Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Презентация'
Презентация должна включать в себя прежде всего разнообразный иллюстративный материал (фотографии, репродукции, портреты, и др), а также, по возможно...полностью>>
'Реферат'
Цель нашей работы — сравнить книгу Кена Кизи «Пролетая над гнездом кукушки» (перевод В. Голышева) и экранизацию Милоша Формана, выяснить, в чём заклю...полностью>>
'Документ'
Соотношение нравственно основанных принципов состязательности и всесторонности, полноты, объективности исследования материалов дела в деятельности су...полностью>>
'Пояснительная записка'
Моим научным руководителем была поставлена задача, придумать игру на основе какого-либо детективного рассказа. Мы выбрали произведение Агаты Кристи «...полностью>>

Психологія творчості види творчості

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ПСИХОЛОГІЯ ТВОРЧОСТІ

1. Види творчості .

2. Поняття про творчий процес.

3. Психологія творчої особистості.


Головна характеристика творчості — створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість розглядають як діяльність,спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей; основну увагу приділяють критеріям об’єктивної новизни й оригінальності продуктів творчої діяльності. Другий підхід пов’язує творчість із самореалізацією людини, з розвитком мотивації її творчої діяльності. Критерій творчості в такому розумінні, її цінність — особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.

Отже, творчу діяльність можна охарактеризувати за допомогою таких параметрів: суб’єкта творчості; продукту творчості; умов, у яких проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа — сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність.

У загальній структурі творчої діяльності як системи можна виділити кілька основних підсистем:

• процес творчої діяльності;

• продукт творчої діяльності;

• особистість творця;

• середовище;

• умови, у яких проходить творчість.

У свою чергу, у кожній із названих підсистем можна також виокремити їх складові. Наприклад, процес діяльності має такі складники: постановка задачі, формування задуму, його реалізація. Особистість творця характеризується здібностями, особливостями розуму, темпераментом, віком, характером тощо. Середовище й умови являють собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар’єри у творчій діяльності й ін. Творчий процес людини — це послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості.

1. Види творчості .

На сучасному етапі розвитку наука не дає поки що вичерпної відповіді на те, як система механізмів мозку діє у творчому акті, проте за допомогою досліджень нейрофізіології, психології та психотерапії можна оха-рактеризувати решту психофізіологічних механізмів творчого процесу людини. На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове. Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційне переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.

Багато вчених виділяють три види творчості: наукову, технічну та творчість у галузі літератури й мистецтва. Це досить загальна та достатньо вичерпна класифікація, тому В. О. Моляко з урахуванням інших видів людської діяльності виокремлює такі види творчості:

1. Наукова.

2. Технічна.

3. Літературна.

4. Музична.

5. Образотворча.

6. Ігрова.

7. Навчальна.

8. Побутова.

9. Військова.

10. Управлінська.

11. Ситуаційна.

12. Комунікативна.

Наукова творчість пов’язана з діяльністю людини в певній галузі науки, наприклад у математиці, фізиці, хімії. Специфіка наукової творчості поля­гає в домінуванні теоретичного мислення, хоча останнім часом, коли вини­кло безліч нових наукових напрямів, найчастіше переважає комбіноване мислення — теоретико-практичне. Більше того, можна виділити типове мислення фізика, математика, біолога, історика тощо. Однак ця закономір­ність властива не тільки науковій творчості.

Технічна творчість спрямована на створення нових машин, пристроїв, деталей і змінення їх функцій. До технічної творчості належать винахідництво, конструювання, архітектура, художнє конструювання пристроїв і раціоналізація процесів, пов’язаних із технікою.

Художню творчість розглядають насамперед не в аспекті створення чогось нового в певній галузі культури, а щодо самореалізації людини-творця. Здатність до творчості пов’язана з якимось видом діяльності чи навіть культурою загалом. Без цього вона не може актуалізуватися, реалізуватися на практиці. Наприклад, здібність людини до музичної (математичної) творчості постійно обновляє музику (математику), тому не може виникнути лише внаслідок освоєння наявних форм діяльності в цій царині. На що ж насамперед спрямовано цей творчий дар? Процес розвитку людини в певному розумінні можна назвати “створенням себе” — більш-менш повною реалізацією вищого Я в її самосвідомості та діяльності.

