Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Реферат'
Испанская легенда о Дон Жуане (Дон Хуане) — одна из знаменитейших средневековых легенд. В Испании Дон-Хуан считается одним из самых популярных литера...полностью>>
'Документ'
Психодиагностика: Учебно-методическое пособие для студентов, обучающихся по специальности 100101 «Сервис», всех форм обучения. – К.Я. Джус, Л.В. Порх...полностью>>
'Документ'
Наш рассказ — о событии, которому прежде не придавалось особой важности. Речь пойдет о высылке из страны большой группы философов и ученых осенью 192...полностью>>
'Методичні рекомендації'
Методичні рекомендації розглянуті і ухвалені на засіданні Методичної Ради Сєвєродонецького відділення Інституту післядипломної освіти та дистанційног...полностью>>

Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»

Главная > Курс лекцій
Сохрани ссылку в одной из сетей:

На додаток до синтезу метод аналізу дозволяє отримати інформацію про структуру об’єкта дослідження.

Вивчення складних систем вимагає не лише аналітичного підходу, що розчленовує, але й іншого – цілісного, що досліджує систему в єдності всіх її частин. Цей підхід бере за основу не звичний нам аналіз, а протилежний дослідницький прийом – синтез, тобто об'єднання частин, виявлення системної якості, властивої лише всій системі в цілому.

Призначення синтезу полягає в тому, аби на основі знань про систему, отриманих при вирішенні завдань аналізу та декомпозиції, створити модель системи, визначити її структуру, параметри, що забезпечують ефективне функціонування системи, вирішення завдань і досягнення поставлених цілей.

Примітка

Системний підхід дає можливість розглянути з іншого ракурсу ефективність функціонування систем: взаємодія між частинами системи виявляється набагато важливішою, ніж результативна робота окремих її частин. Наприклад, точна, ефективна робота відділу маркетингу фірми не дасть позитивного результату, якщо не налагоджена його взаємодія з виробничими підрозділами, фінансовим відділом, керівництвом фірми і т.д. Жоден з елементів складної системи не може бути пізнаний без урахування його зв'язків з іншими елементами.

Синтез спрямований на виконання таких основних завдань:

  • розроблення моделі системи;

  • структурний синтез;

  • параметричний синтез;

  • оцінювання системи.

Для використання прийомів синтезу в першу чергу потрібно сформулювати причини, що об’єднують різні частини в ціле. Часто для досягнення яких-небудь цілей недостатньо застосувати окремі розрізнені засоби, що є в наявності. Тоді ці засоби об’єднують у систему засобів, яка, завдяки своїй інтегральній, новій якості володіє великими можливостями для реалізації цілей, ніж розрізнені засоби. Здійснюється досягнення цілей за рахунок виконання системою певної функції, ролі в іншій, ширшій системі, в яку вона входить як частина. Так, робітник виконує певні функції в бригаді, бригада – в цеху, цех – на підприємстві, підприємство – на ринку. Об’єднання елементів у ціле, яке дозволяє виконувати певну роль, функцію системи в ширшій системі і є здійсненням синтезу

Індукція (лат. inductio – наведення) – висновок від фактів до деякої гіпотези (загального твердження), метод міркування від часткового до загального.

Дедукція (лат. deductio – виведення) – метод мислення, при якому часткове положення логічним шляхом виводиться із загального, висновок за правилами логіки; ланцюг висновків (міркування), ланки якого (вислови) пов’язані відношенням логічного проходження.

Метод міркування від загального до часткового. Початком (посилками) дедукції є аксіоми, постулати або просто гіпотези, що мають характер загальних тверджень («загальне»), а кінцем – наслідки з посилок, теорем («приватне»). Якщо посилки дедукції істинні, то істинні і її наслідки.

Формалізація (formalization):

  1. процес подання інформації про об'єкт, процес, явище у формалізованому вигляді;

  2. метод відображення певної сфери у вигляді формальної системи, коли форма виділяється в особливий предмет дослідження незалежно від змісту.

