Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Оргкомитет IX Международного научно-технического конгресса термистов и металловедов приглашает Вас принять участие в его работе. В рамках Конгресса п...полностью>>
'Документ'
В последнее время в связи с повсеместным антропогенным изменением окружающей среды все более актуальными становятся вопросы изучения и охраны природы...полностью>>
'Закон'
{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2921-III ( 2921-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 16, ст.114 N 2980-III ( 2980-14 ) від 17.01.2002, ВВР,...полностью>>
'Реферат'
Лише в США, де палить 29% дорослого населення, щорічно від хвороб, викликаних цією шкідливою звичкою, вмирає 390 тис. людей, а витрати на лікування з...полностью>>

Програма круглого столу

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

1

Смотреть полностью

Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України

Німецьке товариство технічного співробітництва


Програма круглого столу

Малий інноваційний бізнес: стан, проблеми та перспективи розвитку

9 вересня 2011 року м. Київ,

проспект Перемоги 37

09:30

Реєстрація учасників

10:00

Привітальне слово

Віктор Івченко, заступник Голови Держінформнауки

Михайло Ільчеко, проректор з наукової роботи Національного технічного університету „Київський політехнічний інститут”

Антон Вірт, керівник GTZ-бюро Німеччини у м. Києві.

10:15

Розвиток та державна підтримка малого інноваційного бізнесу в Україні.

Шовкалюк Віктор Степанович, директор

Департаменту інноваційної діяльності та трансферу технологій, Держінформнауки

10:30

Місце і роль малого бізнесу в інноваційній моделі економічного розвитку.

Бажал Юрій Миколайович

доктор економічних наук, завідувач кафедри економічної теорії, Національний університет "Києво-Могилянська академія"

10:40

Роль малого інноваційного бізнесу в зеленій економіці – перспективи для України.

Мусіна Людмила Абдрахманівна, керівник групи радників Мінекономрозвитку

10:55

Стан, критерії, етапи та складові розвитку малого інноваційного бізнесу.

Войтко Сергій Васильович, доцент, Національний технічний університет „Київський політехнічний інститут”

11:05

Розвиток малого інноваційного бізнесу через механізм державно-приватного партнерства.

Лисиця Тетяна Миколаївна, заступник директора департаменту інвестиційної та інноваційної діяльності Мінекономрозвитку

11:25

Роль малого та середнього підприємництва у впровадженні інновацій.

Соловйов В’ячеслав Павлович, заступник директора, д.е.н., ЦДНТП ІН ім. Г.М.Доброва НАН України

11:35

Інноваційний імператив у перспективі розвитку економіки України.

Дрига Сергій Георгійович, д.е.н., вчений секретар НДЕІ Мінекономрозвитку

11:45

Проблеми малого бізнесу академічної науки.

Мазур Олександр Анатолійович, виконавчий директор,

ТП «Інститут електрозварювання ім. Патона»

11:55

Кава брейк

12:15

Недержавні наукові установи та мале інноваційне підприємництво.

Оніпко Олексій Федорович, д.т.н., Президент Української Академії Наук

12:25

Інтеграція інноваційної політики та політики МСП.

Ісакова Ніна Борисівна

к.е.н., с.н.с., ЦДНТП ІН ім. Г.М.Доброва НАН України

12:35

Бізнес-інкубатори та розвиток малого інноваційного бізнесу.

Кожевіна Наталія Дмитрівна , Президент Асоціації бізнес-інкубаторів України

12:45

Мале підприємництво та прискорення процесів інноваційного розвитку в Україні.

Попело Ольга Володимирівна

Аспірант, Чернігівський державний технологічний університет

12:55

Підтримка малого інноваційного підприємництва через систему центрів науки, інновацій та інформатизації.

Легенько Юрій Вікторович, директор КиївЦНТЕІ

13:05

Малий інноваційний бізнес як елемент розвитку регіональних інноваційних систем.

Божидарнік Тарас Вікторович

Декан факультету бізнесу, Луцький національний технічний університет

13:15

Методи підтримки інноваційної діяльності МСП (закордонний досвід).

Зубарєв Олександр Миколайович , заступник начальника управління-начальник відділу ДБУ «Міжрегіональний центр інвестицій та розвитку» Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України

13:25

Механізм підтримки наукової діяльності в Україні.

Макогон Валентина Дмитрівна, к.е.н., старший науковий співробітник відділу бюджетної системи Науково-дослідного

фінансового інституту Київського національного торговельно-економічного університету.

13:35

Венчурне інвестування в національній інноваційній системі: аналіз механізмів розвитку, основи концепції для України.

Денисюк Володимир Антонович, к. т.н,Центр дослідження науково-технічного потенціалу і історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України

13:45

Проблеми розвитку інформаційно-технологічної галузі в Україні

Макогон Іван Іванович, головний спеціаліст відділу аналізу впливу непрямих та місцевих податків на економічний розвиток департаменту фінансової політики Міністерства економіки України

13:55

Підведення підсумків

Круглого столу

14:10

Фуршет

The program of the round table

Small innovative business: condition, problems and prospects of development”

September 9, 2011 Kiev,

prosp.Pobedy 37

09:30

Registration of participants

10:00

Salutatory word

Victor Ivchenko, deputy head of the State agency of science, innovation and informatization

Michael Ilchenko, the pro-rector from scientific work of National technical university „Kiev polytechnical institute”

Anton Virt, the head of a GTZ-bureau of Germany in Kiev.

10:15

Development and the state support of small innovative business in Ukraine.

Shovkalyuk Victor Stepanovich, director of Department of innovative activity and transfer of technologies, Derzhiformnauky

10:30

Place and role of small business in innovative model of economic development.

Bazhal Jury Nikolaevich, the Doctor of Economics managing faculty of the economic theory, National university, " Кyiv-Mogylyansky academy "

10:40

Small business in innovative development.

Musina Lyudmila Abdrahmanivna, the head of group of advisers, Mineconomy

10:55

Condition, criteria, stages and to components of development of small innovative business.

Vojtko Sergey Vasiljevich, the senior lecturer, National technical university „Kiev polytechnical institute”

11:05

Development of small innovative business through the mechanism of state-private partnership.

Lisitsa Tatyana Nikolaevna, the deputy director of department of investment and innovative activity, Mineconomy

11:25

Role of small and medium business in implement of innovations.

Solovyov Vyacheslav Pavlovich, the deputy director, d.e.s., CRSТP HS of name G.M.Dobrova, NАS of of Ukraine

11:35

Innovative imperative in the long term developments of economy of Ukraine.

Dryga Sergey Georgievich, d.e.s., scientific secretary SRЕI, Mineconomy

11:45

Problems of small business of the academic science

Masur Alexander Anatolievich, executive director, TP „Institute of electric welding of name E.B.Patona”

11:55

Break on coffee

12:15

Not state scientific institutes and small innovative business.

Onipko Alexey Fedorovich, d.т.s., the President of the Ukrainian academy of sciences

12:25

Integration of an innovative policy and policy SME.

Isakova Nina Borisovna с.е.s., CRSТP HS of name G.M.Dobrova, NАS of Ukraine

12:35

Business -incubators and development of small innovative business.

Kozhevina Natalia Dmytrivna, the President of Association of business -incubators of Ukraine

12:45

Small business and acceleration of processes of innovative development in Ukraine.

Popelo Olga Volaodymirivna, aspirant, the Chernigov state technological university

12:55

Support of small innovative business through system of the centers of a science, innovations and informations.

Legenko Jury Viktorovich, director of KyivCSTEI

13:05

Innovative activity, as necessity for agrarian Ukraine.

Bozhydarnyk Taras Victorovich, deccan of faculty of business, Lutsky national technical university

13:15

Methods of support of innovative activity SME (foreign experience).

Zubarev Alexander Nikolaevich, the deputy chief the management - chief of department SBI "The Inter-regional center of investments and developments" the State agency of investments and management of national projects of Ukraine

13:25

The mechanism of support of scientific activity in Ukraine.

Makogon Valentine Dmitrievna, c.e. s., the senior scientific employee of a department of budgetary system of Research financial institute of the Kiev national trade and economic university.

13:35

Венчурное investment in national innovative system: the analysis of mechanisms of development, a basis of the concept for Ukraine.

Denisjuk Vladimir Antonovich, c.т. s, CRSТP HS of name G.M.Dobrova, NАS of Ukraine

13:45

Problems of development of information - technological branch in Ukraine.

Makogon Ivan Ivanovich, the main expert of a department of the analysis of influence of indirect and local taxes to economic development of department of a financial policy of the Mineconomy.

13:55

Summarizing of the Round table

14:10

Buffet table

Шовкалюк Віктор Степанович,

Заступник директора Департаменту інноваційної діяльності

та трансферу технологій, Держінформнауки

Розвиток та державна підтримка малого інноваційного бізнесу в Україні.

Забезпечення сталого економічного розвитку завжди було , є і буде основою стратегії будь-якої країни. Так як це забезпечує гідне місце країни в світовому економічному співтоваристві та високі життєві стандарти для її власних громадян.

Структурна перебудова української економіки, орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів і розвиток високотехнологічних виробництв потребує створення умов для безперервного оновлення технологій і продукції, росту освітнього рівня населення та удосконалення управління шляхом нововведень (інновацій) основаних на новітніх наукових знаннях.

Суть всієї економічної реформи полягає у створенні умов для підвищення сприйнятливості економіки до інновацій, розвитку інноваційного підприємництва і забезпечення економічного зростання за рахунок використання досягнень науки і техніки. Це зумовлює необхідність активізації інноваційної діяльності.

В умовах глобалізації процесів економічного розвитку країн підвищення конкурентоспроможності економіки через інноваційність має стратегічне значення.

Україна стала на шлях інноваційного розвитку економіки і іншого вибору у нашої країни не має. Ми не маємо значних природних ресурсів, використання яких давало б можливість на цій основі будувати її розвиток. Необхідно реалізувати свій інтелектуальний потенціал, який складає базис інноваційності економіки та підвищення її конкурентоздатності.

Становлення ринкової системи господарювання в Україні пов’язане з активізацією підприємницької діяльності в усіх сферах економіки. Одним з перспективних напрямів створення нового конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого бізнесу. Як свідчить набутий досвід іноземних держав, саме малий бізнес сприяє активізації інноваційних процесів, мобілізації науково-технічних ресурсів, розвитку наукомістких галузей, скороченню безробіття тощо. Тому сьогодні надалі є актуальним питання розвитку інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, зокрема малих підприємств. Адже саме малий та середній бізнес, оперативно реагуючи на зміну ринкової кон’юнктури, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Крім того, він мобілізує значні фінансові та виробничі ресурси населення. В економіці розвинених країн на малий та середній бізнес приходиться 90% всіх підприємств і 20-60% ВВП.

Істотний внесок робить мале підприємництво і в формування конкурентного середовища, так як малий бізнес антимонопольний за своєю природою. Ця ознака відіграла велику роль в послабленні, а інколи і знищенні в країнах з великим капіталом тенденції до монополізації. За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів для суб’єктів малого та середнього бізнесу характерне швидке обертання ресурсів, так як вони не потребують великих стартових інвестицій. Вони спроможні за певної підтримки найбільш швидко й економічно доцільно розв’язувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції. Істотний внесок робить мале підприємництво і в формування конкурентного середовища, так як малий бізнес антимонопольний за своєю природою. Ця ознака відіграла велику роль в послабленні, а інколи і знищенні в країнах з великим капіталом тенденції до монополізації. За умов дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів для суб’єктів малого та середнього бізнесу характерне швидке обертання ресурсів, так як вони не потребують великих стартових інвестицій. Вони спроможні за певної підтримки найбільш швидко й економічно доцільно розв’язувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

Саме малий бізнес відіграє важливу роль в найважливіших науково-технічних, фундаментальних і дослідно-конструкторських роботах, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що виникли наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А в США на сектор малого підприємництва припадає близько 50% науково-технічних розробок. За даними аналізу Національного наукового фонду США, починаючи з 1952 року невеликі компанії зробили великий внесок в створення найбільш важливих винаходів. Так, у США малими фірмами було створено 35%, а у Великобританії і Німеччині – відповідно 23% і 26% нововведень. Малі науково-технічні компанії розвиваються й у нашій країні. Багато з них займаються наукомісткими виробництвами, зайняті розробкою нових продуктів і технологій. Слід зазначити, що роль малих фірм у процесі нововведень не є універсальною. Вони займають особливе, своє місце в інноваційній сфері. Характерною рисою інноваційної діяльності малих фірм є їхня переважна орієнтація на створення продуктів – інновацій, а не нових технологій.

Підвищення інноваційного потенціалу малого підприємництва є одним із головних напрямків політики державного регулювання малого і середнього бізнесу в Європейському Союзі. Поширеною є пряма підтримка розроблення інноваційних продуктів та процесів через надання підприємствам грантів та пільгових кредитів, а також консультативної та інформаційної підтримки через мережу інкубаторних технологій. Були створені та функціонують різноманітні центри технологічної інформації (Данія), центри бізнес-зв’язків (Великобританія), фонди сприяння трансферту технологій (Швеція), програми підвищення інноваційного потенціалу малих і середніх підприємств (Німеччина) тощо. Малий бізнес у Сполучених Штатах та країнах Євросоюзу створює до 50 % інноваційної продукції, при цьому зазначені підприємства забирають не більше 5-10 % коштів, що витрачаються на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи.

Щодо України, то аналіз інноваційної діяльності підприємств свідчить про те, що на відміну від іноземних компаній, які надають великого значення вкладанню коштів у інноваційну діяльність, інноваційна активність вітчизняних підприємств залишається вкрай незадовільною. У 2010 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 13,8 % загальної кількості підприємств (у США, Німеччині й Франції цей показник у середньому дорівнює 70-80 %, а у Японії – 95 %), обсяг реалізованої інноваційної продукції - становив 3,8 % загального обсягу реалізованої промислової продукції (у 2009 році – 4,8 %); кількість втілених у життя технологічних нововведень зменшилась за роки незалежності приблизно вдвічі, причому лише біля 2 % з них відповідало світовому рівню. Ця ситуація пов’язана, насамперед, із тим, що фінансування науки останнім часом не перевищувало 0,9% ВВП, тоді як критерій ЄС щодо фінансування науки – близько 3 % ВВП, що свідчить про невисоку ефективність інноваційної діяльності вітчизняних підприємств.

На сьогодні в Україні стан розвитку малого підприємництва можна вважати незадовільним. Хоча, починаючи з 2002 р., спостерігається тенденція до збільшення кількості малих підприємств (у 2002 р. – 253 791, у 2007 р. – 304 354) на 50 563 одиниць, що на 19,9% більше порівняно з 2002 р., але з огляду на те, що кількість малих підприємств на душу населення утричі відстає від показників країн Центральної і Східної Європи і вдесятеро – від розвинутих країн світу, таке уповільнення не можна розглядати як насичення відповідних ринкових ніш, навпаки, це є тривожною ознакою негараздів в економіці країни.

Серед країн Європи наша держава має найменшу кількість малих підприємств у розрахунку на 1 тис. населення. З року в рік частка малих підприємств у обсягу реалізованої продукції зростає, але на сьогодні вона становить всього 14,2%, тоді як у країнах ЄС – близько 60%. Аналогічні співвідношення у забезпеченні малими підприємствами частки загальної зайнятості (табл. 1).

У середньому на початок 2008 р. інтенсивність малого бізнесу – кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб населення – становила 51 одиницю. Порівняння цього показника з аналогічними у деяких країнах ринкової економіки (Великобританія – 460, Німеччина – 370, Франція –350) свідчить про те, що українські малі підприємства досі не набули “критичної маси”, потрібної для ефективного функціонування економіки.

Таблиця 1

Показники розвитку МП в окремих країнах світу в 2008 р.

Країни

Кількість МП,

тис. од.

Кількість МП на 1000 осіб

населення, од.

Зайнято в МП,

Млн. осіб

Частка МП

у загальній кількості

зайнятих, %

Частка МП

у ВВП, %

Великобританія

2630

46,0

13,6

49

53

Німеччина

2290

37,0

18,5

46

52

Італія

3920

68,0

16,8

73

60

Франція

1980

35,0

15,2

54

62

США

19 300

74,2

70,2

54

52

Японія

6450

49,6

39,5

78

55

Росія

955

6,8

8,5

14

14,1

Україна

307

4,8

3,2

13

12

Основні показники розвитку малих підприємств

Таблиця 2

 

Кількість підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, одиниць

Кількість зайнятих працівників (штатні, позаштатні та неоплачувані працівники), тис. осіб

Кількість найманих працівників (штатні та позаштатні працівники), тис. осіб

Частка найманих працівників на малих підприємствах до їх загальної кількості, %

 Частка обсягу реалізованої продукції малих підприємств до загального обсягу реалізації, %

Частка прибутку від звичайної діяльності до оподаткування малих підприємств до загального обсягу прибутку, %

Частка збитків від звичайної діяльності до оподаткування малих підприємств до загального обсягу збитків,%

Частка підприємств, що одержали збитки, до загальної кількості малих підприємств, %

2000

44

1730,4

1709,8

15,1

8,1

12,9

16,3

36,6

2001

48

1818,7

1807,6

17,1

7,1

9,1

17,6

38,1

2002

53

1932,1

1918,5

18,9

6,7

9,3

18,8

38,2

2003

57

2052,2

2034,2

20,9

6,6

9,1

20,6

37,1

2004

60

1978,8

1928,0

20,2

5,3

8,2

25,4

35,5

2005

63

1890,4

1834,2

19,6

5,5

7,9

30,6

35,2

2006

72

2232,3

2158,5

23,5

18,8

17,2

40,2

33,7

2007

76

2231,5

2154,3

23,7

18,1

14,0

42,2

32,8

2008

72

2237,4

2156,8

24,3

16,3

16,5

37,6

37,3

2009

75

2152,0

2067,8

25,3

16,7

22,9

29,0

39,9

2010

63

2073,6

1992,5

25,4

14,2

23,4

30,8

41,4

Так, за світовими даними, кількість населення, здатного займатися підприємництвом, сягає 7–10%, тобто максимально досяжна кількість бізнесів (як великих, так і малих) в Україні має становити 4,8 млн. Слід зазначити, що мікро- та малі підприємства становлять основну частину діючих підприємств в Україні (мікропідприємства –71%, малі – 23%, середні – 5%, великі – 1%). Розподіл питомої ваги малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2007 р. має такий вигляд: 32% малих підприємств від їхньої загальної кількості працювали у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів. Операціями з нерухомим майном, інжинірингом та наданням послуг підприємцям займалися 23,3% малих підприємств; 5,1% підприємств функціонували у сфері транспорту і зв’язку; 3,2% займались готельним та ресторанним бізнесом. У сфері послуг зосереджено більшість підприємств малого бізнесу. У табл. 2 наведено основні показники розвитку малих підприємств в Україні протягом 2010р. 

Рушійною силою економічного зростання у глобальній конкуренції є використання та вдосконалення передових технологій – інновацій. Світова економічна теорія та досвід державного менеджменту постулюють, що процеси створення преференційних умов для інноваційного розвитку є базою для накопичення нових, принципово якісних характеристик у формуванні нових технологічних устроїв. Успіх такої політики полягає в її незворотному, перманентному характері.

Пріоритети виявляються в державній бюджетно-фінансовій дистрибуції щодо конкретних технологічних проривів, які забезпечують становлення та подальше домінування нового технологічного укладу. Проте сьогодні в Україні майже 70% витрат на науково-технічні розробки припадає на IV і лише 23% – на V технологічний уклад, 60% інноваційних витрат – на IV технологічний уклад, 30% – на III, а на V – лише 8,6%. Крім того, 75% інвестицій спрямовується в III уклад і лише 20% і 4,5% – в IV і V технологічні уклади відповідно. У технологічній частці капітальних вкладень (технічне переозброєння і модернізація) домінує III технологічний уклад – 83%, і лише 1% припадає на IV уклад.

Досвід країн Південно-східної Азії, які продемонстрували колосальний стрибок у суспільство V технологічного укладу, визначив необхідні макроекономічні пропорції між накопиченням і споживанням, які мають утримуватися державним менеджментом для забезпечення динамічного зростання економіки. Валові накопичення основного капіталу повинні становити не менше ніж 35% до ВВП. В Україні цей показник зменшився з 19,7% у 2001 р. до 14,5% у 2009 р.

Сьогодні лише незначна кількість українських підприємств упроваджують новітні технології та розробляють власні. Світовий досвід і практика господарювання свідчать, що розвиток малого підприємництва на всіх рівнях вимагає потужного забезпечення. Однією із важливих проблем, що потребують нагального вирішення, є вдосконалення джерел фінансового забезпечення процесів розвитку малих підприємств.

Недосконалість фінансово-кредитного забезпечення сповільнює обґрунтування та вибір конкретних напрямів господарського розвитку, збільшуючи можливість хибного шляху. Основою залучення банківської сфери до участі в інноваційному процесі підприємництва є створення стимулюючої податково-бюджетної і грошово-кредитної політики. У Законі України “Про інноваційну діяльність” саме статті зі стимулювання фінансово-кредитного механізму підтримки інновацій у 2005 р. були скасовані та внесені зміни до відповідних законів на підставі Закону № 2505.

Роль державного регулювання у сфері підтримки інновацій можна звести до таких моментів: сприяння розвитку науки, у тому числі прикладної, і підготовка науково-технічних кадрів; реалізація різноманітних програм, спрямованих на підвищення інноваційної активності підприємств; надання державних замовлень на проведення НДДКР; надання податкових пільг, що сприяє прийняттю окремими підприємствами інноваційних рішень; посередництво у справі організації ефективної взаємодії академічної та прикладної науки, стимулювання кооперації в галузі НДДКР підприємств та університетів.

Відтак, основними напрямами розробки державної стратегії сприяння розвитку інноваційної діяльності малих і середніх підприємств є такі: створення механізмів фінансового забезпечення інноваційної діяльності; стимулювання масового створення об’єктів інфраструктури інноваційної діяльності. Для цього необхідно забезпечити упродовж найближчих років у малому і середньому підприємництві зайнятість на рівні 25–30% працездатного населення, підвищити рівень оплати праці найманих працівників і виробництво до 25–35% ВВП.

При виборі джерел фінансування враховується багато факторів: вартість залученого капіталу, ефективність його віддачі, співвідношення власного і позикового капіталів, що визначає рівень незалежності підприємства, ризику, який виникає при використанні того чи іншого джерела, економічних інтересів інвесторів тощо.

Джерелами фінансування інноваційної діяльності є:

- бюджетне фінансування, що акумулюється за рахунок державного, обласного і місцевого бюджетів;

- кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР;

- кредитні ресурси банків;

- іноземні інвестиції;

- кошти національних і зарубіжних наукових фондів;

- приватні накопичення фізичних осіб тощо.

Структура джерел і організаційні форми фінансування інноваційних проектів, програм, інноваційної діяльності мають свою специфіку і безпосередньо пов’язані з етапами інноваційного процесу та характером впроваджуваних нововведень. У цілому інноваційної діяльність українських підприємств за останні роки свідчить про подальше поглиблення негативних тенденцій в інноваційній сфері, нехтування в державній політиці потребами формування технологічних основ нової економіки.

Для створення сприятливих умов розвитку системи фінансового забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності необхідно поліпшити існуюче нормативно-правове середовищу, в тому числі бюджетні механізми, зокрема:

1. Визначити граничний обсяг коштів для фінансування державної підтримки інноваційної діяльності та пріоритетних напрямів розвитку економіки.

2. Зосередити бюджетні кошти на реалізації інноваційних і науково-технічних програм з високою науково-технічною значущістю.

3. Створити в системі видатків державного бюджету України спеціальні фонди фінансування інноваційних програм малого і середнього бізнесу з метою покриття інноваційних ризиків.

Також необхідно розробити систему стимулювання залучення до інноваційної діяльності коштів населення; розробити механізм довгострокового кредитування підприємств, що займаються інвестиційно-інноваційною діяльністю; розширити масштаби державного фінансування пріоритетних напрямів інвестиційно-інноваційної діяльності; посилити державну підтримку інфраструктурних інноваційних утворень.

Отже, головною метою підтримки підприємництва має стати створення сприятливих умов для підвищення ефективної діяльності суб’єктів малого підприємництва як невід’ємної складової структури економіки та участі суб’єктів малого підприємництва у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку.

Стан розвитку малого і середнього бізнесу в Україні в цілому є недостатнім у зв’язку з фінансово-економічною ситуацією і політичною нестабільністю, тому питання малого підприємництва потребує розробки і відповідного державного регулювання. Вивчення стану малого підприємництва свідчить, що сприяти його розвитку можна лише шляхом поєднання, комбінування різних форм методів, засобів регулювання та підтримки, головними серед яких є:

- фінансово-кредитна підтримка (що передбачає прямі гарантовані позики, цільове субсидіювання, цільове бюджетне фінансування);

- сприятлива податкова політика (що передбачає пільгове оподаткування, надання права прискореної амортизації);

- посилення державного впливу на розвиток інноваційної діяльності за рахунок збільшення фінансування та сприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств;

створення політики структурних перетворень, при якій основні зусилля держави будуть спрямовані на зміну економічної структури всього господарського механізму з метою гармонізації вітчизняної економічної практики зі стандартами, поширеними у країнах – членах ЄС;

- оптимізація та прискорення процесів формування зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світові структури, як логічне завершення реформування соціально-економічного розвитку суспільства.

Таким чином, для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинників дає можливість визначити, наскільки достатньою є активність інноваційної діяльності в країні для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку.

Активізація інноваційної діяльності в малому підприємництві є важливою складовою економічного розвитку суспільства. Подолання наявних проблем вимагає розробки та реалізації низки ефективних заходів.

Внесок малих підприємств в оздоровлення економіки нині явно недостатній. Це пояснюється як загальним спадом виробництва і розривом господарських зв'язків, так і тим, що не одержала розвитку державна підтримка цих підприємств. Тим часом малі підприємства, як нестійка підприємницька структура та найбільше залежать від коливань ринку, потребують державної підтримки.

У багатьох країнах ринкової економіки існують особливі фонди державної підтримки малого бізнесу. У Японії, наприклад, на ці цілі у видатковій частині бюджету виділяється 2—3 млрд. дол. У нашій країні державна підтримка малих форм виробництва з перших кроків малого бізнесу зводилася в основному до системи податкових пільг на прибуток.

Однією з важливих проблем малого бізнесу в Україні є кредитування. Кредити даються тільки під заставу або поручництво, на що не завжди мають можливість малі підприємства. Спілки малих підприємств, як і спеціальні фонди, не виступають поручителями по кредитах, які одержують ці підприємства. Немає спеціальних банків, які обслуговували б малий бізнес. Особливо в скрутному стані знаходяться приватні малі підприємства. Неможливість одержати кредит виключає спроможність конкурувати з іншими підприємствами.

