Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Арбат — это целая «маленькая страна» в центре Москвы. Сама улица, длиною ровно один километр, тянется от Арбатских ворот до Смоленской площади. Но са...полностью>>
'Реферат'
ГОСУДАРСТВЕННОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕДОПОЛНИТЕЛЬНОГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯКИРОВСКИЙ ИНСТИТУТ ПОВЫШЕНИЯ КВАЛИФИКАЦИИИ ПЕРЕПОДТОВКИ РАБОТН...полностью>>
'Методические рекомендации'
На подготовительном этапе учитель вместе с библиотекарем школы подбирает стихи, загадки о лесе и его обитателях. Кроме того, учитель рекомендует школ...полностью>>
'Документ'
Головаха Е.И. Социальные последствия экономического кризиса (первое полугодие испытаний) Украинское общество 1994-2009. Социологический мониторинг ...полностью>>

Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин мінпраці україни праця та зайнятість осіб з інвалідністю в україні національна доповідь київ (2)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:


МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН МІНПРАЦІ УКРАЇНИ

ПРАЦЯ ТА ЗАЙНЯТІСТЬ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ
В УКРАЇНІ

НАЦІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ

Київ

2009

Національну доповідь "Праця та зайнятість осіб з інвалідністю в Україні" підготовлено на виконання Указу Президента України від 18.12.2007 р. №1228/2007 "Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями" та доручення Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. №2700/3-09.

Метою підготовки Національної доповіді є здійснення оцінки стану зайнятості та умов працевлаштування інвалідів, виявлення позитивних зрушень за останні 5 років, висвітлення існуючих проблем та визначення напрямів удосконалення законодавчої та виконавчої практики з цих питань.

Доповідь підготовлено Міністерством праці та соціальної політики України, Державною установою Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Мінпраці України за участю всеукраїнських громадських організацій інвалідів.

При підготовці Національної доповіді було використано матеріали, надані Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров'я України, Державним комітетом статистики України, Державним центром зайнятості, Державною податковою адміністрацією України, Державним департаментом нагляду за додержанням законодавства про працю, Фондом соціального захисту інвалідів, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Пенсійним фондом України, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України, Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, Секретаріатом Комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, Українським державним НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, Відкритим міжнародним університетом розвитку людини "Україна", Всеукраїнським центром професійної реабілітації інвалідів, Міжрегіональним центром соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів (м. Львів), Кримською республіканською установою "Міжрегіональний центр трудової, медико-соціальної і професійної реабілітації інвалідів", Вінницьким міжрегіональним центром професійної реабілітації інвалідів "Поділля", Донбаським міжрегіональним центром професійної реабілітації інвалідів (м. Краматорськ), Буковинським міжрегіональним центром професійної реабілітації інвалідів, Державним комплексом соціальної реабілітації дітей-інвалідів (м. Миколаїв), Кам'янець-Подільським планово-економічним технікумом-інтернатом, Харківським обліково-економічним технікумом-інтернатом ім. Ф.Г. Ананченка, Житомирським вищим професійним училищем-інтернатом, Луганським професійно-технічним училищем-інтернатом, Самбірським професійно-технічним училищем-інтернатом, Всеукраїнською організацією інвалідів "Союз організацій інвалідів України", УТОГом, УТОСом. При підготовці Національної доповіді були використані матеріали з питань зайнятості осіб з інвалідністю, що напрацьовані в ході реалізації Проекту технічного співробітництва Державного центру зайнятості, Програми розвитку ООН та Міжнародного бюро праці "Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості".

Зміст

1 Правове регулювання політики щодо зайнятості інвалідів 8

1.1 Міжнародне регулювання проблем зайнятості інвалідів 8

1.2 Державна політика щодо зайнятості інвалідів 14

2 Стан та структура інвалідності в Україні 25

3 Формування інформаційних ресурсів у сфері реабілітації інвалідів шляхом створення та наповнення Централізованого банку даних з проблем інвалідності 31

4 Професійна реабілітація інвалідів 35

4.1 Завдання та принципи професійної реабілітації інвалідів 35

4.2 Професійна орієнтація інвалідів 40

4.3 Професійна та фахова підготовка, перепідготовка
та підвищення кваліфікації інвалідів 47

