Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Автореферат'
В настоящее время стало ясно, что синдромальный подход (без учёта специфики ПА в рамках той или иной нозологии) к проблеме клиники и патогенеза ПА уж...полностью>>
'Документ'
Краевое государственное образовательное учреждениедополнительного профессионального образования«Алтайский краевой институт повышения квалификации раб...полностью>>
'Статья'
Настоящий Федеральный закон устанавливает правовые основы экономических отношений, возникающих в связи с производством, передачей, потреблением теплов...полностью>>
'Литература'
В статье рассматривается классическая литература в контексте современной культуры. Границы, функция и роль классики проясняются через сопоставление е...полностью>>

Конспект з курсу "трудове право україни"

Главная > Конспект
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Опорний конспект з курсу “ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ”

  1. Трудове право як одна із галузей права України.

Трудове право, як галузь права, виникло порівняно недавно, а саме – із розвитком капіталістичних відносин, коли робоча сила поступово була прирівняна до товару, на який існує попит та пропозиція. Сукупність відносин, що виникли з цього приводу, потребувала врегулювання законодавчо та на рівні самих відносин. Тому ще з часів Французької буржуазної революції 18ст., коли була проголошена свобода праці, відносини в сфері праці почали діалектично розвиватись, поступово трансформуючись з оглядь на такі тенденції:

А) тенденція поступок ( робочій силі);

Б) Тенденція насильства ( “анти робітниче законодавство”)

З того часу трудове законодавство, що спочатку носило “фабричний “ характер, поступово трансформувалося в окрему галузь права “що регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини”.

  1. Предмет і система науки трудового права.

Для того, щоб з’ясувати предмет певної галузі права, необхідно встановити, що є об’єктом його регулювання, коло яких питань він охоплює, яке місце, значення та роль цієї галузі в загальній системі права.

Об’єктом регулювання трудового права є суспільні трудові відносини, змістом яких виступає праця. Але предмет трудового права не тотожній з трудовими відносинами. Поряд із трудовими в галузі суспільної організації праці створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих тощо. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.

Звідси ми визначаємо, що предметом трудового праву України є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності.

Система галузі права взагалі – це об’єктивно обумовлене об’єднання взаємопов’язаних , внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різним підрозділам.

Система трудового права України становить структуру взаємопов’язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті.

Трудове право України складається з двох частин: загальної і особливої.

Загальна – норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб’єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки і укладання колективних договорів, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.

Особлива частина – норми, що регулюють окремі елементи трудових відносин, порядок виникнення, зміни та припинення їх, тривалості праці та відпочинку тощо.

Оскільки Україна з 1954р. є членом Міжнародної Організації Праці – до системи трудового права України слід віднести також двосторонні та багатосторонні договори, акти , прийняті МОП і ратифіковані Україною, інші міжнародні правові акти та консульські угоди.

Особливо слід відмітити, що система законів про працю України є кодифікованою – Кодекс Законів про Працю України.

  1. Методи трудового права.

Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків.

Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин.

За допомогою закріплення у відповідних нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються такі методи: дозвіл, наказ, заборона.

Залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання:1) державно-нормативний метод - виражається в тому, що держава розробляє і приймає нормативні акти, спрямовані на здійснення управління трудовими відносинами; 2) локальний метод – проявляється переважно у формі трудового, колективного договору, іншими актами з питань трудового права.

Існують також, рекомендаційний метод, експериментальний метод.

  1. Функції трудового права.

Якщо метод правового регулювання – це спосіб впливу на суспільні відносини, то функція права – це основні напрямки цього впливу.

Отже функція права – це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства.

Функції :

  1. економічна, виробнича. Трудове право активно впливає на виробництво та матеріальне забезпечення працюючих.

  2. соціальна. За її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи працівника є сумлінне ставлення до праці, участь у справах трудового колективу та громадських організаціях.

  3. ідеологічна (виховна), яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості.

  1. Принципи трудового права України.

Під основними принципами трудового права слід розуміти виражені в правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень, основних засад правового регулювання трудових відносин, які визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси його змісту.

До принципів трудового права відносяться в загальному вигляді такі:

  • принципи що закріплені у вигляді прав і свобод громадян в Конституції України;

  • принципи, що закріплені в КЗпП України;

  • принципи, що закріплені в інших нормативних актах України та міжнародних договорах.

