її підставі план рахунків;

  • система організації бухгалтерського обліку в масштабах підприємства;

  • методологія визначення кінцевого фінансового результату;

  • система фінансової звітності [3].

Кожен з перелічених елементів інформаційно пов'язаний з категорією «фінансові результати». Отже, фінансові результати є складовою макросистеми бухгалтерського обліку.

На мікрорівні фінансові результати, з одного боку, є підсистемою загальної інформаційної системи бухгалтерського обліку, а з іншого – її об’єктом.

Як підсистема інформаційної системи, фінансові результати визначають успішність функціонування інших підсистем. Це твердження базується на таких властивостях систем, як когерентність (синхронність процесів змін стану різних елементів системи), взаємодоповнюваність (здатність елементів по-різному змінювати властивості інформаційних потоків), взаємозалежність (зміна стану одних елементів під впливом зміни станів інших елементів), взаємовигідність (спільне функціонування елементів поліпшує їх стан більшою мірою, ніж їх роздільне функціонування) [1, с. 35-36]

Як об’єкт системи бухгалтерського обліку, фінансові результати є елементом інформаційної системи, який знаходиться під впливом управлінських дій.

Таким чином, фінансові результати - це інформаційна та управлінська підсистема, яка передбачає реалізацію спеціальних процедур (організації, інформаційного забезпечення, управління, контролю), спрямованих на забезпечення сталого зростання прибутковості, оптимальної мобілізації та реалізації потенціалу економічного розвитку підприємства в довгостроковій перспективі його господарської діяльності, що призводить до збільшення ринкової вартості суб’єкта господарювання т відповідає основній меті, цілям і завданням загальної системи управління підприємством.

Список літератури:

  1. Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: учебник для вузов. – 2-е изд., доп. / Р. А. Фатхутдинов. – М. : Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998. – 416 с.

  2. Мачуга Р. Інформаційні бухгалтерські системи: функції, мета і завдання / Р. Мачуга // Вісник ЖДТУ. – 2007. – № 4 (42). – С. 117-125.

  3. Валькова Н. В. Система бухгалтерського обліку: структура та функції / Н. В. Валькова // Вісник Хмельницького національного університету. - 2009. - № 6. - т.1. – с. 130

УДК 657.47

Єремян О.М., к.е.н., доцент

Херсонський національний технічний університет, м. Херсон

Сучасний стан обліку основних засобів

Спроба законодавця максимально наблизити податковий та бухгалтерський обліки, яка реалізується останніми роками не могла не зачепити і основні засоби. Особливо актуальною ця тема стає з набранням чинності розділу ІІІ Податкового кодексу України (далі - ПКУ) з 01.04.2011р., згідно з яким змінився порядок нарахування амортизації і податковий облік основних засобів.

ПКУ максимально наблизив податковий облік до бухгалтерського, але повного злиття не сталося. Сучасна редакція ПКУ нівелює розбіжності в назвах, використовуючи термін «основні засоби», збільшує вартісний критерій при зарахуванні об’єктів до складу основних засобів. Класифікація основних засобів за ПКУ прирівнюється до класифікації за П(С)БО 7 «Основні засоби», крім того, вводиться пооб'єктний податковий облік основних засобів за всіма групами.

В цілому ж в податковому обліку, як і раніше, збереглося розподілення основних засобів на 2 великих групи: «виробничі» (використовувані в господарській діяльності, пп. 14.1.138, 138.8 ПКУ, іменовані ще в кодексі просто як «основні засоби») і «невиробничі» (не використовувані в господарській діяльності платника податків, п. 144.3 ПКУ). Відповідно витрати на придбання (самостійне виготовлення) ремонти, реконструкцію, модернізацію і інші поліпшення перших (виробничих) основних засобів підлягають «податковій» амортизації, а аналогічні витрати по невиробничим основним засобам в податковому обліку не амортизуються і не можуть враховуватися в зменшення об'єкту оподаткування (амортизація по ним нараховуватиметься лише в бухгалтерському обліку).

Також, оперуючи тепер стосовно до ОЗ (як і в бухобліку) поняттям «первинна вартість», ПКУ залежно від способу надходження об'єктів (придбання, самостійного виготовлення, внесення до статутного капіталу, обміну) приписує визначати її за правилами, аналогічним обліковим (пп. 146.4— 146.10).

Нарахування амортизації в податковому обліку максимально наблизилося до бухгалтерського обліку і здійснюється помісячно із застосуванням 5 бухгалтерських методів амортизації, що визначені П(С) БО 7 «Основні засоби».

І у бухобліку, і в податковому обліку методи амортизації можна застосовувати усі (але це доцільно в окремих випадках). Раціонально на групу ОЗ застосовувати однакову норму амортизації до всіх об'єктів, а ще зручніше, якщо застосовується один метод амортизації до всіх ОЗ підприємства. Але застосування методів амортизації на вимогу ПСБО 7 «Основні засоби» (п. 28) і пп.145.1.4 ПКУ необхідно обґрунтовувати очікуваним способом отримання економічних вигод. Для того, щоб наблизити податковий облік як можна ближче до бухгалтерського, треба зупинитися на одному самому оптимальному для кожної групи вашого устаткування методі амортизації і обґрунтовано відобразити це в наказі про облікову політику.

Але, в той же час, залишаються розбіжності в бухгалтерському і податковому обліку основних засобів. Так, незважаючи на те, що амортизація об'єктів основних засобів в податковому обліку здійснюється протягом строку їх корисного використання, законодавчо встановлюються мінімально допустимі їх строки.

П(С) БО 7 «Основні засоби» визначає критерії віднесення ремонтних витрат на збільшення первісної вартості об'єктів основних засобів. До них відноситься вплив проведених ремонтних робіт на майбутні економічні вигоди від використання об'єкта [2, с.103]. За Податковим кодексом критерій майбутніх економічних вигод також застосовується, при цьому встановлюється вартісний критерій [1, с.138].

За платниками податків також зберігається можливість проведення в податковому обліку щорічної переоцінки (індексації) основних засобів, при цьому дещо змінився сам механізм її проведення (у його основу потрапили бухоблікові правила). Так, проводячи «податкову» переоцінку основних засобів, на коефіцієнт індексації (Кі) віднині належить індексувати як первинну вартість ОЗ, так і суму нарахованої по них амортизації. Відповідно, переоцінивши (збільшивши) таким чином первинну вартість ОЗ за станом на кінець року, починаючи з січня наступного року сума «податкової» амортизації розраховуватиметься вже виходячи з нової, переоціненої вартості.

Та все ж, ставши по-бухгалтерські іменуватися «переоцінкою», така «податкова» переоцінка-індексація по-колишньому відрізняється від переоцінки в бухобліку, для проведення якої П(С) БО 7, як відомо, висуває свої правила (істотна відмінність залишкової вартості об'єкту від його справедливої вартості). Є відмінність і в тому, що в податковому обліку (пп. 146.21 ПКУ) переоцінити можна окремий об'єкт, а в бухгалтерському обліку переоцінювати треба всю групу, в якій виявився об'єкт із залишковою вартістю, що перевищує значно справедливу вартість на дату балансу.

Як бачимо, багато в Податковому кодексі запозичене з бухгалтерського обліку, але повного суміщення в податковому і бухгалтерському обліках основних засобів досягти не вдалося, причинами тому можуть бути знову ж таки різні податкові і бухгалтерські облікові підходи до ремонтів і поліпшення основних засобів, їх переоцінки, встановленню термінів корисного використання об'єктів та ін. А тому, як і раніше, при веденні обліку основних засобів доведеться бути особливо уважним.

Список літератури:

  1. Податковий кодекс України // Все про бухгалтерський облік. - 2011. - №1- 3. - 354 с.

  2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92 // Бухгалтерія. Збірник систематизованого законодавства. - 2007. - №1.- 105 с.

УДК 658.511

Журба І.Є., Худоба К.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИТРАТ

Будь-яке виробництво неможливе без здійснення певних витрат, склад яких визначається специфікою продукції, що випускається, і галузевими особливостями. Витрати є одним з оцінних показників, що характеризують якість роботи підприємства. У загальному випадку боротьба за зниження витрат, що не викликає негативних змін в ході виробництва і реалізації продукції, є природною і необхідною на всіх рівнях управління підприємством.

Проте на сучасному етапі розвитку економіки існують витрати, обсяг яких повинен прагнути об'єктивного максимуму – це витрати екологічної спрямованості.

Вченими зроблено значний внесок до теоретичного та практичного обґрунтування питань, пов’язаних з обліком екологічних витрат. Загальні проблеми теорії та практики обліку екологічних витрат висвітлені у працях вітчизняних вчених: І.В. Замули, Т.О. Кірсанової, Л.Г. Мельника, В.З. Папінко, М.С. Пушкаря, А.А. Садєкова, О.А. Сизоненко, а також зарубіжних науковців і практиків: Г. Вінтера, Т.А. Дьоміної, Н.С. Еліаса, О.В. Латипової, М.М. Моувена, К.С. Саєнко, Д.У. Сенкова, В.К. Тішкова, Д.Р. Хенсена та інших.

Проте на сьогоднішній день система обліку екологічних витрат промислових підприємств досі вимагає вдосконалення. Проблеми отримання адекватних і уніфікованих даних щодо екологічних витрат відмічають не тільки самими підприємствами, але і статистичні органи держави. Вищевикладене визначає головну мету цієї статті: визначити напрями вдосконалення обліку екологічних витрат промислових підприємств.

Результати аналізу підходів вітчизняних і зарубіжних учених-економістів щодо трактування екологічних витрат дозволили виявити: спільність тверджень щодо розуміння екологічних витрат, як витрат, здійснених підприємством з метою охорони природи і відшкодування завданих збитків навколишньому природному середовищу; відмінність поглядів стосовно складу екологічних витрат, особливості екологічних витрат, які об’єднують витрати різних видів природоохоронної діяльності (операційної та інвестиційної) й охоплюють різні напрямки природокористування (охорона атмосферного повітря і зміни клімату, очищення стічних вод, поводження з відходами, захист і реабілітація ґрунтів, підземних і поверхневих вод, збереження біорізноманїття, радіаційна безпека) [1].

Загальна сума витрат на охорону навколишнього природного середовища складається з капітальних і поточних витрат. Капітальні – це витрати на створення нових і реконструкцію діючих природоохоронних основних засобів, розробку й упровадження нових еко-технологій, витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки.

До поточних витрат на охорону навколишнього природного середовища відносять витрати, пов’язані з експлуатацією споруд природоохоронного характеру, здійсненням контролю за експлуатацією природоохоронного обладнання і станом навколишнього середовища, витрати на оплату послуг сторонніх підприємств і організацій зі спільного використання підприємствами регіону об’єктів природоохоронного призначення.

Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища списуються на виробничу собівартість продукції в повному обсязі. Порядок обліку капітальних витрат на охорону навколишнього природного середовища залежить від економічної сутності цих витрат.

Таким чином, екологічні витрати «розчиняються» у загальній сумі витрат підприємства, впливаючи на загальний фінансовий результат його функціонування [2]. Для того щоб установити ступінь цього впливу пропонуються наступні першочергові дії у напрямі вдосконалення обліку екологічних витрат:

  • чітке визначення і регламентація поняття «Екологічні витрати» з дробленням по статтях;

  • створення спеціальних форм первинних документів і бухгалтерських регістрів в цілях відособленого обліку екологічних витрат;

  • розробка універсальних форм звітності, які б дозволили інвесторам отримувати достовірну і прозору інформацію по екологічних заходах і витратах, пов'язаних з природоохоронною діяльністю;

  • розробка методики розподілу ековитрат між видами продукції, що випускається.

Впровадження запропонованих заходів приведе до раціональнішого використання коштів промислових підприємств, дозволить планувати, нормувати, контролювати і аналізувати природоохоронні заходи; створить умови для “рівності в правах” економічної і екологічної діяльності, дозволить визначати вплив екологічних витрат на рентабельність; полегшить визначення економічної ефективності еколого-економічних процесів.

Список літератури:

  1. Кондратюк О.М. Проблеми обліку, аналізу витрат на природоохоронні заходи та їх фінансування на прикладі Криворізького промислового регіону / О.М. Кондратюк // Економіка: проблеми теорії і практики : зб. наук. праць : в 4 т. – Дніпропетровськ : ДНУ, 2005. – Вип. 200. – Т. IV. – С. 1021-1027

  2. Сизоненко О. А. Управління витратами при реалізації еколого-економічних процесів промислових підприємств / О. А. Сизоненко // наук.-практ. конф. студентів та молодих науковців, 2008 р. : тези доп. – Павлоград, 2008. – C. 101-104.

  3. Інструкція щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1 - екологічні витрати «Звіт про екологічні збори та поточні витрати на охорону природи» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/vWWWGroupParam1/lawextua?...classcode...1 - 50k.

УДК 657.31

Земляна Ю.М., Панченко Г.С., к. е. н.,

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ТА КОНТРОЛЮ ВИКОНАННЯ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ

Фінансово-господарська діяльність бюджетних установ характеризується низкою особливостей, які впливають на методику та організацію бухгалтерського обліку. В Україні функціонують близько 40 тисяч установ та організацій різного профілю, які повністю або частково утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Саме кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень [1,2].

Бухгалтерський облік в бюджетних установах має свої специфічні особливості, зумовлені законодавством про бюджетний устрій та бюджетний процес, інструкцією з бухгалтерського обліку в бюджетних установах і організаціях, іншими нормативними документами з обліку та звітності в бюджетних організаціях. До цих особливостей треба віднести організацію обліку у розрізі статтей бюджетної класифікації; контроль виконання кошторисів доходів та видатків; виділення в обліку касових та фактичних видатків. Бухгалтерський облік в бюджетних установах виконує свої конкретні задачі, має специфічні об’єкти, ведеться за окремим планом рахунків на балансі, який відрізняється від балансу інших підприємств та організацій.

Видатки – один із найбільш важливих показників фінансово - господарської діяльності бюджетних установ. Вони є підставою для визначення фінансового результату виконання кошторису доходів та видатків[3]. Порівняння касових і фактичних видатків із сумами одержаного фінансування за відповідними кодами економічної класифікації видатків створює можливість контролю з боку держави (в особі відповідних розпорядників коштів, фінансових органів та органів Державної казначейської служби) за станом виконання кошторису доходів і видатків, розрахунків з працівниками, постачальниками, різними кредиторами, за доцільністю використання виділених коштів згідно з їх цільовим призначенням. Таке порівняння дає можливість виявити факти порушення фінансової дисципліни, безпідставного, нецільового використання державних коштів.

Доходи загального фонду бюджету були й лишаються доволі значною частиною в загальній структурі доходів більшості бюджетних установ. Вони поділяються на доходи, отримані із загального фонду державного бюджету та отримані з місцевого бюджету. Зазначені джерела можуть існувати самостійно і в поєднанні. Організація обліку доходів загального фонду охоплює напрямки, які впливають як на підготовчий етап обліку доходів — їх планування, так і на обліковий процес безпосередньо.

Кошторис доходів та видатків бюджетної установи є основним знаряддям економічної стабілізації та економічного зростання. Це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і своєчасного надходження до бюджету доходів і здійснення витрат, постійного аналізу доходів і витрат бюджету. Проблема пошуку нових підходів до формування кошторисів бюджетних установ в умовах стрімких ринкових перетворень та обмеженості фінансових ресурсів потребує подальшого науково-практичного дослідження.

Удосконалення обліку, посилення його контрольних функцій за господарською та фінансовою діяльністю установи – основний шлях покращення дотримання фінансово- бюджетної дисципліни. Відображаючи всі операції, пов’язані з освоєнням кошторису витрат, бухгалтерський облік дозволяє не тільки систематично зіставляти їх з плановими показниками, а ще й виявляти відхилення фактичних витрат від планових, визначити найголовніші напрямки витрат та підвищувати рівень бюджетного кошторисного планування в цілому. Висока якість облікової інформації створює умови ефективної реалізації всіх без винятку функцій управління

Отже, реформування обліку повинно передбачити першочергові зміни методологічних підходів визначення і визнання доходів і витрат у відповідності до міжнародної практики обліку.

Список літератури:

1. Бюджетний кодекс України: за станом на 01січня 2011 р. / Верховна Рада України.

2. Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ: за станом на 24 січня 2011 р./ Кабінет Міністрів України.

3. Кравченко О. В. Доходи і видатки бюджетних установ у вітчизняній та міжнародній обліковій практиці [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/Vzhdtu-ec/2009_4/26.pdf.

УДК 336. 717. 16

Крещенко О.В., Строкова Н.О., Плакунова М.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ В БАНКАХ УКРАЇНИ:

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

За умов реформування методологічних засад системи бухгалтерського обліку з орієнтацією на міжнародні стандарти обліку та звітності потребує відповідного вдосконалення і система організації обліку в банках України. Самостійно опрацьовуючи процедури обліку, банки натикаються на низку нерозв’язаних теоретико-методичних питань. Українські банки, відчуваючи негативні наслідки світових і внутрішніх економічних процесів в умовах зниження обсягів ресурсів і доходів та зростання витрат, мають гостру необхідність в підвищенні ефективності системи управління та її основного елемента – системи обліку.

Дослідженню проблем організації бухгалтерського обліку в банківських установах присвячені праці вчених та фахівців: вітчизняних – Ф.Ф.Бутинця, Л.М.Кіндрацької, М.В.Кужельного, В.Г.Лінника, А.М.Мороза, М.С.Пушкаря, В.І.Ричаківської, М.І.Савлука, В.В.Сопка, М.Г.Чумаченка, а також зарубіжних – В.Ю.Баликова, М.Вебера, К.Друрі, Т.П.Карпової, Б.Нідлза, Т.Скоуна, Д.Хана, А.Д.Шеремета, У.Шеффера.

Основним вихідним продуктом для системи банківського менеджменту була, є і буде інформація, насамперед облікова, що формується всередині банку і, як правило, є базою для прийняття будь-якого рішення на всіх рівнях ієрархії управління. Якість інформації визначає якість рішень, що приймаються. Облікова інформація формується в системі бухгалтерського обліку банка. Її структуризація нерозривно пов’язана із виділенням окремих елементів системи обліку: фінансового, управлінського та податкового. Безумовно, центральне місце в цій системі належить саме фінансовому обліку. Система сучасного обліку в банках повинна не тільки характеризувати результати діяльності у минулих періодах, а й забезпечувати підґрунтя для прийняття управлінських рішень щодо поточної діяльності та перспектив розвитку.

Сучасна облікова система повинна відповідати поставленим стратегічним цілям. Тому при її побудові до уваги слід брати не тільки внутрішні фактори, але й враховувати вплив зовнішніх. Такий підхід можливо реалізувати на базі концепції управлінського обліку. Для банківських установ питання організації управлінського обліку та пошуку ефективних методів його ведення є актуальним, оскільки системи управління банком ускладнюються, запроваджуються нові банківські продукти та послуги, зростають обсяги інформації. Використання управлінського обліку впливає на всю систему контролінгу банку, створює реальні можливості для оптимізації його управління. При впровадженні системи управлінського обліку необхідно, перш за все, вирішити такі завдання: визначити мету i шляхи її досягнення; встановити рівні відповідальності окремих працівників; визначити поточний i наступний контроль виконання рішень; облік отриманих результатів; аналіз відхилень; удосконалення поточного i наступного контролю. Вирішення всіх цих завдань в комплексі забезпечить найбільш оптимальну систему прийняття i реалізації відповідних управлінських рішень [1].

Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України визначено ведення управлінського для забезпечення внутрішніх потреб в інформації, виходячи зі специфіки та особливостей діяльності й структури управління. Бухгалтерський облік ведеться безперервно з моменту реєстрації банку до його ліквідації. Банки самостійно обирають систему та підсистеми бухгалтерського обліку виходячи з потреб управління та обсягу банківських операцій. Будь-яка система обліку має забезпечити дотримання принципів бухгалтерського обліку, єдність методологічної основи, взаємозв’язок даних синтетичного й аналітичного обліку, хронологічне та систематичне відображення всіх операцій банку в регістрах бухгалтерського обліку на основі первинних документів, накопичення і систематизацію даних обліку за показниками, необхідними для управління банком, а також складання звітності.

Система обліку банку включає фінансовий, управлінський та податковий облік, які ґрунтуються на єдиній інформаційній базі первинного обліку, відрізняючись цілями, об’єктами обліку, колом користувачів облікової інформації, роллю в управлінні установою, формою та періодичністю подачі даних. Дані управлінського обліку складають комерційну таємницю i не підлягають розголошенню, оскільки вони відображають стратегію i тактику банку в його конкурентній боротьбі. Управлінські рішення ґрунтуються на плановій, нормативній, технологічній, обліковій та аналітичній інформації, яка має бути викладена в регістрах управлінського обліку. Основні функції управління - контроль та регулювання, побудовані на зіставленні планових даних та інформації оперативного обліку. Оцінюють результати управлінських рішень за показниками внутрішньої звітності. Планування та координація подальшої діяльності банку базується на відповідних аналітичних розрахунках.

Що стосується звітності, то відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 69) [1] Національний банк України встановлює для банків форми звітності та методику їх складання; періодичність і термін подання; структуру пояснювальної записки; мінімум відомостей, що підлягають опублікуванню, та терміни їх подання; методику формування консолідованої звітності.

Список літератури:

1. Парасій-Вергуненко І. М. Організація управлінського обліку в банках. Деякі аспекти теорії і практики [Текст] / Парасій-Вергуненко І.М. // Вісн. Нац. банку України. — 2004. — № 10. — С. 26–291.

2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІVіз змінами.

УДК 657.15

Лаврова Т.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

СУЧАСНИЙ СТАН МЕТОДИКИ ОБЛІКУ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

В процесі функціонування у підприємств виникають відносини з контрагентами, які зумовлюють виникнення зобов’язань. Будучи джерелом формування та фінансування активів, останні виконують важливу роль у господарській діяльності суб’єктів господарювання. Достовірна, якісна та адекватна інформація про зобов’язання підприємства повинна формуватися системою бухгалтерського обліку.

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зобов’язання – це заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, приведе до зменшення економічних вигід у майбутньому [1].

Проблемам обліку зобов’язань присвячено багато праць учених-економістів. Вагомий внесок у їхнє вирішення зробили Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, В.Г. Гетьман, А.М. Герасимович, І.П. Житна, З.В. Задорожний, Л.М. Кіндрацька, Кузьмінський, Я.Д. Крупка, Є.В. Мних, О.В. Олійник, І.Я. Омецінська, М.С. Пушкар, В.С. Рудницький, В.В. Сопко, Т.І. Тесленко, Н.М. Ткаченко та інші. Дослідники відзначають, що сучасний облік зобов’язань має певні недоліки теоретичного та методичного характеру, що потребують вдосконалення.

Так, Т.І. Тесленко відзначає, що у визначенні зобов’язань використовується термін «минула подія», проте у національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку не подано його визначення. Автором запропоновано трактування терміна «минула подія» як перша з двох подій господарської операції, яка здійснюється з метою збільшення економічних ресурсів (одержання товарів, робіт, послуг, авансів, нарахування заробітної плати, податків, зборів тощо) в розрахунку на отримання від їх використання більшої вигоди, ніж очікуване зменшення ресурсів при погашенні зобов’язань.

Також Т.І. Тесленко наголошує, що формування інформації, необхідної для управління поточними зобов’язаннями, здійснюється на основі первинних документів. Значна частина поточних зобов’язань, таких як одержання кредиту, товарів, робіт, послуг, розрахунків векселями виданими, супроводжується складанням договорів між зацікавленими особами. В сучасних умовах господарювання більшість зобов’язань за договорами в теорії та практиці національного бухгалтерського обліку не пов’язана з обліком поточних зобов’язань. Водночас наявність оформленого договору як юридичної основи господарських операцій з обліку поточних зобов’язань убезпечує підприємство від негативних наслідків фінансового характеру, а саме виникнення додаткових поточних зобов’язань у вигляді штрафних санкцій, пені тощо.

Однією з умов виконання договору є вид розрахунків: передоплата, часткова передоплата (аванс) або оплата після одержання товарів, робіт, послуг. Це важливий момент у розрахунках між постачальником та покупцем, оскільки існують розбіжності в порядку визнання доходів і витрат у фінансовому обліку та податкових розрахунках. Тому для спрощення визнання події (перша чи друга) в накладній, товарно-транспортній накладній, накладній на відпуск товарно-матеріальних цінностей, акті на приймання робіт, послуг автором запропоновано ввести додатковий реквізит «Вид розрахунків». У разі одержання постачальником передоплати або авансу в цьому реквізиті вказується дата надходження грошових коштів від покупця, а в разі оплати після одержання товару  форма здійснення розрахунків [2].