Духовний розвиток людини в ідеалі можна вважати стрижнем, єдиною основою будь-яких її істинно творчих проявів у певних галузях діяльності. Тому як один із синонімів вищого Я було запропоновано поняття творчого Я людини.

Здібності до творчості — це не сукупність окремих якостей, кожна з яких сама по собі являє собою якусь здібність. Навпаки, окремі здібності, які слід розрізняти в психологічному портреті вченого чи художника, виявляються властивим йому цілісним ставленням до світу, причому саме завдяки цьому вони й стають здібностями до творчості.

Отже, здібності — це не особлива “частина” психіки, а особливий її стан, в остаточному підсумку — можливо, уся психіка, мобілізована та змінена специфічним ставленням до світу й до самого себе. Від здібностей залежить творча самореалізація людини.

Прагнучи до розширення естетичного досвіду та реалізуючи його в здобутках, людина стверджує не тільки реальність і цінність картини світу, яка відкривається їй, але й власне творче Я, якому доступна ця картина світу.

Художня творчість людини — лише один зі способів зустрітися з творчим Я та реалізувати його в загальнокультурному плані. Єдиним неспецифічним стрижнем різних видів творчості має бути зусилля людини наблизитися до свого справжнього Я, максимально реалізувати його в емпіричній дійсності.

Літературна, образотворча та музична творчість пов’язані з новими здобутками в кожній із цих галузей (наприклад, зі створенням скульптури, написанням роману, вірша, опери).

Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, який імпровізує з лялькою, і гра професійного актора в п’єсі чи в кіно. Деякі дослідники відносять до ігрової творчості значну частину поведінки людини.

До навчальної творчості можна віднести всі види навчальної діяльності із засвоєння нових знань і виконання нових завдань.

Така діяльність організована (у дитсадку, школі, інституті, на курсах і т. ін.). Навчальна творчість багато в чому асимілює інші види творчості, особливо в середній школі, бо школярам доводиться імітувати різні види діяльності: наукову, технічну, ігрову, військову тощо.

Військова й управлінська творчість мають багато спільного, тому що вони спрямовані на керівництво колективами людей і їх діяльністю, прийняття рішень у гострих ситуаціях бою, міжособистісних конфліктів і т. ін. Однак ці два види творчості не можна звести до одного типу, бо між ними є й принципова розбіжність: управлінська творчість зазвичай спрямована на створення чогось і виконання колективом корисної роботи, а військова пов’язана з руйнуванням, знищенням.

Побутова (“домашня”) творчість відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Вона пов’язана з вихованням дітей, розподілом бюджету, готуванням їжі, організацією відпочинку тощо. Розв’язання такої домашньої проблеми, як наприклад, розміщення меблів, якщо до цього поставитися серйозно, також може бути творчим завданням: одна справа просто поставити меблі в кімнаті й зовсімінша — раціонально розмістити їх на невеликій площі, щоб ними користувалася вся родина.

Ситуаційна (“життєва”) творчість пов’язана з виконанням завдань, які постають перед людиною поза роботою та домом, наприклад розв’язання задач переходу вулиці з інтенсивним транспортним рухом або пошуку дороги. Згадаємо типове завдання, описане в народних казках, коли витязю на роздоріжжі доводиться вирішувати,куди піти: праворуч, ліворуч або прямо. Такі задачі можуть бути надзвичайно складними, бо час на їх розв’язання може бути обмеженим.

Нарешті, комунікативна творчість може проявлятись у різних видах спілкування людей. Є багато її різновидів. Це й творчість оратора, якому зненацька поставили складне запитання, і творчість закоханого, який, імпровізуючи освідчення, відчуває надмірне хвилювання, і творчість у бесіді, творчість учителя тощо. До цього виду творчості належать не тільки її мовленнєві прояви; артист-мім спілкується з публікою зовсім без слів, але якщо він талановитий, то його вплив на публіку не менший, аніж після виголошення натхненного монологу.