За допомогою формалізації відбувається відображення результатів мислення в точних поняттях або твердженнях.

Протиставляється інтуїтивному мисленню і пов’язана з процесом абстракції. Формалізація відіграє істотну роль в аналізі й уточненні наукових понять. Невідповідність між формалізацією і змістовним знанням є важливим джерелом розвитку науки, призводить до послідовної зміни одних елементів формалізму іншими, що точніше відображають досліджувані об’єкти і явища.

Лінеаризація (лат. linearis – лінійний) – метод наближеного подання замкнутих нелінійних систем, при якому дослідження нелінійної системи замінюється аналізом лінійної системи, в деякому розумінні еквівалентної початкової. Методи лінеаризації мають обмежений характер, тобто еквівалентність початкової нелінійної системи і її лінійного наближення зберігається лише для обмежених просторових або тимчасових масштабів системи, або для певних процесів, причому якщо система переходить з одного режиму роботи на інший, то слід змінити і її лінеаризовану модель. Застосовуючи лінеаризацію, можна з’ясувати багато якісних і особливо кількісних властивостей нелінійної системи.

Структуризація – це розподіл системи на ієрархічні підсистеми і компоненти та встановлення між ними зв’язків і відносин, що дозволяє здійснювати управління такою системою.

Основні завдання структуризації :

  • розподіл системи на блоки, які підлягають управлінню;

  • розподіл відповідальності за різні елементи системи, визначення зв’язків між різними структурними елементами;

  • визначення витрат – часу, грошей, матеріальних ресурсів;

  • створення єдиної бази для планування, складання кошторисів, контролю за витратами тощо;

  • встановлення взаємозв’язків між елементами системи;

  • визначення комплексу робіт та завдань.

У перекладі з англійської «реструктуризація» (restructuring) – це перебудова структури чого-небудь.

Реструктуризація компанії – це зміна структури компанії (порядку розташування її елементів), а також елементів, що формують її бізнес, під впливом чинників зовнішнього або внутрішнього середовища. Реструктуризація включає: вдосконалення системи управління, фінансово-економічної політики компанії, її операційної діяльності, системи маркетингу і збуту, управління персоналом.

Основною причиною реструктуризації зазвичай є низька ефективність їх діяльності, яка виражається в незадовільних фінансових показниках, у нестачі оборотних коштів, у високому рівні дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Успішні компанії також часто проводять структурні перетворення. Адже будь-яка модифікація масштабів бізнесу або ринкових умов вимагає адекватної зміни системи управління і проведення програм реструктуризації.

Реінжиніринг бізнес-процесів (РБП) – фундаментальне переосмислення і радикальне перепроектування ділових процесів для досягнення різких, стрибкоподібних покращань у вирішальних, головних показниках діяльності компанії (фірми, підприємства), таких як вартість, якість, швидкість виконання. На відміну від інших технологій поліпшення бізнесу (виробництва) головна риса РПБ – створення абсолютно нових і більш ефективних процесів (бізнесу, виробництва), без урахування того, що було раніше.

Алгоритмізація (algorithmization) – метод опису систем або процесів шляхом створення алгоритмів їх функціонування. Алгоритмізація процесів – опис процесів мовою математичних символів для одержання їх алгоритму.

Алгоритм:

  • строго детермінована послідовність дій, що описує процес перетворення об’єкта з початкового стану в кінцевий, записана за допомогою зрозумілих команд;

  • це послідовність дій, спрямованих на отримання певного результату за кінцеве число кроків.

