Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Документ'
Франтенко Г.С., генеральный директор СХОАО «Белореченское», председатель Союза производителей зерна Иркутской области, депутат Законодательного собра...полностью>>
'Закон'
И.К. Яжлев, Московский институт коммунального хозяйства и городского строительства. В.Л. Гончаренко, Комитет Совета Федерации по науке, культуре, обр...полностью>>
'Документ'
У 2011 році в рамках реалізації Програми співпраці місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, структурних утворень політичн...полностью>>
'Документ'
За 1 квартал 2011 года объем инвестиций в основной капитал 143,8 млн. руб. – 2 место среди сельских районов Ульяновской области (после Сенгилеевского...полностью>>

Берклі Д. Трактат про принципи людського знання

Главная > Документ
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Берклі Д. Трактат про принципи людського знання (1710)

[ФРАГМЕНТИ]

Частина І.

§1. Для кожного, хто погляне на об’єкти людського пізнання, очевидно, що вони становлять або ідеї, котрі дійсно сприймаються почуттями, або ідеї, котрі ми отримуємо, спостерігаючи емоції і розумові дії, або нарешті, ідеї, що утворюються за допомогою уяви, і наостанок – ідеї, котрі виникли через поєднання, поділ або просто репрезентацію того, що було початково сприйнято одним з вищенаведених способів. Завдяки зорові я складаю собі ідеї про світло і кольори... . Через дотик я сприймаю тверде й м’яке, тепле й холодне... . Нюх дає мені запахи, смак – відчуття смаку, слух – звуки у всьому розмаїтті їх тональності та складу. А оскільки різні ідеї спостерігаються поряд одна з однією, то їх позначають одним іменем і вважають за яку-небудь річ. Наприклад, спостерігають поєднаними разом певний колір, смак, запах, форму, консистенцію – визначають це за окрему річ і позначають словом яблуко... .

3. Всі погодяться, з тим, що ані наші думки, ані пристрасті, ані ідеї, утворювані уявою, не існують поза нашою душею. Для мене не менш очевидно, що різні почуття чи ідеї, котрі відбиваються в почуттєвості, скільки б вони не були перемішані поміж собою (тобто які б предмети не утворювали) можуть існувати не інакше як в розумові, котрий їх сприймає. На мою думку, кожен в змозі безпосередньо впевнитись в цьому, якщо зверне увагу на те, що розуміють під терміном “існує”, застосованому до речей, які сприймаються. Коли я кажу, що стіл, за яким я пишу, існує, то це означає, що я бачу і відчуваю його. Якщо б я вийшов, із своєї кімнати, то сказав би, що стіл існує, маючи на увазі наступне: коли б я знаходився в своїй кімнаті, то я міг би сприймати його, або хто-небудь інший дійсно сприймає його. ... Це все, що я можу мати на увазі під такими або подібними висловлюваннями. Бо для мене абсолютно незрозумілим є те, що говориться про безумовне існування (без будь-якого стосунку по їх сприйняття) речей, які не мислять. Їх esse є їх percipi, і неможливо, щоб вони мали існування поза розумом, котрий їх сприймає.

4. Але дивним чином серед людей переживає думка, нібито будинки, гори, ріки, словом, всі чуттєві речі мають існування – природне або реальне – відмінне від процесу їх сприйняття розумом. Але з якою б впевненістю і загальною згодою не стверджувався зазначений принцип, кожен, хто має сміливість піддати його дослідженню, знайде, якщо не помиляюсь, наочну суперечність, в ньому приховану. Бо ж чим можуть бути згадані об’єкти, як не речами, котрі ми сприймаємо за допомогою почуттів? І хіба ми сприймаємо щось, відмінне від власних ідей та почуттів? ...

6. Деякі істини є настільки близькими та очевидними для розуму, що варто лише розплющити очі, щоб їх побачити. Такою, на мою думку, є та важлива істина, що ... всі речі, які складають Всесвіт, не мають існування поза духом; що отже, оскільки вони в дійсності не сприйняті мною або не існують в моєму розумі чи в розумі якої-небудь іншої сотвореної істоти, і , отже, абсолютно немислимо ... приписувати хоча б малій їх частці існування, незалежне від духа.

7. Із сказаного випливає, що не має іншої субстанції, окрім духа або того, що сприймає. Але для більш повного доведення цієї тези слід взяти до уваги, що якості які ми відчуваємо, це – колір, форма, смак тощо, тобто ідеї, які сприйняті у відчуттях. ... мати ідею означає те ж саме, що й сприймати. Отже, те, в чому існують колір, форма тощо, повинне їх сприймати. З цього зрозуміло, що не може бути субстанції, яка не мислить, або субстрату зазначених речей, який не мислить.

8. Ви скажете, що ідеї можуть бути копіями, або відображеннями речей, котрі існують поза розумом субстанції, що не мислить. Я відповідаю: ідея кольору або форми не може бути схожою ні на що, окрім інших кольору або фігури. ... Я запитую, чи можемо ми сприйняти ці гіпотетичні оригінали або зовнішні речі, знімками з яких нібито є наші ідеї? Коли так, то вони також суть ідеї, і ми не просунулись ані на крок вперед. А якщо ви скажете, що ні, я звернусь до кого завгодно і спитаю, чи є сенс говорити, нібито колір схожий на щось невидиме; тверде або м’яке – на щось, до чого не можна доторкнутися, тощо.

9. Дехто розрізняє первинні і вторинні якості. Під першими вони розуміють об’ємність, форму, рух, спокій, речовинність або непроникність та число, під другим – всі інші якості, що відчуваються, як наприклад, кольори, звуки, смаки тощо. Вони визначають, що ідеї, котрі ми маємо щодо останніх, не подібні до чогось, що існує поза духом і не сприймається, але іноді стверджують, що наші ідеї первинних якостей є відбитками, або образами речей, які існують поза духом субстанції, що не мислить і котру називають матерією. Отже, під матерією нам слід розуміти інертну, нездатну відчувати субстанцію, в котрій насправді існують об’ємність, форма і рух. Однак з вищезазначеного цілком природно випливає, що об’ємність і рух є лише ідеями, котрі існують в дусі, що ідея не може бути схожою ні на що, окрім ідеї, і що, таким чином, ані вона сама, ані її першообраз не можуть існувати в субстанції, котра не здатна до сприйняття. Отже, саме поняття про те, що має назву матерії, або тілесної субстанції, утримує в собі суперечність. Це дуже легко зрозуміти, тому я не бажаю витрачати багато часу на доведення безглуздості розглядуваної точки зору. Але, з огляду на те, що вчення про існування матерії пустило глибоке коріння серед філософів спричинило до дуже шкідливих висновків, я волію краще видатися багатослівним та виснажливим для читача, ніж втратити щось таке, що могло б прислужитися викриттю та викоріненню цього забобону.

10. Ті, хто стверджує, нібито форма, рух та інші первинні якості існують поза духом, в субстанціях, що не мислять, визнають разом з тим, що це не стосується кольорів, звуків, тепла, холоду і інших вторинних якостей, котрі вони розглядають в статусі відчуттів, які існують тільки в дусі і залежать від різниці в розмірах, будові й русі дрібних частинок матерії. Вони вважають це за незаперечну істину, котру можуть довести щодо яких завгодно обставин. Але якщо вірогідно, що первинні якості нерозривно пов’язані з іншими якостями, здатними сприйматися, від котрих не можуть бути навіть подумки абстрагованим, то звідси безпосередньо випливає, що й вони існують лише в дусі. Я волів би, аби хтось спробував завдяки проведеному подумки абстрагуванню уявити собі об’ємність і рух якого-небудь тіла без інших якостей, що відчуваються. Щодо мене особисто, я не в змозі створити ідею об’ємного або такого, котре перебуває в русі, тіла, не застосовуючи колір або якусь іншу вторинну якість, тобто таку, яку всі вважають належною до якостей, що існують в дусі. Коротше, об’ємність і рух, коли вони абстраговані від решти якостей, не можуть бути помисленими.

14. До наведеного я подам ось що. Оскільки деякі нові філософи доводять нібито певні чуттєві якості (кольори, смаки тощо) не існують в матерії або поза духом, теж саме можна довести й стосовно всіх інших чуттєвих якостей. Так, наприклад, кажуть: тепло і холод, є лише станами духу, а не відбитками дійсного буття, котрі існують в тілесних субстанціях..., оскільки одне й те тіло в одній руці видається теплим, а в іншій – холодним. То чому ж, питається, ми не в змозі зробити висновок, що – з аналогічних міркувань – форма і об’ємність не є відбитками або уподібненням якостей, котрі існують в матерії, бо різні очі бачать їх по-різному?

18. Але якщо припустити можливість існування поза духом тілесних наділених формою і рухом субстанцій, що відповідають нашим ідеям про тіла, то як було б можливо для нас знати про них? Ми повинні були б знати це або завдяки почуттям, або за допомогою розуму. Стосовно наших почуттів, то очевидно, що вони дають нам знання лише про наші відчуття, ідеї, або ті речі, котрі, як ми їх не назвемо, безпосередньо сприймаються в відчуттях, але ніяк не свідчить про те, що існують нібито поза духами речі, які не сприйняті і, разом з тим, подібні до сприйнятих... оскільки ми маємо знання зовнішніх предметів, це знання виникає завдяки розумові, котрий робить висновок про їх існування, з того, що є безпосередньо сприйнятим в відчутті. Але я не бачу, який розум може привести нас до висновку про існування тіл поза духом, виходячи з того що ми сприймаємо... . Я кажу, що усіма людьми припускається можливість (те, що відбувається під час сну, марення тощо, ставить наявність зазначеного припущення поза сумнівами) нібито нам притаманні всі ідеї, котрими ми нині володіємо, хоча б поза нами не існувало тіл, які подібні до згаданих ідей. Отже, припускати існування зовнішніх речей зовсім не необхідно для пояснення утворення наших ідей, якщо ми припустили, що ці ідеї часто виникають і, можливо, завжди будуть виникати в тій послідовності, в якій ми їх знаходимо в наявності, без допомоги зовнішніх тіл.

22. Вам досить лише розглянути ваші власні думки і відчути таким чином, чи спроможні ви уявити собі, щоб звук, форма, рух та колір існували поза духом або були не сприйняті відповідними почуттями і уявою.

23. Але, скажете ви, безперечно, для мене немає нічого легшого, ніж уявити собі наприклад, дерева в парку або книги на столі, котрих ніхто не сприймає. Я відповім: про що це свідчить, як не про те, що ви утворюєте в своєму розумі певні ідеї, котрі називаєте деревами і книгами? І одночасно не утворюєте ідею того, хто може їх сприйняти? Але хіба ви самі разом з тим не сприймаєте і не мислите їх? Цей приклад доводить, що ви маєте можливість уявляти і утворювати ідеї в вашому дусі, але ніяк не демонструє, що ви могли б уявити можливість існування вашого мислення поза духом. Щоб досягнути останнього вам потрібно було б уявити собі, що вони існують неуявлюваними і немислимими, що вочевидь суперечливо.

28. Я помічаю, що здатен довільно викликати в моєму духові ідеї або змінювати й урізноманітнювати їх вигляд в такій мірі, в якій це потрібно. Мені варто лише забажати і – одразу певна ідея виникає в моїй уяві; тією ж силою зазначена ідея усувається і поступається місцем іншій. Таке вироблення і знищення ідей дає нам повне право називати дух діяльним... .

29. Але яку б владу я не здобув над моїми власним думками, я вважаю, що ідеї, котрі дійсно сприймаються відчуттями, не характеризуються зазначеною вище залежністю від моєї волі. Коли я розплющую очі при повному денному світлі, то не від мого вибору залежить бачити мені чи не бачити, це як міркування справедливе й для об’єктів, які постають перед моїм поглядом, сприймаються слухом та іншими чуттями: ідеї, що фіксуються в таких умовах, не є утворенням моєї волі. Отже, існує інша воля і інший дух котрий їх виробляє.

30. Ідеї почуттів більш визначені, живі і окреслені, ніж ідеї уяви; перші характеризуються також порядком, зв’язком і виникають не випадково, як це часто трапляється з ідеями, які виробила людська воля, а в правильній послідовності або рядах, дивний взаємозв’язок яких достатньо свідчить про мудрість і благість їх творця. Ті тверді правила і визначені методи, якими дух, від котрого ми залежимо, породжує в нас ідеї відчуттів, що називаються законами природи; досвід навчає нас, що зазвичай одні ідеї пов’язані з іншими ідеями.

31. Це дає нам певний різновид передбачення, котре наділяє на здатністю керувати нашими діями для успіху в житті. Без такого передбачення нас постійно б спіткали ускладнення... .

33. Ідеї, котрі відбиваються в відчуттях творцем природи, називаються дійсними речами; ті ж, що виникають в уяві, оскільки вони не є в такій самій мірі правильними, яскравими і постійним, в більш точному значенні слова називаються ідеями, або образами речей, копії з яких вони становлять. Але й наші відчуття, якими б яскравими вони не були, все ж є ідеями, тобто вони існують в дусі так само, як і ідеї, котрі виробляє уява. Ідеям відчуттів приписується більше реальності, тобто вони є більш визначеним, стійкими й впорядкованим й взаємопов’язаними, ніж утворення духа. Але це не доводить, що вони існують поза духом. Вони в тому смислі менш залежать від духа або субстанції, яка мислить і сприймає їх, що викликається волею іншого і більш могутнього духа; але все ж вони залишаються ідеями, а ніяка ідея, звісна річ не може існувати інакше, ніж в дусі, котрий її сприймає.

35. Я зовсім не заперечую існування жодної з речей, які ми здатні пізнавати за допомогою відчуття або міркування. Що ті речі, котрі я бачу своїми очима, котрих торкаюсь своїми руками, існують – реально існують – в цьому я аніскілечки не маю сумнівів. Єдина річ, існування якої я заперечую, є те, що філософи називають матерією або тілесною субстанцією... .

36. Коли, хто-небудь вважає, що зашкоджує цим існуванню або реальності речей, то він дуже далекий від розуміння викладених мною думок. Я спробую повторити вищенаведене в загальних рисах. Існують духовні субстанції, духи або людські душі, котрі на свій розсуд бажають ідей або викликають в собі ідеї; останні проте є блідими, слабкими, несталими порівняно з тими, котрі ми сприймаємо в почуттях. Ці останні ідеї, відбиваються в нас за певними правилами та законами природи, свідчать про дію розуму, більш могутнього й мудрого, ніж розум людини. Такі ідеї, як звичайно кажуть, мають більше реальності, ніж попередні. Це значить, що вони більш ясні, впорядковані, відокремлені одна від одної і не є фікціями розуму, що їх сприймає. В цьому розумінні Сонце, котре я бачу вдень, є реальне Сонце, а те, яке уявляю вночі, є ідеєю першого. В зазначеному тут смислі слова “реальність” очевидно, що кожна рослина, кожна зірка, кожен мінерал і взагалі – кожна частина світової системи є за нашими принципами такою ж реальною річчю, як і за якими завгодно іншими.

137. Що ідея, котра є недіяльною і існування котрої полягає в тому, що вона сприймається, була образом або подобою самого по собі діяча, який існує – для спростування цієї думки вочевидь не потрібно нічого. Крім простої уваги до змісту цих термінів. Але ви скажете, що хоча ідея не може бути схожою на дух в процесі його мислення, дії або самостійного існування, вона все ж може бути подібною до нього в яких-небудь інших відношеннях і що немає необхідності, щоб ідея або образ геть у всіх відношеннях були схожими на свій оригінал.

138. Я відповідаю: якщо немає подібності в зазначених відношеннях, то ідея не може бути зображенням субстанції в чомусь іншому. Заберіть властивість мислити, бажати й сприймати ідеї, і не залишиться нічого, в чому б ідея могла бути схожою на дух. Тому що під словом “дух” ми розуміємо лише те, що мислить, бажає й сприймає... .

139. Але можуть заперечити: якщо немає ідей, позначених термінами “душа”, “дух”, “субстанція”, то ці терміни позбавлені усякого сенсу. Я відповідаю: ці слова позначають реальну річ, котра не є ідеєю і не схожа на ідею, будучи тим, що сприймає ідеї, воліє й розмірковує з їх приводу. Що таке я сам, що я позначаю терміном “я”, те саме мається на увазі їй під “душею” або “духовною субстанцією”. Але коли я скажу, нібито я ніщо, або, що я є ідея або поняття, то не може бути більш очевидного безглуздя, аніж ці два твердження ... всі не мислячі предмети розуму схожі в тому, що вони цілком пасивні і існування їх полягає лише в процесі їх сприйняття, проте душа або дух є активною істотою, існування котрої полягає не в тому, що її сприймають, а втому що вона сприймає ідеї і милить... .

140. Правда, в широкому смислі слова, у нас є право сказати, що ми маємо ідею щодо духу, тобто ми розуміємо значення цього слова, в іншому випадку ми не могли б нічого ані стверджувати, ані заперечувати з цього приводу. Скажемо більше: як ми пізнаємо ідеї, що знаходяться в інших розумах або духах, завдяки нашим власним, вважаючи останні схожими з першими, так само ми пізнаємо інших духів завдяки нашій власній душі, котра в цьому плані є їх образ або ідея, оскільки вона має схоже відношення до інших духів, як синій колір або теплота, яка сприймається мною, до аналогічних ідей, сприйнятих іншою особою.

142. Наші душі не можуть пізнаватися в той самий спосіб, що й предмети, які не відчувають і не діють, тобто “ідеї”. Духи та ідеї такою мірою розбіжні, що коли ми кажемо: “вони існують”, “вони пізнаються” тощо, то ці слова не слід розуміти як вказівку на щось спільне обом класам предметів. В них немає нічого схожого або спільного. І очікувати, щоб ми були в змозі через розширення наших здатностей пізнавати дух так само, як ми пізнаємо трикутник, є безглуздям, аналогічним надії побачити звук.

145. Отже, ми не здатні довідатись про існування інших духів інакше як по їх діях або по ідеях, які викликаються ними в нас. Я сприймаю різні рухи, зміни й сполучення ідей, котрі показують мені, що існують певні діячі, схожі на мене, і наділені спроможністю супроводжувати появу цих ідей і брати участь у їх виробленні. Тому знання, яке я маю про інших духів, не є безпосереднім, як знання моїх ідей, а залежить від посередництва ідей, котрі я асоціюю з діячами або духами, відмінними від мене самого, як їх дії або супутні знаки.

146. Але хоча є деякі речі, котрі запевняють нас, нібито людські діячі беруть участь в їх виробництві, проте усім очевидно, що є речі які мають назву витворів природи. Тобто незрівнянно більша частина ідей або відчуттів, сприйнятих нами, не вироблені людськими волями і не залежать від останніх. Є, таким чином, деякий інший дух, що створює їх, оскільки думка, нібито вони існують самі собою, видається суперечливою. Але якщо ми уважно розглянемо стабільну правильність, порядок і зв’язок речей природи, красу й довершеність в більш великих і незбагненну витонченість в більш дрібних частках світоладу, разом з точною гармонією і відповідного цілого, особливо ж – законами страждання й задоволення, які перевищують яку завгодно природну міру й інстинктами або природними схильностями, потягами й пристрастями тварин – якщо, кажу я, ми оглянемо усі ці речі і разом з тим збагнемо значення й важливість атрибутів: єдиний, вічний, нескінченно мудрий, благий і довершений – то ми виразно усвідомимо, що вони належать згадуваному вже духу, котрий творить у всьому все і котрим все існує.

149. Отже, зрозуміло – ніщо не спроможне бути очевиднішим для кожної людини, яка здатна до щонайменшого міркування, ніж існування Бога або духа, найближчим чином притаманного нашим розумам і такого, що творить в них різноманітність ідей або відчуттів, постійно в нас присутню; духа, від котрого ми повністю залежимо і в котрому рухаємось, живемо й існуємо.

Питання до тексту

  1. Перелічіть чотири види ідей у людському пізнанні та сформулюйте їх спільні і відмінні риси

  2. Що, за Берклі, спільного і відмінного у «предметів», «об’єктів», «речей», «ідей»?

  3. Який стереотип щодо «існування» (esse) намагається спростувати Берклі?

  4. Що таке субстанція взагалі і як її розуміє Берклі?

  5. Наведіть цитату, з якої було б помітно, що Берклі емпірист

  6. Сформулюйте аргументи суб’ективного ідеалізму за §§ 8, 9-10, 14, 18, 22, 23, 28

  7. Як Берклі витлумачує приклади залежності або незалежності деяких з ідей від волі людини?

  8. Ідеї відчуттів і ідеї уяви: спільне і відмінне за §§ 30, 33, 36

  9. Чи можливий суб’єктивний ідеалізм без індивідуального релятивізму (соліпсизму)

  10. Що переконливіше: викликання «речей» до існування матеріальною чи божественною субстанцією?

  11. Чому не можна ототожнювати ідею і дух (наприклад, ідею тіла і дух, що керує цим тілом; наприклад ідею певного духу і сам цей дух) за §§ 137-142?

  12. Як співвідносяться ідеї речей і духів?

Ленин В.И. Материализм и эмпириокритицизм. Критические заметки об одной реакционной философии (1909)

[ФРАГМЕНТЫ]

Как некоторые "марксисты" опровергали материализм в 1908 году и некоторые идеалисты в 1710 году

Кто сколько-нибудь знаком с философской литературой, тот должен знать, что едва ли найдется хоть один современный профессор философии (а также теологии), который бы не занимался прямо или косвенно опровержением материализма. Сотни и тысячи раз объявляли материализм опровергнутым и в сто первый, в тысяча первый раз продолжают опровергать его поныне. Наши ревизионисты все занимаются опровержением материализма, делая при этом вид, что они собственно опровергают только материалиста Плеханова, а не материалиста Энгельса, не материалиста Фейербаха, не материалистические воззрения И.Дицгена, – и затем, что они опровергают материализм с точки зрения "новейшего" и "современного" позитивизма,7 естествознания и т.п. Не приводя цитат, которые всякий желающий наберет сотнями в названных выше книгах, я напомню те доводы, которыми побивают материализм Базаров, Богданов, Юшкевич, Валентинов, Чернов* и другие махисты. Это последнее выражение, как более краткое и простое, притом получившее уже право гражданства в русской литературе, я буду употреблять везде наравне с выражением: "эмпириокритики". Что Эрнст Мах – самый популярный в настоящее время представитель эмпириокритицизма, это общепризнано в философской литературе, а отступления Богданова и Юшкевича от "чистого" махизма имеют совершенно второстепенное значение, как будет показано ниже…

…Чтобы проверить, новы ли эти доводы и действительно ли они направляются только против одного, "впавшего в кантианство", русского материалиста, мы приведем подробные цитаты из сочинения одного старого идеалиста, Джорджа Беркли. Эта историческая справка тем более необходима во введении к нашим заметкам, что на Беркли и на его направление в философии нам придется неоднократно ссылаться ниже, ибо махисты неверно представляют и отношение Маха к Беркли и сущность философской линии Беркли…

…Нам надо запомнить, что в основу своей философии он кладет "твердое, мягкое, теплое, холодное, цвета, вкусы, запахи" и т.д. Для Беркли вещи суть "собрания идей", причем под этим последним словом он разумеет как раз вышеперечисленные, скажем, качества или ощущения, а не отвлеченные мысли.

Беркли говорит дальше, что помимо этих "идей или объектов познания" существует то, что воспринимает их, – "ум, дух, душа или я" (§2). Само собою разумеется, – заключает философ, – что "идеи" не могут существовать вне ума, воспринимающего их. Чтобы убедиться в этом, достаточно подумать о значении слова: существовать…

…Так говорит Беркли в §3 своего сочинения и здесь же начинает полемику с людьми, которых он называет материалистами (§§18, 19 и др.). Для меня совершенно непонятно, – говорит он, – как можно говорить об абсолютном существовании вещей без их отношения к тому, что их кто-либо воспринимает? Существовать – значит быть воспринимаемым (thеir, т.е. вещей еssе is реrсiрi, §3, – изречение Беркли, цитируемое в учебниках по истории философии)…

…Коллекции идей Беркли заменяет теперь равнозначащим для него выражением: комбинации ощущений, обвиняя материалистов в "нелепом" стремлении идти еще дальше, искать какого-то источника для этого комплекса... то бишь, для этой комбинации ощущений, В §5 материалисты обвиняются в возне с абстракцией, ибо отделять ощущение от объекта, по мнению Беркли, есть пустая абстракция. "На самом деле, – говорит он в конце §5, опущенном во втором издании, – объект и ощущение одно и то же (аrе the same thing) и не могут поэтому быть абстрагируемы одно от другого"…

…Мы сейчас увидим, о каких вредных выводах (§9). говорит Беркли. Покончим сначала с его теоретическими доводами против материалистов. Отрицая "абсолютное" существование объектов, т.е. существование вещей вне человеческого познания, Беркли прямо излагает воззрения своих врагов таким образом, что они-де признают "вещь в себе". В §24-м Беркли пишет курсивом, что это опровергаемое им мнение признает "абсолютное существование чувственных объектов в себе (objects in themselves) или вне ума". Две основные линии философских воззрений намечены здесь с той прямотой, ясностью и отчетливостью, которая отличает философских классиков от сочинителей "новых" систем в наше время.

Материализм – признание "объектов в себе" или вне ума; идеи и ощущения – копии или отражения этих объектов. Противоположное учение (идеализм): объекты не существуют "вне ума"; объекты суть "комбинации ощущений".

Это написано в 1710 году, т.е. за 14 лет до рождения Иммануила Канта, а наши махисты – на основании якобы "новейшей" философии – сделали открытие, что признание "вещей в себе" есть результат заражения или извращения материализма кантианством! "Новые" открытия махистов – результат поразительного невежества их в истории основных философских направлений.

Их следующая "новая" мысль состоит в том, что понятия "материи" или "субстанции" – остаток старых некритических воззрений. Мах и Авенариус, видите ли, двинули вперед философскую мысль, углубили анализ и устранили эти "абсолюты", "неизменные сущности" и т.п. Возьмите Беркли, чтобы проверить по первоисточнику подобные утверждения, и вы увидите, что они сводятся к претенциозной выдумке. Беркли вполне определенно говорит, что материя есть "non-essence" (несуществующая сущность, §68), что материя есть ничто (§80). "Вы можете, – иронизирует Беркли над материалистами, – если это так уже вам хочется, употреблять слово "материя" в том смысле, в каком другие люди употребляют слово "ничто"". Сначала, – говорит Беркли, – верили, что цвета, запахи и т.п. "действительно существуют", – потом отказались от этого воззрения и признали, что они существуют только в зависимости от наших ощущений. Но это устранение старых ошибочных понятий не доведено до конца: остаток есть понятие "субстанции" (§73) – такой же "предрассудок", окончательно разоблачаемый епископом Беркли в 1710 году! В 1908 году находятся у нас такие шутники, которые серьезно поверили Авенариусу, Петцольдту, Маху и К°, что только "новейший позитивизм" и "новейшее естествознание" доработались до устранения этих "метафизических" понятий…

…"Наше познание их (идей или вещей), – пишет Беркли, – было чрезвычайно затемнено, запутано, направлено к самым опасным заблуждениям предположением о двойном (twofold) существовании чувственных объектов, именно: одно существование – интеллигибельное или существование в уме, другое – реальное, вне ума" (т.е. вне сознания).

И Беркли потешается над этим "абсурдным" мнением, допускающим возможность мыслить немыслимое! Источник "абсурда", – конечно, различение "вещей" и "идей" (§87), "допущение внешних объектов". Тот же источник порождает, как открыл Беркли в 1710 году и вновь открыл Богданов в 1908 году, веру в фетиши и идолы.

"Существование материи, – говорит Беркли, – или вещей, не воспринимаемых, было не только главной опорой атеистов и фаталистов, но на том же самом принципе держится идолопоклонничество во всех его разнообразных формах" (§94).

Тут мы подошли и к тем "вредным" выводам из "абсурдного" учения о существовании внешнего мира, которые заставили епископа Беркли не только теоретически опровергать это учение, но и страстно преследовать сторонников его, как врагов.

"На основе учения о материи или о телесной субстанции, – говорит он, – воздвигнуты были все безбожные построения атеизма и отрицания религии... Нет надобности рассказывать о том, каким великим другом атеистов во все времена была материальная субстанция. Все их чудовищные системы до того очевидно, до того необходимо зависят от нее, что, раз будет удален этот краеугольный камень, – и все здание неминуемо развалится. Нам не к чему поэтому уделять особое внимание абсурдным учениям отдельных жалких сект атеистов" (§92).

"Материя, раз она будет изгнана из природы, уносит с собой столько скептических и безбожных построений, такое невероятное количество споров и запутанных вопросов" ("принцип экономии мысли", открытый Махом в 1870 годах! "философия, как мышление о мире по принципу наименьшей траты сил" – Авенариус в 1876 году!), "которые были бельмом в глазу для теологов и философов; материя причиняла столько бесплодного труда роду человеческому, что если бы даже те доводы, которые мы выдвинули против нее, были признаны недостаточно доказательными (что до меня, то я их считаю вполне очевидными), то все же я уверен, что все друзья истины, мира и религии имеют основание желать, чтобы эти доводы были признаны достаточными" (§96).

Откровенно рассуждал, простовато рассуждал епископ Беркли! В наше время те же мысли об "экономном" удалении "материи" из философии облекают в гораздо более хитрую и запутанную "новой" терминологией форму, чтобы эти мысли сочтены были наивными людьми за "новейшую" философию!

Но Беркли не только откровенничал насчет тенденций своей философии, а старался также прикрыть ее идеалистическую наготу, изобразить ее свободной от нелепостей и приемлемой для "здравого смысла". Нашей философией, – говорил он, инстинктивно защищаясь от обвинения в том, что теперь было бы названо субъективным идеализмом и солипсизмом, – нашей философией "мы не лишаемся никаких вещей в природе" (§34). Природа остается, остается и различие реальных вещей от химер, – только "и те и другие одинаково существуют в сознании".

"Я вовсе не оспариваю существования какой бы то ни было вещи, которую мы можем познавать посредством чувства или размышления. Что те вещи, которые я вижу своими глазами, трогаю своими руками, существуют, – реально существуют, в этом я нисколько не сомневаюсь. Единственная вещь, существование которой мы отрицаем, есть тó, что философы (курсив Беркли) называют материей или телесной субстанцией. Отрицание ее не приносит никакого ущерба остальному роду человеческому, который, смею сказать, никогда не заметит ее отсутствия... Атеисту действительно нужен этот призрак пустого имени, чтобы обосновать свое безбожие..."

Еще яснее выражена эта мысль в §37-м, где Беркли отвечает на обвинение в том, что его философия уничтожает телесные субстанции:

"если слово субстанция понимать в житейском (vulgar) смысле, т.е. как комбинацию чувственных качеств, протяженности, прочности, веса и т.п., то меня нельзя обвинять в их уничтожении. Но если слово субстанция понимать в философском смысле – как основу акциденций или качеств (существующих) вне сознания, – то тогда действительно я признаю, что уничтожаю ее, если можно говорить об уничтожении того, что никогда не существовало, не существовало даже в воображении".

Английский философ Фрейзер, идеалист, сторонник берклианства, издавший сочинения Беркли и снабдивший их своими примечаниями, недаром называет учение Беркли "естественным реализмом" (р. Х цит. изд.). Эта забавная терминология непременно должна быть отмечена, ибо она действительно выражает намерение Беркли подделаться под реализм. Мы много раз встретим в дальнейшем изложении "новейших" позитивистов", которые в другой форме, в другой словесной оболочке повторяют эту же самую проделку или подделку. Беркли не отрицает существования реальных вещей! Беркли не разрывает с мнением всего человечества! Беркли отрицает "только" учение философов, т.е. теорию познания, которая серьезно и решительно берет в основу всех своих рассуждении признание внешнего мира и отражения его в сознании людей. Беркли не отрицает естествознания, которое всегда стояло и стоит (большей частью бессознательно) на этой, т.е. материалистической, теории познания…

…Будем считать внешний мир, природу – "комбинацией ощущений", вызываемых в нашем уме божеством. Признайте это, откажитесь искать вне сознания, вне человека "основы" этих ощущений – и я признаю в рамках своей идеалистической теории познания все естествознание, все значение и достоверность его выводов. Мне нужна именно эта рамка и только эта рамка для моих выводов в пользу "мира и религии". Такова мысль Беркли…

…Далее, по вопросу о реальности надо заметить еще, что Беркли, отказываясь признать существование вещей вне сознания, старается подыскать критерий для отличения реального и фиктивного. В §36-м он говорит, что те "идеи", которые человеческий ум вызывает по своему усмотрению, "бледны, слабы, неустойчивы по сравнению с теми, которые мы воспринимаем в чувствах. Эти последние идеи, будучи запечатлеваемы в нас по известным правилам или законам природы, свидетельствуют о действии ума, более могущественного и мудрого, чем ум человеческий. Такие идеи, как говорят, имеют больше реальности, чем предыдущие; это значит, что они более ясны, упорядочены, раздельны и что они не являются фикциями ума, воспринимающего их..."

В другом месте (§84) Беркли понятие реального старается связать с восприятием одних и тех же чувственных ощущений одновременно многими людьми. Например, как решить вопрос: реально ли превращение воды в вино, о чем нам, допустим, рассказывают?

"Если все присутствующие за столом видели бы его, слышали его запах, пили вино и ощущали его вкус, видели бы на себе последствия питья вина, то, по-моему, не могло бы быть сомнения в реальности этого вина".

И Фрейзер поясняет: "Одновременное сознание различными лицами одних и тех же чувственных идей, в отличие от чисто индивидуального или личного сознания воображаемых объектов и эмоций, рассматривается здесь как доказательство реальности идей первого рода".

Отсюда видно, что субъективный идеализм Беркли нельзя понимать таким образом, будто он игнорирует различие между единоличным и коллективным восприятием. Напротив, на этом различии он пытается построить критерий реальности. Выводя "идеи" из воздействия божества на ум человека, Беркли подходит таким образом к объективному идеализму: мир оказывается не моим представлением, а результатом одной верховной духовной причины, создающей и "законы природы" и законы отличия "более реальных" идей от менее реальных и т.д.

В другом своем сочинении "Три разговора между Гиласом и Филоноусом" (1713 г.), где Беркли в особенно популярной форме старается изложить свои взгляды, он излагает таким образом противоположность своей и материалистической доктрины:

"Я утверждаю так же, как и вы" (материалисты), "что, раз на нас оказывает действие нечто извне, то мы должны допустить существование сил, находящихся вне (нас), сил, принадлежащих существу, отличному от нас. Но здесь мы расходимся по вопросу о том, какого рода это могущественное существо. Я утверждаю, что это дух, вы – что это материя или я не знаю какая (могу прибавить, что и вы не знаете какая) третья природа..." (р. 335 цит. изд.).

Фрейзер комментирует:

"В этом гвоздь всего вопроса. По мнению материалистов, чувственные явления вызываются материальной субстанцией, или какой-то неизвестной "третьей природой"; по мнению Беркли, – Рациональной Волей; по мнению Юма и позитивистов, их происхождение абсолютно неизвестно, и мы можем только обобщать их, как факты, индуктивным путем, согласно обычаю"…

…Вот рассуждения Юма в "Исследовании относительно человеческого познания" в главе (12-й) о скептической философии:

"Можно считать очевидным, что люди склонны в силу естественного инстинкта или предрасположения доверять своим чувствам и что, без всякого рассуждения или даже перед тем, как прибегать к рассуждению, мы всегда предполагаем внешний мир (external universe), который не зависит от нашего восприятия, который существовал бы и в том случае, если бы мы и все другие способные ощущать создания исчезли или были бы уничтожены. Даже животные руководятся подобным мнением и сохраняют эту веру во внешние объекты во всех своих помыслах, планах и действиях... Но это всеобщее и первоначальное мнение всех людей скоро разрушается самой легкой (slightest) философией, которая учит нас, что нашему уму никогда не может быть доступно что-либо, кроме образа или восприятия, и что чувства являются лишь каналами (inlets), чрез которые эти образы пересылаются, не будучи в состоянии устанавливать какое-либо непосредственное отношение (intercourse) между умом и объектом. Стол, который мы видим, кажется меньшим, если мы отойдем дальше от него, но реальный стол, существующий независимо от нас, не изменяется; следовательно, нашему уму являлось не что иное, как только образ стола (image). Таковы очевидные указания разума; и ни один человек, который рассуждает, никогда не сомневался в том, что предметы (existences), о которых мы говорим: "этот стол", "это дерево", суть не что иное, как восприятия нашего ума... Каким доводом можно доказать, что восприятия в нашем уме должны быть вызываемы внешними предметами, совершенно отличными от этих восприятии, хотя и сходными с ними (если это возможно), а не проистекают либо от энергии самого ума, либо от действия какого-либо невидимого и неизвестного духа, либо от какой-нибудь другой причины, еще более неизвестной нам?.. Каким образом этот вопрос может быть решен? Разумеется, посредством опыта, как и все другие вопросы подобного рода. Но в этом пункте опыт молчит и не может не молчать. Ум никогда не имеет перед собой никаких вещей кроме восприятии и он никоим образом не в состоянии произвести какой бы то ни было опыт относительно соотношения между восприятиями и объектами. Поэтому предположение такого соотношения лишено всякого логического основания. Прибегать к правдивости Верховного Существа для доказательства правдивости наших чувств – значит обходить вопрос совершенно неожиданным образом... Раз мы поставим вопрос о внешнем мире, мы потеряем все аргументы, которыми можно бы было доказать бытие такого Существа".

