Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Программа'
Настоящая программа учебной дисциплины устанавливает минимальные требования к знаниям и умениям студента и определяет содержание и виды учебных занят...полностью>>
'Программа'
Цель данного факультатива - представить основные этапы развития и совершенствования устно-речевых и переводческих умений в ситуациях профессиональног...полностью>>
'Пояснительная записка'
«Школьный музей» - обобщённое название музеев, являющихся структурными подразделениями образовательных учреждений. Музей в образовательном учреждении...полностью>>
'Программа'
Программа учебной дисциплины “Материаловедение” предназначена для реализации государственных требований к минимуму содержания и уровню подготовки вып...полностью>>

З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю суб’єктів господарювання» / Ред

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ОБЕСПЕЧЕНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ ПРОЦЕССНОГО ПОДХОДА В УПРАВЛЕНИИ КАЧЕСТВОМ

В настоящее время вопрос оценки эффективности деятельности предприятия и процессов является не решенным, но чрезвычайно важным и актуальным. Анализируя проблемы, с которыми сталкивается большинство предприятий на практике, можно констатировать, что наиболее актуальной проблемой измерения и оценки эффективности деятельности организации и функционирования процессов для большинства управляющих является определение показателей эффективности указанных объектов (организации и процессов).

Поскольку предприятие представляет собой многофункциональный объект и является объектом ожиданий со стороны многих социально-экономических субъектов, понятие эффективности должно дробиться в соответствии с разнообразием этих субъектов и их точек зрения. Поэтому эффективность предприятия должна оцениваться многокритериальным образом, включая требования всех его контрагентов и самого предприятия как экономического субъекта, осуществляющего протяженное во времени объединение производственных, рыночных и инновационно-воспроизводственных процессов. Если предприятия в функциональном или институциональном смысле не гармонизированы с социально-экономической или институциональной средой, то любые проведенные преобразования неизбежно окажутся либо неустойчивыми, либо неэффективными. Для успешной реализации данных задач предлагается методика определения показателей эффективности процесса управления предприятием (рис. 1). По сути, установленные целевые значения по выбранным в соответствии с этой методикой показателям являются стратегией предприятия.


Исследование вопроса оценки эффективности процессов целесообразно начать с рассмотрения предлагаемых классификаций показателей процессов. Надо сказать, что встречающиеся на сегодняшний день в литературе по менеджменту качества классификации показателей процессов не лишены недостатков. Проведенный анализ существующих классификаций показателей процессов позволил предложить свой собственный вариант классификации, которая облегчит задачу определения показателей процессов на практике.

Следует отметить, что показатели результативности и эффективности процессов действительно являются производными (показатели результативности получаются, когда важные характеристики процесса соотносятся с целевыми (заданными) или нормативными, а показатели экономической эффективности получают, когда сопоставляют добавленную ценность процесса с его добавленной стоимостью, причем, справедливости ради, надо отметить, что показатели экономической эффективности можно рассчитать далеко не по всем видам процессов), поэтому для целей управления более всего важно создание классификации первичных показателей процесса.

Таким образом, автором предлагается следующий вариант классификации показателей процессов:

  • показатели качества процесса (удовлетворенность клиента, точность процесса, надежность процесса);

  • показатели длительности (время выполнения процесса, отдельных его частей и т.д.);

  • показатели стоимости (стоимость отдельных операций и процесса в целом, удельные затраты на единицу продукции, затраты на качество и т.д.);

  • показатели управляемости (характеризуются величиной реакции процесса на управляющее воздействие);

  • показатели производительности (характеризуются количеством выпущенной продукции за выбранный период).

Список литературы:

1. Прах Е.В. Процессный подход. Получение результата // Наука Высшей Школы – Санкт-Петербургу. Сборник научных статей. – СПб: Изд-во ИАМЦ «НВШ-СПб». – 2006. С 28-32.

2. Татевосян Г.М. Обоснование экономической эффективности капитальных вложений с использованием методов оптимизации// Экономика и математические методы. - Т. 33, вып. 1. - 1997.-С. 26-37.

УДК 004.9:621.1

Саєнко С.Г.

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя

АНАЛІЗ СТАНУ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Вітчизняна економіка сьогодні характеризується спадом виробництва та гострими диспропорціями розвитку. Складна ситуація в господарстві країни посилюється кризовим становищем однією з найважливіших його галузей – машинобудування. Від стану та функціонування машинобудівних підприємств безпосередньо залежить стан та якісний рівень виробничого апарату країни. Саме тому набуває актуальності необхідність постійного контролю за станом і розвитком машинобудування. 