В конкретизації – це такі принципи:

  1. принцип свободи праці

  2. рівноправності в галузі праці

  3. договірного характеру праці

  4. визначеності трудової функції

  5. стабільності трудових відносин

  6. матеріальної зацікавленості в результатах праці

  7. безпеки праці

  8. участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці та здійснення контролю за додержанням законодавства про працю

  9. матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі, в зв’язку із материнством.

  1. Джерела трудового права.

Джерела трудового права України можливо визначити як спосіб вираження норм права, що приймаються компетентними органами держави і призначені регулювати трудові відносини в процесі застосування праці і суспільного захисту людей праці.

Джерела :

  1. Конституція України;

  2. КЗпП та інші законодавчі акти, що регулюють трудові відносини. Закони про підприємства в Україні, про державну службу(16/03/1993),про власність (07/02/1191),про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, про зайнятість населення, про оплату праці(24/04/1995), про відпустки(15/11/1996), про пенсійне забезпечення(05/11/1991), про охорону праці(1992р.)тощо.

  3. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини. КМУ, Мін труда та соціальної політики, Мін освіти тощо

  4. Локальні правові норми, тобто норми, створені за безпосередньої участі учасниками трудових відносин ( трудовий, колективний договір)

  5. Роз’яснення Верховного Суду України для однакового застосування судами чинного законодавства про працю

  6. Міжнародні правові акти про працю Акти Міжнародної Організації Праці, Міжнародний Кодекс Праці

  1. Локальні норми трудового права.

Система джерел трудового права України відрізняється від джерел інших галузей права тим, що в регулюванні трудових відносин важливе місце займають локальні норми права, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах власником, уповноваженим органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом.

Завдяки локальному регулюванню трудових відносин розвиваються демократичні засади у виробничій діяльності. Співвідношення ж локального і централізованого регулювання є показником демократизму існуючої правової системи суспільства.

Локальна норма в трудовому праві України - правило загальнообов’язкової поведінки, що попередньо санкціоноване державою і прийнято у встановленому законом порядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, діє в його межах.

Основні локальні документи на підприємствах:

  • колективний договір;

  • правила внутрішнього трудового розпорядку;

  • встановлення систем оплати та матеріального заохочення;

  • трудовий договір.

Таким чином, локальні норми, що приймаються власником підприємства або уповноваженим органом спільно із трудовим колективом або за погодженням із профспілковим комітетом, є складовою частиною системи трудового права. Вони повинні бути внутрішньо погодженими з більш загальними правовими нормами, які мають провідне, визначальне місце в ієрархії правових норм.

  1. Співвідношення принципів і норм трудового права.

Принципи:

  1. принцип свободи праці

  2. рівноправності в галузі праці

  3. договірного характеру праці

  4. визначеності трудової функції

  5. стабільності трудових відносин

  6. матеріальної зацікавленості в результатах праці

  7. безпеки праці

  8. участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці та здійснення контролю за додержанням законодавства про працю

  9. матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі, в зв’язку із материнством.

Норми трудового права ( по джерелам):

  1. Конституція України;

  2. КЗпП та інші законодавчі акти, що регулюють трудові відносини. Закони про підприємства в Україні, про державну службу(16/03/1993),про власність (07/02/1191),про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, про зайнятість населення, про оплату праці(24/04/1995), про відпустки(15/11/1996), про пенсійне забезпечення(05/11/1991), про охорону праці(1992р.)тощо.

  3. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини. КМУ, Мін труда та соціальної політики, Мін освіти тощо

  4. Локальні правові норми, тобто норми, створені за безпосередньої участі учасниками трудових відносин ( трудовий, колективний договір)

  5. Роз’яснення Верховного Суду України для однакового застосування судами чинного законодавства про працю

  6. Міжнародні правові акти про працю Акти Міжнародної Організації Праці, Міжнародний Кодекс Праці

Співвідношення між принципами і нормами трудового права України полягає в зв’язку між принципами побудови трудового права та їхньою конкретної реалізацією, що втілюється в законодавчих та підзаконних нормах. Що тісніше цей зв’язок, кращою можливо вважати й побудовану систему трудового права.

  1. Законодавство України про працю.

