Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Методические указания'
Методические указания к выполнению реферата по учебной дисциплине «Политическая экономия и история экономических учений (Экономическая теория)» для с...полностью>>
'Документ'
Да, мозгов нету - центральной нервной системы - ни профсоюзной идеи, ни органа, который бы эту идею в жизнь проводил. За последние пять лет уже всем с...полностью>>
'Программа'
Семья – базисная основа первичной социализации личности. В процессе формирования личности, ее самосознания семья играет главенствующую роль. Именно с...полностью>>
'Документ'
Предмет, содержание и роль экономического анализа в управлении хозяйственной деятельностью предприятия. Метод экономического анализа. Сущность системн...полностью>>

Української революції

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Степан Бандера


ПЕРСПЕКТИВИ

УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Репринтне видання


Дрогобич

Видавнича фірма

«ВІДРОДЖЕННЯ»

1998

ББК 63.3 (4УКР)6

Б23

Степан БАНДЕРА

ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Публікацію здійснено репринтним способом
за виданням ОУН 1978 року (Мюнхен) з передмовою Ярослава Cтецька

за редакцією Данила Чайковського. Остання редакція й упорядкування до друку Степана Ленкавського

ВФ «Відродження» заснована 21 листопада 1991 р.

Петром та Олександром Бобиками, Василем Іванишиним

Президент фірми Петро Бобик

Головний редактор Василь Іванишин

Літературний редактор Ярослав Радевич-Винницький

Технічний редактор Євген Гнатик

Відповідальний за випуск Ігор Бабик

Гравер Віталій ПередерШ

Фотомеханіка Миколи Чурси

Репринт виконаний фотоспособом 10–11.93.

Підписано до друку з готових фотодіапозитивів 28.12.98.

Формат 60x90/16. Папір офсетн. № 1. Друк офсетний.

Умови, друк. арк. 41. Наклад 4000 прим.

Зам. № 1020-8.

Видавнича фірма «Відродження»

82100, м. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2.

Для листів: аб/с 10480, м. Львів-49, 79049.

e-mail:

Тел. (office): (03244) 3-73-59. Факс (office): (03244) 3-72-93.

Тел./факс (дирекція): (032) 240-59-39.

Львівська державна книжкова фабрика «Атлас». 290005,

м. Львів, вул. Зелена, 20. Тел.: (0322) 76-45-80.

Б а н д е р а Степан

Б23 Перспективи Української Революції: Репринтне вид.– Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1998.– 656 с.

І5ВН 966-538-059-1

З іменем Степана Бендери нерозривно пов'язаний найяскравіший період боротьби українського народу за свою свободу і національну державу. У цій книзі вміщено вибрані праці Степана Бендери з проблем теорії націоналізму, організованого націоналістичного руху, завдань і форм національно-визвольної революції.

ББК 63.3 (4УКР)6

I5ВN 966-538-059-1

ВІД ВИДАВЦІВ

В історії кожного народу є люди, які опиняються в центрі доленосних подій, стають ініціаторами, організаторами і провідниками масштабних суспільних рухів. З часом їх імена набирають символічного значення і для наступних поколінь служать віхами й орієнтирами, що ними нащадки позначають довгий шлях свого народу до свободи. Має таких людей і Україна. І крізь морок століть та отруйний пропагандивний чад окупацій пробивалися до свідомості народу імена Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери. Їх не вдалося замовчати навіть нашим найлютішим ворогам, бо вони ввійшли називними в історичну парадигму багатосотлітніх українських визвольних змагань: козаччина, Хмельниччина, мазепинство, гайдамаччина, коліївщина, петлюрівщина, бандерівщина. А за ставленням до цих особистостей і досі свої і чужі розрізняють серед нас українців і малоросів, друзів і ворогів, борців і рабів.

Однією з найяскравіших знакових постатей в нескінченному ряді подвижників українського національно-визвольного руху є Степан Бандера – Провідник ОУН, теоретик, організатор і символ героїчної і безкомпромісної боротьби українців за власну державність і свободу народів у 30–50 роках XX століття. Та лише в останні роки в українців, особливо на Великій Україні, з'явилася можливість одержати об'єктивну інформацію про цю незвичайну Людину. Зараз, перед 1999 роком, коли сповнюється 90 років від дня його народження і 40 років з дня смерті від рук московського найманця, з'являється все більше відомостей про його діяльність. Так знетямлена окупантом Україна наново відкриває для себе Степана Бандеру.

Але були й залишаються невідомими для широкого загалу його теоретичні праці з проблем націоналізму, організованого націоналістичного руху, завдань і форм національно-визвольної боротьби.