Ця класифікація багато в чому умовна, робоча. У реальному житті ми маємо справу переважно не з “чистими” видами творчості, а з їх комбінацією. Так, учителеві приходиться діяти не тільки в комунікативній царині, а й виконувати складні управлінські функції, приймати рішення в різних складних життєвих ситуаціях. І, безумовно, він має бути хоча б мінімально здатним до ігрової, наукової й технічної творчості, щоб зацікавити учнів, “підштовхнути” їх до творчості або хоча б виявити в них творчі здібності, розпізнати “творчий почерк”.

Тому мистецтво відбиває результати процесу пізнання людини людиною, у якому виявляються властивості характеру, стиль поведінки та мислення, пристрасті не тільки зображених героїв, але й автора їх словесних (живописних, музичних та ін.) портретів.

Давня туга за “цікавою психологією” звертає погляди деяких авторів до мистецтва, спонукуючи їх твердити, що настав час використовувати художні образи як метод психологічного дослідження. Великих письменників, які осягли діалектику душі, називають великими психологами, але вони явили її світові в особливій формі —художньо-образної реконструкції. Науковий же спосіб пізнання психіки відрізняється від художнього й знаряддями, за допомогою яких він наділяє людей владою над явищами, і соціальною практикою. Нагадаємо відомий афоризм Вільяма Штерна: “Намальовану корову не можна доїти”. Наука, досліджуючи закономірний зв’язок явищ, відкриває можливість керувати ними, змінювати їх перебіг. Хоча психології щодо цього далеко до фізики чи молекулярної біології, поширення властивих їм загальних принципів мислення (насамперед детермінізму) на царину психічного перетворила її на предмет експериментально теоретичного знання, на відміну від повсякденної свідомості (здорового глузду), мистецтва, релігії, філософії та ін.

Хоча неординарні здібності(наприклад, високий інтелект) можуть мати й аморальні люди (згадаємо “злих геніїв”, яких в історії чимало), іще ніхто не довів, по-перше, що аморальність сприяє творчості, по-друге, що творчий склад людини та її успіх у діяльності — одне й те саме. Розглядаючи творчість як продовження пізнавальної діяльності за межами заданої ситуації, можна зрозуміти, як творець виходить за межі дозволеного. Тут багато чого залежить не від енергетичних ресурсів людини (знань, умінь, навичок, мотивів), а від її моральності.

Істинно творчою особистістю може бути захоплена, одержима якоюсь ідеєю людина — учений і музикант, робітник і лікар, двірник і художник, — але їй завжди притаманний високий рівень творчої активності.

Важлива умова творчості — сприйняття нових ідей, здатність знаходити й порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджені водночас уміння поступатись і відмовлятися від своїх попередніх думок, критичність, сміливість, терпимість.

Істотною суб’єктивною умовою творчості зазвичай уважають завзятість, наполегливість, уміння забезпечити регулярність і ритмічність розумової праці. Результативність творчої думки залежить не лише від свідомості,а й від неусвідомлених ідей, імпульсивних здогадок, які виконують функцію поштовху щодо ціннісних асоціацій. Ці й інші чинники творчості породжують розмаїтість теоретичних уявлень про творчий процес.

Сучасний американський учений Д. Клозен вирізняє чотири основні детермінанти на шляху до творчої діяльності людини:

• її особисті ресурси, тобто розум, темперамент, сила тощо;

• “джерела підтримки та керівництва” (різні норми, інструкції, рекомендації), які надають їй можливості орієнтуватись у світі;

• можливості (чи перешкоди) для виконання особистих цілей залежно від соціальної приналежності, раси, віку, статі, а також ситуації у світі (війни, депресії, значні соціальні зміни та ін.);

• власні зусилля особистості, її діяльність. Природна творча активність людини виявляється в діяльності, зовнішня соціальна форма якої — праця, що охоплює й психічну, і фізіологічну сфери життя. Людям, які займаються творчістю, доводиться переборювати багато труднощів. Це різні бар’єри, антистимулятори, що в більшому чи меншому ступені негативно впливають на творчий процес.

В. О. Моляко вважає, що до внутрішніх бар’єрів можна віднести:

• незібраність, лінощі;

• незацікавленість у роботі;

• хвороби;

• незадовільний психічний стан;

• погані звички;

• робота без режиму;

• невміння організувати свій час;

• негативні якості характеру та мислення.

