Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Пояснительная записка'
федеральный компонент Государственного образовательного стандарта начального общего образования, утвержденным приказом Минобразования России от 05.03 ...полностью>>
'Документ'
Государственную страховую монополию вводила Екатерина ІІ своим манифестом от 28 июня 1786 года во второй половине XIX в. начинается включение го­суда...полностью>>
'Конкурс'
1.1. Творческий конкурс рисунка для детей и юношества «Чехов и герои его рассказов» (далее –Конкурс) проводится Центральной городской библиотекой им....полностью>>
'Диплом'
Понятие и структура финансовых рынков в российском праве: теоретические основы. Понятие и структура рынка ценных бумаг в российском праве: теоретичес...полностью>>

Люди «білого царя»: імперська поселенська колонізація

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Взагалі, духівництво не було частиною соціальної піраміди, оскільки не утворювало стану або замкнутої групи. Воно було різнорідним за соціальним походженням, достатком і політичним впливом. Юридично відокремлене від решти населення автономною адміністрацією й судочинством, духівництво звільнялося від податків, військової служби і трудових повинностей.

Клір також претендував на шляхетський статус. Хоча українська влада не дуже схилялася до визнання цих претензій, вона надала духовенству головне шляхетське право – використовувати працю селян. Коли у ХVIII ст. зросла кількість синів священиків, що не вступали на релігійну службу, виникла потреба визначити їхнє соціальне становище. 1757 р. гетьман Розумовський запровадив особливі цивільні ранги для дітей священиків. Діти протопопів – священиків, що правили протопопіями, займали найнижчий щабель у Значному військовому товаристві, а діти звичайних священиків ставали козаками. Цим законом українська адміністрація визнавала певні зв’язки, які існували між священиками і нижчим ешелоном нової шляхти, але загалом відмовляла клірові у шляхетному статусі. Причина цього була досить простою. Оскільки кожна парафія обирала свого власного пароха – нерідко серед місцевого населення – автоматичне надання шляхетського статусу для кліру відкривало б вільний доступ до шляхетського стану козаків і навіть селян, чого влада допустити не могла.

На середину ХVIII ст. почастішали і випадки прийняття священицького сану нащадками козацької старшини [Усі відомі мені з прізвищ не патронімічного характеру (як то, наприклад, Василь Федоров, Григорій Мойсеєв) кременчуцькі священики, а саме Данило Грабина, Василь Кадигроб пов’язані з відомими козацькими родами.] через небажання нести тягарі військової служби (благо вищу освіту майбутні світські та духовні ще здобували за єдиною програмою у Києво-Могилянській академії та її регіональних клонах). До певної міри тут можна говорити і про розчарування в російському політичному проекті та втечу в царину непідконтрольного йому духовного життя, що згодом дало Україні таку потужну людину духу, як Г.Сковорода.

Примітки

. Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760-1830. – К., 1996. – С.37. Подальша характеристика соціальної системи Гетьманщини також подана переважно за З.Когутом (див.: Там само. – С.37-47).

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2218. – Арк.3зв. Про вимоги своєкоштного виправлення «мундирів», коней та припасів для старшини і виборного козацтва див. там само під 1744 р.

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.2.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2747.

. ЦДІАУК. – Ф.1632. – Оп.1. – Спр.253. – Арк.3-3зв. (скаргу засвідчили «жителі Сотні Кременчуцької Федір Стовбуренко, Кирило Єдищенко, Семен Довгополий зі всією сотні кременчуцької громадою»).

. Див.: Шамрай Г.С. До історії Лівобережних міст у половині ХVIII в. // Історично-географічний збірник. – Т.2. – С.159-168.

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.54484-54662. – Арк.238.

. ІР НБУВ. – Ф.113. – Спр.5. Хоча в юридичних документах міщани згадуються (див. згадку «міщанина власівського» в 1738 р.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.).

