Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Кодекс'
3) осуществлять налоговый контроль за исполнением налогоплательщиком налогового обязательства, налоговым агентом - обязанности по исчислению, удержан...полностью>>
'Документ'
2. Направить Правила устройства и безопасной эксплуатации паровых и водогрейных котлов на государственную регистрацию в Министерство юстиции Российск...полностью>>
'Документ'
Едва ли найдется в Украине предприниматель, который не испытал на собственном опыте требования органов налоговой службы по «минимальной налоговой наг...полностью>>
'Документ'
Местонахождение объекта культурного наследия регионального значения в соответствии с актом органа государственной власти о его постановке на государст...полностью>>

Люди «білого царя»: імперська поселенська колонізація

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

. Там само. – С.161.

. Там само. – С.161,164.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С., .

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С., , ; Войсковая и городовая старшина в Малороссийских полках в 1725 году // Труды ПУАК. – Вып.14. – Полтава, 1916. – С.75. Ствердився Г.Ілляшенко на сотницькій посаді не відразу, адже, як вже згадано вище, у 1720 р. її обіймав А.М.Євстратович.

. Факт того, що Г.Ілляшенко був неписьменним (див. підписи на Коломацькій чолобитній 1723 р.: Киевская Старина. – 1890. – №6 (Приложения). – С.106) може свідчити на користь припущення, що він був першим старшиною в своєму роду.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само. – С..

. Там само. – С..

. ЦДІАУК. – Ф.1632. – Оп.1. – Спр.166. – Арк.2.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Барвинский В.А. Генеральное следствие о маєтностях Миргородского полка 1729-1730 гг. – С.144; Коломацкие челобитные // Киевская Старина. – 1890. – №6 (Приложения). – С.105-106. Вище за «кременчужанина» підписуються (знизу вгору) в 1723 р. сотники потоцький, омельницький, устивицький, остапівський, білоцерківський, яреськівський, шишацький, чорноуський, сорочинський, богачський, говтвянський, хорольський та полкової миргородської сотні; в 1730 р. – потоцький, омельницький, говтвянський, остапівський, білоцерківський, богачський, устивицький, яреськівський, шишацький, сорочинський та полкової миргородської сотні (хорольський сотник тут чомусь опинився останнім за списком, але я схиляюсь вважати це випадковістю).

. Кривошея невірно подає час сотникування Я.Гавриленка як 1747-1750-? та цілком міфічного Федоровича Гаврила як ?-1752.04-? (див.: Кривошея В. Українська козацька старшина. – Ч.1. – С.45).

. Другим був його ровесник Данило Волошин (Волошиненко) див.: ЦДІАУК. – Ф.1501. – Оп.3. – Спр.1579. Здається обидва отримали цей ранг при «виході на пенсію».

. Див.: ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само.

. ЦДІАУК. – Ф.1632. – Оп.1. – Спр.411. – Арк.305-305зв.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само. – С..

. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. – Ч.1. – С.43.

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.12зв.

. Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края в XVIII столетии… – С.66.

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.6.

. Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края в XVIII столетии… – С.78,81.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Андриевский А.А. Материалы для истории южнорусского края в XVIII столетии… – С.89.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2218. – Арк.2.

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.40.

. Тут і далі див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2187.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.. Йому вірогідно завдячує Кременчук назвою одного зі своїх передміських районів – «Череднички». Цікаво, що серед мешканців сучасного міста і досі можна натрапити на осіб на прізвище «Чередничок».

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.101. – Арк.149зв. Загорські напевно були досить поважними людьми в Кременчуці початку XVIII ст.: в компуті 1719 р. є згадка про 4 «чоловіка» (родини) підданих Загорського (див.: Там само. – Арк.82зв.). Це найбільший з двох тогочасних «власників»(другим був священик Леонтій Федорович з 1 «чоловіком»-родиною підданих). Згодом Загорські здається проміняли військово-адміністративну кар’єру на духовну – за ревізією 1752 р. Іоанн Загорський значиться священиком у с.Богомолівці (нині Червона Знам’янка) (див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19350. – Арк.158).

. ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365.

. Ділова і народно-розмовна мова ХVIII ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). – К., 1976. – С.278 (згадка з 19.VIII.1740 р.).

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С. (згадка з 14.VII.1738 р.).

. Кривошея В. Українська козацька старшина. – Ч.1. – С.45. У 1744 р. він значиться на посаді сотенного отамана (див.: ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.6).

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С. (як «за сотника прав ящик козак» підписав документ 19.ІII.1752 р.).

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58142. – Арк.31зв.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С., , . Дані про підданих Г.Рудя: Там само. – С.65,84-85.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19350. – Арк.626-626зв. На жаль поза Кременчуком піддані «різних чинів та козаків» подані в ревізії 1752 р. без вказівок на персональну приналежність, отже можливо цими 17 родинами кількість підданих Гаврилових на Лівобережжі не вичерпувалась. Зокрема, відомо що за Генеральним описом 1768 р., тоді вже секунд-майор Я.Гаврилов, значиться власником двох хуторів у Омельницькій сотні (при річці Омельник та при урочищу Сухий Кагамличок) (див.: ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.438. – Арк.128зв.,129).

. ЦДІАУК. – Ф.1632. – Оп.1. – Спр.166. Натомість Ф.Гаврилов представив ревізору вже згадуваний вище універсал полковника П.Апостола з 1731 р.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.; ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14480, 14483.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само. – С.164, 166.

. Там само. – С.166.

. Там само. – С., ; Войсковая и городовая старшина в Малороссийских полках в 1725 году… – С.75. Можливо, також «Васильовичів» було троє (Фень, Іван і Терешко) і згодом вони стали зватись «Калачниками» (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.164).

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.101. – Арк.63зв. (знак питання пов’язаний з тим, що я не маю цілковитої певності у належному прочитанні не дуже розбірливого напису).

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само. – С., 161, 163, 164, 165.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.163, 165, .

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С., 163, 164, 165; ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.6; ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365. Ділова і народно-розмовна мова ХVIII ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). – К., 1976. – С.278. Знак питання біля 1737 р. пояснюється тим, що хоча за реєстром дворів старшинських в Кременчуці згадано саме двір «отамана городового» Д.Волошина, але сам документ підписаний отаманом городовим П.Пащенком.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.123, 124, .

. ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365; Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.; ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19350. – Арк.158зв.

. Андреевский А.А. Материалы для истории южнорусского края… – С.87.

. ЦДІАУК. – Ф.269. – Оп.1. – Спр.1174. – Арк.2-4; згадки про нього з 1746-1747 рр. див.: Шамрай С. До історії залюднення… – С.220-221. Як довго, М.Авраменко перебував на отаманській посаді по відновленню його повноважень 13.І.1752 р. даних не маємо. У документі відносно 1764 р. М.Авраменко названий вже «значковим товаришем» з Кременчука, а не «сотенним отаманом» (див.: ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.7зв.). Вірогідно він не перебував на посаді з 1754 р., коли став осадчим, а згодом сотником слободи Овнянки у Новослобідському козачому полку, про що згадувалось у підрозділі 3.1.

. ЦДІАУК. – Ф.269. – Оп.1. – Спр.1174. – Арк.2-4.

. ЦДІАУК. – Ф.229. – Оп.1. – Спр.106. Не виключено, він міг бути родичем відомого генерального бунчужного Дем’яна Васильовича Оболонського (мав великі маєтності в Горошині).

. ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.442. – Арк.126.

. Войсковая и городовая старшина в Малороссийских полках в 1725 году… – С.75.

. ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365; Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.; Ділова і народно-розмовна мова ХVIII ст. – С.278.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.253, 255.

. ЦДІАУК. – Ф.1632. – Оп.1. – Спр.411. – Арк.308. (підпис на документі від 3.ХІІ.1745 р.). 22.ХІІ.1741 р. згаданий ще як кременчуцький канцелярист Яків Киселев (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.). Сотенні канцеляристи в Кременчуці фіксуються і пізніше у 1763 р., коли цю посаду обіймав Василь Очередко (див. : ЦДІАУК. – Ф.229. – Оп.1. – Спр.106. – Арк.18-18зв.).

. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст… – С.135.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. ЦДІАУК. – Ф.229. – Оп.1. – Спр.106. – Арк.27зв.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само. – С.; ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19350. – Арк.158.

. Миллер Д. Пикинерия // Киевская старина. – 1899. – №12. – С.316. Напевне, це або Федір Собецький, або хтось з його синів – «Ясько та Павло» згадані за ревізією 1752 р. у Кременчуці як козаки виборні «среднегрунтовие».

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.101. – Арк.149зв.

. Войсковая и городовая старшина в Малороссийских полках в 1725 году… – С.75.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само. – С.; ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19350. – Арк.158зв.

. Ф.229. – Оп.1. – Спр.106. – Арк.18-18зв.; Миллер Д. Пикинерия… – С.316.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С., . Вірогідно родич (син?) осавула Кременчуцького полку Семена Лисого (1661 р.).

. Там само. – С.. Він, щоправда, названий не війтом, а «бурмистром».

. Там само. – С., 163, 164.

. Там само. – С.161, 164.

. Войсковая и городовая старшина в Малороссийских полках в 1725 году… – С.75; Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.163, 165. Спокусливо угледіти його зв’язок із кременчуцьким сотником-сомківцем Михайлом Лазаренком з 1662 р.

. Там само. – С..

. Там само. – С..

. ІР НБУВ. – Ф.1. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.; Ділова і народно-розмовна мова ХVIII ст. – С.278.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.273. – Арк.1-13; Андриевский А.А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. – Вып.5. – С.117.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Див. відомість 1752 р.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.101. – Арк.41-42 (див. також Додаток 3).

. Важко сказати наскільки цьому посприяв згони населення Правобережжя 1679 та 1712 рр. У документах Києво-Слупського Пустинного чоловічого монастиря (ЦДІАУК. – Ф.131. – Оп.30. – Спр.7. – Арк.1зв-2) існує, зокрема, згадка, що в Чигирин-Діброві, Городищі, Власівці, Жовнині, Максимівці та ін. з 1665 р. від «татарского разорения малолюдно было, а в 1712-м году согнаіе тамобочніе задніпрские люде, когда в означенніе городки и села попереходили, стало біть в тих городках и селах многолюдно и козаков многое число поселилося» (див.: Крикун М. Вказ праця. – С.66).

. ЦДІАУК. – Ф.102.- Оп.3. – Спр.101. – Арк.82зв.

. Барвінський В.А. Генеральное следствие о маєтностях Миргородского полка 1729-1730 гг. – С.121-179.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Див.: ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365. Слід сказати, що 1737 р. то не кращий рік для місцевого козацтва, яке значно потерпало тоді від російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. – К., 1851.– С.81-82. Див. також справу з 1760 р. про переведення в козаки Кременчуцької сотні обивателів Боченко, Яковлева та ін.: ЦДІАУК. – Ф.269. – Оп.1. – Спр.3296 та справу про поповнення кількості виборних козаків Миргородського полку (липень 1762 – грудень 1763 рр.): ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2410. Вірогідно, що останні зростання цих показників почасти пов’язані з поверненням до Гетьманщини деяких козаків з «задніпрських місць» (переданих до відомства Нової Сербії). Утім, соціальна привабливість гетьманату, гадаю, виглядає безсумнівною, а відтак тужити за ним мали підстави не лише «свідомі» українські інтелектуали.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2585.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19350. – Арк.140-157, 623-637зв.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само. – С.112-113. З експропріацією правобережних володінь сотні на користь Нової Сербії, кількість її населення природно зменшилася (див. нижче дані 1764 р.).

. Шафонский А. Вказ. праця. – С.81-82. Для порівняння ті самі цифри по Городиській (Градизькій) сотні становлять 5.897 : 1.862 : 928; Омельницькій – 4.796 : 1.145 : 1.318; Келебердянській – 3.186 : 1.014 : 443; Власівській – 2.853 : 1.941 : 129; Потоцькій – 2.252 : 559 : 811.

