Поиск

Полнотекстовый поиск:
Где искать:
везде
только в названии
только в тексте
Выводить:
описание
слова в тексте
только заголовок

Рекомендуем ознакомиться

'Бизнес-план'
Предлагаемое пособие адресовано студентам вузов, обучающимся по специальности 080507.65 «Менеджмент организации», специализация «Социальный менеджмен...полностью>>
'Автореферат'
Защита диссертации состоится 26 .12 0.2008 0 в 00 часов на заседании Диссертационного совета Д.002.048.01 при Учреждении Российской академии наук Инст...полностью>>
'Лекция'
а)  Выбор исторического пути (дискуссии  о перспективах развития, о темпах развития, внутрипартийная борьба, устранение оппозиции из 13 членов политб...полностью>>
'Публичный отчет'
Научный руководитель, заместитель генерального директора РГП «ИАЦ ООС» МООС РК, член-корреспондент Академии «Экология», кандидат биологических наук, ...полностью>>

Закони маси

Главная > Закон
Сохрани ссылку в одной из сетей:

Структура психіки маси

І справа тут в тому, що у людей, які утворили навіть невелику групу - масу, проявляється єдина, масова, або, як називає її Лебон, «колективна психіка», «єдина душа раси». Обгрунтовуючи виведений ним «психологічний закон духовної єдності юрби», Лебон виходить з того, що людська психіка має два рівні виявлення. Перший і верхній рівень, найбільш очевидний - представлений свідомістю, розумом, інтелектом. У повсякденному, повсякденному житті люди діють, підкорюючись цьому розумному початку в собі. Основні індивідуальні розходження людей саме й криються в розходженні їхнього інтелекту. Можна сказати й інакше, що саме завдяки інтелекту індивіди розрізняються одне від одного, наявність свідомості в людей робить суспільство гетерогенним.

Але цей верхній шар психіки - інтелект - знаходиться на глибинній підставі - несвідомому фундаменті раси, як його називає Г. Лебон.

Нижчій шар психіки складається з інстинктів, пристрастей, почуттів, вірувань, звичаїв тощо, а проявляє він себе в релігії, політиці, моралі, симпатіях, антипатіях, прихильностях. Цей шар психіки формується, на думку Лебона, протягом багатьох поколінь, так що його коріння сягають архаїчного минулого людини. Даний психічний рівень абсолютно однаковий у всіх людей, що належать до однієї культури. Несвідомий рівень психіки, таким чином, зрівнює всіх людей, робить їх однаковими, а суспільство - гомогенним. (Пізніше цю ідею Лебона запозичить Карл Густав Юнг, який назве несвідомий шар психічного «колективним несвідомим»). Лебон же використовував інше поняття – «колективна душа», яке має джерелом поняття «колективну свідомість», запропоноване у свій час засновником французької соціологічної школи Емілем Дюркгеймом, яким вчені цього напрямку пояснювали механізм функціонування первісних примітивних і традиційних суспільств. Єдина для всіх людей даної раси (національності, культури) душу формується завдяки наявності глибинного шару психічного несвідомого. Колективна душа і є причиною виникнення такого феномена як маса, юрба (або група).

Коли люди збираються разом, сама ситуація скупчення призводить до того, що індивіди регресують до доіндивідуального, архаїчного стану психіки, де ще не було індивіда, носія особистісного «Я-Свідомості», але була група - родина, рід, плем'я – носії «Ми-Свідомості» (колективна свідомість - Дюркгейм, колективна душа - Лебон, колективне подання - Леви-Брюль, колективне несвідоме - Юнг). Отже, причина феномена маси криється, окрім іншого, у готовності й здатності особистості – «Я», регресувати на рівень доіндивідуального стану психіки – «Ми». Здійснюється це за допомогою того, що у масі, юрбі інтелект людей, що утворюють масу, різко іде на спад, внаслідок чого зникають індивідуальні розходження. «У юрбі, - пише Лебон, - верх бере «низ», тобто несвідоме й люди стають однаковими, стереотипними у своїх почуттях, помислах, віруваннях, а, виходить, і у вчинках. Коли інтелект втрачається, колективна душа виходить на перший план і робить всіх людей однаковими, тобто юрбою. Тому юрба не може бути інтелектуальною». У ній, за словами Лебона, відбувається «нагромадження дурості, а не розуму».