Законодавство України про працю складається з таких законодавчих та підзаконних норм:

  1. Конституція України;

  2. КЗпП та інші законодавчі акти, що регулюють трудові відносини. Закони про підприємства в Україні, про державну службу(16/03/1993),про власність (07/02/1191), про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, про зайнятість населення, про оплату праці(24/04/1995), про відпустки(15/11/1996), про пенсійне забезпечення(05/11/1991), про охорону праці(1992р.)тощо.

  3. Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини. КМУ, Мін труда та соціальної політики, Мін освіти тощо

  4. Локальні правові норми, тобто норми, створені за безпосередньої участі учасниками трудових відносин ( трудовий, колективний договір)

  5. Роз’яснення Верховного Суду України для однакового застосування судами чинного законодавства про працю

  6. Міжнародні правові акти про працю Акти Міжнародної Організації Праці, Міжнародний Кодекс Праці

  1. Конституція України як основне джерело трудового права нашої держави.

Основним законом кожної держави є конституція. Вона дає наукове осмислення політичних та економічних процесів в країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства , визначає права і свободи громадян і створює умови для їх реалізації.

28 червня 1996 року прийнята нова Конституція України.

Серед основних прав і свобод людини, суспільства, обов’язків держави вона закріпила права, що стосуються саме трудового законодавства, а саме : право на труд, право на відпочинок, права та вільності профспілок, обов’язки держави щодо захисту трудящих.

  1. Міжнародні угоди України в сфері регулювання праці як джерело трудового права

В трудовому законодавстві України чітко визначено співвідношення між нормами трудового законодавства України та міжнародними нормами, а саме В КЗпП сказано так: у разі, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

В першу чергу до норм міжнародного права, що мають дію в Україні відносяться документи Міжнародної Організації Праці (МОП). Одним з найважливіших документів цієї організації є Міжнародний Кодекс Праці, який, як і КЗпП є зібранням окремих актів з питань праці та трудових відносин.

До норм міжнародного права також відносяться здебільшого двосторонні угоди, які ратифікувала Україна, як наприклад Угода з Грузією “Про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення” або Угода з В’єтнамом “Про взаємне працевлаштування”, тощо.

  1. Кодекс законів про працю України як джерело трудового права нашої держави.

Кодекс законів про працю в Україні вперше було прийнято наприкінці 1922 р. фактично він був розроблений в Росії і як проект одержаний Україною в червні 1922 р. Відразу ж розпо­чалася робота щодо його розгляду, хоча значних змін до нього внесено не було. Навіть нумерація статей залишилася такою ж.

Але в Росії не могли допустити, щоб навіть розроблений в ній проект був затверджений в Україні раніше, ніж це відбу­деться в Росії. Ця практика знайшла своє правове закріплення в Радянському Союзі, коли для «єдності» законодавства стали розроблятися Основи законодавства Союзу РСР і союзних рес­публік, які мали бути дослівно відображені в кодексах союзних республік.

Так, чинний КЗпП повністю відтворив Основи законодав­ства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були зат­верджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 р. й уведені в дію з 1 січня 1971 р. На підставі цих Основ в союзних респуб­ліках були розроблені і прийняті нові кодекси: в Росії — 9 груд­ня 1971 р., в Україні і Азербайджані — 10 грудня 1971 р., в Узбекистані — 17 грудня 1971 р., в інших республіках - вже в 1972 р.

КЗпП, затверджений Верховною Радою України 10 груд­ня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається

з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою ІІІ-А «Забезпе­чення зайнятості вивільнюваних працівників», главою ХУІ-А «Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по де­кілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч. З такого змісту: «У випадку, коли свят­ковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого».

На 1998 р. припадає п'ять таких днів, і Прем'єр-міністр України зробив подання до Верховної Ради, яка Законом від 26 грудня 1997 р. визнала цю норму такою, що втратила чинність, хоча вона й відповідала рекомендаціям МОП. Така практика «реформування» трудового законодавства фактично є «штопан­ням дірок». Тому не випадково в Основних напрямах соціаль­ної політики на 1997—2000 роки зроблено висновок про те, що регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, за­безпечення захисту трудових прав громадян вимагають прий­няття нового Кодексу законів про працю України.

  1. Трудові правовідносини та похідні від них правовідносини.

Трудові правовідно­сини — це двосторонні відносини працівника з власником або ство­рюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підля­ганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають фор­мою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

Але не всі правовідносини, сутність яких є у виконання якихось робіт є трудовими, це було б надзагальною характеристикою.

