Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Президентская комиссия по модернизации сменила приоритеты: переход страны на обычные энергосберегающие лампы отменяется, нынешние лампы накаливания за...полностью>>
'Реферат'
В условиях перехода страны от планово-директивной экономики к рыночным отношениям роль предприятия существенно меняется. Теперь оно не просто элемент...полностью>>
'Пояснительная записка'
Преподавание курса «Основы проектной деятельности» опирается на систему знаний, умений и навыков, формируемую на протяжении обучения в рамках програм...полностью>>
'Документ'
Образовательная цель: приобретение студентами знаний о методах синтеза логических схем и минимизации абстрактных автоматов, о методах проектирования в...полностью>>

Люди «білого царя»: імперська поселенська колонізація

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Шлях-авантурник: місцеві транспортні та торгівельні артерії

Утім, Кременчук через свій маргінальний прикордонний статус мав певні переваги для розвитку місцевої, переважно транзитної, торгівлі []. Крім господарських зв’язків по Дніпру (вниз переважно лісові матеріали, вверх – сіль) [], серед важливих для кременчужан торговельних шляхів були Чорний (Польський) або Шпаків шлях, що отримав свою назву від Чорного лісу, знайомої нам межі правобережної Кременчуччини. Він вів у Західну Україну та до Польщі [].

Утім, найважливішими для Кременчука та околиці лишалися шляхи «кримського напрямку» (звідти везли переважно сіль, рибу та «вироби Сходу», туди – хутра, масло, хліб тощо []): Крюковський (знаний також як Січовий) – від Крюкова уздовж правого берега Дніпра повз пороги на Кічкас, далі на Кримський або Чумацький шлях; Переволочанський – від Переволочної на Саксагань, Базавлук, Солону, в Нову Січ, а потім з правого берега Дніпра на лівий, до Кримського шляху; Кизикерменський – від Кременчука на Жовте, Курячу Балку, Недайводи, вододілом Саксагані й Інгульця, через Давидів брід у Кизикермен, через Дніпро й на Кримський шлях [].

Про пріоритет кримської торгівлі в регіоні говорить й історія про першу спробу міжнародного (голландського) бізнесу організувати своє представництво в Україні. На роль представника-дистриб’ютора головна Константинопольська торговельна контора 1740 р. обрала полтавських купців Максимовичів, утім повільність їх роботи та нехтування регулярними звітами про просування справи знеохотила голландців до продовження співпраці [].

На лівобережжі як Кременчуцька дорога чи Полтавський поштовий тракт відомий шлях XVII-XIX ст., що сполучав Кременчук і Полтаву. Крім того, важливим для сполучення з Росією був Ромадановський шлях, що вів з Кременчука до Ромен. Про нього Т.Шевченко записав колись такий кременчуцький переказ, згодом включивши його до повісті «Наймичка». Остання так і починається: «Між містом Кременчуком та містом Ромнами лежить велика транспортна або чумацька дорога, яка зветься Ромодановим шляхом». І далі Шевченко розповідає: «жив у місті Крюкові (що за Дніпром, проти Кременчука), так у цьому місті Крюкові жив багатий, незчисленно багатий чумак Роман», який колись добре напідпитку не угледів, як воли повезли його, а слідом за ним і очолювану ним чумацьку валку не звичною дорогою «… спочатку на Хорол, так що йому Золотоноша залишалась вправо, а Веселий Поділ вліво, потім із Хорола на Миргород, із Миргорода на Лохвицю, а із Лохвиці уже в Ромен», а чистим полем далеко від населених пунктів. Попри це новий шлях виявився коротшим і був названий на честь «першопрохідця» Романовим (Ромодановим) [].

Утім, гадаю вірогіднішим є походження назви цього шляху від прізвища московського воєводи Г.Ромодановського []. Він довгий час очолював російські війська в Лівобережній Україні, й, либонь, не раз водив їх у походи, не добираючи доріг.