У багатьох закордонних країнах малому бізнесу надає серйозну фінансово-кредитну підтримку держава через спеціальні структури і фонди, наприклад, через Адміністрацію в справах дрібного бізнесу (США), Корпорацію страхового кредитування дрібного бізнесу (Японія), Кредит для середніх і дрібних фірм (Франція).

В Україні також існують різні організаційні форми підтримки і захисту інтересів малих підприємств. Для цього створено асоціації малих підприємств, Всесвітня асамблея дрібних і середніх підприємств, різні фонди розвитку і підтримки малого бізнесу. Однак, як правило, численні фонди підтримки малого підприємництва стурбовані своїми власними проблемами і реальної допомоги малим підприємствам не надають.

Малі підприємства мають потребу також в інформаційному обслуговуванні, підготовці кадрів, у пільговому банківському кредиті й іншій допомозі.

Заслуговує на серйозну увагу досвід фінансово-кредитної підтримки малого бізнесу з боку держави через прямі і гарантовані позики. Прямі позики видаються невеликим фірмам на певний строк під більш низькі ставки, ніж кредит на приватному ринку позичкового капіталу.

Гарантовані позики дають кредиторам державні гарантії до 90 % позикового капіталу. У такий спосіб держава намагається зацікавити приватні банки, торгові і промислові корпорації, страхові компанії, пенсійні фонди в наданні капіталу дрібним фірмам.

Є інші форми державної підтримки: забезпечення малих підприємств держзамовленням, застосування фіскальних стимулів підприємствам, які утворюються в регіонах із слабко розвинутою промисловістю, та ін.

В Україні розвиток малих підприємств відбувається в основному в посередницькій сфері і галузях, що не потребують значних капітальних вкладень — торгівлі, громадському харчуванні, будівництві цивільних об'єктів, дрібному ремонті техніки і машин, сільському господарстві. Тим часом такий потужний ринок, як сфера науково-технічних нововведень та інформації, не освоюється. Це зумовлено, з одного боку, недостатньою увагою до таких проблем державних структур управління, відсутністю правових актів, що забезпечують розвиток малого науково-технічного бізнесу, а з іншого — монополією державних науково-дослідних інститутів, що зосередили в себе весь обсяг фінансування наукової сфери. У результаті це привело до монополізму держсектора в науці і відсутності впроваджувальних малих структур у матеріальній сфері.

Малий бізнес має ефективну підтримку за кордоном. З цих позицій цікавий досвід розвитку інноваційного бізнесу в США. Численні дрібні інноваційні підприємства в США стали своєрідним доповненням до традиційних науково-дослідних і конструкторських комплексів промислових корпорацій, університетів, безприбуткових дослідницьких організацій, державних лабораторій, різних цільових структур. Істотно програючи подібним організаціям по ресурсному забезпеченню, дрібні фірми в сфері НТП виграють у можливості максимального розкріпачення творчого потенціалу й ініціативи науково-технічних працівників.

Досвід США показує, що в умовах ресурсної незабезпеченості малого інноваційного бізнесу найважливішим чинником його існування є організація своєрідної мережі його підтримки. Основні напрями її такі:

— фінансова підтримка (наявність численних доступних джерел ризикового капіталу);

— матеріально-технічна (здавання в оренду і можливість купівлі, в тому числі і на пільгових умовах, засобів виробництва — будинків і споруд, техніки, наукового устаткування, транспортних засобів, копіювальної техніки т. д.);

— інформаційна (забезпечення можливостей користування інформаційними мережами і технічними бібліотеками, доступу до баз даних і т. д.);

- консультативна (розвиток спеціалізованих послуг консультування, орієнтованих на організаторів дрібних інноваційних підприємств, із питань оподатковування, планування, маркетингу, ведення звітності, оформлення патентів).

На створення цієї мережі спрямовані зусилля федерального уряду, штатів, місцевих органів влади громадськості, університетів, приватного бізнесу. Політика стимулювання інноваційної активності малого бізнесу — від федерального уряду до муніципалітету. Головним у державній політиці в цій сфері є створення сприятливого "інноваційного клімату", тобто забезпечення сприятливих економічних, правових, організаційних, психологічних та інших умов для виникнення і розвитку нових фірм, насамперед тих, що зайняті генеруванням, освоєнням і комерціалізацією науково-технічних нововведень. Держава, на відміну від регулювання діяльності економічно й організаційно сформованого великого бізнесу, основні зусилля спрямовує на початкові і "передпочаткові" періоди становлення малих інноваційних підприємств.

Головним змістом державної інноваційної політики у відношенні малого бізнесу є регулювання фінансових потоків, спрямоване на полегшення доступу дрібних фірм до джерел фінансових засобів. Тут виділяють такі напрями: цілеспрямоване субсидування з бюджету (через федеральні агентства і відомства) і притягнення приватного капіталу до фінансування інноваційної діяльності дрібних фірм.

Цілеспрямоване бюджетне фінансування здійснюється у формі безповоротного субсидування, через надання пільгових позик і заключения контрактів на розробку нової продукції і технології.

У цілому малий бізнес США одержує 3,5—4 % від загальних федеральних витрат на НДДКР. До третини витрат дрібних фірм на дослідження і розробки в тій або іншій формі фінансує держава. Програми безповоротного субсидування здійснюють в основному двоє основних відомств — Адміністрація в справах малого бізнесу (АМБ) і Національний науковий фонд (ННФ).

Програми надання пільгових позик здійснюють АМБ у вигляді прямих позик, пайової участі в позиках комерційних банків і гарантування позик комерційних банків. Прямі позики робить АМБ із власних кредитних джерел. Розмір позики не перевищує 150 тис. дол., максимальна ставка становить до 7 %. Позики даються на терміни: до 6 років — на поточні потреби; до 20 років — на придбання устаткування, земельної власності і будівництво; до 30 років — на відновлення підприємств, що постраждали від стихійного лиха.

Однак, як показує американська практика, форми прямого субсидування через державні відомства не мають достатньої гнучкості і оперативності. Другим найважливішим напрямом державної інноваційної компанії дрібного бізнесу, що діють під егідою АМБ. Венчурний капітал розміщається у формі акціонерного капіталу. Це значить, що інвестори стають акціонерами дрібних інноваційних фірм і, залежно від частки своєї участі, мають право на одержання прибутків. Частка участі окремих компаній венчурного капіталу в дрібних фірмах рідко перевищує 50%.

Що ж стосується податкових і амортизаційних пільг, наданих самому малому інноваційному бізнесу, то вони застосовуються рідше, оскільки для малих фірм набагато важливіша початкова і "передпочаткова" їхня підтримка. Тому податковими пільгами традиційно більше користувався більший бізнес. Однак із кінця 70-х — початку 80-х років почали розроблятися більш пільгові умови оподатковування і для малого бізнесу, насамперед інноваційного, з обліком його специфічних потреб.

Що стосується амортизаційних пільг, то у відношенні дрібного бізнесу діє тільки одна значна міра: із 1981 р. малим фірмам дозволено списувати вартість основного капіталу нерівними частинами або одноразово протягом амортизаційного періоду.

Актуальність проблем розвитку малого підприємництва зумовлена тим, що повільність та суперечливість просування України шляхом ринкових реформ значною мірою зумовлені недооцінкою ролі та значення малого підприємництва як структуроутворювального елемента ринкової економіки і відсутністю ефективної національної системи підприємництва, яка визначалася б її інноваційним характером (для відтворювання виробництва у форматі вищого технологічного укладу) і була орієнтована на інтеграцію держави в європейську та світову економічну систему.

Необхідне усвідомлення того факту, що без орієнтації на зовнішні ринки не відбудеться прориву в економіці держави, а також визначення курсу на інноваційне оновлення промисловості та преференцію до малого бізнесу як підґрунтя стабільності економіки. Формування ринку в Україні збіглося з глобальними структурними реформами, що відбуваються на основі перетворень як матеріально-речової, так і соціально-економічної структури суспільного виробництва. Органічним об’єктом цих реформ є малі підприємства у системі підприємництва. Всебічне проникнення малого підприємництва до економічної системи є необхідною умовою переходу економіки на ринкові відносини, а розвиток малого бізнесу – один із пріоритетних напрямів в економічній політиці будь-якої держави з розвинутою економікою.

Тому на сучасному етапі розвитку держава повинна забезпечити розвиток малого підприємництва як важливу складову економіки для створення позитивного іміджу України, що необхідна для подальшої інтеграції в європейську та світову економічну систему. Необхідно усвідомити, що малі підприємства відіграють важливу роль у насиченні ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, а реалізація інновацій є одним із головних факторів формування середнього класу в Україні, вирішення питань зайнятості населення, забезпечення фінансового джерела значної частини населення.

Досвід розвинутих країн світу свідчить, що досить велика частка малих підприємств має тенденцію до економічного зростання: близько 10% малих підприємств виростають у великі компанії. В Україні ж зростання перспективних малих підприємств фактично не відбувається. Передумовою цього є цілий ряд системних чинників.

Серед них найбільш характерними для малого бізнесу в Україні є такі:

- обмеженість фінансових ресурсів;

- відсутність фінансових резервів та загроза швидкого банкрутства;

- складне податкове забезпечення, запозичене в економічно потужної сучасної Європи;

- низька конкурентоспроможність продукції, у виробництві якої важлива економія на масштабах, й відтак – конкуренція з боку великих підприємств;

- орієнтація готового продукту на внутрішній ринок.

Загальновизнаним фактом є те, що сьогодні мале підприємництво є обов’язковим елементом ринку та важливим елементом розвитку та ефективного функціонування економіки. Як зазначають фахівці, “двома стовпами“, на яких стоїть економіка є, з одного боку, великі структури, що надають їй стабільності та керованості, відчиняють шлях до широкомасштабної інновації, а з іншого –мале підприємництво, яке формує конкурентне середовище та забезпечує гнучкість, індивідуалізацію виробництва”.

Для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його.

По-перше, інфраструктуру інноваційної діяльності потрібно приймати і враховувати в обсязі та складі, що забезпечує її нормальне здійснення в національній економіці. Це означає, що до складу інфраструктури інноваційної діяльності входять мікросистеми, які забезпечують практичну реалізацію розроблених або створених нововведень (упровадження нововведень у мікросистему користувача).

По-друге, якщо ініціацію інноваційної діяльності повинен здійснювати розробник, то до її інфраструктури обов’язково мають входити наукові підрозділи, що забезпечують розробку новацій і в такий спосіб, по суті, формують фонд нововведень або інноваційний заділ.

Отже, інфраструктура інноваційної діяльності має складатися з двох основних систем підтримки, що, з одного боку, забезпечують створення нововведень, а з другого — сприяють якнайшвидшому впровадженню їх у практичну діяльність користувачів.

По-третє, такі інфраструктурні підрозділи мають бути забезпечені фінансовими активами, необхідними для виконання своїх функцій.

Отже, уже на стадії створення нововведення необхідна наявність особи, зацікавленої у позитивному кінцевому результаті його впровадження. Така особа стає інвестором інноваційної діяльності.

По-четверте, ініціація інноваційної діяльності розробником або творцем нововведення має бути чітко обґрунтована, щоб перед ним згодом не поставали проблеми зі збутом своєї продукції. Інакше творець нововведення стикатиметься з ризиком, який може нівелюватися лише перспективністю новації.

Інновації дуже важливі для розвитку підприємства, оскільки ведуть до підвищення його потенціалу. Проте сьогодні спостерігаються суттєві проблеми в реалізації інновацій на вітчизняних підприємствах. В Україні до сьогодні не вирішено такі прблеми:

- не задіяні механізми підтримки інноваційної діяльності, ефективність яких підтверджена досвідом багатьох країн;

- відсутня відповідна фінансово-кредитна, податкова і амортизаційна політика;

- не створені і умови, які б сприяли широкому залученню в інноваційну сферу позабюджетних інвестицій, перш за все з боку вітчизняних комерційних структур і банків;

- не врегульована митна політика;

Реформування економіки на основі інновацій потребує значних капіталовкладень, проте ані держава, ані вітчизняні підприємці та бізнесмени їх не мають. Щоб інноваційний процес функціонував нормально потрібно виділяти 2-3 % від ВВП. В Україні цього не відбувається . Фінансування здійснюється на 0.86%.

В розвинутих країнах малий інноваційний бізнес є базою, основним живильним венчурним середовищем капіталу. На частку дрібних високотехнологічних фірм у світі припадає більше 85% обсягу коштів ризикового фінансування. Виникнення й активний розвиток сучасного венчурного бізнесу у ряді країн ( у США, країнах Європи), стали можливими, насамперед, завдяки затребуваності високо ризикового капіталу з боку малих і середніх інноваційних виробничо-технологічних компаній, що зуміли створити високий комерційний потенціал. Венчурний капітал виявився тим органічно необхідним елементом сукупного господарського механізму, що дозволяє реалізовувати нововведення на найкритичних етапах їхнього освоєння і комерціалізації, тобто там, де інші механізми не спрацьовують.

Для вирішення цих проблем, потрібно:

- створити систему стимулів, яка сприяла б, вітчизняним і зарубіжним інвесторам банкам, а також великим підприємствам до інвестування коштів у розвиток венчурних проектів;

- розробити чітку систем надання державних гарантій кредитуванню перспективних інноваційних проектів.

-забеспечити пошук нових джерел фінансування для активізації інноваційної діяльності.

- розробити ефективну митну політику для стимулювання виробничого процесу;

- забезпечити захист малого і середнього бізнесу , нових галузей економіки - вдосконалити нормативну-законодавчу базу;

Також потрібно розробити інноваційно-регіональну політику.

- системний підхід до формування регіональної інноваційної політики.

- створення регіональної інноваційної інфраструктури, що враховує специфіку територій, з наступною інтеграцією в єдину систему.

- узгодженість середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального та загальнодержавного рівнів (згідно із Законом України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”);

- концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах з чітким визначенням джерел фінансування.

- формування і законодавче забезпечення державної політики підтримки інноваційного розвитку регіонів;

- формування ефективно діючої регіональної інноваційної інфраструктури;

- розроблення програм інноваційного розвитку конкретних регіонів з урахуванням пріоритетних напрямів інноваційної діяльності регіонального рівня;

- реалізація програм інноваційного розвитку регіонів з поточним корегуванням .

Інноваційна проблема – це не лише проблема грошей та інституцій, але й проблема людського капіталу. На сьогодні адекватного механізму використання людського капіталу в ході інноваційного розвитку практично немає. Маючи висококваліфікованих спеціалістів у нас дуже низький розвиток економіки. Більшість наших спеціалістів їде працювати за кордон, оскільки держава не може забезпечити високо якісну оплату праці. У зв’язку з цим потрібно здійснювати політику на зберереження висококваліфікованих працівників в Україні, створювати інтелектуальні парки, техноцентри.

Таким чином тенденція інноваційної діяльності останніх років засвідчує необхідність її державної підтримки. Інноваційна діяльність повинна базуватися на ефективному використанні фінансового, інтелектуального та промислового потенціалу держави та регіонів, сприяти комерціалізації знань і технологій.

Ю.М.Бажал

Національний університет

«Києво-Могилянська академія»

Місце і роль малого бізнесу в інноваційній моделі економічного розвитку.

Підтримка малих та середніх підприємств відіграє дуже важливу роль у контексті стимулювання розвитку інноваційних процесів в країні. Особливо актуальним це питання є для української економіки, де головні фінансові ресурси інноваційної діяльності генеруються, як державою, так і приватним бізнесом, для великих корпоративних структур. Такий стан речей вважається нормальним через панування думки, що великі підприємства є більш ефективними проти малих підприємств на теренах технологічного розвитку через їхню ресурсну спроможність забезпечити весь інноваційний цикл реалізації новітніх науково-технічних розробок. Проте в багатьох країнах при формуванні інноваційної політики виходять з того, що вирішальну роль в інноваційному процесі відіграє „енергія” вільної конкуренції малих та середніх підприємств, яка генерує процеси створення нових підприємств, які в режимі еволюційного „природного добору” визначають шляхи і перспективу структурної перебудови економіки. Проведені дослідження засвідчили, що зазначена „енергія” може ефективно діяти, якщо цей процес буде підтримувати держава через формування відповідних інституцій. Проте, аналіз української інноваційної сфери показує, що малий бізнес в Україні практично не має інноваційної спрямованості.

Перевагою великих підприємств є їхня спроможність мобілізувати значні фінансові ресурси для підтримки інноваційних процесів. Але наявність такої можливості ще не означає обов’язковість її реалізації. Відомо, що, досягаючи монопольного становища, фірми втрачають стимули до змін і більше прагнуть зберегти своє положення на ринку, у тому числі через застосування не економічних методів впливу. Особливо яскраво це проявляється в Україні, де домінування великих підприємств у забезпеченні інноваційних процесів не призвело до бажаної акселерації всієї інноваційної діяльності в країні. Тому співвідношення ролі і, відповідно, ступеню державної підтримки інноваційного підприємництва стосовно великого і малого бізнесу повинні знаходитися у певній органічній гармонії.

Великі компанії, з одного боку, займають левову частку в структурі витрат на дослідження і розробки і впровадження інноваційних технологій та продуктів; з іншого, - ефективний інноваційний процес неможливий без активної діяльності малих інноваційних підприємств. Проте ризики, які пов’язані з інноваційною діяльністю, тривалість інноваційного циклу і авансова природа (венчурна) фінансування ранніх його стадій обумовлюють зрозумілу нераціональність інноваційної діяльності для малих та середніх підприємств в умовах „природної” ринкової саморегуляції. Як показує практика транзитивних країн, сама по собі „гра ринкових сил” дуже слабо стимулювала розвиток малого інноваційного бізнесу. Але в цих умовах і великий бізнес не мав необхідних стимулів і достатніх нових науково-технічних ідей для активізації інноваційного розвитку. Це підтвердило висновок інноваційних теорій економічного розвитку про необхідність розбудови спеціальних державних інституцій, які через інструменти промислової політики будуть створювати економічну мотивацію для великих і малих підприємств не тільки для власної інноваційної діяльності, а й для органічної співпраці цих підприємств в інноваційному процесі.

Малий інноваційний бізнес забезпечує швидкість технологічних змін і тим самим має перевагу перед великими корпораціями у випадку коли треба динамічно комерціалізувати новітні технології чи задовольнити інноваційний попит споживачів. У якості аргументу на користь такої позиції в літературі наводяться приклади успіхів розвитку галузей біотехнології та комп’ютерного програмного забезпечення, які швидко отримали високу капіталізацію, але започатковувалися як фірми малого бізнесу. Перевагою малого інноваційного підприємництва вважається його спроможність оперативно впроваджувати нові продукти, модернізувати і поширювати їх, вступаючи у кооперацію, як з великим бізнесом, так і зі споживачами, адаптуючи їхні нові властивості під можливі інноваційні потреби, а також виступати з’єднуючою ланкою галузевої науки з державним дослідницьким сектором, університетами та іншими учасниками інноваційних процесів.

Досвід передових країн свідчить, що, маючи домінантну роль великих підприємств у інноваційному процесі за багатьма параметрами, тим не менш ці країни за останні 10-15 років здійснили структурний зсув політики підтримки інноваційної діяльності на користь малого і середнього інноваційного бізнесу. Ці процеси знайшли своє продовження і у зв’язку з пошуком шляхів подолання кризових явищ в економіці. Наприклад у Південній Кореї до 90-х років минулого століття експорторієнтований динамічний розвиток країни забезпечувався велетенськими родинними корпораціями „чеболь”, які відігравали ключову роль у виробничих процесах, створенні робочих місць, експорті. Відповідно будувалася державна підтримка. Малі та середні підприємства заповнювали ніші навкруги велетенських корпорацій і не відігравали впливової самостійної ролі в процесах економічного зростання країни. Як відмічають аналітики, це призвело до серйозних диспропорцій між фірмами, галузями та регіонами країни, а головне стало гальмом подальшого розвитку в умовах глобалізованої інноваційно-знаннєвої економіки. Тому в 1995 році була створена така державна інституція, як Адміністрація малого та середнього бізнесу (SMBA), головним завданням якої стала стимулювання розвитку цього бізнесу саме у інноваційних напрямках. Політика уряду переорієнтувалася на підтримку конкуренції, підприємництва та сильних інноваційних малих та середніх підприємств. Зазначена специфіка взаємодії великого та малого бізнесу щодо інноваційних процесів підтверджується також європейською практикою.

В промисловості Україні утворилася достатньо типова за світовими тенденціями пропорція витрат великих та малих підприємств на науково-технічну діяльність для подібних країн. Але можна також чітко бачити великий розрив в абсолютних обсягах такого фінансування, особливо якщо врахувати чисельність населення та кількість зайнятих у науково-технічній сфері. Тому проблема ефективності розподілу та використання бюджетних коштів на підтримку інноваційної діяльності, у тому числі для стимулювання малих і середніх підприємств, є першочерговою для української державної інноваційної політики.

Використання в Україні наведеного міжнародного досвіду може бути пов’язано з усвідомленням того факту, що ефективний інноваційний розвиток великих корпорацій тісно залежить від інноваційного розвитку малого і середнього бізнесу. Тому в політиці підтримки малого бізнесу наголос треба робити не просто на створенні додаткових робочих місць, а саме інноваційних, високотехнологічних робочих місць. На жаль, до тепер наш малий бізнес був майже повністю індиферентним до інноваційної діяльності, а про спеціальну державну політику щодо її стимуляції навіть немає мови в існуючих економічних програмах.

Ще один важливий аспект щодо цілей державної підтримки інноваційного підприємництва в Україні, який постає з передового світового досвіду, пов’язаний із сучасними особливостями формування ефективних великих високотехнологічних підприємств. Аналітика показує, що найбільший економічний ефект для забезпечення сталого розвитку країни демонструють великі компанії, які утворилася з малих інноваційних підприємств. Тому принциповим в інноваційній політиці є створення умов для можливості зростання успішних підприємств малого інноваційного бізнесу, збільшення їхньої вартості. Тому першочерговим завданням для української державної інноваційної політики повинна стати дієва інституційна підтримка можливостей розвитку підприємств малого та середнього бізнесу, які функціонують в наукомістких галузях, пов’язаних із застосуванням технологій високого та середнього рівня.

Л.Мусіна, к.е.н. , Мінекономрозвитку

Роль малого інноваційного бізнесу в зеленій

економіці – перспективи для України

Глобальна фінансова криза активізувала пошук відповідей на питання – як задіяти нові джерела зростання, пов’язані з використанням ресурсно-ефективних і більш екологічно чистих технологій, підвищити продуктивну зайнятість населення та зменшити негативний вплив традиційних викопних джерел енергії на зміну клімату.

Відповіддю урядів багатьох розвинутих країн та міжнародних організацій стало впровадження концепції «зеленої економіки», у якій економічне зростання має забезпечуватися за рахунок менш інтенсивного споживання сировини та енергії в усіх секторах економіки, впровадження екологічно чистих технологій та максимально можливої утилізації відходів за принципом «створювати більше вартості за меншого негативного впливу» (англ.. - create more value with less impact).

У такій економіці інвестування у підвищення енергоефективності, розвиток і впровадження більш екологічно-чистих технологій та управління відходами створює базу для розгортання підприємництва, інноваційної діяльності та росту зайнятості. Так, за оцінками Екологічної програми ООН (ЮНЕП) щорічне інвестування 1,25% світового ВВП у підвищення енергоефективності та відновлювальну енергетику допомогло б скоротити світовий попит на первинну енергію на 40% до 2050 року, а зайнятість в енергетиці підвищити на 20%.

Політика озеленення (екологізації) виробництва повинна передбачати:

  • реалізацію програм з підвищення енергоефективності та розвитку відновлюваної і альтернативної енергетики, впровадження систем енергетичного менеджменту відповідно до міжнародних стандартів;

  • упровадження технологій ресурсно-ефективного та більш чистого виробництва;

  • Створення сприятливого регуляторного середовища для зеленого бізнесу, включаючи сертифікацію екологічно-орієнтованих підприємств, продукції та послуг для отримання преференцій при державному інвестуванні та закупівлях;

  • Інвестування у дослідження, розвиток та впровадження більш чистих технологій, створення нових виробництв та оновлення інфраструктури;

  • Сприяння екологічним інноваціям, які забезпечують практичне впровадження нових технічних рішень з метою удосконалення виробничих процесів та організації бізнесу (нетехнологічні інновації) або доведення нових більш чистих технологій до стадії комерційного використання та виходу на ринки (технологічні інновації);

  • Розвиток сектору послуг для зеленої економіки – надання послуг з комерціалізації і трансферу технологій, послуг з оптимізації виробничих процесів і матеріальних балансів, розроблення і впровадження бізнес-планів, енергетичних, екологічних стандартів та стандартів якості продукції, створення мереж та інформаційних моніторингових систем, фінансового посередництва.

Таким чином в зеленій економіці існує велике поле для діяльності малого інноваційного бізнесу, яке охоплює щонайменше чотири напрями:

    • удосконалення виробничих процесів шляхом впровадження ресурсозбереження та технологій більш чистого виробництва;

    • надання різного роду консалтингових послуг для допомоги підприємствам та іншим групам споживачів адаптуватися до більш жорстких стандартів ресурсозбереження в умовах після кризового розвитку;

    • створення мереж та інформаційних моніторингових систем, надання комп’ютерних послуг у фінансовому секторі та медицині;

    • доведення нових більш чистих технологій до стадій демонстрації, комерційного використання та виходу на ринки.

Розгортання інноваційної діяльності у тих видах діяльності, які не вимагають дорогого обладнання, як правило, супроводжується високими темпами зростання малих інноваційних підприємств. Це повною мірою стосується сектору консалтингових послуг, інформаційно-комунікаційних технологій.

Разом з тим достатньо широкі можливості для малого бізнесу існують у сфері прикладних досліджень. Сучасна високотехнологічна чиста енергетика створює попит на широкий спектр інновацій і стимулює розвиток ринкового підприємництва для впровадження інноваційних розробок.

Якщо атомна енергетика та космічні проекти становили кістяк інновацій, які змінили світ 50 років тому, то тепер 80-90% інноваційних рішень складатимуть «зелені» інновації, в першу чергу в сфері безпечної відновлювальної енергетики, яка спирається на мережу малих підприємств, що реалізують високотехнологічні проекти з акумулювання енергії сонця, вітру, виробництва біопалива, уловлювання і захоронення вуглецю СО2, створення розумних енергетичних мереж на базі інформаційно-комунікаційних технологій (грід-систем), тощо.

За висновками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) новітні низько вуглецеві енергетичні технології сьогодні коштують набагато дорожче, ніж технології на основі традиційного викопного палива, знизити їх вартість та підвищити привабливість для приватного сектора можливо шляхом освоєння – прискорення досліджень, розробок, демонстрації та впровадження (ДРДВ) поряд з реформуванням системи субсидій на використання енергоресурсів з викопного палива.

Технологіям майбутнього нелегко витримувати конкуренцію з традиційними технологіями видобутку та постачання викопного палива.