Оцінка кожної складової пасиву балансу дала змогу І.Я. Омецінській виявити невідповідність ознакам зобов’язань та умовам їхнього визнання окремих статей, які відповідно до П(С)БО 11 “Зобов’язання” належать до їх складу. Зокрема, необґрунтованим є зарахування доходів майбутніх періодів до зобов’язань, оскільки заборгованості перед іншими суб’єктами як такої не виникає. В цьому разі отримані кошти не зараховані до складу доходів лише через необхідність дотримання принципу відповідності доходів та витрат. Автором доведено невідповідність критеріям визнання зобов’язань і окремих видів цільового фінансування, зокрема бюджетного фінансування, субсидій, грантів, отримання яких не передбачає в подальшому вибуття ресурсів, що втілюють у собі економічні вигоди.

З огляду на вищеподане, І.Я. Омецінською запропоновано принципово новий підхід до формування структури джерел утворення активів підприємств. З цією метою зобов’язання підприємства диференційовано за двома напрямками формування: зобов’язання, які повною мірою відповідають їхній суті та критеріям визнання (довготермінові й поточні зобов’язання), та пасиви, прирівняні до зобов’язань (забезпечення наступних витрат і платежів, цільове фінансування від юридичних і фізичних осіб). Ту частину пасиву балансу, яка не відповідає умовам визнання зобов’язань, запропоновано зараховувати до капіталу, прирівняного до власного (бюджетне фінансування, субсидії, гранти та доходи майбутніх періодів).

Таким чином, сучасна методика обліку зобов’язань підприємства не досконала і потребує розвитку та вдосконалення не тільки теоретичних розробок, а і практичного впровадження.

Список літератури:

  1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

/index.php?section=browse&CatID=16&ArtID=12

  1. Тесленко Т.І. Облік і аналіз поточних зобов’язань : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.09 «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит (за видами економічної діяльності)» / Т.І. Тесленко – Київ, 2009. – 21 с.

  2. Омецінська І.Я. Облік і аналіз зобов’язань будівельних підприємств: методика та організація : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.09 «Бухгалтерський облік, аналіз та аудит (за видами економічної діяльності)» / І. Я. Омецінська. – Тернопіль, 2008. – 15 с.

УДК 657.42

Літовка-Корець Л., Панченко Г.С., к.е.н.

Макіївський економіко - гуманітарний інститут, м. Макіївка

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДИКИ ОБЛІКУ ЗАПАСІВ У ГОСПРОЗРАХУНКОВИХ ТА БЮДЖЕТНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Бюджетні установи і госпрозрахункові організації використовують у своїй діяльності товарно-матеріальні цінності, які забезпечують їх функціонування, процес виробництва, реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг тощо, такі товарно-матеріальні цінності називають запасами.

Але слід зазначити, що порядок ведення обліку запасів у бюджетних організаціях свідчить про істотні розбіжності у складі запасів та методиці їх обліку з госпрозрахунковими підприємствами.

В бухгалтерському обліку бюджетних установ методологічні основи формування інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентується Інструкцією з обліку запасів бюджетних установ №125, що затверджена наказом Державного казначейства України від 8 грудня 2000 року [1]. Відповідно до цієї інструкції запаси – це оборотні активи в матеріальній формі, які належать установі та забезпечують її функціонування (або перебувають у процесі виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг) і будуть використані, як очікується, протягом одного року [2].

Госпрозрахункові організації користуються методологічними засадами формування у бухгалтерському обліку запасів і розкриття їх у фінансовій звітності встановленими в П(С)БО №9 «Запаси». Запаси згідно даного положення мають таке значення – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством [3].

Важливим елементом організації обліку запасів є їх оцінка, тобто грошовий вираз їхньої вартості. Оцінку передбачено здійснювати шляхом використання методики, передбаченої у П(С)БО 9 "Запаси", яка передбачає, що первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, які складаються з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю, за вирахуванням непрямих податків); суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні та інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісних технічних характеристик запасів.

В бюджетних установах України до первісної вартості включається лише вартість, сплачена постачальнику за придбані цінності. Витрати із залучення стороннього транспорту на перевезення запасів згідно п.49 Інструкції №125 "Обліку запасів бюджетних установ" відносять на витрати установи за відповідним кодом економічної класифікації витрат.

Синтетичний облік операцій із запасами відображають на рахунках бухгалтерського обліку класу 2 „Запаси”. План рахунків бухгалтерського обліку бюджетних установ нараховує всього 6 рахунків (по своїй кількості і змісту вони відрізняються від тих, що визначено в Плані рахунків для небюджетних установ). Порівняно з планом рахунків госпрозрахункових підприємств, кількість синтетичних рахунків зменшено в півтора рази (відповідно 9 і 6), що пояснюється відсутністю виробничих процесів та специфікою обліку запасів.

Порівняння методики ведення обліку між госпрозрахунковими та бюджетними організаціями слід відмітити, що суть відмінностей полягає в їх основному значенню, а також оцінки придбаних матеріалів, та вибуття.

Для правильної організації обліку матеріальних цінностей і контролю за їх витрачанням важливе значення має раціональна організація складського господарства і ведення складського обліку.

Нормативна регламентація обліку матеріальних оборотних активів бюджетних установ потребує удосконалення за напрямами розробки Стандартів, зокрема відносно впровадження методології оцінки за міжнародними нормами, а також є необхідним в межах чинного законодавства з врахуванням особливостей діяльності бюджетної установи адаптувати систему обліку до потреб управління запасами.

Список літератури:

1. Атамас П.Й. Основи обліку в бюджетних організаціях: Навчальний посібник / П.Й. Атамас – Центр навчальної літератури, 2003. – 284 с.

2. Інструкція №125 – Наказ ДКУ №125 від 08.12.2000р. «Про затвердження Інструкції з обліку запасів бюджетних установ».

3. П(С)БО №9 – Наказ Мінфіну України №246 від 20.10.1999р. «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

УДК: 657.47

Лиско Н.А.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ

РЕФОРМУВАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

Сьогодні Україна прагне сформувати чіткі критерії бухгалтерського обліку та контролю за освітньою діяльністю в рамках глобальної освітньої реформи. Проте, в Україні до цих пір, ще не прийняті необхідні заходи для створення регулярної системи оцінки роботи навчальних закладів. Якість освіти в Україні значною мірою залежить від правильного ведення обліку та контролю за діяльністю вищих навчальних закладів України, тому доцільно сформувати чіткий та прозорий механізм контролю за їх регулюванням з ціллю забезпечення якісних показників освітньої діяльності, а також визнання їх у європейському і світовому просторі.

Нами пропонується, на основі узагальнення зарубіжного досвіду виокремити найбільш важливі елементи покращення системи бухгалтерського обліку та звітності в Україні, а саме:

  1. перехід від управління витратами до управління результатами, що передбачає:

  • запровадження багаторічного бюджету;

  • виконання видаткових зобов’язань,

  • цільове використання коштів – орієнтація на результат;

  • запровадження звітності про результати використання бюджетних коштів

  1. запровадження класифікації операцій сектора державного управління

  2. розгляд питання інтегрування плану рахунків бюджетного обліку із бюджетною класифікацією;

  3. розгляд складу показників та змісту фінансової звітності, організації роботи та запровадженню електронного документообігу між казначейством та розпорядниками бюджетних коштів;

  4. розгляд питання організації ведення обліку у адміністраторів платежів до бюджетів та адміністраторів джерел фінансування дефіциту бюджетів.

Також, ми пропонуємо чіткі критерії, яких повинна дотримуватись кожна установа незалежно від форми власності, в тому числі і вищі навчальні заклади. Особливу увагу слід звернути на відповідальність, оскільки зараз, цей критерій є одним із ключових на шляху подолання корупційних схем у вищій освіті та реформування вищої школи зокрема.

Таблиця 1

Критерії, яким повинен задовольняти облік в бюджетних установах

Найменування критеріїв обліку у вищих навчальних закладів

1

2

1

Відповідальність за веденням бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності

2

Точність облікових записів, узгоджених із здійсненими операціями і констатованими явищами і подіями

3

Ясність і стрункість запису господарських оборотів, в розумінні їх логічної узгодженості

4

Правильна грошова оцінка, як витрат, так і операцій, що здійснюються, а також явищ, що спостерігаються і пов’язані з виникненням витрат

5

Повнота та визначеність фактів та явищ господарської діяльності, що реєструються, а також легальність та законність записів відповідно до чинного законодавства

6

Виправність, правдивість і документальна обгрунтованість записів

7

Належна класифікація, групування і систематизація фактично обумовленого рахунковим матеріалом, а також рівна і правильна номенклатура бухгалтерських рахунків

8

Актуальність, своєчасність і правильність записів, в розумінні їх хронологічної послідовності

Очевидним є той факт, що Україна рухається в правильному напрямку. Наша держава має надзвичайно потужні освітянські традиції, відтак при реформуванні галузі потрібно не просто калькувати західний досвід, але й враховувати національні особливості. Сформовані теоретичні розробки в майбутньому призведуть до визнання вищої освіти в Україні на світовому рівні, але за умов їх практичної реалізації. Проблема побудови внутрівузівському системи якості навчання орієнтована на вимоги Болонської декларації та Міністерства освіти і науки України вузів. Однак ніде немає ні рекомендацій з побудови системи якості, ні тим більше загальноприйнятої методики та інструментарію по її побудови. Ясно одне: відповідальність за якість освіти лежить на вузах і вони вирішують проблему, хто як розуміє. 

Список літератури:

1. Бюджетний кодекс України від 7 жовтня 2010 року N2592-VI [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим дост.: http://www. .ua›budg/1.htm. - Назва з екрана.

2. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ [Електронний ресурс] // Верховна Рада України: [сайт]. – Режим дост.: http://www. zakon1.rada.gov.ua.htm. - Назва з екрана.

3. Стратегія модернізації системи обліку в державному секторі на 2007-2015 роки: [схвалено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 року № 34] [Електронний ресурс] // Міністерство фінансів України: [сайт]. – Режим дост.: http://www.minfin.gov.ua›control/uk/publish/printable.htm. - Назва з екрана.

4. Організація казначейського обслуговування бюджетів та контролю за дотриманням бюджетного законодавства [Текст]:[монографія // ТОВ «Редакція газети «Все про бухгалтерський облік». - Методичний посібник – К. 2010. – 521с.

УДК  338.76

Маевская Н.В., к.н.г.уп., доцент,

Матросова М.А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка

УЧЕТ ОБЯЗАТЕЛЬСТВ В СИСТЕМЕ НАЦИОНАЛЬНЫХ И МЕЖДУНАРОДНЫХ СТАНДАРТОВ

Весомой составляющей финансового состояния субъекта хозяйствования является информация об обязательствах, их динамике изменений, которая применяется при оценке платежеспособности или финансовой стабильности предприятия.

Целью ведения бухгалтерского учета обязательств и отражения их в финансовой отчетности является предоставление пользователям для принятия решений полной, правдивой и непредвзятой информации о финансовом состоянии, результатах деятельности и движении денежных средств предприятия [1].

В соответствии с требованиями П(С)БУ 11 обязательства предприятия должны быть разделены на:

1) долгосрочные - это обязательства, срок погашения которых превышает 12 месяцев с даты баланса. Все долгосрочные обязательства в П(С)БУ 11 разделены на 4 группы: кредиты банков; прочие финансовые обязательства; отсроченные налоговые обязательства; прочие обязательства.

2) текущие – это краткосрочные финансовые обязательства, которые должны быть погашены на протяжении текущего операционного цикла предприятия или на протяжении года с даты составления баланса.

3) обеспечения – это обязательства с неопределенными суммой или временем погашения на дату баланса. Обеспечения создают для покрытия каких-либо расходов и платежей в будущем, приводящих к уменьшению ресурсов, которые содержат в себе экономические выгоды.

4) непредусмотренные обязательства - это обязательства, которые возникают вследствие прошедших событий, но не признаются, поскольку маловероятно, что для их урегулирования необходимо будет использовать ресурсы, которые содержат в себе экономические выгоды, или поскольку сумму обязательств невозможно достоверно определить.

5) доходы будущих периодов – это доходы, которые получило предприятие в текущем периоде, но которые фактически являются доходами следующих периодов [2].

Таким образом, целью ведения бухгалтерского учета обязательств является предоставление информации пользователям: внешним - для оценки доли заемных средств предприятия в общей сумме источников средств с точки зрения финансового риска при заключении сделок и внутренним - для выбора альтернативных вариантов финансирования деятельности предприятия.

Обязательства - категория, возникающая в результате финансирования деятельности    предприятия    за    счет    источников ,   не являющихся собственными, и в связи с этим у предприятия возникает обязанность вернуть (выплатить) долг.

Посредством обязательств предприниматель, рационально организовывая свое дело, снабжает его всем необходимым, реализует свой товар и исполняет возникшие вследствие этого обязанности перед другими лицами. Неисполнение обязательств хозяйствующими субъектами ведет, как правило, к диспропорции в экономике страны и существенному замедлению ее экономического роста.

Анализ нормативно-правовых документов по бухгалтерскому учету в Украине показывает, что они соответствуют Международным стандартам и требуют дальнейшей доработки и согласования. П(С)БУ не совпадают по структуре и содержанию с МСБУ и это дает основание утверждать о неполном соответствии бухгалтерского учета в Украине международным стандартам. Однако П(С)БУ 11 создан на основе требований МСБУ 37 с учетом экономических, правовых, налоговых особенностей и традиций нашего государства.

При этом необходимым условием совершенствования управления обязательств является коренная реконструкция его технической и информационной базы на основе автоматизированной системы учета с использованием автоматизированных рабочих мест бухгалтера. Автоматизированная система учета позволяет обеспечить: полное и своевременное удовлетворение информационных потребностей пользователей; выполнение контрольных и аудиторских задач с целью получения необходимой информации об имеющихся отклонениях; получение автоматизированным путем готовых управленческих решений; анализ и прогнозирование хозяйственно-финансовой деятельности предприятия.

 Таким образом, адаптация в Украине МСБУ даст возможность не только инновационному развитию предприятия, но и значительному повышению конкурентоспособности экономической деятельности вследствие:

-.отражения результатов деятельности предприятия в более простой и реалистичной форме;

- возможности сравнения финансового положения предприятия с финансовым положением иностранных компаний, что дает лучшее восприятие со стороны западных партнеров;

- совершенствования системы ценообразования.

Список литературы:

  1. Волинець О.О. Окремі аспекти сутності та змісту зобов’язань підприємства [Текст] / О.О.Волинець // тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. – Харьков, 2010. – С. 66-69.

  2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 “Зобов’язання” / Затв. Наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31.01.2000 р. із змінами та доповненнями № 1125 від 25.09.2009 р.

УДК 336. 717. 16

Маєвська Н.В., к.н. держ. управління, доцент,

Строкова Н. О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

УПРАВЛІНСЬКИЙ ОБЛІК В СИСТЕМІ БАНКІВСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Для банківських установ питання організації управлінського обліку та пошуку ефективних методів його ведення є актуальним, оскільки системи управління банком ускладнюються, запроваджуються нові банківські продукти та послуги, зростають обсяги інформації. Використання управлінського обліку впливає на всю систему контролінгу банку, створює реальні можливості для оптимізації його управління. При впровадженні системи управлінського обліку необхідно, перш за все, вирішити такі завдання: визначити мету i шляхи її досягнення; встановити рівні відповідальності окремих працівників; визначити поточний i наступний контроль виконання рішень; облік отриманих результатів; аналіз відхилень; удосконалення поточного i наступного контролю. Вирішення всіх цих завдань в комплексі забезпечить найбільш оптимальну систему прийняття i реалізації відповідних управлінських рішень [1].

Основними об’єктами системи управлінського обліку виступають: витрати (поточні і капітальні) та доходи в цілому і окремих структурних підрозділів; собівартість, як форма цільового спрямування витрат; внутрішнє ціноутворення (трансфертні ціни); планування; внутрішня звітність.

Етапами формування системи управлінського обліку є: затвердження загальної концепції управлінського обліку, яка визначає основну мету, завдання, принципи, основні етапи побудови системи; науково обґрунтоване визначення центрів відповідальності банківської установи; побудова фінансової структури банку; створення класифікатора банківських продуктів залежно від типу бізнесу, виду діяльності, типу валюти, на підставі якого потім складається перелік банківських продуктів та послуг за центрами; здійснення класифікації витрат та доходів в розрізі кожного центру відповідно до причинно-наслідкових зв’язків; ефективний розподіл доходів між структурними підрозділами; розробка методологічних засад облікового блоку системи: вибір моделі обліку, системи внутрішніх рахунків, первинної документації; розробка форм внутрішньо-управлінської звітності; організація процесу бюджетування, внутрішнього аналізу та належного механізму контролю; розробка нормативного забезпечення щодо організації управлінського обліку в банку, визначення кола працівників, які будуть займатися безпосередньо веденням управлінського обліку .

Основним підґрунтям управлінського обліку є бухгалтерський облік в банку, який має забезпечувати виконання принаймні двох функцій:

- запис інформації про операції, що виконуються банком, та відображення цих операцій в агрегованому вигляді у фінансовій звітності для аналізу й правління;

- запис детальної інформації про контрагентів кожної операції та параметри самих операцій для отримання оперативної інформації про стан окремих статей у розрізі контрагентів, видів валют, фінансових інструментів тощо[2].

При цьому банк самостійно визначає свою облікову політику, розробляє систему і форми управлінського обліку, внутрішньої звітності та контролю операцій, визначає права працівників на підписування документів, затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації.

В Україні законодавчо визначено десять принципів бухгалтерського обліку: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів та витрат; превалювання сутності над формою; історична собівартість, єдиний грошовий вимірник; періодичність.

Отримана облікова управлінська інформація, зорієнтована на задоволення потреб як стратегічного, так і тактичного управління, на оптимізацію використання ресурсів, забезпечення об'єктивної оцінки діяльності структурних підрозділів, уникнення суб’єктивізму в процесі прийняття рішень тощо. Обліковий компонент - становить інформаційну основу управління внутрішньою діяльністю банку, впливаючи на його стратегію і тактику. Тактичні аспекти управлінського обліку визначають облік, контроль, аналіз, регулювання раніше прийнятих рішень і відповідальність за їх виконання; стратегічні - систему планування та координації управлінських рішень, сформовану в банківській установі з метою вибору перспективних напрямів її розвитку. Стратегія стосується планування діяльності банку в цілому та основних напрямів його роботи зокрема [3].

Найбільше значення щодо цього має оперативна адаптація зазначених елементів управлінського обліку до зростаючих вимог управління господарською діяльністю. Система обліку повинна містити в своєму арсеналі сукупність таких прийомів і методів, які б забезпечили створення динамічної інформаційної моделі діяльності та необхідні механізми досягнення бажаного стану.

В цілому система управлінського обліку повинна містити такі основні елементи: центри відповідальності; контрольовані показники; первинні документи управлінського обліку; облікові регістри для групування даних; форми управлінської звітності; облікові процедури збору, оброблення i представлення інформації користувачам. Важливим є також той факт, що принципи та інструменти, які застосовують у системі бухгалтерського обліку банків України, мають бути достатньо мобільними, щоб забезпечити врахування всіх ризикоутворюючих чинників у процесі розрахунку базових показників діяльності установи та визначення реальної вартості фінансових інструментів на дату формування балансу.

Список літератури:

  1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №2121-ІІІ із змінами.

  2. Кіндрацька, Л. М. Фінансовий та управлінський облік у банках [Текст] : підручник / Кіндрацька Л.М. ; Мін-во освіти і науки України, ДВНЗ "КНЕУ ім. Вадима Гетьмана". - К. : КНЕУ, 2008. - 816 с.

  3. Управлінський облік в банках [Текст] : навч. пос./НБУ.К.: УБС НБУ, 2009.

УДК 658.152.11:657

Мартиросян А.С., к.е.н.,

Соловйова Н.Л., Харіна Ю.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ОБЛІК ТА АУДИТ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД У ПОРІВНЯННІ З ВІТЧИЗНЯНИМ

Розвиток ринкових відносин, намагання України вийти на світовий ринок та наявність підприємств різних форм власності вимагає розробки та впровадження нових вимог щодо організації та методології обліку. У процесі діяльності суб’єкта господарювання існують відмінності у методиці бухгалтерського обліку в порівнянні з міжнародною практикою. Тому найбільш актуальною з позицій планування, дотримання економічної взаємодії є проблема єдиних норм і правил в системі бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Дослідженню стандартизації по МСФЗ присвячені наукові праці та методичні розробки. В цих працях започатковані еволюційні основи розвитку міжнародних стандартів обліку і звітності, особливості порівняльного аналізу базових показників, організаційні заходи заміни та адаптації стандартів. Значно менше досліджені питання галузевих особливостей застосування міжнародних стандартів, управлінський аспект зближення інформаційних систем різних країн, суттєвий характер розбіжностей між окремими системами та сам процес трансформації системи стандартів.

Облік необоротних активів на міжнародному рівні розглядають у МСБО 16 «Основні засоби», МСБО 38 «Нематеріальні активи», МСБО 36 «Зменшення корисності активів», МСФЗ 3 «Об’єднання бізнесу». Облік та відображення необоротних активів у фінансовій звітності України у П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». У закордонній обліковій термінології поняття необоротні активи позначаються різними термінами, зокрема довгостроковими активами, операційними активами [1].

Історична відокремленість країн та національні особливості зумовили розвиток різних підходів щодо ведення бухгалтерського обліку зі своїми особливостями, вадами та перевагами.

В вітчизняній обліковій практиці України до складу необоротних активів належать основні засоби, малоцінні необоротні матеріальні активи, нематеріальні необоротні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість відстрочені податкові активи, гудвіл.

У різних країнах є особливості відображення в балансі необоротних активів, так в активі балансу в Росії відображуються – позаоборотні активи, які включають нематеріальні активи, основні засоби, доходні вкладення в матеріальні цінності; в Німеччині – основний капітал та фінансові активи; в країнах англо-американської групи – це довгострокові активи, що об’єднують в собі основні засоби або власність, будівлі і обладнання, невідчутні активи, інвестиції, інші не поточні (позаборгові) активи; у Швейцарії необоротні активи відображаються в активі балансу об’єднані в одну групу – основні засоби.

В окремих країнах виділяють також вартісний критерій, в Німеччині ліміт вартості основних засобів не менше 800 марок, в Росії - більше 100- кратного встановленого законом розміру мінімальної місячної оплати праці за одиницю [2], в Україні більше 1000 грн. - с 2012 р. більше 2500 грн., (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Основні засоби відображаються в обліку за первинною вартістю. Згідно з міжнародними стандартами, до первинної вартості основних засобів включають: ціну придбання за вирахуванням отриманих знижок, митні збори, невідшкодовані податки, витрати, що прямо відносяться до приведення основних засобів до робочого стану.

В окремих країнах дозволено включати до первісної вартості основних засобів суму відсотків по позиках, пов'язаних з придбанням об'єктів. В Німеччині відсотки за кредит дозволяється включати до витрат на будівництво основних засобів тільки в тих випадках, коли існує тісний взаємозв'язок між засобами та позиковим капіталом [3].

Здійснене дослідження надає можливість зробити висновок організації обліку необоротних активів у зарубіжних країнах та порівнюючи з українським досвідом, можна встановити подібні та відмінні риси організації їх обліку, методів оцінки, та амортизації. Подальші дослідження зарубіжного досвіду забезпечують можливість перейняти позитивний досвід ведення обліку необоротних активів, що сприятиме ефективному управлінню та плануванню суб'єкта господарювання.

Список літератури:

1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів вищіх навчальних закладів / Ф.Ф.Бутинець, Л.Л.Горецька. – Житомир: Рута, 2002.-544с.

2. Лучко М.Р.Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник / М.Р.Лучко, І.Д.Бенько. – К.: Знання, 2006. -311 с.

3. Марочкіна А.М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами: Навчальний посібник / А.М. Марочкіна. – Харків: Торсінг, 2002. -296с.

УДК 657.37

Матюха М.М., к.е.н., доцент

Київський Національний торговельно-економічний університет, м. Київ

ПІДХОДИ ДО МЕТОДОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЗВІТНОСТІ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Звітність підприємства є заключним етапом системи обліку, яка узагальнює і систематизує інформацію про різні напрямки діяльності підприємства різноманітним користувачам інформації. На відміну від загального визначення управлінська звітність відрізняється специфікою висвітлення узагальненої інформації, може бути проміжним етапом обліку і призначена для визначених користувачів, створюється як правило на замовлення, або при необхідності. Звідси виникає проблема методологічного трактування управлінської звітності, яку необхідно виділити як окрему наукову категорію та враховувати її на практиці. Тим більше, що методологічні основи управлінської звітності, як окремої складової мало дослідженні, потребують формування нових концепцій представлення інформації для користувачів. На перший план висуваються основні вимоги до інформації: оперативність, гнучкість, динамічність та інші. Разом з тим формування та представлення звітності є тривалим і об’ємним в інформаційному відношенні процесом. Тому особливого значення щодо покращення забезпечення користувачів різноманітними даними, показниками діяльності є використання елементів науково-технічного прогресу – інформаційних технологій обліку. Формування звітності і зокрема управлінської в умовах застосування інформаційних технологій визначає важливість даного питання для кожної елементної ланки суб’єктів господарювання.