Алгоритми мають ряд важливих властивостей:

    1. скінченність – алгоритм має завжди завершуватися після виконання скінченої кількості кроків. Процедуру, яка має решту характеристик алгоритму, можливо, без скінченності, називають методом обчислень;

    2. дискретність – процес, що визначається алгоритмом, можна розчленувати (розділити) на окремі елементарні етапи (кроки), кожен з яких називається кроком алгоритмічного процесу чи алгоритму;

    3. визначеність – кожен крок алгоритму має бути точно визначений. Дії, які необхідно здійснити, повинні бути чітко та недвозначно визначені для кожного можливого випадку;

    4. вхідні дані – алгоритм має деяку кількість (можливо, нульову) вхідних даних, тобто величин, заданих до початку його роботи або значення яких визначають під час роботи алгоритму;

    5. вихідні дані – алгоритм має одне або декілька вихідних даних, тобто величин, що мають досить визначений зв’язок з вхідними даними;

    6. ефективність – алгоритм вважають ефективним, якщо всі його оператори досить прості для того, аби їх можна було точно виконати за скінчений проміжок часу з допомогою олівця та аркуша паперу.

Моделювання – метод дослідження явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об’єкта досліджень (оригіналу) іншим, подібним до нього (моделлю).

Основні види моделювання – фізичне і математичне.

Фізичне моделювання, при якому модель і об’єкт, що моделюється, мають одну і ту саму фізичну природу.

Математичне моделювання – моделювання, при якому модель являє собою систему математичних співвідношень, що описують певні технологічні, економічні чи інші процеси. Найчастіше застосовуються два способи математичного моделювання:

  • аналітичний, що передбачає можливість точного математичного опису строго детермінованих систем,

  • ймовірнісний, що дозволяє отримати не однозначне рішення, а його імовірнісну характеристику параметрів.

Експеримент (від лат. experimentum – проба, досвід) – метод дослідження деякого явища в керованих умовах. Відрізняється від спостереження активною взаємодією з об’єктом, що вивчається. Зазвичай експеримент проводиться в рамках наукового дослідження і служить для перевірки гіпотези, встановлення причинних зв'язків між феноменами.

Ідентифікація (лат. identifico – ототожнювати) – ототожнення, прирівнювання, уподібнення, розпізнавання. Наприклад, ідентифікація мінералів (англ. mineral identification).

Ідентифікація – це процес розпізнавання системою (людиною, дослідником, операційною системою) іншої системи або об’єкта (людини, користувача, предмета, процесу тощо).

Класифікація (лат. classisклас і facio - роблю) – система розподілення об'єктів (процесів, явищ) за класами (групами тощо) відповідно до визначених ознак. Інколи вживають термін «категоризація» у значенні «розподілення об’єктів на категорії». Оскільки в результаті класифікації утворюється хоча б один клас (група), принаймні з одним елементом, – можна визначати класифікацію як групування.

Тестування застосовується для визначення відповідності предмета випробування заданим специфікаціям. До завдання тестування не входить визначення причин невідповідності заданим вимогам (специфікаціям). Тестування – один із розділів діагностики.

Технологія тестування складається з таких частин:

  • зовнішня дія;

  • реакція випробовуваного;

  • оцінка реакції і висновки.

Верифікація (лат. verificatia – підтвердження; лат. verus – істинний, facio – роблю) – логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукової гіпотези (так само, як і поодинокого, конкретно-наукового твердження) на основі їхньої відповідності емпіричним даним (пряма або безпосередня верифікація) або теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним (непряма верифікація).

3.3. Сутність та зміст власних інструментів системної методології

Внесок методології системного аналізу в розвиток точних методів економіко-математичного моделювання відносно невеликий. Новизна, що вноситься системною методологією, полягає у підході не від методу, а від завдання, у вимозі комплексного використання цілої серії методів або їх системного використання для вирішення різних частин і етапів проблеми.

До власних інструментальних досягнень системної методології належать методи сценаріїв, отримання та аналізу експертних оцінок (метод Делфі) і методи побудови та аналізу дерева цілей. Тісно пов’язані з розвитком системного аналізу також і діагностичні методи. Розглянемо їх детальніше.

Метод сценаріїв є засобом первинного впорядкування проблеми, отримання і збору інформації про взаємозв'язки вирішуваної проблеми з іншими і про можливі й імовірні напрями майбутнього розвитку.

Сценарій (у прогнозуванні) – переважно якісний опис можливих варіантів розвитку досліджуваного об’єкта при різних поєднаннях певних (заздалегідь виділених) умов. Він не призначений для «прогнозу» майбутнього, а лише в розгорненій формі показує можливі варіанти розвитку подій для їх подальшого аналізу і вибору найбільш реальних і сприятливих.