Почавши розмову про транспортні артерії Кременчуччини, окремо слід сказати про Кременчуцький перевіз*, що відіграв значну роль у місцевій економіці. Так, у червні 1724 р. через Кременчуцьку, Переволочанську та Лялинську [Селище Лялинці знаходилось у гирлі Сули проти Бужина і належало до Жовнинської сотні Лубенського полку (в ХХ ст. стало зватись Ялинці, а 1959 р. в зв’язку з затопленням Кременчуцьким водосховищем перенесене на нове місце неподалік автотраси Кременчук-Градизьк-Золотоноша).] застави проїхали 1479 господарів (за декількома винятками то були чумаки), які представляли переважно Лівобережжя []. 806 возів везли сіль із-за кордону (близько 67 тис. пудів) []. За обрахунками І.Слабєєва, загальна кількість ввезеної солі за сезон (травень-жовтень) могла тоді на цих трьох заставах становити 500-600 тис. пудів [] (8-9,6 тис. тонн).

1734 р. Кременчуцький перевіз на якійсь час (до 1740 р.?) став приватним володінням вдови гетьмана Д.Апостола []. Про рух на ньому є також свідчення з донесення й за серпень 1743 р. Тоді через перевіз, відбувши 10-денний карантин, пройшло 125 хазяїв і 461 челядник з 512 возами (для порівняння через Крилівський форпост за той самий час пройшло 231 віз []). На перевозі зареєстрували 222 вози, що їхали на Крим, 201 – на Січ, 89 – на Лівобережжя. За відправний пункт вони мали:

Лубенський полк – 219 возів

Миргородський полк – 123

Ніжинський полк – 53

Запорозька Січ – 48

Крим – 30

Прилуцький полк – 13

Переяславський полк – 11

Правобережжя – 11

Гадяцький полк – 4

_____________________

Разом – 512 возів []

Отже, як підрахував М.Ткаченко 82,61% (423 вози) походило з Лівобережжя. Відсутність возів з Полтавського полку пов’язана мабуть з наявністю «свого» перевозу в Переволочній.

Більшість возів йшло через Кременчук порожніми, або як казали господарі на перевозі «їхали для купечества». Лише 59 возів (11,52%) везли товар, зокрема сіль – 45 возів, рибу – 6, горілку – 3, фарбу, папір – 4, крейду – 1 [].

Про жвавість руху на Кременчуцькому перевозі є повідомлення з 1765 р. У ньому згадується, що іноді купцям доводилось чекати до трьох тижнів на свою чергу, аби перевезтись через Дніпро []. Судячи з даних по Переволочні з початку 1760-х рр. на перевозі могло бути 5-6 поромів [].

Прибутки з Кременчуцького перевозу були порівняні з сусіднім Переволочанським (20 тис. руб.) []. Про них з певністю можна сказати тільки що вони були менші за 40 тис. руб. []. Спрямовувались ці доходи у «військовий скарб» Гетьманщини, звідти огульно розподіляючись по полках.

Утім, з утворенням Нової Сербії прибутки з обох перевозів російський уряд спрямував на утримання полків новосербів. Так, 1755 р. на це планувалось отримати з Переволочанської митниці 24 148 руб., а з Кременчуцької – 24 000 руб. (насправді зібрали 13 159 руб. 85,75 коп. та 14 263 руб. 24,75 коп. відповідно) []. За митними зборами Кременчук тоді випереджав усі митні пункти українського Подніпров’я (в т.ч. і Васильків – 12 467 руб. 04 коп. у 1755 р.) [].

1758 р. російський уряд спробував здати митниці на відкуп на 6 років Темерниківській компанії – московському купцеві М.Шемякіну з товариством (усього 14 осіб) [], але справа ця скінчилася плачевно. Заарештований у 1762 р. за борги перед державою Шемякін виправдовувався неможливістю подолати корупцію на митницях (і це при тому, що на користь митників за законом йшла чверть усього вилученого ними конфіскату), що робила митну справу цілком збитковою []. Справа скінчилася компромісом – держава посилила військово-адміністративний контроль над митницями, утім не відмовляючись від послуг екс-відкупників з Темерникської компанії (вони ставали начальниками-наглядачами, що прийшли на зміну директорам Митного статуту 1755 р.) []. Шемякін же остаточно розрахувався з казною лише у 80-х рр. XVIII ст. [].