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.101. – Арк.82зв. Щодо того, які цехи існували в Кременчуці свідчень досі не виявлено. А в сусідніх Потоках, наприклад, 27.VII.1726 р. згаданий «цехмистр шевський» (див.: ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.438 (ч.І). – Арк.608зв.).

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.3. – Спр.19350. – Арк.623-632.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123,326-365.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.157. У вищезгаданій скарзі з приводу шинку в Кременчуці 1747 р. поняття «війт» та «бурмістр» вжиті можливо як синоніми (наказ на організацію шинку отримує «війт», а реально виконує «бурмистр»).

. Ділова і народно-розмовна мова ХVIII ст. – С.222 (документ №82).

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.1557. – Арк.5.

. Див.: Барвинский В.А. Генеральное следствие о маетностях Миргородского полка 1729-1730 гг.

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.54484-54662. – Арк.9(3)зв. Про інші міста та містечка полку сказано, що нічого такого там «не имеется».

. За даними на 1766 р. (без підсусідків): у Чигирин-Діброві – 37 дворів, 53 хат, 0 бездвірних хат; Вереміївці (разом із селянами Оболонського) – 150, 241, 43; Жовниному – 35, 51, 8; Погоріла – 18, 39, 10 (див.: Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины… – С.147,149,154). (разом бл.2-3 тис. осіб).

. За ревізією Миргородського полку 1750 р. в Городищі – 17 дворів, 40 бездвірних хат, підсусідків: кінних – 1, піших – 5; Максимівці (відповідно) – 33, 50, 1, 5; Погребах – 15, 25, 0, 1; Твердохлібівці – 14, 19, 1, 7; Ярошах – 2, 2, 0, 0; Пирогах – 2, 10, 0, 0; Опришках – 9, 10, 0, 0; Жуках – 6, 0, 0, 11; Власівці – 21, 50, 0, 0; хуторі на р.Омельнику – 0, 0, 4, 3 (див.: Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. – С.118-122) (разом бл.1-1,5 тис. осіб).

. В універсалі від 16 червня 1693 р. маємо ще один докладний опис кременчуцьких околиць, на які претендували пивогорські монахи: «Которие то кгрунта так сут описаны Климятин и Климятинские уходи, около реки Сулы, Белобережя, Бражняя Лука, Домонтовская Лука, Александрово озеро, Старец озеро и иные озера уступные и запустные около тих урочищ противко Веремеевки, уходи Чигирин-Дубровскіе около реки Сулыи и Днепра, аж до Пивов, Городище, Лапинце, вижей Лапинец озеро Золотое дно, Максимовка, Перевоз на Суле, а з Сулы через Днепр до Старой Слободы давнейших Вороных Луз, противко Вороных Луз, Солониця озеро там же озера около монастира Пивского до Іорданий, где упадает Днепр под Уласовкою, то ест Дед Наистен Белобереже, а по той стороне Днепра от Крилова озера сут Розине по границу, которая называется Озеро Дубок, всего уходу, почавши от Белобережя аж до озера Дубка» (Універсали Івана Мазепи… – С.252-254). Кордонами монастирських володінь визнаються («вышей») містечка Чигирин-Діброва, Жовнин, Вереміївка і село Лелинці, («нижей») містечко Власівка. До речі, козаки Городища і Максимівки, які мешкали в монастирських маєтностях виводилися з-під юрисдикції монахів («им… жадная долегливост не деялася, поневаж… козакую службу отправуют»).

. Матченко А. Вказ. праця. – С.21.

. Там само.

. ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.438. – Арк.34. Вірогідно з цим млином пов’язані судові тяжби монастиря з миргородським полковим обозним Ф.Московим у 1757-1763 рр. (див.: ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.1584, 1642, 1765, 2443). Ці справи взагалі є типовим прикладом «млинових конфліктів» (де боротьба йде навіть не за сам млин, а за воду, яку він перегачує, перешкоджаючи праці млинів нижче за течією).