4.3.1 Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації інвалідів у реабілітаційних установах сфери управління Мінпраці України 49

4.3.2. Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації інвалідів у професійно-технічних училищах та технікумах сфери управління Мінпраці України 58

4.3.3 Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації інвалідів за сприяння державної служби зайнятості 64

4.3.4 Професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації інвалідів у професійно-технічних навчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України 67

4.3.5 Фахова підготовка інвалідів у вищих навчальних закладах сфери управління Міністерства освіти і науки України 72

4.3.6 Фахова підготовка інвалідів у Відкритому міжнародному
університеті розвитку людини "Україна" 77

5 Працевлаштування та зайнятість інвалідів 86

5.1 Становище інвалідів на ринку праці 86

5.2 Сприяння зайнятості інвалідів на відкритому ринку праці 98

5.3 Зайнятість інвалідів на підприємствах громадських організацій інвалідів, транзитних робочих місцях на базі реабілітаційних установ та у трудових майстернях 113

5.4 Державна підтримка підприємств громадських організацій інвалідів
та їх виробнича діяльність 126

5.5 Стан додержання трудових прав інвалідів 137

5.6 Діяльність місцевих органів влади щодо забезпечення зайнятості інвалідів 139

5.7 Бар'єри та проблеми на шляху до працевлаштування інвалідів та їх зайнятості 175

6 Взаємодія державних і громадських інститутів
у розв'язанні проблем зайнятості інвалідів 185

Висновки та пропозиції 187

Вступ

За даними Міжнародної організації праці в усьому світі ті чи інші можливості обмежені приблизно у 650 млн. людей, або у кожної десятої людини. Із них приблизно 470 млн. осіб перебуває у працездатному віці. Ця соціальна група суспільства, на відміну від інших людей, часто-густо характеризується високим рівнем бідності та безробіття. Їх соціальна ізоляція та виключення із сфери праці обходиться світовій спільноті в 1,37-1,94 трлн. дол. США у вигляді щорічних втрат внутрішнього валового продукту. Таким чином, забезпечення людей із обмеженими можливостями гідною працею має як соціальне, так і економічне значення.

Пріоритетним напрямом державної соціально-економічної політики розвинутих країн світу останнім часом є всебічне сприяння громадянам з обмеженими можливостями в реалізації їх невід'ємного права на продуктивну працю в умовах свободи, рівності, безпеки та почуття власної гідності. Обраний розвинутими країнами курс на забезпечення зайнятості осіб з обмеженими можливостями забезпечив досягнення певних позитивних результатів – рівень їх трудової зайнятості суттєво підвищився, наприклад, сягнувши 29,0% від загальної чисельності працездатних інвалідів у США, 40,0% – у Великій Британії, 55,0% – в Італії, 60,1% – у Швеції.

В Україні інтеграція в суспільство людей з обмеженими можливостями за останні 5 років стала одним із пріоритетів державної політики. У контексті цієї політики зайнятість інвалідів стала розглядатися не тільки як ключовий елемент їх соціальної інтеграції та забезпечення економічної незалежності, але й як основна можливість досягнення ними соціальної рівності.

Проблема забезпечення зайнятості осіб з обмеженими можливостями в Україні стає особливо актуальною у зв'язку з тим, що ці люди складають постійно зростаючу групу суспільства. На сьогодні чисельність інвалідів в Україні складає 2,66 млн. осіб. Майже кожен 18-й наш співвітчизник – інвалід, тобто людина, яка потребує допомоги та підтримки від держави не тільки в грошовому еквіваленті, а, перш за все, допомоги у створенні умов для інтеграції в економічне та суспільне життя. У 2008 році частка осіб з обмеженими можливостями у загальній структурі населення України складала 5,7%. У середньому понад 200 тис. осіб вперше визнаються інвалідами, більшість з них – це люди у працездатному віці.

Чисельність зайнятих осіб з обмеженими можливостями в Україні із року в рік збільшується. Так, якщо у 2006 році чисельність працюючих інвалідів становила 354,1 тис. осіб, або 14,9% від чисельності інвалідів у працездатному віці, то у 2008 році – 540,3 тис., що становило 20,3% загальної чисельності інвалідів, або 38,0% чисельності інвалідів працездатного віку. Разом з тим, на протязі багатьох років частка працюючих інвалідів у складі всього зайнятого населення в Україні складає лише 2,6%, що свідчить про їх вкрай низьку трудову активність.

