Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Публичный отчет'
по итогам проведения аудита эффективности использования бюджетных средств, направленных в 2009-2010 годах и прошедшем периоде 2011 года на охрану окр...полностью>>
'Документ'
«Диспансеризация женского населения с целью выявления заболеваний шейки матки», Александр Михайлович Сдвижков, главный врач онкологического клиническо...полностью>>
'Библиографический указатель'
Осенью 1906 года петербургские газеты писали о «таинственной группе» террористов, чья «нечеловеческая жестокость» приводила в ужас и правительство, и...полностью>>
'Реферат'
Для управления муниципальным образованием как системой необходимо провести ее структуризацию и рассмотреть основные подсистемы. Характер структуризац...полностью>>

Вступ (36)

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

ЗМІСТ

ВСТУП 3

ВИСНОВОК 11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 25

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова демократичної, соціальної, правової держави та прагнення України увійти повноправним членом у міжнародне співтовариство обумовлюють перегляд окремих напрямів державної політики, у тому числі політики у сфері виконання кримінальних покарань. Прiоритетами цієї діяльності є докорiнна змiна iснуючих кримінально-виконавчих правовідносин та їх урегулювання відповідно до вимог Конституції України і міжнародно-правових актів. За таких умов, серед багатьох теоретичних і практичних завдань, які потребують розв’язання, своєю актуальністю і новизною виділяється розробка правових і організаційних засад виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу.1

Необхідність дослідження зазначеної проблеми обумовлюється низкою обставин. З одного боку, це пов’язано з відсутністю в сучасній юридичній науці чіткої уяви щодо правової природи кримінально-виконавчих установ відкритого типу. З іншого – існує потреба глибокого теоретичного аналізу основних положень чинного законодавства щодо їх функціонування, а також розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення їх діяльності. Актуальність теми дослідження обумовлена також новизною досліджуваного напряму і практичною значимістю результатів діяльності цих установ для вирішення проблем у сфері виконання покарань, виправлення і ресоціалізації засуджених.

Правові та організаційні аспекти виконання покарання в установах відкритого типу досліджувалися в роботах М.Ф. Аблізіна, В.Б. Васильця, В.В. Гераніна, В.І. Горобцова, В.В. Дедюхіна, М.О. Дутова, М.А. Кирилова, Л.В. Клюєва, І.М. Корячкіна, Ю.О. Мінакова, О.С. Міхліна, О.О. Новікова, В.М. Петрашева, В.Є. Сілкова, М.О. Стручкова, С.Я. Фаренюка, В.З. Фетісова та деяких інших авторів. Водночас, їх праці не містять аналізу правової природи кримінально-виконавчих установ відкритого типу (виправних центрів), а правові й організаційні засади виконання покарання у виді обмеження волі взагалі не становили предмет наукового дослідження.

Вагомі здобутки в розробку вищевказаних проблем внесли М.М. Бабаєв, Л.В. Багрій-Шахматов, Ю.В. Баулін, О.В. Беца, І.Г. Богатирьов, В.О. Глушков, Т.А. Денисова, М.Г. Дєтков, О.М. Джужа, А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, В.О. Корчинський, О.М. Костенко, В.А. Льовочкін, О.І. Марцев, М.І. Мельник, М.П. Мелентьєв, П.П. Михайленко, О.Є. Наташев, І.С. Ной, В.П. Пєтков, О.Б. Пташинський, Г.О. Радов, О.Л. Ременсон, І.С. Сергеєв, В.М. Синьов, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков, В.П. Тихий, І.В. Шмаров, С.С. Яценко і багато інших вчених.

Віддаючи належне їх досягненням у галузі кримінального і кримінально-виконавчого права, кримінології та використовуючи їх у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розвиває їх, але й, враховуючи новий Кримінально-виконавчий кодекс України (КВК України), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх вирішення.

Отже, усе вищевикладене свідчить про нагальну потребу комплексного дослідження правових і організаційних засад виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу, обумовлює актуальність обраної для дослідження теми та її наукову розробку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в рамках вимог Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376, а також Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №167. Тема дослідження відповідає тематиці пріоритетних дисертаційних досліджень на період 2002–2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року №635, а також програмі науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11 липня 2000 року №5/1-18. Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України і зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України. Проведення цього дослідження включено до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного вивчення законодавства України і практики його застосування розкрити правові та організаційні засади виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу, а також виробити пропозиції щодо їх удосконалення.