На сьогоднішній день машинобудування розглядається як найбільший комплекс, від діяльності якого залежить конкурентоспроможність товарів і послуг як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Машинобудування України об'єднує 11267 підприємств, з яких 146 - великих, 1834 - середніх та 9287 - малих з виробництва різноманітних машин і устаткування, приладів і апаратури, тощо [1].

У машинобудуванні зосереджено понад 15% вартості основних засобів і майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості та понад 22% кількості найманих працівників. Машинобудівні підприємства є одними з найбільш постраждалих від економічної кризи. Через зменшення зовнішнього попиту відбулося зниження експорту продукції машинобудування, зменшення обсягів виробництва та збільшення кількості готової продукції на складах, погіршення фінансових результатів. За останні 5 років кількість збиткових підприємств промисловості перевищує 30% від загальної кількості збиткових підприємств України. Рентабельність виробництва становить близько 5%.

Аналіз статистичних даних розвитку машинобудування України показав присутність двох чітко виражених циклів. Так, період з 1987 року по 1991 роки – це фаза підйому, період з 1991 року по 2001 рік – фаза рецесії (підфаза краху/гострої кризи й спаду) 10 річного спаду. А роки з 2002 по 2011 показують хаотичний розвиток машинобудування. 

Через скорочення світового попиту на ринку машинобудівної продукції підприємства втратили зарубіжні ринки збуту. 2011 рік є часом подолання кризових явищ, відновлення виробничих потужностей, нарощування обсягів виробництва та, відповідно, зростання обсягів реалізованої продукції.

На сьогодні значна увага приділяється освоєнню та підготовці випуску нових видів продукції, упровадженню нових технологій, технічному переозброєнню виробництва, адже розвиток науково-технічної діяльності, розробка та впровадження інновацій є запорукою успішного функціонування та покращення стану машинобудівної галузі [2]. 

Аналіз кількості інноваційно-активних машинобудівних підприємств свідчить, що, протягом 2006-2008 рр. їх кількість поступово збільшувалась, що є свідченням інноваційного розвитку галузі, але внаслідок впливу кризових явищ в 2009 р. ситуація погіршилась та кількість інноваційно-активних підприємств дещо зменшилась, хоча вже 2010-2011 р. характеризуються позитивними зрушеннями, що є досить успішним результатом враховуючи відсутність належної інноваційної підтримки з боку держави.

Управління машинобудівним підприємством в умовах кризи має бути спрямоване на збільшення надходження фінансових ресурсів та зменшення поточних витрат, на зростання обсягів реалізації продукції.

Увагу слід приділити розвитку наукоємних та високотехнологічних виробництв. Це призведе до зниження матеріалоємності продукції, до покращення якості та виходу виробництва на новий рівень, що дозволить зайняти нові ніші на світовому ринку.

Для успішного розвитку машинобудування в Україні необхідно підтримувати конкурентоспроможність продукції на світовому ринку. Для цього необхідно забезпечити високу якість продукції, її надійність та довговічність, що потребує великих інвестиційних вливань у наукове забезпечення та оновлення технологічного парку виробництва. 

Останнім часом на світовому ринку зросли екологічні вимоги. Екологічність продукції стала одним з показників конкурентоспроможності продукції. Тож, для спроможності конкурувати на світовому ринку необхідно проводити природоохоронні заходи, що будуть спрямовані на зменшення забруднення екології. Для укріплення позицій машинобудівних підприємств на зовнішніх ринках збуту, експортну орієнтацію необхідно збільшити до 35 %. Виручку від експорту має бути використано в основному на імпорт новітніх техніки і технологій, а також комплектуючих виробів. Імпортна техніка може бути застосована у тих випадках, коли аналогічна не виробляється і не може бути вироблена в Україні. Треба досягти збалансованості експорту та імпорту, а за рахунок власного виробництва буде задовольнятися 60-80 % платоспроможної потреби внутрішнього ринку продукції машинобудування [3]. 

Машинобудування України перебуває у складному фінансовому становищі. Кількість збиткових підприємств зростає з кожним роком. Відбулося погіршення експортно-імпортних відносин. Однак машинобудівний комплекс України має значний інноваційний потенціал, що дає велику надію на відродження галузі.

Список літератури:

1. Барташевська Ю.М. Розвиток машинобудування України: стан, проблеми, перспективи / Ю.М. Барташевська // Європейський вектор економічного розвитку. – 2011. - №1. – С.19-25. 

2. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посібник / В.І. Лишиленко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 325 с. 