Як ми бачимо, Г. Лебон підіймає ще одну проблему соціальної психології - проблему взаємин «індивід – група». Головним його висновком стає те, що група - маса розчиняє, придушує, тому індивід, деіндивідуалізує його, перетворюючи в соціальний автомат, готовий зробити все, що робить юрба. Все це стає можливим тому, що в юрбі в індивіда пропадає логічне мислення, але почуття приналежності до маси дає йому відчуття всесилля, всемогутності. Внаслідок цього, зростає безвідповідальність людини, і це ще одна соціально-психологічна проблема: проблема соціального впливу, впливу суспільства на індивіда й конформізму, тобто піддатливості індивіда у відповідь на соціальний тиск. (Докладніше дана проблема буде обговорюватися в підрозділі «Соціальний вплив».)

Отже, у масі індивід стає нерозумним, безвідповідальним, безвладним, деіндивідуалізованим, анонімним, оскільки його основна відмітна властивість - інтелект - пропадає або різко знижується. Іншими словами, стаючи одиницею маси, індивід втрачає інтелект, а, отже, і індивідуальні ознаки. Звідси виникає протиставлення: індивід, будучи ізольованим, діє свідомо, маса - несвідомо, тому що психічною сутністю маси є колективне несвідоме. У масі з індивідом, на думку Лебона, відбуваються такі зміни:

  1. Він, як і маса в цілому, перебуває під владою почуття всемогутності, яке дає йому численність маси.

  2. У індивіда з'являється безвідповідальність у поведінці.

  3. Він піддається «ураженню», тобто психічному зараженню. Іншими словами, індивід у масі перебуває у гіпнотичному стані.

Передбачаючи ідеї сучасних групових терапій, Г. Лебон вказує на терапевтичний вплив маси на індивіда. «Дурень, і невіглас, і заздрісник, — пише Лебон, — звільняється від свідомості своєї незначності й безсилля». Воно замінюється свідомістю «грубої сили, минущої, але безмірної» (Лебон Г., 1995 г., с. 179). С. Московичі, слідом за Г. Лебоном, акцентує увагу на тому, що маса дає індивидові порятунок від почуття самотності, а також ілюзії, віри, мрії, надії. Окрім того, Е. Фромм, розвиваючи ідею Г. Лебона, уточнює, що індивід у масі звільняється від тягаря відповідальності за власне життя. Він довіряє відповідальність за все, що з ним відбувається, вождеві або вождям. Е. Фромм називає цей психологічний механізм “втечі від волі” авторитаризмом.

Основною оманою колишнього погляду на масу, на думку Г. Лебона, було те, що психіку маси намагалися пояснювати через психіку індивідуальну. Але маса, із психологічної точки зору, є якісно відмінним утворенням. Тому психіку мас не можна описувати в термінах індивідуальної психіки, для її опису й вивчення потрібна спеціальна наука - психологія мас. Мета цієї науки полягає в тому, щоб навчитися розуміти маси й управляти ними. Таким чином, Г. Лебон вважає, що психологія мас, в остаточному підсумку, є наукою не тільки і не стільки психологічною, скільки політичною. Адже маса - це не характеристика соціального, інтелектуального або культурного рівня людей, вона є колективним, суспільним організмом. У граничному своєму варіанті маса - це все суспільство або навіть людство в цілому.

Закони маси

Отже, маса живе за своїми власними законами. Одним з них є закон абсолютної рівності, а маса є втіленням цієї рівності. На це вказує не тільки Г. Лебон, але й Е. Канетті, говорячи про те, що сенс існування маси, її сутність і полягає в тому, щоб усіх зробити однаковими, безособовими, нерозрізненими, одним словом, усіх зрівняти. «Заради такої рівності люди й перетворюються в масу, - пише він. – Зрештою, всі вимоги справедливості, всі теорії рівності черпають свою енергію з переживання рівності, що кожен знає за масовим почуттям» (Канетти Э., 1997, с. 34). Прагнення до рівності, до справедливого суспільства є, таким чином, прагненням маси до самозбереження, що, як і будь-який організм, має інстинкт самозбереження.

Повертаючись до питання про злочинність і злочини маси, зауважимо, що, на думку Г. Лебона, не має сенсу акцентувати увагу лише на злочинності мас. Будь-яка людина, навіть без злочинних помислів і схильностей, перебуваючи в юрбі, здатна вчинити злочин. Але вона ж, будучи в масі, здатна і до героїчних, самовідданих дій. Охоплюваність масовим поривом може зробити індивіда як підлим злочинцем, так і шляхетним героєм. Ні тим, ні іншим він не став би, перебуваючи поза юрбою, якщо звичайна розважливість, обережність і розсудливість, перешкоджають його або злочинній, або героїчній поведінці. (І це ще одна тема сучасної соціальної психології - вплив інших людей на агресивне, злочинне або милосердне, про соціальну поведінку індивідів. Докладніше про це ми будемо говорити в підрозділах «Соціальна агресія» і «Допомога й милосердя».)

Таким чином, Г. Лебон стверджує, що маса може бути як джерелом злочинів, злодіянь, так і шляхетності, альтруїзму і справедливості. Саме завдяки здатності мас до імпульсивного пориву відбувається людська історія, де багато і високого, і шляхетного, і жертовного, і низького, і підлого, і страшного. Отже, маса стає творцем історії через свою нездатність міркувати, холоднокровно розраховувати, бути раціональною і розсудливою, - коротко говорячи, через свою нездатність думати. Подвиги й злодіяння відбуваються нею в стані емоційного осліплення.

Те ж саме стосується й «божевілля маси». На думку французького соціального психолога Сержа Московичі, те, що називають «колективним божевіллям», не завжди є самим божевіллям, оскільки, як ми вже бачили, психіка маси відрізняється від психіки індивіда, то поведінку маси не слід оцінювати з тих же позицій, що й поведінку індивіда. І те, що «нормально» для однієї психіки, виглядає «аномалією» для іншої, і навпаки.

Інтелект маси

Відсутність у маси інтелекту, здатності міркувати (а в інтелектуальному відношенні, вважає Г. Лебон, маса коштує нижче будь-якого ізольованого індивіда) спричиняє декілька наслідків, які характеризують масу:

  1. образне мислення (на відміну від абстрактного, понятійного, логічного);

  2. гіпертрофовану (перебільшену) емоційність, однобічність (полярність) почуттів;

  3. легковір'я;

  4. колективні галюцинації (ілюзії, фантазії).

Деінтеллектуалізація індивідів у масі веде до того, що маса не здатна до абстрактного мислення, до суджень. Тому Г. Лебон стверджує: даремно звертатися до розуму мас, його в них просто немає. У масі перемагає не розум, а більшість. Відсутність у мас здатності до абстрактного мислення призводить до того, що маси, а відповідно й індивід як одиниця маси, не здатні розрізняти сутність і явище. М. Лебон першим із психологів відзначив це, навівши як приклад поведінки й почуття глядачів театральних виступів, які ототожнюють актора з персонажем, якого той грає. Тому публіка готова виплеснути свої негативні емоції відносно негативного героя на актора, який зіграв цю роль. Те ж саме спостерігається й у тих випадках, коли ототожнюють автора-письменника, драматурга з героями його здобутків.

Через століття людина маси мало в чому змінилася. Судячи з телевізійних оглядів глядацьких листів, на телебачення приходить безліч листів обурених телеглядачів, які вимагають покарати того або іншого артиста, який зіграв у фільмі або спектаклі роль негативного героя, оскільки раніше глядачі вважали його «гарною людиною», а він виявився «негідником».

Більше того, очевидно, у наші дні це явище стало ще більш розповсюдженим і захопило навіть сферу прогнозування погоди. Роберт Чалдіні наводить цілу добірку матеріалів, де розповідають синоптики, яким загрожували розправою телеглядачі й радіослухачі за несприятливі прогнози погоди - снігопади, посухи, повені, торнадо тощо. (Чалдини Р., 1999). Причому іноді ці погрози навіть були виконаними. Психологічний і фізичний терор відносно метеорологів або просто дикторів, які повідомляють прогноз погоди, є наслідком ототожнення поганої погоди з тими людьми, які її пророкують або просто повідомляють про неї. У цьому й складається нелогічність мислення людини маси, що не міркує, а перебуває в полоні емоцій і асоціацій. На цю особливість образного мислення - мислення по асоціації - постійно вказує Г. Лебон. Р. Чалдини у своїй книзі, по суті, підтверджує ці висновки Г. Лебона.

С. Московичі називає процес мислення, визначений Г. Лебоном, накладенням. Він порівнює принцип його дії зі створенням колажу художником, коли той творить зображення, накладаючи один на інший фрагменти фотографій, малюнків, текстів тощо. (Московичи С., 1996). В основі асоціативного мислення, таким чином, перебуває вигадливий політ фантазії, але аж ніяк не логіка.

Проекція — це ще один прийом, характерний для образного мислення. Саме поняття «проекція» отримало поширення у зв'язку з механізмом «захисту Я», відкритим З. Фрейдом. Але ще до З. Фрейда виявив і описав його як прийом масового мислення Г. Лебон. Для нього він важливий не стільки своїми захисними функціями, скільки явно несвідомою природою й алогічністю.

Уява, фантазії, тривоги, фобії мас викликають у них образи, які вони проектують ззовні. Завдяки цьому в мисленні мас панує видиме, а не реальне, і бажане сприймається за дійсне. Особливо явно це простежується у випадках соціальних, насамперед, етнічних конфліктів, коли власні ненависть, заздрість, страх і злість приписуються «чужинцям» або якимсь іншим соціальним групам. В. Райх ілюструє цей прийом на прикладах роботи фашистської пропаганди в Німеччині 30-х років (Райх В., 1997а). У той час німецька партійно-урядова преса з номера в номер друкувала абсолютно брехливі описи злочинів, вчинених нібито євреями - вбивств, сексуальних перекручень, садизму. Радянська преса тих часів – ще один зразок механізму проекції мислення мас. Тільки тут як зовнішня погроза фігурували не «інородці», а «вороги народу».

За декілька десятиліть до подій 30-х років Г. Лебон дійшов висновку, що маси завжди мають потребу в об'єкті ненависті. Цим об’єктом бути або зовнішній ворог, образ якого створюють самі маси, або «козел відпущення». Бідують маси також і в об'єкті поклоніння. Одним словом, їм необхідний центр притягу. Цим центром може стати людина, ідея, вороги, священне місце (Мекка, Ієрусалим), символ. Е. Канетті називає такі центри «кристалами маси». Таким чином, масам потрібні об'єкти або поклоніння, або ненависті. І ту, і іншу потребу мас спритно експлуатують усілякі політичні пройдисвіти.

Ще одним результатом нездатності мас міркувати є її некритичність, яка веде до того, що юрба не зауважує протиріч в ідеях, які вона всмоктує у вигляді образа, схем, кліше, - словом, у вигляді простих відповідей на складні питання. Як приклад такої некритичності сприйняття Г. Лебон наводить гасло Великої французької революції «Воля, рівність, братерство», де заявлені три принципи, які, до речі, несумісні один з одним. Воля суперечить рівності, а ідея братерства несумісна з ненавистю й насильством, які властиві будь-якій соціальній революції. (Згадаємо, що й соціалістична революція в Росії проходила під тим же гаслом.)

Як в історії, так і в наші дні в політичному мисленні можна знайти чимало прикладів об'єднання ідей, які протирічать одна одній. Так, ідея соціалізму вживається одночасно з націоналізмом, комуністична — найвпливовіша егалітарна ідея —співіснує з фашизмом, тобто  з ідеологією винятковості, обраності (національної, расової, класової або релігійної).

Зрозуміло, що нелогічність мислення мас викликає нелогічність її поведінки. Сьогодні вона може руйнувати сталі порядки, закони, державні установи, політичні режими, а вже завтра знову відновлювати зруйноване. Скидаючи одного тирана, маси приводять до влади іншого, ще більш жорстокого, деспотичного і кривавого. Вихваляння, захоплене поклоніння героєві або пророкові, як правило, зрештою, обертається огидою й прокльонами на його адресу.

Жіночий початок і почуття маси

Все це дає підстави теоретикам мас Г. Тарду й Г. Лебону порівнювати психіку й поводження мас із жіночою психікою й поведінкою. Дійсно, на відміну від сучасних соціальних психологів, Г. Лебон і Г. Тард однозначно стверджують, що чоловіча й жіноча психіка радикально відрізняються одна від одної. І аналог жіночої психіки вони вбачають у психіці мас. У мас, таким чином, жіночий початок. От характеристика жіночої психіки, яку їй дають теоретики психології мас на прикладах масової психіки: легковір'я, мінливість, нелогічність, ірраціональність, сугестивність, пасивність і агресивність. Юрба, стверджує Г. Лебон, як і жінка, любить сильних чоловіків. Вона живе почуттями, фантазіями, ілюзіями, мріями, а не розумом.

Якщо врахувати, що більшість мас є купкою чоловіків, то твердження Г. Тарда й Г. Лебона тим більше уявляються дивними й викликають сумнів. Складається дивна ситуація - чоловіки, перебуваючи поодинці, виступають носіями чоловічої психіки, якій властиві раціональність, логічність, розумність і стриманість. Але як тільки чоловіки збираються в юрбу, то в неї проявляється жіноча душа із зовсім протилежними властивостями. Проте, ця дивна метаморфоза - перетворення багатьох чоловіків в одну, «колективну жінку» - для психології мас є безперечним фактом і відбиває ще один аспект закону психологічної єдності мас.

М. Лебон і Г. Тард не обмежуються простою констатацією названого перетворення. Вони - кожний зі своєї позиції - пояснюють принцип цієї трансформації. Щодо Г. Лебона, то він називає декілька причин, одна з яких полягає в тому, що, коли люди збираються разом, то їх, завдяки зараженню, охоплюють одні й ті самі емоції. Емоційність, як відомо, стереотипно приписується жіночій психіці. У свою чергу, підвищена емоційність цілком справедливо погоджується з нерозсудливістю й ірраціональністю. Високий рівень емоційності в масах досягається за рахунок вивільнення почуттів, які в індивідів у нормальному стані перебувають під спудом вивільнення. У юрбі витіснення перестає діяти, і люди дають волю почуттям.

Надмірна емоційність, окрім нерозсудливості, породжує й інші очевидні наслідки. Зокрема, вона звільняє людей від нерішучості. Коли, наприклад, симпатія або антипатія гіпертрофуються й переростають або в шалену любов, або в люту ненависть, тоді люди позбуваються від сумнівів і непевності, вони стають активними й рішучими. Таким чином, маси, захлеснуті емоціями, діють не роздумуючи й без коливань.

Описуючи цей феномен, Г. Лебон, по суті, говорить про «ефект поляризації», як способу запобігання сумнівів для прийняття групових рішень. Саме поняття «ефект поляризації» з'явилося в соціальній психології пізніше, коли почалися експериментальні дослідження групових процесів. Тому, зрозуміло, воно не використовується Г. Лебоном, але він першим описав дане явище (докладніше про нього ми поговоримо у підрозділі «Індивід і група»).

Ще одним наслідком перебільшеної емоційності є мінливість і мінливість почуттів і поведінка мас. Юрба легко переходить від героїзму до паніки, від шляхетності до підлості, від волелюбності до рабства і твердого підкорювання, словом, до «втечі від волі». Це пояснюється потребою мас в авторитаризмі. М. Лебон думає, що маси прагнуть не демократії і волі, а деспотизму і підкорювання інших. Значною мірою це відбувається тому, що людина маси боїться брати на себе відповідальність навіть за свою власну поведінку й життя, вона постійно шукає когось або щось (Бога, особистість, обставини), на кого б можна було перекласти цю відповідальність. Пізніше цю думку Г. Лебона й Г. Тарда розвіють Е. Фромм і В. Райх. Перший опише потребу в авторитаризмі, другий догляне в ньому ключовий момент фашизації маси.

М. Лебон стверджує, що маса поважає тільки силу, а прояви доброти сприймаються нею як демонстрація слабкості.

Порушення і емоційна нестійкість мас, у свою чергу, є причиною виняткового легковір'я. Маси легко впадають у стан, на кшталт наркотичному або гіпнотичному, від чого підвищується їх сугестивність. У цьому стані вони вірять абсолютно всьому й, відповідно, роблять усе, що їм наказують. Мова йде, як не важко здогадатися, про обман мас - свідомий або несвідомий. Частіше має місце саме другий варіант. Маси живуть у світі ілюзій, колективних галюцинацій, уявлень, мрій. Все це полегшує можливість обману, але що найбільш важливо, самообману мас. Юрба не вміє критично мислити, не в змозі аналізувати свій власний досвід і виносити уроки з минулого. Тому масу можна обманювати нескінченно, причому тими самими обіцянками. Робити це тим більше легко, що маси самі цього жадають. Маси хочуть, щоб їм лестили, говорили компліменти, обіцяли незбутні речі, звеличували їх, - одним словом, щоб їх обманювали. І в цьому ще одна їхня подібність із жінками. Обманювати можна того, хто хоче бути обманутим, хто має в цьому потреба й постійно прибігає до самообману. Якщо юрба просить місяць із неба, саркастично зауважує Г. Лебон, то необхідно їй його пообіцяти. Як бачимо, шлях до обману мас лежить через їхній самообман. Але тут же перебуває й спосіб оволодіння юрбою. М. Лебон стверджує, що підкорити юрбу - це значить ввести її в оману, обдурити; намагатися ж її образумити – означає стати її жертвою.

Коли утопічна ідея опановує маси, то не так-то просто змусити їх від її неї відмовитися. Будь-яка відмова від бажаного припускає переосмислення, переоцінку, тобто здатність до критичного, раціонального мислення. Усього цього, як ми вже знаємо, юрба позбавлена. Тому ідеї довго впроваджуються в маси, але й довго над ними панують. У той же час як мислителі-одинаки, так і вчені та філософи давно вже висунули нові ідеї, маси продовжують жити старими, юрба щодо цього завжди відстає від мислителів. (Справедливість даного твердження Г. Лебона добре ілюструє доля радянської комуністичної ідеології.)

Віра й надії маси

Є ще одна причина, через яку маси, зачаровані химерами, бояться їх втратити. Якщо ілюзія, яка надихає і гуртує маси слабшає, втрачає притягальну силу, то починається розпад маси, наступає період розброду й паніки. Але ж одним з основних законів існування маси (це відзначав Г. Тард, а потім Е. Канетті) є закон самозбереження.

Ідеї, навіть найрайдужніші і найфеєричніші, нічого не означають без віри в них. Поки маси в них не повірять, ці ідеї не мають сили. Отже, ще одним фактором психічної згуртованості мас виступає віра. Ідеї, як відомо, зароджуються в окремій, індивідуальній, а не «колективній голові». Як же можливо, щоб цю індивідуальну ідею сприйняли маси?

Вся справа в тому, що перетворитися в колективне вірування має шанс лише та ідея, яка знаходить відгук у несвідомому, у пам'яті народу. Карл Юнг, грунтуючись на цих міркуваннях Г. Лебона, згодом зробить аналогічний висновок щодо справжніх творів мистецтва, які в силу своєї архетипічної природи одержують загальне визнання, оскільки зачіпають колективне несвідоме кожної людини. З'явившись, вірування, яке цементує маси, перетворюється у традиції і отримує характер звичаїв.