Відповідно до поставленої мети автором вирішувалися такі завдання:

  • проаналізувати процес виникнення і розвитку кримінально-виконавчих установ відкритого типу в Україні;

  • здійснити кримінально-правову характеристику покарання, яке виконується у виправних центрах;

  • встановити місце кримінально-виконавчих установ відкритого типу в системі органів і установ виконання покарань, їх призначення та завдання;

  • здійснити порівняльну характеристику покарання у виді обмеження волі з іншими кримінально-правовими заходами, які виконувалися в установах відкритого типу;

  • дослідити порядок виконання та умови відбування покарання у виправних центрах;

  • виявити характерні особливості засуджених, які відбувають покарання у виправних центрах;

  • вивчити проблеми правового статусу засуджених, які відбувають покарання у виправних центрах, та розробити пропозиції щодо його удосконалення;

  • підготувати пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинного кримінального і кримінально-виконавчого законодавства України з питань удосконалення правового й організаційного забезпечення виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу.

Предметом дослідження виступають теорія і практика застосування норм кримінально-виконавчого законодавства України, які регулюють порядок виконання і умови відбування покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу; правова природа виправних центрів; засуджені, які відбувають у них покарання, та проблеми їх правового статусу.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставлених мети і завдань дослідження, а також обумовлені особливостями його об’єкта і предмета. За допомогою діалектичного методу визначено правову природу виправних центрів. Історичний метод використано для вивчення етапів становлення і розвитку установ відкритого типу (розділ І), порівняльний – при зіставленні покарання у виді обмеження волі з іншими кримінально-правовими заходами, які виконувалися в установах відкритого типу (підрозділ 2.3.). Формально-логічний метод застосовано при вивченні поняття ізоляції засуджених, логіко-нормативний – при підготовці проекту Положення про виправний центр. За допомогою системно-структурного методу досліджено місце виправних центрів у системі органів і установ виконання покарань (підрозділ 2.2.). У роботі також використано конкретно-соціологічні методи дослідження (опитування, безпосереднє спостереження, аналіз документів тощо) та статистичні методи. Висновки і рекомендації автора ґрунтуються на матеріалах вивчення особових справ і анкетуванні 250 засуджених до обмеження волі, які відбували покарання у виправних центрах Миколаївської, Київської та Полтавської областей у період 2002–2003 років, а також результатах опитування 136 працівників виправних центрів.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що за характером та змістом розглянутих проблем, а також об’єктом і предметом дослідження дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правових і організаційних засад виконання покарання в кримінально-виконавчих установах відкритого типу.

У роботі сформульовано низку висновків і пропозицій, які є новими в теоретичному плані й важливими для практики виконання кримінальних покарань, а саме:

Уперше:

  • запропоновано й розглянуто періодизацію розвитку установ відкритого типу: від найдавніших часів до початку ХХ ст., радянський період та розвиток у незалежній Україні. Це дало змогу виявити певні закономірності їх розвитку та додатково аргументувати необхідність існування установ такого типу;

  • установлено, що єдиним фактором, який найбільшою мірою відрізняє виправні центри від інших установ виконання покарань, є те, що в цих установах елементи ізоляції зведені до мінімуму. Це дозволило запропонувати поняття “виправний нагляд”, який виражається в обмеженні права на пересування і вибір місця проживання;

  • доведено, що обмеження волі як вид покарання, хоча і схоже з умовним засудженням до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці й умовним звільненням із місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, з одного боку, та направленням (переведенням) в колонію-поселення, – з іншого, однак не збігається з ними. Воно відрізняється від них правовою природою, формою і змістом, підставами, мотивами і метою застосування, умовами, строками і місцем виконання, категоріями засуджених, стосовно яких воно виконується, і суб’єктами, уповноваженими на його виконання, правовими наслідками й іншими ознаками;

  • здійснено соціально-демографічну, кримінально-правову і пенітенціарну характеристику засуджених до обмеження волі, що уможливило зробити висновок, що ця категорія осіб має свою, досить чітко виражену специфіку, яка дозволяє розглядати її як однотипне соціальне угруповання, поведінці якого властиві свої закономірності. Останнє вказує на існування певного зв’язку між характером і стійкістю соціальної спрямованості особи злочинця, до якого може бути застосовано обмеження волі, та ефективністю цього виду покарання.