И то же самое говорит Юм в "Трактате о человеческой природе", часть IV, отдел II: "О скептицизме по отношению к чувствам". "Наши восприятия суть наши единственные объекты" (р. 281 франц. перевода Ренувье и Пильона, 1878 года). Скептицизмом называет Юм отказ от объяснения ощущений воздействием вещей, духа и т.п., отказ от сведения восприятии к внешнему миру, с одной стороны, к божеству или неизвестному духу, с другой. И автор предисловия к французскому переводу Юма, Пильон (Р. Pillon), философ родственного Маху направления (как увидим ниже), справедливо говорит, что для Юма субъект и объект сводятся к "группам различных восприятий", к "элементам сознания, впечатлениям, идеям и т.д.", что речь должна идти только о "группировке и комбинации этих элементов".* Равным образом, английский юмист Гексли, основатель меткого и верного выражения "агностицизм", подчеркивает в своей книге о Юме, что этот последний, принимая "ощущения" за "первоначальные, неразложимые состояния сознания", не вполне последователен по вопросу о том, воздействием ли объектов на человека или творческой силой ума следует объяснять происхождение ощущений. "Реализм и идеализм он (Юм) допускает как одинаково вероятные гипотезы".** Юм не идет дальше ощущений. "Цвета красный и синий, запах розы, это – простые восприятия... Красная роза дает нам сложное восприятие (complex impression), которое может быть разложено на простые восприятия красного цвета, запаха розы и др." (рр. 64-65, там же). Юм допускает и "материалистическую позицию" и "идеалистическую" (р. 82): "коллекция восприятии" может быть порождаема фихтевским "я", может быть "изображением или хоть символом" чего-то реального (real something). Так толкует Юма Гексли.

Что касается материалистов, то вот отзыв о Беркли главы энциклопедистов Дидро:

"Идеалистами называют философов, которые, признавая известным только свое существование и существование ощущений, сменяющихся внутри нас, не допускают ничего другого. Экстравагантная система, которую, на мой взгляд, могли бы создать только слепые! И эту систему, к стыду человеческого ума, к стыду философии, всего труднее опровергнуть, хотя она всех абсурднее"...

…В "Разговоре Даламбера и Дидро" этот последний излагает свои философские взгляды таким образом:

"...Предположите, что фортепиано обладает способностью ощущения и памятью, и скажите, разве бы оно не стало тогда само повторять тех арий, которые вы исполняли бы на его клавишах? Мы – инструменты, одаренные способностью ощущать и памятью. Наши чувства – клавиши, по которым ударяет окружающая нас природа и которые часто сами по себе ударяют; вот, по моему мнению, все, что происходит в фортепиано, организованном подобно вам и мне".

Даламбер отвечает, что такому фортепиано надо бы обладать способностью добывать себе пищу и производить на свет маленькие фортепиано. – Без сомнения, – возражает Дидро…

…Даламбер: "А каким образом устанавливается соответствие звуков между вашими двумя фортепиано?". Дидро: "...Инструмент, обладающий способностью ощущения, или животное убедилось на опыте, что за таким-то звуком следуют такие-то последствия вне его, что другие чувствующие инструменты, подобные ему, или другие животные приближаются или удаляются, требуют или предлагают, наносят рану или ласкают, и все эти следствия сопоставляются в его памяти и в памяти других животных с определенными звуками; заметьте, что в сношениях между людьми нет ничего, кроме звуков и действий. А чтобы оценить всю силу моей системы, заметьте еще, что перед ней стоит та же непреодолимая трудность, которую выдвинул Беркли против существования тел. Был момент сумасшествия, когда чувствующее фортепиано вообразило, что оно есть единственное существующее на свете фортепиано и что вся гармония вселенной происходит в нем".

Это было написано в 1769 году. И на этом мы покончим нашу небольшую историческую справку. С "сумасшедшим фортепиано" и с гармонией мира, происходящей внутри человека, нам придется не раз встретиться при разборе "новейшего позитивизма".

Пока ограничимся одним выводом: "новейшие" махисты не привели против материалистов ни одного, буквально ни единого довода, которого бы не было у епископа Беркли.

Как курьез, отметим, что один из этих махистов, Валентинов, смутно чувствуя фальшь своей позиции, постарался "замести следы" своего родства с Беркли и сделал это довольно забавным образом. На стр. 150-й его книги читаем:

"...Когда, говоря о Махе, кивают на Берклея, мы спрашиваем, о каком Берклее идет речь? О Берклее ли, традиционно считающемся (Валентинов хочет сказать: считаемом) за солипсиста, о Берклее ли, защищающем непосредственное присутствие и провидение божества? Вообще говоря (?), о Берклее ли, как философствующем епископе, сокрушающем атеизм, или о Берклее, как вдумчивом аналитике? С Берклеем, как солипсистом и с проповедником религиозной метафизики, Мах действительно не имеет ничего общего".



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни

    Навчально-методичний посібник
    Рекомендовано до видання методичною радою Державного вищого навчального закладу “Українська академія банківської справи Національного банку України”, протокол № 4 від 05.
  2. Програми фахових дисциплін для вступного випробування за напрямом „філософія для освітньо-кваліфікаційних рівнів „ (1)

    Документ
    Курс античної філософії відкриває першу сторінку Всесвітньої історії філософської думки. Його засвоєння прокладає студенту дорогу до глибокого ознайомлення з головними філософськими школами, напрямками, славетними філософами, котрі
  3. Призначений для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів та всіх, хто прагне самостійно опанування курсом філософії

    Документ
    "Філософія. Навчальний посібник для студентів заочної форми навчання вищих технічних навчальних закладів / Під ред. проф. Петрушенка В.Л. та доц.
  4. Програма з філософії Нового часу для студентів 2-го

    Документ
    Дана дисципліна спирається на знання філософії античної, середньовічної та доби Відродження. В свою чергу на знання, отримані студентами при вивченні філософії Нового часу, спирається передусім курс з класичної німецької філософії,
  5. Волинка Г./., Мозгова Н. Г., Федів Ю. О. Філософські науки: Посібник для аспіра­нтів І пошукувачів

    Документ
    Волинка Г./., Мозгова Н.Г., Федів Ю.О. Філософські науки: Посібник для аспіра­нтів і пошукувачів. - К.: Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2005.

Другие похожие документы..