Іншими словами, написання сценарію – це спроба встановлення логічної послідовності розгортання подій з тим, щоб спрогнозувати, показати, як, виходячи з існуючої ситуації, можна крок за кроком розвивати майбутній стан. Опис зазвичай виконується в явно виражених тимчасових координатах. Наприклад, послідовний розгляд альтернатив ділових переговорів при різному поєднанні чинників, що роблять вплив на висновок операцій, договорів. Його особливість, з погляду теорії ухвалення рішення, полягає в тому, що автор сценарію намагається побудувати варіанти майбутнього розвитку подій, виходячи з інформації про розвиток подій у минулому і поточному станах. Найчастіше пишуть сценарії, що розгортаються в часі. Картина майбутнього стану об’єкта дослідження наочно обговорюється, виникає поступово, послідовно, в тісному зв’язку з подіями й умовами, що супроводжують цей процес і які впливають на нього у вигляді взаємообумовленого ланцюга подій (кожна подія залежить від попередніх і впливає на подальші).

Кожна проблема і підпроблема розглядаються в декількох аспектах, з різних точок зору. Вибираючи той або інший подальший шлях у кожній критичній точці сценарію (точка, де робиться вибір один із декількох можливих варіантів розвитку подій), відсікаючи всі інші варіанти в цій точці, менеджер або дослідник вимушений аналізувати ці відкидані варіанти достатньо ретельно.

Різні розділи сценарію зазвичай пишуться різними групами людей, де розгортається імовірнісний хід подій у часі. Використання різних професіоналів дозволяє простежити його розгалуження, взаємозв'язки з іншими проблемами і так далі.

Сценарій повинен відповідати меті. Його виконання вимагає обмеження безлічі подій такими, які здатні вплинути на результат досягнення мети подій і числа зв’язків, значущих для досліджуваного процесу. Коректування сценарію виконується експертами з метою зближення сценарію з дійсністю.

Використання методу дозволяє:

  • встановити логічну послідовність подій, починаючи із заданої ситуації до майбутнього стану і уявити хід вирішуваного завдання;

  • визначити головну мету розвитку процесу вирішення завдання з урахуванням основних чинників середовища.

Застосовується за недостатності інформації з проблемного питання. Це не метод вибору рішення, а швидше опис моделі ухвалення рішення. Є ефективним засобом отримання повного уявлення про вирішуване завдання.

Сценарії можуть бути використані на різних етапах системного аналізу, коли потрібно зібрати й упорядкувати надзвичайно різнорідну інформацію. Але головною сферою застосування цього інструменту є етапи аналізу проблеми, прогнозування розвитку проблеми, оцінки можливих наслідків проблеми та визначення їх актуальності.

Метод Делфі, на відміну від методу сценаріїв, припускає попереднє ознайомлення експертів із ситуацією за допомогою якої-небудь моделі.

У системному аналізі основною формою моделі, яка підлягає удосконаленню і насиченню інформацією за допомогою експертних оцінок, є дерево цілей. Фахівцям пропонується оцінити структуру моделі в цілому і дати пропозицію про включення в неї неврахованих зв’язків. При цьому використовується анкетний метод. Результати кожного дослідження надаються кожному експерту, що дозволяє їм далі коректувати свої думки на основі знов отриманої інформації. Метод Делфі вважають найнадійнішим засобом отримання даних.

Вершини дерева цілей (ДЦ) інтерпретуються як цілі, а ребра або дуги - як зв’язки між ними. Це головний інструмент зв’язку цілей верхнього рівня з конкретними засобами їх досягнення на нижчому рівні.

У програмно-цільовому плануванні (коли цілі плану зв'язуються з ресурсами за допомогою програм) ДЦ виступає як схема, що показує розчленовування загальних (генеральних) цілей народногосподарського плану або програми на підцілі, останніх - на підцілі наступного рівня і так далі).