. На жаль дуже докладний т.зв. Румянцівський Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 рр. не проводився (чи таки не зберігся?) на теренах, що відійшли до Новоросійської губернії. Утім, однією з подальших дослідницьких перспектив є опрацювання збережених матеріалів цього опису з Жовнинської та Чигирин-Дібровської сотні Лубенського полку та Голтвянської, Омельницької, Остапівської та Потоцької сотень Миргородського полку (з Полтавського полку лишилися лише матеріали, які походять з центральних сотень) (див.: Генеральний опис Лівобережної України 1765-1769 рр. Покажчик населених пунктів. – К., 1959. – С.30, 33, 35-37).

. Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины ХVII-XVIII вв…. – С.158-192.

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.12-15зв. «Порабощенні» В.Капністом «по його тодішній полковницькій власті» «природні козаки» після усунення його з посади Миргородського полковника змогли повернути свій козацький статус. Новий раунд боротьби козаків-манжеліївців та їх колег по нещастю з с.Ламане вже проти вдови В.Капніста, яка заручившись вигідним собі судовим рішенням та підтримкою військової команди російських гренадерів тероризувала своїх опонентів, розпочався в 1766 р.

. ЦДІАУК. – Ф.269. – Оп.1. – Спр.2526.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.1954.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.273. – Арк.1-13.

. Цит. за: Опыт исторического словаря о российских писателях. Приложение к факсимильному изданию (Н.Новиков. Опыт исторического словаря российских писателей. – СПб., 1772). – М., 1987. – С.44.

«Всякому городу нрав і права»

Побут, вдачу та громадянську культуру кременчужан доби Гетьманщини через обмаль існуючого та опрацьованого джерельного матеріалу реконструювати можна лише дуже поверхово. Тому обмежуся лише деякими заувагами.

Мілітаризований характер буття прикордонного краю плекав серед місцевих мешканців пієтет до військових чеснот. Вони задавали світоглядні орієнтири лицарського штибу – мужність, витривалість, зневага до смерті. Вони штовхали до пошуків «правди» на «кінці шаблі» []. А відтак, живили вони як козака-полчанина чи запорожця, так і гайдамаку-ізгоя. Найвідоміші кар’єри уродженців кременчуцької землі (або осіб, тісно пов’язаних з нею) завдячують саме «зброї» – Г.Галаган (запорожець → найманець-компанійський полковник → чигиринський, а згодом прилуцький полковник), Самусь (запорожець → богуславський полковник → наказний гетьман Правобережжя), Г.Ілляшенко (стрілецький отаман → кременчуцький сотник, засновник старшинської династії), Ф.Москов (яничар → запорожець → шишацький сотник → миргородський полковий обозний), Г.Рудь (запорожець → крилівський сотник), Г.Медвідь (запорожець → ватажок багатосотенного гайдамацького загону), дрібні ватажки та рядові гайдамаки з Кременчуччини: Марко Мамай [], Іван Стеценко [], Марко Костирчик [], Олексій Баранниченко [], Яцько Чабан (Деребенець), цілий «клан» Великих [] та ін.

«Побачити світ» місцевий уродженець також мав змогу переважно «через мушку прицілу», на черговій війні чи то як мобілізований вояк, чи то у сумнішій ролі бранця. Так, зокрема, значковий товариш Власівської сотні Павло Денисенко побачив Прибалтику (був «під Ригою») у «лифляндському поході» 1746 р. разом із 1-тисячною командою українських козаків [], значковий товариш Кременчуцької сотні Григорій Байдак Причорномор’я (1736 р. у Кримському поході, 1737 р. – Очаківському, 1738 р. – Дністровському []), а Стефан Калітенко, житель містечка Остап’є, повернувся з татарського полону в 1755 р. через Смірну, Амстердам і Кронштадт [].