. Троцкий П. Пустынно-Николаевский монастырь // Труды Киевськой духовной Академии. – 1878. – №9. – С.624-625.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Троцкий П. Пустынно-Николаевский монастырь… – С.624-625.

. Матченко А. Вказ. праця. – С.19.

. Там само. – С.18-19.

. Троцкий П. Пустынно-Николаевский монастырь… – С.624-625.

. Матченко А. Вказ. праця. – С.19-20. На жаль, Матченко не наводить дат цих купівель та імен продавців.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С., .

. Там само. – С.177.

. Жук В.Н., Олексашенко Г.П. Градизьк. – С.20.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Барвинский В.А. Генеральное следствие о маетностях Миргородского полка 1729-1730 г. – С.142.

. Слабченко М.Е. Хозяйство Гетманщины в ХVII-XVIII столетиях. – Т.2. – С.14-15. 3 млини на Дніпрі з 3 колами згадані ще в грамоті на монастирські володіння 1689 р. (див.: ІР НБУВ. – Ф.113. – Спр.5).

. Копія «Чертежа Климятинської землі» датована 1785 р., але згадані тут персоналії присутніх при його першоукладанні омельницького сотника Григорія Остроградського (1729-28.VIII.1760 рр.) та власівського сотника Михайла Майбороди (1723-8.І.1731 рр.) схиляють до датування цієї пам’ятки бл. 1731 р. (див. нижче про тяжбу монастиря за «Климятинські землі», що почалася 1731 р.).

. Матченко А. Вказ. праця. – С.20. Гадаю, щодо кількості кріпаків тут є перебільшення. На 1785 р. за монастирем рахувалось 1310 залежних селян чоловічої статі (див.: Мордвинцев В.М. Государственные налоги и повинности монастырских крестьян Левобережной Украины в XVIII веке. – С.152). Хоча 1780-і рр. – це вже час занепаду Пивогір’я, але навряд чи чисельність його підданих колись суттєво перевищувала 3-4 тис. осіб (див. розрахунки вище). Слід зазначити невисокий рівень контролю над «підданими» у монастирських володіннях. Зокрема, відомо, що у 1758 р. монастирські селяни масово переходили в «козацьке звання» (в Чигирин-Діброві так вчинили 17 родин «підданих», у Вереміївці – 21, у Жовнині – 19), забираючи разом і власне господарство («все строение»). Через це у відомстві монастиря лишилась ледь четверта частина попереднього складу селян (див.: Там само. – С.93).

. Матченко А. Вказ. праця. – С.20.

. Можливо «чуланчики» слід відносити до «людських». У тексті буквально «Жилих покоев монастирских сем а імеечимися вне в троих по два, а четырех по три маленкими чуланчиками людских два ветхие,…» (ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.3).

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.3-3зв.

. Відсутність відомостей по цьому хутору пов’язана мабуть з тим, що він розташовувався на території іншої сотенної юрисдикції. Див. згадки про цю монастирську маєтність у Генеральному описі 1768 р. (Омельницька сотня): ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.438(ч.V). – Арк.29 і далі.

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.3зв-7зв.

. Див.: Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины… – С.143,147,149,154. Гадаю, що мова тут може йти про суверенітет «в цілому», зверхність над окремими частками цих володінь Київський Микильский Пустинний монастир здійснював без занадто помітних перерв (говорити про перерву «в 240 років» як у Лазаревського немає справжніх підстав).

. Див. також щодо цієї справи листування Похідної канцелярії гетьмана К.Розумовського (1751-1753 рр.): ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.1898.

. Лучицкий И. Сборник материалов для истории общины и общественных земель в Левобережной Украине ХVIII в. (Полтавской губернии). – К., 1884. – С.236-249. Див. також монастирську скаргу від 6.І.1759 р. в Генеральний Військовий суд про масовий перехід монастирських підданих з містечок Жовнина, Чигирин-Діброви та Вереміївки у підсусідки до козаків: Селянський рух на Україні середина ХVIII – перша чверть ХІХ ст. – С.54.

. ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.58140. – Арк.2зв-3.

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.14.

. Там само. – Спр.29.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2218. – Арк.2.

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.45.

. ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.53.

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2218. – Арк.3.

. Там само. – Спр.56.

. Там само. – Ф.127. – Оп.1020. – Спр.2189.

. Селянський рух на Україні середина ХVIII – перша чверть ХІХ ст. – С.54. (ним був Гавріїл Біковський (Бековський)).

. Акты ЮЗР. – T.XII. – К., 1882. – C.33-34, 131-132.

. ЦДІАУК. – Ф.57. – Оп.1. – Спр.438. – Арк.34.

. ІР НБУВ. – Ф.ІІ. – Спр.14015.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С..

. Там само.

. Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины… – див. пояснення до «Чертежу Климятинской земли» вміщеного між с.143 та 144.

. ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.26 та 43.

. Матченко А. Вказ. праця. – С.22.

. Відповідно: 1747 р. – ЦДІАУК. – Ф.102. – Оп.3. – Спр.16; 1748 р. – ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.4, 5; 1749 р. – ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.55; 1750 р. – Ф.127. – Оп.1020. – Спр.1529; 1759 р. – Селянський рух на Україні середина ХVIII – перша чверть ХІХ ст. – С.54.

. Там само. – Спр.56. Вірогідно, що Г.Заненко був тим самим ієромонахом Гедеоном з «Живогородського» (напевно тут друкарський ляпсус) монастиря, який 1754 р., який купував на Запоріжжі (в Криму?) два чотириволових та один пароволовий віз солі (див.: Слабєєв І.С. Вказ. праця. – С.23).

. ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.3. У 1752 р. він же згаданий як «повірений» монастирського правителя, що також напевно мало означати економа (див.: ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.23).

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.525; Ф.127. – Оп.1020. – Спр.1669. Здається М.Антонович порядкував монастирем і в 1758 р., оскільки ним «з братією» тоді підписана була одна з скарг (див.: ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.24).

. ЦДІАУК. – Ф.51. – Оп.1. – Спр.2218. – Арк.3.

. Селянський рух на Україні середина ХVIII – перша чверть ХІХ ст. – С.54. Вірогідно це вищезгаданий Іосія Заремба.

. ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.14.

. ЦДІАУК.– Ф.127. – Оп.1020. – Спр.2189.

. ЦДІАУК. – Ф.103. – Оп.2. – Спр.30.

. Матченко А. Вказ. праця. – С.22. Порівняй з попереднім гіпотетичним підрахунком для 1766 р.

. ЦДІАУК. – Ф.127. – Оп.1020. – Спр.1904.

. Там само. – Спр.2870.

. Пирский Н. Исторический очерк поселений Кобелякского уезда… – С.250.

. Хоча Сокільський скит згадує ще Арандаренко. Див.: Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии. – Полтава, 1849. – Ч.ІІ. – С.41.

. Беднов В.А. Сведения об архиве Екатеринославской духовной консистории // Летопись Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии. – Вып.IV. – Екатеринослав, 1908. – С.328.

. Мордвинцев В.М. Вказ. праця. – С.152.

. Див.: О Сокольском Преображенськом мужском монастыре… – С.184. Не виключено, що це також один з «грунтів» подарованих Микитою Федоровичем.

. Там само.

. О Сокольском Преображенськом мужском монастыре… – С.180. Тоді цю посаду займав ієромонах Софроній. Він змінив на цій посаді у 1766 р. ієромонаха Ісаю, займаючи до того пост митрополичого реєнта (див.: Беднов В.А. Сведения об архиве Екатеринославской духовной консистории… – С.328). Не пізніше 1776-1778 рр. ігуменом Сокольського монастиря став Ірінарх Рудановський (див.: Синявский А. Преосвященный Феодосий, епископ Екатеринославский и Таганрогский, и его труды по истории Екатеринославщины. // Летопись Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии. – Вып.VI. – Екатеринослав, 1910. – С.101). Коротку замітку про Сокільський монастир див. також: Полтавщина. Енциклопедичний довідник. – Полтава, 1992. – С.880.