Якщо мовити про кременчуцьких корупціонерів-митників, то тут уславив (обезславив?) себе цольнер Кузнєцов. Цей любитель «солодкого життя» якось експропріював на свою користь кілька пудів «конфект сахарных» та сухофруктів («смоковин») [].

Примітки

. Пожвавлення її викликало укладання з кінця XVII ст. численних подорожників, див. зокрема: Русов А.А. Русские тракты в конце ХVII и начале XVIII векав и некоторые данные о Днепре из атласа конца прошлого столетия. – К., 1876.

. Опис Києва 1760 р. говорить про «трасу» Київ-Кременчук (варіанти: Київ-Городище, Київ-Крилів) як про усталений торгівельний маршрут («порожних же судов оттуда не возвращается, а возвращаются нагружаемыя … крымской солью, называемою бузуном»). Окреслилась вже на той момент і провідна роль торгівців-розкольників на цій «бізнес-площадці» (див.: Андриевский А.А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. – Вып.3. – К., 1882. – С.136). «Кінцевість» Кременчука на цьому шляху обумовлена була природними причинами – нижче за містом Дніпро швидко мілів: близько 4-4,5 м глибини, замість пересічно 6-7,5 м вище від нього (див.: Русов А.А. Вказ. праця. – С.126-127).

. Утім, інтенсивність використання його для поїздок далі Чигирина була мінімальна, адже шлях цей не вважався за зручний (через порівняну безлюдність теренів по яких він проходив) та безпечний (через татарських харзиців та своїх гайдамак). Для поїздок в Польщу та Східну Німеччину (Пруссія, Саксонія) використовувався переважно шлях через Київ. Основним товаром на цьому маршруті були українські воли. Так, 1724 р. жителі Миргородського (І.Собатченко, К.Дитятка) та Ізюмського (І.Яковлєв) полків спровадили «до Шльонська» 1200 волів, 1725 р. п’ять жителів Миргородського та Лубенського полків відправили туди 1220 волів тощо (див.: Тищенко М.Ф. Про участь Лівобережної України в зовнішній торгівлі Росії у ХVIII ст. // Укр. істор. журн. – 1963. – №6. – С.105-106). Ситуація змінилась лише з утворенням Нової Сербії, що створила передумови для жвавого руху за маршрутом Кременчук-Єлизаветград (утім, далі ним вирушали переважно в Молдову та інші турецькі володіння, рідше в «Цесарію» – австро-угорські землі).

. Ось звіт про товари кримської торгівлі Полтавської полкової канцелярії за 1749 р.: «… В Крым отправляют скот рогатой и овцы, мехи лисьи, кошечи, заечи, бабаковые, тхоровые, сибирочьи и белочьи, масло коровье, курительный табак. Ис Крыму в Россию привозима бывает – меть красная, сафьяны красные и желтые, выбойка, сукно габинное, ладон, бум ага хлопчатая, сок лимонной, лимонне яблоки, пшоно сорочинское, вино крымское, синей камень, крехи волоски и весовые дробные, финиги, изюм, рошки, винные ягоды, мыло турецкое, нашатырь». Окрім цього ввозили коней та військове спорядження (рушниці, шаблі, сідла), але з 1749 р. російський уряд оголосив заборону на торгівлю такими товарами (див.: Тищенко М. Нариси історії торговлі Лівобережної України з Кримом у ХVIII ст. // Історично-географічний збірник. – Т.2. – К., 1928. – С.103). Баланс у цій торгівлі був переважно на користь Криму (лише стабільний хлібний експорт через новоросійські причорноморські порти з кінця ХVIII ст. змінив такий стан речей).

. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – Т.І. – С.36.

. Тищенко М. Нариси історії торговлі Лівобережної України з Кримом… – С.106-109.

. Див. повний виклад легенди В.Юшком: Осташко О.І. та ін. Вказ. праця. – С.21.

. Таку інтерпретацію обстоює і російський історик В.Каргалов (див.: Каргалов В.В. Полководцы XVII в. – М., 1990. – С.423).