За філософським визначенням методологія (від грец. – шлях дослідження, спосіб пізнання) – філософське вчення про закономірності, принципи, методи і форми пізнання [1 с. 136]. Методологія формування і представлення управлінської звітності нині формується на перетині різних наукових течій та на напрямків, по-скільки ґрунтується і відображає різноманітні об’єкти, готується для користувачів із різними інформаційними потребами. Тому для трактування методології управлінської звітності необхідно враховувати загальні філософські розуміння та специфічні напрямки наукових дисциплін.

Звітність нерозривно пов’язана з методологією облікового процесу. Відповідно до облікової науки методологія розглядається як сукупність специфічних методів, що характерні для бухгалтерського фінансового обліку та звітності. Зокрема, Пушкар М.С. пов’язував методологію обліку, як складову облікової політики підприємства, що складається з принципів та правил отримання, обробки, фіксації та передачі інформації, правил оцінки, ведення рахунків, критеріїв розмежування основних засобів та малоцінних і швидкозношуваних предметів, порядку нарахування амортизації і зносу, порядку обліку ремонтів, оцінки запасів та готової продукції, списання витрат майбутніх періодів, порядку обліку та розподілу комплексних витрат і включення їх у собівартість порядку обліку та розподілу комплексних витрат і включення їх у собівартість, порядку утворення статутного фонду, фондів спеціального призначення та інших питань [2 с. 33].

З іншого боку управлінська звітність готується для конкретного споживача інформації в основному це управлінський персонал. Тому при побудові звітності слід враховувати методологію менеджменту серед специфічних підходів менеджменту слід виділити 1) експеримент; 2) тестування, анкетування та інші методи отримання експертної інформації; 3) вивчення документації підприємства; 4) моделювання та інші.

У свою чергу на методологічне забезпечення управлінської звітності впливають інформаційні технології. Інформаційні технології дають можливість представити управлінську звітність як систему (сукупність елементів), а процес складання представити у вигляді моделювання за допомогою спеціальних програмних засобів та технічних засобів. Для цього використовуються математично-алгоритмічна система, яка дає можливість підвищити якість та оперативність інформації, зменшити затрати і терміни розробки та представлення необхідної звітності.

Для управлінської звітності характерно використання нестандартних (творчих) підходів тому, що допускається її складання в умовах невизначеності, за приблизними, або непідтвердженими даними при цьому слід розглядати креативний метод. Хоча цей метод необхідно використовувати для представлення прогнозних показників управлінської звітності. Зокрема Бутинець Ф.Ф. відмічає, що креативний облік – це будь-який науковий метод, який не відповідає загальноприйнятій практиці або встановленим стандартам та принципам. Креативний облік є позитивним тоді, коли використовується без прямого порушення законодавства для відображення основних тенденцій у змінні вартості бізнесу і достовірності картини стану справ фірми. Особливо, якщо не існує інших методів відображення в обліку нової операції. У протилежному випадку – це викривлення звітності підприємства для більш вигідного відображення його діяльності для акціонерів, інвесторів та інших зацікавлених осіб. [3 с. 33].

Таким чином набір елементів метода управлінської звітності є ширшим розумінням, чим набір елементів метода бухгалтерського фінансового обліку. Це потребує проведення додаткових наукових досліджень щодо процедур формування і представлення управлінської звітності.

Список літератури:

1. Філософія: Словник-довідник: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Черушева Г.Б., Пархоменко В.В. та ін. – 2-е вид., доп., випр. і перероб. – К.: «Видавництво Дельта», 2009. – 284 с.

2. Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. / М.С. Пушкар – Тернопіль: Економічна думка, 1999. – с. 422.

3. Інформаційні системи бухгалтерського обліку: підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця; 2-е вид., перероб. і доп. – Житомир: ПП «Рута», 2002. – 544 с.

УДК 657.412

Пушкар М.С., д.е.н., професор

Тернопільський національний економічний університет, м. Тернопіль

ЧИ СТАНЕ ГОСПОДАРСЬКИЙ ОБЛІК НАУКОЮ?

Аналіз літературних джерел з так званих «Основ бухгалтерського обліку» не може викликати позитивних емоцій у справжніх науковців, оскільки до рівня теоретичних узагальнень вони не дотягують. Замість наукового апарату і розкриття сутності обліку вони без достатнього обґрунтування наводять лише фрагментарно одні й ті ж питання про предмет, об’єкти, метод із стереотипним набором 8 «прийомів» (що таке «прийом» в жодному довіднику чи енциклопедії з наукознавства не знайдемо ! І чому потрібно робити підміну методів на прийом ніхто з авторів подібних посібників з основ обліку не зможе нести будь-які наукові аргументи) та несистемних міркувань з організації обліку.

Подібна «теорія» є звичним міркуванням про предмет і метод, що трактує облік як мистецтво записів у книги, а не науку зі своїм категоріальним апаратом.

Як зазначає проф. Ярошовець В. [1, с. 81] для епохи постмодернізму характерні такі риси:

  • багатовимірність, яка має естетичний, політичний та філософський аспект науки, що заперечує будь-які стереотипи минулого;

  • поліваріантність, яка ставить за мету звільнення людської духовності, досягнення суб’єктивності, творчої активності від сформульованих у минулому норм, регулятивів, котрі перетворилися на ілюзії та помилки, що заважають вільному розвитку особистості;

  • реконструкція традиційної парадигми, «деканонізація» науки, формування нових фундаментальних теоретичних уявлень про науку;

  • заміна вертикальних та ієрархічних зв’язків горизонтальними, відмова від ідей лінійності та метадискурсивності, універсальних мов і мислення;

  • наука організується як підрозділ пізнання.

Сучасна філософія звертається до парадигми постмодернізму, яка має такі ознаки:

  • поліфонічність науки, коли монолог втрачає свою силу, а натомість способом існування стає діалог чи полілог, плюралістичність ідей, гіпотез, доведень;

  • унікальність науки і своєрідність в оцінюванні як надбань минулого, так і власних світоглядних уявлень;

  • підвищена увага до суб’єкта дискурсу, проблема «смерті автора» (не сприйняття його відживших ідей через неадекватність існуючій реальності), наслідком чого стає незаангажованість у тексті.

Нова парадигма науки здійснюється не тотальним знищенням існуючої, а шляхом позитивного, конструктивного її переформулювання, використання і переосмислення на основі комп’ютеризації, моделювання, формалізації, математизації, логіки пізнавального процесу.

«Логіка пошуку й сьогодні цікавить дослідників, але першочергово зростає інтерес до спонтанної думки, яка не скута формалізмами, стереотипами» [1, с. 70], чого не скажеш про бухгалтерів, думка яких зупинилася на давно минулих часах і нетерпима до носіїв «єретичних» за їхніми уявленнями, ідей, хоча слід би врахувати ними дію законів діалектики та досягнення науки й техніки за останніх 70 років.

При проведенні досліджень щодо формування нової парадигми науки потрібно використовувати не один методологічний апарат, як це робилося у минулому, а залучити методологію соціологічних, соціально-психологічних, культурологічних, економічних, природничих, математичних, інженерних та інших видів наукового пізнання, спрямованих на формування наукового знання, наукової картини реального світу з метою реалізації на практиці проектно-конструктивної функції науки. Якщо не застосовують цього принципу, то наука вироджується в щось інше, яке не можна назвати наукою, хоча це «щось» формально зберігає статус науки. Подібна ситуація характерна для парадигми обліку й аудиту, які далекі від ідеалу, оскільки нехтують теорією пізнання і не намагаються використати її можливості у відповідності до змін суспільного життя та вимог нової економіки, що ґрунтується на знаннях та інтелекті людини. Парадигми обліку, контролю й аудиту залишаються на рівні науки першої половини ХХ століття, основною рисою яких була і залишається ідеологія ручної праці з обробки інформації та рутинних контрольних дій менеджерів підприємства. В цих умовах актуального значення набуває наука, яка розробляє спосіб виробництва знань про реальний світ на основі філософсько-гносеологічного та логіко-методологічного характеру.

Сучасна облікова система може перетворитися на науку лише тоді, коли збагатиться її методологія, що дає синтезовану модель теорії пізнання, в яку вписані окремі елементи, взаємозв’язки між ними, вектор розвитку знання від початку спостереження за об’єктами, явищами і процесами до теоретичних узагальнень. На основі такої моделі (неважливо чи вона формалізована чи вербальна) здійснюють вивчення засобів і методів дослідження, які сприяють отриманню нових знань в науковому дослідженні. Оволодіння загальною методологією процесу пізнання корисне тим, що воно подібно компасу, не дає досліднику заблукати в тих умовах реальної дійсності, в яких не завжди можна ідентифікувати об’єкт дослідження і виявити його природу, властивості та структуру на основі буденного мислення і здорового глузду.

Список літератури:

1. Ярошовець В. Методологічна рефлексія історико-філософського процесу// Психологія і суспільство. – 2010. - № 1.

УДК 657

Савченко В.М., к.е.н., професор,

Кононенко Л.В., к.е.н., доцент
Кіровоградський національний технічний університет, м. Кіровоград

ПОБУДОВА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ОБЛІКОВОЇ ПІДСИСТЕМИ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Дотепер залишається дискусійним питання щодо побудови та функціонування підсистеми бухгалтерського обліку діяльності суб’єктів господарювання в системі вищого порядку – системі управління.

Систему бухгалтерського обліку традиційно розглядають на трьох рівнях. Перший рівень - реєстрацій господарських фактів, другий - узагальнення та систематизація зареєстрованих фактів господарського життя в межах існуючих форм бухгалтерського обліку, третій – формування зведеної інформації та представлення її зацікавленим користувачам. Система управління має дві підсистеми: об’єкт – підприємство та суб’єкт – різні рівні управління. Ці підсистеми мають різний зміст відносно рівнів управління. Процес управління передбачає етапи, що безпосередньо пов’язані з організацією обліку, аналізу та контролю. Більш поширений є підхід згідно з яким відокремлюються такі етапи:

збирання та обробка інформації - відпрацювання рішень - контроль за виконанням рішень

Сучасні концепції управління мають відмінність в тому, що крім цих етапів зазначають ще прогнозування та регулювання.

Ми розглядаємо процес управління як безперервний процес, що обов’язково містить в собі: прогнозування; встановлення можливих варіантів; вибір найдоцільнішого; прийняття рішення; контроль за його виконанням і формування нового інформаційного потоку, що обумовлює необхідність адаптації системи внутрішньогосподарського обліку до інформаційних запитів менеджмент. Залишаються невирішеними багато питань пов’язаних, як з сутністю внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, так і з його організацією та технологіями. Ми вважаємо, що функції обліку в сучасних умовах розширюються і з врахуванням особливостей сільського господарства як виду економічної діяльності та потреб управління на макроекономічному рівні є необхідним досліджувати дану проблематику у напрямку інтеграції технологічного та бухгалтерського обліку на рівні суб’єкта господарювання.

Дослідження розвитку методології бухгалтерського обліку в історичному аспекті, наводить на думку, що на різних етапах розвитку суспільства виникають певні проблеми методологічного характеру щодо побудови системи бухгалтерського обліку та різні підходи щодо їх вирішення.

На конкретний вибір впливають як історичний аспект так і ментальний. Відповідно спостерігається варіантність, що зумовлено специфікою соціально – економічних відносин та напрямом розвитку країни, зокрема моделлю економічної політики. На наш погляд, саме вимога достовірності та сумлінного створення інформації, що є предметом бухгалтерського обліку, історично зумовило виникнення облікової політики та дало можливість усвідомити її зміст. Проте, формування облікової політики на рівні суб’єкта господарювання потребує адекватного методичного забезпечення.

Сучасний етап розвитку економіки має високий рівень інтернаціоналізації, що зумовлює зміну суб‘єкта облікової політики, а також зміну ідеології нормативної регламентації: від централізованої регламентації технології та процедур до централізованої регламентації принципів та децентралізованої регламентації облікової політики суб‘єктів господарювання.

За традиційним підходом інформаційна система бухгалтерського обліку лише забезпечує систему більш високого рівня інформацією, проте вона може активно впливати на об’єкт управління та зовнішнє середовище. Відповідно із сутністю сучасних економічних процесів та рівнем розвитку сучасних інформаційних технологій виникає необхідність та можливість створення гнучких активно – адаптивних облікових систем, зокрема відкритої інформаційної бухгалтерської системи.

Активність гнучких систем бухгалтерського обліку полягає в активізації впливу на об’єкт управління, зовнішнє середовище; а адаптивність – в змінах елементів системи відповідно до змін зовнішнього середовища (відповідно до інформаційних запитів та потреб системи управління), які повинні мати превентивний характер.

Бухгалтерська інформаційна система є відкритою і має прямі та зворотні зв’язки із системою управління господарюючого суб’єкта та зовнішнім економічним середовищем. Тому розвиток обліку як системи має бути спрямованим саме на забезпечення цих зв’язків в оперативному режимі. Для потреб управління витратами собівартістю, доходами, інвестиціями, прибутком своєчасність і якісність отриманої інформації в режимі “реального часу” є вирішальними, саме це зумовлює необхідність подальших досліджень організаційних та методичних аспектів застосування сучасних інформаційних технологій облікової процедури з врахуванням особливостей аграрного виробництва.

Список літератури:

  1. В.М. Савченко., Л.В. Кононенко, В.Г. Крячко Система бухгалтерського обліку як складова системи управління // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, вип. 18, Ч.ІІ – Кіровоград: КНТУ, 2010.– С.27 – 33

  2. Широбоков В.Г. Активно-адаптивная система бухгалтерского учета в сельськом хозяйстве: концептуальные подходы, теория и практика. Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук. – Воронеж -2002

УДК 657: 336:631

Савченко О.С., Олійник А.А.

Кіровоградський національний технічний університет, м. Кіровоград

ДО ПРОБЛЕМ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ

У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Галузевому аспекту сутності та організації управлінського обліку в аграрному виробництві вітчизняними науковцями приділяється недостатньо уваги. У вітчизняній науковій літературі з облікової проблематики, як і на теренах пострадянського простору з кінця ХХ сторіччя формуються два діаметрально протилежні підходи щодо напрямків еволюції бухгалтерського обліку. За першим підходом напрямок еволюції обліку – це його диференціація. Другий напрямок – його інтеграція. Виникнення розбіжності в поглядах є об’єктивно зумовленим. Це пов’язано із сутністю бухгалтерського обліку, а саме з тим, що його змістом і призначенням є інформація про факти господарського життя, але інформація може бути різноманітною і суспільство потребує її формування за різними підходами. У зв’язку з цим у ХХ сторіччі виникли різні облікові концепції: макроекономічного, фінансового, управлінського обліку, стандартизації, податкового обліку та інших. Ці концепції обумовлені спрямуванням на реалізацію різноспрямованих потреб користувачів в інформації. Разом з тим, формування концепції управлінського обліку не ставить під сумнів цінності для управління облікової інформації отриманої за іншими концепціями. Назва управлінського, в цьому зв’язку, орієнтується на цілі інформаційного забезпечення управління. Традиційно у фаховій літературі, як і у нормативних документах при визначенні управлінського обліку, акцентується увага саме на внутрішньому управлінні. У цьому зв’язку нам імпонує позиція Моссаковського В. Б., за якою для сільськогосподарських підприємств такий підхід неприйнятний, адже інформація про собівартість виробленої та реалізованої продукції використовується на рівні регіонального, відомчого та державного управління. На нашу думку, зважаючи на важливість інформації про використання земельних ресурсів, стан земельних ресурсів та характеристики сільськогосподарської продукції з точки зору впливу на безпеку життєдіяльності суспільства неможливо зводити управлінський облік у сільському господарстві тільки до внутрішньовиробничого, що розширює сферу його використання і відповідно має позначитись на методології.

Функціонування управлінського внутрішньовиробничого обліку в сільськогосподарських підприємствах в сучасних умовах ускладнилося через відсутність служби, яка б відповідала за ведення обліку, контролю та підведення підсумків діяльності виробничих підрозділів, зміни в організаційній побудові підприємств і центрів відповідальності та відмову від матеріального стимулювання виконавців. Відновлення раніше існуючого економічного відділу в сучасних умовах залежить від волі власника (господаря). Якщо подібна служба підприємства не буде створюватися, то необхідно розподілити обов’язки між спеціалістами щодо розробки бюджетів підрозділів, обліку витрат у розрізі різних об’єктів (культури, групи культур, поля сівозміни, виробничі підрозділи, види робіт, тощо), їх контролю та аналізу, підведення підсумків діяльності.

В умовах розвитку ринкових відносин об’єктивною є необхідність формування внутрішніх управлінських інформаційних систем, що орієнтуються на виробничий і фінансовий менеджмент. Поява та розвиток комп’ютерної техніки та комунікаційних систем спричинили суттєвий вплив на облікову процедуру і зумовили виникнення нової автоматизованої форми бухгалтерського обліку. За умови їх існування є можливим організувати облікову процедуру, що має такі відмінності: разове введення первинної інформації; централізація облікової інформації і децентралізація процесу їх обробки; автоматизація формування більшості первинних документів, бухгалтерських розрахунків, звітів, можливість отримання зведених даних в режимі реального часу; значні можливості поглиблення аналітичності обліку; можливості паралельного застосування різних класифікацій, альтернативних варіантів оцінок. Проте, реалізація цих особливостей є лише потенційно можливою і потребує наявності як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. Як перші так і другі безпосередньо пов’язані з рівнем культури бізнесу та відповідно із запитами власників сільськогосподарських підприємств, щодо рівня менеджменту. Інформаційне забезпечення потреб як виробничого, так і фінансового менеджменту у сучасних умовах сільськогосподарського виробництва за інтеграційним підходом, як свідчить практика, є проблематичним. Проте, виокремлення в організаційній структурі сільськогосподарських підприємств управлінської бухгалтерії теж є а ні доцільним, а ні можливим. Одним з напрямків розв’язання проблеми ми бачимо в таких організаційних заходах, як створення єдиної обліково-економічної служби, інтеграції функцій і методології виробничо-фінансового планування та обліку, що потребує використання в поточному плануванні специфічних елементів методу бухгалтерського обліку. У сільськогосподарському виробництві практично не використовується методологія управлінського обліку. Проте, на нашу думку, для сучасних умов існування агробізнесу це не є актуальним. Але ми не заперечуємо необхідності посилення обліково-економічних управлінських акцентів, стосовно планування, аналізу виробничих затрат; створення внутрішніх мотиваційних механізмів, спрямованих на ефективність використання ресурсів.

Список літератури:

  1. О.С. Савченко, Інформаційне забезпечення виробничого менеджменту в агробізнесі //Наукові праці Кіровоградського державного технічного університету. Економічні науки. – Вип. 7. В двох частинах. - Ч.I. – Кіровоград: КДТУ, 2005 - С. 434 – 438

  2. А.А. Олійник Аграрні підприємства як специфічний об’єкт регулювання: історичний та закордонний аспекти // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, вип. 18, Ч.ІІ – Кіровоград: КНТУ, 2010.– 288 с.С.174-178

УДК 657.12

Сало Х.О.

Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ВИТРАТ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ

Однією з основних складових господарської діяльності будь-якого підприємства є витрати. Величина витрат спричиняє вплив і визначає розмір фінансового результату підприємства, рентабельності виробництва, і відтак дозволяє встановити необхідність оптимального пошуку резервів щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства. Важливе значення для формування основних показників діяльності підприємства, зокрема, собівартості продукції (виконаних робіт, наданих послуг), фінансового результату, має достовірне визначення та розподіл витрат звітного періоду, а також правильність їх відображення в обліку, розподіл та списання витрат майбутніх періодів.

Витрати відносяться до активу тому, що «метою створення активу, що має назву витрати майбутніх періодів, є відповідальне віднесення витрат на період, в якому будуть отримані економічні вигоди. В міру того, як витрати майбутніх періодів приноситимуть вигоду, вони списуватимуться та відображатимуться як витрати». Виходячи з принципу відповідності доходів і витрат, «витрати, понесені з метою отримання доходу у майбутніх періодах, не списуються з рахунків, а продовжують фігурувати в бухгалтерських книгах підприємства як актив до періоду, в якому визнається відповідний дохід» [1, c. 17]. Таким чином, досвідчений бухгалтер, ознайомлений з особливостями відображення в обліку витрат майбутніх періодів, на практиці може впливати на фінансовий результат, не порушуючи при цьому норми чинного законодавства.

Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій для обліку витрат майбутніх періодів призначено рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів». До таких витрат відносять: витрати, пов'язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; витрати пов’язані з освоєнням нового виробництва; сплачені авансом орендні платежі; оплату страхового полісу; передплату за періодичні та довідкові видання тощо [2].

Порядок обліку витрат майбутніх періодів у системі бухгалтерського обліку регулюється різними нормативними актами. Зокрема, в Україні до таких нормативних документів належать: П(С)БО 2 «Баланс», П(С)БО 25 «Фінансова звітність суб’єктів малого підприємництва», Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій тощо.

Нині система бухгалтерського обліку витрат, що підлягають розподілу, організовується таким чином: у частині витрат майбутніх періодів, що належать до активу, суми витрат, що враховуються у момент виникнення на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» за дебетом у кореспонденції з рахунками обліку грошових коштів, розрахункових рахунків тощо. Суми витрат, що належать до поточного періоду, списуються з рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» за кредитом на рахунки обліку витрат звітного періоду. Сальдо рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів2 на кінець звітного періоду відображається в активі балансу у статті «Витрати майбутніх періодів».

Особливість обліку витрат майбутніх періодів полягає також у їхній класифікації. Доцільною є класифікація таких витрат за видами діяльності, що сприятиме визначенню напрямів їх здійснення (використання) та впливу на конкретні показники діяльності. Це дає змогу отримати додаткову інформацію про такі витрати, їхній склад та величину, а також, керівництво має можливість на основі такої інформації прийняти відповідні управлінські рішення, та, прослідкувати яким чином вони впливають на фінансовий результат діяльності підприємства.

Вивчення економічної сутності витрат майбутніх періодів передбачає їхнє дослідження у порівнянні з величиною прибутку. Стаття «Витрати майбутніх періодів» у витратній частині безпосередньо впливає на величину фінансового результату за звітний період. І якщо у даній статті відображенні витрати, які не були враховані при визначені фінансового результату, тоді розмір прибутку повинен збільшуватись. Якщо ж, навпаки, витрати враховані при визначенні фінансового результату, але не віднесені до статті «Витрати майбутніх періодів», фінансовий результат зменшується. Це означає, що сума витрат у статті «Витрати майбутніх періодів» є регулятором або інструментом, який впливатиме на фінансові результати діяльності підприємства [3].

Таким чином, витрати майбутніх періодів штучно збільшують прибуток підприємства. При цьому досить цікавим є той факт, що збільшуючи прибуток підприємства, витрати майбутніх періодів разом з тим зменшують величину грошових потоків, що, зрештою, призводить до парадоксу: коли у підприємства є прибуток, а підприємство оголошується банкрутом через неліквідність, адже збільшуючи прибуток витрати майбутніх періодів, разом з тим, призводять до відтоку грошових коштів підприємства.

Крім того, відсутність нормативного регулювання порядку обліку витрат майбутніх періодів, призводить до того, що бухгалтер на практиці не лише самостійно вирішує, які саме витрати відносити до складу майбутніх періодів, але й сам визначає методи їх списання. Тому, беручи до уваги важливість даного питання, пропонуємо закріпити на законодавчому рівні склад витрат майбутніх періодів та можливі методи їх списання.

Список літератури:

1. Вареня В. Витрати та доходи майбутніх періодів в обліку та звітності / В. Вареня // Главбух. – 2008. – № 5 (556). – С. 15-21.

2. Інструкція до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій від 30.01.1999 р. № 291.

3. Коміренко В. Особливості обліку витрат та доходів майбутніх періодів / В. Коміренко // Все про бухгалтерський облік. – 2005. – № 15. – С. 30-35.