. Яка була доля кременчуцьких протопопів зафіксованих документом 1661 р. сказати не можемо за нестачею джерел, однак у купчій 19.VI.1715 р. згаданий піп Павло Максимович, «намісник кременчуцький» (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.). До речі, припускаю, що цей П.Максимович міг бути ще одним сином кременчуцького сотника Максима Євстарієвича. Можливо, відомі пізніші священики Спаської (Преображенської) церкви – Йосип та Іван Павлови, то діти Павла Максимовича. Що ж до долі Кременчуцької намістнії можна лише гіпотетично припускати, що наприкінці ХVII ст. церковний статус Кременчука був понижений з протопопії до намістнії, а близько 20-х рр. ХVIII ст. до рядових церковних приходів.

. До справи цього поділу повертались ще у 1748, 1752 та 1754 рр. (див.: ЦДІАУК. – Ф.127. – Оп.1020. – Спр.1174, 2124, 2384). Наскільки Сорочинському протопопу підлягала округа Пивогірського монастиря сказати важко. Нижче буде згадано про повідомлення про Городиську протопопію під 1757 р. Цікаво тут завважити, що й резиденцією сорочинського протопопа були не Сорочинці (де також був монастир), а Говтва.

. Див.: ЦДІАУК. – Ф.127. – Оп.1020. – Спр.2124. – Арк.2-4.

. ЦДІАУК. – Ф.127. – Оп.1020. – Спр.1295 – Арк.1. Статус окремої намістнії Кременчук знову здобув лише в новоросійський період – у 1772 р.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.. Священики сіл Крукова, Кам’янки (Кам’яні Потоки), Таборища, Нестерівки та, певний час, Покровської церкви м.Крилова і тоді заявляли про бажання лишитись у відомстві Сорочинського протопопа.

. ЦДІАУК. – Ф.127. – Оп.1020. – Спр.2909.

. Там само. – Спр.2911.

. Келебердянська протопопія напевно виникла не раніше 1752 рр., коли вона ще лічилась намістією Кобеляцької протопопії (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С., ).

. «Краткие географические, политические и исторические известия о Малой России» 1773 р. (підготовка до друку та коментар В.В.Кравченка) // Схід-Захід. Історико-культурологічний збірник. – Вип.3. – Харків, 2001. – С.308.

. Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.. 1737 р. як попи спаські згадані Йосип та Іван Павлови (див.: ІР НБУВ. – Ф.І. – Спр.54477, 544478. – Арк.78-123, 326-365). Другий з них відомий також і за відомістю 1752 р. (див.: Пивовар А.В. Вказ. праця. – С.). В обох церквах, Успенській та Преображенський, в 1752 р. вже були попи-вікарії (у першій – Василь Федорів, у другій – Василь – Кадигроб) (див.: Там само).

. Цікаво, чи не був він з роду кременчуцьких полковників-сотників ХVII ст. (наказного полковника Сави Канівця 1662 р., сотника Кременчуцького полку Сави 1665 р)? Про О.Савича відомо, що він був «в Академії» (напевно мова про Київо-Могилянську академію) не обучавшийся, але «канцелярскую строфу добре ведущий». У 1772 р. з такою характеристикою О.Савич очолив новоутворену Кременчуцьку намістнію Сорочинської протопопії (див.: Макаревский Ф. Вказ. праця. – С.1033). На посту в Кременчуці він і помер (бл.1773 р.?), про що свідчить запис про його сина Лева серед учнів Катеринославської семінарії від 24.ІХ.1786 р. (див.: Беднов В. Документы относящиеся к истории Екатеринославской духовной семинарии // Летопись Екатеринославской Ученой Архивной Комиссии. – Вып.VIII. – Екатеринослав, 1912. – С.224. Документ цей взагалі дуже цікавий з точки зору з’ясування персонального складу священицького середовища Кременчуччини середини – другої половини ХVIII ст.).