Раніше від творів Степана Бандери «берегли» українців окупанти. Зараз – ті, що в умовах незалежності України паразитують на тілі грабованого ними українського на­роду,– з тих же причин.

Той же інстинкт самозбереження керує й численними «спадкоємцями» ОУН–УПА в діаспорі і в краю. Очолюючи різні організації, фонди, спілки та інші «фасади», вони успадкували посади і славу, але не святу справу своїх попередників. Ці політичні імітатори аж ніяк не зацікавлені в поширенні творів Степана Бандери. Адже тоді для кожного стане очевидним те провалля, яке відмежовує їх корисливу метушню від справи, за яку віддав своє життя Провідник. Шість років – відколи до наших рук уперше потрапив збірник вибраних праць Степана Бандери «Перспективи Української Революції» – ми перекону­вали цих «провідних» і «чолових» діячів у нагальній необхідності перевидати цю книгу. Не захотіли: хтось відкручувався, хтось відмахувався, хтось відмовчується й досі.

А потреба у цьому виданні зростає. Шириться національно-державницький рух, націоналізм стає світоглядною основою для все більшої кількості українців, особливо мо­лоді, українці зараз, як ніколи досі, близькі до заповітної мети – власної національної держави. І дуже важливо, щоб у цей доленосний час нинішнє покоління могло користу­ватися працями Степана Бандери – цим невичерпним джерелом віри й думки, снаги, натхнення і сили для кожного борця за світлу долю України.

І ось це видання здійснено. До його появи спричинилося багато людей, часто далеких від організованого націоналізму. Але об'єднувало нас усвідомлення того, ким був, є і зав­жди буде для українців Степан Бандера. Разом ми зробили все необхідне, щоб у юві­лейний рік нашого Провідника його твори нарешті повернулися в Україну. Спільними зусиллями доконано важливого чину. З цим і привітаймо – себе і всіх читачів цієї книги.

Полковник Василь ІВАНИШИН, Провідник ВГСПО «Тризуб» ім. С. Бандери

Полковник Дмитро ЯРОШ, Голова Центрального Проводу.

Сотник Петро БОБИК, Президент видавничої фірми «Відродження».

ЗМІСТ(ОРИГІНАЛЬНИЙ)

