Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
В настоящее время всё чаще объектом лингвистических исследований становится детерминанта речевого поведения, включающая интенции, эмоции, оценки. В э...полностью>>
'Документ'
Отраслевые сектора национальной экономики можно рассматривать как сложные динамические системы, информация о динамике которых известны частично или н...полностью>>
'Программа'
30.12.08Экскурсия «Дворец графа Воронцова, Алупка. Прогулка по парку».Предновогодний кубок по волейболу.Экскурсионная программа «Виноделы завода «Маг...полностью>>
'Документ'
1. В период с 18 по 20 мая 2010 года в г. Киеве состоялась Международная научно-практическая конференция «Актуальные вопросы регулирования в сфере те...полностью>>

Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»

Главная > Курс лекцій
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Методи формалізованого подання систем

Аналітичними названі методи, які відображають реальні об’єкти і процеси у вигляді точок (безрозмірних, у строгих математичних доведеннях), що здійснюють які-небудь переміщення в просторі (або що взаємодіють між собою) чи володіють якоюсь поведінкою, за допомогою оператора (функції, функціонала). Поведінка окремих точок або їх взаємодія описується строгими співвідношеннями, що мають силу закону.

Основу понятійного (термінологічного) апарату складають поняття класичної математики (величина, формула, функція, рівняння, система рівнянь, логарифм, диференціал, інтеграл і так далі).

Аналітичні методі мають багатовікову історію розвитку, для них характерна не тільки строгість термінології, але і закріплення за деякими спеціальними величинами певних символів і значень (наприклад, π = 3,14, основа натурального логарифма е = 2,7 і так далі).

На базі аналітичних уявлень виникли і розвиваються математичні теорії різної складності - від апарату класичного математичного аналізу (методів дослідження функцій, їх вигляду, способів уявлення, пошуку екстремумів функцій і т. п.) до таких нових розділів сучасної математики, як математичне програмування (лінійне, нелінійне, динамічне і тому подібне), теорія ігор (матричні ігри з чистими стратегіями, диференціальні ігри і т. п.).

При моделюванні систем застосовується широкий спектр символічних уявлень, що використовують «мову» класичної математики. Проте далеко не завжди ці символічні уявлення адекватно відображають реальні складні процеси.

Більшість із напрямів математики не містять засобів постановки завдання і доведення адекватності моделі. Адекватність доводиться експериментом, який у міру ускладнення проблем стає також усе більш складним, дорогим і не завжди реалізовується.

Аналітичні методи застосовуються в тих випадках, коли властивості системи можна відобразити за допомогою детермінованих величин або залежностей, тобто коли знання про процеси і події в деякому інтервалі часу дозволяють повністю визначити поведінку їх поза цим інтервалом. Ці методи використовуються під час вирішення завдань руху і стійкості, оптимального розміщення, розподілу робіт і ресурсів, вибору якнайкращого шляху, оптимальної стратегії поведінки, зокрема в конфліктних ситуаціях тощо.

В той же час при практичному застосуванні аналітичних уявлень для відображення складних систем потрібно мати на увазі, що вони вимагають встановлення всіх детермінованих зв’язків між компонентами і цілями системи у вигляді аналітичних залежностей. Для складних багатокомпонентних, багатокритеріальних систем отримати необхідні аналітичні залежності вкрай важко. Більше того, навіть якщо це і вдається, то практично неможливо довести правомірність застосування таких виразів, тобто адекватність моделі даному завданню. У таких ситуаціях слід звернутися до інших методів моделювання.

Графічні методи. До класу графічних методів віднесено різноманітні засоби: графи (у класичному розумінні теорії графів), структури (деревоподібні, мережеві), гістограми, діаграми, графіки. Графічні методи дозволяють наочно відображати структури складних систем і процесів, що відбуваються в них. Класифікація застосованих графіків за ознаками і видами наведена в табл. 3.1. Ці методи дозволяють ставити і вирішувати питання оптимізації процесів організації, управління, проектування і є математичними методами в традиційному сенсі.

