Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Решение'
О ходе выполнения в 2010 году Программы по противодействию злоупотреблению наркотиками и их незаконному обороту в городском округе город Салават Респ...полностью>>
'Диплом'
Работа ученицы 9 класса школы № 2 г. Лиски Солошенко Анастасии «Дневники Надежды» была направлена в Москву на Всероссийский конкурс «Растим патриотов ...полностью>>
'Конкурс'
Заказчик: Агентство Республики Казахстан по статистике, 01 , г. Астана, ул. Орынбор 8, здание «Дом Министерств», подъезд 4, ИИК KZ92070101KSN , БИК K...полностью>>
'Документ'
«Создание комплексной программы для приобщения школьников к родной культуре, воспитания этнического самосознания, формирования национальной идентичнос...полностью>>

Курс лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю»

Главная > Курс лекцій
Сохрани ссылку в одной из сетей:

по-перше, дійсне констатування системного підходу можливе лише на основі розробки адекватної категоріальної бази;

  • по-друге, через те, що системні дослідження вимушені користуватися поняттями, в переважній більшості почерпнутими з науки минулого, а істотне нове вживання цих понять, звичайно, не фіксується, виникає небезпека «розмивання» проблематики; саме звідси народжуються сумнівні спекуляції і далеко не завжди вдалі зрощення нових слів зі старими проблемами.

    Основними визначеннями, пов'язаними з використанням системного підходу, отриманими на основі узагальнення науково-технічної і філософської літератури є поняття системи (див. п. 1.1), структури (див. п.1.2), зв’язку, елемента, цілісності, системності, комплексності.

    Поняття «система» і «структура» ототожнювати не можна. Якщо під структурою слід розуміти мережу взаємозв'язаних елементів, якісна природа яких не враховується, і головна увага спрямована на їх зв'язок, то під системою розуміють об'єкт у цілому зі всіма властивими йому внутрішніми і зовнішніми зв'язками і властивостями. Кажучи про систему, ми перш за все підкреслюємо цілісний характер матеріального об'єкта, в якому головна увага спрямована на якісну специфіку елементів.

    Найбільше смислове навантаження в СА відводиться поняттю «зв'язок». Виявлення зв'язків дозволяє пізнавати предмети не безпосередньо, а через інші предмети, що знаходяться з ними в тому або іншому зв'язку.

    Одним з шляхів трактування поняття «зв'язок» є складання емпіричної класифікації можливих зв'язків у будь-якій системі:

    1. Зв'язки взаємодії (координації), серед яких можна розрізнити зв'язки властивості (такі зв'язки фіксуються, наприклад, у формулах фізики типу pv = const) і зв'язку об'єктів (наприклад, зв'язки між окремими нейронами в тих або інших нервово-психічних процесах). Особливий вид зв'язків взаємодії становлять зв'язки між окремими людьми, а також між людськими колективами або соціальними системами. Специфіка цих зв'язків полягає в тому, що вони опосередкують цілями, які переслідує кожна зі сторін взаємодії. В рамках цього типу зв'язків можна розрізнити кооперативні й конфліктні зв'язки.

    Необхідно зазначити, що зв'язки взаємодії становлять найбільш широкий клас зв'язків, що так або інакше проявляється у всіх інших типах зв'язків.

    2. Зв'язки породження (генетичні), коли один об'єкт є підставою, що викликає до життя інший (наприклад, зв'язок типу «А батько В»).

    3. Зв'язки перетворення, серед яких можна розрізнити: зв'язки перетворення, що реалізовуються через певний об'єкт, що забезпечує це перетворення (така функція притаманна хімічним каталізаторам), і зв'язки перетворення, що реалізовуються шляхом безпосередньої взаємодії двох або більше об'єктів, у процесі якої ці об'єкти окремо або разом переходять з одного стану в інший (наприклад, взаємодія організмів і середовища в процесі видоутворення).

    4. Зв'язки будови (структурні зв’язки). Природа цих зв'язків з достатньою ясністю розкривається на прикладі хімічних зв'язків.

    5. Зв'язки функціонування, що забезпечують реальну життєдіяльність об'єкта або його роботу, якщо мова йде про технічну систему. У найзагальнішому вигляді зв'язки функціонування можна підрозділити на зв'язки станів (коли наступний за часом стан є функцією від попереднього) і зв'язки енергетичні, трофічні, нейронні й тому подібне (коли об'єкти зв'язані єдністю функції, що реалізовується).