Подання цілей починається з верхнього рівня, далі вони послідовно конкретизуються. Причому основним правилом розширення цілей є повнота: кожна мета верхнього рівня повинна бути подана у вигляді підцілей наступного рівня вичерпним чином, тобто так, щоб об’єднання понять підцілей повністю визначало поняття початкової мети.

Діагностичними методами є добре відпрацьовані прийоми масового обстеження підприємств і органів управління з метою удосконалення форм і методів їх роботи. Про діагностичні методи існують різні думки: одні розглядають їх як самостійні методи, інші - як методи системного аналізу. Проте ці розмежування не мають особливого значення.

Матричні форми уявлення й аналізу інформації не є специфічним інструментом системного аналізу, проте широко застосовуються на різних етапах його як допоміжний засіб.

Матриця – не тільки надзвичайно наочна форма подання інформації, але і форма, що розкриває внутрішні зв’язки між елементами, допомагає з’ясувати і проаналізувати спостережені частини структури. Приклад використання властивостей матриці - періодична система Д.І. Менделєєва.

3.4. Поняття моделі, її види та етапи побудови

Модель у загальному значенні є створюваний з метою отримання і (або) зберігання інформації специфічний об'єкт (у формі уявного образу, опису знаковими засобами або матеріальної системи), що відображає властивості, характеристики і зв’язки об’єкта-оригіналу довільної природи, істотні для завдання, що вирішується суб’єктом. Для теорії ухвалення рішень найбільш корисні моделі, які виражаються формулами, алгоритмами та іншими математичними засобами.

При побудові будь-якої моделі процесу ухвалення рішення потрібно дотримуватися такого плану дій:

  1. Сформулювати цілі вивчення системи;

  2. Вибрати ті чинники, компоненти і змінні, які є найбільш істотними для даного завдання;

  3. Врахувати сторонні, не включені в модель чинники;

  4. Здійснити оцінку результатів, перевірку моделі, оцінку повноти моделі.

Моделі можна розподілити на такі види:

    • функціональні моделі – виражають прямі залежності між ендогенними й екзогенними змінними;

    • моделі, виражені за допомогою систем рівнянь щодо ендогенних величин. Виражають балансові співвідношення між різними економічними показниками (наприклад, модель міжгалузевого балансу);

    • моделі оптимізаційного типу. Основна частина моделі - система рівнянь щодо ендогенних змінних. Але мета – знайти оптимальне рішення для деякого економічного показника (наприклад, знайти такі величини ставок податків, щоб забезпечити максимальний приплив засобів до бюджету за заданий проміжок часу);

    • імітаційні моделі – дуже точне відображення економічного явища. Математичні рівняння при цьому можуть містити складні, нелінійні, стохастичні залежності.

З іншого боку, моделі можна поділити на керовані й прогнозні.

Керовані моделі відповідають на запитання «Що буде, якщо ...?»; «Як досягти бажаного?», і містять три групи змінних:

  1. змінні, що характеризують поточний стан об’єкта;

  2. дії, що керують, – змінні, що впливають на зміну цього стану і піддаються цілеспрямованому вибору;

  3. початкові дані й зовнішні дії, тобто параметри, що задаються ззовні, і початкові параметри.

У прогнозних моделях управління явно не виділене. Вони відповідають на питання «Що буде, якщо все залишиться по-старому?»

Моделі можна розподілити за способом вимірювання часу на безперервні і дискретні. У будь-якому разі, якщо в моделі наявний час, то модель називається динамічною. Найчастіше в моделях використовується дискретний час, оскільки інформація надходить дискретно: звіти, баланси й інші документи надходять періодично. Але з формальної точки зору безперервна модель може виявитися більш простою для вивчення.

3.5. Методи моделювання систем

Постановка будь-якого завдання полягає в тому, щоб перевести його словесний, вербальний опис у формальний. У разі відносно простих завдань такий перехід здійснюється у свідомості людини, яка не завжди навіть може пояснити, як вона це зробила. Якщо отримана формальна модель (математична залежність між величинами у вигляді формули, рівняння, системи рівнянь) спирається на фундаментальний закон або підтверджується експериментом, то цим доводиться її адекватність до поточної ситуації і модель рекомендується для вирішення завдань відповідного класу.