. Слабєєв І.С. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні (Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України ХVIII-XIX ст.). – К., 1964. – С.26.

. Там само. – С.40.

. Там само. Це близько 50% всього обсягу чумацької соляної торгівлі України (див.: Там само. – С.41).

. ЦДІАУК. – Ф.55. – Оп.2. – Спр.12. Матеріали цієї великої справи (127 арк.) ще чекають на наукове опрацювання.

. Тищенко М. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом… – С.97.

. Ткаченко М. Утворення Нової Сербії на Запорізьких землях у 1752 р. // Україна. – 1926. – Кн.2-3. – С.149.

. Там само. – С.150.

. ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1. – Спр.4491. – Арк.2-2зв.

. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччі… – С.82-83.

. Про Переволочанський перевіз існує досі ще мало вивчена велика справа (129 аркушів) за 1752-1755 р. (див.: ЦДІАУК.- Ф.269. – Оп.1. – Спр.1123).

. За 40 тис. руб. перевіз разом із зборами з Лубенського, Переяславського, Ніжинського, Полтавського та Миргородського полків був даний на відкуп А.Крижанівському в 50-х рр. XVIII ст. (Див.: Николайчик Ф.Д. Вказ. праця. – С.50).

. Див. про утримання новосербських полків з прибутків від митних зборів також справу 1759 р.: ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІІ). – Спр.3293.

. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччі… – С.59-60.

. Вірогідно ця компанія ініціювала ремонт поромів та пристаней на Кременчуцькому та Переволочанському форпостах. Справа Київської губернської канцелярії про це датована 28.VI-9.VII.1759 р. (див.: ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІІ). – Спр.3199).

. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччі… – С.59-61. Шемякін також нарікав на відсутність сприяння його діяльності з боку військових-прикордонників, без чого він лишався безпорадним перед діяльністю озброєних груп контрабандистів (див.: Ліцоєва О. Митна справа у Гетьманщині в 60-х рр. XVIII ст. // Український історичний збірник. – 2002 (Випуск 5). – К., 2003. – С.121. З початку 1764 р. відома справа про відібрання у відкупника Шемякіна з ін. та передачу до казни перевізних плавзасобів при Переяславській, Кременчуцькій, Секеринській та Переволочанській прикордонних митницях і про наймання робітників на перевози (див.: ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.IV). – Спр.4313).

. Ліцоєва О. Вказ. праця. – С.122-123.

. Там само. – С.126.

. Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччі… – С.61.

Лицарі бізнесу: кременчуцьке чумацтво

Завершити огляд торговельної активності кременчужан хотілося б згадкою про найколоритніших представників тогочасного українського бізнесу, про чумаків. Сама назва «чумак», на думку одних, походить від слова «чум» – ківш, яким мандрівники пили воду під час своїх далеких переїздів; на думку інших, від татарського слова «чумак», тобто візник; треті вважали, що від слова «чума», оскільки українські купці, їдучи у Крим, часто заражувалися по дорозі чумою, що там лютувала, і нерідко заносили її й на Україну; четверті виводили назву з того, що українці, вирушаючи в дорогу, для відвернення всілякої зарази й комах вимащували свої штани й сорочку дьогтем і своїм виглядом нагадували чуму [].

Чумацтво було засновано на засадах суто товарної асоціації. З 1746 р. відомий, наприклад, склад компанії переволочанських купців, які їздили торгувати аж до Козлова (Євпаторія): Іван Матвієнко, Кирило Лисицин, Михайло Гегеля, Іван Новоселко та Грицько Савенко [].