Набуло подальшого розвитку:

  • кримінально-правова характеристика покарання у виді обмеження волі. Установлено, що обмеження волі виступає в кримінальному законодавстві саме як альтернативний вид покарання, мета якого може бути досягнута з максимальною економією кримінальної репресії;

  • поняття змісту покарання у виді обмеження волі як сукупності усіх каральних і виправних елементів даного покарання, за допомогою яких здійснюється вплив на засудженого для забезпечення досягнення мети покарання, а саме: нагляд, що виражається в обмеженні права на пересування і вибору місця проживання, і обов’язковість праці засуджених. Крім цього, до елементів змісту обмеження волі також належать сам факт засудження особи, яка вчинила злочин, тривалість строку покарання, наявність судимості та пов’язаних із нею моральних і правових обмежень;

  • визначення основних і допоміжних (забезпечувальних) завдань кримінально-виконавчих установ відкритого типу. До першої групи завдань входять: належне виконання вироку суду; забезпечення процесу виправлення і ресоціалізації засуджених; спеціальне і загальне попередження; запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. До другої групи завдань належать: 1) забезпечення правопорядку і законності, особистої безпеки засуджених, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на територіях цих установ; 2) залучення засуджених до праці, а також забезпечення їх загальної і професійно-технічної освіти та навчання; 3) забезпечення охорони здоров’я засуджених; 4) сприяння органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Удосконалено:

  • норми чинного законодавства України, які регулюють порядок виконання та умови відбування покарання у виді обмеження волі в кримінально-виконавчих установах відкритого типу, у зв’язку з чим розроблено проект Положення про виправний центр;

  • теоретичні положення щодо правового статусу засуджених, які відбувають покарання у виправних центрах, проаналізовано їх конкретні права, законні інтереси та обов’язки, виявлено у цій частині недоліки чинного законодавства і практики його застосування, а також внесено відповідні пропозиції щодо їх усунення.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані при доопрацюванні проекту КВК України, при формуванні методологічних засад реалізації положень Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 роки, а також при підготовці низки відомчих нормативних актів Державного Департаменту України з питань виконання покарань (акт впровадження ДДУПВП від 16 вересня 2004 року). Одержані в дисертації висновки та висунуті пропозиції використано також Департаментом громадської безпеки МВС України при розробці Протокольного рішення спільної наради Управління дільничних інспекторів міліції ДГБ МВС України та ДДУПВП “Про стан організації взаємодії підрозділів кримінально-виконавчої інспекції та територіальних ОВС щодо контролю за особами, засудженими до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі” (акт впровадження ДГБ МВС України від 23 вересня 2004 року). Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні дисциплін “Кримінально-виконавче право” і “Кримінологія”, а також при підготовці навчальних посібників і методичних рекомендацій (акт впровадження НАВСУ від 21 вересня 2004 року).

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що виносяться на захист, є результатом самостійної роботи автора. Наукові ідеї та розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертаційному дослідженні не використовувались.

Апробація результатів. Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на міжвузівському науково-практичному семінарі “Теоретико-правові засади реформи пенітенціарної системи України” (30 березня 2001 року, м. Київ); засіданнях “круглих столів” із питань реформування кримінально-виконавчої системи (Київ, 25 квітня 2001 року), доопрацювання проекту КВК України (Київ, 15 листопада 2001 року), реформи державної пенітенціарної системи (Київ, 2 березня 2005 року).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано п’ять наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, одна з яких у співавторстві (особистий внесок – 50%). Окремі питання дослідження відображено в навчальному посібнику “Кримінально-виконавче право України: Загальна та Особлива частини” (Київ, 2002 рік), підготовленому у співавторстві (особистий внесок – 1,5 д.а.).

Структура роботи. Відповідно до мети, поставлених завдань та логіки дослідження, дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (268 найменувань на 23 сторінках) і 7 додатків (на 21 сторінці), які містять анкети, таблиці та проект Положення про виправний центр. Загальний обсяг дисертації становить 233 сторінки, обсяг основного тексту дисертації – 185 сторінок.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте /search.html

ВИСНОВОК

У загальній системі державних заходів боротьби зі злочинністю важливу (але, безумовно, не головну) роль відіграє кримінальне покарання, яке впливає на ефективність боротьби зі злочинністю. Тому удосконалення системи кримінальних покарань і практики їх виконання з урахуванням змін, що відбуваються у суспільному розвитку, а також характеру і ступеня суспільної небезпеки злочинів являє собою одну з найактуальніших соціально-правових проблем. Серед різних її аспектів важливе місце займає питання про виконання кримінальних покарань у кримінально-виконавчих установах відкритого типу.