Передмова IX

Мої життєписні дані 1

Значення широких мас та їх охоплення 14

До проблеми політичної консолідації 18

До засад нашої визвольної політики 45

Пляновість революційної боротьби в краю 56

Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном 77

Українська Національна Революція, а не тільки протирежим-

ний резистанс 130

У десяту річницю створення Революційного Проводу ОУН

(10. 2. 1940) 171

Війна в Кореї й національно-визвольна політика . . . . 189

Фронт поневолених націй 197

Третя Світова війна і визвольна боротьба 207

Друзі! Українські націоналісти 239

Проти ідейного роззброювання визвольної боротьби . . . 244

Пропаганда визвольної революції на тлі війни . . . . . 254

Завдання ОУН під сучасну пору 262

З москалями нема спільної мови 267

Первородний гріх проросійської концепції 272

Відкриті карти 277

До питання основних кадрів національно-визвольної революції 284

Командир – провідник 292

Ідея й людина в ідеологічному русі 311

Чому не дійшло до поєднуючої дії «трійки»? 316

Проти фальшування визвольних позицій 322

Люди без ґрунту 339

За правильне розуміння визвольно-революційного процесу . . 349

Хоч які великі жертви – боротьба конечна 355

Хрущов продовжує імперіялістичний курс 360

В національній політиці Хрущов іде слідами Сталіна . . . 365

Сталінізм Хрущова у внутрішній політиці 370

Большевицька тактика і визвольна боротьба 382

Незмінна стратегія Москви 391

Перші висновки 395

Призабута научка 400

З невичерпного джерела 410

Україна не буде спільницею Москви 415

Ще одна ілюзія миру 421

Висновки з новіших подій і процесів для української визволь­-
ної боротьби 427

Питання атомової війни і визвольна революція 445

За завершену політичну структуру 478

Перспективи української національно-визвольної революції . 506

Де повинні зійтися шляхи 596

На півметі 604

Інтерв'ю німецької радіостанції в Кельні зі Степаном Бандерою 610

Промова на п'яту зустріч українців ЗСА і Канади 1954 року . 617

У 25-ліття ОУН 623

Над могилою Євгена Коновальця 627

Перше інтерв'ю Провідника ОУН Степана Бандери з чужин-­
ними журналістами 632

ПЕРЕДМОВА

Багатство тематики, що її охоплює Степан Бандера у цій кни­зі, нехай не лякає вдумливого читача. Твори автора мають незмінно одну золоту нитку, яка проходить крізь усі міркування й глибинні аналізи подій і процесів української визвольної бо­ротьби. Степан Бандера зосереджує свою увагу передусім на всебічній розробці перспектив української національно-визволь­ної революції, і це є центральна тема його інтелектуальної творчости. Підходячи до цієї основної теми, раз-у-раз з різних точок бачення, аналізуючи різні її аспекти з внутрішнього чи зовнішньо-політичного боку, автор розгортає власнопідметні, закономірні, – зумовлені українськими якостями й вартостями, ориґінально-українськими первнями, революційним незнищен­ним людським українським потенціялом і геополітичним стано­вищем України, її природними багатствами, вродженим генієм та трудолюбивістю нації, – перспективи розвитку української на­ціонально-визвольної революції. Залізна логіка його арґументації, передбачливість щодо розвиткових процесів, стимульованих революційною ідеєю, революційними кадрами й революційною пляновою дією, аналіза внутрішніх протиріч імперії й системи, спричинюваних і поглиблюваних революційно-визвольними на­ціоналістичними діями, – дає нам образ не лише зенітного пунк­ту – всенароднього повстання, але й переможної визвольної вій­ни уярмлених націй проти російського окупанта й більшовиць­кої тиранської тоталітарної системи. Зосередження автора на цій головній справі визвольної боротьби України цілком не озна­чає нехтування ним різновидних компонентів боротьби й росту нації взагалі.

Немає важливої проблеми у житті нації, якої Степан Бандера у своїй багатій інтелектуальній, публіцистичній і журналістичній творчості не заторкнув би, не менш і в своєму різноманітно­му листуванні, з оприлюдненням якого з різних причин ще до­ведеться зачекати. Але суть справи у тому, що в ієрархії варто­стей і завдань Степан Бандера відсував усе другорядне, наприклад, внутрішньо-партійні суперечки, внутрішньо-український партійно-політичний комплекс на дальший плян, згл. вмурову­вав його відповідно до питомої ваги даного явища у велику бу­дівлю успішного розгортання національно-визвольної револю­ції.

Він аналізував всебічно значення спільного фронту понево­лених російським імперіялізмом і комунізмом націй, об'єднаних в Антибільшовицькому Бльоці Народів (АБН), надаючи цій спільній боротьбі особливої ваги. Ставка на власні сили Укра­їни у великому таборі поневолених націй, які життєво зацікав­лені у розвалі російської імперії й знищенні більшовизму, – до­кладно розроблена автором як дороговказ не лише для револю­ційної ОУН. Степан Бандера глибинно розумів найінтимніші тон­кощі й можливі ускладнення спільного фронту поневолених на­цій, якщо не поставити його на правильних основах – респектування абсолютного суверенітету кожного партнера спільного фронту.

Автор бачив імперію й систему зсередини й іззовні, її слаб­кість і силу, яка радше полягала й полягає в духовій, ідейній і політичній слабкості вільних націй світу. Викриваючи політику т. зв. мирної коекзистенції майже чверть століття тому, автор як політичний візіонер передбачає усі від'ємні й руїнні елементи її для вільних націй. Його аргументацію того часу можна дослів­но повторити стосовно сучасної політики т. зв. детанту.

Насправді з точки зору передбачливого не тільки революцій­но-визвольного лідера, але державного мужа високої якости, автор розкриває дійсну альтернативу до атомової війни, альтер­нативу, що її основні засади мають незмінне тривале значення.

Уважаючи, що шляхом визволення України та інших поне­волених націй є орієнтація й розбудова власних сил революції, автор сміливо вимагає від вільних націй не трактувати України й інших поневолених націй як чинника, який постійно має стри­мувати більшовицьку навалу, а, навпаки, у власному інтересі вимагає від них включатися збройне у визвольну війну понево­лених націй, усвідомивши її цілі й визнавши її носіїв господаря­ми на власній землі, її суверенами. Це повинна би бути спільна визвольна війна у спільному інтересі проти більшовицької варварської аґресії, а жодна інтервенція «визволителів», які на сво­їх баґнетах постійно несли нове рабство.

Визвольна революція приносила завжди незмірно менше жертв, ніж аґресивна, імперіялістична війна, чи масовий народовбивчий терор, зокрема російського більшовицького окупанта. Це автор переконливо довів.