. ІР НБУВ. – Ф.V. – Спр.739.

. Лазаревский А.М. Исторические очерки Полтавской Лубенщины… – С.154-155.

. Там само. – С.200-201.

. Там само. – С.155-157.

. Пархоменко В. Очерк истории Переяславско-Бориспольской епархии (1733-1785 гг.). – Полтава, 1908. – С.15-17.

. Когут З. Вказ. праця. – С.46.

«Південний» полк, «узбережна» сотня

Зміни аграрних відносин в Україні також йшли не на користь козакам та селянам. Справа в тому, що в ХVIII ст. фактично вичерпується фонд незайманих земель, що призводить до загострення поземельних стосунків, перерозподілу сільськогосподарських угідь на користь найзаможніших верств аграрного суспільства, передусім, козацької старшини, яка становила приблизно 1% від усього українського населення. Втім, прикордонна Кременчуччина у цьому плані мала краще становище, аніж загалом по Гетьманщині. Тут довший час зберігався вільний земельний фонд [], була можливість колонізаційного поширення на Правобережжя, місцева козацька старшина залишалась порівняно малочисельною та демократичною (або швидше військово-демократичною) [].

Втім, останнє мало і свої недоліки, адже в цей час в Україні з’являється верства урядовців та поміщиків-іноземців, зобов’язаних своїм добробутом вже не гетьманській державі, а владі російського царя. Причому саме на прикордонні українська аристократія була менш здатна становити царським висуванцям гідну конкуренцію.

Населення «південних полків» за ревізією 1729 р. []

Полк

Кількість
козаків

Кількість
посполитих
та підсусідків

Разом

Лубенський

12 685

14 238

26 923

Миргородський

4 777

12 377

17 154

Полтавський

6 220

12 392

18612

Посполиті тут – спільна назва для непривілейованого населення (селян та міщан).

Підсусідки – обраховані як козацькі, так і всі інші підсусідки.

Населення «південних полків» за ревізією 1764 р. []

Вірогідно, дані по Миргородському полку подані без Кременчуцької та Власівської сотні, переданих 1764 р. до складу Новоросії.

Козацький стан

Полк

Козаки виборні

Козаки підпо­мічники

Полково-
сотенні службовці
та їх діти

Причет­ники

Підсу­сідки

Разом

Лубенський

39 145

29 138

387

12 105

80 775 (*)

Миргородський

18 474

11 824

116

4 625

35 039



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кременчук від заснування до 1764 р

    Документ
    Вирський Дмитро Станіславович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.
  2. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації (2)

    Документ
    Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 12-14 лютого 2010 р. – Сімферополь: ВіТроПринг, 2010.
  3. Курс подається за модульною схемою (2)

    Документ
    У посібнику розглядаються проблеми: соціальні структури і соціальні відносини в українському суспільстві в історичному контексті, їх роль в створенні оригінальної форми державності (до ХІХ ст.
  4. Вісник (1)

    Документ
    Редколегія “Вісника” приймає статті обсягом 4 – 5 сторінок через 1 інтервал, повністю підготовлених до друку. Статті подаються надрукованими на папері в одному примірнику з додатком диска.
  5. Вповістях І оповіданнях першого тому вибраних творів ідеться про життя-буття украҝнців у Казахстані та ҝх нерозривні родинні й духовні зв’язки з батьківщиною

    Документ
    В повістях і оповіданнях першого тому вибраних творів ідеться про життя-буття украҝнців у Казахстані та ҝх нерозривні родинні й духовні зв’язки з батьківщиною.

Другие похожие документы..