Утім, в цей час горизонтальній (а іноді й вертикальній, як у звісному випадку із О.Розумовським) мобільності, принаймні у межах Російської імперії, вряди-годи сприяв уже і такий специфічний «український» фах як спів (церковний та світський). Відомо, наприклад, про виконання кременчуцьким значковим товаришем Д.Корчевським у 1751 р. завдання з пошуків співаків для гетьманського двору [].

Ні чим не прикрите право сили ще було найвірнішим «законом» і в застосуванні його не стримувались ані «слуги порядку», ані його «вороги» [Оборотною стороною такого стану речей було поширене переконання про втрату будь-якої сили юридичного акту з фізичною смертю згаданих у ньому. Так, зокрема, вимоги перегляду підданського стану тієї чи іншої людини чи цілої громади в зв’язку зі смертю власника заповнювали судові канцелярії усіх рівнів. Грала тут роль і традиційна, підтримувана релігією, середньовічна практика відпускання на волю невільників перед смертю господаря (цілком жива, наприклад, навіть у таких загальноукраїнського «пугала» як турки). ]. Повага до жінки, дитини, сивин старців, духовного сану чи власницьких прав не часто зупиняла «сильного». Прикрашання кордону шибеницями з повішеними (мазепинцями, гайдамаками ets.) було буденністю. Страхітливе саджання на палю застосовувалось на теренах Гетьманщини принаймні до 1740 р., а в землях Речі Посполитої й значно пізніше.

Рукоприкладством не гребували навіть «кращі люди», як ось кременчуцький сотник Ф.Гаврилов, який 1748 р. побив старшого від себе екс-сотника М.Чередничка. Він же відомий і нестриманістю у словах у справі із запорожцями 1745 р. Його спадкоємець Я.Гаврилов також не дуже церемонився з підлеглими, коли вирішив перетворити своїх козаків на пікінерів у 1764 р. (тут також не обійшлося без бійки і лайки). Численні приклади свавільного застосування сили дає справа Цибулевського з її бійками, наїздами, захопленням майна, нічними нападами на доми з галасом і стріляниною.

Популярне нині слово «команда» з’являється в Україні якраз у ХVIII ст., і тоді, як і сьогодні, віддана «команда» [Такою, наприклад, могла бути група наймитів, що вони, на відміну від «підданих»-залежних селян чи то інших юридично підлеглих, часто-густо зберігали архаїчний характер ближньої «дружини», членів якої з вождем в’яже особистісний зв’язок.] дозволяла її «лідеру» досягати чималих особистих результатів, «незважаючи ні на що». При цьому про їх «законність» дбалося в останню чергу і в доволі своєрідному стилі, як ось, коли вже згаданий Цибулевський вимагав від побитого ним з «підкомандними» священика підписати розписку, що мол «претензій не маю» [].

Авторитаризм був нормою здійснення керівництва, причому патріархально-військоводемократична легітимність «батьків»-сотників чи отаманів мала тенденцію до девальвації та заміни її легітимністю бюрократичною за російським зразком. Протиставлення ефективності «призначення» безпорадності «виборності» стало добрим тоном відозв із середовища старшинської аристократії. Соціальна солідарність, таким чином, одержувала удар за ударом.

Старшинська еліта все більше замикалась у собі, формуючи потужні сімейні клани, що всмоктували нерідних «потрібних людей» через псевдородинні структури (кумівство, інститут хрещених батьків, патронально-клієнтарні зв’язки []). До всіх тих, хто не потрапив до жодної категорії «спорідненості» ставились так, як згодом зауважив Великий Кобзар – «хіба хто кохає нерідних дітей».

Таким чином, соціальна база та сфера застосування (інтенсивність вияву) громадянськості, породженої Козацькою революцією та зрозумілої як співпричетність у відповідальності за «загальне благо», звужувалась, поступаючись прерогативами модерному «левіафану» – державі. Її руїнний (з усіма крайнощами неофітства) потенціал щодо інших (старих) суспільних структур був явно виразнішим за пропоноване нею ж «світле майбутнє».