Вивчення організаційно-правових засад виконання покарання в установах такого типу, а також їх практичної діяльності дало можливість сформулювати відповідні теоретичні висновки дисертаційного дослідження:

1. Сучасна тенденція розвитку вітчизняного кримінального і кримінально-виконавчого законодавства полягає у гуманізації правовідносин у галузі кримінальних покарань і опирається на певний історичний досвід, який показує, що немає і не може бути наукового уявлення чи наукової гіпотези, слушних для всіх часів. Історію розвитку установ відкритого типу варто аналізувати у зв’язку з конкретною історичною обстановкою і неодмінно зіставляти з реальними фактами, виявляючи при цьому зв’язок теорії і практики, інтересів суспільства і держави щодо мети кримінального покарання.

2. Історико-юридичний екскурс дозволяє зробити висновок, що в Україні установи відкритого типу як самостійний вид установ виконання покарань існують з 2001 року, однак їх окремі елементи сформувалися ще раніше і поступово розвивалися в кримінальному і кримінально-виконавчому законодавстві дореволюційного (робітні і смиренні дома, перехідні тюрми) та радянського (перехідно-трудові доми, трудові колонії, колонії полегшеного режиму, спецкомендатури, колонії-поселення та тимчасові дільниці-поселення) періодів.

3. Еволюція інституту відкритих установ, його цілей, механізму державно-правового регулювання дозволяє стверджувати, що виникнення та розвиток відкритих установ є цілком закономірним і необхідним правовим явищем. Ці установи повною мірою відображають тенденцію до гуманізації кримінального покарання і орієнтовані на соціально-правовий контроль за виправленням засуджених в умовах обмеження волі.

4. Обмеження волі – новий для кримінального законодавства України вид покарання, хоча і схожий з деякими раніше діючими кримінально-правовими мірами, але не співпадаючий з ними. У зв’язку з цим, бажано звернути увагу на те, що обмеження волі як самостійний вид покарання містить у собі елементи відразу кількох діючих раніше кримінально-правових інститутів (умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці і умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці, з одного боку, та направлення за вироком суду і переведення у колонію-поселення, – з іншого).

Немає сумнівів у тому, що обмеження волі запозичило чимало елементів названих вище мір, однак як вид покарання його не можна ототожнювати з ними, оскільки це самостійний кримінально-правовий інститут, який відрізняється своєю правовою природою, формою і змістом, підставами, мотивами і метою застосування, умовами, строками і місцями виконання, суб’єктами, щодо яких він виконується, і суб’єктами, уповноваженими на його виконання, правовими наслідками й іншими ознаками.

5. Обмеження волі, як вид покарання, у КК України має досить високу питому вагу серед інших видів покарання. Про це свідчить те, що ця міра покарання називається частіше ніж у кожній четвертій статті (27,2%), майже в кожній п’ятій нормі (17,2%). В санкціях обмеження волі, як правило, вказується альтернативно з іншими основними покараннями – штрафом, позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадськими роботами, виправними роботами, арештом або позбавленням волі на певний строк. Це свідчить про те, що конструюючи склади злочинів з альтернативними санкціями, де обмеження волі співвідноситься з іншими покараннями, законодавець, мабуть, виходив з того, що такі злочини об’єктивно не становлять великої суспільної небезпеки, і мета покарання може бути досягнута з максимальною економією кримінальної репресії. Останнє являє загальну тенденцію розвитку українського законодавства, спрямовану на поступове звуження сфери кримінальної репресії і широке застосування покарань, не пов’язаних з елементами ізоляції засуджених від суспільства, у тому числі такого покарання, як обмеження волі.

6. Основним елементом кари в обмеженні волі є мінімальна ізоляція, яка виражається в обмеженні права на пересування і вибору місця проживання. Тому єдиним фактором, який найбільшою мірою відрізняє кримінально-виконавчі установи відкритого типу від інших установ виконання покарань, є те, що в кримінально-виконавчих установах відкритого типу елементи ізоляції зведені до мінімуму. Цю ступінь ізоляції пропонується розглядати як виправний нагляд. На нашу думку, виправний нагляд у кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) створює умови, достатні для здійснення карально-виховного впливу на засуджених до обмеження волі і нормального задоволення ними багатьох загальнолюдських потреб, і виражається у обмеженні права на пересування і вибору місця проживання.

Обмеження волі, як вид кримінального покарання, містить у собі також інші змістовні елементи: обов’язкове залучення засудженого до праці, з урахуванням його бажання, а в деяких випадках без урахування останнього; комплекс трудових та інших правових обмежень; строк відбування обмеження волі; обов’язковість застосування до засудженого заходів виховного впливу з боку державних органів; виникнення і збереження судимості в період відбування покарання і протягом двох років з дня його відбуття.