Таблиця 3.1 – Класифікація графіків за ознаками і видами

Група

Вид

Графіки, що виражають структури

і зв’язки (оргаграми)

Класифікаційні схеми

Схеми організаційних структур

Оргасхеми табличного та інших типів

Схеми проходження інформації

Схеми робочих процесів (оперограми)

Графіки, що виражають розташування предметів і явищ у часі (хронограми) і в просторі (томограми)

Контрольно-планувальні графіки

Гармонограми

Маршрутні графіки

Плани розташування предметів і робочих місць тощо

Графіки, що виражають кількісні відносини

Графіки порівняння величин, прості і групові

Гістограми

Графіки, що виражають структурні порівняння

Графіки зміни і розподілу величин

Графіки розрахункового характеру

Номограми

Шкілограми тощо

Графо-семіотичне моделювання – різновид структурно-лінгвістичного моделювання. У структурно-лінгвістичному моделюванні застосовуються, як правило, структури типу «розчленовування в просторі». У графо-семіотичних моделях формується кінцевий граф послідовності проходження інформації в часі, подібний мережевому, побудований автоматизовано і більш повно відображає характеристики елементів моделі.

Примітка

У математичній теорії графів та інформатиці граф – це сукупність об’єктів із зв’язками між ними.

Комбінаторика (комбінаторний аналіз) вивчає дискретні об’єкти, множини (поєднання, перестановки, розміщення і перерахування елементів) і відносини між ними (наприклад, часткового порядку).

Для формулювання і вирішення комбінаторних завдань використовують різні моделі комбінаторних конфігурацій. Прикладами комбінаторних конфігурацій є:

  • розміщенням з n елементів по k називається впорядкований набір з k різних елементів деякої n-елементної множини;

  • перестановкою з n елементів (зазвичай чисел 1,2 … n) називається будь-який упорядкований набір із цих елементів. Перестановка також є розміщенням з n елементів по n;

  • поєднанням з n по k називається набір k елементів, вибраних з даних n елементів. набори, що відрізняються тільки порядком проходження елементів (але не складом), вважаються однаковими, цим поєднання відрізняються від розміщень;

  • композицією числа n називається будь-яке подання n у вигляді впорядкованої суми цілих позитивних чисел;

  • розбиттям числа n називається будь-яке подання n у вигляді неврегульованої суми цілих позитивних чисел.

Прикладами комбінаторних завдань є такі:

  1. Скількома способами можна розмістити n предметів по m ящиках так, щоб виконувалися задані обмеження?

  2. Скільки існує функцій F з m-елементної множини в n-елементну, що задовольняють задані обмеження?

Статистичні методи застосовуються в тих випадках, коли попередній аналіз проблемної ситуації показує, що вона не може бути подана у вигляді добре організованої системи. В таких випадках рекомендується зобразити ситуацію у вигляді погано організованої (дифузнї) системи і звернутися перш за все до статистичних методів.

Основу методу становить відображення явищ і процесів за допомогою випадкових (стохастичних) подій і їх поведінки, які описуються відповідними ймовірнісними (статистичними) характеристиками і статистичними закономірностями.

Статистичні відображення системи в загальному випадку (за аналогією з аналітичними) можна подати ніби у вигляді «розмитої» точки («розмитої» ділянки) в n-вимірному просторі, в яку переводить систему оператор F(S). «Розмиту» точку слід розуміти як деяку ділянку, що характеризує рух системи (її поведінку), при цьому межі ділянки задані з деякою ймовірністю Р (під ймовірністю події А розуміють р(А) = m/n, де m – число прояв події А, n - загальне число експериментів; якщо n → ∞, тоді m/n=const).

На базі статистичних уявлень розвивається ряд математичних теорій:

  • теорія ймовірності й математична статистика, яка об’єднує різні методи статистичного аналізу (регресійний, дисперсійний, кореляційний, факторний і тому подібне);

  • теорія статистичних випробувань, основою якої є метод Монте-Карло, а розвитком – теорія статистичного імітаційного моделювання;

  • теорія висунення і перевірки статистичних гіпотез, що виникла для оцінки процесів передачі сигналів на відстані і базується на загальній теорії статистичних вирішальних функцій А.Вальда. Окремим випадком теорії висунення гіпотез, важливим для теорії систем, є байєсівський підхід до дослідження процесів передачі інформації в процесах спілкування, навчання і інших ситуаціях в організаційних системах.