Його розуміння національно-визвольної революції це не ме­ханічний процес розгортання лише технічно-революційних актів, чи виключно реакція на утиски й переслідування, але це глибин­ний, закорінений у світоглядових, ідеологічних, релігійних, куль­турних, правових, суспільних, традиційних вартостях української нації й людини – духово-орґанічний процес.

Автор наголошує зокрема первні духової революції, наростан­ня революційного кипіння, революціонізацію широких народніх верств на усіх ланках життя, що в остаточному висліді об'єктивуватиметься в зенітній точці: всенародньому організованому збройному повстанні ОУН-УПА. Українська революція це пере­дусім процес внутрішнього визволення нації й розбудження та самоусвідомлення її традиційних ориґінальних історично прита­манних українських вартостей і якостей, які мають вирішальне значення у всеохопленні широких народніх кіл в ідейному аспек­ті, яке унаявнюється у дійовому та, у відповідний момент, у збройному аспекті.

Його тривожила можливість двофронтової війни України та інших поневолених народів проти двох варіянтів російських імперіялістів – більшовицьких і антикомуністичних, підтриманих евентуально деякими західніми державами. Як передбачливий стратег він всебічно розробляє оборонні заходи України, вказу­ючи на шляхи розщеплювання двофронтової війни. З його кругогляду не зникає й загроза та небезпека т. зв. націонал-комуністичної диверсії, проти якої він рекомендує успішні рецепти про­тидії.

Степан Бандера виводить свою теорію визвольної революції з глибинних ідеологічно-світоглядових, суспільно-політичних, економічно-програмових, релігійно-правних преміє християнсь­кого українського революційного визвольного націоналізму з питоменним українській нації історичним народоправством, з основ­ними універсального значення ідеями «свобода народам» – «сво­бода людині», які, – покладені в підвалину АБН, є метою виз­вольної революції: розвал російської імперії на незалежні націо­нальні держави поневолених нині народів у їхніх етнографічних межах і знищення комуністичної, тиранської, тоталітарної, монопартійної системи.

Степан Бандера не міг би бути визначним теоретиком укра­їнської визвольної революції, якщо б він не був водночас її ідеологом, бо визвольна революція це не лише технічно-воєнна ме­ханіка, але передусім глибинні духово-світоглядові й політично-програмові та національно- і соціяльно-політичні процеси, що творять підґрунтя для збройної боротьби, партизанської, повстан­ської, чи регулярної визвольної війни.

Розв'язка проблеми внутрішньо-української політики була для Степана Бандери засобом мобілізації народу для визвольно-рево­люційної боротьби, для скріплення революційно-визвольного потенціялу. Тому під тим кутом треба розглядати теж його кон­цепцію виборного Закордонного Українського Національно-Визвольного Центру. Це було б помилкою припускати, що автор змі­нював свої засадничі погляди щодо цього – у різних часах оформлювання своїх праць. Суть його погляду лежала завжди не в афірмації тієї чи тієї організаційної форми, інституції, чи центру, але в актуальній придатності даної формації для скріп­лювання революційно-визвольної боротьби, з погляду суверені­тету української політики й принципів формації даного центру, згідно з волею більшости народу та гарантії росту здорових по­літичних сил, які мають співтворити стосовну формацію.

Тому, враховуючи сукупність поглядів Степана Бандери, в осередку яких стоїть змаг за успішність національно-визвольної революції, кожен загально-національний всеукраїнський центр відповідає його поглядам, якщо іде назустріч скріпленню рево­люційно-визвольної боротьби.

Степан Бандера вмів оцінити також ретроспективно всена­родній збройний вклад, що врятував народ від багатомільйонових жертв терору й депортації. Розгортання і зміцнення революцій­ного потенціялу двофронтової війни ОУН-УПА, а у тому зокрема понад десятирічна збройна боротьба, всенародне повстання УПА, мала у нашій історіософії останніх десятиріч в ньому теж особ­ливого інтерпретатора.

Визначення історичного місця в новій періодизації української історії, українській державності, відновленій ЗО червня 1941 року, як дороговказові на історичному шляху нації й орієнтирові для вільних націй світу свідчить про його здатність думати великими історичними категоріями державного мужа-революціонера.

Степан Бандера був християнин-націоналіст, як це він постій­но у своїх творах підкреслює, уважаючи, що Бог і Україна да­ють віру у перемогу та силу витримати терпіння, муки й лихо­ліття, а, якщо треба, то й мужньо прийняти смерть.