    6. Зв'язки розвитку, які можна розглядати як модифікацію функціональних зв'язків станів, з тією різницею, що розвиток істотно відрізняється від простої зміни станів.

    7. Зв'язки управління, які залежно від їх конкретного вигляду можуть утворювати різновид функціональних зв'язків або зв'язків розвитку.

    Особливу увагу звертаємо на три види зв'язків.

    Рекурсивний зв'язок - необхідний зв'язок між економічними явищами та об'єктами, при якому зрозуміло, де причина і де наслідки. Наприклад, витрати в економіці завжди виступають як причина, а їх результати - як наслідки. Між витратами і результатами існує рекурсивний зв'язок. Але є і деякі винятки в сучасному НТП.

    Синергетичний зв'язок визначається як зв'язок, який при сумісних діях незалежних елементів системи забезпечує збільшення їх загального ефекту до значення, більшого, ніж сума ефектів цих елементів, що діють незалежно.

    Саме із синергетичних зв'язків випливають інтегральні (емерджентні) властивості, тобто властивості цілісної системи, які не властиві елементам, що складають її і розглядаються поза системою.

    Циклічний зв'язок - складний зворотний зв'язок, при якому розвиток науки рухає виробництво, а воно створює основу для розширення наукових досліджень.

    Під поняттям цілісність у системному аналізі мають на увазі системно ефективну дію, уміння вибирати одну маленьку дію, яка приведе до максимальних результатів.

    Поняття елемента зазвичай видається інтуїтивно ясним, оскільки елемент виступає як своєрідна межа можливого розчленовування об'єкта. Його власну будову (або склад) зазвичай не беруть до уваги і в характеристиці системи: елементи вже не розглядаються як компоненти цієї системи. Можна стверджувати, що в загальному випадку елемент не може бути описаний поза його функціональними характеристиками: з погляду системи важливо в першу чергу не те, який субстрат елемента, а те, для чого потрібен елемент у рамках цілого. У системі, що становить органічне ціле, елемент і визначається перш за все за його функцією як мінімальна одиниця, здатна до відносно самостійному здійсненню певної функції. З такою функціональною характеристикою пов'язане уявлення про активність, самостійність елемента в системі, причому ця активність зазвичай розглядається як одна з вирішальних його характеристик.

    У теорії і науковій практиці системного аналізу широко використовують поняття «системний підхід». Часто зустрічається словосполучення «комплексний, системний підхід». Поняття «системність» і «комплексність» уживаються як синоніми, хоча між ними є деякі відмінності. Наприклад, поняття «системність» характеризує цілеспрямованість, упорядкованість, організованість, тоді як поняття «комплексність» відображає взаємозв'язаність, взаємообумовленість, різносторонність, широту дослідницького обхвату проблеми.

    Поняття «системність» ширше за поняття «комплексність». Якщо системність як властивість однаковою мірою охоплює зв'язки всередині одного рівня (горизонтальні) і між різними рівнями (вертикальні), то комплексність, як вимога враховувати взаємозв'язані чинники, що впливають на проблему (систему), охоплює переважно зв'язки одного або суміжних рівнів ієрархічної структури цієї системи.

    Порівняльний аналіз комплексного і системного підходів наведені в табл. 2.1.

    Таблиця 2.1 - Порівняльний аналіз комплексного і системного підходів

    Характеристика підходу

    Комплексний підхід

    Системний підхід

    Цільова настанова

    На синтезуванні відображення об’єктивної реальності

    Механізм реалізації настанови

    Прагнення синтезу на базі різних дисциплін (у подальшому, як правило, додаванням отриманих результатів)

    Прагнення синтезу в рамках однієї наукової дисципліни на рівні нових знань, які носять системоутворюючий характер (встанов-лення зв’язків, принципів, законів)

    Об’єкт дослідження

    Будь-які явища, процеси, стани, системи

    Лише системні об’єкти, тобто цілісні системи, які складаються із закономірно структурованих та функціонально завершених елементів

    Метод

    Міждисциплінарний – враховує два чи більше показників, що впливають на ефективність

    Системний — в просторі та часі враховує всі показники, що впливають на ефективність

    Понятійний апарат

    Базовий варіант, нормативи, експертиза, додавання, ділення для вираження критеріїв

    Тенденції розвитку, аналітичні залежні, перевірка критерію, вибір оптимальної форми

    Принципи

    Відсутні

    мети, дедуктивної послідовності, узгодження ресурсів і цілей, безконфліктності, подвійності, цілісності, складності, множинності, історизму