3. Літвінов Є.І. Здобуття конкурентних переваг у глобальній економіці // Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі. – 2010 . - №4. – С.120-128. 

УДК: 338.512:658.012

Свідрик Т.І., к.е.н.,

Національний університет „Львівська політехніка“, м. Львів

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНІХ ФАКТОРІВ ЗМІНИ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА: ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ В СИСТЕМІ ДІАГНОСТИКИ

За реально існуючих обставин в мінливому економічному середовищі конкурентні переваги мають підприємства, які швидко реагують на зміни загального стану економіки. Саме домінування принципу оперативного введення (зміни) показників у систему діагностування витрат виступає формою посилення інформаційного забезпечення, що дозволяє в поточному режимі часу адекватно реагувати на зміни зовнішніх умов. Проблематика побудови системи діагностування витрат сучасних промислових підприємств не факультативна, – цей інструмент підтримки управлінських рішень розглядається теоретиками і практиками як важлива складова розвитку управлінських парадигм.

Більшість фахівців у сфері управління корпоративними фінансами загалом дотримуються погляду, що впровадження системи діагностики витрат на підприємстві дає можливість встановити як внутрішні, так і зовнішні дестабілізуючі фактори, сили їх впливу на результатну діяльність підприємства та розробку відповідних заходів для їх повного або часткового усунення. Вирішення питання організування і впровадження систем діагностування витрат на підприємстві лежить в площині раціональності використання наявних економічних ресурсів та дієвості оперування управлінською системою результатами діагностики.

Враховуючи те, що діагностування витрат в першу чергу призначене виявити причинно-наслідкові зв’язки між досліджуваними явищами та встановити характер їх впливу, то при проведенні діагностування обґрунтованим варіантом може вважатися побудова моделі факторів впливу (діаграма Ісікаві) на величину витрат. Доцільність використання цього підходу пояснюється тим, що система діагностування використовує методи непрямого виміру. Побудова зазначеної моделі може стати основою для подальшого поглиблення діагностування, оскільки на її основі можна візуально спостерігати вплив відповідних факторів, що уможливлює подальше аналітичне розгалуження. На основі моделі формування факторів зміни витрат підприємства пропонується визначити основні (внутрішні) чинники, що впливають на зростання витрат, даючи можливість розмежувати необхідні для забезпечення стабільності діяльності підприємства, а також ті, які можна повністю або частково уникнути при прийнятті відповідних рішень. Водночас основні фактори впливу на витрати доцільно систематизувати в розрізі видів діяльності підприємства: операційної, інвестиційної, надзвичайної. В нашому дослідженні базисом виступає зміна величини витрат підприємства, а оціночними факторами – активи й ресурси підприємства: персонал, фінанси, готова продукція, інформація, матеріали, машини, обладнання, технічні засоби.

Пропонована модель формування основних чинників впливу на зміну витрат підприємства може використовуватись як новоствореними підприємствами, так і діючими, оскільки відображені в ній фактори рівнозначно впливають як на початковий базис формування витрат, так і на їх стабілізовану умовну величину за структурою. Наприклад, чисельність працівників для діючого підприємства можна вважати умовно усталеною і цей фактор не спричинить зростання витрат за незмінності інших їх складових. Для новоствореного підприємства чисельність працюючих є недостатньо прогнозованою, а разом з нею і витрати на персонал і, як наслідок, загальні витрати підприємства. У підприємств, які виготовляють продукцію для визначеної групи споживачів не потрібно здійснювати пошук каналів збуту, витрачати кошти на рекламу тощо. Для нових підприємств маркетингово-логістичні витрати є суттєвими у загальній структурі.

З наведеного випливає, що для кожного підприємства набір факторів впливу на витрати може дещо змінюватись. При моделюванні зміни витрат до уваги не брались фактори, на які підприємство впливу не має, що передбачено загальною методикою побудови діаграми Ісікаві. Однак вплив такого роду факторів на величину витрат підприємства є відчутним, значна частина таких факторів стосується слабо прогнозованої державної соціальної та економічної політики. Зокрема до числа цих зовнішніх факторів, що впливають на витрати по персоналу можуть належати: законодавчо встановлена величина мінімальної заробітної плати, розмір різних нарахувань на фонд оплати праці, тривалість робочого дня, кількість святкових та неробочих днів тощо. До факторів, що впливають на фінансові витрати належать: ставка НБУ, ціна і розміри кредитів, розрахунок застави. Витрати, що стосуються технічних засобів: норми амортизації, яка включається у собівартість, визначення ставки орендних операцій тощо. Фактори, що стосуються витрачання матеріалів: встановлення норм списання, зміна норм використання матеріалів (різного роду державні норми і правила) тощо, зміну яких доцільно враховувати при плануванні величини витрат на наступний період.

