Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
У рамках дводенного розширеного засідання Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин відбулося обговорення законопроектів про ринок зем...полностью>>
'Документ'
Наиболее кардинальным изменением современного образования является смена образовательной парадигмы: от авторитарно-репродуктивной к развивающей, гума...полностью>>
'Автореферат'
Специальность: 05.18.01 – Технология обработки, хранения и переработки злаковых, бобовых культур, крупяных продуктов, плодоовощной продукции и виногр...полностью>>
'Документ'
Yes to walk, yes to walkI am a little, little frog I am a frog I am a frog (видит теремок, подходит)It is a nice little house. Who lives in the house...полностью>>

Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (9)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

ТКАЧЕНКО ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 342.725

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МОВНИХ ВІДНОСИН: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник –

доктор юридичних наук, професор

Тодика Юрій Миколайович,

кандидат юридичних наук, доцент

Слінько Тетяна Миколаївна

Харків – 2008

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Теоретичні засади конституційно-правового регулювання мовних відносин

    1. Національно-мовні відносини як об’єкт правового регулювання. Правовий режим мов ………………………………………………….. …………………………. 11

    2. Поняття, основні сфери застосування та функції державної мови ……………………................................................................................................ 32

    3. Конституційно-правовий режим державної мови у зарубіжних країнах ……………………………………………………………………………............ 54

    4. Правовий режим мов національних меншин …………………………………... 70

1.5. Поняття мовної політики: основні принципи, фактори, що впливають на її проведення ……………………………………………………………………………….. 90

Висновки з першого розділу…………………………………………........................ 107

Розділ 2. Основні сфери правового регулювання мовних відносин

2.1. Правове регулювання мовних відносин у сфері діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування ………………………………………. 110

2.2. Правове регулювання мовних відносин у сфері здійснення судочинства …….127

2.3. Правове регулювання мовних відносин у галузі освіти …………………………. 142

2.4. Правове регулювання мовних відносин в інформаційній сфері …...…………... 163

Висновки з другого розділу…….…………………………………………............... 186

Висновки………………………………………………………………………………190

Додатки ……………………………………………………………………………….194

Список використаних джерел………………………..………………………………216

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Гострою суспільно-політичною та науковою проблемою в Україні є питання правового регулювання мовних відносин. Конституція України (ст. 10) закріпила за українською мовою режим державної. Крім того, в Основному Законі встановлюється, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Таким чином, юридично отримав законодавче закріплення один з найважливіших інститутів державного будівництва. Однак проголошення української мови державною не знімає проблем, що пов’язані з регулюванням мовних відносин в Україні. Немає чіткого законодавчого визначення державної мови, не встановлені сфери її застосування, її функції, коло суб’єктів, для яких використання державної мови є обов’язковим. У законодавстві і в науці також не врегульоване питання співвідношення і правового режиму державної мови, офіційної мови, мови національної меншини, мови більшості населення даної місцевості.

Характерною особливістю сучасної вітчизняної юридичної науки є недостатній рівень дослідження процесів правового регулювання мовних відносин та мовної політики в Україні, процесів правового регулювання мовних відносин у зарубіжних країнах.

На цей час відсутнє спеціальне наукове дослідження щодо комплексного розгляду правових питань мовних відносин, що необхідно для становлення і розвитку конституційно-правового інституту правового регулювання мов. У цьому аспекті важливо звернутися до законодавства і практики правого регулювання мовних відносин у зарубіжних країнах, що допоможе виробити науково обґрунтовані та продуктивні пропозиції з удосконалення вітчизняного мовного законодавства, підвищення рівня ефективності мовної політики України. Таким чином, неопрацьованість правових проблем у сфері регулювання мовних відносин обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах та відповідно до цільової комплексної програми «Права людини і проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» № 0106u002285.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є здійснення комплексної наукова-практичної розробки теорії правового регулювання мовних відносин, з’ясування практики конституційно-правового регулювання мовних відносин в Україні та зарубіжних країнах, розкриття природи конституційно-правового інституту правового регулювання мов, обґрунтування необхідності конкретних практичних пропозицій щодо вдосконалення конституційно-правового регулювання мовних відносин в Україні.

Для досягнення вказаної мети в дисертації поставлено такі завдання:

– визначити правову природу і місце мовних відносин у системі суспільних відносин України; дати їх загальну характеристику;

– розглянути конституційно-правовий інститут правового регулювання мов і встановити основні його елементи;

– визначити правову природу, основні ознаки, сфери застосування, функції державної мови та сформулювати визначення даної правової категорії; встановити критерії відмежування державної мови від офіційної мови;

– проаналізувати практику конституційно-правового закріплення державної мови у зарубіжних країнах; класифікувати країни світу залежно від кількості державних мов, визначених на конституційному рівні;

– з’ясувати правовий порядок використання мов національних меншин та розглянути мовні права даного суб’єкта правовідносин;

– окреслити й обґрунтувати основні принципи державної мовної політики та з’ясувати чинники, що впливають на її проведення;

– дослідити порядок правового регулювання мовних відносин у сфері діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування й у сфері здійснення судочинства;

– проаналізувати проблеми правового регулювання мовних відносин у сфері освіти й в інформаційній сфері України.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають з приводу збереження, використання та розповсюдження національних мов в Україні та зарубіжних країнах.

Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання мовних відносин в Україні та зарубіжних країнах.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить загальнонауковий діалектичний метод, за допомогою якого проблеми конституційно-правового регулювання мовних відносин проаналізовано у взаємозв’язку і взаємозалежності, цілісності, всебічності і динаміці. Характер предмета дисертаційного дослідження зумовило також використання порівняльно-правового методу – для порівняльного аналізу практики конституційно-правового закріплення державної мови, правового порядку використання мов національних меншин у зарубіжних країнах і в Україні, історичного методу – для аналізу історії правового регулювання мовних відносин у сфері освіти в Україні (Російській імперії, Австро-Угорській імперії та СРСР); системного – з метою визначення і дослідження структурних елементів конституційно-правового інституту правового регулювання мов; формально-логічного – при формулюванні понять і таких визначень, як мовні відносини, державна мова, мова меншини, принципи мовної політики; статистичного – при дослідженні інформації стосовно розподілу учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів за мовами навчання по регіонах України, інформації щодо розподілу мовлення програм на телебаченні за мовами в регіонах України.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження та зроблених у дисертації висновків стали праці учених, які зверталися до досліджуваних у роботі питань. Зокрема, йдеться про таких радянських учених-правознавців, як Н. Богданова, Ц. Годердзішвілі, В. Дурденевський, В. Михальченко, О. Піголкін, Е. Тадевосян, Н. Шелютто, К. Ханазаров; сучасних українських учених К. Вітман, В. Колісник, І. Лопушинський, В. Погорілко, Ю. Прадід, Л. Рапацька, В. Речицький, О. Тараненко, Ю. Тодика, В. Шаповал; про сучасних російських учених – Г. Андрєєву, Л. Андріченко, Л. Васильєву, Т. Губаєву, О. Доровських, Г. Єрмошина, Н. Любимова, В. Малкова, В. Ромашкіна; таких дореволюційних дослідників, як Л. Гумплович, А. Колесніков; зарубіжних учених У. Альтерматт, Ф. Капоторті, Д. Мурсвік та ін.

Потреба у комплексному підході до проблем, що поставлені в досліджені, зумовила звернення до літературних джерел з філософії, історії, соціології, політології, мовознавства та соціолінгвістики. А саме праць М. Губогло, Ю. Дешерієва, І. Дзюби, І. Ілішева, А. Корж, Л. Масенко, В. Нерознака, І. Попеску, О. Потебні, Ю. Римаренка, О. Реформатського, Ю. Шевельова.

Нормативну базу наукової роботи становлять: положення Конституції України; міжнародно-правових актів; законодавства України та зарубіжних країн у сфері правового регулювання мовних відносин; рішення Конституційного Суду України та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертаційна робота є першим в Україні на сучасному етапі комплексним науковим дослідженням проблеми конституційно-правового регулювання мовних відносин у порівняльному аспекті, у якому обґрунтовано низку концептуальних понять, теоретичних положень і висновків, практичних рекомендацій по вдосконаленню правового регулювання мовних відносин в Україні:

Вперше у вітчизняній юридичній науці:

– визначено основні елементи інституту правового регулювання мов, що розглядається в межах генерального інституту засад конституційного ладу, якими є: 1) приписи щодо державної мови; 2) приписи щодо мов національних меншин та мовні права даних етнічних груп; 3) принципи мовної політики; 4) юридична відповідальність, яка настає за порушення вимог мовного законодавства.

– практика конституційно-правового закріплення державної мови в Україні проаналізована у порівняльно-правовому аспекті з конституційною практикою з цього питання у зарубіжних країнах.

– сформульовано критерії розмежування термінів «державна мова» та «офіційна мова» за такими ознаками: за роллю, що виконує мова у суспільстві і державі (офіційна мова не вказує на державотворчу роль мови певної нації, державна ж мова, навпаки, виконує консолідуючу функцію, оскільки об’єднує всі національні групи країни в єдину спільноту – народ), за територією уживання (державна мова в багатомовній державі є засобом офіційного спілкування на всій території держави, а норми офіційної, як правило, обмежуються лише територією певної автономії, області, району), за сферами використання (офіційна мова є засобом лише офіційного спілкування, тобто використовується як робоча у діяльності органів влади, тоді як державна мова, окрім випадків, коли вона в державі виконує лише символічну функцію, використовується окрім офіційної сфери, ще й у сфері освіти, діяльності державних засобів масової інформації тощо).

обґрунтовано, що критеріями володіння державною мовою при здійсненні судочинства можуть бути проживання на території України іноземців та осіб без громадянства протягом тривалого часу; отримання на території України середньої, професійно-технічної або вищої освіти, що підтверджується відповідним документом (атестатом, дипломом тощо); вміння писати і читати українською мовою.

Набули подальшого розвитку:

– визначення поняття «державна мова», згідно з яким державна мова розуміється як національна мова, як правило, титульного етносу у багатонаціональній державі, яку проголошено державною у конституції або законі, що характеризується особливою сферою застосування (діяльність державних органів, судочинство, військова справа, правоохоронна діяльність і т.д.) і потребує від держави вжиття комплексу заходів із забезпечення її функціонування.

– пропозиції по виокремленню на законодавчому рівні та визначенню категорії «офіційна мова», для того щоб надати російській та кримськотатарській мовам режим офіційної на території Автономної Республіки Крим, що обґрунтовується правовими, історичними, соціально-демографічними чинниками.

– положення про можливість функціонування поряд з державною мовою інших національних мов; при цьому запропоновано, що цю норму закону слід розуміти як здійснення вибіркового дублювання найбільш важливих документів (наприклад, рішень місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у яких закріплюються права мешканців (людей)), оригінали яких викладені державною мовою, та можливість посадових осіб місцевих органів влади виступати на сесіях, нарадах, конференціях, семінарах тощо відповідною національною мовою.

Удосконалено:

– пропозиції щодо законодавчого регулювання мовних відносин в сфері діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні, при цьому запропоновано норму закону стосовно мови актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування викласти у такій редакції: «Акти вищих органів державної влади приймаються і публікуються державною мовою.

Акти органів Автономної Республіки Крим приймаються і публікуються державною мовою і офіційними мовами Автономної Республіки Крим.

У межах території, на якій використовується регіональна мова (мова меншини), акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються та публікуються державною мовою, а акти органів місцевого самоврядування можуть публікуватися також цією регіональною мовою (мовою меншини).

Вище юридичне значення має текст акту, викладений державною мовою».

А статтю закону відносно мови діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування запропоновано викласти у такій формі: «Мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.

У роботі, діловодстві і веденні документації органів Автономної Республіки Крим поряд з державною мовою можуть використовуватися офіційні мови Автономної Республіки Крим у порядку, що визначається законом України.

У межах території, на якій використовується регіональна мова (мова меншини), в роботі, діловодстві і документації органів місцевого самоврядування поряд з державною мовою може використовуватися ця регіональна мова (мова меншини)».

– підходи до законодавчого закріплення принципів державної мовної політики та запропоновано встановити у законі про мови такі принципи: 1) рівність прав людини і громадянина незалежно від рідної мови, мови спілкування та заборона будь-яких обмежень (дискримінації) громадян за ознаками їх мовної належності; 2) державний захист державної мови та гарантування вільного використання мов національних меншин; 3) гарантування кожній людині свободи у виборі мови спілкування у приватних мовних відносинах, мови навчання та творчості; 4) врахування специфіки мовної ситуації, що склалася в цілому в державі та в окремих регіонах; 5) забезпечення належних форм і засобів обов’язкового вивчення української мови як державної, а також вільного вивчення мов національних меншин, мов корінних народів і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти; 6) принцип урахування й раціонального використання зарубіжного досвіду мовної політики; 7) підтримка етнічних українців та інших осіб, які розмовляють українською мовою і проживають за межами України, тощо.

Практичне значення. Сформульовані висновки, практичні пропозиції можна застосувати: у науково-дослідницькій галузі – для подальшого дослідження теоретичних засад конституційно-правового регулювання мовних відносин; у правотворчій діяльності – як теоретичний матеріал при опрацюванні і прийнятті законів та інших нормативно-правових актів, що визначають засади правового регулювання мовних відносин; у навчальному процесі – при підготовці, відповідних розділів підручників з конституційного права України, у викладанні навчального курсу, в науково-дослідницькій роботі студентів; у правовиховній роботі – для підвищення правової культури громадян України, поінформованості громадян про порядок правового регулювання мовних відносин.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Ключові положення роботи були представлені автором на науково-практичних конференціях, «круглих столах»: науковій конференції молодих учених і здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки: стан і перспективи розвитку» (Харків, 2005); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених і здобувачів «Конституція України – основа побудови правової держави і громадянського суспільства» (Харків, 2006), всеукраїнській науковій конференції ад’юнктів, аспірантів та здобувачів «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (Львів, 2007); «Круглому столі», проведеному Національною юридичною академією України імені Ярослава Мудрого спільно з Академією правових наук України в рамках Фестивалю науки 15-16 травня 2007 року (Харків, 2007); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених і здобувачів «Сучасні проблеми юридичної науки» (Харків, 2008).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у дев’яти наукових працях: чотирьох статтях у фахових виданнях і п’ятьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків по дисертації, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 247 сторінки, з них обсяг основного тексту – 193 сторінок, додатків – 4. Список літератури містить 356 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МОВНИХ ВІДНОСИН

1.1. Національно-мовні відносини як об’єкт правового регулювання. Правовий режим мов

Проблемою походження, структури і визначення мови, її значення для людини, суспільства і людства займаються різні соціальні науки (філософія, соціологія, психологія, політологія, історичні науки) та спеціальні мовознавчі науки (філологія, семіотика, соціолінгвістика, лінгвосоціологія та ін.). Для встановлення необхідності та мети правового регулювання мовних відносин слід перш за все визначити основні поняття, які використовуються у дослідженні.

Що ж таке мова? У філософському словнику мова визначається як система знаків, яка є засобом спілкування, зберігання й відтворення продуктів духовної культури й людського спілкування [143, c. 404]. Психологічний словник мовою називає систему знаків, що служить засобом людського спілкування, розумової діяльності, засобом вираження самосвідомості особистості, передачі від покоління до покоління й зберігання інформації [141, с. 420]. У словнику С. І. Ожегова мова – це «система звукових, словесних і граматичних засобів, що об’єктивують роботу мислення та є знаряддям спілкування, обміну думками і взаєморозуміння людей у суспільстві» [203, с. 794]. Радянська енциклопедія пропонує таке визначення: мова – «це система дискретних (членоподільних) звукових знаків, що стихійно виникла в суспільстві і постійно розвивається, призначена для цілей комунікації і здатна виразити всю сукупність знань і уявлень про світ» [28, с. 464-465].

У «Тлумачному словнику» В. Даля вказується, що «мова – це словесна мова людини, за народностями; словник і природна граматика; сукупність всіх слів народу і їх вірне сполучення, для передачі своїх думок» [63, c. 674-675].

Щодо філософської характеристики мови, то К. Маркс та Ф. Енгельс характеризували мову як «практична, існуюча для інших людей і тим самим для мене самого, дійсна свідомість» [172, c. 29]. М. Хайдеггер розумів мову – як «дім буття» [327, c. 192], а Х.-Г. Гадамер – як «універсальне середовище людського існування» [45, c. 548-549]. На думку радянського філософа П. В. Копніна, «мова – це форма існування знань у вигляді системи знаків» [218, с. 9]. А. А. Реформатський визначає мову як «найважливіший засіб людського спілкування. Без мови неможливе людське спілкування, а без спілкування не може бути і суспільства, а тим самим і людини. Без мови не може бути і мислення, тобто розуміння людиною дійсності і самої себе» [265, с. 15]. Ю. С. Степанов, показуючи еволюцію поглядів на мову XX століття, розглядає її з різних сторін, а саме: 1) як мову індивіда; 2) як члена сім’ї мов; 3) як структуру; 4) як систему; 5) як тип і характер; 6) як комп’ютер; 7) як простір думки [294, с. 7-34].

У семіотиці мова розглядається як «сукупність мовних смислових одиниць, тобто як сукупність предметів, які мають смислове значення…» [38, с. 78-79].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

Правове, і перш за все законодавче, закріплення соціальних функцій мов при правильній постановці питання дозволяє враховувати рівень національно-культурної самосвідомості народу, його соціальні потреби, а також створює умови для нейтралізації намагань суб’єктивного втручання в процеси мовного функціонування [52, с. 67]. Ефективне правове регулювання функціонування мовних відносин є одним із важливих і необхідних засобів попередження мовних конфліктів у суспільстві.

У радянській період основним принципом регулювання національних відносин був принцип рівноправності націй, який трансформувався у мовних відносинах у рівноправність національних мов у Радянському Союзі. Тому питанню необхідності правового регулювання мовних відносин радянська наука не приділяла належної уваги. Вважалося, що сфера національно-мовних відносин не потребує державної опіки, а тим більш нормативного регулювання. Лише з кінця 80-х років минулого століття, після прийняття мовних законів у радянських республіках, було кардинально переглянуто погляди вітчизняної науки з цієї проблематики.

Змістом правового регулювання даної сфери суспільних відносин є встановлення порядку використання національних мов у певних галузях суспільного життя, закріплення мовних прав та обов’язків національної спільноти та окремої людини. При правовому регулюванні мовних відносин вплив здійснюються саме на культурні, політичні, економічні умови існування носіїв мов, а не на самі мови [75, с. 13].

Мова – один з важливих об’єктів правових відносин між громадянами, установами та органами влади, оскільки є інструментом формування офіційних, усних, письмових, інформаційних повідомлень, заяв, звернень, договорів і т. п. Динамічність розвитку мови, її багатофункціональність дозволяє говорити про існування особливих, мовних відносин, що входять у сферу правового впливу. Як зазначає Т. В. Губаєва, мовні відносини займають особливе місце у системі соціальних зв’язків, що підлягають правовому регулюванню. Вони реалізуються у всіх без винятку сферах життєдіяльності людини, яка використовує слово як універсальний засіб отримання, збереження і поширення знань про природу і суспільство. Багатосторонні й багатоманітні мовні контакти між індивідами та соціальними групами неминучі у процесі здійснення правоздатності фізичних і юридичних осіб, держави і її органів, а також суб’єктів міждержавних відносин [58, c. 144].

Такі суспільні відносини є частиною, типом національних (міжнаціональних) відносин, що виникають у державі. У літературі міжнаціональні відносини визначаються як «відносини, що складаються в ході взаємодії національних спільнот з приводу реалізації ними своїх інтересів, як безпосередніх, так і корінних, власне національних і загальнонаціональних… Міжнаціональні відносини, як і національні відносини взагалі, мають комплексний характер, включаючи в себе економічні, соціально-політичні, духовні та ідеологічні відносини, що не виключає, однак, їх відносної цілісності» [183, с. 34]. В. П. Колісник міжнаціональні відносини розуміє як «відносини передусім між титульною (тобто тією, що дала назву державі) національно-етнічною спільнотою та національними меншинами, між корінною нацією та корінними народами (якщо такі існують на території держави), між титульною нацією та національними групами, а також відносини усіх зазначених суб’єктів (крім титульної нації) між собою: відносини між окремими національними меншинами, між національними меншинами і корінними народами, між окремими національними групами тощо» [112, c. 29].



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (6)

    Документ
    Актуальність теми зумовлена економіко-правовими змінами, що відбуваються за останні часи в Україні. Процес реформування українського законодавства, пов’язаний із гармонізацією публічно-правових та приватноправових засад, насамперед
  2. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (3)

    Документ
    Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України
  3. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (11)

    Документ
    - доктор юридичних наук, професор Даньшин Іван Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінології і кримінально-виконавчого права; член-кореспондент Академії правових наук України
  4. Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого (1)

    Документ
    Актуальність теми. Проблеми правового регулювання майнових відносин у сім’ї завжди були об'єктом пильної уваги як законодавця, так і вчених. Однак протягом ряду останніх десятиліть вони аналізувалися виключно в рамках національного законодавства.
  5. Національна юридична академія україни імені  ярослава мудрого

    Автореферат
    Захист відбудеться 15 жовтня 2003 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.

Другие похожие документы..