    Теорія і практика

    Теорія відсутня, а практика - неефективна

    Системологія – теорія, системотехніка – практика, СА - методологія

    Загальна характеристика

    Організаційно-методичний (зовнішній) приблизний, різно-сторонній, взаємопов’язаний, взаємообумовлений, передує СП

    Методологічний (внутрішній), ближче до природи об’єкта, цілеспрямований, впорядкований, організований

    Характерні особливості

    Широта охоплення проблеми при детермінованості вимог

    Широта охоплення проблеми, але в умовах ризику і невизначеності

    Розвиток

    У рамках існуючих знань багатьох наук

    У рамках однієї науки (системології), на рівні нових знань, що носять системоутворюючий характер (становлення зв’язків, принципів, законів)

    Результат

    Економічний ефект

    Системний ефект

    Приклади реалізації

    Техніко-економічне пояснення, комплексна оцінка заходів НТП, закон прибутку як мета сучасної технології

    Правильне дотримання принципів екології і безпеки для здоров’я умов праці, нове розуміння багатства суспільства як мети сучасної технології, ІSО серії
    9000 та ін.

    Стандартність рішення

    Є

    Немає

    2.3. Етапи системного аналізу

    У більшості випадків практичного застосування системного аналізу для дослідження властивостей і подальшого оптимального управління системою можна виділити такі основні етапи (рис. 2.1).

    Рисунок 2.1 – Етапи системного аналізу

    У кожному конкретному випадку етапи системного аналізу мають різну питому вагу в загальному обсязі робіт за часовими, витратними й інтелектуальними показниками. До того ж дуже часто важко провести чіткі межі і вказати, де закінчується один етап і починається наступний.

    3. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ

    3.1. Поняття проблеми, симптоми, тенденції, вирішення проблеми. Основні компоненти системного аналізу.

    3.2. Методи та процедури системного аналізу.

    3.3. Сутність та зміст власних інструментів системної методології.

    3.4. Поняття моделі, її види та етапи побудови.

    3.5. Методи моделювання систем.

    3.1. Поняття проблеми, симптоми, тенденції, вирішення проблеми. Основні компоненти системного аналізу

    В основу методології системного аналізу покладені три концепції: проблема, вирішення проблеми і система.

    Проблема – це невідповідність або відмінність між існуючим і необхідним станом справ у якій-небудь системі.

    Як необхідний стан може виступати необхідне або бажане. Необхідний стан диктується об'єктивними умовами, а бажане визначається суб'єктивними передумовами, в основі яких лежать об'єктивні умови функціонування системи.

    Проблеми, що існують в одній системі, як правило, не рівнозначні. Для порівняння проблем, визначення їх пріоритету використовуються атрибути: важливість, масштаб, спільність, актуальність і так далі.

    Виявлення проблеми здійснюється шляхом ідентифікації симптомів, що визначають невідповідність системи своєму призначенню або недостатню її ефективність. Симптоми, що систематично виявляються, утворюють тенденцію.

    Ідентифікація симптомів проводиться шляхом вимірювання й аналізу різних показників системи, нормальне значення яких відомі. Відхилення показника від норми і є симптомом.

    Вирішення проблеми полягає в ліквідації відмінностей між існуючим і необхідним станом системи. Ліквідація відмінностей може проводитися або шляхом удосконалення системи, або шляхом її заміни на нову.

    Рішення про вдосконалення або заміну ухвалюється з урахуванням таких положень. Якщо напрям удосконалення забезпечує істотне збільшення життєвого циклу системи і витрати незрівнянно малі стосовно до вартості розроблення системи, то рішення про вдосконалення виправдане. Інакше слід розглядати питання про її заміну нової.

    Основними компонентами системного аналізу є:

    1. Мета системного аналізу.

    2. Мета, яку повинна досягти система в процесі функціонування.

    3. Альтернативи, або варіанти, побудови або вдосконалення системи, за допомогою яких можливе вирішення проблеми.

    4. Ресурси, необхідні для аналізу і вдосконалення існуючої системи або створення нової.

    5. Критерії або показники, що дозволяють порівнювати різні альтернативи і вибирати найбільш переважні.

    6. Модель, яка зв'язує воєдино мету, альтернативи, ресурси і критерії.