Головними бар’єрами на шляху до зеленого зростання є екологічно шкідливі субсидії на видобуток викопного палива, занижені ціни на енергоресурси і побутові послуги, недооблік використання природного капіталу у системі національних рахунків та фінансовій звітності компаній, інерція інвесторів та споживачів. Так, сьогодні 1-2% від світового ВВП йдуть на надання субсидій у видобуток викопного палива, сільське господарство, включаючи використання пестицидів, водне господарство та риболовство. Більшість таких субсидій обертаються збитками для довкілля та дефіцитом природних ресурсів.

Далекоглядна політика технологічної модернізації у розвинутих країнах ще на початку тисячоліття була спрямована на впровадження реальних цін на викопні енергоресурси, прийняття жорстких екологічних, енергетичних стандартів та стандартів якості продукції, сприяння приєднанню підприємств до добровільних стандартів соціального корпоративного управління. Завдяки цьому країни-технологічні лідери створили мотивацію до інноваційного оновлення виробництва і продовжують підтримувати свої лідерські позиції у розвитку і впровадженні передових технологій.

Україна ж, маючи високий дослідницький потенціал по широкому колу сфер наукової діяльності, тим не менше імпортує високотехнологічне енергозберігаюче обладнання з-за кордону. Для таких країн з перехідною економікою важливо знайти свою нішу на ринках та концентрувати зусилля на обмеженому колі перспективних технологічних інновацій і продукції, поступово піднімаючись наверх по ланцюгу вартості за рахунок нововведень та постійного підвищення якісних характеристик продукції. Приклад дає політика Китаю щодо запозичення технологій чистої енергетики та мікроелектроніки у індустріально розвинутих країн, їх удосконалення і подальшого продажу продукції за низькими цінами в інші країни, зокрема в Україну.

Є велика небезпека, що з великими коштами міжнародних організацій та країн-донорів, які сьогодні спрямовуються на розвиток новітніх чистих технологій, на українські підприємства прийдуть запозичені технології і обладнання, якщо власні українські наукові розробки не будуть доведені до комерційного результату і не матимуть товарного вигляду та необхідних якісних характеристик для виробників.

Тут велику роль мають зіграти університети та науково-дослідні установи, навколо яких концентрується малий інноваційний бізнес. Вони мають сформувати технологічні платформи для забезпечення співпраці цього бізнесу з наукою та промисловими колами, створити шляхопровід для прискореного руху наукових розробок у реальний сектор. Поряд з великою наукою доцільно створення системи центрів більш чистого виробництва, які здійснюватимуть технологічну експертизу на підприємствах та допомогу з оптимізації виробничих процесів у напряму ресурсозбереження та енергоефективності.

Войтко С. В., доцент, Барбаш В. А., професор,

Національний технічний університет України «КПІ»

Стан, критерії, етапи та складові розвитку малого інноваційного бізнесу

Успішна виробничо-комерційна діяльність підприємницьких структур, забезпечення високих темпів розвитку окремих сфер національної економіки та підвищення рівня конкурентоспроможності продукції (послуг) значною мірою визначається рівнем інноваційної активності підприємств і можливостями використання інвестиційних ресурсів. Розробка, запровадження та реалізація в Україні інноваційно-інвестиційної моделі економічного зростання, у тому числі й для малого бізнесу, за 20 років перетворилася на об’єктивну необхідність, адже чинники екстенсивного економічного розвитку певною мірою вичерпуються. При цьому слід увагу звернути на пошук та використання нових факторів прискорення розвитку економіки, які відображають сучасний стан ринкового середовища.

Надання розвиткові малого бізнесу інноваційного характеру обумовлена наступним: необхідністю активізації інноваційної діяльності від малого до крупного бізнесу; відновленню, створенню та реалізації інтелектуального потенціалу; освоєнню та комерціалізації новітніх високих технологій; подоланню структурних деформацій в Україні. Реалізація зазначеного можлива за умови комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок; розширення і оновлення номенклатури та поліпшення якості продукції (товарів, послуг), що випускається; вдосконалення технології виготовлення продукції; можливість впровадження і реалізації продукції на внутрішньому та зарубіжному ринках.

Десятки країн світу домоглись досить високого рівня економічного зростання завдяки розвитку високотехнологічного, наукомісткого виробництва та випуску продукції із значними затратами високоінтелектуальної праці. Значної уваги заслуговує приклад розвитку країн Південно-Східної Азії, в яких нещодавно основними видами діяльності були туризм та сільське господарство, характеризувалися низьким рівнем освіти та життя громадян, економіка базувалася на малому бізнесі. Такі країни як Тайвань, Сінгапур, Індія ще у 70-х роках ХХ століття знаходились у переліку країн зі слаборозвинутою економікою. Поштовх надали інформаційно-комунікаційні технології, що сприяли економіці цих країн виходу на шлях динамічного розвитку, зміцнення та розбудови інноваційної інфраструктури, розширення міжнародних економічних відносин і науково-технічної співпраці. Проте вже зараз зазначені країни за рівнем свого економічного зростання, показником інтернаціоналізації економіки наздогнали економічно розвинуті країни світу та мають вагомі позиції на світовому ринку високих технологій.

Для України, яка за науковим кадровим потенціалом з 1981 по 1995 роки посідала перше місце у світі. За даними на 2010 рік з 107 країн займаємо за економічним виміром 93 позицію, за компонентою безпеки життя – 65, за компонентою якості життя – 73. За індексом глобальної конкуренто­спроможності Україна посідає 68 місце у рейтингу, індекс економічної свободи на 105 позиції. Стосовно рівня підприємства, то слід зазначити, що основна увага має приділятися визначенню критеріїв інноваційності на мікрорівні. Зазначене визначає те, що розглядати малий інноваційний бізнес слід лише у тому випадку, коли його діяльність безпосередньо пов’язана з «генератором новаторських процесів» і відповідає певним критеріям, прийнятих у міжнародній практиці (табл. 1).

Таблиця 1. Комплекс критеріїв інноваційності підприємства

п/п

Вид критерію

Показники, що характеризують (входять у) критерій

1

Критерій наукомісткості

виробництва

  • відношення витрат на НДДКР до обсягу продажів чи відношення кількості робітників, зайнятих в НДДКР, до загальної кількості працюючих. Фірми, показники яких перевищують 4 - 5 %, є наукомісткими;

  • чисельність науково-технічних кадрів у загальній кількості зайнятих (не менш як 15);

  • річний приріст витрат на НДДКР;

  • обсяг фактично проведених i нормативних витрат на НДДКР (не менш як 5 % обсягу продукції);

  • обсяг витрат на оплату праці, послуг суб'єктів інноваційної інфраструктури щодо маркетингу, реклами, підготовки кадрів;

  • частка прибутку, спрямована на НДДКР (не менш як 5%).

2

Критерії якості й

конкурентоспро-можності продукції

  • якість i диференціація продукту;

  • чисельність каналів постачання й збуту готової продукції;

  • частка ринку, структура ринку;

  • обсяг витрат на проведення випробувань, сертифікацію продукції, строк чинності дії сертифікатів.

3

Критерій інноваційності

  • період часу від моменту попиту на новий продукт до моменту його відвантаження.

4

Термін самоокупності

продукції,

яка розробляється

  • період часу від початку досліджень до моменту, коли прибуток від продажу нового виробу окупить всі витрати на НДДКР.

5

Критерії

техніко-економічного рівня продукції

  • відповідність товарів національним i світовим стандартам;

  • фондоозброєність;

  • середній життєвий цикл інновацій (не більш як 3 роки);

  • наявність у складі промислової продукції принципово нових товарів, які не випускаються іншими підприємствами.

6

Критерії оновлення продукції (технології)

  • частка принципово нової продукції у загальному обсязі виробництва (не менш як 10 %);

  • частка науково-технічних витрат у собівартості виробів (не менш як 30 %);

  • коефіцієнт оновлення продукції (не менш як 5 % на рік);

  • наявність технологічних інновацій (нових технологічних процесів);

  • співвідношення інновацій-продуктів та інновацій-процесів (не менш ніж 2:1);

  • деякі компанії використовують цей критерій як плановий.

7

Критерії експортоспро-можності продукції, виробництва

  • питома вага виробів, що знаходять збут за кордоном;

  • обсяги зарубіжних ринків, їх сегментація;

  • частка виробів, реалізованих за вільно­конвертовану валюту.

8

Критерії оновлення

запасів

  • відношення річного обсягу матеріалів та комплектуючих виробів, які надійшли зі складу в виробництво, до середньомісячного обсягу складських запасів, тобто це кратність оновлення складських запасів матеріалів і комплектуючих виробів протягом року. На типовому американському високотехнологічному підприємстві запаси оновлюються 5 - 20 разів на рік.

9

Показник технологічного

розриву

  • обсяг засобів, необхідних для інвестування нової техніки з метою досягнення її результативності, яку має на сьогодні стара технологія, підлягаюча заміні в майбутньому.

Додатково до вищенаведених критеріїв інноваційності підприємства, прийнятих у міжнародній практиці, слід, для зосередження уваги саме на інноваційній діяльності підприємств малого бізнесу, використовувати наступне:

- відсоток власних коштів, що витрачалися на фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за попередні роки (3 – 5 років);

- види інноваційної діяльності, якими займалося підприємство останні 3 – 5 років (власними НДДКР, НДДКР, що замовлялись в інших організаціях, впровадженням нової продукції, впровадженням новітніх технологій, придбанням нових машин та обладнання, навчанням, перепідготовкою технічного персоналу, впровадженням інформаційних систем, придбанням патентів і ліцензій, залученням консультантів, впровадженням системи контролю за якістю);

- причини, за якими підприємство вже займається, або хотіло б займатися інноваційною діяльністю (зростання обсягу задоволення потреб споживачів, збільшити частку або вийти на нові ринки збуту всередині країни, вийти на міжнародні ринки, знизити рівень залежності від постачальників, підвищити капіталізацію свого підприємства, покращити фінансовий стан підприємства);

- стан інноваційної діяльності підприємства у наступні 2 - 3 роки (розширення, скорочення, стабілізація, не прогнозується).

Представлена система критеріїв оцінки інноваційності підприємства дозволить отримувати додатково достатньо інформативну складову до статистичної інформації щодо стану інноваційної діяльності таких підприємств малого бізнесу. При використанні даної системи класифікації критеріїв доцільно здійснювати довготривалий статистичний моніторинг зазначених процесів, а при виникненні необхідності поглибити дослідження деяких аспектів, що стосуються: технічного та технологічного переоснащення підприємств; впровадження новітніх інформаційних та телекомунікаційних технологій; фінансування власних НДДКР. Наведені критерії надають інформацію щодо рівня інноваційної діяльності підприємства та сприяють б розробці її планів на найближчі роки.

У розвитку малого інноваційного підприємництва пропонується виділити наступні 5 етапів, проходження підприємницької, структура яких надає змогу оцінити якісний та кількісний перехід від малого бізнесу у формі посередництва до крупного бізнесу, що базується на інноваційній основі (рис. 1).

Рис. 1. Етапи циклу формування інноваційної виробничої структури.

Етап “посередництва” передбачає, що мале підприємство чи приватний підприємець займається імпортуванням та реалізацією на внутрішньому ринку високотехнологічної продукції іноземного підприємства, добре відомого у світі. На «сервісному» етапі здійснюється створення сітки сервісних центрів з обслуговування реалізованих товарів, досліджуватися внутрішня структура продукції, принципи її побудови та функціонування. На «виробничому» етапі, здійснюється розробка та впровадження власної наукомісткої технології. “Дослідницький” етап передбачає проведення власних наукових досліджень та їх комерціалізацію. Також здійснюються і розвиваються власні науково-дослідні підрозділи, експериментальне виробництво, досконально вивчаються технологічні процеси та розроблюються нові.

“Інноваційний” етап у розвитку малого інноваційного бізнесу характеризується наявністю достатніх обсягів ресурсного забезпечення, наявністю висококваліфікованих кадрів та досягненням високого рівня науки та технології на підприємстві. На цьому етапі відбувається синтез принципово нових рішень, пропонування на ринок новинок. Підприємством патентуються вже власні винаходи, створюються нові вузли та комплектуючі вироби, продовжують формуватися та розвиваються науково-дослідні підрозділи. Створені новинки реалізуються як на території країни виробництва, так і за її межами. Можливе формування мереж реалізації товарів за кордоном. Таким чином малий бізнес поступово трансформується у крупний міжнародний бізнес на інноваційній основі.

Запропоновані п’ять етапів циклу формування виробничої високо­технологічної структури загалом відображають основні періоди у становленні підприємства чи галузі, від малого інноваційного бізнесу до транснаціональної компанії. Кризові явища замикають цей циклічний процес. Як правило, вони співпадають із загальним економічним спадом, політичною нестабільністю, загально­світовими кризами тощо.

Практика реалізації проектів із міжнародного науково-технічного співробітництва свідчить про те, що найбільш вдалою моделлю визначення можливості та доцільності співпраці у тій чи іншій інноваційній сфері між підприємствами різних країн чи регіонів є гравітаційна модель. Суть цієї моделі базується на основі закону всесвітнього тяжіння. Значення показника, що характеризує рівень можливої співпраці розраховується як добуток значень певних індикаторів поділений на квадрат відстані між цими центрами (у нашому випадку між країнами). З визначення випливає, що хоча до десятки ключових технологічно-інноваційних країн входять США, Японія, Тайвань, Швейцарія, Швеція, Ізраїль, Фінляндія, Німеччина, Канада, Данія, саме відстань між цими країнами є значною перешкодою у реалізації можливості співробітництва. Хоча, варто відзначити те, що сучасні інформаційно-комунікаційні засоби дещо нівелюють вплив відстані, прискорюючи обмін інформацією, трансфер технологій та документообіг.

Досвід технологічно розвинених країн свідчить, що важливим завданням є запровадження та підтримка механізму створення умов та сприяння малим інноваційним підприємницьким структурам, які здатні стимулювати проведення наукових досліджень та впровадження інновацій шляхом комерціалізації інновацій. Для реалізації потенціалу малого інноваційного бізнесу необхідно сконцентрувати зусилля держави на розробці довгострокових прогнозів соціально-економічного і науково-технічного розвитку та актуалізувати поточні пріоритети інноваційного розвитку. Орієнтиром варто обрати технології, де позиції України традиційно сильні. До них належать біо , опто , акустоелектроніка, комп’ютерні системи штучного й автоматизованого перекладу; системне та прикладне програмування; моделювання віртуальної реальності; інформаційні системи в галузі освіти, науки, культури, медицини, екології, управління, безпеки тощо. Науково-дослідна та виробничо-комерційна діяльність підприємств малого інноваційного бізнесу у цих сферах підприємництва сприятиме розвитку національної інноваційної системи, покращенню економічного стану держави і підвищенню рівня добробуту населення.

Лисиця Т.М.

Заступник директора департаменту інвестиційної

та інноваційної діяльності Мінекономрозвитку

Розвиток малого інноваційного бізнесу через механізм державно-приватного партнерства.

Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" в розділі "Поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій" напрямку "Дерегуляція й розвиток підприємництва" передбачено забезпечення ефективності та прозорості функціонування механізмів державно-приватного партнерства (далі - ДПП) та прийняття Закону України про ДПП.

01.07.2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про державно-приватне партнерство" (далі – Закон), яким визначаються правові, економічні та організаційні засади взаємодії державних і приватних партнерів, врегулювання відносин, пов'язаних з підготовкою, виконанням та припиненням договорів, що укладаються в рамках ДПП, а також встановлення гарантій дотримання прав та інтересів сторін.

Частиною перою статті 1 Закону встановлено, що приватними партнерами можуть бути не лише юридичні особи, крім державних та комунальних підприємств, а й фізичні особи - підприємці.

Закон складається з 6 основних розділів:

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ТА ОБ'ЄКТИ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Розділ III. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ ПРО ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Розділ IV. ВИЗНАЧЕННЯ ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРА

Розділ V. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА, ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ТА ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ

Розділ VІ. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Законом визначено основні ознаки ДПП, зокрема:

забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного;

довготривалість відносин (від 5 до 50 років);

передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення ДПП;

внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.

З метою реалізації положень Закону Міністерством розроблено і схвалено Урядом:

постанову Кабінету Міністрів України від 09.02.2011 № 81 "Про затвердження Порядку надання приватним партнером інформації державному партнеру про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства".

постанову Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 232 "Про затвердження Методики виявлення видів ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ризиками";

постанову Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 № 279 "Про порядок надання державної підтримки здійснення державно-приватного партнерства";

постанову Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384 "Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства".

При Міністерстві економіки утворено та діє Міжвідомча робоча група з питань розвитку державно-приватного партнерства (наказ Мінекономіки від 31.08.2010 № 1082).

Відповідно до Указу Президента України від 31.05.2011 № 634/2011 "Про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України" Мінекономрозвитку визначено спеціально уповноваженим органом з питань ДПП.

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384 "Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства", якою затверджені Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів державної, комунальної власності та об'єктів, які належать Автономній Республіці Крим та Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства.

Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів державної, комунальної власності та об'єктів, які належать Автономній Республіці Крим

Організація конкурсу, його проведення та визначення переможця здійснюються:

щодо об'єктів державної власності - Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим ним органом;

щодо об'єктів, які належать Автономній Республіці Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим;

щодо об'єктів комунальної власності - місцевими радами.

Рішення про проведення конкурсу приймається після проведення аналізу ефективності здійснення ДПП та погодження Мінекономрозвитку висновку про результати проведення зазначеного аналізу.

Зазначене рішення розміщується протягом п'яти робочих днів на власному веб-сайті органу управління.

У рішенні про проведення конкурсу зазначаються:

найменування державного партнера;

найменування об'єкта ДПП;

строк здійснення такого партнерства;

форма здійснення ДПП та його основні етапи;

обсяг та форма фінансової участі державного партнера у здійсненні зазначеного партнерства;

порядок та умови отримання приватним партнером права на користування земельною ділянкою;

зміст істотних умов договору, в тому числі визначених за результатами проведення аналізу ефективності здійснення ДПП;

кількість етапів проведення конкурсу;

строк подання заявок на участь у конкурсі, який не може бути меншим ніж 30 календарних днів з дати публікації оголошення про проведення конкурсу;

строк подання конкурсних пропозицій;

строк розкриття конвертів з конкурсними пропозиціями, який не може бути меншим ніж п'ять календарних днів з дати закінчення подання конкурсних пропозицій;

строк проведення конкурсу, який не може бути меншим ніж 45 календарних днів з дати закінчення подання заявок на участь у конкурсі;

кваліфікаційні вимоги до учасників конкурсу;

критерії проведення оцінки конкурсної пропозиції для визначення переможця конкурсу та зважений коефіцієнт для кожного такого критерію;

адреса прийому заявок для участі в конкурсі та конкурсних пропозицій.

Орган управління опубліковує за місяць до закінчення строку подання заявок на участь у конкурсі оголошення про його проведення в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" чи в офіційному друкованому засобі масової інформації відповідного органу місцевого самоврядування або Автономної Республіки Крим, якщо державними партнерами є зазначені органи, а також розміщує на власному веб-сайті органу управління.

Оголошення про проведення конкурсу повинне містити інформацію про:

мету здійснення ДПП;

об'єкт такого партнерства;

строк його здійснення;

найменування державного партнера;

вид договору, що укладається;

строк подання заявки на участь у конкурсі, порядок та місце її подання;

строк проведення конкурсу;

спосіб отримання додаткової інформації про проведення конкурсу;

анотацію англійською мовою, яка повинна містити найменування об'єкта ДПП, вид договору про партнерство, що укладається, та спосіб отримання додаткової інформації про проведення конкурсу.

Заявка на участь у конкурсі повинна містити:

повне найменування, місцезнаходження, телефон (телефакс) претендента;

дату, місце та найменування органу реєстрації претендента;

загальні відомості про посадових осіб претендента;

дані про особу, що підписала заявку.

До заявки додаються:

довідка про відсутність заборгованості перед бюджетом;

баланс за формою N 1 за останні три звітні роки;

звіт про фінансові результати за формою N 2 за останні три звітні роки;

звіт про рух коштів за формою N 3 за останні три звітні роки;

розшифрована інформація про дебіторську та кредиторську заборгованість із зазначенням дати їх виникнення за останні три звітні роки;

відомості та їх документальне підтвердження щодо відповідності претендента кваліфікаційним вимогам, визначеним конкурсною документацією;

виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, засвідчені в установленому порядку копії статуту або інших установчих документів, довідки органу державної податкової служби за місцем реєстрації як платника податків про стан розрахунків з державним бюджетом та документа, що підтверджує повноваження особи, яка підписала заявку.

Заявку підписує претендент або уповноважена ним особа і завіряє печаткою (за наявності).

Претендент може подати самостійно або разом з іншими претендентами тільки одну заявку.

Конкурсна пропозиція повинна містити:

пропозиції щодо здійснення ДПП за такими розділами: комерційний, інженерно-конструкторський, фінансовий, екологічний та соціальний;

пропозиції щодо умов договору про партнерство;

анотацію конкурсної пропозиції обсягом не більш як чотири аркуші.

Учасник конкурсу може подати тільки одну конкурсну пропозицію самостійно або разом з іншими учасниками.

Критеріями проведення оцінки конкурсних пропозицій є:

1) критерії технічного та інженерно-конструкторського характеру, до яких належать:

технічне обґрунтування конкурсної пропозиції;

можливість реалізації у визначені строки запропонованої конкурсної пропозиції;

рівень кваліфікації такого учасника;

якість виконання робіт та надання послуг (якщо передбачається надання послуг під час здійснення ДПП, оцінюється порядок надання таких послуг та можливості підвищення їх якості, включаючи гарантії безперервного їх надання);

використання вітчизняних сировини, матеріалів, технологій, техніки та обладнання вітчизняного виробництва;

залучення інновацій та енергозберігаючих технологій під час виконання договору про партнерство;

2) критерії фінансового та комерційного характеру, до яких належать:

сума платежів, зборів, що сплачуватиметься під час виконання договору про партнерство на користь приватного партнера;

форми фінансової участі державного та приватного партнерів, сума платежів, що сплачуватимуться державним партнером на користь приватного партнера, якщо це передбачається умовами зазначеного договору;

витрати на виконання проектно-конструкторських та будівельних робіт, щорічні витрати на експлуатацію та матеріально-технічне обслуговування;

обсяг державної підтримки, якщо надання такої підтримки передбачається в конкурсній пропозиції;

надійність запропонованих механізмів фінансування виконання договору ДПП;

обсяг інвестицій, у тому числі власних або залучених, що здійснюватимуться учасником конкурсу, строк окупності та рентабельність об'єкта;

3) критерії екологічного та соціального характеру, до яких належать:

відповідність здійснення ДПП екологічним нормам і стандартам;

екологічні наслідки здійснення ДПП;

використання під час здійснення ДПП працівників - громадян України;

рівень заробітної плати та соціального забезпечення найманих працівників;

вплив на рівень соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці, регіону;

4) відповідність конкурсної пропозиції вимогам, визначеним цим Порядком;

5) інші критерії залежно від об'єкта, істотних умов та виду договору про партнерство.

Протокол засідання комісії щодо визначення переможця конкурсу оприлюднюється на веб-сайті органу управління не пізніше ніж через три дні після затвердження такого протоколу.

Орган управління надсилає рекомендованим листом примірник затвердженого протоколу:

в одноденний строк - переможцю конкурсу;

у триденний строк - Міністерству для розміщення на його веб-сайті.

Орган управління надсилає у п'ятиденний строк з дня прийняття рішення про затвердження результатів конкурсу відповідне письмове повідомлення учасникам конкурсу.

Орган управління погоджує протягом 30 робочих днів з Міністерством підготовлений органом управління за результатами проведення конкурсу проект договору про партнерство щодо його відповідності істотним умовам, визначеним у рішенні про проведення конкурсу, та поданій переможцем конкурсу пропозиції.

Після погодження зазначеного проекту договору державний партнер укладає з переможцем конкурсу договір про партнерство.

Порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства

Аналіз ефективності проводиться щодо об'єктів:

державної власності - центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України;

комунальної власності - виконавчим органом місцевого самоврядування, уповноваженим відповідною сільською, селищною, міською, районною або обласною радою;

Автономної Республіки Крим - органом, уповноваженим Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

Орган управління протягом 25 календарних днів після надходження пропозиції розглядає її, проводить відповідно до затвердженої Мінекономрозвитку методики аналіз ефективності, за результатами якого готує висновок про результати проведення аналізу ефективності

Аналіз ефективності проводиться такими етапами:

1) проведення детальної перевірки соціально-економічних результатів, зокрема щодо поліпшення якості послуг та підвищення рівня задоволення попиту товарів, робіт і послуг, екологічних наслідків здійснення ДПП з урахуванням можливого негативного впливу на стан навколишнього природного середовища;

2) порівняння основних показників здійснення ДПП та виконання відповідних робіт (рентабельності, чистої приведеної вартості, рівня витрат, якості послуг, прибутку тощо) із залученням приватного партнера та без його залучення;

3) виявлення ризиків здійснення ДПП, проведення їх оцінки та визначення форми управління ними, що здійснюються відповідно до Методики виявлення ризиків, пов'язаних з ДПП, їх оцінки та визначення форми управління ними;

4) визначення форми реалізації ДПП.

Орган управління надсилає протягом трьох робочих днів висновок про результати проведення аналізу ефективності здійснення ДПП, пропозицію та документи,визначені пунктом 4 цього Порядку:

Мінекономрозвитку - на погодження;

Мінфіну - для подання пропозицій стосовно можливих фінансових ризиків та доцільності надання державної підтримки, передбаченої пропозицією щодо здійснення ДПП.

Мінфін протягом 15 робочих днів проводить аналіз висновку про результати проведення аналізу ефективності, надсилає Міністерству пропозиції щодо можливих фінансових ризиків відповідного ДПП та доцільності надання державної підтримки.

Міністерство проводить протягом 25 робочих днів з дати надходження висновку про результати проведення аналізу ефективності його перевірку та погоджує зазначений висновок з урахуванням пропозицій Мінфіну.

Погоджений Міністерством висновок про результати проведення аналізу ефективності надсилається органом управління особі, яка подала пропозицію.

Зазначений висновок є підставою для підготовки рішення органу управління про проведення конкурсу з визначення приватного партнера.

Постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 232 "Про затвердження Методики виявлення видів ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ризиками"

У цій Методиці ризики поділяються на:

1) пов'язані з впливом зовнішніх обставин, що не залежать від волі партнерів;

2) політичні;

3) пов'язані з невиконанням партнерами умов договору;

4) комерційні;

5) фінансові;

6) екологічні.

Оцінка ризиків передбачає визначення:

ступеня ймовірності їх виникнення;

можливих негативних наслідків;

рівня загрози виникнення ризику, що може вплинути на виконання умов договору та обсяг можливих збитків.

Рівень загрози виникнення ризику визначається як низький, середній або високий.