Виходячи з того, що люди з обмеженими можливостями у порівнянні з повністю працездатними людьми характеризуються більш високим рівнем безробіття та низьким рівнем доходів, що спричиняє їх бідність, забезпечення їх зайнятості набуває особливого значення в період економічної кризи в Україні.

За останні п'ять років в Україні зроблено реальні та значущі кроки щодо гармонізації вітчизняного законодавства у сфері професійної реабілітації та зайнятості інвалідів до міжнародних стандартів. Професійна реабілітація та працевлаштування інвалідів у контексті цих законів розглядається як основний засіб створення умов для гідного життя інвалідів, забезпечення рівності їх прав. Це дозволило змінити підходи щодо ролі осіб з обмеженими можливостями в економічному та соціальному житті суспільства, визначити ефективні методи та заходи щодо забезпечення їх зайнятості у відповідності до їх можливостей і потреб, створити умови для включення їх до сфери праці, зокрема:

за 2004-2008 роки:

  • удосконалено вітчизняне законодавство щодо реабілітації, професійного навчання та працевлаштування осіб з обмеженими можливостями;

  • формується інформаційна база у вигляді Централізованого банку даних з проблем інвалідності, що містить дані про характер та причини інвалідності, освітній та професійний рівень інвалідів, дітей-інвалідів, склад сім'ї, рівень доходів, потребу і забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, протезно-ортопедичними виробами, виробами медичного призначення, послугами з реабілітації, спеціальним автотранспортом, санаторно-курортним лікуванням тощо;

  • створено діючу систему реабілітації інвалідів на основі прийнятого у 2005 році Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" та державних програм професійної реабілітації та трудової зайнятості інвалідів на 2001-2005 рр. та на період до 2011 року, діяльність яких спрямовано на забезпечення якнайшвидшого включення осіб з обмеженими можливостями до економічного та суспільного життя;

  • впроваджено нові форми та методи професійної та соціально-трудової реабілітації інвалідів, спрямовані на забезпечення інтеграції інвалідів до суспільного та трудового життя;

  • створено діючу систему професійної підготовки та перепідготовки інвалідів, яка включає в себе розгалужену систему реабілітаційних установ, професійно-технічних навчальних закладів системи Мінпраці України та вищих навчальних закладів Міносвіти України;

  • розроблено механізм забезпечення працевлаштування інвалідів, який передбачає професійну реабілітацію та професійне навчання інвалідів; організацію надання інвалідам державною службою зайнятості усіх видів соціальних послуг, якими користуються громадяни України; установлення роботодавцям нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та створення для них робочих місць за кошти адміністративно-господарських санкцій, які сплачуються роботодавцями, що не виконують цих нормативів, тощо.

Завдяки прийнятим державою на законодавчому та виконавчому рівнях заходам щодо забезпечення інтеграції інвалідів до суспільного та трудового життя, значно збільшилася чисельність працюючих інвалідів в Україні. Так, за станом на 01.01.2009 року вона становила 540365 осіб, що складає 20,3% від загальної чисельності інвалідів. В середньому в Україні працює кожна п'ята особа з особливими потребами. Чисельність інвалідів, які користувалися послугами державної служби зайнятості, збільшилася з 8266 осіб у 2004 році до 30992 особи у 2008 році, або майже у 4 рази. Кількість вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, поданих роботодавцями до державної служби зайнятості, збільшилася з 2043 одиниці (за станом на 01.01.2004р.) до 13783 одиниці (за станом на 01.01.2008р.), або майже у 7 разів. Чисельність інвалідів, які проходили професійне навчання за сприянням державної служби зайнятості, збільшилася з 274 осіб у 2004 році до 2692 осіб у 2008 році, або у десять разів. Чисельність інвалідів, працевлаштованих за сприянням державної служби зайнятості, збільшилася з 3595 осіб у 2004 році до 10222 осіб у 2008 році, або майже у три рази.

Разом з тим, у сфері забезпечення зайнятості інвалідів та їх працевлаштування ще багато невирішених проблем.