Пропоновану модель формування внутрішніх факторів зміни витрат підприємства і вважаємо доцільною й для кожного структурного підрозділу з метою встановлення витрат, яких можна повністю або частково уникнути. При цьому відзначимо, що схематично вплив факторів, які візуально-технічно вважаються такими, що спричинюють недостатньо обґрунтоване зростання витрат інколи можуть характеризувати й позитивні тенденції в діяльності підприємства.

Таким чином використання моделі формування факторів впливу на витрати дозволяє провести їх обґрунтовану систематизацію, завдяки якій модель є дієвим інструментом необхідним для проведення комплексного дослідження рівня, структури і динаміки витрат підприємства. Тобто використання діаграми Ісікаві для оцінювання факторів впливу на витрати підприємства дає змогу сформувати початкову конструкцію об’єктивної інформаційно-аналітичної бази на початкових етапах діагностування. Оскільки в системі діагностування витрат поряд з діаграмою визначення причинно-наслідкових зв’язків використовуються інші оцінні інструменти для дослідження витрат, тому важливим постає потреба їх методичного узгодження, яке впливає на якість сформованої інформаційної бази.

УДК 657.37

Святенко І.М., к.е.н., доцент,

Токаренко Є.Р.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м. Макіївка

РОЛЬ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

При плановій економіці та державної власності на засоби виробництва аналіз фінансової звітності підприємства був розділом загального аналізу господарської діяльності. Виробнича діяльність розглядалася як основний вид діяльності, основна увага приділялася виробничому аналізу та пошуку резервів підвищення ефективності використання виробничих ресурсів. Розвитку аналізу не приділялося достатньої уваги, тому що в ньому не було особливої потреби.

Метою фінансового аналізу - є отримання найбільш інформативних, ключових параметрів, що дають об'єктивну і найбільш точну картину фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства.

Мета фінансового аналізу досягається в результаті вирішення певного взаємозалежного набору аналітичних задач: оцінка структури майна та джерел їх формування; виявлення ступеню збалансованості між рухом матеріальних і фінансових ресурсів; оцінка структури і потоки власного і позикового капіталу в процесі економічного кругообігу, націленого на витяг максимального прибутку, підвищення фінансової стійкості, забезпечення платоспроможності тощо; оцінка правильного використання грошових коштів для підтримки ефективної структури капіталу; оцінка впливу факторів на фінансові результати діяльності та ефективність використання активів.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є квартальна і річна бухгалтерська (фінансова) звітність. Бухгалтерська звітність являє собою єдину систему даних про майновий і фінансовий стан підприємства і про результати його господарської діяльності. Бухгалтерська звітність складається на основі даних бухгалтерського обліку відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. № 996-ХIV [1].Також застосовуються національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П (С) БО): Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.99р. № 87)[2]; Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» (затвердженого наказом Мінфіну України від 31.03.99г № 87) та інші нормативно-законодавчі акти.

Серед основних методів аналізу можна виділити наступні: попереднє читання бухгалтерської (фінансової) звітності; горизонтальний аналіз; вертикальний аналіз; трендовий аналіз; метод фінансових коефіцієнтів; факторний аналіз; порівняльний аналіз; розрахунок потоку грошових коштів; специфічний аналіз.

До специфічних методів аналізу можна віднести: аналіз поточних інвестицій, що дозволяє оцінити вплив зростання продажів на потребу у фінансуванні і здатність підприємства збільшувати реалізацію; аналіз стійкого зростання, яке допомагає визначити здатність підприємства розширювати продажу без зміни частки запозичених коштів; аналіз чутливості, який використовує однотипні сценарії для виявлення найбільш уразливих місць підприємства; галузевий фактор, який враховує мінливість потоків готівки підприємства-позичальника в порівнянні з рухом коштів інших підприємств даної галузі.

Ці методи мають велике значення для поглиблення фінансового аналізу та оцінки потенціалу зростання підприємства. Використання всіх методів аналізу дозволяє більш точно оцінити фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві, спрогнозувати її на перспективу і прийняти більш обґрунтованого управлінського рішення

Роль аналізу в сучасних умовах не лише посилюється, а й якісно змінюється. Це пов'язано з тим, що:

  • аналіз фінансової звітності підприємства перетворився в головний метод оцінки будь-якого господарюючого суб'єкта, та з його допомогою можна прийняти оптимальні управлінські рішення в галузі інвестування, кредитування, взаємозв'язків підприємства з партнерами;

  • аналіз є одним з інструментів дослідження ринку і конкурентоспроможності. Підприємства здійснюють свою діяльність на ринку самостійно в умовах конкуренції, а нездатні забезпечити високу конкурентоспроможність, стають банкрутами.