    3.2. Методи та процедури системного аналізу

    Абстрагування — уявне відособлення від тих або інших сторін, властивостей або зв'язків предметів (явищ) для виділення істотних ознак. Це один з основних процесів розумової діяльності людини, що спирається на знакове опосередковування і дозволяє перетворити на об'єкт розгляду різні властивості предметів. Це теоретичне узагальнення дозволяє відобразити основні закономірності досліджуваних об'єктів або явищ, вивчати їх, а також і прогнозувати нові, невідомі закономірності.

    Види абстракції за видами неістотного:

    • примітивна абстракція – відволікається від одних властивостей предмета або явища, виділяючи інші його властивості або якості (виділення форми предмета, відштовхуючись від його кольору або навпаки). Через нескінченне різноманіття дійсності ніяке сприйняття не в змозі охопити всі її сторони, тому примітивна абстракція здійснюється в кожному процесі сприйняття і неминуче пов’язана з ним;

    • узагальнююча абстракція – дає узагальнену картину явища, відвернуту від часткових відхилень. У результаті такої абстракції виділяється загальна властивість досліджуваних об’єктів або явищ. Цей вид абстракції вважається основним у математиці та математичній логіці;

    • ідеалізація – заміщення реального емпіричного явища схемою, що ідеалізується, позбавленою реальних недоліків. У результаті утворюються поняття «ідеальних» об'єктів («ідеальний газ», «абсолютно чорне тіло», «пряма» тощо);

    • ізолююча абстракція – пов’язана з мимовільною увагою, оскільки при цьому виділяється той зміст, на якому зосереджується увага;

    • абстракція актуальної нескінченності – відштовхування від принципової неможливості зафіксувати кожен елемент нескінченної множини, тобто нескінченні множини розглядаються як кінцеві;

    • конструктивізація — відвернення від невизначеності меж реальних об’єктів, їх «грубе», наближене подання.

    За цілями:

    • формальна абстракція — виділення таких властивостей предмета, які самі по собі й незалежно від нього не існують (форма або колір). Цей тип абстракції служить основою засвоєння знань для опису предметів за їх зовнішніми властивостями, що служить передумовою теоретичного мислення;

    • змістовна абстракція — вичленення тих властивостей предмета, які самі по собі володіють відносною самостійністю (клітина організму). Цей тип абстракції розвиває здатність оперувати ними.

    Поняття «абстрактне» протиставляється «конкретному», наприклад, конкретне мислення – абстрактне мислення. Абстрактне мислення (за нього відповідає ліва півкуля головного мозку) має на увазі операції з абстракціями («людина взагалі», «число три», «дерево» і т.д.), конкретне мислення (за яку відповідальна права півкуля головного мозку) має справу з конкретними об'єктами і процесами («брат Вася», «три яблука», «дуб у дворі», і т.д.). Здатність до абстрактного мислення є однією з відмінних рис людини, яка сформувалась одночасно з мовними навичками і багато в чому завдяки мові.

    Конкретизація (від concretus – густий, твердий) – метод дослідження предметів у всій їх різнобічності, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів. При цьому досліджується стан предметів у зв’язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

    Процес конкретизації спрямований на відновлення в мисленні об’єктивної цілісності, що існує через зв’язки одиничних речей.

    Конкретизація сприяє наповненню когнітивної систематизованої картини якого-небудь предмета (явища, системи) певними відмітними ознаками та характеристиками.

    Композиція (лат. compositioскладання, скріплення, з’єднання) – побудова цілісного об’єкта, всі елементи якого знаходяться в гармонійній єдності.

    Декомпозиція – науковий метод, що використовує структуру завдання і дозволяє замінити рішення одного великого завдання вирішенням серії менших завдань. Декомпозиція має на увазі закріплення цілей, завдань, критеріїв їх досягнення і відповідних числових показників за структурними елементами організації різного ієрархічного рівня.

    Глибина декомпозиції обмежується. Якщо при декомпозиції з'ясовується, що модель починає описувати внутрішній алгоритм функціонування елемента замість закону його функціонування у вигляді «чорного ящика», то в цьому разі відбулася зміна рівня абстракції. Це означає вихід за межі мети дослідження системи і зумовлює припинення декомпозиції.

    У сучасних методиках типовою є декомпозиція моделі на глибину 5-6 рівнів. На таку глибину декомпозується зазвичай одна з підсистем. Функції, які вимагають такого рівня деталізації, часто дуже важливі, і їх детальний опис дає ключ до основ роботи всієї системи.

    У загальній теорії систем доведено, що більшість систем можуть бути декомпозовані на базові підсистеми. До них відносять: послідовне (каскадне) з’єднання елементів, паралельне з’єднання елементів, з’єднання за допомогою зворотного зв’язку.