Дослідники називають також зовнішні бар’єри:

• незручне середовище (наприклад, приміщення);

• сторонні перешкоди (шум, спека, холод і т. ін.);

• поганий психологічний клімат у колективі;

• неадекватна (занижена) оцінка діяльності.

Один із внутрішніх бар’єрів — фіксація, тенденція “чіплятися” за неправильні рішення чи не брати до уваги альтернативи. Зазвичай це буває тоді, коли ми накладаємо непотрібні обмеження на наше мислення. Наприклад, як можна посадити чотири маленькі деревця так,щоб кожне з них було на однаковій відстані від інших?Для цього потрібно насипати пагорб із землі й одне деревце посадити на ньому, а інші три — внизу на однакових відстанях від основи пагорба й одне від одного. Розглядаючи лише компонування на рівні землі, імовірно, не вдалося би знайти тривимірне рішення.

Основна властивість обмеженого мислення — функціональна фіксованість, нездатність бачити нове застосування знайомих об’єктів,використовуваних певним способом. Якщо ви колись користувалися п’ятикопієчною монеткою як викруткою, то ви перебороли функціональну фіксованість.

Ще один внутрішній бар’єр — функціональний стереотип, винайдений К. Дункуром. Той запропонував студентам поставити свічу так, щоб вона могла горіти. К. Дункер дав кожному студентові по три свічі, кілька сірників, картонних коробок, викруток та інших предметів. У половини студентів предмети лежали всередині картонних коробок, а в інших ті самі предмети, зокрема й коробки,лежали на столі. К. Дункер з’ясував, що коли предмети лежать у короб­ках, то виконати завдання дуже важко, бо коробки сприймаються як ємність, а не предмети, за допомогою яких можна розв’язати задачу.

Функціональна фіксованість — це тільки один із психічних блоків,що заважають інсайту. Наведемо приклад іншого бар’єра: стогривнева банкнота лежить на столі, а на ній — купка речей. Як можна забрати банкноту, не доторкаючись до речей і не рухаючи їх? Одне з рішень — висмикнути банкноту з одного краю, а інше — обережно потягнути з протилежних кінців, розірвати банкноту навпіл і витягнути її частини, не перекинувши речей. Багато людей не бачать цього розв’язку, тому що нас учать не псувати гроші.

У ході численних досліджень, присвячених стимуляції творчої активності, учені виявили, що прояву креативності можуть перешкоджати страх виявитися “білою вороною”, схильність до конформізму, моральні заборони, одноманітність розв’язуваних задач. Імовірно, що ступінь прояву творчих здібностей залежить не тільки від обдарованості особистості, але й від внутрішньої та зовнішньої мотивації.

Під зовнішньою мотивацією творчості розуміють реакцію соціального оточення, як позитивну (заохочення увагою, визнання, схвалення, а також матеріальну винагороду), так і негативну (різку критику, покарання). При цьому значущість зовнішньої мотивації найповніше виявляється лише тоді, коли вона виходить від референтної групи.

Істотність впливу зовнішньої мотивації прямо залежить від рівня внутрішньої мотивації, тобто що менша внутрішня мотивація, то істотніше виявляється зовнішня. На підставі аналізу результатів досліджень можна виділити фактори, що впливають на рівень внутрішньої мотивації до творчості:

• інтеріоризовані особистістю ціннісно-орієнтовані установки;

• самооцінка;

• стабільність емоційного стану.

Стимулювання прояву креативності можливе в разі зовнішнього впливу на зазначені фактори, хоча, звичайно, такий вплив не гарантує повного розкриття творчого потенціалу. М. Глейтман, А. Фрідлунд, Д. Райсберг виділяють інші психічні блоки та фіксації, що можуть перешкодити виконанню завдання:

1) емоційні бар’єри: заборони та страх бути смішним або помилитися, нетерпимість до двозначності, надмірна самокритика (архітектор42боїться спробувати новий незвичний дизайн, бо побоюється, що колеги вважатимуть його легковажним);

2) культурні бар’єри: думка про те, що фантазія — це гаяння часу;що грайливість властива тільки дітям; що розум, логіка й числа сприяють, а почуття, інтуїція, задоволення й гумор перешкоджають розв’язанню проблем (корпоративний менеджер хоче вирішити проблему, пов’язану з бізнесом, але лютує, коли працівники його маркетингової групи жартують щодо можливих рішень);

3) засвоєні бар’єри: норми застосування (функціонального використання) значень, можливостей і табу (у кухаря немає напохваті чистої миски, і він не хоче скористатися для готування суміші сковорідкою);

4) бар’єри сприйняття: звички заважають визначити важливі елементи завдання (художник-початківець зосереджено малює вазу з квітами й не бачить “порожнього” простору навколо вази як частину композиції.