Ці проблеми можна орієнтовно розділити на такі складові:

  • забезпечення рівних умов та дотримання прав інвалідів у сфері праці та зайнятості; вдосконалення вітчизняного законодавства щодо працевлаштування та зайнятості інвалідів в частині антидискримінаційних норм по відношенню до людей з інвалідністю;

  • розвиток та поширення інтегрованої та інклюзивної форм освіти та професійного навчання інвалідів;

  • забезпечення можливості безперешкодного отримання реабілітаційних послуг та професійного навчання за місцем проживання інваліда;

  • удосконалення інформаційної бази щодо обліку працездатних та працюючих інвалідів та інвалідів, які бажають працювати;

  • удосконалення механізму стимулювання роботодавців до створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та механізму стимулювання інвалідів до участі у трудовому житті;

  • підвищення мотивації інвалідів до праці, використання нових форм та режимів праці для інвалідів (соціальні кооперативи, гнучкі форми та режими праці, надомна праця тощо);

  • створення умов для безперешкодного доступу інвалідів до усіх сфер життєдіяльності.

Національну доповідь "Праця та зайнятість осіб з інвалідністю в Україні" підготовлено у відповідності до указу Президента України від 18.12.2007р. №1228/2007 "Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями" та доручення Кабінету Міністрів України від 24.06.2009р. №2700/0/3-09.

Ця доповідь є офіційним документом, мета підготовки якого полягає у здійсненні оцінки стану зайнятості та умов працевлаштування інвалідів, виявлення позитивних зрушень за останні 5 років, висвітлення існуючих проблем та визначення напрямів удосконалення діючих законодавчої та виконавчої практики з цих питань.

У Національній доповіді:

  • розглянуто державну політику щодо працевлаштування та зайнятості осіб з інвалідністю;

  • проаналізовано стан та структуру інвалідності в Україні;

  • дано оцінку сучасного стану професійної реабілітації, фахової та професійної освіти інвалідів;

  • проаналізовано становище інвалідів на ринку праці, їх зайнятість на відкритому ринку праці, робочі місця на якому відкриті і для осіб, які не мають інвалідності, і для осіб з інвалідністю, та на захищених робочих місцях;

  • визначено бар'єри на шляху працевлаштування інвалідів та проблеми їх зайнятості;

  • запропоновано заходи щодо забезпечення умов для інтеграції інвалідів до суспільного та трудового життя, забезпечення їх прав у сфері праці та зайнятості та захист від дискримінації.

Національна доповідь "Праця та зайнятість осіб з інвалідністю в Україні" призначена для забезпечення центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів, відповідних міністерств та відомств, Державного центру зайнятості, реабілітаційних та навчальних установ, а також населення України об'єктивною систематизованою аналітичною інформацією про працю та зайнятість осіб з інвалідністю в Україні, проблеми з цих питань та перспективи досягнення рівних можливостей для інвалідів в економічному та суспільному житті країни, забезпечення їх прав на вільно обрану зайнятість, яка відповідає їх кваліфікації, інтересам та здібностям та забезпечує їх економічну незалежність.

Національну доповідь підготовлено фахівцями ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України (к.е.н. С. Мельник, Г. Гаврюшенко, П. Коропець та ін.) та Департаменту у справах інвалідів Мінпраці України (О. Полякова, П. Ждан, С. Братинова та ін.)

1 Правове регулювання політики щодо зайнятості інвалідів

1.1 Міжнародне регулювання проблем зайнятості інвалідів

Світова практика використання праці інвалідів за умови надання їм можливостей виконувати роботу, яка відповідає їх кваліфікації, інтересам та здібностям, показала, що люди з обмеженими можливостями можуть бути цінними працівниками, успішними бізнесменами, що спростовує помилкове уявлення про їх нездатність до праці. Тому в країнах світу усе більше укріплюється усвідомлення того, що люди з обмеженими можливостями являють собою великий потенціал, який у більшій мірі не використовується і те, що вони можуть вносити суттєвий внесок у розвиток національної економіки, і що їх працевлаштування дозволяє зменшити видатки на виплату допомоги з інвалідності та скоротити бідність, бо між інвалідністю та бідністю існує тісний зв'язок. Так, за даними Організації Об'єднаних Націй у країнах, які розвиваються, 82,0% людей з обмеженими можливостями живуть за межею бідності і входять до складу найбільш незахищених та маргіналізованих груп, які, за оцінками, складають 15,0-20,0% усіх бідних у цих країнах".