Можливість використання конкретного інструменту значною мірою залежить від етапу проведення системного аналізу. Розподіл інструментів системного аналізу залежно від етапу проведення аналітичних робіт відображений у табл. 3.2.

Таблиця 3.2 – Розподіл інструментів системного аналізу залежно від етапу проведення аналітичних робіт

Етап системного аналізу

Інструмент

1

2

3

1 Опис системи

1.1 Визначення мети системного аналізу

Метод експертних оцінок, описові моделі, метод Делфі, морфологічний метод, метод дерева цілей, портфельний аналіз

1.2 Визначення цілей, призначення і функцій системи

1.3 Визначення ролі й місця в системі більш високого рівня

1.4 Функціональний опис

1.5 Структурний опис

1.6 Інформаційний опис

1.7 Опис життєвого циклу системи

2 Виявлення та опис проблеми

2.1 Визначення складу показників ефективності й методик їх обчислення

Метод експертних оцінок, діагностичні методи, нормативні імітаційні моделі (оптимізація, імітація, ігри), метод Делфі, економічний аналіз, статистичне моделювання, сценарний метод

2.2 Встановлення невідповідності між бажаним і фактичним станом справ та його оцінка

2.3 Історія виникнення невідповідності та аналіз причин її виникнення

2.4 Формулювання проблеми

2.5 Виявлення зв'язків досліджуваної проблеми з іншими проблемами

2.6 Прогнозування розвитку проблеми

2.7 Оцінка можливих наслідків проблеми та визначення їх актуальності

Продовження табл. 3.2

1

2

3

3 Вибір і реалізація напряму

вирішення проблеми

3.1 Структуризація проблеми

Економічний аналіз, статистичне моделювання, сценарний метод, метод Делфі, метод експертних оцінок, морфологічний метод, кібернетичний метод, нормативні імітаційні моделі (оптимізація, імітація, ігри)

3.2 Визначення вузьких місць у системі

3.3 Дослідження альтернативи «вдосконалення системи - створення нової системи»

3.4 Визначення напрямів вирішення проблеми

3.5 Оцінка можливості реалізації напрямів вирішення проблеми

3.6 Порівняння альтернатив і вибір найефективнішого напряму

3.7 Узгодження і затвердження обраного напряму

3.8 Виділення етапів вирішення проблеми

3.9 Реалізація обраного напряму

3.10 Перевірка його ефективності

Розширення можливостей відображення складних систем і процесів у порівнянні з аналітичними методами можна пояснити тим, що у разі застосування статистичних методів процес постановки завдання частково замінюється статистичними дослідженнями, що дозволяють, не виявляючи всі детерміновані зв’язки між об’єктами (подіями), що вивчаються, або компонентами складної системи, що враховуються, на основі вибіркового дослідження (дослідження репрезентативної вибірки) отримувати статистичні закономірності і поширювати їх на поведінку системи в цілому.

Проте не завжди можна отримати статистичні закономірності, не завжди може бути визначена репрезентативна вибірка, доведена правомірність застосування статистичних закономірностей. Якщо ж не вдається довести репрезентативність вибірки або для цього потрібний неприпустимо великий час, то застосування статистичних методів може призвести до неправильних результатів.

У таких випадках доцільно звернутися до методів, що об'єднуються під загальною назвою «методи дискретної математики», які допомагають розробляти мови моделювання, моделі й методики поступової формалізації процесу ухвалення рішення.

4. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В УПРАВЛІННІ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

4.1. Місце і значення прийняття інноваційних рішень. Типологія інноваційних рішень.

4.2. Особливості прийняття рішень в інноваційній діяльності.