УДК 657.21

Святенко І.М., к.е.н., доц., Крещенко О.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ПОЗАБАЛАНСОВИЙ ОБЛІК В СУЧАСНІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ СИСТЕМІ БЮДЖЕТНОЇ УСТАНОВИ

Сучасне ринкове середовище характеризується зростанням розвитку техніки і технологій виробництва, зміною споживчих властивостей товарів, робіт та послуг, широким застосуванням комунікаційних технологічних систем в управлінні підприємствами бюджетної сфери, що забезпечує ефективне використання наявних ресурсів держави. Головним механізмом реалізації таких можливостей є процес управління, ефективність якого повинна забезпечувати раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємстві.

У своїй господарській діяльності бюджетні установи користуються і розпоряджаються не тільки власним майном, але й здійснюють операції, пов’язані з використанням, зберіганням, розпорядженням майном, що їм не належить. Збільшення господарських операцій з похідними фінансовими інструментами створює можливість відображення в обліку активів, які реально не надійшли, та зобов’язань, що можуть бути непідтвердженими у майбутньому.

Недостовірність облікових даних внаслідок необґрунтованої методики бухгалтерського обліку в частині об’єктів позабалансового відображення робить неможливим проведення економічного аналізу як на рівні підприємств, так і на міждержавному рівні [1, с. 10-11; 2, с.163] . Для уникнення подвійного врахування об’єктів необхідним є ведення підприємствами обліку майна, що не може бути визнане його активами, на позабалансових рахунках, а також розробка методик обліку зобов’язань за похідними фінансовими інструментами.

Аналізуючи останні дослідження і публікації вітчизняних і зарубіжних авторів, бачимо, що позабалансовому обліку у бюджетних установах не приділено належної уваги. Питання обліку на позабалансових рахунках розглядають лише в рамках діючого плану рахунків та інструкції про його використання. Виняток становлять праці Бутинця Ф.Ф. [1,3], Голова С.Ф. [4], Литвинчук І.В. [1], Билинської В.Ф. [5], Палія, Я.В., Соколова, М.С. Пушкаря та О.М. Петрука [2].

Необхідність розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо організації і методики обліку на позабалансових рахунках, їх адаптації до історично зумовлених особливостей національної системи бухгалтерського обліку та забезпечення облікового відображення нових об’єктів (похідних фінансових інструментів, резервування амортизаційних відрахувань), потреба у вирішенні облікових питань практичного характеру для забезпечення ефективного управління і раціонального використання господарських засобів підприємства зумовили актуальність теми статті.

Особливо, вирішення потребують питання формування та упорядкування понятійного облікового апарату; узгодження існуючих протиріч в класифікації рахунків бухгалтерського обліку; розмежування понять балансових і небалансових рахунків; необхідними є розробка первинних і звітних документів для обліку фактів, що відображаються на позабалансових рахунках; удосконалення методики бухгалтерського обліку та здійснення внутрішнього контролю позабалансових об’єктів обліку.

На різних етапах історичного розвитку в різних країнах автори по-різному визначали предмет бухгалтерського обліку. Досліджувати предмет позабалансового обліку необхідно в рамках предмету бухгалтерського обліку щоб не порушити цілісність системи.

Позабалансовий облік в Україні сформувався під впливом історичного досвіду ведення обліку на позабалансових рахунках в колишньому СРСР та сучасних вимог. У різні часові періоди на позабалансових рахунках відображалися різні об'єкти, але їх суми не включалися і не включаються до балансу підприємства ні прямо, ні у складі залишку інших рахунків [3, с. 178].

Кожне підприємство в рамках діючого законодавства має можливість деталізувати окремі групи господарських засобів і обліковувати їх детальніше - відповідно до потреб господарської діяльності підприємства, завдань оперативного керівництва ним з метою розвитку і одержання прибутку.

На нашу думку, напрямками розвитку позабалансового обліку бюджетних установ в Україні є удосконалення його теоретичної основи та наближення до оперативних потреб як внутрішніх, так і зовнішніх користувачів бухгалтерської інформації.

Для досягнення цієї мети потрібно: переглянути місце і роль позабалансового обліку в сучасній інформаційній системі бюджетної установи; розширити коло об'єктів позабалансового обліку з метою його використання для ведення управлінського обліку; застосувати для обліку на позабалансових рахунках метод подвійного запису.

Список літератури:

2. Бутинець Ф.Ф., Войналович О.П., Томашевська І.Л., Литвинчук І.В. Організація бухгалтерського обліку: підручник / Ф.Ф. Бутинець, О.П. Войналович, І.Л. Томашевська, І.В. Литвинчук [За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця] – 4-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2005. –412 с.

4. Петрук О.М. Бухгалтерський облік договірних зобов'язань і прав. – Житомир : Вид-во ЖІТІ, 2000. – 186 с.

7. Бутинець Ф.Ф. Облік на позабалансових рахунках // Бухгалтерський фінансовий облік: підручник / Ф.Ф. Бутинець, І.В. Литвинчук. – 7-ме вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2006. –650 с.

1. Голов С.Ф. Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспективи розвитку : монографія / С.Ф. Голов. – К. : Центр навч. літ-ри, 2007. – 522 с.

8. Билинска Н.Е. Состояние и перспективы развития внебалансового учета в Украине / Н.Е. Билинска. - Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.1 с.167 - 171

УДК 657.411.6

Святенко С.І. к.е.н., доц.,Овчинникова І.А.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ПИТАННЯ ОБЛІКУ ЗАБЕЗПЕЧЕНЬ МАЙБУТНІХ ВИТРАТ І ПЛАТЕЖІВ

В умовах ринкової конкуренції для забезпечення фінансової безпеки промислового підприємства першорядного значення набуває створення ефективного механізму нівелювання комерційних ризиків. Одним з його елементів є забезпечення майбутніх витрат і платежів. Вони виконують функції згладжування коливань фінансового результату та страхування відповідальності адміністрації підприємства, планування величини витрат на майбутні періоди.

Результати досліджень науковців [1,2,3] свідчать про широке практичне застосування в діяльності зарубіжних корпорацій такого інструменту як забезпечення: абсолютно всі обстежені компанії Великобританії та Німеччини нараховують певні види забезпечень, менш активними є підприємства Росії.

В Україні увага підприємців до забезпечень значно послаблена. Однією з об’єктивних причин такого стану є недостатня розробленість методики їх бухгалтерського обліку, а саме відсутність у правовій базі України методів та форм первинних документів для розрахунку сум відрахувань на формування забезпечень, форми акту інвентаризації, недосконалість умов створення забезпечень, законодавча неврегульованість порядку відображення на бухгалтерських рахунках.

Питання бухгалтерського обліку процесу резервування були предметом дослідження багатьох науковців. Проведені дослідження позитивно вплинули на розвиток теорії бухгалтерського обліку забезпечень, проте положення відносно трактування їх сутності як зобов’язань є дискусійним, а в методичних підходах до обліку забезпечень серед учених немає одностайності.

Сучасний стан методики обліку операцій формування забезпечень майбутніх витрат і платежів можна охарактеризувати як незадовільний через: недостатню розробленість у нормативній базі України умов формування забезпечень (відсутні межі кількісної оцінки ймовірності погашення підприємством зобов’язання, для забезпечення якого формується резерв); відсутність методів розрахунку сум відрахувань на створення (поповнення) забезпечень гарантійних зобов’язань, наступних витрат на реструктуризацію, на виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів, матеріального заохочення; відсутність форм документів для розрахунку величин усіх видів забезпечень; законодавчу неврегульованість і різноманіття підходів українських науковців до порядку відображення операцій формування забезпечень у системі бухгалтерських рахунків.

Недосконалість методики обліку операцій використання забезпечень майбутніх витрат і платежів полягає у:

відсутності в П(С)БО України методичних засад бухгалтерського обліку операцій використання забезпечень наступних витрат на реструктуризацію і виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів;

методологічній нерозробленості концепцій до визначення дій бухгалтера у разі браку коштів резервів для покриття операційних витрат, яких фактично зазнало підприємство від настання умовної події.

Процеси резервування на українських підприємствах перш за все гальмуються через негативну дію об’єктивно існуючих у системі обліку проблем методичного характеру. Наявність вказаних проблем призводить до того, що навіть ті підприємства, які мають гостру необхідність і бажання формувати певні види забезпечень (наприклад, підприємства, що реорганізуються), не мають можливості їх створювати, хоча згідно із пунктом 13 П(С)БО 11 «Зобов’язання» мають таке право. Звідси - для активізації процесів резервування на промислових підприємствах України набуває актуальності розробка наукових підходів і рекомендацій щодо удосконалення методики бухгалтерського обліку операцій формування та використання забезпечень майбутніх витрат і платежів.

Формування в бухгалтерському обліку забезпечення майбутніх витрат і платежів є наслідком виникнення у підприємства зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення. Запропоновано назвати такий специфічний вид зобов’язань підприємства передбачуваним зобов’язанням. Це дозволить не змішувати поняття «зобов’язання» як причину із поняттям «забезпечення майбутніх витрат і платежів» як його можливим наслідком.

Для реалізації українськими суб’єктами господарювання наданого їм права формувати забезпечення матеріального заохочення, забезпечення наступних витрат на реструктуризацію, на виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів розроблено методи розрахунку сум місячних відрахувань на їх формування (поповнення). Для обчислення величин забезпечення матеріального заохочення пропонується використовувати прогнозний метод з базою розрахунку фонд оплати праці, забезпечення наступних витрат на реструктуризацію – кошторисний метод виходячи з суми прямих витрат підприємства на виконання плану реструктуризації на наступний рік, забезпечення наступних витрат на виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів – кошторисний метод, заснований на сумі збитків, яких зазнає підприємство від виконання обтяжливого контракту.

Список літератури:

1. Сотникова Л.В. Бухгалтерский и налоговый учет резервов / Л.В. Сотникова. - М.: Налоговый вестник, 2005.- 272 с.

2. Терещенко В.С. Місце забезпечень майбутніх витрат і платежів у системі джерел фінансування діяльності підприємств / Терещенко В.С. - Торгівля і ринок України: Темат. зб. наук. пр.: Випуск 21, т. 1 [голов. ред. О.О.Шубін] – Донецьк: ДонДУЕТ, 2006. – с. 359-365

3. Расходы и доходы будущих периодов в учете отчетности / «ГлавБух» № 5 (556) январь 2008 г. с. 15-18

УДК 657.412

Семанюк В.З., к.е.н., доцент

Тернопільський національний економічний університет, м.Тернопіль, Україна

Вегера С. Г., к.е.н., доцент

Полоцький державний університет, м. Новополоцьк, Білорусія

СУЧАСНИЙ СТАН ТА НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ
ОБЛІКОВОЇ СИСТЕМИ

Кардинальні зміни, які відбуваються в системі соціально-економічних відносин постіндустріального суспільства, обумовлюють необхідність глибокого дослідження сучасного стану облікової системи.

На невідповідність облікової системи сучасним економічним реаліям звертають увагу вчені у галузі економіки, менеджменту, маркетингу, а також зарубіжні і вітчизняні вчені у сфері обліку. За словами Пушкаря М.С. "традиційна бухгалтерія ґрунтувалась на використанні лише методологічного підходу до вивчення об'єктів дослідження, а тому виявилась непідготовленою до тих змін, які відбулися у суспільстві" [1]. Такої думки притримуються також П.Міллер, С.Голов, І.Яремко, З.Гуцайлюк та інші

Дослідження традиційної моделі обліку в Україні показують, що вона не спроможна повністю задовольнити запити менеджерів на необхідну для них інформацію. Б. Філіп та С.Мітчел у одній із своїх праць зазначають: "Модель традиційного бухгалтерського обліку не пристосована для нової економіки, тому потрібно або змінювати модель обліку, або ж компанії повинні включити в свої щорічні звіти додаткові розділи" [2].

Традиційна система обліку має справу з інформаційним відображенням фактів господарської діяльності; надає ретроспективну інформацію для прийняття управлінських рішень; вважає своїм предметом факти господарської діяльності, а методом їх реєстрацію та групування; використовує методологічні прийоми, які відображають інтереси найбільш впливових груп потенційних учасників; відображає не абсолютну істину, а компроміс інтересів тих, хто формує методологію тих, хто впливає на неї.

В основі традиційного обліку лежить процедура і саме вона зумовлює всю практичну роботу: вирішувати облікові завдання, тобто реєструвати факти господарської діяльності, відображати господарські процеси і управляти ними. Традиційна модель обліку покликана реєструвати факти господарської діяльності і складати звітність більше з контрольною функцією.

Традиційний облік, претендуючи на роль головного «постачальника» інформації для менеджменту ігнорує багато фактів, які в умовах «нової економіки» чи в умовах постіндустріального суспільства (поняття тотожні) відіграють значну роль в успішному функціонуванні на ринку. Наприклад, цінність працівників (що важливо в епоху зростання цінності і вартості інтелектуального капіталу); взаємовідносин в колективі (що має значний вплив на функціонування останнього) тощо. «Системи бухгалтерського обліку залишаються «затиснутими» в лещатах старої економіки» - писав Л.Едвінсон, наголошуючи, що стандартний бухгалтерський облік не тільки не дає повної картини , не тільки розказує про справи компанії лише частину історії, та навіть ту частину Він розказує на іноземній мові [2].

В цьому контексті перед сучасною обліковою наукою постає завдання удосконалення моделі обліку та приведення її у відповідність з сучасними запитами користувачів інформації. Консервативна, заснована на принципах п'ятсотлітньої давності система, вступає в протиріччя з економікою нового типу, де вирішальну роль у зростанні відіграють знання, рівень менеджменту, відносини, інформація, клієнтські бази та їх створення, репутація та імідж підприємства, його екологічна безпечність та соціальна відповідальність.

Традиційна модель обліку не дає інформації про вказані об'єкти та їх роль у функціонуванні підприємств, тому виникає необхідність відродження системи обліку, чи то необхідність поштовху цієї системи, спонукання її до змін. Сучасна облікова система не спроможна своєчасно надавати інформацію для менеджменту, не враховує стратегічних питань, надати потрібну інформацію для визначення вартості підприємства та його ефективності, а також для створення стратегічних планів та контролю їх досягнення. К.Друрі зазначає, що традиційний управлінський облік не задовольняє вимогам сучасного рівня розвитку виробництва і підвищеної конкуренції, надає дезорієнтуючу інформацію, непридатну для ухвалення рішень, втрачає самостійність, слідуючи за вимогами фінансового обліку і набуває допоміжного характеру, фокусується на внутрішніх аспектах діяльності компанії і не приділяє уваги навколишньому середовищу бізнесу [3, 569]. Сучасна теорія обліку та формування окремих його концепцій не враховують досягнень інших наук, положень статичної та динамічної економічної теорії, теорії криз, теорії ризиків, теорії капіталу, теорії поглинань, теорії перетворень бізнесу тощо.

Наукові дослідження у сфері обліку в основному спрямовані на реформуванні практики його ведення і прогнозуванні тенденцій розвитку. Разом з тим, недостатньо вивченими залишаються питання розвитку облікової теорії, яка, як не однократно підкреслював проф. Пушкар М.С. є «примітивним тривіальним набором окремих фрагментарних, малопов’язаних між собою і не аргументованих процедур ведення обліку, відомих ще за часів середньовіччя, який видають за теорію» [1, 5]. Теорія обліку не удосконалюється відповідно до розвитку економічної науки, не формує нового підходу до традиційних категорій, не використовує досягнень класичних облікових теорій, кожна з яких є унікальною і містить можливості для розвитку нових наукових напрямів.

Список літератури:

1. Пушкар М.С. Метатеорія обліку або якою повинна стати теорія: монографія / М.С.Пушкар [Текст] – Тернопіль, Карт-бланш, 2007. – 359 с.

2. Семанюк В. Формування нових видів обліку та перспективи їх розвитку / В.Семанюк // Вісник ТНЕУ [Електронний ресурс] – Режим доступу до журналу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vtneu/2009_3/Semanjuk.pdf

3. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет / К. Друри ; пер. с англ.– [под ред. С. А. Табалииой]. – М. : Аудит, ЮНИТИ, 1998. – 774 с.

    1. УДК 657

    2. Скачко Т.М.

Кіровоградський національний технічний університет, м. Кіровоград

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОТЕНЦІЙНИХ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ ЯК НАПРЯМ ОПТИМІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Підвищення ефективності банківського сектору країни - одна з актуальних, гострих і складних проблем, яка існує на сьогоднішній день, так як в наслідок світової економічної кризи спостерігається тенденція уповільнення ринку банківського кредитування порівняно з над швидким розвитком у попередні роки. Ця ситуація обумовлена наслідками фінансової кризи та не виваженою кредитною політикою, зокрема невідповідністю темпів зростання кредитного портфеля за відсутності диверсифікації робочих активів. Фахівці звертають увагу на те, що темпи росту кредитів, наданих не фінансовим корпораціям на кінець жовтня 2011 р. становлять 16,7 % у річному обчисленні, а кредитів, наданих домашнім господарствам – 4,7%.

У банківській практиці спостерігається високий рівень проблемних кредитів. За даними НБУ, частка проблемних у сукупному обсязі кредитів, наданих українськими банками протягом жовтня 2011 року зросла на 1 процентний пункт, або на 6,125 мільйона гривень. До 1 листопада 2011 р. Їх частка становила 8,1%, або 60,882 мільйона гривень. Статистична інформація свідчить про погіршення показників фінансового стану як банків так і їх позичальників. Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що значна частка проблем, пов’язаних із наданням кредитів, виникає внаслідок недостатнього інформаційного забезпечення кредиторів про поточний фінансовий стан і різні аспекти діяльності позичальників.

До тепер у українських банках відсутня єдина методика оцінки кредитоспроможності своїх позичальників. Кожен банк самостійно розробляє підходи до оцінки кредитоспроможності. Вони фіксуються у внутрішньобанківських документах та визначаються з урахуванням вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, що затверджене Правлінням НБУ. На практиці розрахунок показників кредитоспроможності згідно з вимогами НБУ внаслідок різноманітності критеріїв оцінки та їх класифікації банками спрямований на штучне завищення реального фінансового стану позичальників, що обумовлює ризиковий характер розподілу кредитних ресурсів. В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема оптимізації системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Необхідною є переорієнтація банківської сфери на першочергове кредитування пріоритетних сегментів виробництва національної економіки. Так, станом на кінець 2011 р. найбільші обсяги кредитних ресурсів сконцентровані у оптовій та роздрібній торгівлі та у переробному секторі, а не у промисловому та аграрному виробництвах. Вітчизняна кредитно-банківська система не реалізує завдань забезпечення прискореного розвитку інвестиційно – інноваційної складової національної економіки. З іншого боку негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності потенційних позичальників. Майже відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру, що обумовлено відсутністю у банківському секторі фінансових ресурсів залучених на довгостроковій основі. Виважена кредитна політика у сфері банківського кредитування є можливою, у свою чергу, за умови досягнення в Україні фінансової і макроекономічної стабільності, розробки та реалізації раціональної промислової і податкової політики. В Україні є необхідним розширення кредитних відносин в інвестиційній сфері. Банки України неспроможні фінансувати великі інвестиційні проекти, які реалізують програму структурної перебудови економіки України. Ця ситуація обумовлена тим, що капітал банківських структур не відповідає потребам сьогодення, як за розміром так і за структурою. Питома вага власного капіталу та довгострокових зобов’язань у структурі фінансування банківських установ є дуже низькою, переважають короткострокові пасиви, що обмежує можливості довгострокових кредитних проектів. Однією з суттєвих проблем кредитування в Україні є відсутність досконалої правової бази. Особливість цієї проблеми полягає в тому, що деякі основні моменти формування необхідного правового поля кредитування мають політичне забарвлення. Недостатня кількість та недосконалість правових актів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого – тим, що банківські відносини надто динамічні. Це вимагає необхідність перманентного внесення змін, які спрямовані на оптимізацію кредитної сфери, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів, що супроводжується наявністю суперечностей у нормативних актах різного рівня.

Проблеми, що зазначені вище у сукупності визначають ризикованість кредитної сфери банківської діяльності. Управляння ризиками в цілях підтримки ліквідності і уникнення банкрутства – є найважливішим завданням банківської системи. Чітка організація кредитного процесу веде до мінімізації кредитного ризику. Зниження ризику при здійсненні позичкових операцій є можливим досягти на основі комплексного вивчення кредитоспроможності позичальника. Складовими оцінки кредитоспроможності необхідними для прийняття рішень є вивчення репутації контрагентів позичальника, оцінка цілей кредитування та раніше існуючих проектів, оцінка наявних та майбутніх грошових потоків, дослідження не лише фінансового стану позичальника на момент прийняття рішення про кредитування але й його кредитної історії (на підставі відомостей про виконання таким позичальником як раніше укладених кредитних правочинів, так і діючих). Сучасна практика банківських установ свідчить, що не всі аспекти оцінки кредитоспроможності використовують, що обумовлено як відсутністю належного методичного забезпечення, так і суб’єктивними чинниками.

Список літератури:

  1. Основні показники діяльності банків України на 01.01.2011 р. //Вісник НБУ. – 2011. – №2.- с.27, с.44-46

УДК 330.522.4

Томарова Г.С.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ: ДОСВІД УКРАЇНИ ТА МІЖНАРОДНА ПРАКТИКА

Бухгалтерський облік – це мова бізнесу. І на сьогоднішній день дуже важливою стає проблема розуміння цієї мови бізнесменами різних країн [1, с. 250]. Співробітництво між різними підприємствами, незалежно від того, до якої країни вони (підприємства) належать, починається з ознайомлення з інформацією про їх фінансовий стан. Через те, що особливості обліку виробничих запасів можуть сильно вплинути на показники фінансової звітності, то ця сфера обліку вимагає серйозного вивчення.

Термін "запаси" в різних країнах трактується по різному. А в деяких такого терміну, як такого, взагалі не існує. Наприклад, в Україні трактування терміну «запаси» майже повністю співпадає з трактовкою цього терміну в МСФЗ 2 «Запаси»: запаси – це активи, призначені для продажу в ході звичайної господарської діяльності (готова продукція), активи, що знаходяться в процесі виробництва, призначені для продажу в ході звичайної господарської діяльності (незавершене виробництво), а також сировину та матеріали, які споживаються у процесі виробництва або надання послуг. (сировина) [2, 3].

У Росіє існує термін «матеріально-виробничі запаси», під яким розуміють активи, які: використовуються в якості сировини, матеріалів і т.п. при виробництві продукції, призначеної для продажу (виконання робіт, надання послуг); призначені для продажу; використовувані для управлінських потреб організації. Запаси – активи, призначені для продажу на протязі одного звичайного ділового циклу або використання на протязі одного виробничого циклу.

В нормативних документах Німеччини термін «запаси» відсутній, але під ним завжди розуміють предмети, призначені для короткострокового використання або перепродажу.

У системі Положень про стандартну облікову практику Великобританії визначення терміну «запаси» трактується аналогічно терміну ЗПБО (Загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку) США, за винятком наступної лінгвістичної особливості. В американській облікової літературі такі активи зазначені терміном «inventori». У Великобританії запаси визначені терміном «stock», тоді як в американській літературі «stock» - це, як правило, акції.

Оцінка запасів є важливою складовою обліку на підприємстві, тому що вона впливає на точність фінансових результатів підприємства. Тому, при визначенні вартості запасів, у більшості країн світу, у тому числі в Україна, запаси оцінюються за правилом найбільш низької оцінки: ринкової ціни або собівартості, щоб уникнути збитку. У МСФЗ 2 «Запаси» вказано, що собівартість запасів повинна включати вартість придбання, витрати, пов’язані з переробкою продукції, а також витрати на доставку запасів до місця їх розташування і доведення до відповідного стану. Витрати на придбання запасів враховують вказану у договорі вартість запасів, мито на ввезення та інші податки, а також вантажно-розвантажувальні витрати і інші витрати, прямо пов’язані з придбанням готової продукції, матеріалів та послуг [2].

Фактично, визначення собівартості запасів, згідно з МСФЗ 2 «Запаси» повністю співпадає з визначенням собівартості запасів і в багатьох інших країнах, таких, як: Україна, Росія, США, Швейцарія, Італія, Португалія та інші.

Одним з найбільш важливих критеріїв різниці в обліку запасів різних країн є критерій вибору методу оцінки вибуття запасів.

Найбільш поширеними методами обліку запасів є методи ФІФО, ЛІФО та середньозваженої вартості. Але існує також багато інших методів, таких, як: метод чистої вартості реалізації, метод базового запису готових виробів,фактичні витрати, метод базового запасу готових і незавершених робіт, ХІТО, ЛОФО, КІФО, КІЛО, стандартна і спеціальна (ринкова) ціна базового запасу, метод собівартості кожної одиниці, роздрібний метод, метод ідентифікованої собівартості, ціни продаж, метод процента від виконання, метод завершення контракту та інші. Та на сьогоднішній день дуже розповсюдженою у світі є відмова від методу ЛІФО. Наприклад, Україна відмовилась від цього методу ще у 2003 році. Використання тих чи інших методів оцінки вибуття запасів в різних країнах світу обумовлено перш за все історичним аспектом.