    Проблема проведення декомпозиції полягає в тому, що в складних системах відсутня однозначна відповідність між законом функціонування підсистем і алгоритмом, що його реалізовує. Тому здійснюється формування декількох варіантів (або одного варіанта, якщо система відображена у вигляді ієрархічної структури) декомпозиції системи.

    Найбільш часто вживані стратегії декомпозиції:

    • функціональна декомпозиція – базується на аналізі функцій системи. При цьому ставиться питання, що робить система незалежно від того, як вона працює. Підставою розбиття на функціональні підсистеми служить спільність функцій, виконуваних групами елементів;

    • декомпозиція за життєвим циклом. Ознака виділення підсистем – зміна закону функціонування підсистем на різних етапах циклу існування системи «від народження до загибелі». Для життєвого циклу управління організаційно-економічної системи виділяють етапи планування, ініціації, координації, контролю, регулювання. Для інформаційних систем розділяють етапи обробки інформації: реєстрацію, збір, передачу, обробку, відображення, зберігання, захист, знищення;

    • декомпозиція за фізичним процесом. Ознака виділення підсистем – кроки виконання алгоритму функціонування підсистеми, стадії зміни станів. Хоча ця стратегія корисна при описі існуючих процесів, результатом її часто може стати дуже послідовний опис системи, який повною мірою не враховуватиме обмеження, що диктуються функціями одна одній. При цьому може виявитися прихованою послідовність управління. Застосовувати цю стратегію слід тільки за умови, що метою моделі є опис фізичного процесу як такого;

    • декомпозиція за підсистемами (структурна декомпозиція). Ознака виділення підсистем – сильний зв’язок між елементами за одним із типів відносин (зв'язків), що існують у системі (інформаційних, логічних, ієрархічних, енергетичних і т.п.). Силу зв’язку за інформацією можна оцінити коефіцієнтом інформаційного взаємозв’язку підсистем:

    , (2.1)

    де N – кількість взаємовикористованих інформаційних масивів в підсистемах; N0 – загальна кількість інформаційних масивів.

    Для опису всієї системи повинна бути побудована складена модель, що об’єднує всі окремі моделі;

    • декомпозиція за критерієм входу в організаційно-економічні системи. Ознака виділення підсистем: джерело дії на систему, це може бути вища або нижча система, а також внутрішнє чи зовнішнє середовище.

    • декомпозиція за типами ресурсів, споживаних системою. Формальний перелік типів ресурсів складається з енергії, матерії, часу й інформації (для соціальних систем додаються кадри і фінанси);

    • декомпозиція за кінцевими продуктами системи. Підставою можуть служити різні види продукту, що виробляються системою;

    • декомпозиція діяльності людини. Виділяється суб’єкт діяльності; об'єкт, на який спрямована діяльність; засоби, використовувані в процесі діяльності; навколишнє середовище, всі можливі зв'язки між ними.

    Зазвичай декомпозиція здійснюється за декількома підставами, порядок їх вибору залежить від кваліфікації і переваг системного аналітика.

    Приклад

    Спроба вивчити діяльність підприємства, лише розчленувавши його на підрозділи, приречена на невдачу. Ми ніколи не зможемо зрозуміти, чому та або інша компанія досягає успіху, якщо вивчатимемо кожен її цех окремо, поза зв’язком з іншими підрозділами підприємства. Лише загальний дух корпорації, моральні й матеріальні стимули і реакції, що діють на підприємстві в цілому, злагодженість у взаємодії підрозділів, обумовлені загальною стратегією, пояснюють результат її роботи. Він зумовлений інтегральною якістю системи загалом, яка відсутня в кожній частині окремо, якщо частини роз’єднати.

    Аналіз (від др.-грецьк. ἀνάλυσις «розкладання, розчленовування») – операція уявного або реального розчленовування цілого (речі, властивості, процесу, системи або відношення між предметами) на складові частини, виконувана в процесі пізнання або наочно-практичної діяльності людини.



  • Скачать документ

    Похожие документы:

    1. Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 000014 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання

      Конспект
      Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності 8. 14 «Управління інноваційною діяльністю» усіх форми навчання / Укладач Ю.
    2. Київський національний університет імені тараса шевченка економічний факультет (1)

      Документ
      Програма випробувань розроблена з урахуванням вимог навчального плану підготовки бакалаврів з менеджменту організацій, спрямована перевірити рівень підготовки випускників за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, висвітлює питання

    Другие похожие документы..