Поряд із цим, з безпосередньо трудових відносин виникає безліч правовідносин, що є похідними по-відношенню до трудових. Ознакою таких похідних відносин є те, що їх існування можливе лише при виникненні трудових відносин, але за своїм змістом, учасниками, правовими наслідками, вони не можуть бути віднесені до трудових.

Наприклад, до трудових відносин відносяться обов’язки працівника виконати певні роботи за трудовим договором, але не відносяться до трудових відносини між роботодавцем та Пенсійним фондом з приводу сплати збору на пенсійне страхування з винагороди цього правника за трудовим договором, хоча існування останніх можливе лише за умови існування перших.

  1. Суб’єкти трудових правовідносин.

  • громадяни

  • підприємство

  • власник

  • трудовий колектив

  • профспілковий орган

  • державні органи

  1. Власник підприємства, установи, організацій як суб’єкт трудового права.

Для того щоб громадянин України став працівником, він повинен вступити в трудові відносини з власником засобів ви­робництва або із створюваними ним підприємствами. Саме власник засобів виробництва, незалежно від того, чи буде це держава, кооператив, громадська організація, громадянин чи група громадян, має право на свій розсуд володіти, користува­тися і розпоряджатися своїм майном. Використання його ви­робничої діяльності може здійснюватись із застосуванням праці громадян за умови, що їм будуть забезпечені соціальні та еко­номічні гарантії, встановлені в законі.

Уповноважена власником особа — це по суті керівник ад­міністрації як сукупності посадових осіб підприємства. Саме термін «адміністрація» застосовувався в усіх законодавчих ак­тах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП.

Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб'єктом трудових відносин, а лише органом підприємства чи установи, наголошувалась і в юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових пра­вовідносин означає можливість пред'явлення до нього майно­вих претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства.

Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє пра­во на працю.

Отже, визначення в ст. 21 КЗпП України уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною тру­дового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового пра­ва, наділений цілим комплексом прав і обов'язків, уповнова­женим власником на управління орган виявляє самостійний інтерес до застосування норм законодавства про працю. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти.

Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визна­чені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) праців­ників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вжи­вати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці пра­цівників шляхом впровадження прогресивних технологій, до­сягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розроб­ляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівника­ми нормативних актів по охороні праці; проводити розсліду­вання та вести облік нещасних випадків, професійних захво­рювань і аварій на виробництві.

Але уповноважена власником на управління службова осо­ба виступає суб'єктом індивідуальних трудових правовідносин. До цієї службової особи не можуть бути пред'явлені претензії майнового характеру, наприклад по оплаті праці, відшкодуван­ню шкоди в зв'язку з нещасним випадком, що стався на вироб­ництві, тощо. Такі претензії пред'являються до підприємства. В разі задоволення цих претензій вимога до службової особи може бути пред'явлена у порядку регресу, якщо з вини цієї особи підприємство здійснило зайві виплати.

В системі суспільної організації праці уповноважений влас­ником орган діє як орган господарського управління. Органі­заційною формою організації праці виступає підприємство, май­нова відокремленість якого одержала вираз у наданні йому прав юридичної особи. Саме це дозволяє підприємству самостійно, від свого імені вступати в правові відносини з іншими як юри­дичними особами, так і громадянами.

  1. Обов’язки власника або уповноваженого ним органу за законодавством України.

Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визна­чені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) праців­ників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вжи­вати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці пра­цівників шляхом впровадження прогресивних технологій, до­сягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розроб­ляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівника­ми нормативних актів по охороні праці; проводити розсліду­вання та вести облік нещасних випадків, професійних захво­рювань і аварій на виробництві.

  1. Уповноважені власниками підприємств, установ, організацій органи як суб’єкти трудового права.

Уповноважена власником особа — це по суті керівник ад­міністрації як сукупності посадових осіб підприємства. Саме термін «адміністрація» застосовувався в усіх законодавчих ак­тах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП. Адміністрація підприємства, установи, організації як комплекс службових осіб, що здійснюють управління цим підприємством, установою, організацією в межах наданих їм прав, тобто виконавчо-розпорядчий орган підприємства, сама перебуває з власником у відносинах найму. Всі службові особи, що входять до • складу адміністрації, поряд з іншими найманими працівниками входять до складу трудового колективу, є суб'єктами трудових відносин як наймані працівники. Їх відмінність від інших працівників полягає в тому, що внаслідок свого службового становища і виконуваної функції ці особи несуть відпові­дальність за здійснення виробничого процесу або окремого його циклу. Тому суб'єктом трудових відносин з іншими працівни­ками адміністрація підприємств або за нинішньою терміноло­гією — уповноважений власником орган — не виступає.

Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб'єктом трудових відносин, а лише органом підприємства чи установи, наголошувалась і в юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових пра­вовідносин означає можливість пред'явлення до нього майно­вих претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства.

Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє пра­во на працю.

Якщо визнати, що трудовий договір укладається з уповно­важеним власником органом або службовою особою, то при­пинення власником з цією особою трудових відносин повинно викликати припинення трудового договору з працівниками, які були прийняті ним на роботу, оскільки припинила своє існу­вання одна із сторін трудового договору. Між тим, особливо на державних підприємствах, в установах, організаціях, досить часто можуть замінюватись службові особи, в тому числі керівні. Але навіть при такій заміні працівники залишаються працювати при укладенні трудового договору на роботі визначений строк або безстрокове, бо ці договори укладалися з підприємством, уста­новою, організацією, а не з службовими особами адміністрації чи органом, уповноваженим на управління виробництвом.

Отже, визначення в ст. 21 КЗпП України уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною тру­дового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового пра­ва, наділений цілим комплексом прав і обов'язків, уповнова­женим власником на управління орган виявляє самостійний інтерес до застосування норм законодавства про працю. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти.

Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визна­чені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) праців­ників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вжи­вати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці пра­цівників шляхом впровадження прогресивних технологій, до­сягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розроб­ляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівника­ми нормативних актів по охороні праці; проводити розсліду­вання та вести облік нещасних випадків, професійних захво­рювань і аварій на виробництві.

Як орган, що представляє підприємство, уповноважена влас­ником службова особа виступає суб'єктом колективних право­вих відносин з трудовим колективом і його представницьким органом — профспілковим комітетом по встановленню умов праці, застосуванню чинного законодавства про працю.

Але уповноважена власником на управління службова осо­ба виступає суб'єктом індивідуальних трудових правовідносин. До цієї службової особи не можуть бути пред'явлені претензії майнового характеру, наприклад по оплаті праці, відшкодуван­ню шкоди в зв'язку з нещасним випадком, що стався на вироб­ництві, тощо. Такі претензії пред'являються до підприємства. В разі задоволення цих претензій вимога до службової особи може бути пред'явлена у порядку регресу, якщо з вини цієї особи підприємство здійснило зайві виплати.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Т. А. Коляда Трудове право Конспект

    Конспект
    Трудове право в промислово розвинутих країнах світу визнається однією з головних галузей права. І це зрозуміло, оскільки саме у сфері праці створюються матеріальні і духовні блага, знаходиться зона переплетіння життєво важливих інтересів
  2. Список літератури №2011 Абрамов Н. А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учеб пособ. Х.: Одиссей, 2002. 256 с. Аграрне право України: Підручник / За ред. О. О. Погрібного. К.: Істина, 2005

    Документ
    Антологія української юридичної думки. В.10 т./ Редкол.: Ю.С.Шемшученко та ін. / Упоряд.: О.М.Костенко, О.О.Кваша. - К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2004.
  3. Розділ 2 особливості правового регулювання робочого часу працівників органів внутрішніх справ україни

    Документ
    Актуальність теми. Подальша демократизація суспільного життя та становлення правової держави в умовах розвитку ринкової економіки потребує наведення належного порядку в сфері нормативно-правового забезпечення соціально-трудових відносин,
  4. Конспект лекцій з дисципліни Правознавство Харків − хнамг − 2006 Міністерство освіти І науки України

    Конспект
    Успішний розвиток нашої держави неможливий без активної й свідомої участі у громадському, політичному житті більшості громадян, молоді, студентства. Але конструктивною, позитивною така участь може бути лише в тому разі, коли громадяни
  5. Конспект з курсу "Адміністративне право України"

    Конспект
    Адміністративно-правова норма є правилом поведінки, що встановлюється відповідними державними органами і забезпечується санкцією, організованим захистом збоку держави.

Другие похожие документы..