Питання особливості обліку виробничих запасів у різних країнах світу є дуже важливим, але не досить розглянутим на сьогоднішній день. Для виявлення основних розбіжностей в обліку запасів в Україні та зарубіжжі, а також в порівнянні з обліком запасів, згідно з МСФЗ 2 «Запаси», був проведений аналіз різниць у визначенні терміну «запаси», та виявлено, що в загалом цей термін має схожу трактовку у різних країнах. Також, була проаналізована різниця у визначенні первісної вартості запасів і методи, які використовуються для визначення вартості запасів при вибутті. В цілому, слід сказати, що Україна є однією з тих країн, які вже дуже близь підійшли до того, щоб повністю ідентифікувати національні стандарти бухгалтерського обліку з МСФЗ.

Список літератури:

  1. Бухгалтерский учет в зарубежных странах / Бутынец Ф.Ф. [и др.]. – Житомир: ЧП «Рута», 2002. – 660с. – (Учебное пособие для студентов высших учебных заведений специальности 7.050106 «Учет и аудит»).

  2. IAS 2 «Inventories» [apply for annual periods beginning on or after January 1, 2005] – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : /pdf/IAS/IAS2.pdf

  3. П(С)БУ 9 «Запаси» [Чинний від 20.10.1999]. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0751-99

УДК: 657.05

Hall Adrian Burke

University of Florida, U.S.A

MANAGEMENT ACCOUNTING AND THE NEED FOR VALID INFORMATION

At school, at work, and in your daily lives, valid information is needed to make a proper decision. The more information you have at hand, the better your decisions are likely to be. This is especially true in the world of business. The success of a management in any type of business is highly correlated to the amount of valid information they possess in making decisions.

Much of the information in business is quantitative in nature – essentially a collection of numbers. To collect and analyze these numbers, companies typically have an assortment of accountants, both on staff and those external to the company commonly known as auditors.

In the context of this article, we must distinguish between management accounting and financial accounting. A good source of information on the difference between the two accounting disciplines can be found on the Wikipedia website:

The differences between management accounting and financial accounting include:

  1. Management accounting provides information to people within an organization while financial accounting is mainly for those outside it, such as shareholders.

  2. Financial accounting is required by law while management accounting is not. Specific standards and formats may be required for statutory accounts such as International Financial Reporting Standards.

  3. Financial accounting covers the entire organization while management accounting may be concerned with particular products or cost centers.

Thus, for the management staff in a company, the reports generated by the management accountants are highly important in their decision-making.

Moreover, according to the noted author Charles T. Horngren, the main objectives of management accounting can be summarized as follows:

  1. Determining Selling Price

Business enterprises run on a profit-making basis. Accordingly, it is necessary that revenue should be greater than expenditure incurred in producing goods and services from which the revenue is to be derived. Management accounting provides the information regarding the cost to make and sell such products or services. Of course, many other factors such as the condition of market, the area of distribution, the quantity which can be supplied, and so forth are also given due consideration by management before deciding upon the price. In the end, though, the cost plays a dominating role.

  1. Determining and Controlling Efficiency

Management accounting involves the study of various operations used in manufacturing a product or providing a service. The study facilitates measuring the efficiency of an organization as a whole or by department as well as devising means of increasing efficiency.

Management accounting also uses a number of methods such as budgetary control, standard costing, etc. for controlling costs. Each component, especially materials and labor expense, is budgeted at the commencement of a period and actual expenses incurred are compared with budget. This greatly increases the operating efficiency of an enterprise.

  1. Facilitating Preparation of Financial and Other Statements

The third objective of management accounting is to produce financial statements whenever is required by management. In order to operate a business at a high level of efficiency, it is essential for management to have a frequent review of production, sales, and operating results. Management accounting provides daily, weekly, or monthly volumes of units produced and accumulated costs with appropriate analysis.

  1. Providing Basis for Operating Policy

Management accounting helps management to formulate operating policies. These policies may relate to any of the following matters:

  • Determination of a cost-volume-profit relationship

  • Shutting down or operating at a loss

  • Making or buying from outside suppliers

  • Continuing with the existing plant and machinery or replacing them with improved and economic ones

In the final analysis, it is evident of the importance of quantitative information in an organization. This information leads to better management decisions. And in the end, this will lead to a more successful, on-going business.

УДК 657.6:504

Хом’як І.О.

Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ОБЛІКУ

НА ПІДПРИЄМСТВАХ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Бухгалтерський облік як основна інформаційна система про стан і рух

активів, джерел їх утворення і господарських процесів повинен бути адаптованим до змінених умов діяльності сучасного підприємства і більш повно враховувати екологічний аспект. Іншими словами, традиційна система бухгалтерського обліку повинна бути розвинена і доповнена екологічною складовою.

Традиційний бухгалтерський облік (як управлінський, так і значною мірою фінансовий) з багатьох точок зору не є придатним для адекватного врахування екологічних впливів підприємства і виконання функцій екологічно свідомого управління і контролю, до цього часу не розроблені ні показники, ні системи обліку, які б повною мірою відображали взаємодію економіки та природного довкілля.

Екологічний облік на підприємстві – це система виявлення, вимірювання, реєстрації, нагромадження, узагальнення, зберігання, оброблення та підготовки релевантної інформації про діяльність підприємства в галузі природокористування з метою передачі її внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень [1].

Завданнями екологічного обліку є:

  • формування повної та достовірної інформації про діяльність

  • підприємства в галузі природокористування й охорони навколишнього середовища;

  • забезпечення необхідною інформацією внутрішніх і зовнішніх користувачів (керівництва підприємства, системи екологічного менеджменту, акціонерів, інвесторів тощо);

  • запобігання негативному впливу підприємства на навколишнє середовище та навколишнього середовища на господарську діяльність підприємства.

Сьогодні ліси є важливим стратегічним природним ресурсом нашої країни та основним джерелом деревини, харчової продукції і лікарської сировини, а також інших біологічних продуктів, багато з яких сьогодні ще не є дослідженими.

У сучасних умовах господарювання на діяльність підприємств лісового господарства впливає значна кількість факторів внутрішнього і зовнішнього середовища: час і місце, комерційні умови продажу, характер покупця, стан кон’юнктури ринку та економіки країни, регіону, світові тенденції ринків, а також інші мікро- та макроекономічні чинники впливу, що зумовлює не завжди ефективне функціонування підприємств з метою збереження природно-ресурсного потенціалу.

Для вирішення цієї проблеми необхідно на підприємствах лісового господарства, налагодити систему екологічного обліку, однак однією з найголовніших перешкод розробки і реалізації ефективної екологічної політики підприємства є відсутність належного забезпечення керівництва комплексною, достовірною та своєчасною інформацією про природоохоронну діяльність.

Враховуючи специфіку підприємств лісового господарства слід зазначити, що останні повинні функціонувати з врахуванням принципів концепції стійкого розвитку. При цьому варто зазначити, що дана концепція є своєрідним видом економічної моделі розвитку природно-ресурсних видів економічної діяльності, у взаємозв’язку з економічними, соціальними та екологічними факторами.

Концепція стійкого розвитку (сталого розвитку) розроблена провідним дослідником економічних аспектів розвитку лісового господарства, колишнім економістом Світового банку Дейлі Ґерманом у монографії “Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку” (“Beyond Growth. The Economics of Sustainable Development”) [2].

Всесвітня комісія ООН з навколишнього середовища характеризує сталий розвиток як: “розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, не ставлячи під загрозу можливості для майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби”. При цьому виділяються такі компоненти сталого розвитку:

– еколого-економічне ведення лісового господарства;

– комплексне використання лісових ресурсів;

– екологічний захист;

– соціальна справедливість [3].

Таким чином, з метою суттєвого зменшення еколого-економічних проблем на підприємствах лісового господарства та активного застосування концепції сталого розвитку необхідно цілеспрямовано здійснити реформування як лісогосподарської діяльності, так і методики та організації обліку на підприємствах даного виду економічної діяльності.

Налагодження системи екологічного обліку в Україні на підприємствах лісового сектора економіки сприятиме формуванню дійової системи екологічного аудиту, участь в якій даватиме підприємствам більші шанси одержувати реальні прибутки при одночасному гармонійному ставленні до довкілля. Виділення окремих екологічних рахунків дасть змогу контролювати плановий кошторис витрат і акумулювати дані про загальну суму екологічних доходів і витрат з подальшим відображенням її в звітності та більш адекватного розподілу між видами продукції.

Список літератури:

1. Кирсанова Т.А., Кирсанова Е.В., Лукьянихин В.А. Екологический контроллинг –инструмент екоменеджмента/ Под ред. В.А. Лукьянихина. – Сумы: Изд-во "Козацький вал", 2004.

2. Principles for Sustainable Management of Global Forest. Global Forestry Coordination and Cooperation Project, 1992. – 33 p.

3. Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию. – М.: Прогресс, 1989. – 376 с.

УДК 657.37

Юрченко О.А.

Національна академія статистики, обліку та аудиту м. Київ

Проблеми управлінського обліку інших витрат операційної діяльності на фармацевтичних підприємствах

В останні роки ділова активність фармацевтичних підприємств збільшилася за рахунок освоєння нових видів лікарських засобів, розширення ринків збуту, що у свою чергу обумовило зростання обсягів виробництва фармацевтичної продукції та призвело до збільшення витрат на її виготовлення, у тому числі інших витрат операційної діяльності. Недостатнє усвідомлення ролі інших витрат операційної діяльності при формуванні повної собівартості фармацевтичної продукції на практиці призводить до необачних управлінських рішень керівництвом, що у свою чергу негативно впливає на фінансові результати діяльності таких вітчизняних підприємств. Відсутність чітко налагоджуваної системи управлінського обліку інших витрат операційної діяльності дає змогу говорити про проблеми, які існують у його запровадженні і ефективному використанні в практичній діяльності цього роду підприємств.

Основні проблеми управлінського обліку інших витрат операційної діяльності можна умовно поділити на загальні і специфічні. При чому останні класифікуємо облікові та контрольні (табл. 1).

До першої групи проблем потрапляють в основному правові принципи організації управлінського обліку. Відсутність чіткої стандартизації і регулювання внутрішньогосподарського (управлінського) обліку з боку законодавства породжує невизначеність у питанні чи потрібен взагалі цей вид обліку в практичній діяльності фармацевтичних підприємств, якщо держава не у змозі його контролювати.

Професор Нападовська Л.В. стверджує, що основними рисами такого обліку мають стати реалістичність і доцільність задоволення потреб внутрішніх користувачів (менеджерів та керівників підприємства), а не органів державної влади [1, с.13]. Можемо погодитися з думкою Атамаса П.Й., який визначає, що організація управлінського обліку на підприємстві залежить від його організаційної структури, обсягу діяльності, структури управління та політики керівництва [2, с.10].

Таблиця 1

Систематизації науково-практичних проблем управлінського обліку інших витрат операційної діяльності на прикладі підприємств фармацевтичної галузі

Групи проблем

Перелік проблем

І. Загальні проблеми

Визначення організаційної структури фармацевтичного підприємства

Стандартизація і регулювання управлінського обліку і внутрішньогосподарського контролю на підприємствах фармацевтичної галузі

ІІ. Специфічні проблеми

Облікові

Відсутність положення про управлінський облік невиробничих витрат (в. т. ч. інших витрат операційної діяльності)

Порядок визнання інших витрат операційної діяльності

Порядок формування сумнівних та безнадійних боргів, як складової частини інших витрат операційної діяльності

Облік невиробничих витрат за центрами відповідальності

Відображення інших витрат операційної діяльності з використанням інтегрованої системи обліку

Формування управлінських звітів для відображення інших витрат операційної діяльності

Контрольні

Відсутність системи бюджетування інших витрат операційної діяльності

Контроль бюджетів та аналіз відхилень

Як відомо, тип організаційної структури та рівень централізації процесу управління впливають на модель управлінського обліку шляхом виділення центрів відповідальності, місць виникнення витрат і статей витрат, що підлягають регулюванню керівництвом структурного підрозділу. При чому слід пам’ятати, що практичний бік застосування управлінського обліку ставить перед керівництвом фармацевтичних підприємств конкретні завдання організаційного характеру, а саме:

  • чи доцільне використання цього виду обліку;

  • чи треба створювати управлінську бухгалтерію;

  • який має бути порядок формування інформації про витрати, обсяг виробництва та систему контролю за цими показниками тощо.

В управлінському обліку інші витрати операційної діяльності підприємства відносять до складу невиробничих витрат, які охоплюють витрати на управління, дослідження і розробки, збут продукції тощо. Склад невиробничих витрат в Україні регламентовано П(С)БО 16 «Витрати» [3].

Однак враховуючи специфіку діяльності фармацевтичних підприємств постає ряд облікових та контрольних проблем управлінського обліку інших витрат операційної діяльності, вирішення яких дасть можливість ефективно організувати систему управлінського обліку та досягти бажаного результату для керівництва.

Список літератури:

  1. Нападовська Л.В. Управлінський облік: Підруч. для студ. Вищ. навч. закл./ Л.В. Нападовська – К.: Книга, 2004. – 544с.

  2. Атамас П.Й. Управлінський облік: - 2-ге вид. Навчальний посібник / П. Й. Атамас – К.: Центр учбової літератури, 2009- 440с.

  3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». /Наказ/ МФУ №318 від 31.12.99 р. – Режим доступу: http: // search. ligazakon.ua.

УДК 658.17

Юрченко О.В.

Кіровоградський національний технічний університет, м.Кіровоград

ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВИТРАТ

В сучасних умовах господарювання необхідність дослідження проблем управління соціальними витратами підприємства визначається посиленням місця людського фактору в підвищенні конкурентоспроможності діяльності підприємств. При чому важливе значення має не лише розмір цих витрат, а й ефективність їх використання. За цих умов для оптимізації соціальних витрат потрібна ефективна системи управління ними та повне інформаційне забезпечення.

Однією з важливих проблем, що ускладнює процес управління соціальними витратами та їхнім інформаційним забезпеченням, що потребує вирішення, є не відпрацьованість понятійного апарату.

На сьогоднішній день відсутня однозначність в трактуванні категорії «соціальні витрати». В економічній літературі та законодавчій базі немає чіткого визначення категорії «соціальні витрати», їх складу, класифікації та джерел фінансування, методики їх обліку та контролю з метою урахування інтересів власника, обґрунтування доцільності та ефективності їх здійснення. Чітке визначення термінів, розуміння мети та завдань бізнесу дозволить сформувати набір показників, необхідних для управління соціальними витратами, та визначити основні інструменти їх контролю.

При дослідженні соціальних витрат багато авторів дає їх детальний перелік, включаючи до їх складу велику кількість різних витрат. Вони окрім вищезазначених включають витрати на містобудування, комунальні податки, витрати спрямовані на захист прав споживачів та ін.[5;8] До певної міри такі автори праві, бо всі ці витрати поєднані з людським фактором. Але, для побудови раціональної системи інформаційного забезпечення управління цими витратами в рамках бухгалтерського обліку необхідне більш чітке їх визначення. А тому, на нашу думку, вищезазначені витрати включати до складу соціальних витрат недоцільно.

Чітке розуміння сутності соціальних витрат потребує їх подальшого дослідження та систематизації.

Визначення «соціальні витрати» достатньо часто зустрічаються в економічній літературі, але при цьому науковці та автори далеко не однозначні в визначенні суті цих термінів. В ході проведення дослідження було виявлено, що в фаховій літературі соціальні витрати трактуються, як у широкому так і вузькому розумінні. Трактування соціальних витрат у широкому розумінні передбачає макроекономічне трактування. При цьому соціальні витрати визначаються як витрати всього суспільства. Багато авторів їх визначають таким поняттям, як «издержки», що трактуються, як «затраты, которые несет общество в целом от того или иного производственного процесса или бизнес – решения» [1;4].

Трактування соціальних витрат в вузькому розумінні, більшістю авторів визначається як витрати пов’язані з робочою силою, людським фактором. Соціальні витрати в цьому випадку розглядаються через інвестиції у розвиток людського капіталу, який є вартісною оцінкою робочої сили, інтелектуальних зусиль працівників.

Відмінності у підходах авторів до трактування соціальних витрат полягають у їх складі. Традиційним підходом при визначенні складу соціальних витрат є запропоновані С.Л.Брю та К.Р. Макконелом три основні види інвестицій в людський капітал: витрати на освіту, витрати на охорону здоров’я та витрати на мобільність [2]. Цей підхід розділяють багато авторів. На нашу думку витрати на мобільність робочої сили є актуальними на макроекономічному рівні. З точки зору суб’єктів підприємницької діяльності вони становлять незначну питому вагу та не потребують окремого виділення.

Заслуговує на увагу точка зору авторів, які включають до складу таких витрат екологічні фактори [6;7;8], що є особливо актуальним з огляду сучасного стану навколишнього середовища. Більшість авторів є однозначними при включенні до складу витрат на забезпечення умов охорони праці [3;8].

Отже, важливе місце в вирішенні проблем, пов’язаних з управлінням соціальними витратами та їхнім інформаційним забезпеченням є відпрацювання понятійного апарату. Чітке визначення термінів, розуміння мети та завдань бізнесу дозволить сформувати набір показників, необхідних для управління соціальними витратами, та визначити основні інструменти їх контролю. Тому, склад та чітке розуміння сутності соціальних витрат зумовлює необхідність їх подальшого дослідження та систематизації.

Список літератури:

  1. Коуз Р . Фирма, рынок и право. М., 1993. С.136, 140-141

  2. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Т.2, М.: Республика, 1992. – 548с

  3. Новак І. М. Сучасні пріоритети інвестування людського капіталу в Україні [Текст] / І. М. Новак // Збірник наукових праць Харківського національного економічного університету. Управління розвитком. – 2006. –№ 4. – С. 83-86.

  4. Пигу А. Экономическая теория благосостояния: В 2т. М., 1984. с.195

  5. Пушкар М.С., Гавришко Н.В., Романів Р.В.Історія обліку та контролю господарської діяльності. Навч. посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003.– 223 с.

  6. Соколова О. С. Джерела інвестицій у людський капітал / О. С. Соколова // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 174:В2т.Т.1.– Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 269-274.

  7. Сулейманова Л. Ш. Человеческий капитал как фактор европейской экономической интеграции [Текст] / Л.Ш. Сулейманова // Вестник ТИСБИ. – 2005. – № 1. – С. 69-73.

  8. Чижевська Л.В. Поява та розвиток соціально–орієнтованого обліку. Житомирський Державний Технологічний університет. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.ukr.ua

СЕКЦІЯ 3

РОЛЬ АУДИТУ В ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

УДК 331.01

Глущенко О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ

Державний контроль використовується для перевірки відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим приписам, в рамках і межах яких вони мають діяти. Мета контрою полягає у встановленні результатів діяльності певних суб'єктів, допущених відхилень від прийнятих вимог, принципів організації, виявленні причин цих відхилень, а також у визначенні шляхів подолання перешкод для ефективного функціонування всієї системи. З допомогою контролю, який у науці управління називають “зворотним зв'язком”, суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів. Маючи таку інформацію, можна оперативно втрутитися, привести важелі управління у відповідність з умовами, що виникають, та попередити небажані наслідки.

Держава є одним з головних суб'єктів здійснення контрольної функції у суспільстві. Адже вона наділена реальними повноваженнями для впливу на суспільство, при здійсненні якого вона покладається і на засоби контролю. Отже, державний контроль є важливим видом діяльності держави, що здійснюється уповноваженими державними органами, посадовими особами і спрямований на забезпечення законності й дисципліни.

Сутність державного контролю полягає у спостереженні та перевірці розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів, а також у попередженні та виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають такому розвитку. Контроль тісно пов'язаний з іншими видами державної діяльності й може входити до їх складу як певна частина. Водночас як самостійна функція управління контроль має специфічний характер. Тому контроль як певний вид діяльності можна розглядати як самостійне явище або як складову інших видів діяльності держави та функцій її органів.

Слід зазначити що державний контроль є одним з важелів що застосовуються в державному управління. В свою чергу державне управління в широкому розумінні – це сукупність усіх видів діяльності усіх органів держави, тобто означає фактично всі форми реалізації державної влади в цілому. Стаття 6 Конституції України встановлює, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Іншою мовою, державне управління в широкому розумінні характеризує всю діяльність держави за організуючим впливом зі сторони спеціальних суб’єктів права на суспільні відносини.

Державне управління у вузькому розумінні – це сукупність державних органів, між якими певним чином розподілені різні види діяльності держави. Відтак категорія державного управління у вузькому значенні відображає відносно самостійний вид діяльності держави, що його здійснює певна частина держаних органів. Отже, державне управління – це вид соціального управління, вид специфічної діяльності держави, що полягає у функціонуванні її органів, які впливають на суспільні відносини з метою її врегулювання відповідно до державних інтересів.

Основними рисами державного управління є:

1) загальнодержавний характер;

2) підзаконний характер;

3) юридично-правовий, розпорядчий характер;

4) організаційний зміст;

5) цільове призначення, активний характер;

6) постійна основа, безперервність.

Зміст державного управління реалізується через комплекс функцій управління, які виконують задачі держави й суспільства шляхом владно- організаційної діяльності у різних процесуальних формах.

Слід відзначити, що управлінські зв’язки простежуються й у діяльності законодавчих органів, органів прокуратури, судів, проте ці зв’язки є внутрішніми, організаційно-правовими. Також виділяють місцеве самоврядування – право територіальної громади – жителів села або добровільного об’єднання в сільську общину жителів декількох сіл, міст для самостійного вирішення питань місцевого значення.

Державне управління здійснюють усі державні органи – законодавчої, судової та виконавчої гілок влади. Хоч основна група управлінських відносин складається саме у сфері виконавчої влади, не всі відносини за участю органів виконавчої влади можуть бути управлінськими, і не всі з останніх входять до складу предмета адміністративного права. Так, виконавчі органи здійснюють багато функцій, які не є управлінськими (інформаційна, благодійна, ідеологічна діяльність тощо). Однак, як вище зазначалося, управлінська діяльність ґрунтується й на інших галузях права, використовуючи їх потенціал впливу на суспільні відносини, а деякі управлінські за своєю природою відносини взагалі не врегульовані нормами права або через недосконалість правового регулювання, або через творчий характер цих відносин.

Список літератури:

  1. Володин В.М. Децентрализованное управление сложными технологическими системами [Текст] / В.М. Володин, Ху Вен Цен, Н.В. Мокрова. – Южно-Казахстанский государственный университет: Шимкент, 2008. – 264с.

  2. Гронер К. Управління казначейством [Текст]: матеріали семінару. – К.: Нац. центр підг. банк. працівників України, 2000. – 140с.

УДК 336.131

Дугинський Б.Л., к.е.н., професор,

Пікалова Г.Ю.

Донецький університет економіки та права, м. Донецьк

КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ З ПОКУПЦЯМИ ТА ЗАМОВНИКАМИ

В умовах становлення ринкових відносин в Україні важливим чинником, що позитивно впливає на стабілізацію фінансового стану держави, є розв'язання проблеми розрахунково-платіжної дисципліни. У зв'язку з цим за і станом розрахунково-платіжної дисципліни в кожному підприємстві має бути встановлений систематичний контроль на всіх стадіях здійснення розрахункових операцій. Системність розрахунків обумовила характер змісту пропозицій щодо удосконалення формування облікової політики та методики відображення інформації про них у бухгалтерському обліку. В обліковій політиці у відношенні обліку розрахунків способи документування розкриваються наступним чином: наводиться перелік документів, що виробляються на бланках, розроблених підприємством, а безпосередньо форми бланків затверджуються у додатках; затверджується список осіб, які мають право підписувати первинні документи, а також можливі підстави для використання факсиміле, печаток та штампів підприємства; затверджуються способи захисту інформації та зберігання електронних документів. Приступаючи до ревізії, належить вияснити правильність відображення по статтях балансу відповідних залишків заборгованості. Для цього слід порівняти залишки по кожному виду розрахунків на початок ревізованого періоду, що відображені в регістрах аналітичного обліку і призначені для обліку таких розрахунків із залишками відповідних статей балансу, перевіряючи при цьому кожний вид розрахунків. Встановлено,що ревізор зобов'язаний з'ясувати: причини утворення такої заборгованості і з чиєї вини вона утворена; реальність її одержання (наявність листів, актів звірки, розрахунків,де дебітори визнають свою заборгованість); дотримання строків позовної давності; заходи, що вживалися до її погашення; дотримання вимог проведення інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами. Перевіряючи іншу дебіторську заборгованість, потрібно звернути увагу на наявність такої заборгованості у працівників даного підприємства, яка виникає внаслідок відпущення без попередньої оплати ТМЦ за незданий, зіпсований одяг, неповернуті підзвітні суми. Слід звернути увагу на своєчасність проведення інвентаризації розрахунків. Запропоновано в умовах підприємства з використанням інформаційних технологій виконувати відомість обліку дебіторської та кредиторської заборгованості за кожен місяць (табл. 1).