  • аналіз може грати більш значну роль як один із самостійних видів послуг аудиторських фірм. Ознайомлення з фінансовим станом клієнта має важливе значення не тільки в період проведення перевірки, а й на стадії укладання договору, коли аудитор виступає як партнер підприємства. Попередній огляд фінансового стану та використання методів фінансового аналізу в ході проведення аудиторської перевірки веде до зниження ризику аудиторської фірми.

Таким чином, аналіз фінансової звітності підприємства , як частина економічного аналізу, є системою певних знань, пов'язану з дослідженням фінансового стану підприємства і фінансових результатів, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників на основі даних бухгалтерської (фінансової) звітності.

Список літератури:

  1. Закон № 996 / Закон України «Про Бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 19/07/99г. № 996 – ХIV, зі змінами та доповненням.

  2. Положення (Стандарт) Бухгалтерського обліку 1 / Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Мінфіну України від 31/03/99г. №; 87

УДК 38.45

Танюк І.А.

Хмельницький економічний університет, м. Хмельницький

ОЦІНКА РЕЗЕРВІВ ЗРОСТАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

У фазі економічного зростання подолання негативних наслідків тривалого кризового періоду національної економіки пов’язано зі структурним трансформуванням системи господарювання, перебудуванням економіки на принципах підприємництва, використанням стимулювальних факторів ринкової кон’юнктури, застосуванням новітніх технологій виробництва та збуту, а також ефективним менеджментом. Багато підприємств опинилось у кризовому стані чи мають труднощі з адаптацією до мінливості ринкового середовища. Ступінь зношування та застарілості основних фондів залишаються високими. Порівняно зі світовим рівнем економіка України є технологічно відсталою.

За таких умов конкурентоспроможність підприємства потрібно всебічно та систематично оцінювати, використовуючи при цьому різноманітні ефективні методи, прийоми та способи аналізу. Тільки за таких умов можна достовірно оцінити результати діяльності підприємства за період, що аналізується, та визначити основні помилки.

Оцінка ефективності виявлення резервів повинна бути головною у формулюванні тактики та стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства. При цьому критерієм визначення резервів є раціональний розподіл та використання наявних ресурсів при даному рівні розвитку техніки та технології, а також кваліфікації працівників всіх ланок підприємства.

Основним чинником внутрішніх резервів підприємства, що впливає на рівень конкурентоспроможності, є досконалість технології виробництва. У межах виробничої системи для вирішення проблем підвищення конкурентоспроможності підприємства за рахунок підвищення якості продукції, ресурсозбереження в сферах виробництва та споживання необхідно постійно стежити за технологією виробництва, а тому модернізація та впровадження нових технологій має стати пріоритетним напрямком у сфері виробництва.

Оскільки світовий рівень обладнання поки що недосяжний для вітчизняного виробника через постійну відсутність коштів та технологічну відсталість, то цей чинник зводиться до незначних удосконалень існуючих технологічних ліній та переймання зарубіжного досвіду з подальшим адаптуванням на власних підприємствах.

Але потрібно пам’ятати, що для підвищення конкурентоспроможності виробництва необхідно вчасно реагувати на інновації. Аналізуючи технічні завдання виробничого процесу, а також економічні аспекти, пов’язані із собівартістю готової продукції, необхідно визначити оптимальне співвідношення між гнучкістю та продуктивністю виробничої системи.

Здійснення діяльності підприємством, випуск продукції, яка була б конкурентоспроможною на зарубіжних ринках, залежить не тільки від технічного оснащення та наявності сучасних технологій, а й від кваліфікації працівників, ефективного управління персоналом, оскільки конкурентні переваги найефективніше використовують ті підприємства, де максимально використано можливості людини. Дедалі більшого значення набуває управління персоналом як фактор підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Ефективна інноваційна діяльність має також досить вагомий ступінь впливу на конкурентоспроможність підприємства, оскільки саме використання інноваційного потенціалу сприяє удосконаленню виробництва продукції, що в свою чергу має забезпечувати збільшення обсягів виробництва та рентабельності продукції.