7. З урахуванням усього сказаного вище, вважаємо, що кримінальне покарання у виді обмеження волі за своїм змістом займає проміжне становище (є перехідною ланкою) між покаранням у виді позбавлення волі на певний строк і покараннями, не пов’язаними з позбавленням волі. У зв’язку з цим, вноситься пропозиція щодо виділення окремого розділу у КВК України, який би регулював порядок його виконання і умови відбування.

8. На нашу думку, перед кримінально-виконавчими установами відкритого типу (виправними центрами) стоять такі основні завдання: належне виконання вироку суду; забезпечення процесу виправлення і ресоціалізації засуджених; спеціальне і загальне попередження (превенція); запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Кожне з указаних завдань має самостійне значення, а всі разом вони розкривають зміст процесу виконання кримінального покарання у виді обмеження волі.

Поряд з основними завданнями, виправні центри здійснюють різного роду допоміжні чи забезпечувальні завдання, до яких, на наш погляд, відносяться: 1) забезпечення правопорядку і законності в установах виконання покарань, безпеки засуджених, які в них утримуються, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на територіях цих установ; 2) залучення засуджених до праці, а також забезпечення їх загальної і професійно-технічної освіти та навчання; 3) забезпечення охорони здоров’я засуджених; 4) сприяння органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

На наш погляд, закономірним і логічним підсумком сказаного буде пропозиція про внесення зміни у назву ст. 11 КВК України (“Види органів і установ виконання покарань та їх завдання”) і включення у її текст основних завдань, покладених на ці органи і установи. Пропонується доповнити цю статтю таким змістом: “На органи і установи виконання покарань покладаються такі завдання: а) належне виконання за вироками судів кримінальних покарань; б) здійснення щодо засуджених процесу виправлення і ресоціалізації; в) попередження злочинів з боку засуджених як у період відбування покарання, так і після звільнення, здійснення попереджувального впливу на інших осіб; г) запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими”.

9. Виправний центр, як один з видів установ кримінально-виконавчої системи, повинен мати обгороджену територію. На нашу думку, така “межа” покликана відокремити простір, на якому розміщаються гуртожитки, допоміжні служби, спортивні площадки й інші будинки, будівлі, споруди, що відносяться до ведення виправного центра, від інших територій, що відносяться до населеного пункту чи іншого об’єкту адміністративно-територіальної одиниці. Зрозуміло, загальна площа і географія виправного центру повинні визначатися тими органами влади і управління, які названі в ч. 3 ст. 56 КВК України. Однак, на наш погляд, потрібно передбачити також мінімальні засоби відокремлення території центру. Це може бути як огорожа, так і природні елементи ландшафту (ліс, лісопосадка, ріка, яр тощо).

Вважаємо також, що при встановленні меж виправного центру треба також враховувати дислокацію центру, характер робіт, що виконують засуджені у ньому. Проте в усіх випадках межі не можуть бути занадто віддалені від дислокації адміністрації виправного центру і повинні за аналогією з колоніями-поселеннями проходити на відстані, яка не перевищує 5 кілометрів від центру дислокації адміністрації виправного центру.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Вступ (1)

    Документ
    Земельні відносини завжди перебували в центрі уваги громадськості, різних верств населення країни незалежно від наявності чи відсутності у них земельних ділянок.
  2. Вступ (65)

    Документ
    ВСТУП Жодна держава ніколи не могла існувати ізольовано від інших. Через політичні, економічні, військові, культурні, наукові зв”язки держави завжди пов”язані між собою.
  3. Вступ (4)

    Документ
    Вступ Правова дійсність останніх років актуалізувала генетичну пам’ять поколінь і, як наслідок, виступила могутнім імпульсом активізації історико-правового мислення як у масовій свідомості, так і в наукових колах.
  4. Вступ (14)

    Документ
    зації третього тисячоліття . Розв`язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах сус- пільства .Світові проблеми обговорюються вивчаються й вирішу-
  5. Вступ (30)

    Документ
    Проблема артикля та його місця в мові – одне з найскладніших питань англійської граматики. Незважаючи на величезну кількість літератури з питань дослідження такого граматичного явища як артикль, досі більшість науковців не дійшли
  6. Вступ (72)

    Документ
    Діяльність галузі освіти області спрямована на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних цінностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян,

Другие похожие документы..