Сальдо на кінець дає можливість по кожному кредитору визначити заборгованість. У примітках до форми № 1 «Баланс» розкриваємо інформацію з рядка 530 «Кредиторська заборгованість за товари,роботи, послуги» розділу «Поточні зобов’язання».

Таблиця 1

Приклад відомості аналітичного обліку по рахунку 3713

Найменування

підприємств

Кор.

рах.

сальдо на початку

оборот

Сальдо на кінець

Дт

Кт

Дт

Кт

Дт

Кт

Всього по рах. 3713

Розгорнуте сальдо по рах. 3713

Також запропоновано використовувати звіт про динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості (табл. 2).

Таблиця 2

Приклад звіту про динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості

№ п/п

Найменування продукції

Сума, грн

відхилення

на 31.12.20_р

на 30.06.20_р

грн. (гр.4-гр.3)

% (гр.5/гр.3)*100

Всього

Таким чином, це дозволить підвищити контрольні функції та ефективність інформаційного забезпечення управління розрахунками суб’єктів господарювання через раціональну їх організацію, сприятиме удосконаленню методики бухгалтерського обліку розрахунків підприємств.

Список літератури:

1. Бутинець Ф.Ф. Контроль і ревізія: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”. За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця] / Ф.Ф. Бутинець, В.П. Бондар, Н.Г. Виговська, Н.І. Петренко. – [4-е вид., доп. і перероб.]. – Житомир: ПП “Рута”, 2006.– 560 с.

2.Бардаш С.В. та ін.. Контроль і ревізія. Практикум: Навчальний посібник для студентів вузів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит»./ С.В.Бардаш,В.А.Дерій, Н.І. Петренко; За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця .-Житомир: ЖІТІ,2000.-384с.

3. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України / Н.М. Ткаченко. – Київ: А.С.К. – 2000 р. – 784 с.

УДК 657.6:504

Дуда О.Б.

Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ СИСТЕМИ ЕКОМЕНЕДЖМЕНТУ ЛІСОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Лісові ресурси мають велике значення в економіці країни і суттєвий вплив на розвиток багатьох галузей промисловості, транспорту, будівництва, сільського господарства, туризму, охорони здоров’я тощо. Тому беручи до уваги важливість лісового потенціалу необхідно розробити основи екологічного лісокористування, які б були побудовані на різноплановому та цільовому використанні лісів, підвищенні їх стійкості та посилення еколого – захисних функцій. Потрібна не лише розробка нових, сучасних механізмів охорони, захисту, використання та відновлення лісів в Україні, а й управління процесом контролю за природокористуванням. Одним з таких методів контролю є екологічний аудит, а службою по розробці основ екологічного лісокористування – система екологічного менеджменту підприємства.

Метою управління в галузі раціонального лісокористування є контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, раціональне використання природних ресурсів, погодження дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища з врахуванням побажань служби екологічного менеджменту лісових підприємств, реалізація законодавства з цих питань тощо.

Екологічний аудит – це незалежна перевірка, яка базується на екологічних законах і принципах (пріоритетах національної екологічної політики) та нормативно – правових засадах проведення екологічного аудиту підприємств відповідно до законодавства України і Міжнародних стандартів аудиту. Екологічний аудит є одним з основних елементів контролю за природоохоронною діяльністю будь – якого суб'єкта господарювання та природокористуванням.

Екоаудитори повинні приділити велику увагу дослідженню завдань, які поставлені перед службою екологічного менеджменту лісового підприємства. Служба екоменеджменту – це група людей, які спрямовують свою діяльність на досягнення конкретних цілей, спрямованих на покращення господарської діяльності, яка пов'язана з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. Служба екологічного менеджменту лісового підприємства може поставити на виконання наступні завдання:

  1. Підвищення ефективності використання лісових ресурсів (ресурсозбереження).

  2. Підвищення рівня екологічності технологічного процесу та якості продукції.

  3. Проведення внутрішнього екоаудиту.

  4. Розроблення оптимальних планів виробництва лісопродукції.

  5. Створення резервів виробничих запасів та лісових площ.

  6. Збільшення витрат на заготівлю лісопродукції і проведення всіх видів робіт (лісовідновлення, спеціальні еколого – рекреаційні роботи тощо).

  7. Підвищення безпеки праці (інформування працівників про можливі наслідки роботи із шкідливими речовинами).

  8. Впровадження заходів щодо попередження/зменшення ступеня небезпеки при аварійних ситуаціях.

Відповідно на розгляд екоаудиторам будуть поставлені питання щодо дотримання чи недотримання підприємством цих пунктів. Крім цього, екоаудитори повинні перевірити документи, пов’язані з правом власності на лісові ресурси та лісокористуванням.

Основним джерелом інформації для проведення екологічного аудиту лісового підприємства є нормативна база, на основі якої воно здійснює свою діяльність, а також інформація від засобів контролю (якщо такі є на підприємстві).

Для більш ефективного проведення екоаудиту лісових підприємств, отримання доказів та написання екоаудиторського висновку необхідне:

  1. Налагодження системи збору, обробки, узагальнення та зберігання інформації про кількість і стан лісових ресурсів підприємства.

  2. Оцінка лісового потенціалу та можливого рівня його використання.

  3. Дослідження управлінських рішень підприємства, спрямованих на забезпечення раціонального лісокористування.

Проведення екоаудиту на лісовому підприємстві дає змогу оцінити екологічний стан такого підприємства, визначити відхилення від норм, а також розробити заходи щодо приведення господарської діяльності у відповідність до поставлених перед службою екоменеджменту завдань та вимог законодавства.

Позитивний екоаудиторський висновок свідчить про те, що підприємство дотримується природоохоронної діяльності, що зможе підвищити його конкурентоспроможність поряд з іншими підприємствами галузі. Це, в свою чергу, збільшить рівень надходжень грошових ресурсів на лісове підприємство з вітчизняних та закордонних джерел, що є необхідним для стабільного розвитку лісового господарства.

Таким чином, екологічний аудит займає провідне місце в системі контролю за діяльністю суб’єктів господарювання і дозволяє суттєво підвищити ефективність системи екоменеджменту лісових підприємств і загального екологічного управління лісовим сектором економіки України.

Список літератури:

  1. Лебедевич С.І. Курс аудиту: Аудит. Організація і методика аудиту. Екологічний аудит [навч. посіб.] / С.І. Лебедевич. – Львів: Ліга – Прес, 2007р. – 1050 с.

  2. Лебедевич С.І. Теоретико – методологічні засади формування галузевої системи екологічного менеджменту підприємств: Монографія. – Львів: Ліга – Прес, 2008. – 340 с.

  3. Про екологічний аудит; Закон України від 24 червня 2004р. №1862-IV // Урядовий кур’ер. – 2004. - №150.

УДК 658.29

Клюс Ю.І., Сєромолот О.О., Дєдов Д.Є.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля,

м. Луганськ

ВНУТРІШНІЙ ТА ЗОВНІШНІЙ АУДИТ РІВНЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Оскільки підвищення рівня інноваційної привабливості є невід'ємною частиною процесу забезпечення стійкого функціонування підприємства, виникає необхідність проведення аудиту цього процесу.

Своєчасний аудит рівня інноваційної привабливості сприяє розробці та ухваленню управлінських рішень щодо ефективного функціонування підприємства, а також використовується для оцінювання рівня професійної кваліфікації співробітників, керівництва підприємства та фахівців, які задіяні у реалізації інноваційних проектів.

На практиці внутрішній і зовнішній аудит часто здійснюється паралельно і перетинається, але слід привести відмінності, що є між ними. Внутрішній аудит проводять уповноважені співробітники або спеціальні підрозділи. Результати цієї перевірки використовують для планування інноваційної стратегії підприємства, контролю, і в цілому для прийняття управлінських рішень щодо підвищення рівня інноваційної привабливості підприємства [2]. Його ціль полягає в раціональному використанні ресурсів, підвищенні ефективності інноваційної діяльності та стійкості функціонування підприємства. Метою зовнішнього аудиту може бути встановлення можливостей вигідного вкладення коштів, максимізація прибутку.

На основі аналізу літературних джерел [1, 3] проведемо класифікацію відмінностей між внутрішнім і зовнішнім аудитом рівня інноваційної привабливості (табл. 1).

Основною відмінністю між зовнішнім і внутрішнім аудитом рівня інноваційної привабливості вважаємо різноманіття цілей і завдань, що вирішуються різними суб'єктами аудиту. За допомогою різних засобів і прийомів аналізу на основі відносно невеликого кола показників вказані суб'єкти одержують необхідну інформацію для ухвалення обґрунтованих рішень, відповідних поставленим цілям.

Результати аудиту рівня інноваційної привабливості дозволять виявити сильні та слабкі складники інноваційної привабливості в забезпеченні економічної стійкості діяльності підприємства, що дозволить впровадити ефективні заходи контролю впливу інноваційної привабливості підприємства на економічну стійкість його діяльності. Причому наявність сильних сторін є основою забезпечення перспективної стійкості, а слабкі сторони вимагають посиленої уваги у стратегічному управлінні стійким функціонуванням організації.

Таблиця 1

Класифікація відмінностей між внутрішнім і зовнішнім

аудитом рівня інноваційної привабливості

Класифікаційна ознака

Зовнішній аудит

Внутрішній аудит

Призначення

Загальне оцінювання інноваційної діяльності

Пошук резервів підвищення ефективності інноваційної діяльності

Виконавці та користувачі

Споживачі та замовники, інвестори, державні органи, громадськість.

Персонал підприємства

Інформаційне забезпечення

Загальнодоступна аналітична інформація

Регламентовані та нерегламентовані джерела інформації, у тому числі конфіденційного характеру

Ступінь уніфікації методики аналізу

Достатньо висока уніфікація процедур і алгоритмів

Розробки, що індивідуалізуються

Часовий аспект перевірки

Ретроспективний і перспективний

Оперативний

В ході аналізу виявлено вплив основних чинників інноваційної привабливості на економічну стійкість діяльності та внутрішньогосподарчі резерви її поліпшення.

Цілком очевидно, що наведені види аудиту рівня інноваційної привабливості в діяльності підприємств у ряді випадків мають дещо спільне, але між ними є певні відмінності. Так, результати внутрішнього аудиту рівня інноваційної привабливості використовують для планування інноваційної стратегії підприємства, контролю, і в цілому для прийняття управлінських рішень щодо підвищення інноваційної привабливості підприємства.

Список літератури:

  1. Анохин С. Н. Основы экономической устойчивости промышленных предприятий в рыночной экономике / С. Н. Анохин. –– Саратов : Сарат. гос. техн. ун-т, 2000. –– 44 с.

  2. Денисюк В. І. Інноваційна активність національної економіки: вдосконалення методології, показники промислових підприємств, державна підтримка / В. І. Денисюк // Економіст. –– 2005. –– № 8 (226). –– С. 45-49.

  3. Капустин В. С. Осторожно инновации / В. С. Капустин // Путь в будущее – наука, глобальные проблемы, мечты и надежды : материалы Междунар. науч.-практ. конф. 26-28 нояб. 2007 г. –– Москва, 2007 –– С. 55-62.

УДК 657.6:504

Лебедевич С.І., д.е.н., професор

Національний лісотехнічний університет України, м. Львів

РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ В ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Погодження цілей економічного розвитку і господарської діяльності з екологічними вимогами та обмеженнями, обумовленими глобальною екологічною кризою, погіршенням стану оточуючого середовища, виснаження природних ресурсів стали актуальним завданням господарюючих суб'єктів, суспільства і держави. Інвестиційна привабливість і реальна вартість підприємств стали визначатися не лише вартістю їх активів, економічними показниками господарської діяльності, але й у значній мірі їх екологічністю. Виникає необхідність об’єктивного кваліфікаційного оцінювання результатів не лише господарської, але й природоохоронної діяльності суб’єкта господарювання, діяльності із забезпечення раціонального природокористування, його власного захисту від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру [1].

Згідно Закону України “Про екологічний аудит” від 24 червня 2004р. №1862-IV, “Екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього середовища та іншим критеріям екологічного аудиту” [2].

Основними причинами здійснення екологічного аудиту є [3]:

  • страхування;

  • чинне законодавство;

  • купівля – продаж продукції;

  • конкуренція на ринку.

Потреба застосування процедур екоаудиту визначається також “внутрішніми” причинами – недостатністю чи відсутністю бюджетного фінансування природоохоронної діяльності, а також можливістю підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку екологічно чистої продукції. Екологічний аудит повинен своєчасно виявляти якість еколого – економічних управлінських рішень ще до виявлення втрат, оскільки перевищення витрат виробництва (зокрема, через забруднення довкілля) чи виробництво екологічно не чистої продукції призводять до втрати ринку збуту [див. 3].

Об’єктивна необхідність застосування екологічного аудиту є при приватизації держаного майна, в інвестиційному процесі, при формуванні цін на товари і послуги з врахуванням стану навколишнього природного середовища, із запровадженням “зелених” технологій, при захисті інтересів товаровиробників [див. 1].

Під час екологічного аудиту оцінюють види діяльності, пов’язані з:

  • охороною довкілля, його станом на підприємстві;

  • системою екологічного менеджменту;

  • дотриманням природоохоронного законодавства і встановлених екологічних вимог;

  • фінансовими ризиками, пов’язаними з відповідальністю за порушення допустимого впливу на навколишнє природне середовище [див. 3].

Запровадження екоаудиту для товаровиробників є вигідним вкладенням капіталу, так як приносить [див. 1]:

  • зменшення витрат на видалення відходів шляхом зменшення їх маси;

  • зменшення витрат на сировину шляхом більш ефективного її використання та зменшення маси відходів;

  • зниження витрат на виробництво шляхом використання кращих технологій та підвищення ефективності технологічного процесу;

  • підвищення якості інформації, на якій базуються рішення з вибору технології, що дозволяє більш вигідно витрачати кошти;

  • зменшення витрат на воду і енергію шляхом більш економічного та раціонального їх використання;

  • підвищення рівня виробництва, бо працівники краще працюють там, де відчувають відповідальність керівництва та турботу про благо людей;

  • розширення ринків збуту для товарів серед “екологічно свідомих” покупців;

  • покращення репутації підприємства.

Таким чином, екологічний аудит здійснюваний з вагомих причин суб'ктами господарювання, є вигідним вкладенням капіталу для них, надає надійне забезпечення ефективного еколого – економічного управління діяльністю суб'єктів господарювання.

Список літератури:

  1. Лебедевич С.І. Екологічний аудит: [навч. посіб.] / С.І. Лебедевич. – Львів: Ліга – Прес, 2007. – 223 с.

  2. Про екологічний аудит: Закон України від 24 червня 2004р. №1862-IV // Урядовий кур’ер. – 2004. - №150. – С. 5-9.

  3. Лебедевич С.І. Екологічний аудит у лісовому секторі економіки України: [монографія] / С.І. Лебедевич, М.М. Огородник, У.П. Новак. – Львів, 2010. – 300 с.

УДК 339.9:339.9.012.23

Омельяненко В.А.

Сумський державний університет, м. Суми

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АУДИТ В ПРОЦЕСІ МІЖНАРОДНОГО ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ

Забезпечення стратегічних конкурентних переваг в умовах глобалізації інноваційних процесів, скорочення строків дифузії нововведень, постійного збільшення витрат на дослідження і розробки потребує поглиблення спеціалізації та поєднання власних досліджень з науковими розробками інших компаній, зокрема й закордонних, тобто здійснення трансферу технологій.

Реалізація міжнародного технологічного обміну потребує ефективної системи аналітичного забезпечення прийняття ефективних управлінських рішень, одним з найважливіших елементів якої виступає технологічний аудит.

Технологічний аудит передбачає проведення оцінки діючих технологічних рішень або проектованих технологічних рішень і розробку рекомендацій з комплексу організаційно-технічних заходів, необхідних для підвищення конкурентоздатності розглянутих технологічних рішень. В процесі трансферу аудит являє собою методику аналізу технології, тобто аналіз потенціалу того, що дана технологія забезпечить конкурентну перевагу. Базою для цього виступає оцінка інноваційного рівня технології.

Шляхом співвідношення витрат на дослідження та розробки до загального обсягу виробництва фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) класифікують технології промисловості за наступними категоріями технологічної інтенсивності:

- високотехнологічна (high-technology);

- високотехнологічна середнього рівня (medium-high-technology);

- технологічна (medium-low-technology);

- низькотехнологічна (low-technology).

Проте, навіть технології з першої групи можуть стати товаром та об’єктом трансферу лише за певних умов. Запатентовані інновації, за оцінками фахівців, використовуються у світі на 3–5%. З інноваційних товарів, у яких втілені нові ідеї, ринок не приймає понад 95%.

Товари, які виступають об'єктом міжнародного трансферу технологій, класифікуються згідно з розробленим ЮНКТАД рівнем технологічної ємності торгівлі – частини витрат на дослідження і розробки в обсязі виробництва і торгівлі. Найбільшу частку вартості формують високі технології, які використовуються при виробництві аерокосмічного устаткування (22,7%), комп’ютерної техніки (17,5%), електроніки (10,4%), ліків (8,7%); середні технології – автомобілів (2,7%), хімікатів (2,3%), різної промислової продукції (від 1,6% до 1,8%); низькі технології – будівельних матеріалів (0,9%), продуктів харчування (0,8%), чорних металів (0,6 %), текстилю, одягу, взуття (0,2 %).

Технологічний аудит повинен дати оцінку потребам та можливостям підприємства в інноваційному відношенні в наступних аспектах [1]:

позиціювання продуктів, визначення цільових ринків, які б сприяли конкурентоздатному та сталому розвитку підприємства (лідерство через витрати / технології);

аналіз технологічних сфер, що вимагають першочергової уваги: автоматизація, інформаційні технології, інжиніринг;

проблеми загального плану, які вимагають інноваційних рішень: продуктивність, контроль якості, енергетика, екологія;

інструменти трансферу технології – навчання, технологічне партнерство, технічна допомога, права інтелектуальної власності, інвестиції;

джерела і канали інновацій, відносини, які варто розвивати, визначення статусу підприємства в плані здатності до кооперації.

Дану характеристику необхідно проводити у двох зрізах – на національному та міжнародному рівні, з аналізом стадії життєвого циклу технології, який складається з 5 етапів:

  1. Новітня технологія – нова технологія, що має високий потенціал;

  2. Передова технологія – технологія, що зарекомендувала себе, але ще досить нова, має невелике поширення на ринку;

  3. Сучасна технологія – виступає стандартом в сфері, попит стабільний;

  4. Не нова технологія – корисна технологія, проте паралельно вже існує більш нова технологія, попит починає падати;

  5. Застаріла технологія – технологія застаріває і заміняється новою, спостерігається низький попит або повна відмова від технології.

Стратегія міжнародного трансферу технологій має враховувати рівень розвитку аналізованої технології в країні її походження та країні-реципієнті з урахуванням обраної підприємством стратегії:

- технологічне лідерство (вибір новітньої технології для трансферу, інтенсивні дослідження, що передують технологічним розробкам, тісний взаємозв'язок між дослідженнями і плануванням нового продукту, високий ступінь ризику, пов'язана з окремими продуктами, гнучке виготовлення прототипів, мобільність перебудови виробничої лінії) [2];

- слідування за лідером (технологія не є новою для країни-реципієнта, інтенсивні технологічні розробки, тісний взаємозв'язок між дослідженнями, маркетингом і виробництвом, ефективна система аналізу конкурентів).

В процесах міжнародного трансферу технологічний аудит виступає інструментом перевірки стану компанії за допомогою певних критеріїв, що дає можливість виявити сприятливі технологічні можливості і технологічні небезпеки на міжнародному рівні та здійснити бенчмаркінг (позиціювання серед аналогів та конкурентів) у рамках галузі або окремої технології.

Список літератури:

  1. Пильнов, Г. Как проводить технологический аудит / Г. Пильнов, О. Тарасова, А. Яновский. – М.: Проект. EuropeAid «Наука и коммерциализация технологий», 2006. – 96 с.

  2. Титов, В.В. Трансфер технологий [Електронний ресурс] / В.В. Титов. – Режим доступу: /00384/annot.htm – Назва з екрану.

УДК 657.631.8

Рядська В.В., к.е.н., доцент

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана,

м. Київ

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ РЕЗУЛЬТАТІВ АУДИТУ ЧЕРЕЗ РОЗШИРЕННЯ ЗМІСТУ АУДИТОРСЬКОГО ЗВІТУ

Категорія якості аудиторських послуг виступає актуальним предметом дослідження сучасної теорії аудиту. Так, пропонуються моделі для вивчення та оцінки впливу факторів, які визначають якість роботи аудиторів; систематизуються проблеми розвитку аудиту та регулювання якості аудиторських послуг; доводиться необхідність розробки теорії аудиту, в якій необхідно підвищити значущість якості аудиту; обґрунтовується зміст категорії якості аудиту, та уточнюються пов’язані з цим проблеми.

Відносно завдань з надання впевненості в цілому, та завдань з аудиту фінансової звітності, зокрема, якість доцільно розглядати з позицій двох груп характеристик, які безпосередньо наповнюють зміст цієї категорії: якість проведення аудиту та якість результатів аудиту.

Разом з тим, найбільш поширеним визначенням змісту категорії якості аудиту є визначення, які ґрунтуються тільки на тому, що якісний аудит – це аудит, проведення якого повністю відповідає вимогам стандартів аудиту, бо саме тільки завдяки цьому можна забезпечити «…тотожність думки аудитора про достовірність в усіх суттєвих аспектах даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших правил (внутрішніх положень) суб'єктів господарювання згідно із вимогам користувачів дійсному рівню їхньої достовірності (викривлення)» [1, 239].

Проте, однобічна орієнтація проблем якості тільки у напрямку забезпечення відповідності технологічних процесів надання аудиторських послуг вимогам стандартів аудиту не може сформувати достатнього підґрунтя для реалізації головної місії аудиту – захист інформаційних потреб користувачів. Це пов’язано з тим, що:

- в результаті виконання завдань з надання впевненості аудитор не може надавати користувачеві абсолютний рівень впевненості внаслідок того, що: формування фінансової звітності відбувається в середовищі системи внутрішнього контролю суб’єкта господарювання, якій притаманні певні ризики, отже, завжди буде існувати ризик суттєвих викривлень у такій фінансовій звітності; докази, які отримує аудитор мають не остаточний, а лише переконливий характер; і, нарешті, внаслідок того, що процедури аудиту, як правило, є вибірковими, то завжди буде існувати ризик того, що аудитор не виявить суттєвих помилок, що містить фінансова звітність [2, с. 20];

- як наслідок того, що було викладено в попередньому абзаці, формування процедур аудиторської перевірки, а потім і вибір форми аудиторської думки, будуть завжди ґрунтуватись на оцінених аудитором ризиках системи внутрішнього контролю та рівня суттєвості.

Як відомо, коло користувачів фінансових звітів завжди ширше ніж коло користувачів, для яких складається аудиторський звіт про результати проведеного аудиту. Тобто те, що визначено не суттєвим для одного користувача, може бути суттєвим для іншого. Наприклад, не застосування оцінок за справедливою вартістю для об’єктів основних засобів може бути не суттєвим для власників, але суттєвим для кредиторів. В результаті виникають об’єктивно сформовані обставини, за яких результати аудиту будуть «неякісними» для користувачів фінансової звітності, які не визначені в тексті аудиторського звіту.

Оцінка якості результатів аудиту обов’язково повинна враховувати також і причини протиріч, які склалися між суб’єктами аудиторської діяльності та користувачами фінансових. Аналіз змісту цих протиріч свідчить про те, що, по-перше, історична фінансова звітність сама по собі не може бути надійним джерелом для прийняття перспективних управлінських рішень користувачами внаслідок недосконалості застосовуваних стандартів щодо її складання, а по-друге, в умовах відокремлення користувачів від управління підприємством та відсутності прозорої інформації про систему управління та процеси, які в ній відбуваються, недостатньо мати висновок аудитора щодо достовірності історичної фінансової звітності, тому що в такій ситуації існують значні ризики перспективних оцінок.