Неспокій відчувався навіть у найелементарнішій і найвідпорнішій ланці суспільства – сім’ї. Кидання дружин та дітей напризволяще було настільки поширене [], що переяславський єпископ неустанно вимагав у підлеглих йому священиків, аби брали свідчення «під штрафом» у «достовірних людей» про те, що жених дружину свою не полишить [].

Церква мала чимало клопотів з двічі- та багатожонцями (див., наприклад, справу про звинувачення у багатожонстві селянина с.Уховки Крилівської протопопії з 1751 р. [] чи то справу про мешканця м.Потоки Дмитра Галагана, що взяв шлюб з Параскою Коновозівною, яка не мала свідоцтва про смерть першого чоловіка []), які бувало з’являлися цілком законно, адже татарський полон чи то тривала відсутність вістей від одного з членів подружжя бували підставою для дозволу на другий шлюб.

Татарсько-турецький полон також поставляв кадри віровідступників-потурнаків, яких, траплялось, хрестили понову (див. справу Т.Даниленка, який повернувся з полону на батьківщину до Городища та перейшов з магометанства до православного віровизнання в 1756 р. []). Утім, у ХVIII ст. офіційне православ’я (великою мірою у зв’язку з кар’єрними міркуваннями) користується помітною (зростаючою?) популярністю серед іновірців, які так чи інакше потрапляли на терени Російської імперії.

Цікавим тут є також претензія адміністрації на контроль за особистим життям підлеглих (цілком за традиційним зразком стосунків дідича та кріпаків). Відтак, за підозрою у перелюбі державний наглядач І.Цибулевський дозволив собі ув’язнити дружину козака с.Савине Кременчуцької сотні Миколи Коваленка (зганьблена козачка повісилась у буцегарні) [], а чигирин-дібровський сотник І.Болюбаш за «некоторое прегрешеніе» козачки Тетяни Брусихи відібрав її хуторець (подарований згодом зятю Болюбаша – Семену Слюзу, він став відомий як слобідка Слюзівка) [].

Взагалі людина поза межами власної оселі в селі або містечку (хутір не давав тут жодних гарантій, тому його постійними мешканцями були зазвичай лише управитель та наймити, які воліли жити у порозумінні з околичними Робін Гудами []) наражалася на постійну небезпеку (кременчуцькою сотенною канцелярією задокументований, наприклад, випадок з 1740 р., коли перехожого запорожця забили до смерті місцеві чабани, у яких він попросив тютюну []). Ті ж, хто не мав такої оселі взагалі змушені були жити фактично поза будь-яким «законом». Осіла людність відгороджувалась від «бродяг» як тільки могла, небезпідставно вважаючи їх «криміногенним середовищем». Традиційно сумною була доля вдів і сиріт, які завжди небезпечно наближалися до статусу суспільних паріїв.

Попри загальноприйняту побожність (на межі з фанатизмом) та щедрість щодо церковних інституцій (див. вище вражаючий перелік жертводавців Пивогірського монастиря або й опис дарів новозбудованій у 1743 р. Покровський церкві в Крюкові []) християнська мораль сприймалась суспільством доволі поверхово (обрядоцентрично). І церква православна не дуже-то прагнула більшого. Традиційний список основних церковних вимог торкався переважно зовнішніх проявів благочестя, побоюючись «лізти у душу» пересічного прихожанина. Ось, наприклад, перелік «посадових обов’язків» протопопів, з ордеру славної пам’яті переяславського єпископа Гервасія Лінцевського: 1) учити прихожан молитов; 2) тлумачили народу 10 заповідей; 3) вказувати, як треба хреститись (3-ма перстами); 4) дбати про порядок у церкві під час служби; 5) слідкувати, аби розбірливо промовлялась служба; 6) дбати, аби хліб та вино для причастя були відповідної якості; те саме щодо 7) якості свічок та 8) пахощів для кадил; 9) дбати аби народ не працював у святкові дні, ходив до церкви, а не відправляв язичницькі обряди («кулачні бої, коляди, купали, п’янство, ігрища, плясанія, ношні крикі, соборища, співаній на браках Ладомі ладо, волшебств» тощо); 10) слідкувати за пристойним виглядом церковного начиння [].