Степан Бандера був за справжнє, традиційне українське на­родоправство, і який близький він у всіх своїх поглядах до геро­їчних патріотичних шести- і семидесятників!

Степан Бандера ставився дуже критично до політики урядів західніх держав, а особливо уряду ЗСА, натавровуючи їхню по­літику стосовно України теж з погляду їхніх власних інтересів. Він убачав традиційне русофільство в них, брак віри в націо­нальну ідею, комерційно-еґоїстичний короткозорий підхід до істотних проблем буття чи небуття духової культури, вічних вар­тостей духу, свободи й справедливости для нації й людини.

Ідеї, кадри, дія – це три елементи, які проймають його виз­вольні міркування. Бувши надзвичайно толерантним до інакше-думаючих, респектуючи політичне зрізничкування громадськости, він присвячував особливу увагу розбудові Організації Укра­їнських Націоналістів (ОУН).

Для успіху революційної боротьби необхідна пробійна аван­гардна, монолітна, фанатична, з вірою у свої правди, сила. Ідеї перемагають, коли перемагають їх носії. ОУН це унапрямлююча, мобілізуюча й організуюча народ у боротьбі ідеологічно-політич­на формація. Без неї, без дороговказу, без організаційного орієн­тиру немає перемоги широких кіл народу. Сама стихія без керми і вітрил не переможе у зударі з таким страшним ворогом, як Росія й її пробійна сила – КПСС. Проти КПСС мусить стояти по цім боці барикади ОУН і АБН. Проти НТС та інших єдиноне-ділимців стоїть теж ОУН. Ідеї єднають світоглядово й духово, конкретні напрямні вказують шлях боротьби, а Організація ґарантує систематичність, пляновість і правильність дії, мобілізуючи найширший фронт нації. Тому так високо цінував у своїх творах і у всьому своєму житті-боротьбі Степан Бандера револю­ційну ОУН. І на шляху розбудови її поляг смертю Героя. Хто втратив віру в український націоналізм, хто прагне заступити будь-якоюсь намісткою ОУН, – стає проти революційно-визволь­ної концепції Степана Бандери, відступаючи від ідей великого подвижника визвольної революції, який у центрі уваги своїх міркувань ставить революційну ОУН, її ролю організатора рево­люції.

Коротке було творче життя Степана Бандери. В концтаборах і у підвалах найгірших тюрем – предовгі роки – йому було за­боронено писати. Він міг тільки передумувати в постійній непевності, чи будь-коли його думи й ідеї, концепції й пляни зможуть здійснюватися.

Духова спадщина Степана Бандери своїм змістом небуденна. Можливо, щойно майбутні історики виявлять, чи Степан Бандера героїкою свого життя, своїми чинами революціонера-націоналіста, лідера визвольної боротьби, а чи своїми ідеями й думками, теорією національно-визвольної революції, своїм вченням більше вплинув на успіх революційної боротьби. Проте, ледве чи можна відділити революціонера чину, організатора й прагматика рево­люції від її теоретика та ідеолога !

Ярослав Стецько

«В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світогля­дові засади в ідеологічному русі та керівні програ­мові постанови в політичному – творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визна­ють, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, – творять його живий, діючий організм».

Степан Бандера



Скачать документ

Похожие документы:

  1. План виступу Український націоналізм. Витоки. Поява українського націоналізму як політичної течії. Третя сила української революції 1917 1921 рр.

    Документ
    Український націоналізм. Витоки. Поява українського націоналізму як політичної течії. Третя сила української революції 1917 – 1921 рр. Характер українського націоналізму.
  2. Української держави (1)

    Книга
    Рецензенти: д-р юрид. наук, проф. М.І. Козюбра (Конституційний суд України); д-р іст. наук, проф. О.В. Кузьминець (Національна академія внутрішніх справ України); д-р юрид.
  3. Створення Української Центральної Ради Наприкінці лютого 1917 р несподівано для багатьох сучасників, але цілком закон (1)

    Закон
    Наприкінці лютого 1917 р. несподівано для багатьох сучасників, але цілком закономірно відбулася фінальна сцена в історії імператорської (романовської) Росії.
  4. Створення Української Центральної Ради Наприкінці лютого 1917 р несподівано для багатьох сучасників, але цілком закон (2)

    Закон
    Наприкінці лютого 1917 р. несподівано для багатьох сучасників, але цілком закономірно відбулася фінальна сцена в історії імператорської (романовської) Росії.
  5. Української держави (2)

    Автореферат
    Робота виконана на кафедрі етнології Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерства освіти і науки України.

Другие похожие документы..