Дозволю собі тут навести яскравий опис чумаків Д.Яворницьким: «Протягом довгого історичного життя українське чумацтво виробило собі й певні прийоми переміщення своїх товарів з одного місця в інше «одвічними» шляхами широких степів. Ледь сходив сніг після зими, ледь з’являлася травиця з землі, ледь заревіли чумацькі воли, виходячи з-під повітки після довгої зими, як уже зарипіли довгі мажі, добрі паровиці, й чумаки стали збиратися на майданах за слободами в довгі валки. Склавши на небагатьох возах необхідні для мандрівки припаси або харчу – пшоно, хліб, сало, гречану крупу, а також приготувавши необхідне кашоварське причандалля – казани, тагани, сокири, ложки, салтовки, чумаки рушали в дорогу. Попереду інших рушав віз, запряжений найкращими сірими здоровими і лискучими, «як з води», волами, часом із золоченими й прикрашеними кольоровими стрічками рогами, а у святкові дні між рогами приліплювали дві воскові свічки. На ньому сидів сам «батько-отаман, пан-господар», а відразу біля нього півень, що сповіщав чумакам час дня і ночі. Отаман завжди йшов попереду; його обирали всією артіллю як людину досвідчену, бувалу, яка знала всі шляхи, вміла передбачити всі небезпеки. Він вказував усій валці дорогу, піднімав їх у путь, зупиняв валку для відпочинку, визначав нічних і денних сторожів, розбирав сварки між ватажанами й турбувався про відвернення несподіваних нападів з боку різних степових харцизів. Найважливішою після отамана людиною був кухар, чи кашовар: він зберігав усю харчу та кашоварські знадоби, готував страву чумакам до снідання, обіду, полудня й вечері. Для безпеки в дорозі всі чумаки мали рушниці й довгі списи, а свої гроші ховали або в гамани на грудях, або на колісні ободи під шинами» [].

Вантажопідйомність чумацької мажі нараховувала близько 60 пудів (960 кг) на пароволовий віз (найсильніші воли могли брати і до 90 пудів (1440 кг)). Четверикова мажа брала до 120 пудів (1920 кг). Є дані, що чумаки використовували також шестирикові мажі. Аби забезпечити збереження товару мажі мали кузова (скриньки) []. За сезон чумак міг зробити 2-3 ходки до соляних озер у володіннях кримських ханів, отже, щорічно перевозячи в середньому близько 3 тонн вантажу на паровицю. Заробіток чумака за ходку паровиці сягав 20 рублів (за цінами 1740-х рр.) []. А оскільки зазвичай чумак виряджав 3-4 паровиці (кожний чумак-хазяїн у середньому мав двох наймитів []) його річний заробіток міг сягати 120-240 рублів (без вирахування платні наймитам) [Для порівняння, за розрахунками М.Слабченка звичайна заробітна платня робітника тоді складала 14 руб. 45 коп. на рік (див.: Слабченко М.Е. Хозяйство Гетманщины в ХVII-XVIII столетиях. – Т.2. Судьбы фабрики и промышленности. – Одесса, 1922. – С.179-180).].

Утім, чумацтво в цікавий нам період було ризикованим промислом не лише з економічних причин. На пустельних степових шляхах на чумака чекали як природні, так і створені людиною перешкоди, а постійне балансування Російської імперії на межі війни з Туреччиною лише обтяжувало долю мирних торговців (1735 р. через раптову звістку про війну переволочанський купець Василь Гегеля втратив товарів на 1386 руб., а його родич, який очолював торговельну експедицію помер у полоні []; 1745 р. татарами в Криму захоплені товари племінника кременчуцького значкового товариша Й.Чечеля []; 1749 р. у кременчуцького козака Сидора Андрєєва купцем молдавського міста Каушани були відібрані воли та вантаж вина []). Недаремно про чумацьку дорогу співали:

Широкая та прибитая,

Слізоньками политая…

Смерть чумака у дорозі, то взагалі звичайний сюжет українських народних пісень. Відтак, не дивно, що займались чумацьким промислом переважно знайомі зі зброєю козаки, організовані на манер військового загону [Коли з кінця ХVIII ст. зменшується ризик заняття чумацтвом, суттєво зменшилась і прибутковість та соціальна привабливість цього промислу. «Капітани чумацького бізнесу», відчувши це, перевели свої капітали в інші сегменти економічного життя. Відтак, горде звання «чумака» поступово девальвується і зникає, полишивши перевезення на просторікуватих, а іноді взагалі невільних «фурманів».]. Про них пісня співала:

Розбійничків сорок і чотири

Нас десяти не побили.