4.1. Місце і значення прийняття інноваційних рішень. Типологія інноваційних рішень

В умовах ринкової економіки інноваційна політика суб’єктів господарювання є визначальним інструментом у конкурентній боротьбі, що забезпечує умови для досягнення встановлених господарських цілей та реалізації запитів споживачів. Причому найбільшого успіху досягають ті суб’єкти господарювання, у яких інноваційна діяльність, розроблення і впровадження ефективних інноваційних рішень є безперервним процесом управління інноваційною активністю.

Саме інноваційні рішення орієнтують підприємства на якісні зміни у всіх процесах господарювання і є основою досягнення позитивного результату.

Ухвалення і реалізація ефективних рішень у сфері інновацій припускають створення спеціальної групи на чолі з лідером – генератором нових ідей, який може запропонувати і запровадити в життя нововведення.

Необхідність розроблення інноваційної політики та впровадження інноваційних рішень обумовлюється тим, що зараз від промислових підприємств потрібні значний ризик в ухваленні рішень і висока адаптивність до постійно змінних ринкових умов. Управлінські структури повинні сприяти постійному потоку ідей, інноваційних пропозицій, створенню атмосфери творчості й ініціативи в колективі.

Сам ринок та закони його розвитку обумовлюють необхідність інноваційного типу мислення. Підприємства, які нехтують інноваційною політикою, неминуче морально застарівають, йдуть на спад і вибувають з боротьби за споживача.

Інноваційна політика - це підсумок інноваційних ідей і рішень суб’єкта господарювання. Подібні ідеї і рішення є високонадійними індикаторами змін, які або відбулися, або відбудуться найближчим часом у діяльності суб’єкта.

У свою чергу, під поняттям інноваційне рішення потрібно розуміти результат розумово-психологічної та творчої діяльності однієї особи чи групи осіб, який призводить до вибору певної альтернативи дій щодо освоєння новітніх сфер діяльності, реалізації невикористаного потенціалу, впровадження та використання нових, нестандартних методик та технологій, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності функціонування об’єктів, які їх використовують.

Імпульсом для інноваційного рішення є потреба у ліквідації, зменшення актуальності чи вирішення проблеми, тобто наближення в майбутньому дійсних параметрів об’єкта (явища, системи) до бажаних (прогнозованих).

Рисунок 4.1 – Класифікація інноваційних рішень

Визначення сутності інноваційного рішення передбачає дослідження його класифікації шляхом виділення однотипних груп за допомогою встановлення певного критерію. На рисунку 4.1 відображено авторський підхід до класифікації інноваційних рішень.

Інноваційне рішення повинне відповідати таким вимогам (характеристикам, принципам):

Рисунок 4.2 – Принципи якісних інноваційних рішень

На основі підходу доктора економічних наук, професора Смирнова Е.О. сформовано складові процесу прийняття рішення:

  1. суб’єкт (ініціатор рішення - керівник, спеціаліст, відділ, компанія тощо);

  2. об’єкт (виконавець рішення - підлеглий, спеціаліст, відділ, компанія тощо);

  3. предмет рішення;

  4. мета розроблення та реалізації рішення;

  5. збудник рішення (причини розроблення, прийняття і реалізації рішення);

  6. фактори впливу:

    • фактори позитивної дії (сприяють успішному здійсненню процесу розроблення, прийняття та реалізації рішення);

    • фактори негативної дії (перешкоди, що виникають у процесі розроблення, прийняття та реалізації рішення);

  7. цільова група рішення, для якої розробляється чи реалізується рішення.

Взаємозв’язки, що виникають між складовими елементами процесу розроблення, прийняття та реалізації інноваційних рішень можна відобразити за допомогою рис. 4.3:



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

    Конспект
    Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 8. 14 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання / Укладач Ю.
  2. Київський національний університет імені тараса шевченка економічний факультет (1)

    Документ
    Програма випробувань розроблена з урахуванням вимог навчального плану підготовки бакалаврів з менеджменту організацій, спрямована перевірити рівень підготовки випускників за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, висвітлює питання

Другие похожие документы..