Таким чином, проблема зайнятості інвалідів – це світова проблема, вирішення якої потребує вироблення єдиної програми дій, спрямованих на подолання перепон на шляху до інтеграції інвалідів до усіх сфер життя суспільства, усунення дискримінації за ознакою інвалідності тощо. Така програма дій міститься у розроблених та задекларованих міжнародних актах Організації Об'єднаних Націй, Міжнародної організації праці, Ради Європи, Європейського Союзу.

Особливу важливість для формування національної політики та законодавства стосовно осіб з інвалідністю мають норми та стандарти, викладені у документах Міжнародної організації праці (конвенціях та рекомендаціях). Стосовно зайнятості людей з інвалідністю Міжнародна організація праці ставить такі основні цілі:

інваліди повинні мати можливість брати активну участь у економічному житті суспільства;

інваліди не повинні бути відірвані від суспільства через обмеженість своїх можливостей;

інвалідам повинні бути створені умови для працевлаштування на відкритому ринку праці.

Основними міжнародними правовими документами і політичними ініціативами, які служили основою для національного законодавства країн світу, у тому числі і України, з питань зайнятості людей з обмеженими можливостями, є такі:

  • Рекомендація Міжнародної організації праці №71 про регулювання питань зайнятості в період переходу від війни до миру, прийнята у 1944 році, яка стала "одним із перших міжнародних документів, який визнавав право людей з обмеженими можливостями на працю. У Рекомендації наголошено, що працівникам-інвалідам "незалежно від причини їх інвалідності, повинно бути надано усі можливості для відновлення професійної працездатності, спеціалізованого професійного орієнтування, навчання та перенавчання та для зайнятості на корисній роботі"; що інваліди повинні мати рівні можливості при найманні на роботу і, де це можливо, проходити підготовку разом з іншими працівниками, на таких же умовах та при тій же оплаті праці;

  • Рекомендація Міжнародної організації праці №99 про перекваліфікацію інвалідів, прийнята у 1955 році, якою було встановлено принципи та методи, що застосовуються до професійної орієнтації, професійної підготовки, працевлаштування та наступної трудової реабілітації інвалідів. До прийняття у 1983 році (майже тридцять років поспіль) Міжнародною організацією праці Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів №159 та відповідної Рекомендації №168, Рекомендація №99 служила основою для розробки національного законодавства щодо зайнятості інвалідів;

  • Конвенція Міжнародної організації праці №142 про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів, прийнята у 1975 році, яка закликала держави – члени розроблювати та створювати свої системи загальної та професійно-технічної освіти, професійної орієнтації та професійної підготовки, зокрема через державні служби зайнятості, з метою забезпечення їх доступності для дітей, молоді і дорослих, у тому числі з фізичними й розумовими вадами. Відповідна Рекомендація щодо професійної орієнтації та професійної підготовки у галузі розвитку людських ресурсів №150 закріплює принцип комплексного підходу до професійної орієнтації та професійної підготовки, робить акцент на необхідність інформування широкої громадськості, роботодавців та працівників з питань зайнятості осіб з обмеженими можливостями та створення на робочих місцях, де це необхідно, спеціальних пристосувань для працівників-інвалідів;

  • Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів №159 та відповідна Рекомендація №168, прийняті Міжнародною організацією праці у 1983 році,. У цій Конвенції та відповідній Рекомендації у порівнянні з раніше прийнятими Міжнародною організацією праці документами міститься цілий ряд нових положень та підходів до розуміння професійної реабілітації та зайнятості інвалідів, а саме: визначено принципи, за якими повинна здійснюватися професійна реабілітація інвалідів та їх зайнятість ( рівність можливостей інвалідів та працівників в цілому; рівність можливостей та ставлення до працюючих чоловіків та жінок, які є інвалідами); наголошено на необхідності вжиття заходів для сприяння становленню та розвитку служб професійної реабілітації та зайнятості інвалідів у сільських районах та віддалених місцевостях; наголошено на необхідності забезпечення підготовки та наявності консультантів із професійної реабілітації та іншого персоналу, який має відповідну кваліфікацію та відповідає за професійну орієнтацію, професійне навчання, працевлаштування та зайнятість інвалідів; наголошено на необхідності проведення консультацій з організаціями роботодавців і працівників, а також з представницькими організаціями інвалідів та у справах інвалідів.