Наші знання про мислення людини ґрунтуються здебільшого на безпосередньому вивченні того, як люди розв’язують проблеми. Однак ми чогось можемо навчитися й у машин, тому що розв’язки проблем, пропоновані нам комп’ютером, — це цікава “лабораторія” перевірки ідей і уявлень про те, як ми думаємо.

Як зовнішні, так і внутрішні бар’єри частково дублюються та перекриваються; вони мають багато спільного в психологічному відображенні. Для їх подолання на шляху до успішної творчості потрібні загальні та спеціальні психологічні заходи.

Загальні заходи — це поліпшення зовнішніх умов творчої праці: створення незалежних умов на робочому місці, поліпшення відносин у колективі, уважніше ставлення до творчих фахівців. Порядок, стрункість, краса, погодженість сприяють творчості. На думку відомого авіаконструктора А. М. Туполєва, некрасивий літак не може літати.

Можна з упевненістю твердити, що висока культура виробництва, краса виконання — основа та неодмінна умова творчої праці. Комфорт, звичне оточення сприяють творчому стану людини, а шум і вібрація гнітюче діють на все живе — на рослин, тварин і людину. Відомо, що в невеликій, затишній кімнаті людина плідніше працює, ніж у величезному залі з великими вікнами та високою стелею, де вона почуває себе маленькою та закинутою. Настрій і творчий запал за таких умов зазвичай знижу-ються.43Важливу роль в організації творчої праці відіграє колір інтер’єра. Людина здатна розрізняти 121 кольоровий відтінок. Кольори бувають холодні й теплі, заспокійливі та дратівливі. Треба враховувати й кольорову залежність. Наприклад, гарячі цехи фарбують у холодні тони (блакитний, синій, фіолетовий), що створює ілюзію охолодження. Кнопки фарбують у червоний колір, щоб привернути до них увагу. Сприятливо впливають на людину жовто-зелені тони. Вони підвищують гостроту зору, поліпшують дихання, кровообіг і слух. Кольори можуть не тільки зумовити певний настрій, але й впливати на органи чуття. Люди, знайомі з енергетикою кольору, можуть використовувати її в багатьох життєвих ситуаціях, зокрема вибираючи кольори одягу й інтер’єра квартири чи офісу. Кольори так впливають на людину:

• білий сприяє відпочинку та розслабленню;

•сірий уважають нейтральним, носієм таємниці;

•чорний має бути ідеально чистим, він схиляє до сну та спокою;

•фіолетовий сприяє довірливості;

•зелений — символ росту, руху, сталості в смаках;

•червоний — колір енергії, сили, напористості, влади та любові;

•коричневий — колір стадності й емоційності юрби, водночас схиляє до затишку;

•жовтогарячий потрібний тим, хто важко сприймає нове;

•жовтий колір дратівливий, не даремно його називають кольором зради;

•блакитний — колір прохолоди, він заспокоює нерви, знімає біль;

•синій — діловий колір, зменшує зайву емоційність.

Віддаючи перевагу якомусь кольору, ми створюємо сприятливу для себе атмосферу. За допомогою дослідження кольорових плям можна виявити всю гаму людських емоцій. Творча людина найчастіше мислить кольоровими плямами, складаючи значеннєвий ряд символів, що ведуть до реалізації задуму.

На організм людини, її діяльність великий вплив справляють запахи. Вони можуть регулювати фізичну силу, підвищувати чи знижувати слух і зір, кров’яний і внутрішньочерепний тиск, температуру тіла, а також змінювати ритм дихання та пульс. Позитивно впливають приємні, нерізкі запахи за малої концентрації їх у повітрі (запахи саду, поля, лісу). Запахи називають повітряними вітамінами, бо вони приємні, цілюще впливають на нервову систему, зумовлюють приємні асоціаціїй тим самим підвищують творчі можливості та поліпшують настрій людини.