Канцелярія Духовної консисторії цього часу найбільше завантажена була справами або про ухиляння священиків від відправляння обов’язкових служб (як у випадку з 1755 р. зі священиком з Потоків Василем Трофімовим []), або на їх негідну поведінку (прохання 1751 р. прихожан Чигирин-Діброви про усунення місцевого священика Давида Васильєва за п’янство []), чи то відвертий кримінал (про побиття 1762 р. монаха Веніаміна намісником того самого монастиря Гедеоном [] або про спробу підлога крилівського намісника Сімеона Петрова у 1750 р. здійснену задля зменшення оподаткування [] тощо).

Серед гріхів, які сподобилися на запис у власну книгу-довідник кременчуцького пастиря О.Савича, на оригінальність претендує хіба гріх тютюнокуріння []. Цікаво, що він опинився в одній компанії з такими фундаментальними догматичними сентенціями, як гнів, що відбирає розум (із звичною альтернативою у формі смирення) та про користь тілесного «девства», а отже тут, напевне, маємо справу з індивідуально підшуканим «ворогом» (особистим переконанням) панотця з Кременчука. До честі панотця Олексія варто сказати, що слова народної пісні («Які тепер попи стали –/ Сестру з братом обвінчали») то не про нього, бо власноруч виписані схеми спорідненостей, що уможливлюють чи стають на перепоні шлюбному союзові займають більшу частину його «книги».

До позитивів культурного життя Кременчуччини у ХVIII ст. варто віднести поширення мережі освіти (щоправда, орієнтованої на застарілі схоластично-теологічні премудрості) та благочинності. Так, 1737 р. у Кременчуці фіксується існування 2 шкіл («причисна» та «спаська») та шпиталь для старців («кривих та сліпих»), в Потоках шкіл було навіть три, а у Власівці було два шпиталі []. Зростали вимоги до освіченості священиків і, із заснуванням у Переяславі семінарії у 1738 р., можливості для здобуття церковної освіти в регіоні суттєво покращали.

В останні роки цікавого нам тут періоду розпочинають свої кар’єри перші світські інтелектуали родом з Кременчуччини – вже згаданий вище Іполит Богданович (23.ХІІ.1743 – 6.І.1802) та дядько і небіж Яків (бл.1735 – після 1793) та Федір (1734 – після 1791) Козельські. Усі вони були пов’язані своїми кар’єрами з Колегією іноземних справ та таким новим явищем в українсько-російській культурі, як Петербурзька «колонія малоросіян», і стали відомі (перший як предтеча російського літературного сентименталізму, другий як політичний теоретик і один з розробників Проекту Нового Уложенія 1767 р., третій – як поет та мемуарист) вже в погетьманські часи [].



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кременчук від заснування до 1764 р

    Документ
    Вирський Дмитро Станіславович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.
  2. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації (2)

    Документ
    Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 12-14 лютого 2010 р. – Сімферополь: ВіТроПринг, 2010.
  3. Курс подається за модульною схемою (2)

    Документ
    У посібнику розглядаються проблеми: соціальні структури і соціальні відносини в українському суспільстві в історичному контексті, їх роль в створенні оригінальної форми державності (до ХІХ ст.
  4. Вісник (1)

    Документ
    Редколегія “Вісника” приймає статті обсягом 4 – 5 сторінок через 1 інтервал, повністю підготовлених до друку. Статті подаються надрукованими на папері в одному примірнику з додатком диска.
  5. Вповістях І оповіданнях першого тому вибраних творів ідеться про життя-буття украҝнців у Казахстані та ҝх нерозривні родинні й духовні зв’язки з батьківщиною

    Документ
    В повістях і оповіданнях першого тому вибраних творів ідеться про життя-буття украҝнців у Казахстані та ҝх нерозривні родинні й духовні зв’язки з батьківщиною.

Другие похожие документы..