Інформаційна складова забезпечення підвищення конкурентоспроможності підприємства – одна з найважливіших, якість роботи якої є чинником обґрунтованості управлінського рішення та ефективності функціонування системи. В свою чергу, витрати на збір, обробку, відновлення та збереження інформації в цій системі вимагатимуть значних матеріальних, грошових і трудових витрат.

Сьогодні не існує єдиної уніфікованої методики оцінки конкурентоспроможності підприємства, однак, не беручи до уваги галузеві особливості, можна визначити цілий ряд узагальнених теоретичних аспектів комплексної оцінки рівня конкурентоспроможності: що дозволяє розробити стратегічні й тактичні заходи щодо ефективного управління підвищенням рівня конкурентоспроможності; визначити найбільш перспективні напрямки розвитку підприємства; спланувати заходи щодо виходу на нові ринки збуту; сприяє залученню інвестицій та ін.

Кінцеві результати господарської діяльності складаються під впливом як інтенсивних, так і екстенсивних чинників, як якісних, так і кількісних показників використання ресурсів, при цьому особливістю інтенсивного й екстенсивного використання ресурсів є їх взаємозамінність.

Необхідно зазначити, що конкурентний потенціал є динамічної величиною і залежить від умов зовнішнього середовища, а тому при його оцінюванні необхідно враховувати взаємозв’язок і залежність його елементів з цим середовищем.

Список літератури:

1. Голофаева И.П. Методика расчета конкурентоспособности предприятия с помощью аппарата нечетких множеств с учетом социальных факторов // Механізм регулювання економіки. – 2004. – №2. – С. 48-51.

2. Гринько Т.В. Фактори конкурентоспроможності підприємств // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – Запоріжжя. – 2004. – №2. –С.50-53.

3. Кирчата І.М. Напрями формування економічного механізму підвищення конкурентоспроможності підприємства // Управління розвитком: Зб. наук. статей. – Х., 2006. – № 7. – С.19-21.

5. Портер М. Международная конкуренция / Пер. с англ. В.Д. Щетинина. – М.: Международные отношения, 1993. –306 с.

УДК: 005.311.6.(063)

Топалов А.Д., к.е.н., доцент,

Оніщенко Ю.В.

Запорізький національний університет, м. Запоріжжя

УМОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

В умовах постійного реформування системи державного управління особливого значення набуває удосконалення механізму розроблення та прийняття управлінського рішення як складової частини управлінського процесу. Цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини та раціоналізація взаємодії владних структур і суспільних груп становлять сьогодні основний зміст державного управління в Україні. Проблема підвищення рівня ефективності прийняття управлінських рішень зберігає свою актуальність. Аналіз існуючого сьогодні характеру, структури, форм, засобів та механізмів прийняття управлінських рішень може реально показати цілі суб’єктів суспільної взаємодії, їх намагання до змін, систему зв’язків, що забезпечують визначеність та послідовність державно-політичного курсу, інноваційний характер державно-управлінських рішень. Проте проблема полягає в існуючій невідповідності між теоретичною та практичною реалізацією (ефективністю) управлінських рішень [1, с. 2].

Важливість управлінських рішень та й самої функції їх прийняття у процесі державного управління зумовлена тим, що їх ухвалення, по-перше, чітко простежується як умова виконання усіх інших функцій; по-друге, є безпосереднім продуктом діяльності керівників усіх рівнів управління; по-третє, є одним із важливих засобів формування соціальних інтересів; почетверте, виступає однією з форм реалізації соціальних інтересів.

Існує кілька методів ухвалення управлінських рішень, але ми зупинимось на характеристиці двох основних: індивідуальному та груповому. Індивідуальні рішення ухвалюються одноособово, незважаючи на те, чи суб’єкт їх прийняття діє відповідно до власних поглядів чи чужих. Метод прийняття групових рішень ґрунтується на більшому обсязі інформації, дає змогу розглянути усі перспективи та альтернативи та забезпечує засоби для можливості ухвалення та реалізації рішення.

У ситуаціях для вирішення простих питань прийняття індивідуальних рішень буде ефективнішим.Прийняття групових рішень краще в ситуаціях, коли необхідно глибоко проаналізувати ситуацію, розглянути кілька варіантів альтернатив.

Прихильники раціонального підходу Г. Саймон та С. Сазерленд під час аналізу рішень називають такі чинники, які допоможуть уникати суб’єктивізму під час прийняття управлінських рішень:

1. Рішення не приймати на основі одного випадку.

2. Обдумувати рішення, перш ніж виконувати.

3. У групових рішеннях забезпечувати висловлення контраргументів.