І ви, хлопці, всі добрі молодці,

Собі славу наробили! []

Попри всі успіхи чумаків фахівці оцінюють торгівлю України з Кримом, у цікавлячий нас період, як таку, що «не була значною» []. Непрямо про це свідчить і відсутність спроб налагодити сплав товарів річками (крім, хіба що Дніпром []). Попри придатність до судноплавства (а це на той час був найдешевший спосіб доставки великих вантажів), зокрема Сули, Псла та Ворскли, тут було віддано перевагу створенню каскадів млинових гребель, які унеможливили сплав [].

Кременчуччина була традиційним чумацьким краєм, а сіль була одним з основних товарів місцевої торгівлі. Як жартома казали, на складах Кременчука та Крюкова зберігалося стільки солі, що «вистачило б присолити всю Росію і Малоросію». За Крюковим взагалі у XVIII ст. закріпився титул чумацької столиці. Чимало сіл та містечок вздовж Дніпра (район від Сули до Орелі на Лівобережжі та від Росі до Тясмина та південніше на Правобережжі []) фактично спеціалізувались на чумацтві (Вереміївка [] тощо) так, що навіть майже не займались обробітком навколишніх земель. На певний час, із занепадом козацтва, саме чумацтво стало прихистком українського духу [].

З питаннями транзиту і торгівлі (хоч може і менше чим з суто військовими потребами) пов’язаний був й інший момент у житті Гетьманщини у ХVIII ст. – заходи гетьманського уряду, спрямовані на впорядкування шляхів та пошти. На цій ниві особливо відзначився гетьман І.Скоропадський. Він займався налагодженням трактів, забезпечував функціонування спеціально збудованих для цього станцій, призначав поштмейстрів. У Гетьманщині при Генеральній військовій та полкових канцеляріях утримували окремих розвізників державної кореспонденції й посилок, яких обирали з-поміж козаків-підпомічників. У пізніших статистичних описах Кременчуччини, поштарі залишаються помітною групою серед вільного населення регіону. Новонабутий фах часто-густо рятував людину від перспективи закріпачення.

Примітки

. Рудченко И. Чумацкие песни. – К., 1874. – С.9.

. Тищенко М. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом… – С.102.

. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. – Т.1. – С.298.

. Слабєєв І.С. Вказ. праця. – С.37.

. Тищенко М. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом… – С.95.

. Слабєєв І.С. Вказ. праця. – С.86.

. Тищенко М. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом… – С.100.

. ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІ). – Спр.1286.

. ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІ). – Спр.1587.

. Балади. – К., 1987. – С.284.

. Тищенко М. Нариси історії торгівлі Лівобережної України з Кримом… – С.87.

. Про те, що Дніпро та судноплавство по ньому лишалося провідним образом кременчуцької ідентичності свідчить геральдичне зображення річки та човна на сотенній печатці Кременчука з 1764 р. (див.: ЦДІАУК. – Ф.229. – Оп.1. – Спр.106. – Арк.28,29).

. «Краткие географические, политические и исторические известия о Малой России» 1773 р. (підготовка до друку та коментар В.В.Кравченка) // Схід-Захід. Історико-культурологічний збірник. – Вип.3. – Харків, 2001. – С.271.

. Слабєєв І.С. Вказ. праця. – С.28.

. 1779 р. з цього містечка в Крим по сіль прибуло 715 возів (див.: Там само. – С.29).

. Див.: В-цкий [Велецький] Н. Очерки дореформенного быта в Полтавском Побережьи // Киевская старина. – 1896. – №7-8. – С.113-132.

«Старші та менші» діти Вітчизни:
старшина, козаки, міщани, селяни та клір

Взагалі, як писав відомий знавець історії Гетьманської України українсько-американський історик З.Когут, «тривалі військові дії і соціальні конфлікти загальмували кристалізацію соціальної структури Гетьманщини аж до початку ХVIII ст. Так і не отримали справжнього розвитку легальні корпоративні стани. Але соціальна структура Гетьманщини нагадувала, до певної міри, європейське корпоративне суспільство, оскільки мала вертикальну ієрархію, в якій політичний, правовий і соціальний статус особи визначався належністю до певної соціальної групи. На верхівці суспільства знаходилася українська еліта, що поєднувала в собі елементи старого нобілітету – шляхти польських часів – і нової групи – козацької старшини і знаті» [].