Актуальність цієї проблеми була підкреслена в Зеленій Книзі ЄС (2010) «Політика аудиту: уроки кризи», в якій зазначається, що «важливо чітко визначити, інформація якого характеру повинна бути надана зацікавленим сторонам у складі аудиторської думки і результатів аудиту. Це не тільки означає перегляд змісту аудиторського звіту, а і необхідність додаткових комунікацій стосовно методології аудиту з роз’ясненням обсягу роботи, яка виконується під час аудиту» [3, с. 5]. Вирішення окресленої проблеми може бути досягнуто шляхом того, що зміст аудиторського звіту про результати проведеного аудиту фінансової звітності повинен містити розділи, в яких розкриваються застосовувані оцінки аудитора до визначення суттєвості на рівні фінансової звітності в цілому, а також ідентифіковані ризики суттєвих викривлень внаслідок помилок та шахрайства.

Список літератури:

  1. Шалімова Н.С. Концептуальні підходи до визначення якості аудиту // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №5 (95). – с.237-248

  2. Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг: видання 2010 року, частина 2/Пер. З англ.: Ольховікова О.Л., Селезньов О.В., Зєніна О.О., Гик О.В., Біндер С.Г. – 409с.

  3. GREEN PAPER Політика аудиту: уроки кризи [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

/media/GREEN%20PAPER_Audit%20Policy_ua.pdf

УДК 657.6(075)

Самчинська Я.Б, к.е.н.

Херсонський державний університет, м. Херсон

Калінська Т.А., к.е.н., доцент

Херсонський національний технічний університет, м. Херсон

РОЛЬ АУДИТУ В СИСТЕМІ

СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

В умовах розвитку ринкових відносин постає проблема недостатності традиційного зовнішнього аудиту, який зазвичай обмежується проведенням незалежної експертизи фінансових звітів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність підприємств. Необхідно активізувати аудиторську діяльність в напрямку формування ринку аудиторських послуг з питань прогнозування ефективності використання капіталу, оцінки економічної конкурентоспроможності продукції, ефективності діяльності підприємства (бізнесу) на перспективу, надання послуг з комп’ютеризації обліку [1, с. 73]. Виконанню цих та інших функцій, вирішенню подібних економічних проблем сприятиме використання в аудиторській практиці виконання погоджених процедур стосовно стратегічних засад функціонування підприємств, як методу контролю за формуванням науково-обґрунтованої стратегії їх розвитку, яка повинна враховувати всі фактори, погрози і ризики, що в умовах конкуренції та глобалізації роблять бізнес вразливим. Відповідно, фінансово-господарський контроль має носити стратегічний характер та активно сприяти створенню системи достовірного прогнозування та управління ризиками, забезпеченню економічної безпеки підприємств [2, с. 17].

Основними причинами, що обумовлюють потреби суб’єктів господарювання у виконанні погоджених процедур стосовно стратегічних засад їх функціонування, на нашу думку, є такі: відсутність бажаних результатів від реалізації стратегії ведення бізнесу, що існує на даному етапі; невпевненість в правильності стратегії, що реалізується; поява нових загроз, ризиків та інші подібні зміни в зовнішньому середовищі.

Засобом задоволення цих потреб постають аудиторські послуги, спрямовані на оцінку й аналіз систем обліку і стратегічного менеджменту, надання рекомендацій щодо ефективного довгострокового розвитку підприємств, формування їх чіткої стратегії та посилення конкурентних позицій на ринку. Проте, існуючі наукові розробки не розкривають всіх завдань, які здатні вирішувати аудиторські послуги стосовно стратегічних засад функціонування підприємств, не існує єдиної концептуальної схеми, яка б визначала ці завдання та їх об’єкти, методику здійснення.

На нашу думку, аудиторські послуги стосовно стратегічних засад функціонування підприємств слід розглядати як вид аудиторських послуг, що з’явився в результаті інтеграції наукових знань про системи фінансово-господарського контролю, аудиту і стратегічного менеджменту. Надання таких аудиторських послуг має бути спрямовано на оцінку та аналіз стратегічного мислення, фінансового і стратегічного планування, бізнес-процесів і системи управління, а також розробку заходів для оптимізації та контролю вказаних об’єктів (табл. 1).

Таблиця 1

Основні характеристики, що визначають теоретичні аспекти

надання аудиторських послуг стосовно стратегічних засад функціонування підприємств

Предмет виконання погоджених процедур

Фінансова та не фінансова інформація, яка формує систему стратегічного менеджменту підприємства в частині, що відповідає за його стратегічне мислення, фінансове та стратегічне планування, ключові бізнес-процеси, а також систему управління.

Об’єкт дослідження

Стратегічне мислення підприємства в цілому, яке включає не лише стратегію, а й бажану поведінку - переконання та культуру підприємства, визначені на основі не лише його стратегії, але й цінностей, цілей, принципів ведення бізнесу, бізнес-етики, традицій та структури.

Основні завдання

1. Ідентифікація поточної та запланованої стратегії підприємства.

2. Аналіз відхилень між запланованою та наявною стратегією.

3. Аналіз відповідності діяльності бізнес-одиниць підприємства (філій, представництв) базовій стратегії;

4. Виявлення критичних недоліків та проблемних місць в стратегії, що реалізується.

5. Розробка рекомендацій для прийняття рішень по результатам аудиту.

Результати виконання погоджених процедур

Висновки про відповідність стратегії бізнес-середовищу, що існує на даний момент, і яке прогнозується, а також, в разі необхідності, рекомендації щодо її оптимізації.

Таким чином, з однієї сторони, виконання погоджених процедур стосовно стратегічних засад функціонування підприємств є засобом функціональної активізації аудиту, оскільки результатами його проведення є надання експертно-прогностичних послуг щодо оцінки стратегії діяльності суб’єктів господарювання та інших питань стратегічного менеджменту, а також, в разі необхідності, рекомендації з їх удосконалення. З іншої сторони, в контексті більш повного розкриття потенціалу аудиту, цей вид супутніх аудиторських послуг дозволяє не лише об’єктивно оцінити реальну ситуацію на підприємстві, ресурсну складову стратегічних планів та програм, але й забезпечити їх контрольованість та керованість.

Список літератури:

1. Петрик О. Аудит: законодавчо-нормативне регулювання, історичні аспекти та проблеми розвитку в Україні / О. Петрик, В. Кузьмін // Бухгалтерський облік і аудит. – 2005. – № 8. – с. 63-73.

2. Скитиба В. П. Аудит фінансової стратегії підприємства / В.П. Скитиба // Аудитор України. – 2005. - № 14 (76). – с. 17-21.

УДК 657.6.(075.8)

Смоленюк П.С., к.е.н., професор, академік АЕНУ

Хмельницький економічний університет, м. Хмельницький

ОРГАНІЗАЦІЯ ВНУТРІШНЬОГО АУДИТУ

Сучасна економічна ситуація України, поглиблення ринкових перетворень та завдання подолання наслідків фінансової кризи передбачає здійснення комплексу заходів, щодо удосконалення діяльності підприємств та підтримки конкурентоспроможності на ринку. Що в свою чергу вимагає підвищення якості інформаційного забезпечення суб’єктів господарювання. Об’єктивна необхідність удосконалення управління внутрішньогосподарськими процесами зумовлює перегляд інструментів підготовки релевантної інформації. Ці фактори актуалізують роль внутрішнього аудиту.

Внутрішній аудит забезпечує формування потоку науково обґрунтованої, корисної та необхідної контрольно-аналітичної інформації, перевірку й оцінку проблемних ситуацій за допомогою аудиторських прийомів, та прогнозування майбутнього розвитку підприємства. Наявність у структурі управління підприємством служби внутрішнього контролю та аудиту, що працюють відповідно до міжнародних стандартів, наразі розглядається як необхідний атрибут для виходу на світові фондові ринки.

Вирішення проблем упровадження, становлення та розвитку контролю й аудиту розглядається у наукових працях вітчизняних учених: А. Герасимовича, Г. Давидова, Н. Дорош, Н. Малюги, Є. Мниха, В. Рудницького, В. Сопка, та інших, і закордонних фахівців: В. Андрєєва, А. Шеремета, Р. Адамса та інших.

В Україні становлення внутрішнього аудиту пов'язане з розвитком контролю й аудиту в період формування ринкової економіки. За цей час відбулося зміщення акцентів від контрольно-ревізійних перевірок, ціль яких зводилася до виявлення допущених помилок, до аудиту господарського стану економічних суб'єктів з метою підвищення ефективності управління [1].

Внутрішній аудит – це регламентована внутрішніми документами підприємства діяльність з контролю, оцінюванню різних сторін функціонування підприємства та консультуванню всіх ланок управління, що здійснюється представниками спеціального підрозділу. Метою внутрішнього аудиту є надання необхідної релевантної інформації органам управління підприємства (загальним зборам, наглядовій раді, виконавчому органу) для підтримання ефективного стану системи управління ризиками та внутрішнього контролю, для досягнення стратегічних та оперативних цілей підприємства доцільними й ефективними способами.

М.Т. Білуха [2, с. 193] визначає наступні принципи організації внутрішнього аудиту:

– спеціалізації і кооперування: “спеціалізація і кооперування передбачають розподіл праці секторів груп контролерів, окремих виконавців і співвиконавців контрольно-аудиторських процедур”;

– пропорційності “полягає у додержанні правильного співвідношення інформаційного забезпечення контрольно-аудиторських підрозділів бухгалтерією, фінансовим відділом і обчислювальними центрами з метою забезпечення пропорційності надходження економічної інформації для використання контролерами при перевірці операцій”;

– паралельності: “одночасне паралельне виконання контрольно-аудиторських процедур для перевірки різних за змістом господарських операцій”;

– прямоточності: “дає змогу раціонально організовувати потоки між учасниками контрольно-аудиторського процесу”;

– безперервності: “відображення підприємницької діяльності у бухгалтерському обліку зумовлює потребу організації безперервного контролю”;

– ритмічності: “забезпечується рівномірним виконанням контрольних процедур, що передбачає правильну організацію роботи всіх виконавців”;

Організація внутрішнього аудиту спирається не тільки на принципи, що є основою раціональної його побудови, але й враховує вимоги управлінського персоналу.

А.В. Бодюком [3, с. 309-313], визначено наступні вимоги щодо організації внутрішнього аудиту:

– забезпечення перевірки у мінімальних обсягах інформаційними матеріалами, що об'єктивно відображають стан справ.

– організація перевірок у відповідності до принципів організації внутрішнього аудиту;

– здійснення внутрішньоаудиторських перевірок відповідно до річного плану аудиторських перевірок та завдань керівника із забезпеченням законності дій внутрішніх аудиторів;

– забезпечення працівників чинними нормативними документами для забезпечення нормальної роботи;

– забезпечення надання достовірної інформації, необхідної для здійснення перевірки;

– забезпечення збереженості комерційної таємниці підприємства шляхом накладення на внутрішнього аудитора відповідальності за розголошення комерційної таємниці підприємства.

При організації процесу внутрішнього аудиту слід пам’ятати, що для перевірки різних об’єктів на підприємстві здійснення внутрішнього аудиту буде включати різні етапи, проте організація процесу внутрішнього аудиту матиме стандартне наповнення.

Список літератури:

  1. Каменська Т. О. Внутрішній аудит. Сучасний погляд : [моногр.] / Каменська Т. О. – К. : ДП “Інформ.-аналіт. агентство”, 2010. – 499 с.

  2. Білуха М.Т. Курс аудиту: [підручник], / М.Т. Білуха. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: Вища школа. – Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 574 с.

3. Бодюк А.В. Методологічні та нормативно-правові аспекти аудиту підприємницької діяльності: [монографія] / А.В. Бодюк. – К.: Кондор, 2005. – 356 с.

УДК 657. 62

Федотов А. А. к.э.н., доцент,

Рябко О. А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

ПРОБЛЕМЫ АНАЛИЗА ДЕБИТОРСКОЙ ЗАДОЛЖЕННОСТИ КАК ИНСТРУМЕНТА ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ АУДИТА

Состояние экономики страны характеризуется нестабильной политической ситуацией, неуправляемыми инфляционными процессами и другими негативными факторами для развития экономики. В результате действия этих факторов на предприятиях возникает большой объем дебиторской задолженности, которая существенно ухудшает финансовое состояние предприятия, являясь иммобилизацией денежных средств, отвлечением их из хозяйственного оборота, что приводит к снижению темпов производства и результативных показателей деятельности предприятия. Проведение анализа и аудита дебиторской задолженности является чрезвычайно актуальным вопросом, поскольку это стимулирует предприятие к более тщательному и регулярному проведению инвентаризации дебиторской задолженности, к активному проведению мероприятий по взысканию задолженности с неплательщиков через арбитраж.

На сегодняшний день вопросам теоретического и практического исследования проблем, связанных с анализом и аудитом дебиторской задолженности, значительное внимание уделено рядом исследователей. В данной статье учтены определенным образом мнения отечественных и иностранных ученых, исследовавших данную проблему: Ковалев В. В., Данилевский Ю. А., Подольский В. И., Кулаковская Л. П., Усач Б. Ф., Ченг Ф. Л., Байдаус П. В., Финнерти Дж. И., М.Д. Билык, Ф.Ф. Бутынец, С. И. Маслов, А. И. Лучков, Н., Вирник и др.. Но вопросы, относительно анализа дебиторской задолженности в ходе проведения аудита, еще не рассмотрены в полном объеме, поэтому нужно продолжать поиск новых методов разрешения кризиса неплатежей дебиторской задолженности и ее постоянного роста.

Целью статьи является исследование и разработка методики проведения аналитических процедур аудита дебиторской задолженности.

В экономической литературе существует множество подходов к организации методики экономического анализа при проведении аудиторской проверки. Предлагаются различные этапы проведения анализа дебиторской задолженности в процессе аудиторской проверки. Так, например, по мнению Верника В. Г. [2] важной составляющей при анализе дебиторской задолженности является оценка её составляющей по срокам инкассации, т.е. построение реестра старения дебиторской задолженности.

В исследовании Ковалева В. В. [3] представлено общую схему аудита и анализа дебиторской задолженности. В данной схеме определяется критический уровень дебиторской задолженности. Все расчетные документы, имеющие отношение к задолженности, подвергаются проверке в обязательном порядке. Проводится контрольная выборка документов. Для этого применяются различные методы. Одним из наиболее распространенных является n-процентный тест (так, при n = 10% проверяют каждый десятый документ, который отбирается по любому признаку). Далее аудитором проверяется реальность сумм дебиторской задолженности в отобранных расчетных документах. На заключительном этапе аудитором оценивается существенность выявленных ошибок.

Однако приведенные исследования не содержат комплексного взгляда на организацию и методику проведения аналитических исследований в ходе проведения аудиторской проверки.

Для того, чтобы получить целостную характеристику дебиторской задолженности, в ходе её анализа аудиторам рекомендуется применять экономико-математические методы. Рекомендуется проводить оценку возрастного состояния задолженности (возраст задолженности, соблюдение сроков, условий кредитной политики, анализ тенденций изменения задолженности). Необходимо проводить расчет прогнозной величины дебиторской задолженности, а также анализ условий расчетов за продукцию. С целью минимизации затрат на аудит и повышения его результативности целесообразно выделить следующие этапы проведения анализа дебиторской задолженности: подготовительный, информационный, исследовательский (аналитический), рекомендательный.

Исследовав данную тему, можем сделать следующий вывод, что в современных кризисных условиях хозяйствования предприятиям необходимо заботиться о собственной платежеспособности. Анализ является эффективным инструментом аудита дебиторской задолженности, который приспособлен к современным процессам развития мировой экономики. Так как аудит существенно помогает взысканию платежей по обязательствам хозяйственной деятельности, он особенно актуален в условиях большой дебиторской задолженности, которая парализует систему безналичных расчетов.

Перспективой дальнейших исследований является разработка конкретного механизма регулирования дебиторской задолженности, с помощью которого предприятие сможет минимизировать негативные последствия, вызванные стремительным ростом задолженности. Данное исследование не является завершенным, а требует дальнейшего развития и особого внимания в сфере обеспечения анализа и аудита дебиторской задолженности.

Список литературы:

1. Алексеенко Д. Бурный рост рынка аудита / Д. Алексеенко // Аудитор Украины. – 2009. – № 1–2. – С. 40–45.

2. Верник В. Г. Аудит в Україні : підручник / В. Г. Вірник. – К., 2009. – С. 244–246.

3. Ковальов В. В. Аудит : підручник / В. В. Ковальов. – К, 2007. – С. 376–377.

4. Контроль і ревізія : [підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів.] / Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І. - Житомир: ПП “Рута”, 2002. – 544 с.

5. Кулаковская Л.П. Основы аудита : учебное пособие для высших учебных заведений / Л. П. Кулаковской, Ю.В. Пича. – К. : "Каравелла", 2004 - 496 стр.

УДК 657.633

Шаровська Т.С., к.е.н.

Одеський національний економічний університет, м. Одеса

Оцінка якості системи внутрішнього контролю

Проаналізувавши наявні у науковій літературі підходи до оцінки управління взагалі та контролю, зокрема, можна зробити наступні висновки: визначені концепції оцінки не є прийнятними для системи внутрішнього контролю [1, с. 30-48; 2, с. 265]; науковцями виділені наявні причини, які повинні спонукати до створення методики оцінювання контролю [3, с. 189]; у вітчизняній науці наявні фундаментальні праці стосовно визначення та оцінювання якості системи внутрішнього контролю [4].

Усі, хто так чи інакше проводить дослідження якості, вказують, що вона, як філософська категорія, відображає невід’ємну від існування об’єкта його сутнісну визначеність, завдяки якій він є саме тією, а не іншою якістю [5, с. 551; 4, с. 317].

Аудиторами якість оцінюється на відповідність того, чи здатна наявна система внутрішнього контролю виявити суттєві порушення [6]. Але як така, оцінка якості не проводиться.

Для оцінки будь-чого необхідне виділення якісних характеристик, у відповідності до яких і буде проходити процес оцінювання.

При оцінці якості зазвичай використовують нерегламентовану шкалу оцінок, яка визначає: чи задовольняє визначений критерій необхідним вимогам, чи ні, і на якому рівні (низький, середній, високий). Але такій шкалі притаманні деякі недоліки, серед яких можна виділити нечітке визначення (відсутня кількісна характеристика), неповноту та суб’єктивність.

Однак, застосування суто кількісних показників також не надає достатньої чіткості результатів оцінювання, тому що не всі показники можна оцінити таким чином, не можливо об’єднати всі дані за однією цифровою шкалою. Тобто постає питання в об’єднанні кількісних та якісних показників для потреб оцінювання.

У нашій методиці оцінювання якості системи внутрішнього контролю за статичними та динамічними критеріями, ми об’єднаємо кількісні та якісні показники.

Визначимо наступні етапи для оцінювання якості внутрішнього контролю у відповідності з визначеними критеріями.

Перший – визначаємо та систематизуємо критерії, що визначають якість системи внутрішнього контролю.

Другий – оцінюємо рівень критеріїв, які впливають на якість системи. Оцінка кожного показника встановлюється за шкалою від 0 до 100% (0 – найнижчий рівень, 100% – найвищий рівень).

Третій – розраховуємо значення критеріїв якості у відповідності до визначених показників. Тобто, значення критерію якості ресурсного забезпечення складається з середнього арифметичного визначеного кадрового, методичного, технічного, фінансового та інформаційного забезпечення.

Четвертий – розраховуємо загальну оцінку якості системи внутрішнього контролю. Алгоритм розрахунку наступний: загальний показник якості системи розраховується як відношення середнього арифметичного значення визначених критеріїв до ідеального (запланованого) значення якості системи, тобто 100%.

П’ятий – оцінюємо визначений показник за якісними критеріями.

Отримане кількісне значення показника якості системи внутрішнього контролю необхідно оцінити з якісної сторони. Для такої оцінки необхідно користуватись табл.1.

Таблиця 1

Оцінка якості системи внутрішнього контролю

Загальна оцінка якості

Якісна оцінка системи внутрішнього контролю

Примітки

0<К яс≤25

незадовільно

Система внутрішнього контролю відсутня

26<К яс≤50

задовільно

Система внутрішнього контролю функціонує частково

51<К яс≤75

добре

Система внутрішнього контролю забезпечена та функціонує добре

76<К яс≤100

відмінно

Система внутрішнього контролю забезпечена та функціонує відмінно

Використовуючи запропоновану методику, керівництво та власники компаній зможуть оцінити якість системи внутрішнього контролю. Отримані результати призводять до змін, спрямованих на зростання якості функціонування системи, на зміни у забезпеченні цієї системи.

Список літератури:

  1. Крамаровский Л. М. Оценка качества бухгалтерського учета на предприятиях / Л. М. Крамаровский, В. Ф. Максимова. – М. : Финансы и статистика, 1990. – 191 с.

  2. Сініцина Т. А. Проблеми оцінки ефективності системи управління : результати, невирішені питання / Т.А. Сініцина // Вісник ЖІТІ. – Вип. 3 (25). Житомир : ЖТУ, 2003. – С. 260-266.

  3. Калюга Є. В. Фінансово-господарський контроль у системі управління : монографія / Калюга Є. В. — К. : Фірма "Ельга" : Ніка-Центр, 2002. — 355 с.

  4. Максімова В. Ф. Теоретичні та методологічні засади формування цілісної системи внутрішнього контролю в управлінні промисловим підприємством : дис... д-ра екон. наук: 08.06.04 / Валентина Федорівна Максімова. — О., 2006. — 581 с.

  5. БСЭ. – М. : Советская энциклопедия, ІІІ-е издание. – Т. ІІ. – 1973.

  6. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: пер. з ангс.: [О.В. Селезньов, О.Л. Ольовікова, О.В. Гик, Т.Ц. Шарашидзе, Л. Й. Юрківська, С. О. Куліков]. – К.: Статус, 2006. – 1152с.

СЕКЦІЯ 4

УДОСКОНАЛЕННЯ АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ ЕФЕКТИВНИХ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

УДК 658.011.47

Балко О.В., к.е.н., Сизоненко К.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

АНАЛІЗ ІНФОРМАЦІЇ ІЗ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В УПРАВЛІННІ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Екологічна погроза стає для України проблемою номер один. Статистика свідчить, що у забрудненні природного середовища лідирують промислові підприємства, внесок яких становить 91% загального обсягу викиду шкідливих речовин стаціонарними джерелами забруднення. Тому саме промислове підприємство повинне стати провідною ланкою в процесі екологізації економічного розвитку нашої країни.

На сучасному етапі, у зв’язку з відсутністю мотивації, більшість промислових підприємств або зовсім нехтує питаннями охорони навколишнього середовища, або впроваджує заходи, які є частиною пасивної екологічної стратегії, що припускає винятково відповідність нормативам законодавства. Навіть у тих рідких випадках, коли підприємство настроєне екологічно активно, понесені витрати на природоохоронні заходи не приносять належного еколого-економічного ефекту внаслідок відсутності системності їх здійснення.

У цьому зв’язку загострюється необхідність дослідження такого питання, як управління еколого-економічними процесами промислових підприємств

Ефективність реалізації всіх рівнів механізму управління еколого-економічними процесами знаходиться в прямій залежності від системи його інформаційного забезпечення.

Для підприємства особливо важливе створення інфраструктури екологічно релевантних даних. Пояснюється це тим, що дані відносно забруднення природного середовища, дефіцитності ресурсів тощо стають важливими для підприємства у міру надання їм значення з боку суспільства. Цей процес є важко прогнозованим. Якщо та або інша екологічна інформація стає релевантною, її треба трансформувати в економічні величини. Причому ця інформація може виступати у вигляді слабких сигналів. Існуючі системи обліку на підприємствах, орієнтовані в основному на минуле і представлені в грошових величинах, не здатні розпізнати ці слабкі сигнали.

Екологічна інформація часто виявляється і переробляється представниками зовнішнього для підприємства середовища. Тому отримання подібної інформації про зовнішнє (у широкому значенні) середовище, включаючи політичне, представляє для підприємства особливу важливість.

Для аналізу зовнішнього середовища при реалізації управління еколого-економічними процесами промисловим підприємствам пропонується використовувати «криву розсіювання». Вона будується на підставі припущення, що існують типові шляхи розповсюдження ідей, сприйняття проблем, процесів, політичних рішень, які слідують нелінійним трендам (s-образним кривим). Спочатку, як правило, спостерігається повільний процес накопичення інформації, потім відбувається її лавиноподібне наростання, далі надходження інформації зберігається на високому рівні, вслід за розв’язанням ситуації інтерес до інформації слабшає (рис. 1) [1].

Рис. 1. Крива розсіювання зовнішньої екологічно релевантної інформації

Якщо підприємства реалізують пасивну екологічну стратегію, швидше за все, вони чекатимуть реакції з боку держави. Підприємства з активною екологічною стратегією вживатимуть попереджувальні заходи, розуміючи небезпеку ескалації суспільної уваги і інтенсифікації дискусії.