4. Менеджери повинні використовувати учасницький стиль і дотримуватись рівності.

5. Вивчати статистику.

Моделі прийняття рішень, що побудовані на раціональності, стверджують, що для того, щоб зрозуміти реальний світ рішень, потрібно розглянути, якою мірою рішення стало результатом раціональних процесів [2, с. 244].

Будь-яке рішення – це поєднання раціоналізму та ірраціоналізму. Це у своїй праці намагався показати Г. Саймон. Він говорить, що раціональність має бути обмежена. Процес прийняття рішень як діяльність у світі обмеженої раціональності є мотивований забезпеченням, а не максималізацією: це означає, що прийняті рішення не виходять з розгляду усіх наявних альтернатив. У такому випадку суб’єкт прийняття управлінського рішення може прийняти рішення, що не перевищує його обмеженої когнітивної здатності [2, с. 248].

Рішення ефективне, якщо воно має на меті суспільну мотивацію та інтереси справи. Співробітники повинні знати, якими мотивами керувався керівник, приймаючи те чи інше рішення і які цілі будуть досягнуті в результаті його виконання. Це одна із головних умов ефективності управлінського рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що рішення – це вибір однієї з альтернатив. Прийняття рішень – це зв’язуючий процес, необхідний для виконання будь-якої управлінської функції. Рішення можуть прийматися за допомогою інтуїції, думки або методом раціонального вирішення проблем. Останній метод сприяє підвищенню ймовірності прийняття ефективного рішення у новій складній ситуації. Процес прийняття управлінського рішення не є завершеним, поки через систему зворотного зв’язку не буде засвідчений факт реального вирішення проблеми завдяки зробленому вибору. На прийняття рішень впливає, велика кількість зовнішніх і внутрішніх обставин, таких як ціннісні орієнтації суб’єкта прийняття управлінського рішення, ситуація прийняття рішень тощо.

Прийняття правильних рішень – це сфера управлінського мистецтва. Здатність і уміння робити це розвивається з досвідом, придбаним керівником протягом усього життя. Сукупність знання і уміння формують компетентність будь-якого керівника і залежно від рівня останнього вказують на рівень ефективності його роботи. Особи, які приймають рішення, є суб’єктами управлінського рішення, а – це менеджери різних рівнів (державного, регіонального та внутрішньоорганізаційного) і групи працівників, що мають відповідні повноваження для прийняття рішень.

Список літератури:

1. Єрескова Т. Соціологічне забезпечення прийняття управлінських рішень як чинник ефективності в діяльності в системі державного управління //Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. – Вип. 15. –Донецьк, 2009.

2. Парсонс В. Публічна політика: Вступ до теорії та практики аналізу політики:навч. посіб. / В. Парсонс. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 549 с.

УДК 005.3:004

Харченко Ю.А., к.т.н., доцент

Полтавський національний технічний університет імені Ю. Кондратюка

УДОСКОНАЛЕННЯ АВТОМАТИЗОВАНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Сучасні трансформаційні процеси ринкової економіки висувають нові вимоги до системи управління суб’єктами господарювання щодо оперативності, обґрунтованості та ефективності управлінських рішень. Однією із складових частин загальної системи управління є обліково-аналітичне забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства, яке надає повні, достовірні, своєчасні статистичні й виробничі дані та результати економічного аналізу для формування і прийняття управлінських рішень.

Одним із шляхів покращення функціонування обліково-аналітичного забезпечення системи управління підприємством є використання автоматизованих управлінських інформаційних систем (УІС). Вони надають можливість збирання, опрацювання та комплексного використання економічної інформації з усіх джерел для розв’язання аналітичних задач, а також інтегрують інформацію про роботу всіх підрозділів підприємства та дають можливість впливу і коригування процесу на стадії розвитку для досягнення поставлених цілей і завдань.

Підвищення оперативності та якості управління діяльністю суб’єктів господарювання пов'язане з розвитком комп'ютерних технологій та використанням сучасного програмного прикладного забезпечення. Отже, для удосконалення обліково-аналітичного забезпечення всіх щоденних основних внутрішніх бізнес-процесів, а також оперативного аналізу ситуації і прийняття ефективних управлінських рішень на базі повної, достовірної та своєчасної інформації актуальною задачею є вибір і впровадження управлінської системи ERP (Enterprise Resource Planning) на підприємстві.