Ще одна неодмінна вимога, схожа зі щирою вірою, - її догматичність і утопічність. Лише в такому вигляді віра може скрасити існування людини, спростити їй життя, зробити світ навколо неї зрозумілим і передбачуваним, а також воскресити в колективній пам'яті «золоте століття» або «рай» - у минулому чи майбутньому. Отже, масам необхідн догми й утопії. З їх допомогою світ легко і просто поділяється на «погане» і «гарне», на «чорне» і «біле». До того ж догматична віра полегшує завдання пошуку ворогів. Кожен, хто не розділяє вірувань мас, - ворог, і навпаки. Однозначність колективних вірувань дає масам відчуття абсолютної правоти, а, отже, і захоплене почуття всемогутності, більше того, обраності. Адже, якщо «Ми» володіємо абсолютно «правильною» ідеєю, вірою, то усі, хто не розділяють нашу віру, є неправими. Не може бути двох істин одночасно, істина завжди одна. Іншими словами, сполучення віри й догми породжує фанатизм. М. Лебон приходить до парадоксального, на перший погляд, висновку про те, що наука, просвіщаючи людину, у той же час робить її фанатиком, оскільки форма впровадження наукових знань та ж, що й форма поширення релігійних вірувань - догматична. Тому християнська турбота про порятунок людських душ, одягнена у форму релігійного догматизму й фанатизму, породила інквізицію, а гуманістичні ідеї Просвітництва породила питання волі, рівності, братерства, розуму, які викликали революційний фанатизм, призвели до якобінського терору під час Великої французької революції й, на додаток, до більшовицькому, комуністичному терору в Росії.

Всі ці й інші трагічні історичні факти є наслідком месіанського самовідчуття мас, які вважають своїм покликанням ощасливити увесь світ і самих себе. Таким чином, віра, як тільки вона виникла й поширилася, обов'язково здобуває релігійну форму з усіма характерними для неї рисами: догматизмом, нетерпимістю, фанатизмом, сліпим підкорюванням, потребою в культі, ритуалі тощо. При цьому неважливо, чи йде мова про щиру релігійну віру, чи про віру наукову, соціальну, політичну, тобто про сукупність тих вірувань, які Е. Фромм назвав поняттям “світські релігії” (Фромм Е., 1990).

Тому не дивно, вважає Г. Лебон, що масам необхідна віра - будь-яка, навіть найбезглуздіша або маревна. Будь-яка ідея «фікс», перетворившись у вірування, дає масам заряд енергії, спонукає їх до колективних дій, викликає масові рухи – одним словом, забезпечує їх активність і життєдіяльність.

Всі вірування людей, і релігійні, і світські, зрештою, пов'язані з надією на кращий світ, на більш щасливе й справедливе суспільство. Таким чином, у людей один бог - надія, хоча люди й називають його різними іменами. А надія, як відомо, - це мрії й фантазії людей, пов'язані із прекрасним майбутнім. І, на перший погляд, помисли мас також спрямовані у майбутнє й створюється враження, що саме там вони жадають знайти щастя. Насправді ж, думає Лебон, під видом відмови від минулого й руху вперед, у новий сяючий світ, у масах постійно відроджується ідея повернення в прекрасне минуле, у загублений рай або в «золоте століття» людства. Справді, всі «великі» соціальні ідеї, що стосуються перебудови суспільства, - це різні варіанти відродження «золотого століття». І саме вони завжди сприймаються масами з гарячковою наснагою й фанатичним ентузіазмом.



Скачать документ

Похожие документы:

  1. Закон україни про систему гарантування вкладів фізичних осіб Розділ І загальні положення

    Закон
    1. Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування
  2. Закон україни (5)

    Закон
    Із змінами і доповненнями, внесенимиЗаконами Українивід 20 вересня 2001 року N 2740-III,від 28 листопада 2002 року N 249-IV, від 6 лютого 2003 року N 485-IV,
  3. Закон україни про об'єкти підвищеної небезпеки

    Закон
    Цей Закон визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах
  4. Законы и практика сми в одиннадцати демократиях мира

    Закон
    Австралія, спочатку населена аборигенами, стала володінням Великобританії 1788 року. До середини дев'ятнадцятого сторіччя Австралія складалася з шести автономних самоуправних колоній.
  5. Закон України Про Єдиний митний тариф

    Закон
    Визначений цим Законом порядок формування та застосування Єдиного митного тарифу України ( 4а-93, 4б-93, 4в-93 ) при ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів встановлюється

Другие похожие документы..