Існуюча система отримання інформації із зовнішнього середовища про природоохоронну діяльність промислових підприємств застаріла й суттєво гальмує розробку механізму правління еколого-економічними процесами.

Незважаючи на існуючий позитивний світовий досвід, зокрема значені успіхи європейських та американських компаній в цій галузі, у нашій країні на сучасному етапі розвитку вирішення аналізованого питання знаходиться на зародковому етапі.

Через те, що від сприйняття екологічної інформації зовнішнім середовищем багато в чому залежать організація поточного фінансування еколого-економічних процесів, формування і витрачання коштів екологічних фондів, установлення ставок екологічного страхування тощо, на промислових підприємствах повинен бути розроблений механізм акумулювання цієї інформації в системі екологічного обліку. Дослідження та вдосконалення даної системи є перспективою подальшого дослідження в даному напрямку.

Список літератури:

1. Пахомова Н. В. Экологический менеджмент / Н. В. Пахомова, А. Эндерс, К. К. Рихтер. – СПб.: Питер, 2003. – 544 с.

УДК 657:65.012.12

Білопольський М.Г., д.е.н., професор,

Голопузенко О.А.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ В АУДИТОРСЬКІЙ ПРАКТИЦІ

Одне з головних завдань аудиторського контролю – надання допомоги користувачам фінансової звітності максимально об’єктивно оцінити економічну інформацію для своєчасного прийняття ефективних управлінських рішень. Високоякісну обробку економічної інформації, яку формують за даними обліку, аудитор проводить на основі використання методів фінансового аналізу.

Проблеми, пов'язані з застосуванням методів фінансового аналізу в аудиті, є надзвичайно актуальними, проте їм не приділяється належної уваги у вітчизняних доробках. Окремим питанням аналітичних процедур присвячені праці Б. Ф. Усача, В. С. Рудницького, Ф. Ф. Бутинця. Натомість, теоретичні розробки не відповідають потребам вітчизняної аудиторської практики.

Фінансовий аналіз в аудиті, залежно від мети, може використовуватись у двох аспектах:

  • як засіб отримання аудиторських доказів;

  • як вид супутніх аудиторських послуг.

Як засіб отримання аудиторських доказів, проведення фінансового аналізу регламентується МСА 520 «Аналітичні процедури». Згідно з зазначеним стандартом, аналітичні процедури є одним із видів аудиторських процедур, що полягають у виявленні, аналізі й оцінці співвідношень між фінансово-економічними показниками діяльності економічного суб'єкта, який перевіряють [1]. До найбільш поширених аналітичних процедур відносять порівняння фінансової інформації:

  • з порівнюваною інформацією за попередній період або періоди;

  • з очікуваними результатами (з планом, бюджетом тощо);

  • з аналогічною інформацією в галузі (порівняння показників із показниками аналогічних підприємств галузі).

Проведення аналітичних процедур дає аудитору значний обсяг необхідної йому інформації (аудиторських доказів) і при цьому потребує набагато менше витрат, ніж проведення детального тестування.

Мета проведення фінансового аналізу як супутнього виду аудиторських послуг – визначення нетипових ситуацій в діяльності підприємства і в його звітності.

Адміністрації підприємства, засновникам, власникам і акціонерам потрібна повна і ґрунтовна інформація про фінансове положення підприємства в кінці звітного періоду, отриманих доходах і їх використанні. Клієнтів аудитора цікавить не тільки поточний фінансовий стан підприємства, але і перспектива зростання, очікувані наслідки від ухвалених рішень. Саме застосування методів фінансового аналізу дозволяє отримати декілька ключових параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, зміни в структурі активів і пасивів, в розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому керівника може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його найближчі і віддалені перспективи. Це потребує розширення практики застосування традиційних методів фінансового аналізу.

Як відзначає І. Данилюк, у зв’язку з виникненням аудиту з’явилися нові напрямки фінансового аналізу підприємства. Йдеться про його використання для оцінки облікової та іншої економічної інформації шляхом вивчення реально існуючих зв’язків і взаємозалежностей між показниками виробничої та фінансової діяльності, з метою прийняття управлінських рішень та розробки різних пропозицій на стадії управління фінансовою діяльністю підприємства [2].

Отже, в аудиторській практиці необхідно широко застосовувати такі методи фінансового аналізу:

1. Класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування.

2. Традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці.

3. Методи математичної статистики вивчення зв'язків – аналізи кореляційний, регресивний, дискримінантний, дисперсійний, факторний, коваріаційний та ін.

4. Економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу.5. Методи економічної кібернетики і оптимального програмування —системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування та ін.

6. Методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

Аудиторське дослідження на основі методів фінансового аналізу дозволить суттєво розширити інформаційний простір аудиту, ефективно і високоякісно дослідити фінансову-господарську діяльність підприємств та розробити пропозиції щодо її вдосконалення.

Список літератури:

  1. МСА 520 «Аналітичні процедури» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : /index.php?section=browse&CatID=162&ArtID=1016

  2. Данилюк І. В. Финансовый анализ и аудит. Их взаимосвязь / І. В. Данилюк // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми удосконалення бухгалтерського обліку в умовах ринкової економіки". – Полтава. – 1999. – с. 5-7.

УДК 336.74

Букач А.А.

Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка

ПРОБЛЕМЫ АНАЛИЗА ДЕНЕЖНЫХ ПОТОКОВ ПРЕДПРИЯТИЯ

Финансовое благополучие во много зависит от притока денежных средств, обеспечивающих покрытие его обязательств. Отсутствие минимально-необходимого запаса денежных средств может указывать на финансовые затруднения. Избыток денежных средств может быть признаком того, что предприятие терпит убытки.

Анализ денежных потоков является одним из ключевых моментом в анализе финансового состояния предприятии, поскольку при этом удается выяснить, смогло ли предприятие организовать управление денежными потоками так, чтобы в любой момент в распоряжение фирмы было достаточное количество наличных денежных средств.

Анализ денежных потоков от текущей, инвестиционной и финансовой деятельности, оценка структуры денежных потоков по видам рассматриваются в работах ряда украинских аналитиков, таких, как В.О.Пархоменко [1], В.В.Ковалев, и др. Наиболее развернуто концепция анализа денежных токов представлена экономистами В.В.Сопко [2], А.М.Марочкиной [3], Л.Т.Гиляровской, и Н.С. Пласковой. В работах этих авторов формируются основные проблемы анализа денежных потоков и освещаются пути их решения.

Можно выделить несколько значений понятия денежных потоков. На статистическом уровне это количественное выражение денег, имеющихся в распоряжении субъекта (предприятия или лица) в данный конкретный момент времени – «свободный резерв».

Для инвестора cash flow- ожидаемый в будущем доход от инвестиций (с учетом дисконта). С точки зрения руководства предприятия, на динамическом уровне, cash flow представляет собой план будущего движения денежных фондов предприятия во времени либо сводку данных о движении в предшествующих периодах. В каждом случае cash flow означает фактическое движение финансовых средств [1].

Анализ движения денежных потоков – это, по сути, определение моментов и величин притоков и оттоков денежной наличности. Основной целью анализа денежных потоков – является, прежде всего, анализ финансовой устойчивости и доходности предприятия. Его исходным моментом является расчет денежных потоков, прежде всего, от операционной (текущей) деятельности.

Эффективное управление денежными потоками повышает степень финансовой и производственной гибкости компании, так как приводит к:

  • улучшению оперативного управления, особенно с точки зрения сбалансированности поступлений и расходования денежных средств;

  • увеличению объемов продаж и оптимизации затрат за счет больших возможностей маневрирования ресурсами компании;

  • повышению эффективности управления долговыми обязательствами и стоимостью их обслуживания, улучшению условий переговоров с кредиторами и поставщиками.

В результате высокий уровень синхронизации поступлений и расходований денежных средств по объему и во времени позволяет снизить потребность предприятия в текущем и страховом остатках денежных активов, обслуживающих основную деятельность, а также резерв инвестиционных ресурсов для осуществления реального инвестирования. [2]

Для того, чтобы выявить движение денежных средств необходимо трансформировать отчет о прибылях и убытках. При этом используются корректировки, в соответствии с которыми доходы признаются только в размере фактически полученных денежных средств, а расходы в объеме фактических выплат.

Существуют два метода трансформации отчета о прибылях и убытках: прямой и косвенный. При прямом методе Cash Flow трансформируется каждая статья отчета о прибылях и убытках, в процессе чего определяется фактическое поступление денежных средств и фактический расход.

При косвенном методе не предполагается трансформация каждой статьи отчета о прибылях и убытках. Согласно этому методу отправной точкой расчета является величина годовой прибыли (убытка) за анализируемый отчетный период, которую корректируют, прибавляя все расходы, не связанные с движением денежных средств (например, амортизационные отчисления), и вычитая все доходы, не связанные с денежными потоками. [3]

Сегодня, когда финансовое положение многих украинских предприятий крайне не устойчиво, для их финансового – бухгалтерских служб одним из основных объектов анализа и управления должны стать денежные потоки, под которыми понимают все поступлении и выплаты денежных средств, осуществляемые предприятием в ходе его текущей, инвестиционной деятельности. С помощью анализа денежных средств предприятия можно выявить причины недостатков либо избытка денежных средств на предприятии, определение источников поступлений использования денежных средств.

Список литературы:

1. Пархоменко В.О. Принципи і підходи регулювання і регламентації бухгалтерського обліку / В.О. Пархоменко/ Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - № 11.- с.12-19

2. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. – Київ, 2000. – 578с

3. Марочкіна А. М. Бухгалтерський облік за Національними стандартами: [Навчальний посібник] / А. М. Марочкіна. – Харків: Торсінг, 2002. – 296 с.

УДК 004:658.14/.17.012.2

Волинець В.І., к.т.н., доцент; Гордополова Н.В., к.е.н., доцент

Вінницький інститут економіки ТНЕУ, м. Вінниця

Гордополов Ю.В., к.е.н, доцент

Київський національний торговельно-економічний університет, м. Київ

ТЕХНОЛОГІЯ ЗАСТОСУВАННЯ АНАЛІТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ «AUDIT EXPERT» ДЛЯ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ

Одним з шляхів удосконалення аналітичного забезпечення прийняття ефективних управлінських рішень є використання автоматизованих аналітичних інформаційних систем, застосування яких дозволяє підвищити якість, оперативність, точність й об’єктивність вихідної інформації та надати її у зручному для прийняття управлінських рішень вигляді.

Проблемам автоматизованих аналітичних інформаційних систем присвячено праці відомих вітчизняних вчених, таких як Бутинець Ф.Ф., Височан О.С., Гушко С.В., Завгородній В.П. та інших, в яких розглядаються як теоретичні питання побудови автоматизованих аналітичних інформаційних систем, так і питання їх практичного застосування [1-5].

Серед автоматизованих аналітичних інформаційних систем, зокрема систем аналізу фінансового стану підприємств, найширші можливості аналізу забезпечують спеціалізовані аналітичні інформаційні системи. До складу останніх входить система «Audit Expert» [6], яка є лідером серед спеціалізованих систем фінансового аналізу завдяки широким можливостям аналізу та підтримці роботи з формами звітності різних країн, зокрема й України. Однак, інформація щодо цієї системи зводиться до опису можливостей та засобів системи, а відсутність опису технології застосування системи ускладнює розуміння принципів її функціонування та застосування.

Метою роботи є розробка та опис технології застосування аналітичної інформаційної системи «Audit Expert».

Технологія застосування аналітичної інформаційної системи «Audit Expert» для аналізу фінансового стану підприємств включає такі етапи:

  1. етап створення сценарію фінансового аналізу (за умови відсутності сценарію фінансового аналізу);

  2. етап підготовки до проведення фінансового аналізу;

  3. етап проведення фінансового аналізу;

  4. етап формування фінансових звітів і експертних висновків.

На етапі створення сценарію фінансового аналізу необхідно:

  1. визначити періоди дії форм фінансової звітності;

  2. створити шаблони вихідних та аналітичних таблиць для кожного періоду дії форм фінансової звітності;

  3. здійснити перевірку правильності синтаксису сценарію;

  4. створити контрольну таблицю для перевірки коректності даних вихідних таблиць.

На етапі підготовки до проведення фінансового аналізу необхідно:

  1. визначити параметри проведення фінансового аналізу: сценарій фінансового аналізу; періодичність звітності; найменування та одиниці виміру основної та другої валют; період проведення фінансового аналізу; набір методик фінансового аналізу; нормативні значення фінансових показників;

  2. виконати настроювання: відображення даних таблиць; таблиці додаткових даних; складу, структури та формул аналітичних таблиць;

  3. ввести курси другої валюти до основної валюти.

На етапі проведення фінансового аналізу необхідно:

  1. ввести загальну інформацію про підприємство;

  2. ввести вихідні дані підприємства за звітні періоди аналізу (дані фінансової звітності підприємства та інші додаткові дані);

  3. ввести дані переоцінки активів і пасивів балансу підприємства за звітні періоди аналізу (за необхідності);

  4. визначити режими проведення розрахунку та виконати розрахунок результатів аналізу;

  5. відобразити результати аналізу та ознайомитись з ними.

На етапі формування фінансових звітів і експертних висновків необхідно:

  1. створити шаблони звітів і експертних висновків;

  2. сформувати звіти та експертні висновки та ознайомитись з ними.

Таким чином, розроблена та описана технологія застосування аналітичної інформаційної системи «Audit Expert» для аналізу фінансового стану підприємств визначає поетапний та покроковий процес роботи в системі, розкриває принципи функціонування системи, що підвищує ефективність та спрощує застосування системи, особливо новими користувачами системи.

Список літератури:

  1. Височан О. С. Управлінські інформаційні системи в аналізі та аудиті : навчально-методичний посібник / О. С. Височан. – Львів : Видавничий відділ Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті «Львівська політехніка», 2005. – 192 с.

  2. Гушко С. В. Управлінські інформаційні системи / С. В. Гушко, А. В.Шайкан. – Львів : Магнолія, 2010. – 320 с.

  3. Завгородний В. П. Автоматизация бухгалтерского учета, контроля, анализа и аудита / В. П. Завгородний. – К. : А.С.К., 1998. – 768 с.

  4. Іванюта П. В. Управлінські інформаційні системи в аналізі та аудиті / П. В. Іванюта. – К. : ЦУЛ, 2007. – 280 с.

  5. Інформаційні системи і технології в обліку : підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» / Ф. Ф. Бутинець, Т. В. Давидюк, В. В. Євдокимов, Легенчук С. Ф. – За ред. проф. Ф. Ф. Бутинця. – 3-е вид., перероб. і доп. – Житомир : ПП «Рута», 2007. – 468 с.

  6. Воробець С. Й. Спеціалізовані програмні продукти для фінансового обліку та аналізу: 1С-Підприємство & Audit Expert : навчальний посібник / С. Й. Воробець, В. П. Кічор, М. Я. Яструбський. – Львів : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. – 232 с.

УДК: 336.145

Волкова Н.А., к.е.н., доцент

Одеський національний економічний університет, м.Одеса

АНАЛІТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

У теорії та практиці фінансового аналізу існують два основних підходи до методів доцільного управління структурою фінансових ресурсів: традиційний і теорія Модільяні-Міллера. Прибічники першої теорії вважають, що ціна фінансових ресурсів залежить від Ії структури і що цю структуру можна оптимізувати. Під ціною фінансових ресурсів розуміють загальну суму коштів, які потрібно сплатити за використання відповідного обсягу фінансових ресурсів, виражену в відсотках до цього обсягу [1].

Основоположники другого підходу – Модільяні та Міллер стверджують протилежне – ціна фінансових ресурсів не залежить від Ії структури, отже Ії не можна оптимізувати. При обґрунтуванні цього методу вони виводять ряд обмежень: наявність ефективного ринку; відсутність податків; однакові величини відсоткових ставок для фізичних та юридичних осіб; раціональна економічна поведінка тощо. В таких умовах ціна фінансових ресурсів завжди вирівнюється поповненням фінансових ресурсів за рахунок кредитів, які надають підприємствам фізичні особи. Підхід Модільяні й Міллера має рацію у випадку, якщо обмеження, які вони запропонували, працюватимуть у країні. Підприємства, якщо вони працюють у різних галузях, мають неоднакові ступені ризику і це може залежати від сезонності виробництва, конкуренції тощо. Тому при управлінні структурою фінансових ресурсів ефективніший традиційний підхід [2].

Обсяг і структура фінансових ресурсів підприємств безпосередньо пов’язані з рівнем розвитку виробництва, його ефективністю.

Велике значення для стійкого фінансового забезпечення підприємства мають власні фінансові ресурси. Чим більша частка власних фінансових ресурсів і менша позикових, тим менший фінансовий ризик. Але як показує практика, ефективність використання позикових фінансових ресурсів вища, ніж ефективність використання власних.

Багаторазові дослідження показали, що з підвищенням частки залучених ресурсів у загальній сумі джерел довгострокових фінансових ресурсів ціна власних фінансових ресурсів підвищується зростаючими темпами, а ціна залучених залишається спочатку практично незміною, потім також починає зростати. Оскільки ціна залучених фінансових ресурсів у середньому нижча від ціни власних фінансових ресурсів, існуюча структура фінансових ресурсів називається оптимальною, при якій показник має мінімальне значення. Визначення кількісного співвідношення між позиковим і власним капіталом у фінансовому аналізі одержало назву фінансового леверіджа. Підприємство, що має значну частку позикового капіталу, має високий рівень фінансового леверіджа, що приводить до втрати фінансової стійкості і збитковості. Фінансовий леверідж, відомий як «фінансовий важіль», показує на скільки відсотків збільшиться сума власних фінансових ресурсів за рахунок залучених засобів в оборот підприємства. Ефект фінансового важеля виникає в тих випадках, коли економічна рентабельність вище кредитних відсотків.

Існує ряд методів, розроблених для оцінки структури фінансових ресурсів і впливу його зміни на ринкову вартість підприємства: максимізація рівня дохідності власних фінансових ресурсів; мінімізація середньозваженої вартості загальних фінансових ресурсів; мінімізація рівня фінансових ризиків.

Процес оптимізації структури фінансових ресурсів за критерієм мінімізації його середньозваженої вартості здійснюється розрахунком середньозваженої ціни усіх фінансових ресурсів. Ціною капіталу називається загальна сума коштів, яку підприємство має сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражену у відсотках до цього обсягу.

Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації фінансових ризиків полягає у виборі джерел фінансування різних частин активів підприємства. При цьому може бути три підходи – агресивний, помірний, консервативний.

Постійна частина оборотних активів це той мінімум, який необхідний підприємству для ведення операційної діяльності й величина якої залежить від сезонних коливань обсягу виробництва та реалізації продукції. Як правило, вона повністю фінансується за рахунок власних фінансових ресурсів і довгострокових позичених коштів.

Змінна частина оборотних активів змінюється у зв’язку з сезонними змінами обсягу діяльності. Фінансується вона за рахунок короткострокових позичених фінансових ресурсів, а при консервативному підході – частково і за рахунок власних фінансових ресурсів.

Оцінка тенденції забезпечення пропорційності між фінансовими ресурсами та джерелами формування застосовується співвідношенням між окремими активами та Ії групами і відповідними пасивами. Універсальними вимірниками є коефіцієнти платоспроможності. Погіршення фінансового стану зумовлює дефіцит грошових засобів. Тому збільшення обсягу прибутку та рентабельності виробництва підприємств позитивно впливають на платоспроможність і ліквідність. Однак забезпечення вищої прибутковості часто пов’язано зі збільшенням ризиків. Нестача грошових коштів у підприємства призводить до його неплатоспроможності. Тому важливим є своєчасний розрахунок підприємства за своїми фінансовими зобов’язаннями.

Список літератури:

  1. Ковалев В.В. Финансовый менеджмент: теория и практика [Текст] / В.В. Ковалев – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 1024с.

  2. Миллер. М. Стоимость капитала, финансы корпорации и теория инвестиций [Текст] / М. Миллер, Ф.Модильяни. Сколько стоит фирма? – М.: Дело, 2001

УДК 336.74

Воспітанникова Є.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

МЕТОДИКА АНАЛІЗУ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДПРИЄМСТВА

Грошовий потік або потік готівки (англ. Cash Flow; CF) - це абстрагований від його економічного змісту чисельний ряд, що складається з послідовності розподілених у часі платежів. Використовується для розрахунку показників економічної ефективності інвестицій, а також для аналізу руху грошових коштів економічного суб’єкта в часі. Загальноприйняте позначення потоку платежів - CF. Позначення чисельного ряду - CF0, CF1 ,..., CFn. Окремий елемент такого ряду може мати як позитивний, так і негативне значення.

Грошовий потік - це рух грошових коштів в реальному часі, по суті, грошовий потік - це різниця між сумами надходжень і виплат грошових коштів компанії за певний період часу, як правило, фінансовий рік. В основі управління грошовими потоками лежить концепція грошового кругообігу. Наприклад, гроші конвертуються у запаси, дебіторську заборгованість і назад в гроші, замикаючи цикл руху оборотного капіталу компанії. Коли грошовий потік зменшується або перекривається повністю, виникає явище неплатоспроможності. Недолік коштів підприємство може відчути навіть в тому випадку, якщо формально воно залишається прибутковим (наприклад, порушуються терміни платежів клієнтами компанії). Саме з цим пов’язані проблеми дохідних, але неліквідних компаній, що стоять на межі банкрутства. Аналіз руху грошових потоків - це по суті визначення моментів і величин припливів і відтоків готівки. Основною метою аналізу грошових потоків, є перш за все, аналіз фінансової стійкості та прибутковості підприємства. Його вихідним моментом є розрахунок грошових потоків, насамперед, від операційної (поточної) діяльності.

Аналіз грошових потоків зручно проводити за допомогою звіту про рух грошових коштів. Згідно з міжнародним стандартом IAS7 цей звіт формується не за джерелами та напрямами використання коштів, а за сферами діяльності підприємства - операційної (поточної), інвестиційної та фінансової. Він є основним джерелом інформації для аналізу грошових потоків [5].

Звіт про рух грошових коштів складається для того, щоб наочно побачити вплив поточної, інвестиційної та фінансової діяльності організації на стан її грошових коштів за певний період і дозволяє пояснити зміни грошових коштів за цей період. Звіт про рух грошових коштів є дуже важливою інформацією як для керівництва організації, так і для її інвесторів і кредиторів.

Керівництво організації може використовувати відомості звіту при розрахунку ліквідності організації, при визначенні дивідендів, для оцінки впливу на загальний стан організації рішень про фінансування будь-яких програм. Іншими словами, керівництву організації звіт про рух грошових коштів необхідний для того, щоб визначити чи буде у неї досить коштів для погашення короткострокової кредиторської заборгованості, для вирішення питання про збільшення заохочень працівникам. Крім того, звіт допоможе керівництву планувати інвестиційну та фінансову політику організації[1].

Звіт о фінансових результатах показує, наскільки прибутковою була для організації діяльність в аналізованому періоді, але він не може показати надходження і вибуття грошових коштів поточної, інвестиційної та фінансової діяльності компанії [2].

Джерелом наявних грошей є будь-яке збільшення статті, віднесеної до зобов’язань або до власного капіталу. Як приклад можна привести банківський кредит. Будь-яке зменшення активних рахунків також є джерелом утворення грошового потоку, наприклад: продаж необоротних активів або зменшення запасів [3].

Всі фактори, що впливають на формування грошових потоків, можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів належать: кон’юнктура товарного і фінансового ринків, система оподаткування підприємств, заснована практика кредитування постачальників і покупців продукції (правила ділового обороту), система здійснення розрахункових операцій господарюючих суб’єктів, доступність зовнішніх джерел фінансування (кредитів, позик, цільового фінансування).

Серед внутрішніх чинників слід виділити стадію життєвого циклу, на якій знаходиться підприємство, тривалість операційного та виробничого циклів, сезонність виробництва та реалізації продукції, амортизаційну політику підприємства, невідкладність інвестиційних програм, особисті якості та професіоналізм керівної ланки підприємства [4].

Таким чином, грошові потоки є важливою частиною формування фінансового стану підприємства. Управління грошовими потоками - найважливіший елемент фінансової політики підприємства, воно пронизує всю систему управління підприємства. Грошові потоки необхідно удосконалювати у системі планування, обліку, аналізу і контролю, тому що у подальшій діяльності це призведе до більш ефективного управління грошовими потоками і до економічних вигод підприємства.

Список літератури:

  1. Бланк.І.А. Управління грошовими потоками / І.А. Бланк. – К.: Ніка-Центр «Ельга», 2010. – 736с.

  2. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельн