Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Расписание'
Н., к.э.н. ауд.1 04.03. воскрес. 830-1 Контроль и ревизия (лекция) Касперт И.Г., ст.преподаватель ауд.1 1010-1140 Контроль и ревизия (лекция) Касперт ...полностью>>
'Исследование'
Защита состоится « 27 » декабря 2011 г. в 1100 часов на заседании диссертационного совета Д 212.004.04 при Алтайском государственном техническом униве...полностью>>
'Конкурс'
Городской конкурс «От информационных технологий к безопасности на дороге» среди обучающихся образовательных учреждений среднего профессионального обр...полностью>>
'Программа'
В целях реализации постановления Правительства Республики Казахстан от 14 апреля 2010 года № 302 «Об утверждении Плана мероприятий Правительства Респ...полностью>>

Проблеми слов’янознавства problemy slov´ianoznavstva 2007. Вип. 56. С. 194-201 2007. Vol. 56. Р. 194-201

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ПРОБЛЕМИ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА PROBLEMY SLOV´IANOZNAVSTVA

2007. Вип. 56. С. 194–201 2007. Vol. 56. Р. 194–201

УДК 811.161.2+811.163.41]’367.625.1’366.58’37

Нульова реалізація додатка

при перехідних дієсловах

в українській та сербській мовах

Мілена Іванович

Філологічний факультет Белградського університету

Студентська пл., 3, Белград (Сербія), 11000

Кафедра слов’янських мов

У статті розглядається особливий вид периферійної репрезентації перехід­ності – нульовий додаток. Абсолютивне вживання перехідних дієслів є такою зоною функціонування перехідності, в якій семантичний і формальний рівень роз­ходяться: об’єкт, присутній на значеннєвому рівні, не має свого формального вираження на поверхневому, синтаксичному рівні.

Аналізуються умови абсолютивного вживання перехідних дієслів в україн­ській і сербській мовах, при цьому виділяються інтенція мовця (зосередження його уваги на якомусь іншому елементі ситуації: диспозитивній характеристиці суб’єкта, способі дії), нереференціальність об’єкта, редундантність об’єкта (ін­корпорування об’єкта в значення самого присудка), лексичне значення дієслова (абстрактна/конкретна дія, наявність диспозитивної семи), дієслівний вид та індикативне/релятивне вживання дієслівних часів.

Ключові слова: додаток, об’єкт, інтенція, диспозитивний, нереференціальність об’єкта, узагальнення, лексичне значення, дієслівний вид, дієслівні часи.

Категорія перехідності/неперехідності в українській і сербській мовах роз­гля­дається як лексико-синтаксична категорія. Як лексична, вона є постійною ха­рактеристикою дієслівної лексеми, що міститься в її значенні. Це значення фіксує відношення “пре­дикат–об’єкт”. Перехідні дієслова позначають дію, спрямовану на який-небудь об’єкт, неперехідні – на стан суб’єкта або дію, замкнену в самому суб’єкті, тобто таку, яка не спрямована, не “переходить” на будь-який зовнішній предмет. Синтаксичний рівень – це рівень, на якому перехідність формально виражається через сполучуваність дієслів­ного предиката з прямим додатком.

Основним засобом вираження прямого додатка в обох мовах є знахідний відмінок (без прийменника). Периферійні засоби вираження прямого додатка в українській і сербській мовах здебільшого збігаються. До них належать родовий відмінок, орудний відмінок, місцевий відмінок з прийменником по в українській мові та знахідний від­мі­нок з прийменником по в сербській, підрядні з’ясувальні речення, інфінітивний додаток і так званий нульовий додаток.

О

_______________________

© Іванович М., 2007

тже, окремим типом периферійної репрезентації перехідності є абсолютивне вжи­вання перехідних дієслів, тобто вживання дієслівної лексеми, лексичне зна­чення якої передбачає здатність сполучуватися з прямим додатком, з нульовим до­датком. Це яви­ще (в мовознавчій літературі воно позначається також термінами нейтралізація пере­хідності, імпліцитна перехідність, функціональна перехід­ність, доволі поширене в обох мовах, але в мовознавчих дослідженнях висвіт­лене недостатньо.

Перехідні дієслова – це синсемантичні слова, тобто дієслова відкритої семан­тики, значення яких розкривається повністю за допомогою інших слів, що прояв­ляється на синтаксичному рівні через необхідність зв’язку з прямим додатком.

Аналізуючи знахідний відмінок прямого додатка в українській мові, І. Вихованець підкреслює, що зв’язок знахідного відмінка і дієслова є органічним і взаємним: зна­хід­ний відмінок не функціонує поза зв’язком з дієсловом, а саме дієслово вимагає знахід­ного відмінка, щоб оформити таку конструкцію, яка буде закінченою у формальному і семантико-синтаксичному плані.

З точки зору дієслівного керування, ідеться про сильне керування перехідних діє­слів, тобто обов’язкову сполучуваність з прямим додатком, а в рамках теорії валент­ності – про обов’язкову валентність.

Абсолютивне вживання таких дієслів якраз є такою зоною функціонування пере­хідності, в якій семантичний і формальний рівень розходяться: об’єкт, присутній на зна­ченнєвому рівні, не має свого формального вираження на поверхневому, синтаксичному рівні. Це розходження пов’язане, передусім, з інтенцією мовця: його незацікавленість об’єктом, який в даній ситуації є неважливим, призводить до елімінації об’єкта у фор­мальному плані: укр.: Мовчки сьорбали з ложок і думали – кожен про своє (Головко); серб.: Малопре сам читала о новим детекторима за откривање лажи, рече кузина Сарина (Албахари, АСППД).

Елімінація об’єкта зазвичай позначає його нереференціальність – дія спрямована не на певний конкретний об’єкт, а на будь-якого представника даного класу об’єктів. Цей об’єкт є неозначеним або узагальненим, наприклад, укр.: Микола вважає, що легше винайти, аніж впровадити (Гончар); серб.: Недостатак науке био је у њеној потреби да докаже (Бајац).

Крім інтенції мовця, причиною елімінації об’єкта на формальному рівні може бути і його редундантність, зумовлена інкорпоруванням об’єкта в значення самого присудка, як приклад – дієслівні присудки пити, палити; готувати – пити, пушити, запалити; пецати та ін. Семантичне інкорпорування відбувається в тих випадках, коли в окремих мовних ситуаціях з якимсь присудком передбачається лише один об’єкт, цей об’єкт і стає частиною значення (одного із значень) самого присудка, а його номінація є зайвою. Так, при безоб’єктному вживанні дієслова пити інкорпорованим є об’єкт, який позначає спиртні напої, а не воду, чай, каву тощо, тобто об’єкт, який реалізувався б лише при одному зі значень цього дієслова – “зловживати спиртним, бути п’яницею”. Наприклад, укр.: Що Матюха п’є, про це ми знаємо, і знає партком (Головко); серб.: Пили смо и причали до поноћи (Д.Николић, АСП).

Про деякий ступінь інкорпорованості об’єкта в семантичну структуру присудка можна говорити і щодо присудків, сполучуваність яких обмежена невеликою кількістю аргументів, причому найчастіше вони представлені іменниками, які належать до одного і того ж лексико-семантичного класу. Це, зокрема, дієслова типу: укр.: копати, орати, сіяти, жати, косити, прати, малювати, шити; серб.: копати, орати, сејати, жети, косити, прати, сликати, шити: укр.: Підстригач у своєму дитинстві і в юності теж орав, сіяв, молотив і жорнував, і йому, може, теж свого часу снилися крилатий плуг і жорна, що самі крутяться (Федорів); серб.: И тамо сам косио, научио нешто швапског (Р.Бели Марковић, АСП).

Незацікавленість в об’єкті дії, зазвичай, зумовлена зосередженням уваги мовця на якомусь іншому елементі ситуації. Елімінацією додатка, через присудок підкреслюються характеристики підмета, тобто суб’єкта дії – найчастіше це його диспозитивні харак­те­ристики або характеристика з точи зору його професії, наприклад, укр.: Ейнштейн ніщо в порівнянні з ним: той відкриває, а цей вирішує (Гончар); серб.: Ако имагинација умет­ни­ка, човека који пише, не може то себи да представи и другима прикаже, онда не може ништа (В.Стевановић, АСП).

У фокусі може бути і сам спосіб дії, з чим пов’язане поширене вживання обставин способу дії в цих конструкціях: укр.: Сказала, що він їй подобається, він гарно так грає, з настроєм, а що невидющий, то... (Гончар); серб.: Изопачене памети, они краду са изразом као да поклањају (В.Пиштало, АСППД).

Крім обставин способу дії, поширеним є вживання локативно-темпоральних обста­вин, зокрема в тих випадках, коли присудком позначена узуальна дія, тобто дія, яка повторюється, або те, чим суб’єкт займається (найчастіше його професія): укр.: Їсть і п’є раз на місяць (Тютюник); серб.: После једанаест она је учила и даље, али ја са учењем нисам настављао после поменутог часа (Павић, АСППД).

Можливість абсолютивного вживання більш характерна в обох мовах для дієслів зі значенням абстрактної дії. Проведене дослідження показало, що найчастіше абсолю­тив­но вживаються дієслова розумової діяльності, перцептивні дієслова, дієслова, що позна­чають різні види відношення до об’єкта і дієслова мовлення: укр.: бачити, досліджу­вати, говорити, знати, лічити, любити, рахувати, розгадувати, слухати, спостері­га­ти, читати, чути; серб.: бројати, видети, волети, гледати, говорити, знати, истражива­ти, посматрати, слушати, читати, чути тощо. Наприклад, укр.: Старається, вчить людей кохати, а сам... чи ти кохав коли-небудь? (Гончар); серб.: Како ови људи нао­коло, који само посматрају, уопште могу да живе (Михаиловић).

При абсолютивному вживанні дієслів зі значенням конкретної дії (дієслова конк­рет­ної фізичної дії, спрямованої на якийсь об’єкт, дієслова зі значенням “мати, отримувати або давати об’єкт” і дієслова зі значенням “переміщення об’єкта в просторі”) часто від­бувається узагальнення дії: укр.: будувати, вбивати, грати, їсти, мати, писати, пити, руйнувати, танцювати; серб.: градити, убијати, свирати, јести, имати, пити, пи­сати, рушити, играти тощо): наприклад, укр.: Всі ми руйнуємо, – кипів син. – І я, і ти, і він, – мав на увазі батька. – Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо... Руйнуємо своєю байдужістю! (Гончар); серб.: Да ли је било могуће у исто време рушити и градити, заузимати и узвраћати, убијати и рађати (Бајац).

Абсолютивне вживання також більш характерне для багатозначних дієслів, де реа­лізація об’єкта може залежати від значення, в якому дієслово вживається в даній конст­рукції. Нейтралізація перехідності зазвичай характерна для значення “вміти виконувати якусь дію, бути здатним до її виконання”. Наприклад, укр.: За останніх десять років у її вуха нарешті просочився звук, і вона подумала, що це або кінець світу, або початок нового періоду в її житті, коли вона знову почне чути (Яворівський); серб.: Он још не зна да говори (Д.Михаиловић, АСП).

Диспозитивну сему можна ввести в саму структуру присудка, тому абсолютивне вживання цих дієслів доволі часте в рамках модальних присудків, наприклад, укр.: Мабуть усе це тому, що він “ще малий”, що не вміє ані читати, ні писати (Самчук); серб.: Тада није могао да фотографише (Петровић).

Відношення значень “виконувати дію – вміти виконувати дію” – регулярне відно­шення багатозначності у тих дієслів, які позначають виконування дії, що передбачає якусь природжену абу набуту здатність, як правило, супроводжується елімінацією до­датка у другому випадку. Абсолютивне вживання може бути пов’язане з реалізацією ін­ших значень, які залежать від окремого дієслова і вимагають аналізу кожного з них окремо. Так, для одного зі значень дієслова нести – значення “поширюючись повітрям, ставати відчутним” – характерне вживання в безособових неперехідних конструкціях; наприклад, укр.: А цієї зими пересунули до печі, бо з вікна холодом несло; ліжко тут і зоставили, хоч власник покинув його (Барка).

Окрім семантичного відношення “виконувати дію” – “вміти виконувати дію”, Ю.Ап­ресян підкреслює можливість абсолютивного вживання в рамках значення “каузація дії” – “дія”: лити воду – вода ллє. Цей тип багатозначності зустрічається в українській мові, а в сербській подібне значення найчастіше трапляється окремими лексемами: сипати (лити) воду – вода лије, наприклад, укр.: А за що наш брат кров ллє? (Самчук); Ну і палить відповідно, аж поки не настане період мансунів тобто період злив таких, що з неба на тебе, як з ковша, ллє (Гончар).

У перехідних конструкціях з такими дієсловами суб’єктом, зазвичай, є істота, а в неперехідних – неістота. Подібне відношення: суб’єкт-істота – перехідна конструкція : суб’єкт-неістота – неперехідна конструкція – характерне також для деяких інших дієслів (причому вони найчастіше вживаються в переносному значенні), наприклад, укр.: Сонце пече, дорога тверда, мов камінь, аж водянки на ногах набігають (Тютюник); Рвав ві­тер, осипав половою, порошив очі (Головко); серб.: Пут је водио поред столова прекри­вених теглама са формалином у којима су се беласали препарирани хомункули (Јакшић).

Значна частина дієслів, схильних до абсолютивного вживання, збігається в ук­раїн­ській і сербській мовах. Відмінності спостерігаються в тих випадках, коли однознач­но­му дієслову в одній з мов відповідає багатозначне в другій, що найчастіше супро­во­джуєть­ся різними можливостями сполучуваності – так, сербському однозначному дієслову пе­цати в українській мові відповідає багатозначне дієслово ловити, українському готу­вати – сербське спремати, наприклад, укр.: Я готуватиму тут, у вас перед очима, але вони можуть прислати отруєне м’ясо, рис і приправи (Загребельний); серб.: Био је си­гуран: нешто је спремала, последњи и најопаснији удар (Радовановић).

Крім лексичного значення дієслова, необхідно виділити такий чинник, як діє­слівний вид. Абсолютивне вживання більш характерне для дієслів недоко­на­ного виду. Зв’язок перехідності і виду базується на одній з ознак категоріального зна­чення форм доко­на­ного/недоконаного видів – лімітативність/нелімітативність.

Лімітативність, яка означає закінченість дії до її крайніх меж, як правило, робить неможливим абсолютивне вживання перехідних дієслів доконаного виду. Процесуальне значення недоконаного виду, який, будучи немаркованим членом опозиції, позбавлений даної ознаки, допускає як релятивне, так і абсолютивне вживання перехідних дієслів (порівн. Він прочитав книжку – *Він прочитав і Він читав книжку – Він читав), на­приклад, укр.: Мати вирила десь на грядках дрібненькі бурячки; зварила юшку (Барка); Бо ніхто ж так не вміє варити, як ви (Гончар); серб.: Почео је да верује да ће, кад испева своје песме и кад их тај млади човек прибележи, моћи престати да пева и почети да прича (С.Велмар-Јанковић, АСППД); Пошао им је у сусрет: ишао је за ус­­таницима са бојишта на бојиште и певао (С. Велмар-Јанковић, АСППД).

Нейтралізації перехідності сприяють також окремі значення недоконаного виду: це необмежено-узуальне значення, яке стосується повторення звичної дії, і потенційно-кваліфікативне значення, базоване на таких елементах ситуації, як модальний елемент здатності й елемент якісної характеризації суб’єкта, наприклад, укр.: Повкривавши ді­тей, Олена підійшла до печі, щоб розпочати свій звичайний трудовий день, тобто ва­рити, прати, доїти корову, годувати дітей, прибирати в хаті ... (Тютюник); Подив­люся, як вона вміє готувати (Андріяшик); серб.: Преклане кад смо били овде он је пи­сао; лане је писао; пише и сад (Б.Петровић, АСППД); Памтим слабо и неповезано (П.Марковић, АСППД).

Нульова реалізація об’єкта пов’язана також з індикативним/релятивним вживанням дієслівних часів. Елімінація об’єкта частіше спостерігається при релятивному вживан­ні часових форм, аніж при індикативному. Передусім, цей процес відбувається при ква­ліфікативному вживанні теперішнього або минулого часу, що виражають дії, які хтось вміє виконувати (диспозитивні характеристики суб’єкта) або звичайні чи повто­рювані дії, наприклад, укр.: Добре, що він не бачить, можу при ньому не соромитися (Яво­рівський); серб.: Или само накриво гледам и рђаво видим (Михаиловић).

Нейтралізація перехідності часто відбувається при відносному вживанні часових форм у прислів’ях і приказках. На нашу думку, в цих випадках елімінація об’єкта, рад­ше, пов’язана з узагальненим значенням сталих висловів, узагальненням самої дії і об’єкта, ніж з релятивним вживанням часових форм, наприклад, укр.: Слово – не стріла, а глибше ранить; Сім раз відмір, раз відріж; серб.: Три пут мери, једном сеци; Боље је немати него отимати.

У прислів’ях і фразеологізмах поширене також абсолютивне вживання дієслів доко­наного виду, наприклад, укр.: Хто оком не догляне, той гаманцем докладе; серб.: Ис­пеци па реци.

При індикативному вживанні часових форм елімінація додатка трапляється рідше, вона не супроводжується змінами в значенні самого присудка і, найчастіше, зумовлена незацікавленістю в інформації про об’єкт, тому в цих випадках відрізнити абсолютивне вживання від еліпсиса найважче, наприклад, укр.: Батько їв поволі, з тактом і роз­важно (Самчук); серб.: А у стварима, тек у њима, како се расплођујемо, бучимо, ути­шавамо, сударамо...па и кад су овакве као сад, док Мара ћути и чита, ја пушим, а кедар се преко грана у голему количну неба (Б.Петровић, АСППД).

Нечітка, невизначена межа між еліпсисом і елімінацією додатка ускладнює аналіз подібних конструкцій. Найближчі до еліпсиса такі випадки абсолютивного вживання перехідних дієслів, в основі яких лежить інкорпорованість об’єкта в значення присудка. В таких випадках на об’єкт не вказує ні контекст, ані мовна ситуація, лише значення самого присудка, наприклад, укр.: Я курю, п’ю, не вмію бути відданою лише одному (Яворівський); серб.: Лежећи на леђима, младић је пушио споро, али без уживања (М. Поповић, АСП).

В інших випадках абсолютивного вживання, з огляду на узагальненість і нерефе­рен­ціальність самого об’єкта, а також на відсутність будь-якої зацікавленості мовця в ньо­му, реконструкція об’єкта неможлива, незважаючи на те, чи лексична база іменників, які можуть виступати у функції додатка даного присудка, дуже широка (Всі ми руй­нує­мо, – кипів син. – І я, і ти, і він, – мав на увазі батька. – Руйнуємо тим, що осторонь стоїмо... Руйнуємо своєю байдужістю! (Гончар) [все, будь-що]), чи до неї належать іменники обмеженого лексико-семантичного поля (Писали всі [будь-що, що стосується художньої літератури]... зате не всі знали, де треба поставити “протинок” (як тоді називали кому), не всі знали суть, завдання красного письменства: одні просто зароб­ляли гроші, інші – політичне ім’я (Федорів).

Дієслова, для яких характерне абсолютивне вживання, і конструкції, в яких ці дієслова вжиті з нульовим додатком, по-різному кваліфікуються в мовознавчій літера­турі. Одні лінгвісти вважають їх неперехідними, з огляду, передусім, на те, що при абсолютивному вживанні вони трансформуються з предикатів дії у предикати стану, інші доводять їх неперехідне вживання, тобто перехідні дієслова в неперехідних конст­рукціях, вважаючи перехідність лише потенційною характеристикою дієслова, решта ж мовознавців, підкреслюючи присутність об’єкта на семантичному рівні, незважаючи на його елімінацію на рівні формально-синтаксичному, кваліфікують подібні дієслова як перехідні – з невираженим додатком, тобто глибинно двовалентні дієслова.

Неможливість пасивної трансформації даних конструкцій наближає їх до неперехід­них, а кореляція зі знахідним прямого додатка і можливість реконструкції невираженого додатка дає підстави розглядати подібні конструкції як один із типів периферійної реа­лізації перехідності, хоча і дуже специфічний.

Використані джерела

Українська мова:

Андріяшик Р. Люди зі страху. CD Золота скарбниця України. Бібліотека української літератури для школярів. Студія Негоціант, 2000.

Барка В. Жовтий князь. CD Золота скарбниця України. Бібліотека української літератури для школярів. Студія Негоціант, 2000.

Білик І. Меч Арея. CD Золота скарбниця України. Бібліотека української літератури для школярів. Студія Негоціант, 2000.

Головко А. Бур’ян. CD Золота скарбниця України. Бібліотека української літератури для школярів. Студія Негоціант, 2000.

Гончар О. Собор. Київ, 1989.

Загребельний П. Роксолана. CD Золота скарбниця України. Бібліотека української літератури для школярів. Студія Негоціант, 2000.

Тютюник Г. Вир. Київ, 1990.

Самчук У. Волинь. Київ, 1993.

Федорів Р. Танець Чугайстра. Львів, 1984.

Яворівський В. Оглянься з осені. Автопортрет з уяви. Київ, 1984.

Яновський Ю. Вершники. Мир. Київ, 1967.

Сербська мова:

АСП: Антологија српске приповетке (1945–1995). Београд, 1997.

АСППД: Јерков А. Антологија српске прозе постмодерног доба. Београд, 1992.

Бајац В. Друид из Синдидуна. Београд, 1998.

Јакшић З. Никадорски ходочасник. .yu/knjizevnost/fantasti­ka/jaksic nika­dorski_c.html.

Михаиловић Д. Треће пролеће. Београд, 2002.

Петровић М. Панкратион. .org.yu/knjizevnost/umetnicka/mpetrovic-pankra­tion_c.html.

Радовановић С. Обрнута црква (повест о ђаволу). http: .yu/knji­zevnost/umet nicka/ sradovanovic/sradovanovic-obrnuta_c.html.

The zero object with transitive verbs

in Ukrainian and Serbian languageS

Milena Ivanovich

The Philological faculty, Belgrade University

3, The student’s square, 3, 11000 Belgrade (Serbia)

The chair of Slavic languages

The article deals with the specific, peripheral representation of transitivity – the zero object. It’s a specific relation between semantic and syntactic level of transitivity.

The factors that lead to an intransitive use of the transitive verbs in Ukrainian and Serbian language, such as: intention of the speaker, non-referential object, redundant object, lexical meaning of the verb, aspect and tense of the verb are analyzed in the article.

Key words: object, intention, dispositive, non-referential object, generalization, lexical meaning, aspect, tense.

Стаття надійшла до редколегії 24.12.2006

Прийнята до друку 25.01.2007

Леонова М.В. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Київ, 1983. С.173.

Мозгунов В.В. Перехідність як тип валентності дієслова (на матеріалі української мови): Дис... канд. філол. наук. Донецьк, 1997. С.169.

Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Ленинград, 1972. С.49–50.

Так, “Словник української мови” (Київ, 1980) з 2350 найвживаніших перехідних дієслів вказує на можливість абсолютивного вживання для близько 20 % дієслів.

Абсолютивне вживання перехідних дієслів, на відміну від сербської й української мов (Белић А. Ис­торија српскохрватског језика. Књ.II Св 2: Речи са конјугацијом. Београд, 1965. С.203; Дзюбишина Н.Я. Роль автосемантичних і синсемантичних дієслів у реченні // Організація тексту (Граматика і стилістика). Київ, 1979. С.11; Мозгунов В.В. Перехідність як тип валентності дієслова (на матеріалі української мови): Дис... канд. філол. наук. Донецьк, 1997. С.167–181) більше досліджувалась у російському мовознавстві (Александ­ров Н.М. Проблемы второстепенных членов предложения в русском языке // Ученые записки ЛГПУ им. А.И.Герцена, Кафедра русского языка. Т.236. Ленинград, 1963. С.320–322; Боброва Г.А. Неко­торые случаи безобъектного употребления переходных глаголов // Вопросы структуры и функциони­рова­ния русского языка. Томск, 1979. С.71–76; И.Б. Долинина. Об особенностях полиреференциальных категорий (явление переходности/непереходности) // Грамматическая семантика слова и предложения. Труды по русс­кой и сла­вянской филологии. Тарту, 1987. С.5–7; Долинина И.Б. Синтаксически значимые категории английского гла­гола. Ленинград, 1989. С.193–194; Ковалева Л.М. О привативном характере оппозиции переходности–непе­реход­ности в русском языке // Научн. докл. Высшей школы. №3. Москва, 1971. С.92–95; Шмелев Д.Н. Проблемы семантического анализа лексики (на материале русского языка). Москва, 1973. С.180–181 тощо).

Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. Київ, 1987. С.68.

Апресян Ю. Д. Опыт описания значений глаголов по их синтаксическим признакам (типам управления) // Вопросы языкознания. №5. Москва, 1965. С.51–66.

Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. Ленинград, 1972. С.196; Апресян Ю.Д.
К построению языка для описания синтаксических свойств слова // Проблемы структурной лингвистики. 1972. Москва, 1973. С.314.

Долинина И.Б. Синтаксически значимые категории английского глагола. С.193; Долинина И.Б. Залог и диатеза: критерии разграничения // Сопряженность глагольных категорий. Калинин, 1990. С.61; Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление. С.196.

Долинина И.Б. Синтаксически значимые категории английского глагола. С.193–194.

Для української мови також характерне безоб’єктне вживання дієслова пити в модальних конст­рукціях типу хочеться пити, де пропущений об’єкт ніколи не позначає спиртне: наприклад: Пити мені хо­четься весь час, що воно за знак, що хочеться пити (Яновський).

Сполучуваність деяких дієслів обмежена лише одним об’єктом, проте вони ніколи не вживаються аб­со­лютивно, наприклад: заплющити, розплющити (очі), разрогачити (очи): укр. Довгими ночами він лежав, роз­плющивши в темряву очі, стомлений і спорожнілий, а коли засинав і раптом прокидався знову, щоразу зда­валося, що поряд лежить не Єрка, чорнобрива красуня Єрка, мати його дочки, а хтось інший, кого вже нема й ніколи не буде (Білик); серб. Суседка је разрогачила очи као да је видела товар златника (М.Булатовић, АСП).

Боброва Г.А. Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов. Вопросы струк­туры и функционирования русского языка. Томск, 1979. С.75; Акимова Г.Н. К вопросу о валентности переходных глаголов в русском языке // Теория языка, методы его исследования и преподавания. Ленинград, 1981. С.30.

Русанівський B.М. Структура українського дієслова. Київ, 1971. С.215; Кароляк С. Об обязательных и факультативных компонентах высказывания. Грамматическое описание славянских языков. Москва, 1974. С.155.

Часте абсолютивне вживання дієслів спостерігається в складі не тільки модальних, а й фазових при­судків, наприклад, укр. Їде! – одскакує вона від дзеркала, скидає хустину і куртку, сідає на диван і починає вишивати, тупим кінцем голки тицяючи в полотно (Яворівський); серб. А можда ћу само престати да једем (Д.Михаиловић, АСППД).

Новий тлумачний словник української мови / Укл. В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. Київ, 2001. Т.2. С.867.

Апресян Ю.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств слова // Проблемы струк­тур­ной лингвистики. 1972. Москва, 1973. С.208.

Авалиани Ю.Ю. Заметки о переходности–непереходности глаголов (по материалам русского языка) // Труды Самарканд. ун-та. Новая серия. Вып.118. Самарканд, 1962. С.160; Акимова Г.Н. К вопросу о валент­ности переходных глаголов в русском языке // Теория языка, методы его исследования и преподавания. Ле­нинград, 1981. С.30; Долинина И.Б. Об особенностях полирефе­ренциальных категорий (явление переход­нос­ти/ непереходности) // Грамматическая семантика слова и предложения. Труды по русской и славянской филоло­гии. Тарту, 1987. С.7.

Друга ознака – цілісність/нецілісність дії – не пов’язана з перехідністю/неперехідністю, крім конст­рукцій, в яких дієсловом виражається фаза дії, цілісність якої проявляється в формі доконаного виду – нейт­ралізація характерна при вираженні цілісності початкової фази дії, наприклад, укр.: Чоловік нервово закурив, блиснув золотою обручкою на смаглявому пальці і пішов до ятки пити пиво (Яворівський:); серб.: Пред њен долазак узнемирим се попут птица у крошњама, што одједном, као увежбан хор, запевају (Д.Великић, АСППД).

Категоріальне і окремі значення форм доконаного и недоконаного виду розглядаються за: Бондарко 2002. С.367–391.

Акимова Г.Н. К вопросу о валентности переходных глаголов в русском языке. С.30–31; Исаченко А.В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении с словацким. Морфология. Ч.2. Братислава, 1960. С.351; Кароляк С. Об обязательных и факультативных компонентах высказывания // Грамматическое описа­ние славянских языков. Москва, 1974. С.153–154.

Кароляк С. Об обязательных и факультативных компонентах высказывания. С.155.

Русанівський B.М. Структура українського дієслова, Київ, 1971. С.211; Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. Донецьк, 1996. С.271; Боброва Г.А. Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов // Вопросы структуры и функционирования русского языка. Томск, 1979. С.74; Филичева Н.И. Понятие синтаксической валентности в работах зарубежных языковедов // Вопросы языкознания. №2. Москва, 1967. С.32.

Исаченко А.В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении с словацким. Морфология. Ч.2. Братислава, 1960. С.350; Аванесов Р.И., Сидоров В.Н. Очерк грамматики русского литературного языка. Ч.1. Фонетика и морфология. Москва, 1945. С.162; Норман Б.Ю. Переходность, залог, воз­вратность (на материале болгарского и других славянских языков). Минск, 1972. С.5.

Белић А. Историја српскохрватског језика. Књ.II. Св 2: Речи са конјугацијом. Београд, 1965. С.204.

Апресян Ю.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств слова. Проблемы структур­ной лингвистики 1972. Москва, 1973. С.314.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Проблеми слов’янознавства problemy slov´ianoznavstva 2007. Вип. 56. С. 112-119 2007. Vol. 56. Р. 112-119

    Документ
    У пропонованій статті зроблена спроба оглянути деякі тенденції в розвитку словацької літератури на межі ХІХ–ХХ ст., коли провідним літературно-мис­тець­ким напрямом тут став реалізм.
  2. Проблеми слов’янознавства problemy slov´ianoznavstva 2007. Вип. 56. С. 271-277 2007. Vol. 56. Р. 271-277

    Документ
    Стаття присвячена крилатим висловам як одним з найцікавіших засобів ви­разності, які привертають увагу як українських і російських мовознавців, так і болгарських.

Другие похожие документы..