У Рекомендації №168 визначено заходи, які необхідно приймати для забезпечення рівних можливостей зайнятості для інвалідів, а саме:

  • створення можливостей для працевлаштування на відкритому ринку праці, у т.ч. шляхом фінансового стимулювання роботодавців для заохочення їхньої діяльності щодо організації професійного навчання і наступного працевлаштування інвалідів, а також розумного пристосування робочих місць, трудових операцій, інструментів, обладнання та організації праці, щоб полегшити таке навчання і працевлаштування інвалідів;

  • надання урядом відповідної допомоги у створенні різних видів спеціалізованих підприємств для інвалідів, які не мають реальної можливості отримати роботу на неспеціалізованих підприємствах;

  • заохочення співробітництва спеціалізованих і виробничих майстерень з питань організації та управління з тим, щоб поліпшити становище у галузі працевлаштування працюючих на них інвалідів і за можливості допомогти підготувати їх до роботи у звичайних умовах;

  • надання урядом відповідної допомоги службам професійного навчання, професійної орієнтації, спеціалізованим підприємствам із працевлаштування інвалідів, що керуються неурядовими організаціями;

  • сприяння створенню та розвитку соціальних кооперативів інвалідами і для інвалідів, в яких, якщо це доцільно, можуть брати участь працівники в цілому;

  • усунення, якщо це необхідно, поетапно, природних, комунікаційних і архітектурних перепон та перешкод, які заважають проїзду, доступу та вільному пересуванню у приміщеннях, призначених для професійного навчання та праці інвалідів;

  • сприяння розвитку транспортних засобів, що відповідають потребам інвалідів і доставляють їх на місця та з місць реабілітації та роботи;

  • заохочення поширення інформації про приклади фактичної й успішної трудової інтеграції інвалідів;

  • сприяння інвалідам в отриманні та збереженні роботи;

  • забезпечення працевлаштування на умовах неповного робочого часу та вжиття інших заходів у сфері праці відповідно до індивідуальних якостей інвалідів, які на теперішній час, а також коли-небудь у майбутньому практично не зможуть отримати роботу на умовах повного робочого часу.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Міністерство праці та соціальної політики україни державна установа науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин мінпраці україни праця та зайнятість осіб з інвалідністю в україні національна доповідь київ (1)

    Документ
    Національну доповідь "Праця та зайнятість осіб з інвалідністю в Україні" підготовлено на виконання Указу Президента України від 18.12.2007 р.
  2. Державна установа науково-дослідний інститут соціально- трудових відносин (ду нді ств)

    Документ
    "Перспективи розвитку соціального супроводу інвалідів, в тому числі з психічними та розумовими вадами. Визначення професійних та кваліфікаційних вимог до працівників, які будуть здійснювати соціальний супровід.
  3. Європейська соціальна хартія (переглянута) Перша національна доповідь Уряду України щодо реалізації положень Європейської соціальної хартії (переглянутої)

    Документ
    З метою забезпечення ефективного здійснення права на безпечні та здорові умови праці, Сторони зобов’язуються, консультуючись з організаціями роботодавців і працівників:
  4. План роботи Міністерства праці та соціальної політики України на 2010 рік № п/п

    Документ
    Забезпечити подання Держкомстату інформації щодо кількості створених робочих місць та співвідношення заробітної плати до прожиткового мінімуму для працездатних осіб в регіональному розрізі
  5. Оналізації та перспективи розвитку (матеріали науково-практичної конференції) За загальною редакцією доктора філософських наук, професора Лукашевича М. П. Київ 2009

    Документ
    С 69 Соціологія праці та зайнятості: шляхи інституціоналізації та перспективи розвитку / Упорядники: В.І. Жуков, М.П. Лукашевич, О.Ю. Вілковаю; за заг.

Другие похожие документы..