У міру ускладнення завдань отримання моделі ускладнюються і доказ її адекватності. Стосовно соціально-економічних об’єктів експеримент стає практично нереалізованим, а завдання переходить у клас проблем ухвалення рішень. Постановка завдання, формування моделі, тобто переведення вербального опису у формальний, стає важливою складовою частиною процесу ухвалення рішення.

Переведення вербального опису у формальний, осмислення, інтерпретація моделі й отримуваних результатів стають невід'ємною частиною практично кожного етапу моделювання складної системи.

Для вирішення проблеми перевдення вербального опису у формальний у різних сферах діяльності почали розвиватися спеціальні прийоми і методи. Так виникли методи типу «мозкової атаки», сценаріїв, експертних оцінок, «дерева цілей» і т.п.

У свою чергу, розвиток математики йшов шляхом розширення засобів постановки і вирішення завдань, що важко формалізуються.

Разом із детермінованими, аналітичними методами класичної математики виникли теорія ймовірності і математична статистика як засіб доказу адекватності моделі на основі представницької (репрезентативної) вибірки і поняття ймовірності, правомірності використання моделі й результатів моделювання.

Для завдань із більшим ступенем невизначеності інженери почали застосовувати теорію множин, математичну логіку, математичну лінгвістику, теорію графів, що багато в чому стимулювало розвиток цих напрямів. Математика почала поступово накопичувати засоби роботи з невизначеністю, із сенсом, який класична математика виключала з об’єктів свого розгляду.

Перш ніж почати розглядати конкретні моделі процесів ухвалення рішень, необхідно визначити основні терміни, такі як:

  1. компоненти системи – частини системи, які можуть бути відокремлені з неї і розглянуті окремо;

  2. незалежні змінні – вони можуть змінюватися, але це зовнішні величини, не залежні від процесів, що відбуваються в системі;

  3. залежні змінні – значення цих змінних є результатом (функцією) дії на систему незалежних зовнішніх змінних;

  4. керовані змінні – ті, значення яких можуть змінюватися дослідником;

  5. ендогенні змінні – їх значення визначаються в ході діяльності компонентів системи (тобто «усередині» системи);

  6. екзогенні змінні – визначаються або дослідником, або ззовні, тобто у будь-якому разі діють на систему ззовні.

Під час побудови будь-якої моделі процесу ухвалення рішення бажано дотримуватися такого плану дій:

  • сформулювати цілі вивчення системи;

  • вибрати ті чинники, компоненти і змінні, які є найбільш істотними для даного завдання;

  • врахувати тим або іншим способом сторонні, не включені в модель чинники;

  • здійснити оцінку результатів, перевірку моделі, оцінку повноти моделі.

Таким чином, між неформальним, образним мисленням людини і формальними моделями класичної математики склався ніби спектр методів, які допомагають отримувати й уточнювати (формалізовувати) вербальний опис проблемної ситуації, з одного боку, й інтерпретувати формальні моделі, пов’язувати їх з реальною дійсністю, з іншого. Цей спектр умовно зображений на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 – Спектр методів опису моделі

Існують різні модифікації зазначених на рис. 3.1 методів. Їх по-різному об’єднують в групи, тобто дослідники пропонують різні класифікації (в основному – для формальних методів). Найчастіше прийнято розділяти методи моделювання систем на три великі класи: методи формалізованого подання систем, методи активізації інтуїції фахівців та спеціальні методи (рис. 3.2).



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

    Конспект
    Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 8. 14 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання / Укладач Ю.
  2. Київський національний університет імені тараса шевченка економічний факультет (1)

    Документ
    Програма випробувань розроблена з урахуванням вимог навчального плану підготовки бакалаврів з менеджменту організацій, спрямована перевірити рівень підготовки випускників за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, висвітлює питання

Другие похожие документы..