Позитивно впливає на натхнення музика. Дослідження показали,що музика В. Моцарта підсилює приплив творчої енергії, а рок-музика й подібні їй — послаблюють. Світломузика впливає на творчі асоціації.

Усі зазначені ефекти окремо й у комплексі впливають на натхнення й інтерес до творення. Будь-яка творча людина, закінчивши роботу, відчуває естетичну насолоду, радість і задоволення.

Розглянемо тепер спеціальні методи стимуляції творчої діяльності:

1)розширення знань працівників і підвищення їхньої психологічної культури;

2) формування критичного ставлення до інформації;

3) консультації, обговорення результатів роботи з іншими фахівцями, коли виникають ускладнення;

4)організація спеціального стимулювання, тренування мислення та здібностей працівника психологами із залученням кваліфікованих фахівців у кожній галузі творчої діяльності (однак не слід думати, що такий тренінг може замінити розвивальну роль самої діяльності);

5)формування мотивації, інтересу працівників до діяльності,бо особи, зацікавлені у своїй роботі, набагато перевершують у творчості тих, хто байдужий до неї. Творчі завдання можуть пробуджувати інтерес, якщо вони нові. Інтерес зазвичай зменшується, коли людині доводиться виконувати одноманітну роботу;

6)розвиток духовної культури;

7)формування вміння переводити увагу.

Кожен працівник має добре знати закономірності стомлюваності, уміти правильно організовувати свій відпочинок. Але у творчій роботі іноді буває інакше. Якщо виникають ускладнення, доводиться годинами та днями, а то й тижнями та місяцями займатися вирішенням якогось одного питання. Тоді потрібно відходити від теми, переключатися на іншу роботу, просто відпочивати. Часто після перепочинку рішення приходить майже відразу, ніби саме собою.

До стимульовальних умов творчості багато вчених відносять створення сприятливого клімату в колективі. Наприклад, академік А. Ф. Іоффе висував такі вимоги до організації роботи:

• добір у колектив талановитих людей, які прагнуть знань;

• демократичність, простота й принциповість керівника;

• відверте схвалення успішної праці підлеглих і вміння науково аргументувати, що вони щось зробили неправильно;

• надання більшої самостійності підлеглим;

• оптимальна чисельність колективу (не більше 12, краще 3–6 чоловік);

• здорова конкуренція в колективі;

• підтримка конструктивної критики з боку всіх членів колективу;

• урахування кваліфікації, особливостей інтелектуальних здібностей і особистісної сумісності людей під час формування групи.

Отже, стимуляція творчості — це не тільки застосування спеціальних методів активізації розумової діяльності, а й організація умов праці, уважне та турботливе ставлення до працівників.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Види публікацій викладачів кафедри української літератури І компаративістики (2)

    Документ
    Китова С. Полотняний літопис України. Орнамент середньодніпрянських рушників в етнокультурному просторі.України-Черкаси. „ Брама– Ісуєп”, – 1 .- 11 др.
  2. Психологічна та психотерапевтична допомога дітям та молоді

    Документ
    Фільц Олександр Орестович – професор, головний лікар ЛОДКПЛ, завідувач кафедрою психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім Данила Галицького, Президент ЄАП
  3. Л. М. Кудояр, кандидат психологічних наук

    Документ
    Психологія: навчальний посібник/ Т.В.Іванова, О.А.Кривопишина, П-86 Сахно П.І. та ін.; за заг. ред. Л.М. Кудояра. - Суми: Сумський державний університет, 2011.
  4. Психологія” Галузь знань: 0301 “Соціально-політичні науки” (2)

    Документ
    В Університеті “Україна” підготовка за освітньо - кваліфікаційним рівнем магістр з психології здійснюється протягом одного року на базі освітньо - кваліфікаційного рівня спеціаліст з психології на денній формі навчання, або протягом
  5. Психологія управління як наука

    Документ
    Психологія управління - це відносно молода галузь науки. Виникла вона з домінуванням у суспільстві поняття „менеджмент”. Оксфордський словник англійської мови розкриває зміст цього терміна так: спосіб, манера спілкування з людьми, мистецтво керування.

Другие похожие документы..