Під час проведення оцінки ризиків може застосовуватися один або кілька таких методів:

1) статистичний;

2) метод доцільності витрат;

3) метод експертної оцінки;

4) метод аналогів.

Система управління ризиками включає:

1) виявлення ризиків;

2) проведення оцінки ризиків та ступеня ймовірності їх виникнення;

3) визначення характерних ознак ризиків;

4) здійснення моніторингу (контролю) за ризиками, проведення аналізу їх впливу на виконання умов договору, наслідків їх виникнення, ймовірності виникнення певного ризику у подальшому;

5) вибір форми управління ризиками.

Для зменшення ймовірності виникнення ризиків здійснюються такі заходи:

надання партнерами гарантії, поруки, іншого виду забезпечення виконання ними своїх зобов'язань за договором;

перекладення партнером частини своїх ризиків на третіх осіб, які залучаються ним для виконання його зобов'язань за договором;

надання третіми особами, які залучаються партнерами для виконання їх зобов'язань за договором, гарантій виконання ними таких зобов'язань відповідно до умов договору.

Для запобігання виникненню ризиків можуть також здійснюватися інші не заборонені законодавством заходи.

Партнери можуть здійснювати такі заходи для ліквідації наслідків виникнення ризиків:

надання державної підтримки;

використання державним або приватним партнером додаткових коштів, необхідних для виконання умов договору, в обсязі, який визначається та погоджується партнерами;

звільнення партнера від установленої договором відповідальності за невиконання або неналежне виконання його умов, якщо воно зумовлене виникненням ризику;

припинення виконання партнерами певної умови договору;

перегляд умов договору у зв'язку з виникненням ризику, зокрема продовження строку його дії;

розірвання договору одним з партнерів з одночасним урегулюванням питання щодо відшкодування пов'язаних з цим збитків;

зміна передбаченої договором тарифної політики щодо товарів, які виготовляються, робіт, які виконуються, та послуг, що надаються партнерами;

передача окремих прав третім особам, у тому числі кредиторам, згідно з умовами договору, погодженими партнерами;

страхування від невиконання або неналежного виконання відповідним партнером умов договору внаслідок виникнення ризику.

Партнери можуть здійснювати також інші не заборонені законодавством заходи.

За результатами виявлення та оцінки ризиків, визначення форми управління ними складається звіт про можливі ризики здійснення ДПП, який є окремим розділом висновку про результати проведення аналізу ефективності здійснення ДПП.

Звіт про можливі ризики здійснення ДПП складається з таких розділів:

аналіз можливих ризиків та ймовірності їх виникнення у разі виконання договору;

наслідки від настання ризиків на етапах виконання договору;

форми управління ризиками;

пропозиції щодо розподілу ризиків між державним і приватним партнером під час виконання договору;

пропозиції щодо способу моніторингу ризиків у ході виконання договору партнером, на якого покладається відповідальність за наслідки такого ризику;

узагальнений висновок щодо виникнення ризиків на етапах виконання договору.

Слайд 15-16

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 № 279 "Про порядок надання державної підтримки здійснення державно-приватного партнерства"

Державна підтримка щодо об'єктів, які належать Автономній Республіці Крим, надається згідно з порядком, затвердженим Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а щодо об'єктів комунальної власності - згідно з порядком, затвердженим відповідним органом місцевого самоврядування.

Державна підтримка надається для здійснення заходів (програм) під час виконання договорів, укладених у рамках ДПП (далі - договори ДПП), з урахуванням:

1) актуальності та соціальної спрямованості заходів (програм), що здійснюються під час виконання договорів ДПП (далі - заходи (програми);

2) співвідношення витрат та очікуваного результату від здійснення заходів (програм);

3) результатів аналізу ефективності використання бюджетних коштів;

4) детальності техніко-економічних розрахунків і обґрунтування обсягу та форми надання державної підтримки;

5) інноваційності заходів (програм);

6) можливого негативного впливу на стан навколишнього природного середовища внаслідок виконання договорів ДПП;

7) наявності кадрового, матеріально-технічного та методичного
забезпечення для виконання договорів ДПП.

Державна підтримка може надаватися:

шляхом надання державних та місцевих гарантій;

шляхом фінансування здійснення заходів (програм) за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та інших джерел згідно із загальнодержавними та місцевими програмами;

в іншій формі згідно із законом.

Ініціатором пропозиції щодо надання державної підтримки може виступати державний або приватний партнер за погодженням з державним партнером на всіх етапах виконання договору ДПП.

Рішення про надання державної підтримки приймається Кабінетом Міністрів України чи уповноваженим ним органом виконавчої влади.

Надання державної підтримки за рішенням Кабінету Міністрів України або уповноваженого органу здійснюється відповідно до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті за відповідною програмою.

Для надання державної підтримки ініціатор подає на розгляд Мінекономрозвитку такі документи:

1) заяву за формою, визначеною Міністерством;

2) засвідчені в установленому порядку копії:

установчих документів;

документа, що підтверджує присвоєння ідентифікаційного коду згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або копію паспорта та за наявності ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (для фізичних осіб);

договору ДПП;

висновку за результатами проведення аналізу ефективності здійснення ДПП;

звіту про стан виконання договору ДПП за останній звітний період - у разі подання пропозиції щодо надання державної підтримки під час виконання договору ДПП;

звіту про фінансові результати господарської діяльності приватного партнера за минулий рік та на останню звітну дату поточного року відповідно до законодавства;

3) техніко-економічний розрахунок (бізнес-план) заходів (програм);

4) обґрунтування запропонованих обсягу та форми державної підтримки.

Міністерство за результатами розгляду в двотижневий строк поданих документів готує висновок про доцільність надання державної підтримки, її форму та обсяг або про недоцільність надання державної підтримки, про що повідомляє ініціатора у письмовій формі з відповідним обґрунтуванням.

Критерії та умови надання державної підтримки, визначення її форми та обсягу затверджуються Міністерством за погодженням з Мінфіном.

У разі надання державної підтримки за рішенням Кабінету Міністрів України Міністерство на підставі висновку про доцільність надання державної підтримки, її форму та обсяг готує і протягом 30 календарних днів з дня затвердження такого висновку подає Кабінету Міністрів України в установленому порядку разом з відповідним обґрунтуванням проект акта про надання державної підтримки.

Рішення уповноваженого органу про надання державної підтримки приймається на підставі висновку про доцільність надання державної підтримки, її форму та обсяг.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.02.2011 № 81 "Про затвердження Порядку надання приватним партнером інформації державному партнеру про виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства".

Приватний партнер подає щокварталу до 15 числа другого місяця, що настає за останнім днем звітного періоду, та щороку до 10 березня року, що настає за звітним, державному партнеру:

копії податкових декларацій за відповідний період щодо договору з довідкою (відміткою (штампом), квитанцією чи поштовим повідомленням) органу державної податкової служби про її отримання;

звіт про виконання договору згідно з формою, яка додається (надається у трьох підписаних приватним партнером та скріплених його печаткою примірниках, один з яких після їх підписання державним партнером та скріплення його печаткою передається приватному партнеру).

Державний партнер надає уповноваженому органу виконавчої влади з питань ДПП (Мінекономрозвитку) в електронній та письмовій формі інформацію про виконання договору щокварталу до 30 числа другого місяця, що настає за останнім днем звітного періоду, та щороку до 20 березня року, що настає за звітним.

Мінекономрозвитку проводить моніторинг, узагальнює та оприлюднює результати здійснення ДПП.

На виконання пункту 4 Порядку проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства Міністерством розроблено наказ Мінекономрозвитку від 16.08.2011 № 40 "Про затвердження форми подачі пропозиції щодо здійснення державно-приватного партнерства", а також на виконання пункту 7 даного Порядку Міністерством розроблено проект наказу Мінекономрозвитку "Про затвердження Про затвердження методики проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства".

Окрім цього, слід зазначити, що Мінекономрозвитку постійно здійснюється робота щодо удосконалення законодавства, яке регулює питання здійснення ДПП, зокрема, Міністерством розроблено та направлено на розгляд Кабінету Міністрів України проект Закону України "Про внесення зміни до статті 4 Закону України "Про державно-приватне партнерство", яким передбачено розширення сфер застосування Закону на такі сфери економічної діяльності, як освіта і наука, телебачення і радіомовлення та інформаційні технології (лист Мінекономрозвитку від 29.08.2011 № 3903-21/11131-04).

Соловьев В.П., д.э.н., профессор.

Центр исследований научно-технического потенциала

и истории науки им. Г.М.Доброва НАН Украины

Роль малого и среднего предпринимательства

во внедрении результатов инноваций.

Малые и средние предприятия (МСП) существенно превышают по численности персонала крупные компании и фирмы. В большинстве стран численность персонала МСП колеблется от двух третей работоспособного населения до 90% и даже более. В связи с этим важно оценить, насколько столь большая армия работников МСП проникнута идеями инновационного развития и насколько эти предприятия способны повлиять на появление результатов инноваций на рынках товаров и услуг.

В принципе, ни у кого не вызывает сомнения, что энергия и изобретательность предприимчивых людей активно содействуют прогрессу во всех областях человеческой жизнедеятельности. Поэтому абсолютное большинство развитых государств всемерно поощряет их деятельность путем стимулирования их к созданию разнообразных по специализации и направлениям малых предприятий, которые, несомненно, влияют на насыщение рынка товарами необходимого качества, на создание новых дополнительных рабочих мест, то есть решают многие актуальные экономические, социальные и другие проблемы.

В то же время и без стимулирования извне стремление к новому изначально присуще каждому человеку. «Все люди от природы стремятся к знанию» этой фразой Аристотель начинает «Метафизику». Там же, в первом абзаце он отмечает, что при этом человека ценит знания ради них самих, независимо от того, есть от них польза или нет. Из этого можно заключить, что, по мнению Аристотеля, человек не стремится материализовать знания. Но, в то же время, мы убеждаемся на практике, что именно знания являются главным источником материального богатства человечества. Возникает вопрос, каким же образом естественное стремление к знанию дополняется желанием извлечь из этого знания прибыль?

Этому, вероятно, способствует совместная деятельность, поскольку обмен индивидуальными знаниями неизбежно приводит к противоречиям и к желанию доказать свою правоту наглядно, на практике. А когда возникает практика, то главным критерием ее оценки является ее польза. В экономике первый этап объединения индивидуальных усилий – это малое предпринимательство. И если в основе этих усилии лежат знания, то это уже инновационное предпринимательство. Но, все-таки, насколько эффективно первичное объединение усилий, основанных на знаниях, в контексте инновационного развития экономики в целом. Попробуем в этом разобраться.

Во всех экономически развитых странах государство оказывает большую поддержку малому предпринимательству, поскольку для экономики в целом деятельность малых компаний оказывается важным фактором повышения ее гибкости. По уровню развития малого бизнеса специалисты судят о способности страны приспосабливаться к меняющейся экономической обстановке. Однако, если оценивать непосредственное влияние малых и средних предприятий на экономику в целом, необходимо учитывать специфику малых форм предпринимательства в различных отраслях.

В последние двадцать лет доля занятых в традиционной промышленности развитых стран, особенно на крупных предприятиях, неуклонно снижается. При этом производительность труда, например, в промышленности США, примерно на 75% выше, чем в остальной экономике. И именно в промышленности в результате инновационной деятельности наблюдается наиболее интенсивное повышение производительности труда. В то же время основная масса новых рабочих мест приходится на «социальные и персональные услуги» — самую малопроизводительную сферу. Отсюда и рост социального неравенства.

Считается, что именно инновационная деятельность позитивно влияет на результаты промышленного производства. При этом, как правило, принимают во внимание только показатели выхода продукции или производительности. Однако инновации одновременно усугубляют проблему создания рабочих мест. Показательным примером является Латинская Америка, где производительность труда стремительно растет со времен либерализации и открытия рынков для международной торговли. Но эти показатели достигаются ценой сокращения занятости. Уволенные работники, в конце концов, оказываются в менее производительных секторах, в том числе и в нелегальной экономике, что снижает производительность труда в целом по стране, несмотря на красивые показатели промышленности.

Украинское законодательство напрямую связывает понятие инновационного предприятия с понятием инновационной продукции. А поскольку предприятие выпускает продукцию, значит оно реализует ее на отраслевом рынке. Но если мы, исходя из нашего определения инновации, будем считать, что инновационная продукция – это результат инновации (как процесса), то, по сути, этот результат сразу после своего появления на рынке начинает устаревать, также, как и любая другая продукция. Прибыль от ее реализации на рынке может некоторое время возрастать, однако это не является обязательным признаком ее большей инновационности, по сравнению с любой другой аналогичной, по функциональным и потребительским качествам, продукцией. В обиходе же считается, что, если мы присвоили продукции ярлык инновационной, а прибыль от ее реализации растет или хотя бы остается на неизменном уровне, то мы продолжаем иметь дело с инновационной продукцией. При этом действительные причины стабильной успешности игроков рынка никого особенно не интересуют.

Однако в тех странах, где практически полностью исчерпаны возможности использования в процессе экономической деятельности основных факторов производства – земли, труда и капитала, наступило осознание того факта, что для выживания необходимо активно использовать четвертый фактор – предпринимательство, которое в цивилизованных странах понимается как действия, направленные на оптимизацию совместного использования первых трех факторов. А для такой оптимизации необходимо проводить научные исследования – чтобы постепенно обновлять производимую продукцию с целью удержаться на рынке товаров и услуг.

На самом деле затраты на такие поддерживающие инновации оказываются довольно значительными – у крупных компаний, по некоторым оценкам, они составляют от 3% до 16% прибыли. В сумме по 1000 крупнейших компаний эти финансы в прошедшем десятилетии составляли около 400 млрд. долл. США в год. Принимая во внимание высокий уровень затрат на исследования, крупные технологические компании считаются инновационными по определению.

При этом, казалось бы, нивелируется роль в инновационном развитии малых и средних предприятий (МСП). Для того, чтобы разобраться в этой ситуации, можно вспомнить одну из классификаций компаний по принципам стратегии их деятельности. Одни компании «играют, чтобы не проиграть», а другие – «играют, чтобы выиграть». Среди крупных компаний большинство тех, которые играют, чтобы не проиграть. А вот среди малых и средних предприятий есть достаточно много таких, которые играют, чтобы выиграть. В целом-то МСП имеют существенно более низкую производительность труда и поэтому не особенно претендуют на то, чтобы носить статус инновационных, но зато они выполняют роль социального демпфера, не в последнюю очередь потому, что с одинаковой легкостью, как возникают, как и распадаются. Но разнообразие системы МСП в целом по продуцированию новшеств чрезвычайно велико, поэтому высока вероятность того, что кому-то из большого числа компании удастся попасть в самое «яблочко» потребительских интересов с помощью, кстати, не слишком больших затрат и используя не совсем новые результаты научных исследований.

Получается, что инновационными, по определению, являются крупные высокотехнологические предприятия. Но их инновационность, которая стоит им больших денег, всего лишь поддерживает существующий рынок. Малые и средние предприятия являются инновационными только как система, поскольку именно в их среде возникают прорывные, и они же подрывные, инновации, которые меняют облик потребительского рынка. При этом такие инновации для удачливых МСП не требуют каких-то особенных затрат.

Малые и средние предприятия должны сосредотачивать свою деятельность на использовании таких технологий, которые позволяют изготавливать продукцию с коротким сроком окупаемости. Поэтому, несмотря на перспективность, например, производства электрической энергии с помощью солнечных батарей до настоящего времени производство таких батарей было мало привлекательной сферой для МСП, поскольку их окупаемость сотавляла 10-15 лет. Однако в настоящее время проблема длительной окупаемости солнечных батарей постепенно уходит в прошлое. Специалисты утверждают, что, например, в климатических условиях Германии батареи из поликристаллов кремния окупаются за четыре с половиной года, батареи, сделанные по технологии CIGS (селениты меди, индия и галлия) — за два года, по технологии CdTe (теллурит кадмия) — за год. Это делает фотовольтаику перспективнейшим направлением с точки зрения повышения занятости населения и именно в сфере малого и среднего предпринимательства. В той же Германии в этой сфере уже создано рабочих мест больше, чем имеется во всей немецкой химической промышленности.

Следует подчеркнуть, что МСП имеют шанс стать инновационными только в том случае, они работают с крупными технологическими компаниями, либо являются проводниками результатов НИР на рынок. В последнее время в Украине и в России повысился интерес именно ко второй функции МСП. В Украине этот вид деятельности как-то актуализируется через Закон Украины «О научных парках» (№ 1563-IV от 25.07.2009). В России пошли по более кардинальному пути, приняв Федеральный Закон «О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации по вопросам создания бюджетными научными и образовательными учреждениями хозяйственных обществ в целях практического применения (внедрения) результатов интеллектуальной деятельности» (№ 217-ФЗ от 02.08.2009). Однако, ощутимых успехов в плане активизации деятельности МСП в инновационной сфере не наблюдается.

В принципе, нельзя ожидать немедленной отдачи от изменения законодательства. Например, еще в конце 1970-х гг. в США государство вкладывало по $8 млрд в год в научные исследования и почти не получало отдачи. В 1980 г. правительство США финансировало 60% академических исследований и владело к этому времени 28 000 патентов, из которых только 4% были востребованы бизнесом. Ситуация кардинально изменилась после принятия в 1980 г. закона Бая-Доула, который содержал требование бесплатной передачи патентов, принадлежащих государству, организациям, готовым вовлечь их в коммерческий оборот. Сейчас за счет коммерческого использования интеллектуальной госсобственности в бюджет США ежегодно поступает $40-50 млрд. При этом ежегодно крупные университеты США для коммерциализации разработок создают тысячи малых предприятий. Это играет не последнюю роль в том, что особенно успешные университеты США почти перешли на самообеспечение, получая от государства всего 15-20% финансирования. Наиболее яркий пример — Массачусетский технологический университет (MIT).

В то же время, пассивное ожидание нового качества инновационной деятельности, как следствия принятых законодательных актов вряд ли эффективно. Необходимы энергичные действия правительства по закреплению полученных успехов и продвижению к новым целям. Здесь также можно привести в пример США, где, принятый в 2007 году закон с символическим названием «Создание возможностей значительно продвигать успехи в технологии, образовании и науке» (America COMPETES Act), фактически определяющий финансирование инновационной сферы, обновляется почти ежегодно. Последнее обновление закона, определяющее выделение, в основном, на развитие естественных и технических наук, а также на соответствующие образовательные программы $45,6 млрд., было подписано Бараком Обамой 04.01.2011. То есть, несмотря на безусловные успехи, Америке хочется еще большего. И малые предприятия здесь чувствую себя важными и необходимыми.

Дрига С.Г.,

докт.екон.наук, Вчений секретар

Науково-дослідного економічного інституту

Міністерства економічного розвитку і торгівлі

Інноваційний імператив у перспективі розвитку економіки України

Оскільки об’єктом нашого обговорення визначений малий інноваційний бізнес, в тріаді питань поставлених в назві круглого столу, почну з першого – щодо його стану. За даними статистичного збірника «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» за 2009 рік показники, які характеризують сучасний стан об’єкту нашого обговорення, демонструють його стрімкий розвиток. За період з 2005 по 2009 роки кількість промислових малих підприємств (МП) зросла на 54% [1, с. 234 - 235], їх обсяги реалізованої інноваційної продукції збільшилися у 6,2 рази [1, с. 234 - 235], а кількість МП, що реалізували інноваційну продукцію за межі України зросла майже у 2,4 рази [1, с. 236].

За таких темпів росту інноваційного малого бізнесу (а він є у значній мірі віддзеркаленням стану великого і середнього бізнесу, принаймні у країнах-лідерах інноваційного розвитку) у нас з’являється надія щодо можливості наздогнати світових лідерів у цьому процесі. Маніфест «перегнати» країни інноваційної прем’єр-ліги, знятий з порядку денного ще в останні десятиліття існування СРСР, залишає для економік що трансформуються у ринковому форматі (Україна у цьому процесі не є виключенням), завдання (краще вивірену політику) «наздогнати» лідируючу команду країн. Зрозуміло, що під тиском глобальної конкуренції і всесвітнього закону розподілу праці, Україна має визначитися у пріоритетних напрямах розвитку науково-технічних досліджень, де вона вже має і може у найближчому часі отримати переваги, з обов’язковою їх орієнтацією на подальшу виробничу комерціалізацію.

Проте можливості України «наздогнати» лідерів інноваційних економік, у тому числі і у питаннях розвитку інноваційного малого бізнесу, незважаючи на позитивно стрімку динаміку росту показників які приведені вище, знаходяться на рівні близькому нулю, якщо провести деякі прості порівняння зі станом інноваційного малого бізнесу у провідних країнах світу.

Візьмемо лише один показник «кількість МП, що реалізували інноваційну продукцію за межі України», у якому інтегруються три пріоритети економічної політики держав (принаймні країн G20): щодо розвитку малого бізнесу, інноваційного та експортного розвитку. За даними Агентства малого бізнесу США (SBA US), яке також використовує цей показник, питома вага таких МП у країні складає приблизно 1% від загальної кількості всіх суб’єктів бізнесу (СБ). Це приблизно 230000 МП (загальна кількість СБ у США становить 23 млн.), які експортують інноваційну продукцію. В Україні таких підприємств у 2009 році зафіксовано 33, або 0,01% від загальної кількості СПД (приблизно 350 тис.), що означає: потенціал вітчизняних МП у цій сфері діяльності менш за американській у 100 разів.

Ще гірше виглядають наші можливості «наздогнати» інноваційні економіки, якщо розрахувати показник «навантаження «людського капіталу» щодо створення одного підприємства інноваційного МБ». У США з 330 млн. населенням таких підприємств 230 тис., а в Україні всього 33 (2009р.) при кількості населення 46 млн. Тобто, у США для створення одного інноваційного підприємства МБ необхідна напруга «людського капіталу» чисельністю 1435 осіб, а в Україні – 1518000 осіб, що у 1058 разів більше.

Але в даному разі «більше» означає не тільки «гірше». Якщо умовно візьмемо показник США за еталон, це буде означати що в українських реаліях цей еталон спроможній відтворити лише 0,001 підприємства. Такий шлях розвитку пов'язаний зі зниженням загальної стійкості системи (одночасне зниження маси і продуктивності) і в термодинамічному плані відповідає ентропійному розвитку, який посилює процеси незворотного розсіювання енергії, або, попросту, веде до дегрaдaціі.

Тепер перейдемо до другого питання: проблеми розвитку інноваційного малого бізнесу в Україні. На моє переконання серед багатьох проблем слід виокремити найголовніші і спромогтися дати на них відповіді.

Теза перша: чи є інновації сучасною парадигмою економічного розвитку в Україні. Те що «мантра» інновацій опанувала абсолютно всіма і всі розуміють, що інноваційна рента - це головне в сучасній економіці, глобальної та конкурентної за визначенням. Найпростішим доказом цього є приклад з Інтернету. Якщо ми наберемо в Google або Яндекс термін «national innovation system» англійською, російською та українською мовами, то за долі секунди, отримаємо наступні результати:

Кількість відповідей

Пошукова позиція

National innovation system

28,6 млн.

33,0 млн.

Национальные инновационные системы

1,02 млн.

26,0 млн.

Національні інноваційні системи

309 тис.

854 тис.

Scientific and technical progress

6,34 млн.

13,0 млн.

Научно-технический прогресс

1,04 млн.

6,0 млн.

Науково-технічний прогрес

44,3 тис.

1,0 млн.

Це і є ілюстрація того, як змінюється на наших очах ментальність наукового співтовариства і як одночасно міняється наукова парадигма. Проте ця таблиця ілюструє, що національні проблеми які висвітлюються саме на державній мові в Україні суттєво обмежені у порівнянні з англомовними країнами і Росією. Тобто підстав, щодо ствердження про парадигму інновацій у стратегії економічного розвитку України, дуже мало.

Теза друга: чи можуть всі країни бути інноваційно конкурентоспроможними? Ні не можуть. Це випливає з логіки та змісту механізму конкуренції, який в рамках загального розподілу праці і визначає місце одних країн як лідерів, інших як «середнячків», а третіх - як аутсайдерів глобальної економічної системи. Так було і буде завжди. Лідери при цьому, що надзвичайно важливо, спираються на власну матеріальну історію інноваційного розвитку (науково-виробничо-комерційну) безперервного в часі.

Теза третя. Чи можлива ротація в складі лідерів економіко-технологічного розвитку? Однозначно відповісти не можна. Більшість країн сучасного світу - це аутсайдери в питаннях інноваційної моделі розвитку національних економічних систем. І можна стверджувати, що переважна їх більшість і в майбутньому не зможе порушити статус-кво сучасного сформованого порядку. Проте досягнення сучасного Китаю, економіка якого після 200-річного занепаду, демонструє стрімке сходження в лідери світової системи, досвід Японії, Республіки Корея, Фінляндії, Норвегії, країн БРІК (Бразилії, Росії, Індії і Китаю) доводить, що при певному симбіозі умов, що складений економічний світовий порядок в інноваційній сфері можна не тільки порушити, але й радикально змінити, при чому в свою користь.

Теза четверта. Які необхідні умови для формування національної інноваційної сфери в економіці? Перше, і це головне, інноваційна сфера не може виникнути, існувати і розвиватися без держави, яка формує інститути: закони, норми, правила. І в цьому сенсі забезпечує підтримку. А в силу того, що і наука, і інноваційний процес - зона великого ризику, участь держави у підтримці і регулюванні найважливіших елементів національних інноваційних систем більше, ніж в інших економічних підсистемах. Воно більше за кількістю регулюючих відомств, законів і, головне, за обсягами грошей. Але цим роль держави не обмежується. Безальтернативна роль безпосередньої участі держави в заповненні того, що називається «провалами ринку». Такі провали особливо очевидні по відношенню до інновацій. Підкреслю при цьому той факт, що ринок «мовчить», «не реагує» на інновацію до моменту її можливої ​​комерціалізації. Але ж до точки комерціалізації інноваційний цикл має, як правило, досить тривалий період часу. При цьому ринок не може визначити, що в науці винайдуть, коли і як. А підприємець не може чекати. Ось чому наука - це зона традиційно великої бюджетної уваги держави.

Теза п’ята. Які аспекти повинні бути постійно в полі зору держави для створення, підтримки і, головним чином, розвитку, масштабної за охопленням інноваційної сфери в національній економіці?

1. Сприяння у підтримці та розвитку наукових шкіл - насамперед фундаментальної науки.

2. Бюджетне забезпечення їх потреб у сучасному обладнанні на рівні дослідних центрів і лабораторій, що часто працюють як малі підприємства.

3. Таке ж забезпечення їх потужностями експериментального (дослідно-конструкторського) виробництва.

4. Регуляторні преференції щодо організації діяльності науково-дослідних малих підприємств.

5. Підтримка "базових галузей народного господарства", великого підприємництва (інноваційних, за змістом - хоча це тавтологія).

А тепер подивимося на реальний стан справ в Україні щодо можливості переходу на інноваційну модель розвитку економіки. І зробимо це у зворотному порядку вище зазначених позицій-тез.

На жаль, в економічній науці ще немає однозначного розуміння терміну «базова галузь народного господарства», це викликає подвійне трактування стратегічного пріоритету розвитку. Під терміном «базова галузь народного господарства» розуміють галузь, яка дає найбільший внесок у виробництво ВВП, тоді в українській економіці базовою є металургія. В такому розумінні Стратегія, визначає пріоритетним напрямком розвитку галузь, що була ядром третього технологічного укладу, що не відповідає сучасним реаліям. При цьому в дослідженні Інституту прогнозування було відзначено, що 46% (1880-1930) нашої економіки перебуває в третьому технологічному укладі, 50% - у четвертому (1930-1980), а в нинішньому п'ятому - тільки 3%. Якщо розуміти металургію як базову галузь, тоді ми спрямовуємо наш розвиток «в минуле». Тому формальне сприйняття поняття «базової галузі», як пріоритетної в інноваційному розвитку України, не має переконливих пояснень, залишається черговим маніфестом і знижує наші шанси в очікуванні появи серйозної програмно-цільової стратегії розвитку країни у форматі інноваційної домінанти, а значить і державної підтримки науки.

Найкращою оцінкою щодо проблем які існують у сучасній вітчизняній науці є висновки провідних українських вчених, працюючих саме в інноваційних напрямах і в стінах цього університету де проходить наш круглий стіл: «ми значно відстали за останні 20 років, в країні немає не те що технологічної лінійки, але навіть хоча б одного сучасного інструментального приладу, який дозволяв хоча б на лабораторному рівні у повному обсязі маніпулювати в області нанометра, і головне - занепали галузеві науково-промислові центри, які могли б використати результати академічної, вузівської та прикладної науки в виробничих цілях» [2]. Таким чином, тезу про прийняття участі сучасної української держави у створенні інфраструктури інноваційного розвитку та державної підтримки і стимулювання інноваційного спрямування національної економіки, доводитися зняти за відсутністю переконливих аргументів на його користь.

Фактична відсутність державного управління інноваційними процесами - це яскравий показник того, що нинішня державна система управління країною не тільки не здатна ліквідувати «провали ринку», але навпаки, активно їх поглиблює. Інакше як, зрозуміти, поява в списку найбагатших людей планети такої кількості українських мільярдерів. І це в період, коли цикл сучасної економічної кризи поки знаходиться в стані дуже непереконливого пожвавлення, а сигнали наближення буму відсутні зовсім.

Таким чином, теза про можливе ротаційне збурення інноваційної світосистеми Україною набуває знаку «мінус» і свідчить про вивірений рух країни на периферію глобальної світової системи, в клуб країн-аутсайдерів.

Таким чином і перша теза про пріоритет інноваційної моделі розвитку як парадигми сучасної еволюції цивілізації позбавлений підстав у сучасних українських реаліях. Коло замкнулося.

Але проблема не тільки в економіці, технологіях і політиці. Справа в тому, що у всіх країнах передумовами інноваційного ривку були сплески творчої енергії, надій і підйом духу. В Україну з цим погано. Верхи розбещені і егоїстичні; низи депресивні. Причин цього багато, вони відомі, але квінтесенція соціальної і ментальної катастрофи в країні - це позамежний розрив між багатством і бідністю. Якщо ми порівняємо співвідношення децильних показників (10% - найбідніші і 10% - найбагатші) в різних країнах, то виявиться, що в країнах ЄС показник цей варіює в межах 1:5, 1:7, а в Японії, - 1:4,5; в Україну в 2005 році становив 1:30, у 2008 році - 1:40. Після 2008 року схоже такі розрахунки взагалі перестали проводити через їх наближення до точки кипіння [3].

На думку академіка Пахомова Ю.М. «такий немислимий розрив означає не просто бідність, він спотворює психіку, породжує у «верхах» свавілля і беззаконня, а у «низах» - такі патології, як безнадія, втрата сенсу життя, заздрість, взаємна недовіра, стабільна депресія. Який вже тут підйом духу, яка енергетика ... У Китаї, коли там децильні показники досягли «стелі» 1:10, з метою запобігання занепаду настроїв в суспільстві були терміново вжиті заходи, і співвідношення «впало». В Україні ж неблагополуччя випирає на кожному кроці. За підсумками проведеного загальноєвропейського опитування, що охопила 24 країни, країна посідає останнє місце по багатьом важливим для соціального здоров'я нації показниками. Так, серед 24 країн Україна опинилася найнещаснішою, і це при тому, що ще недавно український народ вважався одним з найбільш життєрадісних в Європі [3].

Звичайно, для відродження Україні потрібна програма національного масштабу, яка мала б розвинути ті напрями нанотехнологій, які сьогодні є конкурентоспроможними на світових ринках. Дуже важливо не втратити досягнення науки, які продукують наші вчені. Але якщо наша країна позбудеться свого потенціалу в галузі сучасних [нано]технологій, ми будемо приречені на роль постачальника продукції технологій низького переділу? дешевої і некваліфікованої робочої сили для світової економіки. І це не награна драматична перспектива, а аксіома глобальної інноваційної конкуренції.

____________

1. «Наукова та інноваційна діяльність в Україні» за 2009 рік. Державний комітет

статистики України, 2010.

2. http://www.zn.ua/newspaper/articles/54425 #

3. Пахомов Ю.Н. Украина парадоксы роста и развития. [Электронный ресурс] – Режим

доступа:

А.А. Мазур, С.В. Пустовойт,

ТП «Институт електросварки им. Е.Б. Патона»

Проблемы инновационного бизнеса в академической науке

Инновационный путь развития в эпоху перехода от постиндустриальной экономики к экономике знаний, при которой в наибольшей мере реализуются новейшие достижения науки и высокие технологии, является единственно возможным вариантом, который обеспечивает дальнейшее развитие экономики и страны в целом.

Развитие инновационной деятельности во многом зависит от трех факторов: от состояния нормативно-законодательной базы, наличия инновационной инфраструктуры и стимулирующего влияния государства.

В Украине каждый раз развитие науки и внедрение инноваций провозглашаются в качестве важнейшей стратегической составляющей государственной идеологии социально-экономического развития страны. Однако государственная политика, т.е. реальные действия властей, зачастую диаметрально противоположны провозглашенной ими же государственной идеологии.

Нормативно-законодательная база Украины, регулирующая инновационную деятельность, состоит из 80 законов, более 600 подзаконных актов Кабмина, 1000 нормативных актов министерств и ведомств. Законодательное регулирование противоречиво и нестабильно. Власти далеко не всегда соблюдают ими же принятые нормативно-законодательные акты. Разговоры о необходимости создания Инновационного кодекса ведутся многие годы, но так и остаются разговорами.

Инновационная инфраструктура неразвита, многие ее ранее созданные элементы разрушены непродуманными действиями предыдущих лет. Национальная инновационная сеть также многие годы является предметом бесплодных дискуссий.

Государство вместо выполнения своей стимулирующей роли, как это общепринято в мировой практике, пошло на поводу у некоторых политиков, которые убеждали самих себя и всю страну в нецелесообразности государственной поддержки инноваций. В результате практически прекратили свою работу многие субъекты инновационной деятельности, в том числе технопарки – действительно реально действовавшие инновационные структуры, дававшие реальную инновационную продукцию и реально наполнявшие бюджет, не используя при этом средства из расходной части госбюджета. Недавно принятый Налоговый кодекс не предусматривает никаких мер по стимулированию инноваций, даже понятие «инновации» в нем отсутствует.

Начиная с 1991 г. в Украине ни разу не была выполнена установленная статьёй 34 Закона Украины «О научной и научно-технической деятельности» норма бюджетного финансирования научной и научно-технической деятельности в объёме не менее 1,7 % валового внутреннего продукта. Типичная и всё уменьшающая цифра финансирования науки составляла 0,3-0,5 % ВВП, вследствие чего наука в нашем обществе выполняла в основном социо-культурную функцию. Известно, что экономическая функция науки начинается с объёмов её финансирования более 0,9 % ВВП. В передовых странах этот показатель составляет 3 % и более.

Основной упор в экономической политике последних 20 лет делался не на научно-техническое и инновационное развитие страны, а на природные ресурсы – уголь, черные металлы, на устаревшие технологии ІІ-ІІІ уровня. В результате за этот период в Украине:

 в 2010 году ВВП составил 63 % ВВП 1990 года;

 в 3,3 раза снизилась численность работающих в научно-технической и инновационной сфере (в США и Западной Европе она выросла в 2 раза, в Юго-Восточной Азии – в 4 раза);

 в 3,5 раза снизилось количество специалистов в области технических наук. В то же время число юристов выросло в 3,5 раза, а специалистов – политологов в 5,5 раз;

 численность изобретателей и рационализаторов сократилась более чем в 20 раз;

 в 14,3 раза уменьшилось освоение новых видов техники;

 в 5 раз (с 60 до 12 %) упала доля инновационно-активных промышленных предприятий;

 прирост ВВП за счёт внедрения новых технологий в Украине составляет менее 1%, тогда как в развитых странах этот показатель составляет 60 – 90%.

За последние годы Украина в мировом рейтинге конкурентоспособности скатилась с 69-го на 89-е место, а в рейтинге инноваций – с 52-го на 88-е место, что не отвечает её реальному научному потенциалу.

Но не только уровень финансирования формирует нынешнее состояние науки, техники и инноваций в стране. Действующая в настоящее время система различного рода бюрократических барьеров, неоправданные фискальные ограничения, несовершенство организационно-экономических механизмов и механизмов финансовой, налоговой и таможенной поддержки, действующая ныне тендерная система госзакупок не позволяют в полной мере использовать все еще имеющийся потенциал отечественной науки. В такой ситуации сложно ожидать сколько-нибудь положительных сдвигов в научно-технической и инновационной деятельности.

Необходим решительный пересмотр взглядов сегодняшнего украинского общества на роль науки и технологий с учетом тенденций развития мировой экономики и национальных особенностей. Трансформация научно-инновационного комплекса страны может быть осуществлена только на основе четких национальных целей социально-экономического развития общества, краткосрочных, средне- и долгосрочных приоритетов. Научно-технической прогресс невозможен без здоровой и сильной экономики и наоборот.

Для активизации прикладных исследований и инновационной деятельности, направленных на повышение конкурентоспособности отечественной экономики, требуются новые организационно-правовые механизмы разработки и передачи результатов НИОКР государственных научных организаций негосударственным инновационным структурам и промышленным предприятиям с целью их коммерциализации.

Одной из наиболее интересных и оправдавших себя в практике промышленно развитых стран форм передачи бюджетных технологий является осуществление совместных с негосударственными предприятиями (как отечественными, так и зарубежными) научно-инновационных проектов и программ национального и регионального значения. Привлечение приватного инвестора обеспечивает необходимые объемы финансирования и сокращение сроков выполнения работ, а создание совместных структур позволяет удовлетворять интересы участников проекта с учетом их реального научного, финансового и производственного вклада в ходе коммерциализации результатов.

Основной научный потенциал страны сосредоточен в институтах Национальной академии наук Украины, перед которой стоит задача совершенствования структуры НИОКР, увеличения доли прикладной тематики, направленной на ускоренное внедрение результатов научных исследований в промышленность. Определенные сдвиги в этом направлении уже имеются. Однако различного рода бюрократические барьеры, неоправданные ограничения и несовершенство механизмов финансирования инновационных проектов не позволяют в полной мере использовать имеющийся научный и опытно-производственный потенциал академии. Необходимо совершенствовать действующие и принять новые нормативно-правовые документы по широкому спектру проблем научно-инновационной деятельности, включая:

  • Совершенствование финансирования выполнения прикладных исследований и инновационных проектов, в том числе:

– обеспечить фактическое начало финансирования инновационных проектов не позднее первого квартала года;

– для особо сложных инновационных проектов установить срок выполнения и гарантию их финансирования в течение двух-трех, а не одного года;

– при невозможности полностью освоить выделенное на год финансирование разрешить использовать остаток средств в следующем году (в пределах общего срока выполнения проекта);

– обеспечить льготное беспроцентное кредитование работ по организации выпуска и внедрения инновационной продукции в промышленность без предъявления при этом залоговых требований. В дальнейшем использованные кредиты могут быть возмещены заказчиками в договорах на приобретение инновационной продукции;

  • Организационно-экономическое совершенствование порядка выполнения прикладных исследований и инновационных проектов НАНУ, в том числе:

– разрешить институтам реализовывать продукцию, изготовленную в рамках инновационных проектов, на хоздоговорных или арендных условиях, а полученные средства использовать на внедрение и доводку инновационных разработок;

– отменить проведение тендеров при разработке, изготовлении и реализации оборудования, аппаратуры, приборов и материалов в рамках прикладных исследований и инновационных проектов;

– упростить существующий порядок оформления продажи, аренды и лизинга инновационной продукции, созданной в подразделениях институтов в результате выполнения инновационных проектов, а также промышленной продукции, выпускаемой в институтах по собственным разработкам;

  • Рассмотреть возможность и целесообразность принятия законов (по типу американских законов Бэя-Доула и Стивенсона-Уайдлера) об условиях передачи в промышленность для коммерческого использования разработок институтов, выполненных при финансовой поддержке государства.

Законы эти стали основой для выработки в США новых принципов государственной научно-технической политики, что обеспечило дальнейший рост и повышение конкурентоспособности национальной экономики. В 1980 г. Правительство США финансировало 60 % академических исследований и владело к тому времени 28 тысячами патентов, лишь 4 % из которых были востребованы промышленностью. После принятия законов количество патентов увеличилось в 10 раз. За 2–3 года для коммерциализации научно-технических результатов было организовано 2200 фирм, создано более 300 тыс. новых рабочих мест. С тех пор ежегодно 40–50 млрд. долларов вливается в бюджет США за счет приватизационной интеллектуальной госсобственности.

Государственная поддержка научно-технического прогресса во всех ее видах в США официально называется «инвестициями в будущее» и является частью широкой программы развития экономики страны. Впервые наука и техника в США были провозглашены важнейшим направлением деятельности администрации президента и федерального правительства. В настоящее время законы эти, соответствующим образом адаптированные к местным условиям, применяются в большинстве развитых стран.

Важной составной частью Национальной академии наук Украины, без которой невозможна промышленная реализация научных разработок, является ее опытно-конструкторская, экспериментальная и опытно-производственная база (опытно-конструкторские и опытно-технологические бюро, научные и инженерные центры, экспериментальные производства и опытные заводы). Эта база, являясь государственной по форме собственности, не имеет никакого бюджетного финансирования и фактически работает как обычные хозрасчетные предприятия, финансируемые полностью за счет хозяйственных договоров.

К сожалению, за последние годы опытно-экспериментальная база в большинстве своем ликвидирована и осталась лишь в некоторых институтах в значительно сокращенном составе. Вызвано это тем, что в условиях действующего законодательства опытные предприятия академии оказались на грани банкротства.

Академические опытные предприятия академии, не имеющие никаких источников бюджетного финансирования, не могут конкурировать на равных с негосударственными субъектами предпринимательства, которые выпускают серийно или достаточно крупными партиями продукцию по проверенной документации и прошедшую необходимую подготовку при запуске в производство. Продукция опытных предприятий носит, как правило, индивидуальный характер, требует большого количества доработок в ходе ее изготовления и испытаний, что затрудняет, или делает невозможными ее безубыточный выпуск.

Кроме этого, опытно-экспериментальные подразделения НАНУ вынуждены нести двойную нагрузку. Во-первых, они, как предприятия с государственной формой собственности, направляют в бюджет часть прибыли по результатам своей финансово-хозяйственной деятельности. Во-вторых, вынуждены проводить тендерные закупки на общих основаниях, что приводит к потере времени, увеличивает затраты, значительно замедляет движение оборотных средств, уменьшает и без того мизерную рентабельность.

Предлагается распространить на объекты производственно-экспериментальной базы НАНУ при выполнении опытно-конструкторских, технологических работ и выпуске ими продукции по разработкам академических институтов специальный режим, в связи с чем п. 26 ст. 1 Закона Украины «Об осуществлении государственных закупок» № 2289– VI от 1.06.2010 дополнить словами: «Кроме предприятий и организаций Национальной академии наук Украины, принимающих непосредственное участие в выполнении научно-исследовательских, опытно-конструкторских работ, изготовлении опытных образцов материалов и оборудования и не имеющих бюджетного финансирования (опытные заводы, научные и научно-технические центры, опытно-конструкторские и конструкторские бюро, научно-производственные комплексы и другие предприятия и организации)».

Реализация этого предложения позволит избежать неравенства в условиях конкуренции и предотвратить банкротство опытно-производственной и экспериментальной базы Национальной академии наук Украины.

В целом предлагаемые выше решения, позволят практически без увеличения затрат бюджета выполнять прикладные исследования и инновационные проекты в сжатые сроки и в значительно больших объемах внедрять их в промышленности, что позволит за счет роста налогооблагаемой базы промышленности увеличить поступления в бюджет.

О стимулирующей роли государства в научно-техническом и инновационном развитии экономики хорошо сказал нобелевский лауреат, академик Ж. Алферов в своих воспоминаниях о поездке в Сингапур: «Два небольших прикладных института по 200 человек. Бюджет по 25 млн. долларов США у каждого, причем 90 % – средства государственные, 10 % получены по договорам с промышленностью. На вопрос, “почему государство должно платить 90 % за прикладные исследования”, ответ был очень простой: промышленность платит за то, что ей нужно сегодня, а за то, что будет нужно завтра, платит государство. Если это завтра государству нужно…”. И всегда нужно помнить Конфуция: “Когда не ведают далеких дум, то не избегнут близких огорчений”. Истина эта за две с половиной тысячи лет не потеряла своей актуальности.

Олексій Федорович Оніпко, д.т.н., професор,

Президент УАН

Недержавні наукові установи та мале інноваційне підприємство.

За 20-річну діяльність Українська академія наук накопичила достатній досвід організації і діяльності малих наукових підприємств.

Українська академія наук заснувала починаючи з 1991 року біля сотні різноманітних інститутів з чисельністю працюючих до 100 осіб. Інститутами Академії розроблено і впроваджено десятки нових технологій, обладнання, матеріалів і т.п. Наукові розробки наших підприємств відзначені Державними преміями України в галузі науки і техніки.

Академією засновано ряд наукових журналів в різних галузях, які успішно видаються, в тім числі декілька ми мовами.

На сьогодні можна впевнено стверджувати - малі наукові підприємства стоять ближче до кінцевого споживача, проявляють більшу гнучкість і пристосуванність до вимог ринку, максимально враховують зростаючий попит, оперативно реагують на структурні зміни в економіці. Так в електронній промисловості США із загальної кількості малі фірми ( до 100 осіб) складають біля 90%. Відношення кількості інновацій до чисельності наукового персоналу в них більше в 4 рази, ніж в великих фірмах.

Із 58 найвидатніших винаходів ХХ століття (Америка, Західна Європа) не менше 46 належать одиночкам, людям, які не добилися визнання в крупних організаціях.

Інноваційний процес має наступні головні складові – наукова ідея – нова технологія - доведення її до промислового використання-отримання нового продукту і його комерціалізація.

Для успішного розвитку інновацій необхідна обов’язкова державна підтримка. Завдання Держави – створити рівні умови для конкуренції з великими підприємствами, компаніями.

На жаль, в Україні практично не має фінансової підтримки малих наукових підприємств. В США держава в тій чи іншій формі фінансує до третини витрат малих фірм на науково-технічні дослідження і розробки.

В Росії діє Фонд сприяння розвитку малих підприємств в науково-технічній сфері – який виступає замовником від імені держави в якості замовника на виробництво нових видів науковоємної продукції. Фонд підтримує біля 10 000 проектів, забезпечує фінансування венчурними компаніями.

Величезне значення для розвитку інновацій – інформаційне обслуговування, інформаційне супроводження інноваційного процесу – визначає рівень інноваційної діяльності в країні.

Для інформаційного забезпечення новаторів – Академія видає журнали «Винахідник і раціоналізатор», науковий журнал «Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку». Академія співорганізатор Міжнародного Салону винаходів і нових технологій «Новий Час», який проходить щорічно в м. Севастополя. Запрошуємо Вас прийняти участь в роботі Салону з 22 по 25 вересня 2011 року.

В роботі Салону приймає участь більше 30 країн світу. Нажаль менше за всіх представників з України, причина - це брак коштів на оплату участі в таких виставках, прикро, що в багатьох країнах участь в виставках новацій держава частково або повністю компенсує витрати, чого не має в Україні. Бюрократичні перепони – складність внести зміни в Статут, повернення ПДВ, як приклад тільки одному нашому інститутові автоматизованих систем заборгованість 1,5 млн.грн., проблеми з вимогами про співпадання юридичної адреси і місця виробництва продукції. Складнощі в процедурі закриття підприємств, недоступність до кредитних ресурсів.

Особливі труднощі для участі в тендерах, які проводять державні структури. Можна привести багато прикладів коли наші інституту перемогли в тендері, але так і не були допущені до реалізації такої перемоги.

Форми стимулювання малих інноваційних підприємств.

  1. Спрощення процедури реєстрації та внесення змін до Статуту малих підприємств.

  2. Першочергове повернення ПДВ.

  3. Компенсація витрат на участь в міжнародних виставках.

  4. Компенсація патентних послуг.

  5. Надання безвідсоткових суд.

  6. Створення фондів впровадження інновацій з врахуванням можливих ризиків.

  7. Державні дотації для інновацій в галузі охорони природи, енергозбереження, відновлювальних джерел енергії.

  8. Державна фінансова підтримка інформаційних видань в галузі інновацій.

  9. Спрощення доступу малих підприємств до участі в тендерах.

  10. Розробки спеціальних програм підтримки молодих вчених і спеціалістів.

  11. Популяризація в суспільстві інноваційної діяльності.

Исакова Н.Б., к.э.н., с.н.с.

Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М.Доброва НАН Украины

Интеграция инновационной политики и политики поддержки малых и средних предприятий

В Украине инновационная активность МСП остается на низком уровне, что требует изменений в государственной политике поддержки предпринимательства и инновационной деятельности малых и средних предприятий. В после кризисный период не наблюдалось позитивных изменений показателей инновационной активности предприятий (Табл. 1). В 2010 году сократились общие затраты на инновации, а также затраты на внешние исследования и разработки (ИР) и закупку новых машин и оборудования.

Таблица 1

Инновационная активность предприятий в Украине

Доля предприятий с инновациями, %

Общие затраты, млн. грн.

В том числе

ИР

в том числе

Приобретение внешних знаний

Закупка машин, оборудования и программного обеспечения

Другие расходы

Внутренние ИР

Внешние ИР

2007

14,2

10850,9

986,5

793,6

192,9

328,4

7471,1

2064,9

2008

13,0

11994,2

1243,6

958,8

284,8

421,8

7664,8

2664,0

2009

12,8

7949,9

846,7

633,3

213,4

115,9

4974,7

2012,6

2010

13,8

8045,5

996,4

818,5

177,9

141,6

5051,7

1855,8

Источник: Укрстат

Дата последней модификации: 28/04/2011

Украинские предприятия финансируют инновационную деятельность, в основном, за счет собственных средств, которые в 2007 году составили 74% инновационных затрат предприятий. После мирового финансового кризиса 2008 года доля собственных средств, затрачиваемых на инновации, снижается до 60% в 2010 г. Доля госбюджетного финансирования инноваций на предприятиях остается незначительной, и сократилась с 1,3% в 2007 году до 1% в 2010 году. Доля инновационной продукции в общем объеме промышленного производства сократилась с 6,7% в 2007 году до 3,8% в 2010 году. Обновление официальной статистики за 2010 год в отношении инновационной деятельности предприятий является весомым аргументом в пользу необходимости активизировать государственную поддержку МСП для преодоления негативных последствий кризиса.

Большинство малых и средних предприятий относятся к частному бизнесу, владельцы которых на свой собственный страх и риск начинают заниматься предпринимательской деятельностью с целью получения прибыли, увеличения своих личных доходов, повышения уровня жизни и удовлетворения профессиональных и карьерных амбиций. Однако предпринимательство составляет основу любой рыночной экономики и определяет конкурентоспособность регионов и стран, и в этом контексте эффективное функционирование отдельных предприятий становится заботой не только их владельцев, но и руководства страны.

Успех в бизнесе во многом зависит от личных качеств предпринимателя, его профессионализма, мотивации, предшествующего опыта, однако внешние условия, бизнес климат и государственное регулирование играют важную роль, в особенности по отношению к малым и средним предприятиям. Именно поэтому правительства разных стран уделяют внимание мониторингу развития МСП и формированию политики, способствующей их развитию. Всеобъемлющая политика поддержки предпринимательства разработана и постоянно обновляется в Европейском Союзе, прежде всего, с целью повышения конкурентоспособности экономик европейских стран. В Европе представители МСП сталкиваются с барьерами в бизнесе, которые характерны для всех экономик мира, как развитых, так и развивающихся. В основном трудности в бизнесе связаны с административной нагрузкой, доступом к достаточному финансированию, уровнем налогообложения и доступом к государственным заказам. Перечисленные трудности негативно влияют на экономические показатели предприятий европейских стран, продуктивность и рост которых по оценкам на 30-40% ниже, чем в США.

В развитых рыночных экономиках МСП обладают наибольшей восприимчивостью в продвижении инновационных проектов в различных сферах деятельности, но только при условии комплексных мер финансовой и научно-технической поддержки (предоставление грантов, льготное кредитование, увеличение финансовой помощи для обучения персонала и технического консультирования, компенсация расходов на патентование и др.). В Японии, например, для оживления совместной деятельности НИИ, вузов и МСП правительством предусмотрено предоставление дополнительного финансирования, специальных налоговых льгот и преференций при создании совместных инновационных МСП и центров технологического развития, что позволило в 2008 г. создать при университетах и НИИ более 1000 новых дочерних инновационных МСП.

Пример инновационной политики Европейского Союза демонстрирует, что в инновационной сфере возможны различные типы политических инициатив, включая те, которые направлены на стимулирование предложения технологий; стимулирование и удовлетворение спроса на технологии; улучшение информационных потоков посредством развития сетей или национальной (и наднациональной) инфраструктуры. В Украине Европейские инновационные программы активно изучаются, во-первых, с целью адаптации и использования прогрессивного международного опыта, а во-вторых, с целью возможного участия украинских ученых и предпринимателей в различных проектах, предусматривающих вовлечение третьих стран (т.е., стран, не являющихся частью ЕС).

Исследуя проблему влияния государственной политии на инновационную активность МСП, необходимо учитывать многогранность инновационного процесса, разнообразие участников и факторов. По мнению автора доклада, к необходимым условиям для инновационной активности МСП относятся:

  • Наличие научно-технологического потенциала, способного продуцировать новые знания – прерогатива научно-технологической политики;

  • Наличие эффективно функционирующих малых и средних предприятий – прерогатива политики МСП;

  • Наличие предприимчивых предпринимателей и предприятий, включая крупные, ориентированных на рост, прежде всего, за счет обновления ассортимента продукции и услуг, и расширения внешних и внутренних рынков – прерогатива политики предпринимательства;

  • Наличие взаимодействия и связей между производителями новых знаний (научной сферой) и потребителями новых знаний (предприятиями) – прерогатива инновационной политики.

Исторически сложилось так, что в большинстве развитых стран первоначально пришло понимание необходимости государственного участия в сфере исследований и разработок и в сфере малого бизнеса. В результате были сформированы и реализованы научно-технологическая политика и политика поддержки МСП (или малого бизнеса). Позднее на базе научно-технологической политии стала формироваться инновационная политика, а на базе политики МСП – политика предпринимательства. В контексте рассматриваемой проблемы важно подчеркнуть, что успех в инновационном развитии экономики может быть достигнут только при условии согласованности целей и интеграции инструментов выше упомянутых политик, что схематически представлено на рис. 1.


Рис.1.Согласованность и интеграция политик

Принципы согласованности и интеграции политик наглядно демонстрируют документы ЕС последних десятилетий. Содержание европейских инициатив свидетельствует о том, что предпринимательству (малым и средним предприятиям) отводится основная роль в повышении уровня инновативности в экономике, инновационная политика является неотъемлемой частью политики развития предпринимательства.

В Украине вопросами предпринимательства занимается Министерство экономического развития и торговли, а вопросами инноваций – Министерство образования, науки, молодежи и спорта. Органом исполнительной власти, который формирует и реализует политику развития предпринимательства, является Государственный комитет Украины по вопросам регуляторной политики и предпринимательства, который после административной реформы 2010 года вошел в состав Министерства экономики.

В соответствии с полномочиями деятельность Комитета определяется следующими направлениями: прогнозирование и создание условий для развития предпринимательства, совершенствование законодательного регулирования и обеспечение функции контроля в сфере предпринимательства. Вопросы активизации инновационной деятельности предпринимательства в полномочия Комитета не входят, что, в частности, подтверждается его структурой: среди департаментов и отделов комитета нет структурного подразделения, которое бы отвечало за инновационное развитие предпринимательства.

С другой стороны, в последние годы вопросы инновационной политики являются прерогативой Государственного агентства по вопросам науки, инноваций и информатизации. Разработка и внедрение специальных мер поддержки инноваций на МСП в рамках региональных инновационных программ могло бы содействовать повышению уровня инновационной активности предприятий и регионов.

На региональном уровне разные подразделения отвечают за вопросы развития и поддержки предпринимательства и за вопросы инновационного развития.

С целью более эффективного использования госбюджетных средств и координации деятельности государственных и негосударственных организаций поддержки предпринимательства и инноваций на общенациональном и региональном уровнях необходимо более четко определить ответственных за согласованную политику инноваций на малых и средних предприятиях.

На сегодняшний день украинская инновационная политика не в состоянии ответить на вызовы инновационной деятельности в малых и средних предприятий и инновационного сотрудничества между научными учреждениями и МСП, что требует разработки и реализации новых мер по решению этих вопросов.

Ключевой проблемой в Украине является разрыв между целями официальной политики и фактической реализацией политических мер. Официальные заявления о необходимости инновационного развития, не поддерживаются финансово и организационно, то есть существующие механизмы, программы и рамочные условия не отвечают требованиям активизации инновационной активности малых и средних предприятийГосударственная инновационная политика в Украине не ориентирована на малые и средние предприятия, что не соответствует общим мировым и европейским тенденциям. Украинская государственная инновационная политика не обеспечивает благоприятных условий для инновационной деятельности МСП, которые должны быть в центре национальной инновационной системы. Для МСП не созданы достаточные стимулы для преобразования результатов НИОКР в новые продукты и услуги и проведения собственных НИОКР. Кроме того, уровень инновационного сотрудничества между предприятиями и учреждениями, занимающимися НИОКР, остается не достаточным. Необходимо объединить инновационную политику и политику поддержки МСП. Например, государственные и региональные программы поддержки малого предпринимательства могли бы включать раздел по инновационной деятельности МСП, который предусматривал бы меры поддержки и стимулирования инновационной деятельности. С другой стороны, программы инновационного развития должны включать задачи поддержки малых инновационных предприятий и начинающих предпринимателей.

В таблице 2 представлена матрица актуальных задач политики инноваций на малых и средних предприятиях.

Таблица 2

Матрица задач политики инноваций на малых и средних предприятиях

Направления политики

Задачи политики инноваций на малых и средних предприятиях

Задачи политики развития МСП

Специфические задачи политики развития инноваций на МСП

Налогообложение

Изменения Налогового Кодекса в пользу развития МСП

Налоговые льготы для МСП с инновациями

Финансы

Усовершенствование системы финансирования для расширения внешних источников финансирования МСП

Создание Национальной Венчурной Компании и Государственной инновационной компании

Лучшее регулирование

Дальнейшее ослабление контроля государства (инспекции, разрешений, регистрация и т.п.)

Упрощение (снятие барьеров) инновационного сотрудничества научных учреждений и вузов с МСП

Создание сетей

Государственная поддержка создания бизнес кластеров и доступ к сетям Европейского и международного бизнеса (в том числе с использованием новых ИКТ)

Поддержка предприятий, которые участвуют в инновационном сотрудничестве с отечественными и зарубежными НИИ и университетами

Инфраструктура поддержки бизнеса и инноваций

Дальнейшее развитие организаций поддержки МСП, в том числе, на льготных условиях.

Государственная помощь организациям поддержки МСП для устойчивого развития

Создание новых и дальнейшее развитие существующих инновационных центров, центров передачи технологий, техно парков и научных парков

Компетентность и навыки

Расширение существующих образовательных возможностей для начинающих предпринимателей в ключевых областях управления бизнесом (бизнес планирование, финансирование, рекламная деятельность, управление персоналом, интернационализация бизнеса и т.п.)

Новые информационно-коммуникационные технологии

Тренинги для предпринимателей в области проведения научных исследований и разработок и инноваций

Тренинги для исследователей и студентов, которые планируют заниматься бизнесом

Новые информационно-коммуникационные технологии

Источник: составлено автором

Эффективность государственной политики в любой сфере, в том числе, инновационной политики во многом определяется развитыми системами мониторинга, оценивания и бэнчмаркинга инновационной деятельности (то есть, сопоставления результатов страны с международными аналогами).

Одним из источников информации о развитии предпринимательства в разных странах мира является «Глобальный монитор предпринимательства (Global Entrepreneurship Monitor, GEM)», который позволяет проводить сравнительные оценки развития предпринимательства и его влияния на экономику. Данный проект был инициирован в 1999 году двумя известными научными организациями, Бебсон колледжем в США и Лондонской бизнес школой в Великобритании. За прошедшие годы число стран-участниц проекта выросло с 10 до 59 стран в 2010 году. Описание и анализ процессов развития предпринимательства в разных странах стало основной целью проекта, в задачи которого входит:

  • Измерение разницы в уровнях развития предпринимательства в разных странах;

  • Выявление факторов, которые определяют уровни предпринимательской активности;

  • Идентификация политических мер, которые могут содействовать уровню предпринимательской активности.

В 2005 году проект GEM вступил во вторую фазу, отличительной характеристикой которой стали существенные изменения, внесенные исполнителями проекта в процедуры сбора и документирования данных, а также изменения, связанные с использованием и интерпретацией данных. Например, если в начале проекта основное внимание уделялось изучению предпринимательской деятельности на начальном этапе бизнеса, в последствие круг рассматриваемых вопросов стал включать не только начинающих предпринимателей, но и более продвинутые этапы бизнеса. В 2005 году ежегодный отчет представил и проанализировал данные:

  • О наличии и характеристиках владельцев «устоявшихся» предприятий;

  • Об уровне инновативности, конкурентоспособности и ориентации на рост владельцев новых и устоявшихся предприятий;

  • О наличии и характеристиках социальной среды, содействующей предпринимательству.

Начиная с 2006 года, в общий итоговый отчет по проекту GEM впервые включены данные по России. Для этой цели был подготовлен и проведен научно-исследовательский проект «Предпринимательский потенциал российского общества», в рамках которого по методологии и анкете GEM был организован двухступенчатый пропорциональный стратифицированный выборочный опрос взрослого трудоспособного населения Российской Федерации. Из стран переходной экономики кроме России в проекте участвуют Румыния, Венгрия, Хорватия, Сербия, Латвия, Казахстан. Инициаторы проекта предоставляют методику проведения обследования взрослого населения и анализа данных, однако не финансируют проведение работ. Участие Украины в проекте GEM могло бы обеспечить надежный источник информации для оценки инновационного потенциала нации, инновационной активности предприятий и эффективности государственной политики.

Божидарнік Т. В., к.е.н., доцент, декан факультету бізнесу

Луцький національний технічний університет

Колтунович О.С., аспірант

Луцький національний технічний університет,

радник голови Луцької районної ради

МАЛИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БІЗНЕС ЯК ЕЛЕМЕНТ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ СИСТЕМ

В останні десятиліття перехід економік провідних країн світу на інноваційний шлях розвитку супроводжується зростанням масштабів і якісним поглибленням кооперації між різними учасниками інноваційної діяльності. Узагальнюючим результатом інтенсифікації інноваційних комунікацій стало формування регіональних інноваційних систем – відтворення комплексів відносин між економічними авторами з приводу генерацій, розповсюдження і використання нововведень.

Одним з головних механізмів реструктуризації економіки країни її модернізації та сталого розвитку має стати регіональна інноваційна система, оскільки саме дана система створює необхідні умови і передумови для переходу економіки до нового технологічного укладу, що забезпечує інноваційний тип економічного зростання.

Основною діяльністю у вигляді виробництва інноваційної продукції займаються великі і середні промислові підприємства, інноваційні фірми, прикладна наука та інноваційний сектор науково-освітнього комплексу, що становлять основну частину інноваційної системи. У свою чергу, основну діяльність забезпечують організації наступного рівня:

  • логістична інфраструктура, яка надає послуги інноваційного характеру;

  • установи (організації) освіти, що готують кадри для інноваційної діяльності;

  • наукові центри та університети, де відбувається генерація більшості бізнес-ідей, тобто результатів наукових досліджень, що мають комерційну цінність і (або) перспективу комерціалізації;

  • органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють управління і регулювання інноваційною діяльністю, формують програми розвитку та підтримки, проводять моніторинг стану інноваційної системи та здійснюють контроль виконання проектів і програм.

Роль сектора малого підприємництва в інноваціях багатогранна, з одного боку, він забезпечує інноваційні процеси в економіці, сприяючи вдосконаленню виробництва та управління, з іншого - будучи безпосередньо залученим у виробництво наукоємної продукції, породжує попит на нові розробки, забезпечуючи безперервний прогрес.

Значною мірою переваги малих підприємств відносяться і до інноваційної сфері, що виявляється в наступному:

  • в малих формах підприємництва створюються найбільш сприятливі умови для творчості, які самі по собі носять індивідуальний характер;

  • в малих підприємствах винахідник, власник і менеджер часто виступають в одній особі, що практично в значній мірі знімає основне протиріччя корпоративного управління;

  • виробничу діяльність малих інноваційних підприємств відрізняє їх вузька предметна спеціалізація, що припускає концентрацію зусиль і коштів на заключних стадіях створення нововведення і на перших етапах його поширення. Це означає, що фактично підприємство починає науково-виробничу діяльність відразу з дослідно-конструкторських розробок, мета яких - досягти високої технологічності вироби і швидко налагодити його промислове виготовлення;

  • питомі витрати на НДДКР у малих високотехнологічних підприємств нерідко в кілька разів перевищують аналогічний показник великих підприємств, що сприяє їх більш швидкій та ефективній появі на ринку інновацій;

  • винахідницьким групам малих підприємств досить часто доводиться працювати в областях, в яких дослідники не є професіоналами через обмеженість підприємства в кадрах, так як невелике підприємство не в силах залучати фахівців у різних галузях діяльності, а це часто сприяє виникненню нових оригінальних новаторських ідей і нового підходу до вирішення проблем;

  • нові інформаційні технології створюють малим підприємствам сприятливі умови функціонування, раніше можливі тільки в рамках великих підприємств.

Для того щоб стимулювати інноваційну активність необхідно надати інноваційним фірмам можливість вільного доступу до різних видів консультаційних послуг (надання інформації про ситуацію на ринку і попит на вироблену ними продукцію, відомостей про вже наявних технологічних розробках, які можуть бути використані місцевими фірмами, юридичні, маркетингові послуги тощо), а також вжити заходів щодо залучення додаткових джерел фінансування їх НДДКР програм та забезпечення кваліфікованими кадрами і сучасним технологічним обладнанням.

Звідси можна відзначити, що весь наведений досвід говорить про те, що інновації насилу самостійно виживають і розвиваються в суворих умовах ринку. У всіх країнах уряди та регіональні адміністрації докладають всіх зусиль, щоб створити сприятливі умови для розвитку інноваційних проектів і кластерів, оскільки розуміють, що потім їх результати будуть джерелом добробуту для всієї економіки.

Аналогічно і регіональні інноваційні системи не утворюються стихійно з різнорідних зусиль діючих економічних суб'єктів, для цього потрібно виважена і цілеспрямована регіональна інноваційна політика, що враховує наявні в регіоні умови і передумови для її виникнення.

Список використаних джерел

  1. Гончарова Н.А. Социально-экономическая сущность инновационных процессов в малом и среднем бизнесе.//Экономическое возрождение России, 2010, № 3 (25).

  2. Георгиев Р. Развитие инновационных сетей и альянсов в условиях глобализации //Экономическое возрождение России. 2007, № 1 (11).

  3. Дергунов А.И. Системный подход к развитию национальной инновационной среды // Инновации. 2008. №3. С. 53-56. – 37с.

Зубарєв О. М., заступник начальника управління

ДБУ «Міжрегіональний центр інвестицій та розвитку»

Державного агентства з інвестицій та

управління національними проектами України

Методы поддержки инновационной деятельности МСП (зарубежный опыт).

3 года я проработал главным редактором украинского журнала «Винахідник і раціоналізатор», за тем, будучи президентом Всеукраинской общественной организации «Украинский совет изобретателей и новаторов» – ведущего организатора Международного салона изобретений и новых технологий «Новое время», который с 2006 года ежегодно проходит в конце сентября в г. Севастополь, мне немало пришлось пообщаться с авторами изобретений и технологий из различных областей знаний, что помогло мне стать участником рабочей группы экспертов при одном из четырех проектов ЕС, работавших в Украине: «Поддержка наукоемких и инновационных предприятий, а также трансфер технологий в бизнес в Украине», который в этом году заканчивает свою работу.

Проведя в Киеве на базе IX Международного промышленного форума – 2010 Международную научно-практическую конференцию: «Трансфер технологий в

 промышленность, опыт ЕС и РФ: теория и практика» – 23 ноября 2010 г. и являясь ключевым экспертом проекта «Гармонизация и синхронизация европейских и украинских инновационных программ», который реализуется при поддержке Международного фонда «Возрождение», в рамках которого 30 июня 2011 г. проводился одноименный Международный научно-практический семинар  при поддержке Министерства образования, науки, молодежи и спорта Украины, Государственного агентства по вопросам науки, инновациям и информатизации Украины, Межрегионального центра инвестиций и развития,

Хочу обратить внимание организаторов и участников сегодняшнего круглого стола для начала на два примера не просто стимулирования изобретателей и исследователей, а стимулирования таким образом, инновационного развития государства.

1. В конце 2000 г. Рабочая группа представителей федеральных и региональных министерств завершила разработку изменений в Закон Германии об изобретениях наемных работников Обнародование - 24 января 2002 г., вступление в силу - 7 февраля 2002 г. (ArbNErfG)


Последствия внесении изменений в Закон об изобретениях наемных работников: • Если руководство университета регистрирует служебноеизобретение, все права на него переходят от изобретателя в университет.

• Изобретатели имеют право применять изобретение в преподавательской деятельности и для открытых исследований (!: И ЧТО НЕМАЛОВАЖНО)


• Изобретатели получают 30% доходов от использования изобретения

---

2. По мнению экспертов международной исследовательской организации Thomson Reuters Scientific, Китай уделяет все больше внимания развитию современных технологий стимулируя людей, которые являются первоисточниками изобретений и открытий. К примеру, специалисту, который патентует свое изобретение, правительство КНР выплачивает премию в размере месячной зарплаты. Эксперты считают, что именно стимулирование изобретателей со стороны государства, приводит к тому, что регистрация патентов в Китае возрастает высочайшими темпами.

По данным той же экспертной организации, с декабря 2007 года китайским инженерам, ученым, научно-исследовательским институтам и университетам законодательно предоставлена возможность сохранять за собой права на патенты, полученные в результате разработок, которые финансируются из государственного бюджета.

Уже эти два примера отличают законодательное поле Украины от государств, в которых поняли, что не только бюджетным финансированием можно эффективно стимулировать первоисточники инновационного развития государства.

Наиболее распространенные методы поддержки инновационной деятельности МСП в других государствах [1]

Следует заметить, что во множестве развитых и динамично развивающихся стран применяются различные методы государственного стимулирования инновационной деятельности в секторе МСП. Здесь и ряд государственных программ финансирования и технической поддержки инновационных разработок МСП по тематике правительственных организаций. Кроме того, имеется множество законодательных, финансовых, налоговых и имущественных рычагов на государственном и региональных уровнях, способствующих развитию инновационной деятельности во всех сферах бизнеса.

По данным одного из российских фондов поддержки малого и среднего предпринимательства в мировой практике сложились следующие основные формы стимулирования инновационной деятельности МСП:

  • Государственные программы финансовой и технической поддержки инновационных МСП, выполняющих НИОКР по тематике правительственных организаций (США, Япония, Великобритания, Индия, Китай и др. страны);

  • Прямое финансирование (субсидии, займы), которые достигают 50% расходов на создание новой продукции и технологий (Франция, США и другие);

  • Предоставление ссуд, в том числе без выплаты процентов (Швеция); безвозмездные ссуды на покрытие 50% затрат на внедрение новшеств (Германия);

  • Целевые дотации на научно-исследовательские разработки (практически во всех развитых странах);

  • Создание фондов внедрения инноваций с учетом возможного коммерческого риска (Англия, Германия, Франция, Швейцария, Нидерланды);

  • Снижение государственных пошлин для индивидуальных изобретателей и представление им налоговых льгот (Австрия, Германия, США, Япония и др.), а также создание специальной инфраструктуры для их поддержки и экономического страхования (Япония);

  • Отсрочка уплаты пошлин или освобождение от них, если изобретение касается экономии энергии (Австрия);

  • Бесплатные услуги патентных поверенных по заявкам индивидуальных изобретателей, освобождение от уплаты пошлин (Нидерланды, Германия, Япония, Индия);

  • Облегчение налогообложения для предприятий действующих в инновационной сфере, в т.ч. исключение из налогообложения затрат на НИОКР, льготное налогообложение университетов и НИИ (США, Великобритания, Индия, Китай, Япония);

  • Государственные программы по снижению рисков и возмещению рисковых убытков (США, Япония);

  • Создание широкой сети фондов венчурного капитала используемого для реализации инновационных проектов силами МСП (во всех развитых и развивающихся странах);

  • Создание мощных государственных организаций (корпораций, агентств) обеспечивающих всестороннюю научно-техническую, финансовую и производственную поддержку инновационных МСП (США, Япония, Индия, Китай и др. страны);

  • Информационно-поисковые специализированные сайты по прогрессивным технологиям и инновационным разработкам, позволяющие заинтересованным предприятиям быстро найти необходимые технические решения и возможных партнёров.

Весьма интересным направлением поддержки производственной и инновационной деятельности в секторе МСП, является использование опыта высококвалифицированных специалистов (управленцев, инженеров, ученых, финансистов и др.) ныне вышедших на пенсию и имеющих возможности для применения своих знаний и опыта. Практически во всех развитых странах созданы консультационные пункты, обслуживаемые специалистами пенсионного возраста (Service Corps of Retired Executives — SCORE). Например, в США действует 389 таких консультационных пункта в которых сотрудничают 11400 специалистов-пенсионеров. Ежегодно эти пункты обслуживают свыше 400 тыс. клиентов. Аналогичные структуры действуют в странах ЕС, оказывая консультационную помощь с выездом на предприятия, в том числе и в страны СНГ в рамках программы TACIS (European Senior Service Network — ESSN). Этот мощный интеллектуальный резерв страны может быть задействован при минимальных организационных усилиях и небольших финансовых затратах. Например, при местных структурах поддержки МСП можно создавать локальные информационные базы данных о высококвалифицированных специалистах-пенсионерах проживающих в данном городе или районе и заинтересованных в активном сотрудничестве. По мере развития этой формы консультационных услуг, локальные базы могут быть интегрированы в более крупные базы с выходом в интернет. Очень интересен опыт оказания помощи сектору МСП в разработке технической документации силами городских ассоциаций конструкторов и проектировщиков, на примере «Японской организации содействия промышленному конструированию» (JIDPO), действующей в Токио.

Необходимость интенсивного развития и поддержки инновационной деятельности в секторе МСП ставит на первый план задачи финансирования этих работ и обеспечения взаимодействия между разработчиками, НИИ, университетами и испытательными лабораториями. В мировой практике достаточно много примеров объединения финансовых ресурсов различных государственных ведомств в целях выполнение НИОКР по государственной тематике. Наиболее ярким примером может служить программы «Инновационные исследования в МСП» (SBIR) и «Распространение технологий МСП» (STTR), реализуемые в США. Следует заметить, что подобные программы существуют и успешно реализуются во многих развитых странах.

Мощным стимулирующим фактором экономического и инновационного развития многих стран стало формирование кластеров, объединяющих наиболее эффективные и взаимосвязанные предприятия различных размеров, которые образуют лидирующую группу компаний и обеспечивают конкурентные позиции на отраслевом, национальном и мировом рынках. Кластерный подход стал активно применяться для формирования общегосударственной промышленной политики при разработке программ регионального развития и стимулирования инновационной деятельности на основе тесного взаимодействия крупного и малого бизнеса. Опыт передовых и развивающихся стран показал, что кластерный подход служит основой для конструктивного взаимодействия частного сектора, государства, торговых ассоциаций, исследовательских и образовательных учреждений в инновационном процессе.

Осознавая необходимость наращивания экономического потенциала, правительства развитых и развивающихся стран вкладывают значительные средства в НИОКР, так США тратят на исследования и разработки $280 млрд. в год, Япония — $100 млрд., основные страны ЕС — $50 — $60 млрд. Китай с 1995 по 2002 год в четыре раза увеличил эти расходы — с $18 до $72 млрд., а в 2010 г. намерен на эти цели выделить $220 млрд. В то время как Россия тратит на эти цели порядка $20 млрд. (по данным за 2008 в год). Столь низкий уровень финансирования инновационной деятельности грозит катастрофическим отставанием в научно-технической сфере и как следствие — в социально-экономическом развитии. Такая ситуация, в первую очередь вызвана отсутствием внятной государственной научно-технической политики, подтверждённой практическим действиями на всех уровнях законодательной и исполнительной власти. Кроме того, в России и в Украине до сих пор еще не сложился рынок свободного капитала, заинтересованного в венчурном инвестировании в мелкие и средние инновационные предприятия. Развитию венчурного финансирования мешает неразвитость правового обеспечения различных аспектов инвестиционной поддержки инновационной деятельности, слабое взаимодействие разработчиков и инвесторов, а также отсутствие развитой инфраструктуры венчурного финансирования (венчурные фонды, экспертные и консалтинговые службы, система патентования и защиты интеллектуальной собственности и др.). Многие разработчики плохо представляют весь процесс венчурного финансирования инновационной деятельности от начальных этапов вплоть до коммерциализации её результатов в рыночной экономике. Это обусловлено существующими проблемами законодательного характера и налогообложения, а также отсутствием необходимого количества опытных менеджеров для управления новыми венчурными компаниями. Усилия по стимулированию инновационной деятельности должны быть сконцентрированы на устранении основных причин незаинтересованности государства и бизнеса в долгосрочных инновационных проектах. Среди наиболее важных проблем, которые требуют первоочередной разработки механизмов государственного регулирования инновационной деятельности, можно назвать следующие:

  • Разработка новых форм кредитования крупных инновационных проектов (на примере SBIR и STTR).

  • Разработка обоснованной государственной научно-технической политики на перспективный период, определение стратегических приоритетов инновационного развития и их ресурсное обеспечение.

  • Предоставление государственных гарантий по привлеченным в инновационную сферу кредитам.

  • Развитие механизмов консолидации финансовых ресурсов государственного и частного секторов экономики для реализации приоритетных научно-технических задач.

  • Содействие формированию и регулированию партнёрского взаимодействия государственных структур, НИИ, ВУЗов, венчурных фондов и общественных некоммерческих организаций, специализирующихся в инновационной сфере деятельности.

  • Создание действенной государственной системы защиты интеллектуальных прав собственности и механизмов противодействия производству и продаже подделок и контрафактной продукции.

  • Включение инновационных задач в основные программы экономического и социального развития на федеральном и региональном уровнях.

  • Разработка государственных программ закупки результатов НИОКР и наукоемкой продукции, выполняемых в инновационных малых предприятиях.

  • Разработка и сертификация прогнозных методов оценки эффективности инновационных программ и проектов с учётом мирового опыта венчурного финансирования.

  • Содействие в создании центров технического содействия и передачи технологий малому бизнесу при университетах и исследовательских центрах.

  • Содействие развитию частных организаций в сфере экспертизы инновационных проектов.

Активность рискового капитала может возрастать только, когда становятся доступными источники долговременного финансирования, такие как пенсионные фонды и страховые компании. Для развития венчурного финансирования требуется разработка и реализация ряда следующих государственных инициатив:

  • Создание правовой основы для деятельности венчурных фондов, а также для венчурного инвестирования пенсионными фондами, страховыми компаниями и др. кредитно-финансовыми институтами;

  • Введение мировых стандартов бухучета и обеспечение прозрачности финансовой деятельности предприятий с целью повышения их привлекательности для инвесторов;

  • Развитие информационной среды, позволяющей малым инновационным предприятиям и инвесторам находить друг друга, а также стимулировать кооперационные связи между малыми и крупными предприятиями;

  • Разработка механизмов финансового и налогового стимулирования инновационной деятельности;

  • Разработка мер финансового стимулирования деятельности венчурных инвесторов (налоговые льготы, государственные гарантии и страхование инвестиций), вкладывающих средства в инновационные и высокотехнологичные малые предприятия;

  • Содействие повышению профессионализма в области венчурной деятельности путем обучения специалистов в соответствующих бизнес – школах и университетах;

  • Инициирование и применение на практике, как со стороны государственных органов так и со стороны общественного и частного секторов норм Закона Украины «О государственно-частном партнерстве» от 1 июля 2010 года № 2404-VI.

Выводы и рекомендации по результатам работы в рабочей группе экспертов проекта ЕС в Украине [2]

1.1. Выводы.

1.1.1. На «инновационном поле» Украины ощущается острая нехватка специалистов в области трансфера технологий и управления инновационными проектами.

1.1.2. Частные изобретатели брошены на произвол судьбы, хотя в их руках сосредоточено, по данным из различных источников, от 40 до 65% зарегистрированных на них объектов интеллектуальной собственности, которые могут так и остаться нереализованными.

1.1.3. В Украине у всех игроков на поле инновационного развития отсутствует общепринятая «азбука для взаимопонимания» связанная с передачей технологий, иными словами отсутствуют объединяющие термины и понятия, чтобы специалисты разных структур и сфер деятельности, нередко через переводчиков, могли понимать друг друга (говорить на понятном друг для друга специальном и профессиональном языке) и общаться со специалистами из стран ЕС и других стран.

1.1.4. Хитросплетения законодательных и нормативных актов – тех, которые действуют в Украине, существенно мешают успешности и открытости информации о коммерциализации, как частных изобретений/разработок, так и тех, которые финансировались из государственного бюджета.

1.1.5. Но, ведь не на «любительском», а профессиональном языке – для возможности взаимного понимания должны уметь общаться все «игроки инновационного поля» (должны знать, понимать и уметь грамотно готовить документы), в том числе сотрудники, принимающие ответственные решения такие, как Народные депутаты и другие государственные служащие, но это также должны уметь применять в своей практической деятельности: технологические брокеры, оценщики объектов интеллектуальной собственности, представители малых предприятий, представители НИИ и ВУЗов - ректоры и директора, проректоры по инновациям, научной работе, директора направлений НИИ, руководители и эксперты патентных отделов, научные сотрудники НИИ и университетов, планирующие создание малых инновационных предприятий, представители крупных предприятий, госкорпораций – руководители, директора отделов развития и маркетинга, начальники юридических отделов, юристы, руководители и эксперты патентно-лицензионных отделов, а также патентные поверенные, сотрудники патентных бюро, частные изобретатели, представители венчурного бизнеса и финансирующих структур и фондов и др.

1.1.6. Практический опыт стран ЕС наглядно показал, что именно слаборазвитые регионы стран ЕС ориентированы на поддержку предпринимательства, как такового. Зато в экономически развитых государствах, которые, как правило, имеют сильную базу исследований и развития (НИОКР), доминируют преимущества трансфера технологий. Из-за этого в Украине, инновационное движение слабо развито, в отличие от большинства стран ЕС.

1.1.7. У выпускников украинских высших учебных заведениях (ВУЗов) отсутствуют навыки практического применения, полученных во время учебы теоретических знаний (даже начальных: маркетинговых, экономических, предпринимательских) в новых инновационных проектах, реализуемых через МСП, созданные с участием университетов. Из-за этого у студентов, которые по окончании учебы в ВУЗах, выходят за их стены неподготовленными работать в инновационной предпринимательской сфере, даже если у них есть желание продвижения своих или не своих инновационных идей, наработок или планы создания инновационных предприятий.

1.1.8. Основная масса украинских «игроков на поле» инновационного развития не может быть равноценными игроками на инновационном поле стран ЕС и разговаривать с иностранными партнерами на одном и том же понятном обеим сторонам языке, так как они не владеют знаниями и рекомендациями из международного опыта, значениям специальных терминов, которые связаны с трансфером технологий и со связанными с ним сопутствующими процессами. Украинские «игроки» значительно отстают, так как не знакомы с многопрофильными практическими наработками информационных центров (EIC) и инновационных релей-центров (IRC), которые много лет действовали в ЕС. Многие не знают и то, что в результате слияния двух этих сетей была создана Европейская сеть поддержки предпринимательства (EEN) – это им малоизвестно.

1.1.9. Только наличие развитой инновационной инфраструктуры обеспечивает эффективную реализацию всех этапов инновационного процесса вплоть до успешной коммерциализации разработок.

Инновационная инфраструктура через взаимодействие ее участников, обеспечивает всестороннюю поддержку научно-технической деятельности и включает: технологические инкубаторы, технопарки, информационные сети, экспертные и консультационные бюро, патентные службы, институты финансовой поддержки, развитый фондовый рынок, систему страхования рисков и др. специализированные организации. 

Эксперты проектов ЕС, которые работали в Украине пришли к мнению, что перечисленные игроки инновационного поля в Украине имеются. Но вот их взаимодействие, оставляет желать лучшего. Каждый пробует вести деятельность по своим правилам. Как будто бы других не существует. Это является одной из важных причин, что вместо слаженной работы «инновационного механизма», имеет место какофония.

Украинские МСП, научные организации, технологические брокеры, предприниматели и изобретатели, научно-исследовательские институты, университеты, инновационные фирмы, частные лица и так далее, только с текущего года получили через украинские организации возможность поиска европейских партнеров для участия в бизнес- и технологической кооперации.

Это стало возможным благодаря работе в Украине четырех проектов ЕС, результатом работы которых стало создание консорциума «EEN-Украина». Представители проектов ЕС тщательно проводили отбор организаций в регионах Украины, которые вошли в состав нового консорциума. Проводилось также и обучение международному формату работы, который за много лет уже сформировался. Одной из таких организаций стала Государственное бюджетное учреждение Межрегиональный центр инвестиций и развития, в котором я работаю. Этот же центр с 2011 года является ассоциированным участником еще одной информационной сети – «EBN».

Наглядным примером из мировой практики является то, что игроки инновационного поля объединяются в национальные и международные инновационные информационные сети, такая как «Европейская сеть деловых инновационных центров» (The European Business & Innovation Centers Network — EBN), которая осуществляет поддержку и развитие инновационной деятельности в малом и среднем предпринимательстве в странах Европейского Союза. Как некоммерческая организация, EBN была основана в 1984 г. по инициативе Европейской Комиссии и ныне объединяет более 160 «Деловых инновационных центров» (Business & Innovation Centers — B.I.C.s.) и 70 ассоциированных членов. В рамках EBN активно взаимодействуют инкубаторы, технопарки, инновационные и технологические центры, исследовательские институты, информационные системы (Euro Info Centres — EIC), центры трансфера технологий и др. организации.

Эти возможности для обмена информацией с европейскими МСП и научными организациями открылись лишь с текущего года.

1.1.10. В Украине, из-за отсутствия государственной поддержки, инновационные МСП самостоятельно не могут конкурировать с крупным бизнесом, а крупный бизнес, у которого имеются оборотные средства, ориентирован на выпуск не инновационной продукции, а продукции первичной стадии технологической обработки, для поставок за границу, например, стали.

Крупный бизнес – не является заинтересованным в развитии инноваций там, где он работает, то есть крупный бизнес не заинтересован в инновационных изменениях. У него нет для этого весомых стимулов со стороны государства.

Ведь инновация – это ломка старого, что нередко связано с необходимостью существенных денежных затрат в работающее на предприятиях крупного бизнеса старое оборудование и на замену технологий на новые.

Крупному бизнесу в настоящее время более выгодно – оставить все как есть.

1.2. Рекомендации.

1.2.1. Имеется необходимость формирования и распространения украинско-зарубежных глоссариев терминов и определений в сфере трансфера технологий (ТТ) и образцов типовых документов для взаимодействия в сфере ТТ.

1.2.2. Имеется необходимость в проведении ревизии и анализа действующих законов и нормативных актов для гармонизации законодательства, нормы которого негативно влияют на трансфер технологий в бизнес в Украине.

1.2.3. Имеется потребность оказания консультационной и методической поддержки в области трансфера технологий общественным организациям изобретателей, новаторов и организациям содействия инновационному бизнесу (бизнес-ассоциациям).

1.2.4. Игрокам инновационного поля Украины имеется необходимость изучить опыт стран ЕС и США для начала элементарного понимания положительного опыта деятельности EEN для стран участниц.

1.2.5. Требуется заполнить острую нехватку кадров по специальностям «Технологический брокер» и «Инновационный менеджер».

1.2.6. Для преодоления целой системы взаимосвязанных и тормозящих развитие инновационной системы Украины факторов (и трансфера технологий, как одного из ее важнейших составляющих), есть необходимость:

1). разработки на государственном уровне вариантов методик трансфера технологий и распределения вознаграждения от результатов коммерциализации научно-технических продуктов и объектов интеллектуальной собственности;

2). университетам предоставить законные основания для создания при них МСП и учебных инновационных инкубаторов, только тогда они:

a) станут инструментами подготовки к трансферу технологий результатов научно-технических работ, полученных университетах,

b). дадут возможность коммерциализировать имеющие рыночный потенциал разработки университетов,

с). смогут обучать студентов практическим навыкам работы от трансфера к коммерциализации технологий.

1.2.7. Имеется необходимость внесения в законодательство механизмов, которые бы предусмотрели частичное финансирование из государственного бюджета НИОКР и на оплату труда экспертов (оценивающих уровень рыночной перспективности научно-технических разработок), а также – предоставляли стимулирующие льготы бизнесу и финансовым структурам, выделяющим денежные средства на НИОКР, трансфер и коммерциализацию технологий.

Первоисточники:

    1. Зарубежный опыт государственной поддержки инновационных малых и средних предприятий ()

    2. Из экспертного отчета Проекту ЕС «Підтримка наукоємних та інноваційних підприємства також трансфер технологій в бізнес в Україні» ()

    3. Дополнительная информация: Рекомендации по усилению роли малых и средних инновационных предприятий в странах содружества независимых государств ().

Макогон В.Д.

к.е.н., старший науковий співробітник

відділу бюджетної системи Науково-дослідного

фінансового інституту Київського національного

торговельно-економічного університету

МЕХАНІЗМИ ПІДТРИМКИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Світовий досвід показує, що найбільш успішно розвиваються ті країни, які надають вагому увагу завданням створення наукомісткої економіки, в якій інноваційний потенціал зможе зростати і розвиватися.

Незважаючи на те, що розбудова вітчизняної інноваційної системи передбачається шляхом забезпечення подальшого довгострокового розвитку науково-технологічного та інноваційного потенціалу як основних рушійних сил розвитку вітчизняної економіки за державної підтримки та сприяння збалансованому розвитку усіх її підсистем - освіти, науки, виробництва інноваційної продукції, інноваційної інфраструктури на даний час актуалізувалась необхідність реформування галузі вітчизняної науки та забезпечення розвитку науково-технічної діяльності, яка потребує докорінних змін у фінансуванні наукових закладів, зокрема переходу від їх утримання до фінансування наукових та науково-технічних досліджень і розробок з обов'язковим їх подальшим практичним використанням.

Більшість вітчизняних наукових установ за обсягом фінансової підтримки, ступеня матеріально-технічної оснащеності і ряду інших показників поступаються своїм зарубіжним колегам. Проте громадськість має право розраховувати на те, що сектор науки в Україні здатний здійснювати моніторинг передових світових науково-технологічних розробок, а також надавати допомогу в авторському супроводі наукових досягнень, впроваджуваних в освітній діяльності або промисловому виробництві. При цьому важливим є не тільки розробка власних напрацювань а й володіння та використання інформації про передові досягнення суспільства.

Згідно основних напрямів бюджетної політики передбачено, що з метою складання проекту закону про Державний бюджет України на 2012 рік необхідно вирішити питання у сфері науково-технічної діяльності щодо: розроблення механізму комерціалізації результатів проведення науково-технічних робіт і реалізації проектів, правового врегулювання відносин замовника, виробника науково-технічної продукції та користувача під час укладання договорів на трансфер технологій; підвищення ефективності бюджетного фінансування наукової сфери шляхом оптимізації системи бюджетних наукових установ на основі об'єктивних критеріїв оцінювання результативності їх діяльності.

З найважливіших напрямів державної науково-технічної політики України повинен стати моніторинг світових досягнень науки і техніки з метою вироблення рекомендацій по їх впровадженню в різні галузі промисловості. Одним з практичних результатів інтеграції освіти і науки має стати підготовка (перепідготовка, підвищення кваліфікації) фахівців для роботи за відповідними напрямами економічного виробництва. Не менш значимим напрямом державної політики в галузі освіти має стати щорічне часткове оновлення освітніх програм і навчальних планів з метою вивчення в вітчизняних навчальних закладах передових світових досягнень науки і техніки.

На даний час актуалізувалися питання щодо механізмів фінансування наукової діяльності. Досвід розвинених країн показує, що використання різних видів грантів як форми безоплатної підтримки дозволяє створити сприятливі умови для науково-технічного розвитку.

Гранти - грошові та інші кошти, які передаються безоплатно і безповоротно громадянами і юридичними особами, в тому числі іноземними громадянами та іноземними юридичними особами, а також міжнародними організаціями, які отримали право на надання грантів на території країни в установленому порядку на проведення конкретних наукових досліджень на умовах, передбачених грантодавцями.

Гранти можуть бути поділені за видами фінансування, а саме в грошовій чи іншій формі, наприклад обладнанням, товарами, послугами. Гранти можуть бути поділені за типом грантоотримувача. В індивідуальному проекті одержувачем коштів є індивід, в груповому - науковий колектив. Грант може виконуватися в рамках діяльності однієї організації і співробітниками цієї організації. Грант на спільний проект передбачає участь двох або більше організацій як учасників, причому часто закордонний фонд може фінансувати тільки спільні проекти, в яких однією зі сторін, що приймають участь, виступає організація з країни, яка заснувала фонд. Грант може бути виданий як стартовий внесок. Одержувачем такого гранту стає некомерційна організація, що робить перші кроки, яка використовує гроші гранту на здійснення одноразових витрат, пов'язаних із закупівлею необхідних приладів, обладнання.

Проте гранти не можуть вирішити багатьох значущих проблем розвитку науки. За допомогою грантів неможливо відродити наукове приладобудування в країні, здійснити технічне переоснащення організацій і в цілому не можна системно підтримувати наукову інфраструктуру; не можна вирішити проблему недостатнього залучення молоді в науку, оскільки для цього необхідна зміна соціального статусу науки, вирішення житлових проблем, рівня заробітної плати тощо. Таким чином диверсифікація джерел фінансування науки потрібна проте забезпечити перехід України до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки не можливо без державного втручання та фінансової підтримки.

Cписок використаної літератури

  1. Михненко А. М. Інновації в управлінні суспільним розвитком / А. М. Михненко, В. Д. Бакуменко, С. О. Кравченко ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Каф. упр. суспіл. розв. – К. : [НАДУ], 2009. – 115 с.

  2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. №680-р «Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи» / Кабінет Міністрів України [Електронний ресурс]. – режим доступу:

  3. Постанова Верховної Ради України від 13.05.2011 № 3358-17 «Про основні напрями бюджетної політики на 2012 рік».

В.А. Денисюк, канд. техн. Наук,

ЦДНТП ІН ім. Г.М. Доброва НАН України

ВЕНЧУРНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ІННОВАЦІЙНІЙ СИСТЕМІ: АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ, ОСНОВИ КОНЦЕПЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. У вирішенні завдань забезпечення економічного зростання та підвищення рівня життя населення першорядна роль належить інноваціям, інноваційній діяльності, що здатні забезпечити безперервне оновлення технічної та технологічної бази виробництва, освоєння та випуск нової конкурентоспроможної продукції, ефективне проникнення на світові ринки товарів і послуг. Масштаби та якість створених інновацій відображають рівень взаємодії бізнесу, науки та держави в національних інноваційних системах (НІС) країн. У промислово розвинених країнах для активізації такої взаємодії застосовуються сформовані в останні 30–40 років спеціальні організаційно-економічні механізми, що сприяють підвищенню ефективності комерціалізації результатів наукових досліджень (РНД). Серед них значна увага приділяється мотивації винахідників, університетських професорів та фахівців високої кваліфікації до підприємницької діяльності з метою комерціалізації своїх та інших РНД у новостворених інноваційних фірмах.

Зазвичай такі фірми не мають власних ресурсів. Їм важко одержати підтримку від традиційних фінансових установ внаслідок невизначеності перспектив та ризиків комерціалізації РНД, відсутності захисту інвестицій майном або іншими активами, довгостроковості реалізації інноваційних проектів, складності оцінок ринкового потенціалу та прибутковості реалізації розробки за постійно зростаючого обсягу пропозицій на інноваційному ринку, а також труднощів контролювання їх діяльності. Тому в питаннях фінансової підтримки на найбільш невизначених етапах свого розвитку інноваційні підприємства активно звертаються до венчурного інвестування від приватних інвесторів або спеціалізованих посередників (венчурних фондів), що виявляють зацікавленість в інвестуванні на всіх етапах комерціалізації РНД.

Мета ─ дослідження використання механізмів венчурного інвестування на етапах НІС на прикладі США та етапів розвитку практики венчурного інвестування в Канаді, Іспанії, Ізраїлі та Росії, а також розробка основ концепції в цій сфері для України.

Національна інноваційна система у США визначається як сукупність інститутів, які спільно або окремо роблять свій внесок у розвиток і розповсюдження нових технологій і складають основу для прийняття політичних рішень [6]. Порівнюючи таку дефініцію НІС із прийнятою в країнах СНД [7, 8], слід зазначити, що відповідно до першого формулювання НІС надає більш широку базу для реалізації політичних завдань урядів у модернізації та соціально-економічному розвитку країни.

У НІС США венчурне інвестування застосовується на всіх етапах починаючи з фундаментальних досліджень і отримання результатів на першій стадії – інтелектуальна власність і патенти (див. рисунок). На другій стадії фінансову підтримку РНД поряд з іншими фінансовими інститутами здійснюють бізнес-ангели – приватні інвестори, які вкладають прямі інвестиції в новостворені інноваційні підприємства, що володіють, на їхню думку, великими перспективами зростання ринкової вартості, включаючи найбільш ранню стадію фінансування – етап "посіву" (seed stage), основне завданням якого полягає у визначенні можливостей технічної реалізації ідеї або РНД, оцінки потенціалу ринку та економічної привабливості проекту. Разом з фінансовим капіталом вони привносять в компанії свої специфічні знання в сфері бізнесу, допомагаючи засновникам компанії цінними порадами з питань стратегії, робочих операцій і ринку, а також мережі зв'язків з іншими суб'єктами бізнесу.

Основним змістом прямого інвестування в приватні незареєстровані на фондовій біржі компанії є можливість для інвесторів продати свою частку акцій у майбутньому за ціною, яка забезпечує їм дохід, адекватний прийнятим ними ризикам. Тому наявність фондової біржі, що відкрита для випуску в обіг нових цінних паперів, дуже важлива для нормального функціонування індустрії прямого інвестування ранніх стадій через бізнес-ангелів. Результат цього етапу – винахід, «підтвердження гіпотези», патенти.


Рис. Ключові суб’єкти та джерела фінансування в НІС США

Розроблено автором з використанням [6].

На третьому етапі венчурне інвестування підтримується такими венчурними механізмами фінансування, як бізнес-ангели і фірми (фонди) венчурного капіталу (ВК). Останні – це спеціалізовані фірми, які використовують кошти інституціональних і приватних інвесторів для інвестування в капітал початківців – інноваційні компанії за допомогою формування венчурного інвестиційного фонду. Відмінною особливістю венчурних фондів є проведення ними експертизи щодо формування та постановки бізнес-процесів компанії. Венчурні фонди можуть створюватися у складі великих корпорацій (корпоративні фінансові венчури).

Корпоративне венчурне фінансування – це прямі інвестиції, здійснювані як материнською компанією в рамках спеціальних програм, так і її дочірніми підрозділами. Результат цього етапу - дослідний зразок, патенти, бізнес-плани.

На стадіях розробки продукту і його серійного виробництва венчурний капітал може займати провідне місце серед інших джерел фінансування. Результатами є конкурентоспроможний продукт, який зареєстрований і готовий до виробництва і продажу, а також масове виробництво інноваційної продукції.

На етапах НІС одним з ключових суб'єктів є start-up компанії, що здійснюють розробку прототипів продукції, вживають заходів щодо комерціалізації продукту та виходу на ринок і закладають основи для подальшого зростання масштабів діяльності бізнесу та його впливу на ринок. Інвестиції бізнес-ангелів і ВК становлять більшу частину «посівного» і стартового капіталу у високотехнологічні підприємства, що формуються.

У США наприкінці 1970-х рр. вийшло кілька ключових законодавчих актів, які сприяли припливу інституційних ресурсів в компанії венчурного капіталу. Першим кроком стало роз'яснення міністерством праці США до закону про гарантовані пенсійні доходи трудящих, яке дозволило зняти бар'єри, що перешкоджали розміщенню коштів пенсійних фондів у фонди ВК або в цінні папери малих або новостворених компаній. Другий крок пов'язаний з прийняттям у 1980 р. постанови, згідно з якою партнерам ВК надавалася пільга, що виводила їх з сфери застосування норм стосовно активів корпорації. І нарешті, в законі про стимулювання інвестицій малого бізнесу (1980 р.) було дано нове визначення партнерства ВК як компаній, що займаються розвитком підприємств. Це виводило їх з сфери застосування закону про інвестиційних радників. Крім того, відповідно до Закону про відновлення економіки та оподаткування (1981 р.) були створені матеріальні стимули у вигляді опціонів на акції як інструмент узгодження інтересів працівників підприємств та їхніх акціонерів.

           Прийняті закони разом із державними заходами з підтримки комерціалізації РНД сприяли розвитку венчурного інвестування, якісному розвитку інноваційної інфраструктура і в цілому НІС. Тут відзначимо прийняту в 1982 р. відому програму "Інноваційні дослідження в малому бізнесі" (The Small Business Innovation Research – SBIR), спрямовану на заохочення малих підприємств, що займаються технологічними інноваціями, а також Програму трансферу технологій малого бізнесу (The Small Business Technology Transfer Program - STTК) у відповідності із законом про трансфер технологій малого бізнесу 1992 р. Метою останньої програми є стимулювання партнерства між державним та приватним сектором у сфері наукових досліджень з метою комерціалізації нових технологій.

У 1988 р. Національний інститут стандартів і технологій США створив програму високих технологій, що передбачає надання допомоги розробкам на ранній стадії інноваційних технологій шляхом фінансування НДДКР з високим ступенем ризику, виконуваних на засадах державно-приватного партнерства. З 1990 р. до вересня 2004-го в рамках програми АТР було профінансовано 768 проектів на загальну суму 2,27 млрд. дол. США. За проектами цієї програми було залучено паралельне фінансування приватного сектору на суму 2,1 млрд. дол. США [9].

Всього за даними Національної асоціації венчурного капіталу США (NVCA) в період 1970–2000 рр. венчурний капітал сприяв створенню в економіці країни 7,6 млн. робочих місць, і на кінець 2000 р. загальний дохід компаній з венчурним капіталом склав понад 1,3 трлн. дол. США. Дослідження, проведене дослідницькою організацією DRI-WEFA на замовлення NVCA, показало, що 273,3 млрд. дол. США венчурного капіталу інвестовано в компанії з загальною кількістю робочих місць 5,9% усіх робочих місць у країні, а виробництво в цих компаніях становить 13,1% від обсягу ВВП США в 2000 р. Венчурні інвестиції йшли переважно в комп'ютерну індустрію, споживчий ринок, медицину та охорону здоров'я, а також у промислові сектори, пов'язані з комунікаціями, промисловою енергетикою, електронікою і біотехнологіями.

У США «посівний» сектор значною мірою фінансується за рахунок бізнес-ангелів. Так, щорічний обсяг врахованих бізнес-ангельських інвестицій складає приблизно 25 млрд. дол. США, що можна порівняти з обсягом венчурних вкладень (близько 23–26 млрд. дол. США). Дана статистика не охоплює всі бізнес-ангельські інвестиції через закритість галузі. У середньому за рік відбувається не менше 4000 венчурних інвестицій (з них 400 – «посівних»), тоді як бізнес-ангельських – 40–50 тис. На 700 венчурних інвесторів припадає близько 225 тис. бізнес-ангелів [10].

У Канаді уряд почав надавати допомогу канадській індустрії ВК на ранніх етапах її становлення в кінці 1980-х і початку 1990-х рр., однак його зусилля не були достатньо успішними [11]. Основним механізмом уряду в підтримці венчурному капіталу стала програма спонсорування корпорацією венчурного капіталу (LSVCC) інвестиційних фондів з пільгами з оподаткування, які за організаційною структурою нагадували фонди взаємних зобов'язань, що мають право здійснювати інвестиції в приватні компанії. Програму було введено в дію в 1984 р., і понад 10 років за лінією цієї програми здійснювався основний обсяг діяльності канадського ВК. Інвестувати в LSVCC могли лише фізичні особи, яких приваблювала економія коштів на податкових пільгах, запропонованих урядом. Ця індустрія суттєво зросла у період 1996–2001 рр., коли було створено більш ніж 200 фондів ВК.

   У 1992–2002 рр. обсяги витрат за цією програмою перевищили 3 млрд. дол. США, але в основному її вважають невдалою. До 2005 р. в країні налічувалося 125 фондів, керованих LSVCC, на частку яких припадала майже половина обсягу ВК в Канаді; у цих фондів були низька прибутковість і високі адміністративні витрати.

    Незадовільні результати програми LSVCC пояснюються кількома причинами, серед яких інвестування коштів у компанії низької якості внаслідок жорстких обмежень на інвестиції та недостатні управлінські можливості менеджерів фонду. Виконання програми призвело і до значних непрямих витрат, зокрема, фонди LSVCC, завдяки податковим пільгам і більш сприятливим умовам інвестування, витісняли з ринку приватні фонди ВК.

У 2001 р. в політиці Канади стався зсув в напрямку більшого стимулювання створення приватних фондів ВК і заохочення інституціональних інвестицій. У 2002 р. були створені три "фонди фондів", які стали важливою частиною інфраструктури канадських ринків венчурного інвестування. Крім того, федеральний уряд ввів нові правила створення кваліфікованих партнерств з обмеженою відповідальністю, що полегшують їх використання шляхом звільнення від сплати податків національних та іноземних інвесторів. У 2004–2005 рр. при відстеженні діяльності LSVCC було піднято питання про припинення надання їм податкових пільг.

В Іспанії використання венчурного інвестування припадає на початок 1970-х рр., коли асоціації промислового розвитку (SODI) стали інвестувати державні кошти в компанії, що перебували на ранній стадії розвитку, прагнучи пожвавити економіку менш розвинених районів країни. Після вступу в 1986 р. в ЄС Іспанія також успішно використовувала ресурси європейських фондів структурних реформ, а згодом і значний приплив міжнародного приватного капіталу. У 1999 р. уряд Іспанії розпочав серію програм, спрямованих на зміцнення технологічного сектору країни і збільшення фінансування компаній на ранніх стадіях їх розвитку. Ці ініціативи передбачали як податкові пільги для компаній венчурного капіталу, так і програми з безпосередньою участю держави. Була заснована Програма заохочення технологічних досліджень (PROFIT) для підтримки інноваційних підприємств шляхом надання їм прямих субсидій і невеликих безпроцентних позик на термін 15 років на технологічні проекти, що знаходяться на концептуальному етапі розробки. Метою цих "посівних" позик є перетворення ідей у реальні плани розвитку бізнесу. У 2002 р. в рамках програми PROFIT було профінансовано понад 4 тис. проектів.

         Через програму Фірми нових технологій (The New Technology Firms (NEOTEC)), прийняту в 2001 р., перспективні технологічні компанії можуть отримувати безвідсоткові "посівні" позики на суму до 300 тис. євро. Суми позик не повинні перевищувати 70% бюджету відповідного проекту, і виплати мають проводитися після отримання прибутку за проектом на рівні 20% грошового потоку. У тому ж році була прийнята Державна програма венчурного капіталу, відповідно до якої Національний інноваційний центр (the National Enterprise of Innovation (ENISA)) фінансує перспективні проекти нових технологічних підприємств. Кошти для цієї програми надає на пільгових умовах Міністерство промисловості, туризму і комерції. З 2002 р. Міністерство науки і технологій почало надавати безвідсоткові позики строком на сім років фондам венчурного капіталу, що інвестують в затверджені урядом проекти і фірми. Фірма-кандидат на отримання такого фінансування має бути приватною, існувати менше двох років і її запити про державну підтримку не повинні перевищувати 100 тис. євро протягом трирічного періоду. Розміри позик можуть досягати 500 тис. євро, або 50% від загальної суми інвестицій, і цей ліміт збільшується до 1 млн. євро, або 70% від загальної суми інвестицій, якщо дана компанія знаходиться у сільській місцевості і розвивається відповідно до правил, прийнятих у ЄС). Після закінчення терміну позики ліміт підлягає поверненню з прибутком або зі збитками пропорційно частині відповідних інвестицій у поточній вартості фірми.

В Ізраїлі наприкінці 1980-х рр. сформувалися базові умови для розвитку венчурного капіталу: великий корпус учених і інженерів високої кваліфікації і підтримуючих їх університетів; добре розвинена індустрія високих технологій цивільного напрямку; присутність значної кількості технологічних транснаціональних корпорацій (ТНК); низка компаній, що виробляють комунікаційне обладнання, від яких у 1990-х рр. відгалужувалися нові компанії; лібералізація ринків капіталу і сприятливі макроекономічні умови. На ринку спостерігався підвищений попит на венчурні інвестиції з боку високотехнологічних підприємств [12].

      За цих умов уряд Ізраїлю виконав низку програм, спрямованих на збільшення кількості новостворених підприємств. У 1991 р. було розпочато Програму технологічних інкубаторів, що орієнтована на надання підтримки новачкам підприємницького бізнесу на ранньому етапі створення технологічного бізнесу і допомоги в реалізації відповідних ідей шляхом перетворення їх у життєздатні комерційні продукти. Ця програма була дуже успішною.

     У 1993 р. був заснований фонд "Інбаль" (Inbal) з метою стимулювання створення публічно торгованих фондів ВК завдяки наданню гарантій від їх витрат. Було створено чотири фонди. Вони не були успішні в комерційному плані, тому через деякий час закрилися. Негативний досвід фонду "Інбаль" дав важливі уроки, висвітливши особливе значення стимулювання високих результатів та належної компетенції менеджерів.

Інвестиційний фонд фондів "Йоцма" (Yozma) створено в 1992 р. з метою закладання солідної основи для конкурентоспроможної індустрії ВК. До нього увійшов державний фонд ВК в розмірі 100 млн. дол. США, який інвестував у приватні фонди венчурного капіталу (80 млн. дол. США – у фонди "Йоцма") і безпосередньо в компанії високих технологій (20 млн. дол. США). Кожен фонд "Йоцма" повинен був забезпечити участь однієї авторитетно міжнародної фінансової установи і однієї національної установи. Уряд був готовий інвестувати до 40% (до 8 млн. дол. США) суми мобілізованих фондом ресурсів. Відповідно при закладеному урядом капіталі у розмірі 100 млн. дол. США паралельна участь приватного капіталу досягла 150 млн. дол. США. Інвестиції в більш ніж 200 підприємств на стартовому етапі склали 250 млн. дол. США. Основною відмінною рисою програми "Йоцма" було заохочення за високі показники: у кожного фонду був опціон на купівлю належних державі акцій на строк до п'яти років. Було створено в цілому десять фондів "Йоцма". Менеджери цих фондів згодом мобілізували (без участі урядових структур) додаткові ресурси, і до 2001 р. керували пулом капіталу обсягом у 5 млрд. дол. США.

     З 1996 р. зростає попит на фонди ВК та їх пропозиції. Друга хвиля фондів була значнішою за обсягом і залучила пенсійні фонди та інституціональних інвесторів. Партнерські зв'язки із зарубіжними установами послужили важливим каналом для придбання досвіду у практиці венчурного інвестування. Крім того, на другому етапі розвитку індустрії ВК були встановлені міцні зв'язки з американськими фірмами ВК. Позитивний досвід діяльності фондів "Йоцма" використано при формуванні системи венчурного інвестування в Фінляндії [13].

Аналіз вказує на найважливішу роль «венчурного інвестування» не лише в активізації комерціалізації РНД в інноваційному процесі, а й у розвитку національної інноваційної системи та технологічному оновленні економіки. Для стимулювання розвитку венчурної індустрії використовуються механізми прямого і побічного регулювання. До них відносяться інвестування бюджетних коштів у венчурні фонди, податкові пільги венчурним інвесторам і страхування інноваційних ризиків. Активізації венчурного інвестування сприяє державна підтримка розвитку сектору малих інноваційних підприємств «посівної стадії», попит бізнесу на результати науково-технічної діяльності, наявність розвиненої інноваційної інфраструктури і звичайно сприятливий інноваційно-інвестиційний клімат, необхідний для залучення зарубіжних інвесторів. Важливою умовою є і наявність в країнах ефективного наукоємного та високотехнологічного секторів промисловості, а у країнах з перехідною економікою реалізація стратегії структурної перебудови економіки

У Росії венчурні фонди почали створюватися з 1994 р. за ініціативи та фінансової підтримки ЄБРР. У 2003 р. розпочала діяльність «Альфа групп» венчурного фонду «Русские технологии» з обсягом 50 млн. дол. США, частину яких було направлено на фінансування інноваційних проектів. У 1996–2005 рр. венчурні фонди в Росії спрямували на фінансування інвестиційних проектів біля 2,5 млрд. дол. США. За оцінками Міністерства промисловості і науки РФ, частка профінансованих високотехнологічних проектів склала біля 5%, тоді як за кордоном 30% [14].

З 2005 р., коли керівництвом Росії була визначена важливість переходу російської економіки на інноваційний шлях розвитку, почалися роботи із зміцнення елементів інноваційної інфраструктури, фінансування інноваційних проектів – на основі використання інструментів державно-приватного партнерства. У цій сфері реалізовано низку урядових програм:

  • створено «фонд фондів» – Російська венчурна компанія (обсяг – 15 млрд. руб.), що дозволило сформувати кілька державно-приватних венчурних фондів загальним обсягом 30 млрд. руб.;

  • створено Російський інвестиційний фонд інформаційно-комуніквційних технологій (обсяг – 1,5 млрд. руб.);

  • розпочалося функціонування регіональних державно-приватних венчурних фондів у 5 регіонах (Москва, Татарстан, Томська область, Пермський край, Красноярський край; загальний обсяг фондів – 1,1 млрд. руб.), в 2007 р. з'явилося ще низку подібних фондів із загальним обсягом коштів близько 1,2 млрд. руб.

  • 2006 р. урядом Санкт-Петербурга разом із Мінекономрозвитку створено «Фонд сприяння розвитку венчурних інвестицій в малі підприємства в науково-технічній сфері міста Санкт-Петербурга» за рахунок коштів федерального бюджету, бюджету міста та приватних інвесторів. Основна форма інвестування – збільшення статутного капіталу юридичних осіб, участь у останньому шляхом придбання акцій. Фінансування одного проекту здійснюється в обсягах від 15 до 60 млн. руб. [15].

 З огляду на існуючі в Росії приватні венчурні фонди інноваційного спрямування (загальний обсяг доступних для інвестування коштів оцінюється в 5 млрд. руб.) сукупна пропозиція венчурного капіталу складе близько 39 млрд. руб.

Проте впровадження ринкових заходів з фінансування інноваційних проектів ранніх стадій з метою створення сильних компаній з високою капіталізацією з низку причин залишається недостатнім. Російські науковці акцентують увагу на важливості розвитку венчурного та посівного інвестування, а також системи державної підтримки нових інноваційних компаній на етапі старту у кластерній організації НІС Російської Федерації [16] .

В Україні інвестиційні і взаємні фонди з`явилися в середині 1990-х рр. в цілях забезпечення процесів масової приватизації. Це Western NIS Enterprise Fund (150 млн. дол., виділених урядом США для освоєння в харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України), SigmaBlayzer (капітал – 100 млн. дол.) та фонд прямих інвестицій "Україна" (капітал – 22,5 млн. дол.). Після прийняття Закону України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03.2001 р. започатковано утворення абсолютно нових для перехідної економіки України інститутів фінансового ринку.

У грудні 2005 р. компанія Draper Fіsher Jurvetson (DFJ), до складу якої входять 20 фондів із сукупним інвестиційним капіталом понад 3 млрд. дол. США, відкрила в Україні технологічний венчурний фонд DFJ Nexus. Протягом 10 років фонд планує залучити від 50 до 100 млн. дол. США на розвиток високотехнологічних компаній у країнах колишнього СРСР.

Велика кількість учасників ринку венчурних інститутів спільного інвестування (ІСІ) у 2005 р. зробила неможливою концентрацію ринку між окремими компаніями: жодна з компаній з управління активами не володіє більше ніж 10% ринку венчурних ІСІ.

Аналіз перших інвестиційних декларацій компаній з управління активами венчурних ІСІ свідчить, що їх орієнтація на комерціалізацію РНД, інноваційні проекти та розвиток інноваційного малого підприємництва поки що не притаманна українському ВК. Форми венчурного інвестування достатньо різноманітні, але специфіка українського постприватизаційного акціонерного капіталу диктує переважання інвестиційного кредиту – від вкладень в спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через венчурні фонди. Слабку орієнтованість українського венчурного капіталу на високотехнологічні галузі підтверджує статистичний аналіз та експертні опитування керівників приватних венчурних структур та спеціалістів державних органів, результати яких приведені у [17], а також відсутність практичних прикладів та інформації про успіхи венчурного капіталу в комерціалізації РНД у звітах Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ).

На 01.03.2008 р. в Україні було зареєстровано 1003 ІСІ, з них 77% – венчурні фонди, більшість яких зосереджена в Києві. На даний момент кількість ІСІ ще більше зросла. В країні створена некомерційна організація Асоціації приватних інвесторів України, що об’єднує приватних та корпоративних інвесторів із різних регіонів та є повноправним членом мережі European Business Angel Network (EBAN).

Успішно працює українська венчурна компанія "ТЕХІНВЕСТ" [18], переважно в сфері інформаційно-комунікаційного бізнесу. Компанію було організовано в 2004 р. як правонаступника  експортно-орієнтованого венчурного бізнесу  компанії , що мала досвід успішної роботи у високотехнологічному бізнесі. В компанії створено ефективний механізм відбору інноваційних технологічних бізнес-проектів, привабливих для венчурного інвестування, а також розроблено ефективний механізм передінвестиційної підготовки та післяінвестиційного супроводу. Одним із найбільших досягнень «ТЕХІНВЕСТу» є венчурне інвестування компанії (виробництво суперконденсаторів та рішень на їх основі), визнаної експертами провідних венчурних компаній Силіконової Долини найперспективнішою технологічною компанією з країн колишнього СРСР. 

З метою регулювання правовідносин між державою, недержавними фінансовими інституціями та приватними інвесторами при фінансуванні нових швидкозростаючих компаній, що володіють потенціалом інноваційного розвитку, розроблено проект Закону України «Про венчурне фінансування інноваційної діяльності» [19]. В проекті Закону як джерел фінансування запропоновані централізовані та децентралізовані складові, введення ліцензування венчурних компаній та державного контролю венчурних фондів і венчурних компаній.

Загалом підходи, розпочаті в нашій країні з реалізації венчурного інвестування комерціалізації РНД і створення конкурентоспроможних інновацій, знаходяться на початковому етапі і не дають позитивних результатів. У них не враховується досвід промисловорозвинених країн, який вказує на обмеженість можливостей створення системи венчурного інвестування без активної підтримки та участі держави, особливості сучасного етапу економічного розвитку України та інші фактори.

Для розвитку венчурного інвестування в національній інноваційній системі державним органам разом із науковцями та УАІБ пропонується розробити Концепцію розвитку венчурного інвестування на 2011–2020 роки для здійснення підприємницької діяльності в науково-технічній сфері в Україні. В Концепції доцільно використати такі методологічні принципи, як: досвід програми Yozma у створенні венчурних фондів та інвестиційного супроводу інноваційних проектів в наукоємній високотехнологічній сфері в Україні; організаційно-економічні механізми підтримки діяльності венчурних фондів та бізнес-ангельского сектору для комерціалізації РНД шляхом організації новостворених інноваційних фірм, у спільному фінансування проектів державними програмами та бізнес-ангелами. На підставі Концепції мають бути розроблені проекти відповідних законодавчих та нормативних актів для використання на національному та регіональному рівні.

На найближчий період виключне значення у формуванні бази для реалізації ефективного венчурного інвестування в інноваційному процесі має створення в Україні Фонду сприяння розвитку малих підприємств в інноваційній сфері для держаної підтримки розробки інноваційних проектів на посівній стадії [20], та реалізація Концепції Державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008–2012 роки", що затверджена Розпорядженням КМ України від 6.06.2007 р. № 381-р. Її метою є забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки та ефективне використання вітчизняного науково-технологічного потенціалу. На жаль ця програма практично не фінансується.

Висновки. Розвиток венчурного інвестування в НВС пов`язаний із прийняттям законодавчих актів щодо надання пільг суб`єктам інвестування та стимулювання партнерств між державним та приватним сектором з метою комерціалізації нових технологічних рішень.

Розробка та реалізація „Концепції розвитку венчурного інвестування на 2011–2020 роки для для здійснення підприємницької діяльності в науково-технічній сфері в Україні” на основі запропонованих принципів сприятиме розвитку НІС.

Література

1. Лапко О.О. Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційного розвику економіки // Економіка і прогнозування. ― 2006.―№3. ―С.25–42.

2. Опанасюк В.В. Венчурний капітал в Україні // Економіст.― 2004.―№1. ―С.56–58.

3. Грозний І.С. Венчурне фінансування фаз та етапів еволюційно-прогресуючого розвитку інноваційного підприємництва // Схід.― Донецьк. ―2006.―№1. ―С.9–12.

4. Красовська О.В. Теоретичні засади функціонування венчурного капіталу та його використання в Україні // Наука та наукознавство. – 2007. – №2. – С. 12–21.

5. Кузнецова І.С. Інститут венчурних інвестицій: стан та перспективи розвитку в Україні // Наука та інновації. – 2008. – №5. – С. 87–95.

6. Браун Р. Национальная инновационная система США. Международный опыт развития инфраструктуры инновационной деятельности в США. Материалы І Международного форума от науки к бизнесу. – С-Пб.,17–19 мая 2007 г. Тверской ИнноЦентр. 2008. – С.105–113.

7. Адаманова З.О. Національна інноваційна система: зміст і специфіка розвитку // Проблеми науки. – 2009. – №1. – С. 41–45.

8. Иванова Н.И. Национальные инновационные системы. – М.: Наука, 2002. – 244 с.

9. Режим доступу- .

10. OECD (2003). Venture capital policy review. – Canada.

11. Ayi Ayayi. Good News, Bad News: Ten Years’ Lessons from the Canadian Labour-Sponsored Venture Capital Corporations Centre d’Etudes en Reglementation Economique et Financiere. Sherbrooke University, Canada, 2002.

12. Avnimelech G.,Teubal M. Venture capital start-up co-evolution and the emergence & development of Israel's new high tech cluster. Economics of Innovation and New Technology. – 2004. – №13(1). – Р. 33–60.

13. Денисюк В.А. Комерціалізація результатів наукових досліджень: європейський досвід та стан в Україні // Материалы 23-го Киевского международного симпозиума по науковедению и научно-техническому прогнозированию. – К., 16–17 июня 2010. – С.66–76.

14.Ефремов Д., Подобный С. Как и с кем работают венчурные фонды // Финансовый форум. – 2006. – №1.

15.Курицин М.Н., Корецкая Н.А. Региональный венчурний фонд Санкт-Петербурга как составляющая региональной инновационой инфраструктуры // Материалы 2-го Международного форума от науки к бизнесу «Бизнес в развитии инновационной деятельности и инфраструктуры», 14–16 мая 2008 г. – С. 65–66.

16. Новицкий Н.А. Инновационная єкономика России: теоретико-методологические основы и стратегические приоритеты. – М.: Книжный дом «Либроком», 2009. – 328 с.

17. Грига В.Ю., Красовська О.В. Сучасний стан вечурного фінансування в Україні:статистичний розріз та експертна характеристика // Наука та наукознавство. – 2009. – №3. – С. 18-30.

18. Режим доступу- .

19. Соловьев В.П. Конкуренция в условиях инновационной модели развития экономики / Под ред. докт. экон. наук Б.А.Малицкого. – К.: Феникс, 2006. – С. 153–164.

20. Денисюк В.А. Відкриті інновації: новітні реалії у комерціалізації досліджень, розробок та технологій // Економіст. – 2008. – № 12. – С. 34–37.

СПИСОК

учасників круглого столу "Малий інноваційний бізнес:

стан, проблеми та перспективи розвитку"

(9 вересня 2011 року, м. Київ)

ПІБ учасника та назва організації

Відмітка

Аніщук Тетяна Анатоліївна

Старший координатор програми

Бажал Юрій Миколайович

завідувач кафедри економічної теорії, доктор економічних наук, професор, Національний університет "Києво-Могилянська академія"

контакт: м.т. 050 3580712, bazhal@ukma.kiev.ua

Балицький Євген Володимирович

Начальник відділу інноваційної політики

Міністерство економіки України

286-02-89

еvgen_balytskyy@me.gov.ua

Беспаль Дата Григорович

Головний спеціаліст відділу економіки та інформаційного забезпечення, Державний департамент інтелектуальної власності

494-06-92

Bespal@sdip.gov.ua

Божидарнік Тарас Вікторович

Декан факультету бізнесу, Луцький національний технічний університет

0332-25-82-30

р.т. 25-82-30

fakultet fb@

Бутко Микола Петрович

завідувач кафедри, д.е.н., професор

Чернігівський державний технологічний університет

0462952094

stu_management@

Бурлаєнко Тетяна Іванівна

Доцент кафедри економіки та управління персоналом, кандидат економічних наук, доцент, ДВНЗ “Університет менеджменту освіти”

484-60-27

Вірт Антон

GTZ-бюро Німеччини у м. Києві

Войтко Сергій Васильович

Національний технічний університет "Київський політехнічний інститут"

Гонська Оксана Петрівна

Провідний спеціаліст відділу інноваційної політики

Міністерство економіки України

285-41-32

ogonska@me.gov.ua

Григор’єв Владислав Михайлович

Київський державний центр науково-технічної і економічної інформації

Гринчук Віктор Мефодійович

Заст.. начальника відділу інформаційно-аналітичної діяльності, Хмельницький центр науки, інновацій та інформатизації

0322-79-45-99

Гриценчук Олена Олександрівна

Науковий співробітник, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України

роб.тел.

(044) 440-96-27

моб.тел.

067-982-34-99

helenakyiv@,

Денисюк Володимир Антонович

с.н.с., ЦДПІН ім Г.М.Доброво НАН України

тел. моб. 067-788-3137

, раб 044 -2369943

тел.факс 044- 4869591

Дем’яненко Віктор Михайлович

Заступник директора з науково-експериментальної роботи, кандидат педагогічних наук, доцент, Інститут інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України

453-97-09

Дрига Сергій Георгійович

д.е.н., вчений секретар НДЕІ Мінекономрозвитку

Дудко Олександр Миколайович

Начальник Головного управління промислової, науково-технічної та інноваційної політики КМДА

287-05-21

Ісакова Ніна Борисівна

к.е.н., с.н.с., Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України

067 318 82 03

nbisakova@

Ковалішина Наталія Порфирівна

Заступник начальника Головного управління промислової, науково-технічної та інноваційної політики КМДА

254-13-70, 289-22-15,

armadaqx19@meta.ua

Кожевіна Наталія Дмитрівна

Президент Асоціації бізнес-інкубаторів України

Колтунович Олександр Сергійович

Аспірант, Луцький національний технічний університет

093-237-77-66

Краснокутська Зоя Ігорівна

Старший науковий співробітник, Національний транспортний університет

280 48-16

Легенько Юрій Вікторович

Київський державний центр науково-технічної і економічної інформації

522-86-10

imex@cntei.kiev.ua,

Лисиця Тетяна Миколаївна

Заступник директора департаменту інвестиційної та інноваційної політики Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

вул. Грушевського, 12/2 м. Київ, 01008

286-71-08

281-95-48

286-33-93

Литвин Владислав Володимирович

Начальник відділу іноземних інвестицій, Київська облдержадміністрація

286-17-89

Лозинський Вадим Анатолійович

Інститут інноваційного провайдингу

(044) 258-04-62

Мазур Олександр Анатолійович

ТП «Інститут електрозварювання ім.Патона»

200-87-84

technopark@paton.kiev.ua

Максимюк Юрій Едуардович

менеджер, Технопарк «Київська Політехніка»

406-84-39

spark@spark.kpi.ua

Мусіна Людмила Абдрахманівна Консультант Міністра економічного розвитку і торгівлі України

вул. Грушевського, 12/2 м. Київ, 01008, e-mail:musina@me.gov.ua, тел.226-31-56

Носач Олена Василівна

Начальник відділу Національна академія медичних наук України

486-31-64

nosach@.ua

Оніпко Олексій Федорович

д.т.н., Президент Української Академії Наук

Попело Ольга Володимирівна

Аспірант, Чернігівський державний технологічний університет

0462952094

stu_management@

Пустовойт Сергій Володимирович

ТП «Інститут електрозварювання ім. Патона»

200-87-84

technopark@paton.kiev.ua

Реус Тарас Сергійович

Луцький національний технічний університет

093-194-46-61

Сенченко Василь Васильович

Старший наук. співроб., к.т.н., ЦДПІН ім.Г.М.Доброва НАН України

(044)236-99-43

seva46@

Соловйов Вячеслав Павлович

Заступник директора, д.е.н., професор, ЦДПІН ім.Г.М.Доброва НАН України,

(044)486-95-91

solovyov@nas.gov.ua

Торбіна Мирослава Ігорівна

Луцький національний технічний університет

099-203-26-39

Фурса Віктор Михайлович

головний спеціаліст відділу регулювання економічних відносин

ДП "Український інститут промислової власності"

494-06-11

v.fursa@

Хименко Олег Андрійович

заступник директора департаменту МОнмолодьспорт

Олег Хмелёв

Старший эксперт по банковскому делу и финансированию

Координационный центр экономических реформ

098 4113701, khmelyov@

Шаламай Лариса Петровна

Міністерство аграрної політики та продовольства

Головний спеціаліст відділу організації наукового супроводу та трансферу інновацій Департаменту науково-освітнього забезпечення АПВ та розвитку сільських територій, кандидат сільсько-господарських наук

278-77-08

Шевчук Дмитро Павлович

Координатор. Координаційний центр з упровадження економічних реформ при Президентові України

067 328 3913, shevchuk@apu.gov.ua

Шовкалюк Віктор Степанович

Заст. директора департаменту Держінформнауки

246-39-88 пр.

246-38-25

Шпильова Валентина Миколаївна

Київський державний центр науково-технічної і економічної інформації

522-86-10

imex@cntei.kiev.ua,

Яковлєв Вадим Анатолійович

Луцький національний технічний університет

050-337-97-14

Назустріч «зеленій економіці»: шлях до сталого розвитку та викорінення бідності. Доповідь ЮНЕП. Лютий 2011. – доступний з: /greeneconomy

Аристотель, Сочинения в четырех томах, Т. 1. – Москва: «Мысль». – 1976. – С. 65.

Дэни Родрик: Промышленность — основа жизнеспособной демократии. Режим доступа:

Lopriore, M.(2009),. Supporting Enterprise Development and SME in Europe. European Institute of Public Administration, EIPA Maastricht. EIPASCOPE 2009/2, pp.31-36.

Поддержка инновационных МСП в Японии. /headlineitem.asp?id=554036

Абрамешин А.Е., Аксенов С.Н., Воронина Т.П., Корнюхин С.В., Молчанова О.П., Тихонов А.Н., Ушаков М.А. Менеджмент инновационной организации: Учебное пособие. / Под ред. проф. Тихонова А.Н. – М.: Европейский центр по качеству, 2003. – 408 с.

Stevenson L. Integrating Entrepreneurship and Innovation Policy – the Research Perspective. FSF, ITPS & NUTEK Seminar. Brussels, October 10, 2006.

Global Entrepreneurship Monitor .

79

м. Київ 2011 р.

1

Смотреть полностью


Скачать документ

Похожие документы:

  1. Програма регіонального круглого столу «Кредитні спілки сьогодні: особливості всеукраїнського та регіонального функціонування»

    Документ
    Рівненська асоціація кредитних спілок напередодні Міжнародного дня кредитних спілок запрошує вас взяти участь у регіональному круглому столі «Кредитні спілки сьогодні: особливості всеукраїнського та регіонального функціонування» та
  2. Круглого стола механизмы взаимодействия власти и общественности днепровский центр социальных исследований

    Бюллетень
    Одним из основных признаков гражданского общества является постоянное взаимодействие органов государственной власти и местного самоуправления при решении множества проблем, волнующих общество.
  3. «перша київська правнича компанія» разом з Асоціацією митних брокерів України круглий стіл на тему

    Кодекс
    Міністерства фінансів України, Державної Митної Служби України, Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.
  4. Програма конференції передбачає пленарні та секційні доповіді, демонстрації, круглі столи, а також засідання філій кафедри юнеско «Нові інформаційні технології в освіті для всіх». Робочі мови конференції

    Документ
    Шоста міжнародна конференція «Нові інформаційні технології в освіті для всіх: навчальні середовища» продовжує цикл наукових заходів, організованих Міжнародним науково-навчальним центром інформаційних технологій та систем як Національним
  5. Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008

    Документ
    А43 Актуальні проблеми професійної самореалізації осіб з особливими потребами на ринку праці: Зб. наукових праць / Упорядники: М.П. Лукашевич, Н.В. Коляденко, В.

Другие похожие документы..