Нова шляхта мала свою формальну організацію – Значне військове товариство, яке в середині XVIII ст. поділялося на три соціальні категорії. Першою і найбільш впливовою категорією були «бунчукові товариші», які перебували під корогвою, тобто безпосередньою владою гетьмана [В принципі початково статус «бунчукового» товариша був непевніший за «військового», адже заслуги перед всім «Військом Запорізьким» вважалися престижнішими і незалежними від примх нових гетьманів, але у ХVIII ст. «олігархічний» інститут бунчукових товаришів загалом звитяжить над «демократичним» – військових (значкових) товаришів.]. Далі йшли «військові товариші», які призначалися Генеральною військовою канцелярією, або центральною адміністрацією Гетьманщини. Третьою категорією були «значкові товариші», які підпорядковувалися полковникові.

Особливістю нової української шляхти було те, що вона надихалася старими річпосполитськими (властиво європейськими), а не новими російськими зразками. І в побуті старшина марила швидше приватним життям т.зв. джентльмена-фермера, аніж міського служаки-бюрократа.

Козаки, які становили прошарок між новою шляхтою і селянством, отримавши соціальні привілеї, залучалися до військової служби. Завдяки своєму спільному походженню, козацькі привілеї були схожими з привілеями еліти: самоврядування, звільнення від податків, право на власну землю, право на виробництво алкогольних напоїв і право на торгівлю певними товарами. Єдиним привілеєм нової шляхти, якого позбавлялися козаки, було право на використання праці селян. Але, незважаючи на привілеї, становище козаків, починаючи від кінця ХVII ст., постійно погіршувалося. Під тиском нової знаті козацтво вже не обирало свою старшину і не брало участі у різних державних радах. Але найбільш фатальним для їхньої долі виявився господарський занепад. Хоча юридично козаки не відрізнялися від нової шляхти, з економічної точки зору вони більше нагадували селян.

Господарчі позиції козацтва підривалися їхньою подвійною роллю солдатів і вільних хліборобів. Під Польщею козаки або одержували платню, або ж їм перепадала частка награбованої здобичі. Тепер, хоча вони повинні були бути вповні готовими до війни (причому в 1758 р. з кременчуцьких, власівських і городиських козаків вимагали купляти собі «одноманерну» зброю російського постачальника []), їм, як правило, не діставалося нічого. Нова шляхта могла проходити військову службу, оскільки вона мала достатньо землі та жила з безплатної праці селян. Цілком зрозуміло, що для того, щоб козаки могли виконувати аналогічні обов’язки, вони потребували економічної підтримки з боку держави або іншої соціальної групи.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Кременчук від заснування до 1764 р

    Документ
    Вирський Дмитро Станіславович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.
  2. Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти, науки та інновацій українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації (2)

    Документ
    Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 12-14 лютого 2010 р. – Сімферополь: ВіТроПринг, 2010.
  3. Курс подається за модульною схемою (2)

    Документ
    У посібнику розглядаються проблеми: соціальні структури і соціальні відносини в українському суспільстві в історичному контексті, їх роль в створенні оригінальної форми державності (до ХІХ ст.
  4. Вісник (1)

    Документ
    Редколегія “Вісника” приймає статті обсягом 4 – 5 сторінок через 1 інтервал, повністю підготовлених до друку. Статті подаються надрукованими на папері в одному примірнику з додатком диска.
  5. Вповістях І оповіданнях першого тому вибраних творів ідеться про життя-буття украҝнців у Казахстані та ҝх нерозривні родинні й духовні зв’язки з батьківщиною

    Документ
    В повістях і оповіданнях першого тому вибраних творів ідеться про життя-буття украҝнців у Казахстані та ҝх нерозривні родинні й духовні зв’язки з батьківщиною.

Другие похожие документы..