В системі ERP вдало поєднані сучасні концепції управління з комп'ютерними технологіями. Повномасштабна ERP - система це комплексне інформаційне середовище для автоматизації планування, обліку, контролю і аналізу всіх основних бізнес-процесів підприємства (планування виробництва, управління закупками, запасами і продажами, облік потреб в різних видах ресурсів, взаємодія з постачальниками і покупцями, управління якістю і трудовими ресурсами тощо), реалізована на базі інтегрованого програмного забезпечення.

Першу систему ERP “SAP R/3” (80-90 р ХХ ст.) запропонувала німецька компанія SAP AG, яка зараз є світовим лідером за кількістю впроваджень на великих підприємствах. Вона містить компоненти для автоматизації щоденних операцій внутрішніх бізнес-процесів, систематизації інформації, підтримки взаємодії з бізнес-партнерами, засоби підтримки прийняття рішень для вищого керівництва й власників. Інформаційні потоки побудовані таким чином, що більшість поточних задач розв'язуються менеджерами середньої ланки, а вище керівництво формує стратегію підприємства й здійснює контроль її реалізації. Основними перевагами є багатофункціональність, можливість застосування окремих галузевих рішень (27 різних модулів), використання досвіду лідерів світового бізнесу і поступове впровадження окремими модулями відповідно до темпів розвитку підприємства. Недоліки полягають в занадто жорсткій регламентації бізнес-процесів для підприємства та тривалому терміну реалізації проекту (5-7 років) для великих підприємств.

Одним із основних конкурентів німецької компанії на світовому та українському ринках є Oracle Corporation (США) з системою “Oracle E-Business Suite”, яка має досить сильні позиції у галузях, де стандарти бізнес-процесів аналогічні в усьому світі (телекомунікації, банки, хімічна і металургійна промисловість), це зменшує витрати на впровадження і обслуговування системи. Конкурентні переваги цієї ERP - системи повністю реалізуються при впровадженні на нових підприємствах, де формується система управління. Основним недоліком є відсутність чіткої відпрацьованої системи підтримки впроваджених ERP - систем.

Крім світових лідерів є розробники ERP - систем, які мають багаторічний досвід і орієнтуються на середні підприємства, наприклад, “MFG/PRO” корпорації QAD (США), “1С: Предприятие 8.0 Управление производственным предприятием” компанії 1С (Росія) та інші. Вони позиціонують власні розробки, як повноцінні системи управління підприємством, в яких поєднуються стандарти ERPII з відносно доступною ціною. Перевагами є можливість одночасного впровадження всіх модулів і як наслідок зменшення терміну і вартості впровадження, а також можливість доопрацювання системи під конкретні вимоги підприємства. Недоліком є обмежений набір функціональних можливостей, тому ці системи можуть бути рекомендовані як перший етап автоматизації процесів управління на підприємстві.

Вибір системи, оптимальної за функціональними характеристиками залежить від галузі, типу і розмірів виробництва. Перевагу мають ті виробники ERP - систем, що поєднують власні канонічні розробки, побудовані на кращих західних бізнес-моделях, з гнучким налаштуванням для вітчизняних промислових підприємств. Тобто це має бути інтегрована інформаційна система, яка задовольняє вимогам галузі та має широкі функціональні можливості для автоматизації управління матеріально-технічним постачанням, виробничими процесами і фінансовими потоками.

Таким чином впровадження системи не тільки прискорює виконання певних видів робіт, наприклад, оброблення замовлень, розрахунок фінансових показників, формування звіту з прибутків, зведення балансу, а також надає можливість прийняття оперативних управлінських рішень на основі повної, достовірної інформації завдяки створеній єдиній базі даних. При цьому скорочується час на виконання працівниками рутинних робіт і збільшується відповідно для аналітичної роботи. Отже, удосконалення обліково-аналітичного забезпечення підвищить фінансову стійкість, інвестиційну привабливість та конкурентоспроможність підприємства.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. III харків 2010 ббк 73 І 57

    Документ
    Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров’я: Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції, Ч.III (12-14 травня 2010 р.
  2. Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

    Документ
    Збірка тез доповідей II Міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред. кол.Веретенников В.
  3. Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. IV харків 2010 ббк 73 І 57

    Документ
    Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров’я: Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції, Ч.IV (12-14 травня 2010 р.
  4. Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

    Документ
    глобалізаційних процесів у світовій економіці [Текст]: Матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції: Ужгород,  26-28 квітня 2010 р. / М-во освіти і науки України, Ужгородський національний університет; відповід.
  5. Теоретичні основи управління діяльністю спортивних організацій

    Лекція
    6. История физической культуры и организация физической культуры и спорта в СССР. Методическое пособие для студентов заочного отделения институтов